ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Софія Кримовська
2026.11.23 00:38
А нам би ще пів дрібочки тепла
І слів, як шепіт, або вдих і видих.
І не шукати знову й знову винних,
Та ця зима укотре замела...
І мерзнуть руки, серце і думки,
І множиться образа на роки....

хома дідим
2026.11.22 23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним

Борис Костиря
2026.11.22 22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.

Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Борис Костиря - [ 2026.11.17 18:29 ]
    Не вернусь
    Я ніколи туди не вернусь,
    У простори довіри і болю.
    Я могилам святим не вклонюсь,
    Не ввійду у величні собори.

    Я ніколи уже не піду
    Сизим степом у ніжнім смерканні.
    Я упав на слизькому льоду
    Розставання, немов покарання.

    Я ніколи уже не ступлю
    Незабутньою стежкою тихо.
    І немає у часу жалю.
    Не відійде непрохане лихо.

    Не торкнуся натруджених рук,
    Не пізнаю глибінь неозору
    Тих очей, від страждання і мук
    Посвітлілих, як вранішні зорі.

    2 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.94) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  2. В Горова Леся - [ 2026.11.17 11:20 ]
    Берека
    Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
    Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
    Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
    З крони високої дня доливаються рештки.

    Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
    Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
    Мідними грушками балку берека усіяла -
    Шелестом бурих полівок бринить ейфорія.
    ..
    З гілок розлогих вже осеней скільки обтрушено!
    Балка полівкам підкочує ягоди всоте:
    Куце життя солодити ведмежими грушками
    В полі, яке для ворони орали ще сохи.

    Тут лише день не міняється в Божому замислі:
    Шляхом протореним сонце мандрує по небу.
    Давня берека, ворона, полівка беззахисна -
    Часу відмірено кожному з них по потребі.


    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.97)
    Прокоментувати:


  3. Неоніла Ковальська - [ 2026.11.17 08:39 ]
    Дарувала черешеньці осінь вишиванку
    Зеленіла черешенька листочками довго,
    Доки шлях свій завершував гарний місяць жовтень.
    Та якось ще рано-вранці у вікно дивлюся -
    А черешня вся в багрянці, вдягла жовту блузу,
    Що на сонці вигравала яскраво-яскраво.
    Осінь в диво-вишиванку черешеньку вбрала.
    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Ірина Вовк - [ 2026.11.17 07:14 ]
    Антологія містерій "НА ЗЛАМІ СВІТЛА" (продовження 5)
    6. «МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
    (Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

    Дійові особи:
    Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
    Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поранений, покинутий мармур, що роками лежав у пилу й втратив віру в життя.
    Дух Давида – юна, вільна душа, яка дрімає в глибині каменя й прагне світла.
    Голос Флоренції – подих гордого ренесансного міста, що шукає свого символу свободи.
    Тінь Сумніву – скептичний шепіт за дерев'яним парканом, який не вірить у перемогу молодого митця.
    Відлуння Агостіно ді Дуччо – примара попереднього майстра, що не зумів приборкати брилу.
    Голос Флорентійського Вітру – свідок десятиліть очікування.
    Голос Градуїни та Молота – тихий металевий подих інструментів у руках творця.
    Голос Нічної Варти – тривожний гул кроків на нічних вулицях республіки.

    ПРОЛОГ
    Флоренція на світанку шістнадцятого століття. Місто, що вигнало тиранів і дихає п'янким повітрям молодої республіки, прокидається під передзвін собору Санта-Марія-дель-Фйоре. На подвір'ї майстерень, за високим глухим парканом зі свіжих соснових дощок, лежить велетенська мармурова брила. Сорок років тому її привезли з гір Каррари, надрубали чужими, незграбними різцями й покинули просто неба. Дощі вимивали в її ранах глибокі борозни, вітер засипав її сірим пилом, а люди прозвали її «Гігантом» – мертвим уламком, із якого вже ніколи не народиться краса.
    Сцена поділена на два світи: суворий, запилений двір за парканом, осяяний тремтливим вогнем смолоскипів, і безмежне світло вільного міста, що пробивається крізь щілини дощок.

    ДІЯ ПЕРША: ЗУСТРІЧ ІЗ ПОРАНЕНИМ КАМЕНЕМ
    (Осінь 1501 року)
    Глибока ніч на подвір'ї флорентійського собору. П'ятиметрова брила мармуру височіє посеред двору, мов сплячий велетень. Мікеланджело стоїть перед нею без плаща, у забрудненій білим пилом сорочці. У його руках – ліхтар, а в погляді – не страх перед величчю каменя, а трепет закоханого.

    Мікеланджело (повільно обходить брилу, торкаючись долонями глибоких вибоїн від чужих різців): Тихо, мій добрий велетню. Не бійся. Я прийшов не для того, щоб знову поранити тебе. Я дивився на тебе з вулиці крізь щілини дощок і бачив, як ти плачеш під осінніми дощами. Вони назвали тебе «зіпсованим». Вони вирішили, що ти – лише купа мертвого вапняку, приречена гнити в цьому дворі. Але я бачу... я бачу в тобі світло.

    Голос Каррарської Брили (глухий, важкий, мов скрегіт каміння): Забери своє світло, юначе. Воно лише висвітлює мої шрами. Сорок років тому мене вирвали з теплих надр Каррари, обіцяючи вічність. А потім прийшли майстри з холодними очима, вдарили залізом у моє серце, злякалися власного безсилля й пішли геть. Я розколотий. У мені замало плоті для плечей, замало місця для кроку. Іди до своїх римських пап, різьби ніжних мадонн із цілого каменя, а мене залиш помирати в пилу.

    Відлуння Агостіно ді Дуччо (глухий, розгублений шепіт, що виринає з глибокої вибоїни на боці мармуру): Я хотів зробити з тебе пророка для собору, кам'яний велетню. Але мій різець застряг у твоїй білій плоті. Ти занадто високий, занадто гордий. Ніхто з живих не впорається з твоєю вагою.

    Голос Флорентійського Вітру (пролітаючи над подвір'ям): …Сорок років проминали над тобою весни й зими. Змінювалися правителі, падали тирани, а ти лежав у траві, чекаючи на того, хто не злякається твоєї величі.

    Тінь Сумніву (ледь чутний, насмішкуватий шепіт з-за дерев'яного паркану): Камінь каже правду, Буонарроті. Навіть сам Леонардо відмовився від цієї брили. Вона занадто вузька, занадто крихка всередині. Один невдалий удар молота – і велетень розсиплеться на друзки, а разом із ним розсиплеться і твоя молода слава. Навіщо тобі цей каліка?

    Мікеланджело (притискається щокою до холодного мармуру, заплющує очі): Ви дивитеся на нього очима ремісників… А я слухаю його серцем. У ньому не бракує каменя – у ньому занадто багато зайвого! Треба лише зняти цю важку, мертву кору, під якою спить юність. Відчуваєш мої руки? Я віддам тобі своє тепло, свій сон, кожен удар свого серця, поки ти не розправиш плечі!

    Дух Давида (дуже тихо, немов далеке відлуння з глибини брили): Хто кличе мене? Я так довго спав у цій білій важкій пелені... Мої руки скуті, мої очі закриті каменем, але я чую, як над містом шумить вітер свободи.

    Голос Флоренції (урочисто, як далекий подих вітру над дахами): Це я кличу тебе, мій сину. Я виборола свою волю, але мені потрібен образ, у якому кожен флорентієць упізнає себе – не раба, що схиляє голову перед велетнями, а юнака, який сміливо дивиться в очі небезпеці. Звільни його, Мікеланджело!

    Мікеланджело (різко випростовується, бере до рук важкий молот і сталевий різець): Нехай зачинять браму! Нехай ніхто не заходить у цей двір, доки я не завершу. Сьогодні вночі камінь почне дихати!

    (Перший дзвінкий, чистий удар заліза об мармур розриває нічну тишу. Іскра спалахує в темряві двору, і на білій поверхні брили з'являється перша світла лінія).

    ДІЯ ДРУГА: ТАНЕЦЬ РІЗЦЯ І ПЛОТІ
    (Осінь 1503 року)
    Минуло два роки. Двір собору вкритий товстим шаром білого мармурового снігу. Навколо п'ятиметрової постаті височіють дерев'яні риштування, завішані полотном. Горить кілька огарків свічок. Мікеланджело, схудлий, із запалими від безсоння очима, стоїть на верхньому помості. Його руки в дрібних порізах, волосся сиве від кам'яного пилу. З мармуру вже майже повністю виступила досконала фігура юнака, лишилися тільки останні, найтонші штрихи.

    Мікеланджело (відкладає важкий молот, бере найтонший різець – градуїну – і лагідно проводить пальцями по мармуровій скроні статуї): Ти вже майже тут, мій прекрасний юначе. Два роки я не знімав чобіт, забув смак хліба і тепло ліжка, щоб не загубити жодної лінії твого тіла. Подивися, як напружилися жили на твоїй руці, як вигнулися брови перед вагою пращі. Ще один дотик — і ти відкриєш очі. Я боюся дихнути на тебе, щоб не розбити цю крихку мить між каменем і життям.

    Голос Градуїни та Молота (тихий металевий дзвін у темряві риштувань): Наші леза стерлися об твою впертість, Майстре. Поглянь на свої долоні – ти здер шкіру до крові, твої очі печуть від білого пилу. Відпочинь хоч до світанку, інакше ти сам станеш бездиханним, як цей мармур.

    Мікеланджело (тихо, спираючись чолом об мармурове коліно статуї): Як я можу спати, коли він уже дихає? Якщо я заплющу очі, він знову засне в камені. Нехай болять руки – зате його плечі вже тримають небо.

    Голос Каррарської Брили (вже не глухий і важкий, а дзвінкий, чистий, мов кришталь): Ти переміг мене, флорентійцю. Ти не ламав мене, ти розмовляв зі мною, як закоханий із коханою. Кожен твій удар не ранив, а знімав із мене важкі кайдани сну. Я більше не понівечений уламок. Я відчуваю, як у моїх білих грудях народжується тепло.

    Тінь Сумніву (тривожно, тихо шепоче з темного кутка): Зупинися зараз, Мікеланджело! Ти досяг досконалості. Один зайвий міліметр, одна крапля втоми у твоїй тремтячій руці – і ти зріжеш жилку на шиї чи зламаєш пальці. Залиш його таким, не торкайся більше!

    Мікеланджело (усміхається, не зводячи зачарованого погляду з обличчя статуї): Краса не знає страху. Той, хто боїться помилитися, ніколи не створить дива. Твоя душа вже дивиться крізь мармур. Виходь на світло!

    Дух Давида (голос лунає чисто, молодо й упевнено): Я бачу тебе, мій творче. Ти віддав мені свою юність, свій вогонь і свою гордість. Я стою перед велетнем Голіафом, але в моїх очах немає гніву – лише спокійна сила того, хто знає, що правда на його боці. Дай мені останній подих, Майстре!

    (Мікеланджело робить кілька легких, майже невагомих ударів різцем біля губ та зіниць статуї. Свічка спалахує яскравіше, відкидаючи на білий мармур тепле, живе сяйво).

    ДІЯ ТРЕТЯ: ВИХІД НА СВІТЛО
    (Травень 1504 року)
    Ніч напередодні відкриття. Велетенську статую в дерев'яному каркасі повільно везуть вузькими вулицями Флоренції від собору до площі Синьйорії. У темряві чути скрип канатів і важкі кроки охорони.

    Голос Нічної Варти (тривожний стукіт списів об бруківку): Тихіше! Ведіть велетня обережно! Прихильники вигнаних Медічі кидають каміння з дахів, вони хочуть розбити символ нашої свободи ще до того, як його побачить сонце!

    Дух Давида (спокійно, з глибини дерев'яного каркаса): Мене не зламають дрібні камінці заздрості. Я витримав сорок років забуття і два роки вогняного різця. Ведіть мене на площу – мій час настав!

    (Настає погідний сонячний ранок на площі Синьйорії перед Палаццо Веккйо. Звучить святковий передзвін усіх дзвонів Флоренції, переплітаючись із захопленим гомоном тисячного натовпу. Останні дошки захисного риштування падають додолу. Перші промені травневого сонця торкаються білосніжного мармуру, і статуя спалахує сліпучим світлом).

    Голос Флоренції (урочисто, піднесено, на повну силу): Дивіться, люди! Ось він – наш захисник! Не в золотих обладунках і не з важким мечем, а прекрасний у своїй голій, незламній силі! Віднині кожен ворог, який подивиться на нашу площу, побачить у цих мармурових очах незгасну волю Флоренції!

    Дух Давида (з висоти п'єдесталу, звертаючись до міста й неба): Так. Я живий!.. Вітер Тоскани торкається мого чола, сонце зігріває мої плечі. Я стоятиму тут крізь століття, щоб нагадувати людям: навіть у найтвердішому камені спить свобода, якщо знайдеться серце, здатне її розбудити!

    Тінь Сумніву (розчиняється у ранковому світлі, ледь чутно): Це не рука людини... Це диво...

    (Натовп вибухає радісними вигуками, але Мікеланджело стоїть осторонь, притулившись до старої кам'яної стіни палацу. Він знімає забрудненого пилом капелюха, дивиться на своє творіння, яке вже належить не йому, а вічності, і тихо усміхається).

    Мікеланджело (тихо, з легкою світлою тугою): Прощавай, мій білий велетню. Ти тепер належиш сонцю, вітру і людям. А я піду шукати новий камінь, у якому ще плаче невідома душа.

    Сонце піднімається високо над дахами Флоренції, заливаючи площу золотим сяйвом. Білосніжний силует Давида височіє над містом, немов живий гімн людському генію та красі.


    Завіса



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  5. Віктор Кучерук - [ 2026.11.17 05:27 ]
    * * *
    Синє небо й жовте поле
    Маю споконвік -
    Не хитнути силу волі
    Ані в жоден бік.
    Бо тепер громи сердиті
    Падають згори
    І щодня несамовито
    Гримає: "Умри!.."
    Та даремно ті погрози
    Ворог шле мені -
    Прожену невдовзі грози,
    Вистою в борні.
    У моїм корінні сила
    Предків і віків,
    Розправляю мужньо крила
    Проти всіх вітрів.
    Чужоземцям не скорити
    Серце золоте,
    Тож і буду вічно жити,
    Де добро росте.
    17.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  6. С М - [ 2026.11.16 23:32 ]
    Ей земля! (The Doors)
     
    дідусь був мореходом
    поплавав між льодів
    у цього китобоя
    на колінах я сидів
    чувши «синку я на березі
    вмираю із нудьги
    мені би із друзяками
    зайти в чужі піски»
     
    цей старий був штепний
    зі сріблом у зубах
    бріарову мав люльку
    гуляв по всіх вітрах
    із піснями про сестричок
    притони портові
    про любов і про смерть
    про звільнення свої
    оу ей
     
    три кораблі з командами
    курс на порти нетребні
    стою при мачті віє норд
    і кожен другий мрець
     
    « з е м л я ! »
     
    якщо прийде долар мені у руки
    візьму пляшку я і заллюся по вуха
    якщо випаде ось мені пʼятірка
    то із дівки точно спущу шкіру
    якщо двійка випаде мені
    ми оженимося тоді
    ми оженимося тоді
    гаразд
     
    ей земля!
    ей земля!
     
    як вернуся і добре почуватимуся
    тоді бейбі тебе кохатиму всяко
    кохатиму всяко кохатиму всяко
     
    ей земля! . . .
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.85) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (2)


  7. Ігор Терен - [ 2026.11.16 17:59 ]
    Перлюстрація наявного і недавнього
    ***
    А влада пшеків дещо пойняла
    стосовно українського ґаранта,
    бо довела –
    від білого орла
    не більше толку як від номінанта.

    ***
    А бомонд богемі помагає
    чуяти населення німе,
    часом лає,
    інде утинає
    і своє роздуте реноме.

    ***
    А юрму нема за що любити,
    та і їй до лампочки любов
    іменитих
    і талановитих,
    що гидують кращою із мов.

    ***
    А той самоїд, що несе маячню,
    заради одної оцінки
    підсуне свиню
    і дотулить брехню
    як спину горбату до стінки.

    ***
    А коли немає вояків,
    що охочі у своєму краї
    берегти царів
    і баранів,
    то й гріха тут їхнього немає.

    ***
    А лицарі, що без догани,
    іще бувають де-не-де...
    як їх не стане,
    то й погане
    у рай нізащо попаде.

    Аналіз
    А дурної слави не убуде,
    поки оправдовуємо тих,
    що не помічають як усюди
    лізуть в люди
    юди і верблюди
    поза вушко голки до святих.

    11/26


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  8. Борис Костиря - [ 2026.11.16 16:19 ]
    Квітка
    Не хочу квітку я зривати,
    Бо я порушу у житті
    Якусь важливу рівновагу
    У космосі й серцебитті.

    Краса проб'ється через вінця,
    Крізь огорожі і мейнстрим.
    Краса проб'ється через віно,
    Через могутній часоплин.

    Краса священна і безбожна,
    Тривожна, трепетна, жива,
    Нескорена, непереможна,
    Утілена в терпкі слова.

    І квітка голосом озветься
    З минулого і майбуття.
    У полі походжає Велес.
    Торкнеться квітка, мов дитя.

    2 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.94) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  9. Боговик Владислав Боговик Владислав - [ 2026.11.16 16:29 ]
    Лист до Вірджинії
    Бліде, як тальк, тіло студене наниз по річці
    течія тягнула, і облипала сукня напівпрозора;
    криваве сонце, мовчали дерева, зморщені лікті;
    книги, перо, рукописи чекали на тебе вдома.

    Вдома вітер замінював присутність людської душі;
    здмухував дотики з поверхонь; природа
    починала заносити в дім болотні сліди;
    Господь про тебе забув (чому?),
    бо, певно, була субота.

    Я шукаю твій голос між речень-хвиль,
    я в думках малюю портрет у рамі вікна,
    але він постійно тягучий, гливкий,
    віки його тягнуть — лишається лиш борозна.

    Я не знав, я не знала, не знали ми,
    що кохання являється плодом духу,
    що краще воно буде глухонімим,
    бо голосне й крикливе кохання — пилюка.

    Тепер ти там не у своїй кімнаті,
    де пишеш нескінченне «Від маяка».
    Усі листи приречені бути в шухляді,
    як думки про оте я-її-так-кохав.

    Тепер тебе не злякає кривавий «Бліц»,
    не пектиме душа, не стискатиме скроні.
    Я сподіваюся, колись дійде моя вість,
    що ти в текстах залишилась, в морі і мові.

    16 листопада 2026


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. хома дідим - [ 2026.11.16 16:21 ]
    * 256 *
     можливо я повторююсь
     та це малосуттєво
     повторюється всяко
     усілякий
     не треба апології
     оскільки я не жертва
     можливо навпаки
     це стилістична якість
     життя спішить мов поїзд
     простоює безладно
     роздумуючи мабуть
     про безсмертя
     когось то не влаштовує
     але немає ради
     вже комфортабельний вагон
     чи пекло стерпне
     хто просто є
     а хто
     розгадує шаради
     арабські мови
     у перекладі на жести
     таке життя
     парадне непарадне
     римоване підряд
     чи перехресно
     почасти
     неримоване
     так само
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  11. Олександра Маківка - [ 2026.11.16 15:48 ]
    Ненавиджу
    Ненавиджу все це…
    Коли тебе немає поруч
    Ненавиджу все це…
    Коли труть ноги наче об підлогу
    Ненавиджу все це…
    Коли казали перемога
    Ненавиджу все це…
    Коли казали що ти зможеш
    Коли сидять і пʼють макіато
    Коли не родять для війни
    Коли у тебе,серце моє
    Немає сил для боротьби
    Ненавиджу все це…
    Але…
    Коли ти є…
    Але…
    Коли ти поруч…
    люблю я рани всі твої
    Силу й лють приймаючи
    Люблю я й ніжності твої
    Ними упиваючись
    Люблю усі наші суботи
    В них вмить зникають всі турботи
    Любові нашої клинки
    Від світу відбиваючись
    СКрізь руки жадібні чужі
    Крізь терни прориваючись…
    А далі знов
    Ненавиджу все це…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Кока Черкаський - [ 2026.11.16 13:55 ]
    ненависть
    Водії не люблять пішоходів,
    Пішоходи ненавидять водіїв,
    Фермери клянуть суху погоду,
    А турист кляне сезон дощів.

    Всякий віднайде якусь причину
    Щоб образити, обматюкать тебе,
    Бо всередині у кожної людини,
    Окрім Бога, щей і біс живе.

    І поки Бог в тобі відпочиває-
    Біс твоїм керує єстеством,
    Бо в тобі їм одночасно тісно,
    Тісно їм в тобі одразу двом.





    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (3)


  13. Паб Лімерик - [ 2026.11.16 08:33 ]
    Від анонімного блогера
    Вчителі в кабінеті завпеда
    Освятили закон Архімеда.
    А завгосп не святив.
    Отакий колектив
    Згуртувався навколо завпеда.

    Грав на склянках буфетний бариста
    Рок-симфонію Ференца Ліста.
    Він і майстер сюїт,
    А запав на біг-біт.
    Ось такий цей буфетний бариста.

    В тисячах дистанційних засідань
    Ескімоси збирались на Південь.
    І зібрали пакет
    Відповідних анкет.
    Це прекрасно для їхніх засідань.

    На предмет трудової віддачі
    Розглядались труди Фібоначчі.
    Унікально прості
    Для системи ай-ті —
    От і висновок щодо віддачі.

    Про діяльність морську Крузенштерна
    Інформація досить мізерна.
    Хто його пароплав
    У ломбарді заклав,
    Знає тільки банкір Крузенштерна.

    16.11.26.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  14. Віктор Кучерук - [ 2026.11.16 07:10 ]
    * * *
    Під шелест опалого листя
    Забави продовжує осінь -
    Одягнута в шати багристі,
    Повсюди тиняється боса.
    Тумани сплітає в мережку,
    Гойдає оголені віти
    І сипле на вимиту стежку
    Дарунки від себе чи літа.
    У кошик збирає каштани,
    Під листям ховає стеблини -
    То тішиться довго мовчанням,
    То галас здіймає щоднини.
    З вітрами кружляє у танці,
    До сонця сміється крізь хмари,
    А також, буває, що вранці
    На землю наводить примари.
    Та стихнуть невдовзі забави
    Її на полях і в дібровах -
    Засне вона міцно в оправі
    Зі снігу й морозів зимових.
    16.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:



  15. Сторінки: 1   2