Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
що дарує вічний спокій
в неозорості високій.
Тиша водить світ навшпиньках,
а у серці дзвоник тенька.
Калатає безупинно,
наче дрізд на горобині;
захлинається лірично,
мелодійно, фантастично.
Вечір сіє зорі тихо,
і зникає в гущі лихо.
Краще вмерти в незабудках,
ніж картати долю в смутку!
Дочекайся, як бажаєш
бачити мене у раю
гречною і молодою,
щоб пливла я за водою
і дісталась берегів,
де ти так мене жалів.

17.05.2026р

Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.

Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
і благань ні від кого не слухав.

Хай фізичні його атрибути
і рівняння Ейнштейном відкриті
не заваджують нам разом бути —
тут, і зараз, і кожної миті.

Нас окрилюють справжності наші —
бути радістю, мрією, раєм.
Ми з тобою в обіймах з’єднавшись,
над безмежністю часу ширяєм.

(2026)

 не мав ні статків ні хатів
 не мав і звиклої автівки
 хтось оббирав мене до нитки
 всіляк однак і я хотів
 у цій намарній боротьбі
 де нас оточують примари
 іще якийсь вампір кумарить
 жадає крови та ганьби
 усе шукати позитив
 не продаватися нікому
 устояти на місці свому
 позбавленому перспектив
 

Куди оком глянь - безмежне поле,
А річка-змійка унизу біжить
Поміж береги круті високі,
Гривасті коні в лузі розбрелись.

Така краса, хоч бери пензля в руки
Й пиши картину, все це зображай,
Щоб пам"ятали діти та онуки,
Що кращого нема, ніж рідний край.

2021 р.

І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Панночці тій чарівній.
Краще було б промовчати,
Глибоко роблячи вдих,
Щоб пародисту не дати
Тему для жартів нових...
17.05.26

Чи бачив ти скляну людину,
Що порожня наполовину?
Що крокує з обережністю,
Аби не розбитись від нікчемності.

Де бачив ти скляну людину,
Що запитує без упину:
Відкоркована навіщо?
І так достатньо має тріщин.

Почуєш ти скляну людину,
На світ ображену дитину.
По зів’ялих квітах сльози
Розсипались на гострі рози.

Відчуєш ти скляну людину,
У скляних очах — німу провину.
За те, що море в ній бездонне
Перетворили на вино червоне.

Запевниш ти скляну людину:
Світанок прийде темряві на зміну.
І чи то диявола забаганка —
Не бачити світла крізь склянку?

А пам’ятаєш ти скляну людину,
Що спіткнулась і впала в домовину?
Забудуть всіх, а її тим більше.
Час продовжить плин, як і раніше.

Тепер зупинись на хвилину.
Побачиш ти скляну людину…
В собі.


2023

Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.

Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
По-батьківськи дбайливим баритоном.

Тепер - іще один питальний знак...
Поете! Милий друже! Як же так?
О, скільки горя витримають плечі?

За все спасибі, душе золота!
У Небеса злітає доброта,
А на землі зростає порожнеча.

Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років

АКТ 1 (і останній)

ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ПОЕТ: Шмяк!
ФІЛОСОФ: Так твою, растак!
ЖУРНАЛІСТ: Де четвертий?
ПОЕТ: Ну його!
ФІЛОСОФ: У Черкасах скляк!

Лунає марш "Прощаніє славянкі", декорації падають і збивають кокошник з голови Журналіста.

Завіса

Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.

Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжного каменя спалахи сині та жовті,
Мов натякають: " Запізно. Змирись. Не проси!"

Людське життя перетворюється на собаче.
Щастя - без щастя. Мелодія суму - без нот.
Місячний камінь нічого мені не пробачив...
Спалахи ніжні освітлюють мій ешафот.

Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,

Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Бо наших вже стало мало:

Хто вмер, хто утік, кого вбили,
Кого на підвал посадили,
Кого бусифікували,
Кому мовчать наказали.

Завмерло життя повсюди,
Із сіл пощезали люди,
А як нема кому там працювати,-
Понаїдуть туди азіяти.

Після праці важкої у полі
Їм захочеться ласки, любові.
А наші - не всі! - жіночки
До цього завжди готові!

І от через декілька років
Не буде вже тут синьооких,
Й молитися стануть тоді
"Нові українці" Будді.

 було нам добре під зірками
 були ідеї під парами
 і вистачало мелодрами
 реально
 весна тендітна пелюстками
 кохав і я тебе оксано
 ми бавились в аероплана
 часами
 емоції налинуть раптом
 і мій натив і твій атрактор
 а в інтернеті голограми
 без тями
 розклад цей тривіальний явно
 валет червовий потім дама
 хрестова
 і шукати марно
 моралі
 

Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.

Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
на тихім березі ріки.

Я не допитувавсь про долю
і в душу похапцем не ліз.
Неслася курява по полю
й шумів кошлатий верболіз.
 
Хоч як дізнатись не кортіло,
озлити – боже бережи!
І я спитав його несміло:
«Ну як там, друже? Розкажи».

А він скривився красномовно,
про щось згадав і враз зомлів.
І далі так мовчав змістовно,
що не потрібно було слів.

Я розумів його мовчання
і теж мовчав йому в одвіт,
і лиш ріки тремке дзюрчання
ледь-ледь доносилось з-за віт.

Од вітру гнулася берізка,
в тополях купчились граки...
«А знаєш що, – він скрикнув різко, –
ми переможемо-таки!»

23.06.21

Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Так щось важливе загубилось
В пучині часу, у піску,
Залишившись прадавнім бивнем
На втіху лиш єретику.
Як віднайти алмаз в потоці
Буруннних днів, стрімких годин?
Так шашіль сумнівів підточить
Тебе у гуркоті машин.

1 грудня 2025

скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,

долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
зір перетворюють в стилет,

що легко ріже гнійники
дурного смутку у неволі,
коли відчайне губить долі,
з під ніг прибравши рушники!?

скажи! – де б ти не пропадав
у небі з місяця заплатка -
лише як дозвіл тихо плакать,
щоб навіть ті хто не віддав

своє приховане життя
(таємний кокон інтроверта)
не залишалися без світла
і без Wi-Fi (ю) покриття…

Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.

Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спи́ною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
та о́дне о́дного недолюбили.

Не все сказали, слів не вистачало,
у ніжність огортати біль розлуки,
викрешувати золотим кресалом
жаркі лелітки пристрасті й розпуки.

Плекають наші душі сонце в житі,
де ти і я закохані у диво.
Тебе так легко в серці воскресити,
що в смерть твою повірить неможливо.

12.05.2026р.

По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Дрімає шум, -
І безліч дум
Наводить сум
Мені на ум.
Одна із них,
Що звук затих
Між стін оцих
Міцних, старих,
Як вже не раз
Отак він гас,
Спинивши час
На сон для нас...
16.05.26

Я суперзлодій —
Єдиний у своєму роді.
Дивись, як я творю свавілля:

Пиячу до ранку,
І грабую банки.
Моє ім’я — синонім насилля.

Поки серце б’ється,
Роблю, що заманеться.
Як тобі мій девіз?

Хай кров проллється —
Ти в небезпеці,
Тож краще перехрестись.

Негідник, загарбник — я маю рушницю:
Така вже робота — бути бандитом.
Захвачу твоє місто і кожну столицю
І буду керувати світом.

Я суперзлодій —
Сміх та й годі.
Виявилось, що я не єдиний.

Є значно гірші,
І вони нищать
Все, що притаманне людині.

Криза та скрута,
В повітрі отрута,
Яка спричиняє хворобу.

До трендів і брендів
Увага прикута,
Поки ведуть на забій, як худобу.

Я суперзлодій —
Пораюсь в огороді.
Я став законослухняним.

Не хочу золота і срібла,
І мені набридло
Бути злим та поганим.

Гроші від нафти,
За свободу слова — ґрати,
Та всяке полум’я було іскрою.

Легко шкоди завдати,
Та ти маєш знати,
Що народжений бути супергероєм.


2026