Жепоньки попіднімали —
І борги всі поскладали.

Залетіла в буденне життя без вагань, самочинно.
Я не думав насправді про наслідки, дії, причини…
Бо упевнений: доля старанно минуле відводить.
Ця новенька крута, де нема у програмі відмови.

І прожогом відчув поривання на кожній клітині.
Так дбайливо без сорому вигини спинкою тисне.
Як обожнює спіднє: погладить труси і кальсони
Та доводить щоразу, що дії легкі, мов казкові.

А колишня? Стосунки без жодних вагань припинили,
Бо ламалася часто і стала холодно-лінива.
І стомився украй, від потуг результат не змінився,
Тож до лампочки стали бажання, тепло і білизна.

Неймовірна любов випадково вросла у квартирі,
І якщо розкажу, то навряд чи у це хтось повірить.
Я безмежно кохаю і бачу, яка не обізнано спрагла:
Безвідказна і дуже гаряча теперішня праска.

Довго тримав у секреті
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.

Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Сумніви душу клюють.

Сміло зайшов у кімнату,
Світ ненароком померк,
Голосом кволим питаю:
«Мамо, потрібен поет?»

Мати зітхає убого,
Татко налиганий вкрай:
«Синку, побійся хоч бога,
Хвате й прозаїка нам!»

Попивав сивуху зо червоним перцем
(Ох, мені погано – принесіть відерце),
Весело гуляли на весільнім герці:
Стрелив з арбалета тамаді у серце.

До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Бо якому чоловіку
Буде до вподоби
Те, чому немає ліку
На лиці і лобі?
Як позбутися морщинок -
Говоріть скоріше,
А то візьме і покине,
Щоб знайти гарнішу.
Лікар каже: Щоб надалі
Не було безсоння, -
Вам потрібен теж страждалець -
Півень невгомонний.
Проводжайте рано-вранці
З хати чоловіка
І зовіть хутчій коханця,
Як вам радить лікар.
Хай доводить до нестями
Він вас завтра й згодом,
Щоби спалося ночами
Й снилась насолода.
Не тріщатимуть суглоби,
Швидко зникнуть зморшки, -
Тільки буде морщить лоба
Чоловік ваш трошки...
02.04.26

Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Бо, штрикнувши в бік їй вила,
Переляк отак посилив,
Що чкурнула із копиці
Перелякана лисиця.
09.03.26

Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів чоловік той, жінку залишає,
Нехай стереже добро все, з воза не злізає.
А сам пішов, мов у справах. Москаля стрічає,
Купив йому дві восьмухи та і пригощає.
Пригощає та і просить жіночку провчити,
Щоб тій більше з чоловіком в місто не хотіти.
А москалю яке діло – вгостили та й добре.
Амуніцію поправив, узяв свою торбу
Та й подавсь до жінки тої: - Чого тут? – питає.
- Хочу ярмарок побачить! – та відповідає.
А москаль: - Сяка-така ти! Бачиш, що схотіла?
Я - той ярмарок. До мене яке тобі діло?
Та й давай її періщить пугою щосили.
Ледве що вона під воза від нього засіла.
А москаль і зник по тому. Чоловік вертає.
- А ти ярмарку не бачив? – жіночка питає.
- Ні, не бачив. А хіба що? – Та ж приходив, клятий,
Пугою мене узявся отут лупцювати.
Не спустив заледве шкіру. Добре, що сховалась,
А то б у однім лахмітті, напевно, зосталась.
Обіцяв ще повернутись. Давай-но збиратись,
Бо повернеться, то може і тобі дістатись.
- Та ж у мене іще справи… - чоловік той тягне.
Але жінка поскоріше утікати прагне.
Повернулися додому та із часу того
Не чіплялася вже жінка ніколи до нього.
Проминув відтоді тиждень, неділя настала.
Одяглася жінка й в церкву сама почвалала.
Тільки-но зайшла до храму, москаля уздріла.
Налякалася та й ходу, тільки закуріло.
Прибіга додому, хека. Чоловік питає:
- Щось сьогодні ти із церкви рано повертаєш?
- Ой, не питай, чоловіче, - каже зі сльозами, -
Ледве утекла я звідти! Ярмарок у храмі!

– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки́ (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...

(Серпень 2025)

раз десять авторів
рукописии післали
та не було листів
один з них не стерпів
і от їх дев’ять стало

і дев’ять авторів
рукописи післали
один чекав сто днів
а потім озвірів
і от їх вісім стало

тих вісім авторів
рукописи післали
один відмову стрів
умить протверезів
і семеро їх стало

сім бравих авторів
рукописи післали
та видавець збурів
комусь забракло слів
і шестеро їх стало

шестірко авторів
рукописи післали
один бідака впрів
післав редакторів
і п’ятеро їх стало

п’ятірко авторів
рукописи післали
та із п’ятьох голів
одну відсіяв гнів
і четверо їх стало

четвірко авторів
рукописи післали
та видавець крутив:
то хтів то розхотів
і три ж четвірка стало.

всі троє авторів
рукописи післали
один аж п’ять разів
та не буває див
і ось їх двоє стало.

два автори по тім
рукописи післали
один з ним був чужим
домовилися з тим
кого своїм вважали

і ось одненький той
що на коротку ногу
друкується уже
бо кум і протеже
й лічилка не про нього

09.11.25

Кволі у полі тополі,
В Полі доволі квасолі.

Свого домігся чоловік
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
08.09.25

Розказував дід Гарвасій на лавці в неділю,
Як вони зі своїм кумом на війну ходили.
- Було то все, люди добрі, за царя Миколи.
Якось так, мабуть, непевно повернулась доля,
Що мене і кума Гната в армію забрали.
Забрали з села та й пішки у безвість погнали.
Ішли довго в ту армію, ледве-но дістались.
А там уже по секрету від людей дізнались,
Що вже скоро війна буде. А з ким – не сказали.
Ото ми десь цілий місяць промарширували.
Коли якось вранці будять та велять збиратись,
Бо війна, говорять, встигла уже розпочатись.
Дали з кумом нам гармату, веліли тягнути,
Із гарматою тією на війну прибути.
Запрягли ми з кумом коней та й тягнути стали
На позицію. А саме куди – не сказали.
Тож шість місяців ми з нею всюди волочились,
Доки на горі високій, врешті опинились.
Отут, кажуть і копайте та ставте гармату.
Стали ми удвох із кумом яму там копати.
Викопали здоровенну, що окопом звати.
А далі уже заходились лаштувать гармату.
На словах-то нам сказали, як то має бути.
Але щось ми не дочули, щось встигли забути.
Тож взялися заряджати, як вже зрозуміли.
Насипали в неї порох, уже не жаліли.
Далі дробу насипали й стали забивати
Її дуло ганчірками, потім засипати
Туди землі. І тоді вже натовкли добряче.
Кум направив ту гармату, де ворога бачив.
Я підпалив фітіль та із кумом у окоп пірнули.
До землі бігом припали та вуха заткнули.
А гармата туди-сюди бігати взялася,
Наче в неї якась трясця раптом почалася.
А потім вона як гаркне, аж вуха заклало.
У мене штани від отого зразу мокрі стали.
Коли дим розвіявсь трохи, вилізли ми з кумом
І на те, що залишилось, подивились з сумом.
Бо ж гармату розірвало та порозкидало.
Замість неї тільки вирву чималеньку мали.
Примчалися офіцери, зайшлися від крику.
Урізали мені й куму добряче у пики.
Та веліли, щоб з очей ми скоріш забирались.
Отак ми із кумом Гнатом і відвоювались.

Одній старій удовиці заміж захотілось.
Вона перед парубками так уже вертілась.
Як іде який по вулиці, вона все кидає,
Стане навшпиньки й у віконце стоїть, виглядає.
А то стане біля тину та очима водить,
Коли мимо удівець чи парубок ходить.
А з роботи син прийде, то його питає
Про усіх чоловіків, кого тільки знає.
Як допетрав, врешті він, до чого то всеє,
Вирішив пожартувать трішечки із неї.
Пішов якось у село, чарочку розпити,
З товариством про те-се переговорити.
Вже надвечір поверта із шинку додому.
А тут мати на поріг та і каже йому:
- Де ж ти, синку, оце був? – У селі був, мамо,
- Що ж нового ти там чув? – Та усе те ж саме.
Ото хіба… Але перш вечеряти дайте,
А тоді уже про всі новини й питайте.
Син вечеряє сидить, а із печі мати
З нетерпінням погляда, коли ж вже питати.
Тільки ложку він поклав, вона знов до нього:
- Розкажи ж бо, що ти чув у селі нового?
- Та, - говорить син, - прийшла від царя бамага,
Що, як баба удова вийти заміж прагне,
То, яка закине ще ногу аж за шию,
Та за парубка тоді вискочить зуміє.
А, яка не зможе – тій парубок не світить,
Бо лише за удівця вона зможе вийти.
Баба сидить на печі, аж ногами сова,
І обличчя так блищить, як копійка нова.
Полягали вони спать. Лиш півні пропіли,
Баба уже на той час виспатися вспіла.
Та і сина підняла, жене до роботи.
Він поснідав та й пішов, хоч спати охота.
Тільки-но він за поріг, стара на підлогу
Та й взялася закидать аж за шию ногу.
Аж кістки її тріщать, і стогне, і крекче,
Але якось завела ногу аж на плечі.
Завести то завела – як назад ізняти?
Качається по підлозі і не може встати.
Лущить в шиї і спині, тече слина з рота…
Коли тут, нарешті й син поверта з роботи.
Чує, стогне в хаті хтось. Він скоріш у хату.
Аж там скручена в дугу качається мати.
Синові і сміх, і гріх: - Вам же час до Бога,
А вам парубка кортить, мамо, молодого.
Що старе, а що мале – вже, як заманеться,
То уже хоч стій, хоч плач – але не минеться.
Якось бабу «розв’язав». Тиждень ледь ходила,
З тих часів на парубків більше не гляділа.

 
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ
когось спасають достеменно
рот-в-рот


іще там двірничиха клава
мете каштан її мітла
всіляко бачила розправи
peace/love


напроти стоячки наскісно
підвис тутешній неформал
переосмислюючи пристрасть
хто ж знав


сусіда явно з перепою
з балкона свище до гуляк
несе в небесні хмари зброю
літак

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

заштрихувати непотрібне
додати бахівський рингтон
життя неначе літ пір’їни

мов сон

Ой, на сцені, як в житті,
хтось на кого кличе.
А у залі жінка
вся в сльозах кигиче.
Може, їй, як чайці,
хтось надрізав крила.
А чи, може, може, жінка
світом занудила.

Приспів 1:

Жінко-жінко, ти ж свята!
Працю всю переробила!
І в оглядній залі
світом занудила!

Подивись на мене –
я роблю в театрі!
В мене є натхнення,
а нема зарплати!

Режисери-сери
мною попихають,
а на всі прем’єри
хваворіток пхають!
(Пхають! Пхають!)

Приспів 2:

Жінко-жінко, ти ж свята!
Дома все переробила!
І в оглядній залі
просто занудила!

Жінко-жінко пресвята!
Жінко, все переробила!
Чом ти, моя жінко,
світом занудила?!

Бездоганна усмішка
має буть у мене.
Я повинен з криком
вибігать на сцену.

Я мушу бути за́вжди
у найкращій формі.
Піжо́нів дивувати,
давати всім фо́ри.

Ні́, пано́ве, блага́ю вас –
краще не лізьте в душу!
Не марнуйте, панове, час –
застерегти вас мушу.

Приспів:

Мав би покровителя,
що мене одягне,
і тоді байдуже,
що́ душа́ моя прагне.

Шмато́к би він зі столу
кидав, як собаці.
І я тала́нт свій скоро
втопив би у чарці.

Ні, панове, благаю вас –
не лізьте в мою душу!
Не марнуйте, панове, час –
застерегти вас мушу.

Хоч мав безліч інших справ, –
Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
І на мене, звісно, –
Хоч, як вітер, я попер,
Дощ був сильний у четвер,
Мов Бог плакав слізно.
Після дощику в четвер
Я чекаю дотепер
На густу чуприну,
Бо на лисій голові
Волосинок тільки дві,
Поміж трьох морщинок.
30.05.24

горіли орки палали
їх наші хлопці птурили

їх наші хлопці птурили
і орки геть пожмурились

клятий ординцю ти не лізь
мало вам вашої землі

мало вам вашої землі
йдіть і самі себе паліть

хто із мечем до нас прийде
той від меча до пекла йде

той від меча до пекла йде
і не сховатись вам ніде

наші завзято орди б'ють
ми переможем у бою

ми переможем знаємо
бо з нами правда світ і Бог

17 Березня, 2022

Пріючи зупиняюсь посеред дороги
Тягну сумки у місце де крапка на моєму смартфоні
Новий хостел, авжеж, ну хоч не на дворі
Не забути спитати від вайфаю паролю.
Зупиняюсь перед залізним парканом
Зухвалість пропала
Мрію про сигарету
Нарешті приймає мене якась дама
Потягало її життям напевно.
Жалкую, невдовзі, що не слухав ту жінку
З повним мішком шукаю вбиральню
Вриваюсь в кімнату, де є добрі люди
Схоже завадив їм, та все ж підказали.
Пройшовся районом, в такому не був ще
Не був як жилець, а так звісно ходив
Всюди лиск автівок, акуратні газони
Відчував себе злодієм серед тих хто це життя приручив.
Кімната забита, всі сплять перед працею
Гори сумок під столом і ліжками
Веду себе тихо, лягаю на нижню
Яка дивна удача, не люблю високо спати
День другий, 12-та, не дихаю носом
З вакансією мене таки намахали
Читаю дурниці що пише куратор
Не довга зупинка, час знову речі збирати.

пишіть простирадла двоспальні пишіть
щоб реченню було нетісно
зоріть кілометри й гектари угідь
і вчора і нині і прісно

верети пишіть і пишіть ліжники
обруси пишіть і підковдри
нехай наративлений викид руки
злетить над Карпати і Товтри

пишіть як сергій і пишіть як жадан
одвічний довічний ваш гуру
не бійтесь фейсбук не влаштує вам бан –
на плахти немає цензури

пишіть у відпустці пишіть на посту
в трамваї і в кабріолеті
пишіть в кабінеті у кухні та у
прихожій або туалеті

пишіть лиш пильнуйте во віки віків
щоб внутрішній цензор не витер
у довгих рядках нагромадження слів
колонки і розсипи літер

навіщо на аркуші ворду поля
усякого розміру й масті?
бігом налаштуйте поля до нуля –
і буде вам слава і щастя

пишіть не спиняйтесь коли в монітор
поміститься лиш половина
це просто в рядках утворився затор
бо заздрісник дихає в спину

пишіть так як ̶м̶о̶д̶а̶ серце підказує вам
безримно пишіть кострубато
хай винесе мозок ваш твір читачам –
не кожен так вміє писати

пишіть не зважайте на критику й сміх
і знайте що правда за вами
пишіть і пошліть критиканів усіх
за куцими недорядками

бо довгий рядок наче довгий гудок
у ньому і мело і драма
не стидно таке зберігати у doc
читати коханій і заму

пишіть простирадла двоспальні пишіть
й усе те присвячуйте звісно
усім кого бісять розлогі вірші
і вчора і нині і прісно

1.08.23

«У голові моїй тумани-мани,
Та тебе чекати я не стану…»
Макс Барських «Тумани»


У кишенях моїх діри-Іри
задовбали на роботі боси-оси
я не сплю, бо серед ночі-очі
один чорний, другий сірий-ірий
насувається на мене хмара-Мара
за кредит для автокара-кара


18.06.2023

ІНічого не буває випадково:
таємне явним іноді стає,
обожнюване віри додає,
талановите оживає знову
у ореолі слави і любові....
вороже заперечує моє.

ІІУсе ще доростаємо до Баха,
який на слух майбутнє уявляв,
таке як є. То не ловімо ґав.
Звикаємо до оргії, до жаху,
воюємо до немічі, до краху...
борг Якова визискує Ісав.

У лиходія – ні ума, ні серця,
то що йому мелодії кантат...
і Моцарта не чує акурат,
і поки арфа тарою здається,
у неї запакує оселедця,
у партитуру – сало і салат.

ІІІТак і моє завіє пізня осінь
і понесе зима в останню путь...

така у неї очевидна суть –
нікого не зігріє у дорозі.

А як не задубію на морозі,
мої сальєрі не переживуть.

06.2023

Ой, згодна я... і це уже не жарти.
Коли вже є оказія така,
то розумію, після сорока
журитися за юними не варто.

Якщо так ся подобає тобі,
то я не розчарую серцеїда.
Чого б ото не вийти і собі
у п’ятницю за молодого діда?

Відомий Кіса мав аж... 33,
і то йому і їй було приємно
летіти на побачення таємне.

Не вішай ніс, дивися догори,
чекаю до осінньої пори...
після війни... і, може, не даремно.

Це не біда, що і тобі за сорок
і що мені із гаком... ой-йо-йой...
усе одно я буду твій герой
ліричний – уві сні і... у вівторок.

У тебе серце все-таки не лід
і ми обоє думати повинні,
як зупинити вік посередині:
ти файна баба, ну... і я не дід.

Була ти нареченою моєю,
але тоді ми не були сім’єю...
як то буває інде навесні
ще маємо собі не що попало
і мріємо, аби то так ся стало
хоч уві сні... усупереч війні.

06/23

Люди не відрізняються від рослин.
Не вірите? Просто придивіться на них.
Маленькі діти, підлітки, дорослі -
Всі вони шукають благ земних -
Так само, як і рослини!..
І для кожного свій клімат,
І своє місце під сонцем.
І в кожного своє ім'я,
І в кожного свій соціум.
Тому можливо рослиною є людина?!.

У краси немає стажу!
Не вірите?
Спитайте у дівчат наших

Чому це сьогодні схвильовані лиця?
Читають поезію, кажуть: “Ого!”
Святкує світ весь, України столиця:
Павлюк народився, славімо його!

Він рік відкриває Новий, як годиться,
І келихи повні налиті кругом,
Звіщає у небі урочисто птиця:
Павлюк народився, славімо його!

І жезлом не може його нахвалиться,
І мріє буть Музою, каже: Ого!”
Щаслива дівчина ачи молодиця:
Павлюк народився, славімо його!

І ширшає книг вже чимала полиця.
Поет він од Бога, і слово — вогонь!
Поезії Богу я хочу вклониться:
Павлюк народився, славімо його!

1 січня 7530 р. (Від Трипілля) (2023)

Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
Ми не скупі і маємо капшук,
з якого можна дати Богу лепту,
аби пожити і не мати мук.

Усі побожно сіли, помолились...
Капелою виспівують отці...
аж тут мені до носа опустилась
торбина благодійна у руці.

Зважаю на неписані закони,
кладу у торбу лепту перший раз
і... посуворішав іконостас,
і, наче... очі відвели ікони.

Враховую оказію таку
і мощі діда соваю до стінки,
але й туди підсовують корзинку
на довгому дубовому дрючку.

Що Богу – Боже... це я пам'ятаю
і що царю – цареве, знаю теж
і кожен щось у торбу опускає,
аби грішити далі і... без меж.

І я, за чек моєму херувиму,
купую індульгенцію... на чай,
аби колись поніс мене у рай.

Дивлюсь у небо чесними очима,
радію, що за брамою незримо
мене вітає Юлій Цезар Гай.

06/22

У неділю до обіду
сперечались два сусіди.
Що у цьому світі краще —
мати силу, а чи щастя?
— Ліпше всім здоров'я мати,
і не будемо вмирати, —
каже той, хто був старечим.
А молодший заперечив:
— В мене був бугай здоровий,
важив десь, як три корови,
та не мав удачі нині —
опинивсь на скотобійні.

Тож нехай у вас все вдасться,
всім бажаю — сили й щастя!

03.02.2022р.

Землю вкрив сніжечок де-не-де,
Залишивши острівки зелені,
І зима розпатлана бреде,
Оголившись майже дерзновенно.

Усміхаються собі з-під вій
І берези лагідні усюди,
Виставили разом голі груди,
Щоби спокусився вітровій.

Він їх пестить, щипле і стиска,
Аж заходять зашпори вечірні.
Як султана владного рука,
Він усим їм відданий і вірний.

І юрба сміється недарма,
Веселяться захмелілі люди:
Завітав у гості цицень-грудень,
Й стриптизерка радісна зима.

5 грудня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

…А що, Богдане, чи ТЕАТР – не ноша
На все життя – до праці й до меча?!
Чи Мельпомена, дівка прехороша,
Зронила шалю з білого плеча?..
Чи Ангел-херувим на полі бою
Прослав до ніг кирею золоту:
Вести ТЕАТР до поступу й розвою –
Посіяв в чолах пресвяту мету!
Корінф чекав… Корінф благав: – Юначе,
Відпий цю чару, цей гранат гіркий!
Допоки серце в ранах не заплаче,
Не звідаєш, АКТОРЕ, хто такий…

Явилися… Підступність і кохання…
…І Він прийшов… Отелло і Макбет…
Пан Возний… Яго… - (видива туманні!) –
Інспектор Гуль… Жевакін… Президент…
Причулися нізвідки Небилиці,
Промовилися мудро Байкарем…
Множинні лики, характерні лиця –
Сальєрі і Пилат – (і нерв, і трем!)…

І ті жінки… Марія Заньковецька,
Пантера Чорна в очі зазира…
(Химерна Пані – Доленька мистецька!
Химерна тінь на кінчику пера)!
Окраденої Анни зойк тривожний –
Назустріч їй Микола Задорожний.
А там – у маскарадних масках Ніна,
Арбєніна кохана половина…
Магічне коло – в танцювальнім русі
Гусари й Дами, Зосі і Жабусі…
Сеньйори… Бургомістри… Невідомі…
Аж ген – Тартюф сміється у Содомі!...
А в небесах, що виснуть, як мана,
Як скарб безцінний – шабля Богуна!

І все оте – Твоє гірке причастя:
Професії АКТОРА тихе щастя.
Немов Орфей в передчутті обнови –
За дар душі – ВІНЕЦЬ ЗАВЖДИ ТЕРНОВИЙ.
Орфея чудо начебто й просте:
ВІНЕЦЬ ТЕРНОВИЙ ЛАВРОМ ПРОРОСТЕ!

…За чашу ту, що Богом ниспослана,
Бо творча доля – ноша нелегка! –
У Храмі Слова возвістим: ОСАННА!
Ars longa… За БОГДАНА КОЗАКА!

З щирою приязню і легкою рукою –
Ірина Вовк.

Коханий, вибачай сьогодні, певно,
Моє бажання спить, немов дитя.
Ти в змозі сам згадати достеменно
Усіх наяд, що скрасили буття.

Голивсь... Щока не колеться, це добре,
І руки не холодні, та дарма,
Ховаю носика у теплу ковдру,
Мене для тебе, поки що, нема!

Тремтять блаженством губи соковиті,
Ще й до грудей прилипли, мов реп'ях.
Стривай, горобчику, вчорашня оковита
Вилазить боком і зриває "дах"?

Рукою сон зняло, буравлю стелю.
Теляча ніжність серце гарячить.
Скидаю пристрасно шовкову льолю!
Зусилля марні, мій горобчик спить.

— Це життя я знаю краще, — говорить кіт.
як муркотіти і в кого просить смачніший обід!
і скільки у дерева, що під вікном пересохло віт,
щоб мені ненароком із них не упасти.

ти коженого день крутишся білкою в колесі,
не достає справжніх рим і розкішних слів.
людство давно помішалося на вічній красі,
навіщо йому ще й твої закодовані гасла?

я — у нірвану а ти — у швидкий Wi-Fi ,
я — собі сам господар, а ти словників самурай,
коли вже згоріла хата — вогнем гори і сарай!
скільки в наперстку життя справжнього щастя?

у мене мантра — риба, у тебе мантра — Ом!
у мене від нервів — сон а у тебе — кубинський ром…
на ранок підводишся — марева сизий фантом,
а для щастя—води, аспірину й зубної пасти!

тобі б твою душу туди де протікає Ганг,
у котів теж сім життів і небо — блакитний дах.
от походив би трохи з хвостом і в моїх вусах —
скинув із себе давно дурні баласти!

тепла шуба і вуха-антени... Харе Крішна!
не завойовувать сцену, що ледве дише! Харе Рама!
сонце кусає млинець із сливовим варенням віршів,
є кіт найвища каста, простими словами!

Десь у нетрях Інстаграму
Пропадають тато і мама.
Дітлахи не вчать уроків –
Зависають у Тік-Току.
Дідуся й бабусю внуки
Інструктують по Фейсбуку.
Навіть з кумом зміркувати
Примудряються у чаті.
Скрізь всесвітня павутина –
Не дістатися людини.

Уплету анапести у ямби
і впишу у рубрику – «сонет»...
і тоді почую дифірамби,
що співає іноді поет.

Правила поетики – до лампи.
Сяду на Пегаса і... вперед!
Де шукають меду косолапі,
там і амазонці буде мед.

Та в Майстерні віє безнадія...
тихо-тихо... наче у тюрмі
заповіти пишемо юрмі.

Виживає мрію пандемія...
Іноді усе-таки радію,
що орли поезії німі.

Усе мине, а спокою немає...
це, наче, когнітивний дисонанс –
майбутнє є, минуле наступає
на п’яти і турбує повсякчас.

Єдине, що при цьому надихає –
це магія, що як і перший раз,
ніколи вже не залишає нас
байдужими до того, що минає.

Ну й що із цього? – запитає кожен
поет-філософ, публіки кумир,
що пише заяложене до дир.

Одне й те саме і йому тотожне
з пустого виливаємо в порожнє
і деміургу платимо ясир.

03.2021

– І чула, й виділа, і знала
як та циганка, що гадала,
яка у неї буде роль,
коли об’явиться король...
А ти не дуже то й барився
і... з палуби моєї змився
на інші ріки і моря...
не я... не я твоя зоря,
а ти під зорями не мій...
але іще й сьогодні сниться
отой бубновий лицедій
і мрія пікової дами,
що у Таро не має тями.

зранку з білих кучугур
чути звуки «гур-гур-гур»
це заводить у заметі
свій мотор чиєсь лачетті

Нумо, пане-брате, до коша!
Вдаримо об землю цю бідою,
як немає зайвого гроша,
щоб сушити горе за одною.

Ще на цьому світі є за ким
бігати у будні і на свято.
Вдаримо і гопака, таки,
щоб за нами бігали дівчата.

Як не є, а ти ще ого-го!
Та і я ще парубок... неначе,
хоч не знаю іноді, чого
вся душа за однією плаче.

Жаль, козаче, що й тебе нема...
що усе це мариться... здається...
і, що доля мається сама,
а на все не вистачає серця.

Що усім, те і мені – не гріх.
Поки прийде мила із косою,
рано ще здаватися без бою.

Вип’ю за несуджених моїх
як не курям, то собі на сміх
і умиюсь щирою сльозою.

02.2021

Там, де щирості – біля відсотку,
а любові до ближнього – zero,
я ніякій мані не повірю.
Маю пам'ять не дуже коротку.

До піїтів пошани – без ліку,
та у мене характер поганий,
як побачу між лицями «лики»
чи гяура на задньому плані.

Хоч убий, оминаю совкову
від людей ізольовану касту,
де – зачепиш священну корову,
будеш клячу на вигоні пасти...
Вибачайте, що зовні, панове,
ви таке недоторкане панство.

01.2021

Тема з Інтернету

"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,
Їду до тебе у гості,
чекай!" --

"Вітром образи
тебе замело,
Бути повинне
покарано Зло
Невідворотно і
повсякчас:
Їду,
лечу,
вирушаю
до вас!"

Летить Козеня, наче
вихор,
Біжить по зеленій
траві,
Стрибають Розрада
і Втіха
В рогатій малій
голові.

Ставочка замріяний
плюскіт,
Під ніжками роси
рясні,
Тримає Козятко
мотузку,
Ніколи не впустить
її!

Мале Козеня дуже
хитре,
Завзяте воно,
бунтівне...

Повітряний Змій
у повітрі -
Це ж Щастя
якесь
чарівне!

Іду з рибалки. Вудка на плечі,
а у руці – авоська з пічкурами,
і ось – вона... уся така в парчі,
а я в пилюці... босими ногами.

На неї поглядали парубки,
а ми лише дивились очі в очі.
Які в селі були колись дівки!
Як чарували звечора до ночі!

Я ноги мив, дірки замалював
на кедах і побіг щодуху
дивитися на танці «буґи-вуґи»
і на баяні, й на гітарі грав,
але із нею інший танцював
і я йому за це не дав у вухо.

01/21

Я не люблю епатажу,
та покажу не ніяке,
а вищого пілотажу
знаки.
Бачу тире і дефіси
титлами кожного тому,
а на плиті обеліску...
кому.
Є запитання? Посто́ю
статуєю Василіска
і підведу під собою...
риску;
крапку і кому банальну;
дужки; ...і(неповториму,
видиму) оригінальну
риму,
оклики!!! ...і дієслово,
взяте, буває, у «ла́пки»,
а увінчає письмо – дво-
крапка
і додаю після неї:
інші слова у рядочку,
знаки уваги моєї...
точку.

01.21

Хоч мудрість ця
проста,
та зовсім не легка:
Дарма бояться
люди
гусака!

У гусака важкий
сталевий
дзьоб,
Гусак не дзьобне,
не загонить в гроб!

Могутні крила
міцно пригорнуть,
Але в труну завчасно
не вкладуть.

Сталеві ноги б'ють
далеку путь,
Проте нікого в землю
не заб'ють!

Найголовніше в гусака
добро -
Його - Перо!

Та у пера
є особливе
зерня:
Воно культурне:

"Страшне перо
не в гусака,
а в ДУРНЯ!"

На Різдво до ранку сяють небеса.
і природа одягає ризи.
Сяє і чекає лісова краса:
бані храму, капища, круїзи.

Як у ці хороми нині не піти?
Ось із джерела жива водиця
ручаями в озері святиться...

Будемо сьогодні тільки я і ти,
а між нами, може – Божий Дух святий
Того, хто сьогодні народився.

Вітаю, друже! Ми вже на порозі
різдвяного локдауну. Руки
не подаю(як ратиці – бики),
а обійму на лютому морозі,
коли не у поезії, а в прозі
побігаємо на перегонки.

Хай НАТО – в хату, а війна – в імлі,
а ми, щасливі – на своїй землі.


І ми – усім
Ой, не чекаймо миру на розпутті,
якщо не переможуть «майдануті».
Зелена йолка сяє до пори,
коли її покотять із гори.

Сук Спотикання -
Давня проблема:

Сук,
на якому сидиш,

Пиляти,
чи не пиляти,
Рубати,
чи не рубати? -
Просто ділема з ділем...

Ну як її розв'язати -
Підступну проблему
з проблем?

З шереху листя
підказку сприймай,
Сук,
на якому сидиш,
не пиляй,
А той, на якому,
ворог сидить,
Рішуче,
без сумнівів,
в єдну мить -

Рубай!

Кружляючи бенкет
несамовито,
Виделкою, мій друже,
не вдавись,
Хто надто полюбляє
оковиту,
До того прийде "білочка"
колись.

Як прийде, то не буде
порятунку,
Її стрибок в імлі
не розбереш,
Ну як оцю приборкати
пустунку,
Як подружитись з нею
врешті решт?

Минай халепа,
як водичка з гуски,
Хай зловживання нас
не розіпнуть,
Як дати більше "білочці"
закуски,
Вона перепочинок дасть,
мабуть.

Народились вірші і... розтали,
залишивши по собі печаль,
бо, не зафіксоване в аннали,
пам'ять не утримує, на жаль.

Та не тануть образи, сюжети,
фабули, метафори, думки...
Їх переосмислюють поети,
копіюючи чужі рядки.

От, якби мені одного разу
генії навіяли таке...
щоб і захмеліти від екстазу,
і не полетіти у піке.

До оксюморону не байдужий,
я, буває, вірю... і – не дуже,
що у ноосфері зависа-
є антена поетичних візій...
...........................
...ні на яку голову не лізе
те, що «наваяли» небеса.

12.2020