До осені пливуть літа мої,
А човен долі хвиля все гойдає.
Та у душі співають солов"ї,
Творча наснага ще не покидає.

Надіорі дощ та серце зігріва
Увага друзів, їх любов й турбота
І щирі-щирі милого слова,
Його кохання мелодійна нота.

Життя прекрасна кожна-кожна мить,
Хоч іноді й не солодко буває,
Іскра ота щаслива ще горить,
Вогнем добра яскраво так палає.

2017 р.

Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Скільки часу за мною тужила,
Виглядала щодня у вікно, -
Ти для мене - і віра, і сила,
І багатство земне заодно.
Знов ясніють зволожені очі,
Смуток тане щомиті, як дим,
Сидимо нерухомо до ночі
У розмовах про щось і затим.
Нас приховує нічка крилата
Від безсонної вічно нуди
І, я знаю, що молиться хата
Аби разом були ми завжди.
25.10.26

Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
Здолати широку промзону
Чи поле розкиданих мін.
Створити для себе ікону
Зуміє поет чи то мім.
Створити кумира у злоті
Та ідола для поклонінь.
Брести у розлогім осоті
До музи в потузі волінь.
Впадуть ідеали колишні
В байдужу зелену траву.
А вітер ідеї колише,
Немовби пшеницю в рову.

4 квітня 2026

Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список.
(Монголи вже встигли здолати Київ
І, певно ж, мали нагоду борщем насолодитись).
Зараз він з овочами й м”ясом, а в пам”яті – тільки пісний,
З кропиви і лободи в голодовку ненависну.
З одної миски ложками дерев”яними сьорбаємо…
…Воліли б приблуди з озвірілої Москви,
Що поїдають борщ український ненаситно,
Підсунуть нам прокислі щі свої…
Ні, скажемо катам: «Вертайтесь у болотяний свій край
І їжте за свій кошт, а не за наший борщ український!»

Розгулявся північний, та так уже кріпко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.

Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і мокра дорога і чорна земля.
Те, що з літа узяв теплий вересень, все мені вишептав:
Листям пружним і травами ніжними день звеселяв.

Та змарніло зело, а за мить пожовтіло в піднесенні.
Вітру втіха була - розв'язати з дощами міхи.
Намокали листи і ставали усі безадресними,
Устеляли дорогу й ріллю, не відкриті ніким.

І відразу буріли на тлін послання листопадові.
Абрикоса трималась до вчора у затишку туй.
У вікно заглядала: там слоїки повні цукатами.
- Бачиш свій урожай? Ну а листя скидай, не жалкуй!

Пробачай міжсезоння капризи - вдоволення вітрові.
Хай сьогодні минуща калюжа відчує кураж.
Ти осінню негоду і зиму безжалісну витримай,
Зацвітай навесні! Та за листям опалим не плач.

Сприймаю за жарти,
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
Я душу віддам,
як люблю до нестями,
і вирву сміття
із корінням руками.
Б'ю словом на відсіч
свою ворожину,
на гострому вістрі
ножа не загину.
У чорній безодні
мене не втопити —
шовкова назовні,
шалена у битві!

25.10.2026р

Птахи на хижім переніссі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.

Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
Рахують доленосні дні.

Птахи пророчі, невіддільні
Від космосу могутніх хвиль.
Так почуття химерні, дивні
Ідуть, немовби чоловий.

Їх не вполюєш, не впіймаєш.
Птахи у пастку не зайдуть.
На святі вільного розмаю
Вони лаштуються у путь.

3 квітня 2026

В голосі плинної осені
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
Осінь тональністю, гамами
То галасує, то спить,
Поза віконними рамами
Стихнувши зараз на мить...
24.10.26