ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2020.05.31 23:25
Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.

Ін О
2020.05.31 21:52
ці сутінки, наче примарна стіна.
мій демоне ночі, ця темінь - антанта.
з плечей і верхів'їв спускають атланти
на плеса бруківки старі письменА.
усесвіте! бачиш, ці зорі крихкі
шляхи обирають в небесній неволі...
цей серпень печалі й тонких алегорі

Євген Федчук
2020.05.31 19:50
Колись земля ця називалась Диким полем
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили земл

Володимир Бойко
2020.05.31 19:12
Сенс життя полягає у пошуку оптимальної температури. Мало бути впевненим у собі, у тобі повинні бути впевнені й інші. Людина слова і людина діла – то різні, не пов'язані між собою особи. Люди не надто мудрі вважають інших занадто мудрими. Тво

Микола Соболь
2020.05.31 17:45
А сенс твоєї вищої освіти
Коли ти лізеш ближньому в кишеню,
Останніх мідяків поцупиш жменю
І будеш надбанню цьому радіти…

Чи пройдеш повз людину, що присіла
Раптово біля дерева у парку.
А що тобі? Ні холодно, ні жарко…

Тетяна Левицька
2020.05.31 17:28
Ніч кине зажуру за ґрати,
розправивши хмари вітряк.
Навчиш мене в небі літати
і марочний пити коньяк.

На біле руно алергія,
тополі солодкі меди.
Чи зболене серце зігріє,

Олександр Панін
2020.05.31 16:41
Потаємно казали - "Чаклунка",
Та вона безтуротна була,
Юна дівчина, перша красуня,
Незнайомця в село привела.

Від людей відрізнявся місцевих,
В обладунках з плащем на плечах,
Коливався у хлопця свинцевий

Олександр Сушко
2020.05.31 12:47
Маю і сьогодні план амбітний,
Музі шепочу на вушко: - Вйо-о-о!
Як не втішу кралю - буду бідний,
А утішу - буде ой-йой-йой!

Кожен день здаю тяжкий екзамен,
Залікам "на п'ять" утратив лік.
Той, хто звик ширяти небесами -

Галина Сливка
2020.05.31 10:47
Забриніли крапелисті струни
Межи ще не викошених трав,
Я ішла крізь голоси і луни -
Ти на другім березі чекав.

Цілували швидкоплинну воду
Срібнодзвінні краплі дощові,
Я в стрімкій ріці шукала броду -

Сергій Губерначук
2020.05.31 08:55
Вічний голос замерз…
Звичний холод обрид…
Час – загострювач лез…
поміж сцілл і харібд…

Неділя, 13 листопада 2005 р., Київ

Богдан Манюк
2020.05.31 08:49
Нехай коза, аби тільки з чужого села. - жартує услід парубкам сутулий дідуган. - Бач, мода у них на залицяння до дівок з інших сіл, ніби свої чимсь гірші. - Зі своїми виросли, не сприймають їх як майбутніх дружин. - дідугану перечить сусід, огрядний підс

Віктор Кучерук
2020.05.31 05:40
Ні храму дзвони голосні,
Ні солов’їв міських пісні
Не можуть розбудити
Тебе поринуту у сни
Цієї кволої весни
Й утомлену досита.
Прогнати сни ті кілька раз
Уже збирався чаром фраз,

Микола Соболь
2020.05.31 05:28
Рядочки ледве зримі
У відсвіті вікна
Легкі лягають рими…
Прощай п’янка весна
З грозою та дощами,
Зі співом солов’їв,
Прекрасна до нестями,
Саме таку хотів,

Оксана Логоша
2020.05.30 22:21
І коні шалені,і трави у пояс, і там,
На відстані смутку,цвіркун зазіхнув на Шекспіра,
Й холодна роса доторкнеться до теплої шкіри
І стане гаряча... і з ранком відійде в туман.
А коні пасуться. Толочать копитами тиш,
І хоркають в ніздрі,і пахнуть тобі

Ігор Деркач
2020.05.30 21:58
А проти лома не було прийому...
тому що засвітилось еМВееС.
Колізія знайома,
якщо не всі удома,
історію очолює балбес.

***
А минуле блукає по колу,

Марія Дем'янюк
2020.05.30 21:32
Гарні лапки в каченятки
І червоні капчики, -
Роздумовував Богданчик,-
Є у качки пальчики?
До ставка йде по доріжці,
Туфельки завжди на ніжці?
А узимку чобітки
Качка носить залюбки?

Ігор Шоха
2020.05.30 21:18
Усе частіше на котурни
стає нувориш молодий,
коли виходить до трибуни
як генеральний лицедій,
коли йому уже здається,
що і воно Наполеон.
Мутуючий хамелеон
показує себе у герці

Євген Федчук
2020.05.30 19:17
Дідусю, дідусю, хто в садочку цюка?-
Пита у старого маленька онука.
Дід сидить на лавці, дивиться ласкаво:
- Ти ж, моя маленька, така вже цікава.
Все то хочеш знати, про усе почути,
Сідай та послухай, так тому і бути.
От онука всілась бігом коло дід

Ігор Герасименко
2020.05.30 17:55
Як тільки повністю розтанув
на вулиці і в серці сніг,
кульбабця в хостел «Під каштаном»
вселилась в закутки ясні.

І той міцний, крислатий хостел,
немов хустина, захистив
тендітно-гордовиту гостю

Марія Дем'янюк
2020.05.30 14:12
Поклич мене в свій сон, благаю,
Під звук небесного роялю
Моє там серце заспіває
Як віддано тебе кохає:
Романс для двох….

Зови мене в свій сон, благаю,
Натхненно пензлем намалюю,

Іван Потьомкін
2020.05.30 13:37
ПЛЮС ВНУЧКА – Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина

Віктор Кучерук
2020.05.30 08:52
Я пишу, а вона не читає…
Я читаю – не чує вона…
Уляглася безмовно безкрая
Між серцями двома далина.
Хоч кохана ні слова не чує
І поезій не бачить країв, –
Я страждаю, й надіюся всує,
Бо люблю несказанно її…

Микола Соболь
2020.05.30 08:21
Вітер колише ще сонні лілеї,
Трави спивають ранкову росу,
Мрія прокинулась, лину до неї.
Хочу побачити неба ясу.
Сонечко сходить, радіє планета,
Води Дніпрові шепочуть: «Привіт…» –
А на воротах розкинув тенета
Хоче зловити павук цілий світ.

Сергій Губерначук
2020.05.30 07:16
Ховала ніч закохані дощі
удалині, ген-ген поза лісами.
Ми втрьох зустрілися й мовчали без причин,
порозумілися – й співали все те ж саме .

Ця вірна пара і єдин поет
спинили час розмовою про Всесвіт –
бо в кожного душа відчула злет

Євген Федчук
2020.05.29 19:36
У Римі паніка – розгнівані боги
Струснули землю й величезна яма
У римлян утворилась під ногами,
Яку й перестрибнуть не до снаги.
Сенат зібрався:що робити мають?
Рішили, щоб уникнути біди,
Хай кожен житель кидає туди
Землі по жмені. Та й позасипають

Олександр Панін
2020.05.29 16:35
Є Дивний Келих -
Панацеї Кубок,
Якого прагнуть
Пересохлі губи…
Невидимий жаданий
Келих цей -
Небес Дарунок,
Чи Пекельна Згуба?

Ін О
2020.05.29 12:58
Ця тисяча літ і тумани й хуртечі!
Триває зима, як війна, до оскоми.
Мій воїне,
серце болить від зневіри та втоми,
Від льодяних з півночі віхол та течій!
Ця тисяча літ, мов покута приречень...
Ми вбиті й воскреслі в покорі достроку.
Молитвами серця

Віктор Кучерук
2020.05.29 09:28
Блиснуло і гримнуло зненацька,
Різко і протяжливо притьмом, -
І дощу таночок чудернацький
Зашумів відрадно за вікном.
Плюскотів і нісся на всі боки,
Вправність демонструючи і спіх, -
Навіть хтось уважний та стоокий
Виконавців не злічив би всіх.

Сергій Губерначук
2020.05.29 08:43
У деяких містах лежать мої листи.
У декількох листах тісняться вірші.
Є в двох чи трьох рядках, звертаючись на ти,
моє колишнє… почуття поспішне.

Як промінь попереджує зорю –
так сонце понароджує проміння.
Що першим є, коли в тобі горю, –

Микола Соболь
2020.05.29 06:21
На болоті жаба ква та ква
Витирає сопляки зелені:
«Порятуй нас, матінко Москва,
Від бандер спаси, великий Ленін!
Мову відбери нам, хай язик
Чоботи сатрапові оближе,
Бо для мене Україна – пшик,
Мокшинська братва до серця ближче…»

Ігор Деркач
2020.05.28 21:33
Світає... і світиться світ
у сяєві іншого світу.
Коли не минає політ,
життю не пиши заповіту.

Не знає ніхто і ніде,
кудою надія літає.
За обрії сонце зайде,

Євген Федчук
2020.05.28 19:19
У широкім степу понад шляхом
Одинока береза стоїть.
Чорна смуга, що схожа на рану,
Білий стовбур берези ятрить.
Пам’ятає береза багато,
Бо вже років і років пройшло,
Як колись на узбіччі дороги
Гомонілося людне село.

Олександр Панін
2020.05.28 16:02
Привиддя тяжкі
Мені душу гнітили…

Л. Українка

***

Вітались

Галина Сливка
2020.05.28 15:15
І як воно? Здійнятися в політ,
Коли усе змаліле, мов полова,
Летить за вітром і хурделить світ...
А ти - навпроти... Ти - на крилах слова...
Тобі - піском солоним в очі, в рот.
Тобі іржавий свист вражає вуха
Так, що не годна вже знайти чеснот
В ска

Шон Маклех
2020.05.28 12:28
Сурма босоногого ангела
Зроблена з синього повітря:
Густого – наче сльози старої берези
Пораненої диким лісовим привидом,
Що блукає одвіку стежками,
Якими ніхто не ходить –
Ніхто, навіть олені з очима-тінями,
Навіть тупоноги голкоспинні.

Тетяна Левицька
2020.05.28 12:10
Листопад зривав іржаве листя з дерев, шматував і кидав на мокру бруківку під ноги перехожим. Обважніле небо торкалося верхівок пірамідальних тополь, ніби хотіло на них спочити. Різко похолодало, погода була глибоко осінньою, та я маиже кожного дня забирал
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Богдан Бойко
2020.03.22

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:19 ]
    Мій дід.
    Коли, рвонувши повід, кінь у диби,
    Він осадив, і начебто йому,
    А не дітям, та жінці, і садибі,
    Прощаючись, бо знав куди й чому,
    Гукнув: Іще не вмерла!..
    і в пітьму,
    Щоб до світанку, хоч підводу хліба
    Відбити для села, бо люд не зміг би
    Прожити ту комунпродграб зиму.
    Привіз. Сховав. Вказав. А сам в тюрму.
    Щоб інших не скарали совкомбіди...

    Коли валив тайгу, іще без "дружби"
    Сокирою мерзотність розганяв,
    Лукаво посміхаючись, кивав,
    Бувало, замерзаючим "по службі",
    Лукаво посміхаючись, кивав,
    І, наче “не по темі”, уставляв:
    “Їй-Богу, ще не вмерла Ненька, чуш – бо?
    Навіщо б я ось тут би потерпав,
    Як би її загибель відчував?”
    І так щасливо, в морди, реготав,
    Що ті казали: “Точно с дуба впал.”
    А він тим жив, тому й не відчурав,
    І хай валив, але “не врізав” дуба.

    Коли в окопі, нехтуючи спиртом,
    Перед атакою, з лопатою в руці,
    Серед прокльонів-матів всіх на світі,
    Щоб відігнати безпорадність штраф-бійців,
    Повстав, зирнув на тих гвардій-стрільців,
    Що кулеметами його лякали стрітить,
    Гукнув: “Іще не вмерла! Сучі діти,
    Не діждетесь! Бо, поки сонце світе,
    Не вмре. Козацтвом серце гріте
    Зуміє час лихий, та ворога, зустріти
    Грудьми, як я. А не як ви, бандити,
    Ховаючись за спинами. Дожити,
    Дай боже вам, побачить, зрозуміти,
    Що виживе, не вмре, і буде жити!”
    І, з тим, пішов…

    От нам би, так, з-уміти!..


    Рейтинги: Народний 5 (3.5) | "Майстерень" 5 (3.43)
    Прокоментувати:


  2. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:07 ]
    Аби не збожеволіти
    Коли втікає сон не від безсоння,
    А думки, наче бджоли, аж гудуть,
    Коли душа не плаче, але стогне, -
    Такі рядки, буває, надійдуть,
    І коротенькі, наче, але з тонну,
    Уже відібрані, як зерна, тільки сій,
    Бува здається, що не мій, то спомин,
    Що хтось, з любов’ю, сипле в рану солі,
    Аби вони не розчинились в ній,
    І кинуті, нехай з долонь недолі,
    Зростуть суцвіттям безпогрішних дій,
    Лишень встигай, та записать зумій…
    Аби не збожеволіти від болі.


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  3. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:00 ]
    Кину все,
    Кину все, заросту бородою,
    Та піду, як кобзар, по шляхах.
    Може стрінуся зі Сковордою,
    Із Тарасом-підпаском в лугах,
    З Карамелем в печері-діброві,
    Чи із Довбушем серед Карпат.
    Очі, руки, та ноги здорові.
    Досвід маю: уже п'ятдесят.
    Тільки, бачене, ось занотую.
    Зарозумне залишу юнцям.
    Самовбивцю, в собі, порятую,
    Повернуся до глузду, до тям…
    Тільки, що їм скажу я, зустрівши?
    Що, з боргів їм я зможу, й віддам?
    Що?!.
    Хіба-що оці горе-вірші,
    Та за прожите сором і срам?..
    Ні, не кину. Повинен, ще сам!..


    Рейтинги: Народний 2 (3.5) | "Майстерень" 2 (3.43)
    Коментарі: (1)


  4. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:12 ]
    І я там був
    І я там був
    де у
    напівпідвалі
    у ті часи
    коли година спить
    мистець-філософ
    вже знайомий славі
    над казіновським
    вітражем
    мудрить

    І я там був
    де доля,
    що долівка
    і де її
    велика голова
    вміщає на собі
    осла й горілку...
    і все, чого
    в бездоллі і нема

    і я там був
    де кошти
    за рекламу
    пропиті вмить
    як плата за гріхи
    де опохмілля
    знов
    надхненням стане
    і пензель
    влучно
    відтворить штрихи

    і я там був
    де враз
    свою провину
    за безціль
    за безсенс життя
    відчув
    як біль
    і щохвилинність сплину
    бездійсності
    навіки
    в небуття


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  5. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:10 ]
    Рвусь до небес...
    Все рідше я вертаюся на землю
    Все важче кинути перо чи олівця
    Чи вдосвіта, чи в дощ, чи може темно
    Чи їв, бува не знаю достеменно,
    Бо пошуки влучнішого слівця,
    Не за для того щоб майнуть знаменом
    А мать тому, що, блудна я вівця,
    Рвусь до небес.
    А мучуся про землю!


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  6. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 07:15 ]
    Воно, звичайно, вічність не будення
    Воно, звичайно, вічність не будення
    В якому клопоти у кожного свої,
    Тому-то мабуть, плинність сьогодення
    Важлива так, що грає у крові,
    Що так кипить, буя перед очима,
    Трясе-штурля, штовха по між плечима,
    Подіями набатить в голові.
    Нема коли згадати, як там вічність,
    Нема коли почути солов’їв,
    Чи зорі споглядати, часу стічність,
    Із вирію зустріти журавлів,
    Згадати упошаненно Античність,
    Завдячити митцям пророчих слів:
    Предвісникам, майбутнього послів…
    Як часто-густо “й-йо-кання” ослів
    Відштовхує від сьогодення вічність,
    Мов ранок-день солодкомрійність снів.


    Рейтинги: Народний 5 (3.5) | "Майстерень" 5 (3.43)
    Прокоментувати:


  7. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:57 ]
    я прийшов
    я прийшов не тому, щоб чогось не здійснити
    я прийшов, щоб здійснити себе і своє
    я прийшов вболівать, я прийшов розділити
    я прийшов натворить, і примусить радіти
    я прийшов розподати усе що ще є
    я прийшов повернути усе що дає
    (28.08-5.09. 2005)


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  8. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:17 ]
    молюсь паперу
    молюсь паперу та перу
    які не витримав беру
    щоб наче з серця надірву
    та й всю можливу говірлу
    пером в папері відтворю
    бо кров кипить
    і сам горю...
    молюсь паперу та перу
    19/11.04.


    Рейтинги: Народний 2 (3.5) | "Майстерень" 2 (3.43)
    Прокоментувати:


  9. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:08 ]
    Я буду борсатись до поки ...
    Я буду борсатись до поки стане сили
    Я не втону допоки думка є
    Нехай і світ буває вже не милим
    Нехай здається він уже не білим
    Нехай останню краплю крові пўє
    Нехай згорить усе...
    Але в вцілілім
    Таки й моя частинка суті є
    А з них і іншим Доля долю в’є!
    18/04.04 /с.н./


    Рейтинги: Народний 4.5 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  10. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:29 ]
    Чи доля то, чи то гріхи...
    Чи влада то, чи то безвладдя
    Чи доля то, чи то гріхи,
    Чи віковічне то безнаддя
    Чи людяне то безпораддя,
    Невміння "пертись у верхи"
    Зробило помислів знаряддям
    Та гучномовцем матюхів ?...

    Чи то не зміг колись навчитись,
    Чи то навчили та забув,
    Чи не давали "просвітитись"
    Як не давали і молитись?
    Щоб Щось душею не почув,
    Не зрозумів, не зміг зцілитись...
    Щоб вічним "матюханцем" був.
    /від 8/09.04/


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  11. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:45 ]
    Все, що я встигну,
    Все, що я встигну,
    Це мабуть рядків всього декілька
    За ніч, за день,
    За рік накрапать, а за тим
    Їх загубить
    Розуміючи, що то не петелька
    З спиці злетівша
    А це щось, як Джиновий дим.
    Був він чи ні,
    І чи буде коли? Я не буду вже.
    Мабуть мені
    Це “до лампи” вже стане тоді
    Джин той, як дим…
    Лише все-таки, все-таки груди жме:
    Щоб хоч рядок залишивсь
    На землі
    по-мені
    (24/07/03)


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  12. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:04 ]
    і лише там.
    … а лише там
    потрібен мабуть я
    палкі рядки
    нестриманість моя
    моя душа
    блукаюча по долі
    себе шукаюча
    рятуючись від болі
    горлаюча у замкнутому колі
    з якого їй
    не вибратись ніколи
    і лише там
    потрібен мабуть я
    палкі рядки
    нестриманість моя


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  13. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:07 ]
    Отак і нація...
    Лежить акація
    Листва іще зелена
    Гнеле коріння крону не втрима
    Отак і нація
    А з нею і країна
    При голові,
    Але уже й нема
    Бо забува
    Під гомін сьогодення
    Подбать про те
    Що всяк і все трима
    (4/07/03)


    Рейтинги: Народний -- (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  14. Олесь Навіжений - [ 2006.01.16 06:03 ]
    І я пишу...
    Зізріла думка вимага паперу
    Як те зернятко грунту на весні
    Він необхідний був колись Вольтеру,
    Шевченку, Сковорді,.. тепер мені

    Звичайно я не те, що Людства Боги
    Але ж мабуть то й думка не моя
    Як не моя, що піді мной дорога
    Але й вона від мене вимага

    І я пишу, коли іду шляхами
    А час як потяг в світ мене несе
    Пишу коли не йду... Пишу руками,
    І начебто своє... Але “есе”...

    Паперу думка зріла вимагає
    І кожен аркуш умовля: Засій!
    Неначе б то й не хочу, та лягає
    Рядками наслідок переживань, подій

    І хтось, як кажуть, мабуть надихає
    І хтось, упевен, душу зворуша,
    Надоїда, доумкує, штовхає,
    Товкмаче носом і наполягає,
    Щоб написав рядок, а то й вірша
    Рука нотує чим живе душа
    Та чи ж моя? того ніхто не знає...
    Зізріла думка грунту вимагає
    22/07/05.


    Рейтинги: Народний -- (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Коментарі: (1)


  15. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:52 ]
    To Ashe
    Дивлюсь в вологі та сумні
    Зіниці ночі.
    Вона шепоче щось мені,
    Сказати хоче.

    Твій слід на мокрому вікні,
    Похмурі очі,
    Вони шепочуть щось мені,
    Сказати хочуть.

    Але чомусь далеко ти,
    Лиш темні ночі
    Вони шепочуть знов мені,
    Сказати хочуть.

    Лишилось літо у душі,
    Надворі – осінь.
    І теплі спогади в мені,
    Надворі – сльози

    Стікають краплями дощу
    В холодну осінь.
    Прощення нам я не знайду
    В зіницях ночі.


    Рейтинги: Народний 6 (3.83) | "Майстерень" 4 (3.45)
    Прокоментувати:


  16. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:11 ]
    To SK
    Життя злетіло виром вгору,
    Крильми любові підірвало.
    Приспало логіку і сором,
    І шифер з розуму зірвало!

    Лети, Ікар душі моєї,
    Об сонце крила не спали,
    Бо твої мрії не здійснені,
    Твоя реальність – чисті сни.

    А що земля? – зійшла з орбіти,
    Пішла між зорі мандрувать.
    Своїм шаленим, диким мріям
    Вона на розтин віддалась.

    Так поруч зорі блідо світять –
    Німі, холодні і сліпі.
    Моє тепло – я їм не рівня,
    Горить бо серце у душі.

    Не можна потонуть в безодні,
    За щастя вище не втечеш,
    Або розіб’юсь я об зорі,
    Або впаду за край небес.

    5.12.2005


    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 4 (3.45)
    Прокоментувати:


  17. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:05 ]
    Не та...
    Я блідий місяць в теплий день,
    Я чорний сніг на пелюстках троянди,
    Я тиша в голосі пісень,
    На теренах брехні я правда

    В волокнах снігу я роса,
    Весною йду багряним листям.
    Коли ти мій, я не твоя,
    і не бреши мені навмисне.

    Я дикий звір серед людей,
    Я тепла кров в холоднім тілі,
    Я серце, видране з грудей,
    Що б’ється в місячному світлі.

    Повія у стінах церков,
    Я муза у донецьких шахтах
    Дощем зіниць я виллюсь знов,
    Я ангел в небі, біс на хмарах.

    Я дірка в сукні. Навесні
    Жоржина я у темнім лісі.
    Не та, не там і не тоді....
    Та й ви хіба на свому місці?


    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Прокоментувати:


  18. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.15 20:04 ]
    ***
    Ти келих терпкого вина
    Розлив на постіль. Наче кров
    Розлита тут наша любов,
    А ми пішли, лишив слова.

    Твій смак розпалених очей
    І тінь лишились на вікні
    І що було, то наче в сні,
    У сні не сповнених ночей.

    У чашці кава чорним колом
    На тілі білого стола,
    Так і чорніють в нас слова,
    Гірчать, як та без цукру кава.

    Ти третій день уже мовчиш,
    Я третій день ходжу до річки,
    З волосся вітер плете стрічки,
    Приходжу пізно – ти вже спиш.

    Знов терпне кров вина старого,
    Несміло місяць загляда,
    Немов питає, коли я
    Тобі пробачу, дорогому.




    Рейтинги: Народний -- (3.83) | "Майстерень" 4 (3.45)
    Прокоментувати:


  19. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:08 ]
    так, я бунтар,
    так, я бунтар, козак я, гайдамака,
    якому спокою, у спокої, нема,
    якому чорт не брат.
    а вурдалака
    тремтить завбачливо,
    і побрататись рад.
    Та як зирну увужиться, як гад

    Бо я, грабіжник, лицар без докори,
    Я Довбуш, Карамель,
    Я весь Махновий,
    Забрав - віддав ...
    Дорога ця слизька,
    Зате на все вдивляюся зблизька
    І, не згори,
    на горе,
    а з низька.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  20. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:45 ]
    мабуть, із тихеньким стоном.
    у кімнаті з телефоном
    вже з пілюлею в руці
    мабуть, із тихеньким стоном
    тіло впало.
    На стільці,
    Як в житті, вже сил не стало
    Утриматись. І тому,
    Що нікому не бажалось
    Бути втриманцем йому.


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  21. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:48 ]
    То, що там я ...
    То, що там я ! Я тільки в вуха.
    Господь у душі спромога…
    То хто ж мене, грішка, послуха,
    Коли від Бога ремега,
    А вимага, та й вимага…
    То, що там я, коли й волаю,
    Шийні й сердешні рву зв'язки,
    Коли на совість не зважають
    І тут же, раю, вимагають.
    І дбають лише про пузки

    То що там я, коли Шевченко
    На кручах велетнем повстав
    Через віка реве ревучи
    Та генієм своїм могучим
    Не догукається, о Ненько!..
    А я й підпаском ще не став.


    Рейтинги: Народний 4 (3.5) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  22. Олесь Навіжений - [ 2006.01.15 06:14 ]
    "муміє"
    * * *
    коли відчаєм, болем над міру,
    я стаю перевтомленим вкрай,
    коли думами, так спаленілий,
    що мій мозок свинцем закипа,
    коли вже ні молитви, ні лікар,
    ні чумак-чародій, ні відьмак
    неспроможні на щось, аж ніяк,
    і нікому на цілому світі
    не потрібний, як полю будяк,
    я берусь за перо і рятую
    свою душу і серце своє,
    сповідаючись, наче звітую,
    викладаючись, словоскирдую,
    надоумкуючись, донорую,
    зцілебніших нема "муміє" .


    Рейтинги: Народний 3 (3.5) | "Майстерень" 3 (3.43) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  23. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:35 ]
    Маски
    Лужайка, поле, лес иль горы,
    А может волн морских поток…
    Но нет! Вокруг меня лишь ссоры,
    Забот мирских круговорот.

    Вокруг меня мир полон красок!
    А может все же не права…?
    Вокруг меня полно лишь масок,
    А истину не виду я.

    Пустыни, войны, кровь рекою…
    Чего добились мы теперь?
    И это звали мы мечтою?
    Весь мир покрыла смерти тень!

    Войной на войны отвечая,
    Решаете ли верно вы?
    Но я лишь воздух содрогаю
    Словами этими, увы!!!



    Рейтинги: Народний 4 (3.63) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:39 ]
    Кукла
    В глазах твоих лишь НЕБО и ЛУНА,
    А СОЛНЦЕ ты в них только отражаешь.
    А в сердце у тебя она одна-
    Та кукла сердце, что твое терзает!
    Лицо твое покрылось мраком,
    В глазах твоих лишь пустота,
    А пламя, что горело в них когда-то
    Давно угасло навсегда.
    И ты угаснешь, словно пламя,
    И куклой станешь как она,
    И в сердце будет только камень,
    В глазах останется ЛУНА!



    Рейтинги: Народний 3 (3.63) | "Майстерень" 3 (3.43)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:17 ]
    ИЗМЕНИЛАСЬ
    Я изменилась… жизнь теряя
    Я проклинаю в тот же миг
    Все то, что в жизни оставляю
    И что так любит тот старик.

    Старик что знает цену жизни
    Что жить не может без утех
    Без роскоши любви и лести
    И на лице его лишь смех…

    Я ошибалась…Жизнь чужую
    Решила вдруг я изменить
    Он полюбил не ту-другую
    Меня не могут полюбить

    Я изменилась.…Верю слабо
    И на устах моих обман
    Я пеленой покрыла небо
    А на лице моем - туман.

    Я говорю но слов не слышу
    Не слышу смысла в тех словах
    А голос мой становится все тише
    И за спиной моей лишь страх.

    Я изменилась…тонны краски
    И не понятно, чей наряд
    Лицо меняю словно маски
    Люблю я всех мужчин подряд.

    Я крашу губы ярко-красным
    А ногти покрывает черный лак
    Но поцелуй не будет страстным
    И душу наполняет мрак

    Я улыбаюсь…смех и сладость
    Царит лишь счастье на лице
    Но я живу давно не в радость
    И пеленой не скрыть рубца.

    Любовь теряю быть любимой
    Не свойственно, таким как я
    Хоть маска кажется красивой
    Под ней же прячется змея.











    Рейтинги: Народний 4 (3.63) | "Майстерень" 4 (3.43) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  26. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:14 ]
    ДЕНЬ РОЖДЕНИЕ ДРУГА
    В руках моих бутон завявшей розы
    В глазах моих туман и страх
    Не от личить уж стих от прозы
    Лицо мое покроет мрак

    Опали листья снег и вьюга
    Бездушный холод и мороз
    И я несу на день рождения друга
    В своих руках букет завявших роз.

    Закрою я лицо вуалью
    Ты не увидеш моих слез
    Лиш каплей горечи и печалью
    Розбавлю я бокал нелепых грез.

    Тот см рад от роз вмиг рознесеться
    Наполнит комноту бездушной пустотой
    И друг мой криво улыбнется
    И в благодарность мне махнет рукой.

    Две капли крови ярко-красной
    Упали тихо в белый снег
    Два лепестка от розы страстной
    Пленяет сердце тяжкий грех

    Два лепестка тех губ прелестных
    Коснулись вдруг холодных рук
    И сладость фраз уж больно лестных
    Он был со мною очень груб.

    В который раз я ошибалась
    В который раз не знала слов
    В который раз я притворялась
    И исчезала в мире снов.

    Цветы я брошу на морозе
    Не заслужил он этих мук
    Стихи путь уступают прозе
    Он все же был мне просто друг.






    Рейтинги: Народний 3.5 (3.63) | "Майстерень" 4 (3.43)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:21 ]
    Взгляд сквозь жизнь
    Живем мы как в аду,
    Не знаем мы отрады.
    Мы – боги над мирком,
    В котором нет пощады.
    Мы легкою рукой
    Костры разводим смело
    И пепел оставляем
    Где раньше солнце грело.
    Над нами небеса
    Покрылись мраком мутным.
    И город стал пустым,
    Бывавший раньше людным.
    И вот в который раз
    Взлетает в небо смело
    Нет! Не орел прекрасный,
    А коршун озверелый.
    Кружат над нами стаи
    Железных птиц так смело
    И затмевают солнце…
    И всюду потемнело…
    Не возникают даже мысли
    О жизни светлой и чудной
    Где смех раздался бы, как искры
    И нет жестокости такой!



    Рейтинги: Народний 4 (3.63) | "Майстерень" 3 (3.43) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  28. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:40 ]
    * * *
    И снова полночь. Снов нелепый цикл.
    И вновь в истерике безжизненно погаснет свет,
    И чая горький привкус – здравый смысл,
    Искусанные губы в кровь и полуночный бред.

    Измученное тело тяжко стонет,
    Покой уж разум ищет вновь
    И боль насильно веки склонит,
    Уста я искусаю в кровь.

    И снова пепел, терпкий привкус чая,
    И горький, гнусный сигаретный дым,
    И снова жизнь безмолвно проклиная,
    Я разбиваю сердце вновь безмолвием своим.

    Во тьме окурка огонек безбрежный
    зажжется и погаснет в тот же миг.
    И из груди моей отчаянный и нежный
    Пронзительно раздастся тихий крик.

    Во тьме, сжигая душу над конфоркой
    Мучением я наслаждаюсь до утра
    И шею сжав петлей из дыма тонкой
    Я приговор черкну движением пера.

    И снова тьма, безмолвие и холод,
    И тело просит хоть немножечко тепла,
    А душу жжет и разрывает гнусный голод
    И в сердце в глубь въедается стрела.

    Укроюсь пледом, плечи оголяя,
    И крик души потушит горький чай
    И ядовитую стрелу из сердца вынимая,
    Я пеплом нарисую светлый рай.

    Истерику угомонить пытаюсь,
    Припадки, гнев и бесконечный плач,
    И страх, и боль прогнать стараюсь,
    Но тишина – судьбы палач.

    Безжизненное тело…разум умирает
    И сердце замедляет бубна стук
    И вот уж кровь вновь в жилах остывает
    Дыханье не издаст посмертный звук.

    Тонны помады, тушь и горстка пепла,
    Восторги - крики – вопли – тишина….
    Удушье, кашель, дым безликий – сигаретный….
    И вновь глоток пьянящего вина.

    Легко я рану позабыла,
    Легко убила боль свою,
    Легко укрывшись жгучим пламям
    Я встретила судьбу свою.

    И сердце уж не будет биться громко,
    В душе лишь грязь и пустота.
    И чувства не нахлынут криком громким.
    В душе погибла вновь мечта…





    Рейтинги: Народний 3 (3.63) | "Майстерень" 3 (3.43) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  29. Ірина Атаманенко - [ 2006.01.14 12:30 ]
    * * *
    Дивний образ майнув пред очима,
    Чи то сонце,чи тінь то була....
    Так миттєво вона промайнула,
    Зазирнула на мить і втекла.
    Може промінь яскравий грайливо
    Зазирнув лиш на мить у вікно.
    А можливо то осінь мінлива
    Сумом серце моє залило.
    Рідні браття-кохання і смуток.
    І так важко їх вмить розпізнать.
    Як хотілось зламати ці пута
    І нарешті щасливою стать.
    Я б хотіла тебе не стрічати,
    Геть прогнати із серця навік,
    І ніколи кохання не знати
    Як та квітка,що мліла торік.
    А можливо кохаєш навіки
    І зімкнути не можеш очей,
    Все шукаєш від смутку ти ліки
    І від довгих безсонних ночей?
    Чи зустріну тебе,чи забуду,
    Чи побачу знов промінь в вікні...
    Може знов сумувати я буду
    І стрічати тебе лиш в вісні?...
    А ,можливо, усе ж не кохання
    Зазирнуло до мене в вікно?
    Може ти-лиш нестримне бажання
    І любові між нас не було?...
    Так!... я хочу тебе цілувати!
    Хочу пестити тільки тебе,
    Хочу ніжно тебе обійняти,
    Хочу знати ,що любиш мене.


    Рейтинги: Народний 3.88 (3.63) | "Майстерень" 3 (3.43) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  30. Оленка Джонс - [ 2006.01.14 11:50 ]
    Шу
    Шу - так говорить ніч.
    Клич
    Вітру повільний свист.

    Знак
    Подиху на щоці -
    Спалах.
    Ці
    роси хрещених снів
    Місяць тобі розповів.

    - Пси голосних днів!
    Людский (чи Божий) гнів!
    А чи мине, мине?

    - Може за сто сторічч...
    Шу - заховайся в ніч.


    Рейтинги: Народний 5 (4.4) | "Майстерень" 4.5 (3.88) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  31. Оленка Джонс - [ 2006.01.14 01:29 ]
    Без назви
    Тобі не збагнути себе, ані змісту свободи.
    Ніколи не буде життя, як хотілось раніше.
    Ранкові таємні сліди - як малина у роті.
    Тобі не збагнути себе, і не змусити вірша.

    Хто серце м'яке загубив, той не вимовив слова.
    Бували ще вільними дні, і бували невільні.
    Розірваність змісту і слів - то моя насолода.
    Абстракція - молодість мрій - то крихка примітивність.

    Себе цінувати, себе - вимагає природа,
    Вовки називали мене - незбагненне бажання.
    Цю дівчину, що уночі має тіло і вроду.
    Тобі не збагнути себе, не збагнути кохання.

    ***

    І гордість мені неказала на долю страждання.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.4) | "Майстерень" 4 (3.88) | Самооцінка 3
    Коментарі: (5)


  32. Сергій Мекеда - [ 2006.01.12 10:21 ]
    ***
    Узимку в вічному Трипіллі,
    узявши в руки мокрий сніг,
    риплять дерева посивілі
    на скронях схилів мовчазних.

    В вітрах високих, стрімко-білих
    зійшлися радості, жалі.
    Немов сльоза в древесних жилах
    волога неба і землі.

    У відгомінні потепління
    з смиренним неквапом ченця
    тривожить дерева коріння
    прадавню глину і серця.


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.26) | "Майстерень" 5.25 (5.21)
    Коментарі: (4)


  33. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:18 ]
    так ось
    так ось
    коли вода пішла дощами
    і вкрила землю тричі
    як хрестом
    усе що існувало стало спомином
    хрестили немовля
    тримаючи в долонях зерна
    майбутніх вір у бога
    з’єднавшись долею
    зі шляхом


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12) | Самооцінка 4
    Коментарі: (4)


  34. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:02 ]
    метелик
    метелик
    тріпоче існуванням крил
    за шклом січневого вікна
    за пелюстками квітів
    нектар не став густішим
    проте я знов
    дивлюсь у зелень кактуса на підвіконні
    коли у час цей сніг за шибкою іде
    і тануть обриси годинника
    в кімнаті
    ундина
    піди і пошукай води у морі
    а я у мушлях
    буду слухати нептуна
    а я зітхну з полегшенням
    й заплющу очі

    тріпоче існуванням крил
    за шклом січневого вікна
    за пелюстками квітів
    нектар не став густішим
    проте я знов
    дивлюсь у зелень кактуса на підвіконні
    коли у час цей сніг за шибкою іде
    і тануть обриси годинника
    в кімнаті
    ундина
    піди і пошукай води у морі
    а я у мушлях
    буду слухати нептуна
    а я зітхну з полегшенням
    й заплющу очі


    Рейтинги: Народний 5 (3.91) | "Майстерень" 5 (3.12) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  35. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:15 ]
    тінь
    тінь
    тіньовий
    бік цієї справи більш придатний
    для поглядів її
    на день
    вікно не брама
    проте крізь нього хтось іде
    лишивши тут свою квітучу шану
    прихильників свого буття
    краси із рухами
    та їх плодів
    анубіс і некрофілія
    чи знайде тут ще хтось
    кохання


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  36. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:22 ]
    принадність жінки
    принадність жінки
    спокійність її вигляду
    та сміху
    у тінь
    скоріш у тінь
    не ян
    не ін
    не зле не добре
    не стигле не зелене
    не те що буде на картинах
    а те що лишить Борхес
    коли ти знайдеш видання
    яке друкують знову
    із написом
    “це вам мої нащадки”


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  37. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:40 ]
    ніч,
    ніч,
    м’яка на дотик
    наче хутро кішки
    ковтаю шмат за шматом твоє тіло
    милуюсь
    привидом своїх бажань
    існую
    чи майже зник

    пробач
    я зовсім неуважний
    до примх
    які такі рідні
    і не приручені собою
    які голодним псом
    стрибають слід за м’ясом
    щоб проковтнути
    і забути
    забутися
    своїм сподіваним малюнком
    пейзажем
    натюрмортом
    рисами облич
    що мають на меті
    впізнатися
    дізнатися про сенс
    свого буття
    про секс, судоми й
    судний день
    пробач? – гаразд іди
    і не стрибай за сонце


    Рейтинги: Народний 4 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  38. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:48 ]
    бачиш це я
    бачиш це я
    це моє буття
    це всі мої кулі
    стукають у новий рік нескінченним джинглбелсом Баха
    це зовсім не я
    це зовсім не квіти
    які дарували Ліліт на Різдво
    на вулицях пахне
    парфумами літа
    хоча Грен’лью Єж
    тримає себе.

    свічки романтичні із кулями Баха
    ось це моє щастя
    ось це саме я


    Рейтинги: Народний 4.5 (3.91) | "Майстерень" 4 (3.12)
    Прокоментувати:


  39. Олесь Барліг - [ 2006.01.12 09:45 ]
    фортеці кришталю
    фортеці кришталю
    ховаю подалі
    весна зовсім поряд
    лікує себе

    можливо ти знаєш
    усіх тих коханок
    минулого сонця
    минулого дня


    Рейтинги: Народний 6 (3.91) | "Майстерень" 3 (3.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  40. Владислав Бурик - [ 2006.01.11 16:13 ]
    АБО-АБО
    Або-або,
    Що гірше за негоду
    Червневі приморозки чи весна у січні
    На тротуарах білий панцир льоду
    Але ні літо, ні зима не вічні.

    Алло-алло
    Чекаю і боюся
    Не знаю ким блокована ця пам’ять
    І хвилювання в серпні
    гірше землетрусів.
    Слова – уламки криги –
    вухо ранять.

    Але-але
    Ніколи не здавався
    Коли здавалось лід – волога магма
    І сподіватися на зустріч справа марна
    Я пам’ятав завжди , яка ти гарна
    Ніколи не забуду місто „Че”
    За комір пташка ллє вино
    Тоді в житті лишається одне
    Або – але, або – алло.


    Рейтинги: Народний 4 (4.33) | "Майстерень" 4 (4.23)
    Коментарі: (1)


  41. Владислав Бурик - [ 2006.01.11 16:49 ]
    ПРОВІЗОР
    Е.А.По

    Кривавим оком телевізор
    Повідомляє нас про жертви
    А я дивлюся як провізор
    В газету пише „Світоч Смерти”.

    А я дивлюся, як жорстоко
    Стискає падло кульку ручки
    Маніяк сидить у колі свічки
    І видно до письма беручкий
    Лиш раз чи два у п’ятирічку
    Безумця блимне біле око.

    Щодо письма і я упертий
    Крилата тінь, скресають вікна
    Торочить телевізор: будуть жертви
    Стікає по губам солоний ліквор...
    Наступним вечором отримав „Світоч Смерти”
    І язиком намацав гостре ікло.


    Рейтинги: Народний 4 (4.33) | "Майстерень" 4 (4.23)
    Коментарі: (1)


  42. Ірина Шувалова - [ 2006.01.10 17:40 ]
    Хрести і мушлі
    (...В сознании минутной силы,
    В забвении печальной смерти
    О. Мандельштам)

    Я психо-пато-логі-зую
    Тебе, себе, дірки і грані,
    Фаллічні символи і знаки
    Позатутешніх зазіхань.
    Психоаналітичний скальпель
    Лишає на полотнах рани.
    Кігтьми вчепившися у рами,
    Стирчу розпластано-глуха.

    Я недовнутрішня, я вільно
    Ексгібіціоную душу
    На райдужках, відбитках пальців,
    Слідах ступнів і нігтів на
    Твоїй понадосяжній плоті,
    На вмістові таємних мушель,
    Де хтось із когось народився,
    І де у комусь хтось сконав.

    Я перемелююсь на жорнах
    Зізнань, зітхань, змістовних реплік.
    Я перетворююсь на попіл,
    На борошно, на хліб і тлін.
    Я завтра вирушу на небо,
    Я вірю, там мене потерплять,
    І янголів ошатні руки
    Уже торкаються колін.

    Я протипоставляюсь, навіть
    Я протипокладаюсь – навхрест
    Доісторично, органічно,
    Апокрифічно – їм усім,
    Котрих не впізнаю в обличчя.
    А може, це звичайна заздрість?
    А може, це звичайна вічність –
    І ми у неї на осі?



    А може, все збулося – тільки
    Залишилися ми – скінченні.
    Чотири сходинки до неба,
    Чотири сходинки – і там...
    І там побачимо. А поки –
    Ми злічені і незліченні,
    Ми знищені і незнищенні,
    Ми – сліпота і глупота.

    Але ж нам весело, ми недо-
    Осмислені, недотворенні,
    Недоокрилені і надто
    Божествені в своїх серцях.
    Склади свої хрести і мушлі,
    Зімкни свої вуста блаженні –
    Я психо-пато-логі-зую:
    Не відкривай мені лиця!

    18:55
    закінч.31.10.05



    Рейтинги: Народний 5.4 (5.49) | "Майстерень" 5 (5.48)
    Коментарі: (6)


  43. Ірина Шувалова - [ 2006.01.08 21:26 ]
    но нейм
    Небо птахи грудьми розрізують,
    Світять душі дороговказами.
    Очі стрічних – як телевізори:
    Зараз там і мене показують.

    Стигнуть води, беруться кригою,
    Люди ходять до лісу вішаться.
    Я до завтра, мабуть, оклигаю,
    Я до завтра іще надишуся.

    Розсипається вечір ватяний,
    Білий сніг начорне залатано.
    І антени висять розп’яттями,
    А кого розіп’ято – не знати нам.

    Всі дерева руками вимахують,
    Не бояться упасти, вбитися.
    І молитви горло розчахують,
    І доволі страшно молитися.

    11:50
    10.02.05


    Рейтинги: Народний 5.4 (5.49) | "Майстерень" 5 (5.48)
    Коментарі: (5)


  44. Володимир Ляшкевич - [ 2006.01.06 19:49 ]
    Різдвяне
    Плин мирри у сни диво-теплої ночі.
    І покій морської, принишклої хвилі.
    Відчуй, Кесаріє, як входить тремтіння
    у намертво стягнені латами груди,
    як сходить уроджена в далечі дальній
    невідана Риму солодка належність,
    як, летко відкинувши кари порядок,
    озорює зиму її протилежність.

    О, де, як не тут, кругозору видніше -
    подалі від Цезаря більшає неба,
    о де повертається найважливіше -
    дарована кожному дива потреба.
    Відчуй, Кесаріє, серцями еллінів
    і душами римлян – обіцяне в тому,
    у чому немає докору отчизни,
    а тільки - усміхненість Отчого дому,
    сяяння Зорі летом до Віфлеєму,
    туга пасовищ і здичілого саду,
    о, звідки полине звучання, повіє
    по світу новину, новину-розраду.

    Плин мирри, цвітіння привитої Гілки,
    і подиху мова нова Немовляти.
    Відчуй, Кесаріє, як Божа природа
    вдихає надію в догмати.


    2004


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (1)


  45. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:54 ]
    Летіла білим голубом зима...

    Летіла білим голубом зима,
    Святе Різдво тримаючи на крилах.
    Своїм теплом холодним обійма
    Пожовклі квіти на морозних нивах.
    Чорніли мертвим каменем дуби,
    Заснувши від одвічного чекання.
    І хмари, не минаючи журби,
    Застигли у страшному хвилюванні.
    Померла вся природа лиш за ніч.
    Лише сніжинка падає тремтяча...
    Та світ – не світ без дивних протиріч.
    На противагу смерті – сміх дитячий.
    На противагу болю – сміх дзвінкий,
    Що розчиняє небеса поснулі.
    На противагу горю – рік новий,
    Що змушує забути про минуле.
    На перевагу снігу – серця жар,
    Який спроможний кригу розтопити.
    На перевагу віхолі – стожар,
    Який повинен долю освітити.
    Різдвяна зірка сяє не дарма –
    Її мороз затьмарити не в силах...
    ...Летіла білим голубом зима,
    Святе Різдво тримаючи на крилах.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" 5 (5.14) | Самооцінка 4
    Коментарі: (1)


  46. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:03 ]
    Страта ночі
    Прокралась в сон, шепоче в унісон
    З моїм передосіннім хвилюванням,
    Стоїть в очах, спаливши гнів і страх,
    Переродилась з ніжного смеркання.

    Колише мить і тишу боронить,
    Щоб виплеснуть на зоряні обличчя.
    І як же жаль, що темная печаль
    Безслідно щезне в силі віковіччя.

    Бо вдалині, як в сивій давнині,
    Світанок, насуваючись, сміється.
    Мечем надій, забутих свілих мрій
    Розсік нічне пташине ніжне серце.

    Померла ніч. Між тисячі облич
    Лежить у світанковій домовині.
    І сонця блиск, мов вічний обеліск
    Її охоронятиме віднині.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" 5 (5.14) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  47. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:23 ]
    ГОРДІСТЬ
    Вона заганяє мене
    У віхолу стрімких помилок,
    І не сила їй опиратися.
    Вона, неначе тендітна інфузорія
    Війками непомітно підкрадається
    До ураженого кислотою серця.
    Вона прорізує ясновидющі щілини
    На місці темних очей,
    Безсердечно обтинаючи
    Невагому млість та вибуховий екстаз.
    Витанцьовуючи на гейзері самосвідомості,
    Вона залишається непомітною та невловимою.
    Золотокрила сарна вертикальних скель серця –
    Моя гордість.


    Рейтинги: Народний 5 (5.18) | "Майстерень" 5 (5.14) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  48. Анастасія День - [ 2006.01.06 16:43 ]
    Голодомор
    Яскрава свічка гине теплим жаром,
    Стоїть свідоцтвом смерті на Землі.
    І в темному вікні дзвенять примари,
    Мов мертві затонулі кораблі.

    В трояндах, захололих від спокою
    Жевріють тихі очі півістот...
    О, як знущалась доля над тобою,
    Мій дорогий розстріляний народ!
    Як смертю невідверною блищали
    Хвилини льодового півжиття!
    Як матері відважно захищали
    Останнє з десяти своє дитя...
    Чи нишком на пекельному вогні
    Його варили з сіллю в казані...

    Хіба це люди? Люди це чи звірі?
    Хто їх довів до цих страшних висот?
    Хто винен, що їх душі помарнілі
    Вже душі не людей, а півістот?

    Найбільше – варвари розореного поля,
    Що знай співали в щасті та в біді,
    Які у них мета, держава, доля,
    Які у них турботливі вожді.
    Вина у них на совісті зігріта,
    Мов з домовини вряджений посол.
    Бо не вожді підносяться над світом,
    А світ неронів садить на престол.
    Вожді ж тим зміям просто підіграли,
    Сичали в такт, дивуючи людей.
    І кожне те сичання спричиняло
    Смертельний подих; тисячі смертей.
    І люди винні... кожне мертве тіло,
    Яке не ухопилося за ніж.
    За те, що світлі міфи не палило –
    Померли би всього на день раніш...
    І винна я... мої щасливі очі,
    Сп’янілі від щоденного вина,
    І грім біди, який іще гуркоче...
    Але ж не Україна, не вона!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.18) | "Майстерень" 5.5 (5.14) | Самооцінка 4
    Коментарі: (3)


  49. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.06 15:20 ]
    Каяття неповнолітньої
    Світило сонце, землю гріло,
    Благословило небо новий день.
    І я цей світ в останній раз любила,
    Прощалась з ним, коли ішла на смерть.

    Життя моє, не сповнене печалі,
    Коли її із кимось розділить.
    Гіркими заливать сльозами,
    Й горілкою гіркою затопить...

    А далі... далі тане в димі,
    У сірих хмарах цигарок,
    І у дурмані терпкім, сивім
    До прірви роблю новий крок.

    Я закрутилась в цьому вирі,
    Серед загублених назад доріг.
    Лиш руки зколоті, синцями вкриті
    Й нестерпний біль, розлитий скрізь.

    Ось так під чорним вбитим небом,
    Було кохання, світло й дим...
    Хіба кохання? – секс шалений,
    До ранку забуваючи із ким.

    А сонце грітиме, як гріло,
    Та не мене благословить земля...
    Життя прости, що я тебе згубила,
    Життя єдине – іншого нема.



    Рейтинги: Народний 4 (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Коментарі: (1)


  50. Казьмірук Дарина Дейнеко - [ 2006.01.06 15:30 ]
    Апокаліпсис
    Останній день добра і зла
    Остання ніч болю й тепла
    Остання ніч, останній день
    А далі, далі буде те,

    Чого не знали досі ми,
    Куди боялися ввійти,
    Прийшов цей день, прийшов цей час,
    Та біль в мені навіки згас

    Злетів на землю Херувим,
    Та мені іти за ним,
    Він сильно крилами махав,
    Усе кружляв, мене лишав.

    Все чорним світлом затягло,
    І змило все, і світ злило.
    Життя згоріло у вогні,
    Та чом же досі ми живі?

    Добро – не зло, а зло – добро,
    Життя – тринадцяте число,
    Прийшов кінець, а ми живі,
    На зло і богу й сатані...


    Рейтинги: Народний 3 (3.83) | "Майстерень" 3 (3.45)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   1540   1541   1542   1543   1544   1545   1546