ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.05.27 00:26
Дивися й слухай… Пізнавай
Життя красу і шумовиння, –
Воно ключем б’є через край
І душу знаджує невпинно.
Його строката течія
Докупи зводить дні і ночі,
Тож пам'ять збуджена твоя
Даремно голову морочить…

Іван Потьомкін
2019.05.26 21:21
І Пушкін, і Лермонтов тим паче
Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
А другий кров місив в чеченському болоті,
Чекаючи кулі як причастя.
А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи

Тетяна Левицька
2019.05.26 18:48
В палких обіймах терпну, млію,
цілунком зваблюю вуста,
плекаю стомлену надію -
ввіійти в альков любові. Та -
зоря не згасла в соннім небі,
що нам світитеме весь час,
хай Ероса чутливий лебідь
оголених накриє нас.

Нінель Новікова
2019.05.26 12:21
Дзвеніла музика в саду
Щемливим, невимовним горем.
І свіжо й гостро пахли морем
На блюдці устриці в льоду.

Сказав мені: « Я вірний друг!» –
Торкнувся сукні переможно.
О, як з обіймами не схожі

Олександр Сушко
2019.05.26 11:40
Бовдур! Цілий вік на владу гавкав!
Гриз КучмУ, тепер команду "ЗЕ".
Бо - поет! Не безхребетна п'явка,
Що з громади соки тільки ссе.

Як вам слово "більшість" - правда гарне?
Є іще одне слівце "товпа".
- Зупиніться! Стоп! - кричати марно,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:56
У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:54
Вогнем і мечем захищали державу
І гасли зірниці в очах вояків.
І кров’ю, і потом боролись за славу
Всі наші прапращури і до батьків.

Тепер наша черга ставати до зброї
І землю свою боронити в бою.
Бо наші сусіди на конях із Трої

Віктор Кучерук
2019.05.26 10:02
Вечора відсвіт червоний
Тоне в багровій воді, –
Берегом тупають коні
Сірі і темно-руді.
До прохолодних влоговин,
Чуючи дзенькіт відра, –
Сходять слухняно корови
З пагорбів ситних Дніпра.

Володимир Бойко
2019.05.26 09:28
Людям, вічно набурмосеним,
Видається все не так.
Набурмосені відносини
Дошкуляють, як чиряк.

Ні нещирі перепросини,
Ні фальшивість обіймань,
Не поможуть набурмосеним

Ярослав Чорногуз
2019.05.26 02:13
Моя любов, моя печаль,
Моє кохання чарівливе -
Крізь тиху вечора вуаль
Просвічує сяйливе диво!

І як до нього не спішить,
Й у сні мені цей рай не сниться –
Те тихе полум`я душі,

Юрій Сидорів
2019.05.25 22:23
Магелани загублених рим,
Океанів епічних сіндбади,
Я проханням ділюся моїм -
Заберіть до своєї бригади.

Не боюся авралів і вахт,
Не злякає мене і полундра.
Пропонуйте неписаний фрахт -

Вероніка Новікова
2019.05.25 22:19
Може, поставиш чаю, ввечері трохи лячно.
Ходить довкола слово, сяде на груди — плаче.
Тут, у пустій квартирі, мов на далекій зірці,
солодко тане плитка. А від мовчання гірко.

Може, борги вертала, може, знайшла забуте.
Сядь біля мене трохи. Хай розі

Іван Потьомкін
2019.05.25 21:38
Не по мені,
як намір обганяє розум,
як зверхницька мета
здоровий глузд зміта...

Марґо Ґейко
2019.05.25 20:41
Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.

Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,

Вячеслав Семенко
2019.05.25 17:13
Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
Небеса, на яких заборони печать,
вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
Але простір лишився моїм назавжди,
хоч поріг підмивають потоки води,
віддзеркалена в ній перекинута вежа.

Хай три виміри, наче кольчуга, скр

Гренуіль де Маре
2019.05.25 13:06
Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;

Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –

Світлана Майя Залізняк
2019.05.25 10:22
Мудрощів би всім... Наливайте з діжки!
Запустіть модерні, ярі двигуни.
Був король - утік... проводжали пішки.
Корчували трухле, щось народ наснив.

Піднялись на прю, наварили каші,
роздала сорока... бракне сироті.
Де отут нові, креативні, наші?

Тетяна Левицька
2019.05.25 09:52
Смеркається, спиняє тиха ніч
минулого сум'яття каруселі.
Малинові мазки на чистій стелі 
сумних небес, а канделябри свіч
ще не горять, лише зоря одна
крізь поволоку синю проглядає.
Хтось поступово поза небокраєм
запалює свічки. Чия  вина,

Віктор Кучерук
2019.05.25 06:41
На кордоні совісті спокуса
Душу вперто знаджує щомить, –
То до Галі радо пригорнуся,
То без Олі не вдається жить.
На кордоні совісті затисла
Душу непостійності вина, –
Згадую сьогодні тільки числа,
Бо забулись зовсім імена.

Ігор Деркач
2019.05.25 06:30
Аврал триває. Чубимося знову.
Російське чудо, і немає див.
Зшиваємо державу по-новому,
а націю – як Вова заповів.

***
Ґарантувати – це ще не подія,
яка усе вирішує за раз,

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 22:20
Лад буває лише в раю,
там немає заміни Єві.
Я чарунок отут не таю,
відбиваюсь від ос у мреві.

Є китайський ліхтар, лукум.
Запустити б - та ливні, грози...
Обіцявся іще й самум!

Вячеслав Семенко
2019.05.24 19:45
Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
народиться голос тендітно високий і світлий.

Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
воскресша краплина уперте кам

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 15:02
Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.

Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -

Марія Дем'янюк
2019.05.24 11:56
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до

Ірина Білінська
2019.05.24 11:24
Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.

Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла

Віктор Кучерук
2019.05.24 07:38
Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.

Ярослав Чорногуз
2019.05.24 00:01
В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!

Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував

Тетяна Левицька
2019.05.23 23:28
Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
прохолодне, білорунне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.

Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, под

Іван Потьомкін
2019.05.23 21:07
Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах

Ірина Залюбовська
2019.05.23 17:32
Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?

З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди

Світлана Майя Залізняк
2019.05.23 09:39
Заслабнути на «Птахокардію» Симптом перший Коли натрапляєш на Поезію Світлани-Майї Залізняк, розумієш, що в твоєму світі вона (її Поезія) оселяється на постійно. Бо так тобі хочеться. Бо там є чим живитися з кожного пірнання в неї. І як оминути ба

Ігор Деркач
2019.05.23 08:09
Усім відомо, – де війною віє,
чекай із «іхтамнєтами» Москву.
Конаюча в агонії Росія
колонізує «вату» світову.

Куди не йди, усюди їхнє рило.
Уже й своє – і те гноїть капрал,
а кривославна мафія Кирила

Олександр Сушко
2019.05.23 07:10
З’явилася у нас на сайті химерна пані: вірші пише. І не просто вірші, а ВІРШІ! Сама про себе нашкребла резюме: ікона стилю! Взірець вишуканості! Естетичний ляпас несмаку товпи! Почитав увечері на сон грядущий її нетлінки, дійшов до сторінки надцятої

Вячеслав Семенко
2019.05.23 00:12
Вітрилами на хвилях трав
тополі луками пливли,
у відблисках нічних заграв
котився грому перелив.

Шмагали блискавки по склі,
спливали за струмком струмок
лавини недвозначних слів

Вероніка Новікова
2019.05.22 23:44
Ніч збирається на гілках. В чому ти бачиш страх?
Шурхотить у траві, біжить зі струмком, зазирає у дім.
Роздягайся, ходімо.

Не ставай на листок, обійди колосок, не торкайся кори,
на твоєму боці і чорні гори, і їхні вітри.
Як ітимеш повз жовту скелю

Анонім Я Саландяк
2019.05.22 18:20
переклав з російської Саландяк

Це цілі Четвертої світової війни. А про методи досягнення в ній перемоги інформує зі слів своїх всеблагих співбесідників інше джерело: “Гедоністичний (насолодний) та морально нестійкий Захід здригнеться та відступить пере
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Оля Боняк
2019.05.22

Дмитро Бугера Брилінський
2019.05.22

Світлана Пасенюк
2019.04.24

Ірина Залюбовська
2019.04.22

Ростислав Стадницький
2019.04.22

Вігілант Вігіланттт
2019.04.10

Зоя Войтович
2019.04.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Юрій Сидорів - [ 2019.05.25 22:29 ]
    Тріада
    Магелани загублених рим,
    Океанів епічних сіндбади,
    Я проханням ділюся моїм -
    Заберіть до своєї бригади.

    Не боюся авралів і вахт,
    Не злякає мене і полундра.
    Пропонуйте неписаний фрахт -
    Будь-яка пропозиція мудра.

    Неможливе довірте мені -
    У роботі собі не відмовлю.
    І за смислом на диво-човні
    З віршомазами вийду на ловлю.

    Колчаки граматичних широт,
    Магнетичних довгот олександри,
    Забирайте служити на флот,
    Що іде в літераторські мандри.

    Синтаксичних питань вояки,
    Заполярних висот фердинанди,
    Вслід за вами піду залюбки -
    І мене запросіть до команди.

    Ще ніхто не озвався. Не ждуть...
    І даремні благання та кличі...
    По-казковому треба, мабуть - 
    Поклонившись, промовити тричі.

    Закликаю до справ і кляну -
    І скидаюся чимось на дурня.
    Та здається, що чую луну -
    А раніше хіба що відлуння.

    І здається, озвався в цей час
    Горбоконик, а може, й Пегас.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (13)


  2. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.24 00:11 ]
    Розмай леліяння
    В час, коли співають солов`ї,
    І черемхи китиці пресвітлі
    Розливають пахощі свої,
    Це кохання диво в нас розквітло!

    Я забув од захвату слова,
    Розтопилися страждання гори.
    Бог Ярило нам подарував
    Любощі у цю – найкращу пору.

    Крізь пташок мелодію в`язку,
    Музика лилась хмільного шалу.
    Пелюстки магнолії й бузку
    Пестощі п`янкі переплітали.

    Чашечка розкрилася твоя,
    Мов троянда зашарілась ніжно.
    Млів од погляду палкого я.
    З нього щастя промінь білосніжний

    Все єство блаженством огортав,
    Різні дарував його відтінки.
    І єднав, мов нитка золота,
    Дві – кохання спраглі – половинки.

    Обвивав так лагідно, як плющ,
    Старовинні замки обвиває.
    Дякуєм! Ти, Боже, всемогущ,
    Дарував леліяння розмаю!

    24 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  3. Ігор Деркач - [ 2019.05.16 09:28 ]
    Під сурдинку дощу
    Ідуть дощі. Яка то благодать!
    Небесне море землю поливає,
    надією засіяні у маї,
    озимина і вруна шелестять.

    А пажиті – од краю і до краю,
    де я, мов ратай, сію іншу рать.
    Чекаючи нового урожаю,
    мої поля чорнилами горять.

    Роздмухую ще жевріючу ватру.
    У дочки Прометея, візаві,
    запитую повторно: « А чи варто?»
    І чую: « Варто, поки ми живі».

    Іду як дощ полями-сторінками,
    нікого не залякую громами,
    що я найперша скрипка і соліст,
    який уміє помежи рядками
    нанизувати речення словами,
    що озонують логікою зміст.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  4. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.11 07:37 ]
    Диво бузкове - щастя казкове
    Цілий день кохання. Цілий день кохання.
    Випурхнула з клітки пташечка – втекла.
    Пестощі п`янкого диво-раювання –
    Доки огорнула ніжністю імла.

    Як цвіли каштани між бузку цвітіння –
    Оповили віти-рученьки мене.
    І запахли коси черемхово-пінно –
    Розцвіло кохання наше осяйне.

    А вгорі шуміли десь травневі зливи…
    І цілунків зливи мчали навздогін….
    У шаленстві мрії ми були щасливі,
    В повені любові – миті дорогі!

    Не забуть ніколи диво це бузкове,
    Пелюстки розкрили таїну свою.
    Небо дарувало щастя нам казкове
    В Україні милій, у земнім раю!

    11 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (6)


  5. Юрій Сидорів - [ 2019.05.08 09:21 ]
    Додому
    Охоплює темрява захід,
    А хащі небесні - пітьма.
    До розсипів зоряних ягід
    Вляглася стежина пряма.

    Інакші ведуть викрутасом,
    Крізь пасма дірок чорноти,
    Де вічність полює за часом.
    Їх можна так само знайти.

    На захід тікало світило,
    Зі сходу вертало до нас.
    І як би воно не крутило,
    Його виглядав повсякчас.

    На схід відбував і на захід,
    Радів і південним світам.
    Стежину до зоряних ягід
    Гадаю, надибав би й там.

    Укотре додому вертаю -
    Не сонцем і не шукачем.
    А тягнуть до рідного краю
    Натура душевна та щем.

    Не з вами я, космополіти,
    Не став емігрантом також.
    Бо серцю властиво боліти
    Чи навіть впадати у дрож.

    І це не ознака хвороби.
    Є скріпи, що не розігну.
    Були намагання та спроби,
    Стояло й життя на кону...

    З Жулян повертаюся вранці -
    І падаю в ліжко, як сніп.
    Донині воно в "комуналці",
    Тримаються й декілька скріп.

    Дізнавшись, чим дихає Захід,
    Чому я для нього не свій,
    Не хочу ні зоряних ягід,
    Ні псевдоліричних завій.

    Спочину, а потім помрію
    Про кращі майбутні часи.
    На них я ще маю надію.
    Поточні зіходять на пси.

    Повернення радісні миті,
    Лукавих таксистів юрма,
    Травневі свята сумовиті...
    Була перемога - й нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (10)


  6. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.06 20:32 ]
    Не відлітай (романс)
    Не говори, що йти повинна,
    І серця мого не терзай.
    Нехай же ллється хоч хвилину
    З очей коханих - бірюза.

    Даруй ще хвильку приголубить -
    Цілунок щічку хай торка.
    І пальчики ці милі, любі -
    Не відпускає хай рука.

    Не відлітай, моя Богине,
    Прощатися не поспішай,
    Бо у розпуці лютій гине
    Моя згорьована душа.

    Від берега ти не відчалюй,
    І прірву не твори з води.
    Бо серце рветься від печалі,
    З одчаю ринеться туди.

    Нехай затягнеться хвилина -
    Щосили мрій зі мною, мрій.
    І лебідь щастя в небо лине
    У безконечності своїй!

    6 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (3)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.05 01:35 ]
    Мені так любо...


    Мені так любо, коли ти
    Уся тремкочеш від жадання.
    Коли навколишні світи
    На мене ллють нектар кохання.

    Коли усе перемага
    Ярила шал - вулкан спонтанний,
    І знавіснілая жага
    Лама пристойності кайдани.

    Мені так любо, коли враз,
    Немов пелюсточка крилата,
    Небес виконуєш наказ,
    Готова краще все віддати.

    Мені так солодко, коли
    Меди кохання в серці зрання.
    І ти з фатальністю бджоли
    Готова все віддать востаннє.

    І я в любов, немов у смерть,
    В пориві кидаюсь одчаю.
    І щастям сповнений ущерть,
    З тобою разом воскресаю!

    4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (8)


  8. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.04 14:55 ]
    Скульптурі поета в парку письменників у Ірпені


    На красиву лаву я на мить присяду,
    Усміхнеться Муза ніжно так мені.
    Прилети неждано, ти моя розрадо,
    В чарівному парку в місті Ірпені.

    Будуть хай навіки там благословенні
    Руки, що створили цей скульптурний злет.
    Де присів на хвильку і застиг в натхненні,
    Вчувши голос неба, істинний поет.

    Там йому в уяві ранок золотіє,
    В ореолі Муза, як Весна, летить.
    У повітрі - замок, що його Вітія*
    Побудує словом у сяйливу мить.

    І для нього мовби - лік спинився часу,
    І відсутній погляд бачить тільки вись,
    Де в кабріолет упряжені Пегаси
    Везти Музу в замок разом узялись.

    Там вона - Богиня - сяде на престолі,
    Вітер їй в корону зорі намете.
    Це - поета Мрія, це - поета Доля,
    Що її увічнить слово золоте!
    ________________________
    *Вітія - поет.

    3 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (5)


  9. Ігор Деркач - [ 2019.05.02 07:02 ]
    Поза грою
                               І
    Іронізую і від сміху плачу.
    Нема Пегаса – запрягаю клячу...
    Розмінною монетою плачу,
    коли мені буває по плечу
    недоїмкою роздавати здачу.

    Не падаю, коли один лечу.
    Нікого і нічому не учу,
    вирішую не задану задачу,
    і не міняю щастя на удачу,
    коли перо дорівнює мечу.

    А як і що – догадуйся, читачу,
    чому немає місця деркачу.
    Ну, не умію як великі мачо.

    Дієслова римую досхочу
    і не боюся. Я іще побачу,
    кудою і куди я долечу.

                               ІІ
    Нехай самозакохані поети
    і поетеси видають буклети,
    а я ще не доконаний поет.

    Іду собі дорогою своєю
    і фішкою мінорною моєю
    хай буде незакінчений сонет.

    Та критикуйте, прошу, ради Бога.
    Аматори і «профі» залюбки
    ще граються, бува’, у піддавки.

    Але не розумію, ради чого
    блокує зореносна остюки,
    які не колють як у біса роги?

    Опонувати у мої роки,
    нехай воно і з легкої руки,
    але, даруйте – не моя стихія.

    У небі не міняю зодіак.
    У мене ексклюзивний після-смак,
    якщо тепліє у душі надія.

    05/19


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.01 00:33 ]
    Перед вироком долі
    Я на долю свою нарікав,
    І просив, і творив заклинання –
    Хай життєва небесна ріка
    Нам пошле повноцінне кохання.

    Десь зустрінемося крадькома,
    Десь цілуємося віртуально…
    І регоче холодна зима,
    Мов стіна поміж нами – зі сталі…

    Данина ненаситній Марі* –
    Зачинила ворота до раю.
    Налякали тебе упирі,
    Що кохання – життя убиває.

    І живем, як на прив`язі – ми,
    Перед вироком клятої долі,
    Тільки злегка торкнувшись крильми,
    Безпорадні, голодні і кволі.

    Знову розпач наповнив ущерть.
    Мов із царства Харона ми – тіні.
    Без кохання життя – наче смерть,
    Безпросвітне тупе животіння.

    І бредеш ти по нім – в ланцюгах,
    Чути крик твій безсило-сердитий.
    У свідомість уживлено страх,
    Як від нього твій мозок звільнити?!

    Як позбутися тої біди?
    Ти мене замордуй ліпше, кате.
    Вчений генію, ліки знайди
    Щоб кохану мою врятувати.

    Щоб іти по життю без оков,
    Щоб залякане вирвати жало!
    Щоб між нас повноцінна любов,
    Наче Бог той святий, воскресала!

    30 квітня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.88)
    Коментарі: (10)


  11. Юрій Сидорів - [ 2019.04.28 09:04 ]
    Байдуже
    Патлаті хащі осінь підстриже,
    Засяє голизно́ю кожна віта.
    Ще не сезон, а думається вже
    Не про красу весни та барви літа.

    Траву пожовклу вітер обскубе
    І виголить ланам лоби й ланіти.
    А я щодня примушую себе
    За порами природними не скніти.

    Не рватися кудись, і взагалі
    Забути про усі сезонні віхи.
    Облишивши гризоти та жалі,
    Забутися й собі в полоні втіхи.

    Це стан душі. У версії земній
    У нього є приємні переваги.
    Вбивайся за свободою чи скній -
    А вартий він серйозної уваги.

    І гідний одностайної хвали.
    Ніде не буде краще, ніж у ньому.
    А ті, хто там ніколи не були,
    Усе життя жаліються на втому.

    О втіхо-втіхо-хочеться тебе,
    І спо́кою в моїй грудній клітині.
    Хтось голить, підстригає чи скубе -
    Вже байдуже! Ось так воно віднині.

    Час відповість - втішатися чи ні,
    Мовчання можна всяко розцінити.
    Та байдуже й однаково мені!
    Можливо, щось напишеться про квіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.57)
    Коментарі: (19)