ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочок хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст

Марія Дем'янюк
2017.08.16 21:37
На синій дзвоник прилетіла бджілка -
Вітально уклонилася голівка,
І стала квітка радісно дзвеніти:
У синє небо надсилати звуки-міти...

Церковний дзвін розлився по містечку -
Небесна радість кожному сердечку.
Летів високо...З небом поріднився...

Олександр Сушко
2017.08.16 17:43
Підкинула хлібець нога,
Розтоптано пахку скоринку.
Не відчуваємо гріха -
Голодного не чули крику.

Не бачили сирих могил,
Незнані із ботви узвари...
Мій рід залишився без крил-

Катя Тихонова
2017.08.16 16:02
Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Здається він є і ніхто його не помічає,
Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
Вона взагалі да

Ірина Вовк
2017.08.16 15:55
ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.) "Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує". До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пі

Катя Тихонова
2017.08.16 15:23
Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики б

Вітер Ночі
2017.08.16 12:59
Ще трохи, потерпи. Вже скоро відболить.
Прозрієш без вини і без напасті.
І стане легко враз, щоб іншого любить,
Як всі – у звичайнісінькому щасті.

І знову возведеш на припічок життя
Благополуччя хатньої родини,
І попіл скинеш геть – огидні відчутт

Ніна Виноградська
2017.08.16 11:38
Душа летить, скоріш за потяг плине,
З вікна вагона літо вигляда.
Додому, в Піски, я на батьківщину,
До рідного родинного гнізда.

До вулиці, до саду і до хати,
Яких, на жаль, сьогодні вже нема.
І нікому тепер мене стрічати.

Олександр Сушко
2017.08.16 11:15
Не порушу чужих бовванів,
Маю власний магічний круг.
Серця щит - це моя кохана,
А достаток - важезний плуг.

На вустах - материнська мова,
У садку - клопітка бджола.
Є любов - оберіг-підкова,

Ніна Виноградська
2017.08.16 10:56
Вже відцвіли, відпахли матіоли,
І починають квітнути жоржини.
А яблука в садах висять довкола,
І біля Сейму визріли ожини.

Заполонила світ серпнева спека,
Де небо гарячуще, ні хмаринки.
Літати вчаться молоді лелеки,

Ніна Виноградська
2017.08.16 10:54
Моя державо, все у тебе є –
І нафта, й газ, і землі багатющі.
А люди – бідні, хліба не стає.
Та не згубились у вселенській гущі.

І кров їх не загусла у борні,
Бо змушені трудами виживати.
Віками закривати рот брехні

Серго Сокольник
2017.08.16 01:36
На фронті міць.
Та фронт міцніє тилом.
(а по тилах мерзота залягла)
-піди пройдись,
Та видери бадилля...
-та... Краще погламурю у "ай лав"...
-що скиглиш? Осінь?
Та була завжди.

Лариса Пугачук
2017.08.16 00:12
Проростити зерно
сантиметрiв на пару лишень
i скосити — це norm?
А що в ньому життя
починало зростати — смiття для експе-риментаторiв ласих?

Жаско поруч з такими іти.
Естетичні вони до блювоти.

Нінель Новікова
2017.08.15 22:24
За два місяці – ні краплиночки!
Погоріла трава на вигоні.
На городах усе зів’яло вже…
Пам’ятаю, як мама плакала
І просила води з колодязя
У сусідів скупих набрати,
Щоб городик наш рятувать якось.
Бо свого нам ніхто не викопав,

Олександр Сушко
2017.08.15 17:54
Із Космосом прочистився канал,
Одкрилися усі мистецькі чакри.
Поезії - гора! Десятий вал!
А ще недавно - ступор, тиша, закреп.

Чорнилом густо ручка ляпотить,
На пучках натираються мозолі.
Пегаса рве на клапті хижа пліть -

Олександр Сушко
2017.08.15 17:53
Берлоги, нори та дірки...
Наїдки, ліжка і планшети...
З колонок лине звук м'який,
А на екрані - вінегрети.

За костомаху йдуть торги,
Чаклун угадує погоду.
Печуть новини, пироги,

Ніна Виноградська
2017.08.15 13:21
Гаряче літо і пекельна спека,
На вулиці, неначе на пательні.
До осені вже зовсім недалеко,
І кольори здебільшого пастельні.

Вже фіолетом налилися сливи,
Сади пропахли скрізь наливом білим.
І дозрівають зеленаві гливи,

Ніна Виноградська
2017.08.15 13:20
Де котить хвилі, половіє жито,
Лягають роси на шовкові трави,
Там хлопчакує невгамовне літо
І коники стрибають у отави.

Там біля річки лози миють ноги,
Вповзає вуж ножем у тиху воду.
Улітку до ріки усі дороги,

Ніна Виноградська
2017.08.15 13:17
Вже за плечима стиглий вік,
Недавно зовсім був зеленим.
Були потрібні ще стремена,
І безкінечних справ потік.

А нині стримуєш коня,
Роки осіли на рамена.
Позолотіли шати клена…

Ліна Масляна
2017.08.15 12:10
Перетинала сни далеким плаванням,
Передбачала розвиток подій,
Потік думок в годинники розплавила...
Як жаль. Ти не єдиний і не мій.

А ти мені - надболісна кремація,
Хоч я тобі - закритий океан,
І моя мрія - вже давно не Франція,

Ірина Вовк
2017.08.15 10:32
Україна дочекалася Спасів та Пречистих: І Спас - Маковій.
З Першим Спасом в Україну приходили жнива і народні обряди, пов'язані з ними. На Маковея в Україні святили букети-маковійки і мед, бо це і Медовий Спас, і Спас на Воді, бо ще сьогодні освячують

Ірина Вовк
2017.08.15 10:09
З'ЯВА V

ЮДА
(до себе)
... І відійшла... назавше відійшла...
назавше!..

АССАХАР

Олександр Сушко
2017.08.15 07:26
Вона красива – просто жах!
Прожив би вік із нею в спальні.
Та я - бобиль, мудрець–монах,
На лобі зморшки вертикальні.

Домівку маю чималу,
Її здаю – потрібна каса.
Піймав до вулика бджолу,

Ігор Шоха
2017.08.14 20:21
Ми ще дорослі, та будьмо як діти,
як заповів Назарянин Ісус.
Діти Росії –
найбільші! –
у світі.
Гей, українці, а нумо – учити,
поки на небі
ні пари із уст.

Серго Сокольник
2017.08.14 18:56
конкурсное стихотворение на фестивале ИНТЕРЕАЛЬНОСТЬ 2017 с обязательным использованием строки НО САМЫЙ ЦЕННЫЙ, ВСЕ-ТАКИ, ПОДАРОК***

Окончен бал. Мой праздник. День рожденья.
Все разошлись. Я, выбившись из сил,
Как генерал прошедшего сраженья,
Веду

Олександр Сушко
2017.08.14 18:01
Залоскочи мене, русалко,
Цілуй, однині все одно.
Зів’янули пахкі фіалки,
Кохання вицвіло рядно.

Впаду без розпачу в обійми,
Втоплю у хвилях зойкіт, крик.
З коханою скінчились війни -

Владислав Лоза
2017.08.14 17:54
Поприпікали до осі
Часник, сапфіри та багно,
Над жилами ятріє шрам,
Під ним співає у крові
Струна, вгамовує борню
Давно забуту. Цей танок
Уздовж артерій, колоо-
біг лімфи – у шляхах світил,

Кристіан Грей
2017.08.14 15:46
Люблю природу і сади,
Ліси й поля, де трави й луки -
Частенько я ходжу сюди,
Щоб постріляти із «Базуки»*.

Вчеплю на яворі мішень,
Стрельну в десятку із «Фантома»**,
А навкруги – ані телень,

Ігор Шоха
2017.08.14 11:59
Коли уже осатаніють «наші»
або не перебісяться свої
нувориші, козли, багатії,
побачимо Ємєлю на параші,
що агітує на нові бої.

***
Минуле наше золоте.

Ірина Вовк
2017.08.14 09:40
З'ЯВА IV

Юда збуджений ходить якийсь час,
входять Магдалена, Аре і Марта.

Юда—Магдалена—Аре—Марта.

ЮДА

Ірина Вовк
2017.08.14 09:33
З'ЯВА III

Юда—Сангедріон.

ЮДА
Що... ви?..

САНГЕДРІОН

Микола Соболь
2017.08.14 04:38
У серпні дозріває урожай,
Запахли мед, і яблука, і груші,
А сонце дожирає зелень, сушить
І без того уже посохлий край.
Забили дзвони – Спаса наяву.
Лелеки затріщали на болоті.
Душа зашепотіла тихо: – хто ти?
А справді – хто? У світі де живу.

Володимир Бойко
2017.08.14 02:36
Ви любіть нас. Бо ми – москалі.
Ми найстарші брати на землі,
В нас турботи печать на чолі
Про народи великі й малі.

Щоб лояльним був електорат,
Прийде «вежливый русский солдат».
Аргументи в нас – танки і «Град»,

Микола Дудар
2017.08.13 21:52
Мені потрібна радість - не з трибун…
мені б її
хоч жменьку
буде
досить
я знаю як
і виросте табун
зернят отих з мікроскопічним ростом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ілля Рибалко
2017.08.09

Семенюк Світлана Семенюк Світлана
2017.08.09

Гетьман Павло Чорний
2017.08.08

Стригони Кампус Стригони Кампус
2017.08.06

Віта Ренай Віта Ренай
2017.07.29

лучана лучана
2017.07.27

Христина Татіана
2017.07.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ірина Вовк - [ 2017.08.17 06:26 ]
    "Слово про Долю і Волю"
    - О земле вкраїнська…
    Розкішная земле вольготно козацької слави.
    Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
    Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
    То ж чим проростеш?

    - Синами-орлами… дівками-зірками...
    всебожих нащадків малими ногами -
    від меж і до меж…

    - О земле плодюча - розвийся, налийся,
    Шевченковим словом святочно умийся…
    Що, ниво весела, на мирнії села у дар понесеш?

    - Зароджу копами… рясними хлібами…
    у церкві козацькій майну хоругвами
    в убранстві одеж…

    Всебожії діти, чи вольно вам жити, чи Доля блага?
    Чи мати навчила: де правда – там сила,
    де зброя – снага!

    Чи є вас багато – щоб копи збирати,
    танок свій зухвалий досвітку гуляти,
    мечі перед ворогом з піхов виймати,
    світе-воленько, гей!

    - Багато нас, Мати…
    Вели починати - мечі освятити, малих научати,
    на нивах окроплених жнива збирати –
    і миром відпити єлей!

    О земле вкраїнська, що кров’ю дідів наших рясно полита,
    Де сонце, мов фенікс, старим догорає і зранку преюним стає,
    Ми тут народились з правіку, щоб волею жити,
    Ми ті, котрі були і будем, ми – ті, котрі є!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,20130


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Сушко - [ 2017.08.16 17:13 ]
    Хліб


    Підкинула хлібець нога,
    Розтоптано пахку скоринку.
    Не відчуваємо гріха -
    Голодного не чули крику.

    Не бачили сирих могил,
    Незнані із ботви узвари...
    Мій рід залишився без крил-
    П'ятьох дітей у рай забрали.

    Прийшла із темряви чума
    І Вій одкрив свої повіки.
    Молитися богам дарма -
    Москаль забив у небо шибку.

    В степу, на скошеній стерні,
    Визбирує рука зернята.
    Матусі ставлять трудодні,
    А на війні загинув тато.

    Нема у нас усохлих скиб!
    Ікони є. Та сніп пшениці.
    Цілує неня житній хліб,
    Руками гладить паляницю.

    16.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  3. Ніна Виноградська - [ 2017.08.16 11:54 ]
    Чи зрозуміють?


    Душа летить, скоріш за потяг плине,
    З вікна вагона літо вигляда.
    Додому, в Піски, я на батьківщину,
    До рідного родинного гнізда.

    До вулиці, до саду і до хати,
    Яких, на жаль, сьогодні вже нема.
    І нікому тепер мене стрічати.
    Прийду, заплачу і піду сама.

    Самісінька, бо, хто лишився з роду,
    Свої гніздечка звили в чужині
    І понесли туди свій розум, вроду…
    Та як же це тепер болить мені.

    Піду у спеку між серпневих вулиць,
    Позаростало все, у бур’янах.
    Поміж лозою й травами в минуле
    Я прокладаю подумки свій шлях.

    Дитячими дзвеніло голосами
    І пахло димом вечоровим там.
    Де обнімали нас бабусі й мами,
    Здавалось, зупинялися літа.

    Коли життя устигло пролетіти
    Й до обрію схиляється вже день,
    Чи зрозуміють нас онуки й діти
    Серед нових країв, нових пісень?
    03.08.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  4. Олександр Сушко - [ 2017.08.16 11:34 ]
    * * *
    Не порушу чужих бовванів,
    Маю власний магічний круг.
    Серця щит - це моя кохана,
    А достаток - важезний плуг.

    На вустах - материнська мова,
    У садку - клопітка бджола.
    Є любов - оберіг-підкова,
    Решта все - тільки пил, зола.

    Небом суджено ув ашуги -
    Полетіли у світ пісні.
    Все згоріло. Лишився вугіль -
    Не літати уже мені.

    Сів на камені збитий сокіл,
    У очах потьмяніла сталь.
    Скоро вічний огорне спокій,
    Але це геть дрібна деталь.

    Нині сію гарячим Словом,
    Взяв перо до тремтливих рук.
    Сходять зерна - рясні, здорові -
    Урожаї збере онук.

    Ллється золото на сторінку,
    Мрієм щиро і я, і ти
    Залишити краси піщинку,
    Ну, а потім уже піти.

    16.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  5. Ніна Виноградська - [ 2017.08.16 10:52 ]
    Вдома


    Вже відцвіли, відпахли матіоли,
    І починають квітнути жоржини.
    А яблука в садах висять довкола,
    І біля Сейму визріли ожини.

    Заполонила світ серпнева спека,
    Де небо гарячуще, ні хмаринки.
    Літати вчаться молоді лелеки,
    Вже звіробій відцвів і материнка.

    Пучки цибулі, часнику і трави,
    Попід дахами сушать господині.
    Зазеленіли молоді отави,
    А щедре літо все ховає в скрині.
    07.08.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  6. Ніна Виноградська - [ 2017.08.16 10:34 ]
    До народу


    Моя державо, все у тебе є –
    І нафта, й газ, і землі багатющі.
    А люди – бідні, хліба не стає.
    Та не згубились у вселенській гущі.

    І кров їх не загусла у борні,
    Бо змушені трудами виживати.
    Віками закривати рот брехні
    Дітей навчали наші мама й тато.

    Тому в пошані завжди честь, добро,
    Повага старшим і до бога віра.
    Не одурити, забувати зло,
    Найбільше цінувати щастя миру.

    Багатий краю, заздрість ворогів
    І внутрішніх, і зовнішніх – вбиває.
    Трудящому народу до снаги
    Зробити землю цю солодким раєм.

    Та не дають, обкрали до ниток,
    Привласнили озера, гори, ріки.
    Іще від влади отакий виток,
    То нікуди подітись чоловіку.

    Втікати з України? Як же так,
    Правічно землю українці мали.
    Донбас і влада – від оцих атак
    Ми випустили віжки, не тримали.

    Довірились чужинцям і тепер
    Війна синів щоденно забирає.
    Поранений сьогодні – завтра вмер.
    І цій війні уже не видно краю.

    Збіднілий люд то краде, а то п’є,
    І нікуди йому прикласти руки.
    А влада тягне за кордон своє,
    Те, що було народним. Владні круки

    Вже допивають кров, як не кричи,
    Не захлинулись, налили по вінця.
    Бери, народе, владні всі ключі,
    Щоби свободу мали українці.
    04.08.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  7. Лариса Пугачук - [ 2017.08.16 00:41 ]
    Легке римування
    Проростити зерно
    сантиметрiв на пару лишень
    i скосити — це norm?
    А що в ньому життя
    починало зростати — смiття для експе-риментаторiв ласих?

    Жаско поруч з такими іти.
    Естетичні вони до блювоти.
    Рота – в ногу, ать-два,
    риму дати до «ать» відповідну?
    Спіднє все перебрали – чуже – і носами поводять примхливо.
    Сивочолість оправдує все?
    А чи зграї у дозвіл занесено все наперед?
    Спред нарощує масу і м’язи.
    Фу, гидота яка.
    Толока чи ж для того збиралась,
    щоб плітками пустими зійти на лайно?
    А воно ж сталось так.
    Мастаки… рота – ать!

    16.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  8. Олександр Сушко - [ 2017.08.15 17:34 ]
    Віників не буде
    Із Космосом прочистився канал,
    Одкрилися усі мистецькі чакри.
    Поезії - гора! Десятий вал!
    А ще недавно - ступор, тиша, закреп.

    Чорнилом густо ручка ляпотить,
    На пучках натираються мозолі.
    Пегаса рве на клапті хижа пліть -
    Хай оре гарно поетичне поле.

    Чому ж ростуть мутанти-бур'яни,
    Пощезла від роботи насолода?
    Творіння - викидні, ямища, ковтуни,
    Потворні ликом, наче Квазімодо.

    Насмичу краще пір'я із крила,
    Жона буцмата віників нав'яже.
    Робочого хотілося вола,
    А в цього морда вихолена, княжа.

    Пішов ножа узяти на печі.
    Вернувсь - нема коня. Утік, Іуда!
    Летить Пегас в лелечому ключі -
    Сердечні музи розірвали пута.

    15.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  9. Олександр Сушко - [ 2017.08.15 17:17 ]
    Лишні
    Берлоги, нори та дірки...
    Наїдки, ліжка і планшети...
    З колонок лине звук м'який,
    А на екрані - вінегрети.

    За костомаху йдуть торги,
    Чаклун угадує погоду.
    Печуть новини, пироги,
    Між ними - риби, пащі, моди...

    Злетіти хочу до зірок,
    Шукаю золоту зернину.
    Та грузне в баговинні крок,
    А під руками - вата, піна.

    Росте інету Вавилон,
    Біжать чужі думки галопом.
    Втопилася моя гармонь
    Між хвиль Вселенського Потопу.

    Уже не видно берегів,
    Руйнуються орієнтири.
    І вороги - не вороги,
    І друзі наступають з тилу.

    А за вікном сюрчать шпаки,
    Обдзьобують дозрілі вишні.
    Урок засвоєно гіркий:
    Поети в цьому світі - лишні.

    15.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (1)


  10. Ніна Виноградська - [ 2017.08.15 13:54 ]
    Серпневе


    Гаряче літо і пекельна спека,
    На вулиці, неначе на пательні.
    До осені вже зовсім недалеко,
    І кольори здебільшого пастельні.

    Вже фіолетом налилися сливи,
    Сади пропахли скрізь наливом білим.
    І дозрівають зеленаві гливи,
    А грона виноградні не доспіли.

    Всміхаються червоним і зеленим
    Маленькі намистиночки калини...
    Земля гуде, напружуючи вени,
    Щоб нам до столу всім була хлібина.
    11.08.17



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (2)


  11. Ніна Виноградська - [ 2017.08.15 13:13 ]
    Все неминуще


    Де котить хвилі, половіє жито,
    Лягають роси на шовкові трави,
    Там хлопчакує невгамовне літо
    І коники стрибають у отави.

    Там біля річки лози миють ноги,
    Вповзає вуж ножем у тиху воду.
    Улітку до ріки усі дороги,
    Де сонце з хвилі дивиться на вроду.

    Над берегами скрізь татарське зілля -
    Шаблі напоготові, козаками.
    Гніздо пташине сховане у гіллі…
    Все неминуще. Лиш немає мами…
    10.07.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (3)


  12. Ніна Виноградська - [ 2017.08.15 13:49 ]
    Стиглий вік

    Вже за плечима стиглий вік,
    Недавно зовсім був зеленим.
    Були потрібні ще стремена,
    І безкінечних справ потік.

    А нині стримуєш коня,
    Роки осіли на рамена.
    Позолотіли шати клена…
    І робить кроки внученя.
    15.07.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (1)


  13. Ірина Вовк - [ 2017.08.15 10:26 ]
    «…А НАШ ВОЛОХ СІНО КОСИТЬ» (Старожитній обряд обжинкового «весілля»)
    Україна дочекалася Спасів та Пречистих: І Спас - Маковій.
    З Першим Спасом в Україну приходили жнива і народні обряди, пов'язані з ними. На Маковея в Україні святили букети-маковійки і мед, бо це і Медовий Спас, і Спас на Воді, бо ще сьогодні освячують криниці та водойми. Пропоную читачам Поетичних Майстерень етнографічні замальовки староукраїнського Обжинкового весілля і ті легенди та міфи, що його супроводжували.

    З АРХІВУ ЛЬВІВСЬКОГО РАДІО

    запис у студії Львівського радіо, автор сценарію і ведуча Ірина Вовк,
    редакція музичних програм, ред. М. Кінасевич*


    Сидить Ведмідь на копі, дивується "бороді":

    -Ой диво мені
    Об тій бороді!

    Ой чия ж то борода красним шовком увита,
    Сріблом-злотом улита?

    -Іванова борода...

    Як тільки поверне Велика Ведмедиця старого Воза у свій «зоряний барліг» -
    у центральне сузір'я Пасіки, де смокче у сні медову лапу її Мала донечка, прокряче над Землею небесний Ворон і накаже людям «завивати бороду» Цапу...
    Як тільки промине у старожитньому календарі найдовший день року, - літне сонцестояння - знай: Купайло Іван вже пильнує перший покіс, клепає косу і навчає її мелодії косовиці:

    «Вийшли в поле косарі
    Косить ранком на зорі...
    Приспів:
    Гей, нуте косарі,
    Бо не рано почали,
    Хоч не рано почали,
    Так багато утяли.

    До обіда покосили,
    Гострі коси потупили...
    Приспів.

    По обіді спочивали,
    Гострі коси поклепали...
    Приспів.

    Увечері холодком
    Йшли додому всі рядком...
    Приспів.

    А в стоги як поскладаєм,
    То добряче погуляєм!
    Приспів».

    Так приглядаючись до ранкового і вечірнього Неба, взиваючи до мерехтливих богів Зодіаку (Ведмедиці, Ворона, Цапа чи Кози) справляв слов'янський люд магічний жнивний обряд - свято Овсяни Великої:

    «На Овсяни-овсяниці
    вийшли жаги в поле жниці».

    Жали жниці зернисте поле і низько кланялися Годувальниці Світу, Землі – Берегині та богині Ладі, а косарі косили соковиту траву і вдячно схиляли голову перед єдиним «трудовим богом» слов'янського пантеону, богу землеробів та скотарів – Велесом.
    «Се тобі, о Волосе, боже наш, офіруєм і кланяємось, що беріг нас через літо у здоров'ї та достатку, та рятував від вогню, води, мору та усіх ворогів».

    Пам'ятка епохи Велеса - «Велес книга» розповідає:
    «Влесо научив землю орати прадідів... і зерно сіяти... і збирати. Так, бо шукали тії прадіди огнищанами стати і бути землетрудичами».

    Велес, або Волос, жив на Світлому Ранковому Небі. На Україні небо називали «Жаром». А Небо бога Вола – «Волосожаром». Бога Жаркого, Промінного Неба народна уява малювала у вигляді вола, чи бика-тура, тому Волоса, по-простому, називали Туром.
    У космоміфології древніх слов'ян Волосожар-Тур був богом Ранкового Неба і, водночас, богом Сонця. В період, коли слов'янський світ пізнав сузір'я Тельця, себто Тура, у цьому сузір'ї підіймалося Сонце Весняного Рівнодення. Сонце сузір'я Тельця-Волоса-Тура на той час (IV—III тис. до Р. X.) вважалося наймогутнішим з усіх Зодіакальних Сонць, а саме сузір'я Волосожару -владикою Зодіаку.
    Найпочеснішим іменем старожитнього Сонця було ім'я «Яр-Тур» -«Сонце-Бик»:

    «то бо сонце наше, що світить на доми наші, - вимальовує «Велескнига» свого улюбленого бога, - і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх...
    І речемо йому ім'я огнебоже і йдемо трудитися, як Влесо велів усякому мужу, що чинен є, трудитися на хліб свій».

    На честь Сонячного Бика в однойменному сузір'ї Зодіаку справляли наші пращурі свято Овсяни Малої:

    Як на Яра-бокогрія
    Тур овес у землю риє...

    Неважко здогадатися, що на Ярів день, день Яр-Тура, приймала Земля разом із ласкою весняного Сонця і перше зерно - посів майбутнього врожаю.
    Отак чекали русичі - орачі - землетрудичі на свята двох Овсян: перше -весною, а друге - восени. Одне при Плузі та Бороні, друге - при Косі та Серпі. І обидва під знаком Неба бога Вола.
    Проте давні землетрудичі помічали, що «Сонячний Бик» закликає їх на поле, а «Місяцеріг» та «зоряна «Ключниця» завертають назад додому. Ранкове Небо знаменує початок роботи, а Вечірнє - кінець...

    «А вже сонце заходить,
    А місяченько сходить.
    Женці вже дожинають,
    Стигле жито кінчають.
    Котився вінок з лану
    Попід самую браму».

    У народі кажуть: «кінець - ділу вінець». Отож ішли женці та косарі додому не з порожніми руками, а з обжинковими вінками - символами Сонця, а у співах зверталися вже до бога Вечірнього Неба - владики Місяця: «засвіти, місяченьку із рога, щоби нам була видна дорога...».

    «Ой Місяцю, місяченьку!
    Освіти нам доріженьку,
    жеби ми сьмо не зблудили,
    вінойка не згубили.
    Бо наш вінойко красний,
    мов теє сонце ясне,
    іще вищий від плота,
    іще дорожчий від злота,
    іще вищий від горі,
    ще ясніший від зорі».

    Владика Місяць мав на небі побратима, бога Перуна, що керував Блискавками та Громом, усіма вогнями Темряви.
    У війні за корону Неба - Зодіака, сузір'я Перуна-Стрільця озброїлось проти Велеса-Тельця...

    «А хто ції ключі знайде
    той собі на престол зійде.
    А Перунько ключі знайшов –
    та й собі на престол зійшов».

    Під покровительством Місяця метнув Перун-Стрілець у Волоса вогненну стрілу.

    «Зачорніла Чорная гора
    Що не зродила жито, пшеницю,
    Але зродила жемчужну траву,
    Жемчужну траву, золоту росу...».

    ** *
    «А ви, косарі, косіте,
    Коня у траві знайдіте, -
    Чи то коня вороного,
    Чи молодця молодого...».

    ***
    "Коню ж мій сивий,
    будь ми щасливий.
    Поїдемо ж ми у чистеє поле,
    В чистеє поле, під темний лісочок
    За Чорним Туром, за грубим звіром...

    Та як надибав Чорного Тура,
    Чорного Тура, грубого звіра:
    У сніпок Стріла не долітає,
    І тугий Лучок не достріляє,
    Ясна шабелька не дорубає,
    Та й сивий коник із ніг спадає.

    Гордий молодець зі страху вмліває,
    А Чорний Турець до него промовляє:
    Гордий молодче, не бійся мене!
    Не бійся мене, заб'єш ти мене,
    Поїдеш ж ти в неділю раненько,
    Тогди ж ти мене та постріляєш,
    Яснов шабельков та й порубаєш,
    А за славоньку Панну дістанеш»!

    Поцілить Стріла Перуна у Чорного Тура - і поєдинок завершиться Зливою на щастя, на статок та плодючість Землі:

    «Ой, дощику-поливайчику, поливай, поливай,
    та нашої сторононьки не минай, не минай.
    Скриплять наші воріточка на мороз, на мороз.
    Горять наші білі личка:буде дощ, буде дощ.

    - Чи не вийшла темна хмара з-за темного лісу?
    - Ой не вийшла темна хмара з-за темного лісу,
    тільки вислала дрібен дощику та й буйного вітру.

    Повійте вітри, по чистому полю Рано, рано!
    Несіте вісті пану-господарю,
    що його жниці жито пожали,
    жито пожали, у копи склали.

    Ой часті, часті на небі зорі,
    а ще частіші на полі копи.
    Широкий, високий на небі місяць,
    ой ширші, вищі на тону скирти».

    Щойно зійде Перун на небесний престол у володіннях Місяця-князя, як Велес загубить корону «бога Сонця» і тікатиме з Неба на Землю, гнаний Блискавкою та Громом.

    «У нас нині війна була:
    усі поля звоювали
    і все жито у полі зжали
    в полі зжали та в копи зібрали...».

    У народі подейкують, що, втікаючи, хитрий та спритний Велес поцупив з Неба для жителів Землі зелену траву, зерно та худібку, а ще вогонь для їхніх осель. Тому то вдячний слов'янський світ щоранку благав доброго бога:

    «Молимо Влеса - отця нашого,
    хай потягне в небі ко многості
    суражів» - себто зелених трав та їстивних зел.

    Благав - хоч і знав, що прирікає Велеса на трагічну кончину. За свою прихильність до людей поплатиться Велес власним добробутом та безпекою. Блискавка Перуна зажене його під Землю, а день Овсяни Великої стане прощальним «Велес-днем».
    «Як ішов бог дорогою,
    а за ним господар іде,
    в руках шапочку смиче,
    до себе бога кличе:

    - Та ж до мене, боже, до мене,
    та з густими снопами,
    та з частими копами.
    У мене точки великі,
    переплетини високі,
    є де снопи ставити,
    є де скирти класти...».

    Магічним закляттям перетворить Перун Велеса на Змія. Зате верткий Змій заховає під Землею від всюдисущого ока Перуна безцінний скарб - живородну Писанку. Писанка дісталася богові в обмін на жону Громовержця - Веселку, яку Велес завбачливо теж потягнув за собою...

    «Що то в полі шумить-гримить?
    Веселий посол іде,
    веселі вісті несе
    для славного для господаря…».

    …Що в тій Писанці зелена трава, наче парость нового життя, і приплід худібки, і зерно майбутнього врожаю:
    є де богові сидіти,
    своє добро глядіти:
    перше - житнє,
    друге - яре,
    а третє - пшеничне!
    Тут, у підземному Сході терпеливо чекатиме Велес-Змій на весну, а тоді покине він царство Темряви, вийде на білий Світ - і винесе людям коштовну Писанку. А то ще по добрій волі перетвориться собі на Вола і покірно волочитиме Плуга і ритиме Рогом весняну Землю. Тоді люди навздогін йому скажуть:
    «не зламай ріг
    об весняний пиріг»...

    А поки що, погляньмо на поле:

    «А наш Волох сіно косить,
    а Волошка їсти носить:
    ой дай, Боже, докосити,
    щоб їсти не носити».

    * * *
    «Ой не коси, бузьку, сіна,
    бо росиця по коліна...
    нехай тая чайка косить,
    що великий дзьобик носить».

    Жнивує Волох, витирає піт з чола і дослухає, як то «Ворон скрекоче, коли їсти захоче», полуднує з ним у серпневу спеку, дорікає небесному «Жарові» і прикликає до себе перунові «горобині ночі з дощами громавими та буревіями жвавими» - такими, що і птахам спати не дають:

    -...а наша журавка малейка
    піймала того горобейка, вечерю варила
    у бога просила:

    -Пошли, боже, Веселку
    од полудня до вечерку
    на веселу на справоньку,
    тобі, боже, на славоньку.

    * * *
    Запрягаймо воли,
    їдьмо до діброви
    сосну витинати,
    копу підпирати.

    Там зозулька кує,
    копойки рахує -не злічить!
    Гей, милий боже,
    хто їй допоможе? Не злічить!

    А в лісі ожиночки,
    а у нас обжиночки,
    обжали-сьмо зараня —
    заріжте нам барана!

    А баран рогатий –
    а наш пан багатий...

    Дожинаючи ниву, женці, надоумлені Волохом, залишали на полі охапку стебел з колосками -«Цапові на бороду!»
    Бо за повір'ям, той Цап (чи то Баран, а чи Коза) - не що інше, як душа ниви, котру переслідують завзяті женці, а вона втікає від них, шукаючи останнього притулку.

    «Ой чиє ж то Козеня,
    що задрало хвостеня,
    по полю біжить,
    аж земля дрижить».

    Отож, первісно, в епоху старожитності «завивали бороду» Цапові, щоб і на той рік вродила нива, щоб не перевівся на ній польовий дух: виплітали з колосся китицю, прикрашали її квітами, та пригинали низько до землі. Траву навколо «бороди» пололи. А саму «бороду» виминали і зерном з неї трусили по ниві.

    «Бороду пололи, ручки покололи –
    потрясіте мучки на колені ручки».

    До Цапиної «бороди» промовляли:

    - Роди, Боже, на всякого долю,
    лише не роди у житі куколю!

    Парубки пролазили через ту «бороду», аби бути багатими, а молодиці ворожили «при бороді» на врожай, кидаючи назад себе серпа: як серп падаючи, вдариться гострим кінцем - поведеться зерно у господі, а як тупим, або держаком, то тоді прощайся з Цапом.
    Любили древні слов'яни цю божу тварину, оточували її священними ритуалами, а Цапові роги вважали символом святості. Себе ж наші предки називали «пастушим» народом, позаяк кожен огнищанин тримав у своєму дворі цапа, барана чи козу. А в кожній господі «у божому» куті через зиму спочивав останній вижатий сніп жита, де покоївся Дух польового Діда - Дідух.

    «А в снопі у Дідуху
    спить Коза у кожуху» -

    передавали з уст в уста, з покоління в покоління, від старого до малого таємничу легенду про те, що священна Коза вигодувала грізного бога Вечірнього Неба - Перуна, від якого нібито походять скіфи.
    Перун - Вогонь Темряви неодмінно супроводжував Місяця - верховного Світила, Предка Духа українського народу. Отож, житній Дідух став постійним атрибутом Місяця.
    Народна уява поєднала Місяця з Дідухом за ознакою «козиного рога»... Погляньте: на покуті - «Дідух», а Дідуха випинається Козиний Ріг, а з Рога Кози піднімається Місяцеріг.
    До речі, пригляньмося до серпа, без якого і жнець - не жнець (а хай йому грець!), то ж справжнісінький Місяць-Молодик, що зійшов з Неба, аби і Дідові Онуки «пізнали тої науки»:

    «А ми жито ізжали,
    щоб на той рік діждали:
    скільки на небі зірочок,
    стільки на полі копичок».

    Онуки «Духа Діда» пам'ятали з якого вони племені-роду. Українці з давніх давен світили свічу проти Місяця: «Це - предок Дідух, а зірки - то рідня його»,«Онде Цап на полі басує з цапенятами».
    Онде... он... ген - там, на окраїні поля збиралася купно вся Дідухова родина, парувалися Цап з Козою. Женці ставили біля «бороди» сніп - осталець і поминали предків окрайцем хліба, дрібкою солі і ковтком води:

    «Оце тобі «борода» -
    хліб, сіль і вода!»

    * * *

    - Ой чия ж то борода
    мочулами увита,
    а смолою улита?..

    Василева борода!

    Україна поминала свого Божого Пращура на ім'я Василь. Україна вимовляла звучні імена священного пантеону: Купайло... Іван, а Місяць... Василь, значить «Той, що найвище!»,«Той, що в силі!».
    Україна величала свого Бога «Ясен Княжичем» і вінчала жнивним вінцем його з Княгинею - Ясною Зорею. Україна, осяяна шлюбною злукою небесних світил, справляла обжинкове весілля.

    «Завийся, наш вінче, завийся,
    а ти, Молод-Дівче, відкрийся...

    Було тобі жита хутенько не жати,
    було тобі з літа ще рік дівувати,
    а ти не пождала -все жито пожала,
    мов зіронька ясна -
    Княгинею стала!»
    * * *

    С Ц Е Н А Р І Й
    "Обжинкового В Е С І Л Л Я"

    (Обжинкова громада вибирала з-поміж косарів і жниць найкращих, найвродливіших, молодих, ще й закоханих!Так народжувалась КНЯЖА Пара):

    «- Вибираймо Дозорця,
    що косив ще за сонця,
    а тепер не косити,
    тільки Діда носити.

    -Наш Дозорець складненький,
    наче місяць ясненький»!

    (Обжинкова громада з КНЯЖОЮ Парою, що тримає обжинковий вінок, перед ворітьми Господарів співають обжинкової):

    «-Відкрий, панотче, ворота,
    а наш віночок з золота.
    Відкрий, панотче, нам брами,
    а мані віночка з перлами.
    Відкрий, панотче, кватирку,
    А наш віночок,як зірка!
    Відкрий, панотче, віконце,
    а наш віночок як сонце!»


    -Ой одчини, наш паночку, новий двір
    несем тобі віночка на розвід
    Не з золота вінок витий,
    а з густого жита
    ще із колосистого,
    ще із ядренистого...

    - Принеси ми полон
    ізо всіх сторон:
    і з гір, і з підгір'я
    на господарське подвір'я».

    -Дав Пан Біг пожати, нового врожаю надбати...

    -Дай, Боже, повозити
    з поля до обори,
    з обори до стодоли,
    з стодоли до комори,
    з комори на ниву
    у щасливу годину!

    (КНЯЗЬ з Дідухом у руках):

    -Як ти мене, Господарю, збережеш,
    то на той рік ізбереш,
    із кожного мого колосочка,
    виросте житечка повна бочка.

    (КНЯЖА Пара віншує ГОСПОДАРІВ іменем Купала - бога жнив і достатку):


    -Ходив Бог по полю, загубив корону.
    А женички-жали, корону підібрали.
    Судив Бог пожати –
    суди поживати,
    в користі і в радості
    в доброму здоров'ї!

    -Дай же вам, Боже,
    на току стогами,
    а в діжі - підходом,
    а у печі - ростом,
    а за столом ситтю!

    -Суди, Боже, осені діждати,
    дочок віддавати,
    синів оженити,
    пива наварити -
    і нам погуляти!

    -Нате ж вам вінець
    А нам дайте на танець...

    (ГОСПОДАРІ супроти КНЯЖОЇ Пари):

    -Ой ясно, де ясне сонце сходить,
    а ще ясніше, де наша пані ходить,
    а ще там ясніш, де наш господар ходить,

    в правій рученці золотий кубок носить,
    своїх женчиків на медівойку просить:
    Наливай-но, господине, золотую чару,
    Повінчай-но, господине, молодую пару!

    (Дар ГОСПОДИНІ - «ясної пані»):

    -Я вас віншую зерном яблочним –
    чистим коханням, ще й пожиточним,
    щоб з того зерня древа зростали,
    щоб ваші яблуні яблука мали.

    (Дар ГОСПОДАРЯ - «ясного пана»:)

    -Я вас віншую зерном пшениці,
    щоб ви діждали з нього сториці,
    пшеничне зерня - окраса поля,
    най з нього зійде статок і воля.

    (Дар за дар! Голос КНЯЖОЇ Пари):

    -Майся, мов злото, добра господо,
    Хліба і солі вашому роду!

    (Голос ГОСПОДАРІВ):

    -На доброму слові гуляйте здорові,
    аби у достатку зростали і до шлюбного віна дістали.

    (КНЯЖА Пара з ГОСПОДАРЯМИ, тримаючи обжинковий вінок заводить
    «вінчальний» танок):

    «Зеленеє жито, зелене -
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито женці жнуть.
    хорошії гості в хату йдуть.
    Зеленеє жито, зелене –
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито за селом,
    хорошії гості за столом.
    Зеленеє жито, зелене –
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито при межі,
    хорошії гості від душі.
    Зеленеє жито, зелене –
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито ще й овес,
    тут зібрався рід наш увесь»!

    (ГОСПОДАРІ з КНЯЖОЮ Парою супроти челяді):

    -А чи повна наша горіхова чаша,
    хмільним питвом наливана?
    -А так повна, не проллється, не сколишеться!

    -А чи повно д'долу,
    зерна - у стодолу
    воловозом понавезено?
    -А так повно, не пройдеться,
    не об'їдеться!

    (ГОСПОДИНЯ до челяді):

    - То прошу громаду із Дідом у хату!
    В мене - двори метені,
    а столи - застелені,
    а кубки - наповнені,
    пирогів напечено,
    і медів насичено,
    і каші наварено...

    (ГОСПОДАР до челяді):

    -Садіть Діда на покуті - на покуті та й на злоті,
    лишіть Діда при барильці - при солодкій, при медівці
    будем Діда частувати та медівку попивати...

    (ГОСПОДИНЯ до челяді):
    -Пийте, женчики, пийте, лиш мені чарочок не побийте!

    Частуватиме господиня Діда, а разом з ним і всю обжинкову челядоньку ліпленими пирогами - обрядовою стравою наших предків. Пиріг в українців -символ Божого Пращура Місяця-Дідуха, а йому наш народ зобов'язаний своїм хлібом насущним. Начинкою до пирогів служитиме картопля і сир, квасоля й горох, капуста й морква, м'ясо і риба, вишні й слива, яблука й груші... А чи вгадає хто, який найдавніший пиріг виліпила Господиня-Україна на свято Овсяни Великої?.. Мабуть, що вівсяний, адже овес дав назву обжинковому святу: «ой, овсень!» - і цей дикорослий хлібний злак із солом'яним стеблом та бронею замість колосся слугував старожитнім землеробам-орачам ще задовго до пшениці. За народним повір'ям, з вівса виродився овсець, який живив українців від роду до роду, тому і назвали овсець - житом. А пшениця - «ця, що дає пшоно», «колосяна цариця» до наших днів символізує Місяць умовні, і разом з тим - небесну Праматір, що дарує людям вогонь і воду. Паляниця з часником (зубчики частину - то фази Місяця) - жертовна подяка веселого люду щедрій Матері Неба.

    «З жита та пшениці - гарні паляниці,
    Всіх ми почастуєм, ще і затанцюєм.
    Їжте молодці з медом паляниці,
    Хлопцям та дівчатам – пиріжечки з маком.
    А старій Тетяні ще й млинці в сметані,
    -Весело гуляйте, нас не забувайте»!

    Та і як забути веселу вдачу українського народу, який споживав млинці та вареники, пампушки та галушки, а в цей час піднімав очі до Неба і молився:
    «Місяцю, наш Боже, а хто ж нам допоможе, хто нам буде богувати, коли Тебе не видати».

    Звісно хто... Від Овсяни Великої до Різдва Світу, від обжинок до коляди стоятиме на покуті Житній Дідо, споживатиме з усім родом кашу - древню, як і він сам, і зоряними вечорами шепотітиме онукам про побореного могутнім Перуном свого божественного Родича, доброго Вчителя рільників - Велеса:
    «... зайняли ми землю нашу і орали...»

    «Бачиш, золото-огонь,
    скаче в небі злат-комонь...
    На комоні тім Велесо
    переплив небесне плесо
    і приніс до нас з небес
    жито, просо та овес.
    І сказав Велесо внуку:
    - Щоби мати дужу руку,
    вчися труду бо дано
    люду сіяти зерно.
    Сій зерно, і будеш з татком
    мати хатку у достатку.
    Той достаток - дар небес:
    жито, просо та овес".

    Прислухаються онуки до голосу Житнього Діда, а там, незчуються, як навесні випускатимуть Польового Духа на Ниву:
    «А ми просо сіяли, сіяли,
    ой Дід, Ладо, сіяли, сіяли...»
    А потім ласуватимуть з Дідом як у старі добрі часи - просянкою, вівсянкою, гречанкою - що кому до вподоби, і звична усім каша стане свідком епохи «Велес книги» та русинів-орачів:

    «... зела бо знали і творили сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі... І з гончарних горшків споживані просини з бараниною... А торгували, міняючи скот, шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах...
    І життя наше в тій порі було багате і мирне».

    ... Заходить сонце над «втраченим раєм», над старожитньою і новою Україною, заходить зморене Осіннє Сонце - Світовид - беззбройний старець, що став мудрим мудрістю сонцеликих «братів» своїх і привласнив собі обличчя Велеса, Перуна, Лади, а ще жіночого божества плодючості на імення Мокош з рогом достатку у руці.
    А на Зоряне Небо виходить, як на велетенське пасовище сузір'я Волопаса. Паси, о Воле, своє мерехтливе «стадо», пильнуй заповітних Козу і Барана, оберігай душі предків наших, що світять нам зорями з вирію.
    Ми влаштуємо тобі учту, найпишнішу з усіх жертовних учт - у хаті Господарів, поруч з Князем і Княгинею на святому посаді сядуть укупі Волопас з Боговицею*, яка «зібгає своєму небесному повелителю офірний коровай на ознаку свого пристрасного, самозреченого кохання. І буде коровай уподібнений до сонця, і пишатиметься, як молода на весіллі, і буде хліб коровайний барвитись черленим вином, як тіло і кров найближчої спільноти, родини, що злилася воєдине.

    О Б Р Я Д вшанування К О Р О В А Ю та Д І Ж І

    (ГОСПОДИНЯ перед Короваєм):

    - Ой,Раю ж ти мій, Раю –
    Пшеничний короваю:
    З семи криниць водиця,
    З семи снопів пшениця.

    (ГОСПОДАР з Короваєм у руках):

    -Несемо тебе, короваю,
    як сонце високе над гаєм.
    Щоб вився по небокраю,
    як душа по небеснім раю!
    Щоб плив, як те сонце по водиці,
    Щоб ніс нам радість до світлиці!

    («Коровай на Посаді» -на віці від діжі -
    ГОСПОДАРІ та КНЯЖА Пара, тримаючись за рушник, ходять довкола діжі):

    -Рости, короваю,
    Ще вище від гаю,
    як душа до раю,
    Як рибонька по Дунаю.

    («Коровай на Престолі» - ГОСПОДАРІ підносять віко з Короваєм над головами,а КНЯЖА Пара проходить через «коровайні» «Престольні Ворота»):

    -Щоб наш коровай ясен бив,
    Щоби рід наш весь весел жив.

    (КНЯГИНЯ до КНЯЗЯ в «Воротах»):

    -Був єси наречений,
    а став тепер сужений!

    (Обжинкова челядь, прощаючись з хатою ГОСПОДАРІВ
    частується короваєм):

    -Пий, наш Споришу, вино черлене,
    Боже, сій споро на той рік і в мене.
    Дай, Боже, споро росту діждати,
    Росту діждати - жито пожати,
    Совоньку нагнати...

    А нам совоньки не треба,
    А нам треба дитятко,
    Щоб частенько плакало,
    Матір накликало,
    А ми його колисали —
    Свій вік вікували...

    *У програмі Львівського радіо «Музичне коло»,1991.Архів Львівського Радіо.

    За виданням" Ірина Вовк."За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь". - Львів:Сполом,2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Вовк - [ 2017.08.15 10:48 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'яваV (продовження16)
    З'ЯВА V

    ЮДА
    (до себе)
    ... І відійшла... назавше відійшла...
    назавше!..

    АССАХАР
    Вже не помстишся?!

    ЮДА
    Я не помщуся?! Ха-ха-ха!!!

    АССАХАР
    То я говорю... тобі,
    а правда—щось говорю!

    ЮДА
    Ще так ніколи не бажав я помсти,
    як зараз її прагну—ще ніколи!
    Ніколи—чуєш!

    АССАХАР
    Марне те бажання...

    ЮДА
    Що кажеш?

    АССАХАР
    Перед хвилю тільки бачив
    озброєну юрбу та охорону,
    що Вчителю погрожували смертю...
    З мечами та кийками... п'яним криком
    шукають за Пророком...

    ЮДА
    Шукають за Пророком—
    та не знайдуть...

    АССАХАР
    Коли шукають, то знайти все ж можуть...

    ЮДА
    Без мене не знайдуть…

    Пересікає юрбу.

    АССАХАР
    Ото—вони!

    ЮДА
    (по боротьбі з собою)
    Затримай їх...затримай...
    Я вестиму...
    Чи чуєш—
    я ... їх ... по...ве...ду...

    Ассахар вибігає.
    Юда скликає службу... каже гасити світло...
    Цілковитий морок... Горнеться у плащ...
    Натовп з перехожими стає коло виходу...
    Вереск, шум, галас. Юда кидається вперед. Вибігає.
    Натовп віддаляється...

    Довша пауза.

    Вихор... буря... темрява... Тривала блискавка—
    видно Юду, що вслизгується між бунтарів.

    ЮДА
    (шепоче)
    Помста моя-моя!
    Як мені добре!

    На порозі показується серед блискавок Сангедріон.

    ЮДА
    Хто ви?
    Чого треба
    в тім пізнім часі?

    САНГЕДРІОН
    Ми є твої други—з Сангедріону.

    ЮДА
    Бриджуся я вами—як і давніше—
    ба, сильніше навіть.
    Геть звідсіля!

    САНГЕДРІОН
    Не відійдемо! Поки
    не приймеш...

    ЮДА
    Чого?

    САНГЕДРІОН
    Подяки...

    ЮДА
    Від вас подяки—та ж за що?

    САНГЕДРІОН
    За ласку... що дістали в руки
    Пророка!

    ЮДА
    Я помстився
    над ним—і того мені буде—
    за все... за все!

    САНГЕДРІОН
    Одначе буде... мусить тобі бути—
    то хіба лиш...

    (Кладе гаманець на столі, той падає зі дзвоном.)

    ...помста над Пророком
    належить тільки нам, а не тобі!

    ЮДА
    Га! Пси погані!!!

    САНГЕДРІОН
    Наша... наша—помста,
    тільки твій—заробок...
    Ха-ха-ха-ха!
    (Відходить.)

    Юду терзає розпач...
    наближається до грошей... копає їх з погордою—
    спостерігає на порозі Лазаря.

    ЮДА
    А ти хто?

    ЛАЗАР
    Лазар...
    Чи впізнаєш, Юдо,
    в моїм обличчі—брата Магдалени...

    ЮДА
    (тулиться у плащ)
    Я сам себе тепер не упізнаю—
    чого ти хочеш?

    ЛАЗАР
    Лиш споглянь на мене—
    а вичитаєш з чим прихожу...

    ЮДА
    Може... із поцілунком...
    від Магдалени?..
    Пізно!..
    Той поцілунок я віддав Пророку...
    Нічого вже не хочу...
    вже не хочу...нічого...
    ... від неї!!.

    ЛАЗАР
    Я приходжу від Пророка...

    ЮДА
    (вражено)
    Від Пророка?! Що Йому до мене?
    Я все віддав—і навіть поцілунок!!

    ЛАЗАР
    (сумно, з докором)
    Тим поцілунком заподіяв згубу
    Йому...

    ЮДА
    (радісно)
    Я заподіяв згубу!..
    То через мене, а не через них...
    загине—правда? Буде моя помста
    над Ним горою!
    А вони говорять—ха-ха-ха-ха—
    що не помстився, наче б,
    за кривду—ха-ха-ха!..


    ЛАЗАР
    За кривду—як то?

    ЮДА
    Не питай! Не хочу
    я більше згадувати про... Хіба що ні!
    Так знай, що я помстив за неї...
    за неї—за сестру твою...

    ЛАЗАР
    Брехня!
    Твоєю не була, хоч була поруч...

    ЮДА
    Що? Смієш то мені казати?

    ЛАЗАР
    Казати правду... правду!
    Її дух
    для інших створений розко́шів,
    ніж розкоші,
    котрі дає лиш тіло... А з тобою,
    в твоїх обіймах не зазнала щастя,
    тому пішла туди!..

    ЮДА
    До ніг Пророка! Відняв її—відняв!
    А значить—смерть... Йому... за те!

    ЛАЗАР
    (з болючим докором)
    Післав на згубу праведного,
    Юдо!

    ЮДА
    Він—праведний! Ха-ха-ха-ха!
    Злочинцем
    для мене був—і як злочинець згине!

    ЛАЗАР
    Не Він відняв її від тебе—я відняв!

    ЮДА
    (ніби вражений блискавкою—хилиться)
    Що?! Ти... ти... ти... ?!

    ЛАЗАР
    (схиляється над ним)
    То я у неї в серці
    зродив бажання чисті, що палкіш
    від тих, котрі гасила твоя спрага...
    Почула голос мій... Пішла за мною...
    А я її привів до ніг Пророка!
    Скаляв ти кров'ю праведного руки!
    (Відходить.)

    ЮДА
    (сам)
    Післав на згубу праведного... трунком...
    ні, поцілунком... з уст її... післав...
    в розкоші вбраним трунком—поцілунком...
    Не хочу більше розкошів!..
    Не хочу твоїх цілунків!
    Вже не хочу... досить…

    Пауза.

    Як та змія ослизла—на устах
    Йому завис я... Не відтрутив навіть?..
    Лиш дихом братнім тьмарив мої лиця...
    Післав на згубу праведного! Ні...
    не я... не я! Вони... вони... вони...
    Я... я... вказав їм тільки, де молився
    о тій порі вечірній...
    (Забирає гроші.)
    А за те... за те—принесли срібні...

    (Зривається, тулиться у плащ... дрижить...
    хитається.)

    Ні... о ні... не я! Вони... вони... вони!

    (Вибігає серед вихорів і блискавиць.)

    Заходять слуги.

    I-й СЛУГА
    Позамикати двері... вікна... щільно...
    Страшенний вихор... блискає... надходить
    буря...

    II-й СЛУГА
    Вихор... вихор виє... ячить і скавучить,
    як вовкулака...

    ІІІ-й СЛУГА
    У ніч таку чекай на дивні речі.

    ІV-й СЛУГА
    Мовляв, нечистий так справляє герці,
    коли узрить повішеника...

    І-й СЛУГА
    … Вікна—позамикайте... двері...
    вікна... щільно...

    ІІІ-й СЛУГА
    Чи, може, й зараз хтось себе повісив?

    Слуги помалу відходять.


    З а в і с а


    20. А ви, улюблені, будуйте себе
    найсвятішою вашою вірою,
    моліться Духом Святим,

    21. бережіть себе самих у Божій любові,
    і чекайте милости Господа нашого
    Ісуса Христа для вічного життя.

    22.1 до одних, хто вагається,
    будьте милостиві,

    23. спасайте і виривайте з огню;
    а до інших будьте милосердні зо
    страхом і ненавидьте навіть одежу,
    опоганену від тіла!

    Соборне послання
    св. апостола ІОди


    22,14. Блаженні,
    хто випере шати свої,
    щоб мати право на дерево життя...

    Об'явлення
    св. Івана Богослова

    (За виданням "Марія з Магдали".-Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Сушко - [ 2017.08.15 07:54 ]
    Квартиранти
    Вона красива – просто жах!
    Прожив би вік із нею в спальні.
    Та я - бобиль, мудрець–монах,
    На лобі зморшки вертикальні.

    Домівку маю чималу,
    Її здаю – потрібна каса.
    Піймав до вулика бджолу,
    Тепер нема від неї спасу.

    Пив заспокійливий узвар,
    Постився, богам бив поклони.
    Потрібно випустити пар,
    Поцілувати її лоно.

    Ходила підло голяка,
    Шпагатом розпинала ноги.
    Цноти порвала повідка,
    А я роздер її панчохи.

    Піду із церкви. Лиш поклич!
    Та у думках немає ладу,
    Лиш раз на місяць цілу ніч
    Мене кохає за квартплату.

    Закінчила студентка вуз,
    Востаннє цьомкнула у вушко -
    З гріхом припинено союз,
    Гризу сухарики та сушки.

    Не відчуваю більш вини,
    Не чую відьми хтивих кроків –
    Вселились в хату пацани,
    Запанували мир та спокій.

    З будинку лине рок важкий.
    Прийшов у дім… сивіють коси!
    До зваби кличуть хлопчаки:
    - Стрибай у ліжко! Місця досить!

    14.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (2)


  16. Олександр Сушко - [ 2017.08.14 18:34 ]
    Екологічне
    Залоскочи мене, русалко,
    Цілуй, однині все одно.
    Зів’янули пахкі фіалки,
    Кохання вицвіло рядно.

    Впаду без розпачу в обійми,
    Втоплю у хвилях зойкіт, крик.
    З коханою скінчились війни -
    У неї інший чоловік.

    Вода здіймається все вище,
    В штанцях намокли цигарки…
    - Прошу, не ляпоти хвостищем,
    З дитинства не люблю луски.

    А ось і вир. Ще пару кроків:
    -Тягни! Не відпускай руки!
    Але уздрів сльозавим оком
    Доокола пусті пляшки.

    Гора із поліетилену
    Кружляє вихором довкруж,
    Хлюпоче рідина зелена,
    А я охайний, врешті, муж.

    Об груди б'ються пахітоски,
    Мастило квецяє губу,
    Пливуть пакети, дошки, соски -
    Лежати ліпше у гробу.

    Не хочу гигнути у гиді,
    (ще й виє дівка водяна!)
    Хвостом заплуталася в сіті,
    У ночви встрягла голова.

    Розпалися цупкі обійми,
    Гребу на берег як бобер.
    Чкурну до лісової відьми –
    Їй теж потрібен кавалер.

    14.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (3)


  17. Ірина Вовк - [ 2017.08.14 09:29 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'ява ІV (продовження15)
    З'ЯВА IV

    Юда збуджений ходить якийсь час,
    входять Магдалена, Аре і Марта.

    Юда—Магдалена—Аре—Марта.

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Іменем Месії
    сьогодні будь здоровлений...

    ЮДА
    Приходиш до мене?

    МАГДАЛЕНА
    До сповідника Месії...

    ЮДА
    Лиш до сповідника?

    МАГДАЛЕНА
    ...І також скарбника...

    ЮДА
    То значить—не до мене!
    Що ти хочеш—кажи... я слухаю...
    Скарбник Месії—
    слухає...

    МАГДАЛЕНА
    Відхожу...
    іду все далі-далі... В глушині
    сама зостанусь, пусткою покрита...
    Ніхто мене вже більше не побачить,
    крім Бога і Месії...

    ЮДА
    Там, одначе,
    Він буде бачити тебе?

    МАГДАЛЕНА
    Ніхто, крім Нього...
    Я також буду бачити Його...
    і буду чути... як дитя вчуває
    долоню матері сердечну...
    Я ж дитина...
    Його... Бо Він мені...
    є матір'ю і батьком—всім!
    Тому то—
    Його обожнюю... милую і шаную
    без меж...

    ЮДА
    Про Нього мовиш... мовиш про Пророка...
    про Вчителя?

    МАГДАЛЕНА
    Хіба ж би я могла
    так говорити не про Нього?
    Інше...
    нове життя Він вготував мені...
    Ось тут... тоді... у серці... спокій, тиша...
    і благодать... а ще спокійна, тиха
    любов...
    Усе це Він нарік би Царством Божим...

    ЮДА
    За королеву бути в нім воліла б...
    і мріяла, і снила об тім, правда...

    МАГДАЛЕНА
    Служебкою найнижчою—воліла б—
    не королевою!
    До ніг його припасти...
    дивитись в очі... цілувати стопи...
    і слухати слова Його—це щастя—
    таке велике щастя!

    ЮДА
    Прагнеш бути
    служебкою найнижчою, а перше—
    про королеву мріяла і снила!..

    МАГДАЛЕНА
    Було це так давно... о, так давно...

    Пауза.

    Нічого...
    не пам'ятаю...

    ЮДА
    Перше, ніж узріла
    Месію...
    перед тим, як...

    МАГДАЛЕНА
    ... То вже було давно...
    о, так давно...

    Пауза

    Нічого... нічого не пам'ятаю!

    ЮДА
    (в розпачі)
    То вже так давно!
    Не пам'ятаєш!!!

    МАГДАЛЕНА
    Пам'ятаю тільки,
    що тут... в тім домі...
    є мої служебки—
    невольниці мої...
    узріти прагну...

    Юда кличе служебок Магдалени.

    МАГДАЛЕНА
    Сестри мої любі... кохані сестри...
    Я така щаслива!
    Хочу тим щастям поділитись з вами...
    Від тої хвилі будете ви вільні
    і діти ваші будуть вільні також!

    Служебки оточують її колом.
    Клоняться до колін, дякують.

    Щасливі будьте,
    як і я щаслива!
    (До Юди.)
    Тут вже віддавна слуги твої вільні,
    чи правда?
    (З докором.)
    Я сьогодні тільки про це подумала!

    Юда мовчить, відчуває,
    що все між ним і Магдаленою скінчилось.
    Магдалена звертається до служебок...
    По хвилі вони повертаються, несуть шати і клейноди.

    МАГДАЛЕНА
    Ось мої шати...
    ... ті, котрі нужду
    мою явили світові—нехай же
    заслонять встид дівиці...
    ... ті, котрі
    пожари пожадань здійняли вгору—
    хай відігріють з трему зимні кості...
    ... а нараменники... заушниці зі злота,
    перстені дорогі... коштовні брошки—
    прийми до скарбу...
    май на кусень хліба...
    на сіль—нужденним...
    матерям і вдовам...
    і сиротам...

    (Відходить з Аре і Мартою.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.08.14 09:01 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'яваІІІ (продовження14)
    З'ЯВА III

    Юда—Сангедріон.

    ЮДА
    Що... ви?..

    САНГЕДРІОН
    Не возносися, Пане...
    Послухай краще...

    ЮЛА
    Я... вас...

    САНГЕДРІОН
    О, знаєм, знаєм,
    що нас ненавидиш, проте...

    ЮДА
    Є учнем Пророка!

    САНГЕДРІОН
    І про це ми знаєм...

    ЮДА
    То з яким чолом
    посміли ви ввійти до мене?..

    САНГЕДРІОН
    Стримай запал і гнів,
    лиш вислухай нас, Пане...

    ЮДА
    Не хочу... ні... не хочу...
    Гетьте!

    САНГЕДРІОН
    Як то!
    Від себе гониш при́ятелів, Юдо!

    ЮДА
    Сміли
    себе моїми дру́гами взивати...
    Був я вам ворог, є ним
    і ним буду!
    Геть звідсіля!

    САНГЕДРІОН
    (ствердно)
    Від себе другів гониш... знай це...

    ЮДА
    Я бридився вас, а тепер—гордую.

    САНГЕДРІОН
    (ствердно)
    Гордуєш—дру́гами...

    ЮДА
    (з погрозою)
    Побілені гроби!

    САНГЕДРІОН
    Воскреснем—помстою!
    Розквітнемо тим щастям,
    що помста лиш дає...
    (Значимо.)
    Ти також носиш
    під серцем помсту... глибоко...
    Та помста
    пас поєднає і збратає...

    ЮДА
    Помста—над ким?..

    САНГЕДРІОН
    Помста—над Пророком...

    ЮДА
    Завіщо?

    САНГЕДРІОН
    Не питай... сам знаєш...
    Якщо тебе виповнює ненависть,
    що ми твою любов до Магдалени
    сквернили словом, то наскільки більше
    ненавидіти мусиш ти...

    ЮДА
    Кого?

    САНГЕДРІОН
    Його—свого Месію... Бо ж то Він—
    а не хто інший—назавжди позбавив
    тебе коханки... Зрештою, ти знаєш
    об тім ще краще, аніж ми це знаєм...

    ЮДА
    (бореться хвилину)
    Чого ж ви хочете—кажіть нарешті...

    САНГЕДРІОН
    Хочем,
    щоб з нами спільно діяти почав...
    Ти за коханку, ми за себе... спільно—
    криваво помстимося...

    ЮДА
    Напочатку
    мені забороняли ви любити,
    тепер зволяєте... підбурюєте навіть,
    щоб я помстився... Підлі!

    САНГЕДРІОН
    Прецінь, Юдо,
    не підеш з нами?

    ЮДА
    Я піду... лишень
    не вашою дорогою! Потрафлю
    я сам дійти до скоєної кривди!

    САНГЕДРІОН
    У спілці швидше зможемо сягнути
    завітної мети...

    ЮДА
    А хоч би й навіть
    я потопав—за ваш багнистий берег
    не вхоплюся...
    І врешті—право помсти
    за мою кривду лиш мені належить,
    мені одному!

    САНГЕДРІОН
    Все ж Пророк повинен
    загинути—і помста буде
    (З притиском.)
    наша...

    Так, наша—Юдо!
    (Відходить).

    (За виданням "Марія з Магдали". - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Сушко - [ 2017.08.13 16:40 ]
    Голод
    Спекотно. Мливо. Порохно.
    Прийшла підступно творча криза.
    Писав про цицю і вино,
    В засіках дуля нині лиса.

    Криницю чистої води
    Всьорбали швидко спраглі люди.
    Макітра мудра - жбан пустий,
    Пегас утік - лайдак, Іуда.

    Куди не гляну - сірий дим,
    В думках кошлатяться тумани,
    На гобелені щез кармін,
    Не тягнуть музи більше сани.

    Пера зупинено галоп,
    У ручці висохло чорнило.
    На горизонті зрію гроб,
    Вінки, хреста, сиру могилу.

    Прощайте, друзі! Геть! Атас!
    Прийшов додому...посміхнувся:
    На мене глипає Пегас,
    Жує на кухні сало муза.

    Перетворив істот на кляч,
    Забув банальну аксіому:
    Живим тваринам треба харч,
    А не слова, тире та коми.

    ВІд паці лиш гора кісток,
    Коняка хрумкає вівсянку.
    Біжу, візьму хутчій листок,
    Тепер писатиму до ранку.

    13.08.2017р.



    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (2)


  20. Ірина Вовк - [ 2017.08.13 09:33 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'ява ІІ (продовження13)
    З'ЯВА II

    Ассахар чекає. Входить Юда.

    ЮДА
    Добре, що ти тут... Вертаюся від Нього—
    від Нього... знаєш...

    АССАХАР
    Чому такий блідий?
    Тремтиш цілий...
    Твій зір промінить полиск хворобливий...

    ЮДА
    То тільки привид твій...
    А я здоровий... спокійний...
    ...Вертаюся від Нього...

    АССАХАР
    Ти змінився!
    А нещодавно—іншим був.

    ЮДА
    Сьогодні я інший, ніж учора був...
    а вчора був іншим, ніж завчора...
    ... Я вертаю
    від Нього—чуєш...

    АССАХАР
    Чую... Мовив тричі мені про це...

    ЮДА
    Я повертаю
    від Нього... Споживав вечерю з нами...
    зі мною споживав...
    Смерть порохняву згадував... Мовляв,
    близька Його година...
    Відчуває...
    Скажи, чи знає Він про те,
    що прагну помсти?

    АССАХАР
    Про що ти мислиш...
    То ж хіба Він бачить,
    як кругом нього буряться... і стежать...
    Я впевнений,
    тебе Він не осудить...

    ЮДА
    (замислено)
    Він не осудить... А одначе вчора,
    коли був тут... у мене... дивним зором
    на мене споглядав...

    АССАХАР
    Його вразили,
    можливо, твої розкоші... багатство?..

    ЮДА
    Хотів би Він, щоб я роздав убогим
    увесь маєток... а усіх невільних
    вернув на волю..
    ... Щоб я це вчинив!!.
    (Тихо.)
    Під час вечері Він мою прислугу
    взивав—братами...
    Слуги—мої браття! Ха-ха-ха-ха!
    (Кричить до служби.)
    Сюди покличте всіх моїх невільних!

    Слуга відходить.

    АССАХАР
    Ти що задумав—розкажи?

    Входять невольники.

    ЮДА
    (до них)
    Чи чули, що ви мені братами є?!

    (До старшого тремтячого невольника.)
    Ти—старший
    посеред них... Анез—тобі ім'я...
    ти від сьогодні вільний...
    ти є братом... Сідай зі мною!
    Ну, сідай!

    АНЕЗ
    Не смію...Пане!

    ЮДА
    Ба? Чому не смієш?
    Є мені братом—і не смієш сісти?..
    (до служби)
    Шмагайте батогом його—а добре!
    Може, нарешті набереться зуху
    до свого брата??
    Геть із ним!

    Невольники виходять.

    АССАХАР
    Що все це значить?

    ЮДА
    Наказав би всіх
    порізати на смерть... і їх ячанням
    свій власний біль притлумити!..
    Якби ж то
    ти тільки знав, як сильно я терплю!

    АССАХАР
    Вгадати легко... Бо ж учора бачив
    її—дочку Магдалю—
    коло ніг Пророка...

    ЮДА
    Ані слова більше про неї!
    Я терплю над силу!

    АССАХАР
    Одне лиш залишається—помститись!
    І спокій твій повернеться
    небавом...

    ЮДА
    Так... Та коли ж проб'є він...
    коли надійде помсти час?!
    Коли?!

    З'являються люди від Сангедріона—
    Ассахар спостерігає їх.

    АССАХАР
    Можливо швидко... Скористати треба
    із благодатної пори...

    (Зустрічається в дверях з Сангедріоном—
    обмінюється значимим поглядом—
    відходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  21. Ірина Вовк - [ 2017.08.13 09:23 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'ява І (продовження12)
    ДІЯ ІV

    З'ЯВА І

    Ассахар і посланці Сангедріона.

    АССАХАР
    Ще його нема...

    ПОСЛАНЦІ
    Почекаймо хвилю—можливо
    надійде...

    АССАХАР
    Я сумніваюсь,
    чи навіть говорити з вами схоче...
    Завжди, коли про вас що-небудь чув,
    увесь аж трясся... пінився... і дихав
    скаженістю...

    ПОСЛАНЦІ
    А мо, вже злагіднів... До нас ненависть
    верг на Пророка...

    АССАХАР
    Певно, що тепер
    найлегше вам до нього промовляти...

    ПОСЛАНЦІ
    Мусить нам допомогти...

    АССАХАР
    Чи ж його поміч
    є назагал конечна?

    ПОСЛАНЦІ
    Ми завжди були Пророку ворогами...
    Та свідоцтва
    супроти нього є, на жаль, безсилі...
    А мова Юди —
    Вчителя погубить.

    АССАХАР
    Чи й справді
    згуби Вчителя запрагли?

    ПОСЛАНЦІ
    Коли Він житиме—то що нам зостається...
    До себе люд приваблює...
    Обходить Закон...
    Царем себе взиває...

    АССАХАР
    А де ж воно—те царство... жебрака...

    ПОСЛАНЦІ
    (з іронією)
    Мовляв, не з цього світу!

    АССАХАР
    Не з цього світу! Ха-ха-ха!

    ПОСЛАНЦІ
    Піде небавом... на тамтой—
    до себе.

    АССАХАР
    Якщо конечно хочете вже смерті
    того царя без царства — поміч Юди
    вам мусить бути певна...

    ПОСЛАНЦІ
    І на тебе — немало числимо!
    Йому ти милий... Маєш з ним довіру...
    і погляди... симпатію... Ти можеш
    допомогти нам! А тоді
    віддячимо тебе по-королівськи.

    АССАХАР
    Вчиню усе,
    що буде в моїй силі...

    ПОСЛАНЦІ
    Щось не вертає... Мусим відійти...
    Близька година спільної молитви.
    Відправимо її — вернемо знову...
    А ти тим часом?..

    АССАХАР
    Я зостанусь тут...

    ПОСЛАНЦІ
    І не забудеш... будь здоров, наш друже...

    АССАХАР
    То будьте й ви здорові...

    Пауза.

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Сушко - [ 2017.08.13 08:34 ]
    Враннішнє
    Пишіть, брати мої та сестри,
    Увічнюйте свої думки.
    Я теж гравець у цім оркестрі,
    Мій звук тривожний і щемкий.

    До бою кличуть тулумбаси,
    До ніжності - гобой, скрипки.
    Плете піїт ліричним басом
    Майстерні про дуби рядки.

    Прудкі хихочуть балалайки,
    Дискант оспівує город.
    І ставить вподобайки, лайки
    В сльозах засмучений народ.

    На Сході - ехо канонади,
    Ховають воїнів щодень.
    Криваве шмаття - не завада,
    Ще світить сонце золоте.

    Летять Пегаси, хмари, гуси,
    Течуть поезії струмки.
    Шугають безупину музи
    І тем нових несуть пуки.

    Мовчать ображені естети,
    Не схвалюють гучні хори.
    У тиші лупляться сонети -
    Підходь, куштуй, собі бери.

    А дехто пише, наче косить,
    Летять в покоси будяки.
    Гуде фальшиве суголосся,
    Дурні прищеплює смаки.

    Не кожен віртуоз-маестро,
    Не всі виспівують птахи.
    Навчитись грати в цім оркестрі
    Лише трудягам до снаги.

    13.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (1)


  23. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.12 15:21 ]
    Звуковий гвалт
    Серпнева спека уляглась,
    Улігся вітер і не дише.
    Не Божий – ресторанний глас
    Гвалтує луків ніжну тишу.

    Мені б сюди ну хоч одну,
    Хоч невеличечку «Базуку»*,
    Я б виставив комусь ціну
    За це насильство злісне звуком.

    За те, що час він мій краде,
    За порцію тяжкого глуму.
    Я не стріляв би у людей,
    А просто заклад цей знеструмив.

    *Базука – міномет. На фото, насправді, український міномет "Молот", а не "Базука".

    11.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (10)


  24. Любов Бенедишин - [ 2017.08.12 11:04 ]
    Серпень
    Де ж ті зливи-хвищі
    З цівками, як пруття?
    …На гіллі найвищім
    Яблука печуться.
    Сливи, як в узварі –
    Закипа повітря.
    В небі – ані хмари,
    Синій день – у відрах.
    Груша пелехата
    Опустила віти.
    Марно тінь шукати,
    За дощем тужити –
    Крапель срібний дзенькіт
    Поминати всує…
    Осінь вже близенько, –
    Серпень гарячкує.

    12.08.2017


    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (14)


  25. Ірина Вовк - [ 2017.08.12 08:05 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІІ. З'ява VI, VII (продовження11)
    З'ЯВА VІ

    Магдалена сама. Хвилю стоїть нерухомо.
    Напливають на неї спогади.


    МАГДАЛЕНА
    Як встав—так і пішов!
    Усе покинув!.. І ту кімнату, де йому дала
    я стільки щастя... стільки насолоди?!
    Вона є поруч... поруч—за стіною...
    О, в ній ще чути окрики кохання!..
    А як тіла єднаються тут наші...
    сплітаються... і в'яжуться в гарячих,
    як пал, шалених утисках розкошів!
    В очах лиш блискавиці та імла...
    І темрява... І, врешті, непритомність!..
    А потім—учта!..
    Хто ж, хто в Юдеї мешкає—не знає
    Іскаріота учт?
    (Сахається, огортається шатами,
    дрижить.)

    А зараз я нужденна... помарніла...
    перса запали... Голод... голод гонить—
    і настигає... шарпає і мучить!
    О скільки часу не було нічого
    в моїх устах—лишень вода і хліб!..
    ...Та учта Юди!.. Пахощі, як море...
    веселка барв—то квіти...
    квіти... квіти...
    тарелі золоті... з ебану дзбани...
    потири срібні—мов тіла мідяні,
    то чорні й білі—ген повипинались
    із повені квіток!..
    Он дзвонять чари сміхом кришталевим
    уповні срібноп'яного вина...
    Солодко плачуть флейти...
    М'яко стелять арфи...
    Цілують ревно цитри...
    Барв веселка!.. І море пахощів!..
    1 відтінків потік!..
    І все це тут було! При всьому цьому
    і над усім цим—я була!
    Ось тут... ось тут! Я все це відчувала...
    вслухала... бачила!

    (її погляд падає на місце,
    де стояв Христос.)
    тут ба..чи..ла ті очі—такі великі,
    слізні і смутні!
    Ні!
    Бути довше тут не можу! Надто
    все це живе в мені!
    Живе в мені!
    ... І ті смутні, великі, слізні очі!

    (Огортається шатами—вибігає.)

    З'ЯВА VІІ

    Юда стає на порозі. Магдалена сахається.
    Магдалена—Юда.

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Пусти мене... пусти—благаю, Юдо—
    назавше!

    ЮДА
    Зачекай... Не залишай...
    Зостанься
    при мені... зостанься!

    МАГДАЛЕНА
    ... Юдо, ти визнаєш Пророка!

    ЮДА
    Я визнаю?! Ха-ха-ха-ха!
    Відкіль ти знаєш?

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю, Юдо!

    ЮДА
    Брехня! Ненавиджу Його, бо Він забрав
    мені тебе!

    МАГДАЛЕНА
    Нещасний, що ти кажеш?

    ЮДА
    Ненавиджу Його—повторю ще раз.
    І я до Нього більше не піду,
    лишень зостанься при мені... зостанься,
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (приголомшено)
    Не підеш
    до Нього більше?
    Чи правду кажеш?

    ЮДА
    Як правда, що кохаю тебе щораз палкіш...
    що в'яну з туги... з розпачу
    вмираю... по втраті за тобою...

    МАГДАЛЕНА
    Що ти мовиш? Подумай, Юдо...
    Подумай!

    ЮДА
    Знаю добре... Магдалено...
    (Шепоче.)
    Ти молода... я молодий...
    щасливі ж будьмо!
    життя попереду... і розкоші... і шали...
    Зостанься лиш... зостанься…

    МАГДАЛЕНА
    (борючись решкою волі)
    Відпусти...
    пусти... на Бога!

    ЮДА
    Не відходь... зостанься!
    Згадай кохання наше...
    Спогадай,
    о Магдалено—цю поляну квітів,
    де розпинала ти колись для мене
    намети у сто барв...

    МАГДАЛЕНА
    (поволі поступаючись)
    Поляну квітів... сонячну...

    ЮДА
    Вернуться
    минулі хвилі насолод... вернуться...

    МАГДАЛЕНА
    Вернуться...

    ЮДА
    Зорею осяйною запалаєш
    для мене знов!..
    Краса твоя воскресне
    в любовнім захваті...
    Своїм багаттям збудиш
    в мені бажання жити...

    МАГДАЛЕНА
    Я воскресну... запломенію... і роздую жар...

    ЮДА
    Пісню пісень ми виспіваєм разом...
    бажань вогнисті струни
    я напинати буду на перса—
    твої перса арфові... Я добуду
    з тебе...

    МАГДАЛЕНА
    Добудеш з мене?..

    ЮДА
    Окрик ошалілий...
    розбурханої бурі...
    шум вітрів, що гнані шалом пожадань...
    трем породіллі, що глиб землі пронизує!..
    Добуду все!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо...

    ЮДА
    Дихнуть на тебе промені весни...
    Узвишшя твоїх перс тоді запахнуть
    медовим, наче квіти, благовонням...

    МАГДАЛЕНА
    О, не кажи вже більше— не кажи!

    ЮДА
    А твоє лоно
    в імлі весняного легкого пуху—буде
    мені колискою тужливих пожадань...
    всепожираючих...

    МАГДАЛЕНА
    О Юдо...


    ЮДА
    ...Твої руки, ніби сніжні крила
    ясного херувима, обплетуть
    мені рамена... Вознесуться
    аж ген на високості морочливі—
    і мене вергнуть... вергнуть на краю
    крутої скелі—над самим обривом
    розко́шів неземних...

    МАГДАЛЕНА
    Не треба, Юдо...

    ЮДА
    Мене огорнеш там своїм волоссям...
    ... А я, мов журавель, коли на нього
    проміння сонячне пливе—примружу очі—
    (Тихо.)
    змилю дорогу...

    МАГДАЛЕНА
    (майже мліючи)
    Юдо...

    ЮДА
    (тримає її маже непритомну)
    Гей, раби!

    Входять раби.

    ... Несіть килими—що, немов веселка,
    котру Отець вгорі розп'яв надземно,
    коли потопу наказав утихнуть...
    ... Готуйте ложе, тільки ложе з квітів,
    де ще не спочивав ба навіть погляд
    людський!..
    (Нахиляється до Магдалени.)
    Шат нам не треба!..

    СЛУГА
    (вбігає схвильваний)
    Йде твій Вчитель, Пане!

    МАГДАЛЕНА
    (раптово притомніючи)
    Пророк іде!

    ЮДА
    (до прислуги)
    Я не впущу Його сьогодні...
    (До Магдалени)
    Глянь... олійки,
    яких не гідне жодне людське тіло!

    МАГДАЛЕНА
    (простягає руку)
    Дай мені їх... дай!..

    ЮДА
    (нахиляючись до неї)
    ...Яких не гідне жодне людське тіло!

    СЛУГА
    Що ж чинити маю,
    коли надійде Вчитель твій?..

    ЮДА
    (з іронією)
    Сьогодні
    нехай шукає іншої господи!

    МАГДАЛЕНА
    (виривається з обіймів)
    Я Йому служити буду!
    (Вибігає.)

    ЮДА
    (стоїть непорушно,
    потім знервовано мовить)
    Ще Його прийму...
    Агей, невольники...

    Заходять невольники.

    Готуйте но вечерю!

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2017.08.12 08:13 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІІІ. З'ява ІV, V (продовження10)
    З'ЯВА IV

    На порозі показуються Магдалена і Аре.

    АРЕ
    Не заходь туди, благаю, Пані...

    МАГДАЛЕНА
    Мушу... мушу... Аре...

    АРЕ
    Ти ж бачиш, Пані, се бо ті кімнати,
    в котрих ясніла сніжним своїм тілом,
    як сяйво місяця ряхтить, іскриться сріблом
    у мороці гущавини лісної...

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожся, Аре!
    Тепер не розсріблюся давнім блиском!
    В бігу безперестаннім за Пророком
    зчорніла вся, як нива золотиста,
    в яку щодень вціляли блискавки.
    Ось бачиш—похилилася і пилом
    припала придорожним...

    АРЕ
    Так чому ж
    все прагнеш увійти в оті кімнати,
    де...

    МАГДАЛЕНА
    ... пломеніла, як злотисті лати...
    У сильних світу збуджувала трем
    зміїний... Блискавкою тіла,
    що сяяло крізь шати, розхиляла
    уста—і вже назавше в'яли
    на них слова від тліючих жаринок
    палких бажань...

    АРЕ
    Якщо ж ти, попри все, ще пам'ятаєш,
    ким ти була тоді у цих порогах..

    МАГДАЛЕНА
    Так... пам'ятаю все, Аре... Однак
    мене жене до тих порогів туга,
    як буря звихрена... Волосся розвіває...
    тріпоче шатами... і дме... свистить...
    шумить... і без кінця жене!!!

    АРЕ
    Вернися звідти, Пані!..

    МАГДАЛЕНА
    Ні... Не вернуся вже! Переступлю
    я ті пороги... Бо ступити мушу...
    мушу!

    АРЕ
    Згадай Пророка і вернися вчасно...

    МАГДАЛЕНА
    Постійно пам'ятаю—і тому
    з такою спрагою біжу до тих порогів!..

    АРЕ
    Ти можеш, Пані, легко помилитись
    дорогою...
    до Вчителя...

    МАГДАЛЕНА
    Не треба
    лякатися, Аре! Іду—весь час...
    весь час іду за з'явою цією
    надземною, що раз... спостерегла!
    Хто зможе вирвати з глибин душі моєї—
    смутні... великі... слізні Його очі!
    Впеклися, в'їлися глибоко мені в серце
    і вже здається, що душі не маю,
    лишень смутні... великі... слізні очі!!!


    АРЕ
    Піду відсіль...

    (Відходить непомітно для Магдалени.)

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до Аре)
    Тут я узріла їх—смутні і слізні!
    Ось тут вони поглянули на мене...
    тут наді мною плакали... а сльози
    з отих очей спадали мені в серце
    вогнистою лавиною... палили
    пеклом... гризли лютим болем...
    і капали, немов криваві ружі, углиб душі —
    і все... пекли... пекли!!!
    А очі все дивилися—такі
    смутні... великі... слізні Його очі!

    (Переступає поріг.)

    З'ЯВА V

    Входять невольники. Прислуга—Магдалена.

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Геть звідсіля, ганебно дівко!

    II-й НЕВОЛЬНИК
    Геть звідсіля, брудна ганчірко!

    МАГДАЛЕНА
    Я...

    ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
    До вуличних калюж— там твоє ложе!

    МАГДАЛЕНА
    Я ж... Я ж...

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Брудне тебе ганчір'я покриває...

    ІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Чи там під ним ховаєш свою вроду?

    ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Атьху!
    Смердиш! Несе гидким зловонням
    від твого тіла...

    МАГДАЛЕНА
    Я... Я—Магдалена!


    НЕВОЛЬНИКИ
    (вітають її сердечно)
    Вибачай...
    Пробач...
    Даруй нам, Пані!

    Магдалена оглядається довкола.
    Дивиться питально на прислугу.

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Даремно чекати будеш...
    Пан бо наш змінився дивно...

    ІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Як давно—
    останній раз вінці повимітали...

    ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Вже окрики веселощів завмерли
    в тих стінах...

    МАГДАЛЕНА
    (здивовано)
    Чи то правда? Розкажіть!

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Ти першою сюди зайшла від учти
    тодішньої!

    МАГДАЛЕНА
    Яка тому причина,
    що Пан ваш так змінився?

    ІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Натерпівся... дуже...
    із туги за Тобою...
    Все чекав на Тебе, аж пішов нарешті
    сам до Пророка...

    МАГДАЛЕНА
    Сам...
    Що чую? Пан ваш—до Пророка?

    ІІІ -й НЕВОЛЬНИК
    Покинув все... Як встав—так і пішов.

    МАГДАЛЕНА
    Я мушу тут зостатися!
    О дайте
    тут залишитися мені, благаю вас!
    Мене саму облиште... ані кроку
    я далі не ступлю... Втулюсь ціла
    в оту заслону—і зостанусь хвилю...
    На мить одну... Благаю вас—лишіть!
    Згадайте тільки, чи коли кого
    хоч раз я скривдила?!

    (Слуги переглядаються між собою).

    Була до вас ласкава
    і добра Пані! А тепер благаю—
    як про велику ласку—відійдіть!

    (Слуги вагаються хвилину, тоді відходять).

    (За виданням "Марія з Магдали". - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  27. Олександр Сушко - [ 2017.08.11 18:54 ]
    Декларативне
    Примарно стало жити нині,
    Чаяться в мушлях слимаки,
    Гудуть од праці руки, спини,
    На гаври вчеплено замки.

    Тихцем ковтаєм оковиту,
    Співати - навіть не проси.
    В інет сховалися від світу,
    В ротах кавалки ковбаси.

    На крики болю - мертва тиша.
    Прохання - слухають зади.
    Шерхочуть у підпіллі миші,
    Але насправді - я і ти.

    На совісті потворна латка,
    Побитий міллю гобелен.
    Тут нафталінова облатка
    Не допоможе - хворий ген.

    Ми наловчилися мовчати,
    Нести катюгам урожай.
    Уява зовсім небагата,
    На тому світі зріє рай.

    А добре вигострить сокиру?
    Обух всталити у крові?
    Не хочем. Треба - миру, сиру,
    Цицьок, підгузничків нових.

    Ну, що ж - живім у сонній тиші,
    Куняймо, бабраймо планшет.
    Дарма пишу оці я вірші,
    Коли потрібен кулемет.

    11.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (4)


  28. Любов Бенедишин - [ 2017.08.11 10:12 ]
    Про хтивих корифеїв
    В портупеї і без неї
    Ходять хтиві корифеї:
    Посередині і скраю
    Милі віршики займають.

    Ущипнувши риму кволу,
    Зміст шукають під подолом:
    Смикають за слів шнурочки,
    Зазирають між рядочки.

    Все шукають фантастичну
    Насолоду естетичну.
    Глибини їм хочеться –
    Знахабнілим збоченцям!

    11.08.2017



    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (8)


  29. Ірина Вовк - [ 2017.08.11 07:25 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІІ.З'ява ІІ,ІІІ (продовження9)
    З'ЯВА II

    Юда. Входять посланці Пророка.

    ПОСЛАНЦІ
    Від Вчителя —вітаєм тебе миром!

    ЮДА
    Я серцем радісним вітаю вас, братове!

    ПОСЛАНЦІ
    Нас Вчитель посилає...

    ЮДА
    Честь Йому...

    ПОСЛАНЦІ
    Коли це мовимо—
    у місто Вчитель входить...

    ЮДА
    Поклін Йому віддайте від слуги...

    ПОСЛАНЦІ
    В твої пороги Він уступить, Юдо...

    ЮДА
    Він—Пророк Господній!

    ПОСЛАНЦІ
    Казав, що Йому треба бути
    в твоїм домі...

    ЮДА
    Відкіль мені та ласка? Ознайміть
    мою прихильність Пану,
    що споглянув
    ласкаво зверху на мою дрібноту...

    ПОСЛАНЦІ
    Хай Бог з тобою буде.

    ЮДА
    З вами теж, братове...

    Посланці відходять.

    З'ЯВА III

    Юда—Ассахар

    АССАХАР
    Вони тут—у тебе?

    ЮДА
    Так...
    Сповістили про прихід Пророка.

    АССАХАР
    Пророк тебе навідає?

    ЮДА
    Дивуєш...
    Не знаєш, певно, що Пророка учнем...

    АССАХАР
    Я знаю... знаю... однак не можу
    збагнути...

    ЮДА
    Зрозумієш скоро... Скажу тобі...
    ніщо не утаю...
    тобі я довіряю,
    друже... вірю у відданість твою...
    Отож скажу тобі про те, що так давно
    мене тривожить...
    Ти один лиш гідний,
    щоб не ховав я жодних таємниць.

    АССАХАР
    Я за довіру—вірністю віддячу.

    ЮДА
    (понижує голос)
    Вона—дочка Магдалю з тої хвилі—
    ти пам'ятаєш—зникла... бо пішла
    за Ним... за тим...
    Пророком!

    АССАХАР
    Скільки перетерпіти ти мусив, Юдо!

    ЮДА
    Я в терпіннях вився...
    конав від болю... А кривава паща
    мої терзала груди... жерла... рвала
    завмерле серце на шматки... лизала
    покручені від муки мої члени...
    ні... не міг я більше
    без неї жити—ні, не міг!

    АССАХАР
    Тобі від всього серця співчуваю, Юдо...

    ЮДА
    І рек нарешті: піду до Пророка...
    і стану Його учнем...

    АССАХАР
    Щоб забути швидше...
    і втихомирити терпіння...

    ЮДА
    Ні... ні... ні—я не для того...
    (Тихо.)
    Пішов, бо думав, що... її знайду там,
    що вона при боці Пророка—думав...

    АССАХАР
    Як то—не було
    її при ньому—кажеш?..

    ЮДА
    Дотепер нема!

    АССАХАР
    Втрачаєш вже надію... звідсіля—
    терпіння більші...

    ЮДА
    Ассахаре, ні! Що там її не бачу—
    то страждаю від того дуже,
    але теж тому
    із кожним днем все більшає надія,
    що Магдалена вернеться...

    АССАХАР
    Повернеться... можливо...

    ЮДА
    Коли б вернула! То сльозами туги—
    мов світанковою росою—я б заперлив
    ті зоряні, квіткові її стопи...
    Позлітою, промінною від сонця.
    присипав би пороги...
    На тарелі,
    посрібленому місяцем уповні,
    я виніс би до неї своє серце,
    в рубінах болю скупане...

    АССАХАР
    Можливо... повернеться...

    ЮДА
    Постійно про це мрію! Не тільки мрію!
    Часом наяву її я бачу... чую, як тріпоче
    в моїм вікні крилом, неначе пташка
    заблукана, зі срібним переспівом
    повернення...
    Тому так часто
    Пророка залишаю і вертаю
    до свого дому... і чекаю... чекаю,
    допоки з'явиться...
    Тому прислузі
    я не дарую волі... І багатств
    своїх не розділив поміж
    нужденних.

    АССАХАР
    А коли б... побачив
    її між рою, що за Ним простягся...

    ЮДА
    Тоді би поглядом, що пекла спопеляє—
    упився б їй у вічі... і пожаром
    бажання я б обняв її цілу...
    у спразі щастя, розкошів і шалу
    упився б їй у лоно—і до ніг
    Пророка уже не впала б!

    АССАХАР
    А коли б упала?

    ЮДА
    Тоді я—Юда Іскаріот—
    постав би морем
    бездонним поміж ними...
    А ненависть,
    котру до нього відчуваю,
    я б закляв у помсту!

    АССАХАР
    У помсту? А скажи...

    (Бере його під руку і виходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995).


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  30. Ірина Вовк - [ 2017.08.11 07:43 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІІ. З'ява І (продовження 8)
    ДІЯ ІІІ

    З'ЯВА І

    ЮДА
    (сам)
    В цій голові конає мисль остання...
    На очі впала ніч... А скроні палить
    заграва пекла... То вогнисті голки
    мого волосся в'язнуть мені в мозку
    зболілому—і шарпають... і рвуть його...
    кривавлять!!!
    А серце плаче за нею—
    Магдаленою! Чому?
    Вона ж повернеться!..
    Але ж верне́, запевне...
    Верне для чого? Для багатства? Ні!..
    Погордувала ним назавжди…
    Задля мене?
    І мною теж погордувала!
    Пішла за Ним... за Назарейчиком, а я—
    ха-ха-ха-ха—а я пішов за Ним...
    Але вже більше не піду...
    О, ні! Бо може
    вона повернеться!
    (Задумується.)

    Хіба вона Його покине—задля мене!
    Не хочу більше думати про це...
    не хочу більше! Так мене тут
    (показує на голову)
    палить... болить... і рве... і шарпає...
    кривавить!
    Так це ж до того, що моя кохана
    повернеться... повернеться...
    (Кличе невольників.)
    Магдале...
    (Озирається. Продовжує впевнено.)
    Ваша Пані
    зараз повернеться—ти чуєш?!

    НЕВОЛЬНИК
    Чую, Пане!

    ЮДА
    Чому не тішишся?!!

    НЕВОЛЬНИК
    Я тішуся, мій Пане.

    ЮДА
    (хапає його)
    Чому ж не ошалів на радощах?

    НЕВОЛЬНИК
    Але ж—я тішусь,
    навіть дуже!

    ЮДА
    Добре, що дуже тішишся! Скажи,
    нехай всі тішуться—хай роблять
    все, що хочуть—на радощах—
    все їм пробачу!

    НЕВОЛЬНИК
    Добре... Пане!

    ЮДА
    Поклич їх всіх! Нехай прийдуть сюди
    і привітають, що вертає...
    Магдалена!

    Невольник відходить.

    (Наслухає.)
    О Магдалено, йдеш...
    ідеш... вертаєш!

    Входять невольники.

    НЕВОЛЬНИК
    Магдалена—наша Пані
    вертається!

    ЮДА
    Крім неї не впускайте більш
    нікого... нікого!
    н—і—к—о—г—о!

    Невольники хочуть відійти.

    Почекайте!
    Коли прийде вона—
    … найкращими олійками намажте
    її волосся!
    ... рідкісні парфуми на ноги злийте!
    ... з молока ослиць—
    уперше ожереблених—влаштуйте
    їй купелю!..
    ... а мій плащ,
    із гіацинтового пурпуру—накиньте
    їй на рамена!..
    ... Застеляйте столи! Посипте квітами!
    Вином наповніть чари!..
    Сірійські лютнярі нехай прибудуть!..
    А нумідійки—танець заведуть!
    То буде учта!

    Невольниці похиляють голови.

    А котрий з вас першим
    до мене звістку принесе, що Магдалена
    вертається—йому верну я волю...
    до столу кликну...
    Чуєте?!!

    НЕВОЛЬНИКИ
    (разом)
    Чуємо! Чуємо!

    ЮДА
    Тоді ж чому ви стоїте?..
    Чому?

    НЕВОЛЬНИКИ
    Чи учту зараз готувати,
    чи чекати,
    аж Магдалена вернеться?!

    ЮДА
    (говорить до себе)
    То правда... ще не вернула!
    Треба доперва чекати,
    аж верне—чекати!
    (До невольників)
    Геть звідси!

    Невольники хочуть відійти.

    Зачекайте! Хоч би й навіть
    прийшла—вже не прийму її.

    НЕВОЛЬНИКИ
    То не впускати—Пане?

    ЮДА
    ... Назаретянин... Я Його
    прихильник...

    (До невольників.)
    Геть звідси... Геть!

    Невольники виходять. Юда залишається...
    щось зважує.

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.11 01:27 ]
    Містика
    В куточку тихому в гаю
    Сховаюсь від чужого ока.
    Раниму душу хай мою
    Огорне зелень ця висока.

    Нема доріжок, лавок тут,
    Цивілізації немає.
    Тому і зрідка чийсь маршрут
    Крізь цю місцину пролягає.

    Зарослий пагорб височить,
    Увесь його трава укрила.
    Й догадка виникає вмить,
    Що це - високая могила.

    Немов козак спочив у ній
    На гребені усе - прим`ято.
    Отам сідав кобзар старий
    І думу починав співати.

    10.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  32. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:15 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваVІІ (продовження7)
    З'ЯВА VІІ

    На першому плані сцени сидить Магдалена.
    Боковими дверима, ніким не помічений входить
    Лазар, завинутий у поховальний сувій.

    МАГДАЛЕНА
    Так... Розкоші нехай віддам я душу,
    мій Лазарю!
    Нехай умру...
    і вже не чую більше холодних рук твоїх,
    закостенілих, мертвих... Нехай же не дивлюсь на твої очі,
    погаслі в холоді немилосерднім ночі...
    Мій Лазарю! Ти, може, і не знав,
    як палко я тебе кохаю...

    (Впадає в глибоку і болісну задуму.)

    ЛАЗАР стає за нею.
    Мовчить.

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Як відійду відсіль—приймеш мене,
    мій Лазарю!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Прийму тебе, Маріє...


    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Ніщо тоді нас не розлучить,
    правда?

    ЛАЗАР
    (луною)
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    З тобою справді буду я щаслива!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Правдиве щастя там, куди вестиму...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Правда... правда...
    Усі земні розко́ші проминуть—
    і по собі нічого не залишать.

    ЛАЗАР
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Адже ж казав, що інше моє щастя...
    Чому не слухала!
    Якби ж ти міг ожити—
    у стіп твоїх лежала б,
    брате мій!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Тоді б
    сюди ти більше не вернула?

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Йшла би
    все за тобою... за тобою... за тобою...

    ЛАЗАР
    (луною)
    А коли б
    до тебе повернувся я, Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    О, вернися!
    Вернися, брате, перед тим, як згасну
    навіки!

    ЛАЗАР
    (твердим голосом)
    Я є тут! Маріє!

    МАГДАЛЕНА
    На Бога! Лазарю!
    О Лазарю!
    Мій брате!

    В глибині—голоси співбесідників.

    І-й БЕСІДНИК
    Як дивно палають очі Магдалени!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Кажуть,
    що очі Назарейчика сильніше
    несуть проміння.

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я вина волію і його пожарів!

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю!
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо... тихо, Маріє—
    хай нас ніхто не чує.

    І-й БЕСІДНИК
    Лице горить вогнем—
    здалека палить.

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Обличчя Назарейчика ясніш
    від сонця,
    дотепер того обличчя
    забути я не можу!

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    То ж чому
    при Ньому не залишився?
    Приймає кожного!

    ІV-й БЕСІДНИК
    Бо він—як ми усі— вино воліє пити.

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю...
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо...
    тихо, Маріє,—
    хай нас ніхто не чує.

    МАГДАЛЕНА
    Хто воскресив тебе, на Бога?!!

    ЛАЗАР
    Він...

    МАГДАЛЕНА
    Хто-Він?!!

    ЛАЗАР
    Назаретянин...
    (Шепоче.)
    Ходи зі мною—до Нього!

    МАГДАЛЕНА
    Він воскресив тебе—для мене?
    Де Він—скажи скоріш—
    нехай до ніг Йому впаду...
    нехай подяку зложу!
    Мій Лазарю, веди мене до Нього!

    ЛАЗАР
    Ходи за мною... о, ходи за мною...

    Магдалена встає.
    Простягає руку—іде за Лазарем.
    Тим часом серед бесідників рух.
    Залишають столи—тиснуться до виходу.
    При тому чути поодинокі голоси.

    І-й ГОЛОС
    Гей! Назарейчик тут проходить,
    браття!

    ІІ-й ГОЛОС
    То, може, з нами келихами вдарить!

    III-й ГОЛОС
    З чола прекрасного
    подайте руж-вінець!
    Нехай до учти з нами тут сідає!

    V-й ГОЛОС
    Може, розкошів врешті зажадає!

    VІ-й ГОЛОС
    Що назвабливіше—
    дорогу перейде.

    АССАХАР
    Погляньте... Магдалена йде...
    до Назарейчика...
    в усій красі своїй...

    Стоїть Юда остовпілий. З ним—Аре.

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Веди мене...
    веди мене до Нього, брате мій!

    Лазар зникає в натовпі. Бесідники на голос Юди
    повертають голови. Вигляд Магдалени дивує їх.
    Відгукуються голоси.

    І-й ГОЛОС
    Тремтячу руку простягла вперед!

    ІІ-й ГОЛОС
    Жене її бажання
    невситиме!..

    ІІІ-й ГОЛОС
    Чи Назарейчика також
    піймала в сіті?

    АССАХАР
    (з іронією—до Юди)
    Глянь!
    Магдалена—
    що тебе так любить!

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій, веди...
    веди мене мерщій...

    ІV-Й ГОЛОС
    Підем назустріч...

    V-й ГОЛОС
    З повними чарками!

    VІ-й ГОЛОС
    З вінками на чолах!..

    Магдалена наближається до виходу.
    П'яні співбесідники оточують її півколом у п'яних
    утіхах і вакхичних танцях. Надолі, недосяжнім для
    глядача, проходить хоровод учнів Христа—
    з Учителем на чолі.

    МАГДАЛЕНА
    (зупиняючись коло сходів,
    що ведуть на долину)
    Я—сестра Лазаря! Ти воскресив його,
    мій Пане!
    Славен будь!
    І будь мені коханим,
    о Христе!..
    (хвилюючись, продовжує)
    Назаретянине, що принесу Тобі
    в подяку?
    Всі багатства,
    котрі я маю, покладу в офіру
    до стіп Твоїх!..
    Або ж!
    Коли людина Ти—тоді невіста—
    несу я в розкошах красу
    моїх приваб!!
    Прийми їх, Пане мій,
    к собі в неволю...

    (Розхрестила руки— розкрила шати—чекає...)

    Христос дивиться на неї довго, уважно...
    Співбесідників охоплює неспокій... переляк...
    нічим не поянена тривога.
    Чути грізні окрики.

    І
    Кров стине в жилах!

    Опускаються їм рамена—випускають з обіймів
    вакханок.

    II
    Вино у чарах гусне!

    Випадають б'ються чари.

    III
    На скронях в'януть ружі!..

    Спадають їм вінці.

    МАГДАЛЕНА
    Дивись—яка прекрасна!
    Розгорися
    моєю звабою! Візьми мене,
    о Христе!!!

    (Дивиться очікуюче.)

    Не дивишся на мене?!
    Узри—і розгоришся!

    Пауза.

    Глядиш?! Не пломенієш?!
    Рамен не розкриваєш?!
    А знаєш—я їх розірву!

    (Поступає наперед—
    раптом припадає до землі, як прицьвяхована.
    Лякливим тривожним голосом продовжує.)

    Чому так сумно
    на мене споглядаєш?
    Вся тремчу. І в'яну... І хилюся
    до землі...
    До ніг Тобі клонюся!!!
    Як же дивно
    на мене дивишся, мій Пане!!!
    Погляд Твій
    в глибини серця мого проникає!
    Я чую очі
    Твої сумні, Пророче,
    на серця мого дно сльозу роняють
    гірку! Не плач, мій Пане!!
    А то—сама заплачу!!!

    Христос усміхається привітно, смутно.
    Хоровод проходить. Бесідники стоять закам'янілі.
    Магдалена хвилину стоїть, як взята на небо...

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Іду до Тебе..
    Йду!

    (Сходить зі сходів... Зійшла).

    Урочиста тиша.
    Луною пливуть слова невидимої вже Магдалени.

    О смутні... о слізні очі
    мого Пана...

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос.1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  33. Олександр Сушко - [ 2017.08.10 08:01 ]
    На пляжі

    Чому я ласий до дівчат,
    І тішать зір сідниці голі?
    Довкола пишний зрію сад,
    Тремтять мої ручиці кволі.

    Ота - метелик-махаон -
    Для мене недоступна круча.
    А та - трояндовий бутон,
    Ефектна, зріла і колюча.

    А ось - моргулька-шоколад,
    Обличчя - маска із ебену.
    В думках пружний хапаю зад,
    Тягну туди, де кущ зелений.

    А цю - вдихну і задихнусь,
    До ніг впаду листом осіннім...
    А жінка щиглем в лоба "лусь!",
    Під хвіст заїхала коліном.

    Не учинив солодкий гріх,
    За спину заховав лабети.
    Жона в руці трима батіг,
    Жене додому кашу жерти.

    10.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (2)


  34. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:00 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'ява VІ (продовження 6)
    З'ЯВА VI

    Ті ж, заходить Юда.

    ЮДА
    Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
    до тебе... як тебе бажаю
    у п'янім прагнень шалі!
    Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
    від тих всепожираючих вогнів,
    котрі в мені ти запалила!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Дай уста...
    я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
    розпломенію твої груди! Чуєш...
    Пожари степові в мені гуляють!
    Вбери їх, Юдо, в себе...
    ...Чую вже—
    твої рамена повняться вогнем,
    наснажуються хтивістю і в'ються
    в напрузі пожадань!
    Вхопи мене... неси...
    Неси мене—щошвидше!

    П'яні голоси святкуючих бесідників
    на другому плані сцени.

    І-й БЕСІДНИК
    Вина сюди—а більше—потону
    нехай в вині!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    В такій хвилині
    сильніше серце б'є,
    на очі сльози плинуть...

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я нині
    в свої обійми світ весь захоплю...

    МАГДАЛЕНА
    Як львиця зранена
    в жарких пісках пустелі—
    я катулятись буду і ревти...
    занурюватись у твої широкі груди—
    бо небеса безкраї...

    ЮДА
    Як теє небо понад землею—
    понад тобою я зависну!

    МАГДАЛЕНА
    Подрімаю... хвилинку подрімаю...
    Не буди... о, не буди...


    ІV-й БЕСІДНИК
    Геть!
    Бо я готовий
    помірятися навіть з Богом!

    V-й БЕСІДНИК
    Ха-ха-ха-ха!..

    VІ-й БЕСІДНИК
    О, моя чудова... ходи до мене...
    ближче... ось сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Упийся... впийся... хай в розкошах млію
    як винниці на землях Енгаддії...

    ЮДА
    Я тобою спраглий—
    як росяною ніччю спраглий день
    спрацьований...

    VІІ-й БЕСІДНИК
    Тихіше...
    на Бога... тихше...
    бо іде до мене
    божественна... усміхнена...
    о мисль моя... натхненна...

    VІІІ-й БЕСІДНИК
    Хі-хі-хі-хі...

    ЮДА
    О Магдалено!
    Віддиху вхопити не можу!
    Ноги летять у прірву...
    сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
    Хай небес
    ті зоряні склепіння западуться—
    розступиться, розверзнеться земля—
    і хай поглине нас
    в огнисте своє лоно!
    Коли ж разом углиб її впадемо—
    здобудем небо!

    МАГДАЛЕНА
    Тож риньмо в прірву!
    Що нам світ цілий—
    коли самі собі ми стали світом!
    Нащо нам захвати усіх отих людей—
    коли самі захоплені на небо!!
    Нехай уже не будять нас тим криком,
    нас,
    що погрузли в снах
    без прокидання...
    (Тривожиться, тремтить.)
    Без про-ки-дан-ня...
    Так... Без про-ки-дан-ня...

    ЮДА
    Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
    мов хлипає...
    Рука палає жаром невгасимим...

    МАГДАЛЕНА
    Він не прокинеться... не збудиться—
    ніколи!

    ЮДА
    Хто—Магдалено! Хто...
    Про кого мова?

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Лазар не збудиться... не збудиться... не…

    ЮДА
    (голосно)
    Що?!! Брат твій не живе?!!

    Серед бесідників помітний рух.

    МАГДАЛЕНА
    Не гляне вже на мене—як і я
    на нього вже не гляну!
    (Плаче.)
    А прецінь я хотіла
    тебе узріти, Лазарю! Життям...
    життям би заплатила, щоб хоч раз
    побачити тебе, хоч раз єдиний!..
    До тебе бігла!..
    Допала твоїх порогів!..
    Впала, божевільна...
    О... Чуєте?
    (Звертається до всіх.)
    То тигри в серце впились пазурами...
    Згубила розум... А вони—допали...
    За твій поріг вхопилася зубами...
    За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
    Оті знущання—гострі, як мечі,
    вбивали в серце... Кидали болотом...
    Травили псами... і вже потім... згодом—
    каміння придорожнє підняли...
    Мене хотіли, як звіря скажене...
    Мій Лазарю!
    Твою сестру хотіли... як те скажене...
    звіря...
    (Плаче.)

    Пауза.

    Хотіла вмерти там!
    Тут вмерти—мушу!
    то ж бачиш, чом так прагну...
    торжества!

    (До Юди.)
    Я зараз так бажаю, як ніколи,
    отих пожарів, щоби нас сповили
    і вколисали... і перетравили...
    і зжерли!..
    На віки вічні...
    хочу заглушити... вдавити...
    втлумити оті терпіння...
    Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!

    ЮДА
    Думки мені мутяться—
    в очах темнота!

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю,
    чому в очах твоїх
    так темно—шат весільних
    не маю, Юдо!..
    ... що мені ті шати,
    коли я вбрана в пурпур королівський
    моїх жадань!..
    ... навіщо діадема,
    коли злотистий сміх богів, богинь
    ув'яз в моїм волоссі...
    ... і навіщо
    сплетіння руж отих,
    коли пахуче
    на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!

    ЮДА
    О, затопи мене вже... затопи
    потопом вогняним свого волосся
    злотистого!

    МАГДАЛЕНА
    Зависни на краю
    зворотнім уст моїх, а я потручу
    тебе в бездонну бездну...

    ЮДА
    На твоєму збуруненому лоні потону.
    Я потону навіки...

    МАГДАЛЕНА
    В глибини розкошів тебе я потягну...
    поглину...
    і зімкнуся над тобою...

    Пауза.

    А потім... потім...
    не на мілину—
    на сніжні пагорби моїх грудей
    я викину твій спраглий корабель,
    щоб віддихнув... спочинув...
    Мої води—
    збурунені, розхвилені, безкраї—
    ричати перестануть... і в мурчанні
    погрозливім закриють темну пащу...
    Мляні очиці їх поволі згаснуть...
    запрагнуть затишку...
    утихнуть...
    і зімліють...

    ЮДА
    О, моя Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Чую,
    як стихає, поволі утікає
    мені життя!

    ЮДА
    Що кажеш ти?!
    Чому мене тривожиш
    задаремно?

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожу!
    Кажу, що чую, Юдо!

    ЮДА
    Магдалено!
    О, дай мені іще хоча б хвилину,
    яку я вже зазнав! Тоді нехай
    помру з тобою, згину
    назавжди!
    А те щастя, що згорну
    собі на груди—
    протриває вічно,
    піде в безсмертя...

    МАГДАЛЕНА
    Добре... добре, Юдо!
    Допоки згасну я...
    допоки піду,
    відкіль нема звороту—
    напочатку...

    ЮДА
    Обіймемось смертельним ми охватом,
    як смерчі два,
    коли скидають пута...

    МАГДАЛЕНА
    Як хвиля та гіганська
    двох морів
    розбурханих—так напливу на тебе...
    Згорнусь в клубок вогню!..

    ЮДА
    Як дві колони,
    руйнуючись, вистрілюють вогнем!..

    МАГДАЛЕНА
    Відлунням розпачу поразимо ми небо!

    ЮДА
    Розіпнемо блискучу тінь
    над віком наших домовин...

    МАГДАЛЕНА
    І в безконечність ра́зом попливемо...

    ЮДА
    Так. Разом... разом...

    Пауза.

    (Тихо продовжує.)
    О, яка прекрасна...
    Як повна смаків неземних!

    МАГДАЛЕНА
    Тяжить волосся... Розплести мушу...

    ЮДА
    Я звелю прислузі...

    МАГДАЛЕНА
    Є лишень одна, як день ясний,
    що гідна розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма.

    ЮДА
    Скажи—прийде, тобі служити буде...

    МАГДАЛЕНА
    То—Аре...

    ЮДА
    (хоче її покликати)
    Зараз прийде сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Вона—невільниця...

    ЮДА
    Що з того,
    що невільниця...

    МАГДАЛЕНА
    Сьогодні тільки вільні
    служить мені повинні...

    ЮДА
    Буде—як ти кажеш...

    МАГДАЛЕНА
    Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
    Вертайся з нею!
    Я чекати буду...
    Вертайся!
    Хвиля наша близько...

    (Юда відходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.09 22:31 ]
    Лиш спокою хотілося
    Здається дивним все мені тепер це –
    Вечірня мла оповила сади.
    Легка печаль насунула на серце
    І стиснула, мов небо – хмарний дим.

    Й думки немов посіялися знову,
    Старіння мов химери навісні.
    Що навіть не хотілося й любові,
    Лиш спокою хотілося мені.

    Розчинення в нірвані чарівливій,
    Солодкий дим вдихати із небес.
    І після спеки – як одне з чудес –
    Вечірню прохолоду пить, як пиво.

    9.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  36. Олександр Сушко - [ 2017.08.09 19:48 ]
    Мова

    Я - чаклун молодий, гарячий,
    Виростав посеред орди.
    Ще не дяк. Але вже піддячий.
    Ще не скло, а шматок слюди.

    Вчуся вік ворожити Словом,
    Шити кріпко - до знаку - знак.
    На столі оберіг-підкова,
    Передав назавжди відьмак.

    Він могутній мольфар, відомий,
    Кожне слово - тяжка печать.
    Терпеливо навчає мови,
    Підбирає для зміни рать.

    Розвелося потвор чимало
    Прозомбованих до кісток.
    Знають слово єдине - "сало",
    Роззявляють ушир роток.

    Випікати чіпку заразу
    Навіть Майстру не стачить сил.
    Буде січа, війна, образи,
    Накопають нових могил.

    У перевертня виє паща -
    Щит надійний не задрижав:
    Захищає мене найкраще
    Рідна мова - жива душа.

    Кацапня у тумані човга,
    Поламала хиткі тини.
    Йди на захист своєї мови!
    Бий потвору! Чави! Жени!

    Зустрічаю зі школи сина,
    Він щасливий. Мені співа
    "Ще не вмерла моя Вкраїна!"
    Отже, мова іще жива.

    9.08.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.37) | "Майстерень" 5.75 (5.34)
    Коментарі: (2)


  37. Світлана Мельничук - [ 2017.08.09 13:33 ]
    ***
    Любов не потребує зайвих слів,
    Її розмова - порухи душі.
    А з наших зародились почуттів
    Не вІрші навіть, так собі віршІ,

    Де мало сенсу поміж вдалих рим.
    І "першоджерело" шукать дарма.
    Ще очі годні впізнавати, втім
    Вже серце не вискакує - нема.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  38. Світлана Мельничук - [ 2017.08.09 13:13 ]
    ***
    Біль минає не з роками.
    Біль проходить разом з нами,
    Як відходим в небуття -
    Значить, біль і є - життя.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:38 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваІІІ, ІV, V (продовження5)
    З'ЯВА III

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!
    Будь славен, Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую...
    Нехай чигають круки! Хай метають
    прокляттями на нас!
    Ми веселімось—пиймо!
    (П'ють.)

    А зараз вас, братове, залишаю...
    Йду по кохану, йду по Магдалену.
    Іду... Біжу... Узрять вони—і глянуть—
    на наших скронях ружі не зів'януть,
    в долонях чари не заледеніють,
    не заморозять п'яного вина,
    а при мені прекрасна Магдалена—
    моя кохана—зацвіте буйніше,
    задихає пахучіше—і вже на віки-вічні
    лишиться моєю...моєю... вічно...
    (Відходить.)

    З'ЯВА IV

    Вбігає Марта.

    АССАХАР
    Що?.. і ти тут теж?

    МАРТА
    Де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Готується до учти...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Чого від неї хочеш?..
    Не мути їй щастя...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Може й ти бажаєш—
    до столу з нами...

    БЕСІДНИК І
    Сядь—і почекай—
    надійде скоро...

    МАРТА
    Тож скажи нарешті,
    де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Від самого ранку—
    у гроні служби—
    змащує все тіло,
    вкладає шати...

    МАРТА
    Це брехня... брехня—
    де Магдалена! Де сестра моя!
    (Вибігає.)

    Бесідники вдаряють у келихи, п'ють.


    З'ЯВА V

    Вбігає Магдалена—волосся розвіяне...
    ...шати в безладді—тяжко дихає...

    МАГДАЛЕНА
    Віта... Вітайте!
    Час настав святковий!
    Веселіться! Тіштесь...
    У спільній радості я також потону!
    Я учти ще не прагнула такої...
    Є вина... ружі... жили палить кров!
    То наше свято—щастя нам належить!
    Агей! Вина—багато...
    (П'є.)

    О, як же добре! Кожна крапля п'яна
    паде і розхиляє мені лоно...
    запалює пожари невгасимі!
    дивіться—вся горю! Нехай і вам
    запломеніють лиця, кров пульсує....
    нехай тремтять рамена!
    Пийте! Пийте!
    (Наливає.)
    Вино навчить вас прагненню розкошів!
    Тож пийте з Магдаленою...
    (П'є.)
    Де Пан мій—Юда? Де є мій коханок?

    АССАХАР
    Зараз повернеться—пішов Тебе шукати!

    МАГДАЛЕНА
    Мене шукати треба? Я завжди готова!
    Зараз—як ніколи!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:21 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІ. З'яваІ, ІІ (продовження4)
    Дія ІІ

    З'ЯВА І

    Учта—рій співбесідників. Юда—бесідники.

    БЕСІДНИКИ
    Будь славен Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую!

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!

    ЮДА
    Будь славна, Магдалено—
    моя коханко!
    Приятелі, тіштесь
    моїм безмірним щастям! Все, що мав,
    я—син Іскаріоти—наказав
    на день святковий вам приготувати!
    зажийте тих веселощів, аби
    оцей день Юди довго пам'ятати!

    БЕСІДНИКИ
    …і день дочки Магдалю!

    ЮДА
    День святий, великий— обох коханців!


    З'ЯВА II

    Входять посланці архікапелана. Стають
    перед порогом.

    ЮДА
    Ба, навіть посланці архікапла́на
    прибули на бенкет,
    аби підняти
    величний келих і рознести блиск
    мого весілля:
    —Звольте на поріг!

    ПОСЛАНЦІ
    Гостини дому, що ганьбою вкрився—
    не можемо прийняти...

    ЮДА
    Ганьбою?... говоріть ясніш!

    ПОСЛАНЦІ
    Пере́люб—є ганьбою для людини.

    ЮДА
    Якщо для того тільки—відійдіть...

    ПОСЛАНЦІ
    Якої відповіді, Юдо, нам чекати?

    ЮДА
    А жодної...

    ПОСЛАНЦІ
    Як жодної?

    ЮДА
    Таку, принаймні, добре зрозуміють...
    Ба навіть Той, котрий стає щодня
    в оселі Божій—зрозуміє також,
    бо я сказав!

    ПОСЛАНЦІ
    Бо ти сказав!?. Послухай:
    від імені Того, хто нас прислав,
    тобі, Іскаріоте, сповіщаєм—
    від Храму Божого тебе ми відлучаєм,
    віднині не приступиш до святині...
    Офір твоїх не прийме вже вівтар!


    ЮДА
    Я маю інші вівтарі...
    На них душі моїй
    могутня вселюбов Отця
    явиться...

    ПОСЛАНЦІ
    Блазень!

    ЮДА
    То ви любов мою до Магдалени
    назвали перелюбством! Тоді знайте,
    що двох сердець ніколи не єднало
    таке святе і чисте почуття!
    Чого ж ви хочете?

    ПОСЛАНЦІ
    Прийшли до тебе, Юдо,
    від імені Того, котрий стоїть
    щодня в оселі Божій, нагадати—
    остережися тої ти ганьби...

    ЮДА
    Я те блюзнірство,
    як найпахучішу офіру Богу Ягве
    із глибини сердечної кладу...

    ПОСЛАНЦІ
    Нехай за учту ту, котру отут справляєш
    пахучі ружі в'януть, і нехай
    вина позліта в келиху замерзне,
    а серце перелюбки, як ті ружі,
    нехай зів'яне і заледеніє,
    як золото вина—тоді нехай
    навіки вже відступиться від тебе..
    Амінь!

    ПОСЛАНЦІ
    (Разом.)
    На віки вічні...
    Амінь... Амінь...
    Амінь...

    ЮДА
    А ті прокляття—нехай впадуть на вас!

    ПОСЛАНЦІ
    Сповнивши волю архікапелана— відходимо...
    (Відходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  41. Світлана Мельничук - [ 2017.08.09 09:26 ]
    ***
    Хай залишить дощ
    Пару ніжних строф
    На папері площ
    Срібленим пером.
    Запиши експромт
    На своє вікно,
    Пам'яті крилом
    Огорни його.
    Хоч недовгий вік
    Проживуть слова,
    Сонце вип'є їх,
    А любов - жива.

    ...Знай, що я також
    Цей цілую дощ.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (3)


  42. Олександр Сушко - [ 2017.08.08 20:32 ]
    Ближні
    "...як самого себе."

    Любити ближніх - справа то важка.
    Взаємини - жорсткі холодні брили.
    І часто підла родича рука
    Підштовхує підступно до могили.

    Онуки уподобали житло -
    Хворенькій бабці вкоротили віку.
    У кожному із нас дрімає зло,
    Приховує свою огидну пику.

    Ми пречудові, чуйні на словах,
    Але коли з'являються потреби -
    Приходить демон. І зсуває дах.
    Стовбурчить півень ввись кривавий гребінь.

    Навіщо пісня - є голодний рик.
    Про дар забудь - є позики, проценти.
    Потрібні гроші - сталлю горло "вжик" -
    І кандидат новий пливе у Лету.

    Ми - ближні. То ж на відстані плювка.
    Попасти - легко. Промахнутись - важко.
    І цупить син у нені п'ятака,
    Брудне матюччя бризкає із пащі.

    А ти - шануй. Прости усі борги,
    Лягай у ліжко з мужем після зради.
    Хай чоловік живе біля сохи -
    Не він потрібен, а його зарплата.

    Ми - ближні - нагострились на війну,
    Судитися звикаємо довіку
    За діточок, майно, межу дурну
    Під супровід прокльонів, гвалту, крику.

    Пропитий голос жебрає вина,
    Хиткої тіні долинають кроки.
    Ненависть - є. Любові - геть нема.
    У хаті шапарує мудрий брокер.

    Коли кохати ніц немає сил,
    То виручає шворка і бантина.
    Навіщо скніти в холоді, без крил,
    Здиратися недолі серпантином?

    Ми - ближні. А насправді - вороги.
    І не відступиш, бо довкола стіни.
    Позамовкали знічено богИ,
    Адама сп'яну виліпили з глини.

    Простого рішенця ти не чекай,
    Готуйся краще до важкого бою.
    Бо занесуть вперед ногами в рай,
    Вмиваючи ножа твоєю кров'ю.

    Роняє сльози мати на дитя,
    Колише батько зляканий колибу...
    Смакує чорту свячена кутя:
    Брат ріже брата. Підніма на дибу.

    08.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (5)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2017.08.08 19:17 ]
    Пророцтво
    Наче листя, літа побіжать за водою
    І довіку залишиться хтось удовою.
    Хто злобою кохання велике зневажив,
    То Боги покарають того самотою!

    8.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.6) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (6)


  44. Адель Станіславська - [ 2017.08.08 17:19 ]
    І нині
    Вилася гадина в серці лискучим тілом
    Падали зорі й згорали у мерехтінні
    Дерли на цур'я спокій днесь обімлілий
    Боліло

    Плакали очі - сухими лягали тіні
    Скроні негода собі фарбувала біло
    Присно й во віки гірке полину насіння
    І нині.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (3)


  45. Світлана Мельничук - [ 2017.08.08 11:59 ]
    Літнє
    1.
    Червневий день покоси сушить.
    У неба - сонячне чоло.
    Хмаринка на чубочку в груші, -
    Щоб тільки граду не було.

    2.
    Прилипне липень, як льодяник.
    Гав не лови, смакуй його!
    Бо сумувати ще зарано,
    ще літо, справді, ого-го!

    3.
    Дарує серпень хліб насущний.
    Лягає свіжа борозна.
    І тішиться плодами груша.
    Їй повезло, мені - хтозна...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:26 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'яваV (продовження3)
    З'ЯВА V

    Входить Марта. Магдалена—Марта.

    МАГДАЛЕНА
    Марто!

    МАРТА
    Стою обурена... Не вимовлю ні слова...
    Ніг на перед посунути не здужу...
    Лиш очі мружу—
    тут не так, як в мене!..
    Не звикла я, бо інше тут повітря...
    і світло інше... і довкола барви...

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожся, Марто! Підходь... Дай руку...

    МАРТА
    Дивно...

    МАГДАЛЕНА
    Що дивно, Марто?..

    МАРТА
    Я тобі сестра...

    МАГДАЛЕНА
    Про це я знаю...

    МАРТА
    А одначе...

    МАГДАЛЕНА
    Одначе?..

    МАРТА
    З сестрою щось не в'яжеться розмова.
    Як в домі цім інакше, ніж у мене—
    так інша в тебе річ, так інша мова!..

    МАГДАЛЕНА
    Завжди, скільки себе я пам'ятаю,
    завжди були не схожими з тобою,
    хоч від одної матері пішли...

    МАРТА
    Ти—в золоті коси... з очей блакиттю,
    з імлою туги в просторі зіниць—
    була Зорею вранішньою в небі...
    А я була при тобі, як земля
    та сіра... забруднена...

    МАГДАЛЕНА
    Я ж тебе волала,
    щоб ти пішла зі мною, хоч би раз,
    в пахучих збіж безкраї срібнозлоті...
    Я ж тобі казала,
    Що поза огорожею земною
    мільйон світів непізнаних живе...
    Бувало, піснею тебе
    все нянчу, ваблю,
    аби свій зір піднесла ти високо
    до зір... до неба...
    Ти завжди сиділа ... із оком
    у землю втупленим—
    твій погляд пригасав... і слух тупів...
    і сиротіла мова...
    Пощо сьогодні йдеш до мене знову...
    Адже ж відомо,
    як мене зовуть...

    МАРТА
    Я знаю... знаю...
    Тільки добре зваж,
    що привело мене сюди... Я чула,
    що торжество препишне ти готуєш...
    чи правда те, що кажуть?...
    (Підводить погляд.)
    О, яка ж
    ти гарна! Впізнати годі...

    МАГДАЛЕНА
    Що тобі до того—готую учту шлюбну.

    МАРТА
    Учта шлюбна—то радощі і щастя,
    і веселля...

    МАГДАЛЕНА
    Я повна щастя... Бо ж хіба не знаєш,
    що я вельможного Іскаріоти пана...

    МАРТА
    Чом не маю знати,
    коли ціла Юдея про це знає...
    (Понуро.)
    Про те , що привело мене Маріє,
    під твій покров...

    МАГДАЛЕНА
    (наказує службі відійти)
    Кажи... кажи на Бога...
    Ти чогось боїшся?!.

    МАРТА
    Правда... страх бере мене...
    Слова зав'язли в горлі...

    МАГДАЛЕНА
    Я готова
    все вислухати без тривоги...
    Бачиш—
    яка спокійна...

    МАРТА
    (твердо і понуро)
    Весілля
    не зможеш ти сьогодні святкувати.

    МАГДАЛЕНА
    Весілля
    не зможу я сьогодні святкувати?..
    А тож чому?..

    МАРТА
    Бо брат твій Лазар...

    МАГДАЛЕНА
    Зрікся... мене? Чи може...
    може прокляв?!. Скажи?..

    МАРТА
    (скам'яніло)
    Ні... Лазар... не живе...

    МАГДАЛЕНА
    Не живе?!
    О Лазарю, о брате мій коханий!

    МАРТА
    З тим і прийшла до Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    Лазар не живе! Нема вже Лазаря!
    Погасли його очі... Лице—холодне,
    мертве, як той камінь
    могильний... Лазарю!

    (Тихіше.)
    Не чує...
    Такий байдужий... мовчазний... Устань!
    Устань, мій брате! Я тебе благаю—
    Марія... я... сестра твоя... Устань!—
    Мовчить—не чує... Холод на обличчі
    закам'янілім. Руки... руки дай!
    Мій Лазарю, холодні твої руки!
    Без руху... без чуття... закостеніли...
    Не дихаєш! Не глянеш на Марію—
    сестру свою... Відкрий повіки!
    Глянь!

    (Глухо.)
    Паде повіка, наче трумне віко—
    безладно... глухо... тяжко... Не живе!
    О, Лазарю!

    (Опановує себе.)

    Агей, Аре,
    подай мені святкові шати—швидко!
    ... Дай мені сукню, ткану з блискавиць,
    що блиск несе такий, аж очі всліпли
    невольницям отим, що її шили...
    ... Подай мені коралі, ті, що сонць
    конаючих стають кривавим криком
    в морській безодні стигнучім.
    ... Клади...
    вінець на скроні—ружами увитий,
    ті ружі квітли в Юдиних садах,
    коли ронило небо сльози жалю, неначе зорі...

    МАРТА
    Сестро... що ти кажеш—
    навіщо тобі все це?

    МАГДАЛЕНА
    Прагну бути
    такою гарною, як ще не був ніхто...
    ніколи...

    МАРТА
    У такій хвилині
    ти дбаєш про красу?
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій!
    До тебе поспішаю на весілля!
    А весілля буде,
    якого досі не було!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (2)


  47. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:17 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІ. З'яваІІІ, ІV (продовження2)
    З'ЯВА III

    Входить Юда. Магдалена—Ассахар—Юда.

    ЮДА
    Вітай, мій Ассахаре!
    Як там твоє посольство!

    АССАХАР
    Сповнив його гідно і щасливо разом!
    Ніхто нам не відмовив.

    ЮДА
    Значить, будуть всі!
    О, як же тішуся!..
    Тобі я вдячний...

    АССАХАР
    Я радий теж над міру,
    що твою коханку—прекрасну Магдалену—
    кожен рад учтити.

    ЮДА
    Тож буде учта шлюбна, про котру
    ціла земля Юдейська
    розказувати буде!

    АССАХАР
    Не інакше, Юдо.
    Час мені... Відхожу. Прощавай!
    Прощай, о Магдалено!

    З'ЯВА IV

    Магдалена—Юда.

    ЮДА
    Ти моя... моя!
    Мені належить... округлість перс
    і пал твоїх очей,
    і тіла твого квітнучі розкоші!
    Моя... мій квіте сонячний Магдалю!
    Моя—нікого іншого!
    Чи правда?

    МАГДАЛЕНА
    Твоя... твоя...

    ЮДА
    Відтепер
    ходити будеш в пурпурі і злоті!
    Лиш пожадай,
    я до Опгір спроваджу кораблі
    по золото, по дерево тинове,
    по камені коштовностей—для тебе!
    …Що мені тепер
    маєтки дорогі, коли волосся
    злотого хвилею лоскоче мені руки,
    цілує рам'я, обплітає шию!..
    ... Що пахощі тепер мені чарівні,
    коли з коралової чари уст твоїх—
    спиваю я розкішне благовоння...
    ... Що міць Отця, могутність мого Бога,
    коли в своїх долонях я тримаю
    кулясті твої перса.
    ... Що для мене... що під землею...
    на землі і над...
    ... Що... що мені... дочко Магдалю...
    що, моя коханко!..

    МАГДАЛЕНА
    І завжди...
    завжди мене отак кохати будеш?

    ЮДА
    Допоки в очі,
    оті, що дивляться на мене, промінець—
    хоча б слабенький—проникати буде...
    Допоки є чуття в отих руках...
    і віддиху в груді, і крові в жилах!..

    МАГДАЛЕНА
    О, як же мені хороше з тобою,
    сину Іскаріоти! Як же добре...
    Мов біла летна хмарка потону
    я в шкаралупці губ твоїх гарячих!..
    В тьмяній... бездонній ночі
    твого вогкого плетива волосся
    вколишуся... принишкну... розтечуся...
    В стальних рамен охваті,
    як в скельнім кратері—запалюся вогнем...
    окропом закиплю... і затремчу,
    неначе в лихоманці...

    І вибухну—і спопелю—залию—знищу!

    (Встає і подається наперед.)

    ЮДА
    Ідеш до мене, наче хвиля з моря—
    запінена, збурунена... Пливеш...
    відхлинеш і готуєшся до скоку...
    і розверзаєш своє бездонне лоно—
    Магдалено!!!

    МАГДАЛЕНА
    (сахається від нього)
    Який же ти страшний... непереможний
    із блискавкою тигрячих зубів...
    із бурею, розбурханою в грудях...
    і велетенським розмахом рамен!..
    Важка і грізна хмара напливає—
    пливе чолом, що думи зборознили,
    пливе на очі... порива...тручає
    вітрила напнуті!
    Блиск... грім—і я твоя!..
    (Падає в його обійми.)

    Пауза.

    ЮДА
    А в хвилі відпочинку і спокою
    сидітимеш ти на слоновій кості—
    на троні!..
    Дорогі пацьорки
    твоє обляжуть тіло—
    кривавим криком сонця на заході...
    Рубіни, аметисти і опали
    тебе обсядуть зорянистим роєм...
    а ти... ти станеш тишею надвечір
    і будеш прясти розкоші нічні...
    Чекатиму я— втулений у тугу,
    у прагнення, у пожадання вічне!..
    Ми створимо самі для себе рай
    утрачений... Затемнить подив
    обличчя сонцю... Примружить очі зорям...
    Сам Бог-Отець здивує!!!

    МАГДАЛЕНА
    Здивує Бог-Отець... простягне руки—
    і поблагословить... І роз'ясниться
    Його чоло правічне,
    коли побачить з неба, скільки щастя
    знайшло собі тих двоє,
    котрих рукою викинув на землю,
    прокляту плодом...
    І може... дивлячись на нас—Він спогадає
    той світлий день,
    той шостий день творіння,
    коли стояв перед найбільшим ділом,
    яке вродив, — тоді Великий Ягве
    не сказав ні слова, лиш голову схилив
    в важкій задумі...

    ЮДА
    Він, дивлячись на нас, нарешті скаже:
    "Так!.. Добре Я вчинив!"

    МАГДАЛЕНА
    О, добре... добре вчинив Отець,
    коли звелів тобі
    мене сягнути хтивою рукою...
    Чи мить оту щей досі пам'ятаєш?

    ЮДА
    Так, пам'ятаю...
    Ти тоді стояла ціла у тремі...
    Уста твої тремтіли... і рамена...
    тремтіли перса, наче два ягнятка,
    заблуканих у бездоріжжі...

    МАГДАЛЕНА
    Ти ж... вхопив мене
    у панцир пломеніючих рамен,
    поклав мене цілу собі на груди
    киплячі... а залізними руками,
    неначе острогами блискавиць,
    на клоччя рвав і шарпав мої шати...

    ЮДА
    Стала тоді враз
    ціла ти сніжно-біла, як вершина
    Кармелю...

    МАГДАЛЕНА
    Перший раз
    твоїм очам явилась я такою!..
    А до того
    була сповитим в листя охоронне—
    квітковим келихом,
    з котрого пив
    той, кого гнала туга...
    і палила спрага
    мрій, ще не знайдених...

    ЮДА
    О Магдалено! Правда,
    що першим оглядав тебе такою?

    МАГДАЛЕНА
    Правда... Як правда те— що стала я твоєю...

    ЮДА
    Щастя мить...

    МАГДАЛЕНА
    Як правда—що барвисто спалахнула
    веселкою, як чару кришталеву
    моїх приваб поставив ти під сонце...

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Тобі служити прагну...
    Твоєю зостануся навіки, щоби тільки
    стояти так... під сонцем... без кінця...

    ЮДА
    Те сонце—
    я запалив для Тебе!
    Не зайде воно, не згасне!
    Тільки будь моєю—
    моєю розкішшю бездонною і щастям,
    щоразу більшим!

    МАГДАЛЕНА
    Дам тобі я щастя,
    якого ти ще й досі не зазнав!
    Дам тобі щастя, дам тобі і розкіш,
    яка тебе ніколи не наситить—
    ніколи!
    ... Як той скупий, що золота жадає,
    отак тебе жадання розгойдає,
    буде змагатися... рости... просити пити—
    навіки невичерпне...
    навіки ненаситне...

    ЮДА
    Навіки невичерпне..
    Навіки ненаситне...
    (Зостаються в обіймах.)

    Тепер відходжу... Повернуся впору...
    Погляну, як готуються до учти.
    Коли ж проб'є, надійде час святковий,
    явись тоді в усій красі, як є!
    Хай споглядають:
    ... божественні ті бедра, що бажають
    зімкнуться, неначе два рамена,
    обіймів спраглі...
    і твою... зарожевілу звабу—
    в пориві і гарячім, і пестливім...
    ... і твої стопи—промені ясні,
    котрі біжать вздовж тіла
    в поцілунку...
    ... і лоно твоє збурене на ньому—
    нема спасіння!!!

    МАГДАЛЕНА
    Говори—
    хай слухаю!
    Твої слова, мов та кипляча лава,
    у спраглу кров стікають... опадають—
    і в сітку вогняну оповивають
    все моє тіло...

    ЮДА
    Говорив би так... постійно...
    без кінця... Але я мушу
    відійти... А—ти?

    МАГДАЛЕНА
    Допоки до мене вернеш—я отак...
    (Розкриває обійми.)
    отак чекати буду...

    ЮДА
    О моя Магдалено!!
    Агей, невольники!
    А прислужіть-но Пані!

    (Відходить.)

    Входить прислуга—невольники з начинням до миття ніг
    і флаконами, повними пахощів.

    МАГДАЛЕНА
    Ваш Пан справляє учту—
    мушу прибратися...
    Велика учта буде!

    Магдалені подають начиння з водою.


    ГРЕК І
    (На краю сцени)

    Поглянь на ноги...
    Вони спішать зануритись у воду,
    як дві вівці, коли пасуться в травах,
    виблискуючих росами...

    ГРЕК II
    Дивись,
    чи не помильні очі—
    два білих... молодих серпа
    ясніють...

    ГРЕК III
    Похилість пліч її, неначе спад
    тих многих вод, що рвуться в глиб
    бездонну...

    МАГДАЛЕНА
    Аре, мені волосся розплети...

    АРЕ
    О Пані!
    Як я до них доткнуся...
    мої пальці!..

    МАГДАЛЕНА
    Маєш білі, м'які— як ті пушки весняні.

    АРЕ
    Ясний день
    тобі прислужно гідний розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма!

    МАГДАЛЕНА
    Не лести мені, Аре...

    АРЕ
    Тебе кохаю, Пані!
    Дивлюсь на Тебе—і мені здається,
    що бачу небо рідної землі...

    МАГДАЛЕНА
    Чи тільки за землею ти так тужиш?

    АРЕ
    Не тільки за землею—і за небом...
    А моїм небом був мені...

    МАГДАЛЕНА
    Коханець!.. Бідна моя Аре...
    А гарним був,
    скажи?

    АРЕ
    Як брат Твій—гарним був,
    кохана Пані...

    МАГДАЛЕНА
    Як брат мій...
    Ти бачила його не раз, Аре...
    Що правда, гарний?

    АРЕ
    Як мій коханець!

    МАГДАЛЕНА
    Якби ж ти тільки вглиб
    його душі поглянула!

    Душею
    мене він заколисував,
    а серцем...
    а серцем—годував,
    коли була дитям...
    Люблю його над зорі... і над сонце...
    і над повітря—навіть
    над життя.

    АРЕ
    І він тебе,
    о Пані,
    рівно ж любить...

    МАГДАЛЕНА
    Відкіль ти знаєш?

    АРЕ
    Бачила не раз, як його очі
    лишень тоді в безодню поринали,
    коли дививсь на Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли гладив
    моє волосся, до грудей тулив,
    і піснею вколисував, що клалась
    тривожною і вітряною млою...
    перловою... чадною...

    АРЕ
    (під впливом згадок)
    ... Коли тремтячою рукою обплітав
    Твої рамена—як Тиберіаду—
    ласкають в братніх ласках
    береги...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли водив мене в світи,
    в котрих тонула,
    як в спраглій глушині—лякливий плач
    пастушої сопілки—тоне.. .никне...
    Пауза.
    Дивно то, Аре, що не прибув ще...
    Учта зовсім близько...
    Його ж—нема...

    АРЕ
    А може... не прийде він.

    МАГДАЛЕНА
    Що ти кажеш?

    АРЕ
    Адже казав до Тебе:
    "З кожним днем
    моя до Тебе довшає дорога...
    В твої пороги вхожу несміливо...
    Я бідним є, а тут—багатства... розкіш..."

    МАГДАЛЕНА
    Казав так Лазар?..
    Правда... так казав?!.
    Ні, не може бути!

    Входить Невольниця.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Пані,
    там якась жінка прийшла до Тебе,
    бачити бажає...
    Я їй казала, що небавом учта
    що ти збираєшся на час отой святковий...
    Так не зважає ні на що—
    наполягає...


    МАГДАЛЕНА
    До мене жінка?
    Хто ж би то мав бути?
    Скажи—нехай заходить.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Як накаже Пані...

    (Виходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  48. Світлана Луцкова - [ 2017.08.07 22:21 ]
    " - Що ти бачиш, далекий Боже?"
    - Що ти бачиш, далекий Боже?
    З ким окрайця пісного ділиш?
    Чи на аркуші світу пишеш?
    Біле ж...

    Може, чуєш, правдивий Боже,
    Як спадає довічна тиша
    На садки у димах півоній
    І вишень?

    Достигає у мушлі ока
    Мого суму бліда перлина.
    Що ти бачиш, питаю? - Море.
    Піна...

    2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  49. Світлана Луцкова - [ 2017.08.07 22:44 ]
    "Як неводи - проміння золоте..."
    Як неводи - проміння золоте.
    Кого любов у неводи зловила?
    Край озера магнолія цвіте -
    Кораблик паперовий без вітрила.

    Води не ранять гострі скалки дня.
    Вода не зберігає кіл і колій.
    Пливу собі крізь вечір навмання.
    Довкола - тиша й човники магнолій.

    ...Раптовий дощ, рубнувши із плеча,
    Жбурнув униз розквітле і прекрасне.
    Любов - то серце. Серце - то свіча:
    Повіє вітер, - і вона погасне...

    2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  50. Олександр Сушко - [ 2017.08.07 19:59 ]
    Лісова пісня (сучасна версія)
    Ох, і мавка попалась, вогниста!
    Пахне дубом. Насправді ж - вулкан!
    Одриваю з вінка її листя,
    Витанцьовую хтивий канкан.

    Очі діви, неначе у рисі,
    Дикуваті і трохи лихі.
    Її стогони - музика, пісня,
    Увертюра кохання, жаги.

    Під такою до ночі сконаю,
    Розірветься життєве шатро.
    Самогубця не пустять до раю -
    Брязне брамою лютий Петро.

    З неба крапле. Ліс пахне грибами,
    Чемно бриль опустив боровик.
    Він не буде тривожити даму:
    Хоч із лісу, але ж - чоловік.

    У дикунки нема пієтету,
    До лампади моя сивина.
    Душу тягне у темряву, Лету,
    Прагне випити сили до дна.

    Та у мене доволі нестриму,
    Є малий та вагомий секрет.
    Добровільна скінчилася схима:
    Був - монах. А однині - поет.

    У печері гнув спину роками,
    Око зріло лампади, пісок.
    Та пішов несвятими стежками -
    Нині руці тримають сосок.

    З лісовичкою тішуся ловко,
    Катуляюсь як жук-скарабей.
    Хай пізнає голодного вовка
    І не губить нещасних людей.

    Утекла понадвечір у хащі,
    Вовкулакам доносить плачі,
    Сипле сльози солоні їм в пащі.
    Я ж вичісую з чуба кліщів.

    Ліг удома спочити на лавку,
    В грудях пусто (оце відкриття!).
    Таки душу поцупила мавка,
    А без неї - навіщо життя?

    Вицвітають майори та айстри,
    Та несила одвести біду.
    Стану я незабаром Чугайстром,
    На загибель лісниць поведу.

    07.08.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.34)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3