Мозок Міранди
Точить пропаганда
Різні одкровення зе ме і
Демократичні, республіканські
Фрі-преса, топові глянці
Все би новин їй, що би не наплели
Або тільки читання слів?
 
Хіба знає хто
Хто знає, що треба їй
 
Може, любові
 
Оце посібник «леді назавтра»
Дає поради, як гарною стати
Біблія каже, слід лишатись простим
Чи напише хто із хлопців, які поряд
Декілька слів, що говорять –
Тіло своє, яко душу, дівчино, люби
І все би ще знаків їй – то є любов
А, менше з тим
Се не твій біль
 
 
 
 
 
 
 
 

В ресторані удвох
до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива́,
обпечеш, вдариш струмом... не схибиш.
Ти пройшла Крим і Рим,
та не хочеш із ним,
в нього очі булькаті, як в риби.
По борідці тече
шашличок і сальце...
Розмовляє, мов пише романи.
Лізе в мушлю душі,
кра́де думи чужі,
колупає виделкою рани.
Він для тебе ніхто,
непрестижне авто.
Ти для нього — грайлива сопілка.
В тебе бабця стара
та дитина мала,
на панчохах прихована стрілка.
Мінімальний бюджет,
в шафі — голий скелет,
в холодильнику — холод на денці.
Для спокусливих втіх,
будь-коли, як на гріх,
і вагома причина знайдеться.
Та сьогодні не в кайф
цей замизканий «рай» —
хоч підлоги й столи мармурові.
Одягаєш пальто —
ти для нього ніхто —
знаєш вартість продажній любові.

20.12.2025р.

Життя коротшим стало ще на рік,
але мене вітають всі зі святом…
Росте невпинно негараздам лік,
а їх сьогодні – ой же, як багато!

Без світла залишив нічний «шахед»,
«кинджал» уже бере життя дитини…
Задкуємо ми знову уперед –
оце життя всієї України!.

Але з екрану – досі марафон,
четвертий рік війни отак спливає!
Вітчизна наша – тільки полігон,
цього лише сліпий не помічає.

Ховає зрячий голову в пісок,
надіється – його це не зачепить,
та Молох цілить кожному в висок,
смертей у нього доста у причепі.

Задумайтеся, люди, хоч на мить,
істот я на увазі тут не маю,
як довго під сиренами ще жить.
Чи знову – моя хата скраю?

Безсоння, як страшна пустеля,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.

Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
Не залишивши нам снаги.

Безсоння поведе у морок,
У море вигаслих думок.
Безсоння поведе в прозоре
Чистилище сумних зірок.

Безсоння - янгол чи примара?
Дарунок чи важкий тягар?
Безсоння у тенета манить,
Де править вічності звіздар.

14 лютого 2025

Неспокою зажеврів каганець,
поета зойки розривають тишу –
утіхи засихає корінець
і той щоденні заклинання пише...

О людоньки, марніє! Що робить?
Цьому виною, певно, непогода...
Сточився олівець... його тудить!
А чим писати опуси і оди?.

Раніше корінь був – усім капець!
Та день за днем минає неупинно...
Життя стесало втіхи малювець –
залишилася тільки писанина.

Захурделила зима,
Їсти у пташок нема,
Тому до осель людських
Прилетіли горобці
І малесенькі синички,
Сойки також мають звичку
На подвір"я прилітати
Та з курми зерно клювати.
Ти їм, друже не жалій
І насіння й сухарів.
Поїдять і заспівають,
Нашу душу звеселяють.

2021 р.

не біда́ - зима́ поверну́лася
сніг мете́ на рі́дний порі́г
Ніч Свята́ зігрі́є ці ву́лиці
прокладе́ доро́гу зорі́

Приспів (2р.):
хай із верте́пу коляда́
нам принесе́ наді́ї дар
раді́є люд й Небе́сний Цар
бо доброта́
яка́ ніко́ли не мине́
тебе́ зігрі́є і мене́
ми спалахне́м одни́м вогне́м
гори́ть у се́рці Вифлеє́м

Додаток:
тре́ба ві́рити
тре́ба мрі́яти
ну́мо ко́лами
ну́мо дру́жніми

2.
не біда́ - хай сі́ре забу́деться
не трима́й обра́зи старі́
це тво́я осві́тлена ву́лиця
де у ко́жного по зорі́
Приспів (2р.)...

***
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.

***
А мафіозі офісу(у френчі)
не дочекався варіанту Бе...
та ще до втечі
знали всі(до речі)
його як фігуранта еФеСБе.

***
А у тилу, на голову трьохсоті
і переважно із числа совка,
не ідіоти,
але їм охота
усе іще «валяти дурака».

***
А менеджери офісу хороші,
тому допоки ще ідуть бої,
нувориші,
які пиляють гроші,
стоять у черзі на круги свої.

***
А легітимний не рубає руки
розбійникам, бо є таке табу...
і на поруки
узяли придурки
невинного у цім... алібабу.

***
А ті, кому не писані закони
у залі Ради... їм нема ціни,
але у моно
є і чемпіони
у естафеті виносу казни.

Аналіз
А обраний ослами, не ягня
і поважає інколи скотину...
це маячня,
що наше цареня
ну, не щодня, та у лиху годину
доказує – воно, таки, свиня.

12.2025

Сьогодні скрізь - поезія Різдва,
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!

Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
Навчіть, благаю, Божого Закону!

Навчіть мене писати про свята,
Про похорон сумний, гучне весілля.
Щоб шепотіли читача вуста
Мої рядки безсмертні на дозвіллі.

Творцю рядків - що осінь, що весна.
Все пише, пише... А про що - не знає.
Бо віруючих - майже, як лайна,
Ось тільки віри справжньої немає.

Сьогодні знов не рахували ґав -
Писав поет, не зволікав прозаїк.
Господь, можливо, навіть прочитав...
Але не бачу Божих вподобайок.

***
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.

***
А реактивний шут сягає неба,
либонь у п’ятах вся його душа
і є потреба
слати до ереба
сімейку путіноїдів зі США.

***
А це не новина, що є найкращі
із тих, що іменуються людьми...
воюють раша
і Європа наша,
а миряться Америка і ми.

***
А на арені, що не патріот,
то має репутацію погану,
та їхній ідіот
повзе на ешафот
оголеним героєм із екрану.

***
А нація не варта п’ятака,
якщо себе сама не захищає,
але така
іронія гірка
Феміди, що нізащо не карає.

***
А мислячі не знають, на хіба
ці вихідці юродивої раси,
і ця сліпа
глухо-німа юрба,
і ці царі – ні риба, ані м’ясо.

Новація
А на сьогодні і ЄеС, і США
доволі ненадійна креатура...
хоча і модна абревіатура,
та ні гроша,
а може, й відкоша
отримає команда самодура.

12/25

Ти розчинилась у глибинах,
У місті страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.

Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
У лабіринтах каяття.

Ти розчинилася неждано,
Немов нірвана, як порив.
Ти розчинилася, кохана,
У магмі дивних вечорів.

Ти розчинилася у спермі,
У першовитоках, у снах.
Ти розчинилась, як уперше,
В палких розлогих берегах.

13 лютого 2025

Прожитий рік ступає в час минулий.
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.

Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
Як хто б лише над ним батіг здійняв,

Як хто б йому спустив на спину різку.
Та вже іде, із тяжкістю в торбах,
Де зло в добавці та біда в привіску.
Ступай собі, й не перша ще доба.

Залиш в криниці воду, в небі світло,
Вогонь на цурці, їжу на столі,
І звук життя, гучніший шуму вітру,
Що те життя понищити б волів.

Із поглядом важким і довгим вперто
Дорогами побитими чвалав.
Сліди твої із пам'яті зітерти
Немає ані сили ані прав.

Обшарпане просолене від плАчу
Сідло старе, прикушена вузда.
І тягнеться гарба обвинувачень,
Які візниця спіхом наскидАв.

Уже не та, але гойдаю
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
Хоч конюшина по коліна,
жалива вище голови,
проте червона горобина,
(губами хоч її лови,)
гірка на смак, тверда на дотик,
намистом вабить горобців.
І я зваблива буду доти,
допоки в серці чуйний спів.
Любов розхлюпала навколо
й повільно йду у дивний сад,
туди, де ніч за видноколом
плекає срібний зорепад.
Блукає лодія небесна
по хвилях темної пітьми.
Загрузла в спогадах чудесних
і захлинаюся слізьми.

25.11.2025р.

Знайомою стежиною
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Вбачаю також злучені
Відбитки підошов
Отут, де я зарученій
Подарував любов...
19.12.25