а хтось же вимикає ліхтарі
 і зачиняє час від часу брами
 на самоті
 без драми чи дорами
 ймовірно без думок
 без особливо мрій
 яке їм діло далебіг
 чи ти поет
 недопоет або
 письменник–псевдо
 й що ти вигадуєш собі
 навіщо фантазуєш себто
 есей верлібр
 іще проєкт ет це
 вони ж
 працюють за готівку
 нема дотичності у них
 автівка і домівка
 і жарівка
 вечеря та постеля
 їм не треба книг
 

Розбитий необачно телефон -
Тяжка і неймовірна катастрофа,
Кошмарний, хворобливий, душний сон,
В якому втрачені великі строфи.
Розбитий світ у звалищі планет,
Армагеддон здійснився на паркеті,
Обірваний невтілений кларнет,
Зупинений квартет пішов у Лету.
Зі світом так обірваний зв'язок,
Ти кинутий на острів, ніби Крузо.
Залишився невивчений урок.
Твої слова обплутали медузи.
Розбились твори з кольоровим склом,
Минулого уламки розлетілись.
Панує пекло із тлетворним злом.
Здіймається із хвиль античне тіло.

14 березня 2026

В кабінеті холоднім, що кликали вдома «Сибіром»,
де сторіночку кожну пронизливий протяг гортав,
порятунок рудий, з муркотінням, що варте довіри —
кіт Мурлика терпляче зап’ястя Франка зігрівав.

Уже сутінки вкрили шпилі усіх львівських домівок,
вже вечеря схолола, та це не турбує Франка.
Поруч діти поснули — всі четверо теплих голівок,
які тьмяно освітлює гасова лампа з кутка.

Він згадає ліси, де знаходив гриби на світанні,
чи як рибу руками ловив у карпатських річках.
І ще батьківську кузню й хлопчаче своє поривання,
де роздмухував міхи в затертих лляних сорочках.

А над ранок сріблясту Софіївку збудять тумани,
і розвіються тихо Франкові недоспані сни:
про студентський арешт, про трилике безтямне кохання,
і про бузька, якого колись врятував навесні.

Вишиванку вдягне, де заблудиться сонце в зави́тках,
на столі — міцна кава і стоси чернеток, книжок…
Він не бачить зими у замерзлих на шибці відбитках,
бо викрешує іскру із гострих, як кремінь, думок.

Вересневої ночі
Не засну, як на сміх, -
То заплющую очі,
То розплющую їх.
Я крізь темряву кличу
Марно душу німу,
Бо мовчиш таємниче
Невідомо чому.
Поза вікнами тихо
Шарудить листопад,
Що, як зайдеш в безвихідь,
То не втрапиш назад.
Вітер крутить у танці
Беззахисні листи, -
І зникають уранці
Щирих марень сліди.
Щойно перше проміння
Доторкнулось повік, -
Зникла туга осіння -
Ти спішиш звіддалік...
26.09.26

Немовби в зошит в лінію косу
Ще ледве пише дощик букви вкрап.
А між рядками осінь губить сум,
Плете до школи тяжко дітвора.

В калюж дзеркалах нас ховає день.
У хвилях жовтих кленів тане тиш.
І сонця крихти вороння краде.
Загублені в алеях я і ти.

Тримає дощик вперто неба край,
У мокрім листі вітер пророста.
Та місто знов у світлих кольорах,
І ловлять вікна райдуги хвоста.

26.09.2026

 за горáми за морями
 де гарують моряки
 хтось нашукує нестями
 чи марніє навпаки
 як би не було порядно
 чи парадно залюбки
 чуєш перебір гітарний
 поринаєш у думки
 про судьбу чи лотерею
 про шансони та вино
 про печаль що за душею
 на душі чи всеодно
 через рими через ритми
 прориваючись у топ
 осінь плаче за дверима
 ной чекає на потоп
 

поки ви не плачете
небо чисте
як же гірко бачити
пале листя

як же любо дихати
добрим словом
що лягає тихо так
у розмову

скільки тої осені
стільки втіхи
не на перший сніг мені
на горіхи

не на келих відчаю
а на сльози
що з роками рідшають
зводять розум

не на листя згублене
на надію
що любов пригублена
вже не втліє

а уста ціловані
пахнуть лісом
а та смерть вготована
стежку бісить

що там за стежиною
нас чекає
те що тіло вимиє
привітає

душу відпускатиме
білу птаху
небо опускатиме
нижче даху

то воно до ніченьки
сни ховає
закриває віченька
перед раєм

Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.

Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,
Що виринає в серці сиротливо.

Цей спалах між озерами пітьми,
Між Богом і дияволом постане.
Проявлену енергію візьми
У авторучку, поки не розтала.

Між чорними проваллями двома
Промчиться вершник, гордий і великий.
Митця чекає вибір: чи тюрма,
Чи вільний степ, нескутий і столикий.

13 березня 2026

Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.

Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.
І запашна, немов ажурна рута.

Мінлива, осене, журлива пані.
Із листя запускаєш листопад.
В молитві сива ніч, бо журавлі летять.
А ти гортаєш, ніби книгу, пам'ять.

                    І
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.
Ніхто ніде це місце не займе
і у поета є своя робота.
Це відповідь лакею на слова,
які його хазяїну толкую,
та не болить у янкі голова,
що істини богема не почує.
Вона читає тільки-но себе
і опускає сказане додолу,
не знає лярва «руцкого» посолу,
що фейсбук – це те саме ефесбе.

                    ІІ
Поезія – невичерпана казка.
Її герої – Мавка, але й Вій
і янгол на плечі, але й сичі.
Призначені кати і палачі –
«адміни» самозваної закваски,
куди ви докотились? Боже мій!
Елегії, якісь ля-ля, – будь-ласка,
а ворога образити, – не смій.
Куди не кинеш оком, самозванці
пусті місця займають навкруги
і на єднання дуже мало шансів.
Вчорашні друзі знову вороги
і наші підраховують борги
якщо не пшеки, то американці.
На це і роблять ставку москалі.
Немає «дружелюбія» між тими,
хто дружбу виторговує грошима.
Тому не буде миру на землі
поміж умовно добрими і злими.

                    ІІІ
А глобалісти, ніби навмання,
підсовують данайського коня
і забувають – ми ще є донині
і прісно, і так само як були
тисячоліття...
..................«кача на бистрині»
не потопає, як би не скубли
і двоголові кури та орли,
і як на нас не рохкає скотина,
ми є усюди, де б ми не жили,
хоч Африку сюди пересели,
а в інший час
              «все буде Україна».

09.2026

До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
25.09.26