Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.

Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
Майте духовний стрижень.

Пристрастність охолоне,
Влюбленість не довічна.
Дійдуть вони до скону,
Вщухне усе логічно.

Спробуймо жити довго,
Діток собі ростити.
Ставити їх на ноги…
Буде, чому радіти.

Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.

Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,
Не зазираючи у суть.

Вночі оголена самотність
Бере фортеці і міста.
Приходить ночі неповторність,
Коли згасає суєта.

І комплекси штиками злими
Полюють хижо уночі.
Стоїть людина нескоримо
В наївнім трепеті свічі.

20 вересня 2025

Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.
Малюю убрані в цвітіння
Кущі, дерева і траву, -
Усе, що вранці в час весінній
Я чітко бачу наяву.
31.03.26

Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще стікає кров по білосніжній ризі,
Як висновок про смерть нам підписали в Ризі.
Як гірко на душі утомленім народу,
Та втратили вони черговую нагоду.
Й сумнії отамани, як тії хрестоносці:
Нащо в Єрусалимі поклали жовті кості?

27 серпня 2023

                    І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.

                    ІІ
Незримі путі поетичної саги,
та є ще одна колія,
якою у полі аскета-варяга
і досі кочує моя колимага
околицею житія.
Природа дарує ошатні покої,
які я увагою теж удостою,
усе ще іду по краю
тієї дороги, якою вертаю,
аби на галяві уявного раю
увидіти долю свою.
Іду, оглядаюся... парейдолія
не відображає таємної мрії –
усе це лише дежавю,
коли помічаю жіночу скульптуру,
що знята колись із живої натури,
але і сьогодні – живу.

                    ІІІ
У храмі моєму є інші ікони,
мозаїки, фрески. Забуті канони
доказують – я не монах
і не інквізитори, не єзуїти,
творили красу, тому не утаїти
скупої сльози на очах...
...................................................
в біді та у радості, іноді з горя
готую вітрильник за обрії моря,
де сумно не буде мені,
долаю круті перелоги і гори,
а далі – у далі ясні, неозорі
помчу на залізнім коні
або на крилі світової Пандори
у вирій, але... уві сні.

03.2026

Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.

Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Який з глибин звучить до нас.

Так мить на частки розпадеться,
І не збереш прозоре скло.
Розсипалися мрії скельця,
Навік упавши у зело.

Проспиш видіння і пророцтва,
Інсайти, спалахи глибин.
Як жест невидимий промовця,
Відійде мить в пучину днин.

20 вересня 2025

У весни, як і в жінки характер мінливий:
То привітно і сонячно, то задощить.
Та не буде ніхто без обох них щасливий,
Бо коли вони поруч то пісня бринить.

Солов"ями витьохкує серденько кожне
Та всміхаються очі, в них радість сія.
Без весни та без жінки сумне все й порожнє,
Всім відомо - вони ж бо окраса життя.

2018 р.

Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
Ще тільки запахи знайомі
Розвіюють мою нуду,
А я, далеко вже від дому,
На синюватий розсвіт жду...
30.03.26

заїбали ці згарки емоцій —
що топчем каблуком об паркет.
заїбали ці згадки мелодій,
які я нотами кладу у пакет.

я дуже хочу взяти кастет
і вибити ним на тілі портрет —
на згадку про наш сюжет
на який нам не стало касет.

а ще бажаю дістати предмет —
що в грудині насмерть замерз.
положити байдуже під прес —
і вирізати з життя цей абсцес.