Стихає «Отче наш...» у хороводі націй.
І не байдуже тим, кому не все одно,
як будуть павуки кусатися у банці,
які з усіх усюд окупували дно.

Оточення одне міняється на інше.
Куди не подивись – однаково брудне.
Банкіри і бомжі хвилюються найбільше,
навіщо і кого Феміда не мине.

Ховає пазурі і наставляє роги
усе, що має все і шкіру не одну,
займає і партер, і лаву запасну...

Народу до лиця умити руки й ноги,
зашорити більмо і обожати того,
хто вийде на «тропу» очолити війну..

05/19

Cяє даль зорею золотою,
наміри окрилює міцні.
Конюшина злету салютує,
ми весні даруємо пісні.

Забуваємо, що у неволі
і жури, і сумніву жили.
Ніби отамани, анемони
на бої ведуть і на бали!

12.05.2012

Його я називала Кленом.
Чомусь сподобався мені:
За те, мабуть, що був зелений.
В осінньому стояв саду.
У жовтих барвах там дерева
Принишкли, наче уві сні.
Не чутно вітряного реву:
Свій рух сповільнив у ряду.

Так трапилось, що помилилась.
Насправді звався він Шовкун.
Надії бажані згубились.
Зима постукала у дім.
Звичайно, не сама, з Морозом.
Він неабиякий дикун:
Зелене листя заморозив,
Попадали, на подив всім.

Така подія сталась в Клена
Чи Шовкуна, не знаю вже.
Зосталась мрія лиш блаженна:
Повинна дочекатись я
Весни наступної і літа!
Час плине швидко: та невже?
Бруньки з’являються на вітах.
В зелених барвах вся земля!

11.05.2019
Свидетельство о публикации №119051106299

Як добре крихитній мурасі,
на враження на свіжі ласій:
не треба вирушати в гори.
На смутком-сивиною хворих

у щирім захваті погляне
і загордитися примусить
кульбаб окрилені монблани,
врочисті грициків ельбруси!

30.04.- 01.05.2019

Ні сузір`я не заводять,
ні з хмаринками гульба.
Погляд ніжний незабудок
чи палкий, п`янкий кульбаб -

чий обрати? Дні і ночі
плаче грицик-однолюб.
Ні в кіно піти не хоче,
ні на блуд, а ні на клуб

нумізматів. Навіть звати
перестали. Вибачай,
бо у друзів буде свято,
в тебе - втома і печаль.

Доля вдарила чому так?
Пропустив похід у паб!
Ніжний погляд незабудок
чи палкий, п`янкий кульбаб

чий обрати? Гірко плаче,
заливається слізьми.
Ліки ти візьми найкращі
в поліклініці Весни.

Де припише-знищить смуток
мудрий Квітень-ескулап:
"Ніжний погляд незабудок
і палкий, п`янкий кульбаб!"

04.2019

Життя у межах парадигми
обсіли мрії, наче стигми,
на тлі зелених сподівань
після зневіри і блукань.
За чистоту, за честь і цноту,
за плідну для людей роботу
нас закликає феномен,
слуга народу й шоумен...
Двадцять одне або блек-джек –
міняю мозок на флеш бек.
Кидаю голос у щілину.
Рятуймо, браття, Україну!

В руці два тузи… о-ба-на!
Щастить нетямі з бодуна.
Вже двадцять два і час настав:
«кінець епохам» хтось казав.
І замовчав, бо зуб незгідний –
такий живий і дуже рідний,
останній зуб в плеяді рота,
тотем присяг від Саваота…

25.04.2019

Доле наша доле перекоти поле
А у полі вітер та гіркий полин
Їдуть чумаченьки привезуть нам солі
Сипати на рани вибивати клин
А у небі зорі мерехтять як мрії
Світить та не гріє сонмище вогнів
Буде непогода мжичкою засіє
Виросте осуда із минулих днів
Поки що за паєм до факірів луди
Станемо у чергу як не раз було
Защемить у серці запече у груди
Трохи затуманить думами чоло
Нам би байду хліба та цинічних жартів
Нам би віртуальну віру без жури
Виграти у дідька ризики у карти
І почати жити на рахунок три…

23.04.2019

Яка ця зелень соковита,
яка п`янка вона у трав.
То юний Квітень аквавіту
у Сонця і Землі украв.

Не перестане з них доїти
не літри - кубометри трав.
То ж добиратися до літа
нам доведеться всім уплав!

04.2016

І мечами, і свічками кличете:
"З криці й висі принципи візьми!"
Пізно, милі білопінні грицики,
білолиці лицарі весни!

Ви, напевно, зиму всю батрачили,
та зусилля не в пусту потрачені
на роботу й квітоінститут,
бо ростуть і на піску патриції,
принци і під стінами цвітуть.

Грицики - ви сильні і граційні!
Закохався в січні і забув:
не замовив у весни-кравчині
ні жабо весільне, ні жагу.

Вашими розкішними розетками
(бо чітка натура і чіпка)
ніжні килимки на луках зіткані
з тихих за кульбабками зітхань.

Вами розфарбованою зіркою
не зникай, натхнення. І нехай
тричі заповіти перепишете,
поки знищить посмішки смітник -
спромоглись ви, білокрилі грицики,
обрій темнохмарний освітлить!


04.2019

Вертаємо у ті часи,
коли були ми селюками
і майоріло перед нами
майбутнє в маєві краси.

Минають весни і літа
і юні роки відлетіли,
та не досягнута мета,
угодна і душі, і тілу.

Нема нікого на посту,
аби не лізли до корита
свинячі рила неумиті...
Не оминути суєту.

Не зрозуміти каламутне,
що вимагає одкоша.
Наляпане і недоступне
нехай викреслює душа.

А що порадує? Нічого
немає іншого як ці
слова... Та ще дорога,
яка веде на манівці.

А скоєне не поміняти.
Діла говорять за слова.
Усе обіцяне – халва,
тому і оцету багато.

Та агітують пустомелі
за недолуге казна-що...
У рейтингу – або ніщо,
або паяци-менестрелі.

Успішні – коміки-шути
та перехвалені поети –
очільники-авторитети...

І думаєш, – кудою йти,
якщо ознаки висоти
церковні миші інтернету?

04/19

Ну ось і фініш. Іншого не буде.
Усе, що буде, маємо уже.
У вушко голки пхаємо верблюда,
в якого олігархи – протеже.

Корупція очолює кориду.
Усі хапають, що де не даси.
Пінгвіни у далекій Антарктиді
дописують фальшиві голоси.

Із варіантів маємо найгірші,
які і заслуговує народ.
Перемагає дурнувата більшість
і виграє заумний ідіот.

Два гетьмани ідей не об'єднали
і опинились оба у кінці.
А та, що між каналами літала,
так і не сіла на оба стільці.

І знову вилітаємо за межі
в останньому, можливо, віражі...
Європа залишає рубежі...

Упали башти і маліють вежі.
Пірати соціальної мережі
оцінюють фатальні міражі.

01/04/19

Життя сміялося із мене,
Поет, це – вічний наївняк.
Узяти б і порізать вени –
З наївняка будЕ мертвяк.

Хай слово золоте чи срібне –
Я краще вічності всміхнусь.
Кому життя моє потрібне?!
А смерть потрібніша комусь.

Від неї стане хтось щасливий…
Хай вродою ти – Аполлон,
Не сотворив кохання диво
Життя падлючого полон.

Красі вклонятися – так гидко!
Бо не вона врятує світ.
Вона – лиш лялька. А за нитки
Посмикує Бог СвітоГИД.

І він розподіляє ролі
І ставить на свої місця.
І королі танцюють голі,
Щеза наївність із лиця.

І заворожить таємничо,
І звабить душу «молодця»!
Мене в обійми смерть покличе.
Ій мертва блідість – до лиця.

15 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Котяться вірші з висот і низин.
Стрінеться всяке: не схили, то кручі,
Море поезії чи магазин.
Збитки та виторги теж неминучі.

- Спробуй зробити, - собі накажу, -
Вибір, який ти на інший не зміниш,
Навіть побачивши крайню межу,
Що розділяє дистанцію й фініш.
Купчаться вірші твої та чиїсь -
Зсувами можуть вони причавити.
Будь обережним, але і дивись -
Всюди пильнують моторні піїти.
Кращі чи гірші - питання складне,
Хто від сохи чи від їхнього бога.
В битвах і вічне життя промине.
Марно й чекати – чия перемога.
Вибери віршів собі та відлий
В чушках металу найважчої марки.
На крадіїв ти сердитий і злий.
Нащо? Хай тягнуть - поскручують карки.

Кому – творити, а кому – спожити.
Такий розподіл праці на землі.
Комусь – дереворити оживити,
а іншому молитись до зорі.

Ще є умільці красти і брехати.
Уже й не помічаємо, чого
навчаємось у самозванця-брата
та віримо історії його.

Ми їм – освіту, віру, наші бренди,
а сарана зжирає рубежі
і потайки поширює легенди,
які ми схожі і які чужі.

Вже і язик міняємо на мову,
щоб відчепився клятий сатана.
Та поки їхню віємо полову,
всихають наші зародки зерна.

Не вистачає Іроду зі сходу
Дніпрової цілющої води...
І на Азові не питає броду...
Однакові усі царі орди.

Але уже гуртом і поодинці
Кощієві даємо відкоша,
що дуже хоче нашого книша.

Не відає опариш на Неглинці*,
що і язик творили українці,
аби у хаті мріяла душа.

03/19

Панно мемуарне робити зачну,
Як тільки зросту до митця-штукатура.
І власних амбіцій частину значну
Утішить шедевр, а не сіра халтура.

Планується досить серйозне панно,
Заклечане мальвами з кожного боку.
Базарних торгів не побачить воно,
Бо матиме цінність художньо високу.

Не буде фантазій, а тільки фактаж,
І жодних намов - ні краплини, ні грама.
Я це пам'ятаю, немов "отченаш".
А ще УДК. А під ним - голограма.

Півроку роботи, а може, і рік.
Раніше не встигнути - ні на годину.
Це стільки посланник парнаський прирік.
Щоденних етюдів писати не кину.

Мені до лампади якісь тиражі,
Пасивні баланси чи навіть активні.
Ці назви для творчості тупо чужі.
За них не рідніші письменницькі рівні.

Ні слова у прозі - у віршах лише.
Пусте, що вони виглядають пустими.
І геть епігонські цитати й кліше -
Поезії складно не вмерти між ними.

Щоденні етюди - це мій кондуїт,
А глиняні справи усі в перспективі.
Я ще не доріс до мистецьких еліт.
А діти з онуками лисі та сиві...

Глаголить раціо коротке : «Ні».
Емоціо волає вперте: «Хочу!»
Моє дитя, у внутрішній мені,
поплач, поскигли, не поспи півночі.

Придумай інші фабули казкам,
новим героям виверти сюжетні.
Сценарії для трагедійних драм
перепиши на фарси іскрометні.

Глянь іронічно в непозбувний сум
фантасмагорій ілюзорних марень…
І смійся, смійся, смійся досхочу!
Об землю лихом - щоб одним ударом!

Полегшає великому поету.
Усе мале тікає у кущі.
Сатирою опльовані сонети
про насолоду, пахощі, дощі.

Усім відомо – ідолу не вперше
у люди вилізати із пітьми,
а де йому помовчати найлегше,
метає блискавиці і громи.

Являючи себе між голосистих,
я ці ази вивчаю на зубок
і відрізняю мите і нечисте,
аби й самому викласти урок.

Далеко ще до ліри і до музи,
коли Дніпро і стогне, і реве...
Єднаються «орли» і боягузи,
аби у бучі коцати нове.

Поезія вимахує косою,
аби запам’ятали небеса,
що не чіпляє ні її краса,
ні туга за вечірньої імлою...

Хай блекота умиється й росою,
та це не Божа, а гірка роса.

02/19

Зеленіють жита і любов непроста
В двадцять першім столітті – не мрія!
У панчосі нога, притягальні вуста –
Хтивогуба красуня Марія.

Трохи є сивини у волоссі моїм,
Ну а біс у ребро, певно вцілив.
Я дивлюся на ніжки стрункенькі твої,
І в собі почуваю ще силу.

Наче гетьман Мазепа* - на тебе запав!
Ох, дурні ці, вже сиві піїти.
Руки тягнуться, Господи, знов до гріха…
Ти ж умієш лиш гроші доїти.

Навіть сексу нормального в нас не було,
Лиш полапать дала себе мила.
І забрала у мене останнє бабло
Й за кордон із бойфрендом «звалила».

Зеленіють жита і любов непроста!
В кого вчилась, в якої повії?!
У панчосі нога, притягальні вуста –
Ох і стерва ж ти, хитра Маріє!!!


5.02.2019

Зимою віє. Дні і ночі – білі,
у хижі тепло, на подвір"ї – дощ,
а у Європі жовті заметілі
замайоріли на арені площ.

Америка утратила надії,
що скрепами орудує вона.
Вселенське зло поширює Росія.
Із півночі повіяла війна.

Неситі юди, іроди, пилати
активізують засоби мети.
Лишається дорогу обирати,
куди тікати і кудою йти.

Нічого не планується нового
і вічного – ні доброго, ні злого.
Зійдуть сніги, появиться зело.
І в Україні запанує літо –
пора неперевіяне ділити.
Усе – як і раніше, як було.

02/19

До кісток зігрівало манто дощове,
А тепер актуальні трико та кальсони -
І нехай завірюха безсило реве
Чи співає з вітрами арктичної зони.

Завітає до саун і лазень народ -
Обмивати прихід щотижневого свята.
У фанатиків чисто таких насолод
Процедура і мною за приклад узята.

Під горілку, вино, кабанця чи сома,
Під намащені скраби, шампуні та гелі,
Традиційно обмитою буде зима.
Де накриті столи - там і люди веселі.

На селі, у райцентрах і по хуторах -
Не життя, як немає пристойної лазні,
І настільки недовго живеться, що страх.
Там не женять праправнуків люди нещасні.

Опадає з небес білосніжне рядно,
Снігові панталони дерева вдягнули.
Звідки б вітер не дув - а зірве все одно,
І шатрами напне на хати і притули.

У несвіжих онучах дубіють стовпи,
Переможні бої підраховує трясця.
Як не маєш кальсонів, негайно купи,
А сімейні труси для зими не годяться.

На півметра углиб промерзають лани,
І скляніють ставки від поверхні до мулу...
Я латаю кальсони - зносились вони
До дірок у матні ще за осінь минулу.

У кожного в житті є листопад,
що відшумів, а чи грозить вітрами…
- Шерше ля фам – шепоче пізній сад
останніми тремтячими листками.

Йому болить… осінню пектораль
холодним вітром зірвано під ноги,
і час дощу дописує в скрижаль
зволожені алеї та дороги.

Нудна пора у паузах сльоти
дарує ніч погідного затишшя,
і позирають зоряні світи
на мокрі сни із чорного узвишшя.

Марудна річ – шукати ту мадам
(жіночого єства лукаву вроду)
на втіху бісу, ребрам і рокам,
зважаючи на ліньки і негоду…

Зриває час-вітрило у житті
амурне листя – марення-омани,
і ті потиху ниють в забутті,
а осінь мрій зализує лже-рани…

11.2018

Живе у мені критикан,
і оптиміст, і істукан.
І купа іншого народу
без племені, імен та роду.
Я з ними бесіди веду
та думку їх собі беру.
А потім «Бац!» і десь озвучу –
сувору лагідну ядучу…

Хтось скаже: Ач, яка дурня!
За рік зросла у нас платня.
Ти на якому боці граєш?
Мабуть, того і сам не знаєш…

Хтось скаже: О, жива надія.
У рік Бика чи може Змія
все буде добре у людей,
бо цар наш – з тямкою спудей…

Хтось скаже гнівно: Баламут!
В країні кожен п’ятий Брут.
Навіщо кликати до бучі?
Часи й без того злі, пекучі…

А я то що? Я ні при чому.
То оселенці через кому
віщають різне зусебіч,
а мій язик – то їхня річ…

27.01.2019

Який типаж! Яка моновистава:
актор, і драматург, і режисер –
в одній особі! Що якась там кава –
червоне танго тонкостінних сфер,
терпке й сухе, як проминула осінь,
де чверть доби, тривалістю в життя.

Ще деколи нашіптуються й досі
нерозшифровані, невчуті до пуття
тендітні па словесної спіралі
і космос дна зіниць в моменті «ікс»…

Із висоти відгулих "сатурналій"
скрипить на весну спорожнілий Віз…
А у куточку, підхопивши м'ячик
пін-понгу незавершених розмов,
еґреґор кави підморгнув, неначе
на мислі має відігратись знов.

А ти казав, я ні на що не здатна,
До чого б не бралася - не моє.
"До віршів, -, судиш, - не удатна,
Це лиш захоплення твоє."

Сміявся, що моя французька мова,
У мед солодкий додає кислинку.
Закоханість ж моя - раптова,
"Минеться швидко, за хвилинку"

Не вірив й в те, що буду мати щастя,
Що в натовпі я буду виділятись.
І я сказала тобі "Досить. Баста.
Подивимось, хто ще буде сміятись"

Я не брала слова ці до обіди,
Але й за принципи не ставала ніколи.
І оминала рух суспільної орбіти,
Навіть тоді, коли дивились всі довкола.

Не була горда, та жила сміливо,
Завжди тягнулась до людей успішних.
І пам'ятала, про свій пункт "важливо",
Що рятував мене у дні невтішні.

Були пораски, та були і перемоги.
Мій шлях був сповнений камінням.
І деколи підкошувались ноги,
Та я все рівно рухалась невпинно.

І от у мить, коли зустрілися ми знову,
Ти був здивований моїм здобутком.
Почав заводити розмову,
А на обличчі покривався смутком.

Питав: "Як справи, як минув цей рік?"
А я: "Ma vie est magnifique!
- Ти знов сама, напевно, як торік?
-О ні, удома жде коханий чоловік.

- Вірші не пишеш вже давно, правий?
- Ні, вчора вийшла збірка "Кошик мрій".
- А в Щастя, мабуть, смак гіркий?
- Рецепт на нього в мене свій.

І стих відразу голосний у тебе сміх:
- Як досягти же успіху людського?
- Секрети тут, - кажу, - є різними для всіх,
Моя удача полягає в цьому:

Щасливим завжди буде той,
Хто на інших не буде зважати,
Хто йтиме до цілі, як герой,
Той високо в небі буде літати!
2018

Мій сон спіймав тебе
Тенетами кохання.
Відчувчи й в них себе
Пізнала я бажання.

Бажала бачити та жити
в твої омріяних думках.
І все життя тебе любити,
Тримати й щастя у руках.

Я мріяла про "Нас" давно,
про той прекрасний танець.
Та, мабуть, ти не в це кіно
Отримав роль "коханець".

І знаєш, важко мені було
Здобути знову самоту,
Та раптом, все само минуло
Знайшовши тишу золоту.

Я глянула на світ щасливо,
Додала барви в сірі свої дні.
І все мені здалось можливо,
І знов засяяли мої вогні.

Отож, почнімо жити далі,
Ловити сонця промінці.
І в світлі бачити деталі,
Тримати міцно їх в руці!

Місяць схожий на келих, повний вина й туману
Зорі розсипались салом на сковорідці
Сонце дрімає на запічку, мертво-п'яне
Хмари, як чоботи, тонуть у синій річці
Неба

Мені не треба навіть снів при такій яві
Пасу небесних корів горілиць поночі
Мої реальні світи не всякій уяві
Під силу, не кожен таке бачити схоче,
Треба
Визнати
Врешті
Решті людей не до небесних корів —
Їм аби земного узяти сповна
Зібрати усю свою решту
Не потопити човна
Моя ж душа бездонна тому
Що світ навколо неї не має дна
Немає стін
І перепон немає
Щоночі ви засинаєте,
А я відлітаю
У цьому різниця між нами
І смисли наших цілей —
Ви хочете бути ситими
Виспаними, умитими,
Закоханими, багатими

А я — хоча би цілою
Й не розіп'ятою...

Спинися, друже, і посидь.
Склади хулу і оду віку.
В одну торбину – що болить.
У іншу – гожого без ліку.
Лиш дрібка ліку? Не біда.
Додай туди блаженні мрії.
І ось вона вже не худа
ноша своя, що добре гріє.
А ту торбину, де лихе
(її підняти стане сили?),
пусти із горба, хай хе-хе…
летить до біса, до могили.
Тепер дивися: зла нема,
а щирого достатньо міри.
Як добре жити без ума,
коли залатані всі діри!
Вага набутків і невдач
на користь щасного активу.
Купи з горіхами калач,
іди у завтра без пасиву…

01.2019

Коли життя ламає долі щит
І хмара застеляє промінь сонця,
Шукають люди захисту від бід,
Вимріюючи бога-охоронця.

Шаманять і кадилами трясуть,
Воскурючи з жиру фіміами.
Але в душі злостивця каламуть,
В кишені - ніж на ближнього чи камінь.

Молитви тільки дві: "Подай!", "Пробач!",
Від глупства розум у кебеті висох.
Уклякнув на колінах раб-прохач,
Цілує руку грішнику у ризах.

Сусід сусіда вкинув у ставок,
Зоп'яну матір син влупив обухом...
Якщо і є всеблаге божество,
Воно від криків жертв давно оглухло.

Вина із бару сулію дістав
(двохтисячне Різдво стрічають люди).
Увірувати важко у Христа,
Якщо його в душі нема й не буде.

07.01.2019 р.

Шановні друзяки-поети,
Дарую востаннє привіт.
Ще трохи - і кану у Лету,
Зітхне із полегшенням світ.

Не буду мозолити очі,
Лякати талантом невдах.
Життя залишився шматочок,
За хвилю з пістолі бабах!

Не звикнув писати олжею,
Не стачило, мабуть, ума.
Існую і так за межею,
Мене поміж вами нема.

Затримався надто у світі,
Між геніїв труся як в'юн.
Прекрасних пейзажів лахміття
Засмічує душу мою.

Порвалася нитка у мойри,
Фарбує долівку рубін.
Мій попіл - із урни - у море.
А пам'ятник ставте собі.

06.01.2019р.

Ти чуєш, рохкає майбутнє
і пахне виборчим лайном?
То обіцяють гойні будні
мужі звитяжні за столом.

Там куций хвостик – символ вдачі,
корито – щастя живота,
престижне шмаття від Версачі
і віра в Бога золота.

Пухленькі щічки, сонні очі.
Фізіологія «хапка».
Стовпи державні жаба точить.
У поміч їй «своя» рука.

На часі тлусте і злодійське,
пожадне чавкання зажер –
болото рідне українське
від перших днів і дотепер.

В кінці зими повіє вітер,
лютнево-звичний студенець.
Впадуть ази собачих літер.
Настане брехові кінець?

Звичайно, ні. Років звіринець
на нашій страдній стороні
у сенсі луди – не чужинець,
у сенсі бучі – на коні.

Із матриць мрій до трафарету:
паплюж усе, звелич себе,
задій китайську естафету,
хитай дорогу «цоб-цабе»…

Дали надії-зміни маху.
ілюзіон пустих вистав.
Тепер свиня несе на плаху
усе, що песик не украв:

останні щирі сподівання,
бажання миру і добра.
Такі наївні уповання?
Упали з кінчика пера…

12.2018

Минають дні, як навіжені.
Із крана капає вода.
- Немає часу – кажуть вчені.
- Сьогодні що в нас? Середа…

Хороша назва порожнечі.
Жахна кумедна синемА.
У світі явищ дивні речі:
як час – ніщо, то й нас нема.

А як же оберти планети,
Чумацький шлях і сива даль?
І наша подорож до Лети,
і шлейф душі – земна печаль?

Примара часу зримо тане.
Рахую краплі уночі,
і посипаю цукром рани –
в безсоння теж є слухачі.

Немає часу, ач халепа.
Я розчиняюсь у зеро.
А ніч глуха(ще та дурепа)
сховала мишку і перо.

Біжи, друзяко! Всесвіт плаче,
росинка липне до щоки.
Піймавши облизня в удачі,
мить не народжує віки…

12.2018

Неначе клік, минувся рік…
На небі срібні амулети.
В духовці паряться котлети.
До стрілки стрілка – це любов.
Анігіляція основ.
Ось північ б’є чолом по вухах.
На м'ясо зирить мумій- муха.
Чому не «я»? Тому що він
і моветон казать мумін.
В кімнаті чавкання і сміх.
Перед Різдвом ковбасний гріх.
- Ату його, давай промову,
де всі гаразди через кому.
Сірко надворі скавулить.
Йому каденція болить.
Ще трохи часу й геть іти.
Свиняче панство пре сюди.
Звіринець влади. Е-хе-хе…
За роком рік усе лихе.
Вже й олів’є не так смакує,
а через силу пузо дує.
У тренді рідна колотнеча.
На краще зміни? Де предтеча?
Оті обіцянки про щастя?
Червону нитку на зап’ястя –
хай береже від вроків слова.
Воно ж ядуче, як полова.
Не має більшої огиди,
аніж свої омани-гниди.

Знайди щось гідне. Тисни лайк.
У сірих буднях є клондайк.
Копати скарб… і не скопати.
Держак трухлявий до лопати.
Пішов за обрій старець-рік.
Йому у спину клац і клік.
Стихають кроки по дорозі.
У пастці часу, як в облозі,
життя не зречень – божевілля.
Чергове ранішнє похмілля.
І знов любити білий світ.
Усім ПееМщикам привіт!

02.2019

Упав до ніг вінок зів'ялих снів,
Чуби хлоп'ят вгортаються ув іній.
Прелюдією братньої різні
Лящать у вухах заклики до бійні.

Цінується удар у пах ножем,
Майстерна пастка, спілка з людоловом.
Цей світ краса навряд чи збереже,
Якщо не порятує мудре слово.

А чи кому потрібен мій талант -
Є ж томос і домовленості мінські...
Не мир у тренді нині, а джихад,-
Клади, солдате, міну до колиски.

Злякався чорт, до пекла хутко втік,
Не хоче й сатана приймати жертви.
В окопах зустрічають Новий Рік
Вже не живі, хоча іще не мертві.

Іде війна. Гримлять щити, мечі,
У жінки син пропав, забрали мужа.
Поете! Не відчаюся, світи!
Розтоплюй лід ненависті у душах.

31.12.2018р.

Мелодія для флейти

Упали планка, настрій і вольтаж,
В орієнтирах розхиталась клепка.
У стилі бохо торба - ось мета,
А ще нова у квіточках сукенка.

Синок дрімає. Тепло на печі,
Укутую кота пухнастим пледом.
Мене, холодну,- жити не учи,
Відгородилася нейтралітетом.

Диванна жалість - це усе, що є,
Заочно підгодовую каліку.
Синичка за вікном зерно клює,
Лежу і мрію з мужем у обнімку.

А совість вже протерлась до дірок,
Підніжку другу ставити не вперше.
Одважую поради, мну перо,
Чужі думки вивалюю в мережу.

Пегас колегу знов збиває з ніг,
Відмовитись не можу від вендетти.
А візаві не сердиться,- о ні!
Подарував мелодію для флейти.

31.12.2018р.

Хоча з пієтетом природу не раз описав,
Аж серденько мліло від виряджених краєвидів.
Та нині від овиду сірого зріє сльоза,
І настрій сльота намагається враз отруїти.

Сяйливого й теплого літа зимою схотів,
Аби розцвітали під вікнами астри та рожа.
Натомість - під тином вервечки сорочих слідів
Не може од світу сховати злостива пороша.

Сусідський блохастик без буди, лежить на землі
І виє протяжно на пущу, де зайчик сховався.
Парнас нетверезий, гуляють його королі,
Жбурляють у мене шкоринками від ананаса.

А чай вже холодний, у ньому акація, глід,
У комині вітер гуде із собакою в квінту.
Погода капризна, така як і втомлений світ,
Заплющую очі і бачу усміхнене літо.

29.12.2018р.

Осіяла істина проста,
А до цього був як пришелепа:
Не тягніть корівку за хвоста!
Слоника за хобот теж не треба!

Склалися, нарешті, два плюс два,
Сіроманці ситі, цілі вівці.
Хай дзвенить над кашею мушва,
А комарик п'є із вас кровицю.

Про сумне усе вам розказав,
Обираю радість, а не стреси.
Кашу варить жінка з гарбуза,
Я в нірвані! Настрій пречудесний!

Аж співає все моє єство,
Майбуття - безхмарні високості.
Радісно стрічатиму Різдво,
Служба починається о шостій.

Списано із совісті гріхи,
Все тіп-топ, гризу цукерку "Тузік".
Буде томос, будуть пироги,
Погуляю ніченьку без музи.

28.12.2018р.

Сніжком замітає садочок півднЯ,
Аж гнуться обтяжені віти.
Зимою писати про зиму - бридня,
Естети вподобують літо.

За комір сідають вогкі голочки,
А небо не небо, а мливо.
Сусідка сутулиться в шубі важкій -
І де тут романтика, диво?

Зима нецікава - на слово повір,
Засмучують ніченькі довгі.
А влітку вродливиці радують зір,
Стовбурчать оголені ноги.

Підморгує Єва, то млію в жазі
І прагну її пригорнути.
Шепоче на вухо змій "Плід цей вкуси!".
Я вмію - ще той шалапутик.

Пірнаю мрійливо в оголений ліф
Шептати богині про вроду...
З розгону спіткнувсь об засніжений риф
Із брили холодного льоду.

Чкурнули дріади в холодні ліси,
Русалі сидять в ополонках.
Бажаю, братва, обійтися без зим,
Ще б трохи - лишився без ока.

27.12.2018р.

Мені однаково, чи буду
я ще говіти, а чи ні,
та не однаково мені,
що у свята бідують люди.

Уранці після алілуя
іду на кухню в самоті,
акомпаную по кастрюлях –
озвучую усі пусті.

Тай думаю собі, гадаю, –
чи так усім ведеться нам,
кому уже пора до раю?
Е ні! Ікається панам.

Не подавились депутати,
ковтають, бідні, шоколад,
аби підтримати ґаранта,
який кришує владу Рад.

І так воно чогось дурному
аж дістає до печінок...
Але – нічого. По-новому
почнемо жити на оброк.

На пенсію не уповаю,
але на хліб і воду є!
Дієта – хобі не моє,
та, слава Богу, я не знаю,
чи я живу, чи виживаю
за упованіє моє.

12.2018

Я в переконаннях одинак,
Бо не хочу миру із ордою.
До Страшного суду бій, війна,
Внук росте, хороший буде воїн.

Знаю, світ страшенно утомивсь,
Заважає біль писати вірші.
Вилітають кулі хутко з гільз -
Ще одного окупанта знищив.

Підло підкрадається пітьма,
Засинаю - краде шмат землиці.
А на фітнес рушила кума,
Молодь топить совість у горілці.

Гнеться в миролюбця горбачок,
Сатана на рай іде у наступ.
Ні, урок не вивчив хохлачок,
Вибирає мир, покору, рабство.

Може, нас понищать до ноги
Чи на плахах вицідять всю крівцю,
Ті, хто прагне миру - вороги,
Хто воює - браття українці.

24.12.2018р.

Вибір

Із селюка зробити зась опецька!
За їжу віддаси останній гріш!
Із Бородянки - хрон, з Таращі - редька:
Купуй, поете! Це тобі не вірш.

Сонетів том, насправді, ніц не вартий,
Читати бридні й сину не велів.
У фермера долоні, як лопати,
У трутнів - зам'які, без мозолів.

Ну що це за робота - закарлюки
І день, і ніч писати для юрби?
Хапайте щось важке хутчій у руки,
Щоб глупство більш не лізло у лоби.

На тракторі богемна купа гною -
Майбутній соковитий урожай.
Збирав його всю зиму із любов'ю,
На пупі ледь не вилізла грижа.

Рілля пашить, буяє місяць квітень,
Сусідові доорюю межу.
Коли мені не буде що робити,
То, може, теж присяду й попишу.

24.12.2018 р.

Прийшла додому втомлена любов,
Вмостилася на ліжку-сексодромі.
Хитається голівка над жабо,
Приваблюють мій зір опуклі форми.

Пегаса лірик лжею підкував,
Веде Ерато під вінець до кірхи.
Ерзац чуттів - римовані слова -
Підмінюють життя й любовні втіхи.

Гукає музі віршомаз: - Ану,
Іди, танцюй,- під лексику обсценну.
Та я свою любов не роздягну,
Не виштовхну для огляду на сцену.

Їй гарно в ліжку. Ніжки у теплі,
Накрили перса крильця махаона.
А славолюб штурхнув свою на лід,
Перо сльозаве звично епігонить

Любові храм тримаю на замку,
Росте препишно незім'ята гречка.
Кришу курчатам грудочку сирку,
Як виростуть - знесуть мені яєчка.

22.12.2018р.

Якого біса лізти на Парнас,
якщо не тямиш істину почути?
«Я вас люблю, я думаю за вас...»
А ви... Ех ви! Були і є манкурти.

Якась одна ображена вівця,
буває, схарапуджує отару.
Ой, бабі Йошці не дають вінця
і хочеться їй Чахлика на пару.

Прямі і щирі – ви такі святі,
що як одному впоратись із вами?
А де буй-тури лицарі, оті,
що до кишень не лізуть за словами?

Не бійтеся. Не сяду у тюрму,
як це інкримінується неробі.
Не вмію я лукавити, тому
і получаю ...ложкою по лобі.

Куди не пнись, а плюне й розітре
усяке, що сп’ялося на котурни.
Усе ще діє правило старе:
не лізь у друзі, бо пошиє в дурні.

Бери акорди і на ноті ре
не обривай душі найтонші струни.
Хай ріже вуха «зірочка» й «баре»
і лопають юпітери й сатурни.

Та чую, – не розписуйся за всіх!
Торуй своє, не поучай нікого
та обирай лише свою дорогу.

Оглушені не кращі за німих.
І хай мені вміняється за гріх,
що за душею не було нічого.

12/18

Замріявся (на те я і піїт),
Із пуза долина приємний буркіт.
Померти в ліжку аж під сотню літ
Забаглось між турботливих онуків.

Хай патріоти скніють на війні,
А я на кухні попишу віршата
Про сад, любов, озера та лани.
У бій не клич! Перо - моя гармата!

У бойових Пегасів хвіст гачком,
А у сумирних вільно майталає.
Поміж краплин протиснувся бочком,
У пеклі влаштував шматочок раю.

Сусіда мій пройшов АТО, Майдан,
Готує проти упира повстання.
А в мене - творчий вечір, балаган,
З колегами чергове чаркування.

Доробок без вогню, батальних сцен,
Друкується товстий з віршаток опус.
Несе жона підсмажене м'ясце,
Лоскоче ніздрі запах ескалопа.

18.12.2018 р.

І
Усі ми аплодуємо, буває,
всьому новому, любимо пісні.
І не буває соромно мені,
що долучився із якогось краю
до арії у опері одній.

ІІ
Є фабула. Анонси оминаю я...
і обриси..., що застують очам.
Не заглядаю у чужий сезам,
та іноді емоції показую
до ню що імпонує читачам.

Ми не боги, але своє малюємо –
палітрою одною на усіх
освячуємо лінощі і гріх.
Буває, одне одного не чуємо,
але не піднімаємо на сміх.

Не тішуся ані саморекламою,
ані самооманою тепла,
що завше ілюзорною була.
Натомість байдужію до осанни я
і сяючого німбами чола.

Не вписуюсь у публіку і рубрику.
Даруйте. Оминайте і мене,
і копіюйте... як усе мине,
і забувайте... і любіте ...музику.
А гнаного ніхто не дожене.

Імунітет окрилює надією.
Немає пієтету поетес?
Ну то і що? Зате є інтерес.
Не заразився ні птахокардією,
ні іншою хворобою поез.

Рятує не одна самоіронія.
Лікує і не горе, й не біда,
а чистої поезії вода.

Та от біда у всій оцій історії –
не любимо мирської какафонії
і я, і гуру мій – Сковорода.

ІІІ
До вирію літаю і вертаюся,
хоча такі сценарії смішні
моїй кобіті, поки ми одні...

і навіть, уявіть, я ще не каюся,
що іноді за обрії вдивляюся,
коли вітрило сяє вдалині.

12.2018

Свобода, браття! Нумо у церкви!
Пірнімо купно в благодаті кубла!
Є хомути із Риму і Москви,
Приміряю дешевий - зі Стамбула.

Сліпаві гнучкошиєнки-раби
Рвонули навпрошки у райські пущі.
Штовхнув попа. Під рясою скарби
Забрязкотіли. Паству "жаба" душить.

Ось-ось із курки випаде яйце,
Народець теж натужився нівроку.
А хор розстриг зірвався на фальцет,
Коли про зраду віри в очі бовкнув.

Дажбог однині - єресь! Не канон!
Зварили миро на Фанарі з Лади.
У Едем замуровую вікно,
Кладу в брехню важку цеглину правди.

15.12.2018р.

Тло

Пройшли гроза, біда, гнітючий сум,
Під струменями часу розпач вистиг.
Літати зась. Без крил по дну повзу,
А сцена оголошує мій виступ.

Розкручено видовищ карусель,
Калейдоскоп відьом, альтів, паяців...
Доспівує шансон мадмуазель,
А після мене - коломийки, танці.

Останній вихід. Музика Гуно,
Мінорне ехо закриває дромос.
Шматочок смальти випав із панно
І рибкою пірнув у невідомість.

А зверху мрії, хвилі, кораблі,
В майбутньому німі осколки квантів.
"Все Хронос перетворює на тлінь" -
Шепнула вчора мудра Сарасваті.

Картина вдала. Дар пішов на тло
В чужій картині. Видно нерви й вени...
Мене, насправді, тут і не було,
Танцює вічність гопака без мене.

17.12.2018р.

Вовк

Плетуться дулі, долі, макраме,
Потішний віршик зріє на сторінці.
У цьому світі глузд уже помер,
Син любить біль, бо тато вправний гицель.

Вовків боїться злякана людва,
Тож я надійно заховавсь од миру.
Тепер не кров ковтаю, а первак,
Хірург пластичний здер звірячу шкіру.

Хоча на вид - потішний колобок,
Навзаєм пазурів грошва та влада,-
Під машкарою вгадується вовк,
Гарчить на посполитих тінь зубата.

Сяйнув на сонці металічний зуб,
Ти - жертва, я - хижак, лежи й не хлипай.
Нашию із овечок теплих шуб,
Усе віддасть бідак за кусень хліба.

16.12.2018 р.

Шукати глузд у глупстві я мастак,
Кладу осібно мухи та котлети.
Без дурнів не було би розумак,
Без графоманів - геніїв-поетів.

Вважав, що втік з ліричних калабань,
Плаксивої як дощ позбувся вади.
Та все відносне - навіть Інь та Янь,
У моді чуйні діви бородаті.

У храмі Будди хреститься мулла,
Спасителя розп'яття гріє пузо.
В потоках газу, жовчі та бабла
Кується дружба із Євросоюзом.

Більмом ув оці дійсності пейзаж,
Стирчать голками із людей проблеми.
О, музо! Не тікай, у ліжко ляж!
Тут тепло, а надворі бруд і темінь.

Цинічний фарс - естетика доби,
Замажуть несмак віршомаза блатом.
Біжать "митці" писати про дуби,
Вдихаючи квіткові аромати.

16.12.2018р.

Я так не вмію… та пусте,
і поетичному взірцеві
не заздрю чорно. Біло теж.
Зате подякую творцеві,
що є душа, і слово є,
та їх єднання на папері.
Шаную вічне і своє –
ошатний вхід і будні двері.

12.2018

Білосніжна завірюха
Не втомилася від руху,
Завітала, закружляла
Над садами, над полями.
Із мережива хустину
Одягла та хуртовину
Надіслала. Будьте вдома,
Полікуйтеся від втоми,
Від хвороб; щось забагато.
То ж прогонимо їх з хати!
Сніг вкладати хутко треба,
Бо вказівка щойно з Неба
Готуватись до зимівки,
Відкладаючи мандрівки.
Притрусила добре гірку.
Час невпинний – і ялинку
Прикрашати мріють діти,
А дорослим порадіти
Дуже хочеться наразі.
Новий рік зустріти разом.
Сподіваймося ж на краще,
Щоб здоров′я дав нам, щастя,
Миру, радості та статку
Ше й подумати спочатку,
Як привчатись до порядку!
…Ось такий сьогодні день:
Білий-білий, навіть пень,
Що чорнів поодиноко,
До небес піднявши око,
Виріс, думкою прозрів.
Жити краще захотів.

12.12.2018
Свидетельство о публикации №118121204303

Хрон (infernum) - це делікатес,
Чистить чакри творчості шалено.
У сучасних супер-поетес
Вже не кров, а сік із нього в венах.

З'їв кеге - світлішають думки,
Вірші пруть глибокі та охайні.
В мене хрону бодні, баняки,
На десерт щодня даю коханій.

Сік із хрону вилікує сум,
Слізки із поезії - галопом.
Щезне блаж, істерика, трясун,
Звивини прокинуться під лобом.

Мій Пегас - елітний "Порш Кайєн",
А в невдах від " Запорожця" кузов.
Лірика плаксива - не моє,
Вилікував хроном кволу музу.

Віршарам рум'янець до лиця,-
Наче, хтось влупив по морді кедом.
Сила мислі вся у корінцях:
Вік жував і, врешті, став поетом.

11.12.2018. р.




Народження

- Прокинься, коханий! Вже ранок, мій любий!
Зі мною пограй в піддавки.
Під ковдрою шурхіт, дружина голубить,
Пестливо скубе волоски.

Здаюся одразу стрункій генеральші,
Бо мудрий, слухняний зольдат.
Хай коник моторний пасеться на паші,
Зростає із поні гігант.

Вмостилася доля ізверху ловкенько,
Галопом помчала в Едем.
А перса у неї духм'яні, м'якенькі -
Це місце для мене святе.

Всю душу із мене висотує мавка,
Притиснув до ліжка борвій.
В розчахнутій гілці стрибає кульбабка -
Долонею гладжу її.

У променях сонця стелюся барвінком,
Зливаються серцебиття.
У Яня та Іня рождається зірка -
Маленький клубочок життя.

11.22.2018р.

Байдуже - бомжак ти із трущоб
Чи владар, гартований у битвах:
Не врятує світ уже ніщо -
Ні краса, ні розум, ні молитва.

Смерть впаде уламком із небес
(сірка та вогонь - шикарний посаг).
- Лиш один Ісус Христос воскрес!
Людям - тьма! - реве мара безноса.

Патріархи, папи та святі
Розлетяться купами молекул.
Сатана трагедій не хотів,
Бо із раєм зникне також пекло.

Гомонять мужі в ООН, ПАРЄ,
Сіють мудреці коноплі й маки...
Трохи часу у людви ще є -
Можна учепитись у горлянки.

08.12.2018р.

Якщо поезії немає у душі -
Нелегко жити, серце в онімінні.
Тому Пегас щодня ірже: - Вставай! Пиши!
Коли жуєш чи робиш омовіння...

Найголовніше - ухопити олівця,
Заглибитись у думах в потойбічне.
І - бац! Лопух перетворився на митця,
А графоман уляпався у вічне.

А соловей співа про небо голубе -
Спинися та послухай голос Бога!
А знизу кіз гурточоч в противагу "Бе-е-е!",
Рохкоче аріозо сита льоха.

Квакочуть жаби тлусті хором у ставку,
Ропуха голос подає з калюжі.
Прийшов у гості знову з дримбою мій кум -
Оглух я, друзі, одягну беруші.

07.12.2018р.

Вмикаю ніч, натиснувши на вимикач.
Вмикаю сон, залізши під перину.
Старий годинник цокає… стукач,
рахуючи невиспану годину.

А я слонів рахую. Гайна річ –
немов скажені, не стоять на місці
(ще й хлопають вухами увсебіч).
А хом’ячок посопує у клітці.

Приходить кітка, муркає «не спиш?»,
живим теплом лягаючи на ноги.
І огортає тямку чорна тиш.
Я падаю в Морфеєві чертоги…

05.12.2018