Серія випробувань —
мов серіал про нас,
та що для людини
важливіше, ніж цей час?

Його вже не відкласти —
транслюється в ефірі,
у прийнятті моменту –
ресурс твоїх зусиль.

Якщо ним стане ринг
й суперника рахунок,
то тільки справжня сила
веде свій підрахунок.

Відкритість до змагання—
це не вразливість, ні!
І надихає віру
свобода обертів.

Хто страху не корився –
не злічить перемог,
стає можливим те,
що бачить серцем Бог.

 
Розмови на вулиці, майже сімейні
Є сподівання і на тебе погляди
Кожен зустрічний бажає знайомитись
Навіть із друзями почуваєшся не тим
 
Джонні – новенький в містечкові нашому
Всякому цікавий, тобі дають шанс
 
Зустрітись очима, музика зазвучить
Класична романтика, оце усе
За деякий час одвертаєшся геть кудись
Де той спокій у суєтнім серці (ох)
 
Джонні – новенький в містечкові нашому
Інший блукав би, але поруч вона
 
Було стільки слів, що мав би сказати
Однак, ніч у ніч, лише пригортаєш, тримаєш
Вона у сльозах іде
 
Розмови на вулиці, щоби нагадати
Значення немає, на чийому ти боці
Минаєш, вони між собою гадають
Все про тебе, допоки не з’явиться хтось-то натомість
 
Бачив новенького? У містечкові нашому
Він усім цікавий, правда?
Її він підхопить, а ти поблукай собі
 
О, не знаєш
Тут новенький у нас
Є один новенький у нас
(Оу, гуу) Усякому цікавий він
(Оу, гуу) Новенький у нас
(Оу, гуу) Люди йдуть поглянути
(Оу, гуу) Новенький у нас
Тут новенький у нас
Нащо мені чути
Тут новенький у нас
Нащо мені чути, годі
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
Усякому цікавий він
Тут новенький у нас
Люди йдуть поглянути
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
Тут новенький у нас
 
 
 
 
 
 
 
 

Як Сталін партійну «опозицію» подолав.

Хто учився при Союзі, здобував освіту,
Пам’ятає, що у вузах доводилось вчити.
І марксизми, й атеїзми без кінця зубрили,
Та й історію партійну, безумовно вчили.
Бо ж без того професію ми не здобували,
Як не знали, що Маркс й Ленін про неї писали.
Професори і доценти мали нас навчити,
Що без партії нічого не робиться в світі.
Що в партії однодумці не сплять дні і ночі,
Нам життя зробити краще якнайшвидше хочуть.
Я не надто дослухався, що вони казали,
Але іноді питання усе ж виникали.
От, скажімо, як йшла мова про двадцяті роки,
Коли «партія» нещадно боролася з Троцьким,
З Зінов‘євим, Бухаріним – тоді нас повчали,
Що відношення до влади боротьба не мала.
Не за владу боролися сталіни і троцькі.
Це і тоді виглядало якось ідіотськи.
По-перше, як не за владу боролись «партійці»,
То чому ж такі трагічні результати в «бійці»?
Чому тих, що у цій «бійці» Сталіну програли,
Кого льодорубом вбили, кого розстріляли?
А, по-друге, коли влади в країні не мати,
Тоді як же «рай народний» у ній будувати?
В ті часи у цім питання розібратись годі,
Інформації ж не було стільки, як сьогодні.
Отож, хочеться хоч нині уявлення мати,
Як же Сталіну вдалося тоді гору взяти.
Щоб у тому розібратись, поглянути треба –
Хто був хто і що він саме представляв із себе,
Ще до того, як вдалося владу захопити
І безкрайнюю Росію в крові потопити.
Були в партії, як Ленін, що книжки писали,
Теорії дурнуваті у світ видавали.
Ідеологи – все більше були в закордонах,
Бо ж в Росії їх вважали всіх поза законом.
Були ті, що «працювали», гроші здобували,
Щоб ті перші по європах жили-жирували.
Серед отих був і Сталін, і Камо – бомбили
Банки, різні установи, за що і сиділи.
Троцький був з меншовиками ( і таких багато),
Що устигли дуже вчасно із ними порвати,
До більшовиків пристали, коли їх силу відчули.
А Камєнєв і Зінов‘єв – ті «зрадники» були
Ще в сімнадцятім. «Повстання» тільки готувалось.
Ще більшовики таємно у штабі збирались,
Розробляли свої плани, як владу забрати,
Двоє тих в газеті плани встигли розказати.
Боялися, що не вийде та всіх постріляють,
А так вони виправдання хоч якеєсь мають.
Тями в Леніна не було повстання підняти,
Він все більше язиком міг гарно теліпати.
Готував повстання Троцький і вийшло все вдало,
Дуже швидко Тимчасовий уряд розігнали.
А Сталін «проспав повстання», лиш тоді дізнався,
Як переворот той клятий більшовицький стався.
Далі війна громадянська – страшна різанина,
Здавалося, розпадеться, загине країна.
Та більшовики вчепились намертво за владу,
Гарматами встановили «Усю владу радам!»
Як бої усі затихли, багатьом здалося,
Що життя спокійне, мирне, врешті почалося.
Та, поки народ відходив від років кривавих,
В керівництві більшовицькім йшли інакше справи.
На словах усі єдині та щомить готові
«Друзям» в спину ніж встромити та пустити крові.
Ленін вже на ладан дихав, інсульти здолали.
Хоч за звичкою його всі за «царя» вважали.
Він вирішував, що можна, а що ні робити.
Жаль, Каплан його тоді ще не змогла убити.
Чи Каплан, чи «вірні друзі» по партії, може.
Та настав час покінчити із ним тепер, схоже.
По війні взялися «бонзи» за справи партійні.
Їм зовсім не до вподоби паперові війни.
Порпатись у тих паперах ніхто не бажає.
Тож на Сталіна всі радо те перекладають.
Вибрали його генсеком. В ті часи посада,
Щоб всі справи паперові привести до ладу.
А всі інші керували і тому раділи,
Що Сталін застряг в паперах, а вони при ділі.
З Леніним поки носились – «цар-батюшка», наче,
Але, все ж, на його місці кожен себе бачив.
Як хвороби підкосили Леніна, зраділи,
Було б добре, коли б «цар» був тепер не при ділі.
Тож всі дружно узялися разом з лікарями
Про його здоров‘я «дбати» - заявили прямо,
Що ніхто не має права із ним говорити
Про політику, про справи – всім заборонити.
Радіо йому прибрали, газет не давали.
Одним словом, постарались та ізолювали.
Ленін був «авторитетом», як вкаже на кого,
Той у партії і стане «царем» після нього.
А той все, наче вагався когось називати,
Бо ж знав усіх і боявся, щоб не прогадати.
Троцькому, можливо вірив Ленін більше всього,
Тож тихцем диктує Крупській він листа до нього.
Сталін, як про те дізнався, дуже розізлився
Так, що укрив Крупську матом, на те не дивився,
Що то Леніна дружина. Та стала жалітись
Чоловіку. І той також мусив розізлитись.
Взявся він «Листа до з‘їзду» тепер диктувати,
«Друзям» своїм по партії ярлики чіпляти.
Сталін, Камєнєв, Зінов‘єв під удар попали,
Пятаков, Бухарін, Троцький теж свого дістали.
Хотів Ленін, щоб на з’їзді той лист зачитали,
Та про всіх тих «пройдисвітів» всю правду узнали.
Звісно, що ті «пройдисвіти» не дуже хотіли,
Щоб таке на всю країну про них говорили.
Тож вдалось якось зам‘яти. Хоч лист і читали,
Але тільки між своїми, щоб «чужі» не знали.
Леніна від справ і зовсім вже ізолювали,
І тоді інсультом третім його доконало.
Ще живий та вже не здатен він щось зрозуміти.
А «друзі» всерйоз взялися вже владу ділити.
Нема Леніна, всі інші Троцького боялись,
Отож, звісно проти нього бігом об‘єднались.
Сталін, Камєнєв, Зінов‘єв «дружити» взялися,
Щоби Троцький не піднявся, влади не добився.
А, оскільки він над військом мав велику владу,
То вони свиню велику підсунули радо.
Щоб військове керівництво не під ним ходило,
Вони купу своїх людей туди посадили.
Троцький, звісно, добре бачить, куди повертає,
Демократію партійну вернуть вимагає.
Але хто ж його послуха? Вони ж більшість мають,
Тож, що хочуть у країні - те і витворяють.
Тоді він через газети став «молодь» манити,
«Новим курсом», що пора вже стариків змінити.
А Сталін же пост генсека два роки займає,
Він же всі партійні кадри всюди розставляє.
Тож своїх людей розставив, щоби в разі чого,
Вони дружно виступали в боротьбі за нього.
А тут Ленін врізав дуба. Так все вдало склалось,
Усі ідола із нього ліпити узя́лись.
У кожного свої плани. Та, як розібратись:
Щоб на нього, як на бога могли посилатись.
Вони, мовляв, апостоли, роблять його справу.
А, хто їх не хоче слухать, той, звісно не пра́вий.
Поховали в мавзолеї вони свого «бога»
Та і спадок узялися ділить після нього.
Політбюро вже без «бога» уперше обрали,
«Апостоли» найвірніші у нього попали:
Сталін, Камєнєв, Зінов‘єв, з ними Льова Троцький,
А ще Риков і Бухарін та якиїсь Томський.
Слід сказати, що в тридцятих зі списку отого
Тільки Сталін залишився і більше нікого.
Сталін їх усіх понищив. Бо ж секрети знали
Про гріхи його минулі, тому і пропали.
Більше всього Сталін, звісно Троцького боявся.
Тому саме то за нього найпершого взявся.
Камєнєв й Зінов‘єв йому плечі підставляли,
Бо ж Троцького бачить «богом» зовсім не бажали.
Клялись вірності ідеям і Троцького кляли,
Потихеньку людей його з влади прибирали.
Фрунзе, що на чолі війська стояв тоді всього
Змусили лягти в лікарню й «зарізали» його.
Отак Троцького потроху із влади й прибрали.
Тоді Камєнєв й Зінов‘єв розуміти стали,
Що зі Сталіним «могилу» і собі копали,
Самі пастку ту створили, самі і попали.
Сталін з Троцьким розібрався і за них узявся,
З «молодими» проти старих кадрів об’єднався.
Ті до Троцького помчали, разом відбиватись.
Та даремно уже було, навіть і старатись.
В Сталіна скрізь свої люди, зумів влаштувати.
Хоч Камєнєв у вождизмі його звинуватив
Здуру. І це у Росії, де їм цар потрібний.
Не зумів він зрозуміти «душу руську» видно.
Зінов‘єва з Ленінграду втришия прогнали,
Його вірному партійцю Кірову віддали.
Камєнєв з Політбюро «спустивсь» в кандидати.
Троцького з Політбюро не стали чіпати.
Хай погавкає іще, як дурні знайдуться,
Що супроти Сталіна із ним поведуться,
То не треба ворогів і шукати буде.
А прийшли в Політбюро «сталінські» вже люди.
Не довго та трійця «лівих» йому заважала.
Скоро їх з Політбюро у ЦеКа прогнали.
Усе нижче опускались «апостоли» бувші.
Сталін так їх обійняв, що скоро задушить.
Коли самих визначних отак опустили,
«Опозицію» взяли та й заборонили.
А, як зовсім не страшні діячі ті стали,
То одного за другим з партії прогнали.
Троцького так, взагалі в Казахстан заслали.
Передумав Сталін та й з країни погнали.
Він в Туреччині сидів, в Мексику подався.
Сталінський до нього кат саме там дістався.
Сталін потім пожалів, що зробив дурницю,
Бо Троцького відпустив в кляту «заграницю».
Ще й архів з собою весь дозволив забрати.
А той взявся проти нього «пасквілі» писати.
З Троцьким зрозуміло та інші ж залишились.
І на Сталіна тепер інакше дивились.
То був рівня, чи вони ще й вище стояли,
А тепер перед «вождем» вони плазували.
Просять в партію вернуть – другого ж не знають,
А Сталін, немов садист на них поглядає.
Насолоджується тим, як вони плазують,
А він милостиво їх милує, рятує.
Конкурентів всіх прибрав, вибрався нагору,
Мабуть, зробиться «царем» у Росії скоро.
А то може й «богом» стать, Ленін, як ікона,
Буде трупом шлях встелять попри всі закони.
Як не «богом», то вождем, що лиш може знати,
Як всі «заповіді бога» треба трактувати.
Такий собі Мухамед зі святим кораном.
Тож усяких конкурентів і прибрав він вправно.
«Бог» один повинен буть, як і вождь – єдиний,
Хто не згодиться із цим, той має загинуть.
Ті вже були не страшні, принижені, «збиті»,
Проти нього і не сміли уже говорити.
Та знайшлися молоді, стали бунтувати,
Як Росію на свій шлях став він повертати.
Риков, Томський і Бухарін кинулись запізно,
Вже у Сталіна рука зробилась залізна.
Вже така його дрібнота зовсім не лякала.
Уже вірні його слуги проголосували,
Навішали ярликів їм, як звикли робити.
Та й з посад «єретикам» довелось злетіти.
А попереду чекали вже роки тридцяті,
Коли Сталін вже не шкіривсь, а велів вбивати.
І тоді всі на конвейер смерті вони стали,
Хоч руками і своїми ж його збудували.

 ті хмари над
 будинками
 дахами
 мов ефемери ефемер
 а ми
 у цім прихмар’ї
 проростаєм
 щось вабило
 чи вабить ось тепер
 іще вітри
 звиваються у зграї
 і не по собі
 нам не смішно
 не цейво
 у тім привітр’ї
 хто себе спасає
 як саме знову
 уведи pin-код
 тривого моя душе
 що ти маєш
 довірена
 обставинам трущоб
 всьому тому що
 крає все без краю
 безтямно
 незважаючи
 мовчком
 

Чи прихисток для гри?- Таємного сакралу
Відкриє ніч невидиме вікно,
Де я втечу по рятівному валу ,
І буде самота зі мною заодно,

Де гратиме у безвісті сопілка,
Сова кричатиме у спину навздогін
До хлопчика в мені,який узяв розгін -
Дитинство відійшло- вже старість за одвірком

І імена…з півдюжини імен,
Які забуті майже в дощ і вітер,
Сичить сова в мені рядками гострих літер,
Полюючи вночі на кажанів,

Щоб час швидкий у митях розрізнять,
Сповільнюючи рух у межах квесту,
Допоки хлопчик мій в мені, неначе хресник,
Шукає прихисток серед чужих багать…

Я буду вічним депутатом,
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
Я буду вічним добровольцем
Іти на штурм німих фортець
Ненависті і зла для волі,
Для визволення всіх сердець.
Я буду вічним дисидентом,
Нонконформістом і борцем.
Зло не скасується декретом,
А знищується із яйцем.

13 грудня 2025

Знову день спекотливий
Витворяє дива, -
Ллється сонячна злива
І всихає трава.
І міліє озерце,
І дрімає бджола, -
І пече коло серця
Від надлишку тепла.
Сяйво палить - не світить
І ніяк не паде, -
Наче світ спопелити
Хоче сонце в цей день.
31.05.26

Розглядаю в небі сузір’я Водолія.
Я тобі не радник, та послухай Андрія:
Кожна подія, що сприймаєш без меж ти,
Її ціна — надія, і не буде решти.

Ви під арештом, та це невидима в’язниця.
Я би теж поспав, та мені не спиться,
Бо знову сниться, що вродило так нівроку.
Якого розміру зіниця у третього ока?

Зі зворотного боку супутника планети
Вміло розставлені для нас усіх тенета.
«Та буде вендета!» — я скажу, вірячи:
Перетвориться карета на гарбуз опівночі.

І тільки опір чинячи, я зрозумів,
Що той, хто всередині, — найзліший з ворогів.
На сім морів — однакові правила гри,
На сім богів — ні одної Божої іскри.


2025

Напевно, вже до ранку не засну.
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.

Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
Віщує перемоги, а не зради.

Напевно, виглядатиму дарма
На обрії рятунок від печалі.
Прорветься крізь оточення зима,
Сховавши у туман душі роялі.

13 грудня 2025

Світить сонце. Час іде.
Ледь встигає тінь за часом.
Межи хмарок де-не-де
смужка райдуги – лампасом.

Віє вітер, гонить жар,
котить сонце покотьолом.
І звисають кудли хмар,
як повісма, над подолом.

Маревіють комиші,
мерехтять в імлі дзвіниці
і копиці, мов книші,
височать на кошениці*.

Вітер промені пряде,
хмари сунуть околясом...
Світить сонце. Час іде.
Ледь встигає тінь за часом...

* кошениця – місце, де косять траву; сіножать

13.07.23

На зеленому газоні
Усякого хліба повно,
Та зібралися коти,-
І пташкам не підійти.
Походжає віддалік,
Мов поважний чоловік,
Чорний ворон, а за ним
Голуби і горобців загін.
Всі чекають, щоб нарешті
Коти кляті тут не вештались.
Часом на котів, о Боже,
І створіння Твої схожі:
Як-то кажуть: «Сам не гам,
Та сусідові не дам».
До якої ж бо пори
В кого гасло: «Відбери!»,
В кого з рота уже лізе,
Та підмоги просить слізно.
Той, хто шкуру ладен здерти,
Щоб потрапить в мільярдери?
Хто корупцію дола словесно,
Та з казни в’є перевесла…
Мабуть, лиш Рука Господня
Край цей виведе з безодні.

А під вікном цвітуть лілеї
Червоні, білі та рожеві,
Помаранчеві і жовті
Квіти гарні ніжні горді.

Вдача в них уже така:
Світ споглядати звисока.
Недарма ж в народі кажуть:
Лілія - корона царська.

2015 р.

 напередодні усього
 занапастивши трохи рими
 гуляє зло морочить світ
 а ми усе ж бо непровинні
 я запрошу тебе
 за стіл
 поставлю риби та цитрини
 і хліба власного не більш
 аніж потрібно вірогідно
 і ми удвох помовчимо
 у пам’ять про відсутніх нині
 і тих жінок
 що нас любили
 і про своє окреме про
 якщо потрібен алкоголь
 у мене є
 якщо потрібен
 слова так само є
 якщо б
 

Поки спить десь на сідалі півень
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
Бідний далі їй співом доводить,
Що пора завести діалог, -
Що чекати на ліпшого - годі,
Що в житті веселіше удвох.
30.05.26