Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…

Не чекав з бюджету гроші,
щоб придбати цеглу й ноші.
Сам добув матеріал
на вітальню і на зал.
Звів без зайвої мороки
він будівлю в стислі строки.
Ще й полагодив місток,
той що був з гнилих гілок.

Справи різної ваги
всі бобриську до снаги, —
перш розкине головою,
щоб і над, і під водою
поробити все як слід,
як навчали батько й дід.

При цікавім добрім ділі
з понеділка до неділі, —
так в загаті з року в рік
хазяйнує «чоловік».
Не вечеряв ще, до речі, —
стіл майструє ось малечі.

Хоч не прагне булави,
вся громада з ним на «ви».

2016, серпень

*Колядник — тут корупціонер

свята
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
зага́данім бажа́нні
і порі́ осі́нній
тримається
моя земля
заселена
приблудами-думками
омита
гіркотою спогадів
нестримною сльозою мами
вона
приречена
до сонця
заникати в снах
у серці
тліти
і виринати на хребтах
дрейфуючи безслів’ям світу
аж рай причалить
до її мілин
і вибухне на ній садами
а Бог
подасться в гончарі
і виліпить себе
й назве Адамом

Не піду́ під щито́м я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.

Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
До турнірів не маю спонуки.

Спересердя загну матюка,
Як почую безрадісні вісті.
Не мовчати – це звичка така,
І проблеми лютя́ть особисті.

Назрівають важливі свята,
До зими не лишилося й тижня.
І на серці сльотою-сльота,
Ще й любов не згасає колишня.

Запускаю старенький laptop,
Навіть чаю не випивши зрана,
І дивлюсь, як танцюють хіп-хоп
В Інстаграмі b-boys і Уляна.

Як билинка, тендітна, гнучка,
У штанцях і потріпаній майці.
І не кличе старого стручка –
Не для нього ці вуличні танці.

А пішов би. Ні ночі, ні дня
Не живу без душевних нападок.
Відпустила би ця западня
Відновити душевний порядок.

10.2018 – 08.2026

Рік а то й два
прошу небо бути
блакитним
блакитним
не змушуйте мене
говорити голосно

2026

***
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.

***
А ботаніки люльку курили
і копали воєнну тропу,
і нарили...
що Київ бомбили,
щоб відмити закаляне пу.

***
А комедію бачили люди
і самі сотворили хамло
із верблюда,
що никає всюди,
але краще б його не було.

***
А зариті у США томагавки
не упадуть на бункер чи міст.
В зе-макаки
нема переляку
і у пу-деля задраний хвіст.

***
А палата оточення Трампа
буде шоста для пу і для зе...
кожна мавпа –
це місце для штампу
з автомату по цій шимпанзе.

***
А Буратіно нині не такий
як має бути шеф на полі бою.
І тато свій,
і ключик золотий,
а скористався... наче, кочергою.

Дедукція
А от потужний декого дістав –
таке мале, а хоче роль зіграти
Гаргантюа... і став
на п’єдестал
як недоторкане цабе із вати,
що заробило чин і капітал,
і вже не хоче відтіля злізати.

08/26

Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.

Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Шляхетних, незрадливих добрих друзів.

І надихали, й дарували крила
Розмови щирі, довгі листування.
Здається, так і недоговорили
Поет скорботи і поет кохання.

У мене - втрата. Не змирився з нею!
В моєму горі друг мене не кинув.
І голосом, і серцем, і душею
Він поруч був у цю страшну хвилину.

Ми планували якось жити далі...
Людині необхідні сподівання.
Ніколи не зустрілися в реалі
Поет скорботи і поет кохання.

Побігли дні, такі швидкі та спритні.
Завершити хотілось чорну смугу.
А третьої весни, посеред квітня,
Я втратив і наставника, і друга.

Лишилася глибока, щира пісня,
Летить над світом, де усе за гроші.
Ми - два поети. Безнадійно різні,
Але, водночас, неймовірно схожі.

Закінчується літо невблаганне...
Пишу рядки, байдужості супроти.
Злетів у небеса поет кохання,
Лишився на землі поет скорботи.

8.08.2026 р.

Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?

Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Ніби хижий ненависний птах.

Стало поле для мене будинком.
Ліс говорить, як вічний пророк.
Я утік від цинічного ринку.
Я утік від розгулу морок.

В безпритульності бачу свободу.
Я утік від умовностей пут.
Мені плід упаде в нагороду
Від едемського дерева тут.

7 лютого 2026

Задощило.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
Голос рідний і привітний.
Радість на вустах тріпоче,
сполучаючи охоче
зрозуміле із відчутим.
Кличе жити.
Кличе бути.
Із дощем,
у вітрі,
в спеку,
із дарованого глека
смакувати насолоду.
Ласо.
В будь-яку погоду.

05.07.26

 коли розвиднюється
 але хмарам тісно
 і цей розклад
 небесний цей ландшафт
 гармоніює із душевним
 надто звісним
 із люстром де усі
 шляхи навспак назад
 у тихі дні
 мов ще одне намисто
 звичайних справ
 розмірених чуттів
 столів кухонних
 де замішується тісто
 до баклажанів абрикосів
 або слив
 зелений чай
 на підвіконні стигне
 блокнот
 де все покреслені рядки
 скриньки в скриньках
 слова в словах
 дзеркала у дзеркалах
 смисли в смислах
 усе замішано
 атож-бо час пекти
 хоча би не було
 бажання
 їсти
 

Дикою м"ятою пахнуть луги,
Роси срібляться в траві навкруги.
Зорями сяє небо ясне,
Ти на побачення кличеш мене.

Між берегами тиха ріка,
В твоїй долоні моя рука.
Дикої м"яти запах п"янить,
Доля дарує нам щасливу мить.

2015 р.

За хмарою хмара - і кожна мрячить
Набридливо і безкінечно, -
Похмурі хмарини укрили блакить
І вітер подув недоречно.
Оця надокучлива мжичка дрібна, -
Як мухи серпневі в кімнаті, -
Як пам'ятна змалечку пісня сумна
Про наші родинні утрати.
Вона прохолодна й густа, мов туман,
Іскриться на листі, на гронах, -
Мигтить, як забруднений пилом екран
Старенького дуже смартфона.
Накрапує, сіється, висне вгорі
Над садом кущами зарослим, -
Невесело в пору таку дітворі
І журно ще більше дорослим.
08.08.26

 
постійна втома, не розумію
спав три, чи більше, діб
мене змолов хтось, поспіль розсіяв
не годний до трудів
наче хтось соки із мене вичавив
пить не у змозі я
голодним чуюся, у чім тут причина
їв же кінський біляш
 
мовиш ім’я моє
і слина, за павловим
о глянь ласкавіше і
мені заб’ється серце, що бас-барабан, о так
 
мало улізти, ще ти маєш перти це
любов, то є стерво
мало улізти, ще ти маєш перти це
о що любов, то є стерво, о так
 
порою збуджений, мовби мустанг
гопки у стійлі весь час
порою тихий, мож приручати
ні, не кусаюсь я, о так
 
мовиш ім’я моє
і слина, за павловим
о глянь ласкавіше і
мені заб’ється серце, що бас-барабан, о так
 
 
 
 
 
 
 
 

А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
Над усім нависа безгоміння —
анічого ніде ні шелесь.
В квітниках облетіло цвітіння,
пелюстки покотилися десь.
Ні чебрець не пахтить, ані м’ята,
та й любисток давно не п’янить.
Ходить коротко радість прип’ята, —
голос сріберний вже не бринить.
З небосхилу дві зірки зірвалось —
персеїдний настав зорепад.
Влітку мало від літа зосталось.
До плачу тисне в грудях од втрат.
І немов обірвали молитву,
коли згас на шляху силует…
Повернися живим з поля битви,
мій солдате, що серцем — поет.

А як прийдеш — то вернеться й літо,
просто літо, як диво якесь.
Хіба можу без тебе прожити,
якщо ти мені — всесвіт увесь?

2016, червень

Вони кажуть, все буде добре
спливають
Я чекаю на березі

Через обрій дивиться щось
іЗ хвилями під ноги стелиться
З постійним рокотом
Шепче лякаюче ласкаво
Твій слід зникне в мені

Я не зводжу погляду з горизонту
я чекаю
Море дихає
парує під сонцем

Потім вони повертаються
Красиві як боги
Вони жорстокі
Батьки не залишають свою дитину
На березі з медузами
які жалять
Навіть коли їх рятують
І хіба медузи можуть навчити чекати
Нетерплячі тануть у піску

Сонце ховається у щось за обрій
Наші тіні повертаються додому

завтра
знову вчитимусь чекати

1991

Намалюй, мені світанок без вогню,
Без ракет, що смерть несуть із неба,
Хай не буде болю і жалю,
Більшого я не прошу, не треба!

Хай дитячий сміх лунає крізь війну,
Тільки він є - ключ до порятунку.
Світло, вже загублене давно,
Буде маяком цього дарунку!

Ми раніше вірили в життя,
Що вирує в кожнім тихім слові,
Але не пізнали каяття,
Від катА, що так погряз у крові!

Нам завжди казали споконвік,
Що брати ми, що ми завжди поруч,
Та чи є, розумний чоловік,
Щоб розвІнчав цю облудну повість?

Ми всі різні, всі не ідеальні,
В кожного своя дорога є!
Але брат, скажи мені ти після цього,
Як твоя орда мою країну б'є?

06.08.2026

Коли зв’язок насправді цінний —
Знайдеться спосіб зберегти його,
Наче камінець дорогоцінний,
Де є краса й людське тепло.

Відстань не лічимо хвилинами,
А близькість — кілометрами доріг.
Втрачає час свій вплив над тими,
Хто не боїться відчувати цей потік.

Мов зорі, розсипаємось по небу,
Хоч простір все ж один і неподільний.
Взаємне світло сенс життя посилює.
На невідомість серце відповідь знайшло.
Лист від душі, що вчасно надійшов.

 оса влітає
 лупиться у скло
 минають спаси
 вицвітають квіти
 не спиться
 радше умирається
 в це літо
 усе для того
 щоби радісніш було
 воскреснути прозріти
 ухопити
 мить певності
 безпосередню ціль
 пісок що скрипне
 на зубах
 пил що вліза
 під нігті
 ще протяг звідусіль
 нервовий біль
 сигналізує
 ветхість ось
 хоча приціли збиті
 ніби
 в цім аналогія
 хоча не зовсім то
 чого хотілося тобі
 а все ж
 у кожнім слові є
 первинне
 щось цинічне
 мовби пророк
 із палестин
 чи одіссей
 який під час
 ніхто
 

Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.

Холодний вітер продиктує
Новітні, юні письмена.
Але його зусилля всує
Пішли, хоч це не дивина.
Самотній лицар чистить збрую,
Стираючи сліди вина.

Холодний вітер надихає
На вірші, подвиги, слова.
Попереду видіння, майя.
І обертом йде голова.
Далеке вогнище в зітханні
Спалило вольності й права.

6 лютого 2026

Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Тут роси краплини пружні
Лунко скапують з листків, -
Тут напрочуд добродушну
Дівку в юності зустрів.
М'ятна свіжість у долині,
Де в погожі літні дні
Мерехтять волошок синіх
Незгасаючі вогні.
07.08.26