Всі волоцюги марять мандрами -
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,

Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
Завжди рятує світ від крайнощів.

Бо й у Карпатах вертять хмарами
Не добирають рік зариблених ,
І відповідь дають узварами
Ухилом хвилі скель заглиблених.

На початкАх Ламарка-Штірліца
Лежать одні й ті самі мудрощі -
Не слід шукати дефініції
Всі волоцюги прагнуть любощів.

Тому Юхиме ти чи Лесику-
Нехай зорить намисто вранішнє,
Не звабити котяче песиком,
Воно є символом цікавішим...

Карфаген повинен
бути зруйновано
ми погостювали
Барка
нам час

караван
у вигинах барханів
просуває свій шлях
крізь
можливість
бути
залишитися
лише змінюючи
одягу
обличчя
не впізнаючи себе
на порох
пісок
чи вітер
сонце
осушить чашу
нашу
не встигнувши
торкнутися тебе
Барка
нам час
у дорогу

слів
не вимовимо
заносить
пісок
хто
був
буде
з нами
потім
поведе
караван
далі
ми погостювали
Барка
нам час
час у дорогу

2024

Цей білий непорочний сніг,
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.

Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
Самої вічності породи.

Навшпиньках пройде заметіль,
Не сколихнувши подив лісу.
Не треба надлюдських зусиль,
Щоб розминутися із бісом.

Так тиша з відрами води
Ітиме крізь пеньки і хащі.
Не знавши іншої біди,
Себе відчує хтось пропащим,

Приреченим на ці краї,
На ці мелодії любові.
І не потрібні вже раї,
Так заяложені до болю.

Ітимеш крізь нічний туман,
Крізь невідомість і хуртечу.
І сумнів, наче бусурман,
Не спокусить тебе на втечу.

26 січня 2026

У Британії опублікували 10 ранніх пісень легендарного рок-музиканта Девіда Боуї.
Композиції були створені в період, коли він ще виступав під ім’ям Деві Джонс.
Записи були зроблені за участю гітариста Джиммі Пейджа, який пізніше став засновником Led Zeppelin, та піаніста Нікі Хопкінса, який співпрацював з The Beatles, The Who та The Rolling Stones.
У 1966 році, через рік після створення цих композицій, Деві Джонс змінив ім’я на Девід Боуї, щоб його не плутали зі співаком американського поп-рок-гурту The Monkees Деві Джонсом.
Нагадаємо, що останній альбом видатного митця - композитора, співака, актора, художника, який пішов у небуття у самому розквіті творчих сил, має назву "Blackstar" (чорна зірка).

У мертвій тиші
запалив чорну зірку —
стало світліше…
Та все одно гірко,
що так надто рано
кращі падають свічкою
на дно океану
вічності.

2026 рік

 я написав тобі сонет
 так написав і передумав
 на що тобі сонета нумо
 я написав собі сонет
 десь грали танцювали румбу
 контрапунктуючи сюжет
 я обійдусь без кастаньєт
 день проживу як є сумбурно
 тарзан і джейн квітує рай
 мангусти і священні кобри
 слід розставатися укотре
 розгадуючи слово ʻ най ’
 ми будемо щасливі знай
 ми будемо щасливі попри
 

І загадковий шерех сукні,
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
Мого кохання теплі хвилі
У грудях б'ються і шумлять,
А я набравсь такої сили,
Що став рішучим всім під стать...
23.07.26

Я хочу повернутися в Карпати,
Де час прилiг спочить промiж смерек
Та вiтру колискову заспiвати
Нехай дрiмає в гостях у лелек.
У схованки погратися з туманом,
Як знак лишити подих на росi,
Наповнюючи голову дурманом,
Плекатись в рутi, в неземній красi.
Зiгрiтися душею зрiвши ватру,
Покласти зорi в кучму для сiвби,
I сiсти на ослонi поруч шатру,
Без страху, без докору, без журби...
Ф.Ходак 27.12.2025

Нічого немає - усе лише функції й коди -
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.

Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мембрана між нами звучить
і рури органні, що творять мелодії звершень,
і ритми сердечні, що вершать розквіття зачать.

Усього немає - ніщо всеприсутнє і зриме.
Творець тебе думає - думає також мене.
Ніщо не скінчиться ніколи з отої причини:
чого не буває - ніколи, також, не мине.

Shimmy
Shimmy Ya

Йаааааааа хочу
розчинитися
і померти в
барабанних ритмах
у звуках котячих
Йєйо – їїєї

у цьому
кошшмарі (жахітті)
ага-ага
слів
сміття

Shimmy
Shimmy Ya

Ййааааа
Мій Боже!

дай померти
мені
білій-білій!

білий сніг
байдужий
до вогнюю!

FUCK YOU
фак юююююююю...

Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.

Я у морозі загубив надію,
Невинну, непорочну і живу.
Я вирватися із полону мрію
І впасти десь у молоду траву.
Лише стрімкі і вольові події
Розтоплять кригу у крутім рову.

25 січня 2026

 перебираючи зневіри
 куди податися куди
 немов на кінчику рапіри
 товчеться рій думок пустих
 чиїсь оселі невеселі
 ще вітер через них свистить
 порожні вранішні мотелі
 бензоколонки блокпости
 обпалені засохлі нетлі
 під лампою що не горить
 наразі · непролазні нетрі
 проникні тільки ізгори
 де фауна холодні древні
 мурахи мухи й павуки
 у них вигадливі мережі
 по-мародерському чіпкі
 рефлекси звісні безумовні
 реакції на висоті
 вони усюди мов удома
 дозвольте їм своє плести
 нічого більш
 

Принишкли в темряві дороги,
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
Чорніє стоптане узбіччя,
Мов пережована брехня, -
І голоснішою удвічі
Стає собача гавкотня.
Нема спізнілому підмоги --
Шляхи безлюдні і стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес занадто говіркий.
21.07.26

Чим ближче, тим важче, чим далі, тим гірше —
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка зати́шна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у домі —
Журу заїдаю бесонням бездонним;
Біду запиваю горілкою з перцем;
Молитву святу прикладаю до серця.
Шукаю в байдужій юрбі очі сірі,
Нічого не хочу, нікому не вірю.
Уже не сприймаю я чорне за біле —
Від темних думок голова посивіла.
Зів'яли, так рано, волошки у житі.
З небес ллється злива, та ночви розбиті.
Стихає у грудях тремка аритмія,
Бо жити без Сонця не хочу... не вмію.

20.07.2026р

На відомий завод у Немирові
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..

Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
В них і бали були
Та у виш не пройшли,
Бо не знали порядків у Вінниці.

В магазині у Миколаєві
Продавчиня клієнта облаяла,
Та отримала мат
Відповідно встократ –
Культурнішають бо в Миколаєві.

На кордоні у Нижанковичах
Віднайшли фаршировані овочі
Героїн в огірках
Кокаїн в кабачках –
Все буяє у Нижанковичах.

Москалі із курорту в Туреччині
Утікали, неначе обпечені.
Розвели там джмелів,
Що жеруть москалів
І незатишно їм у Туреччині.

У степах під Малою Токмачкою
Москалі занедужали срачкою.
З голодухи грушок
Зжерли цілий мішок –
Ох і гучно було під Токмачкою.

Розглядались державні вакансії
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?

Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
Заслужив – і гуляй.
І не заздрять нехай
Трудові колективи Валенсії.

І не варто жахатись Америки,
Зазвичай як це роблять холерики.
Як надумав, то їдь.
Тільки заздалегідь
Зрозумій – ти ніхто для Америки.

про нове і забуте старе

На вітринах аптек в Окая́мі
Дозрівають сардельки й салямі.
А в теплицях супи.
Ти не дуже тупи,
А осмислюй життя в Окаямі.

Пропонують бістро в Ліверпулі
Для гурманів телячі пілюлі.
Забажаєш пілюль –
Пригадай Ліверпуль,
І які там чудові пілюлі.

Сомалійські пірати в Бенга́зі
По-інакшому мислять наразі.
Їм набрид корабель –
То й пішли до земель.
Обробили – й живуть у Бенгазі.

Аферисти в газетах Руанди
Продавали невирвані гланди.
Хто бажав – той платив.
Це ж нормальний мотив,
Щоб читати газети Руанди.

А клієнти шинків у Стамбулі
Налягають на яйця зозулі.
Хто наївся, кує
Про натхнення своє
У гаях, як тамтешні зозулі.

до самонавіювання

20-те липня цього року.

 
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
 
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
 
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
 
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
 
 
 
 
 
 
 
 

Поцілував, віддав гроші,
посадив на 67 потяг,
та не зчитав її погляд.

А вона - поцілувала, взяла гроші,
і промовчала про те,
що живе вже з іншим у Польщі.

2026


* Поїзд №67 «Київ — Варшава»

Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.

Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
Яка не має власного лиця.

Вони гуляли, пили і шукали
Минулого життя, якого згаснув слід.
Брати приїхали не в світлі Канни -
В минуле крізь суворості граніт.

Те, що погасло, нам не повернути.
Назад не відмотати кінокадр.
Пірнути в спогади, в безодню суті
Брати хотіли, мов баский кентавр.

24 січня 2026

Загляну в дзеркало своєї душі
І подумки вертаюся в минуле.
Я бачу в ньому, цьому дзеркалі,
Усе життя моє прожите.

Там бачу я не тільки своє тіло
Я бачу душу свою у ньому.
Любов в очах, усмішка щира –
І відпечаток болю й втому.

Я бачу кожен крок минулий.
Читаю кожну зраду друзів
І вид мені батьками даний.
І радості минулих днів.

Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Я перечитую Ваш вірш -
Прощальне соло для поета.

У цьому світі всі ми - гості!
Нам шлях один - Туди! Туди!
В усіх - окремі поїзди.
Ваш поїзд - номер двадцять шостий.
О, як змиритися непросто!
Нема нікому вороття!
Невже пророчі відчуття
Вам цей рядок надиктували?
Що не скажу - все буде мало!
Життя кінчається, життя...

у провінції осінь

так безглуздість
яка новина
давнішої і не було
останніх так років сто
та недомовленості
вдосталь

А нині в провінції осінь

та дощі
дощі
Дощі.

2025

О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.

Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Почутим з омуту невизначених п'ядей.

А нещодавно ви змовчали начеб.
Бувало вже чи ні таке зі мною?
Та вас про всякий випадок пробачив,
І рану в пам'яті, гадаю, що загою.

Собі я пацієнт і добрий знахур,
Життя свого невиліковний бахур.


Майже самотній

Сьогодні він у складі збірної Іспанії став чемпіоном світу з футболу!
Кілька днів тому йому виповнилося лише 19 років…

Іде до мети крок за кроком,
харизматичний і амбітний:
в сімнадцять - чемпіон Європи,
в девʼятнадцять - чемпіон світу!

2026 рік

Насіялось стільки...Насіялось маку.

Червоним розли́лось під спекою морем.

Розлізлась ненависть, розсипала горе.

В тривозі розплакана світиться мапа.



Міста за містами не знають споко́ю:

І днини чорніють, і ночі палають.

Безбарвністю дихають зранені слайди.

Живучий донині тримається корінь.



Хто голос почує? Хто правду врятує?

Байдужість гальмує для руху дорогу,

Дорогу до волі. Не плаче лиш робот.

...І гупають ночі, і множиться туга.

 літо йде
 через окремий холод свій
 і спеку звичайно
 літо ж
 червень липень
 глипнути навіть не вспів
 сліпучі майдани
 розжарені вулиці
 голоси чиїсь спозарання
 у напівтямі
 пташиний свист
 і далі чиїсь голоси
 сирени само собою
 транспорт
 ambulance шкварить
 поліція згодом теж додає
 зусиль
 а що у тій тямі
 сніданок
 хліб щось із чаєм
 геть ненав’язливе щось
 майже пи си
 оскільки не знати
 чи буде ще один липень
 далі
 напевне щось таки буде
 а чи тобі / мені
 гіпербореєць en casa
 ноутбук увімкнувши
 всідається
 ось тобі мій народе
 вірш мій новий
 заціни
 

Море хвилями дзвінкими
Б'є об скелі мовчазні
І мені назустріч линуть
Любі здавна позивні.
Рвійний вітер хвилі гонить
Без вагання та зусиль, -
Невгомонні та солоні
Всюдисущі бризки хвиль.
Ніби хмара над водою,
Висне скупчення чайок,
Що кигичуть з непокоєм
На щось ловлячих качок.
Море хвилями дзвінкими
Б'є об хвилі мовчазні,
Наче каже в ці хвилини
Як тужило по мені.
20.07.26

Розпач і відчай,
Моя душа кричить.
Моя душа плаче
За дорогою Землею.
За сонечками, що літають,
За підлітками, які не знають.
За горами горя, і жовту зорю,
І місяць на небі,
що танцює з припливами.
За квітку, що не має
ні переду, ні спини, З
а кавуни, що сплять,
За хоробрих синів.
За каміння, яке сидить тихо,
І величного лося, що живе далеко,
За душі прекрасні
І за час неспокійний.
За річкових раків
Та улюблені іграшки.
За мазки на полотні
Та кошики з фруктами.
Життя зламане. Серця розбиті.
Колись зцілити можна їх?

Вода солона на столі
як символ сліз в чужій землі.
Гірка трава, і не одна,
як згадка рабського вона.

Сумною б трапеза була,
та ось рух ангела крила
дає надію на життя
в своїй землі за каяття:

до хліба з кращого зерна,
та з кращого, що є, вина,
гаряче, щойно від огня,
цілком запечене ягня…

Висока сплачена ціна,
парує над столом вона,
і спонукає в кожну мить
давать любити і любить.

* Таємна вечеря
20.07.2026р. UA

Вуха віслюка слухають слова.