ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.09.29 12:53
Хто сказав, що їстоньки нема?
Краще би подякували владі.
Наварила борщику кума,
Шкварочками день пахтить у хаті.

А дружина ріже ковбасу,
Доня кришить шинку на салатик.
Я ж - гастрономічний телесун

Микола Соболь
2020.09.29 12:18
Вільготний ранок манить за поріг.
Він пахне: жовтнем, осінню, грибами...
Не тяжить ні буденними думками,
ні листопадом на краю доріг.
Люблю згубитись в лісі край села,
де гомін вітру і роси сережки
в житті ніколи не зведуть зі стежки,
яка мене у гл

Іван Потьомкін
2020.09.29 12:10
Обидві в нього досьогодні в серці.
Перша увійшла тоді,
Як друга ще під стіл ходила.
Мабуть, Всевишній послав був першу,
Аби відтоді носив він образ Діви Пречистої.
Не для якихось там плотських утіх,
А лиш як недосяжну муку-мрію.
Таке не новина. Так

Ігор Шоха
2020.09.29 10:17
Як не добивайся тої волі,
а за неї треба воювати,
спекатися юди на престолі –
осліпити очі окупанта.

Іч, яка комедія? І досі
ситі комуняки – ревізори,
а свої у дошку прокурори

Сергій Губерначук
2020.09.29 09:45
Розраду знайшла у полотнах Шишкіна
жіночка з хутора Усть-Мартишкіно.
Вона відпочила в тайзі на картині,
де грають ведмеді і риють свині.

Ледь-ледь посміхнувшись беззубим ротом,
вона обтіклася холодним потом,
сльозу проковтнула й спитала нишком:

Галина Кучеренко
2020.09.29 09:16
Сумує земля за володарем,
Розумним, дбайливим господарем!
Нарешті звільнилась з колгоспу,
Що був руйнівним тягарем….




Тетяна Левицька
2020.09.29 08:18
Приніс лілеї
юнак дівчині,
зіниці в неї -
волошки сині.

У них поглянув,
враз оженюся.
Любив Оксану,

Ігор Деркач
2020.09.28 21:04
За поетами плаче тюрма,
у якій їх орда катувала
ні за що, аби ми пам’ятали, –
за поетами плаче тюрма.

Хай за себе радіє юрма,
що і нині у роки навали
за поетами плаче тюрма,

Ярослав Чорногуз
2020.09.28 21:02
Античний стиль, підковою споруда,
З рослинами дві вази кам`яні.
Приходять, зупиняються там люди –
Привабливо джерельце жебонить.

Не вірив, що збудована недавно
Сіренька, «старовинна» ця стіна.
Дзвенить там срібнострумінь, як струна,

Іван Потьомкін
2020.09.28 10:11
Якось у переддень Йом Кіпуру ,
Перед молитвою «Коль Нідрей»,
Хасиди кричали , читаючи псалми.
«Чого стараєтесь?»- спитав їх раббі Пінхас .
Чи не тому, що слова ваші не линуть до Небес?
Брехали, мабуть, рік цілий?
Бо ж хто бреше, в того й вуста брех

Дума Козак
2020.09.28 08:57
Чарівно в тиші линули слова,
у келиху іскрилося мартіні…
Ти сяяла мов квітка польова,
зітхала тихо скрипка Паганіні.

А час стікав краплинами хвилин
по склу буття у дощову погоду.
Осіннім вітром линув часоплин,

Тетяна Левицька
2020.09.28 08:17
По вірі кожному дано
і хрест животворящий,
і мрії золоте руно,
і безкоштовне щастя.

Скорботи втрати, туги щем
і потрясіння зливи.
Гордині грізне сонмище

Сергій Губерначук
2020.09.28 06:21
Червоні прапори – і прапори "Пори"!
Гранітний Ленін – Золота Софія!
Комуністичне "геть!" з безбожної юрби –
ламається об "так!", що вільним вітром віє!

Нащадки вбивців пруть, ненависть несучи,
з прокляттям жертв двадцятого століття!
Це шлях

Петро Скоропис
2020.09.28 01:38
Піщані ці горби, ці порослі сосни.
Сльотаві весни тут і сиро восени.
На вітрі море стріпує оборки
свої знебарвлені, а від сусідніх дач
то діти часом зайдуться уплач,
то вискне Лємешев зі сточеної голки.

Одмілини полин, зогнилий очерет.

Оксана Логоша
2020.09.27 22:05
О! Я сумую без твоїх листів.
Сумую, бо довірилась неспокою.
Очікування річкою глибокою
Пливу поміж розведених мостів.

Іти водою легше,ніж плисти-
Супротив менший страху і невіри-
Як я сумую глибоко, без міри,

Володимир Бойко
2020.09.27 21:29
Аполітична партія Прогресуюча регресія Презумпція дурнуватості Нелогічний неологізм Непарламентська етика Неконтрольований контролер Неорганізований організатор Недобрий добродій Недобудована буда

Олександр Сушко
2020.09.27 20:51
Завтра пора до пекла. Бо до раю вже не потраплю - черга занадто довга. Рай може вмістити приблизно 144 тисячі чоловік, більше не влазить. Про це каже Біблія. І, до речі, - так воно і є насправді. Клапоть землі занадто малий. Там і так люди одне одно

Євген Федчук
2020.09.27 19:13
Сьогодні встали рано з дідусем,
Бо в ліс сходити з вечора зібрались.
Наготували в торбинки усе.
Хоч і весна та ще тепленько вбрались,
Поснідали та й хутко подались,
Щоб повернутись встигнуть до обіду.
Шлях по травичці по м’якій стеливсь,
Що пригин

Вікторія Лимарівна
2020.09.27 15:36
Страшні аварії в повітрі.
Перелік їх значний, на жаль.
Та тільки інколи Всевишній
спасіння надсилає сам.

Кому? Коли? Це вибірковість?
Чи доленосний часу збіг?
Не віриться у випадковість.

Олександр Панін
2020.09.27 14:45
Легенда

Кохання сильніше за богів!

***

Ловив у тенета
Спокусник -

Сергій Губерначук
2020.09.27 08:00
Стріла летіла
Убити не хотіла.
Поранити не хотіла
Налякати не хотіла.

А налякала.
А поранила.
А вбила.

Дума Козак
2020.09.27 07:02
Тендітно-мила і струнка
крокує жваво по алеї,
тримає зонт її рука –
земна, прекрасна галатея.

Чарівна осінь навкруги,
кружляє в танці жовте листя –
відлуння літньої жаги,

Ірина Вовк
2020.09.27 01:29
Картинка VІ. ВІЛЛА «ЮЛІЄТКА» ЗАХАРЕВИЧІВ. ДИТЯЧИЙ САДОК-ЯСЛА, 48 Героїня нашої оповіді – Ірочка Вовк, як і більшість діточок шістдесятих років минулого століття (і тисячоліття теж!), мала нагоду пізнати всю привабливість і зрадливість радянської сист

Дума Козак
2020.09.26 19:05
Троянди зачекалися на тебе
у кришталевій вазі на столі
і з вишини в Інгул упало небо,
а ранками уже бракує слів…

Нагадує про тебе, моя мила,
мартіні келих, лишений цукат,
вчорашній запах, люба, твого тіла,

Шон Маклех
2020.09.26 15:44
Віра моя
Схована в чорній кам’яній скрині,
Що лежить серед кинутого ірландського дому,
Що стоїть на пустищі,
Де колись цвіли квіти – рожеві і запашні.
Дому, в якому ховались повстанці
І грілись біля печі мурованої.

Ярослав Чорногуз
2020.09.26 15:13
Жила у Римі дівчина Тарпея,
Що мріяла прославитися чимсь.
І злота блиск – це щось було для неї –
Дурне дівчисько – краще не дивись.

Даремно пестиш ним уяву хвору,
І мрієш ти про нього кожну мить.
Воно блищить лише тобі на горе…

Ігор Федів
2020.09.26 13:31
Хрести… Беруть хрести на свої плечі люди.
І мріють, аби ноша легшою була,
Аби її не змінювала доля дуже,
А ще дорогою по рівному вела.

Вони воліють, оминаючи підйоми,
Жадану нішу полонити у житті.
Кому потрібні болі і судоми,

Дума Козак
2020.09.26 11:22
Чим пахнуть ранки? Росами зірниць
і молоком туманів на світанні,
і глибиною погляду зіниць
твоїх очей, наповнених коханням.

Чим пахне день, що з ночі постає
на обрії ранковою зорею?
Пташиним співом, що єство своє

Ігор Шоха
2020.09.26 10:38
Чи ризи одягаємо, чи рясу,
однакова картина житія,
в якому пізнаю себе і я...
..............................................
Долаючи нові космічні траси,.
у безмірі енергії і маси
пливе terra incognita моя.

Тетяна Левицька
2020.09.26 10:27
Там болить а там пече -
подруга жаліється:
то викручує плече,
то щемить голівонька.
Ноги ватні, хоч не встань,
і не йди нікуди.

- То чому ж про тебе, Мань,

Сергій Губерначук
2020.09.26 09:57
Коли ти вказуєш іти на північ –
я вже на півдні попри все!
Коли вже й захід мружиш сонним оком –
я свій світанок маю тут, на сході!
Коли твій силует аж десь на пляжі
з піску стримить обвугленим плечем –
я ще не твій, але вже мчу крізь щем…

Юрій Сидорів
2020.09.26 08:54
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада - за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.

Величчям і справами хосними
Прослався, могутня країно.
Сумує земля за колгоспами,

Ніна Виноградська
2020.09.26 08:46
Доспілі яблука в саду,
Зриває з віт моя онука.
У вересневому меду
Слова загусли без принуки.

Мовчать, затаєні в душі,
Від цих небес, від щастя світу.
Ступаю прямо в спориші,

Ніна Виноградська
2020.09.26 08:38
А ми ще вірим дотепер
В неукраїнського Ісуса.
І забуваєм, хто помер
За Україну саме. Стуса.

Простого хлопця, Василя,
Що виріс поряд, в Україні,
Якому рідна ця земля

Іван Потьомкін
2020.09.25 15:20
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам’ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні, –
Де слово – подув, а не смисл,
Теж тільки пам’ять.

Ріша Бо
2020.09.25 14:52
Зі сходу підкрадається гроза,
що ніжністю пір’їнок електричних
лоскоче горизонту сонне личко,
і бурштиновий простір ледве за-

бринів, наче підземний камертон
збудив легкі тіла пожовклих стебел.
А хмари низько-низько, ніби небо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Іван Потьомкін - [ 2020.09.28 10:28 ]
    Раббі Пінхас
    Якось у переддень Йом Кіпуру ,
    Перед молитвою «Коль Нідрей»,
    Хасиди кричали , читаючи псалми.
    «Чого стараєтесь?»- спитав їх раббі Пінхас .
    Чи не тому, що слова ваші не линуть до Небес?
    Брехали, мабуть, рік цілий?
    Бо ж хто бреше, в того й вуста брехливі.
    А чи ж можуть із вуст таких сходить слова правдиві?
    Знайте, що в кожнім слові, в дії кожній –
    Всі десять сил, що йдуть од Бога.
    Немає слів без змислу і дій немає марних.
    Людина робить їх такими,
    Коли говорить і діє брехливо».


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (3)


  2. Шон Маклех - [ 2020.09.26 15:20 ]
    Жадання стихії
    Віра моя
    Схована в чорній кам’яній скрині,
    Що лежить серед кинутого ірландського дому,
    Що стоїть на пустищі,
    Де колись цвіли квіти – рожеві і запашні.
    Дому, в якому ховались повстанці
    І грілись біля печі мурованої.

    Віра моя
    Летить разом з вітром нахабою
    Між білими громадами хмар – птахом-блукальцем,
    Що ніколи не віднайде гнізда –
    Ні свого, ні чужого,
    Ні затишного і м’якого, ні гранітного серед скель.

    Віра моя
    Між язиками полум’я
    Палахкотіє світлом у тьмі холодної ночі,
    Вогню, що запалюють вартові маяків
    Для загублених у морі відчаю.

    Віра моя –
    Темні глибини океану синього –
    Моря Ірландського,
    Де ховаються сріблясті риби прозріння
    І хвостаті почвари містики,
    Моря, яке колихає людей з просоленим одягом
    Зі сподіваннями замість спокою,
    З вицвілими віями.

    Моя віра стихія – з тих,
    Якими клянуться ірландці,
    Коли вирішують бути.




    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  3. Шон Маклех - [ 2020.09.20 20:15 ]
    Сонний пагорб
    На сонному пагорбі блідого сновиди –
    Камінного ліхтаря чорнокнижників,
    Що червоніє раз на століття –
    Від передчуття жахливого –
    Як провісник,
    Серед вересового квіту ранньої осені
    Я снив оксамитову казку – медову й бджолину:
    Я – лицар королівства забутого,
    Королівства сонячного, хоч і холодного,
    Лицар меча іржавого та коня білого:
    Королівства вітрів і хрестів кам’яних Тір Коналл.
    Я снив під музику флейти зробленої з очерету
    Музику Тір на н-Ог – країни вічної молодості,
    Яку наспівав мені вітер – осінній філософ Неба.
    Я снив і вростав думками-коріннями
    В рихле торфовище пустища Часу:
    Снив темним минулим чи то млистим майбутнім,
    Блукаючи між кромлехами та дольменами,
    Плутаючи старі пагорби з хвилями:
    Сперечаючись з тінями, обпікаючи рот
    Словами забутими, іменами терпкими.
    Будую кам’яний дім – притулок свій вічний
    З холодними стінами відчуженості.
    Я мандрую у сні: тільки стукіт копит
    Чутний тільки мені – у сні.
    Я сплю на Сонному Пагорбі –
    На його вершині, під небом чорним,
    Під Місяцем таврованим.
    Я – нетутешній.
    Завжди нетутешній, невчасний.



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (1)


  4. Іван Потьомкін - [ 2020.09.18 09:20 ]
    Леві Їцхак
    По-літньому ще припікає сонце.
    По селах християни картоплі копають,
    Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
    Сухе бадилля палять...
    ...Не злічить роботи в полі й на городі,
    Щоб не віддать морозам на поталу
    Те, що на радість рясно так вродило.
    Чом же юдеї, святочно вбрані,
    Всі до Бердичева сьогодні поспішають?
    Рош гашана, себто Новий рік, в юдеїв.
    Звістить про це весь світ
    Господь заповідав шофаром –
    Довжелезним рогом з барана,
    Покрученим, як і сама доля Мойсеєвого роду.
    Та що за диво: готові луснуть од напруги,
    Хасиди дмуть-роздувають щоки,
    А з рогу – ні гу-гу...
    Такого ще в Бердичеві не знали.
    Кагал благально поглядає на рабина –
    Стільки ж див йому Господь довірив,
    Тож, певно, що й шофар розговорить зуміє.
    Мало не самого себе вкладає й Леві Їцхак
    В шофар, а відти – тільки старечий хрип.
    «Не обійшлося, мабуть, тут без Сатани», –
    Відклав набік шофар і прокричав у небо:
    «Владико світу, Ти ж не кому-небудь,
    А нам заповідав шофаром нагадувати людству
    Про день, коли Ти світ цей сотворив.
    Поглянь – скільки ж юдеїв прийшло в Бердичів.
    І що ж?.. Ти не дозволяєш висловить на повен голос
    Любов і страх наш перед величчю Твоєю?
    А, може, як кажуть християни,
    Ти й справді нас прокляв, відріксь на віки вічні?
    Тоді...тоді поклич Івана з поля...»
    І заридав кагал, і руки простягнув до неба.
    Леві Іцхак ще раз припав вустами до шофару
    І начебто сама собою така мелодія
    В усі усюди полилася, що й у найдальших селах
    Християни поволі розгинали спини
    І з-під долонь у небеса вдивлялись.
    «Моя взяла сьогодні,– проказав рабин. –
    А Його – завтра. Життя моє Він одбере...
    Гріхи Ізраїлю звалив я сам на себе...»

    P.S.
    У Бога вимолив Леві Їцхак відпустку –
    Полежать на Сукот у курені,
    Потанцювать з кагалом на Сімхат Тора .




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  5. Шон Маклех - [ 2020.09.11 17:37 ]
    Подерта свита світу
    Філософи-жебраки епохи зневіри
    Одягають подерте на шмаття Небо
    На свої втомлені плечі-рамена
    (Наче збираються вони не мислити,
    А тягнути плуга залізного
    На полі неозорому ковиловому).
    Замість черевиків взувають вулиці –
    Діряві й цвяховані руїнами
    Будинків, в яких живуть привиди –
    Тіні людей минулого і сучасного:
    З пошкрябаними пластинками грамофонів
    Замість слів,
    З трухлявими цитатами мертвих невігласів
    Замість думок.
    Вдягають подерту сорочку міста
    Люди, що дивлять на зорі
    Без рожевих окулярів неправди:
    Сорочку зашиту кам’яними нитками ратуш,
    Залатану клаптиками сірих газет.
    Світ нинішній – старе лахміття вигадок
    Хворих на голову апостолів темряви,
    Поточений міллю утопій злих.
    Коли ж омиє тіла бронзові поколінь нових
    Життєдайна злива просвітлення,
    Весняний дощ Свободи і Радості?



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  6. Іван Потьомкін - [ 2020.09.08 12:41 ]
    ***

    Дивитись в очі смерті...
    Чекать, хто моргне першим?
    Як у безіграшковому дитинстві?..
    Ні, смерть не така всесильна,
    Як часом здається.
    Віч-на-віч був з нею
    Хлопчиськом-сиротою по війні.
    З холоду й голоду склепив повіки,
    Не відаючи, що це, може, навіки.
    Знайшлися добрі люди:
    Винесли в ночвах.
    Не бажана вона мені
    І в перелітнім віці.
    Не прошу, як дехто
    Прийти щонайшвидше.
    З року в рік повільніш
    По землі ступаю.
    А вона за мною
    Невідступною тінню
    Чалапає позаду.





    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  7. Артур Сіренко - [ 2020.09.05 15:17 ]
    Малахітова людина
    Малахітова людина
    Кришить своє серце в сільницю,
    Хоче посолити світ
    Своєю кров’ю зеленою:
    Нерозчинною, мідною,
    Восьминоговою.
    Людина вирізьблена з малахіту
    Тупцює шляхом чумацьким
    За сіллю гіркою сивашською,
    Полічивши кістяки рогатих волів
    Та каурих мулів готських –
    Серед тирси минулого,
    Серед ковилу снів жахних.
    Малахітовий жевжик
    Співає не рапсодію – реквієм
    Кожному, хто вміє літати
    Разом з журавлем-монахом:
    Цибатим філософом сфагнуму.
    Малахітовий чоловічок
    Вважає себе коштовністю,
    Не знає як перейти брід
    Ріки Молочної білої:
    На дні соми поснулі
    Ковтають все кам’яне:
    Серед отої глини жовтої
    З якої колись глеки зліплять
    Для вина яблуневого…



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  8. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 17:59 ]
    Звичайний
    Я сидів на сходовій клітці,⁣
    зверху гримів ліфт,⁣
    і до мене піднявся чоловік,⁣
    заступивши віконний краєвид із дев'ятого поверху.⁣

    Він думав,⁣
    що я злодій,⁣
    бо не виходить по-людськи виглядати,⁣
    коли усамітнююсь.⁣

    Штучне око старого⁣
    пасувало до живого,⁣
    яке виражало лише сміх і злість.⁣

    Йому було сімдесят,⁣
    а я був чудовим сповідником.⁣

    Історії вибухали одна за одною:⁣
    про мордобої,⁣
    поганих поліцаїв⁣
    і хороших мужиків.⁣

    Сором'язливий коло під'їзду,⁣
    і жорстокий сам на сам,⁣
    дід мав неабиякий талант актора.⁣

    Рухався рвучко,⁣
    наче ми однолітки,⁣
    і жестикулював,⁣
    ніби й зі мною хотів зрозуміти,⁣
    хто чого вартий.⁣

    Себе називав «сімейним»,⁣
    і про жодну дівчину й жінку слова не мовив.⁣

    Потоки матюків,⁣
    разом із манерою⁣
    стрибати пантерою,⁣
    залатали цю прогалину.⁣

    «Я з тобою не хвилююся»⁣
    —⁣
    повторював Петро,⁣
    але здавалося протилежне.⁣

    Він боявся пауз у розмові,⁣
    а я все чекав,⁣
    коли спаде кам'яна маска брутальності.⁣

    Тільки-но мова здобрювалася словами⁣
    «чавун»,⁣
    «курило»⁣
    і⁣
    «завод»,⁣
    я йому вірив більше.⁣

    Як і в залишки його дитинної душі,⁣
    що пробиралася на озеро взимку,⁣
    і каталася по льоду до ополонки спогадів.⁣

    Час від часу я вчував⁣
    платівкове нарікання⁣
    від гурту «Колись було краще»,⁣
    але 1951 року народження⁣
    вартував чиїхось вух.⁣

    У нього виробився⁣
    слоган,⁣
    який мав ударити підсумком в обличчя.⁣

    Який робив його хорошою людиною.⁣

    Словесний логотип:⁣
    «Я нічого не чув⁣
    і я ніц не знаю»⁣
    —⁣
    поділився дідо мудрістю,⁣
    якою ти не будеш вражена.⁣

    Але я не чекав⁣
    чогось більшого.⁣

    Я просто⁣
    слухав.⁣

    Бо хто ж іще розповість про вантажника?⁣

    (вірш у прозі)

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:05 ]
    Львівські типажі
    нумо поговорімо про типаж великого міста:⁣

    про трамвайних дівчат, до яких завше хочеться сісти⁣
    про львівських пані з нахабним, і мудрим обличчям⁣
    про хіпстерів з «Вишні», яким борідка так личить⁣
    про горбача біля Ратуші, і конструктор-обманку⁣
    про тих, що п'ють віскі, а не каву, до сніданку⁣
    про міську божевільну, цю найбільшу всезнайку⁣
    про рейви підвальні, й нічні тусовки з Бабайком⁣
    про сто доларів ззаду Опери, прикритих камінням⁣

    і везіння, везіння, знову везіння:⁣

    почути, побачити, змолоти й з'їсти місто⁣
    ліплячи з нього кораблики, як рогалики з тіста⁣
    і, ступаючи хижо, павучком, по сріблі й намисту⁣

    обдивитися решту цікавих людей:⁣

    от побіг романтик, а збоку — юнак без ідей⁣
    ще нам трапиться няшка, котрій присниться Бродвей,⁣
    а вуличний шаман розіграє — на букет орхідей⁣

    і злізе ангелик підручний, і впаде чортяка з плечей⁣
    львівської химери, що не має очей⁣

    що чує запах ванілі, й солоного шоколаду⁣
    що пасує Діві Марії, в якої шукаєм розраду⁣

    від якої течуть солодкі потоки⁣
    магії молитви⁣
    на Львів⁣

    на Львів-повітря у спеку, на Львів Блошиних тиражів,⁣
    Львів-дурман, -інсталяцію, на Місто тисяч... ⁣
    типажів⁣

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  10. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:08 ]
    Присвята
    Вірш у прозі⁣
    (Частина I)⁣

    У чоловіка⁣
    За плечима — те, що для мене ще обрій⁣
    Але історію древніх начал я знаю.⁣

    Чоловіку⁣
    Пощастило народитися на сільському повітрі,⁣

    Радянська школа навчила чуйці природній —⁣
    Союз — то дивацтва й дива,⁣
    Але приємні, із чимось від біло-пахучих сорочок,⁣

    Ще син скаже, що пам’ятає газетну вирізку⁣
    Де батько-підліток займався садом⁣
    Ще син скаже, що кучерявий тато на портреті⁣
    Був схожий на Цоя не тільки ім’ям⁣
    Ще син скаже, що конспекти старого збережені⁣
    Та живуть собі з грамотами в тумбі.⁣

    А батько навчання у Франику згадає⁣
    Пацаном, коли на стрілках бував⁣
    Будував підвальні спортзали Перебудови⁣
    I дівчат на вулицях із поцілунками знайомив,⁣

    Хлопці бізнес варили⁣
    Перетікали в 90-і — злі⁣
    Частка друзів тікала в країну Америку — Мрій⁣
    (І закінчилася пісня молодечого буяння).⁣

    Прийшла банківська муштра⁣
    —⁣
    Напружена й виснажлива каторга⁣
    До батька, з-поміж роду інженерського,⁣

    І справи полетіли бистро⁣
    І гроші збиралися⁣
    І жінка з’явилася,⁣

    Моря із морів Моря⁣
    Галина галицьких кроїв,⁣

    Народила червону курточку⁣
    Що дрібно скрипіла в сніг⁣
    Заливши бензин до душі⁣
    Мовби в нове авто⁣
    Чоловіче.⁣

    Ще на подвір’ї дерево стояло в центрі⁣
    І лежав, повзав, сидів, стояв…⁣
    Другий, третій, згодом — четвертий⁣
    Кусаючи кору зубами — так, син⁣
    Кусаючи й жуючи — стояв син.⁣

    Сили ішли⁣
    Та кожна субота оновлювала —⁣
    Сакральне сіно чекало вил⁣
    Плодоносили горіхи й сливи,⁣

    Посеред степу велосипед виринав —⁣
    Маленьке поні поруч татових машин⁣
    Для ріки, що продовжувала холодити груди⁣
    Й будити пам’ять про купання Барсіка,⁣
    Вірного пса і мисливця Барсіка,⁣
    (Що був собако-гігантом):⁣

    «Спершу окунути його,⁣
    Й окунутися з Барсіком самому» —⁣
    Повідав мені заповідь тато⁣
    На концерті комарів коло кропиви та «Жу-Жу!»⁣
    Попиваючи холодний компот без цукру⁣
    Чоловічий.⁣

    Діти його росли на очах, а друзі лишалися⁣
    Навшпиньках рятувала (направду — від чого?)⁣
    Весела задирака за обідом — жінка⁣
    А буденність розбавляло кіно Іньярріту⁣
    Інтриги та півні з кіно Іньярріту,⁣

    Та життя й далі ходило й крутилося⁣
    І продовжує вертітися по колу⁣
    Поки старший син вірш завершає⁣
    Наче свою першу промову:

    (Завершальна Частина)⁣

    «Тобі лишається вдавати сьогодні⁣
    Що ти старий⁣
    Тобі лишається взяти на міць руки⁣
    Маля-сина⁣
    Й лишилося…⁣
    Жити п’ятдесят літ (плюс прожиті стільки ж)⁣
    Жити п’ятдесят літ до прожитих стільки ж»⁣

    І старший син написав поему⁣
    Життю, яке жевріє, та буде жевріти,⁣

    Довгий лист, і біографію серця⁣
    Чоловіка на ім’я Батько⁣
    Який зміг полюбити людей і село⁣
    Із ким був ближче, ніж поруч.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  11. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:24 ]
    VRLBR
    обходисвіте, що димиш колами іще у гірське повітря⁣
    на путі тобі стрінеться улюбленець греків грайливий⁣
    злови сю мить невблаганного хвилювання перед богом насолоди⁣
    маленький, ж-бо гордий, візьме Олімпієць пензля,⁣
    а після вина, сміховинний, намалює на слоновій кості блудницю⁣
    і сховає золотоволосу зі сороміцьким тремтінням до клунка твого⁣
    благодатний за трубкою, набитою шматочками листочків зі груші, потрошки що курить⁣
    Діоніс⁣



    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  12. Іван Потьомкін - [ 2020.08.28 21:29 ]
    Перельман і Хейфец
    Заграйте, Маестро Перельмане ,
    Щось із Сарасате.
    А поки настроюєте скрипку,
    Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
    ...За обідом, який завжди передував уроку,
    Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
    Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
    Я знизав плечима.
    «Як? Ви не знаєте Іцхака Перельмана?
    То ось що пораджу, дорогий поете:
    Штани останні варт продати,
    Аби хоч раз почути Перельмана!»
    Смієтесь, Маестро? Було б вам не до сміху,
    Якби знавали наставницю мою:
    Сама Голда Меїр дружила з нею.
    Питаєте, чому я вибрав Сарасате?
    Бувало, тільки-но зачую «Наспіви циганські»,
    Здавалось, сама скрипка промовляє,
    А Яша Хейфец, як-от і ви ,
    Лиш струни втихомирює смичком,
    Аби вони не позривались з надміру печалі.
    Уже в Ізраїлі почути довелося,
    Що не деінде, а тут, в Єрусалимі,
    По виконанні сонати Штрауса
    Котрийсь із в’язнів концтаборів
    Чимось важким ударив Яшу по руці,
    Із скрипкою навіки розлучивши...
    Так що заграйте знову «Наспіви циганські».
    Як пам’ять про Яшу і наставницю мою.
    Може, й вони почують їх.
    Тепер уже на тому світі.







    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  13. Шон Маклех - [ 2020.08.23 14:40 ]
    Серце не спить
    Моє серце не спить:
    У темну годину поторочі
    Очікує Сонця золотої заграви.
    Моє серце не спить:
    У годину мертвої тиші
    Стугонить литаврами віри:
    Віри в прийдешню музику.
    Не старіє серце моє:
    Серце ірландця сивого:
    Танцю у клітці ребер
    Як танцювали ірландці
    Перед звитяжною битвою,
    Вистукуючи черевиками
    Ритм віковічної битви –
    Музику Волі й Звитяги.
    Моє серце – форель срібляста:
    Пливе в океан майбутнього
    З ріки нашого сьогодення.
    Моє серце – то квітка вересу
    Зацвітає, коли на пагорбах осінь,
    А в душах людей зневіра.
    Моє серце – то свічка:
    Світить у тьмі
    І згасає в заграві світанку.
    Серце моє невгамовне:
    Будь провісником ранку!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  14. Артур Сіренко - [ 2020.08.18 16:13 ]
    Час пітьми
    У Кіммерії пітьма,
    Яка шириться від молока
    Чорної кобилиці,
    Що надоїла сива жінка
    Вдягнена в овече руно
    І грубе полотно шерстяне.
    Пітьма шириться від кожної краплі
    Білої, наче імла на Степом,
    Наче туман у леваді снів,
    Наче борода жреця Праматері Світу.
    У пітьмі розчиняються тіні –
    Діти віковічної темряви,
    Що в час згасання заграви
    Шурхотіли ковилою разом з ящірками,
    Давали притулок хвостатим мишам
    Від синього ока зозулястого яструба,
    А тепер в Кіммерії пітьма:
    Час, коли навіть Місяць заснув,
    Зник у своєму сховищі,
    Коли навіть зорі згасли як свічки,
    Вкрадені беззубою відьмою
    І сховані у цупкий мішок для непотребу.
    Тільки стукіт копит –
    Коней, що ніколи не сплять,
    Тільки крик сови –
    Птаха мудрості,
    Тільки шелест тростин
    Мислячого очерету.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  15. Іван Потьомкін - [ 2020.08.16 21:40 ]
    З голосу Езопа
    Найвища в лісі та й струнка до того ж,
    Стала глузувати смерека з морошки.
    І хоч була морошка скромна собі й тиха,
    Набридла їй врешті смереччина пиха:
    «Була б я така, як-от ти, висока,
    На світ би поглянула трохи іншим оком».
    «Та куди тобі там, карло недоросла,
    Знать, що відчувають зависокі зростом!..
    Ми ж віттям черкаємо навіть хмари сині,
    Співаємо разом із плем’ям орлиним!»
    «Спинися, хвастунко, ти, мабуть, не знаєш,
    Що біда на тебе ізнизу чигає.
    Що ти заспіваєш, як сокира свисне?
    Не хвастливою буде тоді твоя пісня»...
    ...На пеньку смереки діточки хороші
    Їли та хвалили ягоди морошки.

    P.S.
    Зверхність, зневага й глузи
    Нікому ще не додавали друзів.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  16. Артур Сіренко - [ 2020.08.08 15:20 ]
    Берег ріки
    На березі ріки мовчазної,
    Яку оспівав флорентієць –
    Вигнанець, сумний пілігрим,
    Блукалець лісів безнадії
    (Навіть там, де сонячно).
    На березі річки чекання
    Човняра, що не гірш Одіссея
    Знав про весло все.
    Я шкодую, що він не Улісс,
    Я ховаю монету в кишеню,
    Затискаю її між пальцями –
    Монету – шматок Сонця,
    З рельєфом дельфіна
    На стороні дня,
    З написом: «Ола пернойн»*
    На стороні ночі.
    Я чекаю на майстра весла
    (Йому не потрібні вітрила –
    Тут вітер помер)
    Мовчазного як сутінки,
    У країні кімерів-молокоїдів,
    Бородатого, наче Сократ.
    Він колись був рибалкою
    І ловив сріблястих плавців
    У мереживо днів – не своїх.
    І думав, що не плавці то лускаті,
    А сталеві ножі,
    Що раптом перестали тонути
    У воді вічності.
    Я чекаю,
    чекаю,
    чекаю
    Отого мореплавця,
    Що проміняв прозоре море
    На каламутну ріку.
    Чекаю.
    Марно.

    Примітки:
    * όλα περνούν – я навів іоніййський варіант вимови цієї фрази. Насправді на монетах Міста Щасливого – Сабії Борисфеніди такого напису ніколи не писали.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  17. Василь Роман - [ 2020.07.22 21:36 ]
    У млі фільму (найбільший український паліндромон 22.07.2020)
    У млі фільму
    1
    Аве! Львів лева!

    До ран вам, яничаре,
    Бермуди та Канари!
    Так самогон в Миколи -
    лихо. Париж, а сапсан літав.
    О дуб хитав оман туман.
    Досить! А шило кололо
    од тилу туге. Мономах,
    ти на крамолу карооко?
    Сивіла повага в законі.
    В турботи - багач відкоша.
    Мораль, а жити чому перечуть?
    Є у суді! Би читав, Юро?
    Голим є нині яр, кумо.
    До ран залив ази ребром,
    а тато Карло - день неділі,
    Та ніц – Буратіно,
    бемоль дибом, дуб.
    Анно, да - ми пили – будила
    вудила Мальвіни. Cкоро
    соми борзі, мечохвости
    ксиви жором угонять силу
    ксі-лупи. Cойки лепечуть
    і боком, і вальсом -і бюлетень
    літун на вибори, чарівно…

    Не дуло подуло ж, не дощі
    нам даруй, почваро,
    січень- самовидець
    не вірту-тризубець,
    не шорох моно-шпень.


    2
    Щоденне горе-ореолу,
    бо герой не схиляв - лого
    клав і голови, ви тому
    над ямами, чота… Ліпше
    жакан…Ютуб, амвон зич!

    Ти, воле небес, маскарад
    «нала», бандур бандура!
    Малевича куб за бугром.
    У голосі ноти рабиня-тать…

    Це нік її, де гартує
    туман – гільйотен.
    У кита - мех. суть вам,
    але німа сварка-галас-репетень,
    груба литка до ладу.
    Ви чому? До рана
    гул смерті, зал, кіот,
    Сином Божим… А Лис
    аки Лев-тупак! І даль
    вила до пуза
    в кукурудзі…

    О Бенвенуто!
    Заява дар-духа, лохи,
    не лютому санжарилось,
    а нащо? Гори прометеїв
    вогонь шинами, тумань
    аптеками, не жалій інше - речі.


    3
    Мартові коти - рок на даху.
    Замах дів на «молот – серп»…
    Ви то маєте сум очима,
    курви вад. Загнав Іван голуба.
    Вік аду…Мівіну глухим.
    Інвалід і кат лукаво…
    Мир і в едемі не свобода,
    морг морозим, а дров - зима…
    Гомере, помер амвон зимі…
    Сивіли… Простір – в Європу
    напрямок. Сука, закусь нам,
    рега, баб кинь. Черево – король,
    режисер Профі-сор, влади мана.
    Згубили живі сили,
    «біло-голубого» чуму -
    нам що діть? Іван, умочи лапи.
    Ви варті маку.

    Лоху Сахара чому? Мело
    під ваву - чурки, вино,
    колиби рви. Довше карамболь
    в наперед новім. У ваксу путь,
    ах в гречку ринув, а клітка
    імама дарована, ним сажу
    нуртує щодень. Імена усі
    лунить Рак. І вин гомін, ладану,
    висушить у воду, чумаків
    даль галіму. Шальки назад.
    Угорі зорі. Голосно співала
    Ксеня…

    Собі вігвам, Олену кохав,
    а врунь на вила ж,
    але мені і того мало…
    Відром опівдні Баку
    гречку ледь носив.
    Мова «бе» німого,
    жор - піська тілу,
    бабодур Тані спокуса –
    зна красу березень!
    4
    Андроід, тіло землі - твердь!
    Ні в здобич древ - тіл мезоліт…
    Надалі лежу - жара та жага.
    Були тільки в зоні модні бараки.
    Бінго, гаде, праця лиса в норах
    лобом, а нич, бо здужати бісів,
    а звати чуму- «вологду»
    і дустом осипані сади давні,
    в вишневі предвічні вадливо
    крадучись, а з «утра» каже:
    «довік, а муч в лісах».
    А перечить не в курнику -
    лис Микита круть чи ні?
    Аваков акула сам або лис?
    Ач і катавасія!

    …І та глава про пільгу ґвалт –
    я диктофон носила.
    Квітень вождів…
    А бабі цікавить смачна
    помаранча. Жрець Перуна
    економить на салі.
    «Діна гоп, гоп!»,
    а свиті всесвіту,
    пану небагато
    хіп-хопу мочать.







    5
    Сала во хліб - і мило.
    Кулемет «оса» - клік,
    «лібе» диван у дірах,
    а заніміла, москаль, дуга?
    Отако, я – бич, коза-кобіта,
    соло-пир без обмана,
    так я і турків… Ігнор,
    абрек, а хай – ша!
    Викинь ТОЗ. Ремікс я волі!
    Ні, макака -бал сонно
    тоном грому світим…

    Ян в опалі, не ладі. Удови
    лили норов бажань і розлука –
    розум. Матір тиха, тінь руда.
    Матір…Думи нові…Одна…
    Тут от хату зігріту, халеп
    шукали. Чоло, тю, лоба рабі…
    Лов одержима - зупинимо,
    калина-малина, морду
    мала калабаня - каченя…

    Легар, думай – не велено
    блаженно мордні лапати
    чирка – заново б,
    у вистави звук –
    я чудован, о травень!

    6
    …І, турки, вогню, ватри жемчуг -
    Русі жалоба…І що рудники
    вугільні віками - біноми нульові,
    ланци «ваті» лущив,
    а мир там радикал -
    ад Рувиму…О день!

    Мане луни молив, а вир
    колише щиро шибі
    не тип дів, еталон рожам.
    Оводе! Мук, народ і леза…
    Гніт у свічі - не щире, не вір…
    О був я не крутим (архіви?) -
    сіроманець, а кит…О регі,
    Фантомас або Пежо – мудро,
    Каріби вогню. Я і Варадеро тіл…

    Є волос, не голос,
    та чому колос альбінос?

    А табу закипіло, маревом
    узор: я і «сер» педагог
    на вогні – тату «тризубець»
    кине равіолі, трок і попону-
    руки небу кинемо.
    Софа - поле мінне.
    Червень…

    7
    Вино вздрів, опалим листям
    аперитив, винограду літра.
    Махно мав рота в келиху,
    мат і тут, і оковита да готова.
    Вжик - і портрет, і в торбу…
    Торкнулась помаду разок,
    пацани, жур дамо?
    Двічі на лапах у траву
    ув’ялу манила, далі не бажано…
    «Видібуток» вина - брудна
    політика. Ти котив униз,
    не біг оловом і лапа зримо
    тікати хотіла. Газ виріс.
    Руками човника вели
    по жоден бережок.
    Не шилом шила -
    золоченим вишивала.
    Травку у тин раком.
    Дубові - жолуді.
    Жінок дур пугав-в’яз,
    в село возив мазута гаву.
    І нам утіха вартує -
    «маха гола» би.
    Гарби лунь лихого, чужа
    Ксеня…
    Я і в Талліні в’юн.
    Липень мінімум року цілі,
    день ощіпок, овалу цуг –
    кинь вікам визов,
    кинь вітраж, кинь дартс. …
    Це дна лезо відати –
    вона латину, трофей Канзасу сіє…
    Кинь лоха раб…
    Кинь дим алах в атомі
    у рими холодні, самовидець!

    8
    Я лагідна пані, а винагорода – раж.
    Ірпінь двічі волочить оброк селом.
    Дів - клуб, манило кіно. Вінчувати
    підем - і храм. А нас не вальс,
    ноти раб манив там, а в руках - у вись,
    Музо, Рига вдів… Хомі сніг і мох.
    Хам-орох. Вечір. Авар
    Авакян Лугань накрав,
    а «вибор» - Полтава!
    Пахан, далі луг і туман осені.
    Тропар… Ясь Визак, скажи
    хто Брут? Дівчам русі коси
    липень торкав із весен,
    лева ружі, ваба зваби
    дзвеніла в окіллі…

    Серпень і веселково світло
    біля Оранти, рова фіалок…
    Шар-бодрячок - се репер,
    тепер оголосив горох
    королем зоряних аномалій.
    На набережній Овруча
    крокували пердяші,
    ментолом і ні моментом не чути.
    Дер Кива, жре демон пахощі.
    Набздів оркестр - опс!

    9
    Едіп боров… Хліб ти мав
    од учителя і льодоводу чинив прес,
    а Лука рояль «Овен» береже…
    Никли Савур, явір, озеро…
    Іллі – рало, воді – човник…
    Сибарит я? І діти мощами
    замолились, дуба закинь,
    віра – чудо!
    Оксамитна бутель, пісок…
    Відібрав – хилитав. Омела
    шрамувала на дереві.
    На муть молодило курду
    муки тіла, наук, народ, шедеври…
    Примаро, чумак – натура,
    «Кадилаки»- сила, би дим-ад –
    і Дзю, і Сава - таких ударах…
    Олег і меча не ніс, арку і будував,
    і псіхом-катом рівень тримав…
    Ель у неділю нам, бо пити
    бажано вільно… Не те любив –
    осінні муз-ораторії. Умити б
    Юлі нашу кров - вили в курсі:
    леді Ю, "лові" – любимо.
    Видох мас…Кіре, неволю хні,
    тупир ти, віл. Крам шалав
    у виду виділа. Москалюка,
    кинь салки-тяп – не віражу мого,
    не чуваки – жир! Лубман, Москво!
    Шанс даймо, покровом і не мела,
    а не лого.

    Юнак і гол, а чо ніжно:
    «Барселона» -еко!
    Ша! - низ леза меч.
    Етикет – парадиз,
    опіки дюн замулив
    на морозі вересень.
    10
    …І лив художник, і на мольберті
    веселі ноти. Чи весна реве-ридає?
    А рута і верба масками (тук!)
    закутані обмаль? Дебіле,
    карантин!!! А гумор?
    Дні – лапсердак, а драбина – гиц…
    Норов кінча батьківщину вина,
    приказ – укр-історія,
    її «демократ» вів далі
    Лідере! Пішов ти в ад ваш!
    Іване!!! Марія!!!

    Літ сорок, планет сорок…
    Ушу див і шувар дзвени,
    луни політ у світу сон.
    Віра чи краса Кракова
    чи Лева міста, хіба би
    чужу мичку в зануди…
    Годі Хоми-мажора
    на водогоні, на іподромі.
    Але Варшава!?

    Онво паволока, жовтень…
    Осінь одно лупить йоту,
    куб замок натер по таку
    жилаву риску білу, гижа
    не тре волок, це на грамину
    (кирку) золота.

    11
    Черепу свято хотіло село,
    коли нам Великодень путь санітару
    уськав у карантині, мазки боргував
    живому чаду, а забагато часу
    вірив у сили пут, а залишмо ропу -
    реверанс, Європа на борг
    бере жінками та врунами:
    лялі – браво, тонкі – віват,
    кобилки – взад. Йога не «Кама»,
    ґвалт, аби-де морд набили,
    чоловіче. Долом Інд і луни мокрі,
    голубі, а голова – тіло, день і ніч.

    …Елад вино, гуртів і «соло» гумор.
    Бери рогачі, бабо!
    …І мотав, либонь рочки біжать,
    а ворок у ситі дирок і світ сьогодні.
    Та чому дамі шану? Індо-логічно
    грому гул, а тема «дама»,
    а тебе сама направила.

    По виправі лоб… У четвер бодай
    виші рив або допомога
    і нило в одне: бульдонеж Оксани –
    дарила мир, тигро- бікіні
    геліотріпом. Арарат, віра –
    пес, листопад…

    12
    Вир, казко, мазані ви дьогтем.
    Хата не побілована, віро – годі!
    Не добра, коли нема дарів.
    Наплодили, бори, ви кур,
    ви - кобили лідер…Добивались…
    Жаль, ідуть нагі гнати тему,
    кажучи тихо перед Іларіоном,
    іконою «У радощі» Ван Гога:
    «Мед»!

    В Абдала Каші – каші маса,
    чаші анаші, капучіно катам -
    і не послав в тартар б акинів?
    Капар-диван у дірах ран,
    а хто лізе на бар? Мало діві -
    спирт нам.

    М’яса – ракам, украду марки,
    нащо? – горимо від рубля.
    Оранта див, а від неба голубінь
    виносить Сорбонні форте
    «ре мінор» тепле. Ти чувак
    Алабами, рот ощир, ведеш «кар»
    і Рамону гібониш, юнок віз – дно.
    Скнира – мавка.

    Номо миль-мить зім’яли.
    Ти дуб і мат Майстру,
    Маргарита -шану,
    чари, примаро, грудень!

    О колом ікона. Риб абісаль,
    а нам жаль ока щодень.
    Акт, а генерал: «ам» от хотілося,
    арапу - давав зал і хасиду
    криваві кільця Сімха. Червлена
    шалаво! Свіжу уху запахами лип?
    Три психи. Лекала гальба
    кришталево. Паливо – літо лоба.
    Наша кульбаба жаху портач.
    Відзнак? Обреше – ми там,
    не пошук жереба: навар_товар_бариш…
    О бедлам, бо радощі тузам,
    іксів – результат.
    =========================
    Тать, лузер, віскі – мазут.
    І що дар - обмаль дебошира.
    Браво, трава на бережку, Шопен…
    Матимеш Ербокан з дівчат ропух,
    а жаба б Лукаша на болоті ловила,
    повела – т-ширк. А благала келихи,
    спирт пили. «Маха» пазуху
    ужів совала. «Шанель» в речах.
    Місяць ліків, а вир кудись Ахіла звав.
    Ад - у парасолі то хто?
    Мала ренегатка, не дощ,
    а колаж – мана.
    Ласі баби: ранок і молоко!

    12
    Не дур гора – мир-пир,
    ач, у нашатир,
    а граму РТ сям там і будити лям
    із тим лимоном.

    Аквамарин ксьондзів, конюшино.
    Бігун омар і рак - шедеври.
    «Що то - рима?» балакав
    учитель Петро. Німе ретро - фінн,
    обрости синовні. Було:
    Габен, діва видатна, рояль, бур,
    діво Мирогоща, ниркам - удар,
    кума – карасям.

    Мантри псів ідолам, раба не ЗІЛ.
    От хан архар: «Іду на ви!».
    …Драпак віника брат.
    Рать в вал сопе німа.
    Та коні - чупак ,= і шана – ішач,
    а сам ішак і шакал, а дбав демагог.

    Навіщо дарую Оно
    кімоно?

    Іра - лідер епохи, ти чужа.
    Куме, титан, гігант.
    Уділ аж сила, ви «бодре» ділили.
    Боки в руки, виробили, доль пан,
    вір, Адаме… Нило карб…
    О день і догорів, а на волі
    бо – пенат. Ахмет годив
    і на замок закрив.

    11
    ДАП от сил сепарів – тарарам_ опір –
    то і легіні- кіборги тримали ради нас,
    кожен од Лубен до Волині,
    а гомо-подоба вирішив: "Я добре втечу"…

    Болівар – пиво! Пали вар, Панама.
    Себе – тамада, а метал - у гумор,
    гончі голодні. У нашім аду мочать,
    індо-гості всі. Кориді - Тису,
    корова та ж і бик. Чорнобиль
    в атомі обабіч, а гори ребром
    у голосі вітру. Гони в далечіні
    не до літа волога і було гірко…
    Минулі дні молодечі волочили б
    Андромеди «батл», а в гамак
    на гой-да звикли б:
    октаві – вікно-товар.
    Біля лиману рвати мак –
    ні, жереб – гроб,
    а «напор» - весна реве рупором,
    шила затупились у вирі.
    Вусач, ота габа за удачу
    мови жваву гробик замінить
    на раку. Ваксу у рать і наступ,
    не доки лев… Манило колесо-літо.
    Хотя всупереч.

    10
    А то лозу крикуни - «марганець-
    коловертень», а «жигулі»
    буксирували «жука».
    То пре танком азбуку
    той тип у Лондоні,
    сонет –вожак, олова повно.

    А ваш Равель? А? І мордо-піаніно,
    годована рожа мимохідь…
    Огиду на звук -чи мужу,
    чи бабі хат сім, а величаво
    каркас арки, чарівно,
    суть і в суті полину
    лине в здраву Шіви душу.
    Коростень Альп, коростіль…

    Я і рамена вішав. Давить воші
    переділ і лад. Вівтар комедії,
    я і рот Сірку закирпанив.
    Унищ вік "табачнік"-ворон.
    Цигани – бардак, адрес паліндрому
    ганить на Ракель і бедлам,
    бо і на ту казку ти мак сам.
    Абревіатура є, ади реверанс
    Єви чи то ні? Лесеві тре б ломані.
    Кинь ж оду хвилі.

    9
    Несе ревізор оманливу мазню –
    дикі пози, дар аптеки.
    Тече маз ельзи - наш океан…
    Олесь раб – он жіноча логіка,
    ню оголена… Але мені мов
    окропом яд, сна шовк,
    сомнамбул-рижик, а в ученого мужа
    рівень п’ятикласника. Куй лак, сомалі,
    диву дивувала. Шмарклі витри,
    путін хуйло, венерік!

    …Сам ходив: о ми б Юлі волю
    і де ліс рук? Вилив «ворк» у шані,
    любитиму її рота - розумінні сови -
    бюлетень…«Онлі» вона жаби тип,
    обман - Юлі день. У лева мирт не вірмо,
    так мох і співав у дубі, у красі
    неначе Мігель О’ Хара.
    «Духи» катавасію з «дідами» дибали,
    сикали Дакару. Танкам учора мир-пир.
    Ведеш до ранку аналітику мудру,
    коли долом туман і вереда на лаву,
    маршале! Мова - ти лихвар.
    Біді в косі плету банти, маско,
    оду чарівника забудь…
    Сили лома, зима… Щомиті діяти,
    раби, скинь в очі: до вола – ріллі.
    Оре зорі в яру, васильки не жереб,
    не воля оракула. Серп вини –
    чудо Водолія, лети чудова мить -
    біль хвороб піде.
    8
    Спорт - се крові дзбан. І що
    хапнемо держави кредит, учень,
    мотнемо міні-молот,
    не мішай - дре, палив укор,
    качур-воїн жере банан,
    їла монахиня – розмело рок,
    хорогви. Соло-горе , Петре,
    перескоч яр. Добра школа
    і фаворит на роялі.
    Болтів совок Лесеві - не прес.

    Іллі коваль і не вздибав.
    Забав і журавель несе.
    В зівак рот - не пили сок,
    і сурмач від турбот.
    Хижак сказився. Рапорт і не сон,
    а муті гул і лад нахапав -
    тло пробива в аркан на гульняк,
    а Варава річе в хоромах.
    Хомі гін сімох. Баритон винам.
    Сивуха, курва мать, відваги розум!

    Славен сан вам Архімед,
    і питав учнів: «О ні - коли нам «Бульк»
    відмоле скорботи чоловічі в Дніпрі?».
    Жара, дорога,нива…
    і на панді Галя.
    7
    Це диво мас - індо-лохи миру…
    І мотав халамидник, барахольник…
    Є Ісуса знак, є фортуни,
    талановита діво,
    зеландець страдник, жартівник.
    Возив маківник гуцул,
    а в окопі щонеділі цукор….
    Мумі-нім. Не пильнуй вініл Латвія…

    Я не скажу чого хильнули браги.
    Балога – хам, є у травах і тумані
    увага - тузам визов. Олесь взяв
    вагу прудко - ніж і дуло ж.
    І во - «Будьмо»-картину
    у квартала вишив. Ми не чоло
    залишмо, лишенько,
    жереб не до жопи лев,
    а кинь «вочима» курс Іри
    взагалі-то хита кіт. О мир,
    запалімо вологі бензину витоки.
    Таки тіло пан дурбанив,
    коту біди вона жабеніла – далина,
    муляву у ватру хапала. Ніч і вдома
    дружина, цап, коза руда, мопс…
    А лунь кроту «бро»?Т вітер…
    Тропіки…Жваво то гадати -
    в око і тут, і там ухил-екватор вам.
    Он хам артіль у дар гонив,
    ви - тире - пам’ять сил…
    Мила, повір, дзвонив.

    6
    Не в реченні мело пафосом
    енику-бенику руно попі кортіло
    і вареник– це бузи ртуть,
    а тінь "го" - Ван Гога депресія,
    розумове рамолі, пика зубата…
    Соні «бла»-соло, кумо – «чат»- соло,
    ген соловей.

    Літо, «Ред» Аравія…Юнго,
    вибір акорду може по басам,
    от нафіг еротика! Це на морі
    сиві храми, туркеня в уборі Венери,
    ще ніч і в сутінь газелі -
    до ранку медово-мажорно…
    Лате відпите, ніби шори
    ще шило кровавило минуле нам.
    Недоуми - вурдалаки!
    Дарма трима вищу -
    літавиць наліво лунимо ніби мак -
    і він лігу… Викинь дурощі або лажі.
    Сургуч межи трав. Юнго, ви круті!

    5
    Не варто на воду чайку взивать
    сиву, бо вона закричить,
    а паліндромон не жаль,
    бо не Левеня мудрагель.

    Я не Чак. Яна балакала мудро,
    манила, манила комини пузами.
    Жре доволі бараболю. Толочила
    кушпела хутір Гізу. Та хто тут?
    А дно? І вони мудрі там, а дурні
    та хитрі там? Муз оракул… Зорі…
    На жаб ворони лили воду
    і даленіла повня…

    Миті - всі у морг, монотонно слабака
    «кам ін». Іловайські мерзотники!
    Ваш я хакер, барон Гіві, круті
    як «атаман», бо зебри полосаті,
    бо казок чи байок АТО,
    а «гуд лак», «сомалі»… Міна!
    Захар, «Іду да ви»,дебіл!
    Кількасот Емель у Колимі.
    Біль ховалась…

    4
    Та чому «пох» піхото? Габену на путі
    все світив «сапог». Погані діла «сан»
    Тимон: «океану» реп –
    це ржачна рам опанча,
    мстива кіці-баба.
    Від жовна не тівкали,
    сонно фотки дятла
    в гуглі порпав Аль Гаті.

    Я – Ісав, а такі часи лоба маса.
    Лукаво кава і «нич» турка.
    Ти ким силу кинь рук-вен?
    Ти - черепаха, сіль – в чумаків,
    одежа – картуз, а сичу дар ковил
    Да Вінчі вдер. Півень шив,
    він в Адидас і написом.
    От суд Іуд голову мучить,
    а в завісі бита ж у дзьоб
    чи нам обол, Харон?
    Василь - я цар! Педагог ніби
    карабін. Доміно звиклі тилу.
    Багаж, а тара – жужель і ладан.
    Тіло - землі твердь чи бо дзвін?
    Древ тіл – мезоліт. Діор дна…

    3
    Не зе-ребус Арканзасу,
    коп Сінатру до бабулі -
    таксі прожогом і небавом.
    Ви сон, де лук Черг у кабін дві.
    По морді вола мого ти і мела.
    Жалив Анну, рвав – а хоку
    не ломав, Гіві бос.

    Я не скала, «віп»-сон, соло гір…
    О зір огуда заникла, шуміла
    гладь вікам у чудову тишу сиву.
    На дальнім огниві картину лісу,
    а мені не дощ. Є у труну жасмин,
    а на «вора» дам аміак літ,
    кавуни рук, черг в хату пускав, умів…
    Онде репан в лоб. Маракеш
    водив риби. Локони викручував
    діполем у мочарах, а сухо лукам
    і трави випали. Чому навіть
    і дощ манить, а розуму чого?
    Було голі бились і вижили.
    Буг за нами, даль в росі.
    Форпреси…Жерло рокове…
    Речник - баба Герман, сука!
    За куском яр-пан, упор в євріт,
    «сор» пилі – вись…І ми знов
    маремо перемогами з «вордами»,
    з ором. Громадо, бо все німе,
    де віримо в акул. Такі діла в німих,
    у «лгунів» і мудаків, а було
    гнав Іван, газ давив руками
    чомусь теє, а мотив престол оман,
    від хама заказуха, дань – корито,
    ківот рам.

    2
    …І черешні їла…Жени макет.
    Панаму ти маниш «ногов»,
    в’є тем - ор Пирогоща,
    насоли раж на сумо- тюленихо.
    лахудра, давай азоту не в небо.

    …І здуру Кук - в азу подали…
    Владі капут - велика сила.
    Ми ж об монисто ікла зітрем.
    Слуга народу мочив удало,
    дактиль, а «бург» не «Петер»,
    салага, крав сам і не ламав
    ту схематику, не той ліг на муть.
    Є у трагедії кінець!

    Татяни баритон і соло,
    гумор губ - азбука.
    Чи вела марудна
    брудна баланда?
    Рак сам себе не ловить.

    Чи знов мабуть Ю
    накажеш, Пілат?
    Очима МАЙДАН у мотив.
    Вологі в алкоголь в’ялих сеньйор.
    Его було, еро, ерогенне! Дощ…

    1
    Не пшоном хорошень,
    це бузи ртуть-рівень,
    це диво мас. Не Чісора в Чоп,
    «ю» рад - «мані» щодень…
    Жолудь …Полудень…

    Он віра, чи роби ванну тіл…
    Не те любімо - славімо кобіту,
    Чепелик Йосип, у ліску листяно.
    Гумор оживи скит сов,
    хочем і зробимо - сорок синів
    ламали дували, дуби, липи.
    Мадонна… Будьмо!
    Бидлом ебоніт, а рубці на тілі…
    День недоль – рак: от, а там ор.

    Бери за вила з народом України!

    Нє - мило горювати, чи біду- суєту
    черепу мочити. Жаль, а ромашок
    дівча–габи, то, Брут, вінок, а звага
    в опалі. Високо оракулом арканить.

    Хам он омегу тулить до «оль –оль» -
    око! Лишатись? Одна мутна мова тих,
    будова тіл нас. Пасажира похилило.
    Ким? В нього маска тирана,
    кати дум, ребер…А чин я мав народ!

    Авель вів лева!


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  18. Іван Потьомкін - [ 2020.07.21 09:20 ]
    Шершень і павук (з добірки "Поміж рядками Агади й Талмуда")

    Ще як не став ненависним Саулові,
    Давид під пальмою трудився
    Над котримсь зі своїх псалмів.
    Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
    Мовби зі сну прокинувсь,
    Бачить: шершень доїдає павука...
    «Яка ж несправедливість, Боже,-
    Одвернувсь юнак од наруги тої,-
    Трудівника он поїдає дармоїд...
    А Тобі начебто байдуже...»
    І долина до псалмоспівця з високості:
    «Як, невігласе, насміливсь ти судить
    Про Мої створіння? Стривай – невдовзі
    Ще пошкодуєш за недовіру».
    І справді: зненавидів Саул
    Співця свойого й зятя:
    Найбільше мав той поводження в народі.
    Стало ім’я Давида шановане повсюди .
    Тож цар наміривсь порішить його.
    Зробив би справно задум, якби не діти –
    Йонатан і Мелхола, та ще й дружина.
    Змушений був поневірятись юнак на чужині,
    Навіть удаючи із себе божевільного.
    В пустелі Зіф знайшов урешті-решт притулок -
    Печеру, заткану зусібіч павутинням.
    Савул з людьми теж опинивсь в пустелі
    В пошуках ненависника свого.
    Дізнавсь про те Давид . Поночі сам увійшов
    До царевого намету. А там , мов дерево розлоге,
    Хропів Савуловий воєначальник Авенір.
    Проліз поміж ногами велетня Давид,
    Узяв царевий спис і дзбан з водою.
    Тільки наміривсь вийти, як доти
    Зігнуті в колінах колоди-ноги богатиря
    Випростались тай опустились на юначі плечі.
    «Боже праведний, не дай загинуть!»-
    Прошепотів Давид. І тої ж миті
    Велетень знову зігнув ноги в колінах.
    Уже на волі опинившись, почув Давид,
    Як з посвистом шершень з намету вилетів.
    Прошепотів псалмоспівець у безгомінні:
    «Прекрасні, Боже, всі Твої створіння!
    Не мені, рабу Твоєму, про них судить.
    Я ж бо сам – останнє і найменше з них!»


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  19. Шон Маклех - [ 2020.07.07 21:49 ]
    Тягар смутку
    Я блукав серед натовпу
    Людей, що не слухають
    Цвірінькання горобців,
    П’ють повітря настояне на шумі,
    І не знають, що землі боляче,
    Коли вони топчуть її – втомлену
    Цвяхованими черевиками байдужості.
    Я носив тягар смутку
    У шкіряній торбі ірландського скрипаля:
    Тягар, тисне донизу плечі,
    Робить кроки нестерпними,
    Примушує заплющувати очі –
    Сірі від диму, сірі від безнадії.
    Я блукав серед міста,
    Що муроване кам’яними брилами минулого,
    Яке закіптюжило Небо димом проклять,
    Що зазирає в сумні очі коней
    Сліпими вікнами втоми.
    Я несу той тягар – тягар журби та печалі,
    Ступаючи мокрою бруківкою,
    Ковзаючись на слизьких її каменях,
    Мрію донести оту важку торбу
    До каламутної ріки Часу –
    Отої, яку оспівав Данте,
    Яка тече чомусь серед міста – так плинно
    І так недоречно, ніби запрошує самогубця
    Поринути в її обійми,
    Ховаючись під ребра мостів,
    Ніби то не притулки безхатьок,
    А шляхи Колісниці Сонця.
    Та чи наважусь отой тягар в річку кинути?
    Навряд…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  20. Артур Сіренко - [ 2020.06.22 17:23 ]
    Помах крил
    Я літаю між краплями
    Дощу нескінченного,
    Що почався відколи
    Небо зазирнуло в свічадо
    Моря синього і глибокого
    Як журба самотності.
    Годі пірнати
    У його темні глибини
    Черепахам кам’яних філософій
    Бородатих пророків віку машин –
    Залізних.
    Годі шукати Сонце –
    Це жовте око невчасності
    У кам’яних лабіринтах,
    Які збудували монахи
    Чорної віри Бон.
    А я літаю між краплями,
    Що падають важкими думками
    З хмар-меланхленів,
    Які заховали Сонце –
    Від мене – сонцепоклонника,
    Що звик мандрувати у пошуках
    Світанку – як мрія синього.
    Помах уявних крил –
    Які не лишать тіні
    Навіть тоді,
    Коли визирне забуте Сонце.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  21. Артур Сіренко - [ 2020.06.20 22:44 ]
    Дикий аґрус
    Дикий аґрус достиг
    Під небом Верлена
    Серед лісу зелених рук,
    Що тягнуться жаданням доторку:
    Доторку Порожнечі.
    Терпкі і кислі
    Зелені ягоди дикого аґрусу
    Біля стежки босої німфи –
    Подруги Пана – вічно сумної Ехо,
    Що чекає на крик – крик чорноптаха.
    На стежі лісовій – стежі Персефони –
    Кам’яній і колючій –
    Наче справді судилось їй
    Прикрашатися диким аґрусом
    І ожиною марних мрій
    Грають виставу Есхіла
    Сумні кентаври з очима воловими
    І наяди фрігійського водограю –
    Холодного – бо все охололо:
    І слова, і голос, і навіть сліди козлоного:
    В театрі без глядачів:
    Хочуть сказати нам – прозорим,
    Що все минає, все, навіть темрява,
    А ви думали лише літо.
    Хочуть сказати
    Що всі люди вміють літати
    Тільки забули про це ненароком
    (Згадав колись тесля Дедал –
    Даремно).
    А я збираю плоди дикого аґрусу –
    Кислі ягоди Порожнечі.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  22. Іван Потьомкін - [ 2020.06.19 16:12 ]
    Свята справа

    Раббі Меїр так умів зачарувати словом,
    Що дехто навіть забував про переддень Суботи.
    Так сталося і з тою жінкою, що запізно прийшла додому.
    «Де це ти вешталась?»- гримнув чоловік.
    «Вибач, заслухалася проповіддю раббі…»
    «Щоб це було востаннє, піди і плюнь в нього.
    А доти – не переступай поріг мойого дому!»
    Хоч-не-хоч вернулась жінка до батьків.
    Минає тиждень, другий, соромиться вигнанка
    Зробити те, що їй звелів ревнивий чоловік.
    «Ходімо з нами,- радять сусідки.-
    Раббі допоможе вийти з цеї скрути!»
    З’явилися жінки, а раббі вже чека:
    «Чи вміє котрась із вас « заговорить» ячмінь?»
    «Іди!- підштовхують сусідки.-
    Трішки пошепчи і плюнь на хворе око».
    «Не годна я таке зробить!..»
    «А ти спробуй,- раббі напоумля.-
    А щоб було певніше, плюнь поспіль сім разів!»
    «Ну, якщо сам раббі просить…»
    Осміліла жінка і так зробила, як зуміла.
    «А тепер,- раббі радий,- вертайсь до чоловіка!»
    P.S.
    Усе те бачили учні раббі. Здивовані, питають:
    «Як може такий учений принижувать себе?»
    «Любі ,даю я вам урок: щоб злагода була в сім’ї,
    Сам Господь Бог вважає справу цю святою».



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  23. Іван Потьомкін - [ 2020.06.15 12:05 ]
    Лот
    Схуд і змарнів Лот...
    Очі - два провалля чорні.
    Жахались доньки і зникали,
    Щоб батько чогось не ненаврочив.
    «Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
    Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
    І, може, випросить прощення в Бога».
    По дорозі добирав слова,
    Щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
    Та лиш почав оповідать, як той сказав:
    «Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
    Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
    Та все ж вдалося спокутою смерть замінить.
    «Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
    «Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
    Це посохи, які лишили посланці од Бога.
    Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
    Щодня водою тільки з Йордану.
    І якщо приймуться і стануть деревами,
    То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
    Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
    Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
    Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
    Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
    «Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
    Облиш її. Не стануть деревами посохи.
    Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
    Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
    Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
    І вмить забудеш, що ти грішник...»
    «Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
    А посохи зазеленіли . Підросли
    І стали кедром, кипарисом і сосною.
    А як минуло сорок літ, сплелись в стовбур один,
    Такий що охопить його було не в змозі.
    Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»

    P.S.
    Легенда оповідає, що, як будували Храм, цар Соломон наказав зрубати дивовижне дерево і витесати з нього колони при вході в Свята Святих. Як не старалися майстри, але не вдалося. Кинули тоді дерево в долину, названу Лотовою.
    А через десять століть римляни наказали зробити з нього хрест, на якому розіп’ято Ісуса з Назарету.
    На місці, де Лот виростив незвичайне дерево, грузинськими монахами було побудовано собор і монастир, де начебто був і знаменитий поет Шота Руставелі.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  24. Артур Сіренко - [ 2020.06.14 14:09 ]
    На струнах
    На струнах,
    Яких давно не торкалися пальці
    Ні старого музИки
    З сивою бородою невідомого,
    Що в синіх венах минулого,
    Ні юної шанувальниці Діоніса,
    Якій пасувала би арфа,
    А не чорний рояль –
    Гість з потойбічного,
    Страшний свідок
    Мертвих поетів звуків,
    Душі яких розчинились в Синяві.
    На цих струнах
    Живуть музИки тиші –
    Восьмилапі поціновувачі гемолімфи,
    Що грають мелодії нечутні нам,
    Не чутні вухастим стрибунам,
    Не чутні шкірястим літунам,
    Не чутні ловцям сірих мишей.
    На своїх шовкових струнах вони
    Слухають музику Ночі –
    Ноктюрни сірих метеликів,
    Шепіт липкої темряви.
    На струнах,
    Які замовкли – хто зна чи назавжди,
    Які зроблені з бронзи –
    Металу яскравого Сонця
    І голосистих бджіл степу.
    На цих струнах живуть
    Восьмиокі Арахни –
    Колишні красуні, колишні ткалі
    Візерунків буття веселого.
    Струни часів бронзи
    Мовчать.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  25. Василина Іванина - [ 2020.06.03 00:08 ]
    Про зиму
    барви вбирають очі,
    заполоняють подих,
    бачу крізь скельце пляшкове
    трави, і небо, й води,
    пес недовірливо щулиться,
    білий метелик мигне,
    в світі цьому шаленому
    в січні сіро-скаженому,
    Боже, храни мене...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (1)


  26. Шон Маклех - [ 2020.05.28 12:42 ]
    Сурма
    Сурма босоногого ангела
    Зроблена з синього повітря:
    Густого – наче сльози старої берези
    Пораненої диким лісовим привидом,
    Що блукає одвіку стежками,
    Якими ніхто не ходить –
    Ніхто, навіть олені з очима-тінями,
    Навіть тупоноги голкоспинні.

    Сурма, що віщує День Суду
    До пори, до часу, до одкровення
    Схована до місячної скрині,
    Що зачинена срібним замком Спінози,
    Ключем, який необачно згубили
    В Небі – синьому наче море
    Між островами мрій.
    Згубили – і не знайдуть,
    Втопили й чекають,
    Що впаде він на голови
    Людям сірого міста диму.
    Сурма
    Судного Дня.

    Сурма біловбраного крилатого
    Ховає в собі ненароджені звуки
    Як ховає зозуля
    Круглі кульки народжень і втілень
    У чужі батьківщини.
    А ми все чекаємо
    Цієї небесної музики
    І все сподіваємось,
    Що сторінки з чорними літерами
    Писались колись – не нами,
    Не безпритульними квіткарями
    Немарно.


    Рейтинги: Народний 4 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  27. Шон Маклех - [ 2020.05.28 01:02 ]
    Очерет
    Очерет озера моїх снів
    Шепоче мені про спокій:
    Спокій води, що не знає дна,
    Спокій дверей, що ведуть в порожнечу,
    Спокій очей, що не бачили світла,
    Спокій хмари, що несе буревій.

    Чапля озера моїх снів
    Загубила пір’їну щасливого дня
    На піщаному березі заплющених очей –
    На піску – білому наче березень,
    Де ніколи не було слідів
    Босих ніг меланхолії.

    Коли ти заплющуєш очі
    Знаєш напевно,
    Що риби – ці сріблясті форелі хвилин
    Озера моїх снів
    Пірнають в глибини,
    Марно жадаючи ковтнути камінь
    Озера, в якому немає дна.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  28. Артур Сіренко - [ 2020.05.19 00:38 ]
    Монолог скрипки
    Не турбуйте мене,
    Коли граю я на залізній скрипці
    Фатальне соло
    Лише для слухача одного
    Під небом світанків і синяви –
    Під оцим куполом вічності,
    Під білими хмарами сну,
    Над жовтими кульбабами яви.
    Не турбуйте мене,
    Коли я стискаю залізну скрипку
    Напередодні акорду короткого
    Затамувавши подих,
    Обережно торкаючись пальцем
    Струни сталевої.
    Мою фугу почує
    Слухач – по той бік,
    По той бік поля квітучого –
    Неораного, несіяного, незнаного
    Нами. Мною –
    Дивака-музики на ймення Харон.
    Не турбуйте мене:
    Замість нот збирані зерна нірвани
    Бережу паче пастор
    Береже овечок чорних і білих
    З якими Судний День зустріти мріє –
    Там – де небо цілує озеро:
    Воду меотів.
    Не турбуйте мене –
    Скрипаля бронзових нот
    Дзвінких і легких як Сонце
    Коли перед концертом –
    Перед коротким соло
    Перед фугою нашого часу
    Я одягаю фрак –
    Кольору трави і землі –
    Таки нашої.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  29. Шон Маклех - [ 2020.05.03 04:31 ]
    Жовті хмари
    Писано з пошаною до Себастьяно Дзіані –
    першого, хто кинув перстень у море.

    Жовті хмари – то золоті дукати,
    Що назбирав в капелюх крислатий
    Мовчазний дож Сонце
    Синього Неба Адріатики –
    Повелитель води абстракцій,
    Провідник пічкурів весняних калюж:
    У кожну зазирнути зерном настанов:
    Жменями променів, кораблями світанків:
    Іменем республіки мішка зоряного.

    Жовті хмари розмальовує золотом
    Художник весняного вечора
    Пензлями хвостів білочок:
    Барвив усе кольоровим:
    Все крім крила крука –
    Посланця віків сірих,
    Віщуна ночі туманів липких,
    Скарбничого Довгої Ночі.

    А лев сумний з важкою книгою
    Думав, що жовті хмари – то галери,
    Тесані з дерев Країни Холоду,
    Зі стовбурів, що завжди легше поглядів
    Безбородих монахів Тоскани:
    Мріяв отой патлатий кіт апостола
    Щоб все завжди сяяло сонячно,
    А воно тільки кульбаби,
    І то весною, коли дощі вином травня
    На чужі виноградники
    І на левади писарів.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  30. Артур Сіренко - [ 2020.04.26 15:37 ]
    Музика мовчання
    Лицарям Місячного Сяйва та Горобиних Ночей

    У глибинах глини, у нутрощах скель,
    Під корінням старезних дерев,
    Що снять ароматом конвалій Неба
    Ми вирили схрони – глибокі, наче колодязі,
    Тихі, наче птах світанку опівночі.
    Ми чекаємо слушного часу,
    Граємо на різблених арфах –
    Арфах без струн.
    Ми граємо музику тиші,
    Співаємо пісні мовчання –
    Тут, в глибинах землі.
    Нас чують тільки корені –
    Підземні руки столітніх буків
    І ясенів синього вечора –
    Нашу пісню мовчання.
    Нам сняться сни про майбутнє –
    Сонячне, як червнева шипшина
    І високе, як Вега у липні,
    Сни про країну загірну,
    Про Землю Майбутнього –
    Нам – мрійникам лісу,
    Шукачам незримого і невідомого,
    Нам – прочанам таємного,
    Лицарям сяйва Місяця.

    А десь на поверхні зеленотравній
    Серед лісу тінявого і яглицевого
    Бродять люди босоніж
    І дослухаються –
    Вухом до землі вологої тулячись,
    Хочуть почути музику –
    Музику нашої тиші.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  31. Артур Сіренко - [ 2020.04.12 03:30 ]
    Рибалки
    Тим, хто розмальовував глеки. Щиро.

    Рибалки ловили осетра,
    А витягли камінь –
    З нутра Бористену –
    З ріки верболозів і чапель.

    Рибалки ладнали човен –
    Смолили йому боки
    І дерев’яне черево.
    Аж бачать, а то Місяць,
    Який пливе по Небу
    Глиняних снів землеробів.
    Взяли вони отой камінь –
    Округлий, як все минуле
    (Чи то не камінь, а серце,
    Що давно скам’яніло,
    Бо втратило сподівання),
    І потягли на гору,
    Де якісь диваки палили
    Свої солом’яні хати,
    Щоб ніколи не згадувати
    Про те, що сподівалось,
    Про те, що мріялось,
    І про що малювалось
    На глиняних глечиках,
    На дерев’яних снах
    І солом’яних платтях
    Чужих наречених.

    Рибалки ладнали сіті
    Для риби на ймення сонце,
    А бачать, що то одяг
    Для них –
    Жебраків і відлюдників.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  32. Артур Сіренко - [ 2020.04.12 02:37 ]
    Твій дім
    Твій дім стоїть
    У Кварталі Латинському,
    В синьоокій Лютеції
    У кам’яному Парижі –
    Серед міста, в якому немає
    Жодної барокової кам’яниці,
    Твій дім (наче сірий кляштор)
    Бовваніє темним опудалом
    На березі Сени –
    Ріки непрозорого часу,
    В якій Франсуа ловив пічкурів –
    Отой, що Війон –
    Отой, що розбійник і злодій,
    Гравець у слова і майстер ножів.

    Твій дім серед міста
    Нечесаних галів,
    Безхатьок-ваґантів,
    Що діжку нечемних пісень
    Жбурнули в пивницю.
    А з вікна визирає Бодлер,
    І щось там про осінь
    Холодну і сіру.

    Твій дім серед міста,
    Де жоден дивак
    Залізною вежею небо не ранив.
    Ти в місті живеш,
    Де ніхто не палив ще на площі
    Магістра лицарів Храму,
    Де ніхто не пірнав
    У потік каламутний
    З моста Мірабо,
    Поставивши крапку
    В сумному вірші про любов.
    ………………………………
    Я бавлюсь словами в тюрмі –
    У тюрмі почуттів –
    У в’язниці людей.
    Прилетів журавлем ненароком
    У місто твоє
    Оточене мурами слів
    І полечу горобцем
    Або подихом вітру
    У передмістя:
    Шукати сліди на воді.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Ваврик - [ 2020.04.10 22:47 ]
    Суперечності
    ти зиму любиш якось особливо
    той іній почуття мрійливі
    що іноді приходять перед сном
    і рух сніжинок за вікном

    весни хмаринки у твоїх очах
    спостерігаю день за днем і крах
    моїх ілюзій щодо тебе
    дощем пролило провесіннє небо

    літа тепло сховалося в долонях
    сонячний промінь сів на скроні
    взявшись за руки ми з тобою босі
    ідемо у жовтогарячу осінь

    а осінь осінь манить в поле
    де злитись мають різні долі
    дві суперечності розхристані до болю
    скривавлені лиш тут здобудуть волю

    2013


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Іван Потьомкін - [ 2020.04.08 00:45 ]
    Ворота Никанора
    Не був єрусалимцем Никанор.
    Мешкав в Александрії.
    Та як почув,що Храм мають зробить таким,
    Який той був за Соломона,
    Спродав усе своє добро
    А, може, й долучив пожертви друзів
    Та й заходився робить ворота з міді.
    Що блиском не поступалась золоту самому.
    І ось як все було готове,
    Разом з майстрами відправивсь морем в Юдею.
    І треба ж так, що неподалік Яфо,
    Де мали пристати мали, знялася буря.
    Велетенські хвилі готові були поглинуть судно.
    Матроси кидали за борт вантаж.
    Дійшла черга й до важчезних стулок.
    Як не благав Никанор не чіпать
    Дорогоцінний дар Єрусалиму,
    Одну із стулок було викинуто в море.
    А буря дедалі більше набирала силу
    »Другу стулку кидайте за борт!»-
    Капітан розпорядився ...
    «Разом зо мною!»- відказав Никанор
    І обома руками учепивсь за стулку.
    І сталось диво: буря раптово стихла.
    Судно благополучно дісталось гавані.
    Зійшов на берег Никанор. Мало не плаче:
    «З чим їхати в Єрусалим?»
    Вдивляється у водну далечінь:
    Може, хвилею приб’ється стулка?
    Не видно. Востаннє кида погляд на судно
    І щось мов різонуло око.
    Приглянувсь – до днища приліпилась
    Оплакувана ним стулка.

    P.S.
    На околиці Єрусалима археологи знайшли склеп, на якому було написано грецькою: «Кості Никанора, александрійця, який зробив ворота», а також арамейською мовою: «Никанор, александрієць».




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  35. Шон Маклех - [ 2020.04.04 14:06 ]
    Солом'яна бричка
    Я мислю метафорично,
    Ти мислиш метафорично,
    Ми мислимо метафорично,
    Він мислить метафорично,
    Вони мислять метафорично.

    А тим часом приїхав
    Пан Гапличковський
    На солом’яній бричці
    У залізному капелюсі,
    Що нагадував бляховану стріху,
    І сховав обгризений сир Місяця
    До своєї кишені пітьми,
    І сказав – так ненароком,
    Бавлячись тьмяними ґудзиками,
    Кліпаючи очима-тарілками,
    Годуючи з руки прозорого коника
    Гарбузовим насінням планет:

    Я мислю метафорично,
    Ти мислиш метафорично,
    Ми мислимо метафорично,
    Він мислить метафорично,
    Вони мислять метафорично.

    А потім пішов по болоту потойбічного
    Шукати Фому-потопленика,
    Вигукуючи пісеньку сови океанської:
    Там, в глибинах літератури глиняної,
    Тут, у пивниці чорних покручених літер.
    Прикручу до його брички солом’яної
    Колеса кам’яні та олив’яні -
    Най возить лохину на ярмарок
    Та вино чорне, як дно колодязя.
    Нехай.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  36. Іван Потьомкін - [ 2020.04.03 21:13 ]
    З голосу Езопа
    Старий кабан ікла гострив
    Об стовбур товстелезний дуба.
    Лис молоденький раптом нагодивсь
    Й бере на глузи діда:
    «Нема мисливців, гончаків не чуть,
    А ви марнуєте таку чудову днину...»
    «Як станеш старшим,- кабан на те,-
    Та, може, й дещо розумнішим,
    То від мудріших будеш знать,
    Що небезпеку подолає той лиш,
    Хто повсякчас до неї був напоготові».

    P.S.
    Споконвіків відомо всім
    (За винятком лиш дурнів) –
    Запізно меч гострить тоді,
    Як вже заграли сурми.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  37. Тарас Ніхто - [ 2020.04.03 01:36 ]
    Стрибок Панчішками
    Стрибок панчішками
    Скок — посковзнулася
    Синонім прикрий

    Труси конкістадора
    Тополі капризні
    Тріп крицевий

    Робота шокує
    Рій цукерок
    Репозитарій химерний

    Антракт хворого
    Англія фахова
    Акваріум чудний

    Кінець глуХий

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Тарас Ніхто - [ 2020.04.03 00:36 ]
    Втома, Ступор, Безсоння
    Втома, ступор, безсоння
    Дивишся з підвіконня,
    Надворі крива зима,
    А в душі змії нема

    Трохи встав, і похнюпав,
    Покрутився, серце порухав,
    Тихо там, а в тілі знемога,
    У голові чортова тривога

    Киш туди, киш сюди,
    Всі навколо розбіглися,
    Знову сам, сам один,
    І нарвався, прибісився

    Вибір десь, глухо з ним,
    За варіантом, за нотою,
    Відрізав би вухо,
    Та боюся мікробів

    "Кров тече.. бити ще!?",
    Знадвору гукають,
    У печеру, де все
    Темрявою поглинає

    Ті слова, ті рядки,
    Ті задумливі погляди,
    То не те,
    Не туди

    Тоді йди до свободи вже,
    Сям звернув, там упав,
    Десь підбив, десь підбитий сам,
    Знову встав

    І пішов,
    За балкони, за обрії,
    Повернув, закрутив,
    Усім тілом замкнувся

    От бреде,
    Он де він!
    Блудний син повернувся..

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Тарас Ніхто - [ 2020.04.03 00:10 ]
    Вчительці Ніжності
    Вчительці ніжності
    Любові, кохання,
    Першій, близькій,
    І вічним сподіванням

    Пам'ятаю той раз,
    Як у вічі ворожби,
    Заглянув, і відтак,
    Став твоїм, подорожнім

    Ти ішла, мов співала,
    Ноги все танцювали,
    Граційна стать,
    Портретна натура

    Поруч стою я,
    Нетривкий книжний хлопчик,
    Усе прагнув, шукав,
    Пристрасть ударила в копчик

    Ми лежали в траві,
    Рік тому, була осінь,
    Закарбовую дні,
    У шухляду, і досі

    То був дикий танок,
    Всіх емоцій, першої близькості,
    Пропущений сніданок,
    Ну й блиск нервів з-поміж

    Були тими дітьми,
    Що життя їх виховує,
    Нам було куди йти,
    До сливи-квітки без болю

    І настав той кінець,
    Він жорстокий, абсурдний,
    Хтось Богу під пазуху,
    А хтось Дияволу під вінець, осоружний, марудний

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Тарас Ніхто - [ 2020.04.03 00:32 ]
    З любов'ю'
    Я її все таки шукаю,
    Чи існує вона, не знаю,
    Десятки перелопачую, у фантазіях сновигаю,
    Де ти, оленю, де твоя зграя?

    Перший погляд, перший блиск очей,
    Я люблю дівчат, я люблю людей,
    Другий зирк, сота долі зневаги,
    Ненавиджу всіх, нема вам всім ради!

    Вишукую тихо,
    Крокую повільно,
    По сторонам дивлюся,
    Як звір, та й дебільно..

    Вона хмуриться, вона мружиться,
    Із жахом кричить, у паніці мається,
    Чи ти це, одна та вже?
    Без змісту питаю я.

    З любов'ю пишу,
    Хоч її і немає,
    Колиску колишу,
    Втікаю до гаю.

    Справді то давно вже сцена,
    Блюзніра ми граємо,
    Милістю скорбить нас,
    Бо жертву шукаємо.

    По очах я бачу,
    Емоції читаю,
    Ти нічого не здогадуєшся,
    І ми один одного зневажаємо.

    Це дуель статей, поєдинок неврозів,
    Подарувати букет рож вам?
    Чи по обличчю в тривозі?
    Відповідь блукає.

    Вона сама не знає,
    Наївністю краситься,
    Ідіотизмом поглинає,
    А я дурну люблю-то..

    Хоч сам забуваю.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Тарас Ніхто - [ 2020.04.03 00:27 ]
    Реквієм світу
    Я запитую Дух, а що у світі важливе окрім тебе? Дух мовчить, але мовчання його сповнене усіх відтінків різкої відповіді. Палить громом "безліч"! Я згадую, чомусь, людей. Тих, кого прийнято називати близькими. Дивлюся на об'єкти-суб'єкти в пам'яті, і заливаюся сміхом. Болючим, панічним, істеричним. Духа і слід простив, я знову стаю людиною. Як справжній слабак, сентиментальна кляча і просто звичайний людолюбець я сміюся, сміюся із себе, сміюся з інших, сміюся повз Дух. Сміх то така ж людська мова, як і гінді. Порятунок та поразка, претензійність та емоційність, секс та любов. Усе через сміх, у сміху та посміхом поганяємо. Але найголовніше: Страх. Жах. Тремтіння тваринне. Я знаю, Дух від Страху рятує. Але я йду назустріч Страху, я дивлюся йому в очі й натужно усміхаюся. Граю театр, ховаюся, тікаю, плачу вночі й по куткам, розливаюся на маленькі злості, повільно помираю та з'їдаю себе. Я боюся, упиваюся переступом Страху й повертаюся до пост-страху. Вихід? Книга "Вихід"? У вікно? Ха, я боюся смерті. Ненавиджу себе за те. То?..

    Реквієм світу
    Іду по горах, по уявних,
    Я дихаю, тут вільний світ,
    Я сам, самотня гнила піявка,
    Усіх бездушшям погубив?

    Сповідаюся за гріхи,
    Перед природою, перед помилками,
    Гірке шкребіння, у венах ртуть,
    Ні пори року, ні щастя годинки

    Я підлітаю на хребта вершини,
    І падаю на їх гостренький штиб,
    Болить душа, вмирає тіло,
    А я-то ржу, а я сміюсь!

    У болоті я родився, у болоті утопився,
    І болотом душу ближніх погубив,
    Я всіх морально їх убив, тоді запив,
    Мене Диявол копнув, а Дух ляща вмастив

    Я не перечу, сам нарвався,
    У людство чортове, бач, закохався,
    А в людях лиш себе любив,
    Увесь той біль в цікавість помістив

    Я вже не Бог, а так, душі гомосексуал,
    Там мене вигнали, там знатно їм я зіпсував,
    Серед людей закинутий, богам не догодив,
    За розум я зайшов, у річку як дитина впав

    Я б зі Смертю просто подружився,
    На коліна впав, у ноги цілував,
    Але чи треба, поки жінка,
    Дарує відчуттів аврал, амбал!

    Де насолода, то забуття живе,
    Але до біса, біс нас не спасе,
    Чи втома, чи хвороба, чи страждання?
    За істиною полетіли людини намагання

    Я став таким, сяким, онтим,
    Зате лиш би не був нудним!
    Смішу, принижуюся, заливаюсь,
    Розводжу цирк, підтюпцем хвилями до раю

    Я не вживаю "не", я не вживаю "ні",
    Але от вже вони, у текст пішли!
    Я сміття протиріч і прикметників,
    Чекаю від знедолених букету я

    Один, то пшик,
    Життя життю кирдик,
    І бачу надлюдей товарних,
    Фетишів реклами

    Який вже час, куди пора?
    До спокою вологого нутра?
    Сова летить, комар пищить,
    А я, людина, я?!

    Тут штори закриваємо,
    Виходимо,
    Кінець і рими, і ганьби, і драми!

    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Мессір Лукас - [ 2020.03.31 00:47 ]
    *****
    Флануючи в гетто,
    Де гицлі звично справляють роботу
    В присутності мешканців,
    А мешканці, вже безробітні,
    Рятуються від пандемії
    Настійкою глоду й пивом,
    Яка вже різниця їм, справді.
    Зустрів перехожого,
    У фетровім капелюсі,
    І не повірив очам своїм.
    У фетровім капелюсі, Лукасе!
    Котрий хотів набраться з поетом
    Аби-чого, й мегера в генделику,
    Побурчавши собі з-під маски,
    Продала нам бозна-чого.
    А той, з капелюхом,
    Чи може він думав,
    Що я декламуватиму
    Свої, або ще чиїсь вірші,
    Чи, може, які імпрóвізи.
    Або, можливо, задумував
    Ще якийсь експеримент,
    Та дідька йому лисого.
    До того ж, пійло було
    Синтетичним надміру.
    Я навіть не намагався його добивати,
    Те пійло.
    Тоді візаві в капелюсі,
    Котрий хотів набраться з поетом,
    Пирхнув і виснував:
    Таж який ти поет, до сраки!
    І я був примушений врізати йому в пику.
    Інакше він міг би відчути себе
    Відповідно примушеним
    До офензиви. Хоча
    У тих місцях, де точився наш диспут,
    На подібні сцени ніхто не звертає уваги.
    Не без утрат, але зрештою,
    Його капелюха я збив.
    Ще й доправив носком черевика
    В калабаню найближчу.
    Оце вам, шановне паньство,
    Наратив у метафорах
    Із алітераціями.
    А Лукасу вашому –
    Час поспати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  43. Сергій Гупало - [ 2020.03.29 23:49 ]
    Нарешті вийшла нова моя книжка! Тихо радію...
    Вийшла моя нова книжка "Олика і Радзивілли". (Київ, видавництво «Український пріоритет», 168 стор.; тверда обкладинка, маловідомі та невідомі світлини, якісне поліграфічне виконання).
    Науково-популярне видання. Друкуються мої вже опубліковані матеріали, а також нові дослідження, навіть сенсаційного характеру. Без цензури. В авторській редакції.
    До книжки увійшли історичні нариси про минуле відомого містечка Олика, його власників — князів Радзивіллів. Підґрунтям для висновків та узагальнень автору слугували насамперед архівні документи. Заслужено вписані в олицький контекст також літератори Ксаверій Прушинський і Степан Радіон, мимоволі дотичний — Андрій Кокотюха.
    Для широкого кола читачів, шанувальників історії волинського краю.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (3)


  44. Іван Потьомкін - [ 2020.03.25 11:46 ]
    Йона ( з добірки "Біблійні імена, та не біблійні долі")



    «Ти плачеш, Йоно? І за чим?
    За цим кущем, який ти не садив?»
    «Ні, не за цим, мій Боже».
    «А за чим же?»
    «Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
    Іще тоді, коли в китовім череві
    Три дні й три безсонні ночі
    Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене простив...»
    «І не радий, виходить, що Я помилував тоді?»
    «Тоді – так, а зараз – ні».
    «Але чому? Ти ж усе зробив, як Я казав...
    «Отож бо й є, що всі мої пророцтва
    Про кару неминучу для Ніневії
    Стали насправді пустослів’ям...
    За розпусту вона ж мала загинуть...
    Як колись Содом й Гомора...
    Аби не стати посміховиськом, я втік із міста.
    А повернусь в Єрусалим, і там візьмуть на глузи...
    Тож і лишилося одне лиш – вмерти.»
    «Здається, ти зразу ж не повірив,
    Що Я скарати маю Ніневію».
    «Яка ж од Тебе кара, коли Ти милосердий?!»
    «І ти в інший бік подавсь...
    І мало не потопив те судно,
    Що замість Ніневії повезло тебе в Фарсіс.
    Що тобі шторм, яким Я збурив море,
    Аби як слід провчити за непослух?..»
    «Але ж зізнавсь я морякам,
    Що через мене здійнявся шторм...
    І навіть попросив, щоб кинули у море».
    «Як сонного тебе знайшли у трюмі.
    Так що не корч з себе героя»
    «Але навіщо в Ніневію Ти знов послав?
    Щоб тільки осоромити по всіх усюдах?»
    «Ні, щоб показать, що і пророки – просто собі люди.
    Що й вони не всі, як Аврагам,
    Готові торгуватися зі Мною...»
    «Ти ж од тих міст лишив одну лиш пам’ять!»
    «А ти досадуєш, що ніневійці, налякані тобою,
    Взялись за розум і постились на знак того,
    Що з блудом покінчили?
    І те, що Я їх не скарав, ти називаєш милосердям?
    Подумай, чи ж варто карать за зло, що вже скінчилось?
    А ти затямився – карать та й годі!
    Аби лише збулось твоє пророцтво...
    Ні, Йоно, не годен ти буть пророком.
    І в пам’яті людей залишишся на віки вічні
    Таким, що думав лиш про себе.
    Немовби сам один на світі».


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  45. Шон Маклех - [ 2020.03.21 01:45 ]
    Загублене Сонце
    Сонце важким яблуком
    Падає в зелену траву виднокраю,
    Де німий синьочубий друїд Море
    Ділить наш світ навпіл.
    І викочується всевидячим оком
    Між пагорбами пізнання спокійного.
    А я думав, що Сонце –
    Це мідний ґудзик чи то блискуча фібула
    Загублені сумним дідом,
    Біловбраним і білобородим –
    Старішим за оці пагорби:
    Золота кругла фібула –
    Застібка на картатому кілті
    Старого сумного ірландця
    На ім’я Часопростір –
    Він забув з якого він клану,
    Хоча візерунок в клітинку
    Мав би йому підказати,
    Мав би йому нагадати,
    Що всі дороги ведуть до Тари –
    До пагорбу королів.
    Але він забудько,
    Бо народжений раніше Диявола,
    Все йому пам’ятати несила –
    Особливо у нас, в Ірландії.
    Я прошу загублене Сонце зіграти мені на арфі
    З бронзовими струнами-променями,
    Я прошу Смерть розказати мені казку
    Про тих, хто ховав століття у торбу латану,
    Я прошу Хвилю сховати мої думки
    Від людей чужих, від мечів іржавих,
    Я прошу Сову зазирнути в мої сни
    Своїми очима-тарелями,
    А Крука прокричати мені услід
    Закляття своє чорнокриле.
    Я прошу….

    Допоможіть мені відшукати
    Загублене Сонце!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  46. Іван Потьомкін - [ 2020.03.17 22:27 ]
    Амос (з добірки "Біблійні імена, та не біблійні долі")
    Амос

    «Ось і скінчився ще один день.
    Вівці в кошарі. Можна б і спочить самому,
    Та щось не хочеться йти в хижу.
    Якось тривожно зорі миготять...
    Місяць мало не черкає гори...
    Незвична тиша над Текоа ...
    Щось має статись...»- пастух подумав,
    А з піднебесся донеслося:
    «Що бачиш, Амосе, у високості?»
    «Тебе я бачу, Боже!»
    «А ще?»
    «А ще - висок…»
    «Так ось, опущу його я на Ізраїль.
    На Яровама з мечем повстану.
    Отож, полиш свою отару і йди в Бейт-Ель .
    За рукотворними божками забули Мене там…»
    Хотів Всевишній саранчу наслати,
    Вогнем пройтись по грішній цій землі.
    «Змилуйся над дітьми Яакова,-
    Благав Амос.- Як після отакої кари
    Вони піднятися зуміють?»
    І Господь розкаявся у намірі Своїм.
    З пустелі прийшов пастух в Бейт-Ель.
    Високий, засмаглий стоїть пророк
    Посеред таких, як і сам він, бідаків
    І правдою, почутою від Бога, розпіка серця їх:
    «Горе тим, що лежать на пишних ложах
    І, ситі баранами з ваших отар,
    Намащені найкращими маслами,
    П’ють ваші вина і бренькають на гуслах,
    Удаючи, що грають, немов цар Давид.
    «Своєю силою ми добули багатство,
    Навіщо нам застарілі Мойсеєві закони!
    Всевишній обрав нас слугами Своїми!»-
    Хизуються вони, вклоняються Баалам і Астартам.
    Обраний народ...Не нагорода це, а труд -
    Буть світочем для всього світу світу...
    Та, збиті спантелику лжепророками,
    Як і верховоди ваші, вклоняєтесь божкам поганів...
    Отож, і підете із ними у вигнання.
    «Іди, провидце, відси!- просичало поруч.-
    В свою Юдею йди. Там їж свій хліб і пророкуй.
    Бейт-Ель –святилище і царський дім...»
    «Хто ти, недолугий блазню, що вказуєш мені?»
    «Амац’я. Священник царський».
    «Не пророк я і не син пророка, Амац’я.
    Пасу овець і обробляю сікомори.
    Всевишній послав сюди мене.
    А ти, хто став перечити Йому,
    По саму зав’язку дістанеш Божу кару:
    Діти твої поляжуть од меча,
    Дружина блудницею стане,
    А ти згниєш в землі нечистій».
    ...І повернувсь Амос в Текоа.
    Як і доти пас овець,.
    А вночі, попри втому
    Діставав пергамент і довіряв йому
    Все те, що чув колись од Бога.
    Першим серед усіх пророків.




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  47. Артур Сіренко - [ 2020.03.16 00:14 ]
    Сумний балаган
    У моєму серці
    Театр акторів-безхатьок
    Балаган вистав моторошних,
    Де Гамлету прострілили серце
    Зі снайперської гвинтівки.
    У балагані отому Гвідо
    Пише слова сажею
    На сторінках світанку осені:
    І то все сценарії
    Вистави про безнадію,
    Де Арлекін-самогубець
    Вкорочує сумну п’єсу пташину
    Безглуздим своїм вчинком
    Плямистого шпака-пересмішника.
    У серці моєму паяци
    Жарти свої невеселі
    Вигукують в порожнечу,
    А світляки ліхтарики
    Запалюють за кулісами
    Бо в темряві нашого часу
    Оту виставу страшну,
    Оцю комедію моторошну
    Ніхто би не міг побачити,
    Якби ніч отак совою глипала
    В душу кожного перехожого.
    Отого і запалюють:
    Засвічують – ніби плачуть:
    Не сльозами, а жмутком променів.
    У виставах мого балагану
    На порозі Бетельгейзе глядачкою,
    А скрипаль виграє мелодію
    Без струн у тиші такій – небувалій…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  48. Артур Сіренко - [ 2020.03.15 12:55 ]
    Фарби для Місяця
    Я купляю в крамницях Леванту
    У чорновбраного Яго –
    Меланхлена венеціанського –
    Старого слуги Республіки
    Фарби для білого Місяця –
    Посліплого свідка містерій,
    Німого аптекаря і алхіміка,
    Що дарував трунок
    Кожному коханцю Музи –
    Хворої діви Евтерпи.
    Куплю трохи фарби
    (Нехай навіть він не бачить)
    Розмалюю його кольорами:
    Кольорами циклону Атлантики:
    Ненароком всі зрозуміють
    Під Небом таким невдячним,
    Байдужим п’янкої офіри,
    Що ночі у нас сині – у нас –
    Пілігримів Півдня –
    Коли в зеніті Вега –
    Зірка надії останньої
    Божевільної жінки Пандори –
    Першої серед рівних.
    Позичу в водяника Дожа –
    Отого, володаря моря,
    Меланхоліка Бартоломео*
    Три дукати для чорної фарби –
    Фарби нестримної бурі,
    Фарби весняного відчаю,
    Фарби таємної мудрості –
    Намалюю на Місяці плями –
    На чолі сліпого Пророка.

    Примітки:
    * - Бартоломео Граденіго (1259 – 1342) – хто ж іще… Якщо вже кидати обручку в лагуну – то тільки йому.

    Ще примітки: читайте на дозвіллі «Історію Венеції» - це повчально і так по весняному модерново. Це краще, аніж ловити в Адріатиці пічкурів. А ви ще питаєте, чому над храмом Темпіо Малатестіано так безнадійно світить місяць… Та оте солоне містечко то не маленький Рим – то загублена полотняна торба святого Маріно.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  49. Ірина Ваврик - [ 2020.03.09 20:50 ]
    Знайди мене
    Здуріло сонце здуріла земля
    Здуріло серце здуріла я
    Я ненормальна уже давно
    П'ю алкоголь і п'ю вино

    Я випиваю всі соки з неба
    Твого мій любий мені не треба
    Мені мене ти лиши наостанку
    Лиши мій погляд мої останки

    Лиши мою душу мені мене
    Твоє віддаю тобі тебе
    Хотіла щоб разом щоб ми і нас
    Мене ти лишив собі і враз

    Завмер увесь Всесвіт в тобі й мені
    По вулицях йду сама собі
    Тебе я шукаю для себе знов
    Пізнати я хочу твою любов

    Спізнати я хочу тебе ще раз
    Вернути той світ де нема образ
    Вернути себе тобі - мене
    Без тебе серце моє - німе..

    Без тебе я гину знайди мене


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Артур Сіренко - [ 2020.03.09 14:22 ]
    Вільні століття
    Епоха синіми пролісками
    Проростає крізь зотліле листя віків,
    Століття намистом бурштиновим
    На шию веселих богів:
    Віщує епоху Свободи
    Сміючись сопілкар Сонце.
    Боги свої кучері
    Миють у водоспадах часу,
    Люди-птахи
    У країні своїй загірній
    Дзьобають замість зерен
    Кванти жовтого світла.
    Епоха Свободи
    Проростає білим підсніжником
    З-під важкої землі вічності,
    Вухастим зайцем стрибає
    Запашною долиною рясту –
    Рясту пориву нестримності,
    Гордим оленем крокує
    Лісом прозорим пробудження.

    Століття Свободи
    Співають бадьорі боги:
    Молодими тілами кольору бронзи
    Славлять нову весну
    Танцями вітру квітів.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   97