ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,

Борис Костиря
2026.11.14 10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.

Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар

Віктор Кучерук
2026.11.14 08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,

Вячеслав Руденко
2026.11.13 10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.

Віктор Кучерук
2026.11.13 06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.

Євген Федчук
2026.11.12 20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях

Вячеслав Руденко
2026.11.12 15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,

Віктор Кучерук
2026.11.12 07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.

Ірина Вовк
2026.11.12 06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»

(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;

С М
2026.11.11 23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“

Софія Кримовська
2026.11.11 21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє

Ігор Терен
2026.11.11 13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.

Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу

Марія Дем'янюк
2026.11.11 10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.

Господи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Віктор Кучерук - [ 2026.11.11 06:25 ]
    * * *
    Неспокійний, як вітрисько,
    Прудконогий цей хлопчисько,
    Що в глибинах небовиду
    Таємничо зник без сліду.
    Заховався за хмаринку
    На якусь одну хвилинку,
    Бо за мить повз мене знову
    Шмигонув у гай вербовий,
    Де за мить засяяв блиском
    Чуб невтомного хлопчиська, -
    Не впіймати, ні догнати
    Нам оцього хлопченяти.
    11.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  2. Артур Курдіновський - [ 2026.11.10 23:51 ]
    Втрати (сонетний триптих)
    1

    Під ноги осінь сипала бурштин
    І шила сповідь жовтими нитками.
    Стою на тихій вулиці один...
    Тут відчиню собі останню браму.

    Всі відзвуки зимових іменин
    Оглушені осінніми дощами.
    У кожній краплі бачить грішник син
    Небесні сльози праведної Мами.

    А може, раптом стануться дива
    Усупереч прогнозам дня сумного?
    Навряд чи. Тільки вітер завива.

    Тепер лунають особливо вбого
    Затерті та заїжджені слова.
    Без Неї світ не коштує нічого.

    2

    Самотність нескінченна тягне вниз.
    Холодні вечори шматують віру.
    А наді мною вироком навис
    Міський туман, що лізе у квартиру.

    В життя ішов дорогою навскіс,
    Душа хотіла внутрішнього миру.
    Невже до щастя досі не доріс?
    Лягли усі чекання під сокиру.

    Колись кохав. Дитинства очерет
    Бажав здійснити всі мої прохання,
    Але життя дістало свій кастет.

    Питання ставлю долі вже востаннє:
    Скажи мені: який же я поет,
    Якщо живу без музи та кохання?

    3

    Мене забрали зливи назавжди,
    Бо не мені світило щире сонце.
    Ловив живильні крихти теплоти,
    Одразу розуміючи, що сон це.

    Наказували інших берегти -
    Крутився, мов травинка у воронці.
    На візерунки сірої сльоти
    Розплавлений тече ядучий стронцій.

    Фігура з льоду за дощем стоїть
    І кличе в рідні райдужні пенати...
    Згадається щаслива, світла мить.

    Для осені я - непомітна втрата.
    Життя прекрасне? Краще помовчіть!
    О, як набридло вже собі брехати!


    Рейтинги: Народний 6 (5.88) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (2)


  3. М Менянин - [ 2026.11.10 23:45 ]
    Меч-кладенець* (Есе́й)

    Є меч такий Кладениць,
    нівроку як кому,
    народ наш спадкоємець
    віки й віки тому.

    На захист має силу
    й умову лиш одну:
    над ним хто зрушить брилу –
    дає себе тому.

    Тому, хто з ним, властива
    сталева** слова міць,
    Земля Того зростила
    покласти зайд всіх ниць***.

    Та легендарна зброя
    без мурів і бійниць
    цим часом чи добою
    кладе вражину ниць!

    * Меч-кладенець — це міфологічний чарівний меч зі східнослов'янського героїчного епосу, билин і чарівних казок, який дарує своєму власнику непереможність у бою і забезпечує перемогу без особливих зусиль з боку богатиря.
    ** А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. І Він пастиме їх залізним жезлом, і Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя! Об’явлення 19:15.
    *** Покласти ниць — покласти когось обличчям донизу (до землі, підлоги або іншої поверхні), змусити підкоритися, впасти на коліна чи розпластатися на землі, схиливши голову на знак покірності, поваги чи через безпорадність.

    10.11.2026р. UA


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  4. Ольга Садкова - [ 2026.11.10 21:20 ]
    Пенал

    У Юрковому пеналі учинився бунт, —
    не всі речі мають право мешкати отут.
    — У цій тісняві страшенній, — криком олівці, —
    нам подряпали всі грані зайві камінці!
    Ручки кулькові — тієї ж:
    — Геть звідсіль, болти!
    Нехай разом із гайками в інші йдуть світи!
    Навіть ластики подерті скрикнули слова,
    захищаючи із денця на життя права.
    Лиш лінійка, що зігнулась у круту дугу,
    не могла ректи нічого, крім «ага» й «угу».
    І фломастер бідолашний вже лишень зітхав,
    бо, утративши кашкета, третій день всихав.
    Не на жарт перелякався тут складаний ніж —
    сподівався ж керувати за царя не згірш.
    — Геть, нездари до навчання: жуйки, шпичаки!
    Вам, — кричали шкільні речі, — шлях на смітники!

    І тріщав пенал нещасний — світові не рад.
    Наведи, Юрку, нарешті у пеналі лад!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Шоха - [ 2026.11.10 21:28 ]
    Осучаснена надія
    Летять і минають літа суєти,
    об’єднані ціллю одною,
    і люди, що мчать до цієї мети,
    назвали її золотою.

    Старіє і знов молодіє земля,
    і є сподівання на краще,
    і промені сонця ще гріють здаля,
    і людство при світлі, неначе.

    Ховає воно покоління старе,
    майбутнє його на погості,
    і сяє душа, що ніде не помре
    у вічності на високості.

    І це не порожня омана, не сон,
    що інде дарується всує,
    народжена мрією, їй в унісон
    навзаєм душа резонує
    і внутрішнє я відчуває резон
    надіятись, поки існує.

    11.2026


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (2)


  6. Тетяна Левицька - [ 2026.11.10 20:40 ]
    Світло любові
    Не знадобиться відпускати
    минуле у чортополох.
    Ще здатна прикрашати шати
    хоч уві сні для нас обох,
    і згадувати очі сині,
    обличчя миле, рук тепло —
    від щемної пори й донині,
    любити, щоб там не було.
    Хоча тебе немає поряд,
    не обіймаєш, як раніш,
    не загортаю в крижму горя
    присвячений коханню вірш.
    Нехай мене весь люд осудить
    за слабкість у скорботні дні.
    Допоки пам'ятати буду
    світити будеш у мені
    любов'ю, що в душі не згасне
    у божевільний буревій,
    допоки серце бідолашне
    плекає світлий образ твій.

    8.10.2026р



    Рейтинги: Народний -- (6.27) | "Майстерень" -- (6.36)
    Прокоментувати:


  7. Борис Костиря - [ 2026.11.10 20:06 ]
    Від'їзд біженця
    Перед тим, як назавжди покинуть
    Цю місцевість, таку дорогу,
    Він вклонився могилам і нивам,
    Залишивши надію благу.

    Він вклонився книжкам посивілим
    На полицях дрімливих, стійких.
    Він лишав не маєтки і вілли,
    А вогонь у яругах крутих.

    Він лишав, мов баскі кінокадри,
    Світлі спогади в мантіях снів.
    Не придумаєш більшої кари,
    Ніж вигнання у сяйві вогнів.

    Причаїлась у травах високих
    Незабутня любов, ніби дар.
    Поступово вичавлює соки
    Ця печаль, наче літній звіздар.

    30 квітня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (7)


  8. Світлана Пирогова - [ 2026.11.10 18:08 ]
    Переосмислила

    Довірлива..Всю обняла б планету.
    А він - ласкавий, зичливість в очах.
    Заполонив і взяв в чіпкі тенета.
    Хотілось щастям бути у руках.

    Але ж оманливість не вічна, звісно.
    І віддалився він, як не було.
    Крихке кохання не палило свічі,
    Залишилось плямисте видно тло.

    Мов темні дикі хмари в інтервалі,
    Мов бився шторм шалений вод морських,
    Отак її чуттєвість допікала,
    Здавалось чула свого серця крик.

    Крутився довго світ, як в каруселі,
    Опанувала потім вже себе.
    Весняні чула солов'їні трелі.
    Переосмислила, хоч щось шкребе.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  9. Іван Потьомкін - [ 2026.11.10 18:01 ]
    ***
    «Які ми гарні!»- пишаються суцвіття,
    Невдовзі станемо плодами...»
    Згинається гілля, кора мовчить.
    Мовчить невидиме коріння…
    Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
    Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
    І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
    Не всі гілля спроможні зимову пору подолать,
    Порепається кора на стовбурищі, та є коріння –
    Невидиме його життя, дане Всевишнім на цілі покоління.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Терен - [ 2026.11.10 12:15 ]
    Кожній тварі по парі
    ***
    А наш взірець – Сцевола Муцій,
    який учив терпіти зло
    і цій науці
    у фейсбуці
    підтакує якесь пуйло.

    ***
    А де-не-де є мода вічна
    на вирази крилатих слів,
    що екзотичні
    й дуже звичні
    для спілкування пацаків.

    ***
    А українців ждуть у гості
    як не Сибір, то Колима,
    де їхні кості
    на погості
    ще не завіяла зима.

    ***
    А турки, із боліт мобілізовані,
    уріжуть дуба. Їхня роль така –
    будуть поховані
    і пристосовані
    до двійника або маніяка.

    ***
    А певна кореляція буває,
    коли на полі бою повезе.
    Ніхто не знає,
    що усіх чекає,
    а нам би миру, тільки без ВеЗе.

    ***
    А лис рудий піариться щодня,
    та марно через день міняти маску,
    як не рівняй
    до стінки горбаня –
    невиліковне виправити важко.

    Мотивація
    А нам би жити й жити без росії,
    та явно Бог карає за гріхи
    і безнадію,
    що хороші мрії
    збуваються... збуваються, таки,
    коли у лету кане час лихий.

    11/26


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Віктор Кучерук - [ 2026.11.10 07:09 ]
    * * *
    Радію вранішньому світлу,
    Що тихо ллється через скло, -
    Радію сонцю, що розквітло,
    Землі даруючи тепло.
    Вдихаю чисту прохолоду
    І свіжість ранньої пори, -
    І відчуваю ту свободу,
    Яку мені несуть вітри.
    Блищить роса, немов намисто,
    В саду бринить пташиний спів, -
    Блакитне небо урочисто
    Цілує золото полів.
    Душа летить назустріч щастю,
    Неначе пташка у блакить , -
    Нехай Господь цей ясний настрій
    На день увесь благословить.
    Нехай мерщій зове до дії,
    Відкриє тисячі доріг, -
    Нехай здійсниться кожна мрія,
    Коли я вийду за поріг.
    10.11.26


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  12. Неоніла Ковальська - [ 2026.11.10 07:05 ]
    Осінньої ночі дивнії чари
    Пізньої осені деньки такі короткі,
    Не встигнеш зоглянутись - вечоріє.
    І вже володарює темна нічка
    Та розсипає в небі ясні зорі.

    Ось вирина поволі місяць-серпик,
    Гойдається на хмарах, наче хвилях.
    Він зачепив за ріг срібне відерце
    І з нього сяйво усе сипле й сипле.

    А зіроньки купаються у річці,
    Немов золотокосії русалки.
    Світанок підкрадеться непомітно -
    Тоді й розтануть ночі дивні чари.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  13. Сторінки: 1   2