ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Федів
2019.09.17 19:16
Чому муляє у душі
І серце неспокійно б'ється?
Немає долі на землі,
Омана за ногами в'ється.
Що заховали у слова,
Якої думки там немає?
Їх не приймає голова,
У гаслах мозок помирає.

Сергій Губерначук
2019.09.17 17:54
Я зараз пишу на осінній воді,
в якій перед бурею літо втопилось,
на листі каштану, яке у листі
знайдеш і загубиш, як ти загубилась.

Мов стіни собору, цей день розпишу
фраґментами давніх повчальних історій.
Себе запечалю, тебе розсмішу,

Ніна Виноградська
2019.09.17 14:49
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Твого мовчання добрий пес
Мене не вкусить. Я б вкусила.

Хоча б відчути, що жива,
І кров ще струменить у жилах.
Але до ранку всі слова

Тетяна Левицька
2019.09.17 13:32
Як гуляв, аж гай гудів від хиті,
а співав, то мліли солов'ї.
Очі голубі - волошки в житі,
вистачало їх на дві сім'ї.
Щедро дарував любов, усмішку,
кошти не жалів на Божий храм,
міг пригріти безпритульну кішку,
випити із другом по сто грам.

Віта Парфенович
2019.09.17 11:16
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області. Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не

Олександр Сушко
2019.09.17 10:44
Був колись я, братику, дискант,
Згодом тенор, пам'ятаєш виступ?
Осінь у душі наводить лад,
Шерехтить багряним падолистом.

Бо весною ще відцвів тюльпан,
В літні дні - ромашка буйногрива.
Думав, що митець в мені пропав.

Світлана Майя Залізняк
2019.09.17 10:10
Ти хочеш піти, вириваєш коріння,
а двоє тримають: "...от нам би уміння...
Така запальна, своєрідна, хороша...
та ми зчорнимо, ще нав'яжемо ношу".

Навіщо ексцеси - від шавок брехливих?
Жбурнути б у них звіробою, жаливи.

Микола Соболь
2019.09.17 06:58
А далі буде тьма (на триста літ).

І згарище книжок про самостійність.
У гніті проросте духовна бідність,

А з неї неминучий рабства плід.

Керує мла всесвітнього потоку.

Ярослав Чорногуз
2019.09.17 05:55
Не відсохне в тебе пучка,
Сієш брехні позаяк?
Вєрко ти пихосмедючко,
Доносучко Шапокляк?!

Вже від сорому Полтава
Ледь не падає навзнак.
Бо ганьбить її лукава

Серго Сокольник
2019.09.16 23:12
андеграунд, новословоутворення, "перелив теми" (авторське ноу-хау, як у ряді інших моїх творів. Трохи експериментую)))

Осінь літо бере, як Отелло
Дездемону... Собі в па-де-де
Танцівниці шукає метелик,
Мов нектар випиваючи день,
Цей дурману наповн

Вячеслав Семенко
2019.09.16 22:35
Вели коня старого на забій
крізь ранній сон байдужого села.
Цвіла ще памороззю ковила
над путівцем, що вів на водопій.

Не порошив іще замерзлий шлях,
ще промінь пробивався крізь туман.
День у село заходив крадькома,

Любов Бенедишин
2019.09.16 15:16
Якась вона непевна, дивна:
То експресивна, то пасивна…

То мить розмінює на центи,
То нараховує проценти

На кожну краплю: смутку, болю…
Ніяк не визначиться з роллю:

Олександр Сушко
2019.09.16 12:03
І знову бій. Повсюди вороги,
Свої, чужі...не бачу вже різниці.
Кацапів хочу знищить до ноги,
А хохлаків повісити на гілці.

Одні стріляють точно межи віч,
А інші - чорним байдужем у душу.
Зірвати б їхні посмішки з облич,

Ігор Деркач
2019.09.16 09:09
ІПолетіли у вирій бусли
і жура до оселі вертає.
А у нас іще – ка_ні_ку_ли:
я не чую, – немає коли,
а у тебе мене вже немає.

А життя як отой водопад
доливає літа по десятку,

Микола Соболь
2019.09.16 05:36
Стрункі берези та дуби розлогі
До неба піднялися край дороги.

Їх щиро радує і літо, і зима…
(Хоча Петровича вже сьомий рік нема).

У виснажену землю голу, лису
По пагінцю приносив їх із лісу…

Петро Скоропис
2019.09.16 02:16
Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
його цупкої, грецької туніки,
подібної у брижах складок до
зупиненого ніби моря.
Він же
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи

Олександр Сушко
2019.09.15 18:18
Напишу цього разу без жартів,
Голу істину зрійте без шат.
Геніальні поети чубаті,
Сиві кучми на главах лежать.

Їм і оплески, й почестей шуби,
І осанна розчулених дів.
А у мене - лобище як бубон,

Любов Бенедишин
2019.09.15 17:12
Навіщо шипи-докори?
Що далі – і так відомо.
Тікай із мого Содому
У рідну свою Гоморру:
Оманою-баговинням,
Образами-манівцями…
Окремо – нам крок до тями.
А вкупі – нема спасіння.

Ніна Виноградська
2019.09.15 16:08
Твоя нещирість в рухах і в словах,
Неправда розмиває береги.
На острові любові – повний крах.
Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

Сумує чайка. З розпачу кричить,
Бо змило буревієм все навкруг.
І острівець, – беззахисний вночі,

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими - примхи планид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
не знаходжу тепла, лиш свічу за впокій панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
пригад

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
аби були оказії зігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019

Віктор Кучерук
2019.09.13 06:22
Погаснуть осінні пожежі
Димами пропахлих дібров,
І лісу обвуглені межі
Остудить зимовий покров.
І тільки зостанеться спомин
Про вітру жадливого рев, –
Про стогін, зітхання та гомін
Нездатних пручатись дерев.

Іван Потьомкін
2019.09.12 21:24
Затісно в суєтному сьогоденні…
Кривавицею мерехтить майбутнє…
Невже таким задумано було наш світ?
«А ти в минувшину занурся,- чую голос чийсь.-
Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
Прийнятні сьогоденню, віднайди.
Аби бодай на гріх один йо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04

Микола Кора
2019.09.01

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2019.09.14 13:14 ]
    Затяжні канікули
    Нема коли поглянути угору.
    Та і навіщо линути у даль?
    У цю суху осінньо-літню пору
    у кожного своя жура-печаль.

    Рушаємо із бабиного літа
    у затяжні тумани і дощі,
    аби були оказії зігріти
    оази і проталини душі.

    Міняємо пейзажі-акварелі.
    Минаємо калюжі-ручаї.
    Шукаємо ілюзії свої
    як бедуїни раю у пустелі.

    Надіємося на свою весну,
    на ласки чоловічі і жіночі,
    які жага навіює щоночі...

    Молюсь за тебе, поки не засну,
    і просинаюсь, витерши одну
    гірку сльозу, що застилає очі.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  2. Ігор Деркач - [ 2019.09.12 18:32 ]
    Осінь по колу
    Під ногами знову шелестить
    в’яле і сухе опале листя
    і пейзаж минулого за мить
    ватрою ось-ось і розгориться.

    Нагадає юнь у багреці
    сивої отави, а на лоні
    далини у самому кінці
    намалює обрії червоні.

    Все – як і раніше, як було
    і не забувається ніколи.
    Вишиває золотом зело
    баба осінь, що іде по колу.


    Випиває вечір білий день
    тай іде у ніч до ранку спати.
    І мене жура веде до хати,
    де ночую як у лісі пень,
    та найкращу із усіх пісень –
    колискову заспіває мати.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  3. Ігор Деркач - [ 2019.08.02 11:20 ]
    Наврочене
                 І
    І плаями, і долами хода
    моя за обрій... Та і цього разу
    загадує циганка молода
    мені як не тини, то перелази,
    а їй, допоки горе не біда,
    усе, на що уже немає часу.

                 ІІ
    Вона і я, у світі не одні,
    лишаємося у самотині
    як при дорозі явір і тополя –
    однакові дві ягоди із поля,
    із того, що навіяне мені,.
    коли удачу ворожила доля.

    Усе не те, усе нема коли,
    усе не так, але одне хвилює.
    Мої літа у Лету загули,
    а їй уже лунає алілуя.

    Та най ся буде. Богові хвала,
    що і її, й моя вина мала,
    і не боюся ролі Квазімодо...

    Вона ще є, але якщо й була,
    усе, що мала, те і віддала
    моя фортуна – Есмеральда горда.

                 ІІІ
    І обнімає, і чекає мить,
    коли луною щастя полетить
    до іншого сіяючого серця.

    У неї неопалені уста,
    а наша доля все одно сміється.

    Нема Рахилі у мої літа,
    А Лія... Лія може і знайдеться.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Деркач - [ 2019.07.31 10:20 ]
    Інволюція почуттів
    Журою і надією живу
    і за тобою, й за її душею.
    Її уже немає наяву,
    а ти існуєш мрією моєю.

    Тією, що осяяні літа
    збагачує новими почуттями,
    а прилітає іноді ночами
    ще не забута, та уже не та.

    Життя дає, буває, насолоду,
    буває, і жаліє, і скубе...
    Я обираю душу і тебе,
    але ступаю у ту саму воду.

    Іще живі ілюзії надій.
    Навіяне у маєві подій
    заманює твоїми голосами.

    Немає антипатії між нами.
    Вона і ти – у пам’яті моїй,
    а ролі поміняємо місцями.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Деркач - [ 2019.07.01 08:57 ]
    Душа і серце
    Як не є, а іноді буває,
    що не настає цілюща мить.
    Час лікує, але серце крає
    і душа не гоїться, болить.

    Доброта виборює у герці
    віру і надію на тепло.
    Що не залишилося у серці,
    того й за душею не було.

    І немає, і не буде ради,
    де кому на щастя повезе
    і куди недоля занесе.

    Щире серце умирає ради
    тої миті, що гамує вади,
    а душа витримує усе.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  6. Галина Михайлик - [ 2019.06.29 01:07 ]
    Матіола
    Літній вечір спадає на пагорби древнього Львова.
    Вітерець оксамитно голубить оголені плечі.
    І стають несуттєвими денні і суєтні речі,
    як вітанням дитинства зустріне тебе матіола.

    І згадається все – від Христа, чи від створення Світу.
    Пригальмується відлік і шлях відмотає додому.
    Забринить, завібрує, і так різоне по живому,
    і триматиме довго в полоні духмяного цвіту.

    Ти ітимеш у сутінках за ароматним видінням,
    мов за покликом раю, що ось віднайшовся зненацька.
    Крізь портал невідомий присядеш на маминій грядці
    на секунду, на мить у вселенському благоговінні.

    Шепотітимеш мантри, складатимеш дяку і славу,
    усміхнешся сльозою, відчувши той доторк жаданий!
    Тихим шелестом крил пролітатиме янгол від мами,
    розсіваючи зорі по плесу небесного ставу...


    Літня ніч хазяйнує на пагорбах древнього Львова.
    Вітерець оксамитно голубить і скроні, і плечі.
    І стаються реальними найфантастичніші речі,
    як вітанням дитинства зустріне тебе матіола.



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (8)


  7. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.09 12:26 ]
    ПОЛОН
    Спить тиха ніч , дрімає ліс
    У хмарах місяць тоне
    Між зорями блукає зиск
    Украсти сон мій хоче

    Твоїх проникливих очей
    Краси земної опій
    Нуги духмяної лілей
    Торкнеться ласки промінь

    Ця вабить солоду роса
    Обох нас частувати
    Мотив закоханий в слова
    Тобі єдиній знати

    Спить тиха ніч , дрімає ліс
    У хмарах місяць світить
    Та втому річ , вся в тому річ
    Душа без тебе марить.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  8. Марґо Ґейко - [ 2019.03.15 19:48 ]
    Восени весну
    Осінь іде невблаганно і нас не мине.
    Тепло на серці, коли пригортаєш мене.
    Сонце заходить і сходить між нами тоді,
    Гріє, щоб ми не лякались обійм холодів.

    Лиш у мені матимеш Ти радість зорі ясну
    Я поверну …
    Тільки я можу дати Тобі восени весну …

    Милий, не хочу нічого, мене лиш почуй!
    Хочу тебе і нічого твого, тож втечу,
    Я утечу від дощу у твою таїну
    Нас не здолає навала осіннього сну.

    А у душі я воскрешу радість зорі ясну
    Я поверну…
    Тільки я можу дати Тобі восени весну …

    Ніжно тримай і не кинь на поталу дощу
    Знай, вполоню я навік, а за мить відпущу
    Промінь любові розвіє осінню імлу
    Доля цілунком ковзне по твоєму чолу

    А на душі матимеш Ти радість зорі ясну
    Я поверну …
    Тільки я можу дати Тобі восени весну!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  9. Ігор Деркач - [ 2019.03.10 07:10 ]
    Весняний мотив
    Наді мною летять
    журавлині ключі.
    Відчиняють ворота весні.
    І удень, і вночі
    ясени шелестять,
    що побачу її уві сні.

    І напевне вона –
    це любов, і весна...
    Є у пам'яті образ її.
    І кому як не їй
    і не мрії моїй
    защебечуть іще солов'ї?

    Буйний вітер-бунтар
    очищає від хмар
    вечори у моєму вікні.
    Наступає пора
    і стила, і пера...
    І не спиться ночами мені.

    03/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  10. Ігор Деркач - [ 2018.12.12 21:45 ]
    Із царства небесного
    Доживаю своє уві сні...
            Не спішу до могили...
    Але чується голос мені:
            – пам’ятай мене, милий.

    Пам’ятаю... та наче й не чув,
            як, бувало, просила,
    щоб і я написав, не забув :
            – я люблю тебе, мила.

    І тепер, поки пам’ять жива,
            та опущені крила,
    повторяю я інші слова:
            – забувай мене, мила.

    Вже ось-ось – у далекі краї...
            Боже, дай мені сили
    просинатись, як чую її:
            – я чекаю, мій милий...

    12/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  11. Наталя Мазур - [ 2018.12.11 00:10 ]
    Чом, каштане, пожовк?
    Чом, каштане, пожовк? Може, ночі вже зовсім холодні?
    Чи боїшся, що рине хурделиці білий загін?
    Ти так довго стояв у зеленім вбранні, а сьогодні
    Уночі пожовтів, мов за сонцем побіг навздогін.

    Ніч минула-майнула, немов надломилася доля,
    Хоч, насправді, убрання жовтіюче – теж до лиця.
    Не зітхай, не сумуй – це під осінь міняються ролі
    І пора позументи скидати з міцного плеча.

    Ми з тобою, каштане, підемо до осені в гості
    З кособоким дощем – сіруватим, неначе полин.
    Про гостини оті – різнобарвні та золотокосі,
    Попрохаєм у неї на спомин хоч кілька світлин.

    З нею будем ходити по ще несходимих маршрутах,
    Аж допоки зима їй не вручить свої постоли,
    А твої каштанята, позбувшись колючого пута,
    Побіжать увсебіч – ти їм листям стежки застели.


    10 жовтня 2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (6)


  12. Ігор Шоха - [ 2018.11.30 13:12 ]
    Пам'яті моїй
    Пам'ятаю і ночі, і літо,
    як були ми іще нічиї,
    і навчалися щастю радіти
    у літа найсолодші свої.

    Я торкався до твого волосся,
    ти сміялась, що ми ще малі,
    бо учора ще бігали босі
    по росі, по воді, по землі.

    Як то файно удвох – на качелі!
    І на чортове колесо – ввись!
    Почуття долітали до стелі
    як уперше за руки взялись.

    Ми покинули ігри і танці
    та й пішли до далеких отав,
    де у тихій зеленій альтанці
    я тебе несміливо обняв.

    Заховався за хмару рогатий.
    – ти кохаєш?
                       – кохаю...
                                    А ти?
    – я не вмію тебе цілувати....
    Та єдналися наші світи.

    Як же вабили перса дівочі!
    Як сіяли налякані очі!

    Як далеко було до біди,
    до розлуки...
                     у вирі води...

    Пам'ятаю...
                  у місячні ночі
    я літаю
                  ...туди
                               ...не один.

    11.2108


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  13. Ігор Шоха - [ 2018.11.23 08:13 ]
    Опісля
    Без мене не зупиниться життя,
    але коли осиротіє дача,
    то не одна берізонька заплаче,
    мов од гілля одірване дитя.
    А я її ніколи не побачу.

    Тому і не загадую собі
    нічого, що відбудеться без мене
    у тій оазі на крутім горбі:
    не вродять дулі на сухій вербі,
    на озеро не упаде морена.

    Осипане каміння весняна
    вода не позмиває на коріння
    горобини, і не жура осіння
    укриє очі, і ота одна
    плакуча гива біля паркана
    ніколи не закриє небо синє.

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  14. Ігор Шоха - [ 2018.11.17 19:55 ]
    Розлука
    Ще немає лихої години,
    а між нами зима на межі
    і одежа твоєї калини
    укриває мої спориші.

    Полиняли опалі узори,
    сивий іній упав на траву.
    Ти за мною виплакуєш горе,
    я журою без тебе живу.

    Утішає єдина надія –
    ми далекі, але не чужі.
    Жовте полум'я осені гріє
    половинки одної душі.

    Половіє іще материнка,
    оживають в'юнкі чебреці
    ікебаною чар у руці.

    Не багаті — на щастя ужинки.
    Замітає розлука стежинки,
    висихає сльоза на щоці.

    11.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  15. Тетяна Бондар - [ 2018.10.28 11:31 ]
    ***
    Розірвалося небо -
    і в тріщину
    бризнула
    кров.
    Запекла,
    запеклася
    і солоно
    з'юшилась в греблю.
    В жовтім жовтні,
    як в озері жовтому,
    спала любов -
    і проснулась
    і вперше
    заплакала,
    ставши на землю...
    У червоній
    від сонця і крові
    опалій воді
    Вона вийшла
    самотня
    й ступила
    в осінню завісу.
    Згіркнув тихо
    й схопився у паморозь
    зронений слід
    у холодному
    мертвому листі
    вже голого лісу ....
    Чуєш, ходить
    по мокрих і чорних
    опалих гілках
    і шукає знайомого голосу
    рідної тіні -
    в тому лісі,
    що десь заблудився
    у маревних снах,
    під розірваним небом
    в скривавленім
    світі осіннім...

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  16. Ігор Деркач - [ 2018.10.27 08:28 ]
    Гіркий напій
    Моя береза опустила віти.
    І силует оголений зів'яв,
    і наче знову маю сиротіти...
    Весною соку захотіли діти,
    а я їй рани не залікував.

    Її напій – цілющі вітаміни
    і вуйку, і тій самій дітворі...
    Кому цікаво, що іще й донині
    це кучері моєї чураївни
    у юності моєї на зорі?

    Зів'яле листя, ой, не опадає
    і це мені нагадує весну,
    а не її осінню сивину...
    Яка не є, але її чекаю,
    коли в раю березового гаю
    дописую історію сумну.

    10/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Мессір Лукас - [ 2018.10.25 18:33 ]
    Блюз
    Чи пам’ятаєш, я сказав,
    Що так, хотів
    Тебе -
    Забути.
    Скінчивши вечір і вино,
    Обійма, все було.
    В очах твоїх печаль,
    В устах цикута.
    І це мовчання, ось воно.
    Любов, ненависть.
    За мить, у ніч.
    Як тихо.
    Жити чим тепер.
    Для чого жити,
    Навіть.


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (4)


  18. Ігор Шоха - [ 2018.10.08 09:04 ]
    Осіння елегія
    Погідно на душі і з тугою у серці
    узгоджені часи і дні календаря.
    На фініші літа, і павутина рветься,
    і канули ключі за обрій, за моря.

    Міняється сезон і запанує осінь
    у бабиній фаті та у її красі
    як це було колись і не минає й досі
    росою на траві, журбою у росі.

    Останнє прощавай і лебедина пісня
    розтане як луна у далині чужій.
    Зів’ялі пом’яки і сивий деревій
    нагадують усім, що настає завізна
    пора на врожаї і сумувати пізно
    за тим, що одцвіло у пам’яті живій.


    10.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  19. Ігор Деркач - [ 2018.10.07 10:20 ]
    Доленосні видіння
    Осінньою зливою ронять думки на папері
    зачаєні образи – обриси, абриси, тло
    сумних і веселих подій у новому етері,
    де істина сяє добром, нівелюючи зло.

    Пора сповідатися, каятись і сподіватись,
    що доля іще подарує на заході літ
    удачу і щастя напоєм п’янкого причастя,
    і успіхи творчі як не заборонений плід.

    Живу як умію і рук не ховаю за спину.
    У когось є інші чужі віртуальні світи,
    а я залишаю напам’ять свою Україну –
    реальні картини моєї душі і мети.

    Видіння і мрії бувають не тільки весною,
    але промайнули, але пролітають літа.
    Остання надія – осіння пора золота.

    Та й ця оминає. Зоря упаде за горою
    і, може, береза іще засумує за мною...
    І коси її заплітає моя самота.

    10/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  20. Ігор Деркач - [ 2018.10.03 08:08 ]
    Мандри подорожника
    Тихо, немов у могилі.
    Осінню ночі урочі.
    Падають яблука стиглі.
    Маряться лики жіночі.

    Тихо за неї, за себе
    оберігаю надію.
    Може на сьомому небі
    душу її обігрію?

    Тихо! Інакше – ніколи...
    І заблукають у полі
    душі-перекотиполе –
    вічні заручники долі.

    Тихо... Далека дорога.
    Може, у келії Бога
    рідна душа обізветься.

    Тихо. Немає нікого.
    У подорожника цього
    рана на лінії серця.

    Та не почиє у Бозі,
    поки обом по дорозі.

    Тихо?
    Чи серце не б’ється?

    10/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  21. Ігор Шоха - [ 2018.09.16 08:12 ]
    Спогади про майбутнє
    І
    Минає диво. Ще гудуть рої,
    і обіймає ялівець ялину,
    та вітер обціловує калину...

    А я ніколи – кучері її...
    Чи це майбутні спогади мої,
    чи у минуле заглядаю-лину?

    ІI
    Після війни жили ми на горі.
    У школі, що учили, те і знали.
    Росли не бур'янами. На Купала
    калачики у кожному дворі
    буяли, то й і ми не умирали.

    У археологічному гуртку
    нас майже долучали до науки,
    коли вели розкопки на кутку,
    находячи то голову людську,
    то людоїдом з' їдені молюски.

    Були ми як недомірки – одні,
    а інші – із отих, які великі
    і язикаті тим, що без'язикі...
    І невідомо, за що кацапні
    ми і тоді ще умивали пики.

    Та то пусте. У пам'яті моїй
    мале дівча учительки вдовиці,
    яке не спокусив ніякий змій,
    не скаламутив молодий напій
    джерельної цілющої криниці.

    IIІ
    Давно уже у сивому селі
    обох немає. Нас похоронили.
    Нікому ми не любі і не милі,

    І, може, перелітні журавлі
    лишають ще по грудочці землі
    і на її, і на моїй могилі.

    09.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  22. Ігор Шоха - [ 2018.09.06 21:52 ]
    Писане по воді
    Забуваю недавнє минуле,
    а про тебе тихенько мовчу,
    аби люди хороші не чули
    ані радості, ані плачу.

    Що не є і не буде між нами –
    осипається часу сувій.
    А без тебе бодай вечорами
    оживаю в полоні надій.

    На ікону небес помолюся,
    а у хаті, буває таки,
    сповідаюся, що доторкнувся
    мимохіть до твоєї руки.

    Безтілесну тебе обнімаю
    і не каюся. Богу хвала,
    що не треба ніякого раю,
    аби ти біля мене була.

    09.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  23. Ігор Шоха - [ 2018.09.03 09:44 ]
    Чорно-біле й кольорове
    Повертаю у сни кольорові,
    неосяжні у білому світі,
    де уява малює готові
    як на парті дитячі графіті.

    Де ти? Почуй, пригадай
    наші ще юні літа.
    Кожну сторінку гортай,
    не оніміють уста.

    І тоді наше біле і чорне
    постає кольоровим курсивом.
    Пригадається все неповторне
    і забути його неможливо.

    Через далі і милі розлуки,
    поза гавані, площі, причали
    ще почуємо душ перегуки,
    що ніколи іще не звучали.

    Як оцінка за усні уроки
    наша доля іще усміхнеться,
    і зійдуться усі одинокі
    паралелі на лінії серця.

    Де ти? Почуй, пригадай
    наші далекі літа.
    Першу сторінку гортай.
    Не затамовуй уста.

    2002-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2018.07.28 09:01 ]
    На все життя
    У нашій долі як у тому полі –
    усе, що є, плекає кожен сам,
    і край дороги битої тополі
    із далини ще кланяються нам.

    З усіх усюд вертаємо додому,
    хоча уже ніхто не впізнає.
    І лиш єдина стежечка знайома
    нагадує далеке житіє.

    Чи не отам рибалили за лугом?
    А ось де у чергове вороття
    востаннє попрощалися із другом,
    не знаючи, що то – на все життя.

    А тут черпали сили із криниці,
    остуджуючи губи і чоло.
    І від цієї чистої водиці
    смачнішої ніколи не було.

    А біля школи синьої, старої
    у зелені ялинок щовесни
    чекає й досі охоронець-воїн
    минулої забутої війни.

    А поза муром, яром, косогором
    замучені колись голодомором,
    лежать уже й не відаємо хто...

    А он сидить, убитий свіжим горем
    дідусь, який похоронив учора
    онука, що вернувся із АТО.

    07. 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  25. Ігор Деркач - [ 2018.07.22 08:15 ]
    Іпохондрія
    Не цікаво у цьому кіно,
    де весну переписує літо
    і немає мені все одно
    ні привіту, ні дружнього звіту.

    Не співає охляла душа,
    переповнена вщерть самотою.
    Орошає сльоза... Ороша?:)
    Усміхнуло. Лишаюсь собою!

    Ще не вечір... не осінь... Зима
    не лютує , не сіє, не віє
    і лишає невтішну надію,
    що і ти усміхнешся сама.
    Та минає німе кінема...
    Ні Рахілі немає... Ні Лії...

    07/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  26. Ігор Шоха - [ 2018.07.15 22:24 ]
    За межею пам'яті
    Буяли маки, квітла материнка.
    У полі ні стежини, ні межі.
    А поруч мене дівчинка ...і жінка,
    услід якої зиркають мужі.

    А нам не залишилося і сліду.
    Хіба що за межею догори.
    Бо що іще бабусі або діду
    як не у вирій іншої пори?

    Уява, що захоче, намалює.
    А от реалій не убереже.
    Майбутнє із минулого не чує,
    що ми були заручені уже.

    Але п'янкі надії забувались.
    Ми так у мріях юності кохались,
    що й досі ще не заросла межа.

    Чекали нас нові й нові причали.
    А ти єдина і не здогадалась, що поруч тебе є твоя душа.

                    07.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  27. Ігор Шоха - [ 2018.07.07 07:30 ]
    Західна брама
    Усе минає, як було і досі.
    Повторюється казочка стара.
    В зеніті – літо, а на носі – осінь,
    у нашій долі – золота пора.

    Блукаємо ночами за морями.
    Душі з душею є куди іти.
    У кожного своя космічна брама
    у зоряні незвідані світи.

    Але йдемо дорогою на захід.
    Ще можна оглядатися і навіть
    найти орієнтири до мети...

    Та наше сонце падає додолу
    і лінія на мапі суходолу
    уже не набирає висоти.

    07.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (5)


  28. Галина Михайлик - [ 2018.06.30 01:59 ]
    Дощ
    Хай буде дощ! І лиє із відра,
    з усіх небесних відер одночасно!
    А ми з Тобою вдвох біля вікна
    тендітно обіймаєм наше щастя.

    Ні пари з уст - бо зайві всі слова,
    коли впритул до серця б'ється друге.
    А дощ іде. І часу тятива
    дзвенить струною радості і туги...


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (12)


  29. сергій порицький - [ 2018.06.07 16:55 ]
    Дамоклів меч
    бірюзовий цвіт вкриває пеленою
    блиск в очах горгони на перетині доріг
    сталевий щит окроплений мольбою
    відлуння голосу тих проклятих воріт
    мигаючий бульварний ліхтар
    пуск гільйотини і остання хвиля
    там полум’я охоплює вівтар
    там зеленіє вирішальна миля
    там гра вівальді нам доносить спокій
    чорний кортеж так лине до аорти
    кришталь вже перетворюється в попіл
    темна фата на леді із окремоі когорти
    дзеркало бажань , кинджал у горлі
    наливали алкоголь в холодну домовину
    50 кроків позбавлення від болі
    довічна індульгенція за будь яку провину.
    неначе сон польється на листок
    інший світ , що називаємо брехнею
    проекцією незрілих казочок
    вся наша віра , що стирається межею
    мій ескапізм забув мораль
    нових емоцій не дає речовина
    цінні тільки хвилини забуття
    хвилини справжнього приносить лиш струна
    ми так впевнені в тверезість почуттів
    що пристрасть не здолає перешкод
    світ умовностей , парад вітрів
    як додаткова гама кожен поворот
    в шафі під одягом заховані скелети
    цей другий простір проектується в вірші
    уявні , світом втрачені портрети
    заганяли душу в нездоланні вербальні кущі
    о філантроп мій шизофренік
    балансувати на межі з самим собою
    в часи фатальних внутрішніх терзань
    нарву підсніжників для дами з косою.












    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  30. Ігор Шоха - [ 2018.05.13 08:36 ]
    Полярні душі
    ІНікого не лякає забуття,
    якщо уміє іншого навчити
    не прози, а поезії життя,
    яка не має зайвого сміття
    забутої архаїки піїта.

    ІІ
    У нього серце ниє і болить,
    що марнота – ділитись почуттями,
    що люди не натішаться словами,
    і несказанне промайне за мить,
    а сказане умиється сльозами.
    У неї опечалена душа,
    що не загоїть, ще не відболіле,
    роками туги вимучене тіло.
    Обох минуле точить як іржа,
    і ні до кого їм немає діла.

    Немає як іти у вчителі
    пенатами гартуючої школи,
    щоб на прощання описати коло...

    Змагаються синиці й журавлі
    за успіхи і місце на землі
    і не пересікаються ніколи.

    Поезія об’єднує людей
    із білою ознакою ідей –
    і солов’я, і сойку, й чорногуза...

    ІІІ
    Ітаку залишає Одіссей,
    але живе надією Орфей,
    що і його іще чекає Муза.

    05.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  31. Сонце Місяць - [ 2018.05.10 02:48 ]
    Діамантовий Блюз (Grateful Dead)
     
    Як у дитинстві, тато не раз
    Казав бува, “Сину, не поспішай
    Відкрию причину, як знати б хотів
    немає ніц
    на світі, щоби надто далеко йти”

    Вжеж, хоче люба кільце із камінчиком
    Більш, аніж цяцьку яку-небудь іншу
    Щоб скуштувати ті знади тремкі
    Підеш та й дістанеш, що тільки завгодно їй

    Зайшовши в крамницю, зі шпалером, ось
    Дюпрі каже, мабуть, це мені би здалось
    Тисячу доларів просить єврей
    Дюпрі на те:
    “Сплачу тобі еквівалент свинцем”

    Віриш-но, сину, мов без змісту
    перш за все палець гачка знай тисне
    що нам резони, чи хибні, чи не
    знаді глузд не конкурент

    Суддя каже, “Строк дають за діло таке”
    Дюпрі йому, “Що зробити, є та’ як є”
    Суддя каже, “Сину, річ за твоє життя”
    Дюпрі тут:
    “Це мені здається справедливим, суддя”

    Друга любій аніхто не поверне
    Дюпрі програв і сходить зі сцени
    Люба його трохи буде в печалі
    Та піде ось, приведе наступного
    щоб він її бавив

    Суддя: “Знаю, сину, я любку твою
    Та це таємниця, що її не здають”
    Дюпрі: “Ваша честе, видно, так мені й слід
    Але правдиво і те
    що й вам смакують знади тремкі”

    Віриш-но, сину, мов без змісту
    перш за все палець гачка знай тисне
    що нам резони, чи хибні, чи не
    знаді глузд не конкурент

    Є багацько подібних пригод
    Комусь лише до знад би, комусь ще би злота
    Чимало людей в бруд упали лицем
    Щоб добути любій з діамантом кільце





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  32. Тата Рівна - [ 2018.05.09 00:13 ]
    гранатовий
    і кров з граната скрапує на діл
    ножем у серце — сатані ласунок
    а ти хороший наче Автанділ
    красивий та доладний мов рисунок
    з котрогось Бога на Землі моїй -
    як ноосфера чи протуберанці

    я ладна навіть кинутися в бій
    аби з тобою прокидатись вранці -
    та все не просто
    все не просто так
    все дуже складно — ранити у рани
    твій Бог уміє — віртуроз мастак! -
    його ілюзіони барабани
    рулетки щастя — всяка суєта —
    як рабиця між небом і птахами
    все поруч ніби
    ось воно простак
    та не сягнути через нездоланне

    я буду пити!
    соку чи вина чи кальвадосу —
    до забути всеньке
    твоі слова — з начосом таки так
    твоі обійми кріпше за обценьки
    стискають шию —
    я
    уже
    мовчу -
    не витиснути більше ані хрипу

    я пам‘ятаю — жалував парчу
    гріхи прощав приносив хліб та рибу
    тримав за руку пестив на межі
    блукав очима між моїх гранатів
    немов алкаш блука між гаражів
    або палкий юнак на променаді
    у парку під серпневий зорепад...

    я все про тебе знаю милий друже
    ти
    був
    красивим
    хоч і не впопад -
    не до лиця мені
    ти був задуже

    і не кажи мон шер про цю любов
    і не кажи що ми — сумні вигнанці
    що ти готовий прокидатись вранці
    аби мене побачити ізнов —

    я давня панна — скоро загірчу
    чи загарчу на фальш мов піп на святість
    мій досвід — битий
    бітум крихти шляху

    о шляк би трафив! -
    ...жалував парчу
    гріхи прощав приносив хліб та рибу...

    послухай
    це не стогони — це хрипи
    це скрип земної вісі
    я — мовчу


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  33. Сонце Місяць - [ 2018.05.01 04:35 ]
    Склав тобі блюз (The Rolling Stones)
     
    Я на твоїм вогні
    знов чуття обпалив
    дальше нудота й блуд

    А про твій щедрий жар
    пристрасті що не жарт
    склав я тобі цей блюз

    Кожен ранок, як ти йшла
    я молився про твій захист
    від нещастя, щоби слово держав
    той, з яким ти жила
    жодних образ, ачи глузів

    Крізь атлас дожидань
    я вітаю печаль
    в ложа любов стелить блюз

    І я склав цей блюз тобі
    І я склав цей блюз тобі
    & я розсуду збувсь щоб ти чула
    & я рвав би на собі
    на собі рвав би волосся щоб почула
    & знаю словам не йми віри
    що ж, о третій ранку я знову
    співаю пісень тобі





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  34. Ігор Шоха - [ 2018.04.28 16:23 ]
    Путі несповідимі
    Які вони ошатні – ясени
    і юні неопушені тополі,
    які мене дивують щовесни,
    вітаючи сторожею у полі.

    І як, на сонці, рута-мурава
    виблискує веселкою-росою!
    І туманіє сива голова
    у маєві молочного розвою.

    А тереном побілені путі
    та вишиті барвінками і рястом,
    нагадують завітну у житті,
    яка нас очаровує не часто.

    Забуті незабутні береги
    залишені зачовгані пороги,
    а я усе беру у руки ноги...

    Мені тополя додає снаги,
    а ясени віщують перелоги,
    де ще моєї не було ноги.

    04.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  35. Галина Онацька - [ 2018.04.20 16:38 ]
    Весну не можна не любити


    Її не можна не любити,
    Весну, що сипле пелюстки!
    І ми радіємо, як діти,
    П'ємо нектар з її руки.
    У кожній квіточці тремтливій
    Така довершеності суть,
    І навіть в цій весняній зливі,
    У бджілках, що в садах гудуть,
    У черемхових гронах сніжних,
    Що заметіллю полонять,
    У черешневих квітах ніжних,
    І у бузках, що день п'янять.
    Сади вишневі кличуть в казку,
    Шепочуть тихо: «Зупинись!
    На цю красу, на Божу ласку,
    На цвіт-буяння подивись!»
    Нехай весна наповнить серце
    Любов'ю, світлом і теплом,
    Засяють очі, як озерця,
    Душа наповниться добром.
    Весна - надія і розрада,
    Любові крила молоді
    І солов'їна серенада,
    Безцінні миті золоті!
    19.04.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  36. Тата Рівна - [ 2018.04.09 19:00 ]
    Прогулянка старим яблуневим садом
    а вони іржаві хоча й не залізні -
    старі яблуні у моєму саду
    старі спогади у моїй голові
    а вони падають кожного вітру
    з кожним кроком
    а я все йду
    я не зупиняюся ні на мить
    ні на день
    ні на подих років у спину
    ні на вихри життєвих потуг
    ні на сміх мавок переливчастий ніби бісер землі під сяйвом місячним
    я не прославлю тебе нічим мій саде!
    я не прославлю тебе мій саде нічим...
    я не вкарбую вас у вічність мої яблуні старі й іржаві -

    тут зала слави тільки моєї персональної німоти
    трунок моїх весен та літ
    мої осінні діжі квашених спогадів про дотик щастя про лоскіт метеликів у низу живота чи
    по хребту тепло весною воском
    я йду травою землею битим шляхом заростями ранніх квітів
    я добредаю свій марафон на цьому світі
    розвійте мене над Дніпром або у старому глухому саду
    коли прийде пора злітати
    коли іржава кора не грітиме більше долонь мого серця
    коли моя Клото перечепиться та спіткнеться
    коли я нарешті дійду до кінця свого саду
    і там впаду


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (9)


  37. Ігор Шоха - [ 2018.04.09 08:54 ]
    Тільки так
    Тільки й жити на білому світі,
    тільки й мати, що небо дає,
    і уміти малому радіти,
    що призначення маєш своє.

    Але спокій нам тільки-но сниться.
    Даленіє дитяче, - тік-так...
    А майбутнє, очима синиці
    у руці - як іржавий п’ятак.

    Розміняти б на чисту монету
    все, що зріло у вільній душі,
    і не дати забути поету,
    що воістину все – на межі,

    до якої котили роками
    неприкаяні наші літа.
    Ось і осінь уже золота.

    А які були весни між нами!
    Але як розказати словами,
    що минає лише суєта?


    03. 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (10)


  38. Володимир Ляшкевич - [ 2018.04.08 23:19 ]
    Станси
    Сріблясте маєво місцевої зими,
    завислі подихи, морозу правило,
    о скільки туги у мені потануло,
    і скільки блюзом злинуло вини.

    Мовчи весна, мовчи моя мелодія -
    завмерлих нот я промінь в бурштині.
    І пам’яті я перемети осяйні,
    поміж миттєвостями пульсу лінія,

    І рими вторення тих са́мих днів семи,
    і до хмарин торкання уст у просині,
    утоми серця, і думки непрошені:
    який вже є, таким себе прийми.

    Така сніжин чарована поезія:
    падіння ангелів - ще білих і вже ні.
    Тобі у ці́лому, любове, й однині
    відома кожна чорно-біла версія.

    Та в коловерті заземнілої юги
    тонкі народжуються рухи тангові,
    і світ вже у весняному світанкові,
    і ні печалі більше в ньому, ні ваги.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (7)


  39. Ігор Деркач - [ 2018.03.31 01:32 ]
    На хвилі міграції
    У пересічної людини
    нема ніякої вини,
    коли тікає з України
    від революцій і війни.

    На що небозі уповати,
    коли усіх дітей її
    околицями біля хати
    вербують у чужі краї?

    Куди убогому діватись,
    коли усі його літа
    нема надії сподіватись,
    що буде воленька свята?

    Якою має бути мрія,
    якщо у роки навісні
    не знаємо, куди повіє
    чужа весна у цій війні?

    Чекає одинока доля
    і манять гори золоті.
    Одними воїнами в полі
    усіяні усі путі.

    І десь за обрії ключами
    летять у небі журавлі.
    І багатіємо думками
    про кращі села на землі.

    Нікого мрія не рятує.
    Але курликає жура, -
    пора за чайкою, пора.

    Не все, що є, минає всує...
    Ніхто у небі не почує
    моє - ні пуху, ні пера.


    03.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  40. Ігор Шоха - [ 2018.03.28 01:26 ]
    Миттєвості
    Де ті наші юні
    і ясні літа,
    ночі повнолуння,
    очі і вуста,
    перші поцілунки
    і розлук жалі,
    запахи медунки,
    радощі малі?

    Все пішло у Лету:
    квіти і зело,
    оди і сонети,
    хата і село,
    тин і перелази,
    коні і вози...

    Образи, образи,
    ветхі образи.

    Пам'ять забуває
    закипілу кров.
    Серце нагадає,
    що таке любов,
    що нас поганяє
    у майбутній вік
    і чого не знає
    мудрий чоловік...

    Ідемо у люди,
    у своє ярмо...
    Може, якось буде,
    поки живемо?

    Будемо радіти,
    поки є межа -
    слово у зеніті,
    мова не чужа...

    У щасливі миті
    вірує душа.

    03.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  41. Тата Рівна - [ 2018.03.15 18:02 ]
    ***
    Я втомилася жити - бруківкою тяжко брести
    Я трамвайний ліхтарик. Я сутінки під мостами
    Я - уже довгожитель, так довго існую між вами
    Так невпинно сную і незграбно руйную мости

    Я втомилася. Бути тілесною важко й журливо
    Я не хочу сіріти та морщитись за течією
    Я ніколи ні дня, ні хвилини не чулась чиєюсь
    Кров у скронях пульсує — так осипаються сливи

    У нагрітім розкаленім сонцем серпневім саду
    Де босоніж, бувало, блукали роки мої ранні,
    Де дитячі надії, слова і дитячі кохання
    Павутинням легким осідали в долоні. Я йду

    Я лишаю цей всесвіт, слонів, черепах, бога Ра
    Котопесика свого, книжки і, найперше, людей
    Мої сосни — високі, айфон мій не визначить де я
    Мої хащі занадто густі. Бога ради — пора

    Всім писати листи й натискати останній ентер
    Підчищати архіви, розпаролювати секрети
    Глухота - загуста. Це нестримно. Боже, ну де ти?
    Ти чому не говориш зі мною, мій любий менторе?

    Мій філософе, цензоре внутрішній піднебесний?
    Я втомилася розмовляти сама із собою
    Я не хочу спинитись трухлявою та старою
    Я не маю ілюзій. Я знаю, що не воскресну

    Попіл буде багном. Ляже кожен, хто йшов по землі
    Кров ніколи! Ніколи! Ніколи не стане вином
    Кроки міряють часом, глибина виміряється дном,
    Висота визнається крильми, наші душі малі
    Вже завіяні вітром та засипані вічним піском...










    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (2)


  42. Ігор Шоха - [ 2018.03.13 08:21 ]
    На своєму березі
    І
    У цьому світі доброти і зла,
    де маються і праведні, і грішні,
    ще є кому дожити до тепла
    і є чого журитися невтішно
    у серії комедії і сліз,
    де іноді така тяжка наука,
    як і раніше, запрягати віз,
    аби тягнули лебідь, рак та щука
    у цій фантасмагорії чудес,
    де все тече, міняється й минає,
    і поки долі кращої немає,
    а білий світ у візії не щез
    то у раю, а то й у пеклі десь
    шукаємо собі хатину скраю.

    ІІУ цій периферії суєти,
    де мало хто іде за тамадою,
    нарциси, що пишаються собою,
    не помічають інших з висоти,
    коли ідуть за ними не тудою
    у цьому світі сяєва і тьми,
    де ще існують істини печальні,
    є я і ...ви, які межи людьми
    і досі ще поділені ментально
    у цім краю мелодії і слів,
    де і комар бере найвищі ноти,
    усяка міль злітається на соти...
    А хочеться почути журавлів.
    А хочеться подихати весною,
    коли летять із вирію птахи
    і не летять осколки на дахи,
    і не весна об’явлена війною
    у цьому храмі ідолів брехні,
    якої обійти немає сили,
    де чорне облицьоване у біле -
    єдине, що лишається мені,
    курликати своїй самотині
    як птаха, що у вирій не злетіла.

    ІІІУ цій юдолі туги і жалю,
    де Кобзаря одспівують піїти,
    куняй собі, здається, - люлі, лю...
    Та як на горло пісні наступити,
    коли на цьому березі добра,
    де вища міра осуду – мовчання,
    є ще у музи місія остання,
    яка висить на кінчику пера -
    єдина мить, коли мине жура
    фатальної пори розчарування.

    03.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  43. Ігор Шоха - [ 2018.03.07 22:26 ]
    Аура весни
    Моя весна уже не за горами.
    На те вона й моя,
    аби її чекав я вечорами
    на схилі житія,
    аби не забувалися таємні
    надія і мета
    і не було ілюзії у мене,
    що ця весна не та,
    якою й досі марю вечорами...
    Не розуміли ми,
    яка гаряча аура між нами
    на заході зими,
    з тієї миті, як у гущі безу
    по талому горбі
    я ніс із лісу ноти полонезу
    Огінського, і кучері берези,
    і проліски - тобі.

    03.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (5)


  44. Галина Михайлик - [ 2018.02.18 23:50 ]
    *****
    Я дякую Тобі за цю сльозу,
    за мій політ, іще такий недавній,
    п'янких думок немовлену красу
    в морозяній казковості різдвяній,
    барвистих вогників космічну пектораль,
    вібрації єдвабних обертонів…

    Портал цей зачиняється, на жаль.
    У буднях особистих марафонів
    між турнікетів правил і умов,
    умовностей надуманих паролів –
    дистанція засніжених верстов
    в туманності гіпотетичних ролей…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (16)


  45. Михайло Карасьов - [ 2018.01.27 12:27 ]
    Білка в сосновому лісі.
    Все сиве, в інеї зелене верховіття
    І сіро-білі стовбури дерев ‒
    Зимовий ліс.

    Зумнить навколо предковічна тиша.
    Лиш зрідка трісне гілка від морозу
    Й посиплеться сріблястим пилом сніг.

    По стовбуру сторч головою білка
    Спустилася й розшукує в снігу
    Приховану заздалегідь поживу ‒
    Горіх волоський.




    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  46. Оксана Рудич - [ 2018.01.15 16:27 ]
    Джерело
    Ти – джерельна вода.
    Я думала – перехоплює подих
    від чистоти,
    а виявилось – од холоду.
    Не все, що блищить, – золото.
    Не кожна втрата – біда,
    що руйнує мої світи
    ущерть (як колись, змолоду)…
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  47. Ігор Шоха - [ 2018.01.12 10:41 ]
    Екслібриси часу
    У небесному колі містики,
    поза обрії висоти
    уявляю веселі бісики
    у очах, що ховаєш ти.

    Ой не зайчики, і не сонячні,
    і не лінії Ліссажу…
    Оживає удень і поночі
    еманація міражу.

    Невидимкою одинокою
    не міняється. І за це
    помережане поволокою
    незнайоме її лице.

    А за віями очі карі і,
    як сугестія у вікні,
    самота моя... А жура її…
    Ще чекаємо...
                       Уві сні…
    Висихають
                       мої гербарії.
    Ну за що
             це усе
                    мені?

                                          01.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (8)


  48. Галантний Маньєрист - [ 2018.01.04 14:38 ]
    Блюз

    Мов японський пілот на останнє піке,
    я дивлюся на тебе – хай трохи гірке
    це саке на початку, а більше - в кінці,
    та між пунктами цими, як поміж колін,
    над якими цілунку манливий кармін.

    О життя між початком його і кінцем -
    міг би, певно, я бути і кращим пливцем,
    але швидше плисти між колін до мети,
    де усе - тільки ти, я не можу, зате
    довше й довше читати тебе - саме те,

    що рятує кармін і рождає дива
    на мелодію миті, чия тятива
    непомітно в чотири узята руки,
    грає щось невимовно небесне й близьке
    довгу мить
    до початку гірчинок саке.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (13) | "''Може краще не пий...'' Марґо Ґейко"


  49. Володимир Ляшкевич - [ 2017.12.31 20:29 ]
    Одіссей. Продовження
    Все глибші, тонші проминулого сліди,
    на упокореній сітківці бруку тільки
    дощу нічного пил і марево вітринне, -
    земного суму барвні вогники розмиті -
    і каблуки леткі нової Пенелопи
    виспівують так мідно, мірно, як щити
    колись услід моїм човнам зі скель Ітаки.


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (15) | "Одіссей 3"


  50. Ігор Шоха - [ 2017.12.15 11:22 ]
    Біле з чорними ознаками
    За обрії білого світу
    поволеньки котиться віз
    до осені нашого літа,
    до гаю у колі беріз.

    Було у нас біле і чорне –
    як млою укриті поля,
    де іноді доля пригорне,
    щоб не пригорнула земля.

    Бувало снігами завіє
    далекі ясні міражі,
    але у моєї надії
    свої не бували чужі.

    Далеко водили дороги.
    Твої оминали мої,
    але і не маючи змоги,
    були на одній колії.

    Уже замикається коло
    березове, біле, земне.
    Минає веселе, сумне.
    Але не буває ніколи,
    аби не згадалися болі,
    як ти забувала мене.

                                          2012,2017


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   13