ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2017.12.18 12:44
Обставини життя повільно роблять асом.
Протиснешся крізь дерен, кар'єрний турнікет...
А там віншує Гена напівтверезий Васю -
Запевнює: "...достойник, обстріляний поет".

У борошні жіноцтво, пече ньюпалянички.
Зупинишся - бо вітер, обіцяна гроза.

Лесь Українець
2017.12.18 11:47
Ой не хоче, любі друзі,
Душа моя много,
Для самого - хліба кусень
І більше нічого.

Для матусі - здоров'я
А решта прибуде;
Я вмію боротися

Ігор Шоха
2017.12.18 11:24
Наша пам'ять війну і горе
не вміщає у голові.
Негативу емоцій – море,
позитиву… А їх – аж дві:
у сусіди корова хвора
подихає і
...селяві.

Ірина Вовк
2017.12.18 10:38
Якби на квітоньки – та не морозами,
На змерзлі вітоньки – та з неба грозами,
Не мліла б душенька від болю лютого,
Від болю лютого, у кригу скутого.
Баскими конями та й дивомостами
Саньми різдвяними стежками простими –
У заметіленьку та й до родинон

Софія Кримовська
2017.12.18 10:14
Ти був моїм до кінчиків думок,
ти був моїм так довго, аж до серпня.
Спекотний час медовим був, аж терпнув.
Минулося... Лиш пам'яті пилок

розноситься чи протягом, чи вітром...
Ти був моїм. Як з цього літа вийти?

Олександр Сушко
2017.12.17 17:37
Вставай, лебідко! Годі спати!
У ковбиках уже бурчить!
Неситий дуже. Бога ради
Розклепли око хоч на мить!

Щоночі я - гарячий мачо,
Удень працюю, аж худий.
А ти - зманіжена, ледача,

Олександр Сушко
2017.12.17 16:46
Я - простий, просолений моряк.
Лаятись не буду, браття, мир вам.
Кажуть, у жінок усе не так,
Почуття глибокі, наче прірва.

Корабель штормисько підганя,
Палубою пролітають хвилі.
А у ліжку тішиться жона,

Світлана Майя Залізняк
2017.12.17 16:27
Пасіонарій - завжди в небезпеці.
Крутяться шавки, хапають за п'яти.
Ловко живеться повсюд солопеці.
Нащо звичайне-осідле міняти?

Тхняве нахабство гілки вкорінило,
Гідність розтопчуть - збираєш самотньо.
Де ті криниці: поповнити сили?

Іван Потьомкін
2017.12.17 10:56
«Звідки взялась вона така»»
«Дивиться на всіх з погордою...»
«Не співає в нашім хорі...»
«Що ж дивного? Забули її батька?»
«Того, що луснув? Але від чого?»
«Пообіцяв, що, коли схоче, стане таким, як віл».
«Ви тільки гляньте, що витворя наша горд

Володимир Бойко
2017.12.17 01:04
Відчуття печалі і свободи,
Стогін муз на кладовищі мрій
І тяжке тавро прокляття роду –
Все змішав життєвий буревій.

Запливають кров'ю небокраї,
Всі шляхи ведуть на манівці.
В грішнім світі спокою немає –

Серго Сокольник
2017.12.16 23:41
Ми збираєм друзки від карафи кохання,
Що її аж по вінця собі налили.
Наостан залюбки налили "по останній"
І розбили минуле. Були?.. Не були?..

Пам"ятаєш, шалено сприймали отрути
Виноградовий хміль... Він, солодкий, мов ти,
Так серця лоскотав...

Олександр Сушко
2017.12.16 21:00
Що краще: косовиця в полі,
Чи телевізор і софа?
Труди фізичні - це мозолі,
А сите черево - лафа.

Коли ще був стрибучим шкетом
Щодня - гульня, дівки, синці.
А нині у руках планшети,

Сергій Гупало
2017.12.16 17:24
Радію римам і тобі
На тихій вулиці.
Слова минулої журби
До мене туляться.

Як не було, а ти – така
Реальна. Світу цім
Доречний сенс, що, мов ріка,

Ніна Виноградська
2017.12.16 15:56
Синочку наш, захиснику, солдате,
Не покидай так рано білий світ.
За тебе я молюся, рідна мати,
Щоб вижив і продовжив роду цвіт.

Ти плоть моя, оця душа єдина
Летить тобі у поміч, ніби птах.
Тобі в підтримку ціла Україна -

Ніна Виноградська
2017.12.16 15:53
Іще сніги не впали на охололу землю,
Дощами потихеньку скрізь осінь полива.
Це передзим’я в світі, тому не відокремлю
Твої гарячі руки і льодяні слова.

Неначе не змінилось ніщо у нашій долі –
Робота, ліс і друзі, гітара на стіні.
Відчутне передзим

Лесь Українець
2017.12.16 15:24
Ох, мавочко, мавко,
Кохав тебе палко,
Сонце лягало,
Кохання палало,
Сонце прокидалось,
Серце калаталось...

Ой на полонині,

Ігор Шоха
2017.12.16 11:20
Поезія поезії – різниця.
У кожної пародії свої,
чужі жалі і чари нічиї.
А як душа душею освятиться?

І поки-що не відаю, чому
я читачеві не даю простою,
пишу усе, що видиться йому

Олександр Сушко
2017.12.16 09:21
Ми не лежали на Майдані,
І куля не попала в лоба.
Але в кишенях повно "мані":
Віват, Америко-Європо!

Ми не ходили у жалобі,
Дітей в могили не ховали.
При владі. А дурній худобі

Софія Кримовська
2017.12.15 22:05
Які п'янкі у тебе... Ні, та ні!
Твої цілунки не бентежать більше.
Не очі, ні! Не еротичні вірші....
П'янять мене оці солодкі вишні.
Натрусиш у полумисок мені?..

Марія Дем'янюк
2017.12.15 15:31
Все буде так як завжди:
Місяць,зорі, небо...
Тільки без тебе!
Улюблений святковий торт,
Солодкі апельсини,
І Дід Морз радіє без упину...
Тільки без тебе!!
На склі вікна сніжинки паперові,

Світлана Майя Залізняк
2017.12.15 14:57
Призабула, що таке любов...
Падають каркаси, град, колоси.
О жаго моя, ти де? Агов...
Так весталка храму, що в облозі,
Відчиняє двері всім вітрам.
Там за планом будуть каруселі.
Надрукую фото в Instagram...
І пошлю ідилію за Делі.

Іван Потьомкін
2017.12.15 14:55
Почти всех, кто в это время – начало седьмого – отправляется на работу или подработки, я знаю в лицо. Вот человек десять румынских рабочих. Все как один курят. Чтобы не попасть в их дымовую завесу, стараюсь подойти к автобусной остановке не прямо, а в об

Петро Скоропис
2017.12.15 12:51
Я би волив жить, Фортунатус, в полісі, де ріка
висовувалась би з-під мосту, немов з рукава – рука,
і щоб вільно впадала затоку, на всі п’ять пальців,
як Шопен, що нікому не показував кулака.

І щоб там була Опера, і щоб в ній ветеран-
тенор в арі

Ігор Шоха
2017.12.15 11:24
За обрії білого світу
поволеньки котиться віз
до осені нашого літа,
до гаю у колі беріз.

Було у нас біле і чорне –
як млою укриті поля,
де іноді доля пригорне,

Любов Бенедишин
2017.12.15 09:46
В долині зла, як на долоні,
Пасе війна залізних коней…

Кривавий схід. Пекельні кола.
Небес журба високочола:
Під жовто-синьою габою –
Герої зрадженої Трої.

Олександр Бобошко Заколотний
2017.12.15 08:55
Аскетів не люблять. Панують черевані.
(Крізь них не пролізти у жодну з потрібних ніш).
Купюрами смітять направо, наліво… тощо –
і їм віддають серця жінки чарівні.


2

Ігор Шоха
2017.12.14 22:42
Життя минає, мов кіно,
як течія в ріці.
Але живемо все одно,
коли спускаємось на дно
при самому кінці.

***
Коли описую ясу,

Іван Потьомкін
2017.12.14 18:18
«Тиждень вже минає – дружини немає.
Як без жінки жити? Слід її провчити».
На другому тижні жінка входить в хату,
А старий давай-но лайкою стрічати.
Тільки заікнувся, з ким вона гуляла,
Жінка - за качалку, а старий - під лавку.
Жінка - за лопату, ст

Олександр Сушко
2017.12.14 15:34
Аж під хмари злітають орли,
Еверестом здираються шерпи.
Чумаки! Розпрягайте воли!
Будем сало із бульбою жерти!

Після пляшки - у космос гуртом.
Після другої - висохне море.
Нам пороблено. Взято в полон.

Лариса Пугачук
2017.12.14 14:24
з марева пухнастої ніжності
висотати радість тонку
згорнутись клубочком щастя
тобі вив'язуючи тепло

вагітність любов'ю
простір заповнює тихо
маревом пухнастої ніжності

Сергій Гупало
2017.12.14 11:03
Йди за мною у дощ, органічний, як доторки уст
І логічний опісля єднально-інтимних історій.
А не можеш – чекай: я з тобою іще розберусь,
Віднайду почуття, що і досі відверті, прозорі.

Гострота символічна дощу електронно тече.
Розуміємо: близькості т

Микола Соболь
2017.12.14 06:18
Світлина – радісне дитинство.
Мене ще не торкнувся гріх.
Ні меркантильності, не втіх,
Ані підлоти, ані свинства.

Все чітко визначене днями –
Там у «чомучках» я тону
І на мої оті, – чому?

Володимир Бойко
2017.12.13 23:26
А потім не буде нічого
І вічна простелеться путь.
Тоді заволаєш до Бога,
Та буде вже пізно.
Мабуть.

Олександр Козинець
2017.12.13 19:59
Дві жінки вростають одна в одну теплом.
Між ними – мовчання, злегка помітні блиски.
Між ними, насправді, усе вже давно відбулось.
Та це не важливо. Між ними – близькість.
Вона визрівала з їхніх різних світів,
Ніжних доторків, що й непомітні ніком

Олександр Козинець
2017.12.13 19:57
Якщо вже про зміни – залишилось кілька дій.
Прокидається рано весна, вітрами кличе.
Допоки зі снів виринає майбутнє з минулих подій,
Мій внутрішній всесвіт цілує твоє обличчя.
Ранок у місті доповнює сіра легка імла.
В телефоні й мережі – сповіщення,

Олександр Козинець
2017.12.13 19:55
Я знаю жінку, яка поверталася двічі.
За спиною місто ставало їй сірим тлом.
Очам тим властивий поспіх та відчай.
А вся вона – ніби злам перед злом.
Це – гарна опція, мов чуттєвий тюнінґ,
Який я не сплутаю ніколи й ні з ким.
Це – струм, не одразу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Трох
2017.12.17

Влад Войтич
2017.12.12

Сокор Сокор
2017.12.07

Валентин Коллар
2017.12.06

Анна Львова
2017.12.05

Ілейко Василь Муххабі
2017.12.02

Сергій Волинський
2017.11.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ірина Вовк - [ 2017.12.18 10:37 ]
    "Миколая: Мамі на мирні сни..."
    Якби на квітоньки – та не морозами,
    На змерзлі вітоньки – та з неба грозами,
    Не мліла б душенька від болю лютого,
    Від болю лютого, у кригу скутого.
    Баскими конями та й дивомо́стами
    Саньми різдвяними стежками простими –
    У заметіленьку та й до родиноньки,
    Та й до вечероньки у святгодиноньки...
    Гей, душе-душенько, кого питаєшся?
    Чи татков-матінков ти називаєшся?..
    Дзвіночки тенькають та й на колядочку –
    Сідай, родинонько, та й до обрядочку...
    Відпий узварочку, мій любий таточку,
    Від’їж вареничків, прелюба ненечко,
    Кутю заправимо медами чистими,
    Сльозами-росами із віч Пречистої...

    Дитя у світ прийде, устане сонечко –
    Віншує ненечка кохану донечку,
    Житами сіється: нехай згадається
    Відлетна душенька, де обертається!
    Утишся в ніч святу, гей горе-боленьку,
    Узри на див-мосту у люлі Доленьку,
    Пресвітлу Доленьку із вод освячених
    Із калачів батьків, у вир’ї втрачених...

    ...Сніги розбавлять ніч... І враз – зійде в о н о!
    ...Неначе й солодко... неначе й солоно...

    В ніч під 18 грудня 2012р.

    (Зі збірки "ОБРАНІ СВІТЛОМ". - Львів: Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  2. Софія Кримовська - [ 2017.12.18 10:51 ]
    ***
    Ти був моїм до кінчиків думок,
    ти був моїм так довго, аж до серпня.
    Спекотний час медовим був, аж терпнув.
    Минулося... Лиш пам'яті пилок

    розноситься чи протягом, чи вітром...
    Ти був моїм. Як з цього літа вийти?


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.66)
    Прокоментувати:


  3. Ніна Виноградська - [ 2017.12.16 15:53 ]
    Материна молитва пораненому


    Синочку наш, захиснику, солдате,
    Не покидай так рано білий світ.
    За тебе я молюся, рідна мати,
    Щоб вижив і продовжив роду цвіт.

    Ти плоть моя, оця душа єдина
    Летить тобі у поміч, ніби птах.
    Тобі в підтримку ціла Україна -
    Джерела й ріки, і поля в житах.

    Хоч би війна закінчилася скоро
    І вигнали ми злодіїв кремля.
    Втече навіки із країни ворог.
    Живи, мій сину, молить вся земля!
    13.12.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  4. Ніна Виноградська - [ 2017.12.16 15:12 ]
    Передзим'я почуттів


    Іще сніги не впали на охололу землю,
    Дощами потихеньку скрізь осінь полива.
    Це передзим’я в світі, тому не відокремлю
    Твої гарячі руки і льодяні слова.

    Неначе не змінилось ніщо у нашій долі –
    Робота, ліс і друзі, гітара на стіні.
    Відчутне передзим’я уже і в нашім колі,
    Тепло є від каміна, а де твоє мені?

    В невизначенім часі якісь хиткі стосунки,
    Хоч ти зі мною поряд, в думках – далеко, з ким?
    І обпікають губи холодні поцілунки,
    Де в передзим’ї нашім вогню гіркущий дим.
    14.12.17


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:


  5. Софія Кримовська - [ 2017.12.15 22:30 ]
    ***
    Які п'янкі у тебе... Ні, та ні!
    Твої цілунки не бентежать більше.
    Не очі, ні! Не еротичні вірші....
    П'янять мене оці солодкі вишні.
    Натрусиш у полумисок мені?..


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (8)


  6. Любов Бенедишин - [ 2017.12.15 09:15 ]
    Без назви
    В долині зла, як на долоні,
    Пасе війна залізних коней…

    Кривавий схід. Пекельні кола.
    Небес журба високочола:
    Під жовто-синьою габою –
    Герої зрадженої Трої.

    …Мовчання недоладна мантра.
    Три роки в чорному – Кассандра.

    15.12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (12)


  7. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.12.15 08:08 ]
    Світоглядні рубаї
    1

    Аскетів не люблять. Панують черевані.
    (Крізь них не пролізти у жодну з потрібних ніш).
    Купюрами смітять направо, наліво… тощо –
    і їм віддають серця жінки чарівні.


    2

    Як довго шукаю я другий свій черевик!
    Невже поробив колега, злий чарівник?
    (З ними пити не став я за немольфарних обставин –
    ото ж, він образився, начаклував і зник.)


    3

    Цей знак на дорозі тебе закликає: «Стій!
    Ще встигне рідня поминальний обсісти стіл.
    Чи ти пам’ятаєш прислів’я про «Тихше їдеш»?
    Так будь обережним в тумані оцім густім!»


    4
    А Штірліц одразу второпав: позаду – «хвіст».
    (Якісь номери не берлінські, нехай їм біс!)
    Авжеж – придивився уважно – знайома пика:
    давно вже пасе його заздрісник-особіст.

    Згадались радистка Кет, однодумець Курт…
    «Хоча б не забрали. У нас там – особи культ.»
    Аскетів не люблять. Про це не забув Ісаєв –
    і в пику товстезну
    всадив кільканадцять куль.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (2)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2017.12.11 04:16 ]
    Минулася любов
    Минулася любов, мов листя облетіло
    Із дерева жаги, не збуджує мене.
    Вуста мої байдужі, не шепочуть: «Мила,
    Яви мені, благаю, личенько ясне!»

    Для тебе я чужий. І став таким тоді ще,
    Відколи уколов пером твоє єство.
    І істина із гір співала птахом віщим –
    Не бути нам ніколи, певно вже, удвох!

    І разом не літати в безберегій сині,
    Бо вимага для всіх кохання з давнини –
    Прощати вміння, розуміння і терпіння.
    Та не властиві, бачу, ні, тобі вони.

    Дарма, немов Алкей, шукав розради ліки,
    Здобув лиш самоту, як Робінзон Дефо,
    Лишилася мені ти мрією навіки,
    Як гордовита й непоступлива Сафо.

    Цірцеєю була із голосом Сирени…
    Щасливий, що життя од тебе вберегло.
    Що не розтяв собі у розпачі я вени,
    Що чистим б`є мені кастальське джерело.

    11.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  9. Ірина Вовк - [ 2017.12.10 13:58 ]
    Зима: "Ріо-Ріта" 2017
    Віє вітер, віє вітер – зимня заметіль...
    Книга Пам’яті відкрита – музика відтіль...

    Стогне вітер, сипле „градом” – музика Гранад...
    Дай в землянці поруч сяду, друже-снігопад...

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – не дрімає ґрот.
    Снить земля, снігами вкрита – крутиться фокстрот:

    „РІО-РІТА”, „РІО-РІТА, ніби хтось наврік! –
    на площадці танцювальній 41-ий рік...”.

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – сніг мете Зима...
    Наче з маминого Літа – музика сумна.

    „Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – диво-дивина:
    Книга Пам’яті відкрита...Знову йде війна....

    „Моя Ріо Ріта,
    ти є Ґранади пишна сеньйоріта,
    Тобі, Ріо Ріта,
    Ця серенада лине в світлу ніч.
    Я тобі, моя кралю,
    Про любов заспіваю,
    Мені, Ріо Ріта,
    Лиш ти одна – промінчик ясних віч!”



    Зі збірки, що вкладається "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". - Львів,2017.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2017.12.09 22:03 ]
    Клоччя сивого туману
    Це клоччя сивого туману
    Зимовий вкрило сад немов.
    У нім, як привид, я розтану,
    І вирину зненацька знов.

    Та поки вирину – вдихаю
    Печаль цю сиву, що плете
    Химери світлі в темнім гаю –
    Примарний завірюх вертеп.

    І вітер листям вже опалим
    Так таємниче шурхотить…
    Мов причаїлися шакали,
    І в горло вчепляться за мить.

    Клубочиться безперестану
    І тчеться, наче біла нить –
    Як паморозь – життя омана,
    Що нас чарує і п`янить.

    І ми, піддатливі спокусам,
    Цю чашу сиву п`єм до дна.
    Допоки день не усміхнувся,
    І не розвіялась мана.

    9.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  11. Юрій Строкань - [ 2017.12.09 19:53 ]
    Тьотя Ліда
    Якось на поетичному вечорі зібрались лише поети і вахтерка тьотя Ліда.
    Обіцяли прийти багато друзів, чекали навіть на фотографа,
    Але той не зміг, бо працював на весіллі відомих програмістів.
    Нічого не поробиш, довелося читати один одному, плескати,
    Що поетам категорично не подобається.
    Мікрофон хрипів, заводився і від того настрій в усіх був геть кислий.
    Та ще й читали поети свої найкращі вірші, а це особливо дратувало.
    Одного разу відчинились двері, усі зраділи, сподіваючись що це глядачі
    Або фотограф закінчив на весіллі,
    Але то був онук вахтерки тьоті Ліди, який заскучав у кімнаті відпочинку,
    І закинув у зал палаючий паперовий літачок.
    Літак приземлився на піаніно лахміттям, встигнувши по дорозі догоріти,
    Тьотя Ліда вибігла у коридор, насварила онука, дала йому ще паперу
    І повернулась у зал, слухати вірші.
    В залі відверто смерділо паленим, один відомий поет хотів було відчинити вікно,
    Але і його теж насварила тьотя Ліда, бо в музеї не можна відчиняти вікна.
    Поет образився і більше не читав своїх віршів, хоча дуже хотів, і зрештою все ж таки прочитав – один довгий.
    Наприкінці вечора, коли одному поету навіть не дали слова,
    Зі стільця піднялась вахтерка тьотя Ліда.
    Вона підійшла до мікрофона і попросилась виступити.
    Усі були проти, але ніхто не наважився сказати це в голос.
    Так завжди буває з поетами.
    Зрештою, тьотя Ліда відставила у бік мікрофонну стійку,
    Оперлась на швабру і почала по пам’яті читати Пастернака
    Свіча горіла, по залу бігали тіні і два поети, вони шукали туалет.
    Більшості присутніх було відверто не комфортно,
    Таких поганих віршів їм давно не доводилось слухати.
    Декілька зауважили, що у них самих є переклади Пастернака
    І вони набагато кращі за оригінал.
    Тьотя Ліда читала натхненно і довго, тому хтось дістав з наплічника пляшку і пустив її по колу.
    Поетична тусовка завжди відзначалась своєю згуртованістю.
    Коли в залі вимкнули електрику, дві пляшки впали на підлогу і залили килим ручної роботи 18 сторіччя.
    Усі дуже зраділи, бо відчули що власними зусиллями увійшли в історію.
    Зі стіни на поетів ще довго примружено дивився Тарас Григорович.
    Йому ніхто так і не налив.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  12. Любов Бенедишин - [ 2017.12.09 17:31 ]
    ***
    Січень із-за обрію сурмить:
    Обіцяє сніг і насолоду…
    Надзвичайні витівки зими –
    Перепади настрою й погоди.

    Морозець погрався днем – і зник.
    Скрізь: калюж озерця каламутні.
    І напіврозталий сніговик
    Бовваніє, як погруддя грудню.

    12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (9)


  13. Лариса Пугачук - [ 2017.12.08 00:52 ]
    Хміль
    Шовковиста пелюстка
    лоскоче припухлі губи,
    осереддя оголене
    ніяковіє в пальцях.
    Щоб добитися правди –
    чи «любить», а чи «не любить» –
    по одній обриваються білі вістки оман.
    Ця невинна ромашка
    забудеться за хвилину.
    Та чи ж винна рука,
    що питала у квітки броду.
    У розгублений погляд
    обманутої дитини
    пелюстки залітають,
    як сніг узимі до рота.

    08.12.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (17)


  14. Ірина Вовк - [ 2017.12.07 13:14 ]
    "Подражаніє Булату Окуджаві: "А юный тот гусар..."
    Амаліє юна, ще бал твій попереду, звісно ...
    Ще юний гусар з ескадроном вривається в місто,
    ще маленький оркестрик видмухує марші врочисті,
    а тебе почуття переповнюють, ніжні і чисті.
    Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
    розкидає пахучі азалії в бік ескадрону?..
    Вже помічені ручка і стан твій, і усміх невинний,
    вже гусар зупиняє коня, преклоняє коліна.

    ... А юний той гусар,
    бентежний і стривожений,
    вдихає твій нектар --
    к о л і н н о п е р е м о ж е н и й !
    ... А юний той гусар,
    безсилий і знеможений,
    несе безцінний дар --
    к о л і н н о з а в о р о ж е н и й !

    Амаліє юна -- розчулені дні усолоджені ...
    Гусарська фортуна -- сибірські дороги несходжені.
    Штики, командири, казенні мундири шматовані ...
    Схололі квартири таємно для них уготовані.

    Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
    розсипає плакучі азалії вслід ескадрону?..
    Вже помічені ручка, і стан твій, і крапля сльозини,
    вже гусар підганяє коня, преклоняє коліна.

    ... А юний той гусар,
    в Амалію закоханий,
    враз вирине між хмар --
    к о л і н н о н а п о л о х а н и й !
    ... Поміж брунатних хмар
    ще сонної Амалії
    стоїть, стоїть гусар
    із квіткою азалії!

    Амаліє юна -- старенький оркестрик вискрипує,
    дивак - саксофон то буркоче, то голосно схлипує.
    Азалії -- в залі -- віконця тьмяні́, перекошені,
    а поруч узда від коня і сіде́льця поношені ...
    Ах навіщо, навіщо, Амаліє, ручка з балкону
    вимальовує в квітах азалії тінь ескадрону?..
    Не помічені ручка і стан твій, і постать сиви́нна,
    і немає кому на цей раз преклоняти коліна ...

    ... А юний той гусар,
    в Амалію закоханий,
    враз вирине між хмар --
    к о л і н н о н а п о л о х а н и й !
    ... А юний той гусар,
    безсилий і знеможений,
    несе безцінний дар --
    к о л і н н о з а в о р о ж е н и й !
    ... А юний той гусар,
    бентежний і стривожений,
    вдихає твій нектар --
    к о л і н н о п р и п о р о ш е н и й !

    ... Поміж брунатних хмар
    вcе юної Амалії
    стоїть, стоїть гусар
    із квіткою азалії.
    ... А юний той гусар --
    крізь зими і крізь повені --
    несе безцінний дар ...
    к о л і н ц я
    н е
    п р е к л о н е н і !

    ... Коліннопереможений ...
    ... Коліннозаворожений ...
    ... Коліннонаполоханий ...
    ... Колінноприпорошений ...

    ... а юний той гусар ...
    ... а юний той гусар ...
    ... а юний той гусар ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  15. Марта Январская - [ 2017.12.06 19:03 ]
    Марко Винник. Перевод с украинского
    только шелест воды – и ни неба ни месяца
    пока ночь на мостках ивняка перебесится
    пока грусть словно сон и забвенья реки поток
    потакают теплу под осоковы шепоты

    тихий шелест воды и до дна и до берега
    в росяной полутьме шум на шорох замененный
    там где сети по доннику кличут как струнами
    бесприютную душу рыбацкую юную


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  16. Ірина Вовк - [ 2017.12.06 08:33 ]
    Сумерк
    Ще кілька слів про Час, що час у чарах гусне -
    шумує, як вино, струмує, як вода...
    Ще кілька слів про нас, коли нутро розпусне
    черницями чекань свій брід перебріда...
    Чекай, чи не чекай - все вишумить, запевне,
    забродить, заятрить на шрамах давніх ран.
    Загуслий біль терпкий до тебе вкотре верне
    і в глупу північ сов, і в паморозню рань...
    Цей окрик самовбивць, що житіє шаліє,
    нестерпно коні мчать, нахрапом несучи...
    Чи верхи, а чи ниць, допоки ціль змаліє
    над урвищем бажань, над згарищем свічі.
    Мовчи. Не дослухайсь, чи сновигають кроки
    півп'яні від прозрінь, півдикі, півбліді...
    Прости і не клени, що надто світ широкий
    за мурами дзвіниць - у вільній, у ході.
    Ужаль мене, стожаль, прощай, моя любове,
    пекельна всебідо, стожильно навісній:
    ні слів, ні нарікань, хай навіть смужка крові
    поволі витіка у римі голосній.
    Ні поголос ридань, ні безголоса пуща
    безмежних всепрощень, загублених між губ -
    нам нас не поверне, хай навіть чорна гуща
    нам вижлуктає Час у пащах душегуб.
    Ми самовигнанці, ми спалені до краю -
    бездомні між своїх, оглухлі і сліпі...
    Ми ніби посланці обкраденого раю -
    за спопелілих нас подякуєм собі!

    У сумерку блукань, без тями, без вагання,
    ще теплиться в очах, жаріє щось немов:
    при тьмяних, при свічах - то тінь бреде остання
    з невірою в одчай... і вірою в Л ю б о в!

    Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр, 2008.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  17. Олександр Бобошко Заколотний - [ 2017.12.05 16:56 ]
    Попрощається дощ...
    * * *

    Попрощається дощ
    до наступного року Божого.
    Забіліють сніги.
    (Не скажу, що жадані. Змиримось.)
    Наставатиме ніч
    посередині дня робочого,
    та і в день вихідний
    Сонцю виставлю трійку з мінусом.

    У повітрі висітиме розпач. Місцями – відчай.
    На ялинку чи вистачить? – гроші в кишені мацаю.
    Віднедавна Різдво
    святкувати не гріх і двічі.
    То ж, славімо Його,
    юліанці з григоріанцями!

    І трамвайних «зайців», і звичайних пухнастих зайчиків
    заохотить зима пострибати, аби зігрітись.
    … Миколаю – молитву. Запрошеним – тости завчені,
    наливаючи в келихи
    напівсухе
    ігристе.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (2)


  18. Юрій Строкань - [ 2017.12.05 13:31 ]
    Зима
    Зима. Шкіра на пальцях тріскається,
    Як кавуни під ножем.
    Торкатись тебе тепер,
    Ніжність тобі тепер,
    Ніби вже не зустрітися між ребер.
    Забивається в тріщини осінь,
    Ефір апельсиновий застигає як карамель.
    Торкатись її волосся,
    Торкатись її волосся,
    Ніби торкатись скель.
    Пестиш до оніміння,
    Хвилі нічних хвилин,
    Сік кавунових ягід
    Крапає між колін.
    Наче у сад, у яблуні,
    Білим мете в очах,
    З вуст вилітають янголи
    Й сідають собі на дах.
    Босими вийти ніжками,
    Місяць гойдає ніч,
    Берег іде до річечки
    Стежечкою навстріч.
    Руки тремтять над лункою,
    Сніг засипає лід,
    Крига між пальців кришиться,
    Ніби торішній мід.
    Все тобі ніби пестощі,
    Все тобі ніби сон,
    А шкіра на пальцях тріскається
    Й сміється Ісус з ікон.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  19. Олена Балера - [ 2017.12.05 08:22 ]
    ***
    Всіх висот і глибин осягнути не зможу ніколи,
    А тому вмиротворення тихе мені і не сниться,
    Та залишився час – передчасно ще бити на сполох,
    Вибирає шляхи невгамовна душа-витівниця.

    Як дістатися Бога, – не знаю, бо я не теолог,
    Не завжди він живе у душі і не завжди – в каплиці,
    А у пошуках цих і життя – ніби разовий полиск
    І у Вічності будуть, звичайно, лише одиниці.

    Та жага пізнання все підштовхує в шию завзято
    І постійно голодні і спраглі допитливі очі.
    Так набридло невпинно дивитися часу у п’яти,

    Зупинити його – надзвичайно багато охочих,
    А безчасся й міжчасся не так уже й варто боятись,
    Бо приречених небом ніколи ще час не зурочив.

    2017



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (12)


  20. Ярослав Чорногуз - [ 2017.12.04 20:59 ]
    Як сніг на голову
    Прийшли до мене сутінки печальні,
    Зронили на папір іскрини слів.
    Засяяли вогнями сповідальні,
    І я чомусь од того звеселів.

    У цьому справді радість хоч одна є.
    І супити не варто, певно, брів.
    Хоч день життя іще один минає,
    Та недаремно все ж він одгорів.

    Хоч тихий сум чоло моє скородив,
    Та знову вкотре дива я зазнав.
    Ці спазми дум, поезії ці роди –
    Серед зими – як творчості весна.

    Благословенні будьте: ця відлига,
    Що в сад мене ізнову занесло,
    І ця зима, як осінь – ще без снігу,
    І це, як сніг на голову, тепло.

    3.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Вовк - [ 2017.12.03 13:40 ]
    І хто склав притчу про старих ворон...
    І хто склав притчу про старих ворон,
    І хто сказав, що око в них вороже.
    Он прилеліла, сіла і тріскоче,
    І сніг збиває з гілки, онде, он…
    Розважна вельми і поважна. Може,
    Побачила за свій пташиний вік,
    Що кожен рік зима лютує, кожен -
    Але під сонцем гине рік-у-рік.
    ...І, каркнувши собі на повні груди,
    Ворона підлетіла до вікна:
    Вуглини крил – і снігу білизна…
    - Що принесла, вороно?
    - Місяць ГРУДЕНЬ!


    З раннього.

    З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  22. Любов Бенедишин - [ 2017.12.03 10:22 ]
    Беззахисне...
    Вже смерть готова до двобою:
    Зловісний гонг, недуг орда.
    А я – один у полі воїн:
    Ані меча, ані щита…

    03.12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (16)


  23. Лариса Пугачук - [ 2017.12.02 22:54 ]
    На службі
    І по яйцях його, ось так!
    І в печінку ще навздогін.
    Я – «без правил» боїв мастак!
    Я гімном ляпну навіть в гімн!
    І у мене добра – вагон:
    і для друзів, і для братів.

    Шаленіє дурний вогонь
    із дешевих прямих понтів.
    Відшліфовується язик,
    він багато уміє вже:
    над одними знущатись звик,
    ну а іншим – лизати ж…

    02.12.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (10)


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2017.12.02 22:56 ]
    Сльози із перлин
    У гаї хлюпотить. Усе припорошило.
    Чи манна чи мана тут сіється до ніг?
    І укриває все білесеньким настилом,
    Подобою зими спадає мокрий сніг.

    Чи сніг чи напівдощ іде і розмовляє:
    Потріскує де-де, бурмоче, моросить.
    Оголена стоїть берізка чарівная,
    Мов статуя жива цнотливої краси.

    Всі кущики навкруг – в накидках мов із газу,
    Дерева напівшуби з хутра одягли.
    На голім гіллі сріблом – крапельки алмазів,
    Неначе б то застиглі сльози із перлин.

    2.12.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (8)


  25. Ірина Вовк - [ 2017.12.02 16:56 ]
    "Прощатися не слід..."
    Прощатися не слід. Ось бачиш – відмерзання
    завмерлої сльози на зімкнутих устах.
    Прощатися пощо́?.. Не перша й не остання
    кваплива мить чумно́го розминання
    характерів і рис... А серце, наче птах
    трикрилий, тужить –

    прощатися?.. пощо́, мій милий друже!

    Слідам услід скресає лід. Авжеж ...
    Скресає лід блакитних побереж –
    навіщо це, давно пригасле мрево?
    Троянди розквітають кришталево,
    а в кришталевій чарі срібна креш!
    (Чи ж ти мене у біле убереш?!)

    Навіщо про любов... Навіщо все про те ж ...


    Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (7)


  26. Василь Кузан - [ 2017.12.02 10:13 ]
    У суботу зрана
    ***
    У суботу зрана
    Нüч ся ймила, п’яна,
    За надуту хмару –
    Гет не хоче йти.
    Трощит ї за крайчик
    Так, ги вту мочалку –
    Цяпле сірый дощик
    На бажань хвосты.

    Що сь хотів чинити –
    Ниськы не учиниш,
    Бо душа ти змокне
    Й кашлати зачне.
    В цуравых топанках
    Динь стоит, ги хлопчик.
    И ступав би дале,
    И ганьбится щи.

    02.12.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Ймилася – ухопилася,
    Трощит – тисне,
    Цяпле – капає,
    Цураві топанкы – діряві туфлі,
    Ганьбится – соромиться.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Вовк - [ 2017.12.01 09:15 ]
    Мавчине...
    Уста Земель в зомлілих кольорах –
    так, зрештою, перероста у прах
    минуща плоть людська, сповита тлінню…

    …Заграй мені мелодію осінню
    про неминучий часу падолист,
    про предковічний пожовтілий ліс,
    цілований у дні плавкі Весною,
    що сповнює легені новизною,
    вологістю і запахом трави –
    як оленицю, юнь свою лови
    в передчутті весільної обнови,
    бо це твої останні перші лови,
    де ти убрана в сукню золоту
    і лучиш в ціль наосліп, нальоту…

    Уста Земель розніжені. Жита
    Колосяться на нивах несміливо.
    О, Літечко, влаштуй цілющу зливу,
    Бо тут ще бродить пара молода
    В зелених снах Царівни Польової –
    Вона в цвіту, у шлюбному розвої
    Тобі вплітає тою* до коси,
    Розлогих трав ледь чутні голоси
    Тебе ведуть стежиною кохання…

    …Уста Земель стривожені. Остання
    спадає крапля з виляглих колось.
    Чи то з часів прадавніх повелось
    Впадати в сум на злому роздоріжжі,
    Пошерхлим листям на семи вітрах
    Котитися – і розсипати прах,
    Немов Мара, що сіє смертну битву…

    …Уста Земель знеможені. Зима.
    Нема нічого вічного. Нема!

    …Уста Земель нашіптують молитву.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (2)


  28. Василь Кузан - [ 2017.11.30 09:07 ]
    Сколомыйко, сколомыйко
    ***
    Сколомыйко, сколомыйко, серце ми ся вдрыват.
    Дощ танцює по цимбалах и голосит дрымба.
    Дись далеко моя мила – сóнічка не видко –
    В’яже шалик, яже узлик – рвеся божа нитка.
    Сколомыйко, сколомыйко, дай ми удпочити:
    Мы лиш двоє у каріці – никат на нас чилядь.
    Мы з тобов ся заиграли, світ нам ся убертат,
    Видко, ты тым світом крутиш – ты, ги я, уперта.

    Сколомыйко, сколомыйко, кüлько того світа!
    Вчора яблüнка цвіла лиш – ниськы сніг пролітат.
    Айбо як бы там не было – ты лиш сколомыйка,
    Ты на вто, що я говорю через персты никай,

    Бо я люблю вту, що в сирцю вже гніздечко звила,
    Вту, що близько вать далеко, а єднако мила.
    Сколомыйко, сколомыйко, не тягни ми жилы,
    Мы ся любиме давно вже – щис׳ме и не жили.

    28-29.11.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Сколомыйка – пісня і танець, схожий на аркан,
    Каріка – танцювальне коло,
    Заиграли – затанцювали,
    Ниськы – сьогодні,
    Персты – пальці,
    Вать – або,
    Єднако – однаково.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (6)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2017.11.30 00:33 ]
    Прийшла зима
    Прийшла зима, прийшла сумна,
    Така ще трохи слабосила.
    В туман закутала вона,
    Все білим шовком застелила.

    Химерні обриси дерев
    І небо, як овеча вовна.
    І вечір в сутінки бере
    Усе поблідле і безмовне.

    Мов чути шепіт потайний -
    Поміж гілля іде розмова...
    Переплелись дві сивини -
    Жовтава осені й зимова.

    І вітерець не поспіша,
    Серпанком сивим очі лащить…
    І диха спокоєм душа -
    Що може буть для неї краще?!

    29.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний 6 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (9)


  30. Любов Бенедишин - [ 2017.11.28 09:53 ]
    Таки не мучте...
    Не мучте джинсики і светрики,
    папір і слово - поготів.
    А головне (канон естетики!) -
    не мучте читачів.

    28.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (15)


  31. Василь Кузан - [ 2017.11.28 00:29 ]
    Сніг не такый, ги вата
    ***
    Сніг не такый, ги вата.
    Вата у многых в копони.
    Стелится білый покровиць,
    Честуучи Божі законы.

    А вд ваты стают попугаями –
    Повторюут дурь з телевізора.
    Покровиць зимлицю зóгріє,
    Вбы ярь урожайом пак улізла.

    Вбы чилядь в неділю молилася,
    Просила спóкüйної повени…
    А ватнъі томпоны и памперсы
    Нам тычут у писок. Хоснованъі…

    Вся паскудь пак липне на губы.
    Та, видко, комусь ся вто любит…

    27.11.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Копоня – голова,
    Покровиць – ковдра,
    Честуучи – шануючи,
    Ярь – весна,
    Пак – потім,
    Вбы – щоб,
    Чилядь – люди,
    Тычут – пхають,
    Хоснованъі – такі, що були в користуванні,
    Видко – певно.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (8)


  32. Ірина Вовк - [ 2017.11.27 11:35 ]
    "...І коли наречеться листопад..."
    І коли наречеться листо́пад розлучником душ,
    І коли нам до завтра дожити сумнівним здається –
    Ані крик спересердя, ні біг невтямки́,- ані руш! –
    Ні від себе й до себе, ніщо навкруги не озветься…

    Тільки шорох падучого листя в розкрите вікно,
    Тільки скрипи пралітньої липи та вітер у скроні –
    Тільки образ дитячий і пізнє твоє рамено,
    І зів’ялого сонця шорсткі, але рідні долоні.

    (Зі збірки «Обрані Світлом». – Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (11)


  33. Ірина Вовк - [ 2017.11.26 12:01 ]
    "Магія: світло-тіні"
    Коли довкола безконечно чорна
    тебе мана́ злиденна огорта,
    лелеча душе, хто тебе пригорне
    вогненним тілом жовтого листа,
    що з’яскравіє серед сірих буднів,
    на смерть за тебе ляже помежи…
    людей лукавих, пустирів безлюдних…
    Про що у пеклі думаєш, скажи?
    Про що твоє далеке світле небо
    змовляє в надвечір’ї крадькома…
    Чи є у божевілля ще потреба –
    чи вже нічого вищого нема…
    Лише зима довкола – і спроквола
    на тебе сніг як віко упаде –
    я тут сама… Мене нема ніде –
    осклілих сонць порожні виднокола.
    Погарище… Безмежна чорнота…
    Душа лелечо в ірій відліта…
    Сади осклілих сонць, вогненних тіней –
    віддай мені свою тяжбу, дитино!
    Візьми від мене крапельку води –
    і помежи межу перебреди…
    Ще крок… ще крок – у край рожевощокий,
    де ти і я не будем одинокі!

    У барвах – літо… Помежи – межа…
    Тужніє… Висне
    яблуком
    Душа.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  34. Ярослав Чорногуз - [ 2017.11.26 11:55 ]
    Перетворення

    Усе пожухло, потьмяніло,
    Від золота лишилась мідь.
    І озера пополотніла
    Від холоду несамохіть

    Здригається поверхня сіра…
    І брижі – ніби дрижаки
    На ній з`являються легкі,
    Мов гусяча на тілі шкіра.

    Лиш птаство ноточки бере –
    В гіллі погомоніти сіло.
    Із ним пшеничний очерет
    Під берегом сміється біло.

    25.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  35. Олександр Сушко - [ 2017.11.25 19:31 ]
    Минуще
    А я гаргара. Багнеться книша.
    Пахтить хлібина, а сусідка - скнара.
    У неї скарбом повниться діжа,
    Телиця є, кабан, кицьок отара.

    Літанії, прокльони – все дарма,
    Навроки не беруть якщо багатий.
    Я - сохну, а вона – пахка хурма,
    Любовники самі стрибають в хату.

    Був час. Гребла і я густе бабло,
    Людві кришила у борщі намови.
    Чужі боялись в’їхати в село,
    Ввижалися вовки, пацюччя, сови.

    А у сусідки бахур - чудодій,
    Майстерно одчакловує заразу.
    Украв мій дар. Тепер хоч вовком вий,
    Ніхто зі мною вже не точить ляси.

    Забули про добро дурні дівки,
    Баби перстами хрестяться як бачать.
    Суперникам односять капшуки:
    Навіщо їм тепер навдатна кляча?

    Мабуть, кінчаю вже топтати ряст,
    Не варто від мирян чекати дяки.
    Допоки ти потрібен – все гаразд,
    А як спіткнувся – то шукай гілляку.

    25.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (6)


  36. Любов Бенедишин - [ 2017.11.25 09:58 ]
    Згадати все...
    ...І здасться раптом - хтось присів на покуті,
    Хитнувши тінь невидимим крилом.
    Гортає пам'ять Чорну Книгу спогадів
    І сльози витирає рукавом.

    Любов Бенедишин
    поема "Червоне пекло"

    повністю ось тут:

    http://maysterni.com/publication.php?id=54423


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (14)


  37. Адель Станіславська - [ 2017.11.25 09:26 ]
    А хліб неначе Бог
    А хліб неначе Бог, такий святий...
    У ньому все до крихточки від Бога.
    Без нього ні у світ, ні до порога...
    Хіба у мор, голодний і сліпий.
    У ті студені вичахлі зірки,
    що ще за хліба звалися очима.
    Зубо́жілі безбожно без причини
    заручниками ситої руки
    черствого ката... Свічами сумні
    сльозяться межи небом і землею...
    А Бог, як хліб намолено зорею
    на спомин у заплаканім вікні.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (4)


  38. Олександр Сушко - [ 2017.11.24 16:10 ]
    Торжище
    Мудрій гаптує слова філігрань,
    Книжкову лавку оглядають гави.
    Торжник у дулю загибає длань -
    Товар дурний, безглуздий, нецікавий.

    От порося - це мрія, жагота!
    П'ятак із хроном люблять небожата!
    А книгописця борода руда
    Нехай нездар заманює за парти.

    Піїт - це гультіпак і комиза -
    Куди йому до різника навару!
    Мені судьба утицьнула туза,
    Писаці - злидні жбухнула у тару.

    В словесних мочарах скрипить перо,
    Сплітаються меандри та ліани:
    Несутній у письменника герой,
    Несправжні паперові Дон -Жуани.

    Купець товар жаданий одібрав,
    Для ковбаси перебирає кишку.
    А доня смиче татка за рукав:
    - Не хочу м'яса! Хочу гарну книжку!

    26.11.2017р.
    -


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  39. Анна Віталія Палій - [ 2017.11.24 13:03 ]
    Синектична алітерація
    Авари авторитетно
    аварію авторизують.

    Багато було білого –
    близнами бачиться.

    Відчаль і відчуй,
    відчиниться
    вознесена велич вуст.

    Гаптувала гідно
    габою гожою.
    Ганили.

    Ґардував ґару ґазда
    Ґирлиґою, ґвером.
    Ґебає.

    Днів дорогу довершуємо
    Добрими ділами.

    Естамп етносу –
    Естетика етики.

    Єство ємного –
    Єдвабом єрику.
    05.05.17р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (8)


  40. Анна Віталія Палій - [ 2017.11.24 13:16 ]
    , , ,
    Печалі в очі – сонний вітровій,
    А затишок – хіба за виднокругом.
    У чорно-білі клавіші (не вір!)
    Вдихнув Господь не голос – білу тугу
    На тлі земнім усіх людських надій.
    Пробудне сонце зійде серед ночі.
    А нині в очі – сильний вітровій,
    Ув очі.

    У пісні не гармонія – печаль
    Літає небом – болем у любові.
    Покореним скорботою – і жаль,
    І біль, і висота, і віще слово.
    Така робота вісникам судьби
    Судилася – земними хоругвами.
    …Маленька пташка у вітрах дзвенить
    І просить мами.

    Не плач, пташино, сталося, збулось,
    Вже відлетіло у небесний вирій
    Тремтливе серце. Золоте зело
    Дозріло у жахнім життєвім вирі.
    Розпроменила крила висоти,
    Що аж самій незвично в піднебессі.
    Окутав ангел миром: ти – лети!
    Твій лет міцніє для нових піднесень.
    13. 05. 2017 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  41. Світлана Мельничук - [ 2017.11.24 11:01 ]
    Це я...
    Це я.
    Не помилка
    і не здалося.
    В місцях розривів
    все так-сяк зрослося.
    Хай доля викидала
    "па" химерні,
    ми не здалися,
    ми обоє вперті.
    Кому залишиш
    серця цінний спадок:
    будинок втіхи,
    суму кілька грядок
    і радості спонтанну прибудову,
    маленький сад
    великої любові,
    горище,
    на якому всяке-різне?..
    Мені - не можна.
    Нам ріднитись пізно...

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (8)


  42. Ярослав Чорногуз - [ 2017.11.23 20:26 ]
    Вечірнє видіння
    Мій саде чарівний, красою оповитий,
    Ген місяць молодий сміється угорі.
    Минає знову день і тіні сумовиті
    Повзуть поміж трави о тихій цій порі.

    Схилилися дерева яблуневі,
    Вечірньої зорі рожевий п`ють нектар,
    Неонова ріка виблискує сталево,
    І темрява рушник вже виткала із хмар.

    Спалахують вогні у цій імлі прозорій,
    І Божий той камін пашить собі на дні.
    Немовби із небес просипалися зорі,
    І гріють ніжно зір іскриночки ясні.

    23.11.7525 р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  43. Олександр Сушко - [ 2017.11.22 20:57 ]
    Приреченість

    Країна - болото. В макітрах - бардак.
    Пророкам одрубано руки.
    В Європу - синиця, в Америку - рак,
    Лишилась пожива для щуки.

    В загаті задуха. Пливуть карасі
    На крихти, що впали із неба.
    Померли відпущені миру часи -
    Розчахнуті брами Ереба.

    Лахміття шансону оздоблює джаз -
    Нема що мотати на вуса.
    У бруді недопалок чавить обцас:
    Сюди я уже не вернуся.

    Кінчається віра, терпіння, кіно,
    Щупак доїдає дрібноту.
    Та дике волання стрясає вікно -
    З Донбасу дарунок - "двохсотий".

    Карась невибагливий. Виживе скрізь.
    Я ж - птах. Та обламую крила.
    Ти, друже, - тікай! Після бійні - вернись
    Й насип наді мною могилу.

    22.11.2017р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.41) | "Майстерень" 6 (5.46)
    Коментарі: (3)


  44. Олександр Сушко - [ 2017.11.22 11:33 ]
    Ех...
    У мняки-підобцасника біда:
    Давно не розгиналися коліна.
    Лежить на грудях гарпії п'ята -
    Захомутала козака дружина.

    Нектар кохання вивітрився, згірк,
    Рука до скроні притуля пістолю.
    Хіба так можна? Ти - самець, мужик!
    Хапай озаддя! Облаштовуй долю!

    У фурії висклявий голосок?
    Погруддям пхає, наче ваговозом?
    Бери до рук сталевий молоток,
    Зігни хижачку у похилу позу!

    Кусається? І ти її вкуси!
    Тигриці люблять ігрища криваві.
    Шипи та кігті - ось ціна краси.
    Хто виграв бій - той завжди буде правий.

    Прокинувся. В губах застряг сосок,
    Рука дружини чавить на загривок:
    У цьому світі не бува казок,
    Залишився на пам'ять сна уривок.

    22.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  45. Олександр Сушко - [ 2017.11.22 07:47 ]
    Утомився
    Гіпотетично – я тебе люблю.
    Але насправді – з часником пампушку.
    Ось-ось усуну шию у петлю,
    Давно чортяка шавкотить на вушко.

    Вгодовуєш, неначе кабана,
    Усе смачне, гаряче, соковите.
    Ще трохи і мені капець, хана,
    Сховають точно під надгробні плити.

    Смаколики глитаю день у день,
    В центнери огортаючись потроху.
    У ліжку став не муж – трухлявий пень,
    Немає сил товсту задерти ногу.

    А ти несеш індичок і кнурів,
    Пропахчена кунделиками хата.
    Пора перебиратися у хлів -
    Для борова оселя малувата.

    Терзають ікла жирних карасів,
    Течуть по вусах смалець і сметана.
    Лежати утомився. Ледве сів.
    А все ж таки, люблю тебе, кохана.

    21.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (1)


  46. Олександр Сушко - [ 2017.11.22 07:21 ]
    Не кінець
    Задрати б сукню і згадати юність…
    Стогнали в ніч розпалені дівки…
    Для молодих – кохання – це не грубість.
    Та інші у підтоптаних смаки.

    А на руках вовтузиться онука.
    Сміється тихо, поринає в сон.
    Жона ж на кухні розтинає курку –
    Заковтувати будемо бульйон.

    Окрайчик тьми зійшов над світла пругом –
    Хвороби меч зламав мого щита.
    Кохана жінка стала, врешті, другом,
    Тепер би жити – та прийшла біда.

    Ще трохи поживу. Стара ворожка
    У аурі заштопала діру.
    Їй жінка віддала з рубіном брошку,
    Коньячний спирт, цукерки та ікру.

    Торік у доні був чиряк на носі –
    Яга нашепотіла екзорцизм.
    Борги чаклунці віддаєм і досі.
    Худішаєм. Обходимось без клізм.

    Та всунув необачно пальця в рота,
    Щелепи «клац!» - заусіні нема!
    Залишилася відьма без роботи,
    А я від щастя сяю, без ума.

    Поринули думки в жаданий спокій.
    Мізинчик стух. Я виграв лютий герць.
    Одкушені валяються навроки.
    А, може, друзі, - це ще не кінець?

    21.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  47. Ярослав Чорногуз - [ 2017.11.21 23:25 ]
    Слова вогню ясні


    Біля каміна відпочинь душею,
    Де дрова тріскотять так мило у вогні…
    Ти ніби за реальності межею…
    І вже приходять видива сяйні.

    Душа пашить, немов полум`яніє,
    І спокій золотий з`являється в очах,
    І лижуть язики поліна, ніби змії,
    Щоб дерево міцне розсипалося в прах.

    Та поки догорить – таки зігріє,
    Усе своє тепло віддасть воно мені –
    Мов золоту леліє в серці мрію –
    Щоб гріли так людей слова вогню ясні.


    21.11.7525 Р. (Від Трипілля) (2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Сушко - [ 2017.11.21 17:11 ]
    Досить!
    Засмерділа знову "руська водка",
    На кордоні зламують замки:
    Пруть кокошник і косоворотка,
    Плачуть вишиванки та вінки.

    Ненаситні плямкають ротяки,
    Підла гусінь лізе у сади.
    Це - сусіди. Упирі, чортяки,
    Вправні із сокирами кати.

    Йдуть степами люті людолови,
    У обозі тесана труна.
    За ордою - вирви, трупи, вдови:
    Бенкетує ситий сатана.

    А за пеклом - тиша. Топлять сало,
    У дуплі окочується тхір.
    Зрада набира отрути в жало,
    Агітують євнухи за мир.

    Розчавити б всю оту підлоту,
    Тільки страшно: там - і друг, і брат...
    Досить. Чимчикую на роботу.
    Буду майструвати автомат.

    21.11.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  49. Олександр Сушко - [ 2017.11.21 16:48 ]
    Сміюся
    У веселощах стигне печаль,
    Сіло сонце пекуче за плаєм.
    На папері - краса, пастораль.
    А насправді - кричу, помираю.

    Під ногами обламана віть,
    Бачу зло, розумію причину.
    Посміхаюсь. А розум - горить,
    Розривається на половини.

    Руки взяли важкого меча,
    В бій жорстокий рвонули з-за парти.
    І одразу - на груди свіча:
    Я нажаханий, сиплються жарти.

    Придивись як ридає душа,
    А у серці полопались струни.
    Я сміюсь, бо встромили ножа,
    Мама виє над хлопчиком юним.

    Гра малеча на вулиці в м'яч,
    Заїкаїться злякана муза.
    Уторопав? Присядь і поплач.
    Сяду поруч. І теж...посміюся.

    21.11.2017р.



    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  50. Ніна Виноградська - [ 2017.11.21 09:25 ]
    Відзолотіло

    Принишкло все в осінню днину,
    Трава пожухла, голий ліс.
    Лиш де-не-де немов краплини
    Не скинув листу верболіз.

    Немов змія, вузька стежина,
    Веде у хащі, в густину,
    Малий опеньок на хвилину
    З-під листу виглянув зі сну.

    Відзолотіло скрізь. Віднині
    Тут більше сірих кольорів.
    Вогонь горить лиш на калині,
    Гіркий вогонь осінніх днів.

    Усе покриється снігами,
    Перезимує до весни.
    І різнокольорові гами
    Засяють святом новизни.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.59)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2