Минають вже останні дні січневі,
Надворі то сніжок, а то дощить,
Гойдає вітер віти яблуневі,
Співає серце, серце жде весни.

Вона прийде із пролісками й рястом,
Струмками та із щебетом птахів.
Кохати треба, бо життя прекрасне
І серед квітів. і серед снігів.

2022 р.

Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Щось поїм, поп’ю… і в ліжко
Що там в небі — по цимбалам.
В хаті песик, трійця кішок
Відлягло… поїв чимало.
12.02.2026.

***
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.

***
А бевзям до душі усе супутнє
солодкій наобіцяній брехні,
бо шалапутне,
темне й каламутне
відповідає їхній маячні.

***
А наші гниди – росіянські воші,
а їхні шельми – наші пахани.
Вони хороші,
поки ділять гроші
за ширмою кривавої війни.

***
А лох у лахах бравого ковбоя –
герой на фоні збоченців «еліт».
Дивує параноя
цих ізгоїв,
яких ще тиражує вищий світ.

***
А Україна на тропі війни
не поспішає йти до перемоги,
якщо пани,
точніше, барани
готові взяти і її на роги.

***
А зелене ошаліле трясця
має озиратися, коли
ці нещастя
брехень не бояться,
а на правду очі відвели.

По суті
А факти істини лежать у скрині
Пандори: шашлики, Чонгар, Оман
і тощо... як позбутися цих ран
і жити нині
у одній країні
з трьома чвертями малоросіян?

02.2026

Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу преподобний.
У ньому збереглися таємниці
Людських сердець, що мріяли й любили.
Тверда нескорена свободи криця,
і непоборна Божа вічна сила.

Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.

Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
То крізь чистилище соснове.

Від леза погляду того
Ніде сховатися не можна.
Тепло від подиху твого
Пітьму надійно переможе.

13 травня 2025

Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.

Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
І уплітається в тенор Бочеллі.

Стомлені пальці торкаються пальців.
Ніжність спливає до вуст поцілунком.
Тіні двох тіл розколисані танцем
Спрагло шукають від втоми рятунку.

Стомлений час дочекався світанку.
Вії тремтять у прозорості тиші.
Сон виліта у вікно, повз фіранку...
Кави ковток і розгублені вірші...

лютий 2022

Тим, кого по справжньому кохаєм
Нині " валентинки" надсилаєм,
Даруємо їм ласку і тепло.
Хай же день святого Валентина
Вам приносить радісні хвилини.
Щоби. наче сад життя цвіло.

Щирих слів для них ми не жаліймо
І щасливими зробити їх зуміймо,
Сяймо для них сонечком ясним.
Бо для цього треба небагато,
Як створити для коханих свято
Хай підкаже серце й Валентин.

2007 р.

Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Через поле, поміж жита,
Путь звичайно не пряма, -
Десь буває стежка бита,
Десь - ніякої нема.
У негоду й гожу днину
Далі йти не бракне сил, -
І підошви місять глину,
І ступні здіймають пил.
Вічно в далеч невідому
Кличе сонце золоте
Лиш того, хто без утоми
Не спиняючись іде...
14.02.26

Ти дивишся на світ із обеліска
в свої уже навіки тридцять два…
Поглинула тебе земна колиска,
коли були у розпалі жнива.

Під корінь жали вас ворожі «гради»,
косив життя московський «ураган» –
вони нікого не жаліли гади
і не один поліг тоді від ран…

Тебе уже не верне жодна тризна,
не перетнути вічності кордон.
Ти чесно захищав свою Вітчизну,
і дім тобі – Небесний легіон.

Такий талан, колючий – як ожина.
Війна – завжди коса для молодих.
Батьки сумують, діти і дружина,
але твоя душа – живе у них.

Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*

Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
ще й досі поляна є та.

Так ось, були люди завзяті,
володарі м’яз струнких тіл,
козацької правнуки знаті –
вантажники-профі для діл.

Коли вже ставали до діла,
танок головним був у них,
відразу ж робота кипіла
і більше ніхто так не міг.

Розумна ротація рівних
як дихання друге у всіх,
тривалий танок неймовірних,
бадьорі словечки і сміх.

За тим на травичці під в’язом
їх трапеза зовсім проста,
співають з душею всі разом,
зі свят лиш шанують Христа.

Затягнуть коли «Туман яром» -
душа їх мелодія та –
покрите усе їхнім даром
бо мають у силі літа…

* Прізвища деяких (Рубаха також з них) професійних вантажників залізничної станції Мена початку 60-х років 20-ого століття.

13.02.2026р. UA

Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бʼє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільго́ти Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни нею вицвілий сераль:

...долоні в гриву
і галопом вдаль...

Дивися не на інших - зри на крука
на залишках перу́нових божниць,
черпай очима спокій в його рухах,
шугай, як він, душею вверх і ниць:
лети понад румо́вищем за обрій,
над лезом виднокраю підіймись.
Нехай леліють крила хвилі добрі -
полинь у ирій птахом, як колись:

...між пірʼя пальці
і стрілою ввись...

2026

Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.

Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Перетворюється на рядок.

Опустилася тиша нічна,
Передавлює голову й шию.
Не кричу і не плачу. Я вию!
Ця планета мені затісна.

Перечитую книгу стару.
Наче прапор, тримаю мовчання.
Знову спогади... Знову прощання...
Знаю: вдруге я вже не помру.

Боже
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю

небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
як вуж

хмар на межі
прибуло
в них
потонуло село

легіт
голубить сади
Боже
я сплю
не буди

мама
з очима весни
погляд
безмежно-сумний

сина свого
вигляда
мов за відерцем
вода

голосу
вже не почув
бо не лежу
а лечу

видно
як поле горить
падаю в небо
на мить

падаю
наче зола
болем згораю
дотла

і наяву
не у сні
тулиться янгол
до ніг

Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок, тих, хто переніс інсульт чи інфаркт…
Геноцид проти людяності!

Величний Київ звалили з ніг
лежить він, кров‘ю стікаючи…
Його добиває ракетний батіг
кремлівського керманича.

Та фактів таких в історії сотні,
чи варто їх перелічувати?
Правителі всі - тимчасові,
а місто моє - вічне!

Електрики цілодобово
працюють у мороз і сніг…
Бачу сивобородого Бога
у спецодязі поміж них.

2026 рік

ти просиш слова а тебе
епатують лиш за довіру
таке буває така життєва сірість
явиться правда в боротьбі
нині не дарять тут шани тобі
ангели повчальної сім’ї…
12.02.2026р.

Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.

Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Які не пізнали ми досі.

Я хочу з'єднати часи і роки,
Здолавши розрив доленосний.
І так заговорять запеклі віки,
Які заблукали у осінь.

9 травня 2025

Із Леоніда Сергєєва

Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпі́л!

Тут вмоститься наступне покоління;
Петровичу, посунь стілець у стик!
Й візьми собі Глафіру на коліна!
Ну й що́, що важить центнер? Ти ж мужик!

Наречена:
Візьміть стільців кілько́ро у сусідів;
взуття зніміть, ця зала в нас жила́!
(Убік.)
Тут стільки поназвали дармоїдів,
що тільки боком влізеш до стола!

Жених¹:
Я завтра – в нічну, за добу повернуся,
бо зайнятий – двадцять чотири на сім!

Наречена:
У тебе не вигорить, любий мій дусю,
а спробуєш знову – так я тебе з’їм!

Теща:
За стіл пробачте: в нас Перебудова².
На три талона³ зляпали борщу.
А в черзі за вином побили Вову (вказує на Вову),
всі ґудзики зірвавши на плащу!

Але нам дещо підігнав Петрович...
(Грайливо.) Петровичу, ти дріжджі де узяв?

Петрович (з-під Глафіри, напівпридушено):
Не совайсь так, у мене там не овоч...
Зніміть її, бо я брикетом став!

Теща⁴:
Ну і добре, біс із ним,
є млинці, є деруни!
Вдовольнимся і «трійним»⁵,
тільки б не було війни!
Ух! Їх! Ух! Їх!

Хор гостей:
Ми чу́ли це: всі крадуть напропале,
а мафія керує баришем...
Навіщо ж ви гостей собі зазвали?
Сиділи би, давилися борщем!

Теща (за інерцією):
Треба не сварити дім,
а приносити самим!
А кого не тішить стіл,
хай іде собі, дебіл!
Ух! Їх!

Хор гостей:
А зараз ми усіх віддухопелим!
І посуд переб’єм на весь бюджет!
Вертай нам подарунки наші – телик
і виграшної позики білет!

Жених:
Вертати? Це з якого переляку?
А телик ваш – поламаний, мабуть...
Петровичу, та скинь ти цю коняку!
Скоріш! Ти що́, не бачиш: наших б’ють!

Петрович (з-під Глафіри):
Гей, хлопці, та відсуньте вже цей трактор!
Хто-небудь, принесіть мерщій домкрат!..
От зараз скресне мій прим’ятий фактор –
й розберемо́сь, який кому тут сват!

Далі йде страшна бійка.
Раптом з-під кофти у тещі випадає пляшка зеленого скла.

Гість⁶:
Мати рідна, ну й бедлам:
теща щось родила нам!
Не дитинку, не мишівку⁷, –
просто пляшечку-літрівку!
Жаль, якщо́ це – літр води...

Хор гостей:
Ану, давай її сюди!
(П’ють.)

Гість⁸:
А де б мені узяти тещу
таку родючу на пляшки?
І хай би хто не думав дещо –
а щоб мої́ були таки!..

Теща:
Ну добре, молодим пора в постелю.
Ці зуби треба вимести кудись.
Петровичу, відсунь з дороги телик!
І врешті від Глафіри відліпись!

Хор гостей:
А гірко-гірко, усім нам гірко,
борги подружні б’ють ключем!
Вам на добраніч, Колька й Ірка,
а ми закусимо борщем!

Дід Петрик (з-під ослону):
Артилеристи, Сталін дав наказ!
Артилеристи, Вітчизна кличе нас!
З усіх наявних батарей,
за біль дружин, за плач дітей...⁹
Орлята рвуться у політ!¹⁰

(Переклад: 2025)ееееееееееееееееееееееееееее

Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Тішаться кляті рашисти
Підлістю вчинених справ, -
Темінню вкутане місто,
Холод могильний пробрав...
13.02.26

 
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
 
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
Я плачу
 
Сидячи у пластівцях
Чекаючи іще фургона
Чай корпоративний
Кривлений вівторок
Ти був неслухняним &
Своє лице убив
 
Я – яйцеїд і
Вони – яйцеїди
Я – Морж атлантичний
Ґуу ґуа джу
 
Містер поліцейський сидьма
І гарненькі поліцейські поряд
Дивлюсь, як летять
Мов Люсі в небесах
Дивлюсь, як біжать
І плачу
Я плачу, я плачу, я плачу
 
Жовтомазий пудинг
Із ока мертвого собаки
Краболовна жриця, чи порнографічна
Неслухняний хлопчик
Був дівчам, стягав труси
 
Я – яйцеїд і
Вони – яйцеїди
Оdobenus rosmarus
Ґуу ґуа джу
 
Виповзаю в сад
Англійський, у жаданні сонця
Як не зійде сонце
Засмагаю під англійським дощиком
 
Я – яйцеїд і (Добродію, хто ви?)
Вони – яйцеїди (Бідака, удари долі)
Я – Морж атлантичний
Ґуу ґуа джу
Ґуу ґуа джу (Який жаль)
 
Екс-протестперт, куриш дохнеш
Не паяц хіба оце сміється?
(Хо хо хо, хі хі хі, ха ха ха)
Дивлюсь, усміхаються
Свині у свинарнику, дивлюсь, хиляються як
І плачу
 
Пільчардова каша
Чи не Ейфелева вежа
Елемент пінгвінний, співи Харе Крішна
Ти би мав побачити як поб’ють Едґара По
 
Я – яйцеїд і
Вони – яйцеїди
Я – Морж атлантичний
Ґуу ґуа джу ґуу ґуа джу
Ґуа ґуа ґуа джу ґуа ґуа джу ґуу
Джуба! Джуба! Джуба!
 
 
 
Умпа, умпа, сунь оце до светера
В усіх є один, у всіх є один
«Лиходію, візьми Гаманця
Якщо волієш процвітати, поховай моє Тіло
І оддай Листи, які ти знайдеш про мене
Едмунду, графу Глостеру: його шукай на Англійській Вечірці
О, передчасна загибель – »
«Я уже знаю про тебе, корисливий Лиходію; усякчас повірений хибам
Господині, як того бажає зло»
«Що, він помер?»
«Сідайте, Батьку; одпочивайте»