ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Маркіяна Рай
2018.07.23 12:39
Сізіф штовхає свою каменюку і підлаштовує плечі.
Пилюка січе, як металу стружка, углиблює борозни п'ят.
Час-від-часу лють розпирає скроні коротким спомином втечі,
І небо ричить, і регочуть схили, луною звучить: вар'ят!

Аякже, - вар'ят, підлабузни

Світлана Майя Залізняк
2018.07.23 10:44
Доста гранатів, медуззя, анчоусів.
Погляди зваби - між ребер баранячих.
Глипає - сукню оцінює осінь:
"...як тебе звати Моніка... Аня... чи...".

2

Вечір. Увімкнено тьмяні світильники.

Микола Дудар
2018.07.23 10:01
Приходить вірш: - Пиши!
Пишу.
І шкрябаю потрохи
І щось видумую, грішу
Відстрілююсь "горохом"
Колеги заздрить по перу
Щодня по кілька віршів
Саджаю - зріжу, знов ору

Олександр Сушко
2018.07.23 07:44
Накричав поет на мене: - Геть!
Я - титан! А ти - зі скоморохів!
Будемо стрілятися на смерть!
То ж іду наїстися гороху.

Справа тут не в тещиних грибах,
В тому, хто ловкіше пише вірші.
Тільки от біда: його "труба"

Микола Соболь
2018.07.23 06:13
Місячне сяйво. Стиглі плоди.
Тінь. У гілках аромат «Амарето»…
Хиляться стрілки до часу біди.
Ой, невгамовна міледі. Вендета.

Море хлюпоче. Бажана мить…
Печиво з’їдено. Ми на матраці.
Чуєш, то доля далеко скрипить,

Володимир Бойко
2018.07.23 00:27
Жалкують всі, що молодість минає,
І струни рвуть, і клавіші терзають:
Ах, молодість в житті буває тільки раз!

Але ж і старість вдруге не буває,
Але про те ніхто не заспіває,
Бо після старості уже не буде нас.

Ігор Деркач
2018.07.22 22:17
Надіється іще кіношний брат,
що там, де Ойкумена неподільна,
його чекає нація підпільна.
Не може пережити вічний кат,
що Україна вже навіки вільна.

Що наші рубежі – це на віки,
що наша буйна слава – козаки,

Микола Дудар
2018.07.22 20:47
Дозволь чола торкнутись, Імператоре
Побути біля тебе твоїм Вечором…
Ти чуєш явори шепочуть: - Брате мій
Візьми і нас у свою течію…

Дозволь мені побути твоїм Простором? -
Одна з найкращих в світі здобича
Ти чуєш явори шепочуть: - Острове

Ігор Шоха
2018.07.22 20:33
            І
Хто очолює війну,
знаємо. Ємєля!
Я узяв цю новину
у Полішинеля.
Є й домашні вороги –
обрана «еліта»,
що намотує борги

Ярослав Чорногуз
2018.07.22 19:15
Плакучі верби понад ставом,
Троянд зарошених кущі…
Неначе пестощі дощів –
У срібних краплях величавих.

Невже круг мене ви, невже ви?
Ці ніжні розсипи немов –
Красуні білі і рожеві,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.22 17:41
Хочу миру - не війнушки.
Затихають крупорушки,
вимирають села дальні,
йде людва у сповідальні...

Павучок чатує муху.
Пиво витіснить сивуху.
Шоко-лад тягучий в чані.

Олександр Сушко
2018.07.22 16:54
Бреше з амвона пописько на паству,
А чи поет-бракороб не такий?
Авторський наголос - мовне шахрайство,
Крапле неправда лукава з руки.

Сухо в кебеті, проріха у торбі,
Чуб накриває поцвілий кашкет.
Наче-неначе, мовби-немовби -

Віктор Кучерук
2018.07.22 11:56
На липовім цвіті настояне літо
лоскоче у ніздрях повітрям хмільним,
а сонце уроче – засліплює очі
і зрячий – стаю безпорадно сліпим.
Лиш чую щомиті, в небесній блакиті,
дзвінке щебетання веселих пташин, –
і хочеться жити, між співів та цвіту,
без

Вікторія Торон
2018.07.22 09:27
Кругові
Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
Без кінця і без початку на верткім веретені
Ніби куля – сніжним схилом і увись – у літній день
Навкруг місяця рухлива безупинна карусель
Як годинник, чиї стрілки від

Ігор Деркач
2018.07.22 08:11
Не цікаво у цьому кіно,
де весну переписує літо
і немає мені все одно
ні привіту, ні дружнього звіту.

Не співає охляла душа,
переповнена вщерть самотою.
Орошає сльоза... Ороша?:)

Микола Соболь
2018.07.22 05:48
Садок потопає у квітах
І тішить плодами мене.
Десь зорі летять по орбітах,
Десь вітер холодний задме…
А я повертаюся знову
В найкращий куточок землі,
Де мати мені колискову
Співала у ріднім селі.

Марія Дем'янюк
2018.07.21 15:46
Звільнилася від пут і вільна:
Свого я серця королівна,
Де сосни небо підпирають,
Відрадно солов'ї співають,
І вітровій із сині гір,
Шепоче стишене повір...
Цілую небеса шовкові,
Палахкотіння пурпурові,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.21 13:20
Я розглядаю сукню "Манола"...
Муза у дощ розманіжена, гола.
Котики ліверку нюхали, вмовкли.
В дах угрузають "гостинці" Дамокла.

Пишеться-вариться...
Де ж те епічне?
Ми - це Європа: Безлюдівка, Ічня...

Володимир Бойко
2018.07.21 11:28
А, можливо, тобі заманулося грошей і слави,
А, можливо, тебе вже чекає високий політ,
А, можливо, і я – тільки витвір твоєї уяви,
А, можливо, нам двом паралельний відчиниться світ.

А, можливо, й не двом, бо у всесвіті ми незалежні
Від обставин, від

Микола Дудар
2018.07.21 10:58
Нудьгую за стернею… за соломою
і за жнивами, сіном - косовицею…
і неймовірною від щастя втомою
солодкою від втоми медовицею
де на рахунок три, вже засинаючи
обмурзані, невмиті і обвітрені
ми посмішку свою дитячу-заячу
у небеса ховали до освітлення

Микола Соболь
2018.07.21 07:36
Невпевнений у завтрашньому дні?
Згадай-но, казку (це було давно) –
«Не крали руки…» ці слова чудні
Нам показали, що насправді – дно
Не коломийки діда Василя,
Не «баєчки зі склепу», зовсім ні.
І тільки вилітає: «Voi la!»*
Чи дивні ми, чи йолопи дурн

Ігор Деркач
2018.07.21 07:08
І на душі – тепло,
і в серці гармонійно.
Пішли дощі. Зело
іде на урожай.
Сьогодні повезло.
Не дістає зараза
і фурія назло
у тім'я не довбе.

Сонце Місяць
2018.07.21 05:00
наче усі померли й
оті ґрандіозні слова
сяйливоокі перли
твоє дієве ноцебо
платівкова стерта різьба
імлисті опалесценти ~

заручники мрійного менту

Володимир Бойко
2018.07.20 22:19
Думки минають голови транзитом,
Не маючи пристанку в порожнечі,
Бо нині модно голови носити
На те, аби увінчувати плечі.

Микола Дудар
2018.07.20 14:55
Ми їли з одної миски...
Ми пили з одної кварти...
І бігли на наверх із писком
З нори на будь-яку варту
Мокали себе у колір…
Найкращий - жовтоблакитний
Заради дітей і волі
Готові себе убити

Богдан Манюк
2018.07.20 14:53
Лялька-мотанка час вибирає і руки
для появи своєї. Утішся, майстрине,
що магічне до тебе раптово прилине.
Доторкнися до нього й нікому – ні звуку.
У мовчанні – сходини. А вниз чи угору –
вибирати тобі. Не спіши. Не барися,
як оті на горі причепуре

Світлана Майя Залізняк
2018.07.20 10:17
а щастя - відсутність горя.
Біжи... виринай на біс.
Життя і пере, і поре,
міняє фасон куліс.

Жадаєш світопорядку.
Знов чубляться злі брати,
дружбанчик центрує грядку,

Олександр Сушко
2018.07.20 08:42
Надійшла із тьми хвилина зла,
Крок - і провалився в темну прірву.
Важко полетіти без крила.
Я ж - літаю. Думав - неможливо.

На хвилинку, втомлений, приліг -
Увігнали ніж по саму гарду.
Вогнептаха гномик переміг,

Ігор Шоха
2018.07.20 08:21
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.

Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...

Галина Михайлик
2018.07.20 06:44
Я – фонтан! Феєрверк! Вибухаюча магма!
Наднового чуття галактичний вулкан!
Я – криниця (зі мною не знатимеш спраги)
і простий подорожник, цілющий бальзам,

пломінке па-де-де у стрімкім падолисті,
легендарно-манливе злотаве руно…
Я – найкращий сцен

Сонце Місяць
2018.07.20 03:56
а долі зникають як вірші
& зорі небесні
бо тим що не знали і вчора
не відати днесь

& ти залишаєшся десь там
у щирому квесті
із часом не граючи в карти

Олена Балера
2018.07.19 20:43
Красуня, незворушна й чарівна,
Жене від себе на шляхи земні,
Та Неба скаламученого знак
Велить для неї проживати дні.
Кому тепер скоритися мені,
Найкраще знають тільки Небеса,
Та нижче небо вивергає гнів,
Коли моя покора їй згаса.

Іван Потьомкін
2018.07.19 19:48
«Ой пішла я в понеділок, в суботу вернулась.
Вибачайте мені, сестри, що недовго була.
У вас лагідно і тихо...Янголи довкола...
Та я в кожнім із них бачу любого Миколу.
Залицявсь він до Горпини, Секлети і Марти,
А до мене не озвався ні словом, ні жарт

Віта Парфенович
2018.07.19 16:22
Ми розійшлися... розійшлися через дрібницю, побутові питання і роздратованість. Ти і я втомилися, один від одного, від покладених на один одного надій, а ще – від роботи, напруженої, виснажливої... Того вечора ти чекав теплої вечері, турботи, любощів. Я

Світлана Майя Залізняк
2018.07.19 15:18
Вирізьбиш десь на камені
(кайла пливуть - бери)
всі наративи мамині...
правила анти-гри...

Є ще сестри квадратики:
пильно заповни їх,
щоб від Пристром до Аттики

Олександр Сушко
2018.07.19 11:00
Жона не здається без бою,
На ложі кручуся як в'юн.
Замучила мавка любов"ю,
Безсилий уранці встаю.

Друзяка без меду став жовчним,
Бажає скрипучих пружин.
Поглипує поглядом вовчим,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Віра Карасьова КаеЛін
2018.07.20

Ангелінка МАЮ
2018.07.18

Олександр Шевчук
2018.07.17

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Катерина Швець
2018.06.29

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Вікторія Торон - [ 2018.07.22 09:59 ]
    Вітряки твоїх думок (переклад)
    Кругові
    Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
    Без кінця і без початку на верткім веретені
    Ніби куля – сніжним схилом і увись – у літній день
    Навкруг місяця рухлива безупинна карусель
    Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
    Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
    Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

    Як тунель в самім тунелі – не відвести пильних віч
    Як каверна у печері, де панує вічна ніч
    Ніби двері, що круг вісі ходять сліпо без кінця
    На воді -- біжучі брижі від стрибкого камінця
    Як годинник, чиї стрілки відміряють наші дні
    Світ -- як яблуко зависле -- обертається в пітьмі
    Як розмотаний клубок – вітряки твоїх думок!

    В голові – набридлі фрази, у кишені – дзвін ключів
    Чом пройшло так швидко літо, може, зайвого наплів?
    На піску – сліди коханців перед привидом розлук
    Звук далеких барабанів – чи не пальців твоїх стук?
    Пісні давньої уривок і картини на стіні
    Імена напівзабуті, лиця крутяться – чиї?
    І коли вже все скінчилось, враз свідомість пророста
    Що її волосся колір – фарба листя золота!

    Ніби в колі коліщата, як спіралі висхідні
    Без кінця і без початку на верткім веретені
    В’ється образів шнурок, як розмотаний клубок –
    Вітряки твоїх думок.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  2. Олена Балера - [ 2018.07.19 20:47 ]
    Amoretti. Сонет XLVI (переклад з Едмунда Спенсера)
    Красуня, незворушна й чарівна,
    Жене від себе на шляхи земні,
    Та Неба скаламученого знак
    Велить для неї проживати дні.
    Кому тепер скоритися мені,
    Найкраще знають тільки Небеса,
    Та нижче небо вивергає гнів,
    Коли моя покора їй згаса.
    Узріть мій біль, що завдає краса,
    О, Небеса, і більше мук не шліть.
    Коли подвійна кара нависа –
    Її і Ваша – це нестерпна мить.
    Ті бурі, що на мене шле вона, –
    Достатня за мої гріхи ціна.



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.81)
    Коментарі: (7)


  3. Петро Скоропис - [ 2018.07.12 15:22 ]
    З Іосіфа Бродського. Співи без музики
    Коли ти поминеш мене
    в краю чужім, хоча нівроку
    слова ці вимисел, а не
    завбачення, про віщо оку

    у всеозброєнні сльози
    вони не повістять, ні дати
    ця витончена волосінь
    не в змозі вивудити, й най ти

    за тридев’ять земель і за
    морями, в формі епілогу
    (хоча, нагадую, сльоза,
    минулого окрім, потроху

    все зменшує), але мене
    ти поминеш тамтого Літа,
    ще Божого й зітхнеш, – о, не
    зітхай! – обвівши сумовито

    вже кілько тих морів, полів,
    між нами стелених, і ти в нім
    не вбачиш, що товпу нулів
    очолила сама.
    В гордині

    твоїй чи сліпоті моїй
    річ, або тім, що ні до чого
    не зобов’яже це, та їй-
    же, й дякуючи Богу,

    бодай на борговý пеню
    за те, що боронив погано
    від гірших бід, обороню
    тебе від зайвого зітхання.

    Майбутнє постає зі тьми,
    з подоб супокою нічного.
    В майбутньому, якого ми
    не знаємо, щодо якого,

    дедалі й менше з тим, в однім
    сліпці та зрячі одностайні:
    що стріч зі самотою в нім
    нам доста випаде, принаймні,

    воно уже настало – рев
    метілі, здаленілі зойки з
    глухої сутолоки мрев
    і є незаперечний доказ

    майбутнього – не у журбі й
    розраді річ, якій по силі –
    отак бо віщий голос мій!
    відволікти уяву в стилі

    Шахеразад: але казань
    з підказками, що дляться довше
    посмертно від оповідань
    задовго до того – дозволь же

    осичин лепетом журних
    тобі назичити утіх; та
    щоб тіні у снігу круг них
    звитяги славили Евкліда.

    ***

    Коли зітхнеться по мені,
    дня, місяця од Божа Літа
    такого бо, на чужині,
    за тридев’ять земель – а вийде

    не менше двадцяти осьми
    можливостей – озброюй вічі
    вологи краплею, візьми
    перо, і, аркуш склавши вдвічі,

    сторчма в нім перпендикуляр
    постав, як небесам підпірку
    в помогу, буцім той кресляр,
    між точок – нас: як під копірку

    маліємо ми й там, кругом
    зникомі, а папір – спонука
    триматись поблизу обом,
    хоч точками; отож, розлука

    є тим, що ділить по прямій,
    і силоміць ділима пара
    коханців – погляд твій і мій –
    до вістря перпендикуляра

    обернуться у пошуках
    од неї сховків неприступних
    і гупатиме у висках;
    то що це є, як не трикутник?

    Огляньмо і фігуру ту,
    яка незлецьки в часі онім
    нас понукала б у поту
    скидатися не раз холоднім,

    знайти потилицею кран
    обвугленому злістю глузду;
    і стачило б її старань,
    коли не стерти віч полуду

    із ревнощів, прикмет, комет,
    порч, приворотної хороби
    – то перейнятись на предмет
    її ж трикутної подоби.

    Всьому свій час. У разі скрух –
    і тиснява, і сліпуватість
    обіймів – ліпші з запорук
    невидимості в них; сховавшись

    навзаєм, сторонились ми
    і простору довкіл затято:
    лопатками та ліктями,
    за що сторицею розплата

    відступникам; візьми перо
    та чистий аркуш – символ смислу
    простертого, й збагнувши про-
    порцію – а нам під силу

    весь уявити простір: наш
    світ вартує авторитетних
    завваг: як не сторожі башт
    захмарних, то бодай страстей в них

    захмарних – уяви затим
    пропорцію прямою пустці
    між нас на аркуші пустім,
    і, мапу постеливши купці

    подробиць, циркулем розбий
    на градуси, містити перш ніж
    всю довж її – і найдеш в ній
    любові і життя залежність.

    Отож, нехай прямої довж
    відома нам, а нам відома
    її тотожність скріпам лож
    подружніх, як не зяє пройма

    на місці стріч проникних віч
    і недолугого маневру
    вкіл крайнощів(об чім і річ),
    то перпендикуляр по центру

    трима, постаючи сторчма,
    два погляди і, прямовисна,
    з підстав ґрунтовних, обома
    здіймається його вершина

    озонних не заради дір,
    тим пак і віч снаги не стачить
    на більше; але кожен взір,
    заціплий на вершині – катет.

    Прожекторів так промінці,
    вивчаючи недружній хаос,
    захмарну намічають ціль
    і угамовують цікавість;

    та ціль їх – не мішень стрільця
    несхибного, але бездонна
    свічада глиб, куди лиця
    нездалі бачити ’дне óдне

    не кажуть; і кому, як не
    під катети підвівши тему,
    тобі довести, крім мене,
    не менш розхожу теорему

    обернену прямій, і де
    доведене наводить ляку
    гірш пугала, і жах веде
    у пошуку пристанищ в закут.

    Це те, що нам тепер дано.
    Надовго. Це вага поклажі,
    відсутня помацки, рядно
    прозоре, як етер в пейзажі.

    Це місце для нестрічі. Звід
    захмарний. У відлюдних тишах
    гостинний закапелок. Рід
    кутів, тим ліпших, що глухіших

    принаймні, адже слів кліше
    нас не заскочать в нім. А решта
    є справа наших віч лише
    і вартості в очах предмета.

    З роками, бо далеко до
    безсмертя нам і до едемів,
    ми вимостимо там гніздо
    і в нього порівну складемо

    скарби, жахи обох нетяг
    з невиговореного тощо,
    – а цього доста у кутах;
    і рано або пізно точка

    указана піде у ріст,
    заматеріє відкорінно,
    в ній зоряних набуде рис
    світ внутрішній, який хмарина

    не застує – і сам Евклід
    заломи лінії трикутні,
    у підсумку, благословить;
    такі тут, бачмо, форми шлюбні.

    Такий нам випадає триб.
    Надовго. Назавжди. До гробу.
    Ублиз невидимим. Згори
    відсутніх сутностей подобу

    пильнують ревно день і ніч
    од Заходу по Схід, і зовні
    зникомі – ока умлівіч
    усевидющого не годні

    уникнути. І кільки б яв
    пітьми не ув’язнила скопом,
    візьми його тепер і встав
    своїм новітнім гороскопом,

    докіль те око в темноті
    не витлумачить слів. Розлука
    є сумою всіх трьох кутів,
    а нею викликана мука

    є форма потягу промінь
    до злук; і їх взаємна мога
    сильніша інших форм тяжінь.
    І поготів – потуг земного.

    ***

    Схоластика, ти кажеш. Так,
    дітвацька забавка із горем
    ним невстидимих неборак
    у сховки. І зоря над морем –

    що вона є, як не (дозволь
    додати, щоб зарозумілим
    не видавався штиль) мозоль,
    натерта просторіні світлом?

    Схоластика. Чом ні? І це
    можливо. Згода відповісти
    теж відповідь. І чи не все
    схоластика на цьому світі?

    Бог віда. Ідучи до сну,
    я бачу за вікном кончину
    зими, що застує весну:
    це ніч відраює причину

    від висліду. Не визнають
    квадрати, дати, оковиди,
    твою долоню чи мою
    до скронь притиснуту...
    Коли ти

    невільно поминеш мене,
    згукнуться мимоволі згадкам
    і височіні, де майне
    де-небудь там, над Скагераком,

    у гурті відданих планет,
    блукава, мерехтлива ледве
    зоря, що висіяла геть.
    У тім і поляга мистецтво

    любові, та й життя, утім,
    – чутті у нім речей підспудних,
    що в місці викаже пустім
    скарби, потвор, дівочогрудих

    крилатих левів пасадобль,
    божків безмірної могуті,
    провісників орлиних доль.
    Подумай, скількимога суті

    творінь простіш – і поготів,
    чим витинати оторочку
    природній оболонці див –
    є умістити простір в точку!

    Ткни пальцем уві млу – най будь-
    куди. Куди волієш ткнути.
    Не те, що є у ньому, суть
    життя, а те, що мусить бути.

    Ткни пальцем у пітьму вгорі,
    де висотою взяті ноти
    не поступаються зорі;
    і, як її нема – довготи,

    їх лоск, що заялозив слух,
    звиняй: думки, як пізній когут,
    і тетеріють од розлук,
    і звиситись уголос хочуть.

    -----------------------------











    -----------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  4. Вікторія Торон - [ 2018.07.06 04:55 ]
    І смерті не бути володарем (переклад)
    Ділан Томас

    І смерті не бути володарем.
    Задубілі мерці – вони стануть одним
    Із блукальцем під західним місяцем.
    Лиш кістки стануть білі й розсипляться в дим,
    В їхніх стопах і ліктях заcяють зірки;
    Просвітліють усі, божевіллям охоплені,
    І піднімуться з дна на поверхню утоплені,
    Розійдуться коханці – кохання не згубиться.
    І смерті не бути володарем.

    І смерті не бути володарем.
    На дні моря хисткого
    Вони вік не кружлятимуть.
    У корчах на дибі, із жилами рваними,
    Прип’яті до колеса, будуть не знищені.
    В руках їхніх віра на дві розпадеться,
    І зло однорогом крізь них пронесеться;
    Кінці всі розщепляться, в них – ані тріщини;
    І смерті не бути володарем.

    І смерті не бути володарем.
    Вже не чути їм буде ні крику чаїного
    Ні хвиль, що у берег морський розбиваються,
    Квітка буяла – і не піднімається
    Ніжна голівка, пригнічена зливами.
    В безумі, в смерті, холодні, як цвяхи,
    Чола піднімуть, траву прориваючи,
    Прямо до сонця – аже сонце розколеться.
    І смерті не бути володарем.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  5. Тамара Швець - [ 2018.06.24 09:48 ]
    «Не буває випадкових падінь ...»


    Не буває випадкових падінь.
    Є уроки, що потрібно пройти.
    Обтруси, не соромлячись, коліна
    І впевнено далі іди.

    Якщо в минулому друзі зраджували,
    Якщо життя підпалювало мости,
    Значить, зірки тобі підказали,
    Що не з тими спілкуєшся ти.

    Якщо багато нещасть бувало,
    Відразу, всі плани трощачи,
    Не скули, а почни все спочатку,
    Якщо цього хоче душа.

    І ризикуй, за спробою спроба
    Призведе до потрібної мети потім.
    Адже тепло не від золота злитка,
    А від почуттів, що в сердечку твоєму.

    Немає, повір, безнадійних мрій,
    До них назустріч хоч крок зроби
    І доля без особливих мук,
    Все подарує тобі для душі.

    Те, що в минулому залишилося, не чіпай.
    Те, що в майбутньому буде, як знати?
    Але крокуючи своєю дорогою,
    Всі дороги зумієш пізнати. ( Ірина Самаріна-Лабіринт)

    Переклала на українську мову 24.06.18 9.30


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Тамара Швець - [ 2018.06.24 09:29 ]
    «Поки ми живі, можна все виправити ...»

    Поки ми живі, можна все виправити,
    Все усвідомити, покаятися, пробачити.
    Ворогам не мститися, коханим не лукавити,
    Друзів, що відштовхнули, повернути.

    Поки ми живі, можна озирнутися,
    Побачити шлях, з якого зійшли.
    Від страшних снів прокинувшись,відштовхнутися
    Від прірви, до якої підійшли.

    Поки ми живі ... Чи багато зуміли
    Зупинити улюблених, що пішли?
    Ми їх пробачити за життя не встигли,
    І попросити пробачення не змогли ...

    Коли вони йдуть в тишу,
    Туди, звідки точно немає повернення,
    Часом вистачає кількох хвилин
    Зрозуміти - о, Боже, як ми винні!

    І фото - чорно-біле кіно.
    Втомлені очі - знайомим поглядом.
    Вони вже простили нас давно
    За те, що занадто рідко були поруч

    За не дзвінки, не зустрічі, не тепло.
    Не особи перед нами, просто тіні ...
    А скільки було сказано «не те»,
    І не про те, і фразами не тими.

    Туга біль, - провини останній штрих,
    Шкребе, нищить холодом по шкірі.
    За все, що ми не зробили для них,
    Вони прощають. Ми себе - не можемо ...
    ( Володимир Бергер і Олена Корабльова )

    Переклала на українську мову 24.06.18 9.10


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Володимир Бойко - [ 2018.06.23 20:41 ]
    Хазяїн (переклад з Бориса Слуцького)
    Хазяїн мій мене на шанував,
    Не чув, не бачив, не хотів і знати,
    Проте мене він, як вогню, боявсь,
    Ненавидів похмуро і затято.

    Як перед ним я голову схиляв,
    Йому здавалось: посмішку ховаю,
    Як плакати мене він спонукав,
    Підозрював, що вдавано ридаю.

    Я працював на нього цілі дні.
    Лягав я пізно, піднімався рано.
    Любив його, в боях зазнав поранень,
    Та не допомагало те мені.

    Я все життя портрет його возив,
    Він був зі мною в будні і у свято,
    Дививсь на нього, повсякчас дививсь,
    І з кожним роком менше став страждати

    Від нелюбові, що далась взнаки,
    Отож і нині тим не переймаюсь,
    Хоча відомо, що в усі віки,
    Таких, як я, хазяїн зневажає.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.51)
    Прокоментувати:


  8. Петро Скоропис - [ 2018.06.13 13:35 ]
    З Іосіфа Бродського. На виставці Карла Вейлінка
    Пейзаж, чи майже. Кількісно фігур
    помалу убуває у довкіллі
    з напливом статуй. Білість шевелюр
    у мармурі, цім навпаки вугіллі
    місцин, годиться Півночі. Плато;
    гіпербореї патрають капусту.
    Усе горизонтальне, і ніхто
    вас не притис розчулено до бюсту.

    II
    Можливо, це – майбутнє. Тло, еге ж,
    для покаянь, для помсти товариству.
    Проникливо-приглушеного "геть!".
    Раптового прийому джиу-джитсу.
    Еге ж, се – місто будучини. Сад,
    густий і непроникний ба, на оці,
    як ящірці у тропіках – фасад
    готелю. Поготів – у хмарочосі.

    III
    Можливо – і минущина. Тунель
    під гору скрух. Під відчаїв вершину.
    Глаголів довгі вервиці до "л.
    До сум’яття нечулість крепдешину.
    Се – царина минущого. Стезі,
    глухої, без надій. Калюж тутешніх,
    що всотують зображення усі,
    як лушпайки – окатої яєчні.

    ІV
    Достоту – перспектива. Календар.
    Вірніше, із роз’ятрених гортаней
    нагода глибині душі нездар
    зізнатись у потузі бездиханній.
    І голосу, не оку, як було,
    опісля перепрошувань на кутні,
    спідручно обирати більше зло
    і сподіватись чулості в одлунні.

    V
    Можливо – натюрморт. Оддалеки
    усе, у рамці загнане, почасти
    мертвіє, нерухоміє. Хмарки.
    Ріка. Між берегів зависле птаство.
    Рівнина. Безумовно, і вона,
    як формою приплюснута ідея,
    далась взнаки текстурі полотна,
    листівці, виправданням Птоломея.

    VI
    Можливо – зебра моря або тигр.
    Від скинутого погляду і плаття
    облизує литки наперекір
    нездалій у засмазі балюстраді,
    і вечоріє, далебі. Жара;
    і розпашілий молот з наковальні
    зісковзує; і соло комара
    кінчається овацією спальні.

    VII
    Можливо – декорація. Дають
    "Причини Нечутливість у Розлуці
    до Висліду". Розчулює прелюд
    спів-виконавців, сліпуватих буцім,
    і "до" звучить, як тимчасове "од".
    Блискуче, ніби крапелька зі крану,
    з вібрацією, над дротами нот,
    місяцелике лине в ніч сопрано.

    VIII
    Достоту, що – портрет: у свій манір
    землисті, невибагливі відтінки
    поверхонь успадковує і зір,
    зосібна – у приставлених до стінки.
    І поступкою світлому, бліді
    клубливі хмари, буцім олімпійці,
    спиною чують уряди-годи
    у маляревім – погляд самовбивці.


    Що, зрештою, і є автопортрет.
    По суті, крок убік од власне тіла,
    повернутий у профіль табурет,
    вид здалеки життя, що пролетіло.
    Оце і звуть "майстерністю": пуття
    і змогу не боятись процедури
    своєї, власне, в формі небуття,
    відсутності в нім, списанім з натури.


    ---------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  9. Петро Скоропис - [ 2018.06.03 22:55 ]
    З Іосіфа Бродського. "Впівголоса – еге ж бо, не на весь..."
    Впівголоса – еге ж бо, не на весь –
    навік прощаюсь зі твоїм порогом.
    Не колихнеться град, не стрепенеться весь
    од голосу тамованого.
    З Богом!
    І сходами, на вулицю, у тьму...
    Тобі навстріч – околиці в диму,
    болота вечорова прохолода.
    Я не завада зору в далину,
    словам твоїм журним – не перешкода.
    І що воно – не здалеки гадать.
    Пучки трави... уруна на модрині...
    Безрадісні тобі, мене гнітять
    відлюдні, так доступні просторіні.

    --------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  10. Володимир Бойко - [ 2018.06.02 16:18 ]
    Гра (автопереклад)
    Прекрасна юності пора,
    Юнак незайманий в тривозі,
    Його п'янить любовна гра,
    Він схаменутися не в змозі.

    Його впіймала ти в полон,
    Як інших миттю здобувала.
    Мов квітки ніжної бутон,
    Ти чистоту його зірвала.

    Тобі схотілось, хоч на мить,
    Тих відчуттів, що вигасають.
    Єдиний раз любов горить,
    А далі лиш перетліває.

    Він любий, поки ви разо́м,
    Але, як інші, в безвість кане,
    Означений одним рядком
    В історії твоїх романів.

    Який любовний лабіринт
    Для тебе доля наготує
    Назавтра? В цю ж солодку мить
    В постелі юність розкошує.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.51)
    Коментарі: (4)


  11. Ігор Деркач - [ 2018.05.26 06:08 ]
    Громадяни, послухайте мене...
    Я на пароплаві «Фрідріх Енгельс».
    І снує думок суцільна єресь, -
    хто кого із палуби жене...
    Я не розумію, що ся стало, -
    з болем і надривом щось кричало:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Палуба хитається та стогне.
    Під гармошку палуба «чарльстоне»,
    Палуба сьогодні не засне.
    Там, на баку, плаче здичавіло
    пісенька, з якої зрозуміло:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Там сидить вояк на бочкотарі,
    прихилився чубом до гітари
    і мудрує пальцями одне.
    Він гітару і себе замучив,
    та одне оте своє озвучив:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Громадяни слухати не хочуть,
    громадяни про своє торочать –
    їжа, пиво! Нащо їм сумне?
    Їм би, може, ще і спати треба?
    То чого волає він до неба:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Той томати он жує та солить,
    карти хтось засалені мусолить,
    чобітьми підлогу хтось мозолить,
    Ну а він гармошку рве та гне.
    Скільки раз отак усі мовчали,
    поки душі кожного кричали:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Хтось колись їх теж отак не слухав.
    Ребра розпирала сила духу,
    та байдужу душу що торкне?
    І тепер з душею в груди вбиту
    слухати не хочуть пережите:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Ой, боєць , на тлі цієї тари
    я такий же, тільки без гітари,
    і мене висотує земне,
    я іду і руки простягаю,
    я, уже охриплий, повторяю:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    Боязно, що чути не бажають,
    і боюсь, - як чути починають, -
    їхні душі пісня омине,
    може в ній нічого, окрім болю,
    вимученого оцього з кров’ю:
    «Громадяни, слухайте мене…»

    2000-18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  12. Ігор Деркач - [ 2018.05.24 08:18 ]
    Бажання слави
    Коли, наповнений солодкою любов’ю,
    Схиляв я голову свою перед тобою,
    Моливсь на тебе, мила, думав: ти моя...
    Ти знаєш, як відносився до слави я.
    Ти знаєш світ, його падіння, злети -
    Всю суєту, що докучає всім поетам.
    Мене стомили бурі, я не відчував
    Дзижчання дальнього докорів і похвал.
    Чи до чужих чуток тоді мені було,
    Коли, поклавши руку на моє чоло,
    Ти ніжним поглядом мене боготворила
    і шепотіла тихо: «Ти щасливий, милий?
    Скажи, ти іншу так любити вже не будеш?
    Мій любий, ти мене ніколи не забудеш?»
    А я затих у хвилях цього почуття,
    І напивався насолодою життя,
    І думав, час мине, та грізний день розлуки
    Ніколи не прийде... І що ж? І сльози, й муки,
    І зрада, і брехня на голову мою
    Звалились раптом... Хто я? Де я? І стою,
    Як подорожній під грозою у пустині,
    І все затьмарилось в моїх очах... І нині
    Я переповнений бажанням лиш одним:
    Бажаю слави я, щоб іменем моїм
    Наповнився твій слух, щоб кожну мить ти мною
    Оточена була, щоб славою гучною
    Все, все навкруг звучало голосом моїм
    І щоб, захоплена у тиші ним одним,
    Ти пам’ятала біль, і відчай мій, і муки
    В нічнім саду, у наш останній час розлуки.

    Із архіву



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Шоха - [ 2018.05.24 07:54 ]
    В’язень
    Сиджу у темниці тісній і сирій.
    За ґратами – воля. Орел молодий –
    Мій вірний товариш махає крилом
    І їжу криваву клює під вікном.

    Клює тай киває мені у вікно,
    Неначе зі мною задумав одно.
    І зве мене поглядом, криком своїм,
    І мовити хоче:« Летімо, летім…

    Ми вільні, мій брате, пора вже, пора.
    Он глянь, за горою біліє гора,
    А ген, у імлі за морями - моря,
    Де вільно гуляють лиш вітер та я.

                І сучасною мовою
    Конаю в Сибірі за правду і гріх
    заручником віри – один за усіх.
    За волю у світі, за плем’я моє
    орел двоголовий у тім’я клює.

    Клює тай спочине – мурує вікно
    і наче пакує мене заодно
    з моєю країною у каземат
    великий сусіда по імені - кат.

    Одумайся, кате, пора вже, пора.
    Нас вдома чекають і гори, й моря,
    де воля гартує поета перо,
    де сивіє нині мій синій Дніпро.

          05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (26)


  14. Петро Скоропис - [ 2018.05.23 09:18 ]
    З Іосіфа Бродського. Тумасу Транстремеру
    От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
    обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
    душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
    мене привітала свистом. Збігло піввіку.

    Барвінок і камінь зі скулами у щетині
    моху з тих пір ні з місця. І тхне, в пати́ні,
    бляклий, у смугу, гомерового сувою
    відріз, чиї непомірності воздаються моквою.

    Це уперше помітили дерева, неоковирна
    чия як укопаність слідує з недовіри
    птахам з їх метушнею і відбиває строгість
    погляду на сторукість – іноді одноногість.

    У цім рівнім, безпристраснім, потойбічнім світі
    відмінність рибини, що йде у сіті,
    і вимоклої на хлющ статуї алконавта
    помітна тільки адептам ідеї "будьмо/бувайте".

    І радше її двокрапка, чим дріб у еннім коліні
    голосу й позачасся, виплід оледеніння,
    я просочую рідну, ржаву, гранітну масу
    крапелькою зіниці, пильної свого часу.



    ---------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (7)


  15. Ігор Деркач - [ 2018.05.23 06:15 ]
    * * *
    Я інший, я не Байрон, ні.
    Я невідомий як обранець,
    Але – як гнаний світом бранець
    З душею рідної землі.

    Почав і кінчу я раптово.
    Мої досягнення малі.
    В моїй душі надії тонуть,
    Як в океані кораблі.

    Хто може, океане хмурий,
    Тебе пізнати в силі? Хто
    Юрмі мої відкриє думи?
    Я – або Бог – або ніхто!

    І особисто
    Ні, я на Байрон і не ви,
    хто пише ясно і прозоро.
    Мої ліси, моря і гори
    не вище вашої трави.

    Я не завершую раптово,
    початі зопалу, рядки.
    І човники мої готові
    на дно великої ріки.

    Хто може вирвати з неволі
    хоча б одного з багатьох?
    Єдиний воїн є у полі.
    Ні ви. Ні я. А тільки - Бог.

                 05/18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  16. Володимир Бойко - [ 2018.05.22 14:57 ]
    І коли навзаєм проклинали (переклад з Ганни Горенко (Ахматової)
    І коли навзаєм проклинали
    В пристрасті, що душі розпекла,
    Обидвоє ще не уявляли,
    Як земля для нас обох мала,

    Як то пам'ять зболена терзає,
    Наче найлютіша із недуг,
    І щоночі серденько питає:
    Де подівся мій коханий друг?

    А коли, крізь хвилі фіміаму,
    Грізно і уроче хор гримить,
    Зазирають в душу нелукаво
    Неминучі очі із пітьми.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.51)
    Прокоментувати:


  17. Ігор Деркач - [ 2018.05.20 08:31 ]
    Підступність
    Коли на слово сказане твоє
    Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
    Коли руки тобі не подає,
    Не підпускає, як змію, до себе,
    І погляди відводячи у бік,
    Зневажливо киває головою,
    Не говори: « Се хворий чоловік,
    Він очманів, охоплений бідою... »
    Не говори: « Невдячних справ дитя -
    Воно пусте, у діях непостійне,
    Як сон важкий усе його життя...»
    Чи ти правий? Чи ти уже спокійний?
    Якби то він упав тобі до ніг,
    Аби у тебе вимолити дружбу...
    Але якщо її ти не зберіг
    І нею зловживав собі на службу;
    Але якщо ти, граючись, ятрив
    Його вразливу душу і втішався,
    Що волі власній друга підкорив,
    Аби тебе, принижений, боявся;
    Але якщо ти сам неправді злій
    Про нього був незримою луною;
    Але якщо ланцюг накинув свій,
    Аби він поплатився головою;
    Але якщо побачити зумів
    Твої таємні і жахні діяння -
    Іди собі, не трать даремно слів.
    Ти – парія. І вирок цей останній.

    2002-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  18. Ігор Деркач - [ 2018.05.14 01:24 ]
    Вільхова сережка
    Чи впаде в долоні
         із вільхи сережка пухната,
    чи в лісі зозуля
         крізь крик електрички кує,
    я знову берусь,
         як найнятий,
             життя толкувати,
    хоч знову,
         насправді, не знаю, яким воно є.

    Себе уявити
         пилинкою в зорянім просторі,
    напевно, банально,
         та як не миритися з цим?
    Ціна не маліє,
         коли щось простіше від простого,
    і велич життя
         усвідомиш із сумом гірким.

    Сережка вільхова
         поверне усе несподівано,
    от тільки здмухни її –
         все вже на світі не так
    і, мабуть, життя
         не така уже річ обезцінена,
    щоб все, що в ній є,
         розміняти на мідний п’ятак.

    Сережка вільхова –
         у ній кожна мить напророчена.
    Той іншим стає,
         хто тихенько зламає цей цвіт.
    Звичайно, не можна
         усе поміняти, як хочеться,
    бо змінимось ми
         і в цей час поміняється світ.

    І в новому світлі
         все суще навколо сприймається,
    немов досягаємо
         краю нової землі
    і не помічаємо хвиль,
         що під нами гойдаються,
    на тій же воді
         та на іншому вже кораблі.

    Коли почуття
         заставляють назад оглядатися,
    до тих берегів,
         де з надією день зустрічав,
    мій друже, їй-Богу,
         не варто в цей час зневірятися.
    Повір в невідомий,
         страхаючий, чорний причал.

    Пройдуть і страхи,
         і на місці уляжуться пристрасті.
    Ті ж очі, і голос,
         і дим від цигарки з вікна.
    Потрошечку звикнеш
         і скрип на розхитаній пристані
    тобі розповість,
         що ця пристань в житті не одна.

    Ясніє душа,
         коли злитись даремно не стане.
    Відчуженість друзів
         і, навіть, їх зраду – прости,
    прости й зрозумій,
         коли, навіть, розлюбить кохана,
    як вільхи сережку,
         з долоні її відпусти.

    І пристані інші
         хай будуть для тебе незвичними.
    Покликання – є
         безпричальна сумна далина.
    З шурупів зірвись,
         якщо ними ти звично пригвинчений
    і знову причаль
         там, де пристань чекає сумна.

    Хтось скаже: “Блаженний.
         Коли і до кого повернеться?” –
    Не злись і не кайся.
         Не всіх вдовольнить каяття.
    Нікчемний резон:
         “Все уляжеться, все перемелеться” –
    коли все уляжеться –
         це вже не буде життя.

    І незрозуміле –
         це перш за все не нісенітниця,
    і в переоцінках
         немає твоєї вини,
    бо цінність життя
         не понизиться і не підвищиться,
    незмінна ціна тих речей,
         що не мають ціни.

    Про що це я? А,
        про зозулю-пророчицю,
    що врочить велике життя
         за відміряну мить.

    Про що це я? А,
         що сережці летіти не хочеться
    з моєї долоні,
        в якій ожила і тремтить.

            2002-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  19. Ігор Деркач - [ 2018.05.12 21:52 ]
    Незрозумілим поетам
    Я завжди біло заздрю тим,
    хто пише так, як захотіли,
    чиї слова незрозумілі –
    як талий лід, або як дим.

    Побожно очі витріщав
    на те, що звалось формалізмом,
    жахався, та не відрізняв
    абракадабри і трюїзму.

    Я ліз зі шкіри в боротьбі
    із власним глуздом, та одначе
    анічогісінько в собі
    я від юродивих не бачив.

    І я стидався. У труді
    над «юродивинкою» бився,
    але єдиного добився:
    усе життя - то жовтий дім.

    Я катував себе і мучив, -
    ну в чому я не доборщив?
    Усе ніяк не відчибучу
    щось геніальне: «дыр... бул... щыр...»

    О, нерозгадані поети,
    утаємничені предмети
    на стезях видимих моїх.
    Я – найнудніший із усіх.

    Не те, що іншим, вам дано.
    Вас осягнути – марне діло
    і те, що є незрозуміле,
    для вас, як миро і вино.

    Творці незрозуміло щирі,
    до чого б ви не дожились,
    живіть у цїй безсмертній вірі,
    що зрозуміють вас колись.

    Щасливці!
    Страшно разом з тим
    таку собі оцінку дати,
    усе так ясно описати,
    але непізнаним піти.



    05.18


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  20. Петро Скоропис - [ 2018.05.10 08:58 ]
    З Іосіфа Бродського. У розпал холодної війни
    Хто там підсів до вікна на зеленім стулі?
    В одіжі неохайний, у голові – сажа.
    Вічі цвіту навиліт кулі
    готові до будь-яких перипетій в пейзажі.

    Всюди жертви барометра. Не чекаючи залпу,
    царства самі падають, вилиняло червоне.
    Ми всі тепер за кордоном, і коли завтра
    війна, я куплю безкозирку, бо піхота утопне.

    Ми певні, що ми на півночі. Китиці горобини
    опромінять наличник осиротілій дачі.
    І хай ви – тричі Гирей, за лице рабині,
    трапся крити вночі, дякуйте цій удачі.

    А ще без угаву накрапує, буцім природа мозку
    має що сповістити; та не псувать щоб крівці,
    пошіптує на наріччі. А як скористає Морзе,
    хто оте розшифрує, крім шиферини крівлі?



    ------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  21. Сонце Місяць - [ 2018.05.10 02:48 ]
    Діамантовий Блюз (Grateful Dead)
     
    Як у дитинстві, тато не раз
    Казав бува, “Сину, не поспішай
    Відкрию причину, як знати б хотів
    немає ніц
    на світі, щоби надто далеко йти”

    Вжеж, хоче люба кільце із камінчиком
    Більш, аніж цяцьку яку-небудь іншу
    Щоб скуштувати ті знади тремкі
    Підеш та й дістанеш, що тільки завгодно їй

    Зайшовши в крамницю, зі шпалером, ось
    Дюпрі каже, мабуть, це мені би здалось
    Тисячу доларів просить єврей
    Дюпрі на те:
    “Сплачу тобі еквівалент свинцем”

    Віриш-но, сину, мов без змісту
    перш за все палець гачка знай тисне
    що нам резони, чи хибні, чи не
    знаді глузд не конкурент

    Суддя каже, “Строк дають за діло таке”
    Дюпрі йому, “Що зробити, є та’ як є”
    Суддя каже, “Сину, річ за твоє життя”
    Дюпрі тут:
    “Це мені здається справедливим, суддя”

    Друга любій аніхто не поверне
    Дюпрі програв і сходить зі сцени
    Люба його трохи буде в печалі
    Та піде ось, приведе наступного
    щоб він її бавив

    Суддя: “Знаю, сину, я любку твою
    Та це таємниця, що її не здають”
    Дюпрі: “Ваша честе, видно, так мені й слід
    Але правдиво і те
    що й вам смакують знади тремкі”

    Віриш-но, сину, мов без змісту
    перш за все палець гачка знай тисне
    що нам резони, чи хибні, чи не
    знаді глузд не конкурент

    Є багацько подібних пригод
    Комусь лише до знад би, комусь ще би злота
    Чимало людей в бруд упали лицем
    Щоб добути любій з діамантом кільце





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  22. Сонце Місяць - [ 2018.05.01 04:35 ]
    Склав тобі блюз (The Rolling Stones)
     
    Я на твоїм вогні
    знов чуття обпалив
    дальше нудота й блуд

    А про твій щедрий жар
    пристрасті що не жарт
    склав я тобі цей блюз

    Кожен ранок, як ти йшла
    я молився про твій захист
    від нещастя, щоби слово держав
    той, з яким ти жила
    жодних образ, ачи глузів

    Крізь атлас дожидань
    я вітаю печаль
    в ложа любов стелить блюз

    І я склав цей блюз тобі
    І я склав цей блюз тобі
    & я розсуду збувсь щоб ти чула
    & я рвав би на собі
    на собі рвав би волосся щоб почула
    & знаю словам не йми віри
    що ж, о третій ранку я знову
    співаю пісень тобі





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  23. Петро Скоропис - [ 2018.04.30 15:50 ]
    З Іосіфа Бродського. Похорон Бобо
    Бобо померла, а шапки не геть.
    Сутузі зі осмут сухій не вийти.
    Метелика лиш нівечить багнет
    Адміралтейства, куций нашпилити.

    Квадрати вікон, арки опостінь,
    як дуги брів. Зведімо їхню певність
    в "Що коїться" – пустім до віч пусті
    вичерпно ізсередини: "Ось це ось".

    Бобо померла. Збігла середа.
    На вулиці, на випадок нічлігу
    білісінько, і чорна лиш вода
    ріки нічної не приймає снігу.

    - 2 -
    Бобо померла. В інеї журби
    квадрати вікон, аркові півкружжя.
    Такий мороз, що хай уб’ють, аби
    зі вогнепального оружжя.

    Бувай, Бобо, о, чарівна Бобо.
    Сльозу сочити личить скибці сиру.
    Услід тобі податися слабо
    і остовпіти обіч не під силу.

    Твій образ буде, знаю наперед,
    у спеку, на морозі-ломоносі
    зникомий обертати силует
    у неповторній перспективі Россі.

    - 3 -
    Бобо померла. Відчаї зажур
    не празнують, а ті слизькі, як мило.
    Сьогодні ось наснилось, що лежу
    у ліжку в негліже. Бувало діло.

    Зірви цей аркуш, дату переправ:
    кільце нуля крутне і лік утратам.
    Сни без Бобо обволікають яв,
    але повітря в дім трапля квадратом.

    Бобо померла. Немічні вуста
    огубити: "Не треба", ледве теплі.
    Напевне, після смерті – пустота.
    Гірка, але чесніша, чим у Пеклі.

    - 4 -
    Ти всім була. Але тому, що ти
    покійниця, Бобо моя, ти стала
    нічим, точніше згустком пустоти.
    Що теж, якщо подумати, чимало.

    Бобо померла. Круглі очеса
    пополосує обрієве лезво,
    та вам, Бобо, Кікі або Заза
    замін катма взаємонезалежно.

    Іде четвер. Я вірю в порожню,
    у Пекло буцім, так у ній херово.
    І Дант новий покутує вину
    і на пусті місця ставляє слово.



    ------------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  24. Петро Скоропис - [ 2018.04.13 14:08 ]
    З Іосіфа Бродського. Я розлякував ящірок в зарослях чапараля…
    Я розлякував ящірок в зарослях чапараля,
    посе́дів у буцегарнях, перепливав моря,
    жив з китаянкою. Ба, моя
    стовпова дорога петляє далі, чим краля
    на вокзалі загадувала. І то:
    гадай на руці, та не скорохода.
    Несусвітне у вивороті пальто
    крівці псує порі року доста,
    окрім "мусора", й гамузом. Далебі, верста
    потурає межам, чиє правúло
    губить пейзаж і плодить місця,
    де зовсім зайве, я бачу, тіло.
    Ба, і крива у змозі підтюпцеві прямцем,
    звіріючи од взуття, пробелькотіти "не треба".
    Глянцю світлини легше зглянутись над лицем,
    чим змалювати янгола в профіль з неба.

    -----------------------------





    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2018.04.13 00:53 ]
    Світлана Груздєва* Бузковий вечір (романс)**
    Все цього вечора - мов би для нас:
    Птаства щебіт - ізнову,
    І пелюстками обсипали враз
    Пахощі – ах! - бузкові.

    Любий, о як же давно ми удвох:
    З того життя ще – знаю!
    Попіл минулих щасливих епох -
    Щастя свічка згасає.

    Ніжно, невимушено…Той вогонь
    Давній не згас і досі…
    Мовби загрозливий тупіт погонь,
    Гасить пориви осінь.

    Сили, щоб пута роздерти – нема.
    Бога я не умолила…
    Спалах надії ти дав дарма?
    Ну, то звільнив би, милий!

    Раптом снага запалала ізнов
    Дужче…Ну аж – надміру!
    Добре. Повірю, що - не любов…
    А ти в це сам – повіриш?!***

    11-12 квітня 7526 р. (Від Трипілля) (2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Петро Скоропис - [ 2018.04.10 12:29 ]
    З Іосіфа Бродського. Шість років по тому
    Були так довго разом, що припав
    на друге січня раз, і два вівторок,
    що скинута у подиві брова,
    як щіткою зі скла автівки – морок,
    зганяла навідліг з лиця печаль,
    лишаючи проясненою даль.

    Були так довго разом, що і сніг
    недавній вікувать плекав надії,
    а щоб повік їй мружити не міг,
    ховав я ті долонею, і вії,
    не певні у долоні рятівній,
    метались, як метелики у ній.

    Були отак неквапні в новизні,
    що і тісні обійми уві сні
    безчестили увесь психоаналіз;
    що губи, зголоднілі по плечу,
    з моїми, що гасили вже свічу
    і не чинили опору, зливались.

    Були так довго разом, що в’юнкі
    шпалерні ружі впали у немилість
    березових гаїв, і навпаки,
    і деяка грошва в обох водилась,
    і обрій з моря тридцять вечорів
    пожежами Туреччині ярів.

    Були так довго осторонь, без книг,
    без меблів із начинням, колуарам
    з канапою чужим, що заковик
    не мав трикутник з перпендикуляром,
    в помогу деким, стійма, зокрема,
    устромленим над крапками двома.

    Були так довго разом, що цілком
    загусла тінь і бачились обом
    за двері запобіжні – сниву, мислі,
    та стулки самохіть не подались
    урізнобіч, і ми проникли крізь,
    і чорним ходом у майбутнє вийшли.

    -------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  27. Петро Скоропис - [ 2018.04.01 16:49 ]
    З Іосіфа Бродського. Нове життя
    Уяви, що війна скінчилась і запанував мир.
    А ти собі одбиваєшся в дзеркалі. Що сорока,
    або дрізд, а не юнкерс щебече на гілці "чи-р-р-р".
    А за вікнами – не руїна міста, але бароко
    площ його; пальми, пінії, магнолії, чіпкий плющ,
    лавр. А чавунні мережива, де нудьгувала
    повня, наразі стримали натиск мімози, плюс
    вибух агав. Що життя – річ складна, тривала.

    Люди виходять з кімнат, де стýльці, як буква "б"
    чи м’який буцім знак, рятують їх у запамороченні.
    Вони не потрібні, нікому, крім, звісно, себе,
    плитняка бруковиці і множини в означенні.
    Річ в гегемонії статуй, або й порожні їх ніш.
    Себто, якщо не святість, то годиться синонім.
    Заваж, що усе це – правда. І, головно, що видніш
    у собі неодмінне в нім, у зайвім, у геть стороннім.

    Життя починають наново саме отак – з картин
    виверження вулкану, шлюпки, що боре бурю.
    Зі чуття наодинці з ними, що ти один,
    буцім, цю катастрофу й бачиш. Що каламбуру
    бракує м’якої канапи, зів’ялих уже квіток
    в жовтій китайській вазі поруч спитої кави.
    Волаючі барви квітів, зойки уст-пелюсток
    остерігати уяву, врешті, не зволікали.

    Будь-яка річ вразлива. І мислима, і яві
    належна, всі забуваються. Взагалі, речі холопи
    мислей. Готові форми їх, узяті у голові,
    їх пов'язаність місцем, якості Пенелопи,
    опінії за майбутнє. Засвіт піє когýт
    У новім житті, у готелі, ти, ідучи із ванни,
    загорнений у простиню, триножитимеш і тут
    чотириногі меблі, металеві і дерев’яні.

    Уяви епос прикінці – ідилією. Що слова –
    зворотне язикові полум’я: монологу,
    що пожирать, як дрова, щокращих не забува;
    що вгадав у тобі твою неважнецьку могу,
    мізер тепла. І цілісінький ти тепер.
    Отож і не заморочуєшся надто, чом це байдужі
    гурти помон, вертумнів, венер, церер.
    І тому на устах твоїх пісеньки пастуші.

    Годі буцім оправдуватись. Як не крапи тузи,
    валетів нез'ясовних мастей не змести зі столу.
    уяви, що за щирим голосом не знайти сльози,
    пристрасті бодай до чогось, любові, болю.
    Уяви, що інколи радіо ловить і старий гімн.
    Уяви, що на кожну букву здибуєш цілу свиту
    з букв, що зіб’ються у "бетсі"», у "ібрагім",
    і перо полишає межі смислу та алфавіту.

    Сутінь у новоденні. Хуткі на "ц" цвіркунці;
    класика перспективи, бракує хіба що танка
    або ж – сирого туману в її кінці;
    голий паркет, нездалий спокуситися танго.
    Миті в новому житті зайве гукати "стій":
    це зведе нанівець її, звіє, як хмарку.
    Але рис твоїх глянцю годі вже, щоб на тій
    стороні здоровити всіх і ліпити марку.

    Білі стіни кімнати білішають поготів
    од кинутого, на острах самим, очевидьки,
    погляду, радше звиклого пуститися берегів,
    чим з нестачею в спектрі їх півтонів розцвітки.
    Аніщо річ не вибачає, як ті скрушні
    місцини, де річ скінчилась. Чулість у прикінцевім
    інтересі, себто, до порожні,
    до безпредметних ландшафтів і є мистецтвом.

    Хмара у новім житті коштує сонць. Дощі,
    ідучи без угаву, не панькаються з незгідним.
    Тим же маніром, потяг, що ти не стрічав, ждучи
    на пероні в плащі, прибуде належним чином.
    Там, де є обрій – вітрило йому суддя.
    Око найде обмилок, аби насолити фену.*
    І хто б тебе не гукав – "ти хто?", ти кажи: "хто я?
    а ніхто", як Уліс – стрічному – Поліфему.

    --------------------------
    *фен – нім. Föhn, від лат. favonius — сильний і поривчастий(переважно західний) вітер з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря, що дме з гір в долини
    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  28. Марія Волощук - [ 2018.03.26 23:05 ]
    Люблю тебе.(Szabó Lőrinc. "Szeretlek". Переклад з угорської)
    Я кожну хвилину ціную,
    Твій запах губами я чую.
    Кохаю тебе, я кохаю,
    виглядаю здалеку, шукаю.
    По тобі, кохана, знову плачу,
    І молюсь за вечір, щоб побачить.
    Сумний коханець без коханої-
    нуртує кров жагою п’яною.
    Цілую я тіло, молю
    про кожну хвилину твою.
    Я кожну хвилину ціную,
    Твій запах губами я чую.
    Чекаю, бажаю, жадаю,
    Я смак твоїх губ відчуваю.
    Цілую землю, де ступаєш;
    Цілую мить, коли чекаєш.
    Виглядаю здалеку, шукаю,
    Бо тебе кохаю я, кохаю.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Марія Волощук - [ 2018.03.24 17:15 ]
    Осінній ноктюрн (Füzesi Magda. Őszi nocturne. Переклад з угорської)
    Місяць-пастух. Задубілий пейзаж.
    Сонний жучок залітає у коси.
    Ясний мій німб під листя опав:
    Осінь ховає, за літом голосить.
    Жовтень. Світанок мережить гілки.
    Рудою ковдрою землю накрито.
    Осінь ховає сльози гіркі,
    там, де недавно прощалося літо.
    На серце опада жовтневий сум.
    Вітри вчорашні все перевернули.
    І осінь додає тривожних дум…
    Так хочу озирнутись у минуле.
    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Марія Волощук - [ 2018.03.24 16:46 ]
    Під жовтневим дощем. ( Magda Füzesi. "Októberi esőben". Переклад з угорської.)
    Розкашлялася жовтим світлом лампа,
    у закутках хова химерну тінь.
    І флюгер заскімлить сьогодні-завтра
    і таємницю понесе в глибінь.
    Занурюються щупальці дощу
    у мідну ковдру злежалого листя.
    Тепло осіннє я не відпущу:
    на довгу зиму ще мені згодиться.
    Простуджено апчихають городи,
    промоклі, перестояні у воді.
    Із колосочків висиплю в долоню
    похмурі безіменні будні дні.
    2018р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  31. Вікторія Торон - [ 2018.03.19 13:33 ]
    Зве листя зелене (переклад)
    Це час, щоби жати, пора, щоби сіять,
    зве листя зелене крізь далі й роки.
    О юність минула в життєвих щедротах,
    де риба стрибала до неба з ріки!

    Це час, щоби жити і дзвінко сміятись,
    і ту обіймати, що буде твоя,
    в народження мить при дружині стояти
    і чути, як силою живить земля.

    Це час, щоби жати, пора, щоби сіять,
    улітку додому звуть крони рясні.
    Як молодо запахи яблук п’янили
    і блимали очі совині в гіллі!

    Це час, щоб саджати, пора, щоб орати,
    і місце, де любляча прийме земля.
    О, молодість мила, солодка й далека!
    Зве сонячним листям домівка моя.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (9)


  32. Сонце Місяць - [ 2018.03.18 20:32 ]
    Лезер (Jefferson Airplane)
     
    Лезеру сповниться тридцять &
    Збере його іграшки хтось
    І мати пришле вирізки із газет
    Про тих колєг, що тепер всі дорослі
    Оце ― Гарвіц І. Ґрін, йому тридцять три
    В солідному кріслі, при банку ―
    Сержант Доу Джонс, що у двадцять сім років
    Командує військовим танком
    Та Лезера вабить і досі в піску
    Залягти голяка без мети
    Малювати все гори, мов пухирці
    Й повітря руками гребти

    Хто знав, що Лезер продуктивний, атож
    Що у палички до барабанів
    Затискає обабіч ніс, хай би було
    Ще віртуозніш фурчання

    Та все проходить...

    Лезеру сповниться тридцять &
    Безслинним, тяжким язиком
    З розпачливим поглядом, видасть він:
    Вже не бути мені юнаком?
    Для дітей він знаменитість
    Божевілля для батьків
    І часом із непримітних
    Що не знають як у гру ввійти
    Де слів знайти...
    Тож я маю сказати, ’Ні, ти не старий.‘
    І докласти зусиль, аби... всміхалось в нім...
    немовля





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (13)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2018.03.18 01:11 ]
    Сергій Єсенін З чарівливим щемом ця омана (переклад)
    З чарівливим щемом ця омана –
    Ось життя. І сильне тим воно,
    Що рукою грубою тирана
    Долю провістить йому дано.

    Я, коли повіки опускаю,
    Й серце потривоживши, кажу:
    Так, життя – неправда, та буває
    Прикриває радощами лжу.

    Ти на сиве небо глянь одверто –
    Вгадуй долю в місячній журбі.
    І вгамуйсь, не домагайся, смертний,
    Правди, не потрібної тобі.

    В черемховій заметілі думать
    Гарно, що життя – стезя, не рай,
    Легковажні подруги одурять,
    Псевдодрузі зрадять – і нехай!

    Хай мене милують ніжним словом,
    Хай гостріший бритви злий язик,
    Здавна я живу на все готовий,
    І до всього я безжально звик.

    Душу охолоджують ці висі,
    Не зігріє сяйво зір вогнем.
    Ті - кого любив я – одреклися,
    Ті - ким жив - не згадують мене.

    Але все ж, і штовханий, і гнаний,
    Я зорі всміхаюсь, що несе
    Світло… На землі моїй коханій
    Дякую життю цьому за все.

    5.01. 7520 р. (Від Трипілля) (2013)

    Київ.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  34. Ігор Деркач - [ 2018.03.16 15:32 ]
    Відчуй мою любов
    Коли твоє лице шмагає дощ,
    А ти блукаєш у пустелі площ,
    Я обійму тебе, а ти помовч.
    Почуй мою любов.

    Коли зірки ховаються нічні
    І ти сльозою танеш у мені,
    Нехай триває це мільйони днів.
    Почуй мою любов.

    Я знаю, ти єдиний між людьми
    В моїй душі і у моїй журбі.
    Іще до того, як зустрілись ми,
    Належу я тобі.

    Нехай би я забутою була,
    Голодною по вулиці брела –
    Усе б тобі одному віддала.
    Почуй мою любов.

    На гребені буремної пори
    Долаєш ти стихії житія.
    Але куди не занесуть вітри,
    Нема таких як я...

    Я мрією твоєю оживу,
    Аби з тобою щастя досягти.
    І знай, що уві сні і наяву
    Моя любов – це ти.

    Почуй мою любов...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  35. Петро Скоропис - [ 2018.03.12 20:41 ]
    З Іосіфа Бродського. Пам’яті професора Браудо
    Люди рідкісних фахів рідко, та помирають,
    урівнюючи свій труд з рештою. Землю риють
    люди інших професій, і родичі їх назавтра
    пониклі, як та природа, по втраті іхтіозавра.

    Март – чорно-білий місяць, і зору в марті
    налаштуватись легше до відображень смерті;
    сніг, колії коліс, і підіймає слідом
    світлині коміри піший супровід її містом.

    Голос із телефону поночі, замість фрази
    передає дротиною, як ті намистини, сльози;
    ба, цей клавір німує, от і на важіль давиш,
    бо на учуті ноти годі дібрати клавіш.

    Кинуті онімілим плачем напризволяще,
    тíкають на стіні розпачі "до" побачень,
    у порожні квартири, тиші її на зависть,
    глупій імлі вторує з вічним мовчанням запис.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  36. Сонце Місяць - [ 2018.03.12 04:40 ]
    Біліше за блідий (Procol Harum)
     
    Вступивши із фандáнґо
    далі колесом пройшлись
    там нудоти напад бистрий
    а юрба волала біс
    & дужчав гуд у залі
    відлітала стеля геть
    заманулось нам іще напій
    свій бар котив лакей

    Все це відбулось із нею
    казкував млинар тоді
    кшталт лиця
    примарний досить
    став білішим за блідий

    Вона мені: причини
    не існує жодної
    я ж ішов крізь гральні карти
    не пустивши її
    до шістнадцяти весталок
    що пливли кудись невдовзі
    хай закрив би вічі навіть
    все одно б я видів щось &

    Все це відбулось із нею
    казкував млинар тоді
    кшталт лиця
    примарний досить
    став білішим за блідий





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  37. Володимир Бойко - [ 2018.03.11 18:41 ]
    Пістолети (автопереклад)
    Де ви, де ви, пістолети,
    Вороновані стволи.
    Безталанному поету
    Хибно козирі лягли.

    Обійму вас, розцілую,
    Наче дівчину на мить,
    Наймиліших спом'яну я
    Й куля в скроню полетить.

    Накінець тягар сумління
    Скину перед рубежем –
    В царство снів без сновидіння
    Не пускають з багажем.

    2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (2)


  38. Сонце Місяць - [ 2018.03.10 05:56 ]
    Каліфорнія Мрій (The Mamas & The Papas)
     
    Листя мов іржа
    Небо хмарове
    Де би не пішов я
    У зимовий день

    Спокій і тепло
    Я знайшов би в Ел Ей
    Каліфорнія Мрій
    & цей зимовий день

    Залою собору
    Подавшись навпростець
    Десь там уклякнув на коліна
    У молитовний жест
    Священник полюбляє холод
    Зостанусь так він жде
    Каліфорнія Мрій
    & цей зимовий день

    Листя мов іржа
    Небо хмарове
    Де би не пішов я
    У зимовий день

    І якби не з нею
    Вже би їхав геть
    Каліфорнія Мрій
    & цей зимовий день

    Каліфорнія Мрій
    & цей зимовий день
    Каліфорнія Мрій
    & цей зимовий день





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  39. Петро Скоропис - [ 2018.03.05 11:37 ]
    З Іосіфа Бродського. Наступному століттю
    Поступово дійсність набуває сенсу недійсності.
    Ти огубиш ці буквиці, ці дещиці від пера,
    і коритимеш, геж, як мураху – кора,
    розкоші повільності.
    Заваж, що люди з’їздять з квартири суто зі прописних
    підстав: стрибає квартплата, маячитиме скорочення;
    просто будучина має зиск зі здороження
    без них.
    З іншого боку, візьмім сузір’я. Як виснував би суддя,
    позаяк швидкість світла – біда завідома,
    присутність їх є відсутність, і буття – суть мітина
    небуття.
    Так, з роками, докази переважать і самі злочини, дні –
    життя у цілому; сугубо крапками, комами
    підміняється голос. Але од тебе не діждешся ні
    телескопу, ні бентег споминами.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  40. Петро Скоропис - [ 2018.03.01 15:39 ]
    З Іосіфа Бродського. Романс для Щуролова і Хору (З поеми «Хода»)
    Шум ходи,
    шум ходи
    цілу ніч,
    сніг летить,
    сніг летить,
    на карниз.
    Ледь учув
    ти прити-
    шений клич,
    опускай-
    ся по схо-
    дах униз.
    Місто спить,
    сплять задвір-
    ки, двірці,
    сніг летить
    до нічних
    ліхтарів,
    Місто спить,
    місто спить,
    сплять вітці,
    охопив-
    ши крижі
    матерів.
    Сніг летить,
    сніг кружля
    повз ліпних
    капіте-
    лей і склеп-
    лих повік,
    тої ми-
    ті йдемо
    ми од них,
    тої ми-
    ті йдемо
    ми навік.

    Нас веде
    Щуролов!
    Щуролов!
    здовж па-не-
    лей і цин-
    ків дахів,
    і пісні
    тим гучні-
    ші, немов
    хор щурів
    сподобив-
    ся на спів.

    Вічно хвацький,
    юнак,
    молодик,
    вічно хвацький,
    коханець,
    дружок,
    обер-нись,
    озир-нись
    та гляди,
    як опи-
    сує ко-
    ла сніжок.
    Зі спини –
    ані світ-
    ло, ні тьма,
    тільки ця-
    точки, ця-
    точки віч,
    чи ти під-
    лий, чи об-
    маль ума,
    мла з поти-
    лиці гід-
    на облич!
    Слідуй флей-
    ті і хут-
    че крокуй,
    сніг сліди
    замете,
    занесе,
    Забуттям
    божевіл-
    ля лікуй!
    Од непа-
    м'яті бе-
    зум спасе!
    Заповзя-
    то тобі,
    Щуролов,
    на чужби-
    ні вітці
    голосять
    свою дя-
    ку за щед-
    рий улов,
    і нія-
    ких повер-
    нень назад.

    Лису го-
    лову мав,
    чи голив,
    наплюва-
    ти на за-
    чіски стиль.
    Але спів
    поголів’я
    щурів
    по Росії
    гучить
    відусіль!

    Дні і ро-
    ки летять
    і летять.
    Мла оку-
    тує наст
    середмість,
    як не бе-
    зуму влад-
    ця печать,
    і безум-
    ний, зали-
    вистий свист.

    Позаяк
    не забудь
    настанов:
    нас веде
    од зори
    до зори,
    нас веде
    Щуролов!
    Щуролов!
    Нас веде
    Щуролов! –
    повтори.

    --------------------











    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (10)


  41. Вікторія Торон - [ 2018.02.24 12:22 ]
    Дороті Паркер і невідомий автор (вільний переклад)

    ПІДСУМОК Дороті Паркер

    Порізи болять,
    Вода в ріці мочить,
    Кислоти бруднять,
    Від «хімії» корчить.
    За зброєю стежать,
    Газ буде смердіти,
    Мотузка не вдержить;
    Лишається жити.

    Resumé by Dorothy Parker

    Razors pain you;
    Rivers are damp;
    Acids stain you;
    And drugs cause cramp.
    Guns aren’t lawful;
    Nooses give;
    Gas smells awful;
    You might as well live.


    ДУЖЕ КОРОТКА ПІСНЯ Дороті Паркер

    Я юна й віддана була,
    І зранив хтось мене.
    Зцілити серця не могла,
    І чулася так зле!

    В любові радості нема,
    Вона – мов гостре скло.
    Когось я зранила сама,
    І це – найгірше зло.


    A Very Short Song by Dorothy Parker

    Once, when I was young and true,
    Someone left me sad-
    Broke my brittle heart in two;
    And that is very bad.

    Love is for unlucky folk,
    Love is but a curse.
    Once there was a heart I broke;
    And that, I think, is worse.


    УТІХА Дороті Паркер

    Троянди висохла краса;
    Її голівка обвиса
    На зламанім стеблі.
    Мені говорять: «Не журись!
    Троянд є море, подивись!»
    Лиш змовчати мені.

    Вмирає пташка у руках,
    І чую: «Сотні в небесах
    Побачиш на віку!»
    Коханий дівчину лишив;
    І я не стала ждати слів:
    «Тих хлопців – як піску!»

    Solace by Dorothy Parker

    There was a rose that faded young;
    I saw its shattered beauty hung
    Upon a broken stem.
    I heard them say, "What need to care
    With roses budding everywhere?"
    I did not answer them.
    There was a bird brought down to die;
    They said, "A hundred fill the sky--
    What reason to be sad?"
    There was a girl whose love fled;
    I did not wait the while they said,
    "There's many another lad."


    ВСЕВИШНІЙ! Автор невідомий

    Всевишній!
    Мав я дотепер
    чудовий день--
    не лаявсь і не пліткував
    кота не копав, не плював,
    не матюкався, не брехав,
    даремно бучі не здіймав.
    Звитягу всю збираю нишком,
    аби тепер устати з ліжка.

    Dear God,
    So far it’s been a good day —
    I haven’t yelled, I haven’t spat.
    I haven’t gossiped or kicked the cat.
    I haven’t lied & haven’t cussed.
    I haven’t whined or even fussed.
    But great the task that lies ahead,
    For now I must get out of bed.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  42. Петро Скоропис - [ 2018.02.21 11:35 ]
    З Іосіфа Бродського. Зі «Старих англійських пісень».
    Затіють спір батьки вночі.
    І фраз оривки, і плачі
    велять, не спитуючи віч,
    склепити ті хутчій.

    І чути погляди німі,
    і крик дрімлюги у пітьмі.
    Дзиґар у головах кує,
    і гул у голові.

    Од їх розмов кидá у дріж
    не те, що чути лживу річ,
    а те, у чім – дитя обох –
    зізнаєшся собі ж:

    і не зітхнеш, і вислиза,
    немов у матері, сльоза.
    "Розбудиш сина".– "Ні, він спить".
    І віч стулити – зась!

    І чути гріх, і що робить.
    І не гучніше, чим рипить
    ще ліжко, те і чує ніч,
    що слід скривати вочевидь.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (10)


  43. Петро Скоропис - [ 2018.02.18 11:23 ]
    З Іосіфа Бродського. Зі «Старих англійських пісень»
    Пече повіддя мерзле п’ясть.
    Коневі ні у чім пенять.
    А перший лід калюж тріщить,
    як язики багать.

    Не чує кінь тривог моїх.
    Тим паче, виразити їх
    йому ні шпорою під дих,
    ні іншим робом, я не міг.

    Знайомий ліс, стежа в яру.
    І так обом відома путь,
    що сам скеровувати рух
    я можу будь-що-будь.

    Додаймо крок, чинімо те,
    що со́сна, заки доросте.
    Не кільця зим її і літ,
    гвинтівки ствол нас жде.

    Стежа дедалі ужча в падь.
    Кущам роковано дрижать.
    А нам свою уторувать
    стежу: долать її, долать.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (3)


  44. Ірина Вовк - [ 2018.02.15 22:06 ]
    "Як сотворила тебе мама"
    Хочеш знати, як це сталось?
    Звідкіля дівча це взялось? –
    твоя мама так сміливо
    доню сотворить схотіла...
    Щоб тебе родити вміло,
    надихнуть красою тіло –
    на троянд пахучі личка
    влила па́токи потічки...

    ... Молока вона немало пишним ружам
    додавала...

    Суміш дивна замісилась –
    ти із неї народилась!

    Хочеш знати, як там далі?
    Звідкіля уста у кралі? –
    мама в гори за снігами
    бігла спритними ногами...
    Білих лілій заметілі,
    меду й цукру бризки цілі,
    ягід пригорщі бездонні –
    соковиті і червоні...

    ... І кориці не жаліла – все змішала, як уміла...

    Вийшли зубки, всіх біліші,
    губки – вишеньок спіліші...

    Хочеш знати, чим скінчилось? –
    мама вбога залишилась,
    щоб створити диво мудре,
    світлооке, златокудре...
    Продала́ все без сумління,
    і купила в володіння
    землю-жилку... За донькою
    злото хлинуло рікою!

    ... Золоті багаті жили волосинки обложили...

    Щастя мав би я без міри –
    цілувать їх до могили...

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (3)


  45. Петро Скоропис - [ 2018.02.15 12:20 ]
    З Іосіфа Бродського. Зі «Старих англійських пісень»
    Сніги на каменів гряді.
    Біліють падоли, бліді,
    як небо. І горожа лиш
    чорніє в самоті.

    Холоне ліс у білій млі.
    Світліє мла на тому тлі.
    І чорні палі, у снігу
    нагі, із-під з землі.

    І їде верхівець один.
    Сліди вовків буцає кінь.
    Горожі палі у снігу
    підков чатують дзвін.

    У масть пальто, як перший грак.
    Сліпа вона. Ба, не сліпак,
    глухий, німий, гарячий як
    ті палі, неборак.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  46. Петро Скоропис - [ 2018.02.12 17:00 ]
    З Іосіфа Бродського. Зі «Старих англійських пісень»
    У січні бралась я. Нарід
    юрмився у моїм дворі,
    і без угаву дзвін гудів
    у церкві на горі.

    Із-під вінця, як на руці,
    дорога у оба кінці…
    Шлю погляди у далечінь,
    та де мої гінці…

    Церковний дзвін усе гуде.
    Жених мій віч не одведе.
    І стільки свіч нам осяйних!
    І я рахую їх.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (6)


  47. Петро Скоропис - [ 2018.02.10 15:48 ]
    З Іосіфа Бродського. Пам’яті Кліффорда Брауна
    О, це – не блюзова, це – холоднюча синь.
    Це – барви Атлантики в середині
    лютого. І ти байдужий до одінь:
    все одно спина гола і на льодині.

    О, це – не просто льодина, одна з льодин,
    це що відмова теплу по суті.
    Вона – сама в океані, і ти один
    на ній; і заспів сурми – як падіння ртуті.

    О, це не щире соло у млі саднить,
    а палець в дієз умерз, ані рукавиці;
    і крапля іскриться, пливе в зеніт –
    як відбитки світів потойбіч зіниці.

    О, це – не віч сітківка, це – іскряна парча,
    зір і смуг нова грамота з нотним станом.
    Лід не тане, дрейфуючи на очах,
    висвічуючись кулісі полярним сяйвом.





    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  48. Олександр Сушко - [ 2018.02.05 22:25 ]
    На зорі ти її не буди
    На зорі ти її не буди,
    На зорі вона солодко спить.
    Ранок дихає в тиш на груді,
    Пломеніє на ямках ланіт.

    І подушка її палахка,
    І вогнистий виснажливий сон.
    І чорніє волосся ріка,
    Тасьми коси взяли у полон.

    Вчора ввечері в шибки діру
    Довго гледіла. Втрачено лік.
    І по хмарах гляділа на гру
    Що затіяв між зір молодик.

    Чим яскравіше місяць світив,
    Чим гучніше свистав соловій,
    Блідла швидко. Ще крок до біди.
    Нащо серце холодній, німій?

    І на юній прекрасній груді
    На ланітах так ранок горить.
    Не буди ти її, не буди,
    На зорі вона солодко спить!

    Афанасий Фет
    ***
    На заре ты ее не буди,
    На заре она сладко так спит;
    Утро дышит у ней на груди,
    Ярко пышет на ямках ланит.
    И подушка ее горяча,
    И горяч утомительный сон,
    И, чернеясь, бегут на плеча
    Косы лентой с обеих сторон.
    А вчера у окна ввечеру
    Долго, долго сидела она
    И следила по тучам игру,
    Что скользя затевала луна.
    И чем ярче играла луна,
    И чем громче свистал соловей,
    Все бледней становилась она,
    Сердце билось больней и больней.
    Оттого-то на юной груди,
    На ланитах так утро горит.
    Не буди ж ты ее, не буди,
    На заре она сладко так спит!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (1)


  49. Ірина Вовк - [ 2018.02.03 20:19 ]
    Мелодії Едварда Гріга: "Мій лебідь"
    Мій лебідь білий, о мій легкокрилий,
    чом не тішиш ти серце,
    чом никнеш безсилий?

    Над лісами кружляєш в мовчанні,
    чуєш ельфів у ніжнім шептанні…

    … Та в мить розлуки,
    в мить чорної зради
    співаєш ти з муки,
    а не для розради:

    -О, мій вира́ю!.. Я млію… вмираю…
    Мій спів лебединий лиш марево раю…

    Мій лебідь!..


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6) | "Е.Гріг "Мій лебідь""


  50. Ірина Вовк - [ 2018.02.02 11:15 ]
    Мелодії Едварда Гріга:"Пісня Сольвейг"
    Зима відійде́ і весна відцвіте,
    і весна відцвіте…
    Сад квітів опаде, снігом цвіт замете,
    снігом цвіт замете…
    і ти верне́ш до мене – так серденько щемить,
    так серденько щемить!
    Тобі я буду вірна, тобою буду жить,
    тобою буду жить…

    До мене, о рання, вернись любов моя,
    вернись, любов моя!
    Від бід і від стинання тебе сховаю я,
    тебе сховаю я…
    Коли ж чекання ма́рні зустріти образ твій,
    зустріти образ твій,
    любить не перестану тебе, о милий мій,
    тебе, о милий мій…


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів: Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6) | "https://www.youtube.com/watch?v=Us8sy0_5NtI"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   28