ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Борис Костиря - [ 2026.11.14 10:47 ]
    Травень
    Не віриться, що зараз травень
    Отак неждано підійшов.
    І музика крізь свіжі трави
    Вливається крізь біль і шок.

    Нові надії пробивають
    Жорсткі заслони небуття.
    Зупиниться новітній варвар
    Перед красою, мов дитя.

    Циклічність у житті й природі
    Звучить гармонією в нас.
    Вона ж бо геніїв народить,
    Мов золотий забутий час.

    Стоїть стоїчно, як спартанець,
    Могутній травень у чоті.
    Він вічний мученик-повстанець,
    Що не здається самоті.

    1 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  2. Віктор Кучерук - [ 2026.11.14 08:47 ]
    * * *
    Сиротливо слову на папері,
    Поки інші бродять у думках, -
    Варто, може, прочинити двері
    Та вказати на потрібний шлях?
    Щоб слова злетілися, мов птиці,
    В рими повні, в речення стрункі, -
    Хочу з серця, наче із криниці,
    Вичерпати строфи гомінкі.
    Хай слова у злагоді і мирі
    Творять світ із чистого листа,
    Бо служінням вірним тільки ліра
    Зігріває душі і вуста.
    14.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  3. Неоніла Ковальська - [ 2026.11.14 07:33 ]
    Від біди собою заслоню
    Від невдач, життєвих бур й штормів
    Я тебе собою заслоню,
    Від біди і сильних злих вітрів
    Та від лиха теж обороню.

    Ти відчуй тепло моїх долонь
    Й поцілунок на своїй щоці.
    Що би там не трапилось в житті,
    Він палатиме у серці, як вогонь.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Софія Кримовська - [ 2026.11.13 20:58 ]
    ***
    Я втішена тобою, я втишена тобою,
    Як світ після відбою усіх земних тривог.
    У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
    А тихі почуття, розділені на двох.
    Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
    Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
    І хто б тоді зумів? І хто б тоді розбачив?
    Хто парость почуттів в обіймах не душив?
    А зрілість, ніби сад. І тут свої принади:
    Не квіти, а плоди, по них і пізнають.
    Там яблука. Ходім! І не лякайся гада.
    Він сам боїться нас... І в тому, певне, суть...




    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (7)


  5. Ігор Шоха - [ 2026.11.13 13:13 ]
    Експозиція протиборства
    І
    Недремні очі у сліпої власті
    і особливо пильні при вогні.
    Розпалює суґестія у масці
    зеленої і крапленої масті
    вендету судочинства і брехні,
    та намагання викурити трясця,
    задіяне у внутрішній війні
    супроти новоявлених династій,
    дається по завищеній ціні.
    Огульне за не означає проти
    імперії корупції і зла...
    альтернатива хаосу була,
    та жабу потягнуло у болото,
    аби втопити знову патріота
    і... видно, доля нації така,
    якщо не помічають зелеботи,
    що істинне обличчя чудака
    на букву ем – це пика ідіота.

    ІІ
    Уїлися «відосики» кіно
    про воїна – єдиного у полі
    героя-пахана і заодно
    паяца за іронією долі.
    Але солодкі пряники юрбі.
    Радійте і ридайте, шалапути,
    що обирали рівного собі
    і заодно обіцяну й забуту
    мету у нескінченній боротьбі
    та мафію, приручену до цього
    аґентами есбе й енкаведе,
    аби укоротили ту дорогу,
    яка у прірву націю веде.

    ІІІ
    Як два боки фальшивої монети
    добро, буває, означає зло –
    з одного боку мудреці, поети,
    а з іншого радянське помело
    комедій, шоу, цирку і вертепу...
    .......................................................
    Не любить конкуренції пуйло.
    Пошилися у дурники лакеї
    імперіалістичної осі.
    Та русофіли і совки, мерсі,
    і досі поклоняються усі
    опудалу величного мойсея
    із шапіто, нового фарисея
    старої проби ветхої Русі.

    11.2026


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  6. Ольга Садкова - [ 2026.11.13 13:50 ]
    Я і свинячий грип
    На прогулянку бігцем
    з задоволеним лицем

    поспішу, нехай надворі
    віє вогкістю зі зворів.

    Не завадить і мороз.
    Буде хай який прогноз,

    з дому вийду все одно.
    (Загартовуюсь давно).

    А якщо насуне грип,
    щоб до мене він не лип,

    їм цибулю і часник.
    Від них вірусам гаплик.

    У скрутну годину маску,
    тобто марлеву пов’язку,

    на обличчя начеплю.
    Проковтну і «Таміфлю»,

    якщо лікар мені скаже,
    ну, а градусник покаже.

    Знай, «свинячий», стрінеш бій!
    Укоротиш норов свій.

    А вакцина ось прибуде –
    іще гірше тобі буде!

    2017



    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  7. Вячеслав Руденко - [ 2026.11.13 10:08 ]
    Battle for hearts and minds
    Тут важлива місія —
    Та, що вабить збуджене
    Ранками алюзії
    Біля скла повздовжнього,
    В колі із мережива,
    Сутінках напружених,
    Біля знов відроджених
    В боротьбі за розуми.

    Схильна до солодкого
    Пристрасті минулого,
    Як міфологічного
    (Далебі за згодою),
    У епічних роздумах
    Про красу забутого,
    На хмарині з янголом,
    У теплі під ковдрою…


    Рейтинги: Народний -- (5.78) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  8. Петро Бончицький - [ 2026.11.13 08:08 ]
    УВѢЩЕНѤ
    Зри, мълакѥ маловѣрний,
    Пꙋть ꙗкий тꙗ чаѥ сквѣрний,
    Сънаслѣдче адьськихъ мꙋкъ:
    Се Люципер пале дꙋші,
    Лишъ надѣю, всꙗкъ идꙋші,
    Пожинай плоди свихъ рꙋкъ!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Віктор Кучерук - [ 2026.11.13 06:41 ]
    Мрія
    Зоря спалахує й згасає
    В передвечірній сизій млі,
    Але на попіл не згоряє,
    Не поспішає до землі.
    Так само мрія у людини:
    Померкне трохи й знов блищить, -
    Вперед спрямовує щоднини
    І душу гріє кожну мить.
    Не дасть упасти у зневіру,
    Коли навколо темнота,
    А повертає людям віру
    Ця світла магія проста.
    13.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  10. Євген Федчук - [ 2026.11.12 20:50 ]
    Куренівська трагедія 13 березня 1961 року
    Стояв звичайний березневий ранок.
    Був понеділок. В школу треба йти.
    Я кусень хліба смальцем намастив,
    Вхопив портфель і вискочив на ганок.
    Жуючи хліб, дістався до зупинки.
    Трамвай ось-ось повинен підійти,
    Мене до школи швидко довезти.
    Трамваєм шлях займе лише хвилинки,
    А пішки з півгодини треба йти.
    Отож, звичайно на трамваї ліпше.
    В трамваї двері відчинились лише,
    Я вскочив, місце вільне щоб знайти.
    Народу не багато. За вікном
    Парк проминув. Депо трамвайне скоро.
    І Бабин яр здирається нагору.
    Там насип нагребли не так давно.
    З цегелень пульпу у той яр спускали.
    Чуток чимало між народу йшло,
    Багато люду, кажуть, смерть знайшло
    При німцях у яру тім. То й сховали
    Те кладовище із людських очей.
    Про те дорослі нам розповідали,
    Що місце те недобру славу мало.
    Зловісних там траплялося речей
    Багато. Он, хоча б і кладовище
    Закинуте. Туди і вдень ходить
    Боялись люди – пропадеш умить.
    Червона баба простяга ручища.
    Хоча нікого, наче й не чіпа.
    Та кого хоч одразу ж налякає,
    Адже обличчя взагалі не має,
    Літає тихо по яру й копа.
    Чого копа і що вона шукає?
    Ніхто не зна. Шепочуть всі, однак,
    Що то усе якийсь зловісний знак.
    Недобре щось попереду чекає…
    Аж ось депо. Я миттю озирнувсь,
    Бо дивне щось навколо відбувалось:
    Вся вулиця попід багном ховалась.
    Десь по коліно було. Я незчувсь,
    Як вода стала швидко прибувати.
    Машини дві пожежні прибули,
    Відкачувати воду почали
    Біля лікарні. Щоби не стояти
    В багні, задерся міліціонер
    Аж на паркан. Сидів на нім тепер.
    Цікаво було поспостерігати
    І, навіть смішно… Але вже за мить
    Вода до східців наших підступила.
    Трамвай водійка швидко зупинила,
    Мовляв, тепер всі пішки далі йдіть.
    Води було мені десь по коліна.
    Пробігся, хоч всі чоботи в багні.
    А там вже повідомили мені
    Друзяки дуже радісну новину:
    Заняття всі сьогодні відмінялись,
    Отож, додому можна йти усім.
    І я, немов окрилений отим,
    Із друзями назад бігом помчались.
    Цікаво ж, що там діється таке.
    Води на площі іще більше стало.
    Трамваї і автобуси стояли.
    Хто міг, через те місиво гидке
    На сушу чимскоріше пробирались.
    Один автобус тільки зупинивсь,
    Людьми набитий. Вже води по вікна.
    В салоні аж заходились від крику,
    Бо вал високий із гори котивсь.
    Хтось вручну двері, мабуть відчинив
    І кілька людей вискочити встигли,
    Аж тут всіх хвиля піниста настигла
    І вал автобус в одну мить накрив.
    Хто встиг, на огорожу залізав,
    Збудовану навколо стадіону.
    Я не забуду бачене до скону,
    Як вибухнув автобус, запалав.
    Кричали люди у смертельній пастці,
    Згоряючи живцем. А те багно,
    Повзло й повзло згори, уже воно
    Все залило. Хто встиг на дах забраться,
    Чи на паркан, дивились на той жах.
    А хто не встиг, в багні тому тонули.
    Воно в‘язке неімовірно було.
    І застигало прямо на очах.
    Та затискало намертво усіх,
    Хто прагнув звідти вибратись. І люди
    Кричали: «Поможіть!» на повні груди,
    Поки багно не поховало їх.
    Міліція вже скоро прибула,
    Солдати і те місце оточили.
    Військові вертольоти прилетіли.
    До тих, в кого надія ще була,
    Хто на дахах сидів чи на парканах,
    Спускали з них драбини… Нас малих
    Міліція прогнала звідти всіх.
    Та мені й так уже було погано
    Від баченого. Із портфелем я
    Побрів додому кружними шляхами.
    До залізниці вулицею прямо.
    А там позаду гвалт страшний стояв.
    І гнав мене. А я по шпалах брів
    У бік Сирця, додому щоб дістатись.
    І думав, як воно могло так статись?
    І біль в душі за тих людей горів,
    Які живцем в автобусі згоряли,
    Які тонули у багні отім.
    Як було, певно, дуже страшно їм,
    Та шансу врятуватися не мали…
    Два тижні ще я в школу не ходив,
    Туди людей усіх переселяли,
    Які куди приткнутися не мали.
    Тож днями я блукав собі й ловив
    Чутки усякі. Владу проклинали,
    Що дамбу не бетонну збудувала,
    А земляну. Отож і ставсь прорив.
    А хтось казав, що всі цегельні ті,
    Які всю пульпу у той яр зливали,
    Лиш треть доби таке робити мали.
    Та ж плани у них стали на путі.
    Давай-давай! І день, і ніч вони
    Зливали. Вода просто не встигала
    (Вона б у землю убиратись мала).
    З чиєї то, питається вини?
    І всі угору очі піднімали,
    І зрозуміло слухачам було,
    Про кого саме в тій розмові йшло.
    Хоч імена, звичайно, не звучали.
    І пошепки ще цифри називали.
    Хто двісті, хто чотириста казав,
    Хто і півтори тищі називав
    Тих, кого та трагедія забрала.
    А влада тихо засудила тих,
    Хто цапом-відбувайлом став у справі.
    Таємний суд, як «верховенство» права.
    Імен ніде не називали їх.
    Хоч говорили, що проект вони
    В Москві робили, на «авось», як завжди.
    Та нагорі хіба знайдеться правда?
    Москва повік не визнає вини.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  11. Ярослав Ковальчук - [ 2026.11.12 16:26 ]
    ДОБРОГО РАНКУ, ЛЮБОВЕ МОЯ …
    Доброго ранку, Любове моя!
    Тільки Тобою оздоблений я,
    бо загадкові усмішки твої –
    це благосяйні перлини мої!

    Доброго ранку, Любове моя!
    Тільки Тобою окрилений я,
    бо енергійні обійми твої –
    це срібнопері лелеки мої!

    Доброго ранку, Любове моя!
    Тільки Тобою озвучений я,
    бо полум’яні цілунки твої –
    це ніжнострунні кіфари мої!

    Доброго ранку, Любове Моя!
    Тільки Тобою освячений я,
    бо променисті зіниці твої –
    це златоглаві собори мої!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Вячеслав Руденко - [ 2026.11.12 15:29 ]
    У ранковому серпанку
    Зранку зібраним чилімам
    Відра додані в світлицях,
    Над рогами їх витає
    Дум неясних зграя дика.
    Ширма з хутра у куточку
    У ранковому серпанку
    Шепіт шашеля рятує.
    Явори, каміння, крики,
    Тіні збуджених Акинів
    Вздовж підмурків серед двору,
    Гіркоту густого чаю
    Кіцуне* ховає в нору…

    Скоро знову час підступний
    Пообідній стане в храмі,
    Як засліплене сукупне
    У закритому ридвані.


    Рейтинги: Народний -- (5.78) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  13. Віктор Кучерук - [ 2026.11.12 07:38 ]
    * * *
    Ворог винищити нас не в змозі,
    Не убити волі у серцях -
    Попри перепони на дорозі,
    Ми незламні будем до кінця.
    В стійкості кується перемога,
    Людський дух гартується в боях -
    До мети освітлює дорогу
    Незборима правди течія.
    Знає світ, що нас не подолати,
    Бо єдині, як міцна стіна,
    Бо за нами Україна-мати,
    Найдорожча, рідна і одна.
    Не забудем кожного героя,
    Хто, нас захищаючи, поліг -
    Хто від болю нас закрив собою
    І домівки наші уберіг.
    Пам'ять буде жити крізь століття,
    Стане знову розквітати край,
    А Господь у вічнім передсвітті
    Всім полеглим подарує рай.
    12.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  14. Неоніла Ковальська - [ 2026.11.12 06:09 ]
    Осені чарівність і краса
    Брови нахмурило небо сердито,
    Сонце сховалось за темну вуаль,
    Наскрізь пронизує холодний вітер
    І дощ накрапає - осіння печаль.

    В природі нічого змінити не можна,
    Але треба вірити у чудеса.
    В такій порі теж своя неповторність,
    Чарівність і неймовірна краса.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Ірина Вовк - [ 2026.11.12 06:24 ]
    Антологія містерій "НА ЗЛАМІ СВІТЛА" (продовження 4)
    5. «РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»

    (Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)

    Дійові особи:
    Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію; згасає від внутрішнього гарячкового вогню й передчуття раннього фіналу.
    Маргеріта Луті (Форнаріна) – земна жінка, модель і муза, донька пекаря; голос плоті, кохання та ревнощів до ідеалу.
    Святий Сікст – старий Папа Римський, уособлення земної Церкви та покори; стоїть ліворуч на полотні, благаючи у Мадонни за людство.
    Свята Варвара – уособлення тихої скорботи, святості та милосердя; стоїть праворуч, опустивши очі перед величчю Мадонни.
    Перший та Другий Ангелочки – херувими-абстракції, вічні спостерігачі біля підніжжя Буття. Це не просто небесні малюки, а німі хористи вічності, які бачать фінал задовго до його початку.
    Голос Сікстинського Полотна – важке лляне сукно, стихія матеріалу, що вимагає від Майстра жертви.

    ПРОЛОГ
    Римська майстерня Рафаеля Санті, залита гарячим, важким і пишним італійським сонцем Чинквеченто. Простір кімнати дихає розкішшю та спокоєм: повсюди розставлені античні мармурові торси, ескізи фресок для Ватиканських станців, карафи з вином та дорогі тканини. У самому центрі височіє дерев'яний підрамник із натягнутим важким лляним сукном, від якого віє неземним, пронизливим прохолодним спокоєм.
    По боках полотна звисають важкі зелені завіси, які здаються межею між Небом і Землею. Епоха Високого Відродження, що підняла людський розум, тілесну красу та античну вроду на недосяжну сходинку, переживає свій найвищий і найтрагічніший акт. Поки Рафаель гарячково працює пензлем, постаті святих, ангеликів та самої Мадонни поступово виокремлюються з білизни лляного полотна, стаючи живими метафізичними голосами, що вимагають від Майстра свого власного життя.
    Процес народження Нового шедевру Майстра супроводжує світла, прозора ренесансна меса для хору, яка звучить чисто, але час від часу переривається тривожним, низьким струнним дисонансом.

    З’ЯВА ПЕРША: ДОНЬКА ПЕКАРЯ ТА ЦАРИЦЯ НЕБЕС
    Рафаель наносить широкі, точні мазки, формуючи вгорі полотна глибоку зелену завісу. Маргеріта стоїть на високому дерев'яному підвищенні, задрапірована в легкі сині та червоні ренесансні сукна. Вона тримає на руках уявне дитя, її поза велична, але в кожному русі відчувається жива жіноча втома. Сонце заглядає у вікна майстерні, але від картини починає віяти потойбічним світлом хмар.

    Рафаель (працює гарячково, його очі блищать від внутрішньої лихоманки, пензель літає по льону):
    Лінія... вона має співати! Жодного диму, жодної похмурої темряви, як у Леонардо... Тільки чисте, відверте, Божественне світло! Маргеріто, тримай ракурс. Вище голову, благаю тебе! Ти не просто дивишся на мене, свого коханця... ти маєш дивитися крізь мене – туди, де мільйони людей у гріху і пилу доріг чекають на своє єдине спасіння! Очі... зроби очі ширшими, впусти в них небо!

    Маргеріта (повільно зітхає, її плечі опускаються, вона дивиться на нього з живим земним докором):
    Я втомлююсь, Рафаелю... Мої руки німіють, наче вони тримають не повітря і не твого майбутнього Бога, а важкий шматок холодного каррарського мармуру. Ти щодня кажеш, що любиш мене, ти купуєш мені шовки й перли, але щоразу, коли я підходжу ближче, щоб обняти тебе, твій погляд стає скляним. Ти бачиш не мене, не живу Маргеріту, не доньку простого римського пекаря... ти шукаєш у мені свою Небесну Царицю! Твій проклятий пензель – це стіна, яку ти звів між нашим коханням! Ти крадеш моє обличчя для вічності, але вбиваєш моє сьогодення!

    Голос Сікстинського Полотна (тихо шелестить, наче льон під поривом вітру):
    Вона права, Майстре. Ти тчеш її образ із моїх земних ниток, ти вбиваєш її людську кров олійною фарбою. Поглянь на мене і на Ту, котру створила твоя уява – тут уже немає місця для любощів, для земних таверн чи купецьких лавок… Поруч Неї, Рафаелю, залишаться ті, хто століттями благатиме її про милосердя.

    З’ЯВА ДРУГА: БЛАГАННЯ СВІТУ
    (Простір майстерні навколо підрамника починає темніти, свічки спалахують сакральним вівтарним вогнем. З білизни лівого краю полотна поступово виокремлюється велична постать старого Папи Сікста в пишних золотих шатах, біля його ніг лежить важка папська тіара. З правого краю проступає ніжний, скорботний силует святої Варвари).

    Святий Сікст (його голос старечий, глибокий, вагомий; постать проступає ліворуч, рука вказує вперед, за межі картини):
    Мадонно... Спустися до нас! Поглянь на земний світ, на смертних людей – вони там, унизу, у гріху, хворобах і кривавому пилу земних воєн!.. Скинь свої золоті ренесансні сандалії, ступай боса по цих холодних, прозорих хмарах етеру! Я схиляю перед Тобою свою голову, віддаю всю земну владу, папську тіару й золото Церкви. Світ задихається і помирає без Твоєї дитини! Віддай Йому Свого Сина, Маріє, бо іншого шляху для спасіння немає!

    Свята Варвара (її голос звучить як тихий, пронизливий церковний спів, вона опускає голову, дивлячись униз на глядацьку залу):
    Я опускаю очі... Мені важко, мені невимовно боляче дивитися на Твоє обличчя, Царице. Ти така молода, така чиста й прекрасна, а в Твоїх тривожних очах уже застигла чорна тінь Голгофи й залізних цвяхів. Не бійся, Маріє, ступай вперед по хмарах, тримай міцніше Його біля своїх грудей. Я прийму Твою материнську скорботу на свої дівочі плечі, я збережу віру тих, хто віками плакатиме й молитиметься біля цього вівтаря в П'яченці...

    З’ЯВА ТРЕТЯ: БЕЗСМЕРТЯ НА ПОЛОТНІ
    У самому низу картини, на дерев'яному бар'єрі підрамника, проступають дві пухкі дитячі фігурки з крилами. Вони спираються на лікті, в їхніх очах світиться дитячий подив; вони зачаровано затамували подих, задивляючись угору – на Мадонну з Немовлям.

    Перший Ангелочок (притискає пухкі долоні до щік, його крила тріпочуть від захоплення, погляд прикутий до хмар):
    Дивись, брате, дивись!.. Вона ступає так тихо, наче йде не по хмарах, а по найніжнішій лебединій завісі... Її босі ніжки навіть не торкаються землі, а за нею – поглянь! – тисячі світлих облич, і всі вони співають беззвучну пісню!..
    Майстре, як твій пензель зміг впіймати цей небесний простір?.. Це ж не звична фарба на полотні, це живе світло, яке дихає!

    Другий Ангелочок (сперся на лікті поруч із першим, піднявши голову вгору; у його голосі бринить не по-дитячому глибоке захоплення):
    …А яке Дитя у Неї на руках... Ти бачиш Його очі? Вони величезні, як наш Усесвіт. Дивись, воно не боїться, хоч і знає, який важкий шлях на нього чекає. Мадонна не ховає Його від світу, вона несе Його людям, як свій найдорожчий дарунок.
    Дивись, дивись на Майстра Рафаеля... Він знову плаче рясними слізьми, коли виводить пензлем ці смутні, дорослі очі Немовляти...

    Рафаель (гарячково працює, його голос зривається на крик, він не помічає нікого навколо):
    Це не сльози... клянуся Богом, це не сльози! Це Світло! Воно випалює мій мозок, воно засліплює мій погляд! Подивіться, подивіться на очі цієї Дитини! Вона не грається, не посміхається… Вона знає все... знає все від самого початку до страшного фіналу! Вона дивиться на цей людський світ, який її вб'є через тридцять років, і все одно... все одно слухняно йде до нього по хмарах на руках Матері! Це трагедія гармонії, яка вбиває мене!..

    ЕПІЛОГ
    (Маргеріта Луті повільно опускає свої занімілі руки, виходячи з величної пози Мадонни. Вона скидає з плечей синє покривало, залишаючись у своїй простій сукні доньки пекаря. Світло соборів гасне, повертаючи сувору тишу римської майстерні).

    Маргеріта:
    Я не можу більше, Рафаелю... Прости мене, але я звичайна жінка. Це не моя Божественна дитина. І це не моє крижане безсмертя, від якого віє холодом могили. Прощавай, мій Принце живопису. Ти намалював свій величний шедевр, ти виграв свій бій зі смертю. Але ти залишив мене там – на німій поверхні полотна... а я хочу просто жити й любити на цій теплій землі.

    (Вона повільно, не озираючись, іде геть із майстерні. Двері зачиняються з глухим дзвоном).

    Голос Сікстинського Полотна (звучить останнім акордом, глухо й резонуюче, наче обривається натягнута струна):
    Мій льон розіп’ято на цьому дереві, так само як невдовзі буде розіп’ято Його... Ти впіймав Небо у тенета моїх земних ниток. Поглянь на свої пальці – вони вже не пахнуть олією, як раніше. Вічність дивиться на тебе твоїми ж очима. Кожна жива лінія на мені – це твій невиплаканий подих, що став льодом…
    Маргеріта… Вона пішла в земне життя, твоя Муза повернулася до людей, а ти... ти залишишся тут… простою тінню біля мого підніжжя. Це був твій останній теплий подих, Майстре. Усе скінчено, Рафаелю!.. У майстерні темно. Твій Час догорає… Опусти руку… Відпусти свій пензель!..

    (Рафаель Санті заносить руку з пензлем і ставить останній, різкий мазок – це відблиск світла в очах Немовляти. У цю ж секунду його рука безсило опускається, пензель падає на підлогу майстерні. Він залишається сидіти перед величним полотном у променях вечірнього римського сонця, а над його «Мадонною» повільно опускається важка, невидима завіса вічності, закриваючи за собою золоту добу Високого Ренесансу).


    ЗАВІСА



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:



  16. Сторінки: 1   2