В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.

Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.

На місці музею будують бордель.
Надія - не в нас. В ліпшім випадку - біля.
І виправдань безліч у вільного стилю...
Хіба що відродить палкий менестрель
В блокноті згорілім згорілий рондель.

Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незглибиму вись.
Біжить, захекавшись, уже спітнілий,
У пошуках незримої мети,
Утомлений, упертий, сполотнілий,
Закоханий у мрію назавжди.
Мета - ніщо, важливий тільки вектор,
Потужний рух, свободи дужий плин.
Крізь брили часу вічно юний Вертер
До нас іде у шепоті долин.

10 березня 2026

Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.
Випростайсь на повний зріст
І радій події,
Де любов будує міст
У найвищі мрії.
23.09.26

 
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
Во!?
Едді, що за кпини?
Го, го!
Едді, що за кпини?
Го, го!
 
Едді, що за гра слів?
Про специфічний запах?
Едді, що за гра слів?
Про шістдесят кравців тих?
Я у дорозі поки
Бо я огрядний трохи
Ти обіцяв підкинути
Стобаксовий костюм –
Ох
Едді, що за кпини?
Го, го!
Едді, що за кпини?
Го, го!
 
Гавард: Мене питає дехто, Едді, Едді, що за кпини? Хочу мовити вам дещо, друзяки: це все не кпини.
Тут, у Zachary All, у нас є шістдесят кравців у каптерці. У нас є найбільший вибір для огрядних, звичайних, високих, іще вищих, коротунів
А ще дехто запитує: Едді, Едді, а що ти думаєш про подвійний крій?
Марк: Едді, а що ти думаєш про подвійний крій?
Гавард: Атож я відповідаю на повному серйозі, друзяки – Коли новий подвійний крій зʼявився вперше, я не був вражений.
Але, як можна бачити, ці штани, які я ношу, із подвійного трикотажу. Розтягуються в усіх потрібних місцях. Вони найкомфортніші.
Наша модель Твіґґі продемонструє. Ще у мене є чудовенький сірсакер . . . хвилиночку
 
КУДИ МЕНІ ЙТИ У ҐАРДІНА?
КУДИ МЕНІ ЙТИ У ЕЛ.ЕЙ.?
І ДЕ ЦЕ ШУКАТИ У РОЗМОНТІ?
РЕЧЕЙ КУПИТИ ДЕ?
 
Потрібно крій
Подвійний крій
Потрібно крій
Подвійна хрінь
Потрібно крій
Подвійний крій
Я у дорозі поки
Бо я огрядний трохи
Ти обіцяв підкинути
Стобаксовий костюм –
Фʼю!
Едді, що за кпини?
Го, го!
Едді, що за кпини?
Го, го!
Едді, що за кпини?
Го, го!
Едді, ти знущаєшся?
Едді, ти знущаєшся?
Едді, ти знущаєшся?
 
Гавард: Ні, мої друзі, я не знущаюся, прямо тут, на Чудесній Милі, у нас є найбільший вибір на заході . . .
 
Огрядних
Звичайних
Коротших
Високих
Ще вищих
 
Гавард: І не тільки це – ще мій брат Джейк і Малий Еміль, і . . .
 
 
І кравці жеж!
 
 
 
 
 
 
 
 

 що із пригніченості цеї
 завжди комусь реально гірше
 бо не знаходить панацеї
 ані у грошах ані віршах
 одвічні теми хліб щоденний
 що поминаєш у молитві
 зірки далекі ближчі терни
 сльозини потом оповиті
 поля піски таємний шемріт
 кущів під вітром на узбіччі
 пил тютюновий у кишенях
 і хто кидав курити двічі
 згар у повітрі будить згадки
 про старовинне та безслідне
 про чоботи і маринарки
 дзвін дзиґаря фамільне срібло
 

Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?

Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
В любов не вірують, а вірують богам!

А ось іще! — не проти ночі мова —
Лягаю спати там, де житу снить
Сувора правда про світобудову
В пітьмі осяяння, як ранками дощить.

Хвала й тобі - мізерне і звичайне,
Трояндам чайним, білим голубам,
Анубісу і ризику відчайних,
Що шлях торують обраним зіркам...

Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.

У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
У підступах жорстоких чар.

Ця крапля сну, така бездонна,
Вміщає в себе космос свій.
Печаль безмовна і бездомна
Навшпиньках піде в буревій.

Ця крапля сну вміщає пекло
І дикий, первозданний рай.
Так невблаганно і запекло
Минуле йде за небокрай.

10 березня 2026

(Казочка для дітей та їхніх батьків)

Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.

Добрий Кабанчик по двору іде,
шукає він бік свій почухати де.
Ось він до хвіртки пристроїв свій бік,
чухав довгенько, почухав і втік.
Раптом Старого Собаку він стрів,
що у дворі цьому жив і старів.
Добрий Кабанчик у нього пита:
– Чи ти не бачив Рудого Кота?
З ним я учора у схованки грав…
– Якого Рудого… що м’ясо він вкрав?
– Звідки ти знаєш… може не він?
– Звички украсти котячі без змін.
Вчора в коморі я бачив його…
– Мабуть він їсти хотів…
– О-го-го!
Хай він не м’ясо краде, а мишей
ловить і їсть їх…
– Та годі уже!..
Може з тобою пограємо вдвох?
– Ні, сторожу я зелений горох
І кукурудзу, і мак, і буряк…
– Ждеш від Хазяїна м’ясо й подяк?
– Так, мені – м’ясо, а ніж для Свині.
– Якій ще Свині? Поясни-но мені.
– Тій, що в хліву народила тебе.
– Нащо він матері саме тепер?
– Ніж вже потрібен, бо прийде Колій,
плани Хазяїна з ним чималі:
різати к святу Свиню й Кабана.
– В чому, скажи мені, їхня вина?
– В тому, що свині – людині їда.
Ти є Кабанчик, твоя то біда,
з часом й до тебе Колій із ножем
прийде зарізати…
– Годі уже!
Люди із часом мудріші стають.
– Їхню не знаєш ти ласку і лють,
і не відчув ще людських протиріч,
ти є приватна Хазяїна річ…

З Мишею з поля з’явився Рудий.
Мишу ту з’їв і напився води:
– Чи про Хазяїна ляпалось щось?
Чи не тим вухом почути прийшлось?

Собаку Старого схопив переляк,
«Любить Рудого Хазяйка, ще й як!»
– Ми про Хазяїна – добрі слова,
він наш хазяїн і наш голова.

– Доброго ранку, Рудий, де ходив?
Про Колія тут Собака чудив…
Може пограємо в перегонки?
Відси по пагорбу, аж до ріки..

– Завтра на свято приїде Дочка,
Чув, що планують спекти П’ятачка.
Тобто сьогодні заріжуть тебе…
з нею приїде якесь-то Цабе…

Добрий Кабанчик засумував:
ще він про свято нічого не знав.
– Хазяїн поєднує свято і смерть?

– Я вже казав тобі, круть, чи хоч верть:
ти для них їжа, а свято – то так,
чи П’ятачок ти, чи літній П’ятак.

– На жаль, це є правда, Людина – з ножем.
Ніж цей годує людей-ненажер.
Спасіння від нього – це гори і ліс.
В лісі мій пращур родився і ріс.

З того Кабанчику думка прийшла:
– В Просторі Світу Людина мала.
Зараз не їсть ні котів, ні собак,
та коли голод, з’їдає ще так!

Треба літати навчитися всім.

– Це дано птахам у легкій вазі,
й тим, що тебе ще в печі не спекли, –
Собака і Кіт вже дуетом рекли.
– Нас не заріжуть, – Собака додав.
З’їсти Кабанчика слини ковтав.

Тут вже Кабанчик обох зрозумів.
Став працювати для неба, як вмів.
– Ні, не до лісу. Я небо відчув!
Винайду крила, і я полечу!
Ви прощавайте, рабами служить,
може не зрадить бажання і хіть…

Диво! Злетів Він і став на крило,
птахом злетів над людьми, над селом.
І полетів за поля, за моря,
і запалала ранкова зоря.
– Світ, прокидайся, скинь догми з плеча,
віднині не згасне свободи свіча,
віднині на старті твій вік і твій час,
віднині все людство почує твій глас!..

Небо все ближче, все дальше Земля.
Кабанчик життя починає з нуля.
Від рабства земного він сам себе спас…

На жаль ця подія пройшла мимо нас.

Післяслово

Кіт і Собака
вже нЕ вороги.
Не ворогують
ріки береги.
Двору Хазяїн
нікого не вбив.
Тільки Колій
без роботи запив.
Саме на цьому
цій казці кінець.
Хто недослухав,
то хай тому грець.

Вересень 2026 рік

Твоє перо застигло в чорній тузі.
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!

За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
Вклонюся королеві, світлій Музі.

Я чув, що десь існують ще світи
Шляхетності й добра. Де їх знайти?
Приречено зітхаю біля трону...

Канонізую поглядом сумним
Однакову безвихідь наших рим.
Тримай свою заслужену корону!

(С)Артур Курдіновський

***
Безвихідь рим - то мій палац ілюзій.
І без жалю я віддала би трон
Тому, хто полонив моє перо.
Та цей тягар підвладний тільки Музі.

І тільки їй душа служити мусить.
У чашах віршів - зоряна печаль,
На серці - незагоєна печать -
Неспита ніжність і гірка спокуса.

Чиїсь високі, світлі почуття
Проходять повз розтрачене життя,
Мов драми недолугі і дешеві.

В палаці без дверей і без ключів
Чекає марно короля мечів
Забута Богом, горда королева.

(С)Лілія Ніколаєнко

І знову до рідної хати
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
22.09.26