Рубаї *******


1
Стрімка ріка несе мої бажання
Через пороги – кам’яні чекання,
І заливає геть мого човна –
Під берегом крутим твого мовчання.

2
Неспокій розуму, як блискавка, сяйне,
Стихію розуму ніхто з нас не збагне,
Одне легке його, миттєве поривання –
І думку навіть НЛО не здожене.

3
Звучить у серці вічності струна,
Душа читає ваші письмена,
Святих імен із пам’яті не змиє, –
І майбуття піниста глибина.

4
В душі моїй живе передчуття,
Побачу тінь – і ввійде майбуття.
Сьогодні я хвилююсь, як уперше, –
Читаю книгу мудрості – життя.

5
Ми кров’ю серця пишемо пісні,
Які летять у небо навесні.
І їх повік ніхто не перепинить, –
Це наш палкий привіт будучині.

6
Торкнулася крилом твоя любов,
І юно спалахнула моя кров,
Злетів я миттю аж під синє небо, –
І ми кружляли до світанку знов.

7
О, як я пив з твоїх джерел кохання,
Аж поки не зійшла зірниця рання,
І випив я сто келихів медів, –
Та ніч була, на щастя, не остання.

Зійшлися Небо і Земля –
І промайнула Іскра Божа.
Хто сутозлото запалав,
Осяє вірші, буднів прозу.

Єство митця палахкотить.
Нуртує... вибухає мова…
І виливається,
пахтить
жагуча лава – болю й слова...


2001

----------------------------------------
прохання вірш не оцінювати.

Рубаї ***

1
Христос – то Цар у небесах душі,
Його слова – блискучі лемеші,
Вони мені всю душу переорють,–
Щоб істина не в’яла на межі.

2
Коли душа нап'ється сонця й неба,
На відстань серця підійду до Тебе,
Нехай воно почує голос Твій, –
І розгадає цей життєвий ребус.

3
Любов – душі і серця іпостась,
Тече в ріку життя, що звідкілясь –
Несе щодня до нас великі води,
Щоби ріка – в дзвінку ріку влилась.

Дощ наші змочить душі,
Гніву вогонь потушить,
Блискавка вкаже путь.
Тільки ти не забудь

Серце моє сховати
В теплі свої долоні.
Знову сталеві шати,
Знову душа в полоні.

Ні,я не хочу знати
Правди фатальний біг.
О, якби тільки міг-
Всіх від себе сховати.

Прошу не лізьте в душу,
Там лише небезпека.
В вирій летять лелеки,
Я ж бути з вами мушу.

Тільки холодні ночі
Серце моє зігріють.
Дощ наші душі мочить,
Він їх сушить не вміє.

16.08.1997

У світ за очі – за душею.
Осінь випита до оскомини.
Наше листя стало землею,
Літо вивітрилося до спомину.

Нам блукати бетонним містом,
Божеволіти його ритмами,
Час давно переріс у відстань,
У дороги, дощами битими.

Ми – абзаци чужих історій,
Забобонів, прикмет, повір`їв, і –
Ми давно проросли у зорі,
Тільки різними стали сузір’ями.

Диво – жити у вічнім обігу
Між світами Христів та іродів,
Впізнавати тебе за подихом
І очам нескінченно вірити…
1.01.10.

А жити чим?
Оцими бутербродами?
Недопалком?
Цинічним афоризмом?
Життя веде такими непогодами,
Із перекосом: радісним і слізним.

А жити чим?
Дешевими романами?
Замінниками цукру?
На зарплату?
Життя веде вершинами і ямами
Без репетицій, права дублікату.

Хай вечір засіває небо зорями,
Далекими планетами, світами,
Щоб жити Ранком, що зійде за шторами,
І Променем, що першим ляже прямо.

Щоб жити Словом – мудрим і настояним,
І видихати Радість через груди,
І хай її ми поки не вдостоєні,
Але вона на світі цьому буде.
1.01.10.

Я бідолашної русалки снива бачу.
- Це - сни на дощ... – запевнює мольфар.
Вже не сміюся вранці, ще не плачу.
Та як позбутися дивочних мар?

Ось рву латаття...
Ось конаю в сітці...
Рибалка–красень в озерце приніс.
- Брудна вода! – жаліюся берізці.
Із берега збіга у річку ліс.

- Атож, брудна... Але ж – вода... вода!
Не втрапити б у нерет... у сметану…–
Сміється короп – тлустий ловелас.-
Не приживешся, крале, в калабані?
Ця наша річечка... таки ж не світла Рось...

Коса розплетена. Три стрічечки злиняли…
Кульбаби зглянулись: зігнали бджіл і ос,
Сплели вінок, на споришець поклали.

Пливу крізь очерет до бережка…
Жовтіє в споришах вінець-дарунок.
- Матусю! Кіт піжаму приховав…

Зникає сну русалки візерунок.


2001
--------------------------------
прохання вірш Не оцінювати :)

1

На пам’яті узліссі – старезний Барбарис.
А я біжу шукати гінке стебло Оману.
– Леліє, як цвітеш? Довкола мене - хмиз...
- Провідаю узлісся, росла тут - між дурману.

О, мій золотоокий, привабний квіт Оман!
В чагарникову поросль вело тебе коріння.
А доброзичні оси на мій зелений стан
З Остудника гіркого мели пилок прозріння...
Від Глоду прилітав рожевий цвіт–привіт.
– Я щиро тобі заздрю...– нашіптувала Рожа.–
Жених палкий, тінистий. Сховай за нього квіт!
Оман – найперший красень, та вірним буть не зможе...

У серпні, на Дрік спершись, припленталась Меліса.
– Посватали б тебе і Глід, і Молочай...
– Спасибі тобі, свахо. Я - в сад. Чужа я в лісі.
Тендітна, як для них. Спасибі... Вибачай.

2

У гості залітають ті ж невтомимі оси.
– Лелієчко... це ж-ж-ж-ж... рай! Щаслива ти? Краса...
- У спеку полуденну блистять на віях роси.
Ж-ж-жовтава ти, гаряча... Сльозинки чи... роса?


2001
-----------------------------------------
прохання до читачів вірш НЕ оцінювати :)

Зустрілись руки –
і відкрили таємницю:
без одягу не жінка ти.
Жар-птиця!

Вісь. Колесо. У цьому руху суть
І суть життя, і навіть… насолоди.
Колеса на шляхи щасливі ждуть,
Але нічого в них без осей не виходить.

Рубаї ***


1
О, як зима на сніг розбагатіла,
Був чорний світ, а нині білий-білий!
Я піднімаю руки до небес:
О, людоньки, я ж лебідь легкокрилий!

2
Любов моя велика, наче море,
Вона заллє – і біди, й чорне горе.
Моя любов не знає перешкод, –
Вона в красу – і камінь перетворить.

3
Моя любов – рожевих яблунь цвіт,
Моя любов – це предків заповіт.
Моя любов – кохана Україна, -
І радісний, сердечний шлю привіт.

All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
The nose is cold.

I keep the track
as eyes of pimps on hussies.
The tangled steps
are soaked in moonlit mesh
that squeezes juice
as well as senses flesh
until the nerve
stays numb and bones make fossils.
Oh nerve of Lord!

I have to feast –
warm blood with meat and weakness,
that runs on fears
so jaws are dripping wet.
The blood hits snow
by burning holes with red,
like wearing slugs
or growing blues in bleakness.
How much to hold?


A crystal clear
tear, heaven is a kerchief.
Its vessels brim
with brackish water in,
with love within
a paternoster tin.
The bones are stripped,
enamel slides meat-searching.
What’s left to hoard?

The hunger sleeps,
the feet don’t run and careless
about the furs
in silver-sparkled cowls,
about what’s left
inside the Moon-fed-bowl –
lap up the time,
one day I make you airless.
I’m Wolf – behold!

December 31, 2009

Прожити можна без кохання
Життя безрадісне, сліпе,
Щоб не було розчарування
Живи не так як дотепер.

Шукай його поміж вітрами,
Нехай пів-світу ти й пройшов,
Не порівняти зі скарбами
Твою усміхнену любов.

Немало нам чудес на світі
Дарує доля знов і знов,
Але чекаєм тої миті,
Коли зустрінеться любов.

Коли ж прийшла вона до тебе,
„Я дякую, Господь”, скажи.
Заповідає Бог на небі:
Любов як матір бережи.

Не малюй мене в своїй уяві –
Я не той , що знала ти колись.
Залишились очі карі – карі ,
Почуття ж минулого зреклись.

Ще і досі в пам’яті діброва ,
Стежка заблукала в споришу ,
Сріблить коси заполоч вербова ,
Опустивши голову в росу.

Ще і досі обпікає губи
Смаком перезрілого вина
Та троянда яку ти від згуби
Ревно так для мене вберегла.

Але знай , що вже безповоротно
Я зрікаюся цнотливої краси.
Не стрічай слізьми , як зараз модно ,
Ліпше в Господа спасіння попроси…

Ще той рубака і співака, мрія муз -
маньєробандурист Яр. Чорногуз!

Новорічні вогні, свіжий подих ялин -
Опускає завісу несміло
Рік старий. Ностальгійно зітхнемо: «Могли…
Прожили його так, як уміли.»

В архіватор життя – ще один, далебі,
Як зарубка у краплях живиці…
Не сумуймо, не час, і скажімо собі:
"Прожили його так, як годиться!"

30.12.2009 р.

Довідспівувалися - сказав попу пресвітер -
в місто в'їхав лікар-лірик Нечуйвітер.

Іще на рік
наблизились до Смерті,
Чи до Безсмертя –
вибираєм Ми…
Давайте
залишатися Людьми,
і не блукати
в білій круговерті
підступної,
холодної Зими!

Для Світлих,
нерозлучних із крильми –
обійми Божі –
завжди розпростерті.

цей четвер ніби знак на дорозі стоїть
ми ступили той крок від любові до… завтра
і міняти замучився маски свої
мій настирний фантом і незримий співавтор

розсипається болем незбираний сміх
із дурниць непростимих яких ти не скоїв
і безумні озера пробачень моїх
заростають гінкою як сум осокою

і не зцілить мовчання замлілі думки
як надійде конвертом надісланий постріл
розлетись
розірвися на сотні шматків
пересипавши прахом і настрій і постіль

янголя кавуном підсолоджує глум
серед клаптів гіркого мов опіум диму
і завія іде як брехня по селу
залишаючи глицю та лиця блідими


***
і здається - забула забила гвіздки
перетерла на пил
і не згадую всує
потягається світ наче капосний кіт
під рухливими пальцями Кейко Мацуї

і нехай розриваються скроні від куль
і замерзли у склі посинілі кульбаби
я плекатиму твій заборонений культ
ілюзорної плоті невипиті барви

біла миша по тиші - шкреби не шкреби
у шухляді ув’язнено вірші цейтноти
і чудний відголосок твоєї журби
роздиратиме слух непозбавлений цноти

четвергові дощі не врятують душі
не мовчи - у кишені не втримати шила
…і розгулюють голі по кухні чужій
ті слова
із якими вона согрішила

Щиро вітаю всіх митців з
Новим роком і Різдвом Христовим!
Всім нам гарнрго творчого настрою, симпатичної музи
і...порядних меценатів

Хай із різдвяною зорею,
Із новорічною свічею,
Нам душі зацвітуть добром.
Нехай нам буде все миро*м!
Щоб від Миколи й до Миколи
Не слабували ми ніколи!
А від Івана й до Івана
Нам не стрічалися балвани.
Щоби не було сварки вхаті.
Не урізали нам в зарплаті.
Нехай усім нам білий тигр
Несе удачу, радість, мир!

Із новим щастям! Новим роком!
Побільше гарних вдалих кроків!
Хай із різдвяною зорею,
Із новорічною свічею,
Із карнавальними вогнями
Панує злагода між нами,
Господня ласка і тепло.
Хай всім від Господа воздасться
Достатку, радості і щастя!

З НОВИМ РОКОМ!

Від Маркса - розмах, від Шопена - красота,
з рояля - звук, од Бога ж Рома - Коляда!

Село, собака, сіна радісний ковчег,
гітари схлип, дівочий зойк - Король! Олег. :)

Він дозу зварганює із неземних усілячин -
що нині їм опіум! - діви на суміші "Татчин"!

Буває так, що ти когось образиш,
І на душі, мов мишка, щось шкребе.
Лише на думку не спаде ні разу,
Що іноді образять… і тебе…

В природі має все свій кругообіг,
І все кружляє по своїй осі…
Виховуєм дітей ми ще в утробі,
Та виростають добрими не всі…

16 грудня 2009 р.

Край забуття - калина, хижі тіні, перегук
заблудлих душ, і поводир - відьмак і страж - Павлюк.

Стоїть зима, як наречена,
Якщо не віриш, то поглянь.
Позичу шапку в друга-клена,
І понесу природі дань.

Я всі борги віддам їй зразу,
Я їй у ноги упаду.
Прости, скажу, за всі образи,
Я заманив тебе в біду.

Здається, можу буть щасливий,
Природа зла не пам’ята…
Чого ж, як дід, цей хлопець сивий?
Чого ж на серці – тінь Христа?..

* * *
Мружиш очі: “Чого йому треба?”
Ледве-ледве пливуть думки.
За вікном заметіль до неба,
І таємний дотик руки.

Вже пішла б у неволю справи
Помирати з нудьги життя,
Та сидиш і чекаєш зваби,
Підминаючи почуття.

Все на місці: столи і крісла,
Двері настіж, минає люд.
Що ж душею по серце влізла,
Аж в самій закипає лють?

Може, це божевілля зранку,
Чи продовження білих снів?
Бо стояла всю ніч на ганку
І вдивлялася в заметіль.

“Хай що буде – іди до мене!
Пізній морок – ото біда”.
І блищить у очах зелене,
І невтолене огорта.

... За вікном заметіль до неба,
І таємний дотик руки.
– Не піду, не проси, не треба, –
Ледве-ледве пливуть думки.

У верхів’ї твоїх думок ще гніздяться недбалі рими,
ще вдається вдавати із себе святу й німу…
Та крізь досвід прощання і призму сердешних мук
ти вже знаєш – не всі дороги мусово ведуть до Риму
Ти вже можеш спокійно дивитись услід йому

Тротуари грудневі так фатально подібні на пляжі
брудно-сірі та мокрі, вкриті солоним піском
Перехожі, несхожі на тебе
Нудьга і Ко
Небо знає ці тексти напам’ять давно, проте не скаже
де поставити крапку, просто втомившись від ком…

Не молися уголос, мовчи
Це буде твоя омерта
На безлюдному острові – кішка, книжки, диван
Крізь асфальтову тишу вперто ростиме трава
Лиш любов ненароджена з тебе в чомусь таки безсмертна
та без неї і ти… канонічно таки жива

І якби ж воно знати, до чого йшлося… було не руш би,
зустрічай собі тихо прийдешність жорстоких зим
Що ж, нехай твоя ніч не гіркою не стане з ним…
Як могла, як посміла сподіватися вічної дружби?
А тепер бездоріжжям
безсило
втікай у Рим

2009

обещали зиму, брат, зиму на одного, но
кажется, наступает великое ничего.
я-то лишь подноготная слякоть в белой
грязной рубахе, скипевшая китчево,
быть мне за полсугроба продану дорого -
значит, зима на тебе, на тебе метель,
вздерни чертовы флаги, идя на дно;
в гаммельне крысы, а в киеве санэпид -
даже благословляющей стыд зимой.
общеизвестно, ничто - это та же мель,
гордиев узел махеровый, бит-стекло;
впрочем, ответ меняет нашедших цель.
напишешь как-нибудь, что такое тепло?..

І найменші мишенята
Поспішають святкувати,
Бо ялинонька вогнями
Закликає до забави.

Але спершу сірохвості
Ще зайдуть до Вас у гості,
Щоб тихенько на сторінці
Залишить свої гостинці.

Щоб чудовий світлий настрій
Між рядочками покласти.
А під кожну аватарку
Усмішку запхати в шпарку.

Хлопцям радо на сторінку
Покладуть вони машинку,
А дівчатам ляльку-мрію –
Дві косички, довгі вії.

Наче все уже в порядку.
Ой, забули... Шоколадку –
Смак такий, як у дитинстві,
А іще – по мандаринці.

Ось тепер – усе в порядку.
І веселі мишенятка
До ялиноньки – на свято
З Новим Роком всіх вітати!
30.12.09


p.s.
Невеличкий подаруночок для всіх, кого зустріла в цьому році на ПМ:-)))

З Новим Роком!!!!

П’янке вино у келихах іскриться
І як метелик, свічечка тремтить.
Кружляє білий танець сніговиця,
Ніч новорічна – неповторна мить.

П’янке вино у келихах і свічка,
А за вікном все сніг і сніг, і сніг...
Щоби ця ніч вся перейшла у вічність,
Сьогодні забажалося мені.

П’янке вино і чисте, мов сльозина,
П’янке вино і чисте, мов сльоза.
Кажу тобі спасибі знов за сина,
І щоб щаслива дочка в нас росла.

П’янке вино у келихах, кохана,
Його ми мовчки вип’ємо за нас.
І без вина від щастя я вже п’яний.
Прекрасна мить! Лиш зупинися, час.

ЛЮБОВІ

ВСІМ

МИРУ

ДОБРА

ШАНУЙМОСЯ, Д Р У З І!!!

Скрипка, как желтая птица
Поет на груди скрипача.
Варлам Шаламов

Співає скрипка,
ніби жовта птаха,
Що на плече присіла скрипаля,
І музика веде мене
на плаху,
Перед очима
крутиться
земля.

Злітає
скрипка
в синє піднебесся,
Але скрипаль цього
не поміча,
Стрічає серце
Музики
пришестя,
Горить душа,
горить,
немов свіча…

І виростає полум’я
до неба,
І до зірок
чуттями
я
росту.
Щоб часом не зневірився
хто-небудь,
Хай душі
набирають
висоту.

І нині
я собі
вже не належу,
А музиці й високим небесам.
І я
лечу,
лечу,
лечу
на вежу,
І не зважаю на цей шум і гам…

Співає скрипка,
ніби жовта птаха,
На грудях молодого скрипаля.
В моєму серці
б’ється
муза Баха,
перед очима
крутиться
земля…

Злітає
скрипка
в синє піднебесся,
І музикою
душі
очища.
Стрічає серце
Музики
Пришестя,
Горить
душа…
О!
Як горить
душа...

...живи любов’ю. Поїдь до мами.
------------ Люба Долик


...прочистиш
снігом укритий горбик
покладеш квіти
дві хризантеми
смереки гілку
- живиця пахне
неначе вдома
Різдво стрічаєм -
запалиш свічку
і отченашем
свою любов
замолюєш -
пізно...

На стіні старий дзиґар -
мов павук без ніг.
Якось він туди заліз же,
хто йому поміг?
Черево його залізне
тишу пробує на звук,
нехотя, від сили
тук, тук-тук, тук-тук, тук-тук.
...
П'єц кахльовий сипле жар -
тато розпалили...

(2009)

люляй моя остання солодка здобич
в небі на фабриці робиться перший сніг
місяць немовби кусень пахкої здоби
люляй мій спійманий звіре із білих снів

стіни побілені вікна розплющить вечір
дихання гнізда звиває межи стропил
фрази наївні неначе білі овечки
ходять убрід із долівки здіймають пил

люляй моє звіря білозубе люляй
напнута спина в готовності до стрибка
важелі каруселі - земної кулі
будуть завжди і ніколи в моїх руках

вимерзлі нори розорані коридори
всі твої шрами на шкірі моїй горять
люляй нарешті - ми заплатили дорого
спи моє біло-пухнасте лихе звіря

Лягти сьогодні поміж твоїх ніг
Єство своє, наблизивши до входу,
За мить якусь осилити поріг,
Штовхнувши двері в насолоду.
Лягти, щоб загартований булат
Пізнав тепло твоєї плоті.
І бив схвильовано в набат
Язик мій у твоєму роті.
06.08.2009 р.

Добрий ранок, солодка моя
Сонце вже одягло золотий обладунок.
Під вікном птах співає і я,
Зачекався на твій поцілунок.
Прокидайся, дивися у очі мені,
Пригорнися до моїх грудей.
Хочу бачити теплі вогні,
Не цілованих зранку очей.
27.07.2009 р.

Щиро вітаю всіх колег по перу
з Новим роком і Різдвом Христовим

Галузки новорічної ялинки
Схиляються розважливо до нас.
Кружляють в небі радісні сніжинки
Фарбують світ у новорічний вальс.
Забудьмо всі тривоги і печалі,
Розчарування, труднощі і гнів.
Вітаймось у святковім карнавалі
Гірлянд, ілюмінацій і вогнів!
Із Новим роком! Із Різдвом Христовим!
Благослови Господь нам кожну мить!
Шануймося і справою, і словом,
І пісня хай теплом душі дзвенить!
Із Новим роком друзі! З новим щастям!
З новим віночком потаємних мрій!
Хай нам і мужності, і мудрості додасться
Не впасти, не спинитись на порі.
Обережи нам ,Боже, Україну!
Навчи, не відвернися, захисти.
Зігрій Добром всі сім’ї, всі родини,
Всі села і міста, краї, світи…
Тримай лиш під своїм крилом і оком,
Своїх любимих втомлених дітей.
Із новим щастям всіх нас! З Новим роком!
Хай він Любов’ю й Радістю цвіте!

Закони – це сила фізичної туги,
Ховаю життя, хоч це все без напруги.
Тікаю, цікавість все далі заводить.
Лиш сила тяжіння до тями приводить…
Біжу я все далі від просто надії,
Пірнаю все глибше до власної мрії…
Наука до тями мене лиш приводить,
Це просто закони, що роздуми зводять.
Тримаю ядро многогранне розлуки –
Це вихід і вхід до моєї науки.
І думи лиш привід піти в неосяжне,
Осмислити те, що іще недосяжне.

Закони – це думки політ є безмежний,
Це простір для тих, хто і справді метежний!

2009

Пожбурила я жмутком листя в небеса!!!
То й що!!! Це осінь заспокійливо так діє!!!
Я вже не хочу просто вимовити «так»,
Я знову віднайшла свою надію.
Не хочеться іти «на ви» до всіх!!!
І мріяти, як всі, уже не хочу!!!
Не треба кидати весь світ до ніг
І голову мені ще раз морочить…
Мені набридло прагнути брехні,
Як істинного сенсу існування!
Чому не можна просто пережить
В самій собі неправильне кохання???
То й що, що очі в тебе мають глибину???
То й що, що серце також гучно б'ється???
Неможна вдвох летіти, бо внизу
Хтось має втримати в долонях серце!!!
Не треба!!! Знов жбурляю жовте листя…
Не хочу тих улесливих вмовлянь…
Мені подумати про це корисно,
Бо забагато ставлю я питань!!!

Піду… тепер мій смуток слуха вітер…
І порожнечею я сповнилася вся…
Для мене дуже мало цього світу,
Щоб зміг усю мене в собі вміщать…

Рисуешь в памяти узоры…
Там я и ты…
Там снег и море…
Там волнами меня качало…
Там я любила и теряла…
Там жизнь моя прошла счастливо.
О, как давно всё это было!!!
И я терялась. Находилась.
А главное – тогда любила
Правдиво, искренне и верно.
И ты тогда не знал измены!!!
21.10.09

В простори далекі
Мій погляд летить,
А думка між нами
Самотньо горить…

Як важко насправді
Знайти співчуття,
Чомусь у душі
В мене лиш каяття…

Я каюсь, що зараз
Самотня, одна,
Між мною і світом
Сама темнота!

Чому сірі очі настільки сумні?..
Питання доречне, а, може, і- ні!

2009

Нас тисячі таких
Із сірими очами.
Ночами дивимось у стелю,
Мов шукаєм суть...
Нас тисячі таких
З очами повними сльозами:
Куди летять ті сльози?
І за ким?
Ти думаєш, що ти одна така на світі…
Ти думаєш, що боляче тобі…
Ти думаєш, ніхто не розуміє…
Ти думаєш, як тисячі таких,
Як ти!!!

Когда судьба по следу шла за нами,
Как сумасшедший с бритвою в руке.
А. Тарковский

Когда слова становятся простыми,
как Н2О, как белый цвет листа,
ты можешь даже захлебнуться ими
и думать, что все это неспроста,

что смысла нет в борьбе извечной кланов,
где не чернила – яд из-под пера,
где карлики на плечи великанов
взбираются сегодня, как вчера,

когда простишься, всех простив, и – пеший –
за птицами пойдешь ты налегке,
не обольщайся: тот же сумасшедший
крадётся с той же бритвою в руке.

2009

Втрачаю маленьку частиночку «я»,..
Куди відлітає самотня душа?
І мрії мої вже пішли під «вінець»,
Втрачаю останнє, це й є той кінець!
І подих за подихом важчає мій –
Це, мабуть, відлуння колишніх подій…
Мороз попід шкірою – дивне чуття,
Відносить в країну мене забуття.
Лиш мова полине із вуст, як вода:
І ллється, і ллється чарівно вона,
Словами свідомість мою поглина…
І знову полину в надію життя,
Відкрию єдину можливість буття!

2009

Загриміло вгорі.
Заіскрило.
Закутало вітром.
Затремтіла сльоза,
Наче Божа усмішка, мені.
Я до себе біжу,
Задихаючись, –
Снігом – по світу.
Духи предків, як риби,
У світлій летять глибині.

А цей сніг золотий –
Вічний попіл згорілого храму.
А цей грім молодий –
Перелякана ніжність хмарин.
Озиваються золотом
Лампи вольфрамові.
Новий рік.
Пахне хвоєю й шкіркою мандарин.

Візантійські мотиви
Лежать за розхрестями вікон.
А за ними кигиче
Захмарений погляд волхва.
От і всі пироги...
Милі дітки, жона з чоловіком,
Біла церква, ворони...
І біла святкова трава.

Тільки нитка червона
Чиєїсь сирітської долі
У святковім безчассі
Спірально впаде на рушник.
І зітхнуть бунтарі,
Й перехрестяться відьми поволі.
І надтріснутим дзвоном
Озветься
Початок струни.

Від земного тяжіння
Обтрусяться душі убогі.
Світле свято у світі.
Світає.
Зоріє свіча.
Сивим небом до серця
Засіяні
Чорні
Дороги.

Ми виходим на гору, щоб
Білу
Дорогу
Почать.

PS.

Із 2015-м Новоріччям нас усіх!
З усіма святими святами!

Удачі нам і світла дзвінкого.
:)

Україна...
Танці на протезах...
І фламандська щедрість бідноти.
Боляче сприймати на тверезо,
Як беззубо нам смієшся ти
У паркім, жорстокім щасті – жити
На планеті, що вмира від нас...
Стогнуть президенти й ворожбити:
– Час такий...
– Такий нам випав час...

Бо коли богів міняють люди –
Стрімко ціни падають на кров.
Доки панство схудне –
Нас не буде,
А Дніпро...
Й під німцями Дніпро.

Ще співаєм високо і ніжно,
Ще будуєм корчми і церкви:
Блядовито – перші,
Білосніжно –
Другі
Виростають із трави.

Ми ж відходим без пилюки й шуму
На оцій невидимій війні,
Мертві душі,
Як боброві шуби,
Саморозіп’явши на стіні.

...Українські танці на протезах...
І фламандська щедрість бідноти...
І маленькі радості тверезі...
І великі зламані мости...

12 груд. 09.

PS. Тільки, дорогі мої, хорроші!
Не ставте, будь ласка, оцінок-балів за цей вірш.
Хоча коментарів хотілося б побільше!

Із 2010-м Новоріччям нас усіх!
З усіма святими святами!

Удачі нам і світла дзвінкого.
:)

…П’ятнадцятеро душ на сундук мертвяка…
Йо-хо-хо! І бутелька рому…

Джон Сільвер

…Ми вийшли в море в забобонну п’ятницю,
В той день було тринадцяте число…
Команда наша – волоцюги й п’яниці,
У кожного на серці – мла і зло…

…Та вибору нема – вітрила піднято,
За обрієм на нас чекає шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
Що обігну смертельні скелі мису Горн…

…Дев’ятий вал… Колотить шхуну, так, як молотом,
Команда молиться: «Спаси! Ти, що воскрес!»
Зриває з шиї в мене вітер хрест із золота,
Однак мене веде вперед Південний Хрест…

…Бо вибору нема – вітрила піднято,
За обрієм туман, вітри і шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
Що обігну смертельні скелі мису Горн…

…На судні - бунт, матроси вбили кока й лоцмана…
В каюті замкнені старпом і капітан…
А юний юнга, тобто я, вчепивсь у боцмана,
Бо шквал зриває такелаж, немов шайтан…

…І вибору нема – вітрила піднято,
За обрієм туман, вітри і шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
Що обігну смертельні скелі мису Горн…

…Все ж, капітанові Боги були живучими,
Бо він знайшов в ту мить страшну потрібний стиль…
В широтах цих, що називаються ревучими,
Лише по кілька днів на рік буває штиль…

…Тут вибору нема – вітрила піднято,
За обрієм туман, вітри і шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
Що обігну смертельні скелі мису Горн…

…Ми не розбилися, бо все ж, боротись вміли ми…
І ми дійшли в свій порт – історія проста…
Сережка з золота в моєму вусі лівому –
Я відібрав її в Південного Хреста…

…І вибір – був, тому й вітрила піднято,
За обрієм – вітри, тумани, шторм…
Я дав Мадонні і Всевишньому обітницю,
І обігнув смертельні скелі мису Горн…


Примітка: за традицією, моряки, що зуміли обігнути мис Горн і вижили, мали право носити у лівому вусі золоту сережку;

Південний Хрест – сузір’я південної півкулі землі, яке вказувало морякам на Південний Полюс.

Кумпала Вір,
м. Хмельницький, 22.12.09 р.

Осінній парк своїм речитативом
Шепоче в перехожих під ногами.
Ми чуємо зачовгані мотиви,
А небосхил зоріє понад нами.
З обіймів одне одного на лаві
Женемо геть осінню прохолоду,
Тепло до себе ближче притуляєм
І не даємо вийти на свободу....

Телевізор кімнатну темряву
Проглядає самотньо скоса.
Передачі тижневого терміну
Набридають пустоголосо.
Я тікаю від них своїм поглядом
У твій сіроокий затишок,
Наближаюсь на відстань подиху,
Тепла відчуваю надлишок....