ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.10.20 21:26
За словотвором словотвір –
І слово проситься надвір,
У частоколі суєти
Непросто вихід віднайти.
ІІ.
Та краще так аніж ніяк,
То скаже будь-який козак,
Що найтепліше з-поміж слів –

Семен Санніков
2019.10.20 21:26
Наркомани гульнули у Димері,
А оговтались в иншому вимірі.
І не хочуть назад.
Отакий самосад
У кальян їм заправили в Димері.

На Мальдіви поїхали нартами
Банабаки з піснями та жартами.

Олена Малєєва
2019.10.20 21:22
Я відаю, я відаю, я відаю,
Я відьма
Йому себе я віддаю,
Тону в його обіймах.

Я знаю все: і що було, що загуло,
Що буде.
Мене ніколи у житті

Олександр Сушко
2019.10.20 19:47
Орда воює з нами вже не так -
Укладує у вустя чорні мати.
Російська мова - це отрута, рак,
Ковток зробив - і став на шлях до зради.

Козак - чужий. А от московська рать -
Рідня найближча. Ось у чому драма.
У тих, хто любить бля і перемать

Світлана Ковальчук
2019.10.20 18:36
листя шурхотить
стежечка біжить
мить
осені мазок
прядиво думок
крок
перейти в світи
дзеркалом води

Сергій Губерначук
2019.10.20 13:04
Уже на Другій Пречистій
місто – у падолисті!
У геометричній проґресії
зростають осінні депресії,
множаться сльози дощів,
хмарять рої кліщів,
висить жовтень на жовтні,
весь листопад – у безодні!

Любов Бенедишин
2019.10.20 10:41
– О ні! Не кажи, що до радості й літа –
Цей шлях, як по лезу ножа.
Вершина – за хмарами… Вже скам’яніти б,
Щоб так не боліла душа.

…Та мовби не чує: завзятий, упертий.
(Знайоме - його ім’я).
Напевно, набридла йому аж до смерті

Олександр Сушко
2019.10.20 09:27
Осиковий убито в груди клин,
Війна за мир...скінчився час ордалій.
Злетіла у небесну прозорінь
Душа моя, посічена печаллю.

"Не йди на фронт!- кричали. - Ти ж поет!
Отримуй у тилу душевні рани!"
Я ж вирвався на волю із лабет

Ольга Паучек
2019.10.20 09:00
Неосяжно
зоряная мрія
Десь далеко
у поході небом...
Йти до себе
хочеться не завжди
Позавчора
вже нема потреби.

Микола Соболь
2019.10.20 06:10
Опале листя – це моя печаль.
За літні дні зігрітися не встиг я,
А ще недавно розквітала вишня
І пломеніла нескінченно даль.

Із ирію вертали журавлі,
Лелеки гнізда для малят латали,
Усе текло, мов у садах Магдали,

Серго Сокольник
2019.10.20 00:00
Знову яв уві сні...
Дуже близько знайоме обличчя...
...зорі сіяла ніч
У колиску лісів таємничу...

Ефемерно світив
Половиною лагідно місяць,
І пили я і ти

Іван Потьомкін
2019.10.19 19:25
Хвала усім, хто встав поперед мене.
Знаю по собі – нелегко це зробить.
Ще не застелене ліжко так манить...
Непросто встать і переступить поріг...
Але наважишся і в інший світ поринув.
Хвала усім, хто на день робочий досвіт перетворив :
Веде

Микола Дудар
2019.10.19 17:42
…таке буває - не зрослося…
Поліціянти тут як тут
Приблизно десь опів на восьму
Спіткнувся раптом - глухий кут
… ці стіни бачили та-ко-го…
Тут Смерть вважалась за Життя
І судді тут - Єдинороги
І все вперед... без вороття

Сергій Губерначук
2019.10.19 13:03
Мавка моя лі,
ось аж де ти заховалася…
Чом же ти не озивалася?
Я вже всей світ облітав…
Мавко моя лі,
чом ти така засмучена?
В мене з весною заручини –
в тебе осінні слова…

Лілія Ніколаєнко
2019.10.19 12:27
Вінок 13. Римовані митарства

1.
Коли творіння, чисте і глибинне,
Розпалює снагу палких звитяг,
Небесну мудрість пізнає людина
І лаври похвалу їй шелестять.

Ярослав Чорногуз
2019.10.19 11:23
Нехай впаду, камінням люто битий,
Забудеться колись моє ім'я...
Та до останку буду я любити,
І про любов співати буду я.

"Ти не громадянин. Простого люду
Біда тебе не мучить кожну мить!" -
Хай кажуть. Я своє робити буду,

Олександр Сушко
2019.10.19 07:58
На опалому листі вчаїлися краплі жури,
Підфарбовує охру багрянисту паморозь неба.
Я програю красуні осінній любовне парі,
Залишилася вірною тільки цнотлива Евтерпа.

Все минулося - захват, цілунки, жагота, екстаз,
Буде інший палкий кавалер дарувати

Семен Санніков
2019.10.19 07:35
Щоденного неба нічні вітражі
За обрій на заході сунуть зі сходу.
Сузір'я знайомі, далекі й чужі
Засвідчать собою безхмарну погоду.

Купається Місяць в небесній діжі.
Космічні уламки каміння та льоду
До нього летять у купіль повноводу.

Олена Побийголод
2019.10.19 06:30
Із Миколи Некрасова

Ти і зубожена, ти й нагромаджена,
ти і незміряна, ти і зневажена,
матінко Русь!

В рабстві розрівняне поле прополоте, -
серце простолюду, кажуть, - як золото!

Сонце Місяць
2019.10.18 22:11
хмари забуті так навздогін
анексовані круком зрідка
відлабує партію скрипка
вічно блукав один


у яві позмінній чому б його ні
маринарка небесна свитка

Серго Сокольник
2019.10.18 21:58
Друзі) Маю сповістити, що 12 жовтня у славному древлянському місті Коростень було урочисто проведено нагородження Лауреатів літературної премії ім. Василя Юхимовича, що надається згідно статуту, за значний внесок у розвиток української літератури. Я мав ч

Олена Малєєва
2019.10.18 14:29
Цей Бог не любить носити краватки.
І надто багато, напевно, палить,
А ще Мефістофеля в нього задатки:
Він поглядом ріже і словом жалить.

Коли він ступає - вступаються люди.
Коли багровіє - чекати лиха.
Проте повсякденно нечемним не буде,

Вікторія Лимарівна
2019.10.18 13:45
Пригортаюсь думками до тебе:
Чую голос знайомий крізь сон,
Що порушив залізний кордон
Затяжної для мене розлуки.
Сонце щиро всміхнулось на Небі.
І на крилах пташиних пісень
Надсилає осяяний день,
Зігріваючи стомлені руки.

Матвій Смірнов
2019.10.18 13:44
Тут доволі тепло, в широтах наших.
Ми навчились як, та забули нащо
Ми осіли тут, на оцих вологих
Островах, навіщо мочили ноги
По коліно в теплій воді Гольфстріму?
Але - клімат лагідний, без екстриму,
Ані гір, ні хащ, ні глухих безодень
На фізичних

Сергій Губерначук
2019.10.18 12:26
Київ. Неділя. 27 липня 1969 року. Кінотеатр імені Т.Г. Шевченка. Молода подружня пара дивиться кіно. Яке – мені невідомо. Потім сонце. Морозиво. Ще один кінотеатр. "Дорвалися," – як то кажуть. Мабуть, молоді філологи не знаходили слів під враженнями літ

Лілія Ніколаєнко
2019.10.18 11:04
Вінок 12. Прокляття Афродіти

1.
Одвічністю стає прекрасна мить –
То знову Афродіта сни тривожить.
Жагою у сонетах палахтить
Її велична і сліпуча розкіш.

Віктор Кучерук
2019.10.18 09:24
Не спиться… Тоскно… Самотужки
Не подолати сум оцей,
Коли улюблена подушка
Тікає рвучко від грудей.
Знедавна їй уже несила
Вдавати радість силоміць, –
Терпіти довго і безсило
Моїх обіймів шал і міць.

Олександр Сушко
2019.10.18 09:18
Вдягнув мороз ув іній сивий луг,
Свинцем гарячим ворог душу кропить.
Команда ЗЕ царює у тилу,
А я лежу, поранений, в окопі.

Бо кожному - своє. Мені - війна,
Криваві сльози вдів, брати-каліки.
А дезертири ріжуть кабана -

Тетяна Левицька
2019.10.18 08:21
Не думала, що все банально скінчиться,
ховаючи у серці таїну.
Розкришиться в руках свята обітниця,
лиш у звабливі очі зазирну.
Розтану, не тужавітиму крицею,
холодною, байдужою...так є.
Та поділитися хоча б дещИцею
любові - нам сумління не дає.

Микола Соболь
2019.10.18 06:08
За вікном листопаду краса
Літо бабине ген догорає,
Йду осіннім, золоченим раєм,
Де берізок палає яса.
Ще не тулиться лист до землі,
Свіжим подихом дихає осінь,
Павутинку гойдає між сосен
І благають про щось журавлі…

Серго Сокольник
2019.10.18 02:57
трохи іронічне, трохи літературне*

Хтось хотів літератором стати?
Я порадити можу багато,
Як повстати з колін... Та на власні граблі...
(Власні гулі зручніш набивати)))

Власне поле доцільно зорати

Ярослав Чорногуз
2019.10.17 23:48
Мов осіннього сну поволока,
Вечір ліг на затінений сад.
Не була до нас доля жорстока.
Як достиглий була, виноград.

І неначе зорею від Бога
Вечорова засяяла мла.
Мов із дерева нам чарівного -

Олександр Сушко
2019.10.17 19:45
В Ерато дар лежить на терезах,
Вирішує чи дати... довго судить.
А я сузір'я слів у небесах
Пасу і кличу:- Забирайте, люди!

Звела нас доля чи щасливий рок?
Це ключ до раю чи бандитська фомка?
Не відпуска від себе ні на крок,

Оксана Логоша
2019.10.17 17:55
І помирали руки,
І опадало листя.
Які ж пекельні мУки
Багряні ті намИста!

І в*янули суцвіття,
І закривались вени.
О!Як у цьому світі

Роксолана Вірлан
2019.10.17 15:55
Вона піде...вона завжди іде...
Вона не обертається ніколи
На ті дороги, де погибнув день,
Де окіл поторочений і доли.

Вона піде зникати в чорний гай-
Гордіша сонця і висока духом.
Не окликає в мить оцю нехай

Петро Скоропис
2019.10.17 14:34
Світ укривал щеза зі сном.
Але маячить неозоре
зіниці збудженій, вікном
розірвуване навпіл, море.
Дві лоді, оголивши дно,
вподібнюються парі туфель.
Здійняте дибом полотно
і хвилі означають дупель.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Анатолій Філософ
2019.10.03

Ірина Осінь
2019.09.28

Наталія Шандра
2019.09.27

Ірина Стасюк
2019.09.26

Юлія Ляхович
2019.09.16

Михайло Олегович Гордон
2019.09.15

Вероніка Головня
2019.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.20 18:18 ]
    ***
    листя шурхотить
    стежечка біжить
    мить
    осені мазок
    прядиво думок
    крок
    перейти в світи
    дзеркалом води
    йти
    вільні мов дими
    з передснів у сни
    ми
    зранечку туман
    над ланами пан
    ран
    у душі не знать
    трави шепотять
    тать?
    ще нема зими
    лопотять крильми
    чи птахи чи ми
    ми



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  2. Сергій Губерначук - [ 2019.10.20 13:30 ]
    Депресія
    Уже на Другій Пречистій
    місто – у падоли́сті!
    У геометричній проґресії
    зростають осінні депресії,
    мно́жаться сльози дощів,
    хма́рять рої ́́кліщів,
    ви́сить жовтень на жовтні,
    весь листопа́д – у безодні!
    Ні. Не в творчім процесі я.
    Це просто депресія.

    Через постійне напруження –
    штучне нервове збудження,
    майже до божевілля.
    Як результат – безсилля!
    Я дою цю священну корову –
    і веду небесну розмову.
    Бо на Покрову
    усе повторилося знову.
    Я ж не якесь недбайло –
    і загнав її в стійло на Михайла!

    Бачиш, як гарно?
    Що гарно – те марно!
    Самого себе репресія –
    ця проґресивна депресія!
    На вікна дивні й давні
    я причиняю ставні
    і накладаю руки
    на всі свої розлуки!
    А сам виходжу на вулицю:
    а нехай щось відбудеться…

    4 листопада 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | " "Усім тобі завдячую, любове...", стор. 239"


  3. Любов Бенедишин - [ 2019.10.20 10:47 ]
    Ангел
    – О ні! Не кажи, що до радості й літа –
    Цей шлях, як по лезу ножа.
    Вершина – за хмарами… Вже скам’яніти б,
    Щоб так не боліла душа.

    …Та мовби не чує: завзятий, упертий.
    (Знайоме - його ім’я).
    Напевно, набридла йому аж до смерті
    Безкрила й знесилена – я.

    «Ти ж бачила небо! Ти ж вірила вчора!» –
    Від розпачу й поту осліп
    І знову штовхає мене угору
    Мій втомлений ангел Сізіф.

    20.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (7)


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.10.19 13:06 ]
    Мавка, Вітер і Журба
    Мавка моя лі,
    ось аж де ти заховалася…
    Чом же ти не озивалася?
    Я вже всей світ облітав…
    Мавко моя лі,
    чом ти така засмучена?
    В мене з весною заручини –
    в тебе осінні слова…
    Мавко моя лісова…
    Чом серед степу мертвого
    плачеш сльозами впертими,
    ніби мене й нема?
    Ніби уже і нікому
    висушить сльози втіхою?
    Знаєш же, сестро, сама:
    я не буран чи віхола,
    я тебе ніжно викохав,
    виколихав у снах.
    Я ж тебе, Мавко, випестив,
    листом калини вимостив
    стежки в твоїх лісах…
    Чом же ти їх покинула?
    Нащо в степи прилинула –
    мало квіток в косах?
    Ні?.. То чого ж зажурена?
    Може, ти ким одурена?
    Може, вже й нежива?!
    Чую, що б’ється серденько!
    Падають сльози-зернятка –
    скоро твої жнива?..
    Бач: над людською могилою
    хрестик стоїть похилений –
    це вже не наша земля.
    Кинь. Летимо, сестриченько.
    Там за тобою вслід річеньку
    лиє слізьми верба.
    Мавко, твоя вербиченька!..
    Чом одвертаєш личенько?..
    Може, тебе хто вмовляв,
    що ти ліси покинула?..
    Хрест у степу закопиленім.
    Кажеш, твоя… Журба?..

    20–22 березня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""


  5. Сонце Місяць - [ 2019.10.18 22:07 ]
    downstream
     
    & хмари забуті так навздогін
    анексовані круком зрідка
    відлабує партію скрипка
    вічно блукав один


    у яві позмінній чому б його ні
    маринарка небесна свитка
    ті й самі ліхтарі вже швидко
    & вікон засліплі огні






    гопи тусують гопи
    знаючи про фотошоп
    про елізійні синкопи
    & непонять про шо

    неподалік вони же
    спиртом з’їджені вшрот
    & про тих
    хто не вижив
    важко мовчить народ





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  6. Матвій Смірнов - [ 2019.10.18 13:15 ]
    ***
    Тут доволі тепло, в широтах наших.
    Ми навчились як, та забули нащо
    Ми осіли тут, на оцих вологих
    Островах, навіщо мочили ноги
    По коліно в теплій воді Гольфстріму?
    Але - клімат лагідний, без екстриму,
    Ані гір, ні хащ, ні глухих безодень
    На фізичних картах тутешніх. Жоден
    З випадкових зайд, що отут лишились,
    Не чекав, що ось потече у жилах
    Мов Гольфстрім тепленька і небурхлива
    Тиха кров - і от ми уже щасливо
    Живемо, без панік і без істерик
    І не прагнем в жодну із двох Америк.

    І усе в нас є, і усього досить,
    І Тарас нам батько, а дядько - Йосип,
    Тільки часом хочеться відшукати
    У кутку охайливої кімнати
    Хоч бодай одного, нехай слабкого,
    Вбитого колись, і тому живого
    Бога. Але - гей, де той вуйко Йосип
    Що сидів, похмурий, помивши посуд?
    Розливай горілку зі смаком оцту,
    Роздавай прогнози, немов пророцтва:
    Завтра буде дощ і мінлива хмарність,
    Істини сумнівні, надії марні,
    Гороскопи схиблять, при тому сильно,
    Терези обдурять (тож будьмо пильні),
    Близнюки у дзеркалі не пізнають
    Ні самих себе, ані інших знаків
    Зодіаку - де ви, тельці і леви,
    Козероги, єдинороги - де ви?
    Де ви, дивовижні самотні діви,
    З тих, що надихають стрільців на дії,
    На усе безглузде й усе прекрасне,
    Як от віршуваня. І врешті, власне,
    Де той вуйко Йосип, що пише вірші?
    Він також на острові, але іншім,
    Де усе, що є чого-небудь варте -
    Балаган з комедією дель арте.
    Карнавал на острові Сан Мікеле
    Недоречний, але підняти келих
    Можна і на цвинтарі. Над каналом
    Ні дощем не віє, ні карнавалом,
    А у нас дощів вимагає звичай -
    Цій землі якось без дощів не личить,
    І земля мовчить, ми також із нею
    Мовчимо - бо сказане є брехнею.
    На дорогах мокро, напрочуд сухо
    У очах, і витік Святого Духа -
    Від Отця, але також і від Сина.
    Небосхил сіріє, і Темза плине
    Як завжди сповільнено, і тумани
    Клубочать. Пардон за анжамбемани.



    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  7. Роксолана Вірлан - [ 2019.10.17 15:34 ]
    Мовою душі
    Вона піде...вона завжди іде...
    Вона не обертається ніколи
    На ті дороги, де погибнув день,
    Де окіл поторочений і доли.

    Вона піде зникати в чорний гай-
    Гордіша сонця і висока духом.
    Не окликає в мить оцю нехай
    Ніхто її, ані найменшим звуком.

    Вона сама звучить у змаху крил,
    На лезі пер між листяних вібрацій...
    їй ще дійти до краю - треба ж сил,
    А йти супроти шквалу - йти у мряці

    І ще нести тендітну сухозолоть -
    Калинове ядро гримкого світу,
    Що зняв із себе пережиту плоть
    І виголив осердя несповите.

    Вилежуються вигуслі дими
    Котами розлінющими на гіллі.
    Мов рана у полотнищах кормиг
    Вугліє вишня зморена на схилі...

    Збирай- но досвід у тугі коші
    І дослухайся пісні золотої...
    Душею мови - мовою Душі
    Скипить осіннє сяйво за горою.



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (4)


  8. Сергій Губерначук - [ 2019.10.17 12:18 ]
    Сон сновиди або ж анабіоз для чужої пародії
    Розляглися в чотири боки
    три дороги, як дві стежини.
    І, побачивши світ широкий,
    я сховався в кущах ожини,
    а чи, може, в кущах верболозу,
    щоб не лізти в колючки марно;
    чекав ночі я анабіозно,
    поки сонце не впало за хмари.
    І, відкривши зажмурені очі,
    я ліворуч від себе побачив,
    що не видко дороги праворуч, –
    і весь світ почорнів неначе...
    Аж якісь променисті сходи
    підказали мені вихід –
    я спускався по них, доки
    не продовжив свій сон тихий.
    То далеко на тому боці,
    там, де річка була безмоста,
    я побачив холодне сонце,
    до якого тягнула помста.

    21 червня 1988 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Учорашнє", стор. 7"


  9. Світлана Ковальчук - [ 2019.10.16 13:33 ]
    ***
    драбиною – в синє небо
    торкнутись його із даху
    печалей мабуть не треба
    літак заповзявся птахом

    муркоче листок пожовклий
    на вухо коту осівши
    в глибини вернувшись мовкне
    не яблуня – слово в вірші

    не слово а просто мислі
    що сміли летіти шпарко
    нам осінь порив зачислить?
    листок провальсує в шпарку


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  10. Сонце Місяць - [ 2019.10.15 19:34 ]
    ltphgs
     
    знай що пазл
    склався наразі
    хіба так як
    він сам захтів

    хто ми є
    у якій ще фазі
    при активах
    в кредит по тім

    ніч не спить її
    окликають тіні
    музикальні автівки
    загулявші мистці

    й мисткині



     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  11. Сонце Місяць - [ 2019.10.14 23:48 ]
    мимохіть
     
    та в курсі ви любите більше тексту
    & щоб політична справа
    інакший прогрес рівноцінний регресу
    чи бавить а чи не бавить

    звичайно ви маєте більше сенсів
    святкові біблійні тарелі
    & слово є срібло або vice versa
    сентиментальні морелі

    я може уїдливий надто пробачте
    бувати собою недосить
    на варті всяко примхлива обачність
    & демони їсти просять

    о будьмо запекліше сестри й браття
    пильніше щодо контенту
    будемо інтонаційно відрадні
    при темі чи навіть дилемах

    & нас дочекається порозуміння
    на тлі розбазарених гасел
    хай хтось загубився у модернізмі
    а хтось промисловий класик




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  12. Сергій Губерначук - [ 2019.10.14 18:02 ]
    Арфа в оркестрі
    Арфістка схилилась на арфу
    і тихо заснула,
    хоча ще пружинило струни,
    і золото грало,
    а ніч біля моря
    у рота води набирала
    й по хвилі, по звуку, по крапці
    весь світ проковтнула.

    Оркестр задрижав,
    тільки арфа ранкова мовчала,
    снували смички,
    мов у темному вулику бджоли,
    гудів контрабас,
    ніби джміль переорює поле,
    а сакси, як оси, –
    й в усіх інструментів по жалу.

    Страшна увертюра,
    де ноти струминками меду
    в пітьмі обсотали
    невдалу поверхню планети.
    У хорі бриніли
    таємні вселенські куплети,
    і в кожній строфі
    протилежно мінялося кредо.

    Виходив балет,
    але гнів стосувався арфістки,
    яка серед бурі
    у ложі своїм спочивала,
    возлігши душею крізь струни
    на теплі овали
    й щипаючи се́рденьком сни,
    мов духмяні любистки.

    Пустою літаврою
    місяць упав на дорогу.
    Нічні чумаки
    набрели на карбованець срібний,
    сховали на возі у сіль
    та й поплентались дрібно
    у край,
    де любистки духмяні їм вистудять ноги…

    Арфістку щасливу
    флейтисти сумні розбудили –
    в оркестрі розвіялись сутінки
    й море гриміло.
    Вона здивувалася
    й струни вхопила невміло,
    й усі інструменти
    в орнаменті дня заходи́ли.

    Постали в її переливах
    високі сюїти,
    казки пропливали
    на сцені зеленого замку.
    У світлій постлюдії моря
    спливали уламки
    і брались докупи
    в нови́й корабель нерозбитий.

    Усе поверталось від арфи повз арфу до арфи.
    Усе поверталось
    від арфи
    повз арфу
    до арфи.

    22 лютого 1996 р., Київ




    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 126–127"


  13. Сергій Губерначук - [ 2019.10.13 18:17 ]
    У світі є одна деталь…
    У світі є одна деталь.
    На жаль.
    Святий Ґрааль з’являє нас
    крізь світлу даль.

    І диво чуда повертає біль
    у смак,
    якого Ти, мій Боже, правиш
    за́вжди так!

    Так – тільки так
    кохання виграє.
    Бо все, що є –
    моє.

    29.02.2008 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 179"


  14. Сонце Місяць - [ 2019.10.13 15:37 ]
    contd.
     
    злободенносте
    відав я злобу & дно
    трохи милості більше гонитви
    все було про людей
    хоч би їм всеодно
    нема над чим туманіти

    тих людей що придумав
    возніс & скарав
    розіпнув завалив камінням
    хтось би ще гендлював
    пильнував навар
    от & маємо значить
    нині

    але я не про це




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  15. Любов Бенедишин - [ 2019.10.13 10:51 ]
    Жити...
    У захваті вдихаю небо: «Чи ж не…»
    Усе таке нове і дивовижне!
    Усе таке прекрасне і знайоме.
    Дивлюсь на світ, як вперше – після коми.

    …Душа пізнала безміри і міри,
    Летіла крізь «тунелі», «чорні діри»,
    Блукала в лабіринті, рвала пута –
    Щоб раптом, як від струму, стрепенутись.

    Щоб врешті повернутися до тями,
    Заповнити любов’ю «білі плями».
    І ніби знову дихати й ходити –
    Учитись… жити.

    13.10.2019


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (14)


  16. Сергій Губерначук - [ 2019.10.12 18:07 ]
    Фонтан
    – Коли за північчю ми стежили з тобою
    з низин любовно зібганого ложа,
    коли відпочивали ми, як завжди,
    після твого орґазму, що пройшов,
    і від мого, який лише збирався,
    коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
    і сходила у сірий сад, мов місяць,
    тривожачи коханців з ближніх місць,
    коли це трапилось – я зрадила тобі.

    – Ти правильно вчинила..,
    що зізналась.
    Тепер візьму я з більшою любов’ю
    тебе,
    щоб зрадити могла ти ще страшніше.
    Щоб ти чекала зради
    і боялась
    мого кохання, більшого за неї.

    Коли я вранці, привітавши сад,
    проходив мимо нашого фонтану,
    я не почув, щоб він водою грався –
    фонтан завмер, мов на твоїх малюнках;
    струмки висіли і не розкида́лись,
    вода застигла, ніби лід в очах.
    Я зазирнув на дно – і все розгледів:
    що і за чим було, і звідки жах
    такий,
    що все заклякло…
    Тому ти правильно вчинила, що зізналась.

    – Тепер що буде нам?..
    Якщо я можу з іншим..,
    то, мабуть, з іншою ти вчиниш так, як є,
    так само, як і я, фонтан зупиниш?


    – Я швидше серце зупиню своє,
    або тебе спиню в своєму серці…
    Я почекаю.
    Хай наступна ніч
    покаже ранок нам чи лиш мені одному.
    Мені цікаво, я́к покинеш ти мене,
    коли я не засну
    й не задрімаю.

    – Я обіцяю, любий, бути поруч.
    Але чи зможеш ти любити так,
    як той,
    хто сірий сад зробив зеленим,
    коли з очей моїх, в яких був тільки страх,
    фонтан салютував жіночим щастям,
    жіночим задоволенням злетів…
    і лиш тому повис і заспокоївсь,
    що я тебе згадала –
    чи ти спиш…

    – Я сплю.

    13 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 54–55"


  17. Андрій Басанець - [ 2019.10.12 11:26 ]
    * * * *

    Жовтневий млин – у листі, в домі, в димі,
    У вітрі розвіваються листи.
    Нікуди нам уже не донести
    Цю теплу потерть, світло невгасиме,
    цей із польоту викроєний вимах,
    легеньку тінь на крилах золотих.

    Це теплий плин – бери його очима –
    Пиши про мене, на мені пиши –
    Ні цяточки на тілі не лиши,
    Хай нас ніхто довіку не розніме –
    О чиста згага, о любовна схима –
    Багаття на пожухлім спориші.

    Прощальний клин. Жура моя небесна.
    Не дописати – не перебрести –
    Хай пальцями змикаються мости –
    Нехай постане пустка безсловесна,
    Де над столом, як над широким плесом,
    У вітрі розвіваються листи.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  18. Сергій Губерначук - [ 2019.10.11 18:51 ]
    Уперше за багато літ і літер…
    Уперше за багато літ і літер
    я наздогнав заримований вітер!
    Налупцював його, розцілував,
    віршем на аркуш паперу поклав.

    Вітер завмер. Пішло щодення.
    Душу мою колише натхнення,
    рожеве письмо і голубе.
    Знічев’я вітер читає себе.

    Картини й скульптури дерев березневих
    з гілками оголеними, як нерви,
    щодня прописані моїм вітром,
    я страчу цим набоєм літер!

    Нема приходу небесного зонду,
    коли іґноруєш природу!
    Ні слова правди в цей світ з імли
    не дам, бо барви на ні зійшли!

    Стирчатиму опудалом на городі
    віршами зодягнений по древній моді,
    якщо не вивітрю протест
    через меланхолійно перенапружений ґротеск!

    Якщо не стешу короткий анекдот
    десь у вузькому коридорі –
    то й щастям не вп’юся від творчих щедрот
    і не спіймаю свій вітер надво́рі!

    9 липня 2008 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 247"


  19. Сонце Місяць - [ 2019.10.11 13:32 ]
    даруй-те
     
    та бо всі ці абстракції так розумію наївні
    пляшка портвейну на двох шеррі бренді нете
    хай не магнум ~ нехай пара беллум тт
    полишати бажання & відкидати провинне

    ось бадьорий тайм~ плен трохи віршів на ритм вар’єте
    трохи прози яку не любити настійна задача
    все у мізках твоїх недопитливий старче~ юначе
    метафізика чинно недійсна просте і т.д


    я віршую собі вогкий жовтню незрячий
    тихий вайн & дазайн цеї ванни
    уламки снив про любов
    я віншую тобі як ти вмієш привносити вдачу

    & оце при сході світання
    неповторне за инших умов




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  20. Матвій Смірнов - [ 2019.10.11 12:38 ]
    На зупинці
    Поет стояв на зупинці трамвая,
    Прощаючись із життям.
    В поетів, знаєте, так буває -
    Гостре передчуття

    Того що буде - така вже вдача
    У них, і той не поет,
    Хто свого фіналу не передбачить
    Хоч трішечки наперед.

    Перед поетовими очима
    Немов наживо усе:
    Іде народ - повільно і чинно
    І тіло його несе.

    Іде начальник, друзі, дружина
    І натовп суне услід,
    Несе в руці дві чорні жоржини
    Вчителька укрліт,

    Що там? Ну що там? Ховають Поета!
    Почувши таку новину,
    Прості перехожі, знявши кашкети,
    По черзі несуть труну,

    Крокують поруч селяни, солдати,
    І творчий інтеліґент,
    Останню шану прийшов віддати
    Діючий Президент -

    Від нас пішов... Величезна втрата...
    (Сльози, відкрита труна),
    Уголос плакатимуть дівчата -
    (І особливо одна),

    І вітер стихне, юрба принишкне,
    Мовчатимуть солов’ї,
    І хтось із собою матиме книжку
    Що він написав її,

    І він автограф своєю рукою
    Поставив би - але ні:
    По-перше книжки нема як такої,
    По-друге - він у труні,

    І срібні хмари стануть печально
    Обабіч синіх небес,
    Порушить тишу глухим скавчанням
    Чийсь безутішний пес,

    І навіть літери у абетці
    Розсиплються як драже,
    І кінь, що віз катафалк, зірветься
    І в розпачі заірже,

    А десь у небі лелеки сірі
    Припинять щорічну путь
    У теплий обетований вирій,
    На грішну Землю впадуть,

    І навіть ангел опустить крила
    І стане Земля пуста
    І всесвіт згортатиметься безсило
    У сингулярний стан.

    І хоч на початку і було Слово,
    Та стали слова німі
    І ось над водою літає знову
    Божий Дух у пітьмі...

    Отак він думав. Хилилась долу
    Поетова голова,
    Харон свою смиренну гондолу
    Майже налаштував,

    Метався вітер, як вовк у стайні,
    І місяця коровай
    Униз на поета глядів востаннє...
    Аж тут підійшов трамвай.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  21. Любов Бенедишин - [ 2019.10.11 09:18 ]
    Експресивний експромт
    Всі слова – не ті…
    Слава – самоті.
    Лаври – до борщу.
    Смуток – відпущу.

    Суджене – прийму.
    Геть – усі «чому».
    Геть – усі «якби».
    «Їж, молись, люби»*




    10.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (8)


  22. Сонце Місяць - [ 2019.10.10 22:16 ]
    давно небуло
     
    сади розквітлої доби у млості пишній
    квіт маковий торкне горби яскраво ніжним
    у небесі на голубій каніфолі

    тебе розрадить інший хтось десь у ролі
    і ти звичай майнеш собі манівцями
    не буде вечора егеж & нестями

    не буде — бо нема чого нема звідки
    на що вам понт & мірабо — хто

    свідки




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  23. Сергій Губерначук - [ 2019.10.10 18:27 ]
    Тобі невідома мелодія білого лебедя…
    Тобі невідома мелодія білого лебедя.

    Коли розгубилися очі
    І плечі твої зні́тилися,
    я́к знати могла ти
    Слово,
    таке випадкове і рятівне?

    "Осінь," – промовила ти
    і кинулася до дерева.

    І тиша, якої стояло багато,
    на менті одно́му
    тріснула,
    викотивши стиглий каштан
    із колько́ї мембрани.

    Не рано – не пізно, а так вчасно – "осінь".

    І от у таку суєту
    я почув
    мелодію білого лебедя:
    з дерев позлітали
    пернаті партитури "осені",
    ніби для оркестру;
    але був єдиний кивок голови
    білого лебедя.
    Це значить, що в нього під горлечком
    глибоко є:
    "я вдячний, послухайте серце моє".

    Воно калатало.., і ти – відгадала
    мелодію білого лебедя.

    22.09.1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 78"


  24. Андрій Басанець - [ 2019.10.10 13:22 ]
    * * * *
    Як невимовно ллється темнота –
    Ні рисочки, ні іскорки на тілі.
    Навіки ніч усе переповила –
    Ослаблий стан і зімкнуті вуста.

    Хай тільки хміль на тілі виграє,
    Хай обплітає груди і рамена,
    Нехай весь світ пребуде безіменним,
    Якщо у нього ймення не твоє.

    Я повелю – і спуститься туман
    Як саван над деревами всіма,
    Як віко над останньою луною.

    Ні музики, ні часу, ні письма,
    Ні руху, ані дихання нема…
    Й тебе нема – якщо ти не зі мною.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  25. Любов Бенедишин - [ 2019.10.10 10:34 ]
    ***
    У душі – тишина,
    Аж у вухах дзвенить…
    Макіяж… сукня… хна…
    Залишаю свій скит.

    Хтось киває: «Привіт!»
    Хтось питає: «Ти як?»
    Усміхається світ.
    Усміхаюсь і я.

    – Маєш вигляд «на сто»! –
    Друг за руку трима.
    …І не знає ніхто,
    Що мене вже нема.

    10.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  26. Сонце Місяць - [ 2019.10.09 22:59 ]
    насамперед
     
    & зірка що висне вчепившись у шпиль
    святої ольги ~ ельжбети

    як без поспіху й сміху облудний штиль
    підкидає різні монети


    & вглядаєшся з тим
    крізь безодню що зветься ніч

    позбуваючися зусібіч
    гіпертексти суціль марнóти

    й ти ведеш мене ~ або кличеш
    за мною сумуєш & всяка ще дивовиж






     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  27. Андрій Басанець - [ 2019.10.08 20:53 ]
    * * * *
    Вже осені зосталось небагато –
    Діждати сну, дожити в самоті…
    Вона встеляє сутінню палати
    і розправляє пружки золоті
    На подушках… ворушить у долонях,
    Обсмикує мережки й шнурівці…
    І переносить квіти з підвіконня
    Кудись у потаємні пивниці…
    Сухі долоньки, лебедина шия
    – і сон гряде, і сили вже нема –
    Лишень сосну хмариною прошиє
    І вигаптує інеєм туман.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  28. Любов Бенедишин - [ 2019.10.08 19:07 ]
    Золото
    А в жовтня знов
    на згадку шрами є…
    Багряна кров
    на аркуш крапає.

    Торкне Мідас
    слова немовлені, –
    врятує нас
    від смутку-повені.

    Застигнуть сни,
    пошерхнуть спогади…
    Серед мани
    відкриєш Богу ти:

    чи скроні, чи
    вже й серце сколото…
    Мовчи… мовчи…
    мовчання – золото.

    08.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (6)


  29. Сергій Губерначук - [ 2019.10.08 19:28 ]
    Кіт
    Нечутно, налякано, по-балетному,
    тікає кіт од гріха подалі.
    Його знайшли по нявканню фальцетному,
    коли він кидавсь на велосипедні педалі.

    А тут не миша, не пес, не опудало,
    ні землетрусу найменші прояви,
    а він навшпиньках, легенько, поплутано
    тікає в ліс і спить під сухостоями.

    Його робінзоном прозвали диким,
    котом-бойкотом і сільською раною.
    Як ніч, так зразу – тріщання й крики:
    о! знов третирує всю флору з фауною.

    20 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 125"


  30. Олександр Сушко - [ 2019.10.07 11:04 ]
    Осінь
    Вже не пасуться кози в лозах,
    Бичка на луках теж нема.
    Всьому виною - мила осінь,
    За носа смиче, як зима.

    З дерев мете багряну повінь
    Під ратиці та чобітки.
    Вганяє зашпори ранкові
    У задубілі п'ястуки.

    Ну що такій панянці скажеш?
    Збиткується, згубила встид.
    Березової б дати каші,
    Аби поводилась як слід.

    А, мо, простити їй обиду,
    Пустити в хату допізна?
    Щоб цілувала, наче літо,
    А обнімала як весна...

    Та ні, для неї я не лицар -
    Коханець без сердечних пільг.
    Був я, тепер зове сестрицю
    Загорнуту в пухнастий сніг.

    07.10.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  31. Андрій Басанець - [ 2019.10.06 14:38 ]
    * * * *
    у ранок осінній – смішлива горішина –
    горішина – дівчина на виданні –
    виходить у ліс – обніматися з тишею –
    і тішити чорні закурені пні –

    а там уже шум із дощем перемішаний –
    а там на гілляччі розходяться шви –
    подивиться вгору – ой нене – ой лишенько –
    й закине на плечі порожні сакви –

    – три ягідки дай на розживу шипшинонько
    усе роздала вже – нічого й ніде –
    не вернеться літо – і вітер не спиниться –
    три ягідки сестро мені до грудей –

    три ягідки теплі – а щастя незвідане
    а хури чужинські на голих мостах –
    три ягідки сонні – дівчина на виданні –
    заплутані коси запалі вуста

    і дихає хвища залізними дишлами –
    гаками кривими небес дістає –
    лежить на шляху між грибами принишклими
    тоненька горішина – серце моє

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (12)


  32. Сергій Губерначук - [ 2019.10.06 10:25 ]
    Щолі́та літа́ пролітали…
    Щолі́та літа́ пролітали.
    Розвої вулканів згасали.
    Космічний пристріт.
    Старішає світ.
    От-от – і мине неоліт.

    Не вічна Людина й амбітна.
    Підкрався маразм непомітно.
    Їй на́слано смерть.
    Земля вже не твердь.
    Життя відбулось на чверть.

    Загинули всі астрофоби.
    Лишилися тільки мікроби.
    Єдин Святий Дух –
    душ вічний пастух –
    спрямовує Розуму Рух!

    8 листопада 2005 р., Богдани



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове..." , стор. 209–210"


  33. Адель Станіславська - [ 2019.10.05 16:06 ]
    * * *
    я тебе у собі носила
    я була тобі більше як жінкою
    я була тобі місцем сили
    цілим світом не половинкою
    я була тобі шторму подихом
    і шаленої бурі безумом
    мого віддані серця порухи
    і бальзамом були і лезом
    я була так доросло-юною
    коли душу твою зворохобила
    я була тими віщими рунами
    котрі долю тобі оздобили
    відвесніло... літа у колоссі
    вітер зіллям дозрілим колише
    я твоя сивина у волоссі
    непокірна свавільна не втишена...
    2019


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (2)


  34. Тетяна Бондар - [ 2019.10.04 20:44 ]
    ***
    Запахло гірко
    палим листом.
    Туман сіріє млисто-млисто
    І вогко горнеться
    у просинь...
    Це дійсно осінь.
    Справжня осінь.


    Багрянець гра
    Й згаса в черлене.
    Мовчать дуби. І стихли клени.
    Крізь пісню жовту скиглить крона.
    Все легший ліс.
    Все більше чорний.


    І сипле сипле
    в ноги димом
    густим, опалим
    жовтим
    стиглим...
    І шелестить, і тонко,
    тихо
    свою останню пісню
    диха.


    Десь є вже сніг. І спокій.
    Інший.
    А доти ще - це сонце
    Й вірші.
    Крізь тишу втомлену й тремтливу
    Ця осінь з нами
    йде у зиму...

    04.10.19


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (6)


  35. Андрій Басанець - [ 2019.10.04 14:25 ]
    * * * *
    Не йди туди. Там море спить,
    Погідне мукою своєю.
    Хай на камінні сохне сіть,
    Хай випинається, як віть,
    Отруйне дихання Медеї.

    Встає у темну каламуть.
    І за собою манить, манить.
    Іде срібляста, ніби ртуть,
    І з кожного сліда ростуть
    Прозорі водяні тюльпани.

    Ледь-ледь ворушаться човни.
    Переповиті сонним змієм,
    Зітхають коси з мілини…
    Благають віщої луни
    Сльозою випалені вії.

    2019


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (8)


  36. Любов Бенедишин - [ 2019.10.04 11:31 ]
    ***
    Втомилась мовчати
    між зраджених Трой…

    Не плачу. Готуюсь до прощі.
    За все заплачу: мій ліричний герой
    загинув у слово-трощі*.

    Прощення нема. І надії нема.
    Жорстокі рядки – мов стріли.
    Я знаю, що вбила його сама.

    …О, як я цього
    не хотіла!

    04.10.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (8)


  37. Сергій Губерначук - [ 2019.10.03 17:20 ]
    Махаон
    Великий жовтий махаон помер.
    Він народив подібного до себе.

    На павутинці обертається крило –
    чудне́ знаме́но бабиного літа.

    Де паузи – там вітер і роки,
    і ти з зими.

    Але не пам’ятаю…
    У нього вусики були рожеві?


    9 січня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 166"


  38. Любов Бенедишин - [ 2019.10.02 10:37 ]
    Нуль-Один
    Рве душу розпука, мов лютий пітбуль.
    Хитається світ… пливе…
    А той, хто помножив мене на нуль,
    Спокійно собі живе.

    Планує маршрут, обирає меню,
    Чекає «зеро» від круп’є.
    І в скверику, десь на якімсь авеню,
    Улюблену каву п’є.

    Ошукує долю, шукає тепла –
    Ні сумнівів, ні провин!
    …Нічого не взяв (я ж – усе віддала)
    І досі – для мене Один.

    02.10.2019



    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (7)


  39. Андрій Басанець - [ 2019.10.02 04:11 ]
    * * * *
    Вода сахається води,
    Марніють яблука і кола,
    Коли із арфою Еола
    Виходить місяць молодий.

    Якщо зустріне на путі –
    Віддасть лише наполовину…
    Його імен, гірких, мов хіна,
    Не вимовляй на самоті.

    А краще утікай мерщій –
    Бо вже налиті соком грона.
    Вже розправляє охорона
    Багряні пружки на плащі…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (5)


  40. Сергій Губерначук - [ 2019.10.01 18:53 ]
    Мага́йбі
    Од себе – спасибі, а людям – мага́йбі.
    Бо перше й останнє вирішує Бог.
    А раптом, між тим, мене звабив, нехай би,
    диявол.., щоб Бог повінчав нас обох.

    Невже б та спокуса мене не сп’янила?
    Чи жив би я з Господом так, як тепер?
    Напевне, що … ні. Бо мене б ти зманила –
    і був би я досі від горя помер.

    Якби не "спасибі", коли б не "магайбі",
    я в Лавру б на по́стриг кохання віддав.
    А там з молито́в переносився в рай би
    і згодом, по ті́м, найблаженішим став…

    Але, обираючи людям служити,
    за думкою – в слово – крізь дію – пишу
    про те, що, магайбі, любити і жити,
    якщо й не мені, то, принаймні віршу́…

    22 липня 2007 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 123"


  41. Андрій Басанець - [ 2019.09.30 13:43 ]
    * * * *
    Багряна бабко, пурпурова бабко,
    ти нащо з хвилі відблиски пила?
    Благенька риска, непримітна ляпка,
    Жариночка минущого тепла.

    Було ж тепло, і ткалося, і згасло.
    Втекло, мала, кудись за болота.
    То й ти вже кидай крильцем воду прясти…
    Он бачиш – осінь, схожа на кота.

    Кармінна бабко, золотава бабко,
    усе мине – і ти минеш за ним.
    Хіба якесь там миршавеньке ябко
    впаде до тебе крізь блакитний дим.

    Лежіть, ви ж бачте, наростає простір,
    зникають межі неба і води…
    А осінь що ж?
    Сховалася за мостом –
    підстерігає пізні поїзди.


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (8)


  42. Любов Бенедишин - [ 2019.09.30 07:57 ]
    Міфічне
    Підготує фінал невдоволене его,
    дорікне: ти погана актриса.
    Так вжилася у роль бідолашної Ехо,
    аж сама покохала Нарциса.
    Ледь не вбита байдужістю,
    втомлена роллю,
    все втішала у дзеркалі німфу…

    …Переможно мовчу
    над уламками болю –
    руйнівницею власного міфу.

    30.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  43. Андрій Басанець - [ 2019.09.28 16:16 ]
    * * * *
    Зірки упали удвох
    Грудьми до білих коліс.
    Хто їхав? Нібито Бог…
    А де? Та певно, що скрізь...
    Йому би спокій та піст.
    Йому далеко – аж ген –
    До наших страчених сліз,
    До наших темних письмен.
    Лишив журбу без числа
    та ребра чорних ворин.
    Розтав собі, як імла…
    …та хтозна… може, й не він?..


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (13)


  44. Любов Бенедишин - [ 2019.09.28 10:04 ]
    ***
    Казав: «Кохаю! Дуже-дуже!
    І вже задосить нам відчужень,
    Самообманів, недомовок…
    Лише для тебе – серця сховок.
    Живи у центрі, хочеш – скраю.
    Я все тут переобладнаю,
    Облагороджу почуттями…»

    …Стою і досі біля брами.

    28.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (10)


  45. Сергій Губерначук - [ 2019.09.27 16:57 ]
    Древня абетка
    Хрест перевернутий.
    Ноги на прив’язі.
    Осіння цинга.
    Дерева лисі.
    Опадів морзе.
    Собори дивляться.
    Безграмотний я.
    Вчитель втопився.
    Свиснули раки.
    Мембрана лопнула.
    Все на долоні.
    Очам полегка.
    Горе конкретне.
    Вим’я нездоєне.
    Гріх абсолютний.
    Винна абетка.

    28 листопада 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | "Перґаменти", стор. 113"


  46. Андрій Басанець - [ 2019.09.27 04:18 ]
    * * * *
    Ген літо скликає коней
    Із річки жадань заснулих,
    Долоню до хвилі тулить,
    Долоні вода солона.

    Ген хмара – така, як птиця,
    Така, як окраєць ночі –
    Вертається з косовиці,
    На віях несе листочок.

    А літо стоїть над полем,
    В траву застромивши гребінь…
    І ніби всього ж доволі,
    А начебто вже й не треба

    Ні плину очей заснулих,
    Ні туску долонь незнаних.
    …До гриви душа притулить
    Червону жоржину рани.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  47. Олена Балера - [ 2019.09.25 12:08 ]
    ***
    Якщо примарні тіні плетуть свої тенета,
    Однаково безсилі естет і щирий цинік.
    Думки скувало страхом у вигаданім гетто,
    Коли іде назустріч звичайний день осінній –

    Отой, що зневажає художника й поета,
    Спиняє міражами і віддаляє фініш
    І дням, що йдуть позаду, вручає естафету,
    Аби і їм ввижались розпливчаті видіння.

    Проте невідворотність всього, що має статись,
    Смішить передчуттями, яким не йметься віри,
    І кожна мить, мов промінь, який запанібрата

    Із простором і часом, шалено мчить ефіром.
    А дивовижний задум – азартний провокатор –
    Миттєво позбавляє розважливості й міри.

    2019




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (2)


  48. Сергій Губерначук - [ 2019.09.24 18:01 ]
    Циганський дощ
    Циганський дощ злигався з вітром,
    промчав до сонця – і назад!
    З туману хмар нацупив хитро –
    й заграв ураз на інший лад:
    завівся зливою густою,
    стіною непроглядно став –
    і над землею й над водою –
    то падав ниць, то виростав!..

    Отак і ти, моя вар’ятко!
    Фанатко театральних площ!
    То затанцюєш, мов дитятко,
    дрібнéнько, як циганський дощ,
    то вихором зірвавши одяг,
    чужу увагу прикуєш
    і, ледве викликавши потяг,
    холодним душем обіллєш!..

    Чом ти мінлива, мов погода,
    й кмітлива в межах слів і див?
    Невже природа винна й врода,
    якою Бог не обділив?
    І навпаки – чому постійна
    в усіх відхиленнях своїх?
    Можливо, дійсно, врода винна –
    та й просто так, про людський сміх?..

    Ані доко́рів, ані прощ.
    Твоя душа – циганський дощ!

    22 серпня 2002 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 115"


  49. Дмитро Куренівець - [ 2019.09.24 12:45 ]
    Дума про Єрмака
    Раділа Раша, Трамп шумів,
    Порохоботи нагнітали,
    Кремлівський кум інтриги плів
    І вже "тваринки" бунтували.

    Цю ситуацію важку
    (Ще поки тихо на Майдані)
    На Потомаку бережку
    "Рішав" Єрмак із Джуліані...

    23.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  50. Любов Бенедишин - [ 2019.09.24 09:40 ]
    ***
    Зграй керунок пере-
    літний…
    Хто «приріс» до мене –
    рідний.

    Хто в неволі – відпу-
    скаю.
    Як любити сліпо –
    знаю.

    Засвічу свічадо
    Бога.
    В щастя – нелегка до-
    рога.

    З горя – понад краєм –
    вгору.
    Хто мене кохає –
    поруч.

    24.09.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.69) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2