Пригадую часто сипучі піски
На березі річки стрімкої,
І дотики ніжні тремкої руки
У лозах порою нічною.
Тьмяніли і знов яскравіли зірки,
І шурхоти в тиші тонули, -
Донині вертаю крізь довгі роки
Туди, де дрімає минуле.
Немає вже лоз і та річка стрімка
Притихла і русло змінила, -
Та в серці моєму - дівоча рука,
Якої забути несила.
Хоча десь поділися лози старі
І річка красою не манить, -
Те перше кохання при світлій зорі
У згадках живе безнастанно.
15.10.26

 
“Ей, уваж мою чарку, бармене
Це мій дрінк, еге, це мій дрінк, гаразд
Доливай, до верху
Хтось має співати
Чи хто співатиме?
Хтось має співати, вірно?
Ну а що”
 
Подайте ту пляшку
Я заспіваю реально
Ей
Дайте зайти у ноти
 
Роздивляюся через Гарлем
І мій шлунок бурчить уже трохи
Діліжанс, повний пір’я й слідів ніг
Під’їжджа до моєї коробки
Леді ось, перламутровий бантик
Із водійським ременем
Видихає акцентом
Із марафету й бурбона
“Чи не бачила я тебе в пеклі
Чи усе лише інцидент?”
(Уяви, що відчув я, гов)
 
Поки я питав “То був Іст або Вест-Сайд?”
Мої ноги боліли своє
Колеса слави ріжуть глибоко
Але дощ мене більш достає
І як вони забрались, просік я слова
Що валились на мій брудний тент
Ну, я їх підняв, і обтер їх
До чого те все
І ти не повірив би
“Зайди у мій номер, зубець посередині
Із тебе пляшка та президент”
 
Так бо, часом усе не просто, бейбі
Як оцей твій друг єдиний
Мовить, бачить, чує, як ти
А ти чиниш те саме, що він
(І на тій дорозі самотньо, бейбі)
(Ехех, є)
(О, іще дещо)
 
Ну я їду через Ел-Ей (ха)
На ровері примітивному
І стрічаю давнього кореша
Каже: “Ти мов інший, якийсь тепер дивний”
Ну, я: “Деякі, з вигляду, мовби портмоне”
А він: “У тобі явно монет немає”
І я оперся, подумав, і казав йому
“Свій гонор із-під таксофона забрав я”
І подих цей із волосся обтер
 
Так бо, часом усе не просто
Як оцей твій друг єдиний
Мовить, бачить, відчуває, як ти
А ти чиниш те саме, що він
 
О, щойно зі скандинавської цюпи
Простував я до тебе на кухню
І, відчувши слабкість, поглянув я в люстро
Щоб дізнати, чи тут ще друг мій
Тобі добре відомо, що я не п’ю каву
Ти наповниш горня піском
Заморожене чайне листя на дні
Ще й вишнева помада із боку
І мій плащ, на якому твій пес усе спить
І твій кіт, що мене атакує зі сховку
Я був певний, що ти мій друг мабуть
Та моя тінь усім передує
 
Дізнаюся, що часом не просто, бейбі
Як оцей твій друг єдиний
Мовить, бачить, відчуває, як ти
А ти чиниш те саме, що він
 
(Боже, що за самотність, ех)
Ех . . .
(Уже подай мені ту пляшку)
 
Ей–є, окей
 
 
 
 
 
 
 
 

Ще ловить сонце хитрим неводом своїм
В’юнкі мальки облич ледь-ледь осінніх.
А риби хмар шубовсь у неба течії,
Вітри плетуть із трав човни старинні.

І птахи швидко літо бабине крадуть.
Полюють нас журба, страхи та холод.
А жовтень днів листки жене, як череду.
Думки на клапті часу рвуться кволо.

Зітхає осінь, мовби гойдалка стара.
І тепло й зимно. Дні то вниз, то вгору.
Чи ще гойдати ледве чи іти пора?
Чи віхол карусель закрутить скоро?

14.10.2026

Коли б то можна утаїть
В найглибшім серця сховку
І навіть ти не здогадалась,
Що стискує в один тугий пучок,
Від чого ні на мить позбутися не можу,
І кожне твоє слово, усміх, ласку,
І кожну мить буття твойого
Неподільно хочу взять собі...
...Відкіль, з яких незайманих ще островів
Прийшла й доламує мій спокій
Оця незборна туга по тобі?
Може, від того, що не знаю,
Коли і де судилося востаннє бачитись?
А, може, все починається спочатку?..

Не спіши у час важких прозрінь,
Як хвилина переплавить вічність.
Крізь важезну кригу сновидінь
Проривається забута вірність.

Не спіши. Впіймай за хвіст момент,
Феєрверк палкий і незабутній.
Не сльозливий, ніжний сентимент,
А Усесвіт, що вартує бурі.

В полум'ї могутнім не спіши.
Провидіння не проґав невтішно.
Ці слова крізь шелест комишів
Пронесуться праведні і грішні.

25 березня 2026

 щось написати я хотів
 прийшла сусідка інна
 і настрій елегійний мій
 став радше мізогінним
 феміна вжеж незгірша так
 напевне це важливо
 лібідо тут не при ділах
 її цікавить пиво
 а пива в мене і нема
 і грошей теж так само
 на пиво інні
 може йшла б
 до подруги оксани
 тож резюмуєш
 це життя
 залежність і провина
 де вислухав і посприяв
 усіх / усім / затримав
 когось на виході з вікна
 на хвильку
 тоже гумор
 спʼяніння
 трохи блюз війна
 етце
 подальший ступор
 я написати щось хотів
 та передумав отже
 слова для інн у світі цім
 пусті й пустопорожні
 

Не думав я, що чутиму колись
Виття сирен і вибухи "шахедів", -
Ще й дні з ночами так переплелись,
Що радощів прийдешніх не розгледіть.
Повсюди морок, втома і обман,
Який уперто убиває віру
У те, що здохне прОклятий тиран,
Або собі учинить харакірі.
За кожну смерть і кожну ніч без сну,
За кожен дім, що знищив біс проклЯтий, -
Його у три погибелі зігну
І буду дупу нагаєм шмагати.
Згадаю все: і смерті, і життя
Під рев сирен та вибухи шахедів, -
Не матиму ні крихти співчуття
До винуватця нинішніх трагедій.
Заплатить кат за кожну краплю сліз,
За кожен розпач і розбиту долю, -
За те, що спокій наш ущент розніс -
Нехай скуштує сам такого ж болю.
Нехай скоріше забере земля,
Без почету всілякого і шани, -
Хазяїна безславного кремля,
Цього злочинця, виродка, тирана...
14.10.26