ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.01.27 20:17
Мудрочолі діви не люблять, коли їх згадують незлим тихим словом. Люблять поштиво, з ритуальними кніксенами, попередньо знявши з глави кептарика та закотивши від захвату очі під лоба.
Не всі, звісно, є й притомні віршувальниці, яких на цьому сайті біль

Мессір Лукас
2020.01.27 19:09
Напевно не поет.
Що навіть гірше –
Не критик, і не про заїк.
Все це – не вірші.

Мій біль і розпач,
Сміх і гріх,
Нагода вивищитись,

Ніна Виноградська
2020.01.27 14:23
За сніг зелений і червоний дощ
Плачу сльозами навпіл з самотою,
Що не стікає разом із водою,
А дихає за спиною: „Помовч!”.

Я подумки кажу їй: „Подивись,
Як біля тебе сіро, ніби в осінь”.
Димами затягло яскраву просинь

Тетяна Левицька
2020.01.27 13:14
По мокрім щебеню, і що ж,
ніч на пуантах йде незграбно.
Та цебенить в бляшанці дощ,
танцює у степовках* танго
із кастаньєтами в руках
на оцинкованій покрівлі,
так патетично, з серцем в такт.
Поливода в пелюстях лілій

Іван Потьомкін
2020.01.27 12:32
Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:

Ігор Деркач
2020.01.27 12:00
Якщо свічу апологету
запалює Аполлінер,
це у поезії – мінер.
Свідоме збочення поета
не попадає у етер.

***
Я іще чалапаю по плаю.

Сергій Губерначук
2020.01.27 11:54
Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.

Олександр Сушко
2020.01.27 10:35
Митці розумують про вічне, аж морщать лоби,
Безділля рождає облудливе слово пророче.
Кому ти потрібен: державі? Родині? Собі?
Заробиш - процвиндриш, в окопах лежати не хочеш.

Я кликав до бою, до совісті й честі гукав,
А ти, мовби черв, заховався

Олена Музичук
2020.01.27 07:30
Що хазяїн сайту обіцяє,
те і забуває на ходу.
У стакані буря затихає,
і нема ніякого роздраю.
Байки анонсує какаду.

До одного місця, що піїти
віршами оплачують оброк.

Микола Соболь
2020.01.27 06:07
Прокинутись хочеться завтра маленьким,
З роботи чекати на тата з гостинцем,
Який передав мені зайчик сіренький,
Сховавшись у тінь кучугур за віконцем,
Довкола будинки до свята готові,
Потріскують дрова тихенько у грубці,
У маминій хочу купатись любо

Ярослав Чорногуз
2020.01.27 01:50
Цілу нічку вона не згаса,
Мов гердану сяйлива окраса…
Це – дорога кудись – в небеса –
Чарівлива неонова траса.

Мов каміння коштовного гра
Щирозлотне кольє увінчала –
Лівий берег старого Дніпра –

Королева Гір
2020.01.27 00:07
Замело снігами край Карпатський,
Різдвяна нічка білою була.
Пригадую я вік свій же юнацький
Й стежину, що до хати пролягла.
Замело снігами всі дороги,
Біла ковдра знов прикрила все .
Та заметіль забрала всі тривоги
І зустріч із батьками нам несе.

Ніна Виноградська
2020.01.26 22:10
Коханий мій, без тебе дуже гірко,
Сумна самотність мерзне у кутках.
А до вікна притискується гілка,
Що від морозу також утіка.

І ми удвох невидимо роздільні,
Я у кімнаті – гілка за вікном.
Печаль і біль однакові і спільні

Сергій Гупало
2020.01.26 17:50
Відцвіти, відійди, відлюби, не мене потривож,
Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Ти втомилася дуже, завчасно спіткнулась. Отож
I завмерла даремно у кіптяві слова «парсуна»!

A поетка – залізна, як баба у казці, тебе
Потягнула подружн

Тетяна Роса
2020.01.26 16:39
«Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
отак позицію свою декларував Онисько.
Мовляв, як б’ють нас по щоці – то підставляймо другу.
Тут нагло трапилась із ним страшна біда-наруга:
сусіда капцями уліз у клумбу пацифіста…
Онисько винного

Олександр Сушко
2020.01.26 13:56
Не кохаються бевзі ледачі,
А розумні - удень і вночі.
Кум сьогодні мій - загнана кляча,
З ніг збиває легесенький чмих.

Може трішечки лиш нетверезий,
Бо хитає, троїться в очах.
Екологія, їжа та стреси -

Оксана Логоша
2020.01.26 13:45
ХатИ сопуть теплом у димарі.
До неба простягаються хиткими
До віку мріями. А там,десь у горІ,
Так свято пахне молоком і тмином.
І солодко січневим небесам,
І солоно,і гірко,і прозоро
Від видива,що гасне й воскреса
У будь-яку людську життєву пору.

Королева Гір
2020.01.26 12:45
В кохання осені нема
І зим у нього не буває,
Хоч і на скронях сивина,
Та серце щиро все кохає.
В кохання осені нема,
Його в багрянець не фарбує,
Й не підкрадається зима,
І візерунків не гаптує.

Сергій Губерначук
2020.01.26 11:54
На обличчя накладаєш
грим старий
і навіки покидаєш
хутір мій.

Чи тебе чи цілувати
чи клясти,
чи себе опанувати

Надія Тарасюк
2020.01.26 10:50
Потяг тихо вистукує ритм.
У запиленій шибі вікна
Ніч біжить, доганяючи дня,
День щодуху махнув і за мить
Залосніла за ним колія.
Потяг тихо вистукує ритм...
І біжать часоносці невлад,
Застогнав і погас циферблат,

Ніна Виноградська
2020.01.26 10:46
Він - мовчазний, надійний, наче скеля,
Вона – пуста, неначе мильна булька.
У нього справ щоденно – аж до стелі,
А їй – масаж, і сауна, і гульки.

Він – все у дім, вона – завжди із дому.
Для діток – няня, робітниця в хаті.
І для рідні і для усіх з

Тетяна Левицька
2020.01.26 10:09
На повні груди соловей співав,
лилися трелі у саду веснянім.
Цвіли дерева і плескався став
в сусальнім піднебеснім Божім храмі.

Птах умлівав у росах золотих
і захлинався в білих абрикосах.
Аж вітер в запашній леваді стих,

Галина Сливка
2020.01.26 08:45
Зачиняючи двері журбі,
Міццю в небо задивлених стебел
Я заплутаюся у тобі,
З неможливістю жити без тебе.
У обіймах долонь, крізь віки,
Зберегла у собі, як обнову,
Тайну світу на відстань руки,
Древню силу піднятися знову.

Микола Соболь
2020.01.26 04:02
Заколядую", мабуть, у життя.
У влади марно. Вона вічні злидні.
Ой, коляд, коляд, коляд, коляда…
Чому дурні? Певно тому, що бідні.

У полі рясно сходять будяки
І будуть нам родити вони доти –
Із хабарем воюють мідяки,

Ярослав Чорногуз
2020.01.26 03:40
Світлячки, як манливі принади,
Розлились між гілля вусібіч…
Ув обійми принишклого саду
Опустилась, як сон, біла ніч.

Мов потоками світлого лою
Розтеклась по алеях зима.
Насміхалась вона над імлою,

Королева Гір
2020.01.25 20:21
Ні! Не однаково мені
Удома жить чи в чужині,
Чи є що їсти, чи нема,
Чи нарід гине задарма!

І не однаково мені
Люди веселі чи сумні,
Чи веселяться, чи сумують,

Ігор Деркач
2020.01.25 20:09
Поети, які забавляють ся віршами,
кайфують, а муза дає втікача.
Клепай небилиці і найімовірніше
піймає за фалди вона читача.

***
Уловлюю у водограї
акорди музики Бізе.

Тата Рівна
2020.01.25 17:01
Вона лежить під деревом життя — лежить та дихає
Її груди піднімаються вгору-вниз
Вдих-видих, вдих-видих
Тисячі золотих ниток зв‘язують її з кожним своїм дитям
Вгору-вниз, вдих-видих

Через пам‘ять, серце, кров, віру, безнадію
Через безвихідь, любо

Олена Музичук
2020.01.25 15:30
Яструб у зеніті,
поки ще літає,
на золоту клітку
волю не міняє.
Дикі коні в полі,
поки є ще сили,
розірвуть стремена,
погризуть вудила

Сергій Губерначук
2020.01.25 11:53
О, ієроґліфе злий!
Беззастережний оракуле!
Краще вже, Дракуло, згний!
Згинь – пропади, каракуле!

Зміна – за зміною форм!
Псевдо- чи архіновація?
Суперечсуперінформ!

Ірина Білінська
2020.01.25 11:38
Я на планеті імені Тебе.
Вона - жива.
Усе про мене знає.
Вона -
мій анексований Тибет,
який мене до Мене повертає...

Я тут - своя.

Козак Дума
2020.01.25 07:36
Перун із громом темні хмари навпіл
розрізав вогняним своїм мечем.
Відомий здавна громовержця нахил –
він небо, коли сердиться, січе.

Насупилося все над головою,
ось-ось на землю злива упаде
і стріли полетять сами собою –

Королева Гір
2020.01.25 01:11
Тебе я бачу й подих свій тамую,
Ти, наче зарево на небі між зірок,
Серцебиття на відстані я чую,
Та не наважуюсь назустріч зробить крок.

Тебе з думок своїх не випускаю,
Та не наважуся зізнатися тобі –
Я потайки давно тебе кохаю

Серго Сокольник
2020.01.24 23:37
андеграунд, під смаки не адаптовано***

Тілом плаття твоє сповзало
Хтивоницо від ДО до ВІД...
- Мій ти кремене! Я- кресало!
Заінтри... Ні!.. Запалим світ,
Що за вікнами зацікавле-
но пітьмою припав до скла!

Микола Дудар
2020.01.24 12:32
За течією...
За нічією...
Ти - проти всіх.
Вогнестихія
Болеволіє
В серці усім...
А за межею
Поспіхом клеють

Іван Потьомкін
2020.01.24 12:20
А діти виростуть.
От тільки б нам не старіть.
Щоб дівчина,
Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
Не кинула, мов докір:
«Дядьку...»
Аби дружина наніч не сказала:
«А пам’ятаєш?..»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Королева Гір
2020.01.22

Влад Дяден
2020.01.20

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

киянка Світлана
2020.01.14

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Олександр Сушко - [ 2020.01.27 20:19 ]
    Полтавська битва, або привіт з Єгипту
    Мудрочолі діви не люблять, коли їх згадують незлим тихим словом. Люблять поштиво, з ритуальними кніксенами, попередньо знявши з глави кептарика та закотивши від захвату очі під лоба.
    Не всі, звісно, є й притомні віршувальниці, яких на цьому сайті більш, аніж достатньо. Але з полтавськими мисткинями і справді щось не так.
    Є такий управний письменник – Сергій Гупало, ви його мабуть усі знаєте: пише гарно, глибоко, патріотичний, зі своєрідним відчуттям такту і світобачення. Аж тут полтавська красуня мені і каже:
    - Кусни гада! Він про мене колись непоштиво писав, залицявся, зґвалтувати хотів. Мабуть.
    А я ж - козак! За честь жіночу осоромлену горою! Взяв сатиричну шаблюку і кинувся лупити дядька по макітрі. Той спочатку не второпав: що це за кавалерійський наскок з тилу? Потім дотумкав, клацнув на мене зубиськами і заблокувався від гріха подалі.
    Розцвіла діва! Бісики мені почала пускати, дякувати за безкомпромісну хоробрість. І знову на вухо шепче:
    - Є такий пан Ліпчинський, усіляку гидоту на мене строчив, слова нелітературні вживав. Закатай його в бетон і буде тобі від мене бонус: купиш мою книжку «Пихокардія» на 5 гривень дешевше, аніж усі.
    Відтяв я пану Ліпчинському щось, навіть і досі згадувати моторошно. А він узагалі втік із сайту. Тепер маю книжку полтавської мисткині з дарчим надписом на пам’ять: «Перш ніж відкрити ці священні скрижалі – помий руки і висякай носа».
    Думав, усе - більше ніяких забаганок не почую. Аж ні: серед глупої ночі розбудив мене дзвінок по вайберу. Розліпив очі, глипнув на смартфон, читаю повідомлення:
    - Є такий-сякий пан Чорногуз. Відірви з його віршатка шмат душі, а я тебе за це поважати буду!
    Чом не відірвати? Ще й у власного друга! Запросто!
    Гризонув ловко, ви мабуть усі бачили що з того вийшло.
    Наступнього дня пропозицій стало на порядок більше. І зрозумів, хоч і з запізненням, що водить мною, точніше - моїм пером, сатанинська сила.
    Почав одбрикуватися. Але куди там! – приставуча діва, як банний лист! Не похвалиш чи не погодишся з її вердиктом по відношенню до колег по перу – строчитиме цілий том розгромних опусів і публікуватиме їх і на своїй сторінці, і на моїй, ще й гарчатиме на адміністраторів сайту «Поетичних майстерень».
    І як мені було не богопротивно виривати цю милу, незлобливу, майже розумну жінку з власного серця – та мусів. Інакше б покусала мене, як пес Рябко сусіда-гицеля.
    Собі в допомогу любить ця діва доточувати коментарі сильних світу сього, людей з непересічними творчими набутками, відомих майстрів пера. Виключно жінок, до речі. Спочатку в бій вона запустила могутню бойову коняку – Любов Бенедишин, потім з тилу зробила шах і мат Вікторія Торон. Пробувала і Тетяну Левицьку доточити до моєї страти. Богу дякувати - розкусила вона цю милу пані і вчасно накивала п'ятами. А от чоловіки, чомусь, як почують її ім’я – тікають хто куди. Окрім мене, звичайно.
    Зроду віку жодної особини прекрасної статі лихим словом не зачепив, а на старість довелося мало не щодня по носі богиню лускати, доки не відчепилася від мене та не пострибала у ворсклянські лози.
    Наче все вляглося, стало тихо, затишно. Навіть закуняв трохи. А що робити, якщо колеги – поштиві, автори дурниць не пишуть, любуються власними творіннями мовчки та на рожен не лізуть?
    Аж це, бачу, відпочила красуня в Єгипті, набралася сил та яду – і знову почала мене згадувати непоштиво. А заодно і Сергія Гупала, і Ярослава Чорногуза, І Миколу Соболя.
    От ви мені, шановні,- і підкажіть: луснути знову неземне створіння по носі чи вибачити глупство? Як скажете – так і зроблю. Хоча зважте: ми маємо справу з жінкою, отже мусімо стримувати свої емоції скільки вистачить сил. І шанувати її за це. Хоча чоловіків теж шанувати непогано, за те, що вони – чоловіки. Наче.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (7)


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.01.27 11:05 ]
    Ілюмінацій грайво переморгується…
    Ілюмінацій грайво переморгується,
    тролейбуси скотилися у яр,
    і далі – ні на колесо.
    Депо.
    Наліво – супермісто.
    Направо – юність і дитинство.
    Угору – сон.
    Униз – кошмар.
    Не має значення куди,
    іди.

    Якщо ти музики захочеш,
    послухай, як комахи дзеленчать...
    або як струм на дроті тонко морзе пише.
    А звикнеш –
    буде тиша,
    ти-ша.

    А он людина рання йде,
    яка навчити віршів може...
    Те. Ша.
    Потисне руку серед поля,
    потя́гне до найближчої тополі,
    ото душа!
    Ото Тарас Шевченко.

    Якщо ти пригадаєш Катерину,
    зустрінь Оксану –
    і малюй картину.
    Або прокинься рано-рано,
    біжи у луг, знайди калину –
    й малюй Оксану,
    теж картину.

    Але у лузі ти зустрів корову
    німецької породи,
    чорно-білу.
    Вона картину з’їла.
    А Катерина подоїла,
    обтерла вим’я – й дрином, дрином, дрином!,
    якщо ти пригадаєш Катерину...

    Ось це село, де день.
    Де мальви і жоржини.
    Де до обіду не працює магазин.
    Де тракторець на всіх один.

    Годі йти.
    Лишайся.
    Ось тобі хата, двір.
    Колодязь.
    Молода і красива.
    Ковбаса, сир.
    Безсуєтність сива.

    Ні?
    Вертайся в депо...
    Ні.
    Ну, то мовчи мені,
    бо як дам!
    То буде мало місця!

    Ось тобі цяця.
    Ось мамина циця.
    Грайся й смокчи.
    І мовчи!

    Ти безголосий ідеш.
    Не маєш значення куди...
    ну, йди.
    Але далі інша країна.
    Не Україна.
    Польща, Німеччина.
    Сполучені Штати.

    А тут твої батько і мати.
    Тобі наплювати?
    Тут твоя ти-ша
    і Те, Ша.
    Тобі наплювати?
    Тут Бабин Яр,
    а там Освенцім!
    Там за таку роботу
    не платять пенсій!
    Там інша мова,
    і кольорова корова, –
    а не та їхня,
    яка для нас но́ва,
    не чорно-біла,
    яка для них застаріла!
    Там тебе поховають як еміґранта...

    Ні.
    Ти йдеш не за кордон.
    Ти ходиш по собі.
    І не по сьогоднішній Україні,
    ще жовто-синій,
    а по вчорашній,
    по ковбасі домашній,
    по сирниках і по фарбованих яйцях.
    Прийшла пора міняться?
    Осучаснюваться!

    Тебе не влаштовує ні місто, ні село.
    Ні те, що буде, ні те, що було.
    Ні.

    Ти типовий українець.
    якому все рівно...

    Я розумію,
    бо це я.
    Розумію...
    Просто інакше не вмію,
    не хочу,
    не буду,
    не треба.
    Так.

    Радієш уже тому, що маєш.
    А більше не вмієш, не хочеш,
    не будеш, не знаєш.

    Мабуть, потрібна ще одна окупація.
    Ні.
    Ну то сходи за кордон, –
    там все одно
    ненаперепереморгується ілюмінація.

    15 травня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 6–9"


  3. Тетяна Роса - [ 2020.01.26 16:15 ]
    «Пацифіст»
    «Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
    отак позицію свою декларував Онисько.
    Мовляв, як б’ють нас по щоці – то підставляймо другу.
    Тут нагло трапилась із ним страшна біда-наруга:
    сусіда капцями уліз у клумбу пацифіста…
    Онисько винного місив, неначе в діжі тісто.
    Усі побачили, куди пішли слова про щоки,
    коли сусіду пацифіст волосся дер нівроку.
    Дісталось навіть глядачам, бо стали надто близько:
    щоб не заліз ногою хтось у квітничок Ониська.
    Стояв Онисько за своє, немов казковий витязь…
    А от країна… не своя? Не варт за неї битись?
    Мовляв, занадто не близька до тіла сорочина?
    За чином ненька занизька, не гідна мати сина?
    «Та я – ого! Та я – цабе! Та я – людина світу…» -
    Твердить Онисько, за слова ховаючи копита.
    ***************************************
    Коли твою країну ворог силкується загризти -
    лиш потенційний зрадник назветься пацифістом.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (15)


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.01.26 11:04 ]
    На обличчя накладаєш…
    На обличчя накладаєш
    грим старий
    і навіки покидаєш
    хутір мій.

    Чи тебе чи цілувати
    чи клясти́,
    чи себе опанувати
    й провести?..

    Сядьмо з білої карети
    в чорну знов.
    День обожнює секрети,
    ніч – любов.

    Чи тебе чи цілувати
    чи проклясти,
    чи себе опанувати
    чи пропасти?..

    Сядьмо з чорної карети
    в білу знов.
    Ніч обожнює секрети,
    день – любов.

    Біля дзеркала розколото
    стоїш.
    Забираєш кожне золото,
    облиш.

    8 грудня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 133"


  5. Галина Сливка - [ 2020.01.26 08:26 ]
    ***
    Зачиняючи двері журбі,
    Міццю в небо задивлених стебел
    Я заплутаюся у тобі,
    З неможливістю жити без тебе.
    У обіймах долонь, крізь віки,
    Зберегла у собі, як обнову,
    Тайну світу на відстань руки,
    Древню силу піднятися знову.


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (2)


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.01.25 11:40 ]
    Ієроґліф
    О, ієроґліфе злий!
    Беззастережний оракуле!
    Краще вже, Дракуло, згний!
    Згинь – пропади, каракуле!

    Зміна – за зміною форм!
    Псевдо- чи архіновація?
    Суперечсуперінформ!
    Повна новин інформація!

    Джунґлі влаштують демарш!
    Вийдуть мільйони мауґлі!
    Раж перекрутять на фарш
    шаржі в ґазетах Анґлії!

    А об’єктив – не такий!
    Бо ієроґліф зламано
    через плеткі чутки,
    скинуті в пресу найману!

    Шпальтами жовтих видань
    кожен клозет заповнено!
    Кількість поточних питань
    примхами шефів зумовлено!

    Шеф – інтуїції брат!
    Батько нічного часопису!
    Кожній сенсації сват
    після кошторису й опису!

    Неперевершений блеф!
    "Зовсім нове́ про Конфуція"!
    Нафантазовував шеф
    мозком ще легшим, ніж унція!

    Швидше допише вже він
    сам ієроґліфа дикого
    й перекладе навздогін
    незрозуміло столикого!

    Що той Конфуцій йому!?
    Утилізована грамота,
    схожа на ґрати й тюрму
    в мертвих клітинках мамонта!..

    Ви не наводьте мені
    факти зумисне спаплюжені.
    А напишіть на стіні,
    чим ваші очі збуджені?

    Обов’язково вмістіть
    правду всю в знаку єдиному!
    Витягніть, витрусіть сіть,
    більше не ставте – загинемо!..

    Скоро хворіє старе,
    інформаційно залежане.
    Сенс ієроґліфа вмре,
    фотопорогом обмежений.

    Та за поріг брехні
    злий ієроґліф не вискочить.
    Краще згниє на нім
    ще сто разів, ще й тисячу!

    3 серпня 2003 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 18–19"


  7. Ірина Білінська - [ 2020.01.25 11:40 ]
    Планета імені Тебе
    Я на планеті імені Тебе.
    Вона - жива.
    Усе про мене знає.
    Вона -
    мій анексований Тибет,
    який мене до Мене повертає...

    Я тут - своя.
    І тут усе - моє.
    Нехай, вона мені і не належить...
    Але планета ця
    була і є,
    і буде там,
    де я у ній - Безмежжям...

    Вона у мені,
    з нею ми - ОДНЕ -
    не вигорить,
    не промине,
    не згасне...

    Твоя планета імені Мене
    таки жива.
    О, як же це прекрасно!




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (5)


  8. Сергій Губерначук - [ 2020.01.23 14:04 ]
    У духовному спостереженні
    Усе почалося зі слова – і скі́нчиться в слові.
    Безмовна душа відійде́ у німі небеса.
    Нечу́тно одхиляться двері живої любові –
    і ти́шею тиш заговорить космічна краса!

    ~ 2005 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 12"


  9. Галина Сливка - [ 2020.01.23 07:44 ]
    ***
    У чорному сімені літер,
    В міжряддях ще білого поля,
    Чекаю обіймів од вітру,
    Шукаю для радості волі.
    Мороз творить з інею айстри,
    А парость вже світлом весніє.
    Блукаю, шукаючи Майстра,
    Що зламані крила замрії
    Підтримає, зцілить для лету...
    Так довго зростаються кості...
    І снігом для світу - прикмети,
    Що світлом наповнюють простір...
    А Ной випускає пташину.
    Раз - чорну... А потім вже білу...
    Чи вже Араратська вершина
    Для квіту, для щастя дозріла...


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (3)


  10. Тетяна Роса - [ 2020.01.22 14:17 ]
    Ти...
    Калатала у пролісків дзвоники,
    цокотіла звабливо підборами,
    запрягала оливкових коників –
    мандрувати казковими долами…
    Ти була сміхотливою тишею,
    Від ялиці хвоїнкою гострою,
    твої зорі були найвищими…
    То було все… до першого пострілу.
    Оселилась в набаті церковному,
    покотилася хвилями слізними,
    по могилах при місяці повному
    мандрувала безсонною тризною.
    Помирала щоденними втратами,
    потім знову вмирала - із відчаю,
    бо юрма є завжди дурнуватою:
    обирає, хто сік з неї вичавить.
    Бо людці поставали воронами
    і з нутра Україну роздзьобують.
    Сталагмітами гірко-солоними
    прабатьки наші долі оздоблюють.
    - Ти скажи, чом ридаємо тяжко ми,
    І чому стоїмо понад урвищем?
    - Бо пожежу ми гасимо кращими,
    а вождів обираємо юрмишем.
    **************************
    - Важко жити тобі напівмертвою,
    всі думки твої – зболені й хворі.
    Анікого не зробиш ти жертвою,
    бо сама собі… hikikomόrі.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.01.22 13:59 ]
    П’ятий Перґамент
    Співайте, сини!
    Ваші батьки – орфеї!

    Співайте, сини!
    Бог дозволяє вам!

    Співайте, сини!
    І жінок научайте!

    Співайте, сини!
    Місто чекає від вас!

    Співайте, сини!
    Повернулись євреї!

    Співайте, сини!
    Я нічого за це вам не дам!

    Співайте, сини!
    І навіки прощайте!

    Співайте, сини!
    Фарисеї послухають вас!

    Мовчали вони.
    Грали арфи, цимбали та цитри.

    22 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 27"


  12. Галина Сливка - [ 2020.01.21 19:36 ]
    ***
    Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
    Вже й вітер розгойдав життєві межі.
    Межу вселенську білить біло сніг,
    Бо без межі оте, що нам належить.

    Воно в тобі не раз ще проросте
    Любов'ю з болю, світлом із нестями.
    Несеш в собі життя, складне й просте,
    І радість див розхлюпуєш світами.

    Горять мости на ковзанках подій,
    Тренують волю долі перехрестя,
    А ти даруєш пригоршні надій,
    Як порятунок від безсиль нашестя.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  13. Матвій Смірнов - [ 2020.01.21 14:30 ]
    Глядач
    Він дивиться на вулицю з вікна
    На самоті із пляшкою вина
    В просторій і неприбраній вітальні
    І вже не знає сам, коли востаннє
    Виходив з дому. За вікном - війна,
    Пожежа тощо, і лише стіна
    Його рятує від вогню і сталі -
    Крихка, непереконлива, скляна.

    Він дивиться як гаснуть ліхтарі
    На площі, як дзьобаті трунарі
    Штовхають віз, запряжений волами,
    Наповнений прозорими тілами,
    І прапор майоріє угорі
    Чорніший чорного. У жодному дворі
    Ні вогника. Позачиняли брами
    І гетто спалено, і бігають щурі.

    Він дивиться, як котяться зірки
    З зеніту у надир, як дим гіркий
    Летить понад бляшаними дахами,
    Як падають підбитими птахами,
    Мов ангели, сріблясті літаки
    Крізь крони лип, ламаючи гілки,
    На землю, вкриту сірими снігами,
    Салюти б’ють зі сторони ріки.

    ...Салюти б’ють, вогні злітають вверх,
    Можливо обстріл, може фейерверк,
    Проте війна, і пошесть, і навала
    Несуть усі ознаки карнавалу -
    Бразильська самба затопила сквер
    (Від little party ще ніхто не вмер),
    Здригається небесне покривало
    В одному ритмі з музикою сфер.

    А він стоїть по декілька годин
    Отак щодня, ковтає жовтий дим
    Від сигарет, і прикладає руку
    І відчуває силу інфразвуку,
    Що лине резонатором скляним
    І там, за цим бар’єром льодяним -
    Чекає смерть, що з`явиться без стуку,
    Й життя, що відбувається не з ним.


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (6)


  14. Сергій Губерначук - [ 2020.01.21 13:55 ]
    Як ікона вповні стане
    Три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога,
    подає і відає і:
    …до Бога зверталася
    дев’яносто з гаком літ,
    де й взявся – Бог, привернув до мене
    долю,
    а я ж на неї робила, як руки тремтять.
    Пощо ж вона нагнала мене вітром?
    І землею напнула?
    Що ж я се
    три лікті полотна
    грубого сірого
    принесла стара й убога?
    Заки начати мені наново ткати
    на той світ?
    так хоч загорни мене в їх,
    аби земля не лякала.

    І мовив їй той, хто брав од неї:
    …мені понад сим не хмари водити
    і не отари вести,
    мені свого полотна вдосталь,
    аби руки од землі витирати,
    а сим я Бога окутаю.

    21–22 серпня 1993 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 104–105"


  15. Ірина Білінська - [ 2020.01.21 11:16 ]
    ОБІЙМИ
    Одягнула б твої обійми,
    загорнулася міцно-міцно,
    щоб ніхто не знайшов,
    не вийняв...
    І пішла би гуляти містом...

    Ідучи, я б лічила зорі,
    забуваючи все на світі...
    І була би тобі -
    прозора
    І гарячо-хмільна, мов літо...

    Забрела б у шалену зливу
    і кружляла в ній
    довго-довго...
    О, яка б я була щаслива
    у обіймах твоіх медових!..

    І, до ниточки
    вся промокла,
    я б нічого уже не чула...
    Там, де ніч над серцями змовкла -
    у обіймах твоїх -
    заснула.



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (7)


  16. Сергій Губерначук - [ 2020.01.20 13:52 ]
    Урбанавт
    –– сюр ––

    І навіть не поцікавилась.
    Є коло у парку імені Ґолікава,
    по якому щовечора чиркає відчай,
    його камуфлює незвичний
    для цих місць
    ароматно блакитний дим
    "Rothmans".
    Поруч посольство Сполучених Штатів.
    Але відчай – мій.
    І він не рветься у чужі обійми.
    Навпроти посольства Сполучених Штатів –
    лікувальні заклади
    інституту кісткових захворювань,
    але мій відчай не скаржиться
    на хитку опорну систему.
    Він сідає на зелену лаву,
    щойно пофарбовану,
    і констатує весну,
    яка дивно прилипла до демісезону.

    У відчаю голос красивий.
    От-от надірветься.
    Улюблена пісня у відчаю – "Ніч",
    про сосни, які стоять до ранку…
    Ти навіть не поцікавилась,
    чому я у відчаї.
    Але я люблю цю пісню співати,
    стоячи на східцях
    дванадцятиповерхових прольотів!

    Там я росту по-справжньому.
    Там простір, якого більше ні́де знайти.
    Там ніхто, ніхто не ходить.
    І я можу вільно кататися на поручнях.
    Спускатися перилами
    до необхідної відмітки.
    І ходити пішки щоразу вгору.

    28 березня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 94"


  17. Сергій Губерначук - [ 2020.01.19 18:05 ]
    Поспіх удаваний твій
    Збав ходу, і я поруч піду,
    обережно ступаючи кроки,
    біля тебе, півночі, півроку,
    півжиття без знаття проведу.

    Ти розгледь, це моя напівсмерть,
    щоб отак про одне лиш благати –
    зачекати мене, пригадати,
    ледь почути, відчути ледь-ледь.

    Як давно я тобі все одно,
    ще давнішою є ця наївність,
    ще старішою є ця невинність
    і любов, за якою я йшов.

    У траві, де мій біль – деревій
    білі кетяги ллє за тобою,
    я стою після смерті з косою,
    сміх! і поспіх удаваний твій.

    Поспішай, і мене залишай
    у місцині прегарній, претихій;
    що ж, якщо це єдиний наш вихід,
    не зважай на любов – зневажай!

    28 квітня 1996 р., Пуща-Водиця


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 143"


  18. Сергій Губерначук - [ 2020.01.18 18:05 ]
    Храм
    Хвилями котиться,
    множиться й божиться
    щастя народу мого!
    і невідомо, якого свого
    я відчуваю щастя!
    Лину вітрами-просторами
    за долинами, го́рами!
    У ліс залітаю,
    на пречервону горобину сідаю
    і співаю без горя
    від щастя!
    Дійдіть до мене у сумі своєму!
    У розлуці, пилюці, спонуці.
    Скажіть мені, рідні мої Українці,
    я́к хочете щастя?
    Я дам вам причастя
    з горобинової брості,
    щоб не ломило кості,
    щоб робота йшла з душі
    у правші і лівші,
    щоб на пісню виходив труд
    з одовсіх оруд!
    А буде гірко – залатайте дірку!
    Не губіться ніколи!
    Не ходіть по колу!
    Біжіть прямо й прямо
    до святого Храму!

    29 березня 2004 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 199"


  19. Сергій Губерначук - [ 2020.01.17 18:14 ]
    Господня молитва – Людині
    Людино, Пасхо Золота!
    Яйце, невиїдене Змієм!
    Твій Бог забрів у болота,
    що живляться з Твоїх помиїв!

    Твій Бог з драглистого багна
    простягує останні руки,
    а Ти на крилах з полотна
    ширяєш швидше світла й звуку!

    Твій Бог давно на видноті́,
    зійшов з Небес, ствердів, як камінь.
    То тонеш ти у висоті,
    а я пильную тлінну гавань!

    То гинеш Ти во жертву зла,
    розіп’ята поміж Галактик,
    Ти – Богу смерть розпочала,
    а Бог – живий, бо не фанатик.

    15 квітня 1999 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 10"


  20. Сергій Губерначук - [ 2020.01.16 18:57 ]
    Робінзонада
    На безлюддя сільських ландшафтів
    визвірився собака на це́пу,
    це доказ моєї бездарності,
    прорив свійських кілометрів,
    це тиранія великого міста,
    множена на нулі сповитух-пупорізок,
    що жодну мою думку не приймуть
    до складу мовних колізій,
    це ізоляція.
    І от захоплені працею руки
    мозолять скупі обжинки,
    масолять обжиті ділянки
    з ранку до ночі,
    з ночі до ранку,
    і тільки бусли-еквілібристи
    високо міряють стра́ху вольти,
    вони вольтметри електродро́тів
    і жертви короткого замкн…
    Хто́ на безлюддя сільських ландшафтів
    визволить пса з це́пу,
    щоб дичавів
    і вчився жерти
    жертви короткої смерті?
    У кого не праця – ізоляція?
    Хто у стані плачевних полотен
    відбувається?
    Кому усі діаґнози брешуть поліартрит,
    коли він знає, що вирощує розу вітрів,
    а грози злітаються
    і крапають гроші?
    Хто ці дощі занотовує у товстий зошит?
    Хто Робінзон Крузо не я
    і доказ моєї бездарності?

    29 листопада, 1 грудня 1992 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 5"


  21. Галина Сливка - [ 2020.01.16 11:43 ]
    ***
    Ти не одна, хоч нас лиш по одному,
    Ховала душу у жалях і втратах,
    Крапки лічила, не шукала коми,
    Жадала тверді й виплітала ґрати.
    Ти не одна блукала попелищем.
    Уже в снігу вчорашнє, щоб заснуло.
    Вгорі вітрисько дивну пісню свище.
    Іди вперед і залиши минуле.
    Зимовий дощ так виполоскав межі,
    Що через них напнув ясну веселку.
    Тобі весна з народження належить.
    Вона зросте у кожнім закапелку
    Твоїх гостин, твоїх плекань надії,
    Що - як в дитинстві - гойдалка з горіха.
    Вона в тобі промінчиком з-під вії,
    Молитвою, промовленою стиха.
    Іди, іди... Не хвиля на зупинку.
    Попутний вітер ще напне вітрила.
    Встеляє небо білістю сходинки.
    Оті, яких іще ти не сходила.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (7)


  22. Галина Сливка - [ 2020.01.15 21:37 ]
    ***
    Стопа за стопою в задумі чалапає доля.
    Крім серця між небом-землею у кого спитати?
    Ногами намацує стежку засніженим полем,
    В собі на вагу й відповідність звіряючи дати.

    А сніг океанів очей посріблив узбережжя
    І човник тихенько гойдає-колише колядку,
    Злітають Йорданські краплини з кропила безмежжя,
    В польоті сплітають весь рух по спіралі з початком.

    Чалапає доля, витворює в Світлі потребу,
    Стопа за стопою по краплях, що виссю, як вежі,
    Вростають у небо, єднаючи Альфу й Омегу...
    Пречиста в Йордані змиває Христові одежі...


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  23. Сергій Губерначук - [ 2020.01.15 18:54 ]
    Ми по першому снігу…
    Ми по першому снігу
    протопчемо стежечку в рай,
    через парки міські,
    між поснулих дерев до окраїн,
    по полях неживих,
    крізь ясний порцеляновий гай –
    зупиняючись там,
    де ознаки майбутнього раю.

    Там малюємо ми,
    так знаходимо музику й вірш.
    Не біда, що за нами не йдуть,
    бо й нікого, крім нас, не пропустять.
    Тих, хто просить художника:
    "Ну, щось душевненьке вріж!",
    залишають наза́вжди
    дрижати в своєму нехлю́йстві.

    Ми отримали право,
    хоч ми й дуже грішні нехай,
    перейти синій ліс,
    що зроста́ється з небом синішим,
    й увіслати полотнами нашими
    стежечку в рай
    і довкілля його –
    щоб ставало для інших виднішим…

    На межі голубій
    між лісами і небом – весна.
    Там дідусь волохатий
    виходив з казкової хати,
    брав і кидав у пекло святого ножа,
    аж до дна –
    і казав: "Я вам зняв.
    Без гріхів далі легш мандрувати…"

    11 листопада 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2) | ""Перґаменти", стор. 9–10"


  24. Сергій Губерначук - [ 2020.01.14 12:04 ]
    А міст, взагалі, не існує у світі…
    А міст, взагалі, не існує у світі, –
    їх просто малюють, а потім будують.
    Є тло, на якому дерева у цвіті.
    Є тло, за яким ці дерева зимують.

    І фон всюди білий, і всюди спокійний,
    сніги в позолоті, мов зуби у роті…
    як Сонце в будинку засне на хвилинку,
    відразу відтіниться місто в роботі.

    Відтіниться місто в роботі, – в пейзажі,
    в олії, пастелі, гуаші, у сажі.
    Ти чорною сажею намалювала
    будинок, де Сонце моє спочивало.

    Я знов із Ним вийду на вулиці міста,
    я плачу від щастя, що сажі не бачу,
    я можу розсипати ясне намисто,
    вхопивши за шию Його необачно.

    Я можу Його цілувати при людях.
    Якщо намалюєш це сажею, мила, –
    це буде вночі, і неправдою буде.
    Я так поцілую, щоб ти зрозуміла.

    І вийду по тлу до високого буку,
    а далі за нього лиш Сонце заходить,
    візьми мою руку, тягни мою руку –
    за буком не Сонце, а Місяць холодить…

    А міст – не буває, зовсім не існує,
    їх просто будують, а потім – руїни.
    Якщо я тебе ще хоч раз намалюю,
    то Сонцем лише і велику картину.

    5 червня 1994 року, Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 109"


  25. Сергій Губерначук - [ 2020.01.12 19:08 ]
    Відстань
    Відстань.
    Кілометрів триста.
    Шлях суботній,
    аж в останніх числах
    літа
    з вересневим листям…
    Так самотньо..
    Так це серце стисла
    відстань –
    між листо́м і листом –
    з текстом
    непростого змісту,..
    з жестом
    від антре́-артиста…

    Відстань,
    ні брудна, ні чиста,
    бо зворотня –
    істинно плямиста…
    … Пристань –
    у минуле виступ,
    у безодню
    тьмяно-променисту…
    Звісно, –
    я до тебе свисну,
    блисну
    здалеку намистом…
    Міцно –
    серцем стисну відстань!

    19 серпня 2006 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 114"


  26. Ірина Вовк - [ 2020.01.12 10:40 ]
    Тим, що у небі високім лишились навічно...
    …Ті, що у небі високім лишились навічно,
    Ті, по котрим їх родини довічно голосять –
    Браття і сестри - земляни – не раз вас прикличуть
    В зоряні пущі отав в срібних місячних росах…

    Як вам ведеться у тому високому небі
    У хмарино́вих облаченнях тіл легковійних! –
    Хто вам стелитиме ложе при першій потребі,
    Хто проспіває вам тексти пісень мелодійних…
    Мовою матері тихо на ймення прикличе,
    Теплою ласкою шерхло діткнеться до скроні –
    Лиш біля рідних осель птаха співно курличе,
    Лиш небеса шлють на землю краплини солоні…

    Знову розгадуєм бутності знаки ворожі –
    Дивні старі письмена, що їх смисли двозначні…
    Терпко в небеснім саду пахнуть зболені рожі,
    А на землі лише вітер обачний завіює плачно…

    Пухом земля розкриває долоні затерплі,
    Наче дітей пригортає в розлогеє лоно…
    Мир вашим душам, хай буде вам світло і тепло,
    А пам’яті свічка над вами живе – не холоне!..


    Трагічним подіям з нашим літаком в Ірані…і всім душам, що навіки лишилися у небі!


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (1)


  27. Сергій Губерначук - [ 2020.01.11 19:13 ]
    Зламаю плани…
    Зламаю плани!
    Більше незалежна!
    А думка, що?
    Закрийте книжку зараз…

    А тим, хто залишається, – скажу…

    В останні дні, які ламають грудень,
    і рік, і вічність, і Тебе зі Мною,
    я все одно Життя любити буду,
    якщо це тіло, а не купа гною!

    Я полечу з цілунками крізь вічність,
    до тих галактик, що вплотились щойно,
    і мовою думок з’явлю колишність,
    і стверджу правду часу недостойну.

    Як жаль дітей і їх, старих, не їхніх,
    людей, у голові яких збагатство!
    Ті імена – по ямах зимньо-літніх,
    бо стегна світлості тримають наше братство.

    Заломлюймося в зовсім інший ракурс!
    Хитаймося на кладці й на дорозі!
    Живімо й думаймо про справедливий нарис,
    повіданий в неодноріднім Бозі.

    15 грудня 2007 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 248"


  28. Сергій Губерначук - [ 2020.01.10 19:05 ]
    Яма
    Серце поступово відхиляється від норми,
    а з ним – і бажання.
    Розгойдують Землю кліматичні шторми:
    і в жилах – дрижання.

    Це страшно, бо люди з’їжджають з розуму,
    а "вумні" механізми
    дорогою влади зчиняють розголос
    про всякі "-ізми"!

    Що ти зробиш тепер, паранормальна людино,
    чоловічожіноча структуро!
    Ти й не винна і нібито винна,
    половинно чи вповні й здуру!

    Цікаво, які ти ями копатимеш
    дітям – своїм – роботам?
    Якими цифрами називатимеш
    їхні пики зі свинцевим хоботом?

    І чи потрібна буде тобі ялинка
    з новорічними іграшка́ми?,
    якщо кожна твоя хвилинка
    йде до вічної сміттєвої ями?!

    23 січня 2010 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 153"


  29. Тетяна Роса - [ 2020.01.10 17:30 ]
    Про "вишуканість" світу "поези"
    Краса: гаї, степи, поля…
    Ля-ля…
    Раптово лемент. Звідкіля?
    Та бля…
    Вчепивсь реп’ях в чортополох.
    Ох-ох…
    У ворогів летить горох.
    Рох-рох…
    Тут світ звільняють від дурні!
    О… ні…
    І дохнуть му…зи на вікні…
    В лайні…
    А соловей хотів тьх-тьох…
    Теж… здох.
    Мабуть, зараза, пив за трьох.
    Ох… ох.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (21)


  30. Галина Сливка - [ 2020.01.09 21:03 ]
    ***
    Час не лікує, лиш далі відносить -
    Серце ж до висі пришпилене міцно.
    Думи гудуть, мов сколошкані оси -
    Хвиля логічно пульсує у вічне.
    Голі дерева закутали плечі
    Неба обрусом в зірчастому колі.
    Котиться місяць, гойдаючи вечір
    Тихим осердям загуслого болю.
    Маківка муки у кожнім "осанна",
    Але й потоптаним бути несила.
    Падають зорі на стежку туманну,
    Наче вуглини на спалені крила.
    Чаша любові у пригорщах смутку
    Не опустіє, та втримати важко.
    Пера розп'яті в заквітчану хустку
    Запеленаю. Лети, моя пташко!


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (7)


  31. Сергій Губерначук - [ 2020.01.09 18:56 ]
    Різдво
    У хлів увійшов – і осліп:
    яскриться пшениці сніп!

    Коло корівки телятко сповито!
    Золота молотого в ясла налито!

    З морозу – в таке тепло!
    Любов – це тривке джерело!

    10 листопада 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 242"


  32. Сергій Губерначук - [ 2020.01.08 17:47 ]
    Єрусалим
    Боже, дай мені змогу відвідати місце це.
    Святині й руїни Твої, Боже, дай.
    Дай з трьох джерел випити віри
    іудеїв, християн і мусульман.
    Поспитаюся в себе тоді я:
    коли я тут жив?

    Як міг Володимир Великий,
    як міг Ясне Сонечко він,
    язичницький Київ хрестити,
    не бачивши Єрусалим?

    Швидше б християнство йшло
    у душі стрибогових русів,
    якби кожне місто жило
    не в злому – в Святому Дусі.

    ~ 1995 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 6"


  33. Сергій Губерначук - [ 2020.01.07 15:12 ]
    Воскресши у музі
    Ваші сни обвисають верхівки ялинових крил.
    Сни-сніги во зимі.
    Мов ракети, злітають у вирій різдвяні дерева.

    Десь у висях божественних поміж астральних світил
    місяць-мім, сонце-мім
    ходять в одягах духів по пащі космічного лева.

    На арені сатурна Я зводжу новий Віфлеєм,
    сію звізди дзвінкі.
    Хай Галактика чує, як Я у Різдві веселюся.

    За морозами сірими вдарена ніч ледве є.
    Діти ветхих віків
    засівають зерно́м вас, безшумно воскресши у музі.

    7 січня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 132"


  34. Дмитро Куренівець - [ 2020.01.07 13:23 ]
    Гурт Eagles. Готель Каліфорнія (переклад, бета-версія)
    На нічній автотрасі –
    Легкий вітерець.
    Травичкою пахне
    Теплий простір увесь.
    Вдалині я побачив
    Мигтючі вогні.
    Злипалися очі,
    Я вже був в напівсні.
    Де б ніч перебути мені?

    З нею стрівся я в дверях.
    Почувши долі дзвін,
    Я подумав собі отак:
    «Це рай чи пекло –
    Що пророчить він?»
    Шлях вона показала,
    Засвітивши свічу.
    І лунали голоси якісь –
    Здавалося, я чув…

    Щиро просимо в готель «Каліфорнія»!
    Місце чарівне
    Душу сколихне.
    Вдосталь кімнат має готель «Каліфорнія»!
    Тут у всякий час
    Радо приймуть вас!

    Думки у неї химерні.
    У неї є мерседес
    І ціла купа милих парубків,
    То – її «френдс».
    Їхні танці надворі –
    Млосні чуття.
    Цей танець на спомин,
    Той – для забуття.

    Попросив принести я
    На мій смак вина.
    «На жаль, з шістдесят дев’ятого
    Цього вже в нас нема».
    А здалеку лунав хор голосів отих.
    Ти прокинься тихенько вночі,
    Щоб почути їх…

    Щиро просимо в готель «Каліфорнія»!
    Місце чарівне
    Серце розітне.
    Де дні марнотратять – це готель «Каліфорнія»!
    От сюрприз: тобі
    Треба алібі!

    Дзеркало на стелі,
    У цебрику – шампань…
    І ти сказала: «Всі ми тут в’язні, проте
    В силу своїх бажань».
    І у хазяйській залі
    Зійшлись вони на обід,
    Ударили звіра ножами,
    Але не змогли убить.

    Останній мій спогад:
    Як біжу я до дверей,
    Щоб перехід знайти туди,
    Де я був у переддень.
    Дарма! У програмі
    В них – лиш приймання, без меж.
    З номера в номер ти переїжджай,
    Та звідси не втечеш…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  35. Ірина Білінська - [ 2020.01.06 23:49 ]
    Січневе
    Дощі у січні - вже не дивина.
    А мариться хмільною хуртовиною!
    Де під пахвою втомленого дня
    Чуттєвий щем накриє нас лавиною...
    Нехай би засніжило, замело!
    І ну їх - ті блютузи із вай-фаями! -
    Лиш ти і я.
    І сонце, що зійшло...

    Передріздвяним сяєвом світаємо...









    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (4)


  36. Сергій Губерначук - [ 2020.01.06 14:12 ]
    Коричнева зима
    Різдво в теплі. Перетрудився грудень,
    так ніби був найкращим двірником, –
    відлигу висушив, пустивши сонце в груди,
    злизав льоди відмерзлим язиком.
    Мо’ завтра в лісі вискочать опеньки,
    й розкажуть їжаки останні сни,
    як грудень розлюбив зиму стареньку
    й атлантикою дихав до весни?
    Він вивів на коричневу дорогу
    у рік новий здивованих людей,
    які вперед ішли далеко й довго,
    але морозу не знайшли ніде́.
    І навіть січень, заступивши стиха,
    нікого не побив і не посік.
    Мабуть, ми стільки натерпілись лиха,
    що вже настав найлегший теплий рік?

    19 грудня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 70–71"


  37. Галина Сливка - [ 2020.01.05 15:33 ]
    ***
    А вам єлеєм чи пекельним болем
    Я озовуся у душі глибинах?
    Доволі різні випали нам долі,
    Та брав Господь із однієї глини.

    Плекаю радість чи вражаю гордість...
    То що я вам? Осяяння? Омана?
    Я ошуканства не ношу у торбі,
    А дар знайти планиду безталанну.

    Вмирай уже, коли торкався згуби!
    НащО грімниць пора несамовита?
    Та не вмирає той, хто справді любить,
    Бо, перш, ніж вмерти, треба вміти жити.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.63)
    Прокоментувати:


  38. Сергій Губерначук - [ 2020.01.05 14:37 ]
    Альпініст
    Оскільки зима – це пора грітися,
    вживати запаси раніше здобутого –
    дозвольте мені біля вас розговітися
    і вдати з себе всім тілом прикутого?

    Відмінно готуєте, тепло вдягаєте,
    кладете в найкращі свої подушки.
    Але все одно – ви мене не знаєте –
    а може, я той, хто збирає вершки?

    Я – альпініст, я долаю вершини
    й падаю часто до ніг жінок.
    Бувають то гори зо́ три аршини,
    то зо́ три гори – один тільки крок.

    Я чесно зізнався – тому й лишуся.
    Хай скресне мороз, і розправиться море,
    хай світ закишить у квітневому дусі –
    ми рушимо з вами в Альпійські гори.

    Але якщо ви боятися схочете,
    то зможете знизу дивитися – ввись.
    Якщо замерзатиму – ви розлоскочете
    самим лише поглядом – тільки дивись!

    Бо ваше тепло дорівнює щастю!
    Це ж фокус – упасти з гори й не розбитися!
    Це знак завести́ альпіністську династію, –
    оскільки зима і пора грітися…

    26 грудня 1996 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 177"


  39. Сергій Губерначук - [ 2020.01.04 14:27 ]
    Літурґія
    Я довго йшов сюди, на кладовище снів,
    у невмирущу предковість і юність.
    Мене тут дух прапращура уздрів,
    щоб я відчув свою близьку майбутність.
    Він колихав верхів’я і видав
    з найвищої сосни старого лісу,
    як з кожним днем слабішала хода
    і як кружляла, боячись завіси:
    аби не в темну ніч, аби не назавжди.
    Та тільки зупинявсь – до мене темінь кралась…
    Отак я і прийшов – у пригорщах приніс
    на Божий суд свою нестримну старість.

    Беріть її, Боги! У Ваших небесах
    вона майне вогнем і, може, не загине.
    А я вже-просто-дух, бо на моїх косах
    уже сплелось гніздечко голубине.

    28 лютого 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 34–35"


  40. Матвій Смірнов - [ 2020.01.03 17:15 ]
    Сонячна система (дидактичний вірш з астрономії)
    Прийшла пора вам розповісти, діти,
    Про сонце, про планети та орбіти
    В найкращій з-поміж зоряних систем.
    Ну що, готові? Отже, розпочнем:
    1.
    До Сонця підійшовши дуже близько,
    В його промінні любить гріти писка -
    На вибухи, на спалахи і бурі
    Йому начхати. Зветься він Меркурій.
    2.
    Його сестра (орбіта номер два)
    Весь час за вигляд свій пережива.
    Одягнена у модну атмосферу,
    Панянка гарна на ім‘я Венера.
    3.
    А зовнішність наступної сестри
    (Що ходить по орбіті номер три)
    Напрочуд нам знайома. Ой ля ля!
    Ви тільки-но погляньте! Це ж Земля!
    4.
    А ось четвертий родич - їхній брат,
    Висить, немовби на кущі томат -
    Червоний, ніби в бабці на городі.
    Це - Марс. По ньому їздять в марсоході.
    5.
    Дивуються навколишні зірки:
    Хто там такий вгодований, гладкий?
    А це вальяжно по орбіті п’ятій
    Юпітер суне, ніби львівський батяр.
    6.
    Сатурн, наступний брат - його в лице
    Пізнати легко. Бачите кільце?
    А ось іще! Та їх там цілі купи!
    Сатурн їх крутить ніби хулахупи.
    7.
    Дістались майже до кінця. Ура!
    Останнім залишається Уран
    Який по суті - крижана вода
    Космічний пил на нього осіда.
    8.
    Стривайте! Там крім пилу і комет
    Є ще Нептун - остання із планет
    Його відкрив для людства Ле Верьє.
    Не бачите? Дарма. Бо він там є.

    (Авжеж, були такі часи, коли
    Був ще Плутон - такий шмаркач малий.
    Та він уже планетою не є:
    Тепер він - «транснептуновий об‘єкт»).

    Ну, друзі, ось і все. Тепер ви в темі
    Хто там є хто у Сонячній системі.
    Тепер прохайте маму з татом, щоб
    Купили вам нарешті телескоп!


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (2)


  41. Сергій Губерначук - [ 2020.01.03 14:10 ]
    Країна Я
    А замість яблук, груш, черешень, вишень
    і плодів більш вишуканіших і гарних
    у цій країні, яка така авторитетна і авторитарна,
    кожне дерево плодоносить кожен день і тиждень
    виключно літерами "Я".

    "Я" – великими і ще більшими.
    "Я" – товстими і ще товстішими.
    "Я" – твердими і ще твердішими.
    "Я" – червивими і ще червивішими.
    Виключно літерами "Я".

    Досить стати під деревом
    і сказати: "Я можу!" –
    як плоди одразу ж збільшуються
    і ростуть безповоротно.
    Досить стати під деревом
    і сказати: "Я хочу!" –
    як плоди одразу ж падають
    прямісінько до вашого рота.
    Виключно літерами "Я".

    Важливо у цій країні не перебрати.
    Визначити одне дерево і врожай збирати
    виключно літерами "Я".

    Так ви знайде́те,
    знайде́те,
    знайде́те!!
    власне "Я"
    вашого
    найнайнайкращого автопортрету.

    10 січня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 28–29"


  42. Сергій Губерначук - [ 2020.01.02 14:04 ]
    Дві руки
    Хто є Актором – той блукає в ро́лях.
    Але Поет – щасливий, як Актор,
    виводячи з безсоння пісню кволу
    на Божий світ на свій-таки престол.

    Хто є Поетом – той згубився в пісні.
    Але Актор – щасливий, як Поет,
    коли своє життя чужим притисне
    до німоти, після якої – злет!

    Як дві руки – Поезія і Сцена.
    Невладна ліва, в ній акторська суть.
    А права – пише, пише навіжено,
    тягне на кін свою тривожну путь.

    2 січня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 28"


  43. Олександр Сушко - [ 2020.01.02 07:11 ]
    Зупинись!


    Росте гора ушир і висоту,
    Але негодна породити й мишу.
    Кричать колеги: - Лірика рятуй!
    Тяжкі пологи – з гузна лізе віршик!

    У пелену кошлате чудо «Гуп!»,
    Заголосило голосом гієни.
    Юрма кричить: - А нам цей віршик люб!
    Такий ліричний, гарний, сокровенний…

    Та плід гріха страшний, неначе смерть,
    Потворніший за брата-Квазімодо.
    Чого ж було у тій горі ущерть,
    Якщо таке вродилося достоту?

    Летить хвала дешева із ротів,
    Скандуючи осанну миші хором.
    А мо’, її потрібно обійти,
    Не годувати шаною потвору?

    01.01.2020р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (5)


  44. Світлана Ковальчук - [ 2020.01.01 21:57 ]
    ***
    Той вічний Авель і вічний Каїн
    понад світами – як вічний хрест.
    Росли братами, зросли у драму.
    Чому так, Боже?

    Ця тяглість верст
    у крові ріках, у недоріках,
    у пересудах і лжесудах.
    Немає ліку гріхам одвіку.
    По колоброду – з життя – у прах.

    Чи ти мій Каїн? Чи ти мій Авель?
    Чи нам стікати в ріку-журу?
    Із яви – в наву, із нави – в яву,
    У чорну пам’ять, у ніч гірку.

    Ну як там, брате, що Каїн звати,
    ну як там, брате, твоя душа?
    Вже стільки віку страждань без ліку.
    Міняєш вила на палаша?

    Чи нам до Бога лягла дорога,
    ясна дорога у ясен світ?
    Ми – вічний Каїн і вічний Авель.
    Ну скільки ж літ?



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (4)


  45. Олександр Сушко - [ 2020.01.01 15:28 ]
    Геній
    Бувають «профі» - так собі, не дуже,
    А мій знайомець - «профі» понад верх.
    Його стило, із вістрям харалужним,
    Своїм талантом душі всім порве.

    Парнас. Витають запахи елегій,
    Пегаса лірик ловить на скаку.
    В дугу зігнув хребта скотині геній
    І блекоту плекає у рядку.

    Росточком ас коняці до коліна,
    А хоче бути вище голови.
    У нього наче й мова солов’їна,
    І нелюбов до вражої Москви,

    І том сонетів, важчий за цеглину,
    Здіймає він та обирає ціль...
    Сатирику встрягає він у спину –
    Так, що й перо здригається в руці.

    Та ну його до біса! Хочу тиші!
    І жити хочу (ох, важкий удар)!
    І я, і ви – не генії. Ми – інші,
    У нас душа жива і молода.

    Читаю вірш новий митця зі страхом,
    В передчутті нових важких цеглин.
    Доб'є, їй Богу! Чи поїду дахом!
    Шепоче муза: - Дядю похвали…

    01.01.2020 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (5)


  46. Сергій Губерначук - [ 2020.01.01 14:16 ]
    Чиясь поезія – закам’янілий ліс…
    Чиясь поезія – закам’янілий ліс,
    де кожен вірш – струнке ґранітне дерево,
    де блудиш ти, хто швидше інших ріс,
    пролізши в збірки прямокутне черево.

    Чиїсь слова, мов хмиз, що не горить ніяк
    і в час морозний не зігріє вогнищем,
    але заходить інколи простак
    у хащі ці, живих поезій по́вний ще.

    І що він робить, бачачи плоди сумні?
    крім жаху, що́ вполює в мертвих вимірах?
    І як до нього встигнути мені
    на ко́нях цих, на цих звичайних літерах?..

    Спочатку я пейзажі розстелю,
    а там – хай сам, наскільки будеш мужнім ти –
    нафантазуєш те, що я зроблю,
    щоб не зненавидіти нам, щоб не збайдужіти.

    16 серпня 1996 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 122"


  47. Ірина Вовк - [ 2019.12.31 15:46 ]
    Поетам-побратимам під Новий рік
    …Що ж ми, оті що будні в свято
    Перетворили (і не раз!) –
    Ми, ті що віруєм в присвяти,
    Ми, що звільняєм від образ…
    Ликуймо! – зараз як ніколи
    Тепло своїх сердець несім
    Усім, хто спраглий слова, мови,
    В святочну хату, в щедрий дім,
    Де наші корені врослися
    У пам’ять роду вікову –
    Нехай буянить ще міцніше,
    Нехай тримає на плаву –
    І нас, і Божу іскру кличе
    До сніговиснучих небес.
    Щоб і в наступному сторіччі
    Наш дар могучий, наче Крез,
    Сповитий вірою й завзяттям
    Вершив дива, творив добро –
    Дарую Вам, панове браття,
    Лиш чистий аркуш і перо!
    Пишіть, творіть, нехай це буде
    В майбутність наш посильний крок…
    А там – я вірую! – прибуде
    І від небес, і від зірок!

    З наступаючим Новим Роком і Різдяними святами!
    Всіх благ – миру і злагоди в країні, в родинах – здоров’я і благополуччя.

    31 грудня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  48. Сергій Губерначук - [ 2019.12.31 14:14 ]
    Новий рік
    Гірлянди словес на ялині гри –
    цей Новий рік.

    "Скільки новин, подарунків, чудес!"
    цей Новий рік.

    Перший сюрприз – грошова одиниця;
    цей Новий рік.

    Другий сюрприз – мокра потилиця;
    цей Новий рік.

    Третій сюрприз – перевиборів гонка;
    цей Новий рік.

    Четвертий сюрприз – розквіт Ґонконґа;
    цей Новий рік.

    П’ятий сюрприз – золоті запаси;
    цей Новий рік.

    Шостий сюрприз – на військові припаси;
    цей Новий рік.

    Сьомий сюрприз – урожай в Україні;
    цей Новий рік.

    Восьмий сюрприз – ой, наїлися свині;
    цей Новий рік.

    Дев’ятий сюрприз – я похуд, бо голодний;
    цей Новий рік.

    Десятий сюрприз – у риму – холодний
    цей Новий рік.

    Далі сюрпризів ще ціла вервечка
    в рік кабана, пацюка чи овечки…

    24 листопада 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 110"


  49. Сергій Губерначук - [ 2019.12.30 14:02 ]
    Мечеть…

    Мечеть.
    Коралові орнаменти небес.
    Магометанства молитовна сквира.
    Сердешний дервіш, вирізавши хрест,
    міняється з туристом на сокиру.

    Коран.
    А за курганом риє ураган
    братерські ями догори ногами.
    Мов постріли злилися в балаган,
    скавчать чутки́ над бритво-голова́ми.

    Плече-в-плече.
    І чорну аличу пече
    світило лежебоке у долині.
    Палає алича.
    Горить мечеть.
    Сердешний дервіш розганяє свині.

    3 вересня 1993 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 81"


  50. Сергій Губерначук - [ 2019.12.29 14:01 ]
    У темний вечір я спіткав тебе…
    У темний вечір я спіткав тебе –
    як сонце серед ночі!
    В очах твоїх я бавлюся тепер –
    і потонути хочу!

    Ти світлий сяй! І розум голубий…
    З тобою легше мати,
    ніж загубити чи піти в двобій,
    чи тупо вимирати…

    Мій Іскандере – втілився й живеш
    на тій межі, де зорі знову Со́нця!
    Ти поводир, якого не знайде́ш!
    Ікона і віконце!

    22 червня 2007 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 246"



  51. Сторінки: 1   2