ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.08.23 18:41
Із Анни Ахматової

В Кремлі не йде життя - Петро це певно знав,
Там звірства древнього іще кишать мікроби;
Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
Та самозванців чвань, та скін народних прав.

(2015)

Юлія Радченко
2019.08.23 18:14
Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
Та третя зозуля з моєї старої верби знов мені накувала біду.
Була вона дуже самотня, німа, її голос трем

Ірина Залюбовська
2019.08.23 17:25
В зелень поєднані золото й просинь.
Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
Осінь стрілою крізь серпень летить:
плаче - болить.

Вмите росою, туманом повите,
прийде замріяне бабине літо.
Осінь струною в повітрі дзвенить:

Нінель Новікова
2019.08.23 15:30
Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
Вдихну аромати п’янкої знемоги па

Марія Дем'янюк
2019.08.23 14:53
Місяць-серп бере у руки нічка,
Буде зорі в темнім небі жати,
Ще палають ясно зоресвічки,
Та пора світанок сповивати.

Сніп рожевий зорей світоясних,
Хай угледить ясночолий ранок -
Сяєво думок, надій прекрасних

Віктор Кучерук
2019.08.23 13:14
Я іду, обтяжений роками,
Втомлено радіючи життю, –
І щораз дивуюся без тями
Кожному новому відкриттю.
Скільки їх, неждано й безупинно,
Видимими робиться мені
В час оцей, коли роки повинні
Погасити тліючі вогні

Сергій Губерначук
2019.08.23 12:08
Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади завжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,

Тетяна Левицька
2019.08.23 11:37
Коли не шукаєш - не знайдеш тоді.
Ніхто не озветься на біль і поразку.
В чужім пересерді, в байдужій юрбі
у саван закутати долю не важко.

Без скиглення, смутку пустих нарікань,
усіх не вини ти в своїх долепадах.
Зри в корінь падіння, розверзлася

Олена Малєєва
2019.08.23 07:38
Ластівка впала з неба
Десь за оті кущі...
Не знаю, чи жити треба
Отак навпростець, мерщій.
Вітер волоссям хапати,
Спраглі шукати вуста,
А по ночах рахувати
Рудих слоненят до ста.

Микола Соболь
2019.08.23 06:17
Давно відомо, що життя це – рух
І молодь він підштурхує до сили.
В здоровім тілі є здоровим дух!
Лінь доведе любого до могили.

Сигнал свистка. Всі, хто живий – ставай!
У дві шеренги. Нумо на зарядку!
Фізрук – останній в школі самурай.

Олена Малєєва
2019.08.22 22:39
Тане морена...
Музика дивна.
Ти, мов струна.
Я неземна, я навіжена
Дивна, скажена.
Твоя. Одна.

Ти зовсім близько.

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Олександр Сушко
2019.08.21 09:54
В групі цій обожнюють любов,
Хай не справжню - та з ліричних віршів.
Почитав - розплакався, їй бо!
Бо чутливий, серце вельми ніжне.

План такий: сідай на табурет,
Умикай комп'ютера-шайтана.
Тортик в зуби - й хутко в інтернет,

Тетяна Левицька
2019.08.21 08:03
Не кличу темні ночі -
самі приходять нині.
Лякають поторочі,
але світанки сині
знов розганяють хмари,
і огортають душу.
Не тільки про стожари -
про біль писати мушу.

Олексій Кацай
2019.08.20 19:37
ледь стримуючи шал,
по влучно зламаній прямій,
яка окреслює квартал
моєю тінню, а у ній –
пітьма,
в якій сховавсь крутій,
що всі прямі усіх надій
зламав уранці крадькома.

Микола Соболь
2019.08.20 14:56
Середньостатистичний пацифіст
Країну тягне у багно війни.
Вже краще м'ясо пожирати в піст,
Аніж рожеві уявляти сни.
На побратимі веселиться крук,
Очата не закрив (хоч охолов)
І автомат не випустив із рук –
Козак, боєць… Ніяк не із хохлов.

Олена Побийголод
2019.08.20 14:06
Із Василя Олександрівського (1897-1934)

Біле розложисте поле,
віхи край довгих доріг;
серце від смутку та болю
я захистити не міг.

Млиста негода злоститься...

Олександр Сушко
2019.08.20 11:31
Я для кошерних гоїв, мов шпичак,
Бо наскрізь бачу їх гендлярську вдачу.
Малеча перестрибує рівчак,
А хохлачок через державу скаче.

З м'ясцем-сальцем на ярмарок спішить,
Ярмолку й пейса бгаючи під шапку.
Відкрийся, друже! Скинь тягар з душі!

Сергій Губерначук
2019.08.20 10:55
Мій палац стоїть на кордоні
архітектури і декорації.

Люди-ляльки живі-картонні
зазнають трансформації.

Лише одна половина – сцена.
Інша – глибока оглядна зала.

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
О що під серцем жаско млоїть?
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Негода
2019.08.11

Дмитро Заєць
2019.08.06

Світлана Короненко
2019.08.06

Анастасія Романюк
2019.08.04

Аврора Милосская
2019.08.01

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Сергій Губерначук - [ 2019.08.23 12:20 ]
    Гімн Президенту України
    Коли кордони розривали Україну,
    єдиний розділяючи народ,
    з громади за́вжди піднімалася людина
    і рятувала від лихих негод.

    За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
    що Україна в нас – на всіх одна,
    що той, якого люди більшістю обрали,
    встановить мир, і відійде війна!

    Чи то у княжий час, за ге́тьманства чи панства,
    чи то в роки імперій, орд чи рад –
    з народу за́вжди справжній лицар піднімався,
    щоб повернути незалежний лад.

    Нерідко гинули в борні святі герої,
    та нашу пам’ять не розбити вщент!
    І на фундаменті історії старої
    постав наш Український Президент!
    _______________________________

    Приспів:

    Президент України –
    наша гідність і слава!
    Перше слово країни
    і обличчя держави.

    Хай лунатиме за́вжди
    вільний голос людини!
    Є апостолом правди –
    Президент України!
    _______________________________

    Не раз останньою надію обирали,
    коли планета гинула в диму.
    Все ж, незалежність ми без воєн відстояли,
    свободу всю довіривши йому.

    Нас до майбутніх ер ведуть далекі гони
    по українських вистиглих житах.
    Йому вручив Господь ключі для охорони –
    тризубий герб і синьо-жовтий стяг!

    Бо доля нації робити і творити
    історію сьогодні й повсякчас,
    а Президент хай вознесе молитви
    за нашу Україну і за нас!

    _______________________________

    Приспів.

    12 вересня 1999 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 288-289"


  2. Любов Бенедишин - [ 2019.08.22 12:51 ]
    (Роз)минання
    Якщо не вчора, не сьогодні -
    тоді колИ ще?

    ...Зненацька виринув з безодні,
    на смуток ближче.
    Душа тремтить
    шалено-рвійно:
    чи в рай, чи в пекло.

    - Привіт!
    - Привіт...

    ...Живи спокійно.
    Я вже далеко.

    20.08.2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  3. Сергій Губерначук - [ 2019.08.22 11:02 ]
    Фенікс
    Повертаються тіні, голосить луна,
    сірі звірі збираються по́ночі,
    десь у лісі думок є стежинка одна,
    по якій ти шукатимеш помочі.

    З купки попелу Фенікс зорею злетить –
    несподівано Божою іскрою –
    ти усе зрозумієш на деяку мить,
    мов молитвою станеш розкритою.

    Ти оціниш цю мить понад міру життя,
    ти зіллєшся, мов золото з променем,
    ти питатимеш по́тім: "Це я, чи не я?"
    і народишся вдруге за спомином.

    2 серпня 2001 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 165"


  4. Сергій Губерначук - [ 2019.08.21 11:06 ]
    Заповідник
    Озеро.
    Човен.
    Глибока вода.
    Біле латаття
    пливе у серпанку.
    Сонце розсохлось,
    за світ загляда,
    обрієм зрізане, ніби рубанком.

    З берегу вільхи, мов діви старі,
    глянуть у воду – і знов одсахнуться,
    їх сережки при осінній порі
    з блиском дешевим…
    і не продаються.

    В їхніх верхів’ях живуть голуби,
    й тиша повітрям тонесенько дише…
    Лебідь зірве́ її з висі – в глибінь
    й біле, як лілії, пір’я облишить.

    Дробом свинцевим уражено дух,
    щастя забито з чиєїсь рушниці!,
    літо летить, мов розстріляний пух,
    падає, падає в лапи до вбивці…

    Як заповідно буває без нас,
    риба нелякана в озері грає.
    Опісля битв
    переможений час
    разом з птахами
    і нами
    вмирає.

    22–23 серпня 1994 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 67"


  5. Сергій Губерначук - [ 2019.08.20 10:03 ]
    Інший ракурс
    Мій палац стоїть на кордоні
    архітектури і декорації.

    Люди-ляльки живі-картонні
    зазнають трансформації.

    Лише одна половина – сцена.
    Інша – глибока оглядна зала.

    Дія перша! "Сьогодні трава зелена," –
    сівши в чорну траву, коломбіна сказала.

    Підіймалися хвилі овацій людьми
    й билися в склепах театру в антракті.

    З коломбіною пили какао ми
    й животи розривали на клапті.

    Дія друга. Її цілував арлекін.
    Світло впало на справжні укуси!

    "Ти ревнуєш?!" – вищала вона, а він
    гарцював на червоній траві від спокуси!

    У фіналі схопилися з місць глядачі,
    розідрали завісу і сцену бомбили.

    Коломбіні гіпси накладали вночі.
    Арлекіна цвяхами до сцени прибили.

    Скрізь дрижали фіктивних афіш мандражі,
    оголошуючи карнавал.

    Режисер зняв пенсне на тій межі,
    за якою – провал.

    18–24 лютого 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 83"


  6. Сергій Губерначук - [ 2019.08.19 10:47 ]
    Розлогі простори розораних нив...
    Розлогі простори розораних нив,
    роззорених сутінок темне безмежжя.
    Я йду по землі, бо бажання звільнив
    і більш не літаю в світи протилежні.

    Я йду по ріллі на те світло земне,
    яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
    Я йду, щоб бездумно любили мене
    і били бездумно по втомленій спині.

    Коли з висоти обрій – кругла земля,
    коли горизонт – кінчик власного носа,
    то вже і нема порівняння для "я",
    яке невагомим здійня́лось у космос.

    Я йду по терезах чутливих, земних,
    кладу в тарілки свої кроки новенькі.
    Хтось гирею буде і, впавши на них,
    ціну дасть високу, ціну дасть маленьку.

    Лиш грудочка ґрунту – планети вага,
    вміщає розлогі простори і ями.
    Я знаю: її не розтопче нога, –
    бо йду я спокійно, своїми полями.

    12 січня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 10"


  7. Олександр Сушко - [ 2019.08.18 17:27 ]
    М'якеньке
    На трон, буває, лізуть по приколу,
    І хоч із цього діла завжди пшик -
    Володаря не критикуй ніколи,
    А будь розумним, віршики пиши.

    Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
    Безпечно й до вподоби читачам.
    Тому, братва, візьму себе у руки
    І поламаю критики меча.

    За слово правди не дають медалі,
    А от за "Гав!" - опинишся в суді.
    Наквецяю...рожевих пасторалей
    Про хтиві поцілунки пишних дів.

    Про зойки страсті солодкоголосі,
    Сплетіння рук, периноньки м"які.
    Із двох стволів - поезії та прози,
    Влупив, аж у Пегаса дрижаки.

    На ці "труди" наснажує Ерато.
    А потім, як минеться творчий сказ -
    Хвалю, як дід мій - раб - священну владу....
    Ну, як віршець? Не потривожить вас?

    18.08.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  8. Ірина Вовк - [ 2019.08.18 11:20 ]
    Хочеться світла і літа...
    Хочеться світла і літа,
    І смаку ожинного ще…
    Хочеться з неба злетіти
    Теплим дбайливим дощем…
    Щоб ані схлипом, ні стогоном…
    Ані розхвиленим сном…
    Щоб лише шелестом-гомоном
    Липових віт за вікном.
    Щоб на старенькому човені
    Легко на світлій воді.
    Щоб у липневій у повені
    Було сутужно біді…
    Всьому лихому – незатишно,
    Підлому, заздрому – теж…
    Далі від злої ненависті
    В плавнях людських безбереж…
    Хочеться світла – а на тобі! –
    Грузни у вогкість земну…
    Лиш не здригнися при катові,
    Пісню завівши сумну.
    Слово зронивши зневажливе,
    Думку згубивши ясну –
    Так, наче болістю вражений
    Місяць у ніч потонув.
    Бачиш, зелена дібровонька,
    З урвища пнесь до узвиш…

    Чи ж то про вовка промовонька –
    Цей мій розбурханий вірш?!


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  9. Сергій Губерначук - [ 2019.08.16 12:18 ]
    Склади мене…
    Склади мене у рухи неповторні,
    як Дух Святий, повз пальці відпусти,
    а всі думки мої, мов землі орні,
    осяй-осій зерном густо-густим!

    Прокинься, люба мріє ясночола,
    сльозою світлою до поцілунку з вуст!
    Не згадуй вічні вчора й позавчора!
    Лети ще вище, звідки час відпуст!

    На всій меті своїй крапо́к настав яскравих,
    у фарбах неземних, де барвів ніц,
    щоб я промчав між них, як між обставин,
    в олімп любові, подолавши бліц!

    Це звершення – твої, бо я з тобою,
    як з Богом ця ікона при стіні!
    Перехрестися серцем і любов’ю,
    закохана собою по мені.

    2010 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (5) | ""Перґаменти", стор. 93"


  10. Сергій Губерначук - [ 2019.08.15 10:50 ]
    Рампа Часу
    Хай одержимість проповідує в самотності
    підвладній тіні й тиші наростаючій,
    як той актор, глухий до непристойності,
    масивний вірш по-менторськи читаючи.

    О, Рампо Часу! Ти освітиш кожного!
    Усі страхи́, кошмари, нісенітниці!
    Безглузду епопею зла художнього
    перекладеш з часописів в обітниці!

    Земля комусь холодні ноги вигріє.
    Чоло гаряче довгий вітер вистудить.
    І все мине – але ніхто не виграє,
    хіба що просто привселюдно виступить.

    В інакший час ми все б жили надіями,
    отримуючи псевдокатеґорії.
    О, Вічна Рампо! Дай антракт між діями!
    Зміни порядок виходів Історії!

    25 березня 2003 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 206"


  11. Сергій Губерначук - [ 2019.08.14 10:12 ]
    Сич озирнувсь на пломінь ранку в лузі...
    Сич озирнувсь на пломінь ранку в лузі,
    калина луснула, привалена крильми,
    в очах його по невира́зній смузі
    між рос і перевесел бігли ми.

    Стерня гаряча, як прожогі сльози,
    як сонця щем, що ссе полісся край,
    той горизонт, де в золоті всі кози
    для юних нас, хто спив чарі́вний чай.

    Там ніч пройшла, світанок спав з калини,
    і голуба незаймана любов
    звільнила цно́ту, вискочила – й лине
    під мій неперевершений покров.

    За мною, люба! – В перший день рожевий!
    Щоб гай гудів! – А сич рубав дерева!

    19 червня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор 75"


  12. Олександр Сушко - [ 2019.08.12 20:17 ]
    Самота
    Нині, кажуть, літо. А у мене осінь,
    В безвісті глибокій гибіє ашуг.
    Вичавили з групи, як чиряк на носі,
    Бо про чинну владу віршики пишу.

    Вигнали по ділу, бо того я вартий,
    Здужати титана гному не дано.
    І на тому дяка - добре, хоч не страта,
    Чи не кляп у рота, вмочений в багно.

    Владу пранцювату торсати не модно,
    Напишу про циці, тема о-го-го!
    Хай живе спокійно гаддя підколодне,
    Нум, на Єву хтиву із розгону "Гоп!".

    Тьохкає пташина, дзеленкоче лютня,
    Літгерой зриває з мавоньки труси...
    Я писав про вічне, а тепер про прутня,
    Бо такі вимоги. Бо такі часи.

    Геть думки про дійсність! Киш тривожне скерцо!
    Світ повзе у прірву, ну а ти мовчи.
    З піднебесся літнє сонечко сміється,
    Плещуть у долоні вдячні читачі.

    12.08.2019 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  13. Сергій Губерначук - [ 2019.08.12 08:13 ]
    Бетон
    Місимо, мішаємо, вминаємо,
    час зацементуємо – й минаємо.
    А воно стоїть – стоїть, не падає.
    Та про нас ніхто-ніхто не згадує.

    Ви танцюєте вальс-босто́н –
    і торуєте свій бетон.

    3 листопада 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 238"


  14. Сергій Губерначук - [ 2019.08.09 13:58 ]
    Яблуневі лещата...
    Яблуневі лещата.
    Білі хащі з воронами жовтими.
    Сонця безліч.
    Усе у цвіту пломенить.

    Опиляймося ним –
    і любов’ю обпалимось згодом ми,
    коли яблуко синє
    спокусить у су́тінну мить.

    Яблуневі ліси
    розсадив білий дід перед бабою.
    Літо, стяте серпом,
    їх любові сповняло сто літ.

    Їх кругле́ньке внуча
    прокотилось з-під яблуні яблуком.
    І сказала стара:
    "Бо ти завше зривав пустоцвіт".

    5 травня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 88"


  15. Маріанна Челецька - [ 2019.08.08 23:45 ]
    Вірші з роялю у пальмах (квартетник)
    *1*
    30.07.19. 06.46
    Загадка світу - образ твій
    Що на піску будує зАмки
    І сорок літ в пустелі проблукавши Своє inkognite впізнАєш лиш у сні..
    Воно як тінь під хвилі
    Просить terra
    І чайкам зв'язує хвости
    І зранку будить під болгарським
    сонцем
    І сміючись серйозно кидАє в море всі твої свічки..
    Від нього я почула вперше
    КИМ є насправді і ЧОМУ
    І ніби знову народилась
    У мушлі і в піну
    І п'ятирічний принц маленький Скаже:
    "Уже тринадцятий з ягнят"
    Чомусь так любо-любо стане - І хвиля утече з піску

    *2*
    1.08.2019. 159-ий
    Із ненаписаного
    З неназваного Вибране
    Просто номер
    на згадку літа
    Що минає у долонях
    І просто ти
    Там де тебе не буде більше
    Бо двічі годі увійти в те саме....
    Ліжко
    Бо надто мало часу для усіх часів
    Щоб збіглися всі дощові краплини
    В одній калюжі І ти як фея всіх дощів повинна
    Усі калюжі звідати в ім'я
    Бо не стоїть на місці день у році
    І так знічев' я порахуєш дні І зробиш паузу на 159-тім:
    Це 8-ме червня -
    Вавель мій
    Це храм твоїх думок
    Тож недаремно
    Ця дата, номер цей
    В якім осердя ти пізнала
    Духу


    *3*
    2.08.19 Змило з піском
    Тіло локумить у м'ятних хвилях Дощ змиває під душем свій німб
    І велика мушля простягає долоню
    Ніч безсоння У тілі риби
    Змило з піском
    Тіло дощу судомить від кіл
    У калюжі
    Всохлій в каное
    Всю ніч наплаву
    І вода намокає Не маючи міри
    Бо літо втомились - Ілля на коні
    Змило з піском

    *4*
    5.08.19. Джулія
    Вона надто молода для німфи
    Хмари сягають по коліна хвилям
    Хвилі в'їдаються у пісок
    Іржаво стає посеред площ
    Неба
    На кінчику неба завис вітер
    Втомився від нічного купання
    І споглядання
    Хмар у купальниках
    .. Усі від' їжджають у понеділок
    Відпливає останній парашут
    Літо зВАРНилось у молочній піні
    Легенько загойдують звуки рінґтонів
    Від коліс відбиваються фотоспалахи смарфонів
    Все.
    Кордон.
    Там, де закінчується земля
    Пора показувати паспорти
    Де записано, як ти набувався
    Землею
    Водою
    Металом
    Вогнем
    Бо там кожен твій день
    На вагу часу
    А час не вимірюється А виважується
    У грамах світла..
    І в кінці світла ти впізнаєш її
    Профіль
    У собі
    .. Джуліє, де хмари, які ти обіцяла зготувати на обід?
    Джуліє, чому рай-дуги досі не напрасовані?
    Джуліє, ти знов запізнилась
    показувати дощ
    І вони всі повтікали з твого фільму Як обпечені..
    Нап. у готелі Royal Palm (Св. Влас,
    Болгарія)

    ©#вірші_маріанна_челецька



    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: | ""


  16. Сергій Губерначук - [ 2019.08.08 13:50 ]
    Ермітаж
    Темний ґрот.
    Екзальтовані хащі.
    Аурікове сонце стає.
    Ноги важчі.
    І руки тяжчі.
    Трохи вище фантазія є.

    Леонардо да Вінчі не вище.
    Є затемнення справжніх Венер,
    коли протяг пейзажовий свище
    повз парад незображених сфер.

    У мазках бурезламних природа
    пише пензлями диких стихій,
    як не завжди спокійною врода
    є в тілесній задусі твоїй.

    Хтось пишався безвухим Ван Ґоґом,
    і на старість без вуха зоставсь.
    Хтось хвалився, малюючи Бога,
    і на чортову матір здавсь.

    Тільки крали твої картини.
    Цінували твої кольори.
    Десь у темному ґроті гине
    ермітаж, переповнений гри.

    Голуби виліта́ють зі склепу,
    вдвічі більші, і більше їх, –
    із яєць вилупляються в небо,
    прямо в небо фантазій твоїх.

    23 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Перґаменти", стор. 31"


  17. Сергій Губерначук - [ 2019.08.07 12:37 ]
    Безсоння
    Безсоння – це вибиті двері
    у перебіжну ніч,
    це особиста містерія
    з правдою віч-на-віч.
    Це мовчазні розмови
    з антисвоїм єством.
    Безсоння – доїння корови,
    недоєної за весь сон.
    Це марші думок строкатих
    навколо своєї осі,
    це повна демократія
    тебе проти всіх-усіх…
    Це днем перекрита безодня –
    тому й неймовірна річ…
    Ти теж результат безсоння.
    Безсоння не просто ніч…

    23 березня 1989 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 100."


  18. Олександр Сушко - [ 2019.08.06 21:14 ]
    Хто ти?
    Гарно літом з жінкою на дачі,

    Особливо, як вона без лах?

    Не бреши, мій, пане,- я все бачу:

    Ти вояка тільки на словах.


    А насправді - дезертир байдужий,

    Кликали на фронт, а ти сховавсь.

    Жіночка гукала: "Муж недужий!

    Не ходіть одвідувати нас."


    Ось такі сьогодні й депутати,

    (тільки я такого не казав).

    Правду мовлять: брат іде до брата,

    В Раді дезертирів повен зал.


    На Донбасі ходить мир по лезу,

    Цебенить кровиця з-під ножа.

    А очільник їздить у Одесу,

    П'яти мити в морі забажав.


    Твій вояж лиш Путіна розчулив,

    Кажуть, реготали і мерці.

    Йди до нас, володарю! Під кулі!

    Потримай гранату у руці!


    Подивися смерті прямо в очі,

    Упіймай грудьми шматок свинцю.

    Що, злякався? Бачу, що не хочеш,

    Йди із Богом, язиком працюй.



    Котру ніч стою без сну на варті,

    Пороху гіркий ковтаю дим.

    Так і не дізнався - чи ти вартий

    Одягати гетьманський мундир.


    06.08.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  19. Сергій Губерначук - [ 2019.08.06 12:48 ]
    Нитка
    Ти тікала в продушену шибку,
    шию з’ю́шила, штори подрала!
    Я тримав твою сукню за нитку,
    розпускаючи вздовж кварталу!

    Дім довершено нашим скандалом,
    верете́ном намотано нерви!
    Живемо, наче шторм з Хейєрдалом,
    відбуваючи вічні маневри!

    Не беріг – не стеріг би це стерво!
    Стрімголов упірнув би в космос,
    між галактик міняв би євро!
    І не чув би твій голий голос!

    Не кохались би й не боролись,
    мовчки вставили б шибку швидко!
    Поневірились і розкололись!
    Прощавай! Відпускаю нитку!

    27–28 листопада 2006 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 119"


  20. Сергій Губерначук - [ 2019.08.05 09:54 ]
    Моє ти море…
    Моє ти море,
    мій ти океан,
    з найбільшим ліком див і потрясінь,
    які на берег мій,
    на кам’яний вулкан,
    прояснюючи всю твою глибінь,
    наспівуючи всю твою любов,
    одне за одним котяться з-під хвиль,
    які з’являються, відмиті, знов і знов
    уздовж води на сотні й сотні миль.

    Рожеві мушлі,
    водорості й мул,
    колони й статуї твоїх підводних міст,
    монети золоті
    й кістки акул,
    античні амфори, в одній з яких – твій лист.
    Це ти мені своє багатство й скарб
    виносиш і кладеш на гостре скло,
    твої дарунки порахує краб –
    тверезий розум мій, тверезе зло.

    Але ти – море,
    ти – мій океан,
    безмежна суміш щедрості й життя,
    плекаєш цілину, щоб мати лан:
    наносиш мул –
    і родить ця земля.
    На скелях сяють манґові гаї,
    блищать багаті золоті міста,
    товар везуть на про́даж кораблі,
    а я купаюсь між рядків листа.

    31 липня 1995 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 96"


  21. Олександр Сушко - [ 2019.08.04 18:37 ]
    Як не жерти - можна вмерти!
    А у Києві світла і тьми пополам -
    Синьо-жовті виводяться барви.
    Тож в імлі двохголової курки-орла
    Яничари злягаються жваво.

    Москвомовність зробила з людини хахла,
    А з хахла - кацапуру-ординця.
    У такого де розум - бездонна діра,
    Грі-і-і-і-ша-а-а-а! - мамця гукає до Гриця.

    Головне - це не мова, а ситний обід,
    "Ще не вмерла" в торговців не в моді.
    Патріот у вишИванці люду набрид,-
    Хай воює до смерті на Сході.

    P.S.:

    У душі моїй ницій іди, порядкуй,
    Сій сміливо запроданства сім'я.
    ...Майорять триколори на танках в садку,
    З траків крапає кров мого сина.
    .
    04.08.2019р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (4)


  22. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2019.08.02 13:24 ]
    Великий дзвоне, плач по всіх одразу...
    Великий дзвоне, плач по всіх одразу:
    навряд чи хтось простить свою образу.
    Панує помста в діях і думках.
    За око – око! Краще не одне, бо
    слабкого не простить високе небо.
    Ціна життя – не вища за дукат.

    Ціни життя ніхто й не перегляне,
    тож рух ножів у напрямку горлянок
    ще довго буде в моді у мирян.
    А мир – це міф. Та він потрібен людству
    (якому притаманне кроволюбство),
    аби тулити
    іноді
    до ран.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  23. Сергій Губерначук - [ 2019.08.02 10:19 ]
    Колодязь
    За вікнами вік розпогодивсь –
    ніде не зітхни, не дихни!..
    Душа ж разом з тілом – колодязь,
    з водою чи без рідини.

    Якої її там наллято?
    З джерел чи тванючих боліт?
    А раптом на вулиці – свято,
    збереться народ до воріт,

    загляне у душу-криницю
    й, побачивши згноєне дно,
    так плюне у чорну водицю,
    так виб’є єдино-одно́,

    що випурхне слідом за тілом
    така непутяща душа,
    поповнивши вік пустотілий
    і кількість колодязьних шахт?!

    Нема тут вини ні для кого,
    бо винен, здавалося б, час.
    Хто з них лицемір перед Богом,
    і хто з них народ серед мас?

    Бо вік, розпогоджений з вікон
    від штучних ремесел до криз,
    навісить оонівське "викон.",
    подовживши декілька віз –

    для декотрих "славних" чужинців,
    з джере́лами чий капітал –
    на "темінь держав-самовбивців",
    на тих, чий "народ – канібал".

    І знов проти правди гірко́ї
    загони святої брехні
    знайдуть по окові й підкові
    для всіх, хто боровся в ці дні!

    11 травня 2003 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 26"


  24. Сергій Губерначук - [ 2019.08.01 10:07 ]
    Чуже
    Усе, що здобуте не власним горбом,
    нарощене й збуте, ген-ген, за бугром,
    привласнене, вкрадене, зникле на Кріт,
    без сорому видерте з рота сиріт,
    без совісті вийняте з горя старців,
    празолото світу правсіх праотців,
    з могил навикопуване все чуже –
    усе те Хвороба і Смерть стереже!

    31 жовтня 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2) | ""Дай, я буду таким, як хочу...", стор. 35"


  25. Сергій Губерначук - [ 2019.07.31 10:55 ]
    Півтори години
    Півтори години літа –
    до шептання від пристріту,
    до осінньої зими,
    у похилість ту, де ми.

    Півтори години вітру
    рознесуть життя, мов скирту.
    Зирять зе́рнятка сумні
    з пересохлої стерні.

    Півтори години грому
    на урочищі старому.
    Сновигають блискавиці,
    мов підстрелені лисиці.

    Півтори години зливи
    творять настрій особливий.
    Змиє все вода оця,
    не добігши до кінця…

    Півтори години Сонця,
    Бога Світу й Охоронця,
    між стихій проя́снять час –
    той, який затьмарив нас.

    4 липня 2003 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 220"


  26. Сергій Губерначук - [ 2019.07.30 10:07 ]
    Їзда на возі з музикою кантрі…
    Їзда на возі з музикою кантрі,
    через ліси широкошатрі,
    з сільським дівчам у ластовинні,
    яке тримає айстру у щербині,
    горіх ліщини, шишку хмелю й сміх;
    їзда з випробуванням без доріг,
    в об’їзд великих міст і сіл малих,
    їзда на возі.

    Їзда з зупинками лише для відпочинку,
    лише на мить і тільки на хвилинку,
    де ніг легких торкається земля,
    де знов у віз лягаєм ти і я,
    у ложе сіноскошене моє,
    де осінь, літо, весни й зими є,
    де рік стоїть, але любов стає
    з їзди у возі.

    Цей віз давно вже їздить без коня,
    його у лісі віднаходжу я,
    у ветхому хліві, в мохах махрових
    тебе я маю в марах кольорових,
    тебе кладу у постіль мандрівничу,
    цілую сумно молоде обличчя;
    і ми співаємо, і нас дорога кличе
    на возі без коня.

    17 липня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 94"


  27. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2019.07.29 12:15 ]
    Сонні рубаї
    1
    ... І насниться ж таке! Профіцит доброти;
    зустрічають усі, наче сестри й брати:
    і Остап-Сулейман тут, і Берта-Марія...
    І Вона пропонує,
    прозрівши,
    інтим.


    2
    «Так і я ж вас, мої шоколадні, люблю!» –
    жартома переконую стомлений люд.
    Хоч, можливо, колись мене хтось і образив –
    час минув. Я пригадую все без жалю.


    3
    «Завітайте до нас: пиво, риба, ситро;
    і м’ясце, і картопля... Набийте нутро!
    Канібалів обслужимо позачергово,
    бо скорочення штату замислив патрон».


    4
    Попоївши, по-іншому світ я сприйму
    і відкину думки про в’язницю й суму.
    Повернусь до раніше не здійснених мандрів
    і дістану з шухляди старезну сурму.


    5
    Я достойний, авжеж, марципанів і пальм.
    Втім, хоча б до Одеси
    доправив «Тарпан».
    Там, де хвилі Дунаю підживлюють море,
    вже давно зачекався мене пелікан.



    6
    О рожевий мій птаху з рожевого сну!
    Я у дзьоб тобі рибку вкладу (ризикну).
    ...Бендер-Бею, чекай на румунськім кордоні.
    Я – ось-ось!
    Лиш квартиру з грошима
    замкну.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.56)
    Прокоментувати:


  28. Сергій Губерначук - [ 2019.07.29 10:41 ]
    Що зробити
    Провести́ рукою по корі,
    босою ступнею по глиці,
    чемно частувати комарі,
    щоб були червоні й повнолиці,
    назбирати в пелену шишо́к,
    жодного грибочка не чіпати,
    не забути вдома посошок,
    хай горять сокири і лопати!
    назбивати першої роси,
    лапа в лапу з лісом ходити,
    очманіть од справжньої краси –
    і любити.

    1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, любове...", стор. 58"


  29. Любов Бенедишин - [ 2019.07.26 20:23 ]
    Гостя
    1.
    Ні в найми не годиться, ні у прийми.
    Замало їй – поклонів, слів, обіймів…
    Приходить: ні облесниця, ні власниця.
    Свобода кошеням до неї ластиться…

    2.
    Вона в серця нам стукає і досі:
    Усміхнена, нічого не попросить.
    Лиш дивиться уважно і з надією…
    А ми її збагнути не уміємо.

    Витрушуємо жарти і докори,
    За кавою чи жменею попкорну.
    І спогадів перебираєм гранули,
    Щоб гостю випадково не поранили.

    3.
    Їй все вже зрозуміло і відомо –
    Прощає наші сумніви і втому,
    Не жде ні подарунків, ні жертовності.
    Життя складне: розбіжності, умовності.

    Нічому нас минуле не навчило.
    …На світ і час киваємо безсило,
    І вкотре проганяємо від себе ми
    Любов із особливими потребами.

    26.07.2019


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  30. Таїсія Цибульська - [ 2019.07.25 23:16 ]
    Гуляй, козаче
    Гуляй, козаче, гуляй!
    Залий свої очі, закрий свої вуха,
    і крики із хати не слухай, не слухай!

    Стриножені коні, мов привиди сонні,
    не скачуть, не крешуть копитами світ,
    гуляй же, козаче, із ранку до ночі,
    хоч пазурі вовчі й шматують живіт!
    Залий свої очі, закрий свої вуха,
    гуляй і танцюй, до подертих чобіт,
    і крики із хати не слухай, не слухай,
    не вперше вмирає козацький твій рід!

    Нехай розпинають замучену матір,
    ту кров не уперше приймає земля,
    ґвалтують дружину сусіди багаті
    і душать в колисці твоє немовля!
    Іржавіє шабля, іржавіє серце,
    плете павутину підступний сусід,
    а ти наливаєш горілку із перцем,
    і криво зшиваєш подертий живіт!

    Залий свої очі, закрий свої вуха,
    і крики із хати не слухай, не слухай!
    Гуляй, козаче, гуляй!

    25.07.2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (4)