ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2022.05.24 21:38
Перебирає клавіші липневий дощ,
переливає шейкером* сипучі звуки,
Усотує вологу трав'янистий хвощ,
в розлийводі стрімкій купаються прилуки.

А на плакучих вербах гулко цокотять
паєтки росяні із бісеру, кришталю.
Русява дівчинка, десь років, пе

Сергій Губерначук
2022.05.24 20:25
Ходить вітер по дорозі,
намочивши ноги босі,
і колише мокрі ставні на вікні.

Це красиво, ой, красиво!
Тільки знов зимова злива
прокотилась по тобі і по мені.

Ігор Шоха
2022.05.24 12:59
ІНе радують мене ворожі трупи,
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.

Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...

Віктор Кучерук
2022.05.24 05:55
Прокинься, друже, і мерщій
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.

Володимир Бойко
2022.05.24 00:14
Z – остання буква в алфавіті. Колись Росія прорубала вікно в Європу,нині його замуровує. Українська земля – не для москаля. Сомалійський пірат рашисту брат. Соцконцлагерь – розбігся, совконцлагерь – розбігся, росконцлагерь – на вихід. Загад

Ольга Олеандра
2022.05.23 17:03
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце. З малюком грав

Іван Потьомкін
2022.05.23 14:58
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.

Сергій Губерначук
2022.05.23 11:32
Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.

Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.

Чи обманули мене?
і випало, що обманули.

Тетяна Левицька
2022.05.23 09:22
Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.

Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,

Володимир Невесенко
2022.05.23 08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.

Віктор Кучерук
2022.05.23 05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.

Сергій Губерначук
2022.05.22 21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!

Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,

Микола Дудар
2022.05.22 21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і

Євген Федчук
2022.05.22 20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси

Микола Дудар
2022.05.22 19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…

Ігор Шоха
2022.05.22 18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси

Домінік Арфіст
2022.05.22 17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок

Шон Маклех
2022.05.22 16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом

Ігор Герасименко
2022.05.22 14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять

і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.

Тетяна Левицька
2022.05.22 08:38
Дикі люди на землі,
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.

Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —

Віктор Кучерук
2022.05.22 05:40
Ще не минула довга ніч,
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.

Іван Потьомкін
2022.05.21 23:20
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти

Микола Соболь
2022.05.21 19:54
Наші зорі ворогу не сяють
(зчитують його координати)
зорепади світлом водограю
вказують політ снарядам НАТО…
Happy End уже не за горами.
Смажить орків «Джавелін» у танку.
Подзвони, кацапчику, до мами
і скажи, що ти спалив їй парку.

Микола Дудар
2022.05.21 18:37
Завтрашній день освячений кров’ю
Хто б там і як там, ми дійсно - круті
Квартали розкреслені…
Боже - здоров’я
В ясну погоду і у сльоті

Перемалюєм… переіначем
Метр за метром…

Юрко Бужанин
2022.05.21 16:17
«Привіт» любителям кернеса
Ракетами шле вова,
А більшість далі «ні бельмеса»
У солов’їній мові..

Не знаю, чи дійде таким
У чому їх провина;
А над містами - чорний дим

Микола Соболь
2022.05.21 06:59
Примирення було лише за крок.
Мабуть, не нам написано сценарій.
Це твій останній вихід, Мата Харі.
Усьому на землі приходить строк.

Укутана у півпрозору шаль,
яка скриває таємничу вічність
і не важливо в серпні чи у січні

Віктор Кучерук
2022.05.21 05:10
Вабить зоряне небо,
Блиски білі зірниць, –
Світ, в якому що-небудь
Повне вщерть таємниць.
Нетерпимий фанатик,
І сновида блідий, –
Намагаюсь пізнати
Чар його без ходи.

Олександр Сушко
2022.05.20 20:46
Я не пророк, не Бог і не месія,
Звичайний український гречкосій.
Та вдерлася у наш Едем Росія
Й Ісус сказав: - Мій хрест тепер неси!

А він важкий. Мурашці непосильний,
Бо я - проста людина, а не Бог.
А небеса аж чорні, а не сині,

Сергій Губерначук
2022.05.20 20:18
До неба вів гай,
де за зіркою зірка
зривалася й падала
з гілки на гілку,
а ми у траві
розляглися з тобою
й лічили бажання
й ділились любов’ю.

Микола Дудар
2022.05.20 15:15
Кувиркали світ зухвало
В тиші невимовній…
А цього завжди замало
З огляду на зовні…
Збіглись вибухи й сирени
До і після того…
Почорніли стрімко вени
Мабуть від дурного?

Тетяна Левицька
2022.05.20 14:38
Я хочу прокинутися і сказати:
— Яким же потворним був цей явний сон!
Там виють сирени, палають гармати,
і пробивають ракети бетон.

Ховаються люди в холодних підвалах,
тікають від смерті з дітьми за кордон,
у тисняві на галасливих вокзалах,

Ярослав Чорногуз
2022.05.20 08:14
Гелікоптер піднявся, наче сокіл,
А поруч і розвідувальний дрон.
Уже наводять он гармати хлопці --
Більш не берем кацапів у полон.

Горить земля в рашистів під ногами,
Морська піхота вирушила в бій.
Співає вітер їм бадьорі гами

Микола Соболь
2022.05.20 07:10
Ллється зрада прямо з Ради
з Банкової теж.
Прижилась вона при владі
і не має меж.
Її пестять, її люблять
вона всім рідня.
Виціловують у губи
мало не щодня.

Віктор Кучерук
2022.05.20 06:01
Неможливо без неї
Залишатись мені, –
Лиш у парі з душею
Бережуся в борні.
У печальнім горінні
Й гуркотнечі війни, –
Довіряю незмінно
Їй надії і сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Самойленко
2022.05.24

Іронія Я
2022.05.20

Віолетта Лі
2022.05.18

Іван Григорків
2022.05.18

Макс Дрозд
2022.05.14

Емі Троян
2022.05.10

Павло Нетофор
2022.05.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Алекс Чеська - [ 2022.04.12 20:31 ]
    Опісля
    Епічний світ
    Квартирні коридори
    Схови
    На грані прірви
    На краю
    А там все вперемішку
    Люди й коні
    Стрільці, патрони
    Цілі, рани
    Внутрішні
    Пожари
    Навмисне безумовно
    Без умов і на краю
    Пейзажі міста
    Без обличь
    З розбитими очима
    Що все ось скінчиться
    Вдаю


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Ігор Шоха - [ 2022.04.11 17:19 ]
    За обріями еміграції
    Не курличуть мені журавлі,
    та душею за обрії лину,
    у валізу пакую жалі-
    епітафії про Україну –
                   як за Летою кануть літа,
                        а попереду, наче, і літо,
                    і неначе пора золота,
                    за якою блукаю по світу.
    За утраченим сльози утру,
    за минулим літаю до хати,
    за печалі ховаю журу,
    за журою нема що ховати.
                            Відпускаю її по воді...
                Хай потоне. Туди їй дорога,
                 за якою – нікому... нічого...
    ну... хіба-що... удавку – орді,
    бо надіюсь і вірю, тоді
    за журбою зійде перемога.

    04.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (2)


  3. Саша Серга - [ 2022.03.12 11:58 ]
    ***
    Не прощаюсь, не плачу, не йду
    Не тікаю
    Просто буду там, де є
    Просто житиму тим
    Що маю
    Лишнє і мертве, як шкіра змії
    Нехай залишається позаду
    Забуте, тому що вже не правдиве
    І не своє. Давно

    Знову зародитися треба
    З неба
    Зі всіма постати. Я хочу життя, я так
    Хочу кохати, я так хочу любити
    Аж до - за минуле - каяття
    Аж до віри

    В Бога Єдинoго


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Ірена Книгницька - [ 2022.03.05 04:27 ]
    «Дотик»
    Від твого дотику моє тіло тремтить ,
    В кістках щось хрумтить ,
    А серце шалено колотить ,
    В очах твоїх щось мерехтить ,
    Відчути дотик твій так мені кортить.
    Ще раз , хоча б раз ,
    Насолодитись мені дай ,
    Собі не дозволь зупинитись ,
    В моє життя ти дозволив собі так вломитись ,
    Дай моїм мріям ще раз здійснитись ,
    За зап’ястя твої так хочу вхопитись ,
    До руки твоєї вічно тулитись..
    Любов’ю своєю з тобою ділитись ,
    Дозволь собі ще нижче губами спуститись…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Ірена Книгницька - [ 2022.03.05 03:19 ]
    «Пусті слова»
    Ти..казав мені не згасне до кінця ,
    А що тепер ? Я сама-самісінька ,
    Читаю вірш твій вся в сльозах ,
    Не розуміючи як все це ,перейшло в крах..
    Твої слова , невже пусті ?
    Невже я вірила тобі ?
    Я вірила тобі , як нікому ,
    А зараз я не вірю ні тобі , ні комусь.

    Ти..казав мені щось про щиру любов?
    А що тепер , невже ігнор ?
    Не вірю я , не вірю людям ,
    Як можна клястися в любові вчора ?
    А сьогодні вже й не питати чи жива ти ,чи здорова ?
    В воєнний час , коли життя твоє висить на тонкій нитці ,
    Коли сидиш в тісній кімнатці ,
    Не знаючи , що чекає тебе вранці ,
    Коли не знаєш , чи прокинешся ти зранку знову ,
    Не згадати ту людину, якій ти клявся в тій «любові» вчора ?

    Коли любиш ,
    Ні дня без неї прожити не в змозі ,
    А ми змогли ,
    І день , і другий…
    А значить зможем знову ,
    Тільки не день,не два ,
    А все життя , і це вже без вороття.

    І знаєш..
    Я завжди мала це передчуття!

    Ти..казав що це нісенітниці ?
    Ти завжди тримав щось в таємниці,
    Я знала це , і була до цього завжди готова ,
    А зараз ридаю , і всього того що між нами було жадаю…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Шоха - [ 2022.02.12 23:44 ]
    Ознаки материнської любові
    Не перелічую миті щасливі.
    Оберігаю ім’я,
    наче у матері Божої діви...
    Це – найрідніша моя.

    Образ її у терновій хустині,
    голос – у серці несу:
    «йди-но хутенько, учися, диви-но,
    тато клепає косу».

    І колисала, й носила до школи
    душу мою «на коська»,
    і не забуду я того ніколи,
    що лиш у мене така.

    Може тому й додає мені сили
    як прилітає у сни,
    може, й мене піднімає на крила
    і береже од війни.

    Ще не зів'яла у лузі калина,
    де колисала дитя
    і виряджала у армію сина
    майже на ціле життя.

    Маю напам'ять і фото, і пісню.
    Рано співала, а плакала пізно,
    що посивіла коса.

    Це і частина моєї провини –
    усмішка як у малої дитини
    і не утерта сльоза.

    12.02.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  7. Саша Серга - [ 2022.02.07 20:15 ]
    Незнайомці
    Похолодало.
    Вечорами сірість на губах чаїться.
    Стало тихо, стало кволо,
    Немов старість увійшла в наш дім.
    Все перекутані надіями,
    Щоби зігріться.
    Сидимо в кінцях одної борозди.
    Кожен про своє дрімає.
    Мов незнайомці мовчазні
    На нічному холодному вокзалі.
    Що чекають на свої
    Спізнілі плацкарт вагони-поїзди.

    (2022)


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Ігор Деркач - [ 2022.01.17 19:20 ]
    Перед переправою
    Течія, що оминає броди,
    понесе і нас у тихі води,
    де усіх очікує Харон
    і цікавий, дуже довгий сон...
    і не буде іншої нагоди
    дочекатись тої нагороди
    за роки життя у боротьбі
    із собою... тоне у журбі
    човен долі і стає ясніше,
    що ніхто не допоможе більше
    у кінці як ми самі собі...
    маємо на сльози по заслузі,
    і гіркаве щастя як нектар,
    і неоцінимий Божий дар –
    не лукаві і сердечні друзі.

    Невідомо, що там, на межі...
    за межею лиш вітри у полі
    буйні і нікому не чужі
    як зимою айстри і тополі –
    наші із дитинства міражі.

    Але – як воно, отій душі,
    що із тіла вирветься на волю?

    01/22


    Рейтинги: Народний 5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  9. Ігор Деркач - [ 2022.01.13 12:23 ]
    Відкладені побачення
    Дійшла уже до середини
    незапланована зима...
    прогнозували хуртовини,
    а їх усе нема й нема.
    В кутку стоять готові лижі,
    неначе винні без вини,
    що і кутя на цьому тижні
    і ти... запрошена у сни
    моя майбутня половина...
    про що це я? А... про зиму,
    яку і досі не пойму,
    а може і про ту дівчину,
    що заповідана мені
    як ця погода... на годину
    тієї ночі... уві сні,
    де ти оглянешся на мене
    і усміхнешся на бігу...
    згадаємо ту мить таємну,
    як ми купались у снігу.

    01/22


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Ігор Шоха - [ 2021.12.13 19:20 ]
    Осіння журба
    Які обереги, то й доля така,
    які береги, то така і ріка...
    а дні і літа, наче листя беріз,
    несе течія ручаями зі сліз.

    Несе і вертає у рідні краї,
    осінні дощі поливають її...
    і падає злива із неба туди,
    де зі́йде зело із роси і води.

    І поки повіє хуртеча зими,
    стихію її не зупинимо ми,
    а як завітає ще й осінь сама,
    надії на долю щасливу нема.

    У цю течію не ступає ніхто,
    хоч мріє роками прожити за сто,
    і в’яне як зілля його ворожби
    усе, що потоне у вирі судьби.

    Щезають у піні прибою човни,
    опала береза оплакує сни
    і душу охоплює тиха жура,
    що гіллю її усихати пора,
    і тільки лозина у ранок ясний
    шмагатиме вітер нової весни.

    12.2021


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (2)


  11. Ігор Деркач - [ 2021.12.12 11:35 ]
    Справжнє і давнє
    Ми наші ролі знаємо напам’ять...
    пливли човни... ламалося весло
    і миті, що і радують, і ранять
    як це було... і наче й не було.

    Ось ми зі сцени ідемо додому
    по різні боки вулиці села...
    іще тоді... і сорок літ по тому
    це, наче, репетиція була.

    Як і на сцені в ролі тої ночі,
    що викресала на останні дні
    опало-карі в позолоті очі,
    які ще усміхаються мені.

    У мене роль аматора завіси...
    Як і тоді, мені ще видно відси,
    якою ти чарівною була...
    які солодкі крихти зі стола...
    коли я заховався за куліси,
    а ти мені принесла... що могла.

    12/21


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  12. Нінель Новікова - [ 2021.11.27 10:00 ]
    У негоду


    О, цей сірий, заплаканий січень!
    Лиш дощами січе у вікно…
    Спить за хмарами радість давно.
    Щоб душа не впадала у відчай,
    Ми святкові запалимо свічі –
    В кришталеві бокали вино
    Наливаємо. Ні, не багато,
    Щоб відчути букет аромату.
    Скільки сонця ввібрало воно,
    Щоби взимку серця зігрівати!


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  13. Ігор Шоха - [ 2021.09.14 21:24 ]
    Етапи просвітління
    Не думаю... але гадаю,
    що із чистилища до раю
    не поспішає фарисей...
    не випадково потрапляє
    із Трої у аїд Еней,
    а із Ітаки Одіссей
    по морю до чужого краю.

    І досі ще немає від
    цієї напасті відбою.
    Така історія героїв...
    та не дарує білий світ
    ані руно, ані свободу
    ізгою іншого народу...
    який не є у тебе рід,
    чи ти учений, чи піїт,
    усе одно – чужого роду.

    Ще є надія на своїх,
    та ця ідея теж пропаща,
    коли душею чуєш їх.
    Із «добрими людьми» найважче...
    коли шукаєш, де найкраще,
    однаково і в сих, і в тих,
    коли тебе якесь ледащо
    або ніщо та ще й нізащо
    із усмішкою б’є у дих.

    Тому й розвіяна по світу
    моя сім’я, моя рідня...
    тому від літа і до літа,
    коли лікую вороння,
    очікують далекі діти
    не дорогого заповіту,
    а вісточку...
                    скупу...
                            щодня...

    09.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  14. Ігор Деркач - [ 2021.08.11 09:13 ]
    Нев’янучі вінки
    Вирує у живій воді
    ріка життя, не сохне гирло
    її відтоді і тоді,
    коли мені іще світило,
    світило десь у далині
    пливти одною течією,
    як уявлялося мені,
    з одною зіркою моєю,
    моєю світлою як та,
    що не міняється нітрошки,
    яку водив я у жита
    шукати маки і волошки,
    волошки ті, що відцвіли,
    коли гадалося ночами,
    що ми щасливими були...
    але не відали, коли
    у вирі тому із роками
    усі потонемо вінками.

    08/21



    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  15. Ігор Шоха - [ 2021.08.01 09:52 ]
    Остання мить
    Все, що було, було єдиний раз –
    печаль, і біль,, і усмішка знайома...
    минуле не вертається до нас.
    Колись прийде і той останній час,
    але коли – нікому не відомо.

    Почую лиш по дотику долонь,
    що це вона... і нині як учора
    і прохолодна, й лагідна як море,
    і водночас гаряча як вогонь,
    і як бувало іноді, сувора.

    Тоді пойму, що це іще не рай,
    і може, пожалію, що проснувся...
    але уже почути не боюся, –
    я полечу, а ти мене чекай...
    хоч іноді чекай... я повернуся.

    Її фантом полине у блакить...
    і це мине – як чудо неповторне,
    таке яскраве, аж місцями чорне
    в останню ніч, останній час і мить,
    коли любов по-справжньому болить.

    08.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  16. Ігор Деркач - [ 2021.06.15 12:59 ]
    Дощ
    Нема чого плакати, діво...
    до осені очі утри.
    Дощі не ходили наліво
    ніколи... то віють вітри,

    то буря гуляє у полі,
    якої нікому не жаль.
    А ти заховай у стодолі
    її одиноку печаль.

    Диви – зав’язалися мальви,
    буяють некошені трави,
    на луки, поля, у гаї
    злітаються цілі рої...
    неначе на запахи кави,
    цілуючи руки твої.

    06/21


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  17. Ігор Деркач - [ 2021.06.02 08:56 ]
    Неминуче завтра
    Може завтра в дорогу забере мене небо
    і тоді нам нічого тут не світить уже,
    і нічого не буде, і нікого не треба
    поки місяць у небі наші сни стереже.

    Чекай мене із вечора до ранку,
    а як засяє сонце у вікні,
    у світ ясний не закривай фіранку
    у білі ночі і у чорні дні.

    Не світило нам щастя, а на битій дорозі
    карта іншої масті ще не раз упаде
    і поезія буде, і романи у прозі,
    і ніякі печалі не засмутять ніде.

    Чекай мене із вечора до ранку,
    а як закрию очі, уві сні
    за мене випий кави філіжанку
    і на душі полегшає мені.

    06/21


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Юрій Поплавський - [ 2021.05.28 13:41 ]
    Скажіть




    Чи не додати гостроти
    Нам в дні холодної весни
    Ми з вами все і ще на Ви,
    А шлях мабуть не близький буде.

    Давайте будемо в ці дні,
    Дні, що в тумані.
    Не одинокими в імлі
    Ждать подаяній.

    Не будем плакати з дощем,
    Летіть сніжинкою.
    Навіщо жить минулим днем,
    Шить паутинкою.

    Сурова нитка у життя,
    Щоб правду шити.
    Без сентиментів вже буття
    Бо треба жити.

    Та промінь світла, жовтий лист
    Все ще літає…
    А доля – юний піаніст
    Ноктюрн нам грає…




    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  19. Ігор Шоха - [ 2021.05.28 09:16 ]
    Дивовижні розсипи
    Щедра на видива нині весна...
    Не описати, як падають роси
    і напувають дощі стоголосі
    чорну і сонну... гуде далина,
    кумкають плеса, горить купина...
    а косарі намантачують коси
    і не стихає далека луна.

    О... жебонять ручаї із озерця...
    ноги лоскоче шовкова трава,
    пахне аїром і зріє нова
    мить дежавю... і моє інтермецо...
    і несподівано вжалить у серце
    пам'ять зів'яла, немов кропива.

    Вийде дівча на леваду із хати,
    буде шукати пучки рути-м’яти,
    зірве євшан у густій ковилі
    і оживуть чудеса... і жалі...
    мрія у небі, у жмені синиця,
    дереворити із ликами, лиця,
    пошуки істини, волі, добра...
    голка у сіні, любов у копиці,
    формула щастя, казкова жар-птиця –
    все це увічнює проба пера.

    05.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  20. Ігор Шоха - [ 2021.04.12 20:21 ]
    На периферії часу
    Відлітають журавлики-мрії
    у далеке минуле моє...
    на майбутнє немає надії,
    та зозуля усе ще кує.

    Догораюче полум’я ватри
    й досі жевріє з десятирічь.
    Те, що буде, нічого не варте
    без веселих і милих обличь.

    І жалкую, що фото немає
    у моєму архіві світлин...
    а на часі – усе, що єднає,
    це розмова на пару хвилин.

    Ідемо по дорозі до краю...
    І думки, і серця – в унісон,
    поки є у кишені айфон...

    і надія іще не вмирає,
    поки чую або відчуваю
    ритми пульсу і...
                       пауза...
                              сон...

    04.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  21. Ігор Деркач - [ 2021.04.04 21:36 ]
    Кроки весни
    Знову весна одчиняє куліси
    світу на сцені в моєму краю:
    білі підсніжники квітнуть у лісі,
    проліски сині цвітуть у гаю.

    Наче Великдень... ось-ось і засяє
    чудо-веселкою із-за небес,
    ніби світає уже за Дунаєм,
    віє луною католицьких мес.

    Може, когось і у іншому світі
    десь у едемі чекає цей рай...
    Не надивитися на первоцвіти,
    радує душу квітневий розмай.

    І напуває росою-сльозою
    очі фіалок у сонячні дні...
    та веселіше на серці мені,
    наче іду на побачення з тою,
    що усміхалась до мене весною
    в юній, зеленій, ясній далині.

    04/21



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  22. Нічия Муза - [ 2021.03.31 09:47 ]
    Із небес
    Як не є, але одна дорога
    нас веде до вічної ріки,
    де не подивуємо нікого,
    що і ми усе ще є, таки.
    Вірую у це до того часу,
    поки не поклали у труну
    неживою. Але цього разу
    уявляй лише мене одну
    юною і милою навіки...
    Може і судилось чоловіку
    бути і не бути до кінця
    зі своєю вірною, одною,
    що була повінчана з тобою
    у ясній обителі Отця.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  23. Нічия Муза - [ 2021.03.28 10:43 ]
    Розчинені в часі
    Очі озер, сині моря,
    а за горою – найвища гора.
    Там і моя є ще світла зоря
    і на зорі у дорогу пора.

    Манить мене світла мета
    і не дає зупинитись мені.
    Знаю, що я іще є саме та,
    що зачарує тебе уві сні.

    Йду до зорі ночі, і дні,
    поки у небі сіяє мені.
    Хай лише радує і на стає,
    гріє розрадою серце моє.

    Зорі очей сивий туман
    завуалює на плесі ріки
    і заховає у той океан,
    де не щезають літа і роки


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  24. Ігор Шоха - [ 2021.03.23 09:03 ]
    Багатство
    У кожного-кожної доста і мрій,
    і того, що душу здіймає до неба.
    Здається, – не дуйся, живи і радій,
    що інше уміє не гірше за тебе.

    І, ніби, на те і даються слова,
    які овівають чиєсь попелище,
    аби загорілася ватра жива
    і не бозна-що опинялося вище.

    Та, наче, болить
                            не одному мені
    і не обідніє іще ойкумена?

    У Музи моєї душа потаємна...
    обличчя веселе...
                              та очі сумні...

    А, може, буває, у самотині
    занадто багато
                          надїї
                                    у мене?

    03.2021



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  25. Нічия Муза - [ 2021.03.15 13:31 ]
    Без варіантів
    Небо чує наші голоси,
    у мені луною резонує,
    наші світлі аури парує
    у своїй гармонії краси.

    Я іду до тебе і донині
    вірую ілюзії надій,
    адже душі не бувають винні,
    що роковані одна одній.

    Самота сотає наші душі,
    а жага висушує уста,
    як пожежа воду у калюжі.

    Поки не досягнута мета,
    є ще середина золота,
    і до неї ми ще не байдужі.


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  26. Пан Сам - [ 2021.03.01 18:37 ]
    Parisienne
    Полюбил я Марию давно.
    Пульсирует в венах чумной волной,
    Ornellaia, La Gioia – вино,
    Хотел прикаснутся к её губе своею губой.

    Но Мария была парижанка,
    Там за стеной другие миры
    Меня же манила фонтанка,
    Питер, дворцы и цари.
    Ты милая иностранка,
    Чужая, другая, Мари,
    Как жаль, что ты чужестранка,
    Стали наши бы все алтари.

    2021


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  27. Ігор Шоха - [ 2021.02.21 15:18 ]
    Мала батьківщина
    Людей на світі розділяють час
    і відстані до пам'ятного місця,
    де кожен народився і хрестився,
    і відкіля колись останній раз
    у всі кінці дороги розійшлися.

    Уже давно і терен мій усох,
    і хазяї дерева позрізали,
    на місці хати – чагарі і мох,
    у кропиві угадується льох
    і яма, де минуле поховали.

    Немає ні калини, ні беріз,
    які ми посадили для годиться,
    окаменіли дерев’яні східці,
    якими я до хати воду ніс...
    левадою... по кладці... із криниці.

    Буває, ще вертаюся за тим,
    аби пройтися пішки між хатами,
    вітатися через тини з дідами...
    а нині то уже й немає з ким
    обмовитись двома-трьома словами.

    Моя оаза – ліс та верболіз,
    і мурава та осока у мулі...
    поміж корчами – пень на караулі
    і ручаї, які несуть під міст
    мої печалі і часи минулі.

    Чіпляється за корені асфальт
    дороги, що вела колись у люди
    із кожної старої халабуди...
    І де ж вона – ота країна-сад?
    А може і журитися не варт?
    Усе минає і уже не буде.

    02.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  28. Олександр Панін - [ 2021.02.01 14:20 ]
    Краща Подруга

    Подруга і Любий вже колишні,
    Чорну в душу врізали печать,
    Подруго найкраща, найрідніша,
    Як змогла ти любого забрать?

    Зрада для Кохання, мов короста,
    І якщо спроможен, то не мстись,
    Помста - почуття гидке, нудотне,
    Спричиняє хворобливу млість.

    Ще юнак підступний повернеться,
    Буде він метлятись між дівчат,
    Та колишнього не сприйме серце,
    Не пройти шлях спалений назад.

    Хмари зради затягнули небо,
    Цю сторінку не перегорнуть,
    Зрадника невірного не треба,
    Подругу я хочу повернуть!



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  29. Ігор Деркач - [ 2021.01.13 13:02 ]
    Новорічні протиріччя
    А ти мені наснилась як Ассоль,
    яка мене на березі чекає...
    але реально я напевне граю
    у п'єсі цій чужу для мене роль.

    Не маю я червоного вітрила.
    Мій човен підхопила течія
    й несе його у вирі житія,
    яке й собі уже стає не миле.

    У цьому світі ми лише зерно,
    яке у полі висіває вітер,
    товче недоля, наче мак в макітрі,
    і як не вигрібай – усе одно
    опустимося тінями на дно,
    де нікому обняти й обігріти.

    01/21


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  30. Ігор Шоха - [ 2021.01.12 16:01 ]
    Райдужні перспективи
    Люди із руками – не ледачі...
    згадуються іноді мені
    їхні під’яремні трудодні
    і статури жилаві волячі.

    Скільки переораних ланів
    мали би сьогодні годувати
    диктатуру пролетаріату
    та еліту обраних панів.

    Є у нас національне щастя –
    наступати на свої граблі
    і тримати руки мозолясті
    на чепігах рала у ріллі.

    Ми ніде не дінемось нікуди –
    родимо себе, де не посій....
    чи у бурі, чи у суховій
    виживають всюдисущі люди.

    Тільки й світу їм, що у вікні...
    бо така вже українська вдача –
    вірити у шанси та удачу
    не удома, а на чужині.

    Поки за іронією долі
    малороси «орють» дике поле
    а «допомагають» москалі,
    настає моя лиха година –
    уявляти образ України
    за Дунаєм у сирій землі.

    01.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  31. Ігор Деркач - [ 2021.01.11 16:49 ]
    Пізні видіння
    Я іноді літаю уві сні,
    шукаю ті́ні, наче у тіні́
    тієї, що не кликала до себе
    ані в минулі дні, ані на небо
    у несходимі зоряні світи,
    куди із нею нічого іти,
    бо їй, як і раніше, не до мене,
    коли були ми юні і зелені...
    але буває, манить у вікні,
    немов чекає у самотині
    у недосяжні поки-що покої...
    горить її свіча у далині,
    аби було не холодно зі мною
    під сніговою білою габою.

    01/21


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. Олександр Панін - [ 2021.01.05 16:19 ]
    Зла Несамовитість

    Дощу рясного зла несамовитість
    Січе, неначе гострими ножами…
    Я не ховаюсь від холодних кігтів,
    Від льодяних порізів незворушних.

    Кохання, це хвороба безнадійна:
    За нападом блаженним ейфорії,
    Жахливий напад відчаю і болю
    І знов по колу, знов по колу, знов.

    В Кохання Колі ейфорія блякне,
    Частішають депресії провалля,
    Єдина Радість, Втіха теж єдина –
    Це Пам’ять про минуле безтурботне.

    Кохання – Потерпання споконвічне,
    В якому бачимо ми Сенс Життя.

    2020 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  33. Олександр Панін - [ 2021.01.03 20:32 ]
    Гірке Танго

    Фатальна красуня


    Не дивися, спокусник,
    ласкаво,
    Обіцяти не смій
    пастораль,
    Я не лялька твоя,
    не забава,
    Невагому дарую
    печаль.

    Неймовірна, оманлива
    квітка -
    Залицяльника слово
    крихке...
    Пишний зал в родовому
    маєтку -
    Танго це нескінченне,
    гірке!

    Моя посмішка повна
    чаклунства,
    Душі хлопців несе
    в коловерть,
    Нещодавно пішла
    із дитинства,
    Та душевно втомилася
    вщерть.

    Танго гірко розплилось
    імлою,
    Десь розвіялась пишна
    юрба,
    І залишиться разом
    з тобою
    Мій дарунок: прозора
    журба!

    Завдала тобі розпач
    і рану,
    Познайомились ми
    навесні,
    Я карати жорстоко
    не стану:
    Ти сподобався, хлопче,
    мені!




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  34. Олександр Панін - [ 2020.12.31 20:29 ]
    Весняне Буяння

    Новорічне

    Щезають негаразди
    у тумані,
    Імла засмоктує
    найменший слід,
    Зима для нас ніколи
    не настане,
    Любов завжди
    розтопить сніг та лід.

    Холодна завірюха
    в юних душах
    Не знайде місця
    для своїх тенет,
    Негода нашу ніжність
    не порушить,
    В серцях -
    поліфонія канцонет!

    Не скоро з півдня
    принесе лелека
    чаруюче відлуння
    вогняне.
    Хоч ми один від одного
    далеко,
    За вікнами -
    буяння весняне!








    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  35. Ігор Шоха - [ 2020.12.23 12:15 ]
    Пам'ять душі і серця
    ІКоли немає того, що колись
    було, то я не відрікаюсь
    від нього. Мушу виговоритись,
    коли один за всіх ще залишаюсь.

    Перебираю в пам'яті душі
    обличчя, імена і клички, очі
    і до зорі не вистачає ночі,
    аби зійшлись усі товариші.

    Згадаємо із хлопцями дівчат...
    з дівчатами...(як іноді ведеться)
    про їхніх завойованих солдат
    у пам’яті обманутого серця.

    ІІОсиротіли пам’ятні місця...
    у вирії дорогою чужою
    летіли поодинці до кінця
    а розлучались парами, по двоє.

    Щезали, наче плем’я могікан...
    всі як один «виходили у люди»,
    аби одного разу на екран
    проектувалося «Російське чудо».

    Не дочекались кращої пори...
    Ішли на поруби і дуб, і явір,
    аби соціалізму табори
    іменувалися – совковий табір.

    ІІІНемає їх... неначе й не було...
    Єдина втіха віку золотого
    напевне-що полинула до Бога...

    У пам’яті – дорога за село
    та усмішки веселі... повезло...
    бо ще учора... наяву – нікого.

    12.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  36. Богдан Грай - [ 2020.12.16 00:09 ]
    Ніч для мене є спасінням
    Стогну, молю душею сонце,
    Проміння світ щоб те внесло
    Кудись далеко, поза гори,
    Моє горе забрало.

    Що б те горе, очі ти невинні,
    В очах моїх були як світ -
    Провинний.
    Щоб не бачив більше я його...

    І не бачив образ діви,
    Краса якої - солодкий плід,
    Завітний.
    Що мане, і серце мо́є зайняло.

    Та я плачу, виюучи...
    Гори, ти, серце жаллю!
    І зніми скоріш ці кайдани,
    Зробити ти повино це безтлінно!
    Бо на дворі ніч,
    А ти - нічне світило.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  37. Ігор Шоха - [ 2020.12.01 18:57 ]
    Заповітна мрія
    Була у мене мрія... як весни
    чекав її, але боявся миті,
    коли вона зникала у блакиті
    і довго не являлася у сни.

    Ось і тепер, коли минає осінь
    і у дворі не гримає гроза,
    вона у небі і її сльоза
    гірка й солона капає на роси.

    А як же я і як тепер мені
    у цьому світі діяти і жити?
    Задумались хатні дереворити,
    які я залишаю на стіні,
    що і вони одні в самотині
    чекатимуть її, весну і літо.

    11.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (2)


  38. Ігор Шоха - [ 2020.11.26 13:54 ]
    Придорожні віхи
    Ще гуляю... мріями блукаю...
    не блуджу, та іноді гадаю, –
    де мої синиці й журавлі:
    чи у небі, чи в його імлі?
    Знаю, що ніде немає раю
    на моїй дорозі по землі.

    Де-не-де розвіяні по світу
    як у полі дикі кураї
    віхи і супутниці мої –
    за межею осені і літа
    на долоні замітає вітер
    одинокі долі нічиї.

    Оминаю капища аїду,
    не вчащаю у чужий едем
    і тому, научений Отцем,
    в кондуїті занотую біди
    і ніхто не помічає сліду
    автора поезій і поем.

    На етапі є чимало станцій:
    візії...оказії... сім’я...
    оживаю у обіймах пасій
    і триває подорож моя,
    що вміщає сотні іпостасей
    юності у жмені житія.

    11.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (2)


  39. Олег Прусак - [ 2020.11.16 15:51 ]
    Розпач
    В пустій темниці будніх днів ,
    чатуєш під єдиними дверима,
    які ведуть у мить незриму,
    або ж в глибокий смутку рів.

    І ось нарешті двері відчинились ,
    а ти віддавсь без зайвих дум і слів ,
    бо сили вмить твої всі розчинились ,
    та й ,думаю,пручатись ти і не хотів.

    А сенс?? Нема, як і у всьому.
    І будь що буде. Хоч надія є,
    та знають всі , що вірити це не твоє,
    і іронічність світу в цьому.

    Я бачу, знов тебе зсередини їсть гнів.
    Але чому?
    Пригнічення не вперше ж відчувати.
    А може, знову ти почав себе шукати ,
    тому і стриматися не зумів?

    О ні, образа знов у серці поселилась,
    ударом об стіну вже вивільняєш біль та кров,
    і так разів з десяток знову й знов,
    допоки кість й душа не оголились,
    допоки ти не охолов.

    Та як завжди доходить сцена до кінця,
    а ти повернешся в рутину,
    плестимеш мов павук столітню павутину,
    й у дзеркалі не впізнаватимеш лиця.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Олег Прусак - [ 2020.11.16 15:49 ]
    І знов пишу...
    І знов пишу...

    Я думав що ніщо уже не змусить мене взять в руку знов"перо"

    На щастя, дух цього ніколи не допустить,

    душі на радість, та життю на зло.

    Хоча й життя частково є не повним,

    коли не чую "запаху чорнил"

    слова ж бо житимуть до того часу,

    коли ми встанемо з могил.

    Про що пишу?

    Про те що відчуваю,

    а що конкретно слів сказать нема,

    пишу, бо хочеться,а не тому що треба,

    бо лиш на мить до мене приступила душі моєї моєї "весняна зима"

    Спонтанні відчуття такі то є велика кара,

    проте для мене це найбільший дар

    Коли зима нарешті відступає,

    тоді найбільше чути сонця жар.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Олександр Панін - [ 2020.10.31 01:26 ]
    Пекельне Полум'я

    Моя ти зваба,
    ти моя омана,
    З тобою загубила
    розум я,
    Моя спокуса, сила
    нездоланна,
    Ти - згубне, ти пекельне
    полум'я.

    Солодкий трунок
    пестить болем
    серця рану,
    Твоєю бути - захлинутись болем
    вщерть,
    Ти створений з холодного
    туману,
    Розтанеш вранці,
    наче райська смерть.

    Беззахисна з тобою,
    злий спокусник,
    Твої обійми - щастя без кінця,
    Себе я забуваю,
    пам'ять - пустка,
    Ледь п'яна посмішка
    не сходить із лиця.

    Лід з полум'ям у суміші
    пекельній,
    Біль з насолодою
    мій розум,
    душу
    п'є,
    В душі міцніє
    краєвид пустельний,
    Наднова зірка -
    серце то моє.

    Моя ти зваба,
    ти моя омана,
    З тобою загубила
    розум я,
    Моя спокуса, сила
    нездоланна,
    Ти згубне, ти пекельне
    полум'я!





    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  42. Олександр Панін - [ 2020.10.23 13:51 ]
    Сніжне Танго

    За мотивами
    польських танго.

    Polish tango: Mieczysław Fogg –
    Jesteś bez serca, 1937

    ***

    Це Сніжне Танго
    нас чарує, морозить,
    Тепло щезає,
    на жаль, на жаль…

    Мене торкнулось
    твоє волосся –
    І сніг розтанув,
    спалахнула душа.

    Студеним серцем
    не кохала нікого,
    Ти не полюбиш,
    як тебе я,

    Твоє кохання –
    завжди тривога,
    Без нього плаче
    душа моя.

    Холодним серцем
    ти не любила,
    Дзвенить замерзлий
    Троянди Цвіт,

    Лиш посміхнися
    сердечно, щиро –
    Тобі під ноги
    кину цілий світ!



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  43. Олександр Панін - [ 2020.10.21 22:02 ]
    Місячна Ніч

    Світи Танго –
    Нескінченні
    І
    Несповідні.

    ***

    Розділили монету
    на половини,
    Монету срібну,
    з прадавніх літ.
    Половина у мене,
    половина в дівчини,
    Вони рятують
    Золотий Щастя Світ.

    Срібносяйне Струміння
    в цю Ніч Останню
    Прикрашає наш Танок,
    вітає нас…
    Чарівні половинки
    Талісмана Кохання –
    Вони з’єднають
    крізь Простір і Час!

    Почуття збережемо
    в час розставання,
    Ми разом будем
    з тобою знов…

    Два Півмісяці Срібні,
    Брати Кохання,
    Пильнують нашу
    Золотаву Любов!



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  44. Олександр Панін - [ 2020.10.12 15:10 ]
    Батярське танго

    На вечір чекають зранку,
    Щось мелодійне співають...
    Якщо почуєте танго -
    Батяри всю ніч гуляють.

    У них до Кохання потяг,
    Хоч вигляд зухвалий та хвацький,
    На них чудернацький одяг,
    Незвичний та елеганський.

    З них кожний таверни лицар,
    Вони мають власного бога,
    Буяють Кохання та Пристрасть,
    Батяри живуть для цього.

    Ніжні опівночі звуки,
    В Коханні нема байдужих...
    У відчайдушні руки
    Впала кохання ружа!




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  45. Ігор Шоха - [ 2020.10.08 08:21 ]
    У павутинні пам'яті
    Вже на останньому причалі
    надії наші і жалі...
    Нехай тривоги і печалі
    несуть у вирій журавлі.
    А нам лишаються напам'ять
    у золото убраний сад,
    осінні айстри, що не в’януть,
    і неминучий зорепад,
    і ранні ружі біля хати,
    і пізні маки на межі,
    і ти, немов з ікони знята,
    коли ми ще були чужі.

    А ще – місцина у долині,
    де шелестять очерети...
    і досягає висоти
    моя душа на павутині,
    де ще відлунює донині
    у пам’яті – найперше Ти.

    10.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  46. Олександр Панін - [ 2020.10.01 02:09 ]
    Чудернацька Кицюня

    Чудернацька Кицюня,
    Симпатична і дивна,
    Це - лукава манюня
    З еластичним сумлінням!

    Праве око - червоне,
    Ліве око - жовтеньке,
    Ледь скуйовджені скроні,
    Колір де зелененький?

    Чи праворуч, ліворуч
    Пролунає відлуння,
    Де закохані -
    поруч
    Визирає Кицюня!

    Дівчинонька, Хлопчина
    Ще й магічна ця Киця,
    Семафорить очима:
    Молодята, миріться!

    Праве око - червоне,
    Ліве око - жовтеньке,
    Ледь скуйовджені скроні,
    Колір де зелененький?

    Тиша грізно упала,
    Сонце спить за віконцем,
    Довго панна мовчала...
    І пробачила Хлопця!

    Тло зеленим палає,
    Киця файна та рання,
    Молодят прикликає,
    Огортає
    Коханням!


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  47. Олександр Панін - [ 2020.09.13 12:46 ]
    Червоні лінії

    В небесних сферах,
    десь у вирії,
    Барвисті гаснуть
    вогники - вогні,
    Червоні лінії,
    червоні лінії,
    Чомусь вигадливо
    переплілись вони.

    Мереживо заманює
    у нетрі,
    Вмить розганяє і печаль,
    і сум,
    Тремтять веселки різнобарвні
    петлі,
    Вони дарують молодість,
    красу.

    Нас лінії не бачать
    і не чують,
    Пересуваються то плазом,
    то стрибком...
    Які найкраще лінії
    пасують -
    Прямі, чи переплутані
    клубком?



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  48. Ігор Шоха - [ 2020.09.11 10:11 ]
    Ефекти доміно
    І
    Стою на урвищі над нашою рікою,
    в якій у юності купались ти і я
    тай думаю, – якби ця тиха течія
    хоч іноді була не Россю, а Невою,..
    Та доля береже... і нині ми з тобою
    на різних берегах одного житія.

    ІІ
    Околиці села укриті дерезою.
    Он липа наша і хатина нічия...
    пір'їною пливе за вітром, за водою
    упізнана лише ілюзія моя.

    Все просто як у всіх – і до того́, і нині,
    і після того як пішли у білий світ.
    Стояли на краю, були посередині,
    а у кінці усе – за пеленою літ.

    Нема і не було за синіми морями
    веселощів тобі і спокою мені
    і броду у воді між нами островами,
    бо повені зійшли, лишилися одні.

    ІІІ
    А більше як було неначе і не треба
    ані душі моїй, ані тобі чужій...
    та, ніби ні за що, карає й досі небо
    на тій лише одній і роковій межі,
    де я іще іду... оглянуся на тебе,
    а ти стоїш... стаєш частиною душі.

    09.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  49. Олександр Панін - [ 2020.08.24 01:16 ]
    Зневажаю і Срібло, і Злато…

    Кохай, та не дуже
    Кохай -
    Пізнаєш суму
    За край.

    Перефразовано,
    З англійської народної
    казки

    ***

    Зневажаю і срібло, і злато,
    І Надії вже майже зреклась.
    Залицяльників дуже багато,
    Тільки Серце воскресне лиш раз!

    «Кавалери», ви – звірі в печері,
    І шляхетності вогник погас.
    Ви завзято ламаєте двері -
    Заховала я серце від вас!

    Підбирали ключі та відмички,
    Не зуміли відкрити замок…
    На душі – зцементована звичка -
    Давній мій і суворий зарок:

    «Для нелюбих – ніщо і нічого,
    Тут безсилі і підкуп, і злам…
    Манівцями кружляла дорога.
    Безнадія і відчай – мій крам…

    ………………….

    Від жаги вже обвуглились губи,
    Де обійми твої?
    Не барись!
    Все для тебе відчинено,
    Любий,
    Серцем
    Серця мого
    Доторкнись!


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  50. Ігор Шоха - [ 2020.08.21 20:37 ]
    На попелищі капища
    І
    Коротка дорога до ями.
    Все менше людей на селі,
    що ходять моїми стежками
    по тій же нічийній землі.

    Вона ще мене пам'ятає.
    Тече ручаями сльоза
    і манять ночами до гаю
    яри, чагарі, дереза.

    І биті в майбутнє дороги
    за вигином Росі ріки.
    і жорна, і жменя муки,
    і перші мої перемоги –
    помиті порепані ноги
    і щастя в голодні роки.

    ІІ
    І ось – моє сите сьогодні
    малює печальний сюжет,
    що я у людей що завгодно
    та ще й невідомий поет.

    Відомий отримує лайки,
    почилому шиють досьє,
    та де-не-де чується байка,
    що терен – гірке монпансьє.

    І як воно сталося, Отче,
    що я ще живу як на зло,
    моє резюме найкоротше, –
    напевне мене не було?

    ІІІ
    І хати нема, і обійстя...
    оаза води... і біди...
    та іноді тягне сюди
    до цього єдиного місця,
    де майже ніхто не боїться
    мої оминути сліди.

    08.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   16