ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар

Віктор Кучерук
2026.11.14 08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,

Вячеслав Руденко
2026.11.13 10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Віктор Кучерук - [ 2026.11.12 07:38 ]
    * * *
    Ворог винищити нас не в змозі,
    Не убити волі у серцях -
    Попри перепони на дорозі,
    Ми незламні будем до кінця.
    В стійкості кується перемога,
    Людський дух гартується в боях -
    До мети освітлює дорогу
    Незборима правди течія.
    Знає світ, що нас не подолати,
    Бо єдині, як міцна стіна,
    Бо за нами Україна-мати,
    Найдорожча, рідна і одна.
    Не забудем кожного героя,
    Хто, нас захищаючи, поліг -
    Хто від болю нас закрив собою
    І домівки наші уберіг.
    Пам'ять буде жити крізь століття,
    Стане знову розквітати край,
    А Господь у вічнім передсвітті
    Всім полеглим подарує рай.
    12.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  2. Неоніла Ковальська - [ 2026.11.12 06:09 ]
    Осені чарівність і краса
    Брови нахмурило небо сердито,
    Сонце сховалось за темну вуаль,
    Наскрізь пронизує холодний вітер
    І дощ накрапає - осіння печаль.

    В природі нічого змінити не можна,
    Але треба вірити у чудеса.
    В такій порі теж своя неповторність,
    Чарівність і неймовірна краса.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Ірина Вовк - [ 2026.11.12 06:24 ]
    Антологія містерій "НА ЗЛАМІ СВІТЛА" (продовження 4)
    5. «РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»

    (Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)

    Дійові особи:
    Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію; згасає від внутрішнього гарячкового вогню й передчуття раннього фіналу.
    Маргеріта Луті (Форнаріна) – земна жінка, модель і муза, донька пекаря; голос плоті, кохання та ревнощів до ідеалу.
    Святий Сікст – старий Папа Римський, уособлення земної Церкви та покори; стоїть ліворуч на полотні, благаючи у Мадонни за людство.
    Свята Варвара – уособлення тихої скорботи, святості та милосердя; стоїть праворуч, опустивши очі перед величчю Мадонни.
    Перший та Другий Ангелочки – херувими-абстракції, вічні спостерігачі біля підніжжя Буття. Це не просто небесні малюки, а німі хористи вічності, які бачать фінал задовго до його початку.
    Голос Сікстинського Полотна – важке лляне сукно, стихія матеріалу, що вимагає від Майстра жертви.

    ПРОЛОГ
    Римська майстерня Рафаеля Санті, залита гарячим, важким і пишним італійським сонцем Чинквеченто. Простір кімнати дихає розкішшю та спокоєм: повсюди розставлені античні мармурові торси, ескізи фресок для Ватиканських станців, карафи з вином та дорогі тканини. У самому центрі височіє дерев'яний підрамник із натягнутим важким лляним сукном, від якого віє неземним, пронизливим прохолодним спокоєм.
    По боках полотна звисають важкі зелені завіси, які здаються межею між Небом і Землею. Епоха Високого Відродження, що підняла людський розум, тілесну красу та античну вроду на недосяжну сходинку, переживає свій найвищий і найтрагічніший акт. Поки Рафаель гарячково працює пензлем, постаті святих, ангеликів та самої Мадонни поступово виокремлюються з білизни лляного полотна, стаючи живими метафізичними голосами, що вимагають від Майстра свого власного життя.
    Процес народження Нового шедевру Майстра супроводжує світла, прозора ренесансна меса для хору, яка звучить чисто, але час від часу переривається тривожним, низьким струнним дисонансом.

    З’ЯВА ПЕРША: ДОНЬКА ПЕКАРЯ ТА ЦАРИЦЯ НЕБЕС
    Рафаель наносить широкі, точні мазки, формуючи вгорі полотна глибоку зелену завісу. Маргеріта стоїть на високому дерев'яному підвищенні, задрапірована в легкі сині та червоні ренесансні сукна. Вона тримає на руках уявне дитя, її поза велична, але в кожному русі відчувається жива жіноча втома. Сонце заглядає у вікна майстерні, але від картини починає віяти потойбічним світлом хмар.

    Рафаель (працює гарячково, його очі блищать від внутрішньої лихоманки, пензель літає по льону):
    Лінія... вона має співати! Жодного диму, жодної похмурої темряви, як у Леонардо... Тільки чисте, відверте, Божественне світло! Маргеріто, тримай ракурс. Вище голову, благаю тебе! Ти не просто дивишся на мене, свого коханця... ти маєш дивитися крізь мене – туди, де мільйони людей у гріху і пилу доріг чекають на своє єдине спасіння! Очі... зроби очі ширшими, впусти в них небо!

    Маргеріта (повільно зітхає, її плечі опускаються, вона дивиться на нього з живим земним докором):
    Я втомлююсь, Рафаелю... Мої руки німіють, наче вони тримають не повітря і не твого майбутнього Бога, а важкий шматок холодного каррарського мармуру. Ти щодня кажеш, що любиш мене, ти купуєш мені шовки й перли, але щоразу, коли я підходжу ближче, щоб обняти тебе, твій погляд стає скляним. Ти бачиш не мене, не живу Маргеріту, не доньку простого римського пекаря... ти шукаєш у мені свою Небесну Царицю! Твій проклятий пензель – це стіна, яку ти звів між нашим коханням! Ти крадеш моє обличчя для вічності, але вбиваєш моє сьогодення!

    Голос Сікстинського Полотна (тихо шелестить, наче льон під поривом вітру):
    Вона права, Майстре. Ти тчеш її образ із моїх земних ниток, ти вбиваєш її людську кров олійною фарбою. Поглянь на мене і на Ту, котру створила твоя уява – тут уже немає місця для любощів, для земних таверн чи купецьких лавок… Поруч Неї, Рафаелю, залишаться ті, хто століттями благатиме її про милосердя.

    З’ЯВА ДРУГА: БЛАГАННЯ СВІТУ
    (Простір майстерні навколо підрамника починає темніти, свічки спалахують сакральним вівтарним вогнем. З білизни лівого краю полотна поступово виокремлюється велична постать старого Папи Сікста в пишних золотих шатах, біля його ніг лежить важка папська тіара. З правого краю проступає ніжний, скорботний силует святої Варвари).

    Святий Сікст (його голос старечий, глибокий, вагомий; постать проступає ліворуч, рука вказує вперед, за межі картини):
    Мадонно... Спустися до нас! Поглянь на земний світ, на смертних людей – вони там, унизу, у гріху, хворобах і кривавому пилу земних воєн!.. Скинь свої золоті ренесансні сандалії, ступай боса по цих холодних, прозорих хмарах етеру! Я схиляю перед Тобою свою голову, віддаю всю земну владу, папську тіару й золото Церкви. Світ задихається і помирає без Твоєї дитини! Віддай Йому Свого Сина, Маріє, бо іншого шляху для спасіння немає!

    Свята Варвара (її голос звучить як тихий, пронизливий церковний спів, вона опускає голову, дивлячись униз на глядацьку залу):
    Я опускаю очі... Мені важко, мені невимовно боляче дивитися на Твоє обличчя, Царице. Ти така молода, така чиста й прекрасна, а в Твоїх тривожних очах уже застигла чорна тінь Голгофи й залізних цвяхів. Не бійся, Маріє, ступай вперед по хмарах, тримай міцніше Його біля своїх грудей. Я прийму Твою материнську скорботу на свої дівочі плечі, я збережу віру тих, хто віками плакатиме й молитиметься біля цього вівтаря в П'яченці...

    З’ЯВА ТРЕТЯ: БЕЗСМЕРТЯ НА ПОЛОТНІ
    У самому низу картини, на дерев'яному бар'єрі підрамника, проступають дві пухкі дитячі фігурки з крилами. Вони спираються на лікті, в їхніх очах світиться дитячий подив; вони зачаровано затамували подих, задивляючись угору – на Мадонну з Немовлям.

    Перший Ангелочок (притискає пухкі долоні до щік, його крила тріпочуть від захоплення, погляд прикутий до хмар):
    Дивись, брате, дивись!.. Вона ступає так тихо, наче йде не по хмарах, а по найніжнішій лебединій завісі... Її босі ніжки навіть не торкаються землі, а за нею – поглянь! – тисячі світлих облич, і всі вони співають беззвучну пісню!..
    Майстре, як твій пензель зміг впіймати цей небесний простір?.. Це ж не звична фарба на полотні, це живе світло, яке дихає!

    Другий Ангелочок (сперся на лікті поруч із першим, піднявши голову вгору; у його голосі бринить не по-дитячому глибоке захоплення):
    …А яке Дитя у Неї на руках... Ти бачиш Його очі? Вони величезні, як наш Усесвіт. Дивись, воно не боїться, хоч і знає, який важкий шлях на нього чекає. Мадонна не ховає Його від світу, вона несе Його людям, як свій найдорожчий дарунок.
    Дивись, дивись на Майстра Рафаеля... Він знову плаче рясними слізьми, коли виводить пензлем ці смутні, дорослі очі Немовляти...

    Рафаель (гарячково працює, його голос зривається на крик, він не помічає нікого навколо):
    Це не сльози... клянуся Богом, це не сльози! Це Світло! Воно випалює мій мозок, воно засліплює мій погляд! Подивіться, подивіться на очі цієї Дитини! Вона не грається, не посміхається… Вона знає все... знає все від самого початку до страшного фіналу! Вона дивиться на цей людський світ, який її вб'є через тридцять років, і все одно... все одно слухняно йде до нього по хмарах на руках Матері! Це трагедія гармонії, яка вбиває мене!..

    ЕПІЛОГ
    (Маргеріта Луті повільно опускає свої занімілі руки, виходячи з величної пози Мадонни. Вона скидає з плечей синє покривало, залишаючись у своїй простій сукні доньки пекаря. Світло соборів гасне, повертаючи сувору тишу римської майстерні).

    Маргеріта:
    Я не можу більше, Рафаелю... Прости мене, але я звичайна жінка. Це не моя Божественна дитина. І це не моє крижане безсмертя, від якого віє холодом могили. Прощавай, мій Принце живопису. Ти намалював свій величний шедевр, ти виграв свій бій зі смертю. Але ти залишив мене там – на німій поверхні полотна... а я хочу просто жити й любити на цій теплій землі.

    (Вона повільно, не озираючись, іде геть із майстерні. Двері зачиняються з глухим дзвоном).

    Голос Сікстинського Полотна (звучить останнім акордом, глухо й резонуюче, наче обривається натягнута струна):
    Мій льон розіп’ято на цьому дереві, так само як невдовзі буде розіп’ято Його... Ти впіймав Небо у тенета моїх земних ниток. Поглянь на свої пальці – вони вже не пахнуть олією, як раніше. Вічність дивиться на тебе твоїми ж очима. Кожна жива лінія на мені – це твій невиплаканий подих, що став льодом…
    Маргеріта… Вона пішла в земне життя, твоя Муза повернулася до людей, а ти... ти залишишся тут… простою тінню біля мого підніжжя. Це був твій останній теплий подих, Майстре. Усе скінчено, Рафаелю!.. У майстерні темно. Твій Час догорає… Опусти руку… Відпусти свій пензель!..

    (Рафаель Санті заносить руку з пензлем і ставить останній, різкий мазок – це відблиск світла в очах Немовляти. У цю ж секунду його рука безсило опускається, пензель падає на підлогу майстерні. Він залишається сидіти перед величним полотном у променях вечірнього римського сонця, а над його «Мадонною» повільно опускається важка, невидима завіса вічності, закриваючи за собою золоту добу Високого Ренесансу).


    ЗАВІСА



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  4. С М - [ 2026.11.11 23:32 ]
    Королева-Убивця (Queen)
     
    Замовить Moët et Chandon
    У приватний кабінет
    ”Хай їдять торт“ звелить
    Мовби Мері-Антуанет
    Ліки від певності
    Хрущов ти, чи Кеннеді
    Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
     
    Кав’яр, сигари &
    Вишколений етикет
    Екстраординарний шарм
     
    Королева-убивця
    Порох її рушниць
    Динаміт, лазерний приціл
    Гарантують твій екстаз
    (У зручний час) О, прайс-рекомендації
    І ненаситний апетит
    Ти хотів би?
     
    Оминає проблеми
    Міняє безлічі адрес
    Коли до теми
    Манери наче в баронес
    Для гостя з Китаю
    Трохи гейшу грає
    Звична знову, ненав’язлива
    Непромовиста раптом
     
    Парфум її природно паризький
    Усі авто знає зблизька
    Вибаглива до дрібниць
     
    Королева-убивця
    Порох її рушниць
    Динаміт, лазерний приціл
    Гарантують твій екстаз
    (У зручний час)
     
    За момент вона грайлива, наче
    Пустотливе кошеня
    Тоді раптова індиферентність
    Тимчасова апатія
    Щоб абсолютно звести, звести . . .
    Прибрати до рук
     
    Королева-убивця
    Порох її рушниць
    Динаміт, лазерний приціл
    Гарантують твій екстаз
    (У зручний час) О, прайс-рекомендації
    І ненаситний апетит
    Ти хотів би?
     
    О, ти хотів би
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.85) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (2)


  5. Софія Кримовська - [ 2026.11.11 21:48 ]
    ***
    Ще нас нема, а камені живуть -
    нутро застигле давнього вулкана.
    Ці свідки світотворення, що стануть
    І свідками занепаду, мабуть...
    І перший водоспад, і перший ліс,
    І перше слово, так, оте, найперше,
    Що блискавку об камінь раптом скреше -
    І розіллється, і вростеться скрізь.
    І заспіває збурена земля,
    І проросте і зіллям, й мозолями.
    Праматір стане понад світом й нами,
    Освятить степ й засіяні поля.
    І ми вже є, і ліпимо життя
    Із глини і соломи так спроквола,
    І колесо у нас, й гончарне коло,
    І одяг, і прикраси до пуття.
    І зброя - є. Бо як то без війни?
    Людині мир хіба коли насниться.
    Летить з каміння вогнекрила птиця -
    І гинуть у бою мужі й сини.
    І нас нема, а камені живуть
    І виглядають ще живу зернину,
    Щоб відродити степ, суху долину,
    І людства кольорову каламуть...
    Ми є. Живі. І камені живуть.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (6)


  6. Ігор Терен - [ 2026.11.11 13:08 ]
    Ортодоксальний сонет
    Хто не помер за волю і свободу,
    у того невеликий пієтет,
    який не заслуговує на оду,
    хай краще слух порадує дует.

    Диктує моду на пустий сюжет
    нечесана поетика бомонду.
    Папуги теж піїти із народу
    і мають право на авторитет.

    Поезія не заважає жити
    нікому, та кульгає на ходу,
    коли одна богема на виду.

    Ідеалісти опусами ситі
    і копіями нео-акмеїстів,
    а неофіти дують у дуду.

    11/26


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Марія Дем'янюк - [ 2026.11.11 10:22 ]
    Дякую і прошу
    Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
    Господи, я знову чую пісню своєї мами.
    Господи, слухаю мову мого татусьо.
    Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
    Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
    Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.

    Господи, цей ранок спіймав у лещата «тривогу».
    Господи, прещедро даруєш в майбутнє дорогу.
    Господи, хай милість Твоя осяває шляхи України.
    Господи, країна моя…з очима дитини…


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  8. Юрій Гундарів - [ 2026.11.11 10:24 ]
    Прощальна симфонія Гайдна
    Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музиканти, які також ідуть слідом за іншими…

    Коли так боляче, що майже нестерпно,
    і вже не тримаєш заданого темпу,
    коли у душі роздрай…
    Лунає Гайдн.

    Коли тебе щільно обклали скорботи,
    щодня по краплі тануть прозорі ноти,
    коли, здається, вже край…
    Лунає Гайдн.

    Коли всі навколо загасили свічі,
    а ти один лише на сцені цій вічній, -
    останні ноти дограй…
    Лунає Гайдн.

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  9. Тетяна Левицька - [ 2026.11.11 09:20 ]
    Доленосний
    Цей погляд, ніби гостре жало,
    вколов у серце мовчазне.

    — Нічого вам не обіцяла,
    тож не бентежте ви мене.
    Самотня жінка ще не привід
    торкатися її долонь;
    з маршрутки на зупинці вийду,
    з вікна видніє Оболонь,
    Північний міст і хмарочоси,
    Дніпра розлогий маргінес.*
    Не усміхайтесь, з мене досить,
    цю оповідку чула десь.

    Цей чоловік такий зухвалий
    і пахне вітром польовим —
    я вже такого вибирала,
    що розчинився, наче дим.
    Уже з таким ділила навпіл
    і хліб, і сіль, і почуття,
    моря та острови на мапі
    свого мінливого життя...

    Зелені очі туманіють
    в салоні тьмяного авто.
    Ховаю враження під вії,
    бо він для мене ще ніхто.

    Маргінес* — берег

    10.11.2026р


    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Прокоментувати:


  10. Віктор Кучерук - [ 2026.11.11 06:25 ]
    * * *
    Неспокійний, як вітрисько,
    Прудконогий цей хлопчисько,
    Що в глибинах небовиду
    Таємничо зник без сліду.
    Заховався за хмаринку
    На якусь одну хвилинку,
    Бо за мить повз мене знову
    Шмигонув у гай вербовий,
    Де за мить засяяв блиском
    Чуб невтомного хлопчиська, -
    Не впіймати, ні догнати
    Нам оцього хлопченяти.
    11.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:



  11. Сторінки: 1   2