ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.15 22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,

Артур Курдіновський
2025.07.15 17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.

Іван Потьомкін
2025.07.15 11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...

Тетяна Левицька
2025.07.15 07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.

Віктор Кучерук
2025.07.15 05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.

Борис Костиря
2025.07.14 22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть

Козак Дума
2025.07.14 19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.

Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,

Артур Курдіновський
2025.07.14 19:50
Народився експромт.

Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.

Тетяна Левицька
2025.07.14 14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.

І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу

Віктор Кучерук
2025.07.14 05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.

Оксана Рудич
2025.07.14 00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…

Ярослав Чорногуз
2025.07.13 23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі

Борис Костиря
2025.07.13 22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,

Артур Сіренко
2025.07.13 19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Олег Герман
2025.07.12 18:15
Постійне прагнення контролювати все — від найменших дрібниць до невизначеного майбутнього — насправді є величезним тягарем. Це не просто неефективно, а й трагічно. Уявіть: ви безперервно виснажуєте себе занепокоєнням, мозок постійно прокручує найгірші сце

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Борис Костиря - [ 2025.07.10 21:53 ]
    * * *
    Опадає цвіт безнадійно,
    Опадає цвіт, як любов.
    Опадає цвіт, як події,
    Що хитають твердині основ.

    Опадає цвіт прямо в серце
    І кривавий лишає слід.
    Поцілунком цвіт озоветься,
    Як чуттів непогаслий болід.

    Я беру його бережно в руки,
    А він тане, як трепетний сніг.
    Протікають крізь пальці муки
    І лягають повільно до ніг.

    12 травня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.07.06 22:04 ]
    Молода трава
    Я радію молодій траві.
    Хай народяться мрії живі!

    Ця трава пробилась до нас
    Крізь зими ворожий спецназ,

    Крізь зими надійну тюрму,
    Крижану, жорстоку, німу.

    Я іду і рву на шматки
    Ці пагілля терпкі і шорсткі.

    Я укритись не можу, на жаль,
    В трав'яну турботливу шаль,

    Прочитати книгу її,
    Де злилися букви живі.

    Я впаду в траву, в забуття,
    Де кінець і початок життя.

    17 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  3. Борис Костиря - [ 2025.06.30 21:04 ]
    Аритмія
    Аритмія в думках, аритмія у вірші.
    Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

    Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
    У стихії шукаємо знаків творіння.

    У безликості прагнем побачить обличчя.
    І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

    Неможливо знайти в аморальності совість,
    У розрізнених звуках - гармонії повінь.

    Ти пірни у криницю німих парадоксів,
    Ніби в трюм до розгнузданих диких матросів.

    Не знайшовши там сенсу, ти вийдеш на волю,
    Відкарбуєш у скелі призначену долю.

    Але як подолати лиху аритмію,
    Від якої і розум безсило німіє?

    Мабуть, ніяк, бо час відбиває нещадно
    Аритмію, в якій не написано щастя.

    9 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  4. Борис Костиря - [ 2025.06.29 22:15 ]
    Трава
    Безконечно росте трава,
    Невідчутна і ледь жива.

    І траві цій ніщо не указ,
    Вона дивиться в нас і про нас.

    Ця трава - ніби вічне зерно,
    Що проб'є асфальт все одно.

    Ця трава закриває красу,
    Поховавши у путах ясу.

    Філософський камінь впаде
    У траву, не здійснившись ніде.

    І гарячі сльози впадуть
    У траву, не зьагнувши суть.

    Що тепер ми шукаємо в ній?
    Сенс, який заніс сніговій.

    Чи збагнемо її письмена
    У стихії, де править мана?

    Ця трава поглинає усе,
    Що натхнення святе принесе.

    Ми б'ємося об ґрати її,
    Об темниці її вікові.

    8 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  5. Борис Костиря - [ 2025.06.28 21:13 ]
    Загублений твір
    Цей твір, який сховався у пучині
    Глибинних вод, потоків, бурунів,
    Пропав у невідомості, що нині
    Диктує нам свій первозданний гнів,
    Який нам світить із очей вогнів.

    Цей текст не є сакральним чи пророчим,
    Він народився у боях терзань
    Палаючого розуму, що ночі
    Спалив для праведних палких дерзань,
    Пожертвувавши маревом бажань.

    Цей текст згубився на полях просторів
    Комп'ютерних чи, радше, бісівських.
    Рукопис не горить, а тоне в морі
    Новітніх технологій нищівних,
    Які змішали доброту і гріх.

    6 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  6. Борис Костиря - [ 2025.06.27 22:07 ]
    Раптовий сніг
    Раптовий сніг, немовби кара неба.
    Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
    Нам кари іншої уже не треба.
    Сама ненависть падає до ніг.

    Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
    Раптовий сніг, як марення вві сні.
    Раптовий сніг крізь марево алюзій
    Явився парадоксом навесні.

    Що нам робити з цим нежданим ритмом?
    Куди втекти від Господа гримас?
    Космічний холод падає нестримно
    У хаотичність й невгамовність мас.

    2 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  7. Борис Костиря - [ 2025.06.25 21:08 ]
    Діалектика
    Це запах гною чи троянди?
    То діалектика страшна.
    І невідомо, чим же пахне
    Така полинна чужина.

    У розквіті вже є падіння,
    І у тріумфу є кінець.
    Вінок троянд несе прозріння,
    Що це диявольський вінець.

    І у вершині є низина,
    В багатолюдді - самота.
    Так відкололась половина
    Від тебе, де цвіли жита.

    Ця діалектика вершиться
    У душах і на небесах.
    І справедливість не здійсниться,
    Поки у клітці буде птах.

    12 березня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  8. Борис Костиря - [ 2025.06.24 21:40 ]
    Роздвоєння
    Це грім звучить чи гуркіт канонади?
    Роздвоєння, як вістря боротьби,
    Як відгомін Господньої тиради,
    Доноситься противенством доби.

    Не знаємо, де можемо спіткнутись -
    На міні чи на грудах кам'яних.
    Ми навіть не встигаєм озирнутись,
    Як доля б'є прямісінько під дих.

    Роздвоєння не тільки у людини -
    Так Всесвіт розколовся, мов яйце.
    І в поєдинку люті половини
    Пекельним вітром дихають в лице.

    8 березня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  9. Борис Костиря - [ 2025.06.23 21:09 ]
    Останній сніг
    Останній сніг вже сходить із арени,
    Як сивина, як марево із хвиль,
    Що напливає з підсвідомих терен.
    Не розрізниш, де правда, а де цвіль.

    Останній сніг напливами прибою
    Нечутно попід двері підповза,
    Де зло й добро злилися у двобої.
    У гулі не почуєш крики "за".

    Останній сніг, як барс чи як пантера,
    Під ноги ніжно й лагідно приліг.
    Немовби білими грудьми Венера,
    Останній сніг закриє твій поріг.

    1 березня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  10. Юрій Гундарєв - [ 2025.06.23 09:56 ]
    Пол Маккартні - 83!
    Легендарному музикантові виповнилося 83 роки!
    Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…

    Часом здається: все в Лету кануло,
    мідним тазом враз накрилося…
    Раптом лунає голос Маккартні -
    і відчуваєш за спиною крила…

    Чуєте хрестоматійні акорди,
    знайомі до щему ноти?
    Знову сер Пол на сцену виходить
    із прапором синьо-жовтим!

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  11. Борис Костиря - [ 2025.06.21 21:04 ]
    Сніги
    Я хочу пірнути в сніги,
    У сон, невідомість, пургу,
    В пекельне обличчя жаги,
    У білу безмежну труху.

    Я питиму сніжне вино,
    До краплі, до самого дна.
    Простелеться біле руно,
    Явивши небес письмена.

    Я хочу пірнути туди,
    До краю небесних святинь.
    Сніги замітають сліди,
    Ховають надії до скринь.

    Слова упадуть назавжди
    В яругах крутих, як змія.
    Лиш тільки прозріння не жди,
    Воно розчинилось в полях.

    20 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  12. Борис Костиря - [ 2025.06.18 21:15 ]
    Уламки любові
    Уламки любові, уламки світів,
    Які народились, щоб швидко померти.
    Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
    Де вже не існує народжень і смерті.

    Уламки любові ніяк не збереш,
    Вони розлетілися в простір печальний.
    У дикому реготі буйних пожеж
    Вони заспівають про вічний початок.

    Уламки любові, немов камінці
    Коштовні й такі непоправно розбиті.
    Ти бережно їх потримаєш в руці
    Й відпустиш, неначе небачені квіти.

    4 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  13. Борис Костиря - [ 2025.06.17 21:02 ]
    * * *
    Порожня сцена і порожній зал,
    Порожній простір, пристрастей вокзал.

    Ряди порожні, як полеглі роти,
    Стоять в чеканні неземної ролі.

    Усе вже сказано, проспівані пісні,
    Немов заховані під снігом сни.

    Де ті слова, що здатні породить
    В душі урочу і величину мить?

    Де ті слова, що пронизають нас
    І над якими непідвладний час?

    Слова, які розтоплять пустоту,
    Які глаголять істину просту.

    Порожня сцена вимовить слова,
    Які не розуміє голова.

    Та це єдино правильні, живі
    Слова, що проростають у траві.

    Це слово первозданне, як струмок,
    Яке здолає навіжений смог.

    13 січня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  14. Борис Костиря - [ 2025.06.11 21:01 ]
    * * *
    Кленки в недобудованому домі -
    Це сутності, що рвуться врізнобіч.
    В думок і дій невидимім огромі
    Проглянуть голоси незгасних свіч.

    Кленки до нас промовлять нескоримо
    Крізь цеглу і руїну навкруги.
    І родяться від неба дані рими,
    Які прокреслять нам святі круги.

    Руїни не лише у цьому домі -
    Руїни у думках і почуттях.
    Ти вийдеш і у просторі, як морі,
    Співатимеш, як визволений птах.

    30 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  15. Артур Сіренко - [ 2025.05.25 12:50 ]
    Травневий дощ
    Я сьогодні зайшов до знайомого хайдзіна, що пише під поетичним псевдонімом Хару-но Канашімі (春の悲しみ). За вікном лив нескінченний травневий дощ, довгий як погляд ченця, що вдягнений в чорне. Після чайної церемонії садо (茶道) ми сіли віршувати. Вишні давно відцвіли, навіть квіти айви загубили свої пелюстки в безодні минулого. Кінець весни навіть птахи зустрічали сльозами, не те що Небо. Тому і не дивно, що випала тема для віршування «Травневий дощ» і я написав таке:

    * * *
    Горобець сірий
    Сів на квітучу акацію.
    Травневий дощ.

    灰色のスズメ
    花の咲いた木の上に座って。
    晩春。雨。

    * * *
    Замовкли птахи.
    В порожнечі сірості
    Травневий дощ.

    鳥たちは静かになった。
    灰色の空虚の中で
    晩春。雨。

    * * *
    Вершину Фудзі
    Сховала сива імла.
    Травневий дощ.

    富士山の頂上
    灰色の霧に隠れています。
    晩春。雨。

    * * *
    Калюжами йде
    Гейша в дерев’яних сандалях.
    Травневий дощ.

    水たまりを歩く
    草履を履いた芸者さん。
    晩春。雨。

    * * *
    Червоне кімоно
    Не захистила парасолька
    Від цього дощу.

    赤い着物
    傘は私を守ってくれなかった。
    この雨から。

    Після віршування ми покликали гейшу в червоному кімоно, але навіть вона не змогла співати і грати на кото, коли падав на землю такий нескінченний і сумний дощ. Навіть смугастий кіт дивився на нас мовчки своїми сумними очима. Ми – четверо поетів (два самураї, гейша і кіт) слухали як падають краплі за вікном у мовчанні.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  16. Леся Горова - [ 2025.05.18 22:37 ]
    Попросися до мене у сон
    Попросися до мене у сон, хоч на ніч попросися.
    Я забуду, що думала - більше не хочу і бачить.
    Замотала ж у папороть свіжу бажання гарячі,
    Обірвала під ноги той цвіт, що ховався у листі.
    Там, де місяць блакитний над лісом, укотре вовчиця
    Заведе про загублені пристрасті пісню із плАчу.

    Та співатиме, доки із неба не зІллється срібло,
    Не стече на дуби, не розсіється росяним ранком.
    І розІб'ється сон, розлетиться на безліч уламків.
    Буду болісно ранити руки, бо раптом осліпну,
    Як збиратиму їх, поки день не окутає світлом:
    Спонукає забути, просила про що і була ким.


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  17. Ігор Шоха - [ 2025.05.13 10:51 ]
    Відлуння неповторного
    Я ангел її, та не знає вона,
    що ми одне одному ехо... луна,
    якщо подивитись у небо ясне,
    обом усміхається щастя одне.
    Вона була тою з омріяних див,
    яке як ікону я боготворив
    у ночі осінні, у дні весняні,
    являється й досі мені уві сні
    те неповториме у юності, де
    минуле опало як листя руде,
    і де у моїй течії житія
    усе ще вона половинка моя.
    Так само немає дорожчої за
    ту мить, як упала солона сльоза
    росою у теплі долоні мої
    і пахли фіалкою коси її.
    Тепер ми обоє напевне смішні
    у іншому світі... у віщому сні
    ще падає наша вечірня зоря
    моя найясніша, чужа, нічия...
    ..................................................
    А душі то наші у різних світах,
    літаю до неї як зоряний птах.

    05.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  18. Леся Горова - [ 2025.05.07 18:27 ]
    Люстерце
    Шепоче, чуєш, дощ? У шибку б'ється,
    І краплі розтікаються на знаки.
    Ні, не таємні. Пишуть: Леся Леся,
    До купи тулять половинки серця,
    Малюють ще приємності усякі.
    А ніч за мокрим склом - немов люстерце,
    Де лик, з якого слід років зітерся.

    Шепоче, чуєш, дощ? Так мама тихо
    Колись давно шептала на ніч казку.
    Ти заколихуй, мамо, заколихуй
    У теплий сон, і заступай від лиха.
    А тихий дощ у землю - Божа ласка!
    ...
    У землю, де війна скаженим риком...
    На склі за мить мої малюнки зникли.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (1)


  19. Валерія Коновал - [ 2025.05.04 15:08 ]
    Вона торкається моїх пліч…
    Вона торкається моїх пліч,
    Грає на сокирі скрипаль.
    Вона говорить: “Зв’язок — то біль”,
    У грудях б’ється хришталь.

    Він дивиться в мої зелені очі,
    Сміються діти за вікном.
    Брехливі зірки, оманливі ночі —
    Він потайки йде через сон.

    04.05.2025. 01:36


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Леся Горова - [ 2025.05.04 15:16 ]
    Герда
    Холодний вітер оббиває крони,
    Завчасно вбрані квітнем беручким.
    Лахміття біле трусить на стежки.
    І цідиться ранковий срібний промінь
    На крижаного шереху стіжки -
    Морозу слід, що товкся безборонно.

    Безсердно і безжально цілувати
    Рожевий цвіт йому було у кайф.
    Так замерзав колись у казці Кай.
    А злу б скалок ув очі насипАти.
    Тікай, наївний хлопчику, тікай.
    Я Герда у сльозах посеред саду.



    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  21. Леся Горова - [ 2025.03.21 12:32 ]
    Стодола
    Шукай, душе моя, ти місця світлого
    У ранку сивому, у далі грозовій.
    Хоч вогнище притухло, знай, що тлітиме
    У ньому жар. Він запульсує квітами,
    Як зловить вітру свіжого повій.

    І чи тоді, душе, захочеш спокою,
    Як родяться слова-краплини з хмар,
    А з ними спалахи вогню високого -
    На крилах підіймають і закохують!
    Чи випустити схочеш Божий дар?

    Пристанок світлий твій у слові-полум'ї,
    У слові-вірі, слові-джерелі.
    Ті звуки безтілесні. Бути голою
    Тобі чи сила? Стану я стодолою,
    Де б твій вогонь, душе моя, горів.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  22. Софія Пасічник - [ 2025.03.18 16:21 ]
    Осіннє (Вона сповита жалем за «колись»)
    Краса чудна́, зажурена, глибока,
    О скільки б ти до ніг їй не вклонивсь,
    Вона на тебе дивиться звисо́ка,
    Вона сповита жалем за "колись"..
    Краса смутна́, затаєна, жорстока,
    О скільки б ти на неї не моливсь,
    Вона така пекельно одинока,
    Як вирішив піти – хоч озирнись!

    15.01.2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  23. Ігор Шоха - [ 2025.03.13 12:39 ]
    На пройдені стежки-доріжки
                            І
    Щезають в позолоті ореолу
    за обріями синіми птахи
    ключами, замикаючи по колу
    поза війною найдені шляхи...
    по добрій волі, та у час лихий
    пора й мені по азимуту цьому
    податися із вирію додому
    як води ручаями до калюж
    на фініші сезонного польоту
    іще живою птахою супроти
    коловороту віртуальних душ,
    що осягають неземні висоти.

                            ІІ
    Ідуть літа і тягнуться роки
    і днями, і ночами у розстрочку
    за течією вічної ріки
    із пункту А і до тієї точки,
    де й досі на дубовому місточку
    зійшлися всі дороги і стежки.
    Туди і я весною повертаю
    як ті птахи у сизій далині,
    що долітають у височині
    до отчого омріяного краю,
    де ближчає душі до того раю,
    якого не найду на чужині,
    яку уже до вирію лишаю.

                            ІІІ
    Усе минає, та не все мине
    у павутинні витканої долі...
    не упаду я воїном у полі,
    та лихо все одно не омине
    у лабіринті житія... одначе,
    яке болото я ще не побачу,
    які людці не вилають мене
    за рідну мову, за колючу вдачу,
    за те, що не терновий мій вінець,
    хоча і чую, – ой, терпи, козаче!
    І нині уривається терпець,
    коли почую, вибачте, собачу
    устами малороса і побачу,
    який їм уготовано кінець.
    Зелена тля готує їх до здачі,
    хоча лунає в кожній передачі, –
    рашизму – ні! Та гасло – не указ
    і воювати нікому за нас...
    ..................................................
    що орками посіяне зимою,
    ще зійде українською весною
    як має бути і було не раз.

    03.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  24. Олег Герман - [ 2025.03.09 19:57 ]
    Місто туману
    Вечірнє місто, туман і тиша.
    Горять вогні, мов бліді зірки.
    Його скелети землею вкриті,
    Там щось своє заховав і ти.

    Всі таємниці й старі легенди
    Порожніх вулиць, холодних стін
    Навряд згадаєш і недаремно,
    Бо сам забути це все хотів.

    Та в цьому місті серед туману
    Ще так багато бродячих душ,
    Що погубили свої бажання
    Й безсило в небо прокльони шлють.

    Не сам ти в натовпі поміж тіней.
    Хоча б від себе вже не біжи!
    Туман розвіється, просвітліє...
    Там відшукаєш свої сліди.



    09.03.2025


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.6)
    Коментарі: (2)


  25. Леся Горова - [ 2025.01.11 08:16 ]
    Зоряний міст
    Ніч пливе молоком. Небо дивно підсвічене, то
    Розливається місяць в тумані, що злегка нависнув.
    А де вітер його розірвав, там зоріє місток,
    У якого перила оздоблені сяйним намистом.

    Затамовую подих. Мене ряснозоряний міст
    Вабить покликом незрозумілим, астрально магічним.
    Може дім - не Земля? Може в іншому вимірі зміст,
    І місток над туманом - майбутня дорога у вічність?

    Хто торкався коштовних перил, той назад не вертав:
    До надій, що окрилять, цілунків, що серце запалять,
    До дощів і садів, до полів і до росяних трав.
    В бік один. По щаблях вище й вище. Лишаючи пам'ять.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  26. Олег Герман - [ 2025.01.10 21:37 ]
    В темряві
    Останній промінь втомленого сонця
    Ліниво впав за обрій і погас.
    А вслід за ним, підкравшись незнайомцем,
    Холодний морок вкрив усе нараз.

    Загинув день, змарнівши у риданнях,
    Затих (чи зник кудись?) веселий сміх.
    Забути все —  одне лише бажання,
    От тільки жаль, і соромно, і гріх...

    Пітьма вповзла у розум. Навіть тіло
    Якесь чуже, та й сил давно нема.
    Той час, коли по-справжньому раділи,
    Сприймається мов сон або обман.

    Та ось, коли, здавалося б, ще трохи
    І ніч зійде нарешті нанівець,
    Ти шлеш під три чорти всіх лжепророків,
    Бо це лише початок, не кінець...


    10.01.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (5)


  27. Ігор Шоха - [ 2024.12.29 16:15 ]
    Тропи катарсису
                          І
    Усе ще бачу ту хатину,
    що біля гаю край села,
    яка притулку не дала
    приблудному своєму сину.

    Та не караюсь у журбі...
    ані жалю, ані печалі,
    що далі... чимчикую далі,
    коли стає не по собі.

    Іду за обрії край неба,
    де у блакиті далини
    роняють сльози сиві верби
    на спориші і полини.

    Он і береза кучерява
    зринає із дитячих літ
    і тихо скрапує на трави
    зелені сльози білих віт.

    На осоку упали роси
    і ополіскують її.
    На бистрині у течії
    лоза у Росі миє коси,
    а запізніла сиза осінь
    змиває спомини мої.

                          ІІ
    Минуле пише некрологи.
    У світі марної краси
    за перехрестями дороги
    я чую давні голоси.

    Окремішні не забуваю,
    але у хаосі оман
    лише один оповиває
    вуалі білої туман.

    Моя навіяна примара,
    сомнамбула... і не війна
    тому причина і вина.
    Але вона мені до пари,
    допоки падає за хмари
    моєї юності луна.

                          ІІІ
    Іти утомливо, та мушу
    побачити хоч уві сні
    усе, що дороге мені
    уявне, видумане, суще...
    минуле очищає душу
    майбутнє – у далечині...
    .........................................
    на місці хати купа хмизу,
    заросла яма куреня
    ще осідає... і щодня,
    допоки ближчає до тризни,
    стає ріднішою дідизна,
    аніж безпам’ятна рідня.

    12.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  28. Богдан Фекете - [ 2024.11.05 13:19 ]
    Маю.

    Маю слова - роблю з ними що хочу
    Маю діла - не дзвоніть мені серед ночі
    Маю нерви - міцні як якірні троси, перетерті
    Роблю жертву - коли слухаю ваші бредні

    Маю голод - їсти, спати, а пак довго сидіти у бударови.
    Маю гордість - приносить біду вона за бідою
    Маю юність - лем тіло про це не знає
    Маю гідність - це добре, коли є що до чаю.

    Маю страхи - не командують мною, але заважають
    Маю гріхи - відмолю потім, колись, обіцяю
    Маю плани - лиш розходяться вони з ділами
    Каравани йдуть далеко, а мене не пускають

    Маю гроші - пак раз лем - і вже не маю
    Маю ношу - несу її як хрест, до раю
    Маю час - споглядаю життя з краю
    Маю любов - як малятко її плекаю

    Маю біціглі - скочу на них і від чогось тікаю
    Маю книжки - тішуся їм, а вже потім читаю
    Маю борги - то ви так казали, а я не пам'ятаю
    Всі ми лохи - визнайте це, я за вас вболіваю.

    Маю роботу - не дає ми спокою і бути в печалі
    Маю городи - не гноєні та не копані, знаю!
    Маю з усім цим загуру - маю, маю.
    Йсе ня держить вертикально - вдихаю та виживаю.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.5) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  29. Ігор Шоха - [ 2024.10.26 12:27 ]
    Мандри по колу
    Позаростали
    биті дороги,
    поки ставали
    на босі ноги,
    побиті лікті,
    утяті крила...
    де нас у світі
    ще не носило,
    та як ніколи
    хочу додому
    попри утому
    бігти до школи
    поза ровами,
    понад ярами,
    поки є мама
    й небо над нами,
    ще учимося
    емігрувати,
    не боїмося
    чужої хати,
    та не поїду
    на кращі села...
    мої сусіди
    із Оруела:
    свої, чужинці,
    неситі, босі,
    є українці,
    є й малороси.
    Може, побачу
    чиюсь Марусю,
    і не заплачу
    а... засміюся.

    10.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  30. Світлана Пирогова - [ 2024.10.16 10:56 ]
    Бринить колишнє (квадратне римування)
    Хіба забудеш?
    Слова, що говорив
    Проникли в душу
    Непомітно так.
    Яскраві будні,
    Бадьорості порив
    Влягався плюшем,
    відчувався смак.

    А зараз тиша,
    Осінняя журба.
    Вже дні пожовкли,
    Схилена трава.
    Сумує вишня,
    І тих думок юрба.
    В минулім жовтні
    Пам'яті ужва.

    Якби вернути
    Ніжності хвилини.
    Чуттів всесилля,
    Бо ніби гріє.
    Поникла ж рута,
    Холодніє днина.
    Слабіють крила,
    Слабіють мрії.

    І вже не можна
    Повернути долю.
    Не стане вишня
    Молодою знов,
    Бо осінь схожа
    На луну у полі.
    Бринить колишнє,
    Мов душевний схов.


    Рейтинги: Народний 6 (5.84) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  31. Леся Горова - [ 2024.09.21 12:11 ]
    Вечірнє
    Вечір тіняву тче ажурну,
    І спадає по краплі гулко.
    То гріхи й грішки мене журять
    В сповідань моїх перегуках.

    Тиша ллється, та не вспокоїть,
    Не обійме, така колюча.
    А мені її, надважкої,
    Щедро видала неминучість.

    І росте вона в синіх тінях,
    Вболіває у давніх саднах,
    В ній думок моїх шепотіння,
    Про забуті за дня досади.

    Чи забуті, а чи припнуті,
    Чи стриножені скрутом дужо,
    Спаленілі чуття- салюти
    Блиском зоряним по калюжах,

    Де так рівно дорога мокра
    Мірить вибої глибиною.
    Цідить вечір думки і кроки,
    Тишу гонить услід за мною.




    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  32. Ігор Шоха - [ 2024.09.15 11:07 ]
    На хвилях долі
    Згасає літо і за пеленою
    минулого ще жевріє тепло.
    І у житті до осені пішло,
    а там уже й зима, само собою
    іде по колу, як уже було.

    Чи то іти лишилось недалеко,
    чи ностальгія, чи така пора,
    що душу потривожили лелеки
    і на прощання заміняють легко
    жару і спеку туга і жура.

    І як це не печально визнавати –
    останню ниву скошує війна.
    І як не важко це переживати,
    найтяжче те, що незагойні втрати
    це найдорожча за життя ціна.

    Не радують майбутнім ворожбити,
    та є до кого душу прихилити,
    лягає карта знову за Дунай
    у затишний і миролюбний край,
    де помагають вижити... а жити
    чи виживати, – Боже, помагай.

    09.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  33. Леся Горова - [ 2024.09.12 14:01 ]
    До рук твоїх...
    До рук твоїх тулюся шкарубких.
    Вони мені тепліші за осоння.
    Ніжніші за усі м'які шовки -
    Натруджені і затишні долоні.

    Закрий мене плечима від жури.
    Сховай мене в обіймах від тривоги.
    Твій погляд так надією горить,
    Що й у мені палає віри вогник.

    Зігрілась ним, і дух не зледенів.
    Зміцніла ним, і не знесла негода.
    І злудою мутних напівтонів
    Не вкралась у взаємність прохолода.

    В тобі биттям сердечним зазвучу -
    Притисни міцно-міцно! Я не проти.
    Послухай - вітер біля нас ущух.
    А як грозився бурею збороти!


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (4)


  34. Юрій Поплавський - [ 2024.09.09 10:39 ]
    Осінній настрій
    Все вірно, подруга моя,
    Часів сурових і не тільки.
    Ти й так терпіла дуже довго
    І не вина тепер твоя,
    Що так раптово впали стрілки.
    Прекрасно коли є світанок,
    Та все ж і є завжди кінець.
    І все частіше той вінець
    Сумний приходить на останок.
    Таке життя. Не треба сліз…
    Ось верболіз схилився вниз.
    Або зламає його вітер
    Або сокира скальп зніме.
    Кому потрібно це німе
    Кіно нікчемне і старе,
    як потороча серед жита…
    Життя жорстоке, правда це.
    Хоча можливо добре жити.
    Та все ж прийдеться заплатити
    За сміх, за сльози, за любов…..
    А все проходить, навіть, дощ
    Осінній, прикрий і сумний.
    Безлисті всі дерева площ
    На срібно-сніжний ждуть сувій.
    Світанок переходить в день
    А вечір засинає в ніч…
    І як не глянь, куди не кинь
    Сумнішає наш кожен спіч.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  35. Леся Горова - [ 2024.09.02 13:24 ]
    Чи не багато осені мені...
    Чи не багато осені мені?
    У небі осінь, в погляді і в серці,
    В неспиннім леті все коротших днів,
    У недосяжності примарних сенсів.

    У шурхоті листків, ніби листів,
    Згасанні їх крихкої позолоти:
    Учора ніби перший пролетів,
    А завтра всі під ноги вітер скотить.

    А ніч, як повінь - розливає тінь,
    Що гусне, поки чорною не стане.
    Я знаю, любий, як би ти хотів
    Моєю усмішкою красити світання,

    І захватом моїм від хризантем
    Та дзвону горобиної бравади.
    Таке бажання тепле і просте.
    Чому ж мені так осені багато?


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (3)


  36. Леся Горова - [ 2024.08.17 18:37 ]
    Коли із саду відлетять птахи...
    Співатиму я ще тобі, зажди,
    Коли розбавить сльози струмінь прісний,
    Душа моя огорнеться у пісню
    Джерельної холодної води.

    Пробач, коли від того защемить.
    Співатиму я, мабуть, дуже тужно,
    Як скине пелюстки спізніла ружа
    В німі сніги прийдешньої зими.

    Коли із саду відлетять птахи,
    Осяде дощ на шибці, як намисто,
    Мелодія проллється дивно чиста -
    Моє бажання здійсниться таки!

    Постеляться яскраві килими
    Тобі під ноги, щоб в зачаруванні
    Не думалось, що то листки останні.
    Пробач, коли від того защемить.


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  37. Світлана Пирогова - [ 2024.08.03 09:33 ]
    Горда криця
    Не відбулось і не здійснилось, оминуло.
    Щось залишилось в оберемках літа.
    Бажання нині втомлені у клітці.
    Дощі заснули, не співають про минуле,
    І мальви не напились ще водиці,
    А спраглими губами нам шепочуть.
    О де ж ті незабутні серцю ночі?
    На тому місці - тільки горда криця.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.84) | "Майстерень" 5.5 (5.96)
    Коментарі: (4)


  38. Леся Горова - [ 2024.08.01 18:36 ]
    Літо
    Гарячий камінь ніжно гладять хвилі,
    На берег вийшла квітка синьоока.
    Здіймає літо зелень на вітрилі
    Й несе спекотне сонце на флагштоку.

    Тієї спеки і чекало тіло,
    Тримаючи будення на долоні,
    Щоб за п'янким смаком плодів дозрілих
    Пірнути в почуття твої бездонні.

    Посеред листя ж будуть мигкотіти
    Росою вмиті яблука зелені,
    Крізь гілля підглядаючи у літо.

    Я чую ноти дивної сюїти,
    Яку цвіркун з весни вивчав натхненно,
    Бо ти його просив заграть для мене.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (1)


  39. Світлана Пирогова - [ 2024.07.10 16:50 ]
    Ніколи


    Зустрілися у сплетиві доріг.
    В очах любов і смутку караван.
    Ніколи не прийду на Ваш поріг.
    Чужому щастю не завдам я ран.

    Навряд чи ми побачимось колись,
    Бо недосяжні мрійні береги.
    Я Вам не напишу ніколи лист,
    Хоч полум'я іще горить жаги.

    І зупинитись не попрошу час,
    Що сиплеться, мов друзки кришталю.
    Хоча щоденно думаю про Вас.
    І серце ятрить блюз мого жалю.


    Рейтинги: Народний 6 (5.84) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (1)


  40. Леся Горова - [ 2024.06.15 12:23 ]
    Мовлю...
    Мовлю сонцем і мовлю вітром я,
    Мовлю променем,
    Слів розмаєм, думок палітрою,
    Серцем стомленим.

    Та вмокаючи пера- образи
    В рути-шавлії,
    Мовлю так, щоб одну лиш обрану
    Ти кохав мене.

    Мовлю травами, мовлю квітами,
    Снами віщими.
    Поки слухаєш, то хотітиму
    Мовить віршами.

    Мовлю небом у сяйві місячнім,
    Ранку подихом,
    Словом-миттю і словом-вічністю,
    Словом-подивом.

    Бо дивуєшся - як веселку я
    Вимальовую?
    А із неї на тебе плЕскаю
    Словом-пломенем.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (12)


  41. Леся Горова - [ 2024.05.09 07:24 ]
    Як тільки зацвітає виноград
    Як тільки зацвітає виноград,
    Мені приходять виноградні рими.
    Його цвітіння потайне, незриме,
    Й вечірній під лозою променад
    Укутується золотавим димом:

    Летить пилок, торкається до вуст ,
    Хоча від нього і не захмеліти,
    Хмеліє ним хіба що літній вітер,
    Підсушуючи розсип дощову,
    Що оросила яшму непомітну.

    І я сама злітаю до зірок
    За тим повівом, що пахтить блаженно,
    Й натхнення виноградного у жменю
    Набравши, умочу туди перо -
    Твоє солодке написати ймення.
    06.2023.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (4)


  42. Леся Горова - [ 2024.05.04 08:06 ]
    Миті

    Так забракло мені того променю, що поза хмарами
    Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
    Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
    І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.

    Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
    Так забракло достотності слів, змалювати чуття.
    Я миттєвостей втрачених перебиваюся безліччю.
    А вони наді мною вітрами- роками летять.

    Та чекаю укотре нової спромоги- можливості.
    Вірю вперто що згодом, що завтра цю мить осягну.
    Лише б лебеді, сад, почуття за словами лишилися,
    Тішив промінь, сосняк, і бажання стрічати весну.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  43. Леся Горова - [ 2024.04.28 07:05 ]
    Райдуга
    Подивися у очі мої, та невже ти
    Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
    Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
    Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.

    Я у ніжних долонях вербою відтану,
    Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
    А весна обіцяла мені віднедавна
    Простягнути між нами омріяних райдуг мости .

    Все, чого б не хотілося, трапиться з нами,
    І на сум учорашній складемо весняний ремікс.
    Ну а травень не стане лякати громами,
    Нам щоразу даруючи райдуги зведений міст.
    05.2023.


    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (2)


  44. Юрій Гундарєв - [ 2024.04.25 09:23 ]
    Дощ, вона і Маркес

    Дощ, як в Макондо, йде та йде.
    А вона - сама під дощем.
    Вже не ранок, та ще не день.
    Ще не радість, та вже не щем…

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  45. Леся Горова - [ 2024.04.13 08:10 ]
    Пелюсткова тінь

    Вже вкотре яблуня цвіте, і знову подив -
    Сплелася тінь з одних лиш пелюстОк,
    Зайду до неї, затамую подих,
    І щоб не розтоптать - притишу крок.

    Збиралась довго, й от розквітла зранку ,
    Запінила безлисті ще гілки.
    Стою, як в казці, у її серпанку.
    Пелюстка тихо впала до руки -

    Дмухну на неї, й полетить до тебе
    Дніпром мого привіту тепла мить
    З процідженим через пелЮстки небом.
    Підстав свої долоні, щоб зловить!
    05.2022.



    Рейтинги: Народний -- (5.81) | "Майстерень" -- (5.96)
    Коментарі: (2)


  46. Олег Герман - [ 2024.04.03 23:31 ]
    Не йди!
    Залишся, кохана!
    Благаю, не йди!
    Не час ще вмирати любові.

    Та дощ розмиває
    Сльозами сліди
    І мовби із відчаю стогне.

    Чомусь пригадав я
    Ті давні часи,
    Як сипав прокльони на долю,

    Та вірив незламно,
    Бо знав — саме ти
    Усі мої рани загоїш.

    А зараз ще рано
    Палити мости.
    Усе повернутися може:

    І ніжні світанки,
    Весняні квітки,
    І довгі душевні розмови.

    Кохаю без тями.
    Благаю, прости!
    Поставмо не крапку, а кому!

    Ти знову побачиш,
    Що в світі лиш ми...
    А більше не треба нічого.



    03.04.2024

    _________________________________

    Не йди! (блюзова розминка)

    Залишся, кохана! Благаю, не йди!
    Благаю, кохана, залишся! Не йди!
    Не час помирати ще нашій любові.

    А дощ розмиває сльозами сліди.
    Цей дощ невблаганно змиває сліди,
    Немовби із відчаю плаче і стогне.

    Чомусь пригадав я ті давні часи.
    Згадалися раптом ті темні часи,
    Як сипав невпинно прокльони на долю,

    Та вірив незламно, бо знав — саме ти!
    Я вірив безтямно, бо знав — тільки ти
    Усі мої рани коханням загоїш.

    А зараз ще рано палити мости.
    Зарано між нами палити мости.
    Назад повернутись не пізно і можна.

    Ти знову побачиш, що в світі лиш ми.
    Насправді побачиш, що світ — тільки ми,
    А більше не треба нікого й нічого.



    03.07.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (4)


  47. Олег Герман - [ 2024.03.31 16:28 ]
    Може, ще колись...
    Зіграєм, може, ще колись в кохання?
    Ти пам'ятаєш
    безсонні ночі,
    як неохоче
    впускала з-за фіранок блудний день?
    (Якби могла, прогнала б тут же геть)

    Мені здавалось, світ став яскравішим,
    а люд добрішим.
    Хоч ненадовго
    печаль замовкла
    і не важливо вже реальність це чи сон,
    чи вільний я, чи взятий у полон.

    Усе раптово зникло непомітно.
    Так божевільно,
    не зовсім щиро,
    нестерпно мило
    і дивно якось долі заплелись.
    Зіграєм, люба, може, ще колись...



    31.03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (6)


  48. Леся Горова - [ 2024.03.12 14:57 ]
    Пролісок
    Хоча теплом не дихаєш - я тану.
    Чи то виною сонце весняне,
    Що, розтопивши сніг, у хвилі таїн,
    У синь квітучу землю одягне .

    Ти пошукав би пролісок за містом:
    Листок шатеновий, як коси, підійма,
    Маленький і тонкий, але як міцно
    Тримає голову! А погляд з-під пасма!

    То мій. Не віриш? Подивись довкола -
    Залитий ніжністю і твій бетонний сквер.
    Там ряст синІє. А на ньому - бджоли -
    Послала глянуть: ти із ким тепер?


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  49. Леся Горова - [ 2024.03.02 12:07 ]
    Ранковий промінь

    Ранковий промінь у долоні.
    Лоскоче березневий подих.
    Незатишно і сіро поки.
    Та рушили по вітах соки,
    І сірокрилки невгомонні
    Розтрушують зимовий спокій.

    Він опадає м'яко, тихо,
    Знебарвлені торкає трави,
    Які осонню сад підставив
    Минулорічними пластами,
    Що пріють почорнілим жмихом -
    Останнім сховом крапель талих.

    А в мене у долоні - сонце!
    Чекаю, як воно зігріє!
    Ловлю весняну ейфорію,
    Де кожна брунька - світла мрія,
    Й сама, пробуджена теплом цим,
    Гарячим словом пломенію.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  50. Ігор Шоха - [ 2024.03.01 21:57 ]
    Навперейми невидимому
    Сьогодні ще гуляю я
    на березі крутому,
    а уночі душа моя
    цугикає додому.
    І педалюю... уві сні
    у неурочу пору
    на двоколісному коні
    верхи по косогору.
    Як і тоді, коли узрів
    у полі юне диво,
    але... упав, бо не умів
    триматися за гриву.
    Не угамовується кінь,
    алюром і галопом
    несе мою до неї тінь
    оазою Європи.
    Живе у пам’яті дівча,
    тому і... може бути,
    що я її не помічав,
    але не міг забути.
    Та уявляється мені,
    як я на білому коні
    із далечі вітаю
    мою омріяну до сліз,
    але у маєві беріз
    її уже немає.

    03.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   19