ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2019.07.23 03:12
На листі потьмяніла бірюза,
І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
Осінній смуток в душу заповза,
Вогні у небі, як відьомські мітли.

Літак у темряві летить, свистить,
І сопла випускають скрип і скрегіт.
У моторошних призвуках на мить

Іван Потьомкін
2019.07.22 22:06
Коли од раббі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю,послухаю, зустрінусь...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уж

Серго Сокольник
2019.07.22 22:01
День закінчує вечір
Нескінченності літа. І ось
В небі пташка щебече,
Що замерзне в зимовий мороз...
І метелик літає
Від кульбаби до хмелю... Та ні...
Він свою відшукає
Поміж скелець труну у вікні.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 17:34
Ще не бачу таємної кнопки.
Викликати спецназівців - зась.
Йде нападник: перевертнем, гопки...
Таргану висота не здалась.

Висихає невдаха тропічний.
Дві петарди по ньому... і тиш.
Повз до мене повз Ямпіль та Ічню,

Сергій Губерначук
2019.07.22 15:18
Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій

Олександр Сушко
2019.07.22 13:19
Варить гарно в торгаша кебета,
Не потрібна бізнесу війна.
Мають дезертири президента
Не солдата, а веселуна.

Цирк на дроті років п'ять ітиме,
Віп-паяца полк охороня...
Мій окоп патьоками рудими

Тетяна Левицька
2019.07.22 13:16
Не впаду! Уже трималась
за життя прозорі весни,
за ковток води причала,
кригу, що повік не скресне.

Так трималася за небо,
що аж пальці заніміли -
над хатиною, іще ж бо

Олександр Бобошко Заколотний
2019.07.22 11:25
За Фаренгейтом
вже під чотириста п’ятдесят.
Рею! Ще зовсім трохи – і…
все спалахне,
й не врятуватись нам від невігластва (свят-свят-свят!),
хоч би і Світязь на полум’я вилити. Ч

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 10:00
А брехня не куля і не меч -
змій лускатий, з-за ліани виліз.
Обирай війну чи не переч,
друг мовчить, покашлює: "Не в силі...".

Із пащеки ллється лабуда,
виверти фіксуються на плівку.
Снивсь у зливу дух-Сковорода,

Олександр Сушко
2019.07.22 09:44
Народець глупству, врешті, здався,
Голосував, мабуть, і ти...
Сховатись хочу у оазу,
Пірнути в краплю самоти.

А там - похилені берізки,
Ріка хлюпоче в береги...
Натомість маю партій списки,

Олена Побийголод
2019.07.22 09:02
Із Івана Буніна

Під небом неживим свинцевим -
похмурість лісових пустель:
нема кінця в снігу деревам,
й далеко до людських осель.

Лише туман молочно-синій,

Вікторія Торон
2019.07.22 08:50
Коли тікає глузд, тоді згасає світло,
слизька гаряча ніч розчахує свій зів,
немов отруйна брость, брунькується і квітне
щуроподібних лиць ошкірений загін.
Вони візьмуть в кільце, страшні химери хатні,
і ти вже белькотиш від наступу погроз:
«Та це

Ігор Деркач
2019.07.22 08:44
Що не написано у небі,
то є табу. От є! І – край.
Якщо кебеті не до тебе,
то і кубіту оминай.

У Феї не проси авансу,
у Геї щастя не проси.
Нема удачі, мало шансу –

Микола Соболь
2019.07.22 08:07
– Порохоботи!
– Зрадофіли!
Люди! Чи ви подуріли?
Оком не встигнете моргнути –
Країни вже може не бути!
Туман застеляє очі.
У зраду грають і руїни.
Тільки ніхто не хоче

Володимир Бойко
2019.07.21 23:15
Я тебе не забув,
Хоч і мав неодмінно забути,
Вже вогонь догорів,
Дотліває дощенту зола.
Але час проминув
І послабшала дія отрути,
З океану чуттів
Позосталися бризки тепла.

Ніна Виноградська
2019.07.21 20:11
За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
Та половіє, повниться колосся,
І пахне липа, а дощу нема.

З'єдналось поле з синім небокраєм
І прапором держави скрізь цвіте.
А невеличка перепілок зграя

Сергій Губерначук
2019.07.21 15:16
Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

Тому у цім саду я тишу переймаю
і споглядаю час – метелик над’ідей…
Хай пурхають

Микола Дудар
2019.07.21 14:54
Будь-де і будь-коли
Прийде на поміч
Одна із тисячі молитв -
Дівочі очі…
Погодьтесь, сила їх
Є віковічна
В серцях все точаться бої
Ой… чоловіче —

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 14:53
ця наповненість має дзеркала і шлюз.
Десь обшмульгані двері, бенкетки, завіси.
Я росла між аланів, напудрених люсь
на горбочку левади сараєвих місив.

Ми збирали з бабусею (ша...) кізяки.
Кроленята пищали - рожеві, гладенькі,
жабенята стрибали у гл

Віктор Кучерук
2019.07.21 14:35
Не вимислити мріями пори
І не відчути в дивних сновидіннях
Той час, коли у любощах гориш,
Від самоти шукаючи спасіння.
В гарячих блисках жданого вогню
Зникає світ навколишній раптово,
Але тебе в тому я не виню,
Що опинився в полум'ї любові.

Олександр Сушко
2019.07.21 13:41
Заплановано в середу
Страту. Кличуть лакуз.
Відьма трутою велету
Зробить звично укус.

Регітня у гармидері,
Крики: - Шкіру лупи!
Мляво глипають сидори

Ігор Деркач
2019.07.21 11:22
ІДо світанку – урочиста мить.
На орбіті тане двоєликий,
обіцяє – буде день великий!

Розбудили зоряну блакить
лісові і польові музики.

Ирій синім полум’ям горить.

Олена Побийголод
2019.07.21 09:32
Збулося! Я - бабуся.
Уляпалась таки.
Тепер, мабуть, зігнуся,
як інші всі бабки;

тепер, мабуть, полізе
з-під фарби сивина,
у крові - брак заліза

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 09:17
Дощ пройшов. Змивав пюпітри,
ветхі рядна, пил з макітри...
майталалося колосся...
Все наснилося, збулося.

Бігли гуси - не щипали,
ухопив Трезор за палець,
лис кривився "ваговито...".

Тетяна Левицька
2019.07.21 07:51
Ты в шоколаде, дом, семья, работа, все отлично,
И соразмерно движутся твои дела из года в год.
И вдоль беседки сладкий  виноград, и в жизни личной
все замечательно, уютно, никаких забот.

Машина часто барахлит? Не печень, слава Богу!
Былое вспомнитс

Іван Потьомкін
2019.07.20 21:11
Опівночі неждано випав сніг.
Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
Налив вина і з келихом тинявся по господі.
І чи лапатий сніг, чи хміль
Навіяли й передали вустам,
З дитинства любі рядки Цзю Си:

«До відлюдника в гори

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 18:37
Хто замовив, а хто вбиватиме -
нам однаково, орле білий.
Обкладали мурзилки ватою,
та й за стіл з галушками сіли.

Ми здіймалися над оливами,
відмивали у морі крила.
От за те, що були щасливими

Козак Дума
2019.07.20 16:27
Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі

Сергій Губерначук
2019.07.20 15:14
Літній вечір з-під мороку в сутінки довгі,
мов за коси, вже виволік ніч дощову.
Вітер випав з колиски під вільхи розлогі
і задмухує землю, мов рану живу.

Дуб хрипить і регоче відразу потому.
Гайвороння лоскоче йому всі кістки.
Звір засів у дуплі

Олексій Кацай
2019.07.20 14:44
Науковці і чарівники,
викиньте комп’ютери й тотеми:
не гальмуючи, а навпаки,
входжу я в цю зоряну систему.

Тут згасає сонце і планет
замерзає гурт, живий учора,
тут крижин стерильний лазарет

Ігор Деркач
2019.07.20 13:28
Щасливі миті і путі
у суєті не пропадають
і неодмінно є і ті,
які минуле нагадають.

Ідуть літа у самоті,
а залишаються на пам’ять
часи і миті золоті,

Любов Бенедишин
2019.07.20 11:05
Любов манила, як Говерла –
Творила сни і міражі…
…Наївна дівчинка померла
В моїй зневіреній душі.

Не пошкодую. Не заплачу.
Свобода плесне по плечу…
...У порожнечу не-о-значень

Олена Побийголод
2019.07.20 09:59
Торонтсько-Оттавська,
ковбасно-Полтавська, -
тобі, Україно, привіт!
Івано-Франківська
та Сан-Францисківська,
вмістила ти весь білий світ!

Безмежно-Одеська,

Надія Тарасюк
2019.07.20 09:31
Це літо
багате
на дощ
і спомин,
оздоблений ромом.
У небі
загоєним громом
чалапають

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 09:04
Викидалися на берег
з океану слів кити.
Кружеляли сизопері...
Як було не підійти?

Рятували невсипущі.
Блискотіли плавники.
Нахилявся мій гладущик...

Юрій Сидорів
2019.07.20 07:30
Гаї пожовкнуть, хащі лісові,
Торкнеться колір сосен і ялинок,
Маслята повсихають у траві...
Колись охопить всіх сумний спочинок.

А поки що чманіє бузина,
Городів і садків імператриця.
Як висохне - то спатиме й вона.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Віктор Сурженко
2019.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Деркач - [ 2019.07.16 07:32 ]
    Діагностичне резюме
    І
    За волю – це неначе за «Свободу»,
    але нехай живе порохобот,
    аби у войовничого народу
    явився на арені патріот.

    Дивуюся, ну як воно ся стало,
    що у мішку кота не помічали,
    який війні будує телеміст.

    І як таке опудало обрали,
    аби не те що мову одібрало
    у нації, а все – коту під хвіст?

    ІІЩо не кажи – науку і освіту
    корупція уже перемогла.
    Невігласами виховані діти
    не помічають ні добра, ні зла.

    Бо у сім’ї ачей немає тата,
    а баба-мама – темна і сліпа
    то хоче із кацапії солдата,
    то слухає гундяєва-попа.

    І клятої спокуси не побореш,
    і запити у ящику малі,
    коли віщають голі королі, –
    дамо народу їсти і видовищ!

    ІІІУсі роки у місті, у селі
    за партами вирощували «овоч»
    пейсаті русаки-учителі.

    Ще де-не-де і є один у полі,
    але передові – ті самі тролі...
    Ніде не дівся юний піонер...

    Все, що було, те й маємо тепер.
    І виборчі комісії у школі
    ті самі, що були у СеРеСеР.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Тетяна Нечас - [ 2019.07.15 21:00 ]
    Нічні провокації
    Нічна війна між сном і ясною роботою
    триває вже котру годину.
    Після таких посиденьок тіло виснажується,
    мозок, звикає працювати невпинно.

    Памороки забиті .
    Ароматами рістретто, з кав'ярні навпроти
    його ковток - це смерть.
    Сьомого дня уже із характерним запахом блювоти.

    Тіло цинково-невагоме ближче до п'ятої ранку .
    Ти у себе,
    я у себе вдома -
    думки запакуй у банку.

    Заснути. Навіщо ?
    Бо завтра знову поколу.
    Нестримно з моста донизу.
    Нічого не дачить довкола.

    Цілувати невпинно повітря
    і кохати кожну хвилину.
    Кили жив ти на цьому світі,
    Кожну Богом відведену годину.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  3. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, пої його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, пої його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  4. Ігор Деркач - [ 2019.07.02 10:56 ]
    Святоша у ризах люципера
    І
    Всі грішні, і лукаві, і не дуже,
    не пам’ятають, де вони взялись.
    Історії релігії байдуже,
    від кого ми народжені колись.

    Та не байдуже Духу на амвоні,
    які у кого серце і душа
    і чи помісна у Його долоні
    парафія в парафії чужа.

    А от убийте, я не розумію,
    якої чаші, місії, події
    не вистачає ласому попу?
    А може цей очільник мімікрії
    чекає індульгенцію месії,
    коли у Київ завітає Пу?

    ІІ
    І на холодне дує, і на мокре,
    упав у єресь і «несе пургу».
    Але навіщо ставити укотре
    і Богу свічку, й чорту кочергу?

    Не помогла анафема Кирила,
    не помагає і її зняття.

    Гіркою буде будь-яка кутя,
    якщо в макітрі є нечиста сила.

    Помазане, та не умите рило,
    очікує у пеклі каяття.

    ІІІ
    У Храмі Єпіфанія немає,
    тому що Філарета вистачає
    у ролі патріаршого цабе.

    Та чули не одні дереворити,
    у кого риза плямою покрита
    таємного агента КаГеБе.

    ***
    Несповідима ані путь Господня,
    ані стезя Люцифера по ній.
    Хто уповає на цабе сьогодні,
    опиниться як є – у западні.

    07/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  5. Ігор Деркач - [ 2019.06.25 19:53 ]
    Вхід і вихід
    У Рашію не їдуть поїзди,
    на заході триває чудасія,
    очолена комуною орди,
    і ласі на корупцію жиди,
    улещують розбійницю Росію.

    Воняє небезпекою біди,
    але червоні лінії зелене
    не дуже помічає, як на мене,
    і пхається непрошене туди,
    де діє проституція таємна.

    Нам, вибачте, сьогодні не сюди,
    де тиснуть лапу кавалери й леді
    і лижуть ню «тайожному» ведмедю
    від низу тіла і до бороди.

    Кому у хаті не дають води,
    той грюкає дверима спересердя.

    26/06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Деркач - [ 2019.06.10 08:23 ]
    Совкова табакерка
    Ще не плює на обране народ
    і не кусає лікті у надії,
    що вистачає нації свобод.
    А те, що русофіл не ідіот,
    не означає, що і він месія.

    Кацапії великій завдяки,
    наїлась «Лугандонія» од пуза.
    Але воюють... не бойовики...
    І захищають їх медведчуки,
    які раніше убивали Стуса.

    І знову, замітаючи сліди,
    вилазять тарганами із «помойки»
    ті ж самі гепи-гурвичі орди,
    злодії рабиновичі-жиди
    та одіозні нестори і бойки.

    Дають сигнали командори Зе,
    кудою Україна поповзе
    в тісні обійми уркагана-брата...

    Усіх лякає ядерна зима
    і нація не відає й сама,
    кого пора історії навчати.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  7. Петро Дем'янчук - [ 2019.06.02 11:17 ]
    ШЛЯХ
    Стираючи пил минулих світлин
    Ти не зупиняєш хід довгих годин
    Вивчаючи світу характер причин
    Ти сам розумієш цінність вітрин

    Навколо оазиси , фарби картин
    І так все цікаво , і ти не один
    Ребус складаєш до двох половин
    Вже сам мотивуєшся в тексті новин

    Світогляду обрій , небес чистота
    Негода приходить в твої відчуття
    Реальність вражає , а правда одна
    Ні ти , ні тобі , всіх бентежить війна

    Хиткі лабіринти , чуток балаган
    Все стелять красиво , наркотик таран
    Ти рвешся до звершень , розквітлий бутон
    Сумління кальян , закарбований клан

    І так ти живеш , що посіяв те жнеш
    Напій до вподоби , талан продаєш
    Та все ж головне - те від кого береш
    Яким розумінням до цілей ідеш.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  8. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.25 10:00 ]
    ТАКТИ
    І де я тільки не бував
    Від когось брав , питання мав
    За кого дійсно вболівав
    Для того не помітним став

    Мені всміхалися вітри
    Цвіли уквітчані сади
    Стелили ткані рушники
    Та плутало мої сліди

    Можливо я не розумів
    Себе до розпачу довів
    Не тою правдою терпів
    Не тому вогнищу горів

    Я не жалкую ні про що
    Мої падіння ремесло
    Яку дорогу вабило
    На ту було розтрачено

    І де я тільки не бував
    Від когось брав , комусь давав
    Кого я дійсно шанував
    Для того не помітним став.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  9. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.25 10:14 ]
    ТІНІ
    Оголені тіні буремних подій
    Лягають шипами на зоряний твій
    Відвертий , ментальний , оточення бій
    Лишає стигмати у лоні надій

    На різні смаки обираємо хрести
    До чого ми здатні ? Кому віримо ми ?
    Де край тої ночі ? Статистика гри ?
    Коли вже зупинять двоякі борги...

    Наруга у всьому , цинічний контраст
    Все швидше продажний вбивається цвях
    Порадить жадоба прибічникам блат
    Лишаючи мізер отримати шанс

    Яка наша доля , майбутнє , і воля ?...
    Цвіт нації гине , хоронимо дітей
    Зречіться ілюзій , бо ми є основа
    Якій обирати знамена ідей.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  10. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.18 08:25 ]
    ФЛІРТ
    До запитань твоїх відвертих -
    не маю відповідей всіх
    І від втручань стійких , коректних -
    мій спротив монотонно стих

    Така цікавість одностайна -
    не потребує зволікань
    До впертості своя порада -
    вона не звикла до картань

    У кожному живе прозріння -
    його амбіцій диригент
    Пасує досконале вміння -
    надать інтимності сюжет

    У власних звичках визнавайся -
    привітну пильність поважай
    Де не твоє , не озирайся -
    серцю подібне підбирай.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  11. Ігор Деркач - [ 2019.05.12 10:29 ]
    РS
    Усе, що мали, це – до хліба сало.
    Що маємо? Дорогу у Союз.
    Що мало бути¿ Карта не упала,
    але циганка лиса загадала, –
    червова дама і виновий туз.

    А що то буде? Очамріли люди,
    сліпі душею. А тупі серця
    завісила із ящика полуда.
    І поки ще оказії не буде,
    Кассандра не показує лиця.

    Пороблено, напевне, нашій нені.
    В історії такого не було,
    щоб одуріло місто і село.
    Якщо її очолює Зе-Ленін,
    то це не інше що, як енело.

    У нації єдине і найкраще
    медійне чудо уркоговоряще.
    Обрали найрідніше і своє...

    Богдан сміється, а Мазепа плаче...
    Та не ховай очей, воюй, козаче,
    на перемогу ще надія є.

    05/19



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  12. Петро Дем'янчук - [ 2019.05.05 09:41 ]
    СВІДОМІСТЬ
    Бій з тінню втрачених надій
    Рятує шанс швидких подій
    Ще судить в діях буревій
    Перекриває подих твій

    Твого протесту висота
    Долає швидкість дикуна
    Спиняє спритність діяча
    Якому все з землі казна

    Нема обіцянкам ціни
    Всім свитам образ куртизанки
    Вже смерть їм додає снаги
    Люд запрягли в ярмо , в податки

    Бій з тінню втрачених надій
    Останній шанс хитких позицій
    Де в жилах грає буревій
    Перекриває подих відчай.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  13. Юрій Сидорів - [ 2019.04.15 09:17 ]
    Мішок
    Земного повітря небесний мішок,
    Пришитий до обрію швом оверлока,
    Тримав без турбот янголят і пташок.
    І звірів усяких. А з нами - морока.

    Де ми виникаємо, там - і біда,
    За нами крокують проблеми, як тіні.
    Тепер мішковина дірява й худа.
    Обладнання якось працює донині.

    Захмарний компресор повітря жене
    В наземний ресивер живильного газу.
    Воно бездуховне і досить курне -
    Тож вугільні фільтри псуються щоразу.

    Немає начальників і запчастин,
    На ладан втомилися дихати труби.
    А замість прокладок - скловата й ватин.
    В цілому система доходить до згуби.

    То краще не буде. Захопить її
    Диявольський геній науки розгрому.
    Фанфари не гратимуть і кураї,
    Радіти-співати не вдасться нікому.

    А може, і буде щось краще за все,
    За ці дисонанси мої когнітивні...
    Краса поетична - вона і спасе.
    Щоб тільки була на природному рівні.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (12)


  14. Петро Дем'янчук - [ 2019.03.09 08:00 ]
    Талант
    Запитай,поцікався,реагуй,дізнавайся
    У життя свої правила стилів
    У своєму світогляді запам*ятайся
    Вдалим ракурсом скорених схилів

    Не ховайся в причинах одіозних вітрин
    Ніша ця - переповнена чаша
    Приручайся до мудрості зодчих доктрин
    Тут є розкіш - відібрана кава

    У моментах будь пильним,хвилини спиняй
    Редагуй досконалості риси
    До свого раціону корективу додай
    У тендітності сіль - перспективи

    Розумій,вибачай,доведи,дозволяй
    Креативність завжди у полоні
    Ворогів в перегонах завжди визнавай
    Був,і будеш їм кісткою в горлі.


    Рейтинги: Народний -- (4.82) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  15. Ігор Деркач - [ 2019.02.13 19:42 ]
    Вимушена емпатія
    Ліричні поети – прості і цабе
    за істину б'ються до крові,
    а їхні герої шукають себе
    у кожному щирому слові.

    Хотів би усіх похвалити за те,
    які вони файні, хороші
    і де-не-де мудрі, цікаві, проте
    лукаві, хоча й не за гроші.

    Упертому знань не дають батоги,
    а розуму – дереворити.
    Випалюють горщики, ой, не боги,
    та є що, буває, розбити.

    Коли научає не сват і не кум,
    а іноді ворог зачаєних дум,
    що взує тебе у котурни,
    то всує його піднімати на глум,
    бо ліпше з розумним утратити ум,
    ніж з дурнем ліпити розумне.

    02/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (9)


  16. Ігор Деркач - [ 2019.02.12 11:15 ]
    Рудименти совковості
    Не суди, не знаючи нічого
    про людину і її діла,
    не висовуйсь всує вище Бога,
    бо не збувається хула.
    Не шукай крамоли, криміналу
    там, де апріорі їх нема.
    Зачекай! Розсіється помалу
    навколо невинного пітьма.
    Не сміши людей, розбивши лоба
    у молитві ідолу. Жадоба
    хаяти – то горе від ума...
    Зле ім'я не досягне узвишшя...
    Не одна гора родила мишу...
    І не все – тяп-ляп, аби скоріш.
    Не одна анафема ще діє.

    Омофором ще зійде Марія
    і тоді від сорому згориш.

    02/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  17. Ігор Деркач - [ 2019.01.31 08:01 ]
    До і після Крут
    Усі ми розпинаємось за Крути
    ворожою ордою до сих пір.
    А як воно інакше має бути?
    Ми із Москвою не уклали мир.

    Воюємо, та якось у півсили.
    Прощаємо і грабежі, і мат.
    Вони війну, таки, оголосили,
    але ще кілька сотень літ назад.

    А ми і не помітили навали.
    Хотіли ще із ними десь іти,
    хоча не тільки Крути показали,
    які то є лукаві ці брати.

    Нечиста сила зайняла простори,
    виморюючи плем’я козаків.
    І не вміщає горя Чорне море,
    течуть рікою сльози матерів.

    А на землі підпільна сіра маса
    ще домінує навколо керма.
    Поділена на касти і на класи,
    юрба не відвикає від ярма.

    І русофіл шурує у майбутнє,
    аби юрбою правило безпутне
    і націю єднало батогом...
    Попутно забуваючи Вітчизну,
    готуємо собі покутну тризну...
    І кров тече, але б’ємо чолом.

    01/19


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  18. Юрій Сидорів - [ 2019.01.30 22:54 ]
    Запрошення
    Погодитись мушу - і жодних відмов,
    Коли чаювати запрошує гейша.
    За чаєм завариться, може, й любов -
    Остання моя, а до гейші - і перша.

    До неї життя наближало весь час,
    Відколи на світ народила матуся.
    Та якось минула - і саме якраз,
    Ця дивна епоха. Прийдешній скорюся,
    В якій опинився, неначе мікроб,
    Що вліз відшукати безпечну шпарину -
    Ні горя не знати у ній, ні хвороб...
    І звідти збиратимусь. Гейшу не кину.

    Запрошення варте уваги - ще б пак,
    Хай Старістю гейша привітна ця зветься.
    Вподобала, бачу. Завидний хлопак.
    Багато кому припадав я до серця...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (7)


  19. Тата Рівна - [ 2019.01.10 16:55 ]
    Рефлексії безсоння
    Місяць схожий на келих, повний вина й туману
    Зорі розсипались салом на сковорідці
    Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
    Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
    Неба

    Мені не треба навіть снів при такій яві
    Пасу небесних корів горілиць поночі
    Мої реальні світи не всякій уяві
    Під силу, не кожен таке бачити схоче,
    Треба
    Визнати
    Врешті
    Решті людей не до небесних корів —
    Їм аби земного узяти сповна
    Зібрати усю свою решту
    Не потопити човна
    Моя ж душа бездонна тому
    Що світ навколо неї не має дна
    Немає стін
    І перепон немає
    Щоночі ви засинаєте,
    А я відлітаю
    У цьому різниця між нами
    І смисли наших цілей —
    Ви хочете бути ситими
    Виспаними, умитими,
    Закоханими, багатими

    А я — хоча би цілою
    Й не розіп'ятою...



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  20. Галина Кучеренко - [ 2018.12.28 23:33 ]
    В очікуванні 2019 …
    …Кермо поламане і щогли всі підперті,
    Вітрила пошматовані не раз,
    Чи полюси змістились на планеті? -
    Неначе чорт, вибрикує компас…

    У хвилях світового океану
    Ми на хиткім, підбитім кораблі,
    Штурвал ми доручили капітану,
    Щоб вивів нас до твердої землі.

    Ніхто не знав ні курсу, мап не бачив,
    Наш борт до цього мало не тонув,
    Туристи - мавпи капостять, ледачі…
    Ледь не створили з корабля труну.

    А капітан, все ж, знається на зорях,
    Чумацьким Шляхом корегує курс,
    Човна латає попри хвилі, в морі
    І заощаджує збережений ресурс.

    Та в’їлись мавпам і вітри, і шторми:
    - Чому він не припинить їх слівцем?
    Не створить із глибин буремно-чорних
    Нам сушу?! Зараз хочемо Едем!
    - Давайте переміним капітана!
    І оберем любого горлопана,
    Що нас сюди завів і пам’ятає
    Як від землі дорога виглядає!
    Не відає він курсу й навігацій?
    Баластом скинув весла і кітви?
    Ми в захваті від тих інсинуацій,
    Як він без плоту море переплив!
    - Ні, цих почуйте! - Берег прийде сам!
    А мавпи мають просто сподіватись!
    Невпинно вірити гучним словам!
    Не треба мізкувати й перейматись!
    Вітри затихнуть! Більш не буде хвиль!
    Проміння враз засвітиться зі Сходу!
    Газовану ми питимемо воду!
    І буде сонце, мир і вічний штиль!..

    …І всі ми в тім липкім, міфічнім штилі
    Навік зав’язнемо, як жаби у багні,
    Як кріпаки без волі і землі,
    Як віслюки в довічному ярмі
    З обіцяною морквою на рилі...

    …Як витребеньки мавп перемагають
    Їм і президії бувають замалі -
    Аби хоч друзки суші досягли...
    Далебі, на завзятім кораблі
    Команда з капітаном курс тримає
    І шторм не час для зміни на стерні,
    І доля визначатись вимагає -
    Чи хочемо ми плисти у човні,
    Чи бути в морі кормом… Час спливає…

    © 12/2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (10)


  21. Ігор Шоха - [ 2018.12.25 13:20 ]
    Приречені на смерть
    Як тяжко умирають люди.
    Герою легше у бою –
    за ближнього підставив груди
    і опинився у раю.

    Не хочу мучитись роками.
    Але мурахою на дні
    усе життя копаю яму
    своїй душі в самотині.

    Тому й народжуються вірші.
    І кожен – як моє дитя.
    І проживу багато більше,
    аніж одне моє життя.

    І веселішає на серці,
    неначе маю вже за сто.

    Та не запитує ніхто, –
    ну як воно тобі ведеться?

    А як бідовому у герці,
    заклавши душу у лото.

    12.2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (6)


  22. Ігор Шоха - [ 2018.12.20 21:30 ]
    Алюзії невинності
    І
    За кого умирали Василі?
    Або – за віщо мучили Тараса?
    Чому перемагає на землі
    усе, що тліє у горнилі часу?

    Пішли великі, маються малі.
    Нема імен, які були раніше.

    Сатира та іронія не тішать,
    бо не зійде, посіяне у злі.

    Є одиниці, та і їх – нулі –
    ще множать на свої ніякі вірші.

    ІІ
    І чуємо, – було колись, було...
    а нині гавкай хоч на Магомета,
    заточуй пера і стали стило –
    не дочуває нація поета.

    Кудою йтимуть дочки і сини,
    якщо усі путі несповідимі?
    Заручники і миру, і війни –
    юродиві, убогі, боязливі.

    Які не тиражуємо думки,
    а вуха нашорошують зоїли,
    і не одне висмикує рядки,
    якщо йому піару закортіло.

    На опуси однакова ціна,
    чи то поет на мафію полює,
    чи лає поза очі пахана,
    майора-суку поминає всує.

    Естету подавай аля шерше!
    А неука – не тикай у науку...
    Гурмани об’їдаються уже
    і їм байдужі немочі та муки.

    Зате – які у моді міражі!
    Або – яке омріяне болото!
    Своє! Тому і краще за чужі...
    І аж кипить сізіфова робота...

    – Я є! – радіє героїчний мій, –
    калічу мову, та усі читають.
    Іду на ви — у гущину подій!
    ...та залишаюсь у хатині скраю.

    ............................................
    А ви мені про мир на всій землі,
    а ви про те, – які ми пацифісти! –
    паяци, егоїсти, атеїсти,
    упізнані на кожному щаблі,
    ґоноровиті голі королі
    зі жмутиками фігового листя.

    ІІІ
    Алюзія невинності ятрить
    не приспану ілюзією совість
    і у якусь недовідому мить
    не відаємо, що вона накоїть.

    Бо не лише заради п'ятака
    у кожного є місія така –
    любити незалежну і єдину.

    Та не вини за пустощі дитину...
    Убий в собі алюзії «совка»
    і не рони сльозу за Україну.

    12.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  23. Ігор Деркач - [ 2018.12.15 21:17 ]
    До кінця!
    Немає героя... Убита Надія...
    На черзі і Віра, а може й Любов
    до ближнього... За́ що оці лиходії
    у мантіях з неї знущаються знов?

    Коли покарає безкарна Феміда
    суди, прокурорів і сучих синів
    за їхню «презумпцію» щодо сусіда
    і явних замовників – багатіїв?

    Ні слава, ні воля нікому не милі,
    якщо шаровари оділи пани.
    Ті ж самі орли і ті самі горили
    розігрують карту на мапі війни.

    І де ж бо ти нині, ура-патріоте,
    у цій мімікрії, у злій боротьбі?
    Ти теж її знову судити не проти?
    А чим насолила Надія тобі?

    Чи тим, що твоє потаємне бажання
    кидає у пики пилатам своїм?
    Чи тим, що без неї полегшає всім?
    Чи тим, що згасає зоря її рання
    і слово її до народу останнє
    упаде громами на голови їм?

    12/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (7)


  24. Ігор Деркач - [ 2018.12.11 20:08 ]
    Оказії та колізії самвидаву
    Часу не гаю на дебати,
    аби укоськати рідню.
    Літературні ати-бати
    ведуть ефірні окупанти.
    А я дратую кацапню.

    Оказій море. Та не знаю,
    на що воно мені здалось?
    Ачей пора уже до раю,
    де і не ангели прощають,
    що номінований за щось.

    Усе, що маю за душею,
    заповідаю піснярам.
    Хоча за пам'яті моєї
    усі оплачені орфеї
    уже озвучують байрам.

    Немає лементу навколо
    самоневиданих томів.
    Зате цінують нині соло
    усіх допущених у коло
    самореклами холуїв.

    І тиражують фоліанти,
    мішками книги видають...
    І що? Яка у цьому суть?
    За що ображені таланти
    «міжусобойчики» ведуть?

    Усю суху макулатуру
    і рукопис газетяра
    чекають печі на ура.
    А самовидана халтура
    і нео-нелітература
    димить і тліє, бо – сира.

    Каміни – наші опоненти,
    оцінка праці і надій.

    Палають оди і сонети
    у «далі моря голубій».

    А що удієш, як поети
    ще вірять місії своїй?

    12/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  25. Тата Рівна - [ 2018.11.27 22:43 ]
    Моєму чоловіку
    У телепорталах наших голів — телепорти
    Я на твоєму світловому шляху — ти на моєму
    Передаємо з очей ув очі уліс буття
    Світить холодна півпосмішка місяця дзенькає гріш —
    Ніби це ми із тобою Чарльзи Стрікленди Сомерсета Моема
    Ніби це ми прототипи нащадки персонажі Гогена
    Ніби це ми перші люди і перші грішники
    Ніби це ми — безутішні закохані з Верони
    Загублені серед всесвіту Білі Ворони —
    Рондо закручується
    Звужуються межі краї кордони
    Діти ростуть й проростають над нами
    Ми приростаєм хребтами
    Дно пробивається головами —

    Мій Големе
    Ми із тобою народилися жили й помремо голими
    Нас закопають голими
    Мій Големе
    Ми — особливий підвид підопічних доктора Хаоса —
    Нагромадження каміння й валунів порослих мохом
    Сіамські близнюки що росли нарізно й зрослися після телепортації душ
    Мій Голіафе
    Ми — особливий підвид
    Ми нерозривні спитай Аріадну як хочеш знати

    Наше з тобою рондо — аутодафе
    Мій Голіафе
    Злет на гарячих крилах — назви це так

    Життя. Домен. Царство. Тип. Порядок. Рід. Вид
    Вся ця драбина униз та вгору — Сізіфів шлях
    Та ми — сяйні таути зрівняні з ельфами
    Кельтські боги обернені на схід
    Наш із тобою інший світ — це Сид
    Вір мені. Я на твоєму довічнім шляху — ти на моєму.

    Хлопчику поклади свою голову в мої долоні
    Нехай заволає камінь Фаль — фальшу немає
    Мій Голіафе
    Тільки ж мене не штовхай — Агасфер подрімає нехай —
    Alter ego Вічно блукаючий Жид
    Нехай меч Нуаду зблисне заволає камінь Фаль
    А тоді вже штовхай якщо хочеш

    Твій Давид



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (5)


  26. Ігор Шоха - [ 2018.11.27 08:42 ]
    Рашеський оплот
    На що розраховує Moskau*?
    На те, що усі побіжать
    у тюрми, обори**, колгоспи,
    оплоти, баранячу рать.

    До чого готові кацапи***
    і наймані бойовики?
    Що їхні обрубані лапи
    не будуть боліти віки.

    А чим завинили ординці****?
    Виконують роль головну,
    аби полягли українці
    у третю російську війну.

    А що собі думає Дума?
    Юродивих***** неуків – тьма,
    а їхні вожді-тугодуми
    усі виживають з ума.

    Які сателіти****** у Путьки?
    А логіка бота така –
    за нього усі проститутки
    і п'ята колона совка.

    На що уповає Кирюша*******?
    Що нація буде німа,
    коли окуповані душі.
    І логіки в цьому нема.

    Куди докотилась Росія?
    Відомо усім – до межі,
    де нелюди й люди – чужі.

    Але не лишає надія,
    що карлика і лиходія
    зупинимо на рубежі.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  27. Віктор Католик - [ 2018.11.10 12:20 ]
    Очищення
    Вигнав Бог Адама з раю
    За малу провину.
    До землі - нового краю.
    І його дружину.

    Пожалілись ті на долю,
    На важкі напасті.
    Став Адам орати поле,
    Став худобу пасти.

    Заселили його діти
    Всі поля й горбочки,
    Не лишилося у світі
    Дикого куточку.

    Щоб удосталь добувати
    М'ясо, хутро, шкіру.
    Взялись звірів убивати -
    І забули міру.

    Виросли хліви без ліку
    Для тварин тюрмою.
    Полились у море ріки
    Свинячого гною.

    Далі - острови пляшкові
    Тягнуться без краю,
    Пелюшки одноразові
    Хвиля колихає.

    День у день морські глибини
    Вичищають трали.
    Вже порожньо. До рибини
    Живину зібрали.

    Виросли сміттєві гори
    Поряд із містами.
    Розпускають мертвий сморід
    Навкруги верстами.

    Палять газ, мазут, вугілля,
    Листя на узбіччі.
    Струменять дими в довкілля
    У нове сторіччя.

    Та Земля обтрусить скверну
    Як собака воду.
    І життя собі поверне -
    Без людей природу.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  28. Тата Рівна - [ 2018.10.28 22:13 ]
    Дівчинці із крильцями метелика
    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Просто тому що кришталеві черевички стерлися в скельця
    Просто тому що життя — це твій вершник твій пан
    У нього — батіг у нього овес у нього все що врешті-решт має сенс
    А тобі — решта
    Твої вії давно не віяла твої вії посеред балу перетворилися на решета
    Витікає море з твоїх очей й вишиває біллю
    Світлотінями моделює чи то скісний хрест чи ламане дерево
    На щоках- і лишає слід на ранах твоїх білою сіллю

    Ти даремно бігла цим колесом хитким теремом
    Виховання казали тобі бракує —бути чемною
    Хисту казали тобі бракує — повторюєшся темами
    Світла казали тобі бракує — помреш темною

    І ніхто не відкрив що вижити ще те благо що даремно ти
    Бігла старим рипучим колесом приймаючи його за пишний терем
    Приймаючи за даровані хутра власний хвіст
    Приймаючи за слова осанни протяжний свист
    Батога вершника свого превелебного пана

    Ти остання
    Інші майбуть вже впали — безталанні клячі
    Ти остання —
    Інші давно прозріли узріли бачать
    Дивлять в саму суть речей у саму їх сіль
    І не плутають з біллю біль
    Не напитують про мистецтво серед трупняків та іншої гнилі
    Не шукають тепла душевного у могилі
    Не біжать зашорені й очумілі —
    Гривами в лентах а спинами в милі... ти епічна дурепа
    За відвертість надмірну прости
    Пошукати ще треба таких як ти... й не знайти
    Моя дівчинко інструктована в серце самого чорта вишита там решетилівською морокою — взором чистим

    Коли у тебе розривається шкіра на пальцях ніг
    Ця дорога перетворюється на червоний рушник без вивороту
    А дні втрачають числа

    Смисли стають стислими ніби відкритий куб Левітта Сола
    Хрип твого відчаю переливається у соло

    Бо це ти остання — інші давно зійшли з дистанції пекло надто близько
    Що ж
    Біжи
    Біс із тобою дурне дівчисько
    Дні посіріли ніби нитка-куниця лагідне полотно зносилось у шмату
    Ніби і є ще порох в порохівницях
    Але крім себе нікого стріляти

    Сни твої стають неймовірними як літаючі люди Марка Шагала
    Тільки в кольорі зовсім не так густо — твоя історія червоноязика gusto della busco Жаклін де Жонг
    Лонгрід із постперестроєчних талонів
    Покажи мені свої долоні псевдо мадам Вонг
    Бо здається твої Олімпи Голгофи Говерли Фудзі — не більш як затерті сцени в Кантоні
    І решетилівські зірочки на лініях де замість ліній — гілки хмелика
    Ти зійдеш з дистанції зійдеш із розуму зійдеш на пси
    Дівчинко із крильцями метелика
    Дівчинко блажена єси




















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  29. Тата Рівна - [ 2018.10.19 09:28 ]
    Про поетів (сумний неосаркастичний пієтет)
    Розірвати планету або збудувати планету
    Врятувати планету — планктону потрібна планета
    У поета призначення бути всього лиш поетом
    Архітектором душ — на поета чекають проекти
    Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
    Як імпланти чекають хірургів або деміургів
    Світ — мурований мур чи тюряга для спинних й не впертих
    Світло тільки отим хто уміє розплющити очі
    Світло тільки для тих — хто хоче

    Ваші ж очі заплющені
    Муркотіння заглушене галушками штифтами вкручене у піднебіння
    Ваші горлянки — склепи
    Наші — склепіння божествених нервів
    Ми — проміння —
    Ви — як мертві —
    Спини та животи на поверхні
    Над поверхнею моря над цілим усим океаном
    Ваші спини — кліше
    Медузи Горгони ваших душ — ваші пуза

    І чекати на більше — нізвідки
    У всесвіту
    Більше немає програми захисту непотрібних свідків

    Ви — планктон ви дрібнота і тільки тому бездоганно
    Уникаєте сітки
    Списів та стріл куль ножів і плювків звідусюди
    ВІЧ-ні-SIRI- Гер-труди в дисгармонії плинній —
    Пандора всередині вас
    Церемонізалежні поклоновкалічені усічені задовго до золотого січення
    Дорогесенькі люди — пандемія планети сіра холера землі —
    Мої любі

    А поету усе це зайве
    Ви — буденність а ми будівничі
    Нас не спинять вічні вітчими визвірілі віче чи відчай
    Навіть хаосу крик у вільгу вічність —

    У поета єдине завдання — вольовниче —
    Вам планети даруючи проектуючи та будуючи
    І руйнуючи і лікуючи оперуючи чи емігруючи в іншу систему координат —
    Затуливши собою сонце чи явивши собою сонце
    Насадивши спаливши або написавши божественний сад
    Не порушити ненароком
    Пересічність
    Ваших довічних шляхів до пекла
    Вашої доброї дороги в ваш персональний ад...

    24.08.2018











    - [ ]


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  30. Володимир Бойко - [ 2018.10.18 00:58 ]
    * * *
    Не бачать ані виходу, ні входу,
    Не відчувають власної ганьби,
    Оті, що обирають несвободу,
    Оті, котрі зреклися боротьби.

    Всі фігові листки прибрала осінь,
    І кожен має те, що заслужив.
    Свобода не потрібна малоросам,
    А лиш корито повне й теплий хлів.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  31. Мессір Лукас - [ 2018.10.14 23:16 ]
    *****
    Покреслені долоні, сходами з розуму.
    Місяць поволі рушає, востаннє.
    Спаленілий вітер засміченим пилом
    Відлуння. Розчахнуте лезо сцени.
    Пітьму оголено. Кропив'яні стебла.
    Шелесткі змії. Шаленіючі орхідеї.
    Золочені горлянки, барабанні садна.
    Дзвони розбиті між поворотом
    шосейним і закинутим автомобільним
    цвинтарем. Досвітні промерзлі зорі.
    Пасма доріг у гарячкових гримасах.
    Порожні голоси безодні. Більш ні сло


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  32. Тата Рівна - [ 2018.10.02 14:11 ]
    Пам’яті Левка Лук’яненка
    Я їх не забуду— отих людей, їхні лиця
    Жовті вилиці, стурбовані очі, стиснені губи
    Це був звичайний жовтневий день у центрі столиці
    І навіть не Гурби....
    Вони ішли як пророки, як провидці
    Вони щось знали, якісь завітні таємниці
    І був між них сивочубий
    З такими легендарними вусами, прямою спиною
    Ніби тятива протягнена крізь нього
    Всі знали його видатною людиною
    Сміливою й незламною, а тому
    Трішки Богом —
    Всі вірили йому тоді більше, як радіо чи
    Священнику свого приходу
    Він йшов у натовпі, з усіма, шепочучи
    Закон (закреслено) Універсал (закреслено) Акт - про свободу
    Про волю українського духу, народний експеримент —
    Вкотре здобути того привілля
    Яке виполювали з наших голів
    Як баба — зілля

    Морем текли ті люди — великі й малі
    Ніби хвилі спліталися й розливалися по землі —
    Інтелігентного виду ботани, патлаті ще-майже-діти
    Романтики, скептики, співчуваючі неофіти,
    Політики (куди ж без них) - ласуни до профіту
    І голодні, і ситі, і усміхнені, і злі
    Йшли собі як абстракція політичних контекстів
    Ніби сни Сальвадора Далі
    Не стрункими рядами, а як риба — у сіті
    Так розгорялася Революція на граніті....

    А згодом, майже рік по тому, справжній триєдиний Бог
    Що вірить українцям попри всі помилки й судоми
    Узяв — й показав сонце та шлях-до-дому
    І покреслений текст з учнівського жовтого зошита
    З жовтого жовтня столичного граніту
    Став Актом про незалежність України —
    Для нас і для всього світу.

    Життя утікає стрімко — кожен із нас перехожий
    Кожен із нас відійде, як тільки завершить своє.
    І, може, колись згадають, що був між нас сивочубий
    Із легендарними вусами, на когось картинного схожий
    Такий казковий герой, що героєм і є...

    Проходять наші звитяжці
    Зошити їх — у музеях.
    Тіла їх уже в землі.
    Збудовані колізеі чомусь у млі.
    Сховалося сонце за димом.
    Україна незмінно в вогні.
    І думи рояться роєм —
    Відходять наші герої...

    Та в небі міцнішає братство —
    Небесне вкраїнське лоббі
    До Бога прилинуть наші
    Розкажуть йому все чесно
    І Бог нас освітить німбом
    А може й огріє німбом
    По лобі....

    Немає надій на панство, яке козиряє нині
    Відсвічує в телеекранах по всій країні. —
    Холодні серця в них та очі. Ми знову отара — не паства...

    І тільки небесне братство
    Єдине небесне братство
    Могутнє небесне братство
    Стіною стоїть міцною
    Прямими спинами
    За — Україну і над Україною!

    7 липня 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  33. Тата Рівна - [ 2018.09.16 09:27 ]
    Постфактум літа у місті
    Розбиті голови-кавуни купами горами повсюди курганами насипані
    Перекриті перериті дороги перебиті знаки перетиснені артерії
    мітинги ринки риштування котловани буде вам діти бонусом паб у бункері Коха за те що паличка Коха в річці Усті — як у аромаванній

    Містом пройти проїхати пролетіти не під силу й птасі яка долала Дніпро
    Про це літо ти скажеш що воно було гарячим червоним липким швидко сохло
    Це літо пропахло кров‘ю та кавуновим соком ніби борделями лондонське Сохо
    Це місто у стилі бохо засипане листям пилюкою кісточками блохами обжите нагадує первородний гуртожиток
    Уживане тимчасово постійно оббите обдерте упите уперте — ой, бляха, це ж бохо —
    Все вірно — стиліст левел Бог і власне ось він не бомж це - будьмо знайомі, Боже!
    На шаховій сій площині ти ж за білих - інакше не можеш? Чи можеш?
    Бо білих чомусь цього разу немає — червоні руді зелені доріг кольору сперми та слини
    А білих мов крила твоїх янголяток мов синовий саван мов пір’я твоєї перини —
    немає!
    То вибери колір собі до вподоби зелений як шмарклі червоний як сік кавунових голів чи сірий мов очі померлої риби — який же?
    Мій Боже ти знову цю місію партію битву програєш.... так жаль...ходи вже!

    Скрутилося місто котом і мурчить ніби ситий вдоволений звісно ж кастрований звісно ж (усе по скрижалях)породистий перс чи британець чи хтось там іще
    Священні корови на мерсах лендроверах бентлі бугатті порше
    Ганяють собі проти шерсті без жодних на те перепон — ніби й шудри але навпаки
    У гідри лернейської сотня голів і цей кіт — з тої сотні таки. І ще сотні таких...
    провінційних та професійних котів-людоловів із документами історичних елітних розплідників
    А люди як люди повсюди їх голови — ніби й не хочеш а тягне підбити з ноги
    Повсюди курганами горами купами вічна могила урбанізованих душ
    Це літо мені цього літа не до снаги —
    Занадто гаряче червоне липке швидко сохне та пахне борделями тільки без Сохо гуде неприкаяним дрифтом несправним ліфтом
    Страшне ніби постскриптум буденної щоденної гільйотинізації смердить каналізацією
    Я хочу в осінь у листя зірчасте сонце упасти спиною щоб дрифтерам покрутило шини повітря запахло вільгістю й апельсинами
    Читати Салмана Рудші з дорослим нарешті сином і пити какао
    А просто зараз — у душ...

    Розріж кавуна — пом‘янемо це літо як ніби й годиться у світлі найкращих треш-традицій
    Немає чому радіти — ми стали протерміновані ще на одне літо давно не діти багаж завеликий — розпакуванню не підлягає можна возити туди-сюди з осені — в зиму з зими — у весну з весни — у літо подіти нікуди — літати задорого зарано — у бітум....

    Коханий! Давай розпакуємо хоча би лиця — візьмемо травневі сповнені надій й сталого тепла
    А там вже як піде була не була ця гра ніби сон на шпицях
    Я білими граю завше але сьогодні немає білих я пам‘ятаю авжеж

    Мій Боже я знову цю місію партію битву програю.... так... я теж!















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  34. Ігор Деркач - [ 2018.09.15 17:51 ]
    Стовпотворіння
    Вампірами насичена Земля.
    Еліта світу закриває очі,
    як гинуть в’язні совісті щоночі,
    а крабу і недопалку Кремля
    усе це – харакірі й тамагочі.

    Політика всесвітньої брехні
    тримає у заручниках богему.
    Опозиційні клоуни – на дні,
    а корупційні одіозні пні –
    учасники російського гарему.

    Вороже лобі і лукава тля
    у свиті голубого короля –
    еміри, мачо, цезарі, нерони...

    Мойсеї, ної, лоти – у тюрмі,
    і водять сіру масу у пітьмі
    авантюристи п’ятої колони.

    09/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  35. Тата Рівна - [ 2018.09.06 12:43 ]
    Коли ти пишеш... (лист моїй любій Бетельгейзе)
    Коли ти пишеш вірші здається ти легшаєш
    Нібито вбираєшся в пір'я вивільняєшся з тіла й серце може злетіти саме по собі
    Ніби ти у червоному німбі Будди або той
    Хто дарує вино та рибу ходить по воді
    Ніби можеш зігріти всесвіт чи остудити з груба нахрапом руську піч
    Проте – розтає ніч – ти прокидаєшся умиваєшся постаєш з мертвих вариш каву одягаєш носочки
    Стаєш прозаїком буденних клопотів рабом побуту клопом з натовпу
    Точкою незворотності
    Увечері мовчки падаєш – таки життя дає під дих кричить – на тобі!
    По голу – за цих і за тих! Голову бережи – духовна недуго доросла жінко
    Згинаєшся дугою захищаючи печінку та інші органи свого божественого тіла
    Робишся важкою як місія Робокопа Ескалібур або Нечиста Сила – такою
    Наче погляд Горнони Медузи пояс волонтера з ІДІЛу
    Волочиш крила
    Та як би хто не хотів як би ти не хотіла як би я не хотіла – минає все –
    Нікому немає до нас діла –
    У Бога інші плани та варіанти розвитку дії
    А все що умієш ти — писати вірші власної безнадії
    Песимістичні опуси про соціо паті соціопатів
    Про психопата у колі психопатів
    Духовних кастратів в прострації псевдоелекторат Прокуратора й
    Сучасні офіційні варіанти давнього палкого обряду саті
    Уколи від представників іншої школи іншої віри іншої статі
    Про школоту із вулиць та касту що в мармеладі довічно
    Гейби засуджені на двадцять пожиттєвих строків суворого едему
    Це все що умієш ти – більше
    Немає тем –
    Вічність закрито на вході
    Там табличка «Не відкривати – уб’є!»
    Наші життя – твоє моє – пролонгований МММ від одного хитросплетеного Мавроді
    Якому частина вкладників вірить – частина ж заперечує що він є

    Коли ти пишеш вірші дівчинко
    Ти даруєш волю душі розв’язуєш шворочки послаблюєш ринговочку виймаєш ножа
    Й – вона дихає вільно у ці хвилини рукописання
    Твоя остання акція безумного вкладника –
    Твій персональний Кальцифер –
    Твій головний заряд –
    Твоя душа
    Коли ти пишеш дівчинко свої вірші – цей світ точно не стає гіршим
    Я видаю тобі ліцензію на довбання дзьобом ядра даю сервітут на фонтануючий буцім Стрибаюча Відьма літературний гейзер –
    Пиши майкО!
    Сяй яскравіше врешті хто як не ти світ сколихне червоним німбом Будди
    Вибухнеш – розбуди мене хочу побути зрячою у цю мить стоокою
    Роздивитися як ти покинеш остогидлу окію
    Ступиш упевнено в Зимове Коло ховаючи сяйво сором’язливо
    На шість мідних зірок застебнувши свій темно-синій блейзер
    Гейшо моєї самотності Alter ego α Ori....

    Лист адресовано втомленим автором
    Любій його Бетельгейзе


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  36. Ігор Деркач - [ 2018.08.31 14:10 ]
    Самураї Кремля
    Підійшла Японія до краю.
    Закуріли їхні острови.
    Все, що Будда нації бажає,
    в руцях православної Москви.

    Від Кремля до самого Китаю
    все гниє з одної голови.
    Явно клепки їй не вистачає,
    а на пласі – піки й булави.

    Рашею керують поторочі.
    Кожному і кожній – по керму.

    По кормі парафія не хоче.
    Їй – місток у пекло – у Криму...

    Самураю мало тамагочі,
    харакірі хочеться йому.

    08/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Тата Рівна - [ 2018.08.26 11:50 ]
    Взаємодія любові (одвічний вибір між суїцидом та стоїцизмом))))
    У порожній кімнаті — зрадливі тіні
    Ніби видіння — на тій он стіні
    На цих стінах на тих стінах
    На кожній із них —
    Мов чорно-біле кіно за романом Лавкрафта
    Ну ти ж не проти що я навпроти
    Ну ти ж не проти що я з портрету дивитимусь пильно
    Ніби я Вольф Мессинг чи Ріхард фон Ебінг-Крафт
    Ніби я дівчинка Хідекі Юкави — та сама — ядерна й сильна
    Четверта з-поміж фундаментальних сил природи

    Слухай
    Ти можеш кричати якщо хочеш
    Якщо можеш
    Якщо не заціпило рота
    Квантова хромодинаміка — це так звана Сучасна модель
    Збірна знань про мікросвіт
    А ти мені — про тіні на стінах
    Тут показує кіно телестудія Потойбічний Світ
    Для неофітів та давно навернених сивих-аж-синіх
    Від життєвих потуг досвідчених людхантерів
    Визначся вже на якій ти стороні
    Й не дихай так шумно ніби у тебе задавнена хвороба Хантера
    Ніби ти побачив наживо Мату Харі на тій стіні

    Лиши своє серце — мені
    Мій любий
    Я вже у іншому світі та ти — ще ні
    Ти зачаровано вдивляєшся у тіні на цих стінах ніби на старовинну таємну карту
    Не варто
    Мій любий -
    Дограєшся до інфаркту

    У тебе більше немає спроб
    Немає карт
    Немає фарту
    Це не роман Берти фон Зутнер - Ні!
    Я чекаю тебе у нашім новім кіні - бачиш для тебе он там є місце на стіні
    Твоя свідомість вже здійснена -
    Буття по Сартру

    У тебе лишилися — берета палець куля та лоб
    Порожня кімната
    І кілька секунд до старту

    24.08.2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (7)


  38. Тата Рівна - [ 2018.08.18 17:54 ]
    Білий вірш
    Я лежу в своєму ліжку кімната сяє мов церква
    Простирадла білі обличчя біле за склом вікна біліє небо
    Я лежу в своєму ліжку - розірвалося серце
    Холодець у неї серце було, - кажуть, - так їй і треба

    І коли я встану
    Коли я зберу червоні бризки в букет троянд
    Коли я зумію перевернути рубікон догори дригом
    Тоді пролунає з могильної ями мій останній ямб
    Міф римоплетіння а поки обличчя біле ніби припудрене снігом

    Поки я ще пульсую
    Я не знаю як довго триватиме це чекання у передпокої
    Шматки мого серця розтягли вже мурахи миші інші споживачі дармової манни
    Біла кімната біль перебитий спокоєм
    Третє сонце зійде - і тоді я встану

    Будуть трояндами встелені ваші шляхи
    Будуть утеплені моїм теплом ваші нори
    Миші мурахи інші споживачі дармової манни
    Небо впаде небо вам роздушить хребти
    І я тоді встану

    Розриваються гранати бомби петарди
    Кулі наповнені рідиною суєта фальш старту
    Переброджені бутлі банки із консервацією
    І серця переповнені менструаційною кров‘ю нації

    Тихо ша каже мені душа
    Я ще тут потерпи почекай лоукосту моя манюся
    Я дивлюся на неї я чую її та сміюся -
    Я не вмію молитися тому й не молюся
    Стиха тону у тоннах води - рубікон дороги дригом - мені душем
    Тихо ша каже біла біла моя душа
    І цілує мене востаннє
    і душить

    17.08.2018. Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  39. Ігор Деркач - [ 2018.08.03 11:51 ]
    Модератори мародерства
    Жерці ефіру – наші візаві
    новинами дивують нас немало,
    що ксенофіли іншої крові
    не дуже люблять українське сало.

    Часи лукаві і суди – такі ж.
    Посадки рокірують прокурори.
    Що посолили лярви, те і їж
    і не гризи ворини у обори.

    І що казати? Адже не боги
    печуть горнята за великі гроші?
    Оддайте гоям газові борги,
    якщо євреї й москалі хороші.

    Чого переживати, що жиди
    це ті лише, що іноді – кацапи.
    Ми їх не обираємо сюди
    і не стирали з контурної мапи.

    І ви, і ми і їли, і пили,
    і формували віче оборони,
    не кроїли свої й чужі кордони.

    Кугути двоголові – не орли.
    і добре, що кацапи не хохли,
    а тягнибоки – це ще не гордони.

    08/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  40. Тата Рівна - [ 2018.07.29 23:45 ]
    по дощу (післяпрогулянкова рефлексія)
    По дощу – це місто сердешне миле ніби умите Матір’ю
    Стереометрія простору під паттернами дощу – під останніми краплями –
    Така…. –
    Німби ліхтарних стовпів – остовпів алкоголік-гуляка і я остовпіла –
    Змито усю провінційність місто оголене стерео огорнуте небом стерво
    Захоплене у полон сірих калюж й холодного подиху –
    Озонової хвилі – дихай! Кричить мені місто. – Дивна ти дика ти –
    Ось твій декатилен хвора на все горло птахо. Краплі важкі мов тахо*…
    Наче удар важковаговика
    З верби з берези граба та дуба з кожної гілки з кожного даху
    З кожного помаху крил з кожного капелюха з кожного божого духа –
    Краплі важкі мов тахо… вбито задуху збиту пилюку пущено до водостоків
    Надмірний об’єм кровотоку стоки мого міста знову бурлитимуть мовби після
    Битви двох велетенських Моріарті на полі їх власної морфійної брані
    Дощ місту вимив вуха дощ йому вимив рани дощ був його Іоаном
    Залиті вулиці заснули заколисані оргАном дощу – ця ніч для спасенних
    Бредемо із песиком булькаю черевиками – блажен хто йде
    Вузькою смужкою суші між рукавів Океану
    Ми йдемо по дощу
    Я впаду – і наступним дощем встану
    Я вимию вуха мого міста я вимию його рани я буду його Іоаном
    Його стереометрією простору
    Коли мені на смужці вузькій
    Світла у світі Ра не стане

    Краплі важкі мов тахо —
    Падай
    Птахо...


    *тахо - українські патрони для мисливської зброї


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  41. Ігор Деркач - [ 2018.07.27 21:28 ]
    Тюрма і добріі люди
    Не орками населена тюрма,
    але і це не додає їй честі.
    Душа істоти кожної – пітьма,
    але немає чорної до смерті.

    За ґратами, за стінами її,
    на волі - заарканених не менше.
    І судять їх і «наші», і свої,
    яким кусати іншого не вперше.

    Холоднокровно мацає змія
    слабкі місця, аби вп’ястись у груди.
    Чи це не ти, коли страждаю я,
    і це не помічають добрі люди?

    А що удієш, коли це юрма,
    яку окупували зайди-обри.
    Немає орків, але є ще кобри!

    І я їх помічаю не дарма.
    У мене криміналу ще нема,
    але на те і є ще люди добрі.

    07/18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  42. Тата Рівна - [ 2018.06.12 09:16 ]
    Автопортрет—36
    Я підійшла до східного вікна — там темінь густо висне, ніби шора
    У мене голе серце, вікна голі, оголені слова — немає штор
    Я підійшла до східного вікна. Там німота — не чути і цикади
    Мені не раді з цього боку, тут. Мені — мовчать і я їм теж не рада —
    Боюся визнавати все, як є. Боюся їм дивитись в очі сині —
    Мої роки не східні, не дитинні, а сиві коні, зірвані у шал
    Летять, несуться, колісниця б‘ється, литі колеса залипають в глині
    І залишають колію як рану. Я їм кричу щосили: «Тихо! Ша!
    Не поспішайте — я втрачаю шанс у цій гонитві вгледіти нірвану,
    Не поспішайте — я втрачаю шанс....»
    Та коням що? Їх доля — рись, галопи
    Або у «Париз‘єлі» — ескалопом
    Гасити чийсь гарячий апетит
    Мій час летить! Дурним лошам летить
    Не розібравши шляху — просто ради
    Якоїсь недосяжної елади
    Розмитої непевної мети.

    Лишилось мало — сили віднайти і перейти убрід цю бальну залу
    Де танцювали всі, хто міг лише, долаючи шаблони та кліше
    Долаючи уроджену кульгавість, шершавість рук й задуху від жабо

    Я перейшла нарешті бальну залу. Я підійшла до західних вікон
    А там священний місяць, мов віконт, поважно вів розмови з небом раннім
    Киваючи ріжком то так, то ні. Там був Георгій, звісно ж, на коні
    Зі списом у руці жилавій дуже. Знесилений, бо ж змія знов подужав
    Цього смеркання, як щокожний раз — не зрадила рука та спис поцілив
    Гаспид упав, хлестала кров із тіла, з тієї крові розлилась зоря
    Все небо, землю затягнувши млостю
    І ребра хат світилися, як кості на добре не затушених вуглях.

    Я заглянула в західне вікно. Там був останній змах крила та тіні
    А далі — тиша й, ніби, все-одно, що я стою і видивляюсь гостро
    Що ниє голка в сонячнім сплетінні. Я тут стороння, гостя нечекана
    Я ще зарано біля цих вікон, де сон панує, вічний сон по ГОСТу
    І ребра хат так світяться, як кості. А може то зовсім не ребра хат...
    І страшно так — нема путі назад
    Я озираюсь, а позаду — тиша ... І навіть вітер листя не колише
    І навіть я, напевно, не дишу
    Стою одна. Розгублена. Що ж далі?
    Зачинена в порожній бальній залі
    Без права переписки чи дзвінка
    І що мені тепер слова й медалі?
    І що мені тепер меди й мигдалі?
    І що мені тепер твоя рука?

    Здолала Рубікон і — далі буде...
    Аж поки не покличуть сурми суду
    Не проведуть чужі байдужі люди
    До західних вікон


    11.06.2018

















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (1)


  43. Ігор Шоха - [ 2018.05.30 23:45 ]
    Оглядини
    Оригінально! Ось який мотив
    доказує, що то є геніально,
    освоїти відомий наратив,
    аби плескали язиками, - файно!
    Одне одному не сукати дуль.
    Не лаяти за збіги і за риму...
    Когось на шоу надихає Буль,
    а хтось шукає точку «уязвиму»,
    аби і цього «гуру» розп’ясти
    бодай за те,, що нібито учитель,
    лінивого любителя мучитель,
    який не досягає висоти,
    за те, що той азами володіє,
    як пікою удатний Донкіхот,
    і що не уповає на народ,
    але на нього має ще надію,
    та марно за поезію боліє...
    Іде й не оглядається. Як Лот.

    05. 2018


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (3)


  44. Тата Рівна - [ 2018.05.09 23:29 ]
    про-дати
    восьмого чи дев’ятого...
    ну яка різниця?
    карлстхорський годинник показував відразу
    дві дати
    таке буває
    коли солдати прийшли із різних континентів
    й дотягнули навіщось
    до—тягнули—до—фіглярства
    сівши за стіл переговорів втомленими лярвами
    таке буває
    коли у різників прикриті лиця
    масками балаклавами формулярами
    а трошки згодом погода не підвела нарешті —
    пишною зеленню постдамського парку
    грудьми затулила вікна та драми —
    іншої ночі за круглим столом
    іншими ночами у залі із мармуровими сходами —
    вони сиділи там ніби останні із тамплієрів
    й ховали даму
    свою прекрасну пікову даму
    криваву наречену
    двадцять мільйонів скелетів у власних шафах
    плюс мінус шість
    що пішли та стали пилом
    а вони вижили —
    бо навіть смерть таких не їсть —
    гнилих полко
    водців
    пихатих воєначальників з ликами
    псевдопророків
    гнилих спочатку а потім ще раз прогнилих

    вони сиділи там ніби останні із тамплієрів
    й ділили її придане
    її тіло
    у сухому мов горло викритого єретика
    липнево-серпневому Постдамі

    війна
    вона не минула - тільки взяла паузу
    вона замовкла коли втомилася битися з власними дітьми
    вона прилягла ненадовго бо упирята здолали
    вона прокидалась усі ці роки й починала говорити
    то тут то там по цілому світі її голоси лунали
    то тут то там бачили її лиця
    то тут то там ходили її омени та омани
    війна
    вона пронизала кожного
    ми ситі — її тілом

    кажуть
    першою на землі була Пальміра
    і всі війни потім пішли лише тому
    щоб більше ніхто не мав Пальміри
    лише штучні пальми
    довгі зими
    вічну війну

    і казку про сотворення миру
    в зірковому храмі
    восьмого чи дев‘ятого кривавого травня в Карлстхорті
    і потім
    в кайзерівськім зґвалтованім Постдамі


    8-9 травня 2018

    Авторське виконання віршика за цим лінком: https://youtu.be/KdUjcc75JaQ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (8)


  45. Тата Рівна - [ 2018.04.12 00:31 ]
    Мене питають
    Мене питають - як ти чуєшся?
    А я чуюся.
    Мене питають- а ти кохаєш?
    А я кохаюся!
    Мене питають - як тобі пишеться? — А я пишу як живу.
    Мене питають - життя твоє річка чи вітер, чи, може, її замулене дно, або його холодні ляпаси?
    Життя твоє — яке воно? Воно вино? Чи, боже упаси, дивна суміш абсенту й меляси?
    Воно — твоє? Ти точно не маєш співзасновників чи замів?
    Ну розкажи нам, просять вони, все як є, як би ти розказала мамі

    А я мовчу. Моя мама знає менше, ніж кондуктор тролейбуса, яким я їжджу не частіше, ніж раз на півроку
    Усе моє - таке недолуге, однак - білобоке - собі вилискує на сонці, виливається воском та
    рипить на протягах
    Моє життя не проти померти, та поки я ще не заслужила цей спокій
    Моє життя ніби й не моє. Чортів урбаністичний покер
    Мафія проклятих років, де сплять завжди — лише янголи-охоронці
    Де упирі отак взяли й загасили сонце, розбили дзеркало, кинули уламки на вітер
    І що ж тепер робити?
    Що робити?
    Мене питають - ти поет чи просто жінка?
    А я не знаю як на це відповідати
    Я просто жінка, я більше - навіть, матір, службовиця, кандидатка, я на зарплаті державній уже чверть віку і
    бляха муха, кохаю свого чоловіка
    Але коли я сідаю за клавіші ноутбука....
    Моє життя перетворюється на звуки. Ця жінка в мені стає навісною, з роздертим серцевим м‘язом.
    Ця жінка дуріє від невиказаних слів, неправильних дороговказів.
    Ця жінка хоче узяти все відразу, віддати все відразу — випити всесвіт ніби легкий моет
    Запросто, без закуски.
    Так, я - поет!
    Я словотвір сама, я є свій Бог. Я є свій чорт, мій янгол тому не спить ніколи
    Його долають химери та потвори і кожної миті хочуть спробувати на смак
    Спокусити, вкусити, просіяти через сито, пробити
    Прикрасити пір‘ям його крил свої боа
    Німбом його освітити свої лабіринти
    А я не годна захищати його
    Чи захиститися сама
    Я умію лише творити, жити та пити банальні вина ковтком одним та їсти світ своїми голодними очима
    Я знаю — мій Янгол поруч, ми часто говоримо з ним
    Він— є за моїми плечима!
    Ночами він стоїть на варті, тримає мене за тінь, підсвічує зліва, підказує часом рими й
    літературні порносайти
    Мені дуже тихо— з ним!

    Мене питають - а ти пішла би за ким?
    А я уже пішла. — Бувайте!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  46. Тата Рівна - [ 2018.04.09 19:00 ]
    Прогулянка старим яблуневим садом
    а вони іржаві хоча й не залізні -
    старі яблуні у моєму саду
    старі спогади у моїй голові
    а вони падають кожного вітру
    з кожним кроком
    а я все йду
    я не зупиняюся ні на мить
    ні на день
    ні на подих років у спину
    ні на вихри життєвих потуг
    ні на сміх мавок переливчастий ніби бісер землі під сяйвом місячним
    я не прославлю тебе нічим мій саде!
    я не прославлю тебе мій саде нічим...
    я не вкарбую вас у вічність мої яблуні старі й іржаві -

    тут зала слави тільки моєї персональної німоти
    трунок моїх весен та літ
    мої осінні діжі квашених спогадів про дотик щастя про лоскіт метеликів у низу живота чи
    по хребту тепло весною воском
    я йду травою землею битим шляхом заростями ранніх квітів
    я добредаю свій марафон на цьому світі
    розвійте мене над Дніпром або у старому глухому саду
    коли прийде пора злітати
    коли іржава кора не грітиме більше долонь мого серця
    коли моя Клото перечепиться та спіткнеться
    коли я нарешті дійду до кінця свого саду
    і там впаду


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (9)


  47. Володимир Бойко - [ 2018.03.21 20:42 ]
    * * *
    Два лисих дурні в кімоно
    На лавці грать доміно
    І п'ють вино.

    Вони вже вижили давно
    Із розуму. Їм все одно
    Іти на дно.

    Сумотно глипає вікно,
    Воно із ними заодно –
    Таке кіно.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (4)


  48. Тата Рівна - [ 2018.03.19 23:43 ]
    Короткий віршик про вісімнадцяте березня дві тисячі вісімнадцятого
    Євлампій на ковзанах у моцних штанах з начосом їхав на базар по свіжі огірочки
    Клара забила на кларнет, корали та Карла і, бляха-муха, шукала теплі носочки

    Пункти обігріву ем-ен-ес показали прогрес на кривій квартального звіту про зроблене
    Люди пост-восьмого березня стали знову трошечки сильно схожими на січневих гоблінів

    Охрінівші коти, завіяні у асані тигра, розгублено змінили вуличну фізкультуру на хатню йогу
    Снігу — в коліна, дме хуртовина третю добу, ялинки підморгують, бляха. Кінчається березень.
    Весна ж, їй богу)

    18.03.2018
    Рівне


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  49. Тата Рівна - [ 2018.03.15 18:02 ]
    ***
    Я втомилася жити - бруківкою тяжко брести
    Я трамвайний ліхтарик. Я сутінки під мостами
    Я - уже довгожитель, так довго існую між вами
    Так невпинно сную і незграбно руйную мости

    Я втомилася. Бути тілесною важко й журливо
    Я не хочу сіріти та морщитись за течією
    Я ніколи ні дня, ні хвилини не чулась чиєюсь
    Кров у скронях пульсує — так осипаються сливи

    У нагрітім розкаленім сонцем серпневім саду
    Де босоніж, бувало, блукали роки мої ранні,
    Де дитячі надії, слова і дитячі кохання
    Павутинням легким осідали в долоні. Я йду

    Я лишаю цей всесвіт, слонів, черепах, бога Ра
    Котопесика свого, книжки і, найперше, людей
    Мої сосни — високі, айфон мій не визначить де я
    Мої хащі занадто густі. Бога ради — пора

    Всім писати листи й натискати останній ентер
    Підчищати архіви, розпаролювати секрети
    Глухота - загуста. Це нестримно. Боже, ну де ти?
    Ти чому не говориш зі мною, мій любий менторе?

    Мій філософе, цензоре внутрішній піднебесний?
    Я втомилася розмовляти сама із собою
    Я не хочу спинитись трухлявою та старою
    Я не маю ілюзій. Я знаю, що не воскресну

    Попіл буде багном. Ляже кожен, хто йшов по землі
    Кров ніколи! Ніколи! Ніколи не стане вином
    Кроки міряють часом, глибина виміряється дном,
    Висота визнається крильми, наші душі малі
    Вже завіяні вітром та засипані вічним піском...










    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (2)


  50. Тата Рівна - [ 2018.03.11 14:25 ]
    Відлига у Рівному (післяпрогулянкова рефлексія)
    Рівне тане. Таке вологе
    Як путана стара на побаченні
    Зі своїм черговим мейбі Богом –
    Юним принцом вузького призначення…
    Аполлоном ринкових розкошів,
    Апогеєм її вульгарності.
    Рівне - ода палка ілюзорності
    І бездарності, і базарності.
    І безкарності ще - елегія
    Горор - в дії, стратегія чортиків
    Або просто найгірша стратегія
    Виглядати прицвілим тортиком -
    Монстром, чудиськом, страхом, мимрою...
    Ніби все живе давно вимерло.
    Мовби ясність дощами вимило.
    Наче гостра потреба виникла
    Заховати обличчя за мейкапом
    Гобліна чи строкатої розелли
    З арсеналу пристаркуватих повій,
    Спокусниці рудого Азазелло
    Какофонічної до кінчиків вій...

    Такі емоції від зустрічі -
    Краще б із мужиками - та в баню.
    Але гуляє це місто парками,
    Цмулить каву-чи-чай на майдані,
    Шукає свій власний вчорашній дзень -
    Із репертуару тих самих повій,
    В яких із найцікавіших подій
    В майбутньому – хіба тільки розтин…

    Рівне - тане. Всього лиш - березень.
    Весна, нарешті. Розтань!
    А красиво так, ніби саме тут
    Оселився, прожив та
    Нещодавно умер Вій...

    10 березня 2018. Рівне.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   12