Тихше-но, рак-ліцемір, вуса повільні і довгі
Дошкам плотів піднеси … качуру справжніх утіх,
Вірити хутряним снам личить братам ротоногим* -
Тож у каміння упрись, наче чилім на весні.

Вітер блаженний знайди, шлях пустотливому птаху,
Спіриту, хвилі новій, святу мейнстріму в собі,
Погляду досить у мул для товщини альманаху,
Духу кордонів краси серця життя жадоби .

Шеляг один, може два, може надірвану гривню
Кинь на суворий граніт, наче в слизьку путасу*
Сяйвом своїм запали шлях доленосний і дивний
Всім ротоногим земним в межах швидкого часу…

Фіолетовий вибух травневого дня,
ніби хмара, що впала у сад.
Оксамитова, пишна, густа вишина
Залишає п'янкий аромат.
В кожнім гроні - маленькі сузір'я зірок,
таємничий приховують світ.
Заглядає в обличчя весняний бузок,
вабить душу пахучий цей квіт.
Пелюстки хтось шукає солодких надій,
пощастило зірвати аж п'ять
серед тисячі квітів і лагідних мрій,
що під вікнами тихо шумлять.
Буз відквітне невдовзі, розтане, як дим,
Залишивши нам спомин-етюд,
Але поки він дихає цвітом палким,
бережімо красу для майбуть.

Янголе світлий! Солодких видінь.
Обіймаю тебе ніжним серцем.
Хай насниться тобі неземна голубінь,
біля лісу прозоре озерце.
В нім хлюпочеться рибка надій золота,
якщо хочеш, задумай бажання.
Хай гойдає на крилах тебе висота
і моє незбагненне кохання!
Хоч на луках Сварожих цвіте зорепад,
тиша спокій в колисці голубить,
я б хотіла тебе повернути назад,
та не здатна! Пробач мені, любий!
Берегтиму у пам'яті теплі слова,
що так пестили слух у тремтіннях.
Ти живий, доки пісня любові жива,
світла віра в святе воскресіння!

18.05.2026р.

Іван Хемніцер (1745-1784)

Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.

І от, не пасти задніх щоб,
він на європи замахнувся,
щоб син його, здоровий лоб,
наук важливих там набувся.
Та син дурнішим повернувся:

у думці маючи глибокі міркування
про в іноземщині отримане завдання
знайти начало всіх начал,
він йшов-хитавсь, здавався навіть трішки п’яним,
а йшов, між тим, шляхом доволі вітчизняним;
тож впав у яму цей гевал.

Татусь, що тьопав за бовваном,
по мотузо́к побіг, забувши свій артрит,
щоб цю премудрість з ями витягти на світ.

Між тим кебетливий хлопчина,
у ямі сидячи, гадав:
«Яка тому була причина,
що знагла в яму я попав?

Від землетрусу це падіння,
чи буйствує земне тяжіння?
Зумовлене небесним блиском,
чи, може, атмосферним тиском?..»

Тут батько з тросом причвалав:
«Тримайся, – каже, – за мотузку,
я підтягну тебе до спуску».

«Стривай тягнути, – заявля йому студент, –
мені важливий філософський елемент:
ідѐя в мотузку́ яка?»

Татусь пояснює: «Ідея тут така:
щоб з ями вилізти – тримайся мотузка́».
Та вчений засобом погребав:
«Для цього – снасть би іншу треба!
А тут – метафізична пустка!
Бо ж мотузо́к – проста́ моту́зка!..»

«Шукати зараз більш вигадливий припас –
пробач, це часу марнування;
зате моту́зка – зразу вирішить питання...»
«А що таке, до речі, час?»

«А час, затям, – це річ остання,
яку із дурнем витрачати я готов.
Сиди й чекай тепер, коли прийду я знов».

(2026)

Перша емоція при народженні — то сльози.
Ласкаво прошу: тебе очікують дощі та грози.
Заслабла планета від симптомів застуди:
Як на собаці воші — кусаються люди.

Не довіряй секретів, не кажи багато слів.
Не виказуй почуттів, не присвячуй віршів.
Будеш один, коли смерть покличе за поріг.
Я не вірю нікому і повірити б не зміг.

Я не вірю в дружбу і не вірю в кохання,
Переконати мене — марне намагання.
Лізти в мій світ — як у клітку до звіря,
Я не вірю в це і не повірю.
Я не вірю.

Фейкові новини і пропаганда щодня:
Я не вірю можновладцям — їхня мова брехня.
Знайома істина, а що з нею робите ви?
Рубайте голову, якщо риба гниє з голови!

Права рука на Конституції, ліва краде податки.
Чорний колір душі під колір краватки.
Не вірю в приватність в мережі, не вірю в рекламу,
Не вірю в систему, що бреше бездоганно.

Я не вірю в ЗМІ і в цирк на екрані.
Там всі божевільні в наркотичному стані.
Впевнений: вони — збоченці і актори,
А я їм не вірю і не повірю ніколи.
Я не вірю.

Небесні порядки та земні закони —
Я не вірю в церкву і її забобони.
На чотири сторони розповсюджена правда,
Та цей світ брехливий — така його вада.

А мені їх практика до біса знайома:
Маніпулюють страхом перед невідомим.
Чергова сіра схема, і в ній великі гроші,
Я не вірю в Бога, якому ми — раби божі.

Я не вірю в рай і не вірю в пекло.
Нагорі сивий дід, і в нього ворог запеклий.
Шануй суботу, наповнись духом в неділю.
Я не вірю в це, я не вірю.
Та ще перевірю…

2026

 усі збираються за стіл
 від діда і до каті
 щоби поїсти на обід
 сякої благодаті
 дід переважно мовчазний
 триндіти не привиклий
 тут батько по 50 розлив
 бере із нього приклад
 спокійно пораються все
 бабуся і матуся
 дзвінкі тарелі хтось несе
 а я не надивлюся
 на сад травневий і святий
 на марево між яблунь
 усі збираються за стіл
 живі правдиві явні
 джмеля політ іще дзумить
 а хмари геть неспішні
 і в цім пастиші (мож і ні)
 сяйлива ніжність вища
 

Сколько сердце терпеть может горя?
Сколько сердце вмещает любви?
А какая бывает неволя
В миг, когда ослепляют огни!
Ослепляет краса человека
Накрывает любви ураган.
Бесконечный поток ультра света,
Блики, тени, и странный туман.
Нет границ у великого чувства
В сердце тесно и душно ему.
Потому, так бывает нам грустно
Сердца стук объявляет войну.
Безграничность границами давит
Рамки, странности, «можно», «нельзя»
Обстоятельства, правила правят
Из-под ног уплывает земля.
Где, когда и кого мы полюбим?
Может чувство и к умершим быть.
А бывает, любимых мы губим
Тех, кого не дано нам забыть!
А бывает, что смерть разлучает
Эта смерть для двоих настает.
Только, кто – то наш мир покидает,
Ну, а кто – то со смертью живет…
А бывает виной расстоянье
Вновь звучит приговор: «Нет! Нельзя».
Невозможность живого свиданья
Боль в сердечке живем мы, тая!
Разный мир и миры, возраст, страны и вера.
Заморочки, реалии. Правде в глаза.
И страшнее всего безразмерность барьера
Где бессильны поступки, мольбы и слова.
Мы не в силах любови потоки разрушить
Этой силе не властны давать мы отпор.
Только как свой покой, жизнь других не нарушить,
Не нарушить любви самый сказочный взор?
О, любовь! Ты приходишь ко всем, как виденье
Нежным шёпотом души ласкаешь ты нам.
Это рок или благость? Погибель, спасенье?
Лишь любовь знает путь в сад эдем, и к Богам!

А щастя живе у серцях і домівках,
У добрих обличчях знайомих людей,
Живе у природі, у дивних мандрівках
В осяйному погляді рідних очей!
А щастя живе на верхівках ялинок,
Що ближче до неба в проміннях весни
Багато на світі прекрасних доріжок
Де долю щасливу дано нам знайти.
А щастя живе у воді, і на небі
Блакиттю наповнює, спокій дає
Окрилює щастя в мистецтві, на сцені
Любов наше щастя у душах святе.
Любов у житті називається щастям:
Любов до природи, людей і тварин.
Любов надихає чарівним завзяттям
Для нас відкриває багато перлин.

Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.

Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
як дотик сонця.

Ранок веснЯний,
лагідна мить…
Креслять будкрани
неба блакить.

Тож прокидайся,
вже не до сну -
наче на таці,
підносять весну!

2026 рік

Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...

Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
про село і про маму, й про зорі.

Ми із ним – ніби браття по крові.
«Нумо, – каже, – цей безмір чикрижмо! –
Ось закінчим війну по Покрові –
буде дітям на льолю чи крижмо.

Ти із серця журу тільки вирви,
до побіди* хай ждуть поки дати...
Я – у розвідку, он за ті вирви,
а ти пост не посмій покидати...»

З млою разом і болісті спали,
була втіха й розрада у тому.
Побратими заморені спали,
тамувавши хто біль, хто – утому.

Аж тут вибух! Як ціпом – у тім’я...
Скрикнув друг десь у нетрях полину...
Він загинув... Та певен у тім я,
що для мсти я й до чорта полину.

* побіда – перемога

10.07.22

Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".

Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.

Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння,
Які б'ють і які невимовно п'янять.

Я здолаю сп'яніння далекого шляху,
Біль розлук і гіркот, невідомості чад.
Перед вічним пророком я скину папаху,
І великі слова крізь часи прозвучать.

2 грудня 2025

Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує й тішить:
«А що як Господь зберіга мене грішного,
Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
Вертатися з ними в літа незабутні?»

1

Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Та правду не знайде у кволих ногах.

Мабуть,те що лишиться після окопів,
У день Перемоги за яром глибоким
Продасть за пів шекеля пан Кривобокий,
Якого не вабить місцева рілля.
Він марить Оманом, де обрій високий,
Красуні в нікабах, палкі,чорноокі,
Ріали, біткоїни шляхом широким,
І в білих наметах отруйна змія…

Благословенних видно по ясни́х очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.

Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці захурделить,
їм є до кого притулитися вночі.

Блаженним лихоліття не зриває дах,
їм посміхається і сипле зерня сонях.
Вони тримають сонце у долонях,
зі сні́жним янголом кружляють в небесах.

18.05.2026р.

Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
18.05.26