Відпочинок, коли всі тягарі
не зводять у прірву,
і крок твій не тягнеться ледь-ледь.
Коли видихаєш і маєш довіру,
що не трапиться щось шкереберть.

У грудях, мов троянди пекучі світанку, –
прагнуть в майбутнє стійко рости,
усміхаючись сонцю щоранку,
дарувати натхнення в цьому житті.

Ти скажеш: «Я сильна людина,
і всі перепони здолаю, авжеж»,
але часом береш відпочинок,
безумовно цінуєш себе й бережеш.

Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
Поміж розкішної краси,
Посеред ніжних барв і звуків, -
І щось гарніше не просив
Ані собі, ані онукам.
07.04.26

Розстебнула вздовж ґудзики душа моя
Ти не бачиш?
Холодний вітер її обдува.
В серці мов скрипка дитячими руками.
Ти не чуєш?
Рипить як сніг під каблуками.
Думки на колесі огляду зайняли місця.
Ти сидиш?
Чи лякає така висота

 не перевершити себе
 до чого навіть намагатись
 це усміхання де-не-де
 не зовсім позначає радість
 ту радість що усе підносить
 і салютує бозна-чим
 котрій ніколи не є досить
 такий її бентежний чин
 мож пописати графомань
 чому би і не противажіль
 що компенсує біль од ран
 тебе зогріє і розважить
 

 
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
 
дім на пагорбі
місяць припочів
ось дерева-тіні
свідчать бриз нетлінний
нумо бейбі геть ізвідси
біжім
 
геть ізвідси
геть ізвідси
геть ізвідси
біжім
 
теплó обійстя на пагорбові
розкіш уся від паркету до стель
плюш черлений і люксус фотелів
як не зайти то і не дізнаєш
 
там президент мертвий у кадилаку
на двигуні смола накипає
ходи зі мною за ріг оцей не дальше
там де схід царя стрічаємо
 
геть ізвідси
геть ізвідси
геть ізвідси
біжім
 
при озері мирні вигнанці жили
міністрова донька кохаюча змій
котрі у криниці окрай дороги
прокинься гов іще крок і вдома
ей нумо!
 
ми узріємо брами до ранку
ввійдемо у них надвечір
сон-це-сонце
о пали все
зійде швидко
місяць місяць місяць
ти моя бо
швидко!
швидко!
швидко!
 
я – король рептилій
усе в моїй силі
 
 
 
 
 
 
 
 

Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.

Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так приїжджаю самісінько в бурю.
Хто раніше завжди обіймала, спитає: «Куди?
Милий, вибач мене, я вуста вже тобі не цілую».

Коли я повернусь, друзі зникнуть як ясність у сні
І накотить розбитість, неначе похмілля вчорашнє.
Замість того, щоб далі послати проблеми усі,
Просто сяду й завию, як сіра побита собака.

Коли я повернусь, то згадаю про все, що хотів.
Планував, але більше топив всі надії в стакані.
Що ж зробити, ось збій замаячив в останній строфі,
Але пофіг.., цей вірш у житті в мене буде фінальним.

Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.

Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
І сотворить ненависті ясу.

Лише пустир оголений, сталевий
Залишився від них, як долі знак.
Всі спалені і зрубані дерева
Прокляття прокричать, немов Спартак.

1 жовтня 2025

Сергій Островой (1911-2005)

У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;

замети нагортала,
скрадаючи кути,
і крижані кувала
над ріками мости.

    Стіни й дах крижані,
    вкруг – метелиця,
    за дверми в глибині –
    мла кужелиться;

    ступиш крок за поріг –
    всюди іній,
    а під вікнами сніг –
    синій-синій...

Робила справ чимало:
сріблила все кругом,
а місяць накривала
прозорим ковпаком;

голу́била ялинки,
ведмедів-блукачів,
і потім до хатинки
верталась на спочи́в.

    Стіни й дах крижані,
    вкруг – метелиця,
    за дверми в глибині –
    мла кужелиться;

    ступиш крок за поріг –
    всюди іній,
    а під вікнами сніг –
    синій-синій!

(2026)оооооооо

26 лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…

В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…

Нам повернули лиш тіла,
хоча і це важливо дуже,
та в кожнім з них душа жила…
Тож хто віддасть тепер нам душі?

2026 рік

Весна малює проліски майстерно
У лісах, на клумбах біля дому.
Її художній смак і рішучий прояв —
Усе прикрашати кольором любові.

Мистецтво дивовижних змін триває,
Очей не відвести, така тендітна мить,
Блакитна квітка стільки в собі має
Краси, що серце полонить!

Ці почуття охоплюють зненацька,
Неначе неосяжне синє море.
Від справжніх хвиль вібрує простір.
Блакить квітує глибиною.

Весна заграє радісну симфонію,
Акордами розпустяться бруньки.
Я теж хотів піти до філармонії,
Та в долі закінчилися квитки.

Закрила серце злим чотирикутником
Тверда холодна кам'яна стіна.
Я не завжди був тінню та відлюдником!
В моїм житті колись була Вона.

Не міг я похвалитися ні грантами,
Ні бонусами від свого життя.
Моя любов, обсипана трояндами,
Була, мов пил, набридливе сміття.

Для щирих почуттів могила вирита,
А крик душі - за герметичним склом.
Шлях інший обирав я - просто вірити
І гріти сніг нав'язливим теплом.

Нема над нами більше неба мирного
І молодості пристрасних октав.
Всі залишки тепла свого надмірного
Я в морозильну камеру сховав.

Давно все справжнє треба перекреслити
Цим бутафорським світом опер-буф.

Вона була для мене цілим всесвітом,
А я для неї помилкою був.

Втрачені сенси неможливо відновити.
Можна виростити інші – через ціннісне сито
просіяти коштовне зерня від лушпіння та інших видів сміття –
перетворивши втрату на зачин для нового життя.

Сенси, які загинули, мали базові вади:
приховані, замасковані, невиявлені відразу.
Згодом вони проявляються, і за цим викриттям
або життя їх знищує, або вони нищать життя.

Як плевели засмічують грунти,
так бур’янові сенси не рятують від самоти,
від сумнівів та непевностей, зажури і сум’яття.
Вони створюють ілюзію наповненого життя.

Розвіяні ілюзії відкривають безмежний простір пустоти.
В ньому можна посадити квіти, збудувати фортецю, прокласти мости.
Коли неживі сенси втрачено і не хочеться їх вороття,
з’являється шанс полюбити життя.

Березень 26

У квітневім дивограї
Та барвистому вінку
Красна-веснонька співає
Пісеньку таку дзвінку.
Їй граки допомагають,
Вторять в унісон шпаки.
Незабаром з солов"ями
Тьохкатиме залюбки.

Й джерело виводить соло,
Під вербою струменить,
Срібло розсипа навколо
З крапель чистих і смачних.
Виграє музика-вітер
На сопілці з бузини.
Кращого нема на світі,
Як мелодія весни.

2020 р.

Коли поволі повзаю
Угору чи униз, -
Ловлю себе на роздумі
Про неймовірну слизь
Отам, де є залишені
Колінами сліди, -
Де мрії глумом знищені
Мені болять завжди.
06.04.26