Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Між камінців журився.
Коти сиділи на землі,
Не знали що робити.
Чумацьке серце у імлі
Воліло животіти.
Коли не знаєш скільки ж їх
Тих талерів із криці,
Рахуй на сон голодних бліх,
Додавши в них кориці.
Чумацький шлях скажи пароль
Від вітру споглядання,
Хай сіль замінить каніфоль
Й безглуздість чаювання…

Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Туга серце крає,
Згадки — гострим лезом.
В синім небокраї
Губить пір'я лебідь.
Благовіст на сполох
Гатить безупинно,
Небо розкололось
На дві половини.
За вікном тривожно
В шибку б'ється рута.
Дай пораду, Боже,
Як його забути?


16.06.2026р

На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
17.06.26

"За писання доносів
сів."

2026

Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.

Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Мене проводять у глибоку ніч.

Дзвенять мої невидимі кайдани,
А темрява, приймаючи до лав,
Не радує дзвінком таким жаданим,
Тим, за який життя би я віддав.

На небі місяць, від журби засмаглий,
Скорботою прошив густу імлу.
Ці вечори самотністю пропахли...
Порожня лавка - пам'ятник теплу.

Бруньки та квіти за вікном
лишаться навіть після того,
як хтось у далечінь піде…

2023

 
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
 
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
а поки ще сяйлива миля у цій дорозі
 
на лахміття одяг обернувся
грітись би, гріти кості
ані звука в моїм радіо
лиш повітря голос, лиш повітря вголос
 
я сплю, а понад ~ диводивні небеса
ще один буремний день на порозі
і мрії зношує залізна колія
і ще одна сяйлива миля у цій дорозі
 
принишкну, сестро, й тихо мрію
у місяцевім сяйві ми
принишкну, бейбі, та омрію
місяцесяйво твоїх миль
місяцесяйво твоїх миль
хай би йшло, хай
здоліємо, бейбі
о, хай би, хай би
єй
усе плине, бейбі
здоліємо, ужеж
о я спішу додому
але іще сяйлива миля у цій дорозі
у цій дорозі, цій дорозі, цій дорозі
 
о таке-от, бейбі
 
 
 
 
 
 
 
 

 усякі наші танці
 у пам’яті далекій
 і румба і сіртакі
 чи трохи джітербеґ
 усі мої прозріння
 давалися нелегко
 кого за руку брав я
 і де вони тепер
 наскільки їм важливо
 прозрівши
 непрозрівши
 чим саме вечір
 інший
 заповнює етер
 і хто той повносправний
 над прірвою у житі
 ми розминулись
 раптом
 а дехто взяв помер
 

Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
У тих, кого Бог сотворив раніше.
Та на шкоду й розраду невтішну
Нам все ніколи, ніколи, ніколи.

Коли вороги навколо,
Україно, будь соколом
І не дозволяй, щоб тебе зневажали.
Іди в майбуття охоча,
Але пам'ятай про злочин.
Крокуй з Богом так, щоб тебе шанували.

В гідності любові зерно.
Ворог тебе не відверне.
В майбуття іди завжди з Богом Єдиним.
Він твій друг дасть тобі крила.
З Ним досягнеш своїх цілей.
Тільки стань перед Всевишнім на коліна.
15 червня 2026 року

Фантастична гра сорокарічного воротаря збірної західноафриканської країни Кабо-Верде на імʼя Возінья врятувала від поразки його збірну в матчі проти грізних іспанців.

Ти - маловідомий,
хоча вже сорок.
Хтось знає вдома…
Хіба це сором?

А взагалі, чи є шанси
на мундіалі
проти іспанців?
Мало.

Сьогодні він не воротар -
чудасія…
А завтра імʼя на вустах:
Возінья!

2026 рік

Коли закінчиться війна,
І ми дамо все до пор'ядку,
=Братів= спитаємо сповна,
Чому залізли нам у грядку?

Кому потрібні смерть і сльози,
Розбиті пусткою міста,
Кому оце все до вподоби,
Щоб ціла людськість була зла?

Вмирають люди злою смертю,
Рахунок мертвих все ступа,
Руїни,згарища,хвороби,
Терпить моя свята земля.

Нас триста літ татари гнули,
І не змогли ніяк зігнуть,
Ми рід,ми нація єдина,
І ворогам нас не скорить.

Як бджоли в вулику живуть,
Збирають мід,працюють мирно,
Після роботи спати йдуть,
Живуть і трудяться невпинно.

Так наші люди миру хочуть,
Терпіти можуть біль і страх,
Але нелізьте нам у вулик,
Бо всі зберемся у кулак.

Повстануть всі,-і ті найменші,
Зберемся як ті бджоли враз,
І так докажеме кусати,
Шо путлєр змінить свій указ!!!

16.03.2022 s.v.r.

Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.

Нарешті правда переможе,
Нехай скалічена, вузька.
Моряк у трепетній знемозі
Приліг. Натруджена рука
Чоло укрила у тривозі.
Він - ключ небесного замка.

А юнга мчиться понад морем
Такий ще свіжий, молодий.
Він не пізнав пекуче горе,
Яке вкриває, наче дим.
Та правда кривду переможе
Оралом певним і твердим.

Я в сні пізнаю всі глибини,
Які чаїлися у днях,
Немов заховані рибини
Або птахи в сумних полях.
Покаже доленосний шлях
Потужний сон земної днини.

25 грудня 2025

Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.

Я зазвичай просто зранку,
та ще й у неділю,
не читаю різне всяке,
тільки по похміллю!
А настирні тамагочі,
кажуть, буде пізно!
Я підтакую, бо пити
і зрання корисно!

А вони - мовляв, Єгова
їх послав до мене,
бо оце останній дзвоник,
хто не з ним, той згине!
І ото вони в неділю,
в день Ісуса Бога,
тягнуть до писань у шкірі,
як в мішок Солоха!

Я кажу їм: в тамагочі
збилися настройки, -
в день недільний порятують
лиш хмільні настойки!
А вони цитують вголос,
і уже дуєтом!
На очах стають шахедом,
га́тять вогнеметом!

З подиву перехрестився.
І вони пропали!
Я налив і швидко випив -
діють ритуали!
І тоді зійшло, мов з неба,
три по сорок – гірше,
ніж по п’ятдесят, достоту
пробирає глибше!

У Єгови тільки й мови -
кожен стане прахом!
А в Ісуса - вина!
Прийняв -
і злітаєш птахом!

Дрони круками вгорі —
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.

Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
мужньо, віддано, сумлінно.

Поміж блискавичних злив —
ярі полиски заграви.
Зливою Господь гасив
Києво-Печерську лавру.

15.06.2026р

Із морквиною за вухом
він метнувся по городу
але злі поліціанти,
наймитами злої влади,
що привласнила цю землю,
з маячків тривожним рухом,
вслід за зайцем із народу,
кинулися псами злими,
проявивши вдачу древню,
відкусили йому гідність,
хижій владі на догоду.

Спіть маленькі, вам присниться
ваш город і та морквина,
зайчик, що всього боїться,
і як, завжди, капустина.

А зорями золотими
Нічка свій намет розшила,
Запросила місяць в гості,
Щоб світив із високості.

Бо ще хоче сріблом ткати
Та нічого не видати.
Світить місячний ліхтарик,
А ніченька вишиває

Так уміло. що й казати.
Гарно вміє й гаптувати.
Добра в неї повна скриня.
Вправна ніченька майстриня.

2916 р.

А зорями золотими
Нічка свій намет розшила,
Запросила місяць в гості,
Щоб світив із високості.

Бо ще хоче сріблом ткати
Та нічого не видати.
Світить місячний ліхтарик,
А ніченька вишиває

Так уміло. що й казати.
Гарно вміє й гаптувати.
Добра в неї повна скриня.
Вправна ніченька майстриня.

2916 р.

А зорями золотими
Нічка свій намет розшила,
Запросила місяць в гості,
Щоб світив із високості.

Бо ще хоче сріблом ткати
Та нічого не видати.
Світить місячний ліхтарик,
А ніченька вишиває

Так уміло. що й казати.
Гарно вміє й гаптувати.
Добра в неї повна скриня.
Вправна ніченька майстриня.

2916 р.

Тато швидко на лопатки
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26

Сніжинки влітку
не літають,
і в сніжній ніжності
не тануть.
Їх злобні люди в морозилку
замикають.

2018

 розваж мене чимось небесний зодчий
 немає тут розваг земних
 сьогодні
 знаю ми несхожі
 ти понад хмарами а я оце на дні
 я вірував у вітер
 вітер віяв
 збираючи ужинки там і сям
 із ним ділився мріями бо мріяв
 напрекір
 усупереч гінцям
 яких послав мабуть хтось із вельможних
 бо нетерпілося
 були вони
 тим дюрерівським вершникам тотожні
 війна смерть голод у компанії чуми
 від них сахався всякий перехожий
 а вітер що розвіяв слід
 нічого не повів
 та гніватися сміх
 на вітер
 хай собі когось тривожить
 розваж мене
 чимось красивим якщо можна
 хай нереальним
 що реальність?
 ні?
 

Єв у мене купа, і усі вагітні,
хто б подумав - Ирій, і таке життя!
А як діти підуть, ті, що наші квіти, -
ні лягти, ні сісти - бо ще та стаття!

Єви мають крила, все їм в насолоду,
а мені петляти помежи дітей!
Отака оплата за мою люботу!
Де ж той змій із ябком, хочу до людей!

"Не знайти серед несплячих
непідробних справжніх дум!"
Наче ложок з мельхіору -
після святкувань хардхору!
Ладу у шурум-бурум!

А все коні - в час мінору,
чи менори, - як вітри!
І азійські дромедари,
з підземеллями Подолу
до аптека номер три.

Я розхуюпую час,
Я розхуюпую спокій,
Я розхуюпую розум,
Я розхуюпую біль.

Я геній хуюпання,
І розхуюпаю поспіль
зхуюпану класики постіль,
дешевий її водевіль!

Тремтіть!
Бо я біль,
я лебідо,
я шашель,
я міль!

Я розхуюпаю все що завгодно,
Я розхуюпи метіль!

У ніч на 15 червня внаслідок масованого ракетного удару Росії по Києву відбулося пряме влучання в Успенський собор Києво-Печерської Лаври.

Від диму задихаються святі
на вогнянім хресті.

У полумʼї кричить Успенський храм -
це виклик небесам.

Горітимуть у пеклі упирі -
спокутувати гріх.

2026 рік

Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.

Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену муку,
Де під сподом звучить призабута біда.

Я розхлюпую рідкісні дивні прозріння,
Ті картини, де все постає навпаки.
І з'являються хворі, химерні видіння,
У яких причаїлись самотні вовки.

24 грудня 2025

Голова – пологовий будинок.
Тут народжуються думки.
Я присутній – сміливий вчинок.
Це ще дасться мені взнаки.
У палаті достатньо жарко –
Зазвичай, тридцять шість і сім.
Тут дотепна одна ремарка:
Це – моя голова – мій дім.
Відчуваю думки на дотик –
Їх генетику, силу, суть.
Тут надія – антибіотик
Надихне їх на дальню путь.
Притискаю одних до серця–
Тож занурюю у комфорт,
Згідно совісті-контролерці,
Чи ургентно роблю аборт.
Я працюю цілодобово
Навіть втомлений уві сні.
У бахілах прийдуть раптово
Сни – відвідувачі нічні.
У палаті стерильний простір.
Я підтримую чистоту
Протираю свій мозок просто
Спиртом, згідно з ДСТУ*.
Рік за роком ідуть перейми.
Я живий, поки є думки.
Ми, можливо, усі Ейнштейни
Цім народженням завдяки.

* ДСТУ – державні стандарти України

04.06.2026р

Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.

Мовчазні були заплави
Збайдужілого фольклору -
Не знайти серед несплячих
Непідробних справжніх дум

Де далеко до аптеки
Від широкого загалу,
Де запалює надвечір
Світ дешевий шоу-рум…

Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.

А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Падав у нірвану. Отака судьба.

Ти ж не смій! Спинися! Тут потрібна тяма,
Досвід і натхнення, немалий талант.
Бо кістки зотліють у глибокій ямі,
І поставить доля миттю шах і мат.

Єви в мене ловкі, геть усі вагітні,
Хоч вгортає скроні в тополиний сніг...
Ну, а потім спокій, лестощі кульбітні,
Золоте мовчання ув обіймах снів.


15.06.2026 р.

Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26

Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.

Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
увірветься в хату?

Чорним саваном покриє
день на видноколі,
спалить білопінні крила? —
Ні, мабуть, ніколи.

Заблукала думка щемна
в скронях безутішно.
Покохала: щемно, ревно,
благодатно, грішно.

Простелила крижми срібні
на вівтар любові.
Зберегла душевну ніжність,
спогади казкові.

Молитовні сльози сушить
вітер на осонні.
Янголи блакитні душі
кутають в безсоння.

Відзвучала в Божім храмі
поминальна треба,
а я й досі підпираю
свічечкою небо.

14.06.2026р