ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2018.09.25 14:05
Красива, сонячна,
лише б радіти.
Згубила в соняхах
картате літо,
зелені кульчики,
немов ліщина.
Сама ще дівчинка,
а Бог дав сина.

Анонім Я Саландяк
2018.09.25 10:54
Діалектика для фейсбука (з Канта) довге – актуальне речення... ... від Канта*: “Там де їхня спрощена логіка-свідомість (Wesen-суть,істота) , замість того зупиняє, власне стверджує, що це каверзні задуми розумників з метою, що найменше, похитнут

Ночі Вітер
2018.09.25 09:22
Все мине безжалісно, повільно,
Злиже час і відчай твій, і біль.
Усміхнеться в очі божевіллю, -
Не жалкуй, облиш вчорашній хміль.

До зими хвилина-дві – не більше.
Жменя снігу – вимір у життя.
Холодно. Тебе турбує інше?

Володимир Бойко
2018.09.25 08:58
А потім сталася війна
Межи нерідними братами,
Несамовита до нестями,
Осатаніла і брудна.

І правда в кожного своя,
Свої канони і резони,
І захищатимуть до скону

Анонім Я Саландяк
2018.09.24 18:23
наче про фейсбук Кант* сказав: ... таким чином йдеться не про різноманітність в мисленні, а уперто (зводиться до логіки Я) іде лише (blo-голо) про поняття Я, котре є простим (einfach-одно-разове-кратне) і до котрого (одного Я) все мислення, зр

Олександр Сушко
2018.09.24 17:52
Без клепки в голові неважко жити,
Поспав, поїв, помацав жінчин таз.
Весь вік думками тільки у кориті,
А генії звойовують Парнас.

А там - війна! Брикаються коняки,
Митці в боях розплющують носи.
Мені також порвали збоку плавки,

Світлана Мельничук
2018.09.24 16:47
Усе в тебе є:
і синиця у жмені,
і тінь журавля,
і прихований туз...
А серце твоє
у нагрудній кишені
(моїй) так давно
поселилось чомусь.

Іван Потьомкін
2018.09.24 15:27
З полону викупили кількох дівчат. Привезли в Нехардію і дали притулок на горищі в домі благочестивого рабі Амрама. Наніч прибрали драбину, що вела нагору. Котрась із дівчат пройшлась і промінь місяця вихопив її миловиду постать. Побачив це рабі і спал

Світлана Майя Залізняк
2018.09.24 13:21
Стомлені, замилені очі Доброти.
Релаксуй - муркочуть пуми і коти.
Синові - "добраніч", мамі - "почекай".
Лаштувала кладочку... віддалився рай.

Камінь із каблучки випав - на пісок.
Був у мене Голос.
Хвалять голосок.

Ярослав Чорногуз
2018.09.23 23:33
Осіння днина випита до дна,
Лягли навколо тіні присмеркові,
Лиш у саду, в любовному алькові
Літає сміху голосна луна.

Комусь вона, можливо, не до речі –
Збива ліричну хвилю у душі…
Ще хтось когось – дивуюся – смішить,

Олександр Сушко
2018.09.23 19:32
Тут був Едем. Шумів зелений ліс,
Стрибала білорибиця на плесі...
Тепер його нема. Є купи гільз,
Гниють у вирвах знищені берези.

Я знав - не можна вірити "братам",
Вони - раби, а я дитя свободи.
Сюди прийшла за здобиччю орда,

Нінель Новікова
2018.09.23 19:21
Світлий сум осінньої краси...

Любов Бенедишин
2018.09.23 17:33
Нечитані книги…
Оцю з понеділка зачну –
як світ пізнаватиму,
створений тільки для мене.
Та вже понад вечір
кладу намір свій у труну.
І зранку – бігцем –
у життя нетерпляче й шалене.

Іван Потьомкін
2018.09.22 21:11
Якщо похилий вік і похилив мене
То це над тим, що відкладалося на завтра.
Тепер силкуюся перетягти його в сьогодні.
А це не теж, що перетягувать в змаганнях линву...
...Такий собі урок для тих,
Хто мріяв про спокійну старість.
Урок, який мало кому

Нінель Новікова
2018.09.22 19:57
Я подякую осінь за ласку,
За емоції, що через край,
За кохання даровану казку,
За поезій рясний урожай.

Не зігріти душі оксамитом –
Почуття догоріли до тла!
Прощавай, моє бабине літо,

Василина Іванина
2018.09.22 16:45
З ранку нині хмарно. І це добре, бо ми збираємо виноград, а сонце нам не дозволено. Уперше в таку пору, тобто у вересні, почали збирати, але вже мусай, бо надовго відкладати не можемо... У Бога на цю осінь інші щодо нас плани, які нам ще не зовсім відомі.

Ірина Вовк
2018.09.21 22:48
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня. Про них у народi кажуть: ”Перша Пречиста жито засiває, Друга - дощем поливає, а Третя - снігом покриває”. Пiсля Успіння Пресвятої

Шон Маклех
2018.09.21 22:07
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео

Ольга Паучек
2018.09.21 13:17
Ніжну душу скував у кайдани,
Для бажання поставив капкан,..
Очі твої - то злі океани,
А слова, як безжальний вулкан...

Все ж я вдячна тобі за синочків,
За моїх пречудових дітей...
А між нас... пересохли струмочки,

Анонім Я Саландяк
2018.09.21 12:42
Аргумент двадцять сім-вісім: точка абсурду...     ... розум має право на абсурд, я так думаю; Кант* - мені здається, всіляко обминає слово абсурдний - Absurditat-absurd-безглуздий... а коли, його ж, “дисципліна доказів” вимагає, від нього ж, відпов

Віта Парфенович
2018.09.21 12:30
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повніс

Світлана Майя Залізняк
2018.09.21 11:14
Занадто доброю - не варто...
Чуже багаття джерґотить.
Тремку мелодію Монмартру
передає вселенська нить.

Мережу вірші блискотючі.
Лелітки досвіду ловіть.
На оксамитові онучі

Марґо Ґейко
2018.09.21 09:27
Він був такий, що міг би і до ста…
Та схибив і пішов у ті квартали,
Де двоє туй у кованих кутах
Небавом синім пологом повстали.

Сукався час, незнано звідкіля,
Вертівся на одвічне мотовило –
Тепер тобою плакало гілля,

Петро Скоропис
2018.09.21 08:39
Ми у лузі грати в квача охочі,
бодай не в пальтині, а у сорочці.
А як дощ і сльота покінчать із літом,
ми, учитись охочі, не хлипнем слідом.

Ми посібник затрем, ведучи бровою.
Те, що нам сниться, і стане явою.
Ми п

Олександр Сушко
2018.09.21 05:08
Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,

Ярослав Чорногуз
2018.09.21 01:52
Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –

Ігор Шоха
2018.09.20 21:34
На орду не йди юрбою,
бо орда проклята
всіх потягне за собою
і покаже п’яти.

Краще вийди наодинці
і з усього маху
порахуйся із ординцем

Віта Парфенович
2018.09.20 20:11
Все не стається просто так,
а під надійним неба покривом,
дається успіх, дозвіл, знак,
удачею чи згоди поглядом.
І я гравець у грі буття,
якому двері відчиняються.
Якби ж знаття, яке знаття,
Пригоди де розпочинаються.

Олена Багрянцева
2018.09.20 15:16
І так би сидіти в осінньому вирі удвох за чаєм.
Вдихати повітря, що тягнеться, мов іриска.
Прощатися з літом, підводити жовту риску.
І знати, що вересень все зазвичай прощає…

Отак відчувати вершкові твої долоні.
Збирати у скриню розсипані дні безпе

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:16
Якось батьки зі сином – дванадцятирічним хлопчиком, поверталися з недільної церковної служби. І син, пам’ятаючи проповідь, запитав: – Священик говорив, що вже дуже скоро люди всі разом підуть у Рай, а коли це буде? Тато відповів, що тер

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:13
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час. Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи сво

Світлана Майя Залізняк
2018.09.20 11:46
Любити цей світ навчуся.
Забуду лавровий Крим.
Зросійщення, "мусі-пусі"...
Жертовні мангали... дим...

Вагання, мінорний подив.
Стою-роззираюсь... ніч.
Пливуть осяйні колоди

Лариса Пугачук
2018.09.20 10:37
— Галюню, ходи сюди, розкажи-но нам віршика! На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла

Ігор Деркач
2018.09.20 09:52
І знову чути веремію степу,
і при дорозі битій – чаєнят,
у Дикім полі – гетьмана Мазепу,
а у Полтаві – дикий каганат.

Петрові завойовує осанну
та сама дика чота Палія.
Не повезло у смерті отаману,

Ірина Вовк
2018.09.20 09:46
То буде мить ранкового прозріння,
як вереснева пастораль осіння –
твоя зоря холодна та висока,
а ти стоїш безмежно одинока,
княгине споночілого палацу,
твою корону віддано паяцу,
а на нозі твоїй стара панчоха,
(княгиня у личині скомороха).

Олександр Сушко
2018.09.20 09:00
Любить киця голівки від мойви
(треба якось погризти й собі).
Коли жінка жадає любові -
Не відказуй - хапай і люби.

Я учився тактовності в школі,
Виріс чемний тишко-парубій.
Джентльмен не відмовить ніколи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Катерина Боброк
2018.09.25

Сергій Царенко
2018.09.23

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Надія Коваль
2018.09.07

Кець Валерій Кець Валерій
2018.09.07

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Петро Скоропис - [ 2018.09.21 08:14 ]
    З Іосіфа Бродського. Пісня цноти, вона ж – досвіду
    Ми у лузі грати в квача охочі,
    бодай не в пальтині, а у сорочці.
    А як дощ і сльота покінчать із літом,
    ми, учитись охочі, не хлипнем слідом.

    Ми посібник затрем, ведучи бровою.
    Те, що нам сниться, і стане явою.
    Ми полюбим всіх, а за це – вони нас.
    Це поліпшення ліпшого: плюс на мінус.

    Ми в дружини собі візьмем дів з очима
    неполоханих ланей, а як є ними,
    то струнких парубійків у мужі візьмем
    і ніхто не чутиметься самітним.

    Позаяк у ляльок усміхнені лиця,
    як схибим у дечім, то сміючися.
    І тоді зі спокоєм знакомиті
    мудреці підмітять: річ у освіті.

    2
    Ми у думці окріпнемо перегодом.
    Ми усяку недугу вигоїм йодом.
    Наші вікна завішані будуть тюлем,
    а не забрані в чорні решітки тюрем.

    Ми приємну роботу скінчимо рано.
    Ми віч не зведемо в кіні з екрана.
    Ми важезні брошки почепимо платтям,
    коли хто без грошей, то ми оплатим.

    Ми судно збудуєм з гвинтом і паром,
    цілковито залізне і з повним баром.
    Ми зійдем на борт і відкриєм візу,
    і оглянем Акрополь і Мону Лізу.

    Позаяк континентів число ми вірно
    рік од року на четверо пір почвірно
    перемножим, і баки пального повні,
    двадцять місць оглядинам наготові.

    3
    Тьохне нам соловей у гаю зеленім.
    Ми не хутче віри ймемо, що смертні,
    чим ворона опудалові за тином.
    Винуваті, ми в кут стаєм самостійно.

    Ми зістарієм в кріслі глибокім сидьма,
    у оточенні внуків і внучок. Сі́м'ям
    не утішеним завше дадуть сусіди
    телесвідчити вирок шпигунській сіті.

    Як нас учать книги, епоха, люди:
    завтра так тяжко не має бути,
    як вчора, і слово сіє писати
    в tempi слідує нам passati.

    Позаяк переваги душі у тілі,
    ми діждемо ліпшого, чим хотіли.
    Пирога ми засмажим на чистім салі,
    адже так смачніше: так нам казали.

    ___________________________


    "Hear the voice of the Bard!"
    W. Blake

    1
    Ми окрай села не чаркуєм в сіні.
    Ми себе не дамо в женихи царівні.
    Ми мочаєм в щі не постіл, а вуси.
    Нам сміятись сором і нудні рюмси.

    Ми з ведмедем дуги не зогнемо нігтем.
    Ми на сіроманці вперед не їдем,
    і він не зведеться, пирнутий шприцом,
    ні в зударі об землю, чарівним принцом.

    Мідні сурми чуючи, ми не сурмим в них.
    Ми не любим подібних собі й осібних,
    кого замісили на іншім тісті.
    Ми не певні у часі, а частіш – місці.

    Позаяк від півдня далеко північ,
    дляві роздуми наші неоковирні.
    Коли меркне солнце, ми струм вмикаєм
    для причастя на ніч грузинським чаєм.

    2
    Ми не бачим сходів у ріллі нашій.
    Жахний у нас захист, суддя незрячий.
    Нам миліша швайка, чим гол воротам.
    Вчастуйте обідом нас і компотом.

    Нам у оці зоря, що сльоза – подушці.
    Боїмося корони ми на ропусі,
    бородавок і слідів гидоти на пальці.
    Подаруйте нам тюбик доброї мазі.

    Нам глупство миліше хитрощів лиса.
    Ми не відаєм, нащо деревам листя.
    І, коли їх Борей обриває махом,
    ураз ціпенієм, пройняті жахом.

    Позаяк теплота переходить в холод,
    піджак у латках наш, кожух в проколах.
    То не глузд ослаб, а вічі нездалі
    орла силует різнити од чаплі.

    3
    Ми боїмся смерті і страт посмертно.
    Нам знайомі чинні жахи предметно:
    порожня імовірніш, чим чани пекла.
    Ми не знаєм, чи чує хто наше "леле…".

    Наші лінії долі на крапку згідні.
    В узголів’ї доні в нічній сорочині,
    чи сина – в майці – нам не стати снами.
    Наша тінь довша за ніч перед нами.

    То не дзвін калатає над хмурим вічем!
    Ми в пітьму ідемо, де світити нічим.
    Ми спускаєм стяги й палим бумаги.
    Напослідок пригубити дайте з фляги.

    І чому так виходить? І гріх за долю
    кивати на вдачу або Божу волю.
    А обіцялась хіба інакша?
    Ми платили за всіх, от і решта ваша.


    ____________________________


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Олена Балера - [ 2018.09.14 23:33 ]
    Amoretti. Сонет XLVIII (переклад з Едмунда Спенсера)
    Не винний ти, папере, діва зла
    Із помсти вилила на тебе гнів:
    Вона тебе у жертву віддала
    Вогню, твоїх не зрозумівши слів.
    Ганебного кінця єретиків
    Не гідний ти, не заслужив його,
    Не змову ти, не злочин учинив,
    А захищав господаря свого,
    Того митця, який про свій вогонь
    І біль у серці віршем розповів.
    Вона ж не чула голосу того,
    Хто у коханні дух вражає свій.
    Тому живи усупереч всьому
    І слав її, здолавши сотні мук.




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (3)


  3. Ярослав Чорногуз - [ 2018.09.07 01:32 ]
    У смарагдовому літі (переклад на російську Світлани Груздєвої)
    Под ветвей густым плетеньем,
    Где и в травах изумруд,
    Изумрудное свеченье
    Я ловил и там и тут.

    И, развиты зелень-ветром,
    Ветви зелено цвели.
    В изумрудном дивном лете –
    Тайный взгляд из-под полы

    Расстилал мне светотени,
    Брызг улыбки в тишине,
    И, с салатовым оттенком,
    Солнце их бросало мне.

    Чарами до онеменья
    Пеленало их средь трав,
    Словно камень драгоценный
    Мне даря…иль я не прав?..


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (2)


  4. Сонце Місяць - [ 2018.09.02 15:55 ]
    Осінній день (R. M. Rilke)
     
    Владарю, час. Вже літо відбулось
    У тінь сховавши сонячні кадрани
    овій вітрами долішнє тепло

    Звели плодам налитись по сам край
    вділи їм зо два дні з південним гартом
    примусь достиглі грона добирати
    останній цукор в тьмяний виноград

    Тепер безхатченко дім не збудує свій
    Тепер самітник більш ніким не званий
    З безсоння, книг, по довгім листуванні
    бродити по алеях піде він
    в поневірянні, в падолисті раннім





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  5. Ігор Шоха - [ 2018.08.27 20:59 ]
    Я і Вова
    Не видумую, чесне слово.
    Привалило мені уві сні:
    двоє в розшуку: я і... Вова –
    фотороботом на стіні.

    – Оціни –
    «охмуряю» Вову, –
    це іще не судовий зал.
    Дуже хочу я до Сєнцова.
    Анексуємо наш Ямал.

    – Е-е-е..., –
    виляє велеречивий, –
    я... усю Україну бандер...
    (пропущу матюки курсивом)
    ...замочу її... у... еСеСеР.

    Засіяли «зірки» на Раші:
    – Ви – ямалці, а ми – у Крим!
    Історично – усе не ваше,
    це від Яника нам калим.

    А за ними, у морі кро́ві,
    блюдолизи:
    – Ату їх, ату!
    Просинаюся весь у поту.

    За стіною віщає Вова:
    – Наші...
                Альпи...
                        узяв ...
                                  Суворов!
    Чуй....,
              Анжела... ,
                          на ви...
                                      іду.

                       08.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (5)


  6. Ірина Вовк - [ 2018.08.13 22:32 ]
    "Дві ружі" (старовинний романс, переспів)
    Випарів краплини – сльози небайдужі -
    Затемняють синій різьблений кришталь.
    Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
    А на них німая, мертвая печаль.

    Одна із них білая-білая
    Була, наче спроба невмілая,
    А інша – червона… вогне́нная,
    Була, як мета нездійсне́нная.
    Обидві – манили і звали,
    Обидві ... зів’яли.

    Одна із них ніжная-ніжная,
    Була, як сопілка невтішная,
    А інша, як пристрасть, захланная –
    безумна, нахабна, ще й п’яная…
    Обидві – манили і звали,
    І врешті... зів’яли.

    Вони зів’яли – не цвісти їм знов,
    А з ними зів’яла і ласка, й любов…

    Щастя було стільки – наче крапель в морі,
    Наче з листя кужіль на сирій землі…
    І зостались тільки, як «мементо морі»*,
    Дві зів’ялі ружі в синім кришталі.


    * memento mori - з латини, пам'ятай про смерть.

    13 серпня 2018




    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (2)


  7. Сонце Місяць - [ 2018.08.13 21:00 ]
    Astralis (Novalis)
     
    Новий розвиднюється світ
    Що сяйніше від світел сонць усіх
    Зримо на баштах, мохом вкутих
    Наше дивне незбагненне і майбутнє
    Вчорашній дім, набридлий нам
    Сьогодні вже чудесний храм

    Відчинено любові брами
    І вигадка пряде від рання
    Є світом сон & сном є світ
    Прагрá природних сил вирує скрізь
    Вирує скрізь

    І світу предковічний дух
    Обертається й квітує навкруг
    Усе мусить привітне встріти
    З інакшого зростати й зріти
    У всьому будь-чого є слід
    І будь-що стрівши одразу спрагло
    уливається в його глиб

    Відчинено любові брами
    І вигадка пряде від рання
    Є світом сон & сном є світ
    Прагрá природних сил вирує скрізь
    Вирує скрізь

    За вірою ідуть діла
    Із далечі де розпочинається мла
    Пензля фантазії би взяти
    Заштрихувати, розмалювати
    Згинуть у диму магічному врешті
    Хіть і туга життя й смерті

    Відчинено любові брами
    І вигадка пряде від рання
    Є світом сон & сном є світ
    Прагрá природних сил вирує скрізь
    Вирує скрізь

    Хто у коханні вищім ствердивсь
    Запрагне ран, як милосердя
    Із болем кожну пов’язь рвати
    Так вірний має злишнім стати
    І плоть розчиниться сльозами
    В журі & гіркій нестямі
    Світ гробом явиться в той день
    Як долу попіл серць спаде

    Відчинено любові брами
    І вигадка пряде від рання
    Є світом сон & сном є світ
    Прагрá природних сил вирує скрізь
    Вирує скрізь





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  8. Олена Балера - [ 2018.08.13 09:27 ]
    Amoretti. Сонет XLVII (переклад з Едмунда Спенсера)
    Не довіряй привітності очей,
    Не знавши їх в підступності гіркій:
    Дурненька рибка з пастки не втече,
    У звабі – сховок золотих гачків.
    Із посміхом вона серця слабкі
    Закохує у себе, як на гріх.
    В своїй жорстокій гордості п’янкій
    Вона вбиває спійманих усіх.
    Коли криваві руки нищать їх,
    Сміються очі сяєвом святим:
    Жорстока гра готується для тих,
    Кого штовхає біль на смерть іти.
    Та зваба зродить вміло думку в нас:
    Життя – це біль, а втіха – смертний час.



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (6)


  9. Сонце Місяць - [ 2018.08.12 20:01 ]
    Космічне Сміття (Frank Zappa)
     
    Містичний Агент зайшов і
    Проказав: ”Не тре‛ понтів?“
    Припрошував, за якийсь номінал
    Вже нині нир-ванни сягти
    Якби я прагнув, хотів & міг би
    Не відмовити у платні
    Він би кинув решту нагальних потреб
    Присвятивши увагу мені
    Я на це . . .
    Слухай, брате
    Кого джайвить се Космічне Сміття?
    (Ну кого джайвить Космічне Сміття)
    Чуєш, брате
    Не марнуй на мене час

    Містичний Агент нервово
    Пововтузився трохи & дзинь
    Сягнув до кишені Містичної Роби
    Та вийняв набір для голінь
    Хоч там була не голярка
    Не бляшанка з пінкою
    Та він запевнив, ледь зіскочила кришка
    Безвідмовний вибір, все тут!
    Олія від Афро-дайти
    І прахи Великих Вазу
    Сказав:
    ”Віриш-ні, але знаю напевно
    Лікує й астму, й шизу!“
    Я на це . . .
    Слухай, брате
    Кого джайвить се Космічне Сміття?
    (Який такий гуру з тебе, далебі)
    Чуєш, брате
    Не марнуй на мене час
    Пильнуй свій час . . .

    У мене досить власних проблем
    І тут немає рад
    Тож, всі препарати до медитацій
    Запхай собі у зад
    ”А ОСЬ КРИСТАЛЬНА КУЛЯ!“ І він
    Глянув крізь на світ
    Я вхопив річ
    Із його руки
    Хай би знав, як робити не слід
    В газету голову огорнув
    На вигляд став як Мара
    Мовивши кілька мамбо-джамб
    Сказав діткам спатки пора
    Персні забрав
    Годинник теж
    І все, що зумів найти
    Навів на дурника гіпноз
    Він не видав і звуку з тим
    Я повідав усе майбуття йому
    Оскільки вже розмова зайшла
    Сказав ”На м’ясо зростають ціни, а
    Твоя мила не зна з ким злягла . . .“

    Слухай, брате
    Кого джайвить се Космічне Сміття?
    (Оце чи справжнє пончо, чи придбане в ”Сірз“ пон-чо?)
    Знаєш бо,
    Ти, різникуючи, зрубиш гроші
    Тож не марнуй на мене час
    (Пильнуй свій, пильнуй свій власний час . . .)
    Ом шанті, ом шанті, ом шанті-ом
    Ш-ШАНТІ





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  10. Сонце Місяць - [ 2018.08.09 19:51 ]
    Латентна Тінь (Van der Graaf Generator)
     
    Вві склі, анфас—всі звичайні проблеми
    & весь тривіальний фарс
    Питай, знайшовши голос, у чому твій труд
    на що ти дав згоду
    буденні дні, спів під ніс
    & наче буде ще гаразд
    Цей раз все не за чином—душа незворушна
    тіло причинне
    типово однобокий погляд
    хоч немає ілюзій ані з твого, ні з мого
    двійнику постійний, пліч-о-пліч незмінно
    о ти—моя латентна тіне
    Ще в думках: ”Дивацький зміст у відчуванні змін
    без розуміння для чого було усе
    хіба у контексті років . . .“
    Як оминути, і я не проти забути, о так
    Чи безум лише зворотна хвиля емоцій надмірних
    чи твій прихисток, моя тіне, там
    чи літанія— знаки її шанувань без упину
    чи тріщина всіх дамб?

    Гряде! розірветься навкруги
    хто би повірив наперед у нещастя
    У паніці, хапай етер
    крізь водоверть & смерть
    ніхто й нікого як усе
    не приймеш і долоні, простягнутої врятувати тебе
    Чи я лишив тебе в часи випробування?
    Чи це недолік, що я дивлюся, як плачеш?
    І ті фантоми що зринали, мали б знати
    ти дізнався б від них
    якби не втечі й намір осягти в самоті

    Ми й тепер не згублені: як подивишся у ніч
    ті кольори & ті вогні, мов речуть
    що люди не бозна де, просто навпроти
    і лиш німий одвічний спротив
    тримає нас тут

    Якщо безум йде, хай сповнить знизу до верху жадання
    втопить слабкість і блаж, і святе й не
    хай згасить життя, візьме душу й усе сповідання
    хай замістить мене

    Мабуть не пора ще мчати нам, тандемно чи поспіль—
    паралельний обрій притягує нас
    Мабуть хибно це, триматись чогось в один лише спосіб
    та прийде інший час
    інший час





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  11. Сонце Місяць - [ 2018.08.08 03:40 ]
    Богемська Рапсодія (Queen)
     
    Чи все насправді так
    Чи щось фантазія
    Хоч провалися
    Не втечеш від реальності
    Очі земні
    До неба здійми й сягни
    Я лиш безпутник, не варто співчуттів
    Завше тихо йшов, тихо йду
    Не вгорі, не внизу
    Вітер віє світом, де нема потреби мені, мені

    Мамо, вчинив я смерть
    У лице наган навів
    Стрелив я, загинув він
    Мамо, ось життя пролог ─
    Відкинути й покинути усе
    Мамо, ну-у
    Змирися і не плач
    Якщо я завтра не вернусь додому
    Перемовч, перемовч, у сльозах нема потреби

    Часе, ти надійшов
    По спині в’ється жах
    З болю в герці повсякчас
    Люди, прощавайте ─ я вам ніхто
    Обертаюся відтак лицем до скрут
    Мамо, нуу (вітер віє світом)
    А життя триває
    Часом ліпше б його зовсім не було

    Бачте маленький силует людини ген
    Скарамуш! Скарамуш! Він танцює фанданґо!
    Блискавиця & грім ─ непереливки усім
    Ґалілео, Ґалілеє
    Ґалілео, Ґалілеє
    Ґалілеє Фіґаро ─ славіть його!

    Я син безпутний, хто таких любить
    Він лиш безпутник із простої сім’ї
    Вирятуйте його від страхоти
    Тихо йшов, тихо йду ─ миром відпустіть
    Із миром! ні, не відпускай його ─ хай би йшов
    Із миром! не відпускай його ─ хай би йшов
    Із миром! не відпускай його ─ відпусти!
    Не пускай його ─ відпусти (не вір)
    Не пускай його ─ відпусти!
    Не відпустять, ні ─ о-о-о
    Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні
    О мамаміа, мамаміа, мамаміа, відпустіть!
    Велзевул свого дідька нав’язав мені
    мені, мені

    Всі оці ваші камені й плювки
    Всі оці ваші кохання й вироки
    О леле ─ ви тут всі проти мене
    Я прагну від вас ─ я прагну від вас, хоч куди

    Бо нема потреби
    Бачите самі
    Бо нема потреби ─ ні, нема потреби мені

    Світом віє вітер . . . .





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  12. Сонце Місяць - [ 2018.08.07 03:18 ]
    Ночі в атласі (The Moody Blues)
     
    Ночі в атласі не розвиднітися
    Без адресатів залишитись листам
    Сум за красою скрізь, чиї очі немов
    Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

    Я кохаю тебе, так нестямно, о якби знала ти

    Десь люди звикло разом із кимсь
    Що мене змучує, не відати їм
    Хто марно твердить безпідставні думки
    Щастя насамкінець, є в бажанні твоїм

    Я кохаю тебе, так нестямно
    О якби знала ти, о якби знала

    Ночі в атласі не розвиднітися
    Без адресатів залишитись листам
    Сум за красою скрізь, чиї очі немов
    Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

    Я кохаю тебе, так нестямно
    О якби знала ти, о якби знала


    Глибше вдих, густішає синь
    Світло зникне звідусіль
    Ремствують люди, що глипнуть назад
    Іще день безплідних енерговтрат
    Шалені коханці сплелись клубком
    Нелюба плач не вчує ніхто
    Мати до пипки кладе малюка
    Снить дідуган про юнацький вік, так
    Сферичне скло, що править ніччю
    Усуне колір з наших вічей
    Квіт мов попіл, плід мов сніг
    І нам судити, котрий з них
    Ймовірний чи облудний





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  13. Петро Скоропис - [ 2018.08.03 18:44 ]
    З Іосіфа Бродського. Посвітач
    Сатир, лишивши бронзовий струмок,
    стискає канделябр на шість свічок,
    як річ, належну одному йому.
    Але, як непомильний каже опис,
    він сам йому належить. Позаяк,
    належність обоюдна річ, бідак
    не виняток у описі. Тому
    в його мошонці зеленіє окис.

    Метка уява виокремить яв.
    Було таке: долав і він уплав
    потік, в чиєму дзеркалі давно
    шістьма гілками шумували зела.
    Обняв був стовбур. Стовбур коренивсь
    в землі. На гладі вод сліди кудись
    одніс потік. Просвічувало дно.
    І відкись щебетала Філомела.

    Тривай тоді усе це зайвий миг,
    сатир і самоту пізнати б міг,
    і непотрібність ручаям, землі;
    та тої миті попустився жалю.
    Темніло. Із кутів, жалям у лад,
    "Не вмер" – не угавав дует свічад.
    Посвітач опинився на столі:
    осяяти довершеність ансамблю.

    Є стан речей, є стани речовин.
    Сатиру в бронзі копії світлин
    не шкодять. І позаду Рубікон,
    і отвердів увесь, до геніталій.
    Тим і бере мистецтво, вочевидь,
    умить, що навіть потемки яснить,
    оскільки головний його закон,
    достоту, в незалежності деталей.

    Палімо ж свічі. Годі балачок,
    шкода чи ні сатирові свічок.
    І ким хто володає – годі кпин,
    хоча гримаси і зловісні, врешті.
    Не я тебе, красуне, обійму.
    І докір слізний твій – казна кому;
    оскільки заливає стеарин
    не спогади за річ, а суто речі.


    ---------------------------------




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  14. Вікторія Торон - [ 2018.07.22 09:59 ]
    Вітряки твоїх думок (переклад)
    Кругові
    Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
    Без кінця і без початку на верткім веретені
    Ніби куля – сніжним схилом і увись – у літній день
    Навкруг місяця рухлива безупинна карусель
    Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
    Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
    Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

    Як тунель в самім тунелі – не відвести пильних віч
    Як каверна у печері, де панує вічна ніч
    Ніби двері, що круг вісі ходять сліпо без кінця
    На воді -- біжучі брижі від стрибкого камінця
    Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
    Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
    Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

    В голові – набридлі фрази, у кишені – дзвін ключів
    Чом пройшло так швидко літо, може, зайвого наплів?
    На піску – сліди коханців перед привидом розлук
    Звук далеких барабанів – чи не пальців твоїх стук?
    Пісні давньої уривок і картини на стіні
    Імена напівзабуті, лиця крутяться – чиї?
    І коли вже все скінчилось, враз свідомість пророста
    Що її волосся колір – фарба листя золота!

    Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
    Без кінця і без початку на верткім веретені
    В’ється образів шнурок, як розмотаний клубок –
    Вітряки твоїх думок.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  15. Олена Балера - [ 2018.07.19 20:47 ]
    Amoretti. Сонет XLVI (переклад з Едмунда Спенсера)
    Красуня, незворушна й чарівна,
    Жене від себе на шляхи земні,
    Та Неба скаламученого знак
    Велить для неї проживати дні.
    Кому тепер скоритися мені,
    Найкраще знають тільки Небеса,
    Та нижче небо вивергає гнів,
    Коли моя покора їй згаса.
    Узріть мій біль, що завдає краса,
    О, Небеса, і більше мук не шліть.
    Коли подвійна кара нависа –
    Її і Ваша – це нестерпна мить.
    Ті бурі, що на мене шле вона, –
    Достатня за мої гріхи ціна.



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (7)


  16. Петро Скоропис - [ 2018.07.12 15:22 ]
    З Іосіфа Бродського. Співи без музики
    Коли ти поминеш мене
    в краю чужім, хоча нівроку
    слова ці вимисел, а не
    завбачення, про віщо оку

    у всеозброєнні сльози
    вони не повістять, ні дати
    їх витончена волосінь
    не в змозі вивудити, най ти

    за тридев’ять земель і за
    морями, в формі епілогу
    (хоча, нагадую, сльоза
    і без минулого, потроху

    все зменшує), але мене
    ти поминеш тамтого Літа,
    ще Божого й зітхнеш, – о, не
    зітхай! – обвівши сумовито

    ті кількості морів, полів,
    між нас – і не убачиш чинні
    з літами речі: товп нулів
    та їх очільниці.
    В гордині

    твоїй чи сліпоті моїй
    річ, або тім, що ні до чого
    не зобов’яже це, та їй-
    же, й дякуючи Богу,

    на боргову бодай пеню
    за те, що боронив погано
    від гірших бід, обороню
    тебе від зайвого зітхання.

    Майбутнє має форму тьми
    і супокою в ній нічного.
    В майбутньому, якого ми
    не знаємо, щодо якого,

    собі, принаймні у однім,
    я можу ясувати дещо:
    що стріч зі самотою в нім
    нам доста випаде і те, що

    воно уже настало – рев
    метілі, здаленілі зойки з
    глухої сутолоки мрев
    тому незаперечний доказ –

    в майбутнім – і не у простій
    розраді річ, а в гойній силі –
    отак бо віщий голос мій!
    зворушити уяву в стилі

    Шахерезади й рубаї,
    і, позаяк цілющий скорше
    посмертний жах, а не її
    мотиви смертного, – дозволь же

    осичин лепетом журних
    і зичити тобі утіх; та
    щоб тіні у снігу круг них
    звитяги славили Евкліда.

    ***

    Коли зітхнеться по мені,
    дня, місяця од Божа Літа
    такого бо, на чужині,
    за тридев’ять земель – а вийде

    не менше двадцяти осьми
    можливостей – озброюй вічі
    вологи краплею, візьми
    ще аркуш, і пером щовище

    сторчма в нім перпендикуляр
    постав, сподіванці в підпірку
    й помогу, буцім той кресляр,
    між точок двох: як під копірку

    маліємо ми, чи й цілком
    зникомі, а папір – спонука
    триматись поблизу обом,
    хоч точками; отож, розлука

    і є межею по прямій,
    і, самовіддані, як пара
    коханців – погляд твій і мій –
    крутизні перпендикуляра

    послідують у горній схрон
    з надією на порятунок
    висот і ломотою скронь;
    то що це є, як не трикутник?

    Огляньмо і фігуру ту,
    яка незлецьки в часі онім
    нас понукала б у поту
    скидатися не раз холоднім,

    найти потилицею кран
    опаленому злістю глузду;
    і стачило б її старань,
    коли не стерти віч полуду

    із ревнощів, прикмет, комет,
    порч, приворотної хороби
    – то перейнятись на предмет
    її трикутної подоби.

    Всьому своя пора і ґрунт –
    а тиснява і сліпуватість
    обіймів – ліпші з запорук
    розлук тривалих; обійнятись

    воліли й покладались ми
    самі на простір чи не надто
    лопатками та ліктями,
    за що сторицею й розплата

    за зраду нам; візьми перо
    і чистий аркуш – для промоцій
    простертого, проймися про-
    порційністю – а ми у змозі

    весь простір уявити, геж,
    і уселенськість місць, належних
    Творцеві: не сторожі веж
    захмарних, то страстей у вежах

    захмарних – уяви собі
    оту пропорцію, прямою
    між нами лежма, далебі,
    і, мапу буцім, для розвою

    подробиць сутнісних, розміть
    сей аркуш, умістити перш ніж
    урешті все – і зрозуміть

    любові від життя залежність.

    Отож, нехай прямої довж
    відома нам, а нам відома
    її тотожність скріпам лож
    подружніх, і зіяє пройма

    на місці стріч проникних віч
    од недолугого маневру
    між крайнощів(об чім і річ),
    то перпендикуляр, по центру

    сторчма постаючи, трима
    два погляди і, прямовисна,
    з підстав ґрунтовних, обома
    здіймається його вершина

    озонних не заради дір,
    і віч снаги обом не стачить
    на більше; але кожен взір,
    заціплий на вершині – катет.

    Прожекторів так промінці,
    проникні у недружній хаос
    захмарний поночі – і ціль
    найдуть, і раді перетятись;

    та ціль їх – не мішень стрільця
    несхибного, – але бездонне
    свічадо неба, де лиця
    нездалі бачити ’дне óдне

    не кажуть; і кого, як не
    мене, теж катета, окрему
    тобі довести надихне
    з оказією теорему

    обернену прямій, і де
    доведене наводить ляку
    гірш пугала, і жах веде
    забаглого притулку в закут.

    Це те, що нам обом дано.
    Надовго. Назавжди. Завважу
    незримі, а усе одно
    матерії. Зразки пейзажу

    місцини для нестрічі. Звід
    захмарний. У відлюдних нішах
    гостинний закапелок. Рід
    кутів, тим ліпших, що глухіших,

    принаймні, тим, що зусібíч
    нас не заскочать там. А решта
    є власність неподільна віч:
    верх власності для їх предмета.

    З роками, бо далеко до
    безсмертя нам і до едемів,
    ми вимостимо там гніздо
    і в нього порівну складемо

    скарби самітників, сміття
    неоговореного тощо
    у закутах подовж життя;
    і рано, або пізно, точка

    указана піде у ріст,
    заматеріє відкорінно,
    в ній зоряних набуде рис
    світ внутрішній, який хмарина

    не застує, бо сам Евклід
    дає обом, імлою любим,
    і третій кут заздалегідь;
    се, буцім, і скріпляють шлюбом.

    Такий нам випадає триб.
    Надовго. Назавжди. До гробу.
    Незримим навіч. То згори
    є вічі, пильні на поробу

    невидиму: і день, і ніч
    по Схід од Заходу і повні
    зникомі – ока умлівіч
    усевидющого не годні

    уникнути. І кільки б яв
    пітьми не ув’язнила скопом,
    візьми його тепер і встав
    своїм новітнім гороскопом,

    докіль те око в темноті
    не розібрало слів. Розлука
    є сума тріїці кутів,
    а нею викликана мука

    походить з потягу множин
    до злук; і їх взаємна мога
    сильніша інших форм тяжінь.
    І поготів – потуг земного.

    ***

    Схоластика, ти кажеш. Так,
    дітвацька забавка із горем
    ним невстидимих неборак
    у сховки. І зоря над морем –

    що є вона, як не (дозволь
    додати, щоб зарозумілим
    не видавався штиль) мозоль,
    натерта просторові світлом?

    Схоластика. Бог її зна.
    Можливо. Згода відповісти,
    теж відповідь. І де вона,
    межа схоластики в сім світі?

    Бог віда. Ідучи до сну,
    я бачу за вікном кончину
    зими, що застує весну:
    це ніч відраює причину

    від висліду. Не визнають
    квадрати, дати, оковиди
    твою долоню, чи мою,
    до скронь притиснуту...
    Коли ти

    невільно поминеш мене,
    згукнуться мимоволі згадкам
    і височіні, де майне
    деінде там, над Скагераком,

    у інших колі, чи сама,
    блукава, мерехтлива ледве
    зоря, якої вже нема.
    У тім і поляга мистецтво

    любові, та й життя, утім,
    у нім чутті речей підспудних,
    що в місці виявить пустім
    скарби, потвор, дівочогрудих

    крилатих левів пасадобль,
    божків безмірної могуті,
    провісників орлиних доль.
    Подумай, скількимога суті

    творінь простіш – і поготів,
    чим витинати оторочки
    природній оболонці див –
    дійти у просторіні точки!

    Ткни пальцем уві млу – най будь-
    куди. Куди волієш ткнути.
    Не те, що є у ньому, суть
    життя, а те, що мусить бути.

    Ткни пальцем у пітьму вгорі,
    де висотою ані ноти
    не поступається зорі;
    а як її нема – довготи,

    мазків зайовзаність незлу
    звиняй, немов тетер убозтву
    над токовищами розлук,
    немогу звиситися мозку.
    -----------------------------








    -----------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  17. Вікторія Торон - [ 2018.07.06 04:55 ]
    І смерті не бути володарем (переклад)
    Ділан Томас

    І смерті не бути володарем.
    Задубілі мерці – вони стануть одним
    Із блукальцем під західним місяцем.
    Лиш кістки стануть білі й розсипляться в дим,
    В їхніх стопах і ліктях заcяють зірки;
    Просвітліють усі, божевіллям охоплені,
    І піднімуться з дна на поверхню утоплені,
    Розійдуться коханці – кохання не згубиться.
    І смерті не бути володарем.

    І смерті не бути володарем.
    На дні моря хисткого
    Вони вік не кружлятимуть.
    У корчах на дибі, із жилами рваними,
    Прип’яті до колеса, будуть не знищені.
    В руках їхніх віра на дві розпадеться,
    І зло однорогом крізь них пронесеться;
    Кінці всі розщепляться, в них – ані тріщини;
    І смерті не бути володарем.

    І смерті не бути володарем.
    Вже не чути їм буде ні крику чаїного
    Ні хвиль, що у берег морський розбиваються,
    Квітка буяла – і не піднімається
    Ніжна голівка, пригнічена зливами.
    В безумі, в смерті, холодні, як цвяхи,
    Чола піднімуть, траву прориваючи,
    Прямо до сонця – аж сонце розколеться.
    І смерті не бути володарем.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  18. Тамара Швець - [ 2018.06.24 09:48 ]
    «Не буває випадкових падінь ...»


    Не буває випадкових падінь.
    Є уроки, що потрібно пройти.
    Обтруси, не соромлячись, коліна
    І впевнено далі іди.

    Якщо в минулому друзі зраджували,
    Якщо життя підпалювало мости,
    Значить, зірки тобі підказали,
    Що не з тими спілкуєшся ти.

    Якщо багато нещасть бувало,
    Відразу, всі плани трощачи,
    Не скули, а почни все спочатку,
    Якщо цього хоче душа.

    І ризикуй, за спробою спроба
    Призведе до потрібної мети потім.
    Адже тепло не від золота злитка,
    А від почуттів, що в сердечку твоєму.

    Немає, повір, безнадійних мрій,
    До них назустріч хоч крок зроби
    І доля без особливих мук,
    Все подарує тобі для душі.

    Те, що в минулому залишилося, не чіпай.
    Те, що в майбутньому буде, як знати?
    Але крокуючи своєю дорогою,
    Всі дороги зумієш пізнати. ( Ірина Самаріна-Лабіринт)

    Переклала на українську мову 24.06.18 9.30


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Тамара Швець - [ 2018.06.24 09:29 ]
    «Поки ми живі, можна все виправити ...»

    Поки ми живі, можна все виправити,
    Все усвідомити, покаятися, пробачити.
    Ворогам не мститися, коханим не лукавити,
    Друзів, що відштовхнули, повернути.

    Поки ми живі, можна озирнутися,
    Побачити шлях, з якого зійшли.
    Від страшних снів прокинувшись,відштовхнутися
    Від прірви, до якої підійшли.

    Поки ми живі ... Чи багато зуміли
    Зупинити улюблених, що пішли?
    Ми їх пробачити за життя не встигли,
    І попросити пробачення не змогли ...

    Коли вони йдуть в тишу,
    Туди, звідки точно немає повернення,
    Часом вистачає кількох хвилин
    Зрозуміти - о, Боже, як ми винні!

    І фото - чорно-біле кіно.
    Втомлені очі - знайомим поглядом.
    Вони вже простили нас давно
    За те, що занадто рідко були поруч

    За не дзвінки, не зустрічі, не тепло.
    Не особи перед нами, просто тіні ...
    А скільки було сказано «не те»,
    І не про те, і фразами не тими.

    Туга біль, - провини останній штрих,
    Шкребе, нищить холодом по шкірі.
    За все, що ми не зробили для них,
    Вони прощають. Ми себе - не можемо ...
    ( Володимир Бергер і Олена Корабльова )

    Переклала на українську мову 24.06.18 9.10


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Володимир Бойко - [ 2018.06.23 20:41 ]
    Хазяїн (переклад з Бориса Слуцького)
    Хазяїн мій мене на шанував,
    Не чув, не бачив, не хотів і знати,
    Проте мене він, як вогню, боявсь,
    Ненавидів похмуро і затято.

    Як перед ним я голову схиляв,
    Йому здавалось: посмішку ховаю,
    Як плакати мене він спонукав,
    Підозрював, що вдавано ридаю.

    Я працював на нього цілі дні.
    Лягав я пізно, піднімався рано.
    Любив його, в боях зазнав поранень,
    Та не допомагало те мені.

    Я все життя портрет його возив,
    Він був зі мною в будні і у свято,
    Дививсь на нього, повсякчас дививсь,
    І з кожним роком менше став страждати

    Від нелюбові, що далась взнаки,
    Отож і нині тим не переймаюсь,
    Хоча відомо, що в усі віки,
    Таких, як я, хазяїн зневажає.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  21. Петро Скоропис - [ 2018.06.13 13:35 ]
    З Іосіфа Бродського. На виставці Карла Вейлінка
    Пейзаж, чи майже. Кількісно фігур
    помалу убуває у довкіллі
    з напливом статуй. Білість шевелюр
    у мармурі, цім навпаки вугіллі
    місцин, годиться Півночі. Плато;
    гіпербореї патрають капусту.
    Усе горизонтальне, і ніхто
    вас не притис розчулено до бюсту.

    II
    Можливо, це – майбутнє. Тло, еге ж,
    для покаянь, для помсти товариству.
    Проникливо-приглушеного "геть!".
    Раптового прийому джиу-джитсу.
    Еге ж, се – місто будучини. Сад,
    густий і непроникний ба, на оці,
    як ящірці у тропіках – фасад
    готелю. Поготів – у хмарочосі.

    III
    Можливо, вид минулого. Жалів
    і відчаїв межа. Тунель в Геєну.
    До "л" у черзі товпи дієслів.
    Укоськаність сум’ятиці кримплену.
    Се – царина минущого. Стезі,
    глухої, без надій. Калюж тутешніх,
    що всотують зображення усі,
    як лушпайки – окатої яєчні.

    ІV
    Достоту – перспектива. Календар.
    Вірніше, із роз’ятрених гортаней
    нагода глибині душі нездар
    зізнатись у потузі бездиханній.
    І голосу, не оку, як було,
    опісля перепрошувань на кутні,
    спідручно обирати більше зло
    і сподіватись чулості в одлунні.

    V
    Можливо – натюрморт. Оддалеки
    усе, що опояшуть рамці, махом
    мертвіє, нерухоміє. Хмарки.
    Ріка. Над нею випадкова птаха.
    Рівнина. Часто-густо, і вона,
    як формою приплюснута ідея,
    і передує змісту полотна,
    листівки, виправданням Птоломея.

    VI
    Можливо – зебра моря або тигр.
    Від скинутого погляду і плаття
    облизує литки наперекір
    нездалій у засмазі балюстраді,
    і вечоріє, далебі. Жара;
    і розпашілий молот з наковальні
    зісковзує; і соло комара
    кінчається овацією спальні.

    VII
    Можливо – декорація. Дають
    "Причини Нечутливість у Розлуці
    до Висліду". Розчулює прелюд
    спів-виконавців, сліпуватих буцім,
    і "до" звучить, як тимчасове "од".
    Блискуче, ніби крапелька зі крану,
    з вібрацією, над дротами нот,
    місяцелике лине в ніч сопрано.

    VIII
    Достоту, що – портрет: у свій манір
    землисті, невибагливі відтінки
    поверхонь успадковує і зір,
    зосібна – у приставлених до стінки.
    І поступкою світлому, бліді
    клубливі хмари, буцім олімпійці,
    спиною чують уряди-годи
    у маляревім – погляд самовбивці.


    Що, зрештою, і є автопортрет.
    По суті, крок убік од власне тіла,
    повернутий у профіль табурет,
    вид здалеки життя, що пролетіло.
    Оце і звуть "майстерністю": пуття
    і змогу не боятись процедури
    своєї, власне, в формі небуття,
    відсутності в нім, списанім з натури.


    ---------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  22. Петро Скоропис - [ 2018.06.03 22:55 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Впівголоса – еге ж бо, не на весь –
    навік прощаюсь зі твоїм порогом.
    Не колихнеться град, не стрепенеться весь
    од голосу тамованого.
    З Богом!
    І сходами, на вулицю, у тьму...
    Навстріч тобі – околиці в диму,
    болота вечорова прохолода.
    Я не завада зору будь-кому,
    словам твоїм журним – не перешкода.
    І що воно – не здалеки гадать.
    Пучки трави... уруна на модрині...
    Гнітять тебе, мені не в благодать
    доступні, а відлюдні просторіні.

    --------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  23. Володимир Бойко - [ 2018.06.02 16:18 ]
    Гра (автопереклад)
    Прекрасна юності пора,
    Юнак незайманий в тривозі,
    Його п'янить любовна гра,
    Він схаменутися не в змозі.

    Його впіймала ти в полон,
    Як інших миттю здобувала.
    Мов квітки ніжної бутон,
    Ти чистоту його зірвала.

    Тобі схотілось, хоч на мить,
    Тих відчуттів, що вигасають.
    Єдиний раз любов горить,
    А далі лиш перетліває.

    Він любий, поки ви разо́м,
    Але, як інші, в безвість кане,
    Означений одним рядком
    В історії твоїх романів.

    Який любовний лабіринт
    Для тебе доля наготує
    Назавтра? В цю ж солодку мить
    В постелі юність розкошує.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  24. Ігор Деркач - [ 2018.05.26 06:08 ]
    Громадяни, послухайте мене...
    Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс».
    І снує думок суцільна єресь, -
    хто кого із палуби жене...
    Я не розумію, що ся стало, -
    з болем і надривом щось кричало:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Палуба хитається та стогне.
    Під гармошку палуба «чарльстоне»,
    Палуба сьогодні не засне.
    Там, на баку, плаче здичавіло
    пісенька, з якої зрозуміло:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Там сидить вояк на бочкотарі,
    прихилився чубом до гітари
    і мудрує пальцями одне.
    Він гітару і себе замучив,
    та одне оте своє озвучив:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Громадяни слухати не хочуть,
    громадяни про своє торочать –
    їжа, пиво! Нащо їм сумне?
    Їм би, може, ще і спати треба?
    То чого волає він до неба:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Той томати он жує та солить,
    карти хтось засалені мусолить,
    чобітьми підлогу хтось мозолить,
    Ну а він гармошку рве та гне.
    Скільки раз отак усі мовчали,
    поки душі кожного кричали:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Хтось колись їх теж отак не слухав.
    Ребра розпирала сила духу,
    та байдужу душу що торкне?
    І тепер з душею в груди вбиту
    слухати не хочуть пережите:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Ой, боєць , на тлі цієї тари
    я такий же, тільки без гітари,
    і мене висотує земне,
    я іду і руки простягаю,
    я, уже охриплий, повторяю:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Боязно, що чути не бажають,
    і боюсь, - як чути починають, -
    їхні душі пісня омине,
    може в ній нічого, окрім болю,
    вимученого оцього з кров’ю:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    2000-18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  25. Ігор Деркач - [ 2018.05.24 08:18 ]
    Бажання слави
    Коли, наповнений солодкою любов’ю,
    Схиляв я голову свою перед тобою,
    Моливсь на тебе, мила, думав: ти моя...
    Ти знаєш, як відносився до слави я.
    Ти знаєш світ, його падіння, злети -
    Всю суєту, що докучає всім поетам.
    Мене стомили бурі, я не відчував
    Дзижчання дальнього докорів і похвал.
    Чи до чужих чуток тоді мені було,
    Коли, поклавши руку на моє чоло,
    Ти ніжним поглядом мене боготворила
    і шепотіла тихо: «Ти щасливий, милий?
    Скажи, ти іншу так любити вже не будеш?
    Мій любий, ти мене ніколи не забудеш?»
    А я затих у хвилях цього почуття,
    І напивався насолодою життя,
    І думав, час мине, та грізний день розлуки
    Ніколи не прийде... І що ж? І сльози, й муки,
    І зрада, і брехня на голову мою
    Звалились раптом... Хто я? Де я? І стою,
    Як подорожній під грозою у пустині,
    І все затьмарилось в моїх очах... І нині
    Я переповнений бажанням лиш одним:
    Бажаю слави я, щоб іменем моїм
    Наповнився твій слух, щоб кожну мить ти мною
    Оточена була, щоб славою гучною
    Все, все навкруг звучало голосом моїм
    І щоб, захоплена у тиші ним одним,
    Ти пам’ятала біль, і відчай мій, і муки
    В нічнім саду, у наш останній час розлуки.

    Із архіву



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  26. Ігор Шоха - [ 2018.05.24 07:54 ]
    В’язень
    Сиджу у темниці тісній і сирій.
    За ґратами – воля. Орел молодий –
    Мій вірний товариш махає крилом
    І їжу криваву клює під вікном.

    Клює тай киває мені у вікно,
    Неначе зі мною задумав одно.
    І зве мене поглядом, криком своїм,
    І мовити хоче:« Летімо, летім…

    Ми вільні, мій брате, пора вже, пора.
    Он глянь, за горою біліє гора,
    А ген, у імлі за морями - моря,
    Де вільно гуляють лиш вітер та я.

                І сучасною мовою
    Конаю в Сибірі за правду і гріх
    заручником віри – один за усіх.
    За волю у світі, за плем’я моє
    орел двоголовий у тім’я клює.

    Клює тай спочине – мурує вікно
    і наче пакує мене заодно
    з моєю країною у каземат
    великий сусіда по імені - кат.

    Одумайся, кате, пора вже, пора.
    Нас вдома чекають і гори, й моря,
    де воля гартує поета перо,
    де сивіє нині мій синій Дніпро.

          05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (26)


  27. Петро Скоропис - [ 2018.05.23 09:18 ]
    З Іосіфа Бродського. Тумасу Транстремеру
    От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
    обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
    душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
    мене привітала свистом. Збігло піввіку.

    Барвінок і камінь зі скулами у щетині
    моху з тих пір ні з місця. І тхне, в пати́ні,
    бляклий, у смугу, гомерового сувою
    відріз, чиї непомірності воздаються моквою.

    Це уперше помітили дерева, неоковирна
    чия як укопаність слідує з недовіри
    птахам з їх метушнею і відбиває строгість
    погляду на сторукість – іноді одноногість.

    У цім рівнім, безпристраснім, потойбічнім світі
    відмінність рибини, що йде у сіті,
    і вимоклої на хлющ статуї алконавта
    помітна тільки адептам ідеї "будьмо/бувайте".

    І радше її двокрапка, чим дріб у еннім коліні
    голосу й позачасся, виплід оледеніння,
    я просочую рідну, ржаву, гранітну масу
    крапелькою зіниці, пильної свого часу.



    ---------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (7)


  28. Ігор Деркач - [ 2018.05.23 06:15 ]
    * * *
    Я інший, я не Байрон, ні.
    Я невідомий як обранець,
    Але – як гнаний світом бранець
    З душею рідної землі.

    Почав і кінчу я раптово.
    Мої досягнення малі.
    В моїй душі надії тонуть,
    Як в океані кораблі.

    Хто може, океане хмурий,
    Тебе пізнати в силі? Хто
    Юрмі мої відкриє думи?
    Я – або Бог – або ніхто!

    І особисто
    Ні, я на Байрон і не ви,
    хто пише ясно і прозоро.
    Мої ліси, моря і гори
    не вище вашої трави.

    Я не завершую раптово,
    початі зопалу, рядки.
    І човники мої готові
    на дно великої ріки.

    Хто може вирвати з неволі
    хоча б одного з багатьох?
    Єдиний воїн є у полі.
    Ні ви. Ні я. А тільки - Бог.

                 05/18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  29. Володимир Бойко - [ 2018.05.22 14:57 ]
    І коли навзаєм проклинали (переклад з Ганни Горенко (Ахматової)
    І коли навзаєм проклинали
    В пристрасті, що душі розпекла,
    Обидвоє ще не уявляли,
    Як земля для нас обох мала,

    Як то пам'ять зболена терзає,
    Наче найлютіша із недуг,
    І щоночі серденько питає:
    Де подівся мій коханий друг?

    А коли, крізь хвилі фіміаму,
    Грізно і уроче хор гримить,
    Зазирають в душу нелукаво
    Неминучі очі із пітьми.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.52)
    Прокоментувати:


  30. Ігор Деркач - [ 2018.05.20 08:31 ]
    Підступність
    Коли на слово сказане твоє
    Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
    Коли руки тобі не подає,
    Не підпускає, як змію, до себе,
    І погляди відводячи у бік,
    Зневажливо киває головою,
    Не говори: « Се хворий чоловік,
    Він очманів, охоплений бідою... »
    Не говори: « Невдячних справ дитя -
    Воно пусте, у діях непостійне,
    Як сон важкий усе його життя...»
    Чи ти правий? Чи ти уже спокійний?
    Якби то він упав тобі до ніг,
    Аби у тебе вимолити дружбу...
    Але якщо її ти не зберіг
    І нею зловживав собі на службу;
    Але якщо ти, граючись, ятрив
    Його вразливу душу і втішався,
    Що волі власній друга підкорив,
    Аби тебе, принижений, боявся;
    Але якщо ти сам неправді злій
    Про нього був незримою луною;
    Але якщо ланцюг накинув свій,
    Аби він поплатився головою;
    Але якщо побачити зумів
    Твої таємні і жахні діяння -
    Іди собі, не трать даремно слів.
    Ти – парія. І вирок цей останній.

    2002-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  31. Ігор Деркач - [ 2018.05.14 01:24 ]
    Вільхова сережка
    Чи впаде в долоні
         із вільхи сережка пухната,
    чи в лісі зозуля
         крізь крик електрички кує,
    я знову берусь,
         як найнятий,
             життя толкувати,
    хоч знову,
         насправді, не знаю, яким воно є.

    Себе уявити
         пилинкою в зорянім просторі,
    напевно, банально,
         та як не миритися з цим?
    Ціна не маліє,
         коли щось простіше від простого,
    і велич життя
         усвідомиш із сумом гірким.

    Сережка вільхова
         поверне усе несподівано,
    от тільки здмухни її –
         все вже на світі не так
    і, мабуть, життя
         не така уже річ обезцінена,
    щоб все, що в ній є,
         розміняти на мідний п’ятак.

    Сережка вільхова –
         у ній кожна мить напророчена.
    Той іншим стає,
         хто тихенько зламає цей цвіт.
    Звичайно, не можна
         усе поміняти, як хочеться,
    бо змінимось ми
         і в цей час поміняється світ.

    І в новому світлі
         все суще навколо сприймається,
    немов досягаємо
         краю нової землі
    і не помічаємо хвиль,
         що під нами гойдаються,
    на тій же воді
         та на іншому вже кораблі.

    Коли почуття
         заставляють назад оглядатися,
    до тих берегів,
         де з надією день зустрічав,
    мій друже, їй-Богу,
         не варто в цей час зневірятися.
    Повір в невідомий,
         страхаючий, чорний причал.

    Пройдуть і страхи,
         і на місці уляжуться пристрасті.
    Ті ж очі, і голос,
         і дим від цигарки з вікна.
    Потрошечку звикнеш
         і скрип на розхитаній пристані
    тобі розповість,
         що ця пристань в житті не одна.

    Ясніє душа,
         коли злитись даремно не стане.
    Відчуженість друзів
         і, навіть, їх зраду – прости,
    прости й зрозумій,
         коли, навіть, розлюбить кохана,
    як вільхи сережку,
         з долоні її відпусти.

    І пристані інші
         хай будуть для тебе незвичними.
    Покликання – є
         безпричальна сумна далина.
    З шурупів зірвись,
         якщо ними ти звично пригвинчений
    і знову причаль
         там, де пристань чекає сумна.

    Хтось скаже: “Блаженний.
         Коли і до кого повернеться?” –
    Не злись і не кайся.
         Не всіх вдовольнить каяття.
    Нікчемний резон:
         “Все уляжеться, все перемелеться” –
    коли все уляжеться –
         це вже не буде життя.

    І незрозуміле –
         це перш за все не нісенітниця,
    і в переоцінках
         немає твоєї вини,
    бо цінність життя
         не понизиться і не підвищиться,
    незмінна ціна тих речей,
         що не мають ціни.

    Про що це я? А,
        про зозулю-пророчицю,
    що врочить велике життя
         за відміряну мить.

    Про що це я? А,
         що сережці летіти не хочеться
    з моєї долоні,
        в якій ожила і тремтить.

            2002-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  32. Ігор Деркач - [ 2018.05.12 21:52 ]
    Незрозумілим поетам
    Я завжди біло заздрю тим,
    хто пише так, як захотіли,
    чиї слова незрозумілі –
    як талий лід, або як дим.

    Побожно очі витріщав
    на те, що звалось формалізмом,
    жахався, та не відрізняв
    абракадабри і трюїзму.

    Я ліз зі шкіри в боротьбі
    із власним глуздом, та одначе
    анічогісінько в собі
    я від юродивих не бачив.

    І я стидався. У труді
    над «юродивинкою» бився,
    але єдиного добився:
    усе життя - то жовтий дім.

    Я катував себе і мучив, -
    ну в чому я не доборщив?
    Усе ніяк не відчибучу
    щось геніальне: «дыр... бул... щыр...»

    О, нерозгадані поети,
    утаємничені предмети
    на стезях видимих моїх.
    Я – найнудніший із усіх.

    Не те, що іншим, вам дано.
    Вас осягнути – марне діло
    і те, що є незрозуміле,
    для вас, як миро і вино.

    Творці незрозуміло щирі,
    до чого б ви не дожились,
    живіть у цїй безсмертній вірі,
    що зрозуміють вас колись.

    Щасливці!
    Страшно разом з тим
    таку собі оцінку дати,
    усе так ясно описати,
    але непізнаним піти.



    05.18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  33. Петро Скоропис - [ 2018.05.10 08:58 ]
    З Іосіфа Бродського. У розпал холодної війни
    Хто там підсів до вікна на зеленім стулі?
    В одіжі неохайний, у голові – сажа.
    Вічі цвіту навиліт кулі
    готові до будь-яких перипетій в пейзажі.

    Всюди жертви барометра. Не чекаючи залпу,
    царства самі падають, вилиняло червоне.
    Ми всі тепер за кордоном, і коли завтра
    війна, я куплю безкозирку, бо піхота утопне.

    Ми певні, що ми на півночі. Китиці горобини
    опромінять наличник осиротілій дачі.
    І хай ви – тричі Гирей, за лице рабині,
    трапся крити вночі, дякуйте цій удачі.

    А ще без угаву накрапує, буцім природа мозку
    має що сповістити; та не псувать щоб крівці,
    пошіптує на наріччі. А як скористає Морзе,
    хто оте розшифрує, крім шиферини крівлі?



    ------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  34. Сонце Місяць - [ 2018.05.10 02:48 ]
    Діамантовий Блюз (Grateful Dead)
     
    Як у дитинстві, тато не раз
    Казав бува, “Сину, не поспішай
    Відкрию причину, як знати б хотів
    немає ніц
    на світі, щоби надто далеко йти”

    Вжеж, хоче люба кільце із камінчиком
    Більш, аніж цяцьку яку-небудь іншу
    Щоб скуштувати ті знади тремкі
    Підеш та й дістанеш, що тільки завгодно їй

    Зайшовши в крамницю, зі шпалером, ось
    Дюпрі каже, мабуть, це мені би здалось
    Тисячу доларів просить єврей
    Дюпрі на те:
    “Сплачу тобі еквівалент свинцем”

    Віриш-но, сину, мов без змісту
    перш за все палець гачка знай тисне
    що нам резони, чи хибні, чи не
    знаді глузд не конкурент

    Суддя каже, “Строк дають за діло таке”
    Дюпрі йому, “Що зробити, є та’ як є”
    Суддя каже, “Сину, річ за твоє життя”
    Дюпрі тут:
    “Це мені здається справедливим, суддя”

    Друга любій аніхто не поверне
    Дюпрі програв і сходить зі сцени
    Люба його трохи буде в печалі
    Та піде ось, приведе наступного
    щоб він її бавив

    Суддя: “Знаю, сину, я любку твою
    Та це таємниця, що її не здають”
    Дюпрі: “Ваша честе, видно, так мені й слід
    Але правдиво і те
    що й вам смакують знади тремкі”

    Віриш-но, сину, мов без змісту
    перш за все палець гачка знай тисне
    що нам резони, чи хибні, чи не
    знаді глузд не конкурент

    Є багацько подібних пригод
    Комусь лише до знад би, комусь ще би злота
    Чимало людей в бруд упали лицем
    Щоб добути любій з діамантом кільце





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  35. Сонце Місяць - [ 2018.05.01 04:35 ]
    Склав тобі блюз (The Rolling Stones)
     
    Я на твоїм вогні
    знов чуття обпалив
    дальше нудота й блуд

    А про твій щедрий жар
    пристрасті що не жарт
    склав я тобі цей блюз

    Кожен ранок, як ти йшла
    я молився про твій захист
    від нещастя, щоби слово держав
    той, з яким ти жила
    жодних образ, ачи глузів

    Крізь атлас дожидань
    я вітаю печаль
    в ложа любов стелить блюз

    І я склав цей блюз тобі
    І я склав цей блюз тобі
    & я розсуду збувсь щоб ти чула
    & я рвав би на собі
    на собі рвав би волосся щоб почула
    & знаю словам не йми віри
    що ж, о третій ранку я знову
    співаю пісень тобі





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  36. Петро Скоропис - [ 2018.04.30 15:50 ]
    З Іосіфа Бродського. Похорон Бобо
    Бобо померла, а шапки не геть.
    Сутузі зі осмут сухій не вийти.
    Метелика лиш нівечить багнет
    Адміралтейства, куций нашпилити.

    Квадрати вікон, арки опостінь,
    як дуги брів. Зведімо їхню певність
    в "Що коїться" – пустім до віч пусті
    вичерпно ізсередини: "Ось це ось".

    Бобо померла. Збігла середа.
    На вулиці, на випадок нічлігу
    білісінько, і чорна лиш вода
    ріки нічної не приймає снігу.

    - 2 -
    Бобо померла. В інеї журби
    квадрати вікон, аркові півкружжя.
    Такий мороз, що хай уб’ють, аби
    зі вогнепального оружжя.

    Бувай, Бобо, о, чарівна Бобо.
    Сльозу сочити личить скибці сиру.
    Услід тобі податися слабо
    і остовпіти обіч не під силу.

    Твій образ буде, знаю наперед,
    у спеку, на морозі-ломоносі
    зникомий обертати силует
    у неповторній перспективі Россі.

    - 3 -
    Бобо померла. Відчаї зажур
    не празнують, а ті слизькі, як мило.
    Сьогодні ось наснилось, що лежу
    у ліжку в негліже. Бувало діло.

    Зірви цей аркуш, дату переправ:
    кільце нуля крутне і лік утратам.
    Сни без Бобо обволікають яв,
    але повітря в дім трапля квадратом.

    Бобо померла. Немічні вуста
    огубити: "Не треба", ледве теплі.
    Напевне, після смерті – пустота.
    Гірка, але чесніша, чим у Пеклі.

    - 4 -
    Ти всім була. Але тому, що ти
    покійниця, Бобо моя, ти стала
    нічим, точніше згустком пустоти.
    Що теж, якщо подумати, чимало.

    Бобо померла. Круглі очеса
    пополосує обрієве лезво,
    та вам, Бобо, Кікі або Заза
    замін катма взаємонезалежно.

    Іде четвер. Я вірю в порожню,
    у Пекло буцім, так у ній херово.
    І Дант новий покутує вину
    і на пусті місця ставляє слово.



    ------------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Петро Скоропис - [ 2018.04.13 14:08 ]
    З Іосіфа Бродського. Я розлякував ящірок в зарослях чапараля…
    Я розлякував ящірок в зарослях чапараля,
    посе́дів у буцегарнях, перепливав моря,
    жив з китаянкою. Ба, моя
    стовпова дорога петляє далі, чим краля
    на вокзалі загадувала. І то:
    гадай на руці, та не скорохода.
    Несусвітне у вивороті пальто
    крівці псує порі року доста,
    окрім "мусора", й гамузом. Далебі, верста
    потурає межам, чиє правúло
    губить пейзаж і плодить місця,
    де зовсім зайве, я бачу, тіло.
    Ба, і крива у змозі підтюпцеві прямцем,
    звіріючи од взуття, пробелькотіти "не треба".
    Глянцю світлини легше зглянутись над лицем,
    чим змалювати янгола в профіль з неба.

    -----------------------------





    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2018.04.13 00:53 ]
    Світлана Груздєва* Бузковий вечір (романс)**
    Все цього вечора - мов би для нас:
    Птаства щебіт - ізнову,
    І пелюстками обсипали враз
    Пахощі – ах! - бузкові.

    Любий, о як же давно ми удвох:
    З того життя ще – знаю!
    Попіл минулих щасливих епох -
    Щастя свічка згасає.

    Ніжно, невимушено…Той вогонь
    Давній не згас і досі…
    Мовби загрозливий тупіт погонь,
    Гасить пориви осінь.

    Сили, щоб пута роздерти – нема.
    Бога я не умолила…
    Спалах надії ти дав дарма?
    Ну, то звільнив би, милий!

    Раптом снага запалала ізнов
    Дужче…Ну аж – надміру!
    Добре. Повірю, що - не любов…
    А ти в це сам – повіриш?!***

    11-12 квітня 7526 р. (Від Трипілля) (2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  39. Петро Скоропис - [ 2018.04.10 12:29 ]
    З Іосіфа Бродського. Шість років по тому
    Були так довго разом, що припав
    на друге січня раз, і два вівторок,
    що скинута у подиві брова,
    як щіткою зі скла автівки – морок,
    зганяла навідліг з лиця печаль,
    лишаючи проясненою даль.

    Були так довго разом, що і сніг
    недавній вікувать плекав надії,
    а щоб повік їй мружити не міг,
    ховав я ті долонею, і вії,
    не певні у долоні рятівній,
    метались, як метелики у ній.

    Були отак неквапні в новизні,
    що і тісні обійми уві сні
    безчестили увесь психоаналіз;
    що губи, зголоднілі по плечу,
    з моїми, що гасили вже свічу
    і не чинили опору, зливались.

    Були так довго разом, що в’юнкі
    шпалерні ружі впали у немилість
    березових гаїв, і навпаки,
    і деяка грошва в обох водилась,
    і обрій з моря тридцять вечорів
    пожежами Туреччині ярів.

    Були так довго осторонь, без книг,
    без меблів із начинням, колуарам
    з канапою чужим, що заковик
    не мав трикутник з перпендикуляром,
    в помогу деким, стійма, зокрема,
    устромленим над крапками двома.

    Були так довго разом, що цілком
    загусла тінь і бачились обом
    за двері запобіжні – сниву, мислі,
    та стулки самохіть не подались
    урізнобіч, і ми проникли крізь,
    і чорним ходом у майбутнє вийшли.

    -------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  40. Петро Скоропис - [ 2018.04.01 16:49 ]
    З Іосіфа Бродського. Нове життя
    Уяви, що війна скінчилась і запанував мир.
    А ти собі одбиваєшся в дзеркалі. Що сорока,
    або дрізд, а не юнкерс щебече на гілці "чи-р-р-р".
    А за вікнами – не руїна міста, але бароко
    площ його; пальми, пінії, магнолії, чіпкий плющ,
    лавр. А чавунні мережива, де нудьгувала
    повня, наразі стримали натиск мімози, плюс
    вибух агав. Що життя – річ складна, тривала.

    Люди виходять з кімнат, де стýльці, як буква "б"
    чи м’який буцім знак, рятують їх у запамороченні.
    Вони не потрібні, нікому, крім, звісно, себе,
    плитняка бруковиці і множини в означенні.
    Річ в гегемонії статуй, або й порожні їх ніш.
    Себто, якщо не святість, то годиться синонім.
    Заваж, що усе це – правда. І, головно, що видніш
    у собі неодмінне в нім, у зайвім, у геть стороннім.

    Життя починають наново саме отак – з картин
    виверження вулкану, шлюпки, що боре бурю.
    Зі чуття наодинці з ними, що ти один,
    буцім, цю катастрофу й бачиш. Що каламбуру
    бракує м’якої канапи, зів’ялих уже квіток
    в жовтій китайській вазі поруч спитої кави.
    Волаючі барви квітів, зойки уст-пелюсток
    остерігати уяву, врешті, не зволікали.

    Будь-яка річ вразлива. І мислима, і яві
    належна, всі забуваються. Взагалі, речі холопи
    мислей. Готові форми їх, узяті у голові,
    їх пов'язаність місцем, якості Пенелопи,
    опінії за майбутнє. Засвіт піє когýт
    У новім житті, у готелі, ти, ідучи із ванни,
    загорнений у простиню, триножитимеш і тут
    чотириногі меблі, металеві і дерев’яні.

    Уяви прикінці епос – ідилією. Що слова –
    зворотне язикові полум’я: монологу,
    що пожирать, як дрова, щокращих не забува;
    що вгадав у тобі твою неважнецьку могу,
    мізер тепла. І цілісінький ти тепер.
    Отож і не заморочуєшся надто, чом це байдужі
    гурти помон, вертумнів, венер, церер.
    І тому на устах твоїх пісеньки пастуші.

    Годі буцім оправдуватись. Як не крапи тузи,
    валетів нез'ясовних мастей не змести зі столу.
    уяви, що за щирим голосом не знайти сльози,
    пристрасті бодай до чогось, любові, болю.
    Уяви, що інколи радіо ловить і старий гімн.
    Уяви, що на кожну букву здибуєш цілу свиту
    з букв, що зіб’ються у "бетсі"», у "ібрагім",
    і перо полишає межі смислу та алфавіту.

    Сутінь у новоденні. Хуткі на "ц" цвіркунці;
    класика перспективи, бракує хіба що танка
    або ж – сирого туману в її кінці;
    голий паркет, нездалий спокуситися танго.
    Миті в новому житті зайве гукати "стій":
    це зведе нанівець її, звіє, як хмарку.
    Але рис твоїх глянцю годі вже, щоб на тій
    стороні здоровити всіх і ліпити марку.

    Білі стіни кімнати білішають поготів
    од кинутого, на острах самим, очевидьки,
    погляду, радше звиклого пуститися берегів,
    чим з нестачею в спектрі їх півтонів розцвітки.
    Аніщо річ не вибачає, як ті скрушні
    місцини, де річ скінчилась. Чулість у прикінцевім
    інтересі, себто, до порожні,
    до безпредметних ландшафтів і є мистецтвом.

    Хмара у новім житті коштує сонць. Дощі,
    ідучи без угаву, не панькаються з незгідним.
    Тим же маніром, потяг, що ти не стрічав, ждучи
    на пероні в плащі, прибуде належним чином.
    Там, де є обрій – вітрило йому суддя.
    Око найде обмилок, аби насолити фену.*
    І хто б тебе не гукав – "ти хто?", ти кажи: "хто я?
    а ніхто", як Уліс – стрічному – Поліфему.

    --------------------------
    *фен – нім. Föhn, від лат. favonius — сильний і поривчастий(переважно західний) вітер з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря, що дме з гір в долини
    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  41. Марія Волощук - [ 2018.03.26 23:05 ]
    Люблю тебе.(Szabó Lőrinc. "Szeretlek". Переклад з угорської)
    Я кожну хвилину ціную,
    Твій запах губами я чую.
    Кохаю тебе, я кохаю,
    виглядаю здалеку, шукаю.
    По тобі, кохана, знову плачу,
    І молюсь за вечір, щоб побачить.
    Сумний коханець без коханої-
    нуртує кров жагою п’яною.
    Цілую я тіло, молю
    про кожну хвилину твою.
    Я кожну хвилину ціную,
    Твій запах губами я чую.
    Чекаю, бажаю, жадаю,
    Я смак твоїх губ відчуваю.
    Цілую землю, де ступаєш;
    Цілую мить, коли чекаєш.
    Виглядаю здалеку, шукаю,
    Бо тебе кохаю я, кохаю.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Марія Волощук - [ 2018.03.24 17:15 ]
    Осінній ноктюрн (Füzesi Magda. Őszi nocturne. Переклад з угорської)
    Місяць-пастух. Задубілий пейзаж.
    Сонний жучок залітає у коси.
    Ясний мій німб під листя опав:
    Осінь ховає, за літом голосить.
    Жовтень. Світанок мережить гілки.
    Рудою ковдрою землю накрито.
    Осінь ховає сльози гіркі,
    там, де недавно прощалося літо.
    На серце опада жовтневий сум.
    Вітри вчорашні все перевернули.
    І осінь додає тривожних дум…
    Так хочу озирнутись у минуле.
    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Марія Волощук - [ 2018.03.24 16:46 ]
    Під жовтневим дощем. ( Magda Füzesi. "Októberi esőben". Переклад з угорської.)
    Розкашлялася жовтим світлом лампа,
    у закутках хова химерну тінь.
    І флюгер заскімлить сьогодні-завтра
    і таємницю понесе в глибінь.
    Занурюються щупальці дощу
    у мідну ковдру злежалого листя.
    Тепло осіннє я не відпущу:
    на довгу зиму ще мені згодиться.
    Простуджено апчихають городи,
    промоклі, перестояні у воді.
    Із колосочків висиплю в долоню
    похмурі безіменні будні дні.
    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  44. Вікторія Торон - [ 2018.03.19 13:33 ]
    Зве листя зелене (переклад)
    Це час, щоби жати, пора, щоби сіять,
    зве листя зелене крізь далі й роки.
    О юність минула в життєвих щедротах,
    де риба стрибала до неба з ріки!

    Це час, щоби жити і дзвінко сміятись,
    і ту обіймати, що буде твоя,
    в народження мить при дружині стояти
    і чути, як силою живить земля.

    Це час, щоби жати, пора, щоби сіять,
    улітку додому звуть крони рясні.
    Як молодо запахи яблук п’янили
    і блимали очі совині в гіллі!

    Це час, щоб саджати, пора, щоб орати,
    і місце, де любляча прийме земля.
    О, молодість мила, солодка й далека!
    Зве сонячним листям домівка моя.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (9)


  45. Сонце Місяць - [ 2018.03.18 20:32 ]
    Лезер (Jefferson Airplane)
     
    Лезеру сповниться тридцять &
    Збере його іграшки хтось
    І мати пришле вирізки із газет
    Про тих колєг, що тепер всі дорослі
    Оце ― Гарвіц І. Ґрін, йому тридцять три
    В солідному кріслі, при банку ―
    Сержант Доу Джонс, що у двадцять сім років
    Командує військовим танком
    Та Лезера вабить і досі в піску
    Залягти голяка без мети
    Малювати все гори, мов пухирці
    Й повітря руками гребти

    Хто знав, що Лезер продуктивний, атож
    Що у палички до барабанів
    Затискає обабіч ніс, хай би було
    Ще віртуозніш фурчання

    Та все проходить...

    Лезеру сповниться тридцять &
    Безслинним, тяжким язиком
    З розпачливим поглядом, видасть він:
    Вже не бути мені юнаком?
    Для дітей він знаменитість
    Божевілля для батьків
    І часом із непримітних
    Що не знають як у гру ввійти
    Де слів знайти...
    Тож я маю сказати, ’Ні, ти не старий.‘
    І докласти зусиль, аби... всміхалось в нім...
    немовля





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2018.03.18 01:11 ]
    Сергій Єсенін З чарівливим щемом ця омана (переклад)
    З чарівливим щемом ця омана –
    Ось життя. І сильне тим воно,
    Що рукою грубою тирана
    Долю провістить йому дано.

    Я, коли повіки опускаю,
    Й серце потривоживши, кажу:
    Так, життя – неправда, та буває
    Прикриває радощами лжу.

    Ти на сиве небо глянь одверто –
    Вгадуй долю в місячній журбі.
    І вгамуйсь, не домагайся, смертний,
    Правди, не потрібної тобі.

    В черемховій заметілі думать
    Гарно, що життя – стезя, не рай,
    Легковажні подруги одурять,
    Псевдодрузі зрадять – і нехай!

    Хай мене милують ніжним словом,
    Хай гостріший бритви злий язик,
    Здавна я живу на все готовий,
    І до всього я безжально звик.

    Душу охолоджують ці висі,
    Не зігріє сяйво зір вогнем.
    Ті - кого любив я – одреклися,
    Ті - ким жив - не згадують мене.

    Але все ж, і штовханий, і гнаний,
    Я зорі всміхаюсь, що несе
    Світло… На землі моїй коханій
    Дякую життю цьому за все.

    5.01. 7520 р. (Від Трипілля) (2013)

    Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (4)


  47. Ігор Деркач - [ 2018.03.16 15:32 ]
    Відчуй мою любов
    Коли твоє лице шмагає дощ,
    А ти блукаєш у пустелі площ,
    Я обійму тебе, а ти помовч.
    Почуй мою любов.

    Коли зірки ховаються нічні
    І ти сльозою танеш у мені,
    Нехай триває це мільйони днів.
    Почуй мою любов.

    Я знаю, ти єдиний між людьми
    В моїй душі і у моїй журбі.
    Іще до того, як зустрілись ми,
    Належу я тобі.

    Нехай би я забутою була,
    Голодною по вулиці брела –
    Усе б тобі одному віддала.
    Почуй мою любов.

    На гребені буремної пори
    Долаєш ти стихії житія.
    Але куди не занесуть вітри,
    Нема таких як я...

    Я мрією твоєю оживу,
    Аби з тобою щастя досягти.
    І знай, що уві сні і наяву
    Моя любов – це ти.

    Почуй мою любов...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  48. Петро Скоропис - [ 2018.03.12 20:41 ]
    З Іосіфа Бродського. Пам’яті професора Браудо
    Люди рідкісних фахів рідко, та помирають,
    урівнюючи свій труд з рештою. Землю риють
    люди інших професій, і родичі їх назавтра
    пониклі, як та природа, по втраті іхтіозавра.

    Март – чорно-білий місяць, і зору в марті
    налаштуватись легше до відображень смерті;
    сніг, колії коліс, і підіймає слідом
    комір піший світлині, що їде неквапно містом.

    Голос із телефону поночі, замість фрази
    передає дротиною, немов намистини, сльози;
    ба, цей клавір німує, от і на важіль давиш,
    бо на учуті ноти годі дібрати клавіш.

    Кинуті онімілим плачем напризволяще,
    тíкають на стіні розпачі "до" побачень,
    у порожні квартири, ревній тиші на зависть,
    колами млі вторує нот онімілих запис.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  49. Сонце Місяць - [ 2018.03.12 04:40 ]
    Біліше за блідий (Procol Harum)
     
    Вступивши із фандáнґо
    далі колесом пройшлись
    там нудоти напад бистрий
    а юрба волала біс
    & дужчав гуд у залі
    відлітала стеля геть
    заманулось нам іще напій
    свій бар котив лакей

    Все це відбулось із нею
    казкував млинар тоді
    кшталт лиця
    примарний досить
    став білішим за блідий

    Вона мені: причини
    не існує жодної
    я ж ішов крізь гральні карти
    не пустивши її
    до шістнадцяти весталок
    що пливли кудись невдовзі
    хай закрив би вічі навіть
    все одно б я видів щось &

    Все це відбулось із нею
    казкував млинар тоді
    кшталт лиця
    примарний досить
    став білішим за блідий





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  50. Володимир Бойко - [ 2018.03.11 18:41 ]
    Пістолети (автопереклад)
    Де ви, де ви, пістолети,
    Вороновані стволи.
    Безталанному поету
    Хибно козирі лягли.

    Обійму вас, розцілую,
    Наче дівчину на мить,
    Наймиліших спом'яну я
    Й куля в скроню полетить.

    Накінець тягар сумління
    Скину перед рубежем –
    В царство снів без сновидіння
    Не пускають з багажем.

    2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   28