ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Борис Костиря - [ 2025.07.05 21:09 ]
    * * *
    Подзвонити самому собі -
    що це означає?
    Подзвонити в невідомість,
    достукатися до власного Я,
    якщо воно ще залишилося
    і не стерлося
    нашаруваннями цивілізації,
    умовностями, законами,
    правилами етикету,
    масовими стереотипами.
    Куди ще телефонувати,
    як не до самого себе?
    Це найвірніший адресат.
    Це єдиний друг, у якому
    ти можеш бути певен.
    Раптом зателефонуєш
    до власного Я,
    а там порожнеча,
    його вже немає,
    а є лише фантом,
    лише видимість
    і автовідповідач
    замість самого себе.
    Що тоді робити?
    Куди телефонувати?
    Хіба що в серце Всесвіту.
    Набираєш свій номер -
    і чуєш протяжні гудки,
    нескінченні,
    як людське страждання,
    як очікування смертної кари,
    як безпомічна людина
    у лабетах бюрократії.
    Телефонуєш до власного Я,
    мов до останнього арбітра,
    до судді, якого немає.
    Більше двонити нема куди.
    Телефонна книжка закінчилася.
    Наостанок лише
    телефонний апокаліпсис
    неіснуючими літерами.

    13 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.07.04 17:55 ]
    * * *
    Ти закинутий від усього світу,
    ніби на безлюдному острові.
    Без Інтернету і зв'язку,
    тобі ніхто не може
    додзвонитися, до тебе
    не долетить птах відчаю чи надії,
    не долетить голос
    волаючого в пустелі,
    не донесуться слова пророка.
    Ти став глухим,
    якому недоступна
    уся гармонія світу.
    Ти закинутий
    у далеке заслання.
    Ти - мов Діоген
    у бочці абсурду,
    яка нагадує глибокий колодязь,
    у який сипляться
    монети людської безнадії,
    і жодна з них
    не стане золотою чи срібною.
    Ти закинутий, як Робінзон Крузо
    без свого П'ятниці,
    але цей острів розпливчатий,
    аморфний, невідчутний,
    такий, що поглинає
    усі людські емоції,
    і на їхньому місці
    залишається пустеля.
    Це зона, до якої
    не доходять сигнали,
    особливо "SOS!",
    лише колючі трави
    розуміють її мову.
    І ось ти тут,
    спраглий, виснажений,
    у невтішному просторі
    простягуєш руку
    невідомо кому.

    13 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  3. Борис Костиря - [ 2025.07.02 21:44 ]
    Хащі мороку
    Чоловік ховався у хащах мороку,
    у глибинній воді ненависті,
    він поринав без батискафа
    у водорості підсвідомості,
    у зарості алогічних питань,
    у зіткнення, контрапункт
    нерозв'язних проблем буття,
    у війну світу й антисвіту,
    розуму й люті,
    несамовитої стихії.
    Чоловік відчув себе чужим
    на цьому полі битви,
    цілковито зайвим елементом
    у записах Бога,
    він захотів викреслити себе
    із шахівниці.
    Він розколовся і розпався
    між двох вогнів
    і тепер прямував
    у цілковите ніщо.

    11 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  4. Борис Костиря - [ 2025.07.01 21:26 ]
    Зникнення поета
    Багато людей думають:
    куди зник поет?
    Куди він дівся
    із літературного поля?
    Його немає в соцмережах,
    у "Фейсбуці", "Телеграмі",
    його телефон
    не відповідає.
    Це відрядження із квитком
    в один кінець,
    він виїхав на дачу,
    із якої немає вороття,
    він зник
    у безлюдних просторах
    війни, у лісі,
    поламаному снарядами,
    він щез у нетрях
    Нью-Йорка чи Лос-Анджелеса,
    куди не заїжджає поліція,
    він зробив
    пластичну операцію
    і зник у горах
    Латинської Америки,
    він заблукав
    в африканських джунглях.
    Поет загубився
    у лабіринтах пізнання,
    у прадавніх текстах
    і новітніх постмодерних
    віяннях, не поставивши
    крапки у кінці твору
    власного життя.

    11 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  5. Борис Костиря - [ 2025.06.26 21:07 ]
    * * *
    Дерево згнило і впало,
    залишився один пеньок.
    Скільки мудрості й гіркоти
    чаїлося в ньому!
    Скільки нереалізованих мрій!
    Скільки життєвих проєктів!
    Дерево, яке впало,
    нагадує Всесвіт,
    який зазнав катастрофи.
    Дерево впало, покосилося,
    як солдат на полі бою
    у війні абсурду.
    Що залишилося від нього?
    Мудрість, ієрогліфи якої
    неможливо прочитати,
    те послання, яке зависло
    між гілками і кричить
    невідомою мовою.
    Дерево борсається
    у павутині
    невідомих субстанцій,
    непізнаних сутностей
    і доповзає пораненим
    на берег пересохлої ріки.

    16 березня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  6. Борис Костиря - [ 2025.06.22 22:32 ]
    * * *
    Я хотів би одружитися
    з усіма своїми коханими
    і справити гучне весілля.
    Нікого не можна розлюбити,
    кого по-справжньому любив.
    Треба вийняти з денця пам'яті
    ті вогненні почуття,
    які затоплять все навколо,
    треба дістати зерна,
    які ще проростуть.
    Не можна залити вино
    у старі міхи, але почуття
    ніколи не були старими міхами,
    а тільки живим,
    вічно новим вином.
    Нехай буде гучне весілля!
    Вина стане на всіх.
    Алкоголь затопить
    усі негаразди і гризоти.
    І таке весілля
    буде найбільшим протестом,
    найбільшим антивесіллям,
    але воно ствердить
    те невмируще,
    що залишилося в душі.
    Гості можуть залишатися
    на великому майдані
    і танцювати навколо вогнища.
    А ми самі будемо
    альфою і омегою,
    початком і кінцем.

    26 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  7. Борис Костиря - [ 2025.06.20 21:45 ]
    * * *
    Мовчання, як вулкан.
    Мовчання, як гора,
    яка здатна народити
    невідомо що:
    красеня чи потвору,
    але в будь-якому разі
    щось грандіозне.
    Мовчання, як плід,
    який дозріває
    на дереві.
    Яке з цих мовчань
    обереш ти?
    Мовчання, як вичерпаність,
    чи мовчання, як наповненість,
    коли слова
    зовсім зайві.
    Мовчання - як дурість
    чи як мудрість.
    Обидва з цих мовчань
    перебувають у криниці
    людського розуміння,
    у криниці, із якої
    води начерпує Бог.

    16 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  8. Борис Костиря - [ 2025.06.19 21:41 ]
    Снігова маса
    Снігова маса розтає,
    як магма часу.
    Усе робиться хиским,
    непевним у пухкому снігу.
    Снігова маса проникає
    у черевики, як сутності,
    які ми не помічали,
    як невидимі смисли,
    як слова, які проб'ються
    крізь потужні заслони,
    мовби паролі від усіх замків,
    як шифри космосу.
    Хоч би скільки
    ти ховався від снігової маси,
    утеукти від неї неможливо,
    вона знайде тебе скрізь,
    як образ, який людина
    ховає від совісті.
    Снігова маса тисне на тебе
    мільонами військових атак,
    вона штрикає тебе
    гострими багнетами.
    Снігова маса аморфна,
    незрозуміла, в'язка,
    ти поринаєш у неї,
    як у заплутані теорії
    вищого розуму,
    які непідвладні
    людському розумінню.
    Снігова маса обступає тебе,
    як усесвітній потоп,
    у якому ти -
    безсилий Ной.
    А твій ковчег -
    залишки здорового глузду,
    які потонули
    у розгулі безумства.

    6 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  9. Борис Костиря - [ 2025.06.16 21:49 ]
    Знайомі вулиці
    Пройдеш мільонний раз
    знайомими вулицями міста
    пізно вночі,
    коли вже ніхто не ходить.
    Що ти там хочеш побачити?
    Хто промовить до тебе?
    Хто дасть відповіді на питання?
    Самотні вулиці -
    як величезна Сахара духу.
    Невже ти думаєш, що зараз
    тобі скажуть те,
    що не сказали в дитинстві,
    що зараз заговорить голос,
    який мовчав десятиліттями?
    Він вирине,
    ніби з глибокої криниці,
    і скаже щось сутнісне.
    Ти можеш крикнути,
    але не почуєш навіть відлуння,
    твої звуки потонуть
    у мовчанні Всесвіту,
    у вселенській німоті,
    яка поглинає все.
    Вулиці стануть
    лабіринтом Мінотавра,
    із якого немає виходу.
    Знайомі вулиці -
    такі знайомі і такі незнайомі,
    ворожі, холодні.
    Їхнім слизьким льодом
    так легко спіткнутися,
    мов на сцені вистави
    без режисера і автора.

    22 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  10. Артур Сіренко - [ 2025.06.16 21:00 ]
    Чорнильниця дивака
    Один дивак,
    Що майстрував собі крила
    (на яких так і не зміг полетіти,
    Краще б літав він на вітрилах мрій)
    Пояснив мені, що меч це дзеркало,
    В якому відображається душа Едіпа,
    А тіло людське – це музика,
    Яку грає старий кіфаред – автор апокрифу:
    Незнаного, як драхма кіклопа,
    Яку він офірував мармуровим руїнам
    Храму бородатого Посейдона –
    Бога білих коней.

    Один дивак,
    Що малював неминуче,
    Блукав сумним пагорбами та левадами
    Землі безтурботних етрусків,
    Розказував про охайних мулярів
    Вільних як хмари
    І коней глиняних,
    Що не знають дороги в майбутнє,
    Казав мені, що вже час
    Шукати шлях чи то стежку в країну синю
    Орхідей торішнього сну
    І кульбаб неохайного завтра,
    Які зацвітуть
    Конче.

    Один дивак,
    Що майстрував залізного лева,
    Який дарував королям лілії,
    Казав мені, що душа – це аркуш,
    На якому чужинець-художник
    Малює прозорими фарбами
    Дерева з порізаним листям,
    Флейту зроблену з очерету
    І крамарів,
    Що мріють (так необачно)
    Про подих вітру
    Лігурії.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  11. Борис Костиря - [ 2025.06.15 22:27 ]
    Зимовий ліс
    Прозорий зимовий ліс -
    ніби видовище прозорих смислів.
    У ньому не можна
    нічого впіймати,
    лише порожнечу,
    лише відлуння слабких надій.
    Прозорий зимовий ліс
    оголює і розкриває тебе повністю.
    Невидимий погляд, ніби кинджал,
    прорізає час і простір.
    У цьому прозорому лісі
    не можна приховати
    жодні думки, жодні почуття,
    найменші порухи душі й плоті.
    Прозорий зимовий ліс -
    мовби космос, який зазнав
    катастрофи. І з'ясується,
    що за цією прозорістю
    нічого не стоїть, що вона
    нічого не може народити.

    20 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  12. Борис Костиря - [ 2025.06.14 22:05 ]
    За завісою таємниці
    За завісою таємниці
    не можна нічого дізнатися
    про тебе.
    Туди не долітають сигнали,
    птахи і літаки.
    Що за нею?
    Напевно, аномальна зона,
    де все щезає чи розпадається.
    За завісою таємниці
    маски, клоуни і повний набір
    театру абсурду.
    За нею немає
    довгоочікуваного острова,
    а лише великий концтабір
    людських надій.
    Перш ніж туди потрапити,
    подумай, чи потрібна
    тобі та завіса,
    чи краще бути мандрівником
    без будь-яких сподівань
    на її відкриття.

    13 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  13. Борис Костиря - [ 2025.06.12 21:49 ]
    Сніг
    Між засохлих трав
    розлита морська піна.
    Це хвилі самого космосу.
    Це прибій відчаю.
    Чи здатна така піна
    народити нову красу,
    нову Афродіту?
    Чи вона породить
    нову смуту, пітьму століть?
    Морська піна, із якої
    народилося буття,
    основа основ.
    Вона застигла
    у невагомості,
    хоча б тут час зупинився.
    Морська піна втратила
    свої творчі спроможності,
    вона завмерла до пори до часу,
    вона чаїть у собі
    невикористані можливості.
    Так сніг, уособлення смерті,
    може стати підґрунтям життя.
    Те, що сковує
    у своїх залізних лабетах,
    може випустити на свободу,
    може стати джерелом творення.
    Сніг відкриває
    свої тендентні вуста,
    щоб сказати несподівані слова,
    які повисають у німоті.

    8 січня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  14. Борис Костиря - [ 2025.06.10 22:50 ]
    Ліс
    Скільки разів заходиш у нього -
    і завжди ніби вперше.
    Це відчуття свіжості
    ніколи не минає.
    Переламаєш гілку,
    ніби голку Кощія,
    у якій таїться
    сенс Всесвіту. Зазирнеш
    у дупло, відкривши дух
    уселенських потрясінь.
    Ти заходиш у ліс, мов до замку,
    який нікому не відомий.
    Ти заходиш до іншого простору,
    іншої субстанції.
    Чи зможу я щось додати
    до письмен Бога?
    Я слухаю музику лісу,
    як у величній філармонії.
    Лише надломленість гілки
    завершить симфонію.

    23 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  15. Борис Костиря - [ 2025.06.09 22:07 ]
    Подорож
    У процесах природи
    можна побачити
    процеси історії,
    народження і розпад,
    створення імперій
    та їхній розвал,
    пік і руйнування цивілізацій.
    Варто пройти лише
    сто метрів, аби збагнути
    важливі істини, потрібно
    лише зазирнути вглиб.
    А для цього далеко йти не треба.
    Станеш біля купи хмизу
    і побачиш у ній
    тріумф і розпад
    Римської імперії.
    Гілки хмизу
    будуть нагадувати
    списи ворожих армій,
    а залишені листки -
    прапори. Історія
    у тебе під ногами,
    не розтопчи її,
    не поруш рівновагу,
    не породи трагедію.
    Варто зробити крок -
    і опинишся
    в іншій цивілізації,
    в іншій культурі.
    Ти стоїш над ямою,
    як над прірвою історії.

    27 листопада 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  16. Артур Сіренко - [ 2025.05.11 16:08 ]
    Люди
    Якось у п’ятницю я розкрив Коран і прочитав суру «Люди». Прочитав і мені написалось ось таке:

    Люди – це вусики таргана Всесвіту,
    Що біжить порожнечею і шукає мету
    Свого буття-існування. Серед пітьми,
    Серед нескінченного невідання.
    Люди – це фіолетові незабудьки
    На клумбі кам’яних астероїдів*
    Нашої дірявої свити-свідомості –
    Марнотрати тутешніх привидів.
    Люди – це сині метелики,
    Що літають в саду старих абрикосів,
    Де стоять манекени (трохи оголені),
    Старого кравця-шотландця,
    Що купив квиток на «Титанік»,
    Але так любив запашний дим
    Винокурні смішного Мак-Ґреґора,
    Що варив своє віскі на торфі
    Болота нічийного глена,**
    Де колись блукали олені, а нині пустка
    Страшна й синьоока. Поросла кульбабами –
    Квітами незадоволених бджіл.
    Отож лишився – отой кравець,
    Знавець твіду і кілтів, не зник у безодні
    Злої Атлантики, а спився тихесенько
    Між людей свого клану рудочубого.
    Селена*** травневих сутінок
    Споглядає як сплять синиці,
    Будить філософів-лиликів,
    Змушує мислити, коли тьма остаточно
    Перемагає світло, поглинає останні кванти,
    Що прилітають здалеку,
    Ковтає струни: буття – це музика.

    Примітки:
    * - Земля це теж кам’яний астероїд. Тільки ми боїмося признатися в цьому. Собі.
    ** - шкода, що по гленах не блукали мамути. Вони вимерли в тих краях ще до того, як глени оголили свої ребра і лона Сонцю.
    *** - насправді не Селена, а Геката. Але не хотів додавати похмурості у цей текст. Крім того фракійські (точніше тракійські) мотиви мені трохи чужі. Я родом з бореальних сколотських країв.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  17. Артур Сіренко - [ 2025.02.01 17:56 ]
    Тінь звуків на траві
    Абелю Янзсону Тасману – далекозору і вітрокроку, капітану і командору. Щиро.

    Вузькими вуличками пошуків Істини
    Блукає трамвай прозорості минулого.
    Обличчя відкриті туману: вже ніч,
    Так темно, що вогні стеаринових свічок
    Та гасових лямп безбожника Джузеппе
    Нагадують світло галактик – рожеве,
    Наче то не круговерті зірок, а блимала
    Амстердаму – міста моряків і вітрильників
    Торговця прянощами Антоні ван Дімена –
    Знавця капелюхів, шукача Невідомого.

    Збираю каміння блискучі
    На березі ріки Вічності:
    А вже осінь світу людей,
    А вже падолист кольорових снів
    Мрійників задивлених в Небо.
    Вітер над очеретом нещасть –
    Годую коней з руки – коней планет
    Зерном, що розсипала Гера*.
    Я знав двох Джузеппе** –
    Обидва романтики і втікачі
    Від буденності. Від «реальності»,
    Яку вигадав Кронос***.
    Все крокую назустріч холоду,
    А в мріях цвітуть орхідеї,
    Де і коли, на якій понурій рівнині
    Назбираю в крисаню жуків-світляків
    Щоб побачити стежку у тьмі –
    Хоч трохи.

    Примітки:
    * - краплі розчину лактози з емульсією жирів – це теж зерна – зерна життя. Не дивуйтесь. Ота ріка над головами людей, в яку пірнають знизу д’горі не розсипана сіль, а зерна, що повисипались з воза і колись проростуть.
    ** - один Джузеппе вчив людей бути вільними, а другий Джузеппе вчив дерев’яних чоловічків бути живими. Безбожником я назвав отого – другого, що зловживав червоним вином.
    *** - Кронос був фантазером. Якби це було не так, світ був би зовсім іншим, і Сатурналії святкували б зовсім не так…



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  18. Артур Сіренко - [ 2024.12.06 15:03 ]
    Aratores et ascensores
    Коли слово посіяне
    Зерном сваволі
    На рінні святого Томи,
    Де в тіні крисані
    Чекаєш пришестя Пандори,
    Відпочинь у гавані келиха
    За столом у весталок чи то валькірій,
    А ж тут журба – некликана,
    Неочікувана,
    Наче дзьобаста озерна чайка
    (Мальована чорним по білому).
    Доки не покличемо вусатого пророка*,
    Не розтлумачимо, чого ми хочемо**
    Чи то почути, чи то поглухнути
    Від слів нареченої приблуди кота,
    Доти черевики будуть лише нагадуванням
    Про холерні роки олійних фарб***.
    Придумав собі зорю,
    А вона згасла,
    Топтав полинову землю****,
    А вона стала подихом,
    Написав на папері кавалок Істини,
    А він побілів крейдою.
    От і пиши після цього
    Поеми пташиними знаками
    На сирій глині найперших.


    Примітки:
    * - Фрідріха – він теж пророк.
    ** - а раптом ми нічого не хочемо? Що тоді?
    *** - це я про часи Мікеланджело Мерізі да Караваджо (Michelangelo Merisi da Caravaggio), а зовсім не про модерн.
    **** - точніше, євшанову – ту, що поросла Artemisia austriaca.




    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  19. Артур Сіренко - [ 2024.11.01 09:01 ]
    Нічого особистого: просто осінь
    Час – це плямистий щур
    З очима кольору ночі,
    Що ласує маримухами,
    Які назбирав божевільний
    В лісі сутінок спогадів,
    У хащах осиротілих просторів,
    Де блукає сліпою вдовою осінь –
    Оця, в картатій сукні минулого,
    Оця, пастушка тихих мелодій
    І розмов біля вогнища – марних.
    Трохи диму між поглядами,
    Трохи живої поезії (ще),
    Трохи холодного вітру – між листя:
    Скрипка лісового паяца
    Тихіша їжакового тремтячого серця,
    Що теж співає про сон падолисту:
    Майструйте із барв драбину
    До загуслого синього неба,
    Що просякло трунком свободи –
    Таки вітряної і холодної,
    Таки завислої в між часами,
    У ніч, коли відкриваються двері
    І на столі розсипана сіль.
    До останніх яскравих квітів,
    Які забули зів’янути
    Йди нечутними кроками,
    Наче не бруківка то,
    А печера черепа.
    Назбирайте оберемки
    Кленового гостролистого золота –
    Для подорожніх.

    P.S. Написано в ніч на Самайн (Савунь), яку я таки пережив, бо, певно, не порушив жоден із своїх гейсів…



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  20. Артур Сіренко - [ 2024.06.20 14:33 ]
    Мигдалевий трунок
    Пригостив необачно
    Трунком, зробленим з крапель дощу
    Та пелюсток мигдалю,
    Дивака меланхолій П’єро –
    Сновиду міста кленового листя,
    Співрозмовника блідого лилика.
    Поділився черствим окрайчиком
    З потріпаним сумним опудалом,
    Дерев’яне серце якого дірявлене
    Навесні сталевим ножем алегорій.
    У глибини холодних рік,
    Що течуть на північ від снів,
    Я кинув камінь важкий
    Своїх зранених спогадів:
    Нашкрябав на тому камені
    Ієрогліфи – напис
    Про те, що немає мети,
    Є тільки шлях – порожнечами.
    Той камінь проковтнула
    Риба-тінь: сіра як дотик,
    Що залізним хвостом
    Каламутить непевний Час
    Лускою колючою
    Торкається вигадок –
    Риба ріки,
    Що тече на північ від серця:
    У холодній воді бистрини
    Погасили люди мовчання
    Свічку прадавнього болю:
    Тепер морок пульсує числами,
    Тепер фатум наче сліпе дитя
    Шукає навпомацки
    Мармурове пророцтво.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (4)


  21. Самослав Желіба - [ 2024.05.25 12:41 ]
    Пелюстці
    Ти не летиш,
       А падаєш
     Згуба…    Згуба… Затопчуть
       люди,
    І вже не злетиш в обіймах
       Вітру.
    Що було? Де воно? Де померла
        Пелюстка?   Де порохом стала?
    Не скажуть… люди, не скажуть.
    А ти проростеш і заквітнеш
     Ізнову,     Знову
    Як прийде весна, проростеш,
      Нова із ґрунту, пелюстко.
    І очі радітимуть знову чиїсь, як зів’янеш,
    Твоїй згубі новій, твоїй смерті повторній
       Радітимуть люди…
    І нову пелюстку ти пустиш
    В обійми вітру падати вальсом,
       Але не летіти, о ні…


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Юлія Щербатюк - [ 2024.04.28 18:05 ]
    Земля квітує (хайку)
    Станули сніги
    Зима закінчилася
    Дні усе довші

    Весна настала
    Пташиний спів лунає
    Сонечко гріє

    Земля квітує
    Аромати навколо
    Буяє квітень





    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  23. Артур Сіренко - [ 2024.01.30 10:18 ]
    Станіслав: промені світла
    Станіславе, ти човен, що пливе рікою буття,
    Ти келих, що тримає в долонях Сонце,
    Ти подих ночі, що дарує натхнення мойрам,
    Ти крапля дощу життєдайного,
    Що тамує спрагу тополь,
    Що стримлять шпичаками в Небо**,
    Ти юнак, шо носить на пальцях перстені
    Моїх недолугих спогадів,
    Ти брат кленової осені,
    Що здобуває місячне сяйво
    Як нагороду сну надвечір’я,
    Ти прядиво брам ренесансу,
    Ти вишня достиглих бажань,
    Що під склепінням блискавок
    Червоніють як вогнище масок,
    Що крокують від свята до свята
    Наче художники,
    Що розфарбовують червень – час квітів,
    Ти камінь, що принесли вільні муляри
    У підмурок башти алхіміків***,
    Ти доктор Браун,
    Що відшукав філософський камінь
    Серед снігу, на якому лишили сліди
    Коні журби****.
    Ти синява хусток синиць,
    Що дзьобають дні як зерна,
    Ти кам’яна книга прозорих вікон.

    Примітки:
    * - «Станіслав – це місто готичних ілюзій…» (Альбрехт Дунклерманн)
    ** - пірамідальні тополі – це гострі голки, що роблять Небу боляче. Їх можна було б не садити серед міста і в передмісті, але цей біль нагадує Небу про наше існування. Так що без них насправді не можна…
    *** - у Станіславі жив колись один алхімік – Фредерік Зухер (Friedrich Sucher) (1655 – 1734) родом із Трансильванії, про нього колись розкажу окремо, тут недоречно.
    **** - у XVIII столітті у Станіславі «конями журби» (konie rozpaczają або הסוסים מתאבלים) називали срібні годинники.




    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  24. Артур Сіренко - [ 2024.01.26 16:54 ]
    Слідами блідого Сонця
    У моїх снах закохані змії
    Танцюють повітряні танці,
    На березі, що не знав тягаря
    Жодної дерев’яної хатки:
    Тільки кораблетрощі – у спогадах.
    Споглядаю гілку модрини
    Коли літо ще не довершилось,
    Не сконало в вересневих агоніях,
    Не стало готичним минулим:
    Космос насичений ароматом хвої,
    Речі, які зависають у просторі,
    Дерево, що розділило століття
    На дрібні кавалки подій,
    На шматочки пародій творіння:
    Метелик літає в безоднях Галактики,
    Коли я слухаю вітер –
    Хаотичну пісню «реальності»:
    Зелені ножі трави боліт –
    Гострих країв можна торкнутися –
    Завтра. Коли Сонце стане блідою дівою.
    Я зрозумів нарешті,
    Чому я прийшов на берег
    Озера-моря диких як вишні сарматів,
    Свавільних, як Місяць оповні –
    Савонароли отари зірок:
    Слухати пісню очеретяного цвіркуна –
    П’єро прибережних дюн,
    Сеньйора республіки літа:
    Його Флоренції мальв і шипшини.
    Що лишається нам від снів?
    Що лишається світу від спогадів?
    Що, крім паперових клаптиків –
    Папірусів літописів сьогодення?
    Наших снів – таких знедолених,
    Таких безхатьок і волоцюг,
    Синіх як Небо….

    P. S. На картині – П’єро ді Лоренцо – він теж бур сеньйором республіки квітів і літа, як той цвіркун – музика невдаха… Він теж став безхатьком – як наші сни.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  25. Юлія Щербатюк - [ 2024.01.01 04:32 ]
    Небесна феєрія (хайку)
    Сяйво місяця
    тихо лине у вікно
    у повнолуння.

    Зоряні вогні
    розкидані по небу
    тануть на очах.

    Казкове небо
    міріади сузір'їв
    немає ліку.

    Ховає вміло
    небесну феєрію
    Темрява ночі.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  26. Юлія Щербатюк - [ 2023.12.06 13:22 ]
    Сніговий полон ( хайку)
    Несподівано
    У кінці листопада
    Настала зима.

    * * *
    Сильна віхола
    Заполонила місто
    Снігу багато.

    * * *
    Зимова пора
    Огорнула холодом
    Природа у сні.

    * * *
    Усі дерева
    Одягли білі шапки
    Красиві стоять.

    * * *
    Ожеледиця
    Лягла долу на землю
    Льодова кірка.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  27. Ольга Олеандра - [ 2023.12.02 09:33 ]
    Запрошення
    Вікно відкриваю снігові безпосередньо у душу.
    Заходь і ти.
    Бо ти, як і він, буваєш ледь стерпно колючим.
    А я все одно (чуєш, все одно) тебе, як і його, люблю.

    Бо він, як і ти, може бути осяйним,
    пухнастим,
    турботливим,
    може заслонити та берегти,
    зігріваючи своїм теплом, якого в нього нема,
    але яке він все-таки примудряється якось створити.
    І, зігріваючи, сам спромагається відчути те тепло.

    Ти не схотів заходити з квітами та з сонячним промінням.
    Заходь зі снігом.
    Віхолою, заметіллю, сніговієм,
    з нашаруваннями криги і її виблискуючими гострими краями.
    З холодом, в якому стільки краси.
    Заходьте.
    Обидва.
    Вікно відчинене.
    І двері відчинені також.

    02.12.23


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  28. Шон Маклех - [ 2023.08.30 12:29 ]
    Згасле вогнище вовка
    Ти – виноград стиглий,
    Якому ще судилося стати
    Вином солодким хмільним.
    А я лише глек порожній
    З чорної глини світанку –
    Кераміки темних пелазгів.
    Ти – спів золотої вивільги,
    А я лише клекіт
    Чорного бусола відлюдника
    Над дрімучим болотяним пралісом.
    Ти море, в якому втопилося Сонце,
    А я лише мить альбатроса
    Між блискавкою і поривом вітру.
    Над згаслим вулканом книг єретиків
    Незавершена осінь саду Дамокла
    (Не Епікура).
    Трохи терпкої самотності
    Лігва вовка-пустельника,
    Що сторожив ватру – на вершині мрій.
    Якось у чужу п’ятницю,
    Коли вогнепоклонники
    Виглядають блискавку
    Смакую гіркоту перевтілення,
    Гортаючи манускрипти Сивіли
    (О, для чого?)
    Нескінченний мій день-таласса:
    По ньому пливуть човни думок
    До острова Патос.



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (2)


  29. Артур Сіренко - [ 2023.05.11 09:11 ]
    Місто камінних спогадів
    Місто камінних спогадів
    Мурували над річкою води прозорої,
    Яку єретики ієрогліфів називали Арно,
    А ми – Еріданом (тихо, пошепки).
    Навколо сутінки – а ми мурували,
    Навколо темінь – а ми тесали каміння,
    Відчуваючи сіру важкість
    І пошерхлість злу його граней
    Пальцями, що звикли до скрипок
    (Хоч і залізних, але джерел музики –
    Хоч і жорстокої, але мелодії часу).

    Місто камінних спогадів,
    Де камінні гості і камінні господарі
    Камінних будинків і камінних вулиць,
    Камінних дерев під камінним небом,
    Місто, яке росло все вище – до хмар
    Готичними вежами вільних мулярів
    Самотності нашої –
    Самотності, яка завжди чужа,
    Яка нагадує старе вино Провансу,
    Яке цінував граф Раймунд Сьомий –
    Останній вершник Тулузи.

    Місто камінних спогадів
    Ховається в торбу ночі,
    На якій останній віщун катарів
    Малював знак риби –
    На полотні сірому:
    Полотні, що ткали жебрачки Еринії
    У дні заліза епохи мідних світанків.

    Місто камінних спогадів:
    Там живуть сови і чаплі –
    В чагарях на березі Ерідану
    І ловлять срібну рибу
    У його каламутній воді
    Завжди.
    Навіть тоді, коли вартові поснули –
    Вартові свідомості.
    Я п’ю це густе вино самотності
    Черлене, як вечір у червні,
    Як вишні, що достигли в минулому,
    Коли тінь моя горнулась у плащ.
    Їй не затишно.
    У місті камінних спогадів.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  30. Артур Сіренко - [ 2022.11.30 18:41 ]
    Темпіо Сан Фортунато
    Сім ночей мандрує березоль
    Від хмільних «п’яццо»
    До стоїчних «страда» та «віа»,
    Від незачинених брам до темпіо.
    Пізніше від зеленкавих хвиль
    Моря невгамовного серця:
    Я знав це віддавна, але довідався
    Під стінами Сан Фортунато –
    Березоль невгамовний монах.
    Я пив перестигле вино мовчання,
    Мій погляд блукав – щоб дізнатись –
    Тут, під мурами, які чомусь збудував Карло:
    Кожен келих Неба порожній,
    Кожна ніч починається зранку:
    Передчуттям тьми.
    У сваволі моєї єретичної віри,
    У гонорі весни весталки Етрурії
    Мислю про космічне квітуче дерево
    (Трохи вишневе)
    І поклоніння волхвів-зорезнавців.
    Споглядаю кам’яну квітку-місто:
    Не вірю, що мене тут не було
    Коли чернець-августинець Пронті
    Бавився на мурах яскравими фарбами:
    Немов я не тут, не зараз, не близько.
    Місто – це скалки античного глечика,
    Які викинули на берег хвилі Таласси –
    Холодного моря минулого
    (Нехай).
    Додайте до вина води – необачно.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  31. Артур Сіренко - [ 2022.11.23 12:26 ]
    Площа Кавура
    Під дощем пелюсток
    Березневі розмови про каву
    І пухнастих котів-монахів,
    Кожен з яких Сеньйор дель Тетто
    І споглядає п’яццу крізь скло,
    Крізь туман пеларгоній.
    Довічно під небом –
    Довічно о шостій
    Під перстом вказівним Паоло П’ятого –
    Букініста й законника
    Чи то колеги охоронця ключа…
    Дивлюсь оком блукальця,
    Дивлюсь на спрагу годин,
    Дивлюсь і забуваю
    Про себе чи то про розфарбований Всесвіт,
    Бо кожна людина – то Всесвіт –
    Вихор галактик, гра одвічної Порожнечі.
    П’яцца графа Камілло –
    Герцога Ресорджіменто.
    Під горою святого Маріно
    Опинився на площі
    Міста перук і білого карнавалу,
    Де співали пісню світанку
    Серед ночі ілюзій треченто.
    Називаю своє ім’я
    Важкому монументу на березі легкості,
    Очікую темінь
    Весняного вечора.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  32. Нінель Новікова - [ 2022.11.18 10:02 ]
    Світла мить


    Ще вдень хандрила чорна, мокра осінь,
    А на ніч у пухнасті, білі шуби
    Усі тремтячі одяглись дерева…
    Я зачудовано біля вікна завмерла –
    На дивний витвір матінки-природи,
    Найгеніальнішого зодчого у світі,
    Намилуватися була не в змозі!
    І зникли всі печалі та напасті…
    О, дякую тобі, примхлива осене,
    Що чорну смугу у житті моєму,
    Усупереч війні, тривогам, смерті,
    Ти осіяла чистим, білим снігом!
    І на душі на мить зробилось світло…

    17.11.2022



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  33. Артур Сіренко - [ 2022.09.03 15:51 ]
    Окраєць Неба
    Ще думки наче зерна
    Не падали в зорану землю історії
    А вже повітря збирають міхами,
    Ненаписані книги проростають з глини
    У розломі між двома одкровеннями.
    Гостинні солом’яні хижі
    Нагадують зіккурати –
    Сходинки в Небо, назустріч Місяцю,
    Туди, де танцюють маски,
    Які одягає темрява
    На обличчя своє незворушне.
    Так співав очерет:
    Тут дізнаються сенс
    Слова гіркого «повернення»
    І посолять окраєць
    Після.

    Наче синя риба лагуни тропічної
    Небо з мене змиває спогади,
    Свою долю називаю трояндою,
    Бо забув імена.
    Малюю пейзажі
    Попелом.
    Дарую ці картини сумні
    Перелітним крукам.
    Виднокіл посипаний сіллю,
    Синьоока печаль
    Дарує мені
    Ключ.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  34. Артур Сіренко - [ 2022.09.03 14:43 ]
    Крик сови
    П’ять пар чобіт
    Князя Чорторийського
    Стоять на порозі
    Давно неіснуючого
    Зруйнованого вщент замку,
    А мені досі болить
    Вістря стріли чужинської,
    Що застрягла між ребрами
    У житті якомусь позаминулому,
    Коли кінь та шабля
    Та ще й Воля
    Єдине, що мати й тим жити
    У столітті бозна якому
    Але бурхливому:
    Коли як завше –
    Сльози, пожежі, згарища, пустища
    І солодке «приходь»,
    І щемливе «вертайся».
    А куди вертатись, як листя
    Коли зелене, а коли жовте
    Закриває чи засипає все
    Аж очам боляче,
    І частують холодним вітром
    Жінки, яким дарував шеляг
    За шматок хліба і дрібку солі.
    А на шляху осінь.
    Лети!
    Ти вже не вершник, а птах,
    Вмієш слухати дзвони розбиті
    Церкви спаленої
    На попіл сивий.
    За крок від квіток звіробою,
    За сто років до Мікеланджело
    Слухаю білої сови крик.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  35. Артур Сіренко - [ 2022.08.19 02:26 ]
    До небосхилу
    Троянди співають псалом
    Морю, яке народжується
    У завитках мушлі (шум),
    Троянди днів тиші – часу,
    Коли місто нагадує скрипку.
    Вавилон ще не збудовано навіть,
    Ніхто не приносить офіру Іштар,
    Ріку ще називають просто Солодкою,
    Ще думки наче зерна ячменю
    Не падали в зорану землю історії,
    А вже повітря збирають міхами,
    Ловлять вітер зухвалий (марно),
    Ненаписані книги проступають з глини,
    А хтось вже знає що там буде написано
    Для нього – кому цікаво читанням
    Заповнити вічність.
    У розломі між двома одкровеннями
    Гостинні солом’яні хижі
    Нагадують зикурат Нанну –
    Сходинки в Небо, назустріч Місяцю,
    Сходи, які бачать у снах,
    Коли сплять на землі овечій,
    Сходи в прочинене Небо –
    Туди, де танцюють маски,
    Які одягає темрява
    На обличчя своє незворушне.
    Так співав очерет:
    Тут дізнаються сенс
    Слова гіркого «повернення»
    І посолять окраєць
    Після.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  36. Артур Сіренко - [ 2022.08.17 13:22 ]
    Alphabetum Incognitum
    Вірші, що написані на стінах в’язниці
    (А хтось збудував її),
    Вірші, які вивчали напам’ять,
    Які несли через безодню років
    У лабіринтах свідомості
    Гіркі як мигдаль,
    Солоні як Мертве Море.
    Дивлюсь у вікно сподівань
    і повторюю
    Слова, які не можна забути.
    Літери розчиняються в повітрі,
    Літери, які я щойно вигадав,
    Літери незнаної абетки
    Давно забутої мови
    Повторюю.
    Перекладаю на цю мову рядки
    Веселої поеми про пекло.
    На лобі спокійного Козлотура
    Малюю знаки таємні
    І мрію про море
    В якому втопився келих
    Грааля.
    Я вип’ю цю осінь терпку
    По краплях, ночами,
    Коли тіні горнуться в плащ,
    Коли темінь стає домом-пусткою,
    Коли з хвилин плетуть вінок
    Зорі.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  37. Шон Маклех - [ 2022.07.25 10:05 ]
    Веретено Лахесіс
    Вітрильно
    І спрагло.
    Пишу листи за межі Всесвіту,
    За межі часопростору –
    Туди, де Ніщо.
    А ви пам’ятаєте пісню
    Сліпого рапсода про Неприкаянного,
    Про знавця дерев’яних коней,
    Про вівчаря й окуліста,
    Пам’ятаєте?
    А я ж так само пливу
    Морем вечора, серед Міста –
    Архіпелагу будинків –
    Кам’яних островів самотності,
    Серед тьми вгадую шлях по зорях
    У день вина та коней, виднокраю та бджіл
    І шаную Епону – я, невгамовний.
    Серце наповнене важкістю світу сього,
    Кінь цокотить срібними підковами зір,
    Дорога курить пилюкою вічності,
    Дорога туди – шляхом титана Ітаки –
    Онука Автоліка. Того, що з веслом на плечі.
    Я йшов навмання
    З торбою повною безнадії,
    Годував з руки крука
    На ймення Ніхто.
    А тепер листи пишу – клинописом,
    Гельською. За межі Всесвіту.



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  38. Юлія Карменко - [ 2022.04.10 09:24 ]
    Чому мовчать твої вуста
    Чому мовчать твої вуста,
    Коли тонка душа руйнується назавжди.
    Чому не бачать очі ті, що я уже пуста,
    Хоч й досі ледве чутно крик: «зажди»!







    2022 рік


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Саша Серга - [ 2022.02.09 23:34 ]
    Земна притаманність
    Хоч і літати вмію
    Навчена я жити на землі
    Всі відтінки побуту і тілесного
    Притаманні мені
    Відчуваю душу й тіло
    Її присмак
    Твій неповторний
    Запах запашний
    Для мене
    Твої обриси, форми
    Характеру та очей кольори
    Голосу тембр
    Все притаманне мені

    (2022)



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Артур Сіренко - [ 2022.02.08 23:26 ]
    Кам'яна мелодія
    Написав, споглядаючи стару-стару світлину. Оцю.

    Камінне серце Карпат –
    Ми його втратили, загубили,
    Воно розтрощилось у жорнах
    Невблаганного млина Долі:
    Мельник Час грав би нам на сопілці,
    Але поглухли всі сови й пугачі
    В долині сірих брил-черепах.
    Кам’яне смарагдове серце!
    Воно гупало, стукало, стугоніло,
    Тріпотіло і пульсувало!
    Змололи той сяючий камінь
    На тьмяне порохняве борошно,
    Спекли з нього хліб гіркий –
    Їжте, сумні вигнанці,
    Їжте, співці безнадії!
    Грайте сумні мелодії
    На скрипках тисових
    Печалі пташиної.
    Грайте, поки Довбуш новий виросте
    І барткою нове серце зі скелі вирубає:
    Скелі крем’яної замшілої,
    З якої мурувати хотіли браму
    До замку – чорного сховища,
    Притулку всіх неприкаяних –
    Без Каїна на ковалів вивчених,
    Але поснули всі будівельники
    Сном загати і серпанкового марева,
    Поснули і будувати їм годі,
    Колись чи хтось у тій темряві
    Горобинових ночей прокинеться?
    А люди стоять собі
    Під дощем осіннього листя,
    Стоять собі і на волю омріяну
    Сподіваються.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  41. Саша Серга - [ 2022.02.03 12:01 ]
    Не боюся
    Вже не боюся німих слів
    Не боюсь арії мовчання
    Чогось боюсь даремних почуттів
    Не виправданих мрій
    Короткого кохання

    Вони лишають в пам’яті не виправданий слід
    Покинуті напризволяще óбрази й обрáзи
    Як безпритульні пробивають собі ними хід
    Насититись моїми і твоїми...

    Почуттями

    Між нами поле жита й бур’янів
    Що саме будемо полоти?
    В мовчанні арії
    В німóті слів

    Своїми кожен
    Не при́знаними

    Почуттями

    (2022)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Артур Сіренко - [ 2021.12.06 03:19 ]
    Сховок
    Ліс не сховає –
    Він поглине як море –
    Зелене море листя і шуму,
    Жовто-багряне море осені
    І чорно-біле море зими.
    Хіба до весни дочекаєшся? Ти.
    Воно ж проковтне, поглине –
    Море стрімких знаків оклику,
    Де замість риб їжаки.
    Не сховає.
    Хіба вириєш заступом
    Не сховок, а схрон.
    І будеш дивитись
    Свої сни кольорові,
    В яких синій заєць
    Говорить вірші
    Словами синіми –
    Наче оте румовище д’горі –
    Румовище мрій.
    Чи то сподівань.
    Отака тарапата.
    І будеш слова колисати
    Сині як казка. Яку не забути.
    Не стерти із пам’яті,
    Як стирають абетку
    Написану крейдою
    На чорній сторінці життя.
    Хіба закарбуєш одвічне:
    На мертвому дереві знак:
    Сокіл, що лине в піке –
    Тризубаний знак партизана.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  43. Тата Рівна - [ 2021.08.04 16:16 ]
    ***
    у червоних вітрилах все більше та більше тривог
    усе менше надій поривань — безголоса печаль
    володіє і тим капітаном й вітрильником тим
    що на хвилях свинцево-холодних нікуди не рушить
    скам’яніла Ассоль сушить рибу й готує рагу
    їй давно вже не двадцять у неї фарбовані коси
    шкіра надто завітрена й вицвілий колір очей
    Грей спивається — сіра буденність приречено душить
    ніби тиха ця гавань але все насправді не так
    все інакше мальовані ранки холодні й нещирі
    монолог затягнувся у кожного тільки своє
    їхня здатність ужитися знищує діалоги
    і червоні вітрила стають антисимволом віри
    у щасливі закінчення надто великих багать —
    тільки попіл та сажа та діти не завжди доречні
    час-крадій незрівнянний відомий майстерністю кат

    щовесни їм народжує кицька кількох кошенят
    і вони їх щоразу до моря несуть незворушно
    у пориві єдинім — незгоди долаючи тут
    опускаючи в воду і руки і серце і душу
    стане клопотів менше життя забирає життя
    їх хвилини все більше вартують не більше сміття
    і неясно чому ті ж хвилини колись бездоганним
    самоцвітом їм бачились — що відбулося чому?

    наступає зима застигають моря й океани
    замерзає життя на планеті заганяючи в кут
    теплокровних однак охололих із глини чи піни
    двох людей чи не двох а мільйони мільярди людей
    у Ассоль щозими остогидла хронічна ангіна
    Грей застуджені ноги лікує гарячим вином
    багрянисті вітрила собі майорять на морозі
    б’ють о щоглу волають згорьовано про щось своє

    а приречені на умирання багать не ворушать
    розминають зубами тарань наминають рагу
    їм свого вистачає бо й кішку пильнують не дуже
    сипле попелом час засипаючи очі й уми
    аж допоки на схилі залишаться кокони сірі
    безголоса печаль їх загорне в червоне шмаття
    і опустить у море — ні серця ні рук ні душі
    тихий хлип безучасного моря ніяких контекстів
    і залишиться світ як стояв і вітрильник і тексти
    лиш сліпих кошенят буде довго вчуватися спів

    кожен жив як хотів умирав у призначений спосіб
    неживим добігаючи час на холодній землі

    а над морем стояла Ассоль вітер рвав їй волосся
    а у морі її Капітан розвертав кораблі


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  44. Артур Сіренко - [ 2021.06.25 17:02 ]
    Босоніж
    Схожий на мене червень-схолар
    Тупотить серед пташиних ясенів,
    Серед квітучих жасминів
    (Автохтонів країни шовку) –
    Він трохи паяц, трохи мисливець,
    І трохи невіглас (ну, зовсім):
    Мені презентує дощ
    електричний,
    А схожа на тебе півонія
    Задивлена в Небо-дорогу:
    Хмаровану білим і синім:
    Воно нині небо Ноя
    І трохи мрійника Яфета:
    Яфетичні народи-номади
    Виходять зі скрині Степу
    І блукають старою Европою,
    Яку колись викрав бик:
    Білий як піна морська,
    Рогатий, як Місяць,
    Хвостатий як ти.
    А дні, як намисто з перлів,
    Які вухастий тубілець
    Дістав з прозорого моря
    І заплющивши очі
    Мріяв про рибу крилату,
    Про човен і весла, про зорі
    І квіти на березі мрій.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  45. Марія Дем'янюк - [ 2021.06.03 15:54 ]
    Без парасолі
    Вона любила гуляти в дощ без парасолі.
    Тоді на кінчиках її волосся розцвітали квіти, схожі на незабудки.
    В іі очах давно купалося небо...Її вуста цілувало сонце...
    Вона любила гуляти в дощ без парасолі
    І милуватися крапелинами райдуги на долонці...

    Йому подобалося ходити в дощ з оберемком соняхів.
    І він вірив у те, що соняхом небо малює веселку...
    А ще відчував дивні нотки запаху незабудок
    І те, як у серці щезає нарешті смуток...

    Вони завжди так чекали дощ і блукали без парасолі...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  46. Шон Маклех - [ 2021.05.05 16:17 ]
    Слід від диму
    Моє життя недоречне –
    Це дим легкий, що тане в синяві –
    Дим сірий. Дим, що зникає
    В синяві неба злого
    Над конусом Фудзіями –
    Потойбічної мрії айнів.
    Моє життя випадкове –
    Це сутінки над дірявим човном
    Старого рибалки Аластара О’Коннора,
    Що слухав щодня шепіт чи гуркіт хвиль,
    Але так і не зміг навчитися віршувати
    І заглядав в очі рибам шукаючи там Істину
    Якої немає – вкрали. І повернути забули.
    І тепер він слідкує за димом
    Своєї старезної люльки
    І шукає від отого диму слід –
    Там, над горою Бін Гулбан.
    А може моє життя безглузде –
    Лише слід від диму вогнища,
    Яке запалив дивакуватий Патрік
    На зло королю, що боявся моря
    І про який шепотіли друїди,
    Що той дим лихий та недобрий.
    Я зникну, бо кожен слід не вічний,
    Особливо слід на воді Ірландського моря,
    Чи слід на болоті Банші,
    Який лишила чапля
    Своєю лапою чалапатою…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  47. Тата Рівна - [ 2020.12.24 21:24 ]
    Мілані
    моя маленька пір‘їнко —
    ти у останній кімнаті
    свого дитинства
    тут тепло і світло ллється
    крізь вікна мого удивляння на тебе
    повітря просотане квітами
    карамельками й — супом гречаним
    тиха музика голосу наших казок
    звучить невпинно
    (оцими речами — запам’ятай — сила моя тримається
    за поясок твого сміху і дива)

    там — за дверима — нечисть та суєта
    бал сатани омана мани і влади
    там за вікном у маршрутках раби й солдати
    їдуть щоранку свої продавати сили
    за примарну надію на щастя-волю
    биту свободу яка їм не до снаги
    їдуть маршрутки маршрутами небуття
    і замітає пурга усякі сліди

    звільнишся тільки коли голова мов кульбаба
    білою стане на всохлім стеблі тіла
    діти твої й онученята
    крилами розвинуться коли
    смак свіжих слив коли зможеш відчути як радість
    мудрість прибуде — з нею свобода пліч-о-пліч
    чиста як крапля води з джерела мого співу
    ти у кімнаті останній дитинства —маленька —
    моя пір‘їнко
    свято в дитячім садочку яскраве приємне
    щастя твоє золотавіє міниться світлом
    сяє на кісках скуйовджених танцем важливим

    злива тобі — калюжі стрибання регіт
    сніг — чудасія магія нез‘яснима
    мама і тато всесильні пророки безсмертні

    ти у єдиній кімнаті —
    маленька пір’їнко —
    не відчиняй
    ті двері
    послідні
    пожди

    22.12.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  48. Шон Маклех - [ 2020.08.23 14:40 ]
    Серце не спить
    Моє серце не спить:
    У темну годину поторочі
    Очікує Сонця золотої заграви.
    Моє серце не спить:
    У годину мертвої тиші
    Стугонить литаврами віри:
    Віри в прийдешню музику.
    Не старіє серце моє:
    Серце ірландця сивого:
    Танцю у клітці ребер
    Як танцювали ірландці
    Перед звитяжною битвою,
    Вистукуючи черевиками
    Ритм віковічної битви –
    Музику Волі й Звитяги.
    Моє серце – форель срібляста:
    Пливе в океан майбутнього
    З ріки нашого сьогодення.
    Моє серце – то квітка вересу
    Зацвітає, коли на пагорбах осінь,
    А в душах людей зневіра.
    Моє серце – то свічка:
    Світить у тьмі
    І згасає в заграві світанку.
    Серце моє невгамовне:
    Будь провісником ранку!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  49. Артур Сіренко - [ 2020.06.20 22:44 ]
    Дикий аґрус
    Дикий аґрус достиг
    Під небом Верлена
    Серед лісу зелених рук,
    Що тягнуться жаданням доторку:
    Доторку Порожнечі.
    Терпкі і кислі
    Зелені ягоди дикого аґрусу
    Біля стежки босої німфи –
    Подруги Пана – вічно сумної Ехо,
    Що чекає на крик – крик чорноптаха.
    На стежі лісовій – стежі Персефони –
    Кам’яній і колючій –
    Наче справді судилось їй
    Прикрашатися диким аґрусом
    І ожиною марних мрій
    Грають виставу Есхіла
    Сумні кентаври з очима воловими
    І наяди фрігійського водограю –
    Холодного – бо все охололо:
    І слова, і голос, і навіть сліди козлоного:
    В театрі без глядачів:
    Хочуть сказати нам – прозорим,
    Що все минає, все, навіть темрява,
    А ви думали лише літо.
    Хочуть сказати
    Що всі люди вміють літати
    Тільки забули про це ненароком
    (Згадав колись тесля Дедал –
    Даремно).
    А я збираю плоди дикого аґрусу –
    Кислі ягоди Порожнечі.




    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  50. Артур Сіренко - [ 2020.04.26 15:37 ]
    Музика мовчання
    Лицарям Місячного Сяйва та Горобиних Ночей

    У глибинах глини, у нутрощах скель,
    Під корінням старезних дерев,
    Що снять ароматом конвалій Неба
    Ми вирили схрони – глибокі, наче колодязі,
    Тихі, наче птах світанку опівночі.
    Ми чекаємо слушного часу,
    Граємо на різблених арфах –
    Арфах без струн.
    Ми граємо музику тиші,
    Співаємо пісні мовчання –
    Тут, в глибинах землі.
    Нас чують тільки корені –
    Підземні руки столітніх буків
    І ясенів синього вечора –
    Нашу пісню мовчання.
    Нам сняться сни про майбутнє –
    Сонячне, як червнева шипшина
    І високе, як Вега у липні,
    Сни про країну загірну,
    Про Землю Майбутнього –
    Нам – мрійникам лісу,
    Шукачам незримого і невідомого,
    Нам – прочанам таємного,
    Лицарям сяйва Місяця.

    А десь на поверхні зеленотравній
    Серед лісу тінявого і яглицевого
    Бродять люди босоніж
    І дослухаються –
    Вухом до землі вологої тулячись,
    Хочуть почути музику –
    Музику нашої тиші.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   7