Коли сорочку одягаю вишивану
Ту, що мені матуся дарувала,
Наче тепло безмежне відчуваю,
Ніби торкнулися мене долоні мами.

Хоча давно пішла вона у вічність,
Та залишила в спадок вишиванки,
Добро та мудрість, гарну пісню щиру.
За все, за все тобі вклоняюсь, мамо!

2020 р.

Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Віддам усе без обговорень,
Щоб не здіймати зайвий гам, -
Лиш недопите власне горе
Нікому сьорбати не дам...
18.12.25

Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.

Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
хоче землі наші всі.

Крила в леті, хижий птах,
чар кінець, останній мах –
навпіл жезл розсік його,
птаха більш нема того!

Знаменом кому це є,
тло прикрашує своє –
на гербах і прапорах*
як трофей, розтятий птах.

Наше знамено проте,
точно зверху, золоте**,
синє*** тло, прийшов цей час**** –
прапор* наш гуртує нас!

* прапор промовляє за минуле, викликаючи силу спогадів, за сучасне, нагадуючи про обов’язки, і про майбутнє, надаючи віри й надії, потрібних для довершення великих діл.
** «Головна Руська Рада», що зібралась у Львові 2 травня 1848 р., як представництво українських земель під Австрією, приймаючи за національне знамено жовтого лева, спертого на жовтій скелі на синьому тлі, а тим самим визначила й національні барви прапора. Проте не було вирішено, що згідно з прийнятими в інших народів і держав правилами вгорі має бути барва знамена (жовта), а внизу барва тла (синя).
*** тогочасна галицька геральдична термінологія вживала прикметника «синій» (бляв) на означення якраз блакитної барви. В геральдиці існує тільки одна синя барва, одначе вона виявляє в гербовому мистецтві два відтінки, темно синій і блакитний, залежно від стилю і традицій даного круга національної геральдичної культури. Німеччина, Чехія, Польща, Україна, Білорусь, Швеція та деякі інші сумежні країни належать до геральдичного культурного круга, який від багатьох століть користується тільки блакитною барвою.
**** тимчасово УНР на своїй другій сесії в червні 1949р. постановила прийняти до часу скликання Конституційних Зборів в Україні за єдиний український національно-державний прапор – блакитно-жовтий.

17.12.2025р. UA

У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.

***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Аби настояні століттями слова
Добром ставали, а не прірвою?

***
Облягло думками...
Сіро,сіро, сіро.
Як коса на камінь.
Ні впало, ні сіло.
А на спалах – сполох.
А на сльози – кпин...
Дотліває порох,
А простовіч – син.
Починать – між люди.
Скінчить – від людей.
А на груди – грудка
І вчорашній день.

 
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
 
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
 
Чуйне, грішне, синє все
Огорта тебе
Чуйна, грішна ти отут
Непозбувний сум
 
Чари сходять
Сонце сяє з-за глибин морських
Але не досить тебе мене і сяйва
Поки вітер плаче
 
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
 
Чуйне, грішне, синє все
Огорта тебе
Чуйна, грішна ти отут
Непозбувний сум
 
Поки вітер плаче
Плач і ти ей, ей
 
 
 
 
 
 
 
 

Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.

Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
На краєчку плаю.

Тужні снігопади
Стеляться габою.
Та душею за́вжди,
Милий, із тобою.

Золота жар-птиця
В серці в'є гніздечко.
Щастя чепуриться
Десь неподалечку.

Відстань тимчасова
Повінню не стане.
Повернеться знову
Сонце полум'яне.

Зливою крізь сито
Думи безголосі,
Як без тебе жити
Я не знаю й досі.

Радістю спіткання,
А розлука болем,
Ві́тряне кохання —
Перекотиполем.

Ще настане днина —
Солов'їних трелей.
Будуть литись вина
В чари кришталеві.

І дзвеніти лунко
В ніч тремку, різдвяну.
Ніжні поцілунки
На вустах зів'януть.

Хоч для мене в світі
Кращого немає —
Квіти й самоцвіти
Доля не єднає.

16.12.2025р.

Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно


Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Про те, що може трапиться й з тобою.
Собі доводиш, що не час кохати,


Що стільки є життєвих і довкола
Проблем всіляких, що часи непевнії...
Кохана знай: шлях до зірок ніколи
Не йшов, минаючи колючі тернії!


Злетить кохання наше над часами,
Над негараздами, такими ницими.
І почуття, поміж земним і нами,
Щитом постане і засліпить крицею.


І не залізну, а солодко–сонную
Запещену в обіймах, заціловану,
Чуттєву жінку, від кохання втомлену,
Я віднесу в Едемський сад прихований.
2006