ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2017.06.29 18:34
Мені так соромно від того
чекав на дощ, а падав сніг…
ну майже вже дійшов до Бога
а скористатися не зміг…
29-06-2017.

Владислав Лоза
2017.06.29 14:44
Вернуться к отцу, постигнув его язык,
однажды мечтал в подушку, желал нелепо
мальчишка, составленный из чужеродных книг,
обрывков усвоенных неугомонный слепок.

Он завалит учёбу, думая: ход конём,
пара неудов лучше,
чем неискренние переписки,

Владислав Лоза
2017.06.29 14:40
За сім хвилин ти вийдеш на ГД,
бо так на електронному скрижалі
провіщено пророком, що веде
цей потяг і навряд чи налажає:

пророки – не поети, бо вони
за власне слово можуть відповісти,
тому пальто рукою запахни,

Серго Сокольник
2017.06.29 14:06
Ми відходимо в бій. Бійцям. Омите кров"ю серця

Ми відходимо- в бій. Назавжди. Нас нема.
Світ і нині живий, та шукати катма
Наші душі у нім. Ми- шматок. Ми- кубло.
Світ і нині живий. Та життя відішло.

Ми відходимо всі,

Микола Соболь
2017.06.29 13:59
Стою край неба осторонь од люду,
І серце виривається з грудей!
У світі я, чи світ в мені – приблуда,
Бо соромно дивитись на людей.
Із ніг до голови вже оповитий
Усі усе здають за бариші!
З душею тяжко, з нею треба жити.
Наскільки легше бути без душ

Микола Дудар
2017.06.29 13:58
Ти знов образилась... навіщо
здіймати галас до небес?!
он кілька днів вже вітер свище
зганяє з хмар делікатес…
погодь, навіє, ой навіє
чи з океану, чи з пустель
іди в обійми, ще успієш
упасти сонцем в акварель…

Ірина Вовк
2017.06.29 08:50
Я Божий храм зведу в височині.
Раба землі приречена на працю.
Життя і смерть покладені на тацю.
Життя і смерть даровані мені.
Від антифонних гласів до псалмів.
Від страдного до співного, святого ...
Пливуть віки. І

Ірина Вовк
2017.06.29 08:38
Ворота Божі" -- місто "Баб-іл",*1
в тобі є щось від житниці Іллі
і неба клин від башти Есагіли,*2
де у тіарі золотій Мардук*3
проймає зором з молитовних рук
жертовних трав пахучі фіміами --
і Сарпаніті,*4 першій

Микола Соболь
2017.06.29 07:10
Замироточили ікони
І потьмяніли образи.
А чи до миру в церкві дзвони?
Скоріше до війни грози.

Ну де Святі? Хіба людина
Обручку з мертвого зніма…
Хоча скоріше то – скотина,

Микола Дудар
2017.06.28 23:55
… воно не варто батьківських зусиль
чи щось не так, чи порча підіспіла
а може світ змінив завчасно стиль
пробігло поруч і
недоболіло?
все може бути, тут не до дрібниць
попереду бої за небосхили
о Господи! не дай упасти ниць

Володимир Бойко
2017.06.28 19:06
В час, коли безрадісно і тяжко,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.

Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,

Микола Соболь
2017.06.28 17:34
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.

Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за минулий вік.
Бо краплі крові крапають потрохи

Ірина Вовк
2017.06.28 14:13
Твори стародавньої шумерської літератури – це, мабуть, найцінніший внесок шумерів в історію людської культури. До різновидів літературної творчості належать гімни, молитви, епоси, плачі, а ще – прислів’я. Література Шумеру наскрізь поетична: вільний вірш

Ірина Вовк
2017.06.28 13:29
Сім 'ментів щастя,
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…

Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –

від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!

Олександр Сушко
2017.06.28 09:49
За пругом світла - темінь. Чорнота.
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.

Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,

Микола Соболь
2017.06.28 05:27
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як Ваші справи? –
Тільки на словах.

Галопом жити нині модний стиль!
Не до снаги у метушінні кволе,

Олександр Сушко
2017.06.28 05:02
Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -

Микола Дудар
2017.06.28 00:32
дозвольте з краєчку від вас
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня

Іван Потьомкін
2017.06.27 21:40
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Сушко
2017.06.27 20:57
Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,

Вітер Ночі
2017.06.27 14:50
На чорнім тлі краплина плоті
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.

Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову

Петро Скоропис
2017.06.27 14:32
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.

Микола Дудар
2017.06.27 13:25
під настрій впору - мамалиги
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…

Микола Дудар
2017.06.27 10:55
а що там скажеш про вужів?
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…

ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці

Ірина Вовк
2017.06.27 10:10
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро

Ірина Вовк
2017.06.27 10:03
На березі розлогої ріки,
у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...

У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –

Любов Бенедишин
2017.06.27 09:00
Доля: ні страшно, ні стразно.
Жду: то повинність, то повня.
…Мріє моя невиразна.
Туго моя невимовна.

Серцю безпутньо, без-путно.
Лет: у «ніколи» зі «щойно»…
Каро моя не спокутна.

Вячеслав Семенко
2017.06.27 03:00
Тиша знову. Вітер стих.
Буревій пішов за обрій,
помстою природніх сил
покарав.
Дисонансом цей хорал
некерованих мелодій,
здичавілої краси була гра.

Серго Сокольник
2017.06.26 23:03
Римський форум спочине... І їжа на смак
Щось не той... Без упину, мов зграя собак,
Всі щось тявкають... -Досить політики, блін!!!
Хто її розуміє? Бодай би один...
Хто сліпий- той не бачить. Ти бачиш, авжеж?
Доїда, не інакше, корупція вже
Цю країну.

Олександр Сушко
2017.06.26 17:57
На кухні я злякався таргана.
В тарілі він жував мою сосиску.
І психіки порвалася струна -
Боюсь до рук узяти нині миску.

Недавно був дебелим товстуном,
Стриміла повсякчас із рота ложка.
Борща каструлю порав перед сном,

Леся Геник
2017.06.26 16:27
Я маленька-маленька пташка,
я хотіла вгору летіти,
я хотіла просити в Бога,
аби були здорові діти.
Аби зла і кусюча мошка
не з*їдала з дерев майбутнє,
аби кожна душа на світі
світло несла в собі щось путнє.

Василь Кузан
2017.06.26 12:53
Все в мене добре. Мозок прояснів.
Тримає серце межі амплітуди.
На ноги тіло встало після снів.
Любові хвилі колихають груди.
Любов Пікас

Пародія

Ірина Вовк
2017.06.26 10:00
Не плач, не плач – це небо у грозі,
це лихо промине, я заклинаю!
Тримай удар. На шальках терезів
це крок до сходження над прірвою… По краю
урвища, чим небезпечніш йти,
де прірва миготить горнилом чорним –
усе стає єдиним… неповторним,
величним – як

Ірина Вовк
2017.06.26 09:51
Ну що, старенька липонько, цвітеш?
Духмяним цвітом щедро медоносиш…
Нікого не благаєш, ні не просиш –
корінням в душу зранену вростеш,
у буревіях рани просмоливши,
гірке вино із надр землі відпивши –
о чудо боже, ти іще живеш!

Микола Дудар
2017.06.26 09:18
Божа корівка навідалась в дім
і чим пригостити красуню?..
може до столу… може, а втім
навряд чи присяде манюня
у неї обліт, звичайний обліт…
ніяких тобі зобов’язень
я - а навпроти увесь білий світ!!!
сум відступив

Микола Соболь
2017.06.26 06:11
Ми преклоняємо коліна
Мокші не вам, бо ви – орда!
А перед тими, хто за сином
Іде, який життя віддав –
За незалежність України.
Москаль убив за бариші!
У матері нема дитини –
У росіянина – душі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Гуцуляк Микола Гуцуляк Микола
2017.06.26

Артем Ємченко
2017.06.19

Роман Сливка
2017.06.14

Еліза Зіртецька
2017.06.10

Ірина Вовк
2017.06.10

Юлия Дубовая
2017.06.08

Полу Профік
2017.06.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Олександр Сушко - [ 2017.06.28 09:09 ]
    Мій дух


    За пругом світла - темінь. Чорнота.
    Фінал життя. Грудей останній подих.
    Скінчаються відпущені літа
    І скоро дух мій вийде на свободу.

    Його колись сліпа впіймала плоть,
    Вневолила, неначе звіра в кліті.
    Вона для нього - кара, химородь,
    Прокляття найпідступніше на світі.

    Бо дух - це воля. Це - самі боги.
    Йому смішні обмеження, кордони.
    А тут огидні тіла ланцюги,
    Кістки, драглисте м'ясо, кров солона.

    Але найгірше - відати думки,
    Читати їх, немов одкриту книгу:
    Брудні бажання, заздрощі, плітки,
    Пиху, жадобу, лестощі, зловтіху.

    Нещасний друже, ти мене прости,
    Не я тобі завдав такої шкоди.
    Уже пора. Від мене геть іди...
    Та він не хоче вийти на свободу.

    29.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Сушко - [ 2017.06.28 05:55 ]
    Язичок
    Живе у роті довгий язичок
    За посмішку приховуючись милу.
    Такий м'який, маленький як листок,
    Але колючо-гострий, наче шило.

    У пащі дуже затишно йому,
    Зубів охороня його підкова.
    Без нього люди, наче ті муму -
    Промовити не можуть ані слова.

    Крутнеться ловко- і лунає спів,
    Приспічить - виголошує сонети.
    Коли ж у голові панує гнів -
    Убити може краще пістолета.

    Плювок у спину - справа язика.
    Він - майстер підло жалити у серце.
    Коли немає в нього повідка -
    Посипле рани битим склом і перцем.

    Пекучу правду в очі ріже вам
    Чи за спиною ляпає огуду.
    По сили все липучим язикам,
    Коли немає совісті у люду.

    Думки приходять в голову дурні,
    Готує мозок болісну розправу.
    Бо дуже часто хочеться мені
    Одрізати нікчему ту вертляву.

    І хоч образа серце пропіка -
    Дослухайся до слушної поради:
    Не варто розпускати язика,
    Нехай дарма зубів штовхає грати.

    28.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  3. Олександр Сушко - [ 2017.06.27 20:53 ]
    Невідомий поет
    Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
    Пишу про нас оцей простенький вірш.
    Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
    А він у пучках звик тримати ніж.

    Йому чавити звично у лабетах,
    Ізмалку крутить голови бичкам.
    Мені ж не треба довбні та стилети,
    Бо маю вірне стило і калам.

    Друг починав із жабок і собачок,
    Учителя доводив до плачу.
    А згодом став непереможним мачо,
    Ахейцям задував життя свічу.

    А я свою напружував макітру,
    Клюють гречани лепсько на казки.
    Писав про левів та лернейську гідру,
    І про Авгія кінські кізяки.

    Звичайно, був постійно нетверезий,
    Не жалкували слухачі вина,
    Платили щедро за цікаву дезу,
    В хламиду впала драхма не одна.

    І друг не залишався у накладі,
    Його любили збуджені дівки.
    Я байкував. А він по всій Елладі
    Збирав цноти солодкі ягідки.

    Беотія,Троада та Ітака -
    Гераклові родина і сім'я.
    Він знаний, у пошані зарізяка,
    Моє ж ніхто не відає ім'я.

    На шану я також отримав право,
    Рекламі хай завдячує мені.
    То ж гріюся в промінні його слави,
    Але помру в Геракловій тіні.

    Пихи майстерно надимати щоки
    Мене батьки учили з ранніх літ.
    Тому рука не відатиме спокій,
    Допоки в тілі гарний апетит.

    PS;
    Наділені писаки цінним даром,
    Ліпити кулю можуть із лайна.
    Займуся, мабуть, я самопіаром,
    Із мухи надуватиму слона.
    27.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (3)


  4. Любов Бенедишин - [ 2017.06.27 09:53 ]
    ***
    Доля: ні страшно, ні стразно.
    Жду: то повинність, то повня.
    …Мріє моя невиразна.
    Туго моя невимовна.

    Серцю безпутньо, без-путно.
    Лет: у «ніколи» зі «щойно»…
    Каро моя не спокутна.
    Рано моя незагойна.

    26.06.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (7)


  5. Олександр Сушко - [ 2017.06.26 17:10 ]
    Переляк
    На кухні я злякався таргана.
    В тарілі він жував мою сосиску.
    І психіки порвалася струна -
    Боюсь до рук узяти нині миску.

    Недавно був дебелим товстуном,
    Стриміла повсякчас із рота ложка.
    Борща каструлю порав перед сном,
    А нині став, неначе пральна дошка.

    Ввижаються повсюди вусані,
    Я знаю, що це дуже нездорово.
    Тому жона порадила мені
    До знахарки сходити терміново.

    Побачила гаргара гаманець,
    Розплющила пожадливості око
    І каже, що прийде мені кінець,
    Якщо не відчаклуються навроки.

    Яга стояла довго за плечем,
    Відро яєць катала по макітрі,
    Сміялася, заходилась плачем,
    І бубоніла заклинання хитрі.

    Горіли химородні гілочки,
    Виття знадвору линуло барбоса,
    Обпльовувала відьма кісточки,
    Жмути волосся виривала з носа.

    Услинено свічі, нарешті, гніт.
    Розбіглися нажахані навроки.
    І наганяють дикий апетит
    У нутрощах моїх шлункові соки.

    Прибіг додому дати бій харчам,-
    Глиталися в усмак курячі ніжки.
    А як живіт упхатий забурчав -
    Улігся із дружиною у ліжко.

    Не знаю, може щось пішло не так,
    Або шептуха чаклувала кволо,
    Та виліз боком недопереляк,
    Коту під хвіст убгались одговори.

    Закінчився не дуже гарно день,
    Шаманка з плоті вигнала Ярила.
    Життєва парость вклякла, наче пень,
    Із жінкою кохатися несила.

    Прийшло велике горе у сім'ю,
    Дружина плаче, рве на лобі коси.
    Це все тарган! Піду його уб'ю!
    Помщуся за наругу дихлофосом.

    26.06.2017р.









    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (4)


  6. Василь Кузан - [ 2017.06.26 12:57 ]
    Про амплітуду (пародія)

    Все в мене добре. Мозок прояснів.
    Тримає серце межі амплітуди.
    На ноги тіло встало після снів.
    Любові хвилі колихають груди.
    Любов Пікас

    Пародія

    Учора було важко. Мозок прів,
    Туманився і заважали люди.
    А потім хтось іще когось привів.
    Приймали всі, як мовиться, на груди.

    Все колихалось. Всі хитались. Так
    Буває добре, коли все в порядку.
    Ти наче в літаку і твій літак
    То падає, то хилиться… У складку

    Купили ще чогось. Заколихалось
    Вже навіть те, на що усі приймали.
    Чоловіки розгойдувати пхались,
    Та амплітуду невелику мали.

    Все буде добре. Межі амплітуди,
    Якщо потрібно, то розширять груди.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  7. Лариса Пугачук - [ 2017.06.25 22:10 ]
    На пам'ять
    Цей запах полуниць,
    і дощ по підвіконню,
    і усмішка м’яка,
    що губи стереже
    вiд щастя.
    Та бринить тонісінько у лоні…
    Помішує рука
    пахкий тягучий джем.
    У пам’ять занесу
    світлиною п’янкою
    цей вечір, це вікно,
    і цей солодкий щем.
    Даровану ясу
    вишневою дугою
    полоником на дно
    вливаю.
    Ще… іще…

    25.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  8. Олена Балера - [ 2017.06.25 08:04 ]
    Шлях пілігрима (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
    Я не чекаю, що мій шлях благословлять святі,
    І не вважаю, що чорти мене зіб’ють з путі.
    Радітиму, як буде так, як ні – не треба дум
    Про тих, кого я залишив, і тих, кого знайду,
    Бо кожен, хто приходить в світ, невдовзі з нього йде.
    Мій Боже, щиро я люблю усіх твоїх людей.

    Звеличу праведників я і їх ясну зорю,
    Бо я дивуюся й собі, коли добро творю,
    І на дурного за гріхи не покладу вини,
    Бо переважну більщість їх я подумки вчинив.
    Чи то святенник-ереміт, язичник-аморей,
    Мій Боже, щиро я люблю усіх твоїх людей.

    Як нудно слухати когось, я вух не затулю,
    Згадавши, що я тисячам наскучив до жалю.
    Чванливу роль без кепкувань і сумнівів прийму,
    Оскільки вихвалянь також не бракло самому.
    Чи справжні ми на цій землі, чи марево бліде,
    Мій Боже, щиро я люблю усіх твоїх людей.

    Як випадково від людини прикрощів зазнав,
    Я не таю в душі образ, то помилок ціна.
    Я не здивуюсь і тоді, як добре зробить хтось,
    Бо чемно й відсторонено і я втішав когось.
    Тих, що дають і що беруть, і хто б не виграв з них,
    Мій Боже, щиро я люблю усіх людей твоїх.

    Коли ж народ страшні гріхи у свій закон внесе,
    Не вибачу такого я, це гірше над усе.
    Хіба що Небо або Тьма мене запевнять в тім,
    Що будь-який спокутний гріх в житті чи поза ним.
    Чи буде остаточна смерть? Та мертвих чи живих,
    Мій Боже, щиро я люблю усіх людей твоїх.

    Я людям віддавав себе в пошані і хулі
    І ці братерські узи – все, чим жити я волів.
    Все, що стосується моїх досягнень і гріхів,
    Оцінюйте на розсуд ваш, не так, як я хотів.
    Можливо, буду я співцем юрби чи короля,
    Митцем, який лише свій час і кола прославляв.
    (І скажуть, що доводять це і вчинки, і слова,
    Куди б не йшов, чого б не знав і де б я не бував)
    Із чим я жив і увійду у Вічність, що гряде:
    «Мій Боже, щиро я люблю усіх твоїх людей.»





    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1)


  9. Олена Балера - [ 2017.06.25 07:58 ]
    "Місто з латуні" (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
    Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
    Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
    Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
    Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.

    Вино заграло в голові, розширилися груди –
    Себе вважали за царів оскаженілі юди,
    Проголосили світ новий: безтрудний, нежурливий,
    І гасло: «Створимо сьогодні майбуття щасливе»,
    Пророками й священиками теж себе вважали,
    А люди злочини вождів розгледіли із жалем –
    Очільників, що за суддю не визнали нікого,
    Підживлюючись пристрастями натовпу сліпого.

    Вони досягнення батьків паплюжили щосили,
    Фортеці давні і міцні дощенту розвалили.
    Натомість – марші показні, що мідяка не варті,
    Й місця дозвілля для нікчем, що оточила варта.
    Демагогічним крикунам тиран платню потроїв,
    Аби цькували ворогів, селян і справжніх воїв.
    Зі страхом люди поміж них противників шукали
    І Бога створювали, що врятує від навали,
    А іншим націям його намісників прислали,
    У кожного своє ім’я, що «мудрий» означало.

    Вони спитали: «Хто леліє заздрощі зміїно?
    Нехай він контролює все: і працю, і людину.
    Кого зжирає марнотратство й лінощі огидні?
    Нехай збирає данину, для праці він негідний.
    Хто одержимий прагненням над кимось мати владу?
    Нехай доносить нам усе про вчинки інших радо.
    Чи є такий, що і закон сприймає без пошани?
    Якщо він допоможе нам, законодавцем стане.
    І злодій виніс вирок всім, хто був йому немилий,
    А вбивця хизувався, що в суді його звільнили.

    У провінційних жителів із нелюдським знущанням
    Було відібрано усі зароблені надбання.
    Вони підбурили братів до злоби і відрази,
    І тішились од крові, що текла за їх накозом,
    Усіх підвладних їм царьків навчали бунтувати,
    А після виграшу і їх усунули завзято.
    Кричали ті, мов пішаки: «Хвала перевороту!»,
    Обдурені і впевнені у правоті достоту.
    Знехаяли їх владарі, як дрантя чи ряднину,
    І всі здобутки давнини зламали до піщини.
    Повірені катів також понищили злостиво
    Могутність, мудрість, віру та освітлені пориви.
    Вони мистецтво і науку ганили захланно,
    Їх ціль і цінність, остороги і пророцтво знане:

    «Запала тиша, Бог надав їм все, чого вони воліли,
    І серце звіра в тому місці, де людське, живе боліло.»

    Як заливалися вином, посилювали чвари,
    Та серед чистої блакиті вже нависла кара.
    Вони відчули, що ніхто не омине розплати,
    Руїна сунулась – вони продовжили мовчати
    І прикидалися, немов не бачили химери,
    Не помічали помилок, та оплітав їх дерен.
    І натовп рухався на них, наточував каміння,
    Наївно думали вони, що стане їм везіння.
    І не було потреби ні у конях, ні у стрілах,
    Бо їх всього лише недбалість власна погубила.
    Зі сміхом сіяли кукіль, та він дозрів для жатви,
    Вони утратили довіру і забули клятви.
    Пожирачі хлібів чужих, що не втомились дуже,
    Прибічники умиротворення завжди байдужі,
    Лишивши незахищеною, втратили державу,
    Вона від націй перейшла невігласам кривавим.





    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1)


  10. Олександр Сушко - [ 2017.06.25 07:57 ]
    Страм і шкарпетки (сатира)

    Іван Іванович Давиденко

    БЛАЖЕНСТВО СВОЄЇ ВАГИ (оригінал)

    На небі вже зорі, наче від страму,
    Судачать про темну подію внизу,
    Узріли чужу, застелену пляму,
    Що місить в місиві багнюку й красу.

    Так солодко люди, в тузі заснули,
    Життя усипили від глуму, від сну,
    Дорогу до храму з двору забули,
    До Бога не ходять не скорять стіну.

    Щоб серцем узяти проміння своє,
    Неначе данину життєву з небес.
    Що сяєво має, що радість дає,
    Що щастя збирає із вищих чудес.

    Щоб люди устали, щирі у диві,
    Веселі у честі набрались снаги.
    Молінь прочитали радо і чтиво,
    Узяли блаженство своєї ваги!

    Власна бліда копія

    На небі світила сховались од страму,
    А люди все пишуть і пишуть віршІ.
    Купують паперу собі кілограми -
    Я теж разом з ними сонет накришив.

    Так солодко люди у льолях поснули,
    Хропе голічерева ситий мужлан.
    Гуде голова моя, наче той вулик,
    Шумить від думок, наче злий океан.

    Аби читача потримати за вим'я,
    Угнати у ступор "красою" вірша,
    Я музу припну мотузком до коліна
    Аби не стрибало як дике лоша.

    Та люди схопилися, мов з переляку -
    Високі мудрульки їм не до снаги.
    Лиш жалібно виє з-за тину собака
    І тягне шкарпетку з моєї ноги.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  11. Олександр Сушко - [ 2017.06.25 07:44 ]
    Журавлі
    Давно я був уже в селі,
    Гасав малим у літню спеку...
    Із тих часів, чомусь, мені
    Війнуло спогадом далеким.

    В криниці зирять журавлі
    В дзьобах затиснувши відерця,
    І чистим запахом землі
    Впивалося дитяче серце.

    Журавлик враз зробив уклін,
    Засунув шию у криницю
    І легко витяг із глибин
    Цебро цілющої живиці.

    А нині там пустий майдан,
    Піском усипана місцина,
    У кожну хату труби й кран
    Джерелам чистим йдуть на зміну.

    Вже не колишуться зірки
    І не мигтять з глибин на мене,
    Їх стерли люди та роки,
    Усюди лиш трава зелена.

    Прогресу впевнена хода
    В майбутнє гупа гонорово,
    Та пам'ять часто наверта
    До журавлів отих казкових.

    2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  12. Василь Кузан - [ 2017.06.24 20:50 ]
    Вздовж дороги свічі та лампадки…
    ***
    Вздовж дороги свічі та лампадки…
    Розтривожені квіти і тіні.
    Ми сприймаємо війни вприглядку.
    Ми невтішні, як думи осінні.

    Ну а їм не розвіє волосся
    Вітер той, що згинає дерева…
    Тільки прапор на цинкові просить
    До молитви. До Бога. Сталева

    Стрічка літа зав’язує бантик
    На хрестах, на словах поминальних.
    Літні сукні та мрії солдатські
    Розколихує червень-гойдальник.

    А дорога веде не до храму.
    Повз життя, на усміхнений цвинтар…
    Втрата хилить надломлену маму.
    Вітер очі хмариною витре.

    24.06.17



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (4)


  13. Олена Балера - [ 2017.06.24 12:53 ]
    Романтика (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
    Печерний люд сказав: «Бувай,
    Романтико! Вона пішла
    Разом із кісткою. Вбива
    Вірніше кременем стріла.
    З богами ловів полишай
    Життя, Романтико! Бувай!»

    Зітхнув озерний рід: «Бувай!
    Ми славили твої віки.
    В гірських печерах спочивай,
    Минаючи поріг людський!
    Вершини втрачені для нас.
    Бувай, Романтико сумна!»

    «Бувай!» – солдат пробурмотів, –
    «Мечем не виграти в добу,
    Де йдуть бої поміж димів,
    І кулеврин, і аркебуз.
    Хто вразив ціль – піди узнай…
    Тому, Романтико, бувай!»

    «Бувай!» – торговець говорив, –
    «Ми обійшли моря усі,
    Ретельно вивчили вітри,
    Що дмуть на судна звідусіль.
    Шляхи – відомі зазвичай.
    Відтак, Романтико, бувай!»

    «Бувай! Утрачено старе
    З вугіллям…» – капітан прорік, –
    «Де повний пари уперед?
    Як баржа між причалів рік,
    На точній швидкості йдемо.
    Романтико, лишай кермо!»

    «Тебе не доженеш бігом,
    Романтико», – запричитав
    І дачник теж, – «Разом з гудком
    Місцевий потяг, мов розтав...»
    Його невидимо для мас
    Вела Романтика сама.

    На важелі її рука
    І потяг відчайдушно мчить,
    І будить звук її свистка
    Замети снігові умить.
    Уздовж млинів і рудників –
    Богині паротяжний спів.

    І сіє чари там вона,
    Де кров пульсує у серцях,
    І світлим дивом вирина
    В задивлених назад світах.
    Промовив обраний співець:
    «Учора був її кінець!»




    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1)


  14. Олена Балера - [ 2017.06.24 12:17 ]
    Ветерани (переклад з Джозефа Ред’ярда Кіплінґа)
    Ми біля батьківських могил,
    Де часом вражено хрести.
    В них залишки безладних тіл,
    Що Схід зі сталлю освятив.

    Пошанування все нові
    І кожен голову схиля,
    І посивілий чоловік,
    І недосвідчене маля.

    Одне прохання є до вас,
    Герої, Господа моліть:
    Хай кожен без ганьби стріва
    Випробування лихоліть!



    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1)


  15. Олександр Сушко - [ 2017.06.23 10:30 ]
    Звичка
    Звичка

    Для нас чуже добро - суцільна мука.
    І ліпиться воно до наших лап.
    А як спіймають злодія за руку,
    То винуватий, звісно, що кацап.

    Не нам писали заповіді Божі,
    Не нас застерігали - не кради.
    Француз - багатий. А хахол - не може.
    Мабуть, то нам наврочили жиди.

    Садок сусіду трусимо потроху,
    З балкона зник трояндовий вазон.
    Полегшуємо ми кишені лоха,
    Не маєм засторог та заборон.

    По цвяхові, по ложці, по цеглині
    Собі чуже складаємо в мотню.
    Самі себе збороли в Україні,
    Але киваємо на кацапню.

    Вкорінена шахраювання звичка,
    Кишені для чужого замалі.
    Сусідова завжди солодша дичка,
    А винуваті - знову москалі.

    Веде у прірву ця крива доріжка,
    Держава опинилась на межі.
    Чи здатні зупинити ці крадіжки?
    Чи хочем жити, наче ті бомжі?

    23.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  16. Любов Бенедишин - [ 2017.06.22 13:35 ]
    ***
    Цей океан безмежжя і блакиту…
    Долонею прикрию пів вікна –
    і вже здається,
    що пливу над світом
    в кімнаті,
    де життя моє мина.

    А хмари – повз.
    Точніше, я – повз хмари,
    непізнані небесні острови.
    Міраж Надії. Спогадів Примари.
    Пливи, моя домівко,
    ще пливи…

    19.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (4)


  17. Олександр Сушко - [ 2017.06.21 16:41 ]
    Сниво
    Я задрімав. Але у голові
    Уява одчибучує кульбіти.
    Сидять довкола мене на траві
    Святенники, пророки, неофіти.

    Моє життя поставлено на кін-
    Кому із них віддам безсмертну душу.
    Їх - табуни. А я - лише один.
    Од нежиті, до того ж, не одужав.

    Трясе кадилом по-під носом піп,
    Бере мене одразу на арапа,
    Що задарма жую на світі хліб,
    І десятину просить його лапа.

    Не думай. Гроші сплачуй і молись.
    Дивися пильно ув іконостаси.
    А прийде час - мене візьмуть увись,
    Шматочок раю видадуть із каси.

    Святе письмо підсовує мулла,
    Лякаючи тортурами і судом.
    В суперників летить його хула,
    Мене також не обійшла огуда.

    Мовчить, не репетуючи, раввин
    І в очі поглядає вельми люто.
    Здогадується, що я за один,
    Мені бажає випити отрути.

    Пішли на мене приступом вони,
    Розтягують за ноги та за вуха.
    На щастя, навпіл репнули штани,
    Я випав і у яр шугнув щодуху.

    Недовго пожурилися отці-
    Самі себе вхопили в обороти.
    Зі злості їхні клацали різці,
    Зчепилися, неначе з Римом готи.

    Летіли клапті ряси до землі,
    Кусалися монахи та імами.
    У тисняві чавили мозолі,
    Стикалися залізними лобами.

    Прокинувсь. У планшеті чути дзвін,
    Дізнався, хто зі мною хоче мовить...
    Прийшла, нарешті, радість у мій дім:
    До себе кличуть свідки Ієгови.

    21.06.2017р.





    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (6)


  18. Олександр Сушко - [ 2017.06.20 18:36 ]
    Феміда
    Закон - це наймит у кабзи,
    У золота - на побігеньках.
    Хабар у лапу одгрузи -
    Кради і далі помаленьку.

    Феміду тішать срібняки,
    Долоні, наче ті лопати.
    Побільше сунь у п'ястуки,
    Якщо не хочеться за грати.

    Суддя - готівки вірний друг.
    Її щодня з роботи носить.
    Під мантією є лантух -
    Кидай хутчій туди баблоси.

    Гребе монету прокурор,
    Ручиці гріє у купюрах.
    Везе данину за бугор,
    Кладе у банк "макулатуру".

    А ще - відомий адвокат.
    У справах темних він хороший.
    Захочеш правди - дай дукат,-
    Вона клює на грубі гроші.

    Блищать урядників доми,
    На унітазах позолота.
    Багатство це даємо ми,
    У себе вириваєм з рота.

    У висях блискавки, громи -
    То грішника ведуть до суду.
    Спасе валюта від тюрми,
    Покари ж неба - не минути.

    20.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Сушко - [ 2017.06.20 17:33 ]
    Грецькі мотиви
    Було, Венеру й Аполлона
    Вином обносив щедрий Пан.
    А нині досить самогону,
    Або сивухи повний жбан.

    Чавили сік із винограду
    Ахейці, із янтарних грон.
    А ми у рота свого ляду
    Вливаєм нафти перегон.

    Елладою пахтіли квіти,
    Плоди не знали ще цикут.
    Слугують нині пестициди
    Приправою до наших блюд.

    Прибутку з пійла грек не мав би
    Якби згодовував шмурдяк.
    З бурди сьогодні роблять фарби,
    Горілку ллють у бензобак.

    Тітки та баби мудролобі -
    Не відьми з Лисої гори -
    Питво бодяжать із сиропу
    Та із дубової кори.

    Боюсь бовтанку лити в рота.
    Бо і у нашому селі
    Накалапуцяти гидоти
    Не тільки можуть москалі.

    Наш край одвідав Діонісій,
    Ковтнув місцевого вина...
    Чубатий був. А нині - лисий.
    На арфі лопнула струна.

    Утік, лайдака, до Ітаки,
    В своїх руках поніс штани.
    А козаки не мають ляку,
    Кацапом навчені вони.

    Ковтають звично бормотуху,
    Відкрито у барилі кран.
    Та я не стану відчайдухом,
    Піду до грека в ресторан.

    У нього, кажуть, є "Метакса",
    Давно напій я цей не їв.
    І хоч шалена пляшки такса
    Але куплю таки її.

    20.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  20. Олександр Сушко - [ 2017.06.19 19:01 ]
    Кровососи
    Нажахані вампіри, клопи та комарі
    Бояться уночі піти на лови.
    Зібралися на раду у заячій дірі,
    Гадають, пійло де знайти здорове.

    У плоть устромиш ікла - суцільна наркота.
    Після вечері - ув очах тумани.
    У крапельці вологи прихована біда -
    Самі уже, неначе наркомани.

    Та це іще терпимо - сьорбається в усмак.
    Дурман штрикає, далебі, півсвіту.
    У Дракуля - проблема. Його якийсь чувак
    Нагородив підступно гепатитом.

    Клопу потрібна клізма. У комара - гельмінт.
    Москіт - малий, а гості - триметрові.
    Чухмариться собака і чхає люто кіт,
    І супить кліщ свої кудлаті брови.

    Вампують до знемоги і теща, і зятьок,
    У кожнім слові цвіркає отрута.
    Повагу поховали, закрили на замок.
    Ножі гострять уцуплені у Брута.

    Сумна чекає доля заражену сім'ю,
    Немає шани, то не буде миру.
    Втелющилася дума у голову мою,
    Що ми уже не люди, а вампіри.

    П'ємо не тільки соки - смакує крик і гнів,
    Чужим плачем одгикуємо сито.
    Образи, наче сіті, сплітаємо зі слів.
    Хіба ми люди? Може, паразити?

    Поглянув у люстерко і став ураз блідий,
    Себе не можу геть я упізнати.
    Є щупаки у роті. І прямо на губі
    Вмостився кровосисний апаратик.

    19.06.2017р.






    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (10)


  21. Любов Бенедишин - [ 2017.06.19 11:10 ]
    ***
    Осінні ябка соком наливаються, –
    Порипують (а чи здалось?), тугі.

    А доля – літня жінка чи літавиця –
    Втекла у сад від смутків і страхів.
    Помолиться своїм богам чи літові,
    Заплющить очі – і пізнає суть…

    …Відмежуватись від усього світу – і
    Вслуха'тися, як яблука ростуть.

    19.06.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.76)
    Коментарі: (12)


  22. Олександр Сушко - [ 2017.06.18 19:59 ]
    Паралелі
    пролог

    О, Греціє! Зевес! Еллада!
    Геракла нині зна усяк.
    А наш божок із шоколаду,
    Цукерка "Тузік" його знак.

    Нацупив модну вишиванку,
    Рече з трибуни, наче піп.
    Рахунок - у юдейськім банку.
    До влади намертво прилип.

    1

    Коли печінку Прометею
    Щоденно дзьобали орли,
    У славі сяяла Ахея,
    Боги Олімпу ще жили.

    Але сьогодні - нові храми,
    В руїнах капища старі.
    Єврей та грек торгують крамом,
    Баблом стирають мозолі.

    І в нас юдейські вже порядки,
    Запанувало всюди зло.
    Дажбога зрадили нащадки,
    Сварога кинули в Дніпро.

    Ізраїль нині у пошані.
    І український неофіт
    Гряде у води Іордану,
    Вивчає ідиш та іврит.

    Царюють Сари та Ребеки,
    Гендлює Ізя та Абрам.
    Став зовсім рідним бог далекий,
    Хоча слугує він не нам.

    2

    Шлемо молитви небу день-у-день,
    Над власним богом чинимо наругу.
    Але Єгова знищить всіх упень,
    Залишаться гебреї й їхні слуги.

    Він - бог крутий. Як і його народ.
    З чужинцями ділитися не буде.
    Із ним буцається хіба-що ідіот.
    А більшість, зазвичай, розумні люди.

    Візьму собі наймення... Шимпанзон,
    На пуп навішу зірочку Давида.
    Тоді я не побачу Єрихон,
    Мої онуки не утратять діда.

    "А греки тут до чого?" - скажеш ти.
    А в них також не Зевс тепер на троні.
    Які на смак зрадливості плоди -
    Про це не скажуть старці на Афоні.

    Ярмолку одягати вже пора.
    У синагозі вже достатньо людно.
    Зійшла над Україною зоря:
    Вже не чужа. Хоча і шестикутна.

    18.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (4)


  23. Олександр Сушко - [ 2017.06.18 12:50 ]
    Хирлявість
    Мандрую я підземкою щоднини,
    Найважче, звісно, у годину-пік.
    В юрмі людській обличчя моє синє,
    Хтось парасолю угвинтив у бік.

    Тітки щокаті тиснуть на мозолю,
    А зусібіч розставлено торби.
    Мені пора виходити на волю,
    Та у проході товпляться баби.

    Хвилину тому вигнали мужчину,
    Із м'ясом одірвали куций хвіст.
    У боротьбі із ними я б загинув,
    Я ж - літератор, а не каратист.

    Вони з базару їдуть у Святошин.
    Ну, а мені потрібно на Сирець.
    Боюся зачепити їх до дрожу,
    Попробуй квакни - зразу вхопить грець.

    Міцну прорвати годі оборону -
    Стовбурчаться цицьками навсібіч.
    Продряпуюся у кінець вагону,
    Торкаючись пухких жіночих пліч.

    Отримую краплину насолоди,
    Хоча скриплять у тисняві кістки.
    Але не встиг я вийти із вагону -
    Назад заперли тлусті жіночки.

    Хитрую. У котячу лізу сумку,
    Аби у ній однесли на перон.
    Не можу більше цю терпіти муку -
    Міняю музу на м'ясний батон!

    Не раз казала мама "Їж котлети!
    Глитай ковбаси та ікру топчи."
    А ми - поети - у харчах естети,
    Натхнення - головні у нас харчі.

    Мої брати! Однині я не з вами.
    Пишіть без мене лірику в усмак.
    А я піду вбирати кілограми,
    Нарощувати сало на кістяк.

    18.06.2017р.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  24. Олександр Сушко - [ 2017.06.17 16:12 ]
    Діалектика
    До церкви дехто бігає щодня,
    Поститься,обціловує ікони.
    Гадає, що від чорта це - броня,
    Від сатани - надійна охорона.

    Дає на храм грабунок, хабарі,
    Священника слова у вухо ловить.
    Каплицю власну має у дворі,
    Духівнику гріхи несе на сповідь.

    В поплічники бере собі попа,
    Йому одвалить чесно десятину.
    А завтра знову - хараман, татьба,
    І каяття чергове на колінах.

    Людські гріхи мурують Божий дім,
    В оклади переплавлена мерзота.
    І сліпить очі цуплений калим -
    На куполах іскриться позолота.

    Виблискують віконниці нові.
    Та тільки небо відає напевне,
    Яку цеглину клали на крові,
    Ну, а яку вмуровано за кревні.

    На полотні буденності мазки-
    Іду на луг уранці по солому.
    А там сусід обносить буряки,
    Несе мішок не в церкву, а додому.

    Він у божниці мало не свояк,
    Тому йому пробачу цю провину.
    Це небеса мені подали знак:
    Пора попу однести десятину.

    17.06.2017р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.38) | "Майстерень" 6 (5.32)
    Коментарі: (7)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.17 00:22 ]
    Життя - як сон
    Життя – як сон, минає, пролітає…
    Наздоганяють видива мене:
    То – поодинці, то їх – ціла зграя,
    Чергуються – веселе і сумне.

    І в цій швидкій, житейській круговерті
    Не знаєш, де застане враз тебе
    Сумна чи радісна – хвилина смерті,
    І в рідну землю тихо загребе.

    Даруй же сон майбутній, сниво-птице,
    Чи в пеклі хай дізнаюсь чи в раю,
    Що голос мій у записах лишився,
    Й цитує хтось поезію мою.

    16.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (8)


  26. Олександр Сушко - [ 2017.06.16 16:53 ]
    Користь
    Після роботи хочу відпочинку.
    Лежати голічерева без руху.
    Дрімаю. Але тут мені на пику
    Усілася товста зелена муха.

    У снах моїх виспівувала птаха,
    Летіли в небеса чарівні звуки.
    Але у ніздрю заповзла комаха,
    Туди ж, по лікоть, я засунув руку.

    Мушва втекла. Її я не подужав,
    На мене витріщається зі стелі.
    Заплющу очі - знову лізе муха,
    А я вужем звиваюсь у постелі.

    Надумав поступити досить хитро,
    Для неї пропоную голу п'ятку.
    Але вона вподобала макітру,
    Лоскочуть носа знову її лапки.

    Схопився я, неначе з переляку,
    Аби зловити капость ту за шкірку.
    Вона ж на згадку залишила каку
    І вилетіла кулею в кватирку.

    Немає сну. Приперлася сусідка,
    Обплутала плітками мої вуха.
    І стало на душі нестерпно гидко.
    Згадалася мені нахабна муха.

    Не знаю, скільки зможу це терпіти...
    Але мені до рук прийшла удача:
    Убгалась муха їй у рот одкритий,
    Сусідка від образи виє, плаче.

    Пішла нарешті. Пити марганцівку.
    Нехай тварині шлунок буде пухом.
    Сатири я дописую кінцівку:
    У цьому світі теж потрібні мухи.

    16.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  27. Лариса Пугачук - [ 2017.06.15 19:29 ]
    ***
    Жагу пiзнання звівши обережно,
    спокiйно крила опустивши долу,
    не боячись за цноту й незалежнiсть,
    iду блаженно на твiй чистий голос.

    Коли дiйду? — Коли пора настане...
    Небесна манна ти, небесна манна.

    15.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (6)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.15 07:30 ]
    * * *
    Як добре тут полежати між трав,
    Натиснути на гальма часоплину.
    Думками враз до високості лину,
    Де сонця круг між хмарами згора.

    Де обіймає тиша зусібіч,
    І зелень розкрива обійми-віти.
    Де дякую Богам я віч-на-віч
    За це спокійне, не спекотне літо.

    Де серце розтривожене моє
    Стає у грудях битись рівномірно,
    З житейського вирулюючи виру,
    Всміхається і збоїв не дає.

    12.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  29. Марта Январская - [ 2017.06.14 20:57 ]
    шелковый путь
    Щебет, воркование и свист. В голубом и шелковом июнь. Бархатной сирени аметист. Голуби шелковицу клюют. Голуби воркуют. А о чем? Птичий заливается народ. Он как будто вовсе не при чем. А она шелковицу клюет, ягоды роняя на асфальт – там их остальные доклюют под скворчиный тенор или альт.

    Голуби.
    Шелковица.
    Июнь.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  30. Редакція Майстерень - [ 2017.06.14 15:19 ]
    Духовні рубаї


    І Бог_Творець сльозами світніх злив
    за тих "господів" свідчив - "не створив!"
    ні Ра, ані Йегова, ні всі інші.
    Але не кожен серцем це відкрив...



    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  31. Олександр Сушко - [ 2017.06.14 13:24 ]
    Різник
    Стинати голови - потрібно мати хист,
    Холодний розум і, звичайно, міру.
    Різник у своїй справі - це артист.
    Маестро ловкий швайки та сокири.

    Жилаву плоть уковтують щодня
    Учителі, шевці та ескулапи.
    Кувікає розпачливо свиня,
    З борща стирчать увись курячі лапи.

    На луках дожировує бичок,
    Кролі останню вточують морквину,
    Аби я їх повісив на гачок,
    Розбатував і вицідив кровину.

    Для кожної тварини - свій підхід,
    Не пхають м'ясо зразу до утроби.
    Ламаю шиї тим, хто має хвіст,
    А довбня - для бичка твердого лоба.

    Ножа свиноті суну під ребро -
    Вона недовго ратицями сова.
    Несу у льох удушене добро.
    Здирати шкіри - то окрема мова.

    Щодня мій пес гризе кістки нові.
    Спочатку вив, поглядував вороже.
    А нині лиже руку у крові,
    Бо знає - я його не потривожу.

    Харчі у місто їдуть із села.
    Буркоче шлунок. В роті повно слини.
    Аби людина ситою жила -
    Померти неодмінно хтось повинен.

    Тужавіє купюрами кабза,
    Продав і м'ясо, і телячі мощі.
    Розумний чоловік колись сказав:
    Не пахнуть кров'ю та убивством гроші.

    Тарілі повні. Ремигає люд.
    Ми - спільники. Убивці й канібали.
    Разом цей гріх знесем на божий суд,
    Дамо одвіт за тельбухи та сало.

    Хай кажуть, що не маю я душі -
    Пора іти до праці у повітку.
    Іду гострити крицеві ножі -
    Биточки просять у сусіда дітки.

    14.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (4)


  32. Олександр Сушко - [ 2017.06.14 06:17 ]
    Брехня
    Кохана жінка мружиться у ліжку
    Після нічного з нею рок-н-роллу.
    Бажаю знову глянути на ніжку
    Аби уздріти правду її голу.

    Я - твій Адам. А ти, начебто - Єва.
    Живемо разом під єдиним дахом.
    Від погляду ховається суттєве:
    Пощо красі неоковирні лахи?

    Так само правду вмащуєм брехнею,
    З історії плетемо небилиці.
    Свій родовід виводимо з Юдеї,
    Із гусака малюємо жар-птицю.

    Шпаклюємо бридкі прищі на носі,
    Грабованим хизуємося кешем.
    Багаті, кажем. А насправді - босі.
    І брешемо, і брешемо, і брешем...

    Жона махнула вчора макогоном.
    Іти на працю. Але пика синя.
    Піду синець припудрити під оком.
    Сховаю правду. Істинну причину.

    13.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (4)


  33. Олександр Сушко - [ 2017.06.13 18:07 ]
    * * *
    Коли життя стікає по руці
    Патьоками пульсуючої крові,
    Кладе на серце лють свої ключі,
    Вуста коробить нехороше слово.

    А друг мовчить. Уже не має сил.
    Блукає погляд, гаснучий, далеко.
    І падає вчорнілий небосхил,
    І чорного крука лунає клекіт.

    Нову собі шукає ворог ціль -
    Забув уже про страченого брата.
    А над окопом стелиться ковил,
    Що не згорів під залпами із "Града".

    Заснув мій друг. А я іще живий.
    У ящиках немало ще патронів.
    І знову кров. І знову буде бій.
    І снігом угортає мої скроні.

    13.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  34. Олександр Сушко - [ 2017.06.13 17:23 ]
    * * *
    Змагаються силою дужі борці,
    Повітря вібрує від хрусту.
    А з доброї волі, ще юні митці,
    Лягають у ложе Прокруста.

    Сумління - відтято. І сумніви - геть.
    Пиши про природу і вроду.
    Кого ще цікавить життя круговерть?
    Кохання ж, не вийде із моди.

    Навіщо гризоти або боротьба,
    Та пошуки власної цілі?
    Так легко нап'ясти собі на горба
    Чужі, вже відточені, крила.

    Змахнув інструментом -і вже полетів...
    Невисоко. Десь до коліна.
    Минеш і огуду, і слів заметіль,
    І заздрості сніг-хуртовину.

    Безкрила, безтямна. Іще й без хребта,
    Без голосу власної пісні,
    Струмує поезії сіра сльота
    В уми молоді прямовисно.

    Усе. Я закінчив. Однині мовчу.
    Пащеку замкну, наче ляду.
    До "киці" своєї на крилах лечу -
    Співатиму їй серенади.

    13.06.2017 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (3)


  35. Адель Станіславська - [ 2017.06.13 13:29 ]
    Рухайся обережно
    Рухайся обережно,
    стисни свої жалі.
    Танець на вістрі леза?
    Босо на битім склі?
    Рани бинтуй тугіше.
    Зуби зціпи, терпи...
    Онде - котрому гірше
    кріпить тобі стовпи...
    Мостить тобі солому:
    схибиш чи упадеш,
    прийме твою утому
    побіля своїх меж
    і прихистить розрадно,
    згірклу розділить мить -
    зболене серце, в саднах,
    вірне, воно не спить.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (10)


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.12 23:18 ]
    Гармонія і рівновага
    Спектри всі сьогодні в небі є –
    Із свинцю мов литі й сяйвом квітли…
    Літо це – немов життя моє –
    Темні хмари з проблисками світла.

    Чи пливи у ньому чи тони –
    Не уникнеш виживання змагу.
    Тож цінуються – напівтони,
    Де гармонія і рівновага.

    Надмір у коханні – штука зла,
    Спопелить, як полум`я те синє…
    Хочеться помірного тепла
    І терпіння й трішки – розуміння.

    Лікування дай мені своє.
    Хай живу у нім. Не знемагаю.
    Й небо розпогодиться моє
    Й соловейко заспіває в гаю!

    11.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  37. Василь Кузан - [ 2017.06.12 21:36 ]
    Мольфарять гори над тобов
    ***
    Мольфарять гори над тобов,
    А ти, задивлений у простір,
    Лежиш навзнак і легко, й просто
    Приймаєш чари і любов.

    Росте крізь тебе первоцвіт,
    І сон-травою день лоскоче
    Твоїх думок стежки пророчі,
    Що висихають, наче піт

    На позолоті ран і скронь,
    У зморшках марень. Бірі хмари
    У чані неба сонце варять
    І підсолоджують, либонь.

    Стікає мед із небесі
    І губи липнуть до молитви,
    А час, у келихи розлитий,
    Чекає тостів. Звідусіль

    Ідуть, мов янголи, корови.
    Життя з тобою заграє.
    Ти вже не знаєш: де ти є?
    Та не здаєшся. Гонорово

    Мовчиш і дихаєш. Лежиш.
    Гойдають гори, мов колиска,
    Твою любов. Ти надто близько.
    Шепочуть трави: ворожи…

    Вростає тіло у шовки
    І пахне вітром тіло Бога.
    І раю грішна насолода
    Лежить на відстані руки.


    12.06.17



    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (12)


  38. Софія Кримовська - [ 2017.06.12 19:02 ]
    Рай імені Третього Інтернаціоналу (уривок із поеми-фрески)
    Як буйно квітнуть уманські сади!
    Як вірші розтікаються папером…
    «Він гарний ніби бог! І він у дверях.
    Це він! Диви, який він молодий!

    Які у нього очі! А вуста…
    А вірші!
    Так, здається, вірші також…»
    Дівчата із робфаку ув атаку
    готові за такого. Висота

    дівочих мрій приземлена – і край.
    Хай навіть на будові комунізму,
    а хочеться любові і щоб різні
    там вірші і романси, і щоб рай…

    Так хочеться звабливості принад,
    панчох без дір і гарної сукенки.
    Голодні комсомолки і студентки
    ідуть гуляти у царицин сад.

    Лише тепер у парку без царів,
    ім’я йому «інтернаціоналу»*.
    - Колись панам поеми тут читали,
    а нині він поезію дарив, -

    у Раї* очі світяться, вона
    усім розповідає про Сосюру*.
    - Ти знову закохалася?! – це Шура,
    сусідка по кімнаті.
    - І вина

    моя лише у тім, що я сама
    закохуюся стрімко, безнадійно
    в поезію…
    - У нього! – це Надійка.
    - Нехай і так… Надворі ж не зима.

    А навесні у слова два крила.
    не ходиш по землі – злітаєш вище!
    І пишеться! І пишеться!
    - Тихіше!
    Ти б краще нині хімію здала…

    ***
    Лягали тіні на нерівний брук,
    він вів до раю цю маленьку Раю…
    У заростях бузку за водограєм
    була і вільність рим, і вольність рук.

    І ще була некошена трава.
    (які тоді в «Софіївці» покоси?
    Хіба на сіно.) У кульбабі коси
    і у «гарячці тіло й голова».*

    Була гроза і злива, як стіна,
    і грот Каліпсо*, де чекали сонця.
    (Грот щастя подарує в тридцять восьмім –
    його не розстріляють*. А вона,

    покликана коханням у сніги,
    поїде до промерзлої Росії*.
    Поезії вкидатиме насіння,
    та паростки не матимуть снаги

    рости так пружно, рясно, як тоді.*
    -У Лету кануть вірші, книги… Рая.
    Аж десь у двадцять першому згадають,
    мовляв, була, писала… й поготів.*)

    ***
    Як буйно квітли уманські сади,
    як замітало місто пелюстками!
    …Він приїжджав не раз іще сюди.
    А потім інший. І вона – до мами…

    Нерівний брук губив сліди обох
    і сам губився під асфальтом в часі.
    І тільки парк, як рай. І сивий Бог
    на лаві в парку. І білети в касі…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (16)


  39. Олександр Сушко - [ 2017.06.12 16:25 ]
    Лошара
    Угруз у ціль підступності кинджал,
    Бо не допер які сьогодні "друзі".
    В підлоті - майстер. Професіонал.
    Підкрався близько, і не промахнувся.

    Я поділився золотом душі,
    У час скрутний прийшов на допомогу.
    А він складав на купу бариші,
    Мої кишені видоїв потроху.

    Благаючи витискував сльозу,
    Вологою убризкуючи щоки.
    І я давав. Тепер сухар гризу.
    А він, урешті, дав бідноті спокій.

    Казав, що - рак. Ще трохи - і хана.
    А виявилося, він - звичайний злодій.
    Бо досягнула вух моїх луна,
    Що їздить він тепер уже на "Шкоді".

    Молився щиро. Клав на пуп хреста.
    Останні крихти віддавав собаці.
    Нотаріусу диктував листа
    Аби в гробу лежав у вишиванці.

    Був на словах завзятий патріот,
    Душив кацапів голими руками.
    Він знав, що я - заможний, і не жмот.
    І моє серце - не холодний камінь.

    Але в усьому є глибинний зміст,
    Закінчимо історію цю темну:
    Влетів у стовп учора аферист,
    Таки попали небеса у шельму.

    Піду на зиму різати дрова,
    Длубати землю та косити трави.
    Грошей немає. Світла голова.
    І злодіям тепер я нецікавий.

    12.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (12)


  40. Олександр Сушко - [ 2017.06.12 15:55 ]
    * * *
    Сьогодні не модний уяви розмах,
    Достатньо лише позолоти.
    Ступає піїт по чиїхось слідах
    Не схибивши а ні на йоту.

    Природа, кохання, коза-дереза,
    І, звісно, на обрії чайки.
    Зачовгана стилом до блиску стезя
    В інеті визбирує лайки.

    Мені вже казали, що я грубіян -
    Збиваю курчаток на злеті.
    Мовчав би, неначе тубільний бовван,
    Дрімаючи в позі естета.

    А я зависаю на голій стіні,
    Бо тут ще немає страховки.
    І граю без фальші на творчій струні
    Піднесення, відчай, неспокій.

    Нелагідний погляд уп'явся в горба,
    На хвилю одну озирнувся -
    Моїми слідами тупоче юрба:
    Попи, космонавти, бабусі...

    Догнали. У гніві штовхають у бік
    Аби шкандибав я і далі.
    І знову іду бездоріжжям у сніг,
    Тікаю у світ віртуалу.

    Прокинувся. Глипнув. А то лише сон.
    У ньому немає секрета.
    Учора без закусі пив самогон
    Себе уявивши поетом.

    Мордяка опухла. В жорсткому моху.
    І погляд, немов у шкелета.
    Піду я на кухню гасити жагу -
    Не буде із мене поета.

    12.06.2017р.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  41. Олександр Сушко - [ 2017.06.11 15:04 ]
    Люди та боги
    Забуло, мабуть, небо про людей.
    А тут - розор, непевнощі, проблеми...
    У синагозі молиться єврей,
    Мечеть араб одвідує окремо.

    Утрачено до люду інтерес,
    Не плодяться пророки та герої.
    Ми - дзеркало озлоблених небес.
    Ми - яблуко від яблуні гнилої.

    Єгова нині всіх кладе в покос,
    В підпіллі Один і Аматерасу.
    Свою маківку чухає Христос -
    Торгують Словом криведники в рясах.

    У висях колотнеча. Йде війна.
    Нещадна до суперників заруба.
    І рикошетом гине сарана -
    Прочанин утрачає свого чуба.

    Струмує кров бруківкою липка,
    Розкидано довкола плоті шмати.
    Фанатика тренована рука
    Жбурнула в натовп бойову гранату.

    Летять каміння, палиці, ножі,
    Прокльони, матюки, жахні образи.
    Лежить любов убита в паранджі,
    І крапле слина з рота біомаси.

    Створили, мабуть, нас дурні боги,
    Усує витрачали свої сили.
    Бо стали ми живому вороги,
    Вгорнули прутня у листочок віри.

    Покинув бог дітей своїх таки.
    А ті зросли. Вподобали сокири.
    Напружують у лютощах мізки
    Аби забудька вкласти до могили.

    Божок ослаб. Сточилися різці.
    Онуки купно пишуть некролога.
    Чи скоро стисне Homo у руці
    Голянку нерозважливого бога?

    11.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (6)


  42. Софія Кримовська - [ 2017.06.10 23:25 ]
    Люда (уривок із поеми-фрески)
    Людмила вийшла в люди –
    вступила в інститут.
    У Люди гарні груди
    і ще отам, і тут.

    У Люди оченята
    грайливі та ясні.
    А ще у Люди тато
    і кілька сот рідні:

    завклуб, завгар, завскладом,
    завфермою, завгосп –
    у Люди все до ладу,
    у Люди все ого!

    Людмила вийшла в люди
    з далекого села,
    а матір сварить люто
    за «когутські» слова.

    І батька сварить також,
    як привезе торби,
    то шикає на нього:
    «По-людські говори!»

    Людмила в люди вийшла,
    тепер міська вона -
    аж ніби трохи вища…
    А розуму нема.

    Проте невдовзі буде
    із дівчини цабе,
    тож величає Люда
    на «ви» сама себе.

    От водить віднедавна
    екскурсії у парк,
    розповідає плавно,
    про те, хто, скільки, як

    любив Софію палко
    і цілував куди;
    які царі у парку
    ходили, де сліди.

    Байки великоруські*
    повторює щорік.
    У приклад ставить Люську
    з обкому чоловік.

    Людмила вийшла в люди –
    забрали до Москви.
    Тепер й батьки до Люди
    звертаються на «ви»…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (4)


  43. Олександр Сушко - [ 2017.06.10 20:11 ]
    Теща


    Ходи до мене, друже, на поріг.
    Покинь печалі, відпочинь хвилину.
    Нарешті тещу злу ти переміг,
    Поклав ту капость у дубову скриню.

    Не буде більше гризти як блоха,
    І вухо не вчуватиме прокльонів.
    Радій, що обійшлося без гріха
    І на руках твоїх немає крові.

    Пішла сама, нахрумавшись грибів,
    Які на тижні назбирала в лісі.
    Я знаю - ти давно цього хотів,
    І хтось учув мольбу твою у висях.

    Розвиднівся, нарешті, білий світ,
    Невдячна закінчилася робота:
    Для мамці доця, звісно, меч і щит.
    Для тебе ж була баба чорнорота.

    Музики чарку випили до дна,
    Уклали гробарі в могилу кості,
    І прихопивши сулію вина
    З поминок розійшлись останні гості.

    Хоча не буде позик і боргів,
    Та житимеш однині на зарплату.
    Забудь ковбаси, з сиром пироги,
    Щоденна страва - хліб і чай із м'яти.

    Розбагатів хоромами свояк -
    Хазяїном у хаті ти не будеш.
    Він був ласкавий, хитрий потурнак:
    Бери дружину - жити лізь у буду.

    А шурину дістався мерседес
    Та жирної землі зо два гектари.
    Твоє лише - жона й у буді пес,
    І струни від розбитої гітари.

    Зосталася десятка в портомоне,
    Нема тарані жирноі до пива...
    Сваритися із тещею - дурне.
    Цінуй ії, допоки вона жИва.

    10.06.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.10 13:47 ]
    А де літо, Аделіто?
    Вже минули осінь і зима,
    І весна розтала сумовита.
    Чом же досі холодок пройма?
    А де літо-літо? А де літо?

    Павутиння, тополиний пух,
    Парашут кульбаби – у кульбітах.
    Хмари погляд мов свинцем напух…
    А де літо-літо? А де літо?

    Он світило сонячне встає,
    Скільки небо буде сльози лити?
    Де кохання ділося моє?
    А де літо-літо? А де літо?

    Чую здалеку твоє тепло,
    Сповнююся силою джигіта.
    Вже слова усі в одне злило –
    А де літо-літо? Аделіто?

    Хмарний погляд проясни-но мій,
    Хоче сонцем палко пломеніти.
    Ти мене збагни і зрозумій,
    Аделіто-літо, Аделіто!

    Не торкнусь твого ніколи дна,
    Степовичко, галицька кобіто!
    У тобі – одвічна таїна –
    Аделіто-літо, Аделіто!

    Ще мій шал ясним вогнем живий –
    У твоїх обіймах спопеліти,
    Ти мене коханням оповий,
    Аделіто-літо, Аделіто!

    7.06.7525 (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  45. Адель Станіславська - [ 2017.06.09 13:43 ]
    Наберися тепла від серця...
    Наберися тепла від мене,
    від моєї руки зігрійся,
    хай воно протече по венах
    аж у душу допоки вінця.

    Зігрівайся… ділюся, щиро
    сим теплом - протікає мною.
    Хоч надворі дощить і сиро,
    все минеться само собою...

    Перебуде. Ніщо не вічне.
    Знаю хибу - болять утрати
    і стискають вузли кармічні -
    що ні втяти, ні розв’язати,

    відболіти лише по силі.
    І нести, поки стежка в’ється...
    Поміж літа - морози білі?
    Наберися тепла від серця...


    Рейтинги: Народний 6 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (6)


  46. Олександр Сушко - [ 2017.06.09 13:46 ]
    Черв"ячок


    Тануть у роті грушкИ жовтобокі,
    Злизує краплі верткий язичок.
    Але побачило капосне око -
    Глипа на мене товстий черв'ячок.

    Всьорбують щоки у шлунок нектари.
    М'якуш гризе, наче теща зятька.
    Тут його хата, клозет, будуари,
    Я ж в його дім устромив п'ятака.

    Дати потомство однині не зможе,
    Трупик мурахи затягнуть у ніч.
    Мабуть, дарма я його потривожив,
    Хочу відгризти макітру із пліч.

    Він же маленьке, невинне створіння,
    Я проти нього - коллос, Гуллівер.
    Жити в плодах - не червова провина.
    Я ж їх точу, наче дуба бобер.

    Хрумати буду я грушками нОвими,
    Нащо мені хробаки та кліщі?
    Злочина скоєно. Хату зруйновано.
    Кину недогризок геть у кущі.

    09.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  47. Світлана Мельничук - [ 2017.06.09 11:05 ]
    ***
    Слова любові
    падали в траву,-
    нестримний
    полохливий табунець...

    - Ти як?
    - Хворію, зцілююсь, живу.
    Бува, творю й руйную нанівець.
    Дволика, кажеш, -
    справді, не свята.

    Куди ж ти, впертий,
    знов за мною йдеш?
    А там, в траві, дивись,
    щось пророста:
    чи давній сум,
    чи блиск нових пожеж..

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (10)


  48. Олександр Сушко - [ 2017.06.08 21:19 ]
    Батьки та діти


    У лексиконі перше слова - "дай".
    Коли ж дають, бурмоче, що замало.
    Чужий до рота пхає коровай,
    Глитає до горлА халявне сало.

    Кишені бабці патрає онук
    Аби поласувати самогоном.
    Вона ж сапу не випускає з рук,
    І кров шугає у старечих скронях.

    Бажає доня нові чобітки -
    Віддала мама місячну зарплату.
    Її цікавлять тільки парубки -
    Нехай кайлує по неділях тато.

    Узяв кредит синок. Ввійшов у раж,
    Віддав квартиру неньки у заставу.
    Змінився кардинально антураж:
    Була софа - тепер вокзальна лава.

    Зросли байдужі доньки та сини,
    Крадуть у себе, коли є нагода.
    Жалю не відчувають і вини -
    У цьому віці споживацька мода.

    Можливо, винуваті і батьки -
    Не стачило на виховання часу.
    І виросли із діток гівнюки,
    Не на своє облизуються ласо.

    У хаті чути грюкіт і матюк,
    Сердитий голос розмовляє басом.
    То знову йде знервований онук
    У бабці випорожнювати касу.

    08.06.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (6)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2017.06.07 21:46 ]
    І знову літо
    І знову літо, знову літо
    Киває травами мені.
    Я на поваленій сосні
    Зустріну червень сумовитий.

    В зеленій гущі потону,
    Для світу цілого незримий,
    Володар мов ділянки Криму*,
    На мить блаженну цю одну.

    Дажбоже поринає коло
    І багряніють небеса…
    Павук захмарний висиса
    Тепло і світло все довкола.

    Тьмяніють обриси трави,
    Цей день минає неохоче…
    І вітерець – провісник ночі
    Легким зітханням оповив.


    5.06.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (8)


  50. Олександр Сушко - [ 2017.06.07 16:42 ]
    Сірко
    1

    Я - пес. Коти мене не люблять,
    Живу у буді десять літ.
    Потроху випадають зуби,
    Мослак - уже не мій обід.

    Гавкочу на ревкі мопеди
    Або блукаючих собак.
    Кусати зад - життєве кредо.
    Гарчати грізно - це судьба.

    Інтуїтивно чую ласку,
    Готовий крикнути "ура",
    Коли мені кільце ковбаски
    В пащеку суне дітвора.

    Але ошийник на загривку
    Та металеві ланцюги
    Мене триматимуть довіку
    Біля хазяйської ноги.

    Як чую пана свого кроки -
    В страху дрижить моя спина.
    На світ дивлюсь єдиним оком -
    Штрикнув цвяхом із будуна.

    В клубах густого перегару
    Смокчу поцвілі сухарі.
    Іде хазяїн - чорна хмара -
    Сховаюсь краще у дірі.
    2
    А люди, звісно, не собаки -
    Нема на шиї повідка.
    Як не крути, а дехто, таки
    Усе ж нагадує Сірка.

    Прощає болі та наругу,
    Гризе, що кинули, в кутку.
    Не вистачає сили духу
    Недолю кинути гірку.

    Людей судити я не буду -
    Вони собі не вороги.
    А я не можу жити в буді,
    Батіг терпіти й ланцюги.

    07.06.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   2