ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.03.24 15:47
Коли завершиш путь земний,
Не помилившись ні на кому –
Висять борги, хоч вовком вий,
А ти не винен вже нікому.

Дмитро Куренівець
2019.03.24 15:23
На дистанції – четвірко первачів,
Кожен думає, що краще відпочив,
Що спритніший він за інших, що мастак,
Кожен хоче на високий п’єдестал.
Хтось – навідчай, а хтось спершу полічив, –
Всі відчули вболівання глядачів,
Кожен зранку рівну пайку наче їв –

Марґо Ґейко
2019.03.24 14:39
Не кидай каміння помноживши осуд,
Не вір у ворожий брудний поговір,
А може ця жінка обпалений острів,
А може у прозу розпатланий вірш…

А може вона натерпілася вдосталь,
Бо ближні на плечі скидали хрести.
В той час як метал роз’їдає короста,

Світлана Майя Залізняк
2019.03.24 14:23
Друзі пішли за вітром:
винні туман і мряка...
Всім допоможе "вітрум".
Снилася мла-Ітака.

Руно сухе і мокре
хтось колошматив, різав...
Дух розбудився - окрик:

Олександр Сушко
2019.03.24 13:48
Спитаю в лоба, тільки не лякайтесь,
Хоч знаю - будуть дикі воплі, крик:
Писаки мають право на пихатість
Й цілодобове надимання щік?

Співав колись, як жайвір понад лугом,
Довкола світ вигкував "Овва!".
Але тепер став схожий на ропуху,

Іван Потьомкін
2019.03.24 11:34
І добре,
Що не відреклися від ілюзій.
«Літаючі верблюди»
Не заважають літакам.
А в замки на піску
Ніхто не поривається вселятись.
...І добре,
Що безнадійних нема поміж дівчат.

Сергій П'ятаченко
2019.03.24 11:32
сіра відлига остання декада зими
промінь самотній блукає в насупленій хмарі
вірш цей маркітний на спомин про зустріч візьми
місяце лютий мій брате смутний фебруарій

мова прощання хай буде велична й проста
ми іще тут та думками уже ми не поряд
мрія

Мирохович Андрій
2019.03.24 11:21
садок вишневий і блокпост
колись хати, раніше, не зараз,
і лінія розмежування
як лінія життя на твоїй долоні
зі шрамом від опіку недопалком
рівно посередині
ти ж пам'ятаєш як це боліло
колись, раніше, не зараз,

Вікторія Торон
2019.03.24 11:10
Він був великий і вайлуватий. Він ходив широкими кроками, запхавши руки в кишені і наспівуючи. Серед загального напруження він один здавався безтурботним і невимушеним, навіть якимось «домашнім», і це привертало до нього серця. Людина без задніх думок. Ча

Ніна Виноградська
2019.03.24 10:55
Уклін Вам, батьку, до землі уклін,
За подвиг Ваш у сімдесят чотири.
За ворогами гучно дзвонить дзвін,
А Ви із тими, хто жадає миру.

На фронті, з вояками, в бліндажі,
Під кулями і градами страшними.
Готова зброя, точаться ножі,

Світлана Майя Залізняк
2019.03.24 08:52
Бува - купляє книгу дурень,
бо десь гортають і беруть...
І роззирається похмуро:
"Чому ж мої слова - як ртуть?
Їх розбивають водомети,
метуть патлаті деркачі...".

Всі подалися у поети.

Ігор Деркач
2019.03.24 08:35
– У людей найцінніше – родина,
а герої – лише на війні,
а у серці – жива Україна,
що до смерті належить мені.

Як умію її захищаю
і як можу – за неї стою,
за правдиву історію краю

Світлана Майя Залізняк
2019.03.24 06:49
Невже поетичний ресурс слугуватиме майданчиком для образ, дошкульностей?
Автор Олександр Сушко має дві сторінки, піариться на наших іменах. Анонсуються такі тексти.
Минуло кілька днів. Автор не реагує.
Творча реалізація у руслі образ, непоетичному. Мо

Олександр Сушко
2019.03.23 22:06
Не буду сьогодні нічого писати, і не просіть. Ось, корвалолу трохи накрапаю до квасу, ковтну хутенько аби жінка не бачила - і в ліжко. Якщо дізнається, що в мене серце болить – буде цілу ніч лікувати, листя капустяне на лоба прикладатиме, замовля

Вікторія Лимарівна
2019.03.23 19:27
Занадто шалена потужність у вітру:
Створив атмосферу якусь непривітну.
Здається,тріпочуть та рвуться вітрила;
Не вщухне ніяк невгамовна ця сила.

Дерева хитаються в п’яному танці:
Їх віти безсилі, приречені бранці.
Буває, що падають сліпо, опал

Нінель Новікова
2019.03.23 18:22
Сипонула весна самоцвіти
По вологій і чорній землі…
Скромні крокуси – дивного світу
Досконалі творіння малі!

2019

Іван Потьомкін
2019.03.23 14:36
А що як скажу я не в змозі чекать!
А що як Ворота Хтивості висаджу –
І шлях порятунку – до нього!
А що як пущу в небуття Смерть -
Глянь де мені болить – цього задосить
І проберуся в Свободу!
Вони нізащо не зможуть мене схопить!
Зможе голос -

Світлана Майя Залізняк
2019.03.23 11:07
Читач, знай, буває різним...
- Красивим, поганим, грізним?

- Та ні, він буває, слухай...
- Активним чи мовить сухо?

- Ой, це таки не в тему,
відчуй же мою проблему,

Ніна Виноградська
2019.03.23 08:18
А хто вона, ота проста людина,
Що дім будує, випікає хліб?
Яка душа у неї і родина,
Добро чи зло у глибині садиб?

Які думки вона вкладає дітям,
Чому навчає: правді чи брехні?
І щоб вони, і навчені, і ситі,

Ігор Деркач
2019.03.23 08:16
Напишуть поети
пісні, і сонети,
та білого вальсу рядки
про дівчину милу і тиху могилу,
де мирно лежать вояки.

Співаємо пісню одну,
на інші не маємо часу.

Віктор Кучерук
2019.03.23 00:09
Промайнула ніч, як тінь
Хмари жвавої над морем, –
І манлива далечінь
Знов ясніє перед зором.
За прочиненим вікном,
Сонцем збуджене світання
Світу біле полотно
Розфарбовує старанно.

Юрій Сидорів
2019.03.22 22:05
Щось книжка наступна не пишеться,
Минулий тираж не розпроданий.
Байдужість - читацька сподвижниця.
Гендлярство з її перешкодами
Та мовчазними фанфарами
Собі призначаю роботою.
Про успіх думками примарними
Я жили востаннє вимотую -

Ніна Виноградська
2019.03.22 21:28
Кохання наше осявало світ,
Де все навкруг буяло і горіло.
І ми удвох творили той політ,
Де говорили руки, серце, тіло.

Ми падали знеможено в траву,
Спивали від безсилля ночі, роси.
Там полини гірчили наяву,

Олексій Кацай
2019.03.22 21:03
Портал
розташувався у затоні,
в якому тільки хвильки безборонні
з мальками граються на мілині.
Довкіл човнів
немає, ні туристів…
Од вогнищ виразок тут беріг чистий,
а від пляшок, то вже і поготів!..

Віктор Кучерук
2019.03.22 20:51
Коли змагаються щосили
Дощі з жадобою ріки, –
Високих круч похилі схили
Різьблять безтрепетно струмки.
Підступні впадини та вирви,
Кругом на пагорбах рудих, –
То заховаються, то вирнуть
Під час непевної ходи.

Василь Василенко
2019.03.22 19:10
Поетичні війни це – лафа.
Бо нема поранених і вбитих.
Слів-патронів скінчиться графа,
Епілогом будемо сповиті.

Ворог вириває кадика!
Кров дзюрчить, але мені начхати.
Напишу йому на пів листка,

Сонце Місяць
2019.03.22 15:52
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань

В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет

Вікторія Лимарівна
2019.03.22 14:09
По мотивам телесериала "Позднее раскаяние")

Как важно в буднях, суете
Уметь ценить, что жизнь даёт.
Избегнув пагубных страстей,
Чтоб не увлёк водоворот,

Где ложь бесчинствует, порок.

Лесь Українець
2019.03.22 13:31
Ой непокоїться серце,
Душа умліває,
Ой, кохана, не сердься,
Що мене немає,

Що немає мене поряд,
Не гань мене, люба, -
Заблукав мій кінь у полі,

Іван Потьомкін
2019.03.22 11:51
Під час молитви якось раббі Леві
Звернувся до Всевишнього:
«Владико всього світу,
Колись ходив Ти із Торою
І намагавсь продать її,
Як яблука збувають торгівці,
Доки не погнили вони.
І що ж? Навіть поглянуть на товар твій

Лесь Українець
2019.03.22 11:38
Ох, мавочко, мавко,
Кохав тебе палко,
Сонце лягало,
Кохання палало,
Сонце прокидалось,
Серце калаталось...

Ой на полонині,

Ігор Деркач
2019.03.22 11:28
А ми живучі, та на разі
електорату не стає,
коли на часі
і заразі
голосувати за своє.

***
А у Раді не їли цукерок

Світлана Майя Залізняк
2019.03.22 10:39
віяло пальмове....
сонячний вітер...
Муза плете, не рахуючи петель.
Три пелікани наповнюють відра,
віти ожинні притоптує нетель.

Стан усевміння розлився чорнильно.
Час позбирати - і видати зріле.

Олександр Сушко
2019.03.22 09:58
То, хочеш коханкою бути?
Подобаюсь, наче Амур?
Е, ні! В мене є вже "трикутник"
І коник, що любить алюр.

А жіночка - сонячна казка,
Довірлива, наче теля.
Шуруй звідси, хтива любаско!

Микола Дудар
2019.03.22 09:43
Після обстрілу - тиша…
І зозуля мовчить
Хтось - комусь не напише
Обірвалося в мить…

Зирять кулі зі стволу
Смертний Гільзи мотив…
Свое Поле футболу

Любов Бенедишин
2019.03.22 08:56
У гримі чи без
граматика,
рікою – словес-
на патока.

Фанати(ки) з о!-
пахалами.
У фантиках що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ліліт Легенда
2019.03.18

Ярослав Куцела
2019.03.17

Ірина Мучичка
2019.03.15

П'єро Місячний
2019.03.10

Єлена Дорофієвська
2019.03.10

Сергій Єрьоменко
2019.03.10

СвітланаГаноцька ЛанаСкіфянка
2019.03.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Сонце Місяць - [ 2019.03.22 15:14 ]
    Старі кохання (Е. Верхарн)
     
    Коли в саду волочать леви сумовиті
    Бідарку зі старих кохань
    На вежі вуглики очей моїх жадань
    Спостерігають, сумовиті
    Бідарку зі старих кохань

    В обвитий вервицею звабний силует
    Грудей цариці – злотий встромлено стилет

    Незрушною гримасою омфалу
    Глядить Горгона на червоній плоті валу

    У торсів, знесених на чорний постамент
    Відбиті руки – Афродіти рудимент

    Волочить, за густе волосся, ззаду
    Криваву голову, жорстоко зжату
    Іродіада

    Руді герої, вогняні кущі з легенди
    Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди

    Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
    Втекли – на чорний схід ранкових погребінь

    О де Персей і той сліпучий василіск
    І закривавлених мечів пекучий блиск?

    Де юних лотосів цілунки і дарунки
    Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?

    Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
    До ликів схилені, у сонячнім огні?

    Де ті коханці в сяєві судомних жертв
    У вечори п’янкі в саду, де править смерть?

    О, там, де леви сумовиті
    Везуть бідарку зі старих кохань
    Удаль з очей моїх
    Від урочистих спогадів гірких
    Із саду втрачених жадань

    Чи до пустель, чи до магічних сфер
    Чи до боїв, чи до печер
    Чи до руїн, чи в забуття миттєве
    Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
    Куди ті леви волокли
    Утому лап і сум очей
    Чи до вигнання волокли
    Чи до смертей?

    Палає небокрай над містом величезним
    Дахи, палаци і мости в огні
    Наскрізний чад міський пластом кремезним
    Затьмарює сузір’я мовчазні
    Завмерлі в неба глибині
    Заводи тчуть тканину стильну
    Із мар – що стане безкінечністю й життям
    Удень! в підвалах ніч сортує крам
    І випікає хліб із кістяків могильних

    Усесвіт, виснажений хвилями морів
    Розпродається з банківських столів
    І потяг, летячи зі свистом
    За вікнами у маячню зливає місто

    Чи до безумств, чи до магічних сфер
    Чи до руїн, чи до химер
    Чи до смертей, чи в забуття миттєве
    Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
    Коли вони із саду мармурів урочих
    Від лагідних дерев під балдахіном ночі
    Поволокли крізь юрми, сумовиті
    Туди – на площі, чадом оповиті
    Із саду втрачених жадань
    Жалку бідарку тих кохань?




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  2. Нінель Новікова - [ 2019.03.19 17:59 ]
    Я надихатись хочу весною... (Яків Баст) Переклад з рос.
    Розбудіть! Я надихатись хочу весною іще,
    Я побачити мрію конвалію білу ізнову.
    Танцювати, кружляти під першим весняним дощем,
    Відбиватись у люстрах калюж на алеї кленовій.

    Покажіть мені вишню, немов наречену в саду…
    Я сп’янію від захвату і аромату хмільного.
    Весь пірну і душею порину у цю красоту,
    У це радісне свято життя закохаюся знову…

    Подаруйте любов… Хай стривожить, печаль прожене…
    Хай світлішою стане до Храму святого дорога.
    Бо з любові приходить на світ споконвіку земне…
    Від народження так все людині завітано Богом.

    Розбудіть же мене! Світанковою впитись росою.
    У вікно моє стукніть бузком запашним і розквітлим…
    Тихо двері відкрию. Надихатись хочу весною…
    Повернутись ізнов у минулі ті березні-квітні.

    Примітки: Оригінал вірша Якова Баста

    Я хочу надышаться весной...
    Яков Баст

    Разбудите меня. Я хочу надышаться весной…
    Мне так хочется утром увидеть, как ландыш белеет.
    Танцевать и кружиться под первым весенним дождём,
    В глади луж отражаясь на мокрой кленовой аллее…

    Покажите мне вишню, невестой стоящей в саду…
    Опьянею от запахов, от аромата хмельного.
    Погружусь без остатка, душой окунусь в красоту,
    В жизни радостный праздник влюбляясь всё "снова и снова"…

    Подарите любовь.. Растревожит, прогонит печаль…
    Пусть счастливее станет ведущая к Храму дорога.
    Ведь в любви всё рождается. Это начало начал…
    Так с мгновений рожденья завещано людям от Бога.

    Разбудите меня. Напоите рассветной росой.
    Постучите в окно мне душистою гроздью сирени….
    Тихо дверь отворю. Я хочу надышаться весной…
    И вернуться опять в те, прошедшие, марты-апрели…

    2019



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  3. Олена Балера - [ 2019.03.19 14:34 ]
    Amoretti. Сонет LII (переклад з Едмунда Спенсера)
    Від неї я вертаю у свій дім,
    Мов утікач, що битись перестав,
    Який гіркій свободі не зрадів,
    Позбавлений і зброї, і щита.
    І в’язнем добровільним я постав,
    Аби відчути біль на самоті.
    Коли кохана душу відверта,
    Безсилий я лишитись, як хотів.
    Хай будь-які думки про звабу втіх
    Не живлять більше марних сподівань,
    Лише зневага й сум усіх світів
    Плекають прикрощі моїх страждань.
    Караюсь, як її не бачу я.
    Я з нею – то розрадонька моя.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  4. Петро Скоропис - [ 2019.03.18 13:51 ]
    З Іосіфа Бродського. Сидьма в тіні
    Вітряний літній день.
    Рівняються по стіні
    дерево і його тінь.
    І тінь цікавіш мені.
    До ставу збіга стежа,
    схоже, від батогів.
    Ба, і це не межа
    забУ авкам дітлахів.

    II
    У ігриськах їхніх лють,
    їх плачі у дворі
    сягають ген у майбуть –
    в міру її прозрінь.
    Часу туди ходи
    иншої не було,
    як наосліп – з "лапти",
    в яку нам колись везло.

    III
    У купола голубінь
    впиваються терпуги
    осклянілих цеглин –
    в сподіванні благім
    цілющості потерух;
    непомірність громад
    перехоплює дух,
    ставлячи мозку мат.

    IV
    Улії новий рій
    обживає, еге ж,
    всотуючи живий
    мед електомереж.
    Діти витіснять нас
    у передміські сади
    споминів – напоказ
    коконам пустоти.

    V
    Природа із азбук ті
    їм дасть, що сама як вірш
    зазубрила в нужді:
    часу і таке інш.
    Вони вберуть цифру "100"
    завитками плюща:
    як і не вічність, то
    частку б її хоча.

    VI
    Чуті брехні вкінець
    зі дзуміннями мух
    їм увірвуть терпець,
    та розвинуть їх слух.
    Зуб різнитиме мідь,
    срібло. Пошум лісів
    гуртуватись навчить
    з більшістю голосів.

    VII
    Після нас – не потоп,
    де удоста весла,
    а коловерті товп,
    множення їх числа.
    Най звитяга ікри
    над рибою ще не гріх,
    та янголи – не комари,
    і їх не стане на всіх.

    VIII
    Вітряний літній день.
    В запахах нечистот
    квітне бузок де-де.
    Я, мов одуд, от-от
    мугикну і про дупло –
    канулий у пітьму
    світ, де, чинячи зло,
    ми відали ще – кому.

    IX
    Вітряний літній день.
    Сад. Здаленілий рев
    поліцейських сирен
    не одваджує мрев.
    Птахи дзьобають з урн
    сміття намість пшона.
    Голова, як Сатурн,
    болем споясана.

    X
    Що вище беруть співці,
    того рідші, либонь,
    в давнішнім бубонці
    вібрації на любов.
    Спітнілою від огню,
    замашних топорищ,
    п’ястю і сьогодню́
    кучері не звихриш.

    XI
    Се – не яса ножу,
    нісенітні тенет,
    а тому рубежу,
    що одвадить нас геть.
    З темної сторони
    Місяця на ущерб
    жизних мір довжини
    вигинається серп.

    XII
    І тисяча літ, і вік
    самі догодять кінцю,
    щоб ніхто не підміг
    бомбі або свинцю.
    Справа безлічі рук
    гибне не од меча,
    а розстібнутих брюк,
    зопалу, зазвичай.

    XIII
    В будучині чорніш
    од велелюдь, а не
    від маячні мені
    несусвітних знамень.
    Буцім про всяк, самі
    діти, чи прозапас,
    бачать не те, що ми;
    безсумнівно, не нас.

    XIV
    Їм не кепсько самим.
    Дзиґа і шибеник,
    вуличний херувим,
    гризучи льодяник,
    із рогатки в саду
    цілить по гороб’ю,
    не хвалиться – "попаду",
    але знає – "уб’ю".

    XV
    Взір їх – і поготів
    знак сирітства речей,
    лишених без груді.
    Верх у герці з прищем
    – справа честі зіниць,
    чиїх кіл на копил,
    видимий світ – і ниць,
    і горівіч – сліпий.

    XVI
    Це очевидний гандж
    простору, себто знак
    клаптика в нім: не ваш.
    Так озира про всяк
    стелю з ліжка скупій;
    зрештою, – для наснаг –
    він же, сам, далебі,
    забирається на.

    XVII
    В співанці без кінця
    є посвята рідні,
    серенада вітця,
    арія меншині,
    співана сумі тіл,
    в просторіччі – товпі,
    в партер, у сум’ятті
    під завісу й т.і.

    XVIII
    Вітряний літній день.
    Дітлахи, метушня.
    Дерево і його тінь,
    я, що сидьма куня.
    Хмар, що рун у вівці.
    Рятівний від ядух
    став. І сніп промінців,
    – як липучка для мух.

    XIX
    Всмоктуючи свій сік,
    оросивши свій кущ,
    сіючись по стезі,
    буцім жменьки піску,
    діти дивляться в даль,
    в якій,ніби жмені – гріш,
    й дзеркалом, як Стендаль
    бавитись – зайва річ.

    XX
    Мавши на оці нас
    в манерах і голосах
    (ліпше не завдалась
    природа у чудесах),
    пнучи щелепу, зоб,
    їх спотворить дитя
    радше злостиво, щоб
    не було вороття.

    XXI
    Так рухаються вперед,
    – за горизонт, за грань.
    Так родових дерев
    уривається ткань.
    Вдіявши так пороб
    дробом нулю, в поріз
    цебенітиме кров,
    нетечі боячись.

    XXII
    В цім і є, вочевидь,
    роль матерії у
    часі, пак, мимохіть,
    в нім – ніщот досхочу,
    щоб обжити верто-
    град спадкоємних мрій,
    свій анфас, як жетон,
    розмінюючи в котрійсь.

    XXIII
    Так в пустелі шатру
    чується тамбурин.
    Прожогом так ікру
    цідять в ультрамарин.
    Так марають листи
    кома або слівце.
    Так говорять: "лиш ти",
    заглянувши у лице.




    -------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  5. Тамара Швець - [ 2019.03.15 17:40 ]
    Вірші і цитати Едуарда Асадова частина 2
    Вірші і цитати Едуарда Асадова частина 2
    Ти говориш, що щастя неможливо,
    Перешкод безліч і все досить складно.
    А я вважаю: якщо б ми любили,
    Ті всі перешкоди навіть би і не спливли.
    ***
    Слова ... Чи не поспішаємо ми з ними десь,
    Як просто «ЛЮБЛЮ», наприклад сказати.
    Всього секунда потрібна на це,
    Але ціле життя, щоб його виправдати.
    ***
    Командує армією генерал,
    Але жінці цього мало,
    Лукавий, що жінку створював,
    Їй більшь хитрий шлях вказав,
    Командувати генералом.
    ***
    По першому подиху душі
    Ні злих, ні пристрасних листів
    Не пиши,
    Щоб жаліти жорстоко
    Не довелося,
    Коли охолоне щастя
    Або злість ...
    ***
    Я захворів, але хворобу подолав.
    І всі задоволені, треба зізнатися:
    Вороги задоволені тим, що захворів,
    Друзі ж тим, що почав одужувати.
    Ну, що ж, я щасливий частиною своєї,
    Любові на світлі радувати людей!
    ***
    Кохання не суцільний феєрверк пристрастей. Любов-це вірні в житті руки,
    Вони не бояться ні чорних днів,
    Ні зваб і ні розлуки.
    ***
    Любити - значить істину захищати,
    Навіть повставши проти цілого світу. Любити - це в горі вміти прощати.
    Все, крім підлості і зради.
    ***
    Люди, будьте до ближніх своїх м'якше, ставтеся з ніжністю, добром ... і не ображайте, а інакше ... можна гірко каятися потім ...
    ***
    Між розумним і дурним відмінності в чому?
    Так в тому, між іншим, що рік за роком
    Розумний живе лише своїм розумом,
    А дурний вічно слідує моді.
    ***
    Міні-жарт
    Той, хто має успіх,
    Завжди дратує всіх,
    А багато друзів має
    Той, хто писати не вміє.
    Ось і візьмиться вирішувати,
    Як жити на планеті цій ?
    Чи то вірші писати,
    Чи то мати друзів?
    ***
    Можна знаходити і відкривати все, буквально все, що нас зближує. І навпаки: якщо не довіряти, можна, як болячки, колупати саме все те, що розділяє.
    ***
    Чоловіки, схаменіться! Ну хто ж не знає,
    Що ЖІНКА з ніжною своєю душею,
    Сто тисяч гріхів нам простить часом,
    Простить, може, навіть нічний розбій!
    Але ось неуважність не прощає ...
    Повернемося ж до лицарства в добрий час
    І до ласки, яку ми забули,
    Щоб любі наші часом від нас
    Не почали бігати до нечистої сили!
    ***
    Почуття тим і гарні,
    що горять красиво, гордо, сміливо.
    нехай любов почнеться. але не з тіла,
    а з душі, ви чуєте, - з душі!
    ***
    Спробуй в людській свідомості
    Визначити логічну крапку:
    Сміємося ми, як правило, в компанії,
    А ось страждаємо частіше поодинці.
    ***
    Просто в житті мені завжди тепло від того, що є КВІТИ і ДІТИ. Просто робити ДОБРЕ на світлі у стократ ПРИЄМНІШЕ, ніж ЗЛО !!!
    ***
    Нехай почуття ті оспівані і прославлені,
    І все-таки додамо ще раз,
    Що якщо любов і дружба не розбавлені,
    А добровільно воєдино сплавлені,
    Те цей сплав міцніше, ніж алмаз.
    ***
    Риба псується з голови.
    Істина ця мудра і проста.
    Але занадто жартувати не поспішай. На жаль,
    Хоч риба і псується з голови,
    Однак чистять її з хвоста.
    ***
    Скажіть, є у вас сьогодні ніжність?
    - Так, з додаванням найтепліших слів
    ***
    Слово може зігріти, окрилити і врятувати, Ощасливити і льоди протаранити. Слово може нам тисячі бід принести, Образити і безжалісно поранити. А тому скажемо собі суворо: «Щоб не було в житті непотрібних бід Треба думати, хлопці, над кожним словом, Бо слів невагомих на світі немає!
    ***
    Випадковостей не існує: люди постають перед нами або як приклад правильного життя, або як попередження.
    ***
    Сміюся над прикметою,
    Не вірю в пророцтво,
    Але знаю, що вдень і в непроглядній темряві,
    Самий пазуристий звір на земле-
    самотність!
    ***
    Старіє зовнішність: яскраві риси,
    Стирає час владно і жорстоко,
    Тоді як у духовної краси
    Немає ні зморшок, ні віку, ні сроку.
    ***
    Старий, моливший золоту рибку, здійснив, мабуть, головну помилку: Йому б жадібній бабці не служити і не просити корито і дворянство, боярський будинок і казкове царство ... А нову стару попросити!
    ***
    Щастя і горе
    Якщо полюблять один одного двоє
    І щастя в обох серцях народжується,
    Ті світлі почуття завжди складаються
    І щастя стає більше вдвічі!
    А якщо біда на дорозі зустрінеться,
    Те легше вдвох здолати журбу.
    Адже горе в любові по-іншому міряється,
    Воно на двох неодмінно ділиться,
    А значить, і менше наполовину
    ***
    У серця і горя НІЧИЯ не стається ... Людина так легко ранима ... І якщо з горем вона не розправиться, ... то ГОРЕ розправиться з нею
    ***.
    Хоч мати-природа не сидить склавши руки, але ідеали скупо дотримується і краса душі з красивим тілом досить рідко в людях збігаються.
    ***
    Сміливець
    Перший обов'язок людини - подолати страх. Поки у людини трясуться жилки, його дії залишаться рабськими. Томас Карлейль.
    Сідаючи під вечір вдома на ганок,
    Любив в душі загрожувати він всяким мафіям
    І сміливо правду говорив в обличчя
    Газетним і журнальним фотографіям.
    ***
    Що щастя дано тобі не навіки,
    Не треба нарікати, людино.
    Коли б нам щастя навік давалося,
    Воно б буднями називалося.
    ***
    Що ж таке щастя ... Одні кажуть це пристрасті ... Карти, вино, захоплення, всі гострі відчуття. Інші вірять що, щастя-в окладі великому і владі, в очах секретарок пленнених, і трепеті підлеглих. Треті вважають, що щастя це велике співчуття ... турбота, тепло, увага, і спільні хвилювання. На думку четвертих, це з милою сидіти до світанку, одного разу в любові зізнатися, і більше не розлучатися. Ще є така думка, що щастя це горіння ... Пошук, мрія, робота, і бентежних крил злет! А щастя по моєму просто, буває різного зросту, від купини і до Казбеку, в залежності від людини!
    ***
    Я дрібної злості в житті не відчував,
    На світ дивився світло, а тому
    Я нічому на світі не заздрив:
    Ні силі, ні багатству, ні розуму ...
    Вибрала з різноманітних джерел і переклала на українську мову 15.03.19 9.48

    Стихи и цытаты Эдуарда Асадова часть 2
    Ты говоришь, что счастье невозможно,
    Препятствий тьма и все ужасно сложно.
    А я считаю: если б мы любили,
    То все преграды даже б и не всплыли.
    ***
    Слова… Не спешим ли мы с ними где-то,
    Как просто «ЛЮБЛЮ», например сказать.
    Всего секунда нужна на это,
    Но целая жизнь, чтоб его оправдать.
    ***
    Командует армией генерал,
    Но женщине этого мало,
    Лукавый что женщину создавал,
    Ей более хитрый путь указал,
    КОМАНДОВАТЬ ГЕНЕРАЛОМ.
    ***
    По первому движению души
    Ни злых, ни страстных писем
    Не пиши,
    Чтобы жалеть жестоко
    Не пришлось,
    Когда остынут счастье
    Или злость…
    ***
    Я захворал, но хворь преодолел.
    И все довольны, надобно признаться:
    Враги довольны тем, что заболел,
    Друзья же тем, что начал поправляться.
    Ну, что ж, я счастлив долею своей,
    Люблю на свете радовать людей!
    ***
    Кто честность и премудрость обретает,
    Тот, право же, вовек не пропадёт.
    Ведь честность выполняет обещанье,
    А мудрость… никогда их не даёт!
    ***
    Любовь- не сплошной фейерверк страстей. Любовь-это верные в жизни руки,
    Она не страшится ни чёрных дней,
    Ни обольщений и ни разлуки.
    ***
    Любить- значит истину защищать,
    Даже восстав против всей вселенной. Любить — это в горе уметь прощать.
    Всё, кроме подлости и измены.
    ***
    Люди, будьте к ближним своим мягче, относитесь с нежностью, добром… и не обижайте, а иначе… можно горько каяться потом…
    ***
    Меж умным и глупым различье в чём?
    Да в том, между прочим, что год за годом
    Умный живёт лишь своим умом,
    А глупый вечно следует модам.
    ***
    Мини-шутка
    Тот, кто имеет успех,
    Всегда раздражает всех,
    А много друзей имеет
    Тот, кто писать не умеет.
    Вот и возьмись решать,
    Как жить на планете сей?
    То ли стихи писать,
    То ли иметь друзей?
    ***
    Можно находить и открывать все, буквально все, что нас сближает. И напротив: коль не доверять, можно, как болячки, ковырять именно все то, что разделяет.
    ***
    Мужчины, встревожьтесь! Ну кто ж не знает,
    Что ЖЕНЩИНА с нежной своей душой,
    Сто тысяч грехов нам простит порой,
    Простит, может, даже ночной разбой!
    Но вот НЕВНИМАНИЯ не прощает…
    Вернемся же к РЫЦАРСТВУ в добрый час
    И к ЛАСКЕ, которую мы забыли,
    Чтоб милые наши порой от нас
    Не начали бегать к нечистой силе!
    ***
    Чувства тем и хороши,
    что горят красиво, гордо, смело.
    пусть любовь начнется. но не с тела,
    а с души, вы слышите, — с души!
    ***
    Попробуй в человеческом сознании
    Определить логическую точку:
    Смеемся мы, как правило, в компании,
    А вот страдаем чаще в одиночку.
    ***
    Просто в жизни мне всегда тепло оттого, что есть ЦВЕТЫ и ДЕТИ. Просто делать ДОБРОЕ на свете во сто крат ПРИЯТНЕЕ, чем ЗЛО!!!
    ***

    Пусть чувства те воспеты и прославлены,
    И всё-таки добавим ещё раз,
    Что коль любовь и дружба не разбавлены,
    А добровольно воедино сплавлены,
    То этот сплав прочнее, чем алмаз.
    ***
    Рыба портится с головы.
    Истина эта мудра и проста.
    Но слишком шутить не спеши. Увы,
    Хоть рыба и портится с головы,
    Однако чистят ее с хвоста.
    ***
    Скажите, есть у вас сегодня нежность?
    — Да, с добавленьем самых теплых слов
    ***
    Слово может согреть, окрылить и спасти, Осчастливить и льды протаранить. Слово может нам тысячи бед принести, Оскорбить и безжалостно ранить. А поэтому скажем себе сурово: «Чтобы не было в жизни ненужных бед Надо думать, ребята, над каждым словом, Ибо слов невесомых на свете нет!
    ***
    Случайностей не существует: люди даны нам или как пример правильной жизни, либо как предупреждение.
    ***
    Смеюсь над приметой,
    Не верю в пророчество,
    Но знаю, что днём и в кромешной мгле,
    Самый когтистый зверь на земле-
    ОДИНОЧЕСТВО!
    ***
    Стареет внешность: яркие черты,
    Стирает время властно и жестоко,
    Тогда как у духовной красоты
    Нет ни морщин, ни возраста, ни срока.
    ***
    Старик, моливший золотую рыбку, свершил, пожалуй, главную ошибку: Ему бы жадной бабке не служить и не просить корыто и дворянство, боярский дом и сказочное царство… А новую старуху попросить!
    ***
    Счастье и горе
    Если полюбят друг друга двое
    И счастье в обоих сердцах рождается,
    То светлые чувства всегда слагаются
    И счастье становится больше вдвое!
    А если беда на дороге встретится,
    То легче вдвоём одолеть кручину.
    Ведь горе в любви по-иному мерится,
    Оно на двоих непременно делится,
    А значит, и меньше наполовину
    ***
    У сердца и горя НИЧЬЯ не случается… Человек так легко раним… И если с горем ОН не расправится,…то ГОРЕ расправится с ним.
    ***
    Хоть мать -природа не сидит без дела, но идеалы скупо соблюдает и красота души с красивым телом довольно редко в людях совпадают.

    Храбрец
    Первая обязанность человека - преодолеть страх. Пока у человека трясутся поджилки, его действия останутся рабскими. Томас Карлейль.
    Садясь под вечер дома на крыльцо,
    Любил в душе грозить он всяким мафиям
    И смело правду говорил в лицо
    Газетным и журнальным фотографиям.
    ***
    Что счастье дано тебе не навек,
    Не надо сетовать, человек.
    Когда бы нам счастье навек давалось,
    Оно бы буднями называлось.
    ***
    Что же такое счастье… Одни говорят это страсти… Карты, вино, увлечения, все острые ощущения. Другие верят что, счастье-в окладе большом и власти, в глазах секретарш пленненых, и трепете подчиненных. Третьи считают, что счастье это большое участье… забота, тепло, внимание, и общность переживания. По мнению четвертых, это с милой сидеть до рассвета, однажды в любви признаться, и больше не расставаться. Ещё есть такое мнение, что счастье это горение… Поиск, мечта, работа, и дерские крылья взлёта! А счастье по мойму просто, бывает разного роста, от кочки и до Казбека, в зависемости от человека!
    ***
    Я мелкой злости в жизни не испытывал,
    На мир смотрел светло, а потому
    Я ничему на свете не завидовал:
    Ни силе, ни богатству, ни уму…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Тамара Швець - [ 2019.03.15 17:36 ]
    Вірші і цитати Едуарда Асадова частина 1
    Вірші і цитати Едуарда Асадова частина 1
    Хто вміє в будні бути щасливим, той, і справді, щаслива людина !!!

    А ви упокорювали сувору гординю,
    Намагаючись подолати свої шляхи?
    А ви любили так, що навіть ім'я
    Вам боляче було вголос вимовити?

    Аргументи любові
    Від слів про любов дзвенить голова.
    Вони і красиві, і дуже тендітні.
    Однак любов - не тільки слова,
    Любов - це, перш за все, вчинки.
    І тут нікому не потрібні лазівки.
    Доводь почуття і - весь секрет.
    А ось якщо справ за словами немає,
    Любові вашій вартість три копійки!
    ***
    Чи буває жінка в житті хоч раз неправа?
    Безумству питання нам слід лише подивуватися.
    Який запитав таке не просто бовдур-голова,
    Але гірше набагато: практично самогубець!
    ***
    У світі стільки всілякого зла,
    Значить, треба пам'ятати постійно:
    Ніколи не пізно і не рано
    Здійснювати добрі справи.
    І щоб серцю не було морозно,
    Скільки б ти бід не накоїв -
    Ніколи не рано і не пізно
    Покаятися чесно і серйозно
    В зло, що ти колись вчинив.
    ***

    ***
    Буває дефіцит фінансів,
    Заліза дефіцит - в крові,
    Буває мало в житті шансів,
    Але гірше - дефіцит любові.
    ***
    Закохані, в вічних прагненнях своїх,
    Мріють любов розділити на двох.
    Але так виходить тільки частково.
    Причин всіх я точно, звичайно, не знаю,
    Але частіше виходять нерівні частини -
    Побільше одна і поменше інша.
    І дивно, що більшу частину бере
    Той, хто мінімум віддає.
    ***
    Східна мудрість говорить одвіку
    Про те, що без принципів простіше жити.
    І все людство легше любити,
    Ніж поруч конкретну людину.
    ***
    Все в світі зараз загадково,
    Все ніби летить кудись,
    Заметільно, красиво, казково ...
    А казкам я вірю свято.
    Казка ... мрія-полуночница ...
    Але де її взяти? Звідки?
    А серцю так дива хочеться,
    Нехай маленького, але дива!
    ***
    Ви сутність жінки спробуйте зрозумійте:
    Перед обличчям чоловіків, в суцільному збентеженні
    Вона завжди потребує захисту,
    Але потай мислить лише про напад ...
    ***
    Кажуть: «Немає диму без вогню».
    Дурниця! в твоїх лукавих фразах
    Стільки було диму для мене ...
    А от справжнього вогню,
    Здається, і не було жодного разу ...
    ***
    Так, в світі є різні СЕРЦЯ ... Але щасливий той, я цього не приховую - кому дісталося саме таке: в будь-який час, добре і зле, надійно навіки і до КІНЦЯ!
    ***
    Добрих людей не просто знайти,
    Їх у світі, мабуть, один до десяти,
    По-справжньому добрих, звичайно.
    Ось чому, зустрівши на шляху
    І світле щось встигнувши знайти,
    Ми їх вже пам'ятаємо вічно.
    ***
    Є приказка: «З милим до душі
    Рай буде всюди, навіть в курені ».
    Але скільки цей жебрак «рай» триватиме,
    Ні слова в ній, на жаль, не йдеться.
    ***

    «Є правило, що йде від століття,
    І ти запам'ятай, право ж його:
    Чим нижче інтелект у людини,
    І, ніж бідніша культура людини,
    Тим меркантильніші помисли його »
    ***
    Знаю, боляче тобі, друже:
    Хвороба, скосивши, забрала подругу.
    І в очах твоїх ніби хуртовина
    Гірко кружляє над попелищем.
    Тільки мені важче було.
    Я страшніші знав справи.
    Мені улюблена зрадила,
    Це гірше, ніж померла.
    ***
    І нехай хоч стократно спрошенний,
    Стократно скажу вперто я:
    Що жінки немає кинутої,
    Є просто ще не знайдена.
    ***
    Як важливо в житті, пам'ятаючи про бажання, можливостей своїх не забувати ...
    ***
    Як легко образити людину!
    Взяв і кинув фразу зліше перцю ...
    А потім часом не вистачить століття
    Щоб повернути ображене серце ...
    **
    Як пізнати людину? -
    Сперечаються люди століття за століттям.Та який же тут секрет?
    У важливій справі, чи в дрібниці ,
    Рік знайомий або тиждень -
    Тримає слово він чи ні?
    Ось відповідь!
    ***
    Як би в житті часом не довелося сердитися-
    Але розривом в любові ніколи не погрожуйте,
    Знайте твердо: дразнити долю не годиться
    Раптом розрив той і справді у Вас трапиться
    І Ви самі загроз своїх не пробачите!
    ***
    Яка любов нас часом очікує?
    Свічка або сонця гаряче світло?
    Не переймайтеся! Адже тут лише одна відповідь:
    Великої чи малої любові не буває,
    Любов або є, або просто немає!
    ***
    Які б навколо ні кипіли пристрасті, запам'ятай: щоб дурниці не здійснити, щасливий не той, хто побачив щастя, а той, хто зумів його оцінити!
    ***
    Коли життя за горло візьме,
    У вчинках люди розходяться:
    Сильний в нещастям бореться,
    Слабкий в нещасті п'є.
    ***
    Коли на обличчі твоєму холод і нудьга,
    Коли ти живеш в роздратуванні і суперечці,
    Ти навіть не знаєш, яка ти мука,
    І навіть не знаєш, яке ти горе.
    ***
    Коли ж ти добріший , ніж синь в піднебессі,
    А в серці і світло, і любов, і порозумінння,
    Ти навіть не знаєш, яка ти пісня,
    І навіть не знаєш, яке ти щастя!
    ***

    Юність прагне того і сього,
    Юності потрібен весь світ навік,
    А зрілості потрібен найбільше
    Один-єдиний чоловік
    ***
    Поганий чи, хороший народжується птах,
    Йому все одно судилося літати ...
    З людиною ж так не станеться ...
    Людиною ще треба стати ...
    ***
    У будь-яких справах, при максимумі складнощів,
    Підхід до проблеми все-таки один:
    Бажання - це безліч можливостей,
    А не бажання - це безліч причин ...
    ***
    Радій кожному дню завжди.
    Будь-якому, тільки-но світлом заграє!
    Бо не знаєш адже ніколи,
    Який з них буде останнім в житті ...
    ***
    Будь добрим, не гнівайся, володій терпін’ям.
    Запам'ятай: від світлих посмішок твоїх
    Залежить не тільки твій настрій,
    Але тисячу разів настрій інших.
    ***
    Вороги завжди активніше друзів.
    Чи не тому нам здається одвічно,
    Що підлих і заздрісних людей
    Набагато більше на планеті цій,
    Ніж порядних , чесних і сердечних.
    ***
    І нехай будь-які труднощі зустрічаються,
    І б'ють часом бурани знову і знову,
    Буквально всі проблеми вирішуються,
    Коли в серцях є головне: ЛЮБОВ!
    ***
    Ні, друзі не там, де за столом
    Один за одного тости проголошують.
    Дружба там, де закриють плечем,
    Де останнім діляться рублем
    І в будь-яких негараздах виручають.
    ***
    Хто чесність і мудрість знаходить,
    Той повік не пропаде.
    Адже чесність виконує обіцянки,
    А мудрість ... ніколи їх не дає!
    ***
    Він обіцяв вам життя в раю:
    Хутра, килими, квартиру, дачу!
    А я любов вам віддаю,
    Любов і життя своє в придачу.
    І хоч приваблививе сяйво каменів
    Для серця жіночого, але все ж
    Судіть самі: хто бідний?
    Вирішуйте самі: що дорожче?
    ***
    Які б навколо ні кипіли пристрасті,
    запам'ятай: щоб дурниці не скоїти,
    щасливий не той, хто побачив щастя,
    а той, хто зумів його оцінити!
    ***
    Не шкодуйте грошей на здоров'я!
    У житті це головна умова.
    Чому? Та просто тому,
    Що без справжнього здоров'я
    Гроші нам вже і ні до чого!
    ***
    Як багато тих, з ким можна лягти в ліжко
    Як мало тих, з ким хочеться прокинутися ...
    ***
    Чим розумний від дурного відрізняється?
    Різницю їх за версту видно:
    Розумний вчитися все життя старається,
    Дурний же вічно всіх повчати.
    Переклала на українську мову 15.03.19 9.45


    Стихи и цытаты Эдуарда Асадова часть 1
    Кто умеет в буднях быть счастливым, тот, и впрямь, счастливый человек!!!

    А вы смиряли строгую гордыню,
    Пытаясь одолеть свои пути?
    А вы любили так, что даже имя
    Вам больно было вслух произнести?

    Аргументы любви
    От слов о любви звенит голова.
    Они и красивы, и очень хрупки.
    Однако любовь — не только слова,
    Любовь — это, прежде всего, поступки.
    И тут никому не нужны лазейки.
    Доказывай чувства и — весь секрет.
    А вот если дел за словами нет,
    Любви вашей стоимость три копейки!
    ***
    Бывает ли женщина в жизни хоть раз неправа?
    Безумству вопроса нам следует лишь подивиться.
    Спросивший такое не просто болван-голова,
    Но хуже гораздо: практически самоубийца!
    ***
    В мире столько всяческого зла,
    Значит, надо помнить постоянно:
    Никогда не поздно и не рано
    Совершать хорошие дела.
    И чтоб сердцу не было морозно,
    Сколько бы ты бед ни натворил —
    Никогда не рано и не поздно
    Повиниться честно и серьезно
    В зле, что ты когда-то совершил.
    ***
    Бывает дефицит финансов,
    Железа дефицит — в крови,
    Бывает мало в жизни шансов,
    Но хуже — дефицит любви.
    ***
    Влюбленные, в вечных стремленьях своих,
    Мечтают любовь разделить на двоих.
    Но так получается только отчасти.
    Причин всех я точно, конечно, не знаю,
    Но чаще выходят неравные части —
    Побольше одна и поменьше другая.
    И странно, что большую часть берет
    Тот, кто минимум отдает.
    ***
    Восточная мудрость гласит от века
    О том, что без принципов проще жить.
    И все человечество легче любить,
    Чем рядом конкретного человека.
    ***
    Все в мире сейчас загадочно,
    Все будто летит куда-то,
    Метельно, красиво, сказочно…
    А сказкам я верю свято.
    Сказка… мечта-полуночница…
    Но где ее взять? Откуда?
    А сердцу так чуда хочется,
    Пусть маленького, но чуда!
    ***
    Вы сущность женщины попробуйте поймите:
    Перед лицом мужчин, в сплошном смущении
    Она всегда нуждается в защите,
    Но втайне мыслит лишь о нападении…
    ***
    Говорят: «Нет дыма без огня».
    Ерунда! в твоих лукавых фразах
    Столько было дыма для меня…
    А вот настоящего огня,
    Кажется, и не было ни разу…
    ***
    Да, в мире есть различные СЕРДЦА… Но счастлив тот, я этого не скрою--кому досталось именно ТАКОЕ: в любое время, доброе и злое, НАДЁЖНОЕ НАВЕК и до КОНЦА!
    ***
    Добрых людей не просто найти,
    Их в мире, пожалуй, один к десяти,
    По-настоящему добрых, конечно.
    Вот почему, повстречав на пути
    И светлое что-то успев обрести,
    Мы их уже помним вечно.
    ***
    Есть поговорка: «С милым по душе
    Рай будет всюду, даже в шалаше».
    Но сколько этот нищий «рай» продлится,
    Ни слова в ней, увы, не говорится.
    ***

    «Есть правило, идущее от века,
    И ты запомни, право же его:
    Чем ниже интеллект у человека,
    И, чем бедней культура человека,
    Тем меркантильней помыслы его»
    ***
    Знаю, больно тебе, дружище:
    Хворь, скосив, унесла подругу.
    И в глазах твоих будто вьюга
    Горько кружит над пепелищем.
    Только мне тяжелее было.
    Я страшнее знавал дела.
    Мне любимая изменила,
    Это хуже, чем умерла.
    ***
    И пусть хоть стократно спрошенный,
    Стократно скажу упрямо я:
    Что женщины нету брошенной,
    Есть просто ещё не найденная.
    ****
    Как важно в жизни, помня о желаньях, возможностей своих не забывать…
    ***
    Как легко обидеть человека!
    Взял и бросил фразу злее перца…
    А потом порой не хватит века
    Чтоб вернуть обиженное сердце…
    **
    Как узнаешь человека? -
    Спорят люди век за веком.
    Да какой же тут секрет?
    В важном деле, в пустяке ли,
    Год знаком или неделю —
    Держит слово он иль нет?
    Вот ответ!
    ***
    Как бы в жизни порой не пришлось сердиться-
    Но разрывом в любви никогда не грозите,
    Знайте твёрдо: дразнить судьбу не годится
    Вдруг разрыв тот и вправду у Вас случится
    И Вы сами угроз своих не простите!
    ***
    Какая любовь нас порой ожидает?
    Свеча или солнца горячий свет?
    Не мучьтесь! Ведь здесь лишь один ответ:
    Большой или малой любви не бывает,
    Любовь либо есть, либо просто нет!
    ***
    Какие б вокруг ни кипели страсти, запомни: чтоб глупости не свершить, счастлив не тот, кто увидел счастье, а тот, кто сумел его оценить!
    ***
    Когда жизнь за горло возьмет,
    В поступках люди расходятся:
    Сильный в несчастье борется,
    Слабый в несчастье пьет.
    ***
    Когда на лице твоем холод и скука,
    Когда ты живешь в раздраженье и споре,
    Ты даже не знаешь, какая ты мука,
    И даже не знаешь, какое ты горе.
    ***
    Когда ж ты добрее, чем синь в поднебесье,
    А в сердце и свет, и любовь, и участье,
    Ты даже не знаешь, какая ты песня,
    И даже не знаешь, какое ты счастье!

    ***
    Юность жаждет того и сего,
    Юности нужен весь мир навек,
    А зрелости нужен больше всего
    Один-единственный человек
    ***
    Плохой ли, хорошей рождается птица,
    Ей всё равно суждено летать…
    С человеком же так не случиться…
    Человеком еще надо стать…
    ***
    В любых дела, при максимуме сложностей,
    Подход к проблеме все-таки один:
    Желание - это множество возможностей,
    А не желание — это множество причин…
    ***
    Радуйся каждому дню всегда.
    Любому, едва только светом блеснет!
    Ибо не знаешь ведь никогда,
    Какой из них будет последним в жизни…
    ***
    Будь добрым, не злись, обладай терпеньем.
    Запомни: от светлых улыбок твоих
    Зависит не только твое настроенье,
    Но тысячу раз настроенье других.
    ***
    Враги всегда активнее друзей.
    Не потому ль нам кажется извечно,
    Что подлых и завистливых людей
    Намного больше на планете сей,
    Чем прямодушных, честных и сердечных.
    ***
    И пусть любые трудности встречаются,
    И бьют порой бураны вновь и вновь,
    Буквально все проблемы разрешаются,
    Когда в сердцах есть главное: ЛЮБОВЬ!
    ***
    Нет,друзья не там, где за столом
    Друг за друга тосты возглашают.
    Дружба там, где заслонят плечом,
    Где последним делятся рублем
    И в любых невзгодах выручают.
    ***
    Кто честность и премудрость обретает,
    Тот,право же, вовек не пропадёт.
    Ведь честность выполняет обещанье,
    А мудрость… никогда их не даёт!
    ***
    Он обещал вам жизнь в раю:
    Меха, ковры, квартиру, дачу!
    А я любовь вам отдаю,
    Любовь и жизнь свою в придачу.
    И хоть заманчив жар камней
    Для сердца женского, но всё же
    Судите сами: кто бедней?
    Решайте сами: что дороже?
    ***
    Какие б вокруг ни кипели страсти,
    запомни: чтоб глупости не свершить,
    счастлив не тот, кто увидел счастье,
    а тот, кто сумел его оценить!
    ***
    Не жалейте денег на здоровье!
    В жизни это главное условье.
    Почему? Да просто потому,
    Что без настоящего здоровья
    Деньги нам уже и не к чему!
    ***
    Как много тех, с кем можно лечь в постель
    Как мало тех, с кем хочется проснуться...
    ***
    Чем умный от глупого отличается?
    Различие их за версту видать:
    Умный учиться всю жизнь старается,
    Глупый же вечно всех поучать.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Сонце Місяць - [ 2019.02.19 03:08 ]
    Самота (R. M. Rilke)
     
    Ця самота є дощовою.
    Від моря, над відтінки вечорові,
    понад рівнини дальні й ген за овид,
    здійметься в небо, що близьке їй, та
    впаде із неба врешті на міста.

    Дощить кругом у нечіткі години,
    де всі провулки досвіту чекають,
    коли тіла, що ніц їм не судилось,
    в гіркій розпуці осягають зайвість;
    як ті містяни, попри їх ненависть,
    в одній постелі разом спати мусять:

    річками ллється самота суспіль...





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (7)


  8. Нінель Новікова - [ 2019.02.12 15:44 ]
    Олександр Блок Демон (Переклад з рос. мови)

    Віддай свою душу гарячу,
    Не жив я – блукав між чужих…
    О, сон мій! Незвідане бачу
    В жагучих обіймах твоїх!

    У млості твоїй до нестями
    Нечувана туга весни,
    Що променем гріє ласкавим
    Тягуча, мов пісня зурни.

    В бузково-серпанкові ночі
    Приніс я на світло та звук
    Утомлені губи і очі
    Та пуги надломлених рук.

    В пожежі гірського смеркання,
    В розливі розгорнутих крил,
    З тобою, Тамаро, в коханні,
    Горішній я, зовсім без сил…

    І сниться – в далекім аулі,
    На вічному схилі гори,
    Тужливо до неба пурхнули
    Вже зайві тут складки чадри…

    Там стелиться в танці і плаче,
    Під стогін зурни молода…
    Хай скаче жених – не доскаче!
    Рука у чеченця тверда!

    12.02.2019

    Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

    ДЕМОН

    Прижмись ко мне крепче и ближе,
    Не жил я – блуждал средь чужих…
    О, сон мой! Я новое вижу
    В бреду поцелуев твоих!

    В томленьи твоём исступлённом
    Тоска небывалой весны
    Горит мне лучом отдалённым
    И тянется песней зурны.

    На дымно-лиловые горы
    Принёс я на луч и на звук
    Усталые губы и взоры
    И плети изломанных рук.

    И в горном закатном пожаре,
    В разливах синеющих крыл,
    С тобою, с мечтой о Тамаре,
    Я, горний, навеки без сил…

    И снится – в далёком ауле,
    У склона бессмертной горы,
    Тоскливо к нам в небо плеснули
    Ненужные складки чадры…

    Там стелется в пляске и плачет,
    Пыль вьётся и стонет зурна…
    Пусть скачет жених – не доскачет!
    Чеченская пуля верна.

    19.04.1910


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  9. Володимир Бойко - [ 2019.02.08 10:09 ]
    Моя країна стратила глузд (переклад з Андрія Макаревича)
    Країну народження маєш одну,
    І нить оту не урвати довік.
    Моя країна пішла на війну,
    І я зупинити її не зміг.

    Комусь влади дурман,
    Чи темниця комусь,
    А мені цього болю не перемогти.
    Моя країна стратила глузд,
    А я не зміг їй допомогти.

    Аби щось змінити, бракує сил,
    Коли усе тут догори дном.
    Не треба німбів і ангельських крил,
    Треба просто не бути лайном.

    І я відчуваю усім єством
    Час настає вибирати.
    Якщо ти гідний не бути лайном
    Легше і жити й вмирати.
    Легше і жити й вмирати.
    Жити, і не вмирати.



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (7)


  10. Олена Балера - [ 2019.02.02 20:18 ]
    Amoretti. Сонет LI (переклад з Едмунда Спенсера)
    Хіба митців роботи знамениті
    Не найтвердіший мармур нам доніс,
    Аби не зруйнували їх століття
    І не згубилися вони крізь дні?
    Навіщо ж я в душевній глибині
    Її суворість ганив, не хвалив?
    Лише такі досягнення в ціні,
    Що важко й не одразу нам дались.
    Нема фортець, що не впадуть колись,
    Їх дрібка рушить, як іде пора.
    До мене, вперте серденько, схились,
    Аби тоді зміцнішати стократ.
    Чим більше в боротьбі зазнаю лиха,
    Тим більша від кохання буде втіха.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (5)


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2019.02.02 01:58 ]
    Ах, білий лебідь на ставу ( "Верниліс")
    Я куплю тобі дім на ставу в Підмосков`ї,
    І тебе приведу в наш омріяний дім.
    І посадим бузок біля нього з любов`ю, ДВІЧІ.
    Заведем голубів ми з тобою у нім.

    Ах, білий лебідь на ставу ДВІЧІ.
    Гойдає зірку, мов живу,
    На тім ставу,
    Куди прийдемо -
    Наяву.

    Ну а поки у нас двору й саду немає,
    Щоби я міг тебе вже до них привести!
    Сам не хочу – разом - ми з тобою вгадаєм ДВІЧІ
    Наші п`ять номерів – із шести!

    Приспів:

    Ах, білий лебідь на ставу ДВІЧІ
    Гойдає зірку, мов живу,
    На тім ставу,
    Куди прийдемо -
    Наяву.

    Мало шансів у нас, та мужик, що чаклує
    Кулі крутить в лото, повідомив мені -
    Усі п`ять номерів, якщо він не блефує, ДВІЧІ
    На які нам з тобою випаде дім.

    ПРИСПІВ:

    Ах, білий лебідь на ставу ДВІЧІ
    Гойдає зірку, мов живу,
    На тім ставу,
    Куди прийдемо -
    Наяву.




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (25)


  12. Петро Скоропис - [ 2019.01.28 17:23 ]
    З Іосіфа Бродського. Хмари
    О, небеса
    Балтики літом!
    Маревам знакомитим
    не надивуюся.

    Мо у житті
    ви иншім клубитесь
    – кінь або витязь,
    рідше – святі.

    Тільки Господь
    вас бачить зі споду –
    спухлу в угоду
    погляду плоть.

    То ж бо і я,
    жахів невільник,
    бачу в вас зліпок
    із небуття,

    з ирію піль.
    І над гранітом,
    над знаменитим
    брижею хвиль

    морем, авжеж,
    ви і видіння,
    і відгоміння
    світу без меж.

    Пагір і храм,
    профіль Толстого,
    Рим, холостого
    лігова рам

    овид, Старий
    Відень, бік о бік
    айсберг і мозок,
    літ чорторий,

    райський анфас,
    лона етеру,
    – де геометру,
    вітру до вас!

    Вам, кучові,
    перисті, біглі,
    раді осідлі
    і кочові.

    З вами ясні
    глиб і поверхні,
    суті та первні
    мови і снів.

    Ви вчителі –
    моги в зневірі
    в вагах і мірі,
    паче на тлі

    неправоти
    рацій матерій
    проти химери
    і ліпоти!

    Рай острівний
    марев, чий образ,
    ліпший за глобус,
    двом затісний.

    Ваші двірці –
    лодії щастя,
    душам причастя,
    серця творці.

    Пінний каскад
    янголів, бальних
    платтів, крохмальних
    крах барикад,

    шлюби "курли"
    і гімалаїв,
    альп, розгуляїв –
    в білій ріллі,

    чулій гріху,
    в небі нічийнім
    Балтики, чим в нім,
    там, наверху,

    манить усіх
    ваша обитель?
    Хто ваш вершитель,
    хто ваш Сізіф?

    Хто сподобив
    обрій на лиця
    там, де згубився
    звук, далебі –

    в тій стороні
    чудо беззвучне.
    Різно і купно
    рій табунів

    лине і без
    пошуму в гривах,
    кане в маринах,
    чезне увесь

    далі межі,
    хвилі під гомін.
    Ви – невагомі,
    легші душі.





    -----------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  13. Ярослав Чорногуз - [ 2019.01.23 10:32 ]
    Тетяна Левицька Золотим друзям (переклад з російської)
    Спасибі любим, дорогим,
    Кому я так без міри мила.
    І хто прощає все мені,
    Який би гріх я не вчинила.

    Із ким у прірву не впаду,
    У спеку не помру од спраги,
    І відвернуть кому біду
    Не бракуватиме одваги.

    Хто поміж сонцехмар вита
    І розбивається об скелі.
    Де – не натхнення висота -
    Багатокрапки невеселі.

    Хто взяв мого нещастя лик –
    Не сонце, сніг летів з порога.
    І затаврований навік -
    В очах дітей шукає Бога.

    Мов тінь незрима, знає все,
    Всевишнього за мене просить.
    Ромашки милі в дім несе,
    За усміхом сховавши осінь.

    22-23.11.7526 р. (Від Трипілля) (22-23.01.2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (4)


  14. Володимир Бойко - [ 2019.01.22 17:16 ]
    Ті, що відходять (переклад з Андрія Макаревича)
    Хай горе і печаль, мов свічечка, згоряють.
    Останнєє прости, останнє прощавай...
    О, друже мій, не плач, ніхто не помирає...
    І не вони, – а ми від них ідемо вдаль.

    Хай Бог передвістив дочасно нам розлуку,
    Але коли упав ти, вибитий з сідла,
    Вони і підведуть і спинять вражу руку,
    Занесену з клинком і захистять від зла.

    А час таки мине так суєтно, так дивно.
    Останнє прощавай, останнєє прости...
    Настане черга й нам: безмовно і невпинно
    Дивитись їм услід, в путі їх берегти.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  15. Петро Скоропис - [ 2019.01.21 17:52 ]
    З Іосіфа Бродського. Лагуна
    I
    Троє пані у кріслах глибоких, ревні
    у в’язанні, славлячи муки хресні;
    пансіон "Аккадеміа" зі усім
    світом зовні пливе до Різдва, канікул,
    телевізій; і клерк, непомильний в ліку,
    обертає колесо літ і зим.

    II
    І трапля у свій номер на борт по трапу
    чолов’яга, що гріє в кишені граппу,
    цілковитий ніхто, одинак в плащі,
    що утратив пам'ять, вітчизну, сина;
    по горбу його плаче в лісах осина,
    коли й чути деінде по нім плачі.

    III
    Передзвін венеційських церков, наразі
    скалок посуду буцім з нагод, оказій
    зайди. Бронзовий восьминіг
    люстри в трельяжі, узятий рястом,
    лиже просочений слізьми, святом,
    снами брудними сирий барліг.

    IV
    Адріатики східним вітром до рана
    канал добирає води, як ванна,
    яхти гойдає, що люлі; фіш,
    а не віл в узголів’ї стає на чатах
    і пучини морської промінь зірчатих
    шторі стачає, доки ти спиш.

    V
    Так і житимем, заллємо раз котрий
    неживою водою з графина мокрий
    пломінь граппи, ляща вжуємо і ми,
    наситить і нас не по гусю-птиці
    предок, а хордовий в стороні цій,
    ночі сирої серед зими.

    VI
    До Різдва ні кульок, ні снігу в хвої
    поморській од мапи берегової;
    мушлю молюска лишивши дну,
    хмурий з лиця, зі спини охвітніш,
    Час помічає з-під хвиль опівніч
    стрілку на вежі – її одну.

    VII
    Тонуче місто, де твердий розум
    стає того оком умить вологим,
    де сфінксу Півночі з Півдня брат,
    учений грамоти лев крилатий,
    книгу відклавши, не крикне "ратуй!",
    не похлинувшись з сіянь свічад.

    VIII
    Гондолу б’є об зогнилі палі.
    Звук хоронить слова чимдалі,
    слух, державу таку собі,
    де руки тягнуться хвойним лісом
    зі дрібним, але хижим бісом –
    в піннім инеї піднебінь.

    IX
    Схрестимо ж ліву, стромивши кігті
    правиці, зігнутій в її лікті;
    жест, зіставний зі всім, що гнув
    молот об серп, – і як чорт Солосі,
    сміло покажемо їх епосі
    втілень у я́ві жахного сну.

    X
    Тіло в плащі обживає ирій,
    де у Софії, Надії, Віри
    і Любові грядуще і заступа
    тут і тепер, що гірчить на дотик,
    як уста на цілунки ебре і гойок,
    ніби міста, де слідів стопа

    XI
    не полишає, як лоді – гладі
    водній, де миті на циферблаті
    стелються колією нулю –
    не обридає слідом глибоким –
    площам, немов «прощавай» широким,
    вулицям, вужчим за звук «люблю».

    XII
    Шпилі, колони, різьба, ліпнина
    арок, мостів і палаццо; видно:
    усміх лева і не тьмянів
    на незайманій вітром довкола стану,
    вежі, незгинній, як злак без лану,
    з поясом часу, а не ровів.

    XIII
    Ніч на Сан-Марко. Зайда зі м’ятим
    лицем, у млі нерізнимим знятим
    з безіменця обручкам, гризучи ні-
    готь, угадує оковиди
    того "нікуди", де уціліти
    думці можна, зіниці – ні.

    XIV
    Там, за ніде, за його наділом,
    чорним, ніяким, суцільно білим,
    зір і доречний, і річ сама.
    Може, і тіло. У темну пору
    швидкістю світла є швидкість зору;
    навіть як світла на те нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  16. Володимир Бойко - [ 2019.01.19 18:38 ]
    Казка про законодавство (переклад з Андрія Макаревича)
    В славному царстві з колонами щось негаразд зі законами:
    Владні блоковані функції – царство з'їдає корупція.
    І, як нема на те ради, Цар закликає у Раду –
    Обраних в липових виборах хруників різних каліборів.

    Хруні мої, перекинчики, ось вам папери та стільчики,
    Жде від вас царство готового законодавства дійо́вого.
    Хруні, мов коні, стараються, трудяться, не розгинаються.
    В день по законові но́вому, та, як завжди́, безтолковому.

    Ой ви писаки куповані – фраки та пики годовані,
    Ой, лизоблюди безславнії – та по дзвінку православнії.
    На повороті доріженьки Цар витре об Вас білі ніженьки
    І на очищені стільчики сядуть нові перекинчики.

    Вам же ходити причинними перед дітьми та дружинами.
    Все, як не як, забувається, тільки ганьба не змивається.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  17. Вячеслав Семенко - [ 2019.01.16 00:39 ]
    Делакруа Delakrus
    З Томаса Венцлова

    Патетика, здавалось, нам не знадобиться,
    та цей сюжет цікавить знов і знов -
    яку художник приховав тут таємницю,
    що як багаття палить полотно!

    Над барикадою з туману квітне заклик,
    у сяйві бою - світла пелена.
    Піти у забуття вона уже не здатна -
    жага смертельна, пристрасть і війна.

    Нехай закінчиться колись, як сон, ця драма.
    Капрал нам розповість історію Вандама,
    історію поразок і звитяг.

    Заграє знову кров, заб'ється серце швидше,
    прийдешня ніч, неначе пісня, заколише,
    розчинять міфи складності життя...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  18. Олександр Сушко - [ 2019.01.15 12:57 ]
    Ожив!
    Невдатної поезії нема,
    Всі -генії, померли графомани.
    Від кожного піїта без ума,
    А от у мене строфи незугарні.

    Пишу як Біг на душу положив,
    Кривульками обписую блокнотик.
    Та головне - прещиро! Від душі!
    Вночі строчу сонети, зранку - оди.

    То мудрецям потрібні вчителі,
    Редактори та критики зубасті.
    В граматиці дрімучий як дуліб,
    Посклеювали музи вчора ласти.

    Із велелюбних вислизнув обійм
    І трупи позакопував на нивах.
    Ну то і що? Пегас іще живий!
    Коняка - це скотина терпелива.

    Між ребрами намацується пульс,
    Поставив клізму, масажую анус.
    Із-під хвоста моє "творіння" гупс!
    Оклигав кінь! Дарма здіймали галас.

    15.01.2019р.

    Трави зеленіють (переклад)
    на замовлення любителів пейзажної та природної лірики.

    Алєксєй Плєщєєв

    Травка зеленеет,
    Солнышко блестит;
    Ласточка с весною
    В сени к нам летит.

    С нею солнце краше
    И весна милей…
    Прощебечь с дороги
    Нам привет скорей!

    Дам тебе я зерен,
    А ты песню спой,
    Что из стран далеких
    Принесла с собой…

    Олександр Сушко

    Трави зеленіють,
    Сонечко блищить.
    Ластівка-веснянка
    До садка летить.

    З нею сонце ліпше
    Та миліш весна.
    Принеси скоріше
    Привітання нам.

    Дам тобі зерняток,
    Ти ж бо щебечи
    Про весняне свято,
    Журавлів ключі.

    15.01.2019р.

    Все буде добре!

    На панно розпустилась гладь,
    Міль побила вишивані квіти.
    Бо товариш наслав проклять
    І бажає мене удавити.

    Каже: - Вірус ти! Патоген!
    А укуси отруйні зміїні.
    Від образи вмирає день,
    Оживають у сутінках тіні.

    А мені його просто жаль
    (половина душі згоріла!).
    Тож здоров'ячка побажав,
    Хай Пегасик закусить вудила.

    Щоб злетів у захмарну синь,
    Хвилі спокою змили злостиве.
    Хочеш мавки - лиш попроси,
    Вона вміє одводить од прірви.

    Ось побачиш - пощезне гнів,
    Зацвітуть матіоли та ружі.
    Був здоровий, як світ любив,
    Ну, а нині від злоби недужий.

    Друг потрапив старий в біду,
    На сумлінні менгіром докір.
    Обереги йому плету,
    Розчаровую злі навроки.

    15.01.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Нінель Новікова - [ 2019.01.15 12:20 ]
    Олександр Блок Я присоромлений гульвіса...(Переклад з російської мови)
    ***

    Я присоромлений гульвіса.
    Мене дражнив твій темний шовк.
    Коли твоя важка завіса
    Розкрилася – театр замовк.

    Вогнем яскравим роз’єднало
    Нас рампи золоте кільце,
    І музика, що пролунала,
    Змінила враз твоє лице…

    І знову сяють свічі – вечір,
    Душа самотня і сліпа...
    Твої блискучі, пишні плечі
    І п’яна від краси юрба...

    Зоря, що відійшла від світу,
    В тумані ти, як в молоці...
    І срібній лірі вік тремтіти
    В твоїй простягнутій руці...

    Січень 2019 р.

    Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

    ***
    Я был смущённый и весёлый.
    Меня дразнил твой тёмный шелк,
    Когда твой занавес тяжёлый
    Раздвинулся – театр умолк.

    Живым огнём разъединило
    Нас рампы светлое кольцо,
    И музыка преобразила
    И обожгла твоё лицо.

    И вот – опять сияют свечи,
    Душа одна, душа слепа…
    Твои блистательные плечи,
    Тобою пьяная толпа…

    Звезда, ушедшая от мира,
    Ты над равниной – вдалеке…
    Дрожит серебряная лира
    В твоей протянутой руке…

    Декабрь 1906 г.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3)


  20. Нінель Новікова - [ 2019.01.13 22:41 ]
    Іній (автопереклад )
    Так і сяє у інії ліс –
    Як у храмі, усе урочисто.
    Хто вбрання це казкове приніс?
    Хто створив оце диво пречисте?

    Навіть вітер, шалений пустун,
    За пухким причаївся заметом,
    Пустувати не сміючи тут,
    Прикидався ліричним поетом.

    Озираючи все з висоти,
    Покружляє стривожена птиця,
    Мов красу цю крихку обтрясти
    Із гілля чарівного боїться.

    Завмираю і тихо стою,
    Аби теж не порушить нічого –
    У священнім і світлім раю,
    Де годиться лиш славити Бога!

    2019

    Оригинал стихотворения

    Нинель Новикова

    Иней

    Словно сказочный, в инее лес –
    Свой наряд получил ниоткуда…
    Это диво из зимних чудес,
    Белоснежно-ажурное чудо!

    Даже ветер, проказник шальной,
    Притаился за мягким сугробом.
    Поиграть не решился с сосной,
    Притворился порядочным снобом.

    Наблюдая за всем на лету,
    Покружит осторожная птица.
    Веток хрупких щадя красоту,
    Потревожить наряд их боится…

    Вот и я, замирая, стою
    И боюсь даже след здесь оставить…
    Словно в сказочном зимнем раю,
    Где лишь Господа хочется славить!

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (5)


  21. Петро Скоропис - [ 2019.01.13 16:39 ]
    З Іосіфа Бродського. Фонтан
    З пащі лева
    ручай не сюрчить і не чути рику.
    Гіацинти цвітуть. Ні свисту, ні крику,
    ні тобі голосів. Нерухома листва.
    І обстава ця ніби і осторонь грізного лику,
    і нова.
    Пересохли уста
    і гортань проржавіла: метал, до речі.
    Ба, заглушений напріч кран перетечі
    у гущавіні сховку, в кінці хвоста,
    кропивою оплутаний вентиль. Настоявся вечір;
    неспроста
    тіней тьма
    оточила фонтан, буцім леви з хащі.
    І уплиг до сородича скрушного серед чаші,
    за бар’єром гайда, сновигають круг недарма.
    Лижуть морду та лапи свого вожака. І, що м’якші,
    то нема
    їх темніш. І таки
    він урешті зливається з ними увесь і
    оживає, зістрибує вниз. І орава, в бентезі
    чезне разом у млі. Ба, зірки
    криє хмара з півнеба, і гадці тверезій
    узнаки
    у шитві звисока –
    адже краплі на лавиці в поміч крадіжці –
    сам поплічник отій потрочі, крадій вожака.
    Сіє дощ над землею навкісні косиці,
    буцім сіті плете або кліті котятам, левиці
    без вузла і цвяшка.
    Теплий
    дощ
    моросить.
    Ним, як леву, гортань
    не остудиш.
    Ти не будеш жаданим й забутим не будеш.
    І тебе в пізню пору з землі воскресить,
    коли чудиськом був ти, збіговисько чудищ.
    Повістить
    з ким ти збіг
    дощ і сніг.
    І відступлять застуди,
    все одно тут нічліг твій і ніч – оберег.
    Бо нема самотини незглибніше спомину чуда.
    Так вертають до тюрем бувалі раніше там люди
    і голубки – в ковчег.







    -------------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (7)


  22. Володимир Бойко - [ 2019.01.12 20:48 ]
    Пахана пов'язали вранці (переклад з Олександра Галича)
    Пахана пов'язали вранці,
    Порішили всю охорону.
    Ні бельмеса він не второпав,
    Тільки трясся і воду пив
    Він витав у захмарних висях
    І катав по старих шаблонах
    І ніхто не прийшов на поміч,
    І ніхто його не любив.

    Це кумедним, либонь, здавалось,
    Як усе, що вважалось вічним,
    Пощезає неначе порох,
    Мов крижинка в чужій руці.
    Секретарша в стіну ридала
    І папери жбурляв зі столу
    Їх очільник на кокаїні,
    З білим бантом на піджаці.

    Генерал застрелився першим
    Як належиться генералу
    Він був завжди прямий, як шпала –
    Вірнопідданий ідіот.
    Заграницю чкурнули троє
    За зелені повідкуплялись,
    Чи пронюхали щось зарання
    Про майбутній переворот.

    А по вулиці йшли народи
    Майоріли у небі стяги
    Хтось нестямно кричав "Свобода"
    І котилась луна "Ура"
    І, як в давні часи, здавалось:
    Торжествують добро і правда!
    Торжествують добро і правда!
    Торжествують добро і пра...

    Президент на залізних нарах
    Не чекав свого адвоката.
    Погуляли добряче, годі –
    Відпочинем в сирій землі.
    Та все думав: «Наївні люди!
    Ви купилися знов на щастя!
    І побачите ви те щастя
    В білих тапочках на столі.

    Ох, наївні, наївні люди
    Як ведетеся ви на щастя!
    І побачите ви те щастя
    В білих тапочках на столі...»


    Рейтинги: Народний 6 (5.42) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (7)


  23. Петро Скоропис - [ 2019.01.06 11:37 ]
    З Іосіфа Бродського. Різдвяна зоря
    У пору холодну в місцині, гожіш иншої до жари,
    чим холоду, до поверхні, радше плоскої, чим гори,
    родилось маля у печері, щоб світ спасти;
    мело, як лише в пустелі може взимку мести.
    І круг нього кýпилися огроми: грудь матері, жовтий пар
    із волових ніздрин, волхви – Балтазар, Гаспар,
    Мельхіор; їх дарунки, віншувати царя.
    Він був не більше цяти. І нею ж була зоря.
    Уважливо, не мигнувши, крізніючи у рідкій
    хмарі супроти ясел дитині бозна-одкіль,
    зі глибин уселенських, з тамтешнього їх кінця,
    зоря дивилась в печеру. І це був погляд Отця.




    ---------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  24. Володимир Бойко - [ 2018.12.25 18:45 ]
    Сніг кружляє (переклад з Лідії Козлової)
    Такого снігопаду, такого снігопаду
    В тутешніх на пригадують краях...
    А сніг не знав і падав,
    А сніг не знав і падав,
    Земля була прекрасна
    У білих кольорах.

    Сніг кружляє, літає, літає,
    Завіває сніговій,
    Замітає зима, замітає
    Все, що в пам'ятi моїй...

    На скатертину білу.
    На скатертину білу,
    На диво-чистий, невагомий сніг
    Лягає щонайперший
    Манливий і несмілий,
    Манливий і несмілий
    До твого схожий слід.

    Сніг кружляє, літає, літає
    Завіває сніговій,
    Замітає зима, замітає
    Все, що в пам'ятi моїй...

    Безмежжя неозоре,
    Безмежжя неозоре
    Проляже до незвіданих світів...
    І вірю я, що скоро,
    І вірю я, що скоро
    Твої сліди віднайдуть мене серед снігів...


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  25. Петро Скоропис - [ 2018.12.25 11:35 ]
    З Іосіфа Бродського. Подражаніє сатирам, принагідно з Кантемиром
    Зла і добра, видний умом, грань пощо топчеш?
    Та бо пора? Любий Дамон, глянь, на що ропчеш.
    Проти вини дечия, в чім пристрасть чимала?
    Не у жони цупиш вночі шмат одіяла?
    Речі пусті: "Благо не піч. Благо не гріє".
    Та у бразді злак на куліш сім’ям і зріє.
    Топчеш, ретив: "Плевели жит – вірі погуба".
    Геж, не хлібів – доки живіт ситити любо?
    "Зло усякчас мінить канон: нинішній, они".
    Днесь убачав, любий Дамон, злу Пантеони?
    "Зло і добро парою рук оку здається,
    дів і матрон буцім округ талії в’ється.
    Ніяк, либонь, колом кружить птиці двоглавій".
    Лівій, Дамон, иншим вершить чином, чим правій.
    "Так. А як гроб тісний вельмú, бачитись нага,
    тужачи лоб п’ядей семи – се хіба благо?
    Поки стою. Далі, пеняй, участь колоди".
    Душу свою, друг, не рівняй лону природи!

    Час – не медаль, видима нам словом і бюстом.
    Доля є даль, суджена снам, трачена глуздом
    злим і благим, як не волій Волі і Бога.
    Щодо богинь – в діві нагій скніє небога.
    Коби не так, звили б ураз тварями в зграї.
    Герб на п’ятак був би у нас, решка – в Китаї.
    Плющили б лоб. Инше зійшло б сонце Давиду.
    Був би потоп. Брали б у гроб аз алфавіту.
    Годі Дамон. Всюди свій руб, свій ієрогліф.
    Цар Соломон, пильний до скрух, з ними у долях?
    Страсті не рать: сих областей поніч не красти.
    Стерті стократ грані страстей. Де чиї раті?
    Час не медаль. Світ не чекан граней зворотних.
    Доля є даль і для оман птах жовторотих.
    Чист оковид: чужда сих лон суєтність птича.
    Мудрий, як жид, любий Дамон, ось тобі притча:
    Крадуть сувій. Ловить, гляди, й страж голодранця.
    Ганить криві ноги крадій? В просторі щастя!

    Простір сіром тішить благих, їх безпорадам
    ставить шатро, гріє нагих, корпії к ранам
    клáде, як хліб клáде в уста, кормлячи сиріт.
    В овчий вертеп прийме Христа – хер тобі, Ірод.
    Аз воздає: застить рабам перл у короні.
    Волю дає, як по рогах білій корові.
    Днів і земель кріпить рубіж – царству кінчатись.
    В зівах пустель, смерті поміж, викаже кладезь.
    Ліс остріїв зброї об кров ночі затупить,
    ратям гаїв, ратям дібров ліком уступить.
    Чулі цв’яха п’ясті, що вух щуляться мушлі?
    Суша жаха – рискає дух морем од суші?
    Що в далині рівне ріллі неба Молочній?
    К діві одній трепет волінь серця – докончий?
    Не осягнуть: матері плід ждати з утроби
    довше, чи тут грані скоблить блага і злоби.
    В грішній душі, ловше іних в тоскну годину,
    долі куші звидіть устиг? Драхму єдину.

    Годі, Дамон, прієш дарма. Скріпи неладні.
    Друг, охолонь: здріти катма благ в порівнянні.
    На рубежі тиш обопіль, страшно до дуру.
    Слабій душі смерть на копил втеч у Натуру.
    Так, уявляв, буде в труні? Покою царство?
    Випав талан злоб і гонінь: вічне митарство.
    Пнешся, кажу, до рубежу з чорного ходу.
    Друг, не сужу. Інше скажу: Бог – не природа.
    Друг, попустись. Я не грожу. Раю, натомість.
    Зором у вись, більше скажу: Бог і не совість.
    Він їх творець, річ, позаяк, суто в різниці:
    дім узірець – для житія – чи будівничі?
    З ліку палат збився, ретив? – котре питаю.
    Слід пам’ятать ліку мотив, Кушнеру раю.
    Най (не вини: адже не суд) відають півчі:
    є такі дні, що не спасуть кущі повищі.
    Загнаний звір статуй співця з цоколя скине,
    страму допір з ници серця мертве поіме.

    Зла і добра, любий Дамон, грань пощо топчеш?
    Буцім пора? Вдався умом? Глянь, на що ропчеш!
    Не мишура дух звеселя нині убога?
    Як ся пора? Як же земля? Як бо епоха?
    Друг, не вергай громи словес "з пушки по мухах".
    Діло читай – казано єсть: "нищії духом
    п’ють благодать" – чашами, ген з царства небесна.
    Жирно давать тим, хто блажен, дань з околеса?
    Се бо не стид? А даємо. Пак у охоту.
    От і плодить, – себе б само! – голе босоту.
    Пусто ректи: "Світоч і тьма – речі супутні".
    Плід суєти, а не ума в поміч розпусті.
    Те бо і суть: кріпче оріх – псовані зуби.
    Годі облуд: ось у чім гріх. Гріх не прелюби.
    Прищ на губі: спав чи кохав. Много мотиву.
    Гріх у собі. Годі гріха ближніх противу.
    Скрушно, як єсть, душу терзать? Паки, не ропче
    грішного з десть інде поять? Цукру солодше.

    Каянь кортить, схиму принять, лобом о паперть.
    Після, гляди, спереду гладь, білена скатерть.
    Бога спіткав! У самоті, звісно, в бентезі.
    Благість така, що поготів. Так і спасешся.
    То кораблю в бурю канал – ліпша з оказій.
    Вельми скорблю: Каїн не знав аз навігацій.
    Як не гріши, на рогачі чиститься сажа.
    Викуп души – благости чин. Драхма годяща!
    Годі, Дамон, тоскно скликать нудь недолугу.
    Неміч, либонь. Альфа людська – в величі духу.
    Дух – благодать в тверді інíй дрібочці праху,
    що не завдасть глині земній смертного жаху.
    Дух – її нить, що угорі, в небі, по свійськи
    в чисте рядить глині сирій скрухи сирітські.
    Пірветься де нитка яка – кайся на вітер.
    Каятись – те й ждать звисока, благ щоб навіяв
    дехто, кого, видний умом, товкав у груді.
    Мало з того вийде, Дамон, фори Іуді.

    Чи на порі, Муза-сестра, тілу, маніром
    ліпшим до прі Зла і Добра стряти приміром?
    Докіль кружу зором довкіл, жадної, врешті
    не укажу рівної сим розміром речі.
    Сиріч, сужу – годі облуд: днесь они сірі.
    Більше скажу: грудію в грудь, óбі ці Сили
    чужді звитяг, січені в прах, буцім капуста.
    Віктору й стяг. От у чім жах: óбі безглуздо
    мертві в землі чорній лягли в гаї квітучім.
    Круків у млі окіл голів, – зграї в грядущім.
    Гигнув пароль, вівши нас крізь части тенета.
    "Котра юдоль сіллю зі сліз ноті причетна?
    Чий там хорал гне висхідну в землю умисне?"
    Чулий потал дух одхідну пісню і витне.
    Хто володав, може зайтись плачем по тому.
    "Хто потерпав?" Де напастись тями Дамону?
    Цар у главі, пак узнаки, вік не ночує.
    Дехто, на дві хлані хуткий, третю учує!

    Пусто рядить, ліро, правіж. Муза холоне.
    Нумо, спинить! Луснув терпіж. Серце не годне.
    Чув ловкача? Тьма із вікна. Пусто на кріслі.
    Дать у качан, звивини най глоткою б лізли!
    Моги катма. Де мій Критон? Вештає де б ся?
    Бачу: зима, к діві Дамон в спальню крадеться.
    Сніг на стежі слід порошить. Чом не лукавець!
    Певен в душі. "Плоть не грішить". Той іще ланець.
    Ба, не бідняк. Драхму язик держить належно.
    Лагідно пак, к діві приник, то паки блешню,
    кине на дно Лоти позір з борта корити...
    Те і воно: той же манір, губи розкриті.
    В толк не озьму, – діва се, дід? – з мутного лику.
    Годі осмут? То порадій схожість велику.
    Ось тобі мста: сам забагав зайця за зайця.
    Хвіст до хвоста числиш, лукав, з ким був злигався?
    Чину сприяй! Вдалий умом. Лепта до лепти:
    драхма твоя варта, Дамон, діви і Лети.

    Чвертка листка. Ґніт би горів – тіні перечать.
    Зірка мерка в повнім цебрі. Миші щебечуть.
    Лишмо перо. Чин напучань – мислима доблесть?
    Менше сіром? Лавровінчань сим не сподоблюсь.
    Видива, пріч! Чашу з вином! Почести древнім!
    Глупая ніч. Сніг за вікном – одіж деревам.





    ____________________________


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  26. Сонце Місяць - [ 2018.12.09 04:28 ]
    Катрани (Rammstein)
     
    Витримуй екзамен
    Із кимось бути до кінця
    Вір тому хто позаду
    Не задержуйся
    Тримайся задля вірних
    Бо це правдива честь
    Дотримуючись правил
    Хай інші грають без

    І в катранів сліз не бракне
    Що так само ллються з лиць
    Та в катрановому царстві
    Годі роздивиться сліз

    Дотримуйся темпів
    Вкладаючись у строк
    Якби не встигав хто
    Тоді сповільнюй крок
    Ми — погляди ваших вічей
    Підтримка ваших рук
    Серця небезгрішні
    Та в них огневий струм

    І в катранів сліз не бракне
    Що так само ллються з лиць
    Та в катрановому царстві
    Годі роздивиться сліз

    В нетрях цих всяк одинак
    І скрут чимало звідусіль
    І природно що за смаком
    Синь морів суцільна сіль

    Хай там хто гадав би
    Що б тільки захотів
    Триматись є щастя
    Триматися наш стиль

    І в катранів сліз не бракне
    Що так само ллються з лиць
    Та в катрановому царстві
    Годі роздивиться сліз

    В нетрях цих всяк одинак
    І скрут чимало звідусіль
    І природно що за смаком
    Синь морів суцільна сіль

    І в катранів сліз не бракне
    Що так само ллються з лиць
    Та в катрановому царстві
    Годі роздивиться сліз





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  27. Олена Балера - [ 2018.11.26 12:16 ]
    Amoretti. Сонет L (переклад з Едмунда Спенсера)
    Подвійну хворість шлють мені жалі,
    Бо в серці рана й тіло біль скував.
    Тут нагодився лікар і велів
    Прийняти ліки, що творять дива.
    А я сказав, що марні ті слова,
    Даремні ліки, як хворіє дух.
    Хіба не серце тілу голова
    І не керує ним, як на біду?
    Лише згасивши в серці свій недуг,
    Від усього зцілюся, чим хворів,
    І тіло запрацює до ладу,
    Та це мистецтво не для лікарів.
    Цілителько всього життя мого,
    Хвороби тіла й духу вмить загой.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (5)


  28. Петро Скоропис - [ 2018.11.12 17:46 ]
    З Іосіфа Бродського
    Ото мене і було,
    що пожадань долоні
    на глупої ночі лоні,
    над чим схиляла чоло.

    В тому, що долілиць
    звиділось тобі ясним:
    в абрисі невиразнім,
    перегодом – із рис.

    Твій, гаряча, палка,
    одеснýю, ошýю
    мушлю мені вушную
    чулий шепіт і ткав.

    Ти, сукаючи беж
    штори, у вогкий проріз
    уст мені вклала голос,
    окликати тебе ж.

    Я був буцім осліп.
    Ти являлась, щезала,
    моїм зором ненатла.
    Так полишають слід.

    Так світи, від пори
    творення неугавні,
    зоставляють в кружлянні,
    без остачі, дари.

    Так, чергуючи жар,
    холод, темінь, світанки,
    никаючи світами,
    куля й кружля.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  29. Володимир Бойко - [ 2018.11.08 01:29 ]
    Синій туман. Снігове роздолля. (переклад з Сергія Єсеніна)
    Синій туман. Снігове роздолля.
    Місячним сяйвом сповитий світ.
    Радісно серцю із тихим болем
    Щось пригадати із юних літ.

    Сніг, мов сипучий пісок, на ганку.
    Місяць так само тоді світив,
    Коли, натягши із кішки шапку,
    З отчого дому пішов без слів.

    Ось я і знову у ріднім краї.
    Наче вигнанець, стою сумний.
    Хто мене з друзів отут згадає?
    Нині в дворі своїм я чужий.

    Мну я нову соболеву шапку,
    Хутро не гріє душі мені.
    Діда згадав і згадав я бабцю
    І кладовищенський рихлий сніг.

    Всі заспокоїмось, всі там будуть,
    Так улаштований світ оцей.
    Чи не тому так радію людям,
    Чи не тому так люблю людей.

    Так от, розчулившись, ледь не заплакав,
    І, осміхнувшись, душею згас.
    Хату стару і на ганку собаку
    Бачу неначе в останній раз.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (14)


  30. Петро Скоропис - [ 2018.10.29 06:24 ]
    З Іосіфа Бродського. Л. В. Ліфшицу
    Я стояв на тім, що планида – гра.
    Що навіщо риба, раз є ікра.
    Що у готиці маємо гідну школу:
    і звитяг, і сторчма берегтись уколу.
    Я підсів до вікна. За вікном осина.
    Я кохав не часто. Одначе – сильно.

    Я гадав, що ліс – похідна поліна.
    Що навіщо діва, як є коліно.
    Що в пилу віків попускає вирлам
    росіян вікопомним естонським шпилем.
    Я підсів до вікна. Я і посуд вимив.
    Я тому і тут, що бував щасливим.

    Я писав, що лампочці люба пíтьма.
    Що любові чин не пізнати ницьма.
    Що не знав Евклід, що іти на конус
    річ понукає не нуль, а Хронос.
    Я підсів до вікна. Як у пору юну,
    усміхаюсь, буває, буває, сплюну.

    Я сказав, що листя руйнує бруньку.
    І що сíм’я у разі потали ґрунту
    не піде у пагін; що галяви, луки
    поготів не в собі, де блудили руки.
    Я підсів до вікна, легкий на помині
    тільки моїй обважнілій тіні.

    Моїй пісні бувало не до мотиву,
    от і хор її не співав. Не диво,
    що мені за це в гуртовій полегші
    ні ноги ніхто не кладе на плечі.
    Я підсів у пітьмі до вікна; як хори,
    море хурчить у хвилясті штори.

    І, часів неказистих завсідник, гордо
    визнаю другосортними принародно
    мої ліпші думки, та чию потугу
    раю днині наступній – змогти ядуху.
    Я сиджу у пітьмі. І вона, у лоні
    закуту, гідна пітьми іззовні.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  31. Володимир Бойко - [ 2018.10.24 22:40 ]
    Парус (переклад з Михайла Лермонтова)
    Самотній парус даленіє
    В тумані моря голубім.
    Які загублені надії
    Шукає він в краю чужім?

    Шаліє вітер, хвилі грають
    І щогла гнеться і скрипить...
    О ні, він щастя не шукає,
    І не від щастя він біжить.

    Над ним небесна чиста просинь
    І промінь сонця золотий...
    А він, бентежний, бурі просить,
    Неначе в бурях супокій!


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  32. Олена Балера - [ 2018.10.12 20:42 ]
    Amoretti. Сонет XLIX (переклад з Едмунда Спенсера)
    Красуне, чом твоя душа тверда?
    Спроможна вбити погляду стріла?
    Та знай, що милосердя – цінний дар,
    Помилувати слабшого – хвала.
    Тебе втішає те, що ти змогла
    Явити нищівний вогонь мені?
    Не кривди тих, що не вчинили зла,
    Хай вороги горять у тім вогні.
    Ти проти них у люті пломеній,
    Їх поглядом вбивай, як василіск,
    Однак того, хто в тебе біля ніг,
    Прихильно й щиросердно пожалій.
    Тебе лише звеличить доброта,
    Для мене – життєдайна сила та.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (3)


  33. Сонце Місяць - [ 2018.10.08 02:20 ]
    Сад безтямних (Georg Heym)
     
    Іржавий став, де тіні застигають
    Під стовбури, на вигляд крихкотілі
    У тишину. Схиляються нечасті
    Над водяним похмурним люстром

    Тут інші йдуть, за живопліт пустельний
    Холодними стежинами під світлом
    І човгають ті ступні у альтані
    І знов ховаються до шпар таємних

    Струмка спіткай ген там, в нагому сяйві
    Край вільх, вербин, що зроду викривляє
    Як човник на той берег перепустить
    У світлі рви жовтіюче пелюстя





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (16)


  34. Петро Скоропис - [ 2018.09.21 08:14 ]
    З Іосіфа Бродського. Пісня цноти, вона ж – досвіду
    Ми у лузі грати в квача охочі,
    бодай не в пальтині, а у сорочці.
    А як дощ і сльота стає на заваді,
    неохочі до сліз, ми уроку раді.

    Ми посібник глянем і сіпнем бровою.
    Те, що нам сниться, і стане явою.
    Ми полюбим всіх, а за це – вони нас.
    Ми з надією множимо плюс на мінус.

    Ми в дружини собі візьмем дів з очима
    неполоханих ланей, а як є ними,
    то струнких парубійків у мужі візьмем
    і ніхто не виявиться самітним.

    Позаяк у ляльок усміхнені лиця,
    ми помилимось де у чім сміючися.
    Отоді зі спокоєм знакомиті
    мудреці підмітять: річ у освіті.

    2
    Ми у думці окріпнемо перегодом.
    Ми усякі недуги загоїм йодом.
    Наші вікна завішані будуть тюлем,
    а не забрані в чорні решітки тюрем.

    Ми приємну роботу скінчимо рано.
    Ми віч не зведемо в кіні з екрана.
    Ми важезні брошки начепимо платтям,
    коли хто без грошей, то ми оплатим.

    Ми судно збудуєм з гвинтом і паром,
    цілковито залізне і з повним баром.
    Ми зійдем на борт і відкриєм візу,
    і оглянем Акрополь і Мону Лізу.

    Позаяк континенти у океані
    як на якорі й четверо пір наявні
    року інде, а баки пального повні,
    двадцять місць оглядинам наготові.

    3
    Тьохне нам соловей у гаю зеленім.
    Ми не хутче віри ймемо, що смертні,
    чим ворона опудалові за тином.
    Винуваті, стаєм у кут самостійно.

    Ми зістарієм в кріслі глибокім сидьма,
    у оточенні внуків і внучок. Сíм'ям
    не утішеним раятимуть сусіди
    телесвідчити вирок шпигунській сіті.

    Як нас учать книги, епоха, люди:
    завтра так прикро не має бути,
    як вчора, і слово сіє писати
    в tempi слідує нам passati.

    Позаяк осередок душі у тілі,
    ми будем ліпшими, чим хотіли.
    Пирога ми засмажим на чистім салі,
    адже так смачніше: так нам казали.

    ___________________________


    "Hear the voice of the Bard!"
    W. Blake

    1
    Ми окрай села не чаркуєм в сіні.
    Ми себе не дамо в женихи царівні.
    Ми мочаєм в щі не постіл, а вуси.
    Нам сміятись сором і нудні рюмси.

    Ми дуги з ведмедем не гнемо нігтем.
    Ми на сіроманці вперед не їдем,
    і він не зведеться, пирнутий шприцом,
    ні в зударі об землю, чарівним принцом.

    Мідні сурми чуючи, ми не сурмим в них.
    Ми не любим подібних собі й осібних,
    крутіших замісом на іншім тісті.
    Ми не певні у часі, а частіш – місці.

    Позаяк від півдня далеко північ,
    думка сіпає думку чимдуж надривніш.
    Коли меркне сонце, ми струм вмикаєм,
    кінчаючи вечір грузинським чаєм.

    2
    Ми не бачим сходів у ріллі нашій.
    Жахний у нас захист, суддя незрячий.
    Нам миліша швайка, чим гол воротам.
    Вчастуйте обідом нас і компотом.

    Нам зоря у оці, що сльоза – подушці.
    Ми гидуєм короною на ропусі,
    чиряком і бородавкою на п'ясті.
    Подаруйте нам тюбик доброї мазі.

    Нам глупство миліше хитрощів лиса.
    Ми не відаєм, нащо деревам листя.
    І, коли ті Борей обриває махом,
    ураз ціпенієм, пройняті жахом.

    Позаяк на тепло зазіхає холод,
    піджак у латках наш, кожух в проколах.
    То не глузд ослаб, а вічі нездалі
    різнити орла силует і чаплі.

    3
    Ми боїмся смерті і страт посмертно.
    Нам знайомі наші жахи предметно:
    порожня імовірніша чанів пекла.
    Ми не знаєм, чи чує хто наше "леле…"

    Наші лінії доль і на крапку згідні.
    В узголів’ї доні в нічній сорочині,
    або сина – в майці – не стати нам снами.
    Наша тінь довша ночей перед нами.

    То не дзвін калатає над хмурим вічем!
    Ми в пітьму ідемо, де світити нічим.
    Ми спускаєм стяги й палим бумаги.
    Дайте пригубити напослідок з фляги.

    І чому так виходить? І гріх за долю
    кивати на вдачу або Божу волю.
    А обіцялась хіба інакша?
    Ми платили за всіх, от і решта ваша.


    ____________________________


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  35. Олена Балера - [ 2018.09.14 23:33 ]
    Amoretti. Сонет XLVIII (переклад з Едмунда Спенсера)
    Не винний ти, папере, діва зла
    Із помсти вилила на тебе гнів:
    Вона тебе у жертву віддала
    Вогню, твоїх не зрозумівши слів.
    Ганебного кінця єретиків
    Не гідний ти, не заслужив його,
    Не змову ти, не злочин учинив,
    А захищав господаря свого,
    Того митця, який про свій вогонь
    І біль у серці віршем розповів.
    Вона ж не чула голосу того,
    Хто у коханні дух вражає свій.
    Тому живи усупереч всьому
    І слав її, здолавши сотні мук.




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (5)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.07 01:32 ]
    У смарагдовому літі (переклад на російську Світлани Груздєвої)
    Под ветвей густым плетеньем,
    Где и в травах изумруд,
    Изумрудное свеченье
    Я ловил и там и тут.

    И, развиты зелень-ветром,
    Ветви зелено цвели.
    В изумрудном дивном лете –
    Тайный взгляд из-под полы

    Расстилал мне светотени,
    Брызг улыбки в тишине,
    И, с салатовым оттенком,
    Солнце их бросало мне.

    Чарами до онеменья
    Пеленало их средь трав,
    Словно камень драгоценный
    Мне даря…иль я не прав?..


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.88)
    Коментарі: (2)


  37. Сонце Місяць - [ 2018.09.02 15:55 ]
    Осінній день (R. M. Rilke)
     
    Владарю, час. Вже літо відбулось
    У тінь сховавши сонячні кадрани
    овій вітрами долішнє тепло

    Звели плодам налитись по сам край
    вділи їм зо два дні з південним гартом
    примусь достиглі грона добирати
    останній цукор в тьмяний виноград

    Тепер безхатченко дім не збудує свій
    Тепер самітник більш ніким не званий
    З безсоння, книг, по довгім листуванні
    бродити по алеях піде він
    в поневірянні, в падолисті раннім





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  38. Ігор Шоха - [ 2018.08.27 20:59 ]
    Я і Вова
    Не видумую, чесне слово.
    Привалило мені уві сні:
    двоє в розшуку: я і... Вова –
    фотороботом на стіні.

    – Оціни –
    «охмуряю» Вову, –
    це іще не судовий зал.
    Дуже хочу я до Сєнцова.
    Анексуємо наш Ямал.

    – Е-е-е..., –
    виляє велеречивий, –
    я... усю Україну бандер...
    (пропущу матюки курсивом)
    ...замочу її... у... еСеСеР.

    Засіяли «зірки» на Раші:
    – Ви – ямалці, а ми – у Крим!
    Історично – усе не ваше,
    це від Яника нам калим.

    А за ними, у морі кро́ві,
    блюдолизи:
    – Ату їх, ату!
    Просинаюся весь у поту.

    За стіною віщає Вова:
    – Наші...
                Альпи...
                        узяв ...
                                  Суворов!
    Чуй....,
              Анжела... ,
                          на ви...
                                      іду.

                       08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (5)


  39. Ірина Вовк - [ 2018.08.13 22:32 ]
    "Дві ружі" (старовинний романс, переспів)
    Випарів краплини – сльози небайдужі -
    Затемняють синій різьблений кришталь.
    Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
    А на них німая, мертвая печаль.

    Одна із них білая-білая
    Була, наче спроба невмілая,
    А інша – червона… вогне́нная,
    Була, як мета нездійсне́нная.
    Обидві – манили і звали,
    Обидві ... зів’яли.

    Одна із них ніжная-ніжная,
    Була, як сопілка невтішная,
    А інша, як пристрасть, захланная –
    безумна, нахабна, ще й п’яная…
    Обидві – манили і звали,
    І врешті... зів’яли.

    Вони зів’яли – не цвісти їм знов,
    А з ними зів’яла і ласка, й любов…

    Щастя було стільки – наче крапель в морі,
    Наче з листя кужіль на сирій землі…
    І зостались тільки, як «мементо морі»*,
    Дві зів’ялі ружі в синім кришталі.


    * memento mori - з латини, пам'ятай про смерть.

    13 серпня 2018




    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (2)


  40. Сонце Місяць - [ 2018.08.13 21:00 ]
    Astralis (Novalis)
     
    Новий розвиднюється світ
    Що сяйніше від світел сонць усіх
    Зримо на баштах, мохом вкутих
    Наше дивне незбагненне і майбутнє
    Вчорашній дім, набридлий нам
    Сьогодні вже чудесний храм

    Відчинено любові брами
    І вигадка пряде від рання
    Є світом сон & сном є світ
    Прагрá природних сил вирує скрізь
    Вирує скрізь

    І світу предковічний дух
    Обертається й квітує навкруг
    Усе мусить привітне встріти
    З інакшого зростати й зріти
    У всьому будь-чого є слід
    І будь-що стрівши одразу спрагло
    уливається в його глиб

    Відчинено любові брами
    І вигадка пряде від рання
    Є світом сон & сном є світ
    Прагрá природних сил вирує скрізь
    Вирує скрізь

    За вірою ідуть діла
    Із далечі де розпочинається мла
    Пензля фантазії би взяти
    Заштрихувати, розмалювати
    Згинуть у диму магічному врешті
    Хіть і туга життя й смерті

    Відчинено любові брами
    І вигадка пряде від рання
    Є світом сон & сном є світ
    Прагрá природних сил вирує скрізь
    Вирує скрізь

    Хто у коханні вищім ствердивсь
    Запрагне ран, як милосердя
    Із болем кожну пов’язь рвати
    Так вірний має злишнім стати
    І плоть розчиниться сльозами
    В журі & гіркій нестямі
    Світ гробом явиться в той день
    Як долу попіл серць спаде

    Відчинено любові брами
    І вигадка пряде від рання
    Є світом сон & сном є світ
    Прагрá природних сил вирує скрізь
    Вирує скрізь





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  41. Олена Балера - [ 2018.08.13 09:27 ]
    Amoretti. Сонет XLVII (переклад з Едмунда Спенсера)
    Не довіряй привітності очей,
    Не знавши їх в підступності гіркій:
    Дурненька рибка з пастки не втече,
    У звабі – сховок золотих гачків.
    Із посміхом вона серця слабкі
    Закохує у себе, як на гріх.
    В своїй жорстокій гордості п’янкій
    Вона вбиває спійманих усіх.
    Коли криваві руки нищать їх,
    Сміються очі сяєвом святим:
    Жорстока гра готується для тих,
    Кого штовхає біль на смерть іти.
    Та зваба зродить вміло думку в нас:
    Життя – це біль, а втіха – смертний час.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (6)


  42. Сонце Місяць - [ 2018.08.12 20:01 ]
    Космічне Сміття (Frank Zappa)
     
    Містичний Агент зайшов і
    Проказав: ”Не тре‛ понтів?“
    Припрошував, за якийсь номінал
    Вже нині нир-ванни сягти
    Якби я прагнув, хотів & міг би
    Не відмовити у платні
    Він би кинув решту нагальних потреб
    Присвятивши увагу мені
    Я на це . . .
    Слухай, брате
    Кого джайвить се Космічне Сміття?
    (Ну кого джайвить Космічне Сміття)
    Чуєш, брате
    Не марнуй на мене час

    Містичний Агент нервово
    Пововтузився трохи & дзинь
    Сягнув до кишені Містичної Роби
    Та вийняв набір для голінь
    Хоч там була не голярка
    Не бляшанка з пінкою
    Та він запевнив, ледь зіскочила кришка
    Безвідмовний вибір, все тут!
    Олія від Афро-дайти
    І прахи Великих Вазу
    Сказав:
    ”Віриш-ні, але знаю напевно
    Лікує й астму, й шизу!“
    Я на це . . .
    Слухай, брате
    Кого джайвить се Космічне Сміття?
    (Який такий гуру з тебе, далебі)
    Чуєш, брате
    Не марнуй на мене час
    Пильнуй свій час . . .

    У мене досить власних проблем
    І тут немає рад
    Тож, всі препарати до медитацій
    Запхай собі у зад
    ”А ОСЬ КРИСТАЛЬНА КУЛЯ!“ І він
    Глянув крізь на світ
    Я вхопив річ
    Із його руки
    Хай би знав, як робити не слід
    В газету голову огорнув
    На вигляд став як Мара
    Мовивши кілька мамбо-джамб
    Сказав діткам спатки пора
    Персні забрав
    Годинник теж
    І все, що зумів найти
    Навів на дурника гіпноз
    Він не видав і звуку з тим
    Я повідав усе майбуття йому
    Оскільки вже розмова зайшла
    Сказав ”На м’ясо зростають ціни, а
    Твоя мила не зна з ким злягла . . .“

    Слухай, брате
    Кого джайвить се Космічне Сміття?
    (Оце чи справжнє пончо, не придбане в ”Сірз“ пон-чо?)
    Знаєш бо,
    Ти, різникуючи, зрубиш гроші
    Тож не марнуй на мене час
    (Пильнуй свій, пильнуй свій власний час . . .)
    Ом шанті, ом шанті, ом шанті-ом
    Ш-ШАНТІ





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  43. Сонце Місяць - [ 2018.08.09 19:51 ]
    Латентна Тінь (Van der Graaf Generator)
     
    Вві склі, анфас—всі звичайні проблеми
    & весь тривіальний фарс
    Питай, знайшовши голос, у чому твій труд
    на що ти дав згоду
    буденні дні, спів під ніс
    & наче буде ще гаразд
    Цей раз все не за чином—душа незворушна
    тіло причинне
    типово однобокий погляд
    хоч немає ілюзій ані з твого, ні з мого
    двійнику постійний, пліч-о-пліч незмінно
    о ти—моя латентна тіне
    Ще в думках: ”Дивацький зміст у відчуванні змін
    без розуміння для чого було усе
    хіба у контексті років . . .“
    Як оминути, і я не проти забути, о так
    Чи безум лише зворотна хвиля емоцій надмірних
    чи твій прихисток, моя тіне, там
    чи літанія— знаки її шанувань без упину
    чи тріщина всіх дамб?

    Гряде! розірветься навкруги
    хто би повірив наперед у нещастя
    У паніці, хапай етер
    крізь водоверть & смерть
    ніхто й нікого як усе
    не приймеш і долоні, простягнутої врятувати тебе
    Чи я лишив тебе в часи випробування?
    Чи це недолік, що я дивлюся, як плачеш?
    І ті фантоми що зринали, мали б знати
    ти дізнався б від них
    якби не втечі й намір осягти в самоті

    Ми й тепер не згублені: як подивишся у ніч
    ті кольори & ті вогні, мов речуть
    що люди не бозна де, просто навпроти
    і лиш німий одвічний спротив
    тримає нас тут

    Якщо безум йде, хай сповнить знизу до верху жадання
    втопить слабкість і блаж, і святе й не
    хай згасить життя, візьме душу й усе сповідання
    хай замістить мене

    Мабуть не пора ще мчати нам, тандемно чи поспіль—
    паралельний обрій притягує нас
    Мабуть хибно це, триматись чогось в один лише спосіб
    та прийде інший час
    інший час





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  44. Сонце Місяць - [ 2018.08.08 03:40 ]
    Богемська Рапсодія (Queen)
     
    Чи все насправді так
    Чи щось фантазія
    Хоч провалися
    Не втечеш від реальності
    Очі земні
    До неба здійми й сягни
    Я лиш безпутник, не варто співчуттів
    Завше тихо йшов, тихо йду
    Не вгорі, не внизу
    Вітер віє світом, де нема потреби мені, мені

    Мамо, вчинив я смерть
    У лице наган навів
    Стрелив я, загинув він
    Мамо, ось життя пролог ─
    Відкинути й покинути усе
    Мамо, ну-у
    Змирися і не плач
    Якщо я завтра не вернусь додому
    Перемовч, перемовч, у сльозах нема потреби

    Часе, ти надійшов
    По спині в’ється жах
    З болю в герці повсякчас
    Люди, прощавайте ─ я вам ніхто
    Обертаюся відтак лицем до скрут
    Мамо, нуу (вітер віє світом)
    А життя триває
    Часом ліпше б його зовсім не було

    Бачте маленький силует людини ген
    Скарамуш! Скарамуш! Він танцює фанданґо!
    Блискавиця & грім ─ непереливки усім
    Ґалілео, Ґалілеє
    Ґалілео, Ґалілеє
    Ґалілеє Фіґаро ─ славіть його!

    Я син безпутний, хто таких любить
    Він лиш безпутник із простої сім’ї
    Вирятуйте його від страхоти
    Тихо йшов, тихо йду ─ миром відпустіть
    Із миром! ні, не відпускай його ─ хай би йшов
    Із миром! не відпускай його ─ хай би йшов
    Із миром! не відпускай його ─ відпусти!
    Не пускай його ─ відпусти (не вір)
    Не пускай його ─ відпусти!
    Не відпустять, ні ─ о-о-о
    Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні
    О мамаміа, мамаміа, мамаміа, відпустіть!
    Велзевул свого дідька нав’язав мені
    мені, мені

    Всі оці ваші камені й плювки
    Всі оці ваші кохання й вироки
    О леле ─ ви тут всі проти мене
    Я прагну від вас ─ я прагну від вас, хоч куди

    Бо нема потреби
    Бачите самі
    Бо нема потреби ─ ні, нема потреби мені

    Світом віє вітер . . . .





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  45. Сонце Місяць - [ 2018.08.07 03:18 ]
    Ночі в атласі (The Moody Blues)
     
    Ночі в атласі не розвиднітися
    Без адресатів залишитись листам
    Сум за красою скрізь, чиї очі немов
    Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

    Я кохаю тебе, так нестямно, о якби знала ти

    Десь люди звикло разом із кимсь
    Що мене змучує, не відати їм
    Хто марно твердить безпідставні думки
    Щастя насамкінець, є в бажанні твоїм

    Я кохаю тебе, так нестямно
    О якби знала ти, о якби знала

    Ночі в атласі не розвиднітися
    Без адресатів залишитись листам
    Сум за красою скрізь, чиї очі немов
    Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

    Я кохаю тебе, так нестямно
    О якби знала ти, о якби знала


    Глибше вдих, густішає синь
    Світло зникне звідусіль
    Ремствують люди, що глипнуть назад
    Іще день безплідних енерговтрат
    Шалені коханці сплелись клубком
    Нелюба плач не вчує ніхто
    Мати до пипки кладе малюка
    Снить дідуган про юнацький вік, так
    Сферичне скло, що править ніччю
    Усуне колір з наших вічей
    Квіт мов попіл, плід мов сніг
    І нам судити, котрий з них
    Ймовірний чи облудний





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  46. Петро Скоропис - [ 2018.08.03 18:44 ]
    З Іосіфа Бродського. Посвітач
    Сатир, лишивши бронзовий струмок,
    стискає канделябр на шість свічок,
    як річ, належну одному йому.
    Але, як непомильний каже опис,
    він сам йому належить. Позаяк,
    належність обоюдна річ, бідак
    не виняток у описі. Тому
    в його мошонці зеленіє окис.

    Метка уява виокремить яв.
    Було таке: долав і він уплав
    потік, в чиєму дзеркалі давно
    шістьма гілками шумували зела.
    Обняв був стовбур. Стовбур коренивсь
    в землі. На гладі водній слід кудись
    одніс потік. Просвічувало дно.
    І відкись щебетала Філомела.

    Тривай тоді усе це зайвий миг,
    сатир і самоту пізнати б міг,
    і непотрібність ручаям, землі;
    та тої миті попустився жалю.
    Темніло. Із кутів, жалям у лад,
    "Не вмер" – не угавав дует свічад.
    Посвітач опинився на столі:
    осяяти довершеність ансамблю.

    Є стан речей, є стани речовин.
    Сатиру в бронзі копії світлин
    не шкодять. І позаду Рубікон,
    і отвердів увесь, до геніталій.
    Тим і бере мистецтво, вочевидь,
    умить, що навіть потемки яснить,
    оскільки головний його закон,
    достоту, в незалежності деталей.

    Палімо ж свічі. Годі балачок,
    шкода чи ні сатирові свічок.
    І ким хто володає – годі кпин,
    хоча гримаси і зловісні, врешті.
    Не я тебе, красуне, обійму.
    І докір слізний твій – казна кому;
    оскільки заливає стеарин
    не спогади за річ, а суто речі.


    ---------------------------------




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  47. Вікторія Торон - [ 2018.07.22 09:59 ]
    Вітряки твоїх думок (переклад)
    Кругові
    Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
    Без кінця і без початку на верткім веретені
    Ніби куля – сніжним схилом і увись – у літній день
    Навкруг місяця рухлива безупинна карусель
    Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
    Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
    Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

    Як тунель в самім тунелі – не відвести пильних віч
    Як каверна у печері, де панує вічна ніч
    Ніби двері, що круг вісі ходять сліпо без кінця
    На воді -- біжучі брижі від стрибкого камінця
    Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
    Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
    Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

    В голові – набридлі фрази, у кишені – дзвін ключів
    Чом пройшло так швидко літо, може, зайвого наплів?
    На піску – сліди коханців перед привидом розлук
    Звук далеких барабанів – чи не пальців твоїх стук?
    Пісні давньої уривок і картини на стіні
    Імена напівзабуті, лиця крутяться – чиї?
    І коли вже все скінчилось, враз свідомість пророста
    Що її волосся колір – фарба листя золота!

    Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
    Без кінця і без початку на верткім веретені
    В’ється образів шнурок, як розмотаний клубок –
    Вітряки твоїх думок.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  48. Олена Балера - [ 2018.07.19 20:47 ]
    Amoretti. Сонет XLVI (переклад з Едмунда Спенсера)
    Красуня, незворушна й чарівна,
    Жене від себе на шляхи земні,
    Та Неба скаламученого знак
    Велить для неї проживати дні.
    Кому тепер скоритися мені,
    Найкраще знають тільки Небеса,
    Та нижче небо вивергає гнів,
    Коли моя покора їй згаса.
    Узріть мій біль, що завдає краса,
    О, Небеса, і більше мук не шліть.
    Коли подвійна кара нависа –
    Її і Ваша – це нестерпна мить.
    Ті бурі, що на мене шле вона, –
    Достатня за мої гріхи ціна.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (7)


  49. Петро Скоропис - [ 2018.07.12 15:22 ]
    З Іосіфа Бродського. Співи без музики
    Коли ти поминеш мене
    в краю чужім, хоча нівроку
    слова ці вимисел, а не
    завбачення, про віщо оку

    у всеозброєнні сльози
    вони не повістять, ні дати
    їх витончена волосінь
    не в змозі вивудити, най ти

    за тридев’ять земель і за
    морями, в формі епілогу
    (хоча, нагадую, сльоза
    і без минулого, потроху

    все зменшує), але мене
    ти поминеш тамтого Літа,
    ще Божого й зітхнеш, – о, не
    зітхай! – обвівши сумовито

    ті кількості морів, полів,
    між нас – і не убачиш чинні
    з літами речі: товп нулів
    та їх очільниці.
    В гордині

    твоїй чи сліпоті моїй
    річ, або тім, що ні до чого
    не зобов’яже це, та їй-
    же, й дякуючи Богу,

    на боргову бодай пеню
    за те, що боронив погано
    від гірших бід, обороню
    тебе від зайвого зітхання.

    Майбутнє має форму тьми
    і супокою в ній нічного.
    В майбутньому, якого ми
    не знаємо, щодо якого,

    собі, принаймні у однім,
    я можу ясувати дещо:
    що стріч зі самотою в нім
    нам доста випаде і те, що

    воно уже настало – рев
    метілі, здаленілі зойки з
    глухої сутолоки мрев
    тому незаперечний доказ –

    в майбутнім – і не у простій
    розраді річ, а в гойній силі –
    отак бо віщий голос мій!
    зворушити уяву в стилі

    Шахерезади й рубаї,
    і, позаяк цілющий скорше
    посмертний жах, а не її
    мотиви смертного, – дозволь же

    осичин лепетом журних
    і зичити тобі утіх; та
    щоб тіні у снігу круг них
    звитяги славили Евкліда.

    ***

    Коли зітхнеться по мені,
    дня, місяця од Божа Літа
    такого бо, на чужині,
    за тридев’ять земель – а вийде

    не менше двадцяти осьми
    можливостей – озброюй вічі
    вологи краплею, візьми
    ще аркуш, і пером щовище

    сторчма в нім перпендикуляр
    постав, сподіванці в підпірку
    й помогу, буцім той кресляр,
    між точок двох: як під копірку

    маліємо ми, чи й цілком
    зникомі, а папір – спонука
    триматись поблизу обом,
    хоч точками; отож, розлука

    і є межею по прямій,
    і, самовіддані, як пара
    коханців – погляд твій і мій –
    крутизні перпендикуляра

    послідують у горній схрон
    з надією на порятунок
    висот і ломотою скронь;
    то що це є, як не трикутник?

    Огляньмо і фігуру ту,
    яка незлецьки в часі онім
    нас понукала б у поту
    скидатися не раз холоднім,

    найти потилицею кран
    опаленому злістю глузду;
    і стачило б її старань,
    коли не стерти віч полуду

    із ревнощів, прикмет, комет,
    порч, приворотної хороби
    – то перейнятись на предмет
    її трикутної подоби.

    Всьому своя пора і ґрунт –
    а тиснява і сліпуватість
    обіймів – ліпші з запорук
    розлук тривалих; обійнятись

    воліли й покладались ми
    самі на простір чи не надто
    лопатками та ліктями,
    за що сторицею й розплата

    за зраду нам; візьми перо
    і чистий аркуш – для промоцій
    простертого, проймися про-
    порційністю – а ми у змозі

    весь простір уявити, геж,
    і уселенськість місць, належних
    Творцеві: не сторожі веж
    захмарних, то страстей у вежах

    захмарних – уяви собі
    оту пропорцію, прямою
    між нами лежма, далебі,
    і, мапу буцім, для розвою

    подробиць сутнісних, розміть
    сей аркуш, умістити перш ніж
    урешті все – і зрозуміть

    любові від життя залежність.

    Отож, нехай прямої довж
    відома нам, а нам відома
    її тотожність скріпам лож
    подружніх, і зіяє пройма

    на місці стріч проникних віч
    од недолугого маневру
    між крайнощів(об чім і річ),
    то перпендикуляр, по центру

    сторчма постаючи, трима
    два погляди і, прямовисна,
    з підстав ґрунтовних, обома
    здіймається його вершина

    озонних не заради дір,
    і віч снаги обом не стачить
    на більше; але кожен взір,
    заціплий на вершині – катет.

    Прожекторів так промінці,
    проникні у недружній хаос
    захмарний поночі – і ціль
    найдуть, і раді перетятись;

    та ціль їх – не мішень стрільця
    несхибного, – але бездонне
    свічадо неба, де лиця
    нездалі бачити ’дне óдне

    не кажуть; і кого, як не
    мене, теж катета, окрему
    тобі довести надихне
    з оказією теорему

    обернену прямій, і де
    доведене наводить ляку
    гірш пугала, і жах веде
    забаглого притулку в закут.

    Це те, що нам обом дано.
    Надовго. Назавжди. Завважу
    незримі, а усе одно
    матерії. Зразки пейзажу

    місцини для нестрічі. Звід
    захмарний. У відлюдних нішах
    гостинний закапелок. Рід
    кутів, тим ліпших, що глухіших,

    принаймні, тим, що зусібíч
    нас не заскочать там. А решта
    є власність неподільна віч:
    верх власності для їх предмета.

    З роками, бо далеко до
    безсмертя нам і до едемів,
    ми вимостимо там гніздо
    і в нього порівну складемо

    скарби самітників, сміття
    неоговореного тощо
    у закутах подовж життя;
    і рано, або пізно, точка

    указана піде у ріст,
    заматеріє відкорінно,
    в ній зоряних набуде рис
    світ внутрішній, який хмарина

    не застує, бо сам Евклід
    дає обом, імлою любим,
    і третій кут заздалегідь;
    се, буцім, і скріпляють шлюбом.

    Такий нам випадає триб.
    Надовго. Назавжди. До гробу.
    Незримим навіч. То згори
    є вічі, пильні на поробу

    невидиму: і день, і ніч
    по Схід од Заходу і повні
    зникомі – ока умлівіч
    усевидющого не годні

    уникнути. І кільки б яв
    пітьми не ув’язнила скопом,
    візьми його тепер і встав
    своїм новітнім гороскопом,

    докіль те око в темноті
    не розібрало слів. Розлука
    є сума тріїці кутів,
    а нею викликана мука

    походить з потягу множин
    до злук; і їх взаємна мога
    сильніша інших форм тяжінь.
    І поготів – потуг земного.

    ***

    Схоластика, ти кажеш. Так,
    дітвацька забавка із горем
    ним невстидимих неборак
    у сховки. І зоря над морем –

    що є вона, як не (дозволь
    додати, щоб зарозумілим
    не видавався штиль) мозоль,
    натерта просторові світлом?

    Схоластика. Бог її зна.
    Можливо. Згода відповісти,
    теж відповідь. І де вона,
    межа схоластики в сім світі?

    Бог віда. Ідучи до сну,
    я бачу за вікном кончину
    зими, що застує весну:
    це ніч відраює причину

    від висліду. Не визнають
    квадрати, дати, оковиди
    твою долоню, чи мою,
    до скронь притиснуту...
    Коли ти

    невільно поминеш мене,
    згукнуться мимоволі згадкам
    і височіні, де майне
    деінде там, над Скагераком,

    у інших колі, чи сама,
    блукава, мерехтлива ледве
    зоря, якої вже нема.
    У тім і поляга мистецтво

    любові, та й життя, утім,
    у нім чутті речей підспудних,
    що в місці виявить пустім
    скарби, потвор, дівочогрудих

    крилатих левів пасадобль,
    божків безмірної могуті,
    провісників орлиних доль.
    Подумай, скількимога суті

    творінь простіш – і поготів,
    чим витинати оторочки
    природній оболонці див –
    дійти у просторіні точки!

    Ткни пальцем уві млу – най будь-
    куди. Куди волієш ткнути.
    Не те, що є у ньому, суть
    життя, а те, що мусить бути.

    Ткни пальцем у пітьму вгорі,
    де висотою ані ноти
    не поступається зорі;
    а як її нема – довготи,

    мазків зайовзаність незлу
    звиняй, немов тетер убозтву
    над токовищами розлук,
    немогу звиситися мозку.
    -----------------------------








    -----------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  50. Вікторія Торон - [ 2018.07.06 04:55 ]
    І смерті не бути володарем (переклад)
    Ділан Томас

    І смерті не бути володарем.
    Задубілі мерці – вони стануть одним
    Із блукальцем під західним місяцем.
    Лиш кістки стануть білі й розсипляться в дим,
    В їхніх стопах і ліктях заcяють зірки;
    Просвітліють усі, божевіллям охоплені,
    І піднімуться з дна на поверхню утоплені,
    Розійдуться коханці – кохання не згубиться.
    І смерті не бути володарем.

    І смерті не бути володарем.
    На дні моря хисткого
    Вони вік не кружлятимуть.
    У корчах на дибі, із жилами рваними,
    Прип’яті до колеса, будуть не знищені.
    В руках їхніх віра на дві розпадеться,
    І зло однорогом крізь них пронесеться;
    Кінці всі розщепляться, в них – ані тріщини;
    І смерті не бути володарем.

    І смерті не бути володарем.
    Вже не чути їм буде ні крику чаїного
    Ні хвиль, що у берег морський розбиваються,
    Квітка буяла – і не піднімається
    Ніжна голівка, пригнічена зливами.
    В безумі, в смерті, холодні, як цвяхи,
    Чола піднімуть, траву прориваючи,
    Прямо до сонця – аж сонце розколеться.
    І смерті не бути володарем.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   29