Він дивовижний,
яких взагалі не буває:
скуйовджена стрижка,
майка навиворіт,
погляд, що не забуваєш.
В розмові відкритий, дотепний,
як завжди, в усьому до теми.
Неначе не із цього виміру,
мов не з цієї системи.
Було, усміхнувся очима,
отак майже ледь помітно –
і на душі стало сонячно,
наче ввімкнулося світло.
Він-бо таки особливий,
кумедний та геть ненормальний,
наче вулкан з феєрверками.
У простоті геніальний.
А вчора дихнув у шию –
і серце перевернулось.
Він не із тих, що байдужі,
він не із тих, що руйнують.
Я знаю, що він шалений,
по-доброму божевільний,
від диких законів світу
він нетипово вільний.
Знаю, такий він не вічний –
завтра він буде іншим,
чужим мені – це щонайменше,
знайомим – це щонайбільше.

Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.

Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають хмар скуйовджені верхівки,
туди, де залишилися дитячих мрій домівки,
туди, де творяться ще не прожиті нами травні.

Втікаємо — бо навкруги самі неадеквати.
Від хиб своїх втікаємо і від розчарування.
Вже починаємо втікати від свого втікання.
А, може, доведеться і від себе утікати?

(2026)

Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Від краси такої просто неміч
На секунду очі відвести, -
Квітнеш пізно, ніби хризантема,
Квітувати будеш і затим...
09.09.26

Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.

Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.

Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Та чимало пеньків
І дрібних матюків
Ще і досі шниряють Карпатами.

Серед прерій у Арканзасі
Віднайшли подорожнього в часі.
Але той мандрівник
Як прийшов, так і зник
І сумують за ним в Арканзасі.

 
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що даватимеш
Чим гендлюватимеш
Усе, що придбаєш
Позичиш, чи вцупиш
Усе, що ти створиш
Усе, що зламаєш
Усе, що ти зробиш
Усе, що ти скажеш
Усе, що з’їсиш
Усе, що ти зустрінеш
Чи оминатимеш
Із чим ти воюватимеш
Усе, що вже є
Усе, що іде
Усе, що гряде
Усе це під сонцем дотримує сенс
Але сонце затьмарено місяцем
 
 
 
(Аніякого темнобіччя, місяць –
темний суціль, це є факт)
 
 
 
 
 
 
 
 

Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.

Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
За всі гріхи з думками шке́ребе́рть.

Які ж вони воїстину приємні,
А умовляння й клятви – як молебні
У храмі найчистіших почуттів.

І як без них життя земне прожити,
Скажіть-но, пуритани-єзуїти.
Інакшого б я точно не хотів.

А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.

Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Людей, що були вдягнені у сонце.

08.09.2026

Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.

Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Крихітку горне до себе.

Доки в росії людиська і біс,
Доти зло мчатиме знову.
Світ у мовчанці бездумно завис.
Совість - не матиме схову.

Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.

«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
а вже літо… село перейшло.

Просторує воно, ледащо,
в бастіон до відьом і почвар.
Не бажає, бачте, нізащо
із рудою водити базар.

«Хай розвіється все на пасма,
на поталу, а хоч і красу.
Під підбори осені? — зась вам!» —
йде, міркує, збиває росу...

2016, вересень

Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.

Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
А видих у вічність, далеку від гарту.

Це справжній поет поза всяких торгів.
Прийшов невідчутно, як вітер у полі.
І він по собі не залишив боргів,
Не клянчивши ласки безжальної долі.

Минула епоха махає услід.
Впадає Янцзи у карпатські потоки.
А слово поета промовить, як глід.
Воно відкарбує призначені строки.

1 березня 2026

Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли

Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Довірся врешті викопній уяві.

Клянися краще вихорами брів
Чи позіханням млявим ворожбита,
Ходою журавля біля води,
Намистом недолугим з малахіту...

В лушпинні гарбузовім не спинить
Тваринний відчай простору надбання,
Де сльози ллють у зоряну блакить,
Як згадують про згаслий жар кохання.

Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Онде тільце розпростерте
Горілиць лежить, -
Дитинча в обійми смерті
Втрапило умить.
Як же так, - волає мати, -
Що мовчить дочка?..
Найболючіша утрата,
Певно, отака.
Вже ні донечки, ні дому
В жіночки нема, -
Залишається на спомин
Почуттів юрма.
Повні туги й неспокою
Люди мовчазні, -
Давнє місто над рікою
Тихе, наче в сні.
Знов закурений димами
Любий Київ мій, -
Наче серце у нестямі,
Б'ється хвиль прибій...
08.09.26

Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.

Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Індик співає гірше, бо індик.

Індик в селі - місцева цяця,
Перед всіма він дуже любе вихваляться.
Але як бачу хвостик невеличкий -
Не сумніваюся: то - не індик. Індичка.

Він не дотягує до ноти "ля",
Тому в селі йому кричать "гиля-гиля".
Він водиться у нашій Україні,
А може ще в якійсь він є країні.

З індика юшка вийде оттака👍
Корисний він, ви не чіпайте індика!
Інакше обере він путь найгіршу -
Раптом розпочне писати вірші.