ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Любов Бенедишин
2017.10.19 15:48
Голосок мелодією бавиться.
І стрибають, мов по бездоріжжю,
Пальчики по чорно-білих клавішах.
Пальчики… не рук – тендітних ніжок.

Ходить час долівкою холодною.
Підманула доля, підмінила…
Пісня – як місток понад безоднею.

Маркіяна Рай
2017.10.19 15:18
Обірвало мій берег, стою (як жива) нежива.
Все ще гупає в скронях, та це вже не пульс, а повінь.
Як на березі іншім візьмуться збирати жнива -
На моїм зазбирають каміння і груди крові.

Обірвало мій берег, розірвало на клапті плоть.
Чи глуха, а чи

Ірина Вовк
2017.10.19 15:15
С.109 «Марія Костянтинівна Заньковецька – ім’я, відоме кожній театральній людині не тільки України, але й усього Союзу, - ім’я, що в свій час хвилювало й примушувало тремтіти серця самих байдужих глядачів. Мені припало велике щастя бути її ученицею, дру

Олександр Сушко
2017.10.19 07:43
Ремонт міських доріг змінив автобусний маршрут. І я несподівано поїхав вулицями свого дитинства.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили трав

Микола Соболь
2017.10.19 06:53
То може звідси гнати мову?
Достатньо буде – язика.
Де не послухаю розмову,
Те кожен п’ятий натяка…
Там заканючили мадяри –
Європі ви даремний груз.
На сході мокши-яничари
І митно-варварський союз.

Кристіан Грей
2017.10.19 02:26
А сьогодні у супермаркет
Я заскочив буквально на хвильку
Там за касою усміхалась
Неймовірна красуня просто
В неї зуби як білі перли
В неї губи червоні корали
Хай! - сказала і
Хав а ю? - запитала чарівна мене

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 20:03
Світло місяця веселе!
Вся затоплена оселя!
Що ж ти спати не даєш?
Сяйво щедро роздаєш?
Сни розвіялись, як мрії,
Плинуть, не спіймати, в вирій!
Світло темряву поглине,
Спів чарівний всюди лине!

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 19:38
На зустрічі сказала всім,
Що їй ще тільки двадцять сім,
Ні, двадцять вісім, так, мабуть
Долають цифри той маршрут
Років, ту відстань, крок за кроком.
Сягнути не вспіваєш оком,
Як зміняться вони в числі...
Та все пливуть, як на човні.

Ірина Вовк
2017.10.18 18:11
С.124 «По тривожних подіях 17 жовтня 1905 року, Марія Костянтинівна Заньковецька поїхала до Галичини, в трупу під керуванням Садовського, і ми з нею довго не бачилися. Звідти вона писала мені, як їй подобається Галичина, яким чужим і неприємним здається

Олександр Сушко
2017.10.18 16:47
Удячний владі за бордель,
Прилаштувався непогано.
Є хліб, картопля, вермішель -
Навіщо з неба каша манна?

На працю можу не іти -
Заплатять, наче тицьнуть дулю.
Я також дядько не святий,

Олександр Сушко
2017.10.18 16:35
за мотивами Тори. Первородним, звичайно, був Каїн У мене інша версія - правдива. Ну, майже правдива. А де взялися діти і онуки у братів, якщо окрім Єви ніяких жінок на землі не було - глибока таємниця. Але вони були.) Хоча тут не про це.)

Він - перворо

Маркіяна Рай
2017.10.18 13:00
Кришталем, дзвоном його невагомим,
З першим снігом розталим увійшовши у душі спогорда,
Порозкинули грані найтонші обіцянок і сподівань.
Наче зрілість і рань схрестилися парними генами,
Прищепились одне до одного серцевинами пагонів,
Сподівання й обіц

Маркіяна Рай
2017.10.18 12:48
Прикривши посмішкою лихо
Фарбуєш губи у червоний.
Здавалося - ступаєш тихо,
Здавалося - це оборонний,

А не завбачливо крикливий,
Не спраглий крові й поклоніння,
Й авжаж не пристрасно звабливий,

Іван Потьомкін
2017.10.18 12:46
Поки спите ви,
Стану осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари.
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспів

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 12:00
Ходять поміж тіней неформатні люди.
Шалики яскраві... погляди-сонця...
Перманентно - теми на плавучих блюдах.
Обирай хутенько більшу від пшонця.

Боротьба...
Смирення...
Пацифізм...

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 11:58
Плести рукавички... мовчати.
Це ліпше, ніж мудро - про все.
Матвій примиряє багатих.
Три пляцки Пандора несе.

Пошарово ріжеш проблеми.
Кривавиться війн мармелад.
В болоті замурзані ему

Ярослав Чорногуз
2017.10.18 08:47
Хай хуртовина хоч яка змага -
Допоки ти, допоки ти зі мною,
Моя дружино й музо дорога -
Не подола мою духовну зброю!

Ген сяє в небесах твоя зоря,
Під вечір опускає світлі вії.
Мій дух, мій шал поета-бунтаря

Олександр Жилко
2017.10.18 06:35
З-під душі вилітає камінь,
срібним ядром
вистрілює вгору.
І по небу ідуть кола,
ніби це риба
взяла й проковтнула
збитий неспокій,
недобиті печалі.

Володимир Бойко
2017.10.17 23:52
Любов прийшла нізвідки, як наснилась,
Немов дитя під серцем зародилось.
І потай, мов соромлячись на людях,
Шукало серце спокою у грудях.

Та почуття п'янке і заповітне
Ніколи не буває непомітним –
Воно зорить, виблискує, іскриться,

Олександр Сушко
2017.10.17 19:39
Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
Плескати язиком навчилися давно.
Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

Майстерний блудослов вив'язує печалі,
А поруч бій гримить, і падає солдат.
Його уже нем

Олександр Сушко
2017.10.17 19:20
Стояти осторонь комфортно і безпечно,
Не буде бризок бруду на душі.
Відмовлю другу в допомозі гречно,
Від криків заховаюсь у кущі.

Ізверху зручно плюнути на дурня,
Поблимати з погордою на тлю.
Я дбаю про своє, приватне, шкурне.

Петро Скоропис
2017.10.17 15:52
Сонце сідає, і бар на розі закрився.
Ліхтарі загораються, буцім на ніч актриса
обрамлює чимсь ліловим для чару і жаху вічі.

І головний біль спускається на крилі да Вінчі
в тім’я ворога у бруковій шинелі.

І голуби на фронтоні двірця Мінеллі

Маркіяна Рай
2017.10.17 13:38
У півтон одягнувши оклик душі: почекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї й за нашого неба край.
Не вженешся за ним, - дороги мої сміються.

Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Наслідивши в мені глибоким відбитком кр

Любов Бенедишин
2017.10.17 11:59
Вишивала бісером
І була веселою…
Гойдалку підвісила
Високо під стелею.

Гойда-гойда-гойдечки…
Кляті злидні-хвойдочки
Обступили, каються.

Ірина Вовк
2017.10.17 11:27
М. М.Сінельніков «Хвилюючі спогади»: С.96 "До хвилюючих спогадів відношу я зустріч з «Малоросійським театром» на початку 80-их років минулого століття. Колектив талановитої молоді, очолюваний Марком Лукичем Кропивницьким. Тут я вперше узнав, що таке

Ярослав Чорногуз
2017.10.17 00:06
Усміхнулося сонце і прОзиром*
Огорнуло пейзажні дива.
Мов одлите із золота озеро,
Де смарагду - оздоба жива.

Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
Звесели неповторну цю мить.
Хай багрянець із денця красивого

Вікторія Лимарівна
2017.10.16 21:46
Квапиться осінь–вбрання ще не має.
Барви шепочуть на листях тополі.
Сукню весільну знайти поспішає.
Ось і блукає, самотня, у полі!
Хоче вона собі кращої долі!


В пошуках– колір зелений втрачає!

Оксана Логоша
2017.10.16 20:42
Переболіло. Перетужила.
Солона осінь тече по жилах.
Пішла марою, дощем укрита.
Солона осінь тече із ритвин.
Тече і стигне-береться струпом.
О пізня ноче! О темінь глупа!
Я вже не плачу-немає солі-
Піду позичу в чужої долі.

Ірина Вовк
2017.10.16 20:41
БІОГРАФІЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Додатки С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара б

Ірина Вовк
2017.10.16 20:36
З АВТОБІОГРАФІЇ АРТИСТКИ ДЕРЖАВНОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ МАРІЇ КОСТЯНТИНІВНИ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ С. 16 «Народилася я в 1860 році 22 липня в селі Заньки, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту, в старій дворянській сім’ї поміщика Костянтина Адасовсько

Олександр Сушко
2017.10.16 17:27
Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:16
Ти хворієш, поете! Глупо
Зануряти перо в отруту!
Точно муза цілує скупо -
Кличеш пристрасть давно забуту.

Воском скрапує мить, регоче,
Тінь вірша зазирає в очі,
Щось являє тобі пророче,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:08
Тепло-карим, у горіхову ніч,
коли вітри колисанки свистіли,
і медово пролитим затишком небо вдягаючи не спішили зорі до ранків,
коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
й серед викорчуваних днів їх впізнава

Іван Потьомкін
2017.10.16 16:42
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Олександр Сушко
2017.10.16 15:57
Прокинувся. Квітник. Пахтить садок.
Муркоче солодяточко на вушко.
Сідай, кохана, хутко у візок,
В амурних справах я удатний служка.

Спускаємося радісно з гори,
Возносимося у захмарні висі.
Усе, що є, любов моя, бери!

Ніка Новікова
2017.10.15 22:49
Тепле з полину коло. Далі – холодний вир.
Стій і мовчи у ньому. Стій і очам не вір.
Біле зіркове око витріщить Сон-гора,
Вийде до тебе перший. Скаже тобі: пора.
Дай мені руку, скаже. Хай проведу туди,
де у вогонь ходили ще до землі й води.
Там запит
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дмитро Ігорович Бугера Скорпіо
2017.10.15

Македонський Бицюк
2017.10.13

Вячеслав Даниленко
2017.10.13

Вікторія Лимарівна
2017.10.11

Валерія Соколова
2017.10.10

Галина Онацька
2017.10.08

Тарас Рільке
2017.10.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Любов Бенедишин - [ 2017.10.19 15:58 ]
    Та, що біжить по клавішах…

    1.

    Голосок мелодією бавиться.
    І стрибають, мов по бездоріжжю,
    Пальчики по чорно-білих клавішах.
    Пальчики… не рук – тендітних ніжок.

    Ходить час долівкою холодною.
    Підманула доля, підмінила…
    Пісня – як місток понад безоднею.
    Рук нема.
    То й що?
    Зате є крила!

    2.

    Голосу божественного соло.
    Музики доріжка, звуків шлейф.
    Як фальшива нота ніжки коле!
    Дівчинка привітна, ніжний ельф.

    3.

    Сцена усміхатиметься шатами
    І (щоби зручніш) клякне рояль.

    Ніженьки втомились…
    А хто знатиме?
    «Грай-біжи,
    виспівуй, Лореляй!»

    19.10.2017





    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Сушко - [ 2017.10.18 16:33 ]
    Гони бабло
    Удячний владі за бордель,
    Прилаштувався непогано.
    Є хліб, картопля, вермішель -
    Навіщо з неба каша манна?

    На працю можу не іти -
    Заплатять, наче тицьнуть дулю.
    Я також дядько не святий,
    До люду став глухий, нечулий.

    На плечі кинув камуфляж,
    Сходив під банк мітингувати.
    Там завжди раж, ажіотаж -
    Підзаробив купюру м'яту.

    А потім - шасть у перехід -
    Просити милостині в люду.
    Сльозавий геть у нас нарід,
    Віддасть усе що є без суду.

    Ідуть зі школи дітлахи -
    Сьогодні буду без обіду.
    Тікати марно без ноги...
    - Гони бабло, хутенько, діду!

    03.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  3. Олександр Сушко - [ 2017.10.18 16:59 ]
    Каїн та Авель
    (за мотивами Тори. Первородним, звичайно, був Каїн У мене інша версія - правдива. Ну, майже правдива. А де взялися діти і онуки у братів, якщо окрім Єви ніяких жінок на землі не було - глибока таємниця. Але вони були.) Хоча тут не про це.)

    Він - первородний. Отже, взяв усе.
    Молодшому лишилася свитина.
    У полі вівці доїть і пасе,
    Впрягається у плуг, немов скотина.

    Своєї жінки, звісно, що нема,
    А старший не вилазить з-під спідниці.
    Для Авеля - рабині і жона.
    Для Каїна - жорстка петля на гілці.

    Все по закону. Кожному - своє.
    Писали боги Тору не для бунту.
    Тож брат нічого брату й не дає.
    Не має той хатини, жінки, грунту.

    Майнула осінь. Надійшла зима.
    І Каїн брата виштовхнув на плаху.
    Ломака впала. Авеля нема.
    Відновлено душевну рівновагу.

    У висях вулик ангелів гуде -
    Запланувало щастя людям небо.
    Історія знайома? Щось не те?
    А де й коли було усе як треба?

    18.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2017.10.18 08:49 ]
    Дружині Раї на день народження
    Хай хуртовина хоч яка змага -
    Допоки ти, допоки ти зі мною,
    Моя дружино й музо дорога -
    Не подола мою духовну зброю!

    Ген сяє в небесах твоя зоря,
    Під вечір опускає світлі вії.
    Мій дух, мій шал поета-бунтаря
    Ти мудро заспокоїти умієш.

    Крикливу не сповідуєш любов,
    Та йду додому я, немов до раю –
    У затишку й комфорту тихий схов…
    Ти не словами, діями – кохаєш.

    І народилась в пору чарівну,
    Де осінь, мов ізвечора й до рання,
    У розквіту свойого мить сяйну
    Під ноги сипле золото кохання.

    В твоїй душі – омріяна весна,
    Чудова ти і мама, і бабуся.
    В родині нашій – постать головна
    І я тебе утратити боюся.

    Хай почуття живе моє святе,
    І осяває шлях до небокраю.
    Зорій мені, як небо золоте,
    Що манить і ніколи не згоряє!

    17.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6)


  5. Олександр Сушко - [ 2017.10.17 19:37 ]
    Слова
    Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
    Плескати язиком навчилися давно.
    Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
    Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

    Майстерний блудослов вив'язує печалі,
    А поруч бій гримить, і падає солдат.
    Його уже нема. Лишилися медалі.
    Ну, а піїт - живий. Утоптує салат.

    Кипить ерзац-любов. А справжньої немає,
    Завзято день і ніч сльозавиться папір.
    Із вторсировини відроджується Каїн,
    Йому із власних дум підкришуєм гарнір.

    Я теж узяв перо. Накручую сюжети,
    Втомилася рука вбивати ворогів.
    Кохану Бог забрав. Лишив оці куплети,
    У ліжку тихо сплять голодні дітлахи.

    Пристібнута рука висить, мов дровиняка.
    Відірвана в бою. А інша - ще жива.
    І просто пише вірш. Не треба їй подяки.
    Слова - пусте ніщо. Пусте ніщо - слова...

    17.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (8)


  6. Олександр Сушко - [ 2017.10.17 19:22 ]
    Осторонь
    Стояти осторонь комфортно і безпечно,
    Не буде бризок бруду на душі.
    Відмовлю другу в допомозі гречно,
    Від криків заховаюсь у кущі.

    Ізверху зручно плюнути на дурня,
    Поблимати з погордою на тлю.
    Я дбаю про своє, приватне, шкурне.
    А тих, хто поруч - зовсім не люблю.

    Для мене світ - наповнене корито.
    Беру - що хочу. Запити - круті.
    Нехай сусід зостався без обіду,
    Зате у мене краби в животі.

    Кохатися за так немає зиску,
    Спочатку гріш шпурляють в пелену.
    Працюй, невдахо, на жону, колиску.
    Тебе ніколи я не пригорну.

    Спіткнулася. В глибоку впала яму.
    У прірву зазирають парубки.
    Волаю: "Поможіть! Страждає дама!".
    Та не подав ніхто мені руки.

    17.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  7. Любов Бенедишин - [ 2017.10.17 11:28 ]
    «Лихо – не біда»
    Вишивала бісером
    І була веселою…
    Гойдалку підвісила
    Високо під стелею.

    Гойда-гойда-гойдечки…
    Кляті злидні-хвойдочки
    Обступили, каються.
    А вона – гойдається…

    Гойда-гойда-гойдоньки…
    Прийдуть добрі людоньки,
    Зі сльозами й матами
    З гойдалки вийматимуть.

    «Гойда-гойда-гойда-да′…
    Жодне лихо – не біда».

    17.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (17)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2017.10.17 00:17 ]
    Поцілунок осені
    Усміхнулося сонце і прОзиром*
    Огорнуло пейзажні дива.
    Мов одлите із золота озеро,
    Де смарагду - оздоба жива.

    Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
    Звесели неповторну цю мить.
    Хай багрянець із денця красивого
    Крізь дрібненькі хвилькИ** мерехтить.

    Легко шатами ген величавими
    Затулила похмуре й сумне –
    Грає осінь розкішними барвами,
    Заціловує ними мене.


    16.10.7525 р. (Від Трипілля)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (8)


  9. Олександр Сушко - [ 2017.10.16 17:58 ]
    Пора іти
    Нема про що писати. Цуцик здох.
    Злостивець кряче "Вичерпались теми".
    Але мене почув, урешті, Бог,
    Наснажив на романа у поемі.

    За музою далеко не ходив -
    За стінкою варнякають сусіди.
    В "закоханих" розчахнуті роти,
    Уже у шлюбі наловчились жити.

    "Коза ти драна!", "Ти - бридкий цапок!",
    "Бодай ти здохла!", "Щоб ти подавився!".
    Багном словесним квеця помазок,
    Нема поваги. Є гарчання рисі.

    У розумі просвердлено діру
    (уже не трусять, а пиляють грушу!).
    Моя ж дитина чує ту муру,
    Вбираючи багно в незрілу душу.

    Птахи летять у вирій, чи назад,
    А їхній щебіт - як сердечні ліки.
    Чому ж людина гавкає не в лад,
    Слова - огидні покручі, каліки?

    Любов помре від криків та образ,
    Таке життя - невільнича галера.
    В нещасних сім'ях порядкує Марс.
    Пора іти. У ліжку жде Венера.

    16.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  10. Олександр Сушко - [ 2017.10.16 15:32 ]
    Сонячний ранок
    Прокинувся. Квітник. Пахтить садок.
    Муркоче солодяточко на вушко.
    Сідай, кохана, хутко у візок,
    В амурних справах я удатний служка.

    Спускаємося радісно з гори,
    Возносимося у захмарні висі.
    Усе, що є, любов моя, бери!
    Лише щільніш до мене пригорнися!

    Вповили крила голову мою,
    А я цілую у вуста кохану.
    Щодня літаю з нею у раю,
    Лікуємо свої душевні рани.

    Зіграли разом на одній струні.
    Ми - віртуози. Нам таке не важко.
    Коли акорд останній одгримів -
    На грудях задрімала щастя пташка.

    16.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  11. Олександр Сушко - [ 2017.10.15 17:42 ]
    Не на часі
    В благодатному нашому кліматі
    Від ковбас "попливли" животи.
    Хрест на пузі показує Тіматі -
    Прогорає життя без мети.

    Кажуть, люди творити народжені,
    Та до неба ростуть смітники.
    Перелогами мозок пошкоджено,
    А от ноги - здорові, стрункі.

    Борщ посклеював вуса та бороди,
    У макітрах - незгода, буза.
    Тоне плем'я у бруді та смороді.
    А у Авгія в стайні краса.

    Наймодерне - свистульки та спінери,
    У пошані - м'якенький папір.
    Сни коритні - кров'янки та лівери.
    Колообіг: вбиральня, гарнір...

    Де ж ви, Рубенси, Моцарти, Фідії?
    Опустіли мільйонні міста...
    Їжте, браття, рапани та мідії -
    Для поезії час не настав.

    15.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  12. Василь Кузан - [ 2017.10.14 11:32 ]
    Поезія – ото, ги кüнь
    ***
    Поезія – ото, ги кüнь.
    Летит, лиш іскры з-пуд копыта.
    Попробуй ї руков попытай –
    Лише душов. Ги Божа тінь

    Стихы. Ги ангелочкы Божі.
    Згрібаут нас, ги листя жмут,
    И уд гріха нас стережут,
    Но а быває – корчат рóжі…

    Айбо, май бüльше, вто они
    У сирцю будят ностальґію
    И щось у памняти нам діют,
    И мы уже, ги на кони!

    Вже летиме у рідный край,
    Уже ся видиме у хыжи.
    И мачка нам топанкы лиже,
    Пече нам мамка коровай…

    А нянько звідат: як там світ?
    Ци взяли рóсію китайці?
    И ходит у старинкüв майці
    То вон, то вдну. А ты одвіт

    Хотів бы сь дати, та не можеш.
    На парну голову положиш,
    Уснеш, дітваку… А слыза
    Укусит тя, ги вта ґюрза,
    И обпече тя, ги окропом.
    Якым бы сь не вбернувся боком,
    А чуєш як через верьхы
    Бентежат тя óтъі стихы.

    13.10.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Попытай – помацай,
    Мачка – кішка,
    Топанкы – туфлі,
    Звідат – питає,
    Вон – на двір,
    Вдну – до хати,
    Парна – подушка,
    Верьхы – вершини.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  13. Ірина Вовк - [ 2017.10.13 10:12 ]
    "Срібна павутина"
    Павутина срібна залетіла в коси,
    А на призьбі літо квапиться спочить.
    Не хвилюйтесь, мамо, - ще не справжня осінь,
    Доки в серці пісня молодо звучить.
    Нам вона розкаже про свої тривоги,
    Про червоне й чорне, квітень, падолист…
    Нитка павутини – пройдена дорога,
    Прохолодних ранків запізнілий лист.
    Візерунком Долі посріблила скроні
    Нитка павутини – місячний стіжок…
    Ми посадим, мамо, літо на ослоні,
    Хай нам вишиває срібний рушничок.

    З раннього

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991).


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (3)


  14. Лариса Пугачук - [ 2017.10.12 23:36 ]
    Па
    Уважний погляд, внутрішня напруга
    і рухи точні, і нечутний крок,
    замовклий подих, катування слуху…

    …Округи зміна. Мінне жлобство вщухло.
    Та дух невпинно кидає в урок:
    цупким умінням в круг вганяє вдруге.

    Танок несхибний із єдиним другом.

    12.10.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  15. Олександр Сушко - [ 2017.10.12 20:39 ]
    Закохані

    В сірім світі вічних перемін
    Зупинися, мила, на хвилину.
    Ваблять губи - росяний кармін,
    Поведу за сонячну долину.

    Ми створили затишний Едем,
    Ангели злетілися до хати.
    Тут усе витьохкує, цвіте!
    То ж хутчій знімай із себе шати!

    Ну, а я тобі допоможу.
    Ось, рука розстібує сорочку...
    Ти - богиня! Я тобі служу!
    Дзеленькочуть серденька-дзвіночки!

    Вигинайся хвилею, співай!
    Я ж майстерно гратиму на скрипці.
    На землі у ліжку тільки рай.
    Ну, а ми у ньому - білі птиці.

    Постаріли. Догора свіча.
    Мріяти лишилось про онуків.
    Тихо вийшов ангел з-за плеча,
    На живіт поклав коханій руку.

    12.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  16. Олена Балера - [ 2017.10.11 23:35 ]
    ***
    Іде назустріч завтра, слабке і безборонне.
    Реальне й недосяжне вихоплюють мечі.
    За нами день прийдешній ані сльози не зронить,
    Лукаво посміхнуться хвилини-втікачі.

    І час, немов суворий сумлінний прикордонник,
    Замкне в минуле двері і викине ключі.
    Він з легкістю руйнує і трони, і корони
    І на усі питання – насуплено мовчить.

    Дарунок щедрий неба – його велика сила.
    Увічнені хвилини – карбуються в словах.
    Людський зміцнілий розум і сором запізнілий

    Не мають аргументів сказати «постривай».
    Усіх, що народились, він зустрічав зраділо,
    Та хтось його прославив, а хтось його вбивав.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.82)
    Коментарі: (4)


  17. Любов Бенедишин - [ 2017.10.11 18:22 ]
    ***
    …А з моря надій
    ні знамення, ні знаку.
    Домівку мою –
    терпеливу Ітаку –
    штурмують шторми
    негараздів, нестатків.
    Снагу торочу,
    щоби ткати спочатку…

    Змагаються тіні
    чужих і сторонніх
    за ласку не спиту
    і сни безборонні.
    Хитаю колиску –
    і ніч горобина
    схиляється над
    не народженим сином…

    Печаль стоголоса…
    Мовчання безсиле…
    З-за обрію – луни,
    за хвилею хвиля.
    Приходять світанки,
    запитують, де я.
    Чекаю з ніколи
    свого Одіссея…

    11.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (11)


  18. Олександр Сушко - [ 2017.10.11 16:32 ]
    Без любові
    Лебідка прихилилась до плеча,
    Вподобала на пні старого птаха.
    Мене кохає кралечка-дівча,
    Розтуркала заснулого монаха.

    Впускати жінку цю до серця - гріх.
    Невільник я. Накладено навроки.
    А сонце світить вперто в мій барліг,
    Окрайчик неба споглядає око.

    Закутий ще подружні ланцюги,
    Замерзло серце у холодній ямі...
    Живемо, наче люті вороги,
    У кожного в руці важезний камінь.

    Не хочу повертатись у труну,
    У цьому склепі геть немає ладу.
    А син розумний. Бачить цю війну.
    Сказав учора: - Утікайте, тату!

    Весна сміється. Тане сніг і лід,
    Летять лелеки в піднебессі клином.
    Але потрібно йти у білий світ,
    Інакше без любові я загину.

    11.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (4)


  19. Адель Станіславська - [ 2017.10.11 09:01 ]
    Не видирай
    Не видирай мене з моїх очей.
    Дивися в них, як в чисту гладь озерця.
    Не рань крізь їх портали денце серця...
    Там плаче янгол посеред ночей.

    Глухих ночей, як темінню зайде
    Усе довкруж і не залишить тіні
    Від світла, що його так мало нині,
    Але воно прийде... Таки прийде.

    Бо янгол, що виплакує сльозу,
    Лишає там найдужчу силу духу.
    То тільки з виду бачиться розруха -
    Любові ж парость витерпить грозу.

    Й огорне дрібність схилених плечей,
    І підведе з колін, а лик до сонця...
    Душа моя - у янгола в долоньці.
    Не видирай його з моїх очей...
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Вовк - [ 2017.10.11 01:36 ]
    "Натюрморт з жоржинами"
    Жоржини зів'ялі – торішні опа́ли опалі,
    розніжено вітер гойдає засніжені далі,
    поблідло чи світло, чи тло золоте пасторалі –
    марнí натюрморти… жоржинні офорти печалі…

    Ген місяць помітив ту постать на соннім причалі –
    усміхнена Панна – у синім холоднім кришталі…
    Портрет Незнайомки в знайомім до болю овалі –
    паліють жоржини і мліють, як води відталі.

    Жоржинні печалі на соннім і синім причалі,
    відталі, як води зімлілі в холоднім кришталі,
    опалі в розніжені вітром засніжені далі,
    в опалі паліють на Пана в знайомім овалі.

    Портрет Незнайомця на тлі золотім пасторалі…
    Розквітло чи світло, чи літо марно́ї печалі –
    розніжена Панна із Паном на соннім причалі,
    а далі – засніжені далі, опа́ли опалі…

    Лиш місяць жоржинно милує жоржини зів'ялі.

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  21. Олександр Сушко - [ 2017.10.10 20:26 ]
    Шведська любов
    На підвіконні хлипати найкраще,
    Холодне скло розплющило шнопак.
    Хлюпоче з носа у квітковий ящик,
    Аз-за вікна уважно глипа шпак.

    З'явивсь коханець у моєї жінки
    (дебела шия, наче в бугая).
    Любові більше прописав їй лікар,
    Тому у нас побільшала сім'я.

    Несу у ліжко чай і марципани,
    Масую спинки і пухкі зади.
    Перу білизну і готую ванни -
    Нарешті я дружині догодив!

    Усе як треба. Я - клепаю гроші.
    Жона лише кохається і спить.
    Однині целібат. Тепер святоша.
    Лише терзає невгамовна хіть.

    Цвіте краса, немов казкова квітка,
    А я кайлую вдень і уночі.
    Чому ж моя похнюпилась борідка,
    І в нутрощах образа скавучить?

    Прийшов додому. Щось нема коханця...
    Неначе кішка лащиться жона.
    Була у гінеколога уранці,
    Для мене, каже, добра новина.

    - Пішов од нас отой поганець! Каїн!
    Дивись - висить на бильцях піджачок.
    О, як безмежно, гаряче кохаю...
    Сюрприз для тебе: троє діточок!

    10.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Сушко - [ 2017.10.10 20:45 ]
    Спокій
    У гості ходять із презентом.
    Поганий настрій геть жени!
    А я знайомий із поетом,
    Людей мордує без вини.

    Привів це "чудо" власній "киці",
    Воно ж чекає на поклон.
    Тримає книжку у правиці.
    А поза! Цар! Наполеон!

    Обвів нас поглядом ворожки,
    Прорік, немов святий отець:
    - Я - пуп землі! Давайте ложку
    Й слюнявчика під комірець.

    Втоптав кабанчика хутенько.
    Здійнявся пальчик догори,
    Рече: - Людва - сухі опеньки.
    А ми - гармонії царі!

    Незнана вам краса у Слові,
    Живете сіро, як мишва!
    Німі! Не відаєте мови!
    Гуде порожня голова!

    Сипнув сонетами оратор,
    Вчавив господарів у дно.
    Дрижала від поезій хата,
    Коти сховались під рядно.

    Пора піїтові до ліжка,
    Веду вдягнути у шинель.
    А він: - У мене буде книжка!
    Готівку суньте у портфель!

    В долонях затріщали вуха
    (вони в дружини, як кліщІ).
    Тепер нема у мене друга,
    Зате спокійно на душі.

    10.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  23. Олександр Сушко - [ 2017.10.10 07:55 ]
    Лісова елегія

    Природа. Тиш. У грудях млость.
    - Яка ж краса довкола, сину!
    Нога в м'яку ступає повсть,
    Обходячи колеса й шини.

    Поплач, дитино, покричи,
    Порви на тім'ї трохи коси.
    Бо в небо дибляться корчі:
    Улітку вирубали сосни.

    Грибів у лісі - океан!
    Повітря - чисте і цілюще!
    Втомився? Осьдечки диван.
    Усе що хочеш є у пущах.

    Прийшла синтетики доба,
    Пляшок із поліетилену.
    А, може, це мені ганьба,
    Що ліс брудний, а не зелений?

    P.S: Жує, обідає сім'я,
    Сміття навалює потроху.
    Упав кавалок з бугая...
    А совість обростає мохом.

    08.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  24. Василь Кузан - [ 2017.10.09 22:47 ]
    Понад ярком, понад звором
    ***
    Понад ярком, понад звором
    З позолоченым узором
    Літат лист.

    Ввüн зорвався из березы.
    Не останньый и тверезый,
    А паде.

    Так му хочеся летіти!
    Крайчик ся, ги кліпка тіпат –
    Вітре, де сь?

    Так, ги нароком, тот вітер
    Дись устиг уже ся діти,
    Вать умер.

    А листок з такым надрывом,
    Вонь душа му ся удрыват,
    Жив бы щи.

    Айбо всьо: по чóрнüв смузі
    Динь удрыват уд ілюзій –
    Вже зимля.

    Тяжко. Думати не варта,
    Ош буде май ліпше завтра –
    Гüрше зась.

    Так и ты. Літати сь годен,
    Докüть силы и погоды
    Бüг ти дасть.

    09.10.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Ярок – яр,
    Звüр – долина,
    Кліпка – повіка,
    Де сь – де ти,
    Так, ги нароком – ніби спеціально,
    Дись устиг уже ся діти – десь зник, заховався,
    Вать – або,
    Вонь – аж,
    Зась – знову,
    Годен – можеш.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  25. Олександр Сушко - [ 2017.10.09 20:44 ]
    Вино кохання
    Гнеться гроно виноградне, обважніла віть!
    Я достигла, мій коханий! Палахкоче хіть!
    Почуття - ріка бурхлива! Напнута струна!
    Я - вино терпке, гаряче. Пий мене до дна!

    Солов"ї в саду тьохкочуть на усі лади -
    Удихни на повні груди і до ніг впади!
    Пишні груді пахнуть медом, лащаться до рук.
    О, як хочу я кохання! Родиться малюк!

    Цілу вічність наше ложе бризкає вогнем
    Тут наш рай! Колиска щастя і земний Едем!
    Налітався донесхочу в піднебессі птах ,
    Утомився. Спи мій милий. Стану на чатАх.

    08.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  26. Олександр Сушко - [ 2017.10.09 19:28 ]
    Дорога
    Між землею та небом
    Є терниста стежина.
    В'ється, наче ріка -
    То униз, то увись.
    Невмолимо вперед
    Час підштовхує в спину.
    Я ж - уже не юнак,
    Відстаю, утомивсь.

    У глибокі яруги
    Часто падав із кручі.
    Піднімався, ішов -
    Ангел досі беріг.
    Нині - вільний невільник,
    Вже підписано купчу:
    Буду блазнем старим
    Для чиїхось утіх.

    Тихо сіється мжичка,
    Чути шерех долоні -
    Це правиця моя
    Розгортає сувій.
    Я отримав перо -
    Не посади і трони.
    Для митця влада - смерть,
    Нищівний суховій.

    Сонце котиться тихо
    Голубим небосхилом.
    Скоро промінь його
    Я і не дожену.
    А у пеклі чорти
    Вже нагострюють вила,
    Бо із їхніх лабет
    Душу спас не одну.

    Озирнувся і бачу
    Стигле поле пшеничне,
    І птахи з чужини
    Прилітають ключем.
    Це - прекрасне майбутнє.
    Я ж старію... не вічний.
    Ангел знає мій шлях,
    Тихо плаче в плече.

    09.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  27. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.10.09 12:51 ]
    Час тектиме повільно...
    * * *

    Час тектиме повільно. Бо мул і пісок
    заважатимуть руху води у клепсидрах.
    Я ворожо сприйму запитання касира:
    „Чи немає дрібних?” І дістану п’ятсот.

    Час ітиме ледь-ледь. Так буває завжди
    у моменти, коли дуже хочеться дива.
    (Ну, наприклад: твої виграють „два – один”,
    а свистка все нема, й кожна мить – як година.)

    Дошкулятиме дощ. Утішатиме сніг.
    Розганятиме кров щойно куплене кріплене.
    Голуби та безхатьки поснідають крихтами
    і чекатимуть (де забарилась?!) весни.
    Зупинившись, висітиме час навісний
    над тривогою мерів – старими покрівлями.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  28. Адель Станіславська - [ 2017.10.09 11:12 ]
    Янголине
    Янголині тонкі рамена
    знемагали від пресу днів,
    під людського життя знаменом
    у безкриллі поміж снігів,
    межи криги, вогню, знемоги...
    Босі ноги місили твань -
    не було бо рівніш дороги,
    як стежками тяжких стенань,
    і по тім'я мілкіше броду,
    і м'якіше шпильок стерні...
    Ти якого сімейства-роду?-
    Деренчало в найтихшім сні...
    Янголині дрібні рамена
    підпирали стовпи небес,
    по котрих струменів черлено
    піт Того, що колись воскрес...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  29. Олександр Сушко - [ 2017.10.08 22:46 ]
    Баба Соня
    Жувати кістку бабці важко -
    Ротяку дряпає мослак.
    Дешева ж тільки костомашка:
    За кілограм - один п'ятак.

    Немає плоті у бульйоні,
    Кладе туди лише траву.
    Та пощастило бабі Соні -
    Є цятка жиру на плаву.

    Супець - жовтава Брахмапутра
    Або тяжкий з похмілля сон.
    Жона ж сусіда носить хутра,
    Купує бренді та хамон.

    Шукають харч пенсіонери,
    Ковбас винюхують кільце.
    На вигляд як мустанги з прерій,
    Шугають мухами цеце.

    Життя - це не солодка вата.
    Бабуся ж трапилась метка.
    Впіймався їй мій кінь крилатий -
    Зове на поміч різника.

    Біжить галопом, зарізяка,
    Важка сокира у руці.
    Ірже поезії коняка,
    Сльоза скотилась по щоці.

    Та є на світі вища сила -
    Нога потрапила в слизьке,
    Злетіли в небо гострі вила,
    Встромились гицелю в м'яке.

    Одбив у бабці я Пегаса,
    Усівсь на ньому як Чапай.
    Кажу: - Шукай деінде м'яса,
    А цю худобу - не чіпай!

    08.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (3)


  30. Ірина Вовк - [ 2017.10.08 13:59 ]
    "Тужливо, себто "ЛЯРГО"
    Сумуєш, липко? Ти в передчутті
    зимової крилатої дороги.
    Опалі долу пасма золоті
    у забутті солодкої знемоги.
    Забулося... про те, що відбуло –
    у кронах нашу мрію колисало.
    Минулося... як спалах відцвіло,
    і в осінь, наче мрево, погасало...
    Таке, як літо – лі́тепле, м'яке,
    діткливе, як мелодія незнана.
    Таке, як щастя – плинне, нетривке,
    немов розтале в безмірі „кохана”...
    Ах, медоносно вихоплена мить!
    Чи струнна туга – як стріла у серці?
    Про що старенька липа шелестить
    крізь переливи відгорілих терцій...
    Забулося... Минулося... Зійшло
    у сум зимовий, віхол тлінні тіні.
    Аж раптом... боже!.. вихром ожило
    безумне в нас – як „Ля́рго” Верачіні...

    Безумне?! В безмір мовлене... Ловлю
    опальне листя – спалене „... ...!”.*


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2017.10.07 23:33 ]
    Дихаю щастям
    Приходжу знов сюди, і це мені не здасться,
    А справді є таке прекрасне відчуття,
    Немов усим єством я тут вдихаю… щастя,
    О трепетне яке, божественне злиття!

    Воно мені таке – немов у будень свято,
    Я п`ю нектар небес – питво це голубе.
    І дуба обніму, неначе свого брата,
    Берізку пригорну, немов… немов тебе.

    Шепоче ніжно гай хмільними голосами,
    Непрохану сльозу змахну йому до ніг.
    До тебе я прийшов, Природо, як до мами –
    Розраду віднайти на грудях дорогих!

    7.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  32. Олександр Сушко - [ 2017.10.06 20:05 ]
    Творці


    Забув Орфей поо арфу і трембіту -
    Упещував у хащах Артеміду.
    Але втомився, кинув жінці: - Годі!
    Я не Творець без віршів та мелодій.

    - Пощо бунтуєш?- мовила богиня.-
    Без практики - ніщо твоє уміння.
    Аби писати про любов "нетлінки" -
    Пізнай з усіх сторін кохану жінку.

    Он, бачиш,- бевзь - щодня про сльози пише.
    Яка любов - такі у нього й вірші.
    У тебе ж - досвід. І щасливі миті.
    Лети на волю! Геть з моєї кліті!

    06.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Вовк - [ 2017.10.06 20:02 ]
    "Лапатий метелику, видно. це доля..."
    Лапатий метелику, видно, це доля:
    Моя кімната – твоя неволя.
    Було не шукати тобі серед літа
    Куточок нічного штучного світла.
    За світлі пориви – чорна розплата:
    Простора клітка – моя кімната.
    Тут вікна, мов стражі, впіймають – не пустять.
    Літай, скільки зможеш, з шафи на люстру.
    Вивчай, скільки треба, стелю-пустелю,
    Освоюй потрохи мою оселю,
    Сідай собі стиха на книги-криги,
    Лиш дихай глибоко і ніжками дригай!..

    …Та враз засвітилися вікна навпроти:
    Метелик мій спробував страх побороти.
    Без тіні скорботи зливається з небом…

    Лапатий метелику, рада за тебе.

    (З раннього, з першої збірки «Дзеркала». – Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  34. Ніна Виноградська - [ 2017.10.06 10:22 ]
    Не забракне

    Коли зрозумію,
    Що вільна і вже не люблю,
    Тоді у печі безнадії
    Минуле спалю без жалю.
    Як вечір пташиним крилом
    Огорне прогріту ріллю,
    Вітрил не забракне
    В майбутнє пливти кораблю.
    05.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  35. Ірина Вовк - [ 2017.10.06 07:17 ]
    "...І пошлю на вас Змія", або "Щит для Дракона"
    Я покличу сюди метелика
    із предивної, ластівко, казки –
    аби теплі його окраски
    нам розрадили цю холоднечу,
    вколисали мою малечу
    веселковими барвами літа –
    із блавату і буйного жита,
    і любистку, і запаху м’яти…
    Я покличу його на свято
    доброти і безмежної ласки,
    аби втішні видіння казки
    розбудили тьмяну порожнечу
    і пом’якшили біль утрати…

    … Перед тим, як стати м е т е л и к о м,
    десь у казці він жив д р а к о н о м –
    як дитина, безоборонним,
    чи поетом, чи то пустельником…
    Мав печеру… і мав озерце,
    і бездонної синяви серце,
    що дзвеніло церковним дзвоном
    над землі благодатним амвоном,
    пориваючи зорі квітчасті –
    і над людом червивої масті,
    понад привидом честі і власті,
    що потворить святу ікону,
    повечерявши свіжим причастям
    із Великої Букви Закону…

    … Та як завше ведеться у казці
    не судилося вмерти дракону,
    а вертати до крил і до цвіту,
    і розносити маєво літу,
    відсьорбнувши із княжого келиха
    власних віршів шумкі переброди:

    «… Я покличу сюди метелика
    у князівство пресвітле, Люботин,
    де беззбройність Дракона й Пустельника,
    Князя гнів і страх Воєводин…
    Тут земля – лиш барвиста плаха,
    та найменше життя – безсмертне,
    і безстрашно повзе комаха
    перед очі Дракона-поета!
    Написати б про неї вірша,
    чи поему, чи навіть притчу,
    де комаха в сто крат сильніша
    за прославлену міць чоловічу…
    Прочитаю очима Пустельника
    всі закони і протизакони –
    є Дракони – за суттю Метелики,
    а є люди – за суттю дракони!»*

    …Хай боронять святі ікони
    світ Драконів
    і світ Метеликів…

    … Я покличу сюди метелика…


    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2000-2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  36. Ярослав Чорногуз - [ 2017.10.05 22:38 ]
    Масаж Стрибога
    О саде мій – віддушино моя,
    Мій лікарю, замислено-осінній!
    Лікуюсь процедурами тут я –
    Повітрям чистим, неба голосінням,

    І пестощами вітру, що мене
    Так заспокоїть, мов масажна ласка.
    І всю печаль із серця прожене,
    І вкрутить світло в душу легко, в`язко.

    Якби не холод, ліг би і заснув,
    Немов після масажу у Стрибога.
    І, може, в сні зустрів свою Весну…
    Заплющу очі для блаженства свого.

    5.10.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  37. Ніна Виноградська - [ 2017.10.05 12:23 ]
    Скерцо болю

    Синдром поламаного серця
    Від горя й бід знаходить нас.
    І ми вже не в шановнім герці,
    Тримаємо в пігулках час.

    Щоб пережити всі напасті,
    Зібрати вкупу місяць, день,
    Де спомин про минуле щастя
    Нас не уб’є, не підведе.

    Мо,’ ще до фінішу далеко,
    І будемо топтати ряст.
    Онуків принесуть лелеки,
    Що відлетіли за моря.

    Ми виглядаємо з дороги
    Своїх батьків, своїх синів.
    Щоб не з каліцтва, з перемоги,
    Нам світ вернути їх зумів.

    Синдром поламаного серця -
    Сьогодні вже не новина.
    Звучить повсюди болю скерцо,
    Аби скінчилася війна.
    05.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  38. Ірина Вовк - [ 2017.10.05 07:08 ]
    "Храни мене, мій Ангеле, храни…"
    Храни мене, мій Ангеле, храни
    супроти чарів Змія-Сатани,
    у чарі з рук його не видно дна:
    мутне вино – вина моя страшна.

    …По сліду – слід і світ – з низьких воріт,
    з чумних боліт чумою зачуміло:
    камінний хрест - на весь твій родовід,
    камінну душу та в камінне тіло.
    Ти тричі камінь… Камінь! А душа
    гріхом пекельним мучиться чужа, -
    спиває кров останнього з ягнят,
    втікає під покров спасенних хат
    послухати, як празно дзвони б’ють,
    коли ведуть ягня на страсну путь…
    Падуть гріхи ягнятком із дзвіниць –
    і ти падеш хрестом камінним ниць,
    а з тіла велетенського Вужа
    крилата вивільняється душа, -
    о не оплакуй тіло, а пророч:
    «Поріг кривавий, Боже, перескоч!
    вмочи невинне тіло в кров мою –
    В Отця і Сина й Духа ві-ру-ю»!

    Храни мене, мій Ангеле, храни
    супроти чарів Змія-Сатани,
    бо в отрочати мого (і́м’я рек)
    ознака крил божественних Лелек.

    …І Дух Лелеки, Предок-богатир
    тобі святочний піднесе потир:
    відпий, відпий цю чару аж до дна –
    гранат гіркий, нектар сього вина,
    аби у страсні дні і дні спасень
    зійшло на тебе чудо воскресень!

    Переступлю поріг – яка розлога
    У світ широкий стелиться дорога…

    …Скалічена, впосліджена, убога
    Вертаєш ти, Надіє, дочко Бога!..

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Сполом,1997)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  39. Володимир Маслов - [ 2017.10.05 07:25 ]
    Ще тихо
    Ще тихо в країні слухняних овець,
    яка чинить опір пораненим тілом,
    не всі ще надії звели нанівець
    обранці народні, що в кріслах засіли.

    Три роки на сході крицевий заслін
    воює, лягає у землю за волю,
    та тільки, як видно, піднятись з колін
    старі не давали і ці не дозволять.

    З пустого в порожнє – мели, обіцяй
    і будь, коли треба, то лівим, то правим,
    хай ті за державу стоять до кінця,
    кому українська потрібна держава.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. Ніна Виноградська - [ 2017.10.05 06:40 ]
    Посестри

    Я сотні разів поклонялась і сонцю й тобі,
    Змішала світи, що, здавалось, не схожі разюче.
    Тепер перехрестя у долі і серце в журбі,
    Якою дорогою йти, щоб не стало болюче?

    Звикати, що зорі без мене впадуть у траву
    І руки твої вже не ляжуть тихенько на плечі.
    Я вільна від тебе, і зрад, і кохання, живу.
    Вже сонце сідає. Розлуко, тобі – добрий вечір.

    Тепер ми з тобою посестри у нашій біді
    Не схожі за вдачею, прийдеться разом звикати.
    Два різних світи, я ж не відала зовсім тоді –
    Гаряче й холодне не вдасться ніяк об’єднати.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  41. Ніна Виноградська - [ 2017.10.05 06:56 ]
    Тамаролі

    І де вони взялися в нашій долі,
    Бо спасу нам від них ніде нема.
    І заважають жити тамаролі,
    Для них в’язниця – дім, а нам – тюрма.

    Куди не підеш – тамаролі всюди,
    Сичання їхнє чути звіддаля.
    Ці тамаролі – в оболонці – люди,
    Всередині – злочинці і гнилля.

    І добре грають благодійні ролі,
    Насправді - можуть вбити за п’ятак.
    Не дай вам Бог зустріти тамаролі –
    І в вашій долі стане все не так.

    І їх не поховати, не подіти,
    Вони плодяться злі, немов щури.
    Ці тамаролі, ці собачі діти
    В людській особі, скаляться з нори.

    Нема від них ніякої отрути,
    Вони живучі, все для них – бабло.
    Лише любов’ю можна їх позбутись.
    Любов для них – найбільше в світі зло.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  42. Ніна Виноградська - [ 2017.10.05 06:43 ]
    Зійде сонце
    Тече сльоза, стікає в ній печаль,
    Моя біда все ходить біля хати,
    Не йде у безвість, хоче дочекатись,
    Коли суцільним стане біль і жаль.

    Коли я білий прапор підніму
    І упаду на зболені коліна.
    Хоча не маю жодної провини,
    В совітах я б топтала Колиму.

    А тамаролі правили бали,
    Вбивали наш народ Голодомором.
    Їм невідомі совість, честь і сором,
    Убити, вкрасти – їм для похвали.

    Вони це не вважають і за гріх,
    В народну душу - на коні із Трої.
    Все випалили з неї ці герої
    І тільки чути гомеричний сміх.

    Той, що перейде в передсмертний крик,
    Бо не віками ворогам тут править.
    Ще зійде сонце в темряві держави,
    За плуга стане воїн-засівник.
    04.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  43. Ніна Виноградська - [ 2017.10.05 06:01 ]
    * * *

    Мов над садом осіннім пташина,
    Проскочило літо.
    Скільки добрих людей,
    Скільки зустрічей в долі було.
    І майбутні хліба спочивають,
    Землею прикриті.
    Вже до осені крок,
    Стигле літо лягло на крило.
    03.10.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  44. Ніна Виноградська - [ 2017.10.05 06:05 ]
    Війна з минулого

    Cніги упали у життєве літо
    На білий цвіт і на червоні вишні.
    Остудою довкола все покрито -
    І праведне, а також, мабуть, грішне.

    Лягли великим каменем на душу,
    Терпіння треба, щоб зібрати сили.
    І борсатися в холоді я мушу,
    Бо вороги війну оголосили

    Минулому. Вернули в сьогодення
    Його мені, а не твоїй особі.
    Бо ти на небесах, а я мішенню
    Для них стаю, для їх злоби, жадоби.

    Та ненадовго сніг упав у липні,
    Розтопить сонце разом з ворождою.
    А серденько від болю тихо схлипне…
    Сама я піднялася над бідою.
    29.09.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  45. Олександр Сушко - [ 2017.10.04 20:22 ]
    Віщун

    Я бачу долю кожної людини.
    Он, той малюк зіп'ється й пропаде.
    А той поїде геть із Батьківщини -
    Матуся одвезе в Улан-Уде.

    А це дівча, зажурене, - поетка.
    Думки уже сплітає у вінки.
    Напише небожителям абетку,
    Лататиме гармонії дірки.

    Дитина - сонце, що колись заплаче,
    Де кожне слово - золота сльоза.
    А нині ще мала, стрибучий м'ячик,
    Не схожа не богемного туза.

    Отой малюк - сподобався Мамоні,
    Із громадян чавитиме ясу.
    Чужі скарби притягують долоні...
    Йому і я данину понесу.

    А близнюки - заклякнуть у окопі .
    На двох одна і доля, і труна.
    Палатиме земля й вода в Європі:
    В майбутньому з Росією - війна.

    Горить, горить в душі пекельна ватра,
    У світ пророчі скрапують слова.
    Мовчить моя сестра, німа Кассандра,
    Вуста рукою брату закрива...

    04.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  46. Василь Кузан - [ 2017.10.04 14:50 ]
    Життя припнуло диваків на повідці, неначе мопсів
    ***
    Життя припнуло диваків на повідці, неначе мопсів.
    Ідуть вони, як ті сліпці, і у казкове вірять досі.
    Поводирі беруть слова й жонглюють ними – леза гострі.
    А дні з вершини вже біжать – спішать на розстріл.

    Попереду стоїть стіна, розписана як перспектива.
    Бряжчить затвором автомат, як ненаситний цензор дива.
    Ось-ось у спину полетять холодні вогнегасні кулі.
    На серці сумніву печать, а поводир вуста не стулить.

    Життя до світла нас веде. Життя – облуда.
    Усе розписано до нас. Як ми напишемо – так буде.
    Присутність – це коли сліпий стоїш при суті.
    А істини такі святі! Й такі розкуті.

    02.10.17 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  47. Ірина Вовк - [ 2017.10.04 08:04 ]
    "… А серденько, серденько… все-таки б'ється воно"
    ... А серденько, серденько... все-таки б'ється воно –
    сльотливе, як осінь, як листя осіннє, тремтливе...
    Той трепіт, той шепіт – то примха осінньої зливи –
    жбурляти багрянець у сіре, старе полотно...

    Що туга осіння, що смуток терпкий трепетання
    над всім найдорожчим, що досі у серці жило!
    Та крихітка сонця сьогодні, і справді, остання,
    а серденько, серденько – листям шорстким замело.

    ... О чорная в'юго, о віхоло сонного листя,
    жаских інтонацій невольно розсипана креш –
    стелися під ноги і Божому дню помолися,
    бо долі осінніх падінь не уймеш, не минеш!

    Осінньої зливи примхливе крапливе бельканто,
    а в серденьку, в серденьку – літо стриножених свіч...
    Не варто й казати, вражати уяву не варто,
    як січа осіння зрива наші голови з пліч.

    Така вже негода! – розбите, потрощене днище,
    лиш рам'я запалі оголених, мокрих дерев...
    І ми вже не просто – а вої у тім бойовищі,
    а серденько, серденько б'ється свідомо, як лев.

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Вовк - [ 2017.10.03 11:15 ]
    "І коли Златоуста до скрипочки серцем прилине..."
    І коли Златоуста до скрипочки серцем прилине
    Ви, Маестро, тоді заховаєте усміх у вуса,
    А воно ж, Вовченя те, було і плаксиве, і дике,
    Натрудило у праці маленькі гіркі мозолята,

    І свій страх пересиливши, гордо на сцену ступає --
    Вчителям бо належать лаврові вінці тріумфальні,
    А їх учні поволі по сходах до них доберуться --
    Не загадуймо Долю, вона вибирає упертих,
    Одержимих любов'ю до вищої проби мистецтва --
    Все одно, чи та Доля ласкава, чи виклично грізна,
    Ич, чого забажається інколи смертним створінням:
    Чоловіче поріддя торкається вічності звуків ...

    Шал бажання польоту чи тиха нестяма -- вгадай-но
    У ті 'менти щасливі, як музику серце вслухає --
    Так дано лиш окремим: забарвлювать будні у свято,
    Коли поруч рамено діткає кохана людина,
    Оніміло від болю за чудо земного Орфея ...


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.55) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  49. Олександр Сушко - [ 2017.10.03 06:12 ]
    Марення
    Впустила змія підлого в єство
    І зради лезо простромило серце.
    А нам було так хороше удвох,
    Тепер не радість, а печальне скерцо.

    Ти витер ноги об мою любов,
    У шлюбне ліжко запросив повію.
    Тоді навіщо язиком молов,
    Що я - прекрасна квітка, доля, мрія?

    В руках тримав безцінний діамант!
    Але пішов купити дешевеньке.
    Іди, розв"язуй їй на сукні бант.
    А після "праці" гроші всип у жменьку.

    Ти вибрав стежку. То ж по ній повзи,
    Залазь в чужі кубельця, будуари.
    Урівноваж любовні терези -
    Знайди змію таку як сам до пари.

    Прокинулася. Любий чоловік
    Обняв за плечі та хропе на цицю.
    Про сон страшний йому ані чичирк,
    Бо ще покине лев свою левицю.

    02.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (3)


  50. Олександр Сушко - [ 2017.10.03 06:21 ]
    Земелька
    Усе життя долину цю орав,
    У кожній грудці є краплина поту.
    Але із пекла вилізла мара
    Й на власний пай погнала на роботу.

    Додому віз учора урожай,
    Ну, а сьогодні - злодію в кишеню.
    Це - Україна. Тут для татя рай.
    Мені ж ввібгали гривеник у жменю.

    Однині ця земелька не моя,
    Купець й не знає, що таке чепіги.
    А я при нім у ролі бугая:
    Шукати марно правди у бариги.

    Мене тривожать запахи землі,
    І руки прагнуть стати до роботи.
    Але селяни вже не королі.
    Ми - тля. І наше місце соте.

    Зерно упало. Сходить пагінець,
    Купається у дощику та сонці.
    З гербом долоні гріють папірець,
    Роса-сльоза виблискує ув оці.

    02.10.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3