ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2018.01.20 22:28
заварити терпкого чаю…
чорнішого за всі ночі
і розпити себе… розлити
на тарелю місяця вповні…
а тобі було добре Овном
краще ніж мені Козерогом?
ми були відпущені Богом
як земля горіла під нами

Лесь Українець
2018.01.20 18:50
Рожева заграва
Мріє над селом,
Куштуємо страви
В хаті за столом.

На печі грайливий
Котик бавиться,
Коло печі вила,

Олександр Сушко
2018.01.20 17:16
Виноградник скніє без лози,
Вилито в багно солодкі вина.
Бачиш зморшки? Це убитий син.
Сивина - похована дружина.

А синочок мирний. Не солдат.
Просто українець. Без погонів.
У стодолу залетів снаряд -

Марта Январская
2018.01.20 16:11
Зима на юге вроде не зима –
Инверсия про осень мимоходом,
Так мягко стелит, чтобы жестче спать
И даром не растрачивать свободу.

Пути Господни неисповедимы –
Их жёстко стелят, мягче чтоб идти –
Ведут к тому, что зримо и незримо,

Сергій Гупало
2018.01.20 13:14
Сню і мрію, бо збулось…
Іншого не хочеться.
Не русалка йде у Рось –
Жіночка-пророчиця.

Хай без мене поживе
Наодинці з дійсністю,
І жадане БМВ

Сергій Гупало
2018.01.20 13:05
Ти у росах розгледів містичність –
Не сховаєш нестримну сльозу.
І привнесену долю трагічну
Передбачиш, як птах, у грозу.

В нагороду тобі – просвітління:
Визріває потужний секрет,
Що вчорашні налякані тіні

Олександр Сушко
2018.01.20 12:25
Давно молитись не ходив у храм.
Бурчали небеса "Грішити досить."
Наснилася бабуся. Та що пра...
Сиділа одесную од Христоса.

Апостоли жували коровай,
Ховали дулі моцні у свитини.
А муж шептав: - Маріє, утікай!

Серго Сокольник
2018.01.20 12:24
новаторська сюжетна еротика. авторські знахідки***

Ах, оголені плечі
У червонім сукнІ !..
Сукню цю ти, доречі,
Показала мені,
Як ото ми кохались...
Не у ній...) Наголо...)))

Василь Світлий
2018.01.20 11:27
На світанні ранок в поступу тілеснім
Босими ногами по росі небесній.
Крадькома, тихенько... зачепивсь за сонях,
Вітерець грайливо випурхнув спросоння.
Горобцем зухвалим фиркнув понад тином
І ґаздою вправним у город полинув.
Зашуміло

Марія Дем'янюк
2018.01.19 23:40
Виткане небо. Білі хмаринки.
З них вилітають тендітні сніжинки.
Мить, і сніжинка у мене в долоні.
Та не годиться їй бути в полоні:
Вільний політ - то сніжинкова доля.
Крапельку срібла дарує за волю.

Вітер повіяв... Летить сніговиця...

Оксана Мазур
2018.01.19 23:28
Чого тобі, хлопче, аж райдужна сіль у зіниці
Захлюпалась рибкою, легко пірнувши у блюз.
Донині лиш вітер торкався моєї спідниці –
Палючий і вірний. А ти… а тебе я боюсь…

Занадто блавату засіяла мама ув очі,
Задовгі співанки гойдали колиску малу:
О

Ігор Шоха
2018.01.19 22:48
Він капітан і порт його – Марсель.
У нього є ознаки забіяки.
Він пале трубку, п’є пекучий ель
І має пасію у Нагасакі.

У неї, як проказа на руках,
Її тату, її недолі знаки,
І вечорами джигу в кабаках

Володимир Бойко
2018.01.19 22:32
В кінці шляху оглянься, подорожній,
Задумайся, до чого ти дійшов,
Що твій багаж до прикрості порожній,
І весь твій слід – лише від підошов.

Який ти шлях в житті собі намріяв,
І як свій шанс безславно змарнував,
Що доброго на ниві ти посіяв?

Галина Гулієва
2018.01.19 21:32
Листопад стереже святих і стріляє в грішників,
поки вулиці сплять під злив неземною магією.
Мій Спасителю, я Твій хліб. Я щодня черствішаю.
І ніяка рука ніколи не розламає мене.

І голодні птахи по крихті мене не їстимуть
із долоні Твоєї, теплої і п

Ігор Шоха
2018.01.19 20:29
Не визначає час, кого пора забути,
а зобов'язує, яким ти маєш бути –
або його відповідаєш духу,
або про тебе ні байок, ні слуху.

***
Немає друга, що дає у лоб,
аби умів я праведником жити.

Іван Потьомкін
2018.01.19 19:22
Думал, что он обрадуется, услышав: – Гия, я написал рассказ о Тбилисо. А он, посмотрев на меня своими большущими, цвета морской воды глазищами, спросил так жалостно-жалостно: – Почему не Кутаиси? – Потому что я там никогда не был. – Ай как жаль, как

Домінік Арфіст
2018.01.19 17:28
все на продаж… на знос і на злом…
на зло як банальності біс – біном…
а я сьогодні зранку ділюсь теплом
і не чекаю… чеканю кроки…
янголи наспівують караоке
білосніжні і синьоокі
безстатеві і одинокі…
грають у жмурки… і жмуряться близоруко…

Ірина Вовк
2018.01.19 17:24
Ота вода… о, та чудна вода –
підступна і манлива, наче зрада…
Моя тобі, предивна Діво, рада:
коли прийде пречиста Коляда,
до тої каламутної води
ой не ходи, пресмутна, не ходи…

Посеред дзвонів щедрих Водохрещ,

Олександр Сушко
2018.01.19 15:23
Опанував таки абетку,
Але страждаю від гюрзи.
Братві зарюмсую жилєтки,
Кричу:- Сатирик, не гризи!

Пишу про небеса високі,
Чудовні очі, світлий лик.
А гад вовтузиться під боком,

Сонце Місяць
2018.01.19 13:34
На вечірнім гайвеї пустельні вітри
Спожити colitas рази два або три
Навпростець через відстань замерехтіли вогні
Важніли скроні, притупився зір
І десь пристав би на ніч
Вона вийшла у двері
Урочий линув дзвін
Онде, я сказав собі

Олександра Камінчанська
2018.01.19 13:13
Охрещайся, Ісусе, Велика Господня Дитино!
А Йордан, мовби небо і небо, неначе Йордан.
Судний день ще далеко і люди такі безневинні,
Ще святіша святого пречиста йорданська вода…
Ще не хочемо знати, а що буде далі з Тобою,
Нині рада Марія, бо Син її ту

Василь Світлий
2018.01.19 12:59
О, Поезіє Дня!
О, Поезіє Ночі !
Журавлине крило,
Джерело, що хлюпоче.
Неосяжна блакить,
Неозорість космічна,
Що приходить на мить,
А здається…на вічність.

Сергій Гупало
2018.01.19 12:00
З’явлюся. Як ослаблий день осінній
Осклілими листочками торкнеться
Тебе, і стане обрій дуже синій,
І будеш ти солодка, а не з перцем.

Одначе ми в оточенні, бо холод,
Зусібіч – алогічні завмирання…
Позаду слів нечуваних півколо.

Ярослав Чорногуз
2018.01.19 11:38
Німотний щем стискає груди
І роздуми гіркі печуть:
Що далі буде, далі буде
Яка життя оцього суть?

Уже далеко не роками –
Десятиліттями, либонь,
Шукаєш філософський камінь,

Ігор Шоха
2018.01.19 11:37
Часи іронії, напевне,
минули і не буде,
аби поезії химерні
оцінювали люди.

Слова, що копією тануть
за межами канону,
не зачіпають і не ранять

Редакція Майстерень
2018.01.19 11:35
Ефект Даннінга-Крюґера, або Чому профани не розуміють своєї некомпетентності Індивіди, від природи позбавлені почуття гумору, полюбляють розповідати анекдоти. Водії, ледь здатні триматись у своїй смузі, обожнюють вчити інших керувати автомобілем. Менед

Галина Гулієва
2018.01.19 11:26
Милий, я хвора. Я квітка у тебе в ногах.
Вже тобі, милий, ні музикою, ні музою…
Ніч – темношкіра натурниця, хтива й нага, –
зорі-насіння у небо відкрите лузає:

має у жмені засвічену тиху печаль.
Серце настав – до зернини, по вінця, висипле.
Нащо т

Ірина Вовк
2018.01.19 11:20
Сьогодні в Україні - третій і останній Зимовий празник - "ЙОРДАН" або ВОДОХРЕСТЯ. Отож, за обрядом сьогодні українці вітаються: - Христос хрещається! -В ріці Йордані! (Гуцули кажуть: "В Ардані!") На відміну від Щедрого вечора та Різдва, на Вод

Олександр Сушко
2018.01.19 09:20
Писалося впотьмах. На посошок.
Мізинцем на нозі розчухав носа.
Жую глевтякуватий пиріжок,
Перо в правиці, гордовита поза.

Прокинувся зоп'яну деміург
І на папір вистрибує кошлате.
Ховайся чимскоріше, милий друг,

Вікторія Лимарівна
2018.01.18 23:43
Жартує охоче, сміється Зима!
Дала трішки снігу – а більше нема!
Бо рік особливий – Собака при владі,
І треба від неї чекати поради.
Не любить, не хоче Собака морозу –
І робить йому перешкоди в дорозі.

Сьогодні так тепло, ну зовсім – Весна!

Володимир Бойко
2018.01.18 16:21
Я лиш тільки тепер починаю тебе розуміти,
Усвідомивши врешті, що втратив тебе назавжди.
Почуття, ледь розвившись, одразу зів’яли, мов квіти,
Мов полишені квіти у вазі без краплі води.

А тобі це лиш гра, і, можливо, дещиця любові,
Інтригуючий штрих

Вікторія Торон
2018.01.18 16:18
Кількасот нічних годин. Розбігається й тремтить
ворухка куляста ртуть розколочених думок.
Озирнися, постривай. Одне одному ми – хто?
Сон, укладений у сон? З пензля зронена блакить?

Голос твій іще живе, меркне в пам’яті моїй,
обертаються в ніщо гол

Ірина Вовк
2018.01.18 14:23
Напередодні Водохрестя святкує Господиня-Україна «Голодну Кутю», так як і на Святвечір удень українська спільнота нічого не їсть – постить. Сяде за «другу Свят- Вечерю» лише тоді, коли засяє вечірня зоря. Подасть на стіл пісні страви – смажену рибу, вар

Олександр Сушко
2018.01.18 12:15
Прийшла орда з хрестами в отчий дім,
Сказала: "У Дніпро божків поганих!".
Горів Сварог. Летів у небо дим,
Волати "Пощади!" Єгові марно.

Для роду жінка старшою була,
Згорів олтар. Розбивсь жертовний камінь.
Тепер несе тавро спокуси й зла,

Олександр Жилко
2018.01.18 12:02
Вогонь пророста крізь фаєрку,
зачепившись за іскру.
Най тобі руки не мерзнуть,
додам чайнику свисту.
Най тобі легше з дороги,
щось піднесу, нагодую.
Ти розкажи щось цікаве!
Тобі чаю чи кави?

Мирослав Артимович
2018.01.18 11:51
Зима, як жінка, міняє позу,
і витворяє такі дива…
Ширяла думка – всю нічку зможу,
Але спромігся на раз чи два.

Чекаю снігу – даремна справа:
Знать, переоблік на небесах…
Вмостився зліва, ні – хоче справа,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Галина Гулієва
2018.01.15

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Любов Лисенко
2018.01.08

Дружня рука
2018.01.03

Біла Марія Біла Марія
2018.01.02

Олександр Дволикий
2017.12.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2018.01.19 22:02 ]
    Дівчина із Нагасакі
    Він капітан і порт його – Марсель.
    У нього є ознаки забіяки.
    Він пале трубку, п’є пекучий ель
    І має пасію у Нагасакі.

    У неї, як проказа на руках,
    Її тату, її недолі знаки,
    І вечорами джигу в кабаках
    Танцює дівчина із Нагасакі.

    У неї ще така дитяча грудь,
    А губи, її губи, наче маки.
    Йде капітан у невідому путь
    І любить пасію із Нагасакі.

    Палаючі корали, наче кров,
    І блузу кольорів морського хакі,
    І полум’яну, пристрасну любов
    Везе він пасії у Нагасакі.

    Вертається із рейсу капітан
    І дізнається, що сеньйор у фраку
    Одного разу, випивши дурман,
    Зарізав дівчину із Нагасакі.

    І у шторми, коли реве гроза,
    У миті дрімоти на полубаку
    Він бачить карі очі і сльоза
    Сліпить йому путі у Нагасакі.

                                          19.01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (10)


  2. Нінель Новікова - [ 2018.01.10 18:40 ]
    У ресторані Олександр Блок
    Нінель Новікова

    Переклад з російської мови

    Не забуду ніколи (він був, чи примаривсь,
    Вечір цей): у пожежі зорі
    Тліло небо бліде у розчахнутій хмарі,
    І на жовтій зорі – ліхтарі.

    Я сидів при вікні в переповненій залі.
    А смички розливали жалі.
    Я послав тобі чорну троянду в бокалі
    Золотого, як небо, аї.

    Подивилася. Стрів ніяково й зухвало
    Погляд гордий, віддавши уклін.
    Кавалеру навмисно і різко сказала:
    «О, уже закохався і він».

    І відразу у відповідь гримнули струни,
    Заспівали шалено смички…
    Та була ти зі мною у зверхності юній,
    В ледь помітнім тремтінні руки…

    Підхопилась поривом крилатої мрії,
    Ти пройшла, наче сон мій легкий…
    І зітхнули духи, засоромились вії.
    Шепотіли бентежно шовки.

    Із свічада глибин ти очима кричала,
    Слала погляди знову і знов…
    Танцювала циганка, намистом бряжчала
    І вищала зорі про любов.

    2017

    Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

    В РЕСТОРАНЕ

    Никогда не забуду ( он был, или не был,
    Этот вечер): пожаром зари
    Сожжено и раздвинуто бледное небо,
    И на желтой заре – фонари.

    Я сидел у окна в переполненном зазе.
    Где-то пели смычки о любви.
    Я послал тебе черную розу в бокале
    Золотого, как небо, аи.

    Ты взглянула. Я встретил смущенно и дерзко
    Взор надменный и отдал поклон.
    Обратясь к кавалеру, намеренно резко
    Ты сказала: « И этот влюблен».

    И сейчас же в ответ что-то грянули струны,
    Исступленно запели смычки…
    Но была ты со мной всем презрением юным,
    Чуть заметным дрожаньем руки…

    Ты рванулась движеньем испуганной птицы,
    Ты прошла, словно сон мой легка…
    И вздохнули духи, задремали ресницы,
    Зашептались тревожно шелка.

    Но из глуби зеркал ты мне взгляды бросала
    И, бросая, кричала: «Лови!..»
    А монисто бренчало, цыганка плясала
    И визжала заре о любви.

    19.04.1910


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (5)


  3. Петро Скоропис - [ 2018.01.10 11:01 ]
    З Іосіфа Бродського. Ex oriente
    Так, буцім Лівій Тит який, і він
    в шатрі сидів, не важив на шпарину
    світ за очі з пісками наздогін,
    правицею мнучи листа із Риму.
    Палило сонце. Стільки поспіль днів
    він брів один в безводнім океані,
    що видавав позір, що осклянів,
    що слини теж немає у гортані.
    Палило сонце. Стовпчик ртуті ріс.
    І вхід у кýщу чулий її смутків
    пісок заніс, заніс, поки він думав,
    які вони вологі, кілько сліз.

    ---------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  4. Петро Скоропис - [ 2018.01.05 13:09 ]
    З Іосіфа Бродського. Вірші на смерть Т.С.Еліота
    Помер він в січні, на початку року.
    Співав мороз під ліхтарем нівроку.
    Природі не з руки було до строку
    кордебалет красот усіх явить.
    Засніжені шибки робились вужчі.
    Басив і кріпшав оповісник стужі.
    На розі брались кіркою калюжі.
    І брязнув ланцюжок об дверці літ.

    В утраті спадку не шпиняє днина
    родині Муз. Спадкова сиротина,
    поезія тримається зосібна
    на неугавнім добіганні днів.
    Плеснувши у зіниці або лімфі,
    вона рідня лиш еолійській німфі,
    мов друг Нарцис. У календарній римі
    на видноті і час, що здаленів.

    Без волі злої і понук до злого,
    з Каталогу, по всьому, чималого,
    смерть не співучість спитує оного,
    а навіч і по-імені співця.
    Їй байдужі узліски і галяви,
    моря зі блиском, гожим для уяви;
    вона і є завісою вистави,
    й уважити зволяє лиш серця.

    Багаттями з хвоїн пустир світився,
    мелися за поріг скалки і глиця,
    лічила янголят своїх полиця.
    Католик, він дожив до учт Різдва.
    Та наче море, в піннім шумовинні
    плескає в хвилеріз, і, потай в піні
    назад усе визбирує, він нині
    відкланявся у розпал торжества.

    Уже не Бог, а Часу плин майбутнім
    зове його. Співцям своїм наступним
    махини його хвиль і глиб під спудом
    до квітчастої крайки бахроми
    несе грайливо, ними б’ється досі
    об край землі, сміється у затоці
    пісень січневій, маючи на оці
    ту сушу днів, де зостаємось ми.

    ІІ
    О, непомильні в лицях, маги, де ви?
    Агов! Як ореол – щодо весіль:
    Фігури дві скорботні обопіль.
    Співають обі. Обі – в співі ревні!
    Дві діви мов, та горе тлумачеві.
    Не страсті означають стать, а біль.
    І профіль на Адамів мимовіль
    скидається, а зачіска – від Єви.

    Уклінно, скількимога там голів
    Америка-родителька у млі –
    і Англія, де він помер, схилили
    по обі сторони його могили.
    І в небі хмари, наче кораблі.

    І будь-яка могила – край землі.

    III
    Аполоне нових діб,
    поклади вінок до стіп
    Еліота, як наділ
    невмирущим в світі тіл.

    Шерех кроків, ліри звук
    не забуде ліс округ.
    Буде пам'яті служить
    тільки те, що буде жить.

    Годі в світі піль-роздоль.
    Не забуде їх Еол.
    Не забуде жаден злак,
    як жадав Горацій Флак.

    Томас Стерн, не бійся кіз.
    М'яко стеле сінокіс
    по стерні отав. Їх дух
    не забув кульбабин пух.

    Так любов тікає пріч,
    вже чужа назавше, в ніч,
    обірвавши крик, слова,
    вже незрима, хоч жива.

    Ти лишив нас, але ми
    іменуєм царством тьми
    край без овидів і меж.
    Це – од ревнощів, еге ж.

    Не забуде ліс і луг.
    Не забуде все округ.
    Буцім певні, – ще діждуть! –
    чулі ласки, рук і уст.


    --------------------------



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (10)


  5. Петро Скоропис - [ 2018.01.03 12:45 ]
    З Іосіфа Бродського. Кентаври
    Наполовину красуня, наполовину софа, в своїм колі – Софа,
    оглашаючи темінь вулиці, чиї вікна – почасти лиця,
    стуком шести підборів (зрештою, катастрофа –
    те, що стосується змін, як їх не стороніться),
    вона спішить на побачення. Кохання є суміш тюлі,
    волосу, крові, пружин, валика, щастя, родів.
    Мужчина на дві третини, на одну легкова – Муля
    стрічає її гарчанням холостих оборотів
    і спокушає театром. Стегна ще у колисці
    тамують наснагу м’яза до меблів, до викрутасів
    червоного дерева, шафи, чиї полиці,
    в свою чергу, пильні до трьох четвертин, анфасів
    зі відбитками пальців. Спокушає театром, де, в закапелках-сховках,
    колесуючись у пітьмі навзаєм, татуюючи їх фанеру,
    вони тішаться в павзах зі драми ляльок на шворках,
    чим, властиво, були ми у нашу еру.

    ІІ
    Вони вибігають із будучини і, кричачи “даремно!”,
    негайно туди вертаються; вам чується їх чечітка.
    Гілки опосіли птахи, численні несосвітенно,
    в них – ні пера, ні пуху, а лишень “дідька, дідька”.
    Горизонтальне море, барвлене сонцепадом.
    Зимний вечір, позаочі у знемозі
    від синяви, бавиться, наче атом,
    намість розпастися, ланцюжком зі
    дзиґариків. Тлінь тільця сірничини,
    гола статуя, знелюднілі місця танців,
    надто реальні, надто стереоскопічні,
    аби втілитися у чімось, окрім імітацій.
    Лише плющені речі, схожі на воду, рибу,
    надихаються часом і родять іхтіозавра.
    Стихійно явленому як вибух
    профілю не надобиться «завтра».

    ІІІ
    Помісь минущин-будучин, дана в камені, крупним
    планом. Розвиненим торсом і кінським крупом.
    Бодай – зрізом граматичного «був» і «буду»
    у границях осяжного. Дати цю річ, як груду
    млосних подробиць; нехай у порожній хатці
    на цибатих ніжках. Плюс нас, наразі.
    Дати – лучачи з тими, кого любили
    в горизонтальній постелі. Або – у автомобілі,
    бранцями перспективи, в ліній у рабстві. Заднім
    кріпчих умом. В вопіющім, нагальнім
    конче – спомині смерті – щемкім, драстичнім.
    Дати це разом – в тепер і вічнім
    житті, де, буцім ті яйця в сітці,
    ми тим і однакові, що жахні насідці,
    одержимій у рамцях нашої ери
    шестикрилою поміссю віри і стратосфери.

    ІV
    Овид в барвах чобіт, плісені з онучаки.
    Рокіровки і розмін років, століть на “ген-ген” і “от-от”.
    Проти ночі ревуть, завертаючи з піль, муу-танки:
    крупний єдинорогий скот.
    Усі навзаєм проникні за помочі слова «друг»
    – рідше у розпал війни, чим ідучи з миром.
    Меч, у тузі за тілом при перековці в плуг,
    вислизає з руки, як мило.
    Крім повідка, з хазяями нічим різнить собак,
    у книзі друга літера вторить отій, що перва;
    біля кінотеатру юрма підлітків, як
    в білоголовках замерзла сперма.
    Лиш многорукість дерева для ветерана – мзда
    за одноногість, за чорний квадрат окопу
    зі водицею ржавою, де б звізда,
    впавши, спаслася од телескопу.

    ----------------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  6. Ірина Вовк - [ 2018.01.01 02:37 ]
    "Новий рік" (дитяча пісня)
    Новий рік, Новий рік –
    Добрий він чоловік:
    - Тук-тук-тук! Тук-тук-тук!
    Я ваш друг! Я ваш друг!

    Гості йдуть, щось несуть,
    Їм пиріг подадуть!
    Вилочки́ – на бочки́!
    А пиріг – у ручки...

    А по тім, а по тім
    Танцювати ходім.
    Стук-каблук! Стук-каблук!
    От так рух! От так рух!

    З дитячої музичної книжечки "В лапку джміль бере смичок". - Львів: Ліга-Прес, 2013.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  7. Олександр Сушко - [ 2017.12.31 08:44 ]
    Готель "Каліфорнія"
    1
    Шлях пустельний, нірвана,
    Чубом грається бриз.
    Запах марихуани
    Піднімається ввись.

    Перебор. Дав промашку,
    Блима світло як звір.
    Голові дуже важко,
    І тьмяніє мій зір.

    Тисне втома на скроні.
    Метрдотель - зустрічай.
    Чую бемкання дзвонів -
    Це чи пекло, чи рай.

    Бачу дівчину кльову,
    Ледь не зсунувся дах.
    Народився я знову,
    І розвиднівся шлях.

    Приспів:

    Нумо до готелю "Каліфорнія"!
    Це чудовий світ!
    Це чудовий світ!
    Тут свобода всім, а не колонія.
    Є дівчата й спирт,
    До надгробних плит.

    2

    Дах пливе на ТіффАні,
    Її Бог - Мерседес.
    Парубки на дивані -
    От і весь інтерес.

    Вигарцьовує пара,
    Розпашіли тіла.
    Хтось танцює на пам'ять,
    Сум стирає з чола.

    Викликаю прислугу -
    "Принесіть но вина".
    Та мене не обслужать,
    Бо його тут нема.

    Розмовляють далеко,
    Спати геть не дають.
    Так, насправді тут пекло.
    Треба рушити в путь.


    Приспів:

    Нумо до готелю "Каліфорнія"!
    Це чудовий світ!
    Це чудовий світ!
    Це чудовий світ!
    Тут свобода всім, а не колонія.
    О, який сюрприз!
    Та чому я скис?

    3

    Стелі куртуазні,
    Льодяна шампань.
    Кажуть - всі ми в'язні
    Потайних бажань.

    Ми святкуєм! Прозит.
    Точимо ножі.
    Звіру треба крові,
    Всі вже на межі.

    Пам'ятаю двері,
    Втечу стрімголов.
    Кличе вітер прерій,
    Я на волі знов.

    Опустіла клітка,
    Тихо у саду.
    Я прийшов нізвідки,
    Знов туди іду.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  8. Петро Скоропис - [ 2017.12.31 07:48 ]
    З Іосіфа Бродського
    Крапка чимдуж оковирна, де край прямій.
    Віко хапає простір, як оксиген – зябра.
    З губ, що геть все огубили, окрім “Боже мій”,
    тим гучніша дедалі абракадабра.
    Віднімання, як дзиґою не крути
    абощо, береться за зовнішні дані;
    павутиною сковувані кути
    у кімнаті нагадують чемоданні.
    Далі їхать нікуди. Далі зась
    златоусту чи пройді – яка різниця.
    І дзиґар так вицокує раз у раз,
    мов домівка вдрузкú ось-ось розлетиться.


    "1982"


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  9. Ірина Вовк - [ 2017.12.22 11:14 ]
    "Пори року" (дитяча пісня)
    Придумала Мама донькам імена:
    Ось Літо і Осінь, Зима і Весна!

    Настане Весна - зеленіють ліси,
    Пташині усюди дзвенять голоси.

    А Літо прийде - все під сонцем цвіте,
    І ягідка спіла до ротика йде.

    Нам щедрая Осінь приносить плоди,
    Дарують врожай і поля, і сади.

    Зима застеляє снігами поля.
    Зимою дрімає і Мати-Земля!

    Зі дитячої музичної книжечки „В лапку джміль бере смичок”. – Львів:Ліга-Прес,2008.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  10. Петро Скоропис - [ 2017.12.19 21:47 ]
    З Іосіфа Бродського. 24 грудня 1971 року
    На Різдво всі потроху волхви.
    У крамницях насліджено й давка.
    За бляшанку у руки халви
    не знімає облоги прилавка
    провіянтом нав’ючений люд:
    кожен сам собі цар і верблюд.

    Сумки, клунки, пакунки, кульки,
    шапки, галстуки, зсунуті набік.
    Трунки хвої, горілки, тріски,
    мандаринів, кориці і яблук.
    Лиць хаос, і сльота на тропі
    в Віфлеєм у метільній крупі.

    І піднощики скромних дарів
    скачуть в транспорт і ломляться в двері,
    пропадають в проваллях дворів,
    дізнаються, що пусто в печері:
    ні худоби, ні яселець в ній,
    ані Тої, чий німб осяйний.

    Порожня. Та сподіванка див
    пустку сповнює, світлу властиво.
    Ба, чимдуж було Ірод лютів,
    неминучіше близилось диво.
    І жадань нерозривна ужва –
    головна в механізмі Різдва.

    Те і празднує учтами світ,
    і зіставлені щільно однині
    якомога столи. Не до звізд
    ще завсідникам, а благостині
    всім помітна жага в порожні,
    і мигають пастуші огні.

    Сипле сніг; не димлять, а сурмлять
    в небо комини. Лиця, як плями.
    Цар пиячить. Не видно малят.
    Хто об’явиться – жодної тями:
    ми не певні прикмет, і серця
    можуть враз не пізнать посланця́.

    А як в проймі дверній, осяйна,
    із туману нічного густого
    у хустині постане Вона,
    – і Младенця, і Духа Святого
    пізнаєш у собі без стида;
    в небо дивишся й видиш – звізда.
    1972


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  11. Петро Скоропис - [ 2017.12.15 12:00 ]
    З Іосіфа Бродського. Розвиваючи Платона

    Я би волив жить, Фортунатус, в полісі, де ріка
    висовувалась би з-під мосту, немов з рукава – рука,
    та щоб вільно впадала затоку, на всі п’ять пальців,
    як Шопен, що нікому не показував кулака.

    І щоб там була Опера, і щоб в ній ветеран-
    тенор в арії Маріо слугував узірцем старань;
    щоб Тиран йому рукоплескав у ложі, а я в партері
    бурмотів би крізь зуби од ненависті: "баран".

    А ще в місті був би яхт-клуб і футбольний клуб.
    І за вутлістю диму з височенних фабричних труб
    я б упевнювався у пособництві тим неділі
    та довгенько трясся в автобусі, бгаючи в жмені руб.

    Я б уплів і свій голос в спільний звіриний вий
    там, де нога наслідує почате у голові.
    Зі усіх законів, укладених Хамурапі,
    головно чинні – теж пенальті та кутовий.

    II
    І була б там Бібліотека, і у залах стояла б тиш,
    я гортав би її аннали, де загнуто ком не більш,
    чим чується скверних слівець у щоденній мові,
    освіжити немічних прозу, тим паче – вірш.

    Там стояв би давній Вокзал, уцілілий в війні,
    з фасадом, мли оковирніш у далині.
    Там од вигляду зела пальм у вітрині авіаліній
    прокидалась би миттю мавпа, що дрімала в мені.

    А коли зима, Фортунатусе, зодягне квартал в рядно,
    я б нидів у Галереї, де й митця полотно
    – особливо Енґра або – Давида,
    на родиму пляму скидається вже давно.

    Затемна, я стеріг би з вікна табун
    авто, що снують і мукають казна котру добу
    мимо витончених нагих колон в доричній ліпнині,
    на білім фронтоні Суду не чулих на ту журбу.

    III
    Там була б і оця кав’ярня зі смачним бланманже,
    де, на закид століттю двадцятому, мовляв, є уже
    дев’ятнадцяте, я б угледів, як погляд колеги
    довго і пильно б опікувався виделкою чи ножем.

    Там були б ота вулиця і дерев рядів зо два б, та
    під’їзд торсом німфи в ніші у мреві б ясніш постав;
    там портрет би висів у вітальні, підтакуючи уяві,
    як личили господині її молоді літа.

    Я б тішився рівним голосом і одвертістю у речах
    оповіді, що не в’яжуться з вечерею при свічах,
    і каміну вогонь, Фортунатусе, ревно кидав би відблиск
    на зеленаву сукню. Після – і сам зачах.

    Часу теча, а не цівки води,
    горизонтально з вівторка до середи
    у пітьмі там розгладжувала б морщини
    і ретельно стирала свої ж сліди.

    IV
    І були би там пам’ятники. Я би знав імена
    не тільки бронзових верхівців, що совали в стремена
    історії свою ногу, а ще їхніх чотириногих,
    задивлений на відбиток, полишений ними на

    родовитих містянах. З повислою на губі
    цигаркою, глупої ночі піші плентаючись собі,
    що той ром на долоні, на тріщинах у асфальті
    я би гадав, ікнувши, на вузли в їх судьбі.

    І якби мене пов’язали по тому, як шпигуна,
    за підривну активність, волоцюзтво, чи за менаж-
    а-труа, а товпа довкола казилась би і волала,
    ще й тицяючи натрудженими вказівними: "Не наш!" –

    я би нітився щастям, та раяв собі: "Бери
    якомога від шансу, вникай у ази гри,
    до якої так довго лишень приглядався;
    запам’ятовуй подробиці, зголосившись "Vive la Patrie!"

    (1976)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  12. Ірина Вовк - [ 2017.12.10 13:58 ]
    Зима: "Ріо-Ріта" 2017
    Віє вітер, віє вітер – зимня заметіль...
    Книга Пам’яті відкрита – музика відтіль...

    Стогне вітер, сипле „градом” – музика Гранад...
    Дай в землянці поруч сяду, друже-снігопад...

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – не дрімає ґрот.
    Снить земля, снігами вкрита – крутиться фокстрот:

    „РІО-РІТА”, „РІО-РІТА, ніби хтось наврік! –
    на площадці танцювальній 41-ий рік...”.

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – сніг мете Зима...
    Наче з маминого Літа – музика сумна.

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – диво-дивина:
    Книга Пам’яті відкрита...Знову йде війна....

    „Моя Ріо Ріта,
    ти є Ґранади пишна сеньйоріта,
    Тобі, Ріо Ріта,
    Ця серенада лине в світлу ніч.
    Я тобі, моя кралю,
    Про любов заспіваю,
    Мені, Ріо Ріта,
    Лиш ти одна – промінчик ясних віч!”



    Зі збірки, що вкладається "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". - Львів,2017.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  13. Петро Скоропис - [ 2017.11.30 14:52 ]
    З Іосіфа Бродського. Велика елегія Джону Донну
    Джон Донн заснув, поснуло все довкіл,
    підлога, стеля, стіни, тиньк, картини,
    поснули гак, засови, килим, стіл,
    буфет, свіча, весь гардероб, гардини.
    Поснуло все. Бутиль, стакан, миски,
    хліб, хлібний ніж, кришталь і порцеляна,
    нічник, годинник, шафи, полички,
    всі двері, східці всі. Ніч непроглядна.
    Усюди ніч: в кутах, очах, столах,
    в паперах їх шухляд, в листі у течці,
    в словах листа, у щипцях, у вуглях
    схололого каміна, в кожній речі.
    В камзолі, чоботцях, панчіх тасьмі,
    за дзеркалом, у ліжку, в стульця спинці,
    в тазах кількох, розп’ятті над дверми,
    мітлі при вході, в капцях. Ніч назирці.
    Поснуло все. Вікно. І сніг в вікні.
    Сусідній дах. Мов біла скатерть свіже-
    постелена. Увесь квартал вві сні
    за рамою, яка їх навпіл ріже.
    Поснули арки, вікна, ріг торця.
    Каплиці цегла, брук, решітки, клумби.
    Ні скрипу од коліс, ні промінця...
    Сплять ґрати, ланцюги, горожі, тумби.
    Поснули двері, клямки, ручки, крюк,
    замки, засови, ключ в замку, запірки.
    Пропав усякий шепіт, шерех, стук.
    Лиш сніг рипить. У небі – ані зірки.
    В’язниці сплять, сплять зáмки. Гирі ваг
    у рибній лавці. Сплять свинячі туші.
    Дім і задвірки. Пси на ланцюгах.
    Коти в підвалах сплять, мишві байдужі.
    Сплять миші, люди. Лондон міцно спить.
    Вітрильник спить в порту. Вода зі снігом
    під корпусом його вві сні сипить,
    і вторить небу потемки сипінням.
    Джон Донн заснув. Заснуло море з ним.
    І берег крейдяний у снів торочці.
    Весь острів спить. Суцільним сном одним.
    І кожен сад в потрійній спить горожі.
    Сплять кленів, сосен, грабів, піхт, ялин
    гурти. Стежа з гори, ручай, всі гори.
    Лисиці, вовк. Ведмідь в барліг заліг.
    У кучугурах все – барліг і нори.
    І птахи сплять. І жодних співів. Ніч.
    Спить ворон, спить сова нічна, тихіша,
    чим сміх беззвучний. Піль англійських тиш.
    Зоря блищить. З повиною йде миша.
    Поснуло все. Почилі у гробах
    своїх лежать. Спокійно сплять. У ліжках
    живі – у сорочок нічних морях.
    Сплять поодинці. Міцно. Сплять в обіймах.
    Поснуло все. Спить ліс, ріка, гора.
    Спить птах і звір, мерців світи, живих ще.
    І білий сніг з нічних небес ширя.
    Та сплять і там, над усіма і вище.
    Сплять янголи. Забутий грішний світ
    вві сні святими – в соромі святому.
    Геєна спить і Рай чудесний спить.
    Ніхто о цій порі не вийде з дому.
    Господь заснув. Земля тепер чужа.
    І зір, і слух ніяково знемоглі.
    Диявол спить. Поснули з ним олжа
    і ворожнеча на англійськім полі.
    Сплять вершники. Архангел і сурма.
    І коні сплять, і їздівці їх – верхи.
    І херувими всі, уся юрма
    їх спить під зводом Павлової церкви.
    Джон Донн заснув. Поснули всі вірші,
    всі тропи, рими всі. Зі кріпших, слабших:
    і сум, і ґандж, і гріх – лівші, правші
    тихесенько лежать в своїх силабах.
    І кожен вірш із віршем іншим – брат,
    хоча тіснять ‘дне одного, пак тісно,
    і так усі далекі райських врат,
    густі та чисті розмислом єдинства.
    Рядками сплять. Порійно – ямбів стрій.
    Сплять сторожко хореї зліва, справа.
    І вод летейських течі снить їх рій.
    І міцно спить в них інше дещо – слава.
    Сплять біди. Негаразди купно сплять.
    Сплять вади, зло і благо. Сплять сумлінні
    їх речники. Білесий снігопад
    шукає плям у темній просторіні.
    Поснуло все. Сплять міцно кипи книг.
    Сплять ріки слів, німіють під льодами.
    Сплять речення пов’язаних у них
    навзаєм слів, ледь дзенькають кайдани.
    Все міцно спить: диявол, Бог, святі.
    Їх слуги злі. Їх друзі. Їхні діти.
    І тільки сніг шурчить у млі густій.
    І жодних звуків інших в цілім світі.

    Хто там ридає? Це не ти, відтіль –
    мій Янголе, – зі снігу, ждеш, як літа,
    тепла мого? Летиш зі млистих піль.
    Не ти ячиш в пітьмі? Ба, – тиша відти.
    Не ви там, херувими? Тужний хор
    нагадує цих сліз мені звучання.
    Не ви наразі сонний мій собор
    полишили? Не ви? Не ви? – Мовчання.
    "Не ти, мій Павле? Га? Чи се не твій
    надсадний голос, голова геть сива.
    Похнюплений у млі, без обнадій,
    ти плачеш там?" – Тим глибша тиша снива.
    "Чи ж та хистила зір мені рука
    в пітьмі, що полиша напризволяще?
    Мій Боже, – Ти? Як маячня яка,
    та надто вже високий голос плаче".
    Безмовна ніч. "Чи, Гавриїле, ти
    у сурму дунув, а накликав гавкіт?
    І чом збудив лише мене отим,
    а коней своїх вершники сідлають.
    Все міцно спить. Все тоне у пітьмі.
    І вже летять з небес хорти товпою.
    Не ти бо, Гавриїле, в цій зимі
    ридаєш тут, у потемках, з трубою?".

    "Ба, ні, це я, твоя душа, Джон Донн.
    Це я діймаю розпачами ирій
    за виплекані в самоті трудом
    думки і почуття, тяжкі, як гирі.
    І ти літав з обузою турбот
    серед страстей, гріхів, подібно птаху.
    Був вище їх, і бачив свій народ
    усюди, весь, не мавши свого даху.
    Ти бачив всі моря, їх сушам край.
    І Пекло, у собі сперва, і в яві.
    Ти бачив не уявно світлий Рай
    у найгіркішій – з пристрастей – оправі.
    Пізнав життя: воно як острів твій.
    На Океані цім ти доста знався:
    усюди лиш пітьма, пітьма і вий.
    Ти Бога облітав, але вертався.
    Тягар цей не пускає тебе ввись,
    відкіль весь білий світ – зо сотню веж і
    вилястих рік, і де, на погляд вниз,
    не дуже й лячний суд страшний, урешті.
    І хмурий клімат, сни суціль сумні
    в країні цій. У марах сни питомі.
    І Бог одтам – як світло у вікні
    у ніч туманну – у далекім домі.
    Поля трапляють. Піль не оре плуг.
    Роки не оре. І віки не оре.
    Лише ліси стоять стіною круг,
    та гущі трав, де лиш дощі проворні.
    І перший дровруб, чий кінь здола –
    у піні весь, ті хащі непролазні,
    на сосну влізши, звидить дим житла
    в долині – там, ген-ген – в її тумані.
    Все, все – ген-ген. Усе, як уві сні.
    Спокійний, зір ковзне дахів верхами.
    Так ясно тут. Не чути гавкотні.
    Ні калатання дзвонів над дахами.
    І він збагне усе. І встріч лісам
    коня скерує рвійно в світ неблизький.
    І миттю віжжі, сани, ніч, він сам
    і бідний кінь – поринуть в сон біблійський.
    Ось я і плачу, плачу... У плачу
    не вільна цих камінь без благостині.
    Туди не вільна в тілі, ледь злечу.
    А мертвій там ширяти в самотині.
    Самій, як ти, мій світе – літ і літ
    в сирій землі, приреченій на муку
    безплідної понуки – лету вслід,
    чимдуж не згідне тіло на розлуку.
    Та ба! докіль плачами твій нічліг
    бентежу тут – летить в пітьму, не тане,
    зшиває мов разлуку нашу сніг,
    і хвищі голочок надовго стане.
    Не я, Джон Донн, ридаю, – ти, вві сні.
    Ти спиш, спить посуд в шафі, стигне постіль
    допоки над поснулим домом сніг
    летить одтіль в пітьму роками поспіль".

    Від птаха, що на часі спить в гнізді
    і спраглого небес у позачассі,
    ця відданість у нім отій звізді,
    що забрана хмариною наразі.
    Від птаха ця душевна чистота,
    бодай і не без огріхів утілень,
    що оковирніш ворона гнізда
    на сірім тлі покинутих шпаківень.
    Мов птах, який удень злітає, він.
    Тепер ночує під покровом білим,
    допоки у снігів і снів шитві
    прогалини душі з поснулим тілом.
    Поснуло все. Очікують кінця
    віршів зо двійко, шкірячись щербато,
    мовляв, любов мирська – стезя співця,
    любов духовна, – власне, плоть абата.
    І на яке з коліс води не лить,
    воно в хліби так само меле зерна.
    Та якщо є із ким життя ділить,
    то з ким поділиш ложе своє смертне?
    Діра в тканні. І рвуть, кому не лінь.
    Зі всіх країв. Хто – раз. Хто два – й нівроку.
    Най смикають! А небокрай у млі
    собі береться за кравецьку інде голку.
    Спи, спи, Джон Донн. У каптані дірки…
    І ради їм нема… Як благостиня
    світам твоїм, гляди, з-за хмар взнаки
    Звізди навзаєм віддане проміння.
    (1963)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  14. Вікторія Торон - [ 2017.11.28 13:05 ]
    Сонячний хлопчик (переклад)* **
    Покинутий песик – в густих порохах --
    застиг, непорушно-стійкий,
    солдатик з трухлявим мушкетом в руках
    від часу -- іржаво-рудий.
    Колись же – і песик був зовсім новим,
    солдатик яскраво блищав.
    Наш сонячний хлопчик їх палко любив
    і, спати йдучи, цілував.
    «Отут зачекайте, нікуди не йдіть
    і не галасуйте мені», --
    щасливий, він міцно заснув у ту ніч
    і забавки бачив у сні.
    Та в час потаємний під ангельський спів
    хлопчина наш сонячний зник...
    Без міри скорботних пролинуло днів,
    та відданість друзів – навік.
    Терпляче чекають -- не зрушитись їм,
    завмерлим на довгі роки! --
    і мріють про усміх на личку малім
    і дотик знайомий руки.
    Тихенько дивуються – де ж він пропав,
    що трапилось в темряві днів
    із хлопчиком тим, що їх поцілував,
    поставив і ждати звелів?

    Little Boy Blue

    The little toy dog is covered with dust,
    But sturdy and staunch he stands;
    The little toy soldier is red with rust,
    And his musket molds in his hands.
    Time was when the little toy dog was new
    And the soldier was passing fair;
    And that was the time when our Little Boy Blue
    Kissed them and put them there.
    “Now, don’t you go till I come,” he said,
    “And don’t you make any noise!”
    So, toddling off to his trundle-bed,
    He dreamed of the pretty toys;
    And as he was dreaming, an angel song
    Awakened our Little Boy Blue —
    Oh! the years are many, the years are long,
    But the little toy friends are true!
    Aye, faithful to Little Boy Blue they stand,
    Each in the same old place —
    Awaiting the touch of a little hand,
    And the smile of a little face;
    And they wonder, as waiting these long years through
    In the dust of that little chair,
    What has become of our Little Boy Blue
    Since he kissed them and put them there.

    by Eugene Field (1850-1895)





    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  15. Козак Дума - [ 2017.11.19 09:02 ]
    Прокляття нинішнього часу*
    Поспішність – це прокляття віку,
    де чоловік, змахнувши піт,
    життям гасає, як шуліка,
    і думає лиш про живіт.

    Поспішно п‘ють, поспішно люблять,
    і опускається душа.
    Поспішно б‘ють, поспішно гублять,
    а після каються й грішать.

    Але хоч раз на світі білім,
    коли він спить або кипить,
    все ж зупинись, як кінь у милі,
    що прірву чує з-під копит.

    На половині стань дороги,
    довірся Небу і Судьбі,
    про себе думай після Бога,
    та в діях звіт віддай собі!

    Під шурхіт листя, що спадає,
    збагни, забувши хриплі крики:
    сум‘яття – жаль лиш викликає,
    хто ж зупинився – той великий.

    Пил суєти вкрива дороги,
    тож пригадати вічність гоже.
    Свинцем нехай наллються ноги
    і нерішучість переможе.

    У ній буває також сила,
    коли по хибному шляху
    вперед на вдавані світила
    бредеш по-пояс у снігу,

    мов листя топчеш люду лиця…
    Стань, ти осліпнув ніби Вій!
    І шанс свій, просто зупиниться,
    безумством поквапу не вбий.

    Коли до цілі йдеш убого,
    немов по східцям, по тілам,
    зроби зупинку, бо без Бога –
    ти по собі крокуєш сам!

    Якщо тебе штовхає злоба
    на гибель власної душі –
    облиш і пострілом чи словом
    ти честь убити не спіши!

    Наосліп рухатись не можна,
    сліпих потрібно зупинить.
    Замри у леті куля кожна,
    ракети й бомби всі замріть!

    О, людство, розуму ти згусток,
    молись, піднявши очі ввись;
    серед занепаду й розпусти –
    ти зупинись! Все ж зупинись...

    22.09.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  16. Володимир Бойко - [ 2017.11.14 22:01 ]
    Захисникам Сталіна (переклад з Ганни Горенко (Ахматової)
    Це оті, що кричали: «Варраву
    Відпусти нам на свято», оті,
    Що Сократу отрути налляли
    У тюремній глухій тісноті.

    Те пекельне питво би їм влити
    В їх паскудні, брехливі роти,
    Тим, що си́ріт пускають по світу,
    Всім отим, що на ймення «кати».


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  17. Володимир Бойко - [ 2017.11.12 22:24 ]
    О ні, я не тебе любила (переклад з Ганни Горенко (Ахматової)
    О ні, я не тебе любила,
    В огні згоряючи палкім,
    Скажи мені, яка ж то сила
    В печальнім імені твоїм.

    Переді мною на коліна
    Ти став, немов чекав вінця,
    І доторкнули смертні тіні
    Спокійно юного лиця.

    Пішов ти не по перемогу,
    По смерть. О, ночі глибина!
    Не знай, мій ангеле, нічого,
    Про те, чом нині я смутна.

    Як сяйво райського проміння
    Світне над стежкою на мить,
    Як несподівано пташина
    З снопа колючого злетить,

    Я знатиму: це ти, убитий,
    До мене линеш всім єством,
    І уявляю бачу берег зритий
    Над закривавленим Дністром.

    Забуду дні любові й слави,
    Забуду молодість нараз,
    Душа в пітьмі, путі лукаві,
    Твій подвиг, образ твій яскравий
    Я збережу по смертний час.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  18. Олена Балера - [ 2017.11.07 00:07 ]
    Amoretti. Сонет XLV (переклад з Едмунда Спенсера)
    У дзеркалі, що чисте, мов кришталь,
    Небесній вроді не збагнеш ціни,
    Її я всім своїм єством всотав,
    Мене її найвища суть повнить.
    Таїться в серці променем ясним
    Очам невидне сяяння оте:
    Ідея чиста – образ неземний
    Безсмертним дотиком в мені цвіте.
    Твоя жорстокість і мій сум проте
    Затінюють осяйний блиск, відтак
    Твоє чудове втілення святе
    Могло б чистішим бути за кришталь.
    Якщо свою подобу ти узриш,
    Позбудься всіх недосконалих рис.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.79)
    Коментарі: (5)


  19. Петро Скоропис - [ 2017.11.06 16:30 ]
    З Іосіфа Бродського
    Вона одяга панчохи, і наступає осінь;
    суціль у цівках із капрону брук.
    І чимдужче околиці у облозі,
    то довша спідниця й остріш каблук.

    У спіднім хіба колонам тепер негоже
    біліти. І голий портик заріс. Зі всіх
    кутів зору, щойно добігло Боже
    Літо, осібно – щодо панчіх.

    Наразі заледве учуте "шу-шу" – нівроку
    пасує до втечі війська, знамен трепла.

    І ліпше гукати по імені пору року,
    тому що не уберіг тепла.
    Затим і суглобам од клавіш, що ждуть бемоля,
    різнити себе несила, і хруст в хрящі.
    І кватирку заповнює вогке повітря з моря –
    відкіля і повадилися дощі.

    17 вересня 1993


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  20. Садовнікова Катя - [ 2017.11.03 18:07 ]
    О битвах,.
    Не единично мне не слух бросалось,
    В потоке отплесков наивных голосов
    О битвах, Украину что касались,
    На родине моей спокон веков.
    Терзали ее подлые татары,
    И ляхи, и московские самцы.
    Да только, что любили, очень странно,
    По ней молили Господа в деды:
    «Восстань с колен, живи моя родная.
    Колокола забили – идет звон,
    Он для тебя, я снова повторяю,
    Он из небес пришел взломав замок.
    Сей звон Майданов, такой тленной жизни,
    Что языку дал барствовать у нас,
    Чтобы всегда он был, как листик, чистым,
    Чтоб знали дети, словно "Отче наш".

    03.11.17.



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  21. Петро Скоропис - [ 2017.11.03 06:05 ]
    З Іосіфа Бродського. Післямова
    І
    Роки збігають. На буру стіну двірця
    свої види має тріщина. Незряча швачка урешті стромляє нитку
    в золоте вушко. І Святе Сімейство, змарнівши з лиця,
    просувається на один міліметр до Єгипту.

    Видимий світ умістив майже всіх живих.
    Вулиці утопають в яркім, але непривітнім
    світлі. Звіздар в ковпаку і спіднім
    якомога детально поточнює розміри чайових.

    II
    Я вже і не спроможний згадати, коли і де
    трапилася подія. Ні трибу тої.
    У повітрі? Воді? Уночі? Удень?
    Зі мною? Вчора? Напередодні?

    Пак і самій події, – візьмім потоп,
    землетрус, помсту жінки, вогні Кузбасів –
    непам’ять, мов той оберіг подоб
    облич, – і мого, і того, хто спасся.

    IIІ
    Це, вочевидь, і значить, що нині ми заодно
    з життям. І що я вгамував цікавість
    в шелестінні матерій, чиє сукно
    прищепляє шкірі свою безбарвність.

    Тепер і мене у профіль різнити немає чим
    від якоїсь там латки, складки, трико паяца,
    часток і величин, наслідків і причин –
    від того, чого не завважив, палко бажав, боявся.

    IV
    Ризикни – і спіткаєш сухий реп’ях,
    вільгість і вечорів, і коли світає,
    каменоломню міста, Чумацький Шлях,
    тих, кого вже нема, та я пам’ятаю.

    Зачепи – і не минеш оту
    самоту, що відраює світ потурати
    мені, парсуні моїй, пальту,
    ту, на чий чесний взір, ми – неминущі втрати.

    V
    Говорю це тобі, і не моя вина,
    щойно не чути. Сума днів, дужче купно
    вічі мозолячи, кепсько впливає на
    зв’язки. Голос мій сів, та, думаю, не докучний.

    Це – щоб чулися ліпше ку-ку-рі-ку, тік-так,
    серця платівки розшаркування на голку.
    Це – щоб ти не помітив, коли я замовчу, як
    Червона Шапочка не сказала Вовку.
    (1986)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  22. Садовнікова Катя - [ 2017.11.01 20:26 ]
    Теплая ромашка
    Я листья соберу и брошу в урну
    Пришла пора вкус губ твоих забыть.
    Тебя найду я, словом, буду думать.
    Непроизвольно в вальс введу, эх ты.
    Мне боли не сыскать в тот час безумней.

    Ты придешь сам - я буду сильно ждать.
    А ты воскликнешь мне: «Какая дура!»
    Тебя нашла я в щелочных годах.
    У тебя сын, а я же в девках буду.

    Опять нарушишь мой земной покой.
    В руке оставив теплую ромашку.
    Листва вся опадет, мол в бездну снов…
    Я с грустью разделю два пива в чашке.

    01.11.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  23. Юрій Кисельов - [ 2017.10.31 01:23 ]
    Пісня українців (переспів "Пісні німців")
    Україна наша рідна
    В цілім світі над усе!
    Українець гордо й гідно
    Синьо-жовтий стяг несе!
    Гей, від Сяну аж до Дону,
    Від Полісся ген по Крим
    Дружно станемо в колони,
    Щоб здолати «третій Рим»!

    Українок сяє врода,
    Й дух не гасне в козаків!
    Нам призначила природа
    Встати з темряви віків.
    Батьківщина надихає
    На звитяги все життя –
    Долі іншої немає,
    Як і в рабство вороття!

    Єдність, право і свободу
    Для праотчої землі
    Діти рідного народу
    В лютій січі здобули.
    Розум наш і чесна праця,
    Україно – все тобі!
    Квітни поміж вільних націй,
    Перемігши в боротьбі!


    2015 – 2017



    Hoffmann von Vallersleben

    Das Lied der Deutschen

    Deutschland, Deutschland über alles,
    über alles in der Welt,
    wenn es stets zu Schutz und Trutze
    brüderlich zusammenhält.
    Von der Maas bis an die Memel,
    von der Etsch bis an den Belt,
    |: Deutschland, Deutschland über alles,
    über alles in der Welt! :|

    Deutsche Frauen, deutsche Treue,
    deutscher Wein und deutscher Sang
    sollen in der Welt behalten
    ihren alten schönen Klang,
    uns zu edler Tat begeistern
    unser ganzes Leben lang. —
    |: Deutsche Frauen, deutsche Treue,
    deutscher Wein und deutscher Sang! :|

    Einigkeit und Recht und Freiheit
    für das deutsche Vaterland!
    Danach lasst uns alle streben
    brüderlich mit Herz und Hand!
    Einigkeit und Recht und Freiheit
    sind des Glückes Unterpfand;
    |: blüh im Glanze dieses Glückes,
    blühe, deutsches Vaterland. :|


    1841



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  24. Садовнікова Катя - [ 2017.10.28 18:02 ]
    Бог йде ногами по сирiй землi
    Бог йде ногами по сирій землі,
    І щедрість всю виплескує в долоні,
    Для того щоби завше мали хліб
    з душею пориваючи до нього.

    В мозолях його пальці простяглись,
    І зтерті в кров валандаються ноги.
    Він розпахне обійми, як колись,
    любов'ї дяку причаївши скромно.

    Бог йде ногами по сирій землі
    повз бруд і цю хуртелицю нечемну,
    Для того щоби припинився грім
    І, врешті, люд просяк питанням "Хто я?".

    Все його тіло ринуло в політ,
    А на обличчі стомленість, чи знав хто?,
    поміж голок не чую голови,
    де терен цвів та вже не буде раптом.

    Повз вітер, повз пекельні холоди,
    І повз степи з морями пройде завтра,
    Господь все йде до діточок своїх,
    себе не шкодувавши, любий татко.

    Посохла шкіра в русі довгих плит,
    а рани припікають все ще слушно.
    Остання зірка щезла, боже мій,
    і збили з пантелику очі бузку.

    Повз вітер, повз пекельні холоди
    І до останніх малотонних років
    Бог йде ногами по сирій землі,
    Шукавши долі залишив і спокій.

    28.10.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Садовнікова Катя - [ 2017.10.24 20:46 ]
    Писати стану..
    Про тиху річечку писати,
    Із кришталевою водою,
    Альтанку в гонорі верстату,
    Холодну ніченьку у полі.

    Про трави гарні, сінокоси,
    І соловейка спів на ганку,
    А я бо у кохання боса,
    Про почуття пишу, як клята.

    Про невістульки лине завтра
    І те повітря надто ласе,
    Шкода мені! Нема що взяти
    З сього кохання, наче пасмо.

    Колись натрапить мені хвойда,
    Писати стану про дерева,
    Як термосить забракне словом,
    Наранок в постілі, напевно.

    24.10.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  26. Олена Балера - [ 2017.10.24 10:42 ]
    Amoretti. Сонет XLIV (переклад з Едмунда Спенсера)
    Коли славетні Греції сини,
    Уперто через гордощі скублись,
    На арфі грою їх Орфей спинив,
    Хоча й по Золоте Руно він плив.
    Мене - вражає дух усобиць злих,
    В яких я сам себе не поборов.
    Допоки вільно пристрасті лились,
    Згасити їх не міг ні хист, ні схов.
    Коли ж безладну арфу я знайшов,
    Розширилося коло ворогів.
    І біль, і запал оживають знов
    Зі зброєю завжди напоготів.
    І поміж тих, з ким миру прагну я,
    Лише зростає злості течія.



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (1)


  27. Садовнікова Катя - [ 2017.10.23 18:07 ]
    Тихая осень
    Серый день меня коснулся
    Мелким дождиком в тот миг.
    Без тебя, мой милый, пусто,
    Я ищу тебя, где ты?..

    Тихо мчится день осенний
    Ветром крышами домов.
    Я целую, словно пепел,
    Со стекла который год.

    Лист кружит свою печальку,
    И с дождём поёт на бис.
    Поднимаю его – жалко,
    Словно в памяти круиз.

    Тихая отныне осень
    Шепчет о дождях рясных,
    О разлуках, о работе,
    Бьётся нимфой в свете сил.

    23.10.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  28. Садовнікова Катя - [ 2017.10.23 16:39 ]
    Ми сидiли разом
    Ми сиділи разом, тямкувавши про те, що далі
    Та палили любов — вугілля впивалось в пальці.
    Допивали вогонь із залізних пляшанок жалі,
    Говорили про те, що вже час гамувати танці.

    Ти гітару дістав і заграв ту чудову лірику
    А я потім пішла і відтак ми зовсім не бачились.
    Я проходжу повз лавки, де осінь гуторить вінику —
    А я все пам'ятаю і туга об розпач вдарилась.

    23.10.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  29. Володимир Бойко - [ 2017.10.22 00:23 ]
    В зневірі в завтрашньому дні (переклад з Ганни Горенко (Ахматової)
    В зневірі в завтрашньому дні
    Вчуваю зраду в кожнім слові,
    І проминальної любові
    Зоря ввижається мені.

    Так розлітатись врізнобіч,
    При зустрічі ледь впізнавати,
    Та знову ніч. Знов цілувати
    В хмільній знемозі вільгість пліч.

    Тобі я мила не була.
    Обрид і ти. А пря тривала.
    І, мов злочинниця, страждала
    Любов, що виповнена зла.

    Мовчиш, хмурний. Мов брат мені,
    Та як зустрінемось очима –
    Клянуся висями земними,
    В огні розплавиться граніт.



    Рейтинги: Народний 4 (5.38) | "Майстерень" 0 (5.49)
    Коментарі: (6)


  30. Петро Скоропис - [ 2017.10.17 15:55 ]
    З Іосіфа Бродського. З натури
    Сонце сідає, і бар на розі закрився.
    Ліхтарі загораються, буцім на ніч актриса
    обрамлює чимсь ліловим для чару і жаху вічі.

    І головний біль спускається на крилі да Вінчі
    в тім’я ворога у бруковій шинелі.

    І голуби на фронтоні двірця Мінеллі
    спішать наї...атися, як востаннє,

    анічуть не соромлячись, мов брутальні
    наші предки в обставинах незавидних
    у часи допотопні, собі подібних.

    Грона зі дзвону довкола дзвіниці,
    вкоріненої у венеційській висі,

    буцім поспілі й не долетілі
    грунту плоди. В дивині утілень

    життя, хтось керує, гадаю, збором
    оних речей. Сподіваюсь, в скорім

    часі уповні з’ясую це. Тут, де доста
    вилилось сíм’я зі слізьми млості

    і вина, в закапелку земного раю
    звечора, я стою, вбираю

    у буцім гумовім збучавінні
    легень пречисте, осінньо-зимнє,

    порожевіле від череп’яних
    дахів повітря, п’янке, щоб наспіх

    надихатися, і надто – в кінці гостини!
    зі трунком вивільнення клітини

    у часі. Зім’ята, що ті банкноти,
    хвиля вилизує мокрі сходи

    палацу на всю голубу купюру,
    отримує намість, на решту, буру

    цеглину, схильну до дерматиту
    та хилу плічми каріатиду,

    буцім обтяжену на пудовий
    вкупі з цигаркою орган мови

    і задивлену головно у побічні,
    вільні від божого сраму, птичі,

    виставлені, мов напоказ, спальні,
    які видаються то зліпком з пальми,

    то – зі схибленої по-римськи
    цифри, то – курсивом у парні рими.

    1995, Casa Marcello


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  31. Володимир Бойко - [ 2017.10.15 09:59 ]
    А ти тепер похмурий і безкрилий (переклад з Ганни Горенко (Ахматової)
    А ти тепер похмурий і безкрилий,
    Відречений від слави і від мрій,
    Але для мене непоправно милий,
    Зворушливий у сутіні своїй.

    Ти п'єш вино, твої нечисті ночі,
    Ти наяву не знаєш, що вві сні,
    І потьмяніли зеленаві очі,
    Бо не знаходиш спокою в вині.

    І серденько швидкої смерті просить,
    Неквапні проклинаючи роки.
    І часто вітер західний приносить
    Твої благання й докори гіркі.

    Хіба ж до тебе повернути смію?
    У рідній стороні моїй сумній
    Я лиш співати й згадувати вмію,
    А ти мене і згадувать не смій.

    Минають дні, примножують печалі.
    Який тебе врятує оберіг?
    Ти відгадав: любов моя безкрая,
    Убити навіть ти її не зміг.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  32. Петро Скоропис - [ 2017.10.13 10:55 ]
    З Іосіфа Бродського. Стакан з водою
    Ти стоїш у стакані моєму, водице,
    і поблимуєш до мене, бранко труб і кранів,
    очицями, блиску яких назирці
    двояться скляної сторожі грані.

    Ти знаєш, що я – твоя будучина, волого:
    чулий до цівки стояк і навзаєм одвертий
    перспективою в нетеч і шлак волокон,
    морок нутрощів, не кажу – артерій.

    Та це тебе не чіпає. Взагалі у тюрем
    варіантів більш у рази відлюдній
    субстанції, чим у мережаній тюлем
    свободі, тим паче – у абсолютній.

    І ти цілковито права: і я, і моя мармиза
    тут зайві. Ба, чим довше святитись місцю,
    тим пізніш дещицю задощиш за
    вікном, шліфуючи бруковицю.


    1995


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  33. Петро Скоропис - [ 2017.10.08 07:11 ]
    З Іосіфа Бродського
    Октобер – час осмути і застуд,
    а горобці – пролетарі пернатих –
    захоплюють у кинутих пенатах
    шпаківні, ніби Смольний інститут.
    І гайвороння, звісно, тут як тут.

    І хоч нема для пташого ума
    більш ляцького поняття, чим зима,
    гайнути геть ця публіка не годна
    бодай і без ікарових покар.
    І неугавне моторошне "карр!"
    нам чується, як пісня патріота.
    1967


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  34. Садовнікова Катя - [ 2017.10.06 20:32 ]
    За что я люблю
    Так много неистовой боли.
    Так много тебя я люблю.
    Я знаю, ты этим доволен,
    Тебя только я не корю.

    Ты мне будешь яркой звездою,
    Что где-то висит над землёй.
    Цветок ты без запаха, что-ли,
    Что сердце пленил и без слов.

    За что я люблю, я не знаю.
    За то, что, увы, не сказать.
    За то я не брежу свиданием,
    За то, что ночей просто тьма….

    Душа по тебе не спокойна,
    Без сердца уже я не я.
    А сердце нужно безо вздора,
    И чтоб для тебя жила.

    Ко мне возвращайся, любимый.
    К сиянию нежному глаз.
    Ножом бьёшь и не насильно,
    А я так хочу целовать!

    06.10.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  35. Садовнікова Катя - [ 2017.10.02 21:58 ]
    Багато не сказано досi
    Багато не сказано досі,
    Помовчати маю про що,
    Хто Бога пойняв, а хто мойру,
    А хтось цабанить матку злом…
    Танок фіксувавши без пари
    У кров ту здирає паркет…
    Обличчя за ковдрою марень,
    Без остраху світлом щодень.
    Розбиті ущент чиїсь душі,
    Їм просто хотілось кохать…
    А зовні болячка не душить,
    За посмішкой дбаю тепла.

    02.10.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  36. Петро Скоропис - [ 2017.10.02 05:50 ]
    З Іосіфа Бродського. Метелик
    I
    Сказати – мертвий ти?
    Доби не жив, аж нумо...
    Сумним завдався гумор
    Творця! ади,
    ніякове слівце
    «жилець» і ємність дати
    уродин, як відняти
    благе тільце
    зі крильцями, спиня
    потугу цугом
    одне угледіть в другім
    у рамцях дня.

    II
    Отим, що дні для віч –
    ніщо. Отим лиш,
    що шилом не пришпилиш,
    не наситиш
    віч з певністю: ади,
    на тлі, хай білім,
    не обзавівшись тілом
    пусті труди
    нетяг. І поготів,
    – чи варт уваги
    десята доля вáги
    одного з днів?

    III
    Сказати – не пізнав
    тебе? А що б цим
    змінилось в оболонці
    тільця? Цвіт барв
    не виплід небуття,
    і не хизá підказок
    буяє замість красок!
    Навряд би я,
    набубонівши з міх
    слів, зайвих барві,
    годити так уяві
    в палітрі міг.

    IV
    На крилечках твоїх
    зіниці, вії –
    грайливих вічок, мрії –
    зі мрев чиїх,
    скажи мені, це лиць,
    портрет летучий?
    Якого трибу учті
    часток, крупиць
    пасує натюрморт:
    речей, плодів бо?
    а пійманої риби
    плавців акорд?

    V
    Можливо, ти – пейзаж,
    і, взявши лупу,
    я бачитиму купу
    німф, танці, пляж.
    Там сяйно, як удень?
    чи темно небосхилу,
    мов поніч? чи світилу
    податись ген
    там є куди? а тінь
    є у фігури?
    з чиєї, пак, натури
    писався він?

    VI
    Гадаю, ти є те
    і інше: себто
    звізди, лиця, предмета
    рис tеte-a-tete.
    Ба, є десь ювелір,
    що брів не супив,
    а сутостей сугубив,
    гранив узір,
    доводив до ума,
    звів нас, урешті,
    де ти, – це образ речі,
    ми – річ сама.

    VII
    Скажи, якій зі сфер
    бодай зо день бо
    узір твій тішив небо
    в краю озер,
    тим пак, що про запас
    дзеркал їх доста?
    А ти гайнуєш просто
    чудовий шанс
    летіти в сак
    і трепетать в долоні,
    як в мить погоні –
    в зіниці, пак.

    VIII
    Не кликав ти мене
    не зі причини
    ніяковості чи не
    зі зла, і не
    тому, що зціпенів.
    Живій, змертвілій –
    істоті богу милій
    у знак рідні
    дається голос для
    пісень, привітів:
    перипетії миті,
    хвилини, дня.

    IX
    А ти – ти потерпав
    без дару цього.
    Коли судити строго,
    і ліпше: ба,
    не бути у небес
    в боргу, на мітці;
    єству в твоєму віці,
    вазí – "внівець"
    синонім "німоти":
    звук плющить масу.
    Чим невагоміш часу,
    беззвучніш ти.

    X
    Не відаючи, не
    доживши страху,
    ти в’єшся, легший праху
    вкіл клумб, де тхне
    не схоже на тюрму
    з її удушшям
    минулого з грядущим,
    і лиш тому,
    що ти летиш на луг
    шукати корму,
    умить приймає форму
    повітря вкруг.

    XI
    Так чинить і перо,
    черкає гладі
    листів лініюваті
    без гадки про
    талан своїх рядків,
    де мудрість, єресь
    подолують непевність
    кивком руки:
    гарує, гідне свіч,
    німе із виду,
    не пил знімає з квіту –
    тягар зі пліч.

    XII
    Яка ото краса
    і миті плинні
    поєднані у тліні
    кривлять вуста:
    нема речей ясніш,
    що в певнім смислі
    робили світ без цілі,
    а як і ні –
    мета – не ми.
    Брат-ентомолог,
    нема для світла голок,
    ні для пітьми.

    XIII
    Сказати «прощавай»?
    Як формі часу?
    а глузд і цього разу
    стриже лишай
    самот: у талані
    тому виною
    оте, що за спиною
    самот не дні
    постелені на двох,
    не сни дрімучі
    минулого, а тучі
    твоїх небог!

    XIV
    Ти ліпший, чим Ніщо.
    Наразі – ближчий
    і зримий, узнаки чи
    невідь чом
    прийшовся ти йому.
    В твоїм польоті
    воно вкусило плоті;
    уже б тому
    ти з течією днин
    уваги годна
    оманна перепона
    між мною й ним.


    1972


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  37. Ірина Вовк - [ 2017.10.01 16:17 ]
    FRANZ SCHUBERT "SERENADE" - ФРАНЦ ШУБЕРТ "СЕРЕНАДА"
    Пісне моя, лети з благанням
    тихо в пізній час.
    На побачення з коханням
    ти прилинь до нас.
    Вітерець колише віти
    в місячнім човні,
    і ніхто, мій ніжний цвіте,
    нас не чує, ні ...

    Чуєш, гаєм розходились
    співи солов'я.
    Звуки їх росою вмились,
    як душа моя.
    В них і туга, і жадання --
    вся жага признань,
    і любовне трепетання --
    полохлива лань.

    ... Дай же доступ їх освячень
    ти душі своїй.
    На таємну ніч побачень
    ти прилинь хутчій ...
    ... прилинь ...
    ... хутчій ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (5)


  38. Садовнікова Катя - [ 2017.10.01 13:30 ]
    напиши мне письмо
    напиши мне письмо на лето,
    поделом, не хватает тепла,
    а душа твоя стонет от ветра,
    как по мне дотлевает "план".

    оживи и не дай сгореть мне.
    ты на взгляде меня найди.
    пожалей, я прошу, мне тошно –
    заглуши отголоски мольбы.

    возьми стул и усядься рядом,
    так пускай от зори до зори.
    я же буду пьянеть за правдой,
    когда просто ты бросишь пить.

    01.10.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  39. Садовнікова Катя - [ 2017.10.01 12:55 ]
    На ринге ночь
    Пылающее небо угасает,
    И за собою забирает жизнь...
    Нам волноваться не о чём нинадо -
    Забвению уходим мы служить.

    На ринге ночь сволакивает тени,
    И майская звезда на небе том.
    Стих ветер, и погода на отменно,
    Я побегу гулять во время снов.

    Яснеет огонёк в пустой квартире -
    Последняя так догорит свеча,
    И осветить любовные интриги
    Под свечи Месяц на подмогу стал.

    Сияньем серебра тела так блещут
    В обьятиях неосторожных ласок,
    Они забрали в плен меня, как прежде,
    Судьба переплела в любови сказку.

    Страсть разожгла огонь по моих жилах,
    И кроме не щебечет нас никто,
    Касание ладоней жду так сильно,
    И чтоб тонуть мне лишь в тебе одном.

    30.09.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вовк - [ 2017.10.01 11:13 ]
    Yohann Wolfgang von Goethe «HOFFNUNG» (Йоганн Вольфґанґ фон Гете «НАДІЯ»)
    Schaff, das Tagwerk meiner Händе,
    Hohes Gluck, dass ich’s vollende!
    Lass, o lass mich nicht ermatten!
    Nein, es sind nicht leere Trаume:
    Jetzt nur Stangen diese Bäume
    Geben einst noch Frucht und Schatten.
    1812 р.


    Щоденна праце, приведи мене
    У щастя, незбагненне, осяйне!
    Дай вміння і снаги моїм рукам:
    Бо це не вигадка і не порожня мрія -
    Той, хто сьогодні зернята посіяв,
    Ще зростить Сад і дасть життя плодам.
    1981р.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  41. Ірина Вовк - [ 2017.09.29 12:33 ]
    "ГОНДОЛІ-ГОНДОЛІ, ГОНДОЛА…" (пісенне)
    В легкій гондолі леді привітна
    пісню співає, п'яна від мрій.
    Раптом англійку пекар помітив,
    з мо́ста почав підспівувать їй.

    В місячну ніч - ах, от в чому річ! -
    ніжно всміхалися вічка до віч.

    Го́ндолі-го́ндолі, гондолі́,
    го́ндолі-гондола́...

    Літо минуло, бурі вляглися,
    білі вітрила пне корабель...
    Дармо втікаєш - долі скорися,
    леді примхлива...Озвися, гей!

    В юних серцях - ах, де й дівся страх! -
    Любов розвилася в шлюбних вінцях.

    Го́ндолі-го́ндолі, гондолі́,
    го́ндолі-гондола́...


    poiskm.net/show/детский.../гондоли-гондола-р-карозоне

    (Для вечора італійської класичної музики з голосу Олександри Ленишин. Львів,1997).


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  42. Ірина Вовк - [ 2017.09.29 12:51 ]
    "ТІРІТОМБА…" (пісенне, ліричний жарт)
    Кожен вечір, кожен вечір йду до моря, -
    там красуня, як та зо́ря...
    В неї кучері, мов сонечко промінні,
    сік малини на устах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Я на неї подивлюсь - вона сміється,
    їй подобаюсь, здається.
    Де тендітний тонкий стан її проб'ється,
    сміх злітає, наче птах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Раптом бачу, наче дуб стає старезний,
    її батечко кремезний.
    Його тон не делікатний, не облесний -
    бук важкий в його руках...

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!

    Чим скінчилось, догадайтеся самі ви -
    про лункі ударів зливи...
    Та смішливе біле личенько вродливе
    сяє лагідно в очах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тіріто́мба - дзвонять дзвони в небесах.

    Тіріто́мба, тіріто́мба,
    тірітомба - в небесах!


    (Для вечора італійської музичної класики з голосу Олександри Ленишин. - Львів,1997)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  43. Ірина Вовк - [ 2017.09.28 08:39 ]
    Ейтор Вілла Лобос. Бразільська «BACHIANA №5"
    Під вечір на хмарах рожевих, прозорих,
    у простір фантазії линуть чудові…

    Ген місяць виходить безконечний, милий –
    на хмарах під вечір він, на диво, звабливий…

    …Мов лагідна діва, швидка і мрійлива,
    що душа її чиста, предивно вродлива!

    Цей вечір, і місяць, і хмари – с в о б о д а !
    Кричить небо і зе́мля – всеціла природа!..

    Замовкли птахи у сумних своїх скрутах.
    Відіб’ється у морі все твоє багатство -
    Легке світло від місяця тепер збудить зла туга,
    що сміється і плаче… О, чутливе юнацтво!

    Під вечір на хмарах рожевих, прозорих,
    у простір фантазії линуть чудові!

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  44. Ірина Вовк - [ 2017.09.28 07:55 ]
    Ейтор Вілла Лобос «О PALLIDA MADONNA»
    ЕЙТОР ВІЛЛА ЛОБОС. СОЛОСПІВИ
    (з латиноамериканських поетів поч. ХХ ст.)

    „О БЛІДА МАДОННО”
    («О PALLIDA MADONNA»)

    О бліда Мадонно моїх мрій,
    о прекрасна дочко гір Еньганді...
    Чи троянди всього світу варті
    твоїх стіп – у блідості своїй?

    О натхненна Музо, ружо біла,
    щось співа тобі Давида ліра!

    Знов у груди хвиля підступа,
    ніч росою виповнила чари...
    Ти піднеслась в и́ с о к о – над хмари –
    ген у небі світиться... с т о п а...

    muznew.me/?...Эйтор+Вилла-Лобос+-+Asawa%2C+Brian

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997).


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  45. Володимир Бойко - [ 2017.09.28 01:38 ]
    Надпис на книзі «Подорожник» (переклад з Ганни Горенко (Ахматової)
    О ні, не той потаєний художник,
    Що помережав Гофманові сни –
    З чужої і далекої весни
    Ввижається смиренний подорожник.

    Повсюди він по місту зеленів,
    Він рясно прикрашав широкі сходи,
    І з смолоскипом співів про свободу
    Психея поверталася домів.

    А в нашому четвертому дворі
    На радість галасливій дітворі
    Крутилася шарманка однонога,

    А я життя, мов мед п'янкий пила,
    Мене в твої палкі обійми завела
    Єдина, всім нам суджена дорога.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (5)


  46. Садовнікова Катя - [ 2017.09.24 23:31 ]
    В плену дождя
    В плену дождя я снова плачу,
    сады иллюзий покидая...
    Ещё люблю я. Сильно значит,
    Душа страдает постоянно.

    Пускай минует сотни тысяч,
    Сойдутся тучи в предсказанье,
    И был ли кто тебе так близок?
    Ты не ответишь – и нинадо.

    И будет время...будет песня,
    дурак смеётся здесь по праву,
    Так нужен уголочек сердцу,
    А мы играем всё словами.

    24.09.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  47. Мирослава Шевченко - [ 2017.09.24 21:06 ]
    Paul Verlaine. Il pleure dans mon coeur. Переклад
    Il pleure dans mon coeur
    Comme il pleut sur la ville ;
    Quelle est cette langueur
    Qui pénètre mon coeur ?

    Ô bruit doux de la pluie
    Par terre et sur les toits !
    Pour un coeur qui s'ennuie,
    Ô le chant de la pluie !

    Il pleure sans raison
    Dans ce coeur qui s'écoeure.
    Quoi ! nulle trahison ?...
    Ce deuil est sans raison.

    C'est bien la pire peine
    De ne savoir pourquoi
    Sans amour et sans haine
    Mon coeur a tant de peine !


    Переклад

    Знов небо ридає сумне
    Як стомлені душі ридають,
    Ця смута яка? Чи мине?
    Знов небо ридає сумне…

    О зливо рясна! Це твої,
    Сльозини на землю спадають,
    Як в душі самотньо-сумні,
    Вкрадаються осені дні…

    Цей дощ без причин, без мети.
    В душі – цілковита байдужість.
    Обману слідів не знайти.
    Куди нам від смути піти?

    Ця кара найгірша з усіх,
    Щоб навіть не знати для чого
    І смуту даремну, і сміх
    Носити у душах своїх.

    24.09.2017 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  48. Садовнікова Катя - [ 2017.09.23 21:53 ]
    Записи погоды
    Моя печаль, и записи погоды,
    Подруга дня с печалькою по мне,
    Остались недосказки отчего-то,
    Падение -
    Зимою и в теплень..
    Здесь бравые касания калечат -
    Страницы афишированой сказки,
    Уходит ночь и догорают свечи,
    Которых мы сжигали понапрасну. .
    И кружево из мечт моих пропажа,
    Я ставлю точку обнимая числа...
    Впервые и в последнее с размаха
    Я заявлю "наверно я влюбилась".

    23.09.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  49. Садовнікова Катя - [ 2017.09.20 22:08 ]
    На столі
    На столі я любила сидіти –
    Мене мама сварила за теє.
    Зраджувала культурі не рідко –
    Й на мітлу сіла досі зелена.
    Мені квіти приносили хлопці –
    Я обачно їх ставила в воду,
    Як та колька затьмарила сонце
    Моє серце не йшло на супротив.
    Я хотіла скоріш дорослішать
    І кипіла "хто розумом вдячний",
    Та стомилась брехати я вічно –
    Разом з ними не висієш щастя.
    На столі я любила сидіти –
    І сиджу, поза мамині очі,
    Та ніхто не порушить картини,
    Ти сідай коло мене як хочеш...

    20.09.17.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  50. Ірина Вовк - [ 2017.09.20 08:39 ]
    "ТИ ПЕРЕЙШОВ ЦЕЙ КВІТНИК..." (За музикою Ейтора Вілла Лобоса)
    ... Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
    Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
    Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
    Як спалах очей твоїх, зíрки - живі діаманти - лицю...

    Ти перейшла цей квітник, як переходять із часом
    Троянди розкішної лик, кохання тужні контрабаси...
    Галузкою мить ожила... Гвоздика на прянощі заздра -
    як з пензля незримого майстра - пелюстки із твого чола.

    Пониклим вінцям - алілуя! О гордощі в аурі мімоз!
    Як гаряче дух завирує! Як пристрасно вдарить мороз!
    На чемнім сумнім "монсеньйорі" я бачу цілунку печать...
    Ах, Аve Maria, amori! - до Господа губи кричать!

    Троянди осипляться... Боже! Ілюзії тануть, як сніг...
    Жасминно, криваво тривожать розлуки у терні доріг.
    Як рух делікатних магнолій - цей співний мотив безнадій -
    Як в'язки п'янких меланхолій, як пуп'янки ностальгій!...

    (Зі збірки "...І все ж неопалима". - Львів: Логос,2000-2001)



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   30