ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2019.11.12 20:53
роздум. алегоричний складноструктурований вірш***

Йшла химерою ніч.
А розвиднілось- Боже святий...
Артилерії клінч
Охопив і нещадно гатив
Поле болем оте
Неосилено зранене вщент...

Сергій Губерначук
2019.11.12 15:48
Симфонію життя присвячено коханню!
На цій найвищій ноті я завис
у вашій партії фортепіанній
і час тягну, не падаючи вниз!

Тепер я соло мрію в обертнах,
позбавлений музичної канви!
Невже кінець?! Ще домінанта стогне!

Тамара Шкіндер
2019.11.12 14:26
Зірвався вітер, мов оскаженів.
Всією міццю тузає дерева.
В зелених кронах вимістив свій гнів.
Нуртує світом буря-королева.

Сипне дощем над персами полів,
Які лягли недавно відпочити.
Зволожить зерна, сховані в ріллі,

Олександр Сушко
2019.11.12 11:45
Агов, колеги! Є рецепт для вас!
Відкрию тайну, щоб були у курсі:
Я анапестом вилікував сказ,
Гекзаметром - два пролежня на гузні.

Викачує навроки лиш пеон,
Забудькуватість - до снаги хорею.
Від геморою - дактиль. Ой', пардон!

Ігор Деркач
2019.11.12 10:34
Кацапа видає не сила духу,
а п’яна неупевнена хода
і перегар, коли воно під муху
і язикате, і туге на вухо
не чує, що Росія – це орда.

Це видає і дика поведінка.
Але існує нація така,

Тетяна Левицька
2019.11.12 09:37
Сьогодні я ще більше ніж учора
тебе люблю, моє життя, люблю.
Поглянь, коханий, ліхтаря опора
з туману  ліпить бабу снігову.

У Маріїнськім парку надвечір'ям
гуляєм поміж стомлених алей.
Сховала далеч золоте  сузір'я -

Любов Бенедишин
2019.11.12 08:21
Знов надія у серці гасне
І нуртує тривоги гребінь…
…Він приходить до мене вчасно,
Й не з’являється без потреби.

Я не знаю, якого Він рангу
І чи жде похвали від Бога.
Кажуть, в кожного є свій ангел,

Олександр Сушко
2019.11.12 06:55
Мій брат по крові каже: - Напиши
Про безпринципну зраду чорнороту.
Бо знову хочуть миру торгаші
З Росією, із сатаною, з чортом.

Кацап однині вже не тать, а ксен,
Ріднею стала лексика обсценна.
Цей мир війну у Київ принесе

Микола Соболь
2019.11.12 05:22
Мудрість іде не зі сходу,
М’яко ступаючи в душу
Світоч, що ллється з народу
Визнати мудрістю мушу.
Хто не вбиває дитину,
Старість вітає привітно,
Бачить у жінці – людину,
Що біля донечки квітне.

Віктор Кучерук
2019.11.12 05:11
Г. С...
Пригадаю коли-небудь
І коханій розповім
Про хмаринок рух у небі
Несподівано блідім.
Без надуманих колізій,
Також любій розкажу,
Як дощу густа завіса

Тата Рівна
2019.11.11 21:16
Дерева похилились у поклоні -
Рвав вітер. Він нагадував хто пан
Остання качка Чіо-чіо-сан
Крилами затуляє очі сонні
Своєму сину. Завтра відлетить
Вона — навік. У нього все ще буде
На протягах риплять хребти хвіртки
Рипкий той голос плещеться в

Ігор Деркач
2019.11.11 20:45
Жалі і сум людей не надихають.
Коли сльозава настає пора,
а душі переповнює жура,
усі вони поезію чекають.

І хай дощі ідуть як із відра,
а сиві хмари небо укривають –
зійде зоря і сльози висихають,

Олена Побийголод
2019.11.11 18:44
Володимир Висоцький. «Аліса»

Знайте: всі колись втекли,
наче заїнько-вухань,
від стрибальної шкали
для уцінки їхніх знань.

У когось в зубах - лосось,

Олександр Сушко
2019.11.11 17:37
На дубі за вікном усівся крук
І каркає на розпашілу жінку.
Начаклувала відьма, що помру
У триста років з нею ув обнімку.

І став за мить одну немилим світ,
Затемнений печальною габою.
Бо й тисячі із нею мало літ

Микола Дудар
2019.11.11 17:12
Захаращена Мова Істини...
Із обачністю кимсь описане
Час від часу перевізники… і
Ще озброєні перосписами...

Хай потомлені, неба кольору
Врата з вікнами надзвичайними
На відвідинах кури-бройлери…

Сергій Губерначук
2019.11.11 15:48
Змирала осінь айстрами скупими.
Летіли ген за обрій журавлі.
Пустими вікнами халупки хаменіли,
як бегемоти, на вечірнім тлі.
За греблею упали в річку хмари,
набралися холодної води.
Потоне це нещасне "Монте-Карло"
як не в дощах, то з іншої біди.

Тетяна Левицька
2019.11.11 11:06
Фантастичні гіацинти
уночі мара пряде.
Я повинна знати з ким ти,
в скільки прийдеш, зараз - де?

Хочу душу розпізнати,
про що мрієш, мислиш теж?
Що тобі співала мати,

Олександр Сушко
2019.11.11 10:18
Командує ординець зграї "Плі!".
Умер без болю. Мабуть, пощастило.
Мене згребли підпилі москалі
У вириту для ангелів могилу.

Між бути і не бути - грань тонка...
Увись лечу не сам, а з вірним другом.
Та небеса гукнули" - Зачекай!"

Ярослав Чорногуз
2019.11.11 08:16
Нечутно місяць у імлі ступав –
Туман по саду й небесах розвозив.
Натомлений, змарнілий листопад
Виплакував останні жовті сльози.

Білявка осінь? Що за дивина?
Як марево, розвіяла волосся.
І огорнула косами сповна…

Тамара Шкіндер
2019.11.11 07:42
Ти приходиш у сни.
Легкий вітер торкає волосся.
І немає вини.
Все, що мріялось, вже відбулося.

Погасили свічу.
За вікном забриніло світання.
Я покірно мовчу.

Іван Потьомкін
2019.11.11 07:02
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані,врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощ понищать їх несамовито...
Дивлюс

Віктор Кучерук
2019.11.11 06:51
Не спиню болів плину
і не знижу в ціні
правд усяких ужинок,
що дістався мені.
Адже так засмутила
люта доля мене,
що терпіти несила
існування земне.

Сонце Місяць
2019.11.10 23:04
із тобою займатись гумором
у червневому різнобою
анічого не маючи спільного
бо навіщо нам із тобою

ген апостоли волхви ангели
давншіфтери & ковбої
ієрархії тіней муарових

Олександр Сушко
2019.11.10 17:12
Зоп'яну бовкнув кум, що геній я.
Насправді - бевзь. Не вірите? Даремно.
Кому потрібен гумору маяк?
В ціні корито й ложка здоровенна.

І помисли в сатирика брудні -
Виштовхує на глум святе і грішне.
Пронос летальний вам потрібен? Ні.

Сергій Губерначук
2019.11.10 15:48
Як циган, живу я в барвистому таборі осені.
Вітри приручаю, мов коней, – краду й продаю
за скинуті гори її безкоштовного золота,
за опади листя і тиху свободу мою.

Огуда людська тільки зміцнює дану окремішність.
На хліб свій озимий я повного снігу

Козак Дума
2019.11.10 11:49
Стікає ніч краплинами хвилин
по склу віконнім у твоєму домі.
В пітьмі ступає тихо часоплин,
секунди розсипає невагомі.

Зірниця підсвітила неба край –
вже скоро перший промінь заіскриться.
Кохана, ти знайшла свій Божий рай,

Олександр Сушко
2019.11.10 11:04
Відлебеділо сонячне кохання,
Огрійний перелесник став вайлом.
Мені би в сіру осінь - краплю травня,
Аби щасливим вийшов епілог.

З пера впаде ось-ось остання титла,
Дошарпує борвій уламки віт.
Мені би наостанок промінь світла,-

Тамара Шкіндер
2019.11.10 08:58
Розчинитися в масі, стати немов усі
У облудній людській говорильні.
Що вистрілює гаслами звідусіль
Й закодовує приспану пильність.

Потонути у натовпі, стати одним із..
Невагомим, за суттю безликим.
І скрипить історично прогнилий віз.

Микола Соболь
2019.11.10 05:42
Великий Віз –
сніги привіз,
Хурделиця нуртує.
Дивлюся сни,
Аж до весни
Прокинутися – всує.
Димить димар,
Ляка примар,

Сонце Місяць
2019.11.10 02:32
мазохіст—ексгібіціоніст
скромна чарівність буржуазії
непроявлені пипки повій

катма звалу з театру магічного
при вівтарі безпредметнім дещо
мрійні рими проти мети

Козак Дума
2019.11.09 21:17
Хризантемно чомусь на душі,
навіть більше скажу – полиново.
Не спасають як завжди вірші
і не тішить барвистістю слово.

Несподівано так листопад
тротуари вкриває багрянцем,
а невдовзі й красуня-зима

Тамара Шкіндер
2019.11.09 21:16
Світанок входить непомітно.
Всю ніч надворі падав дощ.
Рум"янок зблідлий зронить світло
На перехрестя вулиць й площ.

І день новий сипне турботи,
Проблем старих розв"яже міх
Та відрахує аж до сотих

Тата Рівна
2019.11.09 20:06
Що таке мова? Мова це люди
Буде їх більше — буде їх мова — всюди
Будуть люди родитися, співати
Буде їх мова під саме небо лунати

Янголи та чорти — всі почути мають
Що українці безмовно не помирають

Сергій Губерначук
2019.11.09 15:47
Тихий світ однієї молитви
упокоєно і сокровенно
став Твоїм, став моїм знаменом –
небом..,
небом чистих святих сподівань.

Найдорожче, що є поміж нами,
упокоєне і сокровенне,

Тетяна Левицька
2019.11.09 14:47
Пливе по небу сірий пароплав,
за обрієм збирає сни багрові.
Змокрілий лисий клен  занудьгував,
за теплотою в древнім місті Львові.

Гойдає тишу небувалий сум,
що навіває спогади туманні.
Вдихає вечір амбровий  парфум

Іван Потьомкін
2019.11.09 12:38
Хай лиш нагадує шалехет листопад,
Та є і тут моя відрада – осінь:
На небі сіре відступає в просинь,
Опалим листом вітер шарудить...
Хай наше птаство в інший край не відліта,
Європа приліта на крилах журавлиних –
На Хулі і поїсть, й перепочине,
А
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Станіслав Н
2019.11.12

Писака Писав
2019.11.07

Андрій Скакодуб Архіп
2019.11.06

Петро Іщук
2019.11.03

Олег Дорош
2019.11.03

Владимир Лесник
2019.10.31

Анатолій Філософ
2019.10.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олена Побийголод - [ 2019.11.11 18:16 ]
    08. Плутанина Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Знайте: всі колись втекли,
    наче заїнько-вухань,
    від стрибальної шкали
    для уцінки їхніх знань.

    У когось в зубах - лосось,
    і в батьках гріхам виниться?
    Це - «відмінно» (від чогось),
    тобто - одиниця.

    Вчитель всі забув слова,
    наче вовк на учня зирка?
    Це - уверх ногами «два»,
    тобто це - п’ятірка.

    Ех, п’ять, три, раз!
    Голова один у нас,
    а на цьому голові -
    рот одна та вуха дві.

    Голова кудись веде
    дядька-головбуха;
    знову на бровах іде
    голова - два вуха,
    горлова, чолова, залива два вуха!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  2. Олена Побийголод - [ 2019.11.08 18:26 ]
    07. Пісня про оцінки
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Знайте: всі колись були
    жертвами шкільних страждань -
    й п’ятибальної шкали
    для оцінки їхніх знань...

    У когось в очах - відчай,
    у гріхах батькам виниться?
    Це - «погано», навіть вкрай,
    тобто - одиниця.

    За контрольну, як бува,
    ганить вчителька хлопійка?
    Це - «незадовільно», «два»,
    тобто - чесна двійка.

    Ех, раз, іще раз!
    Голова одна у нас.
    А на цій на голові -
    вуха два і шишки дві.

    От і дражнять де-не-де,
    і сміються глухо:
    «Подивіться, он іде
    голова - два вуха!
    Голова, голова, голова - два вуха!»

    Бережіться від спокус, -
    є у вчительки журнал...
    «Мінус» вигадали й «плюс»,
    щоб уточнювати бал.

    Вивчив задане так-сяк -
    от і маєш, як оскому:
    «посередньо»... Це - трояк,
    з мінусом, причому.

    Теорему був довів,
    та забув про перевірку -
    отже, «добре» заробив,
    це - тверда четвірка.

    Ех, раз-два-три! -
    Припустили, як з гори,
    перегнали трояка
    на чотири метрика!

    Ось четвірочник біжить,
    шпарить що є духу;
    ззаду - трієчник сопить,
    голова - три вуха,
    Голова, голова, голова - три вуха...

    Щоб не жити навдалу,
    без ніяких знань-понять,
    не кляни шкільну шкалу:
    раз-два-три-чотири-п’ять.

    Хто сумлінням не доріс -
    хай вживає самопримус...
    Риска - не завжди дефіс,
    іноді це мінус.

    Очі з радощів блищать,
    ушановувати мусим?
    Це - «відмінно», тобто - п’ять,
    а ще краще - з плюсом!

    Ех, раз, іще раз,
    є п’ятірочка у нас:
    рук та ніг - дивись, по дві,
    п’ята - думка в голові.

    І замре народ на мить,
    мов диктанти слуха,
    і ніхто не закричить:
    «Голова - два вуха,
    голова, голова, голова - два вуха!»

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  3. Ірина Вовк - [ 2019.11.07 12:04 ]
    Старовинний романс "О не іди..." (переспів)
    О не іди, побудь ще хвилю,
    Так серце радістю зійшло.
    Я поцілунками покрию
    Уста і очі, і чоло…

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, побудь зі мною,
    Я так давно тебе люблю.
    Своєю ласкою-жагою
    І обпалю, і притомлю.

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, душа благає,
    Нестерпно так палає грудь.
    Кохання безум нас чекає,
    Тож не іди – побудь, побудь!

    Кохання безум нас чекає,
    О не іди, прошу…
    Побудь!



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2) | "Романс із кінофільму "Пізня любов" (1983)"


  4. Олена Побийголод - [ 2019.11.05 06:05 ]
    06. Про Мері Енн
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Товстуля Мері Енн була:
    так добре їла та пила,
    що ледве-ледь проходила у двері.
    Вона то рюмсала зі зла,
    то впертим віслюком ревла,
    а то вищала, як пила, -
    лінивіша у цілім світі Мері.

    Всієї школи Мері Енн
    по апетиту рекордсмен;
    й на лаві спала Мері
    у завченій манері:
    ведмідь так спить у лісі ген,
    та на гілках - тетері.

    Якщо її вряди-годи
    до дошки звуть - чекай біди:
    мовчить, немов дикунка щойно з прерій.
    Але ця Мері Енн завжди -
    у курсі справ, хто з ким куди, -
    таку ще ябеду знайди...
    Огидніша у цілім світі Мері.

    По всіх предметах Мері Енн
    в хвості телепає здавен,
    зате під час вечері -
    усіх обскаче Мері...
    Свій слух музичний, Мері Енн, -
    верни глухій тетері!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  5. Олена Побийголод - [ 2019.11.03 07:40 ]
    05. Падіння Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Чи може здогнати летючого пса
    летяга стрибуча, що в лісі гаса?

    Чи здогнана буде в польоті над кручею
    летюча лисиця - мишвою летючою?..

    Дурниці злітаються й сипляться кучею,
    й навіщо себе я дурницями змучую?

    Я мріяла стати летючою тучею,
    а стала - й терзаюся мислю гнітючою:

    а може, так звані летючі коти -
    це ті, що звалились, було, з висоти?..

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  6. Петро Скоропис - [ 2019.11.02 10:19 ]
    З Іосіфа Бродського. Станси
    Ні країв, ні погостів
    не сподоблюсь обрать.
    На Василівський острів
    я прийду помирать.
    Твій фасад темно-синій
    уві млі не найду,
    межи вицвілих ліній
    на асфальт упаду.
    І душа, ненастанно
    поспішаючи в тьму,
    промайне над мостами
    в петроградськім диму.
    І квітневих околиць,
    узголів’їв сніжок,
    і почую я голос:
    – до побачень, дружок.
    І побачу розбіжну,
    ніби долю, ріку,
    кладучи на вітчизну
    охололу щоку.
    І зникомі в оманах
    ще нетрачених літ
    хусточки острів’янок
    хлопчакові услід.




    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  7. Олена Побийголод - [ 2019.11.01 07:40 ]
    04. Марш антиподів
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Коли провалишся крізь землю від стида,
    чи побожишся здуру: «Щоб я провалився!» -
    тебе сюди зведе доріжка нетверда,
    й тоді вже нашому режиму не протився!

    Ми антиподи, ми тут живем!
    У нас тут - анти-анти-антиординати.
    Стоїм на варті ми, хоч сунем за вождем,
    а хто не з нами - ті антипати.

    Але чомусь новоприбульці всі нові
    ногами вгору намагаються стояти,
    і навіть в лавах - хочуть йти на голові
    всі антидіти, антимами, антитати...

    Ми антиподи, ми тут живем!
    У нас - антипки, антиквари, антилопи...
    Стоїм на варті ми під сонцем та дощем,
    а тим, хто проти, - ціна півкопи!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  8. Олена Побийголод - [ 2019.10.28 06:01 ]
    03. Представлення Білого Кролика
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    - Це хто там скрикнув «ай-ай-ай»?
    - Ну, я́ це, Кролик Білий...
    - Швидкуєш знов?
    - Пробач, Додо: до біса різних справ!
    Спізнитися в Країні Див - господь мене помилуй,
    от і ношуся взад-вперед, як заєць очманілий, -
    за два кіло путі - на пару метрів з тіла спав!

    Навіщо, браття, кролик я - на масть такий-от білий?
    Коли я був би сірий - я б не бігав, а сидів.
    Усім потрібен конче я - й біжу, як очманілий,
    й відмовити не в змозі я, бо дуже м’якотілий...
    Нехай нарешті кроликам встановлять норматив!

    - Але чому ви тремтите? Й чому такий ви білий?
    - А це тому, що я такий, - сумлінніший з кролів.
    Ох, як запізнююся я, - на день буквально цілий!
    Біжу, біжу!..
    - А кажуть, він в дитинстві був не білий;
    спізнитися боявся - і від страху посивів.

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  9. Олена Побийголод - [ 2019.10.25 10:01 ]
    02. Пісня Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Я страшно нудьгую, знеможена скрізь,
    позбутись бентежної мрії несила:
    щоб хтось запросив мене звідси кудись -
    і там я таке, ну, таке щоб уздріла!

    А що саме - я поки не знаю...
    Чула ради усі, «від» і «до»:
    «почитай» - я саджуся й читаю,
    чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
    все одно я жахливо скучаю...
    Чи не візьмеш з собою, Додо?

    Ах, як мені хочеться - в літо якесь
    на мить вийти з дому, й чіпець не надягши, -
    і враз, стрімголов, опинитися десь
    у місці, де все - абсолютно інакше!

    Та як саме - я поки не знаю...
    Чула ради усі, «від» і «до»:
    «почитай» - ну, я книжку читаю,
    чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
    все одно я жахливо скучаю...
    Так візьми ж із собою, Додо!

    Хай вдома учиниться переполох,
    і хай покарання чекає - я згодна, -
    заплющую очі, рахую до трьох...
    Що буде, що буде! Чудне, надприродне!

    Та що саме - я зовсім не знаю.
    Переплуталось все «від» і «до»:
    «почитай» - ну, я кішку читаю,
    чи «пограй» - ну, я з книжкою граю, -
    все одно я скучливо жахаю...
    Хоч узяв би з собою Додо!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  10. Олена Побийголод - [ 2019.10.23 07:05 ]
    01. Пісня Додо
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Хочу вам загадки дати зразок,
    де причаїлося й рішення вдале:
    чи залишається щось від казок, -
    тих, що уже до кінця розказали?

    Де, хоча б, той нерозмінний п’ятак?
    Щука говоряча - де зараз плава?
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    Вони не випаровуються та не розчиняються,
    розказані у казці чи натраплені вві сні, -
    у чарівну Країну Див вони переселяються,
    й зустрінем їх, звичайно, в цій казковій стороні!

    В дивній країні - незлічено див,
    треба тут бути весь час насторожі;
    з ляку мурашка натільний зомлів,
    лиш уявивши, що́ статися може!

    Раптом ввіпреться твій шлях у стрімчак, -
    звернеш? Чи вгору полізеш ти жваво?
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    Добро та зло в Країні Див - як всюди зустрічається,
    та тільки тут вони живуть на різних берегах.
    Тут по шляхах нечувані історії тиняються,
    та бігають фантазії на нетвердих ногах.

    ...Ну, і останнє: в казкових краях
    треба, щоб завше мене впізнавали,
    тож у казковій країні я - птах,
    «Птахом Додо» мене здавна прозвали.

    Навіть Аліса не відає, як
    влізу у птаха, усім на забаву...
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    І не такі дивовиська в Країні Див трапляються:
    туди не треба паспорта, не їдеш, не летиш,
    без жодної перепустки усякий допускається,
    в ній легко опинитися, - схотіти треба лиш!

    * * *

    О́т і скінчилася казка в свій строк...
    Ми недарма на початку питали:
    чи залишається щось від казок, -
    тих, що уже до кінця розказали?

    Звісно, не встигла б Аліса ніяк
    вбачити все, що у казці цікаве...
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    Тому, якщо ізнову хтось дістатись приміряється
    у чарівну Країну Див (хоча б, в своєму сні),
    він навіть те, що мріється, що тільки уявляється,
    натрапить неодмінно у казковій стороні.

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  11. Олена Побийголод - [ 2019.10.21 09:19 ]
    00. Пісня Казкаря
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    На Трійцю, взимку і в четвер
    (а зранку - й поготів) -
    запрошую усіх тепер
    мерщій в Країну Див!

    «Але ж - туди дістатись як? -
    питав дивак один. -
    Потрібен, мо’, умовний знак,
    чи чарівний логін?

    А скільки діб чи, може, літ триває переліт?
    І скільки маю виплатити мит?»

    Не треба, друже, чаклунів, не переймайся ти,
    розрадься, он, веселкою впівнеба...
    Не можна до Країни Див летіти чи пливти, -
    там опинитись треба!

    Ви згодні мокти під дощем,
    під чарівним дощем?
    Чи, може, почекаєм ще -
    в городі під кущем?..

    В країні тій, куди вас зву, -
    там спека, сніг та град,
    немає сну, все - наяву,
    й нема путі назад!..

    Зі страху не тремтять хвости? Тоді, щоб увійти -
    вам досить полічити до п’яти.

    У нас давно пітьма легла, а там - півсутінь лиш,
    в Країні Див - вдивляйтеся, дивуйтесь!
    Там порівну добра та зла, але добро - сильніш,
    спокійно, не хвилюйтесь.

    В Країні Див - давно я звик
    блукати час увесь,
    я та́м - найкращий провідник
    якраз в кудись та десь.

    Ось дівчинка, Аліса звуть,
    водитиму її;
    а ви - за нами руште в путь,
    та - в ряд! Без товчії!

    Алісо, очі змруж, пора! Чи гра це, чи не гра?..
    І ось - в країні дивній ми, ура!

    До берега греби скоріш, ось чарівне весло!
    Казкова там чекає нас пригода.
    Ми всім розкажемо пізніш: «Це ж як нам повезло!
    Й було вертатись шкода».

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  12. Олена Побийголод - [ 2019.10.19 06:30 ]
    Русь
    Із Миколи Некрасова

    Ти і зубожена, ти й нагромаджена,
    ти і незміряна, ти і зневажена,
    матінко Русь!

    В рабстві розрівняне поле прополоте, -
    серце простолюду, кажуть, - як золото!

    Сила населення, сила взаконена -
    совість безтрепетна, правда схоронена!

    Сила із правдою не уживається, -
    жертвує правдою й не переймається.

    Русь не ворушиться, Русь - як придавлена...
    Й раптом прокинеться, іскрою вжалена;

    вийдуть із вилами, в звісному прагненні:
    жита - по зернятку гори натягнені!

    Рать підіймається - військо нелічене!
    Сила небачена, непокалічена!

    Ти і розорена, ти і назбирана,
    ти і покривджена, ти і незміряна,
    матінко Русь!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  13. Петро Скоропис - [ 2019.10.17 14:06 ]
    З Іосіфа Бродського. Загадка янголу
    Світ укривал щеза зі сном.
    І мла вбирає неозоре
    зіниці ревній і вікном
    розрізане надвоє море.
    Дві лоді оголили дно
    до підошов у пари туфель.
    Здійняте дибом полотно
    і хвилі ратують за дупель.

    З обіймів подушок, рука
    сповзає стовпами умент і
    до оболок цих проника
    у недорікуватім жесті.
    Об камінь пірвана, двійня
    панчішин, шию ніби лебідь,
    до стелі розтруб вигина
    сама, як почорнілий невід.

    Два моря з поміччю стіни,
    з помогою неясних мислив,
    так нарізно одне з одним,
    що сіті у пітьмі повисли
    пусті, а темна глибина
    отої – натяк вищим силам
    хрестоподібного вікна
    не зволікати з мотовилом.

    Жовтіє на воді звізда,
    недвижні бовваніють лоді
    віконній рамі та хреста
    лебідці на коловороті.
    І до поверхні двох пустот
    спливають неводи, обидва
    в надії: хрест підійме з вод
    обох і кине їх деінде.

    І тихо так, ні слів немов,
    ні пари з уст вікну пустому:
    надій сподіваний улов
    подолує осідлість дому.
    І сяєв місяця видінь
    вікну стає на забаганку:
    і хвиль дві грядки опостінь,
    і буруни кущів до ґанку.

    І тоне дім у млі допір,
    зринають поплавці штахетні;
    у ґанок ввіткнутий топір
    чатує втоплих на поверхні.
    Дзиґар стрекоче. З далини
    хурчання катера знезвучить
    стопу безплотної мани,
    що топче рінь і чавить устриць.

    Лиш зойки двох зіниць у ніч.
    І отерпають віки, звиклі
    у млі хистити розпач віч,
    як мушлі, стулками заціплі.
    А як топити біль повин,
    моторний ґуґіт слів тлумити,
    щоб він у білизні віспин
    повище теплився у лікті?

    Як довго? До рання? ...Овва...
    І вітер жестом невидимки
    війнути зважився вуаль
    бентег ясминових зі хвіртки.
    Сіть вибрана, ущух мотор,
    свист одуда вістить пропажу;
    і обмирає, нишкне той,
    хто бродить потемки по пляжу.



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  14. Петро Скоропис - [ 2019.10.05 08:48 ]
    З Іосіфа Бродського.1 січня 1965 року
    Забудуть волхви закут твій.
    Зорина не розціпить вій.
    Хіба осиплий вітровій
    навіє доста мар.
    Ти скинеш тінь і втому з пліч,
    свічу задмеш, бо довга ніч,
    і далі більше днів, чим свіч
    вістує календар.

    Це смуток? Далебі, осмут
    переспівами не псують.
    Мотив невгавний тут, як тут.
    Нехай триває він.
    Лунає хай і в смертну мить,
    і уст удячністю бринить
    понуці ока мимохіть
    яснити далечінь.

    І в стелю втупитись не гріх,
    у ній – ні маячні панчіх
    пустих – ані скупих утіх
    підстарку, ні покар.
    І пізно вірити дивам.
    І не пеняють небесам
    у млі, ясуючи, що сам
    – чистосердечний дар.


    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (6)


  15. Вероніка Головня - [ 2019.09.28 21:17 ]
    Его возвращение. Из В.Ляшкевича
    • •
    И парусами промелькнёт во сне
    Весть о тебе с мечтаний Одиссея,
    Его незабываемое "Не..."
    Разлукой в рое молвленного слова
    Зорей сверкнёт в Борея быстрине,
    И в миг судьбы улыбкою покровы
    земной тоски истают в синеве.





    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "Його повернення"


  16. Вероніка Головня - [ 2019.09.27 22:28 ]
    Его прощание. Із В.Ляшкевича
    • •
    И тает солнце в пурпуровой пене
    Вослед его седому кораблю,
    Возлюбленная в сени вечных пиний
    Любви дыханье прячет в кисею.
    Но Одиссея друг – осенний ветер -
    Уже сдувает позолоты литер
    Со скал, и море вторит: «Я люблю!»


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5) | "Його прощання"


  17. Нінель Новікова - [ 2019.09.27 20:22 ]
    Анні Ахматовій (Із циклу) Марина Цвєтаєва
    Іще один величний змах –
    Й заснули вії:
    Це тіло миле! О, цей прах
    Легкий, як пір’я!

    Робила що в тумані днів?
    В піснях чекала…
    Було зітхань багато в ній,
    А тіла – мало.

    Нелюдськи-милою була –
    Немов дрімала.
    Від янгола і від орла
    Вона щось мала.

    І спить, та ваблять день у день
    Сади Едему.
    Неначе спраглий до пісень
    Чекає демон.

    А нас, що зналися колись –
    Як час збігає! –
    Вже й пам’ятник, що похиливсь,
    Не пригадає.

    Давно не діюча мітла,
    Схилились в шані
    До Музи Царського Села
    Хрести бур’янні.

    2019




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3)


  18. Вероніка Головня - [ 2019.09.26 21:58 ]
    Сила «ведьмацкая». Із В.Ляшкевича
    • •
    Свыше оставлена - в чаще упрятана,
    В норах и гнёздах, в закраине воронов ,
    Водах, листвой прошлогодней настояна,
    Мохом зелёным, ветвями сплетённая,
    Корнями сдержана, светом напоена,
    Тьмою обласкана, куплена-краплена -
    Тайна и Явь, не оружие воину


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3) | "Сила «відьмацька»"


  19. Петро Скоропис - [ 2019.09.24 03:39 ]
    З Іосіфа Бродського. Дорогою на Скирос
    Я покидаю місто, як Тесей
    свій Лабіринт, лишаю Мінотавра
    смердіти, Аріадну – мліти у
    обіймах Вакха.
    Ось вона, звитяга!
    Апофеоз самовіддачі. Бог
    тоді помігся загадати стрічу,
    коли ми, в центрі справивши діла,
    вже несемо окраїною добич,
    навіки ідучи із цих місцин,
    аби ніколи більше не вертати.

    Так чи інак, убивство є убивством.
    А смертним поставати проти чудиськ.
    Та хто довів, що чудиська безсмертні?
    І – у погорді жаден щоб не міг
    найти від переможених відміни –
    Бог відніма у нас винагороду
    (позаочі догідної юрми)
    і мовкнути велить. І ми відходим.

    Тепер уже і справді – назавжди.
    І хто б не був у змозі повертатись
    туди, де злочин коїть, то туди,
    де не уник приниження – не може.
    І в цьому пункті задум Божества
    і наші почування від принижень
    настільки ідеально співпадають,
    що за спиною опинились: ніч,
    огидний звір, радіння її товпищ,
    вогні осель. І Вакх на пустирі
    голубить у обіймах Аріадну.

    Та якось доведеться повертатись.
    Назад. Пенатам годячи своїм.
    І путь не омине мій цього міста.
    Дай Боже, щоб не трапилось руці
    тоді меча двогострого, бо місто
    зазвичай починається для тих,
    хто мешкає у нім, зі середмість
    і веж їх.
    А чужинцеві – з околиць.




    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Петро Скоропис - [ 2019.09.18 19:04 ]
    З Іосіфа Бродського. Одісей Телемаку
    Мій Телемаку,
    прі за Трою край
    покладено. Хто горував – забув я.
    Гадаю, греки: стільки тіл своїх
    у чужині лишають тільки греки.
    І все-таки додому з неї шлях
    у часі затягнувся непомірно,
    неначе Посейдон, поки ми там
    загаялись, щомога п'ялив простір.
    Ніяк не втямлю, де я опинивсь,
    з чим навіч. Ба, угадується острів,
    чагар, будівлі, рохкання свиней,
    сад кинутий, така собі цариця,
    трава та камінь.
    Телемаче мій,
    всі острови один на инші схожі,
    як утомила подорож; і ум
    збивають з ліку неугавні хвилі,
    і око, терте обріями, плаче,
    і м’ясиво водяне застить слух.
    Забув і я, чим кінчилась війна,
    і кільки літ уже тобі, забувся.

    Рости, мій Телемаку, і рости.
    Велять боги, то випаде і стріча.
    Ти, далебі, і нині не хлоп’я вже,
    перед яким я осадив биків.
    Коли б не Паламед, разом жили ми.
    У дечім і він правий: без мене
    гризот себе Едипових ти збавив,
    і сни твої безгрішні, Телемаче.

    --------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  21. Петро Скоропис - [ 2019.09.16 02:49 ]
    З Іосіфа Бродського. Дідона та Еней
    Великий муж дивився у вікно,
    але для неї світ кінчався краєм
    його цупкої, грецької туніки,
    подібної у складок сум’ятті
    до спиненого ніби моря.
    Він бо
    дивився у вікно і його зір
    сягав такої далечі, що губи
    застигли, наче мушля, у якій
    чаїться гул, і келиховий обрій
    був нерухомий.
    А її любов
    була, немов рибина, наготові
    долати море кораблю услід
    і хвилі досконалим тяти тілом,
    а може, і здогнати… але він –
    він подумки ступив уже на сушу.
    І море обернулось морем сліз.
    Ба, поготів напохваті у миті
    обтяженої відчаєм, і дме
    попутний вітер. І великий муж
    покинув Карфаген.
    Вона стояла
    у полисках багать, що розвели
    напроти стін міських її солдати,
    і бачила: у пелені вогню,
    у мареві між полум’ям і димом
    безгучно розсипався Карфаген,

    задовго до провіщення Катона.




    ---------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Петро Скоропис - [ 2019.09.13 16:02 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Голландія є отака пласка,
    що за оказії оговтуєшся в морі,
    яке і є, на прикінцевий погляд,
    Голландія. Непіймані рибини,
    для бесід користаючи голландську,
    упевнені, що їх свобода – мікст
    гравюр з мереживом. В Голландії нема
    гір несходимих, моровиць од спраги;
    і годі уявити слід чітким,
    подавшись з дому на велосипеді,
    уплав – і поготів. Усякий спомин –
    Голландія. І аніяких гребель
    їх стримати. Міркуючи так, я
    живу в Голландії уже істотно довше,
    чим хвилі піняві, що котяться у даль,
    безадресні. Як і рядки ці.

    ------------------


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  23. Петро Скоропис - [ 2019.09.09 15:17 ]
    З Іосіфа Бродського. Елегія
    Моя ти подруго, шинок все той же.
    І патос у непотребі на стінах,
    і цінники. Не ліпше і вино?
    Гадаю, ні; не ліпше і не гірше.
    Проґрес відсутній. І гаразд, що так.

    Пілот поштових ліній глушить сам
    горілку, ніби янгол грішний. Скрипки
    у незабутнім спомині бентежать
    мені уяву досі. У вікні
    маячать білі, як у цнот, покрівлі,
    і дзвін усе гуде. І гусне мла.

    Чому лукавиш? І чому мій слух
    ні лжі не дочува уже, ні правди,
    а вимагає зовсім інших слів,
    невíдомих тобі – глухих, чужих,
    але ніяк інакше не вимовних,
    окрім як досі, голосом твоїм.


    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  24. Петро Скоропис - [ 2019.09.08 16:41 ]
    З Іосіфа Бродського. Два сонети
    І
    Великий Гектор смерти не уник.
    Його душа пливе у темних водах,
    тьмяніють хмари, шамотять кущі,
    оподаль тихо плаче Андромаха.

    Тепер у смутку вечора Аякс
    бреде струмком прозорим по коліно,
    й життя тече із віч його відкритих
    за Гектором, і теплої води
    по груди вже, а мла переповняє
    бездонний зір крізь чагарі і хвилі,
    і знов у ручаї води по пояс,
    і меч важкий, підхоплений потоком,
    пливе вперед
    і слідувати змушує Аякса.

    ІІ
    Г. П.
    Ми знову живемо біля затоки,
    і пропливають хмари понад нами,
    і пихкає теперішній Везувій,
    і осипає курява провулки,
    і шиби у провулках деренчать.
    Коли-небудь і нас засипле попіл.

    Волів би я у цей порожній час
    дістатися околиці трамваєм,
    ввійти в твій дім,
    і щойно з пелени століть
    прийде загін розкопувати місто,
    волів би я, аби мене знайшли
    навіки лишеним в твоїх обіймах,
    засипаного попелом новим.

    ----------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  25. Олена Побийголод - [ 2019.09.07 20:34 ]
    Із в’язниці КДБ у Києві
    Із Ірини Ратушинської (1954—2017),
    православної українки, яка вважала себе росіянкою

    Батьківщино, ти врастаєш в ребра!
    Почекай, не силуйся надмір!
    Так нечасто ти на ласку щедра.
    Ти жорстока, мов біблійний звір.

    Знову дощ періщить по бетону,
    хлюпотить по ґратовій броні.
    Дай вдихнути волю завіконну
    крізь намордник сірий на вікні!

    Так, чекати ласки тут - це хиба,
    біль втаю, знайду собі вузду.
    Я візьму сьогодні пайку хліба
    і на завтра частку відкладу.

    Скільки років вірш мені ховати,
    вчувши брязкіт камерних ключів?
    Скільки тицьнеш ти мені крізь ґрати
    довгих злих ночей та лютих днів,

    Батьківщино? При твоєму дбанні -
    так непросто втриматись в житті...
    Чи далеко мій етап останній,
    щоб могла травою прорости

    ти крізь мене, стати наді мною,
    вітер відігнавши до зірок?
    Втім, зажди, не треба ще відбою:
    бачиш - не дописаний рядок
    головний.

    (вересень 2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  26. Петро Скоропис - [ 2019.09.06 09:51 ]
    З Іосіфа Бродського. 1 вересня 1939 року
    День звався «перше вересня». Дітва
    ішла, догідно осені, до школи.
    А німці не уважили смугастий
    шлагбаум поляків. І з рокотанням танки,
    як нігтем шоколадну фольгу – в рінь
    розгладили уланів.
    Став чарки
    і зіп’ємо горілки за уланів,
    за першістю у спискові мерців,
    як в класнім списку. І шумують знов
    берези вітру, і лягає листя,
    немов на зронену конфедератку,
    на дах домівці, де дітей не чути.
    І хмаровиська з гуркотом повзуть,
    минаючи заціплі її вікна.

    ----------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  27. Олена Побийголод - [ 2019.09.05 09:53 ]
    Росії (уривок)
    Із Олексія Хом’якова (1804-1860)

    Хоч під твоїм державним зором
    народи злякано мовчать,
    і сім морів невгавним хором
    тобі віщують благодать;

    хоч ти криваву громовицю
    нагнала аж за пруг кудись -
    своєю славою та міццю,
    усім цим пшиком не хвались!

    Були імперії грізніші:
    з семи горбів великий Рим
    півсвіту силоміць притишив
    наперекір богам старим;

    торкнулись Альп сини Алтаю,
    володарі семи вітрів;
    й лилося сонце на безкраю
    царицю західних морів.

    І що той Рим? І де монголи?
    Куди подівсь халіфів трон?
    І ось уже безсилий, кволий
    занепадає Альбіон...

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  28. Вероніка Головня - [ 2019.09.04 13:53 ]
    Не свята... Із В.Ляшкевича
    • •
    Встревожит память одиночества черта,
    Ищи не в зеркале, что ты ещё всё та.
    И не суди свои дороги слишком строго,
    Ведь в счастье правосудия немного,
    Да будет неподсудна теплота...
    Жива в желаньях века золотого?
    Так радуйся тому, что не свята!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати: | "Не свята"


  29. Олена Побийголод - [ 2019.09.03 15:27 ]
    Ліричний відступ (уривок)
    Із Павла Когана (1918—1942)

    ...Хай не шукають щось крутійське
    в тім наспіві, що я сурмлю:
    повітря я люблю російське,
    російську землю я люблю.

    Я вірю, що ніде у світі
    такої більше не знайти,
    де б так дмухнув на ранок вітер
    теплом та димом з висоти...

    Де знайдете, чужі витії,
    берези, як у цім краю?
    Я б здох як пес від ностальгії
    бодай і в райському гаю.

    А ми ще дійдемо до Ганга,
    а ми ще умремо в боях,
    щоб від Японії до Англії
    Держава сяяла моя.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  30. Олена Побийголод - [ 2019.08.28 06:11 ]
    Горець
    Із Осипа Мандельштама

    Ми живем, ніби щезла країна з-під ніг,
    нас дочути - ніхто і за крок би не зміг,
    а коли щось хрипить з гучномовця -
    там згадають кремлівського горця.

    В нього пальці, як гусені, білі й слизькі,
    і слова непогрішні - як гирі, важкі,
    і тарганські сміються очища,
    і халяви лисніють зловіщо.

    Вколо нього - юрма тонкошиїх вождів,
    він приласкує тих, хто йому догодив.
    Хто - мекече, хто - кряче, хто - хниче,
    він один всім бубоче та тиче.

    Як підкову, дає за указом указ -
    кому в пах, кому в лоб, кому в око якраз.
    Кожна страта у нього - малина,
    й міцна постать, аж як в осетина.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  31. Петро Скоропис - [ 2019.08.26 14:50 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Спочатку виростуть гриби. Після
    підуть дощі. Дай Боже, аби хтось,
    дощами цими тішачись, та вимок.

    Принаймні, за оказії не раз
    тут, в матовім серпанку півпідвалу
    кав’ярні, де пітні молодики
    казна-чого очікують од юнок,
    а чоловічий хор на тертій плівці
    похабно розголошує ім’я
    тієї, що її уже вовіки
    сюди ніхто не верне, – я не раз,
    принаймні, користатиму нагоду
    в кутку своєму сидьма, без жури
    метикувати, чим воно кінчиться.

    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  32. Олена Побийголод - [ 2019.08.26 07:48 ]
    Расєя (в скороченні)
    Із Сергія Єсеніна

    Знов тут б’ються, пиячать та плачуть
    під докучну частушку якусь.
    Проклинають невдачливу вдачу,
    проминувшу спогадують Русь.

    Тут у кожного - втрати та хиби.
    Зелень травня! Та червня блакить!
    Чи не з того - мертвотою ніби
    над цією гульбою чадить.

    У очах - навіженість юроди,
    у речах - бунтівне сум’яття...
    Їм до болю самих себе шкода,
    що знічев’я згубили життя.

    Ні! Не впустять забави своєї, -
    їм безглуздості дано сповна.
    Ех, Расеє моя... Расєя...
    Азіатська - як є - сторона!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  33. Олена Побийголод - [ 2019.08.23 18:01 ]
    Станси
    Із Анни Ахматової

    В Кремлі не йде життя - Петро це певно знав,
    Там звірства древнього іще кишать мікроби;
    Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
    Та самозванців чвань, та скін народних прав.

    (2015)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (9)


  34. Нінель Новікова - [ 2019.08.23 15:39 ]
    Маленька чорна сукня... Якiв Баст
    Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
    І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
    Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
    Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

    Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
    Вдихну аромати п’янкої знемоги парфума.
    Незримо відпустить страховки таємної трос.
    Ми разом. Удвох. Ми кохаємо. От і вся дума.

    Чарує японське в розкосих і темних очах
    І усмішка в рисах тонких пустотливо блукає…
    В пітьмі накриваю своїм поцілунком уста,
    Продовжити муку солодку ще трохи бажаю…

    Я весь розчиняюсь в тобі. В насолоді тону.
    Уміло веду у чутливому танці прелюдій.
    Із місячним променем лину у казку ясну,
    І стукає серце, мов залпи гарматні, у грудях.

    Рука ніжно гладить плече і по спині веде,
    А ти пригортаєшся міцно і стогнеш в обіймах.
    Було це давно. Та мені все на згадку іде
    Парфум «Може бути» і застібка сукні надійна…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  35. Олена Побийголод - [ 2019.08.22 12:35 ]
    Поеза урядові (уривок)
    Із Ігоря Сєверяніна

    Той уряд, що нацьковує цензуру
    на мислячих, - повинен впасти вмент, -
    отак, як виставляю я цезуру,
    щоб владу відокремити ущент.

    Якщо ж суспільство нехтує огидно
    пригнобленням мислителів своїх -
    воно такого уряду і гідне,
    й повік йому спокутувати гріх!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  36. Петро Скоропис - [ 2019.08.21 12:09 ]
    З Іосіфа Бродського. На століття Анни Ахматової
    Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
    сокири лезво і утятий нею волос –
    Бог береже усе; зосібна – згуки слів
    любови і прощень, неначе власний голос.

    В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
    і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
    бо це життя – одне, вони зі смертних уст
    зголошені ясніш, чим у горішній ваті.

    О, Величе душі, – уклін через моря,
    за те, що їх найшла: тобі, і праху жменьці
    у рідній стороні, – завдячених вірян
    за мови Божий дар у німоті вселенській.

    -----------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Олена Побийголод - [ 2019.08.20 14:08 ]
    Дві Росії (уривок)
    Із Василя Олександрівського (1897-1934)

    Біле розложисте поле,
    віхи край довгих доріг;
    серце від смутку та болю
    я захистити не міг.

    Млиста негода злоститься...
    Скільки триватиме це?
    Чорна загострена птиця
    креслить в повітрі кільце...

    Русе блідава! Де саме
    норов захований твій,
    поза якими лісами
    піниться буйства напій?

    Хто у диявольській требі
    п’яну тебе вколисав?
    Світлої усмішки в тебе
    зроду я ще не вбачав...

    Крізь напівморок неволі
    я тільки й бачити міг:
    біле розложисте поле,
    віхи край довгих доріг...

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  38. Олена Побийголод - [ 2019.08.18 10:06 ]
    Тобі, Росіє
    Із Сергія Буданцева (1896—1940)

    Осінній день згаса поволі
    над неосяжністю землі;
    знов по твоїй скорботниій долі
    поллються з неба сльози злі.

    В старих розлогах мовчазливих,
    в сумних димах далечини,
    від мук страждаючи жахливих,
    рятунку ждуть твої сини.

    До кого з них ти мовиш слово,
    кого позбавиш кривд та кар,
    кому віддатись ти готова,
    припоручити цей тягар?

    Сувора мати! О, Росіє,
    чому твій погляд так застиг?
    Яка довічна дума тліє
    у тихих просторах твоїх?

    Когось благословляє вітер,
    чи проклинає на краю? -
    Та хто впізнає в цілім світі,
    хто душу всю збагне твою?

    Та хай і так. У лиходенні,
    в безодні смутку й гіркоти,
    у цій скорботі нескінченій -
    любима хворобливо ти.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  39. Володимир Бойко - [ 2019.08.17 23:24 ]
    Я пам'ятаю тоскні муки (переклад з О. Блока)
    Я пам'ятаю тоскні муки:
    Ніч дотлівала край вікна;
    Її заламувані руки
    Ледь мріли при світанку дня.

    Усе життя, дарма прожите,
    Принижувало і пекло;
    А там, зростаючи щомиті,
    День золотів над міста тлом.

    Квапливі кроки перехожих
    Частішали попід вікном;
    І дощ купався у калюжах,
    Бульки пускаючи кругом.

    Здавався ранок нескінченним,
    Та він розради не приніс;
    І проливався надаремне
    Весняний дощ бурхливих сліз.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  40. Ігор Якименко - [ 2019.08.15 16:25 ]
    Із Омара Хайяма
    *****
    Хто зрозумів життя, той вже не поспішає,
    Смакує кожну мить і навкруги спостерігає.
    Як спить малюк, як молиться старий,
    Як дощ іде, як сніг в руках зникає.
    Він поміча в звичайному неперевершену красу,
    В заплутаному - найпростіше розв'язання,
    Завітну мрію знає як здійснити чарівну,
    Він п’є життя, і сподівання на душі рятунок має.
    Він зрозумів, що щастя не в грошах,
    Їх кількість не врятує від нещастя.
    Та як живеш з синицею в руках,
    То з журавлем чека розчарування.
    Хто зрозумів життя, той розуміє сенс речей,
    Кінець шляхетніше життя самого,
    А розуміти все й не дивуватися, страшніше,
    Аніж не вміти і не розуміть нічого.

    15.08.2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Олена Побийголод - [ 2019.08.15 12:08 ]
    Непоправно
    Із Зінаїди Гіппіус

    Це - невідновно. Та непоправно.
    Хоч мий водою, хоч бий поклони.
    По нас проїхав - навмисно явно -
    дебелий вершник, чий кінь - червоний.

    У твані в’язнуть його копита,
    де вкупі - подвиг та смерть безславна,
    де крові й гною - хоч їж, досита...
    Повік. Назавжди. І - непоправно.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  42. Нінель Новікова - [ 2019.08.14 12:02 ]
    Скільки примх у коханих... Анна Ахматова
    Скільки примх у коханих завжди!
    У нелюбої примх не буває.
    Я радію, що шепіт води
    Також сном крижаним засинає.

    І я стану – Христос, поможи! –
    На цей пОкрив, крихкий і прозорий,
    Ти листи мої всі бережи –
    Нас нащадки розсудять нескоро.

    Щоб вирАзніше і яскравІш,
    Ти їм бачився, мудрий і смілий,
    В біографії славній твоїй
    Хіба можна лишати пробіли?

    Надто вабить питво це земне,
    Надто щільні любовнії сіті.
    Може справді колись і мене
    По підручниках вчитимуть діти.

    І, смакуючи повість сумну,
    Приймуть з посмішкою лукавою.
    Ти, кохання не дав таїну,
    Обдаруй хоч гіркою славою.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  43. Олена Побийголод - [ 2019.08.13 10:52 ]
    Росія
    Із Андрія Бєлого

    Дворогий місяць.
    Блищить полинь.
    Дорогу місить
    нежвавий кінь.

    Як завжди, сила
    нічних сичів
    у ніч злетіла -
    не на спочив.

    Темніють жерді
    сухих грабин;
    німіють тверді...
    Стою - один.

    Тут щезник зліший
    блука в лісах,
    тут вершник й піший -
    зникає в снах.

    Гризуть тривоги,
    гуде чоло:
    нема дороги,
    і не було.

    Руді болота,
    примар вогні,
    гнилля мерзота,
    трухляві пні.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  44. Олена Побийголод - [ 2019.08.09 07:40 ]
    Молитва
    Із Анни Ахматової

    Приречи мені млявість та тугу,
    задихання, безсоння та жар,
    відбери і дитину, і друга,
    по суглобах та залозах вдар... -

    так молюся, нестямно та яро,
    перед тим причастившись натще, -
    щоб ота над Росією хмара
    пройнялась і промінням іще.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)


  45. Олена Побийголод - [ 2019.08.06 13:59 ]
    Росія
    Із Олександра Блока

    Грішити довго, непробудно,
    забувши лік ночам та дням,
    й, коли від хмелю зовсім нудно, -
    придибати у божий храм.

    Схилитись у покірній позі
    та осінитися хрестом,
    та по запльованій підлозі
    слабим постукати чолом.

    Лишивши в блюдці грошик мідний,
    при світлі жовтому лампад
    поцілувати древній, бідний
    та зацілований оклад.

    А повернувшись - обманути
    абикого на грошик цей,
    й щеня голодне відіпхнути,
    гикнувши, від своїх дверей.

    Попід іконою - похмуро
    лічбу зробити нешвидку,
    і, переслинивши купюри,
    сховати їх на божнику.

    І жодна не потрібна мрія,
    всього ясна ціна та суть...
    Що ж, дорога й така Росія.
    Хоч це - задорого, мабуть.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  46. Олена Побийголод - [ 2019.08.04 17:39 ]
    Дурний сон
    Із Костянтина Бальмонта

    Мені наснилось: я - не виїхав з Росії.
    Це сон, чи це ява, що там - ніяких змін?..
    І голуби там є. А ще - отруйні змії.
    І досхочу вовків. І тьма в’язничних стін.

    Бруд «Ревізора» в ній. Весь гоголівський пострах.
    Про що здіймали річ Успенський та Щедрін.
    Подеколи мигне видіння шашок гострих -
    і знов йде до землі землі убогий син.

    Під вікнами - старці. Не вельми жити раді.
    У вас нежданий гість. Посвідчення, мундир.
    Люб’язний офіцер. Увічливий насправді.
    Чиїсь до вас листи бере на сувенір.

    Кругом на сто верстов - неправда, знову й знову.
    На тисячу верстов - образа та біда.
    Даремні зумкотять чи мухи, чи розмови.
    І марно кров тече. І сльози - як вода.

    (2019)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (5)


  47. Петро Скоропис - [ 2019.08.03 16:51 ]
    З Іосіфа Бродського. Горби
    Разом вони любили
    сидіть на схилі горба.
    У далечі бовваніли
    церква, сади, тюрма.
    Відтіль вони оглядали
    діл і гладі водойм.
    Скидали в пісок сандалі,
    полегша була обом.

    Витали, стисши коліна,
    у о́болоках без дна.
    Внизу автівку каліки
    чекали біля кіна.
    Зі схилу блимала банка
    у бік цеглових кущів.
    Ворона шпиняла банку
    шпилем, що порожевів.

    Автівки їхали в центрі
    до лазні зі трьох мостів.
    Дзвін не вгавав у церкві:
    електрик вінчавсь у тій.
    А тут, на лоні узвиш, ні
    крику, ані свистків.
    Лиш вітер свіжів у тиші.
    І тільки комар дзумів.

    Трава там була зім’ята
    завсідниками завжди.
    Усюди плішин багато
    чорніло від їх їди.
    Щораз утирали ці плями
    охоче корів язики.
    Усе це усім було явним,
    та це їм було невтямки.

    Виделка, сірник, огарки
    прикриті були піском.
    Чорніла бочина пляшки,
    копнутої носаком.
    На звуки мукань у балці
    вони спускались в кущі
    у обопільній мовчанці,
    так само, як сидячи.
    ----------
    По різних схилах ступали,
    де боком, де-де навпрошки.
    Кущі над ними змикали
    і розіймали гілки.
    Вологою камінь брався,
    трава ставала ковзка.
    Один стежі діставався
    тоді, як другий – ставка.

    Той вечір гульби весільні
    тривали (здається, дві).
    Спідниці і сорочини
    маячили на траві.
    Тьмяніли обрії хмарні,
    як долі зарослий став,
    губився діл у тумані,
    а дзвін усе калатав.

    Один спотикавсь, ловчився,
    другий, смалячи цигарки –
    розходились з того місця
    горба по різні боки.
    Спускались, горба пообіч,
    по цей і по інший бік,
    та моторошний одночас
    повітря пірвав їх крик.

    Ураз кущі розчахнулись,
    як зів, що тамує звук.
    Так, ніби вони проснулись,
    а сон їх був повен мук,
    із виєм сахнулось віти,
    розверзлись, як хлань, кущі.
    По двоє з'явились відти,
    залізом пограючи.

    Одного найшла сокира
    і кров'ю набряк рукав,
    другий сам від розриву
    серця ницьма упав.
    Обох волокли до ставу
    (убивць заюшила кров)
    і кинули в хлань іржаву.
    І так вони стрілись знов.
    ----------
    Ще помацки всістися тощо
    не встигли за стіл женихи,
    як вістку жахну до площі
    донесли уже пастухи.
    Вечірній зорі сіяли
    загуслі рої хмарок.
    Корови в кущах стояли
    і злизували їх кров.

    Електрик збігав по схилу,
    його здоганяв свояк.
    Внизу молода честила
    у квітах усе і всяк.
    Стара, літами похила,
    під пледом бгала тасьму,
    і несло уже весілля
    п'яненьке услід юрму.

    Тріщало під ними суччя,
    хто міг, якомога біг.
    Корови мукали гучно
    зі спуску на водопій.
    І всі заціпли зненацька
    (тоді стояла жара):
    чорніла в зеленій рясці,
    як вхід у пітьму, діра.
    ----------
    Хто їх відти підніме,
    підніме зі твані дна?
    Смерть, як вода над ними,
    в шлунках у них вода.
    Смерть у суєтнім слові,
    у стеблі, в'юнкім на жердь.
    Смерть у злизаній крові,
    в кожній корові – смерть.

    Смерть у марній погоні
    (годі сурмить у ріг).
    Будуть тепер червоні
    млєка цівки в корів.
    У крові барвах вагоні,
    з колій червінь-мастей,
    в кумачевім бідоні –
    для червоних дітей.

    Смерть в голосах і зорах.
    Коміру личить смерть.
    Місто їм нині ворог:
    смерть їм тяжка тепер.
    Підняти б їх: ждуть обидва.
    Та як цуратись докук:
    якщо до весіль убивства,
    кровити і молоку.
    ----------
    Смерть – не кістяк у шафі,
    ні при косі у росі.
    Смерть – несходимі хащі,
    де ми стоїмо усі.
    Смерть – не плач похоронний,
    і паче не чорний бант.
    Смерть – радше круків, чорний
    крик – на червоний банк.

    Смерть – це як стовп автівці,
    це і тюрма, і сад.
    Смерть – це все чоловіцтво,
    їх краватки висять.
    Смерть – це вікна у лазні,
    в церкві, в оселях – вряд!
    Смерть – це ми, неуважні,
    адже вони – не зрять.

    Смерть – це потала сили
    нашої, труд і піт.
    Смерть – це пірвані жили
    плоті, душ перецвіт.
    Не ті ми – на горб, як ранше,
    в наших домах огні.
    Не ми їх не бачим, – радше
    нас не бачать вони.
    -----------
    Рози, герань, гіацинти,
    півонії, без, ірис –
    на цинк домовин їх киньте –
    рози, герань, нарцис,
    лілії, ніби з басми,
    трунки, пряні на вдих,
    левкой, орхідеї, айстри,
    рози і сніп гвоздик.

    Прошу їх нести до брега,
    довіритись небесам.
    В ріку їх, в ріку треба –
    вона віднесе лісам.
    В чорні озерні хлані,
    в копанки їх відлунь,
    в мертві поліські твані –
    ген до балтійських дюн.
    ----------
    Горби – це і наша юність,
    гнана, ледь упізнав.
    Горби – це булиги вулиць.
    Горби – це сонми канав.
    Горби – наші біль і гордість.
    Горби – це закрай землі.
    Що вище по згірку сходять,
    то більше їх подалік.

    Горби – це розпуки долів.
    Горби – це наша любов.
    Горби – це зіниці болів,
    незрячі, видющі знов.
    Світло і все незборне
    жахом в наших очах,
    наші мрії і горе,
    все це – у їх кущах.

    Горби – це звитяга і слава.
    Це ява, всім напоказ –
    на наші юдолі права.
    Горби – завше вищі нас.
    Вершини їх очевидні,
    опірні пітьмі сліпій.
    Прісно, вчора і нині
    річ у крутизні тропи.
    Смерть – данина рівнині.
    Життя – це горби, горби.
    ----------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  48. Олена Побийголод - [ 2019.08.02 00:13 ]
    Закутня хатинка
    Із Сергія Єсеніна

    Миршава хатино
    злигоднів та бід,
    хуга наче лине
    до твоїх воріт;

    чується щоденно
    в тебе у дворі
    стогін про нужденність,
    співанки старі.

    Всі поють про горе,
    про розгул владик,
    про пусті комори
    та голодний рік.

    Радощів - не чути
    по кутках твоїх,
    через те що скрута
    заглушає їх.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  49. Нінель Новікова - [ 2019.07.31 12:17 ]
    Благають очі... Анна Ахматова
    Про милість очі благають
    І що можу вдіяти я,
    Коли при мені згадають
    Його коротке, дзвінке ім’я?

    Іду стежиною в полі,
    Повз сірі, старі колоди.
    Тут вітер легкий на волі
    По-весняному ще холодний.

    І серце томливе чує
    Здалека вість таємничу –
    Живий він і не сумує,
    Зухвало оптимістичний.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  50. Олена Побийголод - [ 2019.07.31 07:57 ]
    Русь моя
    Із Олександра Блока

    Русе! Нам - разом, чи нарізно маятись?
    Цар, та Сибір, та Єрмак, та тюрма...
    Може, вже час - розлучитись, розкаятись?
    Нащо мені твоя вічна пітьма?

    Вірою в бога - себе чи бентежила?
    Що́ у піснях нескінчених твоїх?
    Чудь начудила та меря змережала -
    гатей, доріг та стовпів верстових...

    Свячення хоч прийняла ти без вередів,
    до царгородських святинь не дійшла.
    В степ соколів ти пускала та лебедів -
    кинулась чорна зі степу імла...

    З Білого моря - до самого Чорного,
    чорною ніччю й на білому дні -
    мариться привид обличчя потворного,
    й очі татарські горять, як вогні...

    Дим кожну ніч від відьомського варива
    в полі над табором диким твоїм...
    Що ж маячиш ти, як видиво, марево?
    Бавишся звільненим духом моїм?

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   31