Давно такої не було зими,
Щоб так настирно віяла-сніжила,
Накрила світ холодними крильми,
Над кожним міліметром ворожила.

Таких заметів, срібних кучугур
Вже, мабуть, тут ніхто не пам'ятає,
І коней білих здиблений алюр,
І заметілей буйні срібнограї.

Немислима завія-круговерть!
У всіх зимові сніжно-білі шати.
Залиті сяйвом неповторно, вщерть
Сади дрімають, ліхтарі і хати.

Лиш колискова вітрова в садах,
Пухнасті заколисує дерева.
Кружляє в небі дивовижний птах -
Зима-красуня, срібна королева.
24.01 18

Коляд-коляд-колядниця,
Чому знов тобі не спиться?
Чому знов?
Віє виє хуртовина
Вітер б’ється, мов рибина,
Утікає час неспинний
Сторчголов.
Всі банальності та рими
Весни, осені чи зими –
Всі літа
Тиском скачуть в лихоманці –
Чинять вирви, риють шанці
Неспроста –
Знов призов, війна поганська
Битва хитра, ой, циганська,
Але ж ти
Кажуть, мусиш взять за руку
І у жертву чи на муку
Свого Пана Господаря
Привести.
Бачиш, онде чорна купа
Не лякайся, то не трупи,
А всього-лиш нерозібрані
Хрести
Обирайте по одному –
Вам нести –

Перший рік – за божий шлях,
Другий рік – за нашу кров,
Третій рік – за блиск промов,
А четвертий – просто так.

Коляд, коляд, коляда –
Іржа серце роз’їда,
Коле терен скроні,
Крапле кров з долоні
У Христа
На твоїй іконі.

Коляд, коляд, колядниця,
Помреш сама, молодице,
Будеш пишна, будеш гарна
Удовиця
Білотіла
Повновида
Яснолиця

2018

Повертається нам кришталева йорданська вода.
Я стою на порозі і шкірою слухаю запах:
шовкопряність небес, і висока зоря молода,
і тверда граносіль на зелених ялинових лапах.

Надслухаю: іде, проминаючи магму сторіч,
продираючи гріх на закляклій морозній планеті.
Опускається в тінь Божим словом розчинена ніч.
Розгоряється день, або альфа новітніх сюжетів.

І така надлегка кришталева йорданська вода -
у долоні, у світ, у застиглу в чеканні долину.
Я стою на порозі, і лине мені коляда
з передвічних сюжетів про Бога, і Духа, і Сина.

Ота вода… о, та чудна́ вода –
підступна і манлива, наче зрада…
Моя тобі, предивна Діво, рада:
коли прийде пречиста Коляда,
до тої каламутної води
ой не ходи, пресмутна, не ходи…

Посеред дзвонів щедрих Водохрещ,
Посеред магій Світлої вечері
вогонь завітний блисне на киче́рі,
і ти усе покинеш – і підеш
до тої заворотної води –
ой не ходи по вроду, не ходи…

Зведе на безвість… Боже, відверни!
(Отут Козу Лукавий напуває –
він душу вкрав і тут її ховає).
До тої душегубної води
Ой не ходи, прелюба, не ходи.

О, та вода! Ота чудна вода
тебе таки зманить, Предивна Діво…
Паде зерно… Чи плідні будуть жнива,
коли в Кози дозріє «борода»?
Тшшш!!! Тихо-тихо… Бачите: сліди!
Наврочиш лихо, Діво…
Не ходи!

(Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення".- Львів:Логос,1997)

Коли вітер накине на тебе пеле́ну зі снігу
і твій погляд зависне, як висне захмарена синь -
ти втомився з дороги, втомився від марного бігу –
ти спинися – на Бога – спинися. Приста́нь – і спочинь…

Над тобою гасають на конях баских вітровії,
заметілі, як панни-Сніжанни, сніжинки метуть…

А на дні, в глибині, у Землі нерозоранім тілі,
наче віхола біла, біжить твоя Зморена Путь.

Ти спинися, мій друже, на мить між отими снігами,
між Землею і Небом зависни хоч зором німим -
між крутими земними і білими хмар-берегами
Віз везе Чумаків… Гей ви, коники, нумо за ним!

Над тобою гасають на конях баских вітровії,
заметілі, як панни-Сніжанни, сніжинки метуть…

А на дні, в глибині, у Землі нерозоранім тілі,
наче віхола біла, біжить твоя Праведна Путь.

Ген на білій мережці змережана батькова льоля…
Мерехтить, як зоря, його чинна-невинна душа…
І тече-не стече в білий світ нерозтрачена воля,
як тече молоко, коли смокче дитинно лоша.

…І тоді - молоді, щойно вбрані у сніг заметілі
свій танок новорічний одвічний святочно почнуть…

А в твоїм надлегкім і прозорім – наснаженім тілі,
наче віхола біла, біжить твоя Зоряна Путь.

Зі збірки "Самоцвіти сокровення".-Львів: Логос,1997.

Оком, чи словом, чи співом,
чи то нечистим посівом –
темним неправедним гнівом
розпочинається рік –

грішним, порочним зачаттям,
зламаним білим лататтям,
чи материнським прокляттям –
гнів несусвітній упік.

Свічка в руках побіліла,
свічка в руках обімліла,
свічка в руках обміліла –
хуга відьомська гуде –

холодно ніжкам ізбитим.
холодно плічкам невкритим,
холодно вічкам невмитим –
свічка
по воду
іде…

Снігом – босоніж… скажена!!!
Снігом – босоніж… блаженна!!!
Йде в снігопад Магдалена,
Де всепрощенна Кутя…

…Спалахом б'є зоряниця,
Обертом йде паляниця –
Десь там злучається Трійця:
Йосиф…
Марія…
Дитя…

Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997

Предивна ніч – займається Зоря,
Пречиста Мати, вбрана у намисто,
тримає Богом послане Маля –
і любо так… по-ангельськи врочисто…
І все б нічого!.. Повниться обрус
дванадцятьма ознаками Вечері,
віднині в хаті житиме Ісус –
прочинені до Світла вікна й двері,
устелені долівка і поріг –
вже й люд вертепний ломиться знадвору…
Чогось Пречистій тінню сум наліг
І «Stábat Máter» дисонує хору.
– Не плач, Рахиле! – і кладе Рахиль
у дар новорожде́нному Дитяті
пастирський посох і єпітрахіль
з благаннями Любові й Благодаті,
бо ось нависла Ірода печать
і на святочні, божії оселі
іде війною іродова Рать
з Косою Смерті на чужім веселлі.

Пресвітла ніч – народження Христа,
(махає Смерть Коси сталевим лезом) –
І у вертепнім хорі нароста
мелодія звитяжна «Марсельєзи»…

(Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017-2018)

Змії дерев обвили обняли обдурили.
Яблук небесних хотіла? А яблук – нема!
Ти сподівалася, Діво, ти вірила в диво.
А за вікном – дощі, бо ж –
Зима…

Нам народився Ісус
І розквітли троянди –
Цього шаленого січня співають птахи.

Місить малеча багно, оминаючи ями,
Гроші рахуючи, гублячи копійки.
Ми засинаєм. Щедра кутя-від-мами
Свічка не гасне. Ходором ходять гріхи.
Тихі прийшли з того світу впокоєні душі –
Кожній – є крихта і крапля, і місце є…

Діво, ти втратиш Його цього року скоро –
Тільки три місяці буде життя твоє.

10.01.2018

Звеселіє Зима. Захмеліє Зима. Захурделиться…
Снігом білим лапатим під ноги рипуче простелиться.
Зазирне до печі, напече калачі в сирі-ма́сельці…
Діва Сина свого між бидля покладе в теплі ясельці…
Наздоров’, Колядо, приступися старими поконами,
Запали невгасиму свічу під святими іконами.
Хай тупцює у хаті Коза - жито множиться…
Хай наш рід-родовід все росте-вироста… не тривожиться!
Застеляйте столи́ та наповнюйте кубки мед-винами -
Це ж бо в хату прийдуть гості з дальніх доріг та з новинами:
Діва Сина Христа привела в білий світ - тьма розсіється!
…Від воріт до воріт коляда загляда, снігом віється…
Кине батько кутю ген високо, під небо, під сволоки…
Геть із хати ідіть-пропадіть, щезніть мороки…
На дай Боже, співаймо сьогодні хвалу Світлу Денному –
За родинним столом та все купно, гуртом – Нарожденному!

(Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017-2018)

Ось прийшло і надвечір’я –
Благодаттю огортає.
Із Небесного Верхів’я
Святий вечір наступає.

Християнське гарне свято!
Світле,радісне,багате!
Січень – цифра Божа – СІМ!
Завітає у наш дім!

То ж здоров’я,світла й миру!
Злагоди! Живіть щасливо!
Та додержуйтеся міри,
І щоб Віра була щира!



06.01.2018

Святкуємо! І цього доста.
Тремо і варимо кутю,
надіємося після посту
воздати їжі і життю.

На перше інде храм ворожий,
аби покаявся живий,
а на гаряче – не безбожний,
але хороший майстровий.

Не всує теше і пиляє,
а те, що пише – марнота.
За те і хмизу підкидає
свята, буває, простота.

Але журитися не треба.
Ми не одні. Он, у вогні
Георгій їде на коні.
Ясна зоря… Різдвяне небо…
І кожен думає про себе,
що Слово Боже – у мені.

                                      06.01.2018

Лампади сяйво в просвіті вікна,
і на лиці Марії світла втома,
і Йосифа дочасна сивина
така тілесна, як і невагома, -

зорить малому в люльці білина -
вигойдує, душі його знайома,
на брижах срібних променів, як на
ладах батьківських, де хитка плерома;

кружляє, в'є́ться, нібито вона
йому ні силою, ані суддею, -
а материнство дійсне, і ціна
найвища за тутешню дрібку глею.

І родженому нині дивина:
що їм не бути далі разом з нею,
що те її світіння вже з вікна,
що Отчою вона тепер Зорею...

Колядує дитинство моє
під січневими вікнами.
Через кригу шибок
ледь просвічуються каганці.
І виходять на ґанки
господині, нуждою забідкані,
І виносять дитинству моєму
ще теплі гречані млинці.
А млинцям тим хотілося
схожими бути на місяця –
Кругловиді були, як і він,
але темні лицем...
(На млинці місяцеві
не скоро ще тісто заміситься,
і лиш син мій поласує жовтим,
як місяць, млинцем).
"Колядин, колядин... –
Чую з року того повоєнного –
Я у батька один..."
Але батька із фронту нема,
І бабуся в молитві поминає когось,
убієнного,
Щоби я не помітив,
поминає вночі, крадькома.
"Колядин, колядин..."
Поспішаю додому з гостинцями,
І нарешті пірнаю в глибокий і теплий замет...
Під заметом – землянка.
На стіні – паперові жар-птиці.
На ослоні – бабуся.
На покуті – батьків портрет.
1982

Щедрик-ведрик, щедренята,
Поверніть додому тата
З перемогою і миром –
Щедрик-ведрик, прошу щиро.
Поверніть матусі пісню
У годину ранню й пізню.
Як татусь пішов в АТО,
Не радіє з нас ніхто.
Дайте чоботи бабусі,
Бо застудиться, боюся.
Їй давно б купила ненька,
Та платня така маленька.

Щедрик-ведрик, щедренята,
Наречена є у брата,
Мила й лагідна напрочуд,
Та батьки її не хочуть
Без великих статків зятя...
Дайте людям тим завзяття
І любові у серця,
Щоб побралась пара ця.

А у нашої сусідки
Не народжуються дітки.
Як вона їх в Бога просить!
Щедренята, може, досить?
Дуже вас благаю нині:
Дайте тітоньці Марині
Сподівань, та не даремних -
Діточок здорових чемних.

А до іншого сусіда
В гості син чомусь не їде.
Дід Максим - такий самотній!
Щедренята! Хоч сьогодні
Надоумте того сина:
Хай він діє як людина.
В нього ж теж зростають діти,
Як добру їх буде вчити,
Коли сам забув дорогу
До татусика старого?

А учительці моїй
Подаруйте снів сувій,
Бо недавно поділилась,
Що зі снами посварилась.
Як мені її шкода!
І привітна, й молода.
В нас вона вкладає душу,
То й за неї дбати мушу.

Нам же, діточкам, на втіху
Принесіть хоч трохи снігу,
Без морозу, бо у нас
Дорогі і світло, й газ.
Треба ж людям, щедренята,
Якось перезимувати.

А які були б ми раді,
Щоб усім, хто є при владі,
Ви дали таку зарплату,
Як у мами чи у брата.
Може, вийшло б з того диво –
Зажили б усі щасливо,
Щоб, позбувшись лиха- зла,
Україна розцвіла.

Щедрик-ведрик, щедренята,
Може, я прошу багато?
То хоча б ... додому тата…

Щедрик-ведрик, щедрівочка,
Біжить Путя наввирячки,
Бо призначили йому
Спецкруїз на Колиму.
А навстріч несуть «бумагу» –
Викликають у Гаагу.
Смик направо – там бандери,
Та не трохи – до холери!
Смик наліво – там сирійці.
Він крізь землю провалився,
Та й потрапив до Обами,
Той віта його словами:
«Москаляку на гілляку!»
Пробудився з переляку.
Грець із тим проклятим сном!
Зирк, а в нього за вікном –
Жовте сонце, синє небо.
Так йому, пуйлу, і треба!
Ще й знамена жовто-сині
Й крики: «Слава Україні!»

Іде у літо калита
і котиться – угору знизу.
У санях їде Коляда
і одягає білі ризи.

І неземне, й земне життя
орієнтується на вечір.
Хай і голодна, та кутя
чекає радісну малечу.

Біліє дідух у вікні,
ялинка і зелені шати…
Твоє й моє ці ночі й дні
у всіх однаково багате.

Збирається уся сім'я
до урочистого престолу.
У бідняка й багатія
на покуті – один Микола.

Усім дарунки роздає.
У черзі: перший,
                  другий,
                    ...п'ятий –
малі ісусики і тато.

А на війні гармата б'є,
де за твоє і за моє
чийсь тато
             буде
               …розіп'ятий.

05.2016

У році мавпи вогняної
Щоб Ви завжди були собою.
Серед свиней, серед ослів
Щоб стачало Вам добрих слів.
Ще б побажати Вам не гріх
Щоб Ви жили серед своїх
І відчували би щораз,
Що Ваші рідні люблять Вас!

© Василь Кузан

Нічне холодне небо, в’язь зірок,
скляних гірлянд усміхнені вітання,
річних подій розмотаний клубок
і наші неможливі сподівання.

Лапландія, Лускунчик, Герда, Кей,
веління Королеви Снігової...
Тримає все міцний морозний клей
у зоряному чистому покої.

Нема нічого зайвого навкруг—
ні каменя, ні пагорба, ні гілки;
лежить застиглий вибілений пруг
замерзлої підмісячної спілки.

Зіщулившись, сповільнюється час,
і годі розібратись до світанку:
це вічність мерзне кригою у нас
чи ми, як лід, подзенькуєм у дзбанку.

2014

Зустрілись очі старості та юності. Зустрілися десь думки та мрії старості та юності. зустрілися дві різних епохи. Очі старості,вірніше віку злегка зволожені і дивилися у світ молодих не заплаканих очей. Одні знали життя. Бачили вічність вміли видавати мудрість. Інші молоді. Нахабні, наполегливі стрімкі і бентежні. Прагнули довести що світ весь мусить все віддати. Очі віку дивились і злегка посміхались.
Очі молодості дивилися і просто прагнули. Куди?
А Світ дивився. Дивився , мовчав. Просто думав. В той час коли очі віку знали що вже казати немає що. А якщо і є що сказати то просто те що називається незнанням

Лист невідомому адресату…

Ми були коханцями у минулому житті. І ми кохали…
Кохали без обручок і чужих благословень,
наперекір усім правилам і законам.Але ти заборонив мені любити іще когось, крім тебе. І тому я буду самотня… і в цьому житті, в і наступному…
Мене оточують тисячі безликих створінь, порожніх душ, брудних думок і бажань.
І я хочу пройти осторонь цього світу, який мені чужий і огидний… Мені байдуже, що там кричать за спиною – від заздрості, дурощів чи власного безсилля…
Мені байдуже, хто страждає через мене.
Навіщо мені усе це, коли у мене є Ти?..
Ти – безмежний океан неземної радості, ти – неприборкана стихія і тиха гавань, в якій не чути звуків злого світу.У тобі є все…

Ти – частина мого серця, шалено-пульсуюча артерія.Ти – сенс мого існування, тобою заповнений весь простір Всесвіту і моєї свідомості.Без тебе мене не існувало ніколи. Як і тебе без мене.Я не пам’ятаю, ким ми були, але нам усі заздрили…А можливо, ми уже безсмертні…Ми вросли у землю нескореним духом свободи, розіслали свої мрії сотнями білих голубів, спустили свої думки на землю зливою, що змивала світ від бруду…
Нас уже не розлучити.Ніколи.Я не проміняю на дорожню куряву наш світлий політ.Я берегтиму наші крила глибоко в душі.Вони такі пошарпані і стомленні, але рідні…І хай я уже не зможу полетіти, щоб тебе знайти, але я завжди буду поруч.Я буду усім, що тебе оточує – теплим днем, тихою ніччю, радістю і вірою.І я залишу на твоєму столі перо. В мочене у кров натхнення.Те, що не згорає у вогні неправди.Дане мені із неба. Бережи його. І поки ти його берегтимеш, житиму і я.
Щоб у наступному житті знову закохатися.Лише у тебе.І у небо.Ми - безсмертні…

вода що присутня була у Йордані
що тілом дотична до вічного раю
що лики іконні навік пам'ятає
вона проминає
біжить у долоні
до Бога
я входжу
страхи залишивши
страхи що трясуться на березі людно
вона доторкально
вона обпікає
в субстанцію істин
до дна
неоскудно

Збережи цю пургу. І мороз, що сховався у сінях.
Тихе сяйво ночей і сріблясті дзвіночки пісень.
Цю кутю на столі і дарунки в бабусиних скринях.
Повну хату розмов і веселих на свято гостей.

Хай колядки звучать і вертепиться січень надворі.
Кучугуриться сніг і журба обминає поріг.
Вже принишкли дива у різдвяній просторій коморі
В цей щасливих для всіх Новий рік.
10.01.2015

О цій порі передсвятковій,
коли прочинена душа,
у кожнім вимовленім слові
звучить пророцтво.
У вірша
мого є символи молитви, —
я прошу для усіх добра.
Нехай підуть в минуле битви.
Хай злагоди встає доба.
Щоб ці слова змінили участь,
зламали перепону бід.
Хоч гірко нас помилки учать,
усім учитись краще слід.


2000

Щедрик-щедрик-щедрівочка!
Не зламаэться сопілочка!
Свято завжди в українця-
Пуй у нього по колінця!
Свято завжди в українки-
Найвродливішої жінки!
Сію-вію-посіваю!
З Новим Роком всіх вітаю!

Яке чудове видиво! -
Сонм ангелів! - І видно нам!
Лягає сяйво відблиском
В холодну далечінь.
Під звуки срібних дзвоників
У небо світло зводиться
Незвичної свічі.

Підмісячна мелодія
У тиху ніч, як лодія
Ясою виплива...
Не спи, о Вифлиєме, бо
У світ іде дитятко-Бог
І змінює його.

07.01.15.

Заріздвяніло шибкою у хату
у цьому році, що майне й мине.
І радості – до болю небагато,
якщо несамовите не засне.

І хоч невиліковна ця гарячка,
надія є, що у холодні дні
упаде Раша у зимову сплячку
бодай альтернативою війні.

У муках народилась Україна.
Лютує Ірод. Гине патріот
за право називатися – людина,
за віру, за об’єднаний народ.

У протидії – нелюди і люди.
Байдуже – суне голову в пісок,
оклигують перевертні і юди,
оскалюється злобою совок.

Яріють мужні, ниють боягузи.
Мокаючи у каламар перо,
витійствують служителі у Музи
і... Мало що нагадує Різдво.

Розказують, які вони хороші,
церковні канонічні брехуни.
Бойовики рахують довгі гроші.
Упились кров’ю ідоли війни.

А воїни готові у дорогу
во ім’я Духа, Сина і Отця
загнати звіра у його барлогу,
діждатися агонії кінця.

Аби не сміло юрбище нещадне –
ні збройне, ні неоново-естрадне
являти людям нелюда єство.

І – Бога ради, ради України
вітати найсвітліші іменини,
аби не опечалити Різдво.

                              07.01.2015

Нехай Різдво Господнє втішить,
Ця звістка радості для нас,
Христос у яслах народився,
І нам подав чудовий глас,
Любові, миру і достатку,
Хай колосяться всі лани,
Птахи по райському співають,
І дочекатись нам весни,
В вертепі у сім*ї і згоді,
Нехай благословить Христос,
Той що Ісусом назоветься,
Та подвиги звершить для нас!.
З Різдвом Христовим!!!
06.07.2015

Хоча, можливо, рано
ділити все на касти,
але відсутні плани
і новорічний настрій.

У гонці варто сісти:
межа пробігу – де ж ти?
Не стати медалістом,
а виспатись нарешті.

Ще є куди тікати,
котитися – тим паче.
Унеможливлю втрати:
продам останню пачку.

Гірлянди та обличчя
у сірих шпальтах вікон.

Писати ближче, нижче.

Дожити до канікул.

18.02.2014

зеленобог у спокій проросте
пелюстя
до пелюстя -
і до світу
йому пройти оте земне святе
оліття

а за вікном - зима і коляда
а при вікні - довершення до дива
і цвіт - як Бог
як таїнство Різдва
і ми такі високі та щасливі

Три ранку. Календар,
комп`ютер і
стіл. За вікном ліхтар –
і ліхтарі

по вулиці, луна –
бухий мотив,
його фінал – стіна,
локомотив

зірок над містом, над
усім, усім –
а саме снігопад
чи білий дим,

що йде униз, униз –
неначе рік,
а ще іде навскіс,
як чоловік

проспектом нижче; ще –
вогні машин
і цей прощальний щем:
два, нуль, один

і п`ять. Я не пишу
про ці свята,
але є вірш (чи шум),
бо хулі там,

бо вірш – частина крил,
хоча і без
вірша лунає джингл,
а також беллз.

01.01.15

Різдво пробігає за вікном консьєржним,
Хтось купив мультиварку, несе до ліфта.
На безплатні есемески немає обмежень,
І вони летять, як зі столу крихти.

Мережа ялинок обплела квартири,
У будинку руки в гірляндах, як скотчі.
Він жаліється трохи у вікно консьєржне,
А воно осідає у пазуху ночі.
2014

Зима – пухнаста чепуруха
на умовляння дітвори
поволі сіє білі мухи.

І від осінньої пори
не замітає ще двори
мітлою пані Завірюхи.

Кума Метелиця сама
не дуже проситься у гості.
Десь у Яги ще гріє кості.

Нема гостинця їй? Дарма.
Горить зоря у високості,
і тане Віхоли пітьма.

Діди Морози задубіли
і без бурульок ще носи.
А що на небі там, єси?

Чи подолають заметілі
Снігурочки заледенілі
у році синьої кози?

Линяє Вій лихої днини.
Надійний прихисток дитини
веде із припічка на піч.

І не лякають хуртовини,
і щедрий вечір України
заходить у Різдвяну ніч.

Засяє інеєм до ранку.
І може зарипить ще сніг
у кучугурах біля ґанку.

І тихо сіється до ніг
дрібних сніжинок вишиванка
як найчистіший оберіг.

                              12.2014

В черговий раз виток навколо Сонця,
кружляючи, завершує Земля.
Стоїть малюк очима до віконця
і виглядає діда-москаля.

Той сповиває калинОві зорі
у стрічку колорадського жука,
а ще є інший – той, що «айєм сорі»
і на свята готує індика.

Обидва, і Мороз, і Санта-Клаус –
прихідці із чужої сторони.
А ми шануймо, люди, Миколая:
від лиха, чудотворцю, борони!

Тож відійдіть, "Америки й Росії",
бо України ожива душа
і звичай давнини нехай зоріє,
чужому духу давши відкоша.

Щоб на Різдво у кожній щирій хаті
на красне місце клали дідуха,
щоб ми були здорові і багаті,
і, бажано, на многії літа!

30.12.2014

золота ясина непочатого вечора
розтікається скрізь молитвами чернечими
напуває Йордан і світліє під місяцем
аж попід береги чути верески лисячі

а ріка повстає і здригається брижами
і зоріють крізь рінь три пір’їни невижаті
холоднеча така що й не снилася лисові
не боїшся життя – нахились і візьми собі

танцюють довгі тіні на снігу
ведуть мінливий танець загадковий
морозяно дзвенять нові підкови
а в небі гусне присмерковий гул

вечірні бджоли зимної пори
покинувши у вуликах вечерю
летять на землю з чистого етеру
де свічка свят різдвяно їм горить

так ясно-ясно тиха ніч пливе
вздовж коляди несе до серця серце
і рясно бджіл у місячному скельці
що на долоні згаснуть через мить

Перехрестя буття з житієм:
Ніч надворі, та тепло у домі.
В неосяжного світу огромі
Ти обрав для Різдва Віфлеєм.

В переході з буття в житіє
Перехід від обличчя до лику
І назад: від «Осанни» до крику,
Щоб одплакать Рахілі своє.

Бог Предвічний над сонмом суєт
Хай не буде пом’янутий всує.
У Святвечір я серцем відчую
Як зустрілись буття з житієм.

захриплий ангел зазирнув у клуню і
запахло сіно інеєм і зорями
і стрепенулось висипалось лунами
тремтіли стебла вигріті без коренів

і вибіг ангел на оглухлу вулицю
вдивлявся пильно в темряву зачаєну
Дитя у сні покірно усміхнулося
зорі що відчинила небо чайкою

Хай позначали журливі грані
Січневі води, хлющі різдвяні,
Яскрава зірка із Віфлеєму
Засяла знову на розсвітанні!
Очей віконця блищать врочисто.
На сіні серця маля пречисте.
Уста осанні небесній вторять:
Хвала і слава Тобі, мій Христе!

07.01.14

столітня сутінь безгучно рими перебирає
зима блукає в думках і прозі колючим згустком
та лиш торкнеться срібляста нетля твого ребра і
блакитна хвиля дзвінких морозів накриє пустку

в душі проб’ється заграє квітка скляної рути
і ти розкинеш себе так біло мов світ широкий
а потім скажеш річкам прибути
тремтіти звірам а людям снитись
і третє око

бігом відкриє сліпуче сяйво тобі самому
і одіж біла займеться раптом якнайбіліше
і ти згадаєш як народився впадеш у комин
аби почути пшеничне зерня в різдвяній тиші

Де зігріта Зорею зима,
В середині мирської пустелі,
На солом’яній бідній постелі
Діва родить Маля не сама...

Хай блакитного неба струна,
Як веселка в часи невеселі,
Але дні Його - спілі марелі,
Звеселятимуть краще вина!

О, стаються Дива недарма,
І спасенні хреще́ні купелі,
І застільні течуть карамелі –
Де надія з Різдвом не німа!
Де ось-ось благовісна сурма
Сповнить радістю наші оселі!


2014

Друзі, родичі, знайомі
Віртуальні та реальні,
Східні, західні, єдині,
Що живуть у Україні
Та за межами її,
Ми бажаємо вам щиро
Благодаті у сім’ї,
Радості, добра у домі,
Щоби ви були здорові,
Хай у ніч святу Різдва,
Ну і завтра, й цілий вік
Не болить вас голова
Від проблем, що їх не може
Розв’язати чоловік.

Хай різдвяна добра казка
Буде з вами. Божа ласка
Хай родину надихає
На добро. Хай помагає
Здихатись нарешті нам
Кровосісів і бандитів,
Що засіли у столиці
Й жити людям не дають,
Кров народу п’ють та п’ють.

ЗЕК бере хай чемодан
І тікає десь далеко.
Переможе хай Майдан!

Ну а ще нехай лелеки
Принесуть вам під ялинку
У пакуночку дитинку –
Вам бажаємо ми дзвінко!

Бо тепер, у ніч Різдва
Всі збуваються дива.

05.01.14

Величаве панно вітражем понад світ -
Кольорове Різдво! - диво-птаха політ…
Вільнокрило ширяючи з райських узвиш,
подаруй хоч пір’їнку і в серці залиш
феєричну містерію райдужних віт,
Кольорове Різдво… Казка? Видиво? Міт?

…За родинним столом – тато, мама і ми…
Божа ласка-любов огортає крильми…
І виблискує сніг - вже на небі зоря,
і узвар на столі, пироги і кутя.
І часник під обрус - оберіг від біди,
на всі сторони світу - чотири кути…

…Благодатний вогонь о містичній зорі
поміж крилець-долонь - у пра-пра-«ліхтарі»…
Видноколо цвіте витинанками свіч:
наче сяйво святе опромінює ніч.
Не пізнати тепер: де є небо, земля?...
Ген отам коляда долинає здаля…

…Із вертепом «зі Сходу ідуть три Царі»,
диво-«звізди» несуть пастушки-звіздарі.
І дзвенить Коляда! І віншує хлопчак,
розіпнув кожушок, ясний блиск ув очах,
а на щічках, які пощипав морозець,
два рум’янці цвітуть, як рожевий вінець.

І дзвінкі копійки, і смачнезний пампух!
Ностальгійно зітха сивовусий дідух…
І дитинство летить кольоровим Різдвом…
Лиш зачепить на мить різнобарвним крилом,
і зворушить до сліз, у душі защемить…
І прилине за рік знов на мить. Лиш на мить…

02.01.2012 (ред. 2014)

сьогодні щедро сипнуло снігом на Божу скроню
зимовий ангел що гори двигав убрав червоне
і другий ангел уважне вухо приклав до скрипки
кутя розлИлась Різдвом порано від меду липко

на дверях місяць немов колодка немов колядка
ходи по лавці різдвяний котку на серці гладко
на серці тепло мов сіно трусять
співають хором:
у церкві люди в хатах обруси кути в коморі

а перший ангел на тій сопілці яка з берези
заграє тонко – весільні гільця на стріхах змерзнуть
заграє низько – злетять під сволок жалі по нитці
заграє тихо – і стане близько до неба світ цей

Дівчина з очима, як небо, вільними.
До неї щовесни прилітало птаство,
Змощуючи у волоссі гілками ванільними
Готичні гнізда, як химерні абатства.

У неї в косах заплутувались радіохвилі,
Полохаючи заспаних метеликів і мушок.
Вона хрустіла скоринками, знятими з грилю,
Гортаючи книжку на горці м’яких подушок.

Вона чекала на сніг і дивилась феєрверки,
Рахуючи дні до Нового року по календарю майя.
І вірила, що все-таки знайде цукерки
Під подушкою на Миколая.

2013

Вже стоять за парканом до свята запряжені коні.
І годинник старий припиняє сполоханий хід.
І стають почуття на морозі прудкі і червоні.
І дарує ріка цей наповнений втіхою лід.

Вже несеться зима в круговерті нестримного танцю.
І важливі слова ти говориш крізь лагідний сміх.
І з корицею чай нам несуть на коричневій таці.
І в горнятка бажань рафінований падає сніг.
24.12.2013

Ночи твои хризантемны, мечты натружены.
У тебя локоны голубые, а сны - жемчужины.
Небо идёт, отступая, сбегая тучами,
Быстро назад идущими.

Видишь, я подбираю слова старательно,
Чтоб, значит, в такт говорить,
Чтобы не быть карательным.
Чтобы пенка сомлела.
Чтобы пришли спасатели.

Вот, Новый Год скоро.
Ёлки, игрушки, такое прочее.
Светлые праздники в небо чернорабочее
Запускаем безбашенно,
Чтобы потом воочию
Наблюдать все салюты,
Все новогодние огоньки.

И всё ещё сбудется, чему ещё делать нечего.
На то и сочельник, чтоб даже судьбу залечивать,
Когда все простые радости так застенчивы,
А все недосчастия
Так внимательно далеки.

2012

Йорданська водиця хай вас окропить всіх,
в оселі хай лунає лише веселий сміх;
Нехай Господь з небес високих
здоров'ям й щастям вас благословляє
добробут й злагода хай запанують в домі
на весь ваш вік! Христос рождається!

січень 2013року

В нашу світлицю в цей тихий вечір
входить коляда;
свічку запалить, Бога прославить
із Різдвом вона.

Хай оце Дитятко Боже
кожному із нас поможе
у Різдвяну нічку гожу
віднайти дорогу Божу!

Світло ялинки,тепло родини,
на столі кутя;
Різдво стрічаймо і хай лунає
всюди коляда!

Хай оце Дитятко Боже
кожному із нас поможе
у Різдвяну нічку гожу
віднайти дорогу Божу!

січень 2013року

Різдвяне сяйво лине краєм,
і рік Новий свої права
«Старому» року заявляє,
вода Йорданська ожива.

І уплелися воєдино
у сув’язі тисячоліть
одвічний звичай слов’янина
і християнський дивосвіт:

то прилетіли ластів’ята
защебетати на Йордань,
і щедрик загляда у хату
у передзвоні віншувань…

17.01.2013

Побачити своє рідне небо
Почути шепіт життя і мовчати
Питаєте чи ще щось треба
Прошу вас не треба питати

Прецінь Новий Рік за порогом
Пахнуть рідним мовчазні кімнати
Прийде сусід з колядкою, з Богом
Прийде скаже пора нам єднатись

Пахне сіно яке приніс тато
Поклав на стіл: Христос ся Рождає
Пахне пиріг і кутя, що мати
Поварила як кажуть звичаї

Пливуть коляд рядки у кімнаті
Подарунки ялинка і свічі
Подивімось які ми багаті
Продовжуймо цей батьківський звичай...
13.01.2013р.