ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2017.11.21 11:59
Осінь. Осінь… погляд літостивий
Вітра літургія жовтолиста…
Ще й туман набіг з якогось дива
Весь такий вгодований, м’ясистий…
Ось воно осіннє сьогодення
Згадки навіть жодної про літо
А у шафі баночка варення…
В горщику, навпроти, вище - квіти…

Світлана Майя Залізняк
2017.11.21 10:59
Вірша без драйву не створиш.
Миру немає ніде.
Трішечки спокою - в норах.
Горн щуролова гуде...

2

На Інститутській сумливо.

Світлана Майя Залізняк
2017.11.21 10:57
Усе в тобі: зло, радощі, печаль,
Полиці, ланцюги, чарунки, стріли...
Уяві скажеш "поверни", "відчаль".
Стоїш, а зливи травня відшуміли.

Тасуєш мапи, книги... Серед хвиль
Роздивишся тритончиків банькатих.
Які були шторми! Охвітний штиль,

Ніна Виноградська
2017.11.21 09:08
Принишкло все в осінню днину,
Трава пожухла, голий ліс.
Лиш де-не-де немов краплини
Не скинув листу верболіз.

Немов змія, вузька стежина,
Веде у хащі, в густину,
Малий опеньок на хвилину

Олександр Сушко
2017.11.20 22:59
У темряву стрибати лячно,
Бо недалеко до біди.
Та в шлюб уляпавсь необачно,
Гормон штовхнув у спину: - Йди!

Тоді насправді дав я маху.
Вдягнув подружні ланцюги.
Своє життя поклав на плаху,

Ігор Шоха
2017.11.20 21:25
Голубка літає, а голуб воркує,
чекає на неї один.
І літо минає, і осінню всує
чекати уже роковин.
Моя голубко сизокрила,
із піднебесся повернись.
Якщо учора ще любила,
то не розлюбиш і колись.

Іван Потьомкін
2017.11.20 19:29
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крі

Олександр Сушко
2017.11.20 17:20
В церкві - айстра і гнила колода,
Жовторота суне до вінця.
Чистий розрахунок, а чи мода?
Пахне грішми фабула оця.

Масажує дід обвислі щоки,
Крем тональний квецяє губу.
У люстерці - майже ясний сокіл,

Олександр Сушко
2017.11.20 16:47
Життя нестерпне заслужили.
І винні в цьому тільки ми.
Тепер кайлуй, напружуй жили,
Муруй кацапові доми.

Щодня цвяшок несли з роботи,
Хто більше вкраде - той герой.
Халявним ласує голота,

Любов Бенедишин
2017.11.20 16:32
Оздобить слава перлами корито,
Натре до блиску саморобний німб.
Усі спішать кудись несамовито,
Підкорюють зачовганий Олімп.

…А ти сиди в не-затишку своєму,
В тіні мовчання – вже сама як тінь –
І душу тормоси: до сліз, до щему,

Анонім Я Саландяк
2017.11.20 14:19
спроба простої логічної схеми) Кант підтасований – купи слона...     ... а опісля - усе можна підтасувати – викласти так, як мені (тобі) треба... при чому тут Кант? – взагалі... просто опинився неподалік. От вам, Кант: “... це було голосне виражен

Віта Парфенович
2017.11.20 12:32
Все, що промовиш вголос –
Справді не стане тліном,
Линутиме у космос,
Мов молитви на колінах –

Інколи те, що вголос,
Краще було б не чути,
Та ні один логос

Вітер Ночі
2017.11.20 10:59
Між полум’ям свічок – таке пекельне диво, –
В єдиний згусток мрій збиваються думки.
В нестерпній маячні безглуздо і примхливо
Складаються вірші і пишуться рядки.

І цей пекельний біль летить в твої долоні, –
Ти біле полотно здираєш від грудей,
І ст

Вікторія Торон
2017.11.20 05:20
Що це було -- тяжкий урок
чи попередження суворе?
В якому світі живемо
тепер – старому чи новому?
Вдяглись травою забуття
метеоритні свіжі рани,
і вовче космосу виття
лякливих духом не дістане.

Вікторія Лимарівна
2017.11.19 23:55
Як не як – а Новий рік!
Зустрічайте,щоб не втік!
Від далекого кордону
Із засніженого трону
Королева снігова,
Як копієчка нова
Ось з’явилася, нарешті!
Зачекались її честі!

Вікторія Лимарівна
2017.11.19 23:49
Ось царство Снігової Королеви,
Де вічна мерзлота із нею в змові.
То сильна та могутня влада зла,
Що нищить все навколо аж дотла.

Там тиша – бо завмерли на півслові
Всі, хто потрапив до її полону.
Давно забули Батьківщину й мов

Сергій Гупало
2017.11.19 18:57
Як вогнище – шириться людське величчя.
Остигли на спалищі попіл і гнів.
І зовсім нічого нема на обличчях
Отих перехняблених долями днів.

Хитка доброта, що таки популярна.
Її не згубити – це справа свята,
Де не зарегоче обслинена лярва,

Олександр Сушко
2017.11.19 17:30
Могила всіх зрівняє у правах:
Одружених, холостяків, коханців.
Із них Ісус, Єгова і Аллах
У райські пущі навербують бранців.

Монах суворий уподобав піст -
Земля завчасно простелилась пухом.
Він - праведник. В Едемі - перший гість.

Ігор Рубцов
2017.11.19 13:01
листопада. Я навмисно перевірив сьогоднішню дату, щоб порахувати, скільки днів минуло від забутого всіма «червоного» дня у святковому календарі країни. З молодших поколінь навіть після цих моїх слів не знайдеться кількох, які дадуть відповідь: 7 листопад

Ігор Шоха
2017.11.19 11:55
У житія свої процеси:
паради зір і лет комет,
путі-дороги і колеса...

А од Європи до Одеси,
кому цікаво, не секрет –
моє дитя уже професор.
У неї – арії і меси,

Ольга Паучек
2017.11.19 09:40
Заплуталось літо у листі,
Спадає теплом до землі...
Танцюючи вітер узліссям
В букети складає пісні:

Зелені, багряні,.. В зажурі
Березові підзолоті...
Кружляють легкі партитури,

Домінік Арфіст
2017.11.19 02:50
купив яскраву сорочку –
і вирішив жити далі…
я стримано і потрошку
піду в потаємні далі…
лататиму зранку арфу
поллю лілею зів’ялу
омегу верну і альфу
і силу в душу охлялу…

Володимир Бойко
2017.11.19 00:10
Тиша вечір обплутує
Золотими тенетами.
Мить ця душі озвучує,
Робить хлопців поетами.

Як душі не озватися
Почуттями незнаними,
Як від тиші сховатися,

Леся Геник
2017.11.18 21:21
Коли не ждеш нічого й ні від кого,
а просто йдеш у сіру далечінь,
тримаючи за руку міцно Бога
і янгола на схудлому плечі.

Коли не маєш вижухлих ілюзій,
ні сподівань, ані пустих надій.
Бо добре знаєш - зраджують і друзі,

Олександр Сушко
2017.11.18 20:30
Пора збиратись у дорогу,
Дописано веселий вірш.
На часі обростати мохом,
Поринути у спокій, тиш.

Засилосовані копиці,
Дріма картопля у льоху.
Зустріну зиму у столиці -

Олександр Сушко
2017.11.18 19:35
А на плесі тінь сидить кошлата,
Барви чорні - антрацит, смола.
Муза в річці обчищає п'яти,
Баговиння капає з крила.

Кликала у гості молодиця -
Прилетіла, щоб допомогти.
Зріє дума в неї на сторінці,

Іван Потьомкін
2017.11.18 19:05
Давно уже слышал я и читал о том, что, почуяв приближение смерти, слоны уходят из стада и умирают в одиночестве. Не довелось, правда, видеть в передачах о животных, как уходящие в мир иной при этом прощаются с родными и близкими. А вот совсем недавно пока

Ігор Шоха
2017.11.18 17:32
Націю оберігають люди,
а не революції й АТО.
Іншої історії не буде.
Дихає вона на повні груди
і не одцурається ніхто.

Поки обирає Україна,
небо правди мітить у бою

Олександр Сушко
2017.11.18 10:40
Столиця. Місто. Телевізор.
Ручиці чешуть животи.
Роботи мало. Трішки. Мізер:
Носити ложку у роти.

А у селі усе інакше,
За ралом в полі півжиття.
У ванні теплій не розм'якнеш -

Микола Соболь
2017.11.18 05:42
Осіннє диво, звідки ти прийшло? –
Розсипані червоні намистини
Посеред інею та листя горобини,
Жаріє літа зраджене тепло.

З порошею вальсує вітерець.
Гойдає не роздмухану надію…
Дивлюся і душею молодію,

Лесь Українець
2017.11.18 03:50
Розумієш, друже, Коли стає відомо, що Україна - найкорумпованіша країна Європи З найменшою в Європі середньою зарплатою, Коли твоя мати пропрацювала 30 із гаком років у школі а тепер має пенсію 70 доларів у місяць а тарифи лише ростуть, А вона посадил

Серго Сокольник
2017.11.18 01:28
Я не хочу нікого, крім тебе...
Не хочу нікого...
Двох світів поєднання потреба
Ця ланка зв"язкова,

Що ти нею для мене дарунком
З"явилася ночі,
Тим вологим палким поцілунком,

Маркіяна Рай
2017.11.18 00:34
Напиши мені серед злих доріг на шляху своїм.
Як зоря зорю засоромить вщент - не дивуйся їм -
При слабім вогні у сирих домах, і під свист вітрів
Напиши мені багажем життя, густотою брів.

Проминули нам небеса ясні і рясні дощі,
Відпустились нам і нав

Маркіяна Рай
2017.11.18 00:32
Сирість така, коханий, стратитись можна.
Густо лягли тумани - правда безбожна.
Чи простягнеш ми руку в ріках молочних?
Вірно, - я дожидала днів тих святочних.

Дихати нам, коханий, видано, треба -
Кажуть, святі вділили грішникам неба.
Сирість така,

Микола Дудар
2017.11.17 21:10
Знову Ти у провесні
Милосердних ваб
Пізнаю, для повісті:
Море. Берег. Трап...
І музИки зіграні
Поміж нот - глагол
А моїм, розгніваним,
Забивають гол…

Олександр Сушко
2017.11.17 18:14
То що, миритись будем, чоловіче?
На часі розкопилити губу.
Не сердься, краще сядь до мене ближче,
Зніми сорочку файну, голубу.

Ну, ляпнула макітрою по носі,
Бо ти мене старою обізвав.
А серденько ридає навіть досі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Бор Александр Нильс
2017.11.19

Макс Личко
2017.11.18

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Вячеслав Кондратюк
2017.11.14

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Світлана Штатська
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Артур Сіренко - [ 2017.11.20 23:53 ]
    Не повторюй слова осені
    (Триптих)

    Перший подих вітру

    Не повторюй слова осені –
    Намарно – осені сірих Пегасів.
    Не повторюй цієї музики –
    Музики скрипки холодного вітру:
    Най пам’ятають її собаки
    Кольору олова з очима-зірками.
    Місяць – алхімік старий
    Наливає ночей ртуть у чашу серця.
    Не повторюй зміїне шипіння
    Падолисту-водяника,
    Володаря мокрих каменів.
    Не повторюй – нині всі змії сплять –
    До весни. Доки вино холодне
    Крові вужа не стане вогнем.
    Не повторюй нічого,
    Навіть Сонати Вужа, краще мовчи
    Слухай вітер пізньої осені...

    Другий подих вітру

    Чорні кораблі останніх днів:
    Падолистові ночі – це голландці
    У камзолах з блискучими ґудзиками,
    Яких привів у порти Ямато,
    У місто моє без сезонів
    П’яний капітан-вітровій –
    Одноокий шкіпер холоду.
    А вітрила кошлаті...

    Кульгавий щур осіннього вечора
    Гризе сир рапсодій
    У мишолапці музичній:
    Де заблукав ти - хвостатий Моцарте,
    Волохатий Йогане з чотирма лапами,
    Що лишають сліди-ієрогліфи
    На партитурі життя?

    Третій подих вітру

    А я все не вірю,
    Що скоро землю крига скує,
    Заморозить час-лиходій
    Все сподіваюсь на щось
    (Намарно).
    А я все не вірю,
    Що голим деревам-повіям
    Набрид холодний дощ-злодюжка,
    Що вони чекають білого снігу,
    Як одкровення, як знак чистоти,
    Як очікували гейші Едо
    Проповідника в чорній рясі,
    Що дихав димом і малював
    Знак «Десять» в повітрі майбутнього.
    Пізня осінь – це танець метелика мертвого,
    Обірвані крила якого несе
    Самурай-вітер,
    Що складає останнє танка,
    Відчуваючи лезо катани холодне
    М’язами живота – ще теплими:
    Ця людина не хоче
    Лишатися серед осені
    Живим роніном.
    А на вулиці мертвих дерев і собак
    Двірники замість кленових пальців
    Замітають листя карми.
    А я цієї осені посадив вишневий сад
    На околиці Хіросіми.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:45 ]
    це не сніг
    це не сніг
    це попіл
    над містом моїм
    солдати вмирають
    у вічність себе запихають
    тіла їх татуйовані
    додому везуть
    винувато батькам вручають
    прапор майорить над площею
    і мер такий красивий в хбшці
    про патріотизм щось верзе
    сніг дійшов до столиці
    зима перемогла
    я п’яний додому плетусь


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  3. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:56 ]
    лист іммігрантові
    чуваче hello
    як же ти вчасно звалив
    знаєш вже й лице твоє згадувать впадло
    що розказати

    тут все як завжди
    хтось любить
    хтось скрився
    хтось спився
    скурився
    сколовся
    спаскудився
    скурвився
    знудився
    вмер

    Танюха твоя кохана зі школи
    знов народила
    третя дитина
    від третього мужа
    а тобі ж вона так й не дала

    ти ж знаєш на Сході війна
    вчора Саню привезли
    двухсотий
    дядя наш кореш двухсотий
    та і я тепер
    у військо подався
    «прапора» скоро дадуть

    дружина
    дитина
    хатина
    скотина
    десята частина
    я це все не покину

    будем прощатись
    пиши як там у тебе життя


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:46 ]
    пісенька про патріота
    навіщо тобі бронежилет
    і автомат у руках навіщо
    навіщо тобі кулемет
    і кулі над головою свищуть
    ти знаєш що #утін #уйло й ідіот
    а ти патріот ти – патріот

    ця пісня для патріотів що сидять у окопі
    ця пісня про патріотів складена у окопі

    ну-бо давай спробуй засни
    під постріли граду вибух снаряду
    і мертвий товариш лізе у сни
    бери автомат і вали цих гадів
    комбат все кричить розірваний рот
    що ти патріот ти – патріот

    ця пісня для патріотів що сидять у окопі
    ця пісня про патріотів складена у окоп


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:45 ]
    пам’яті Аміни Окуєвої
    Басмала який дощ
    осінній вечір гасить
    Аміно тобі ж не страшно?
    Суро віра ж сильніша за страх?

    усе уже сталось
    і кулеметна черга дощу
    і довбаний АК
    і твій хіджаб у крові


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:32 ]
    у вікні місяця кругле обличчя
    у вікні місяця кругле обличчя
    безсоромне й бліде
    від його холодного погляду
    закривається хворий у ліжку

    за роялем патлатий Том Йорк
    густий дим його голосу
    поволі заповнює простір
    ось так помирає квітень


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:44 ]
    давай колись знову народимось
    давай колись знову народимось
    я так само стоятиму під твоїми вікнами
    ховаючись від світла зрадливого ліхтаря
    аби ти не вгледіла мою слабкість

    а ти собі тинятимешся не зі мною
    або за ноутом лайкатимеш мої вірші
    або малюватимеш оголених дівчат
    або спатимеш солодко як сніг

    а потім ще колись народимось
    у ще дурнуватішому столітті
    і так само не перетнемо долі
    бо паралельні не перетинаються

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Маркіяна Рай - [ 2017.11.17 00:19 ]
    В світлі чужих очей
    Ніч закрила мене під замки, як багаті, пишні хороми,
    Вберегти обіцяючи від чужих обіцянок і звичаїв.
    Що ж накоїли ми, малі, легковірні, та все несвідомі,
    Зі своїми великими правдами!
    ...
    Осквернити святині ніхто не хотів би навмисне,
    Та, забувши й вклонитися, брали брудними руками,
    Цілували вустами, прогірклими від пустослів'я і докору,
    Щось священне, уму неосяжне, як то ось душа.
    Залишались відбитки не пальців, ба гірше - зневаги.
    І душа, наче чаша зі щирого золота, повкривалася тріщинами.
    Проливалася віра із чаші тієї так само невтримно,
    Як надщерблений німб тягарями життя втрачає осяйність.
    Півгроша буде варте таке приклякання недбале.
    Впало небо, і сліз не затримати в розчаруванні раптовому.
    Чи то тільки в очах у статуї, що подих і слух облишила,
    Аж навіки буде простосердя збережено?!
    ...
    Замикай мене, ноче сліпа, як багаті, пишні хороми!
    Що накоїли ми, малі, легковірні - те все несвідомо.
    Вже за дня я, невмисне ввібрана у сяюче-звичні одежі,
    Відкриватимусь, наче й навмисне, байдужим очам перехожих.
    ...
    Як то легко є - сяяти в світлі чужих очей.

    15/07/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  9. Артур Сіренко - [ 2017.11.16 02:52 ]
    Срібна монета осені
    Місячна ніч –
    Монетою срібною жебраку під ноги.
    Осені біла сторінка:
    На якій не написано
    Жодного знаку
    І жодної літери.
    Тільки тема – для медитацій.

    ...А падолист пахне димом і тліном.

    Місячна ніч осіння:
    Гільйотини лезом –
    Срібним і потойбічним
    Вироком.
    Наче весни вже більше не буде.
    Ніби то ми стали туманом:
    Поети занепаду.

    ...А падолист пахне димом і тліном.

    Уривок холодної осені:
    Сріблом карбованим
    Королівства давно забутого.
    Важкість металу:
    Корони й підкови,
    Шаблі і молоту.

    ...А падолист пахне димом і тліном.

    Місячна ніч осіння:
    Срібною кулею
    Для юнака-самогубця,
    Для вурдалаки сирості –
    В жменю. Набої.

    ...А падолист пахне димом і тліном.

    Брюмера холодного світло
    Осінь республіки,
    Вітри Бонапарта,
    Туман алегорій.
    Скриню відкрию осені –
    Скриню скарбів:
    Срібляники темних ночей
    Збирає глитай фрімер –
    Володар кахляних п’єців...

    ...А падолист пахне димом і тліном.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  10. Роман Сливка - [ 2017.11.15 20:41 ]
    Завжди одинокв
    Ми завжди одинокі,
    співаючи чужі пісні,
    не намагаючись залити
    води холодної собі.
    На проміжку у пів долоні
    на проміжку чурбан трави,
    прожити в людській подобі,
    наскільки важко напиши.
    На ліво вправо чи по центрі,
    не залишаючи сліди
    та головне у тілі жертви
    не залишатися завжди.
    На правах земляного рову,
    болото в марлі проціди,
    напитися ти маєш право,
    горлянка випє всі пости.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  11. наТалка гЛід - [ 2017.11.15 08:23 ]
    Аутодафе

    лети...
    осене!
    salve
    замість крові
    каламуть
    Лети
    666 злочинів
    вчинив ти в моїй
    оселі
    999 нещасть
    чорні понеділки
    до чорної неділі
    систематично
    немов павуки у золото мого волосся повплутувалися
    узявся будувати дім зрізав на тім місці
    дерево роду
    запроторив у підземелля розуму осоловілу
    совість
    немов нечестивий падишах найчеснішу
    із бранок
    кинувся виловлювати
    ненароджених дітей
    із Лети
    сам ледь не став потопельником
    у нявок-облудниць брехливі хвилі
    тремтливі руки
    холодні стегна...
    пізнє каяття
    і клапті клопотів
    постапокаліптичний колапс
    і тільки тіло осені
    і я...
    не ти.
    не ти.
    лети...


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  12. Шон Маклех - [ 2017.11.11 13:18 ]
    Довершено: Місто Старого Саду
    Він давно не з’являвся:
    Ні в своєму саду
    Ні на вулицях міста,
    По якому блукають сновиди-люди.
    Його старі черевики подерті
    Забули якого кольору бруд
    Болота із-під груші старої,
    Яке воно на смак –
    Блідо-брунатне болото
    Старого саду сакур та сосен,
    Він давно не блукав
    У своєму плащі білому,
    Давно ніхто не бачив
    Його постать сиву й сумну,
    Його бороду білу,
    Що завжди чіплялась
    За квітучі кущі троянд
    Колючі,
    Заіржавіли двері
    Кованої залізної хвіртки,
    Засипало жовтим листям
    Стежки давно не метені,
    Важкі мовчазні камені
    Споглядають мертві дерева,
    Що стали сухими запитаннями
    В книзі байдужого Неба.
    З того самого дня
    Господар закинув свій сад,
    З того самого дня
    Господар забув про людей,
    З того самого дня
    Сліди його стер вітер,
    Лишилась тільки іржа
    Пустки.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (6)


  13. Вітер Ночі - [ 2017.11.08 10:34 ]
    Осіння ржа...
    Осіння ржа липне до вікна.
    Гірким, немедовим повнять вуста
    обридлі слова зізнань.
    Десятки очей зазирають під листя.
    Шукають? Ні,звичайна цікавість.
    Так повинно бути.
    Еротичний осінній пейзаж:
    голі дерева, голі думки, гола плоть.
    Фото на пам’ять? – модель і образ.
    Хто з тобою? Сама? Звичайно, сама.
    Полум’я іншого Я поглинає попіл,
    що не в змозі вже горіти.
    Це ти? Інший?
    Тихо.
    Вечір, ніч.
    В чужому домі осіння ржа.
    І ... самота.


    Рейтинги: Народний -- (5.88) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (4)


  14. Маркіяна Рай - [ 2017.11.08 00:06 ]
    В тиші тиш шелестіння любові...
    Тшш...
    В тиші тиш шелестіння любові.

    Шумом, шурхотом крил, мій янголе,
    Прилітаючи в час босоногої втоми
    Вирощуй, плекай мене!
    Повертай мені віру знайому,
    Забуту, знайом мене з нею заново.
    Я увічнена в шепоті правди, що із уст твоїх вилітала спрадавна.
    Переповнені наші з тобою долоні дарами.
    Задаровуй мене, як я тебе задаровую дякою.
    Дякуй мені - я тоді почуватимусь совісно меншою,
    Жменькою ласки, що сотворена є для когось невідомого.
    Я замешкаю в ньому, як ти у мені замешкуєш - золотом слів.
    Голосом, змахами крил,
    Радістю, радосте, дай мені сил і солодкостей! Де
    Дні добігають ночей, і кусають їх праведно
    За зміїні хвости, за право бути простими і прощеними,
    Бути дрібними і нерозумними в щасті,
    Блискавичністю скорення, янголе, знову і знову дивуй.
    Голосно впевнюй мене, вразливу, непевну свідомо,
    В тому, що всяка любов має сенс й незбагненну красу.
    Покажи мені істинність святости!
    Не мовчи у мені, і в іншому я не мовчатиму.

    Прилітаючи в час босоногої втоми душі,
    Серед плетива помислів, поглядів, променів, зламаних дзеркалом вічності,
    В тиші тиш, дивно-шурхотом крил, зароджуй в мені шелестіння любові,
    Жменьку ласки у мене вкладай
    Для когось відомого.

    05/05/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  15. Нінель Новікова - [ 2017.11.05 20:44 ]
    Після бурі...
    Затих вітрище –
    Потріпане листячко
    Відпочиває…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (5)


  16. Нінель Новікова - [ 2017.11.03 20:55 ]
    Осіння краса
    Не боїться дощів –
    Сяє ще яскравіше
    Осіння краса…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (1)


  17. Вітер Ночі - [ 2017.10.31 15:05 ]
    В темряві слів...
    Ти говориш про все, що ніби турбує тебе,
    відкидаєш з чола волосся,
    дивишся на мене, як через скло,
    не доходячи поглядом, думками.
    Та врешті-решт прориваєшся,
    розповідаєш про те,
    що міг би почути лише випадковий незнайомець
    у якомусь вагоні.
    Ця гра, з безмежним наміром думок
    і вдаваної відсутності плоті,
    захоплює нас обох.
    Я не хочу знати якого кольору твоє волосся,
    очі.
    Мені байдужі твоя постава, одяг, –
    щось інше наштовхує на думки про тебе,
    обійма теплом, б’є в груди хвилею споминів
    неторканого відчуття...
    І за всім безладом слів
    вгадувати те, чого хочеш ти або я –
    дивовижна казка.
    Липкі павутинки прихованих бажань
    плавають по кімнаті,
    збиваються до вікна,
    загадково чіпляються одна за одну,
    не випускаючи з темряви
    слів.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.88) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (10)


  18. Вітер Ночі - [ 2017.10.30 12:58 ]
    Останній подих...
    Останній подих губиться в налитих бажанням і млостю грудях.
    Таємнича посмішка, блукаючи, тане куточками жадібних вуст,
    ховається під повіками втраченого "Я".
    Ще трохи, ще...
    Хвилею рве коліна, лікті, напружену і безсилу спину.
    Що пізнаєш між полум’ям свічок?
    Яке тілесне диво кинеш на важелі своїх сумлінь, переживань?
    Вже плавиться зелений малахіт очей, і пальці шматують іншу шкіру.
    Гаряче і біле піниться по краях свічок.
    Тане віск.
    Сіра світанкова імла випорожнює
    таємничий
    неспокій.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.88) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (4)


  19. Шон Маклех - [ 2017.10.30 02:16 ]
    Довершено: Місто Старих Образ
    Місто старих образ – босоногих жебрачок,
    Місто лункої бруківки, черевиків, чобіт і туфель,
    Місто в якому кожен провулок звучить барабаном:
    Місто старих образ – божевільних прочан.

    Місто, яке ніколи не мало дерев і парків,
    Місто, в якому замість трамваїв горожани
    Каталися на барикадах – зайцями, зайцями, зайцями,
    Місто старих образ – фанатичних монашок.

    Місто, яке очікує. Місто, яке завмерло.
    Місто, в якому коти ховаються в комірчини,
    Місто, в яке злітаються круки й граки:
    Місто старих образ – цитат, що стали людьми.

    Місто, в якому холодний вітер не згасить
    Серця, що горять полум’ям слів,
    Місто, в якому листопад несе облігації листя,
    Місто старих образ – проповідників сивих.

    Місто, де я заблукав. Місто, де від негоди
    Рятує мене чорний плащ – одяг ченця й чорнокнижника,
    Місто злих і колючих дощів, місто листопада:
    Місто старих образ – інсургентів, яким втрачати нічого.

    Місто, в яке не приходить весна – тільки осінь,
    Місто, в якому зачинені всі крамниці шовкових сорочок,
    Місто, яке збудував Томас – місто тривожної музики:
    Місто старих образ – важких крапель очікування.

    Місто, де темний готичний собор сліпим жебраком
    Співає тужливу пісню про те, що ніхто не забуде,
    Місто, де майстри гострять інструменти і лагодять годинники,
    Місто старих образ – двірників судного дня.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  20. Маркіяна Рай - [ 2017.10.29 23:39 ]
    Пурпурово
    Нас не видно
    Ні тепер
    Ні опісля
    Не лунатиме пісня ця
    Нас бувало багато
    Не там
    Я мережилась
    Поміж мені чужих
    Зигзагово
    Пурпурово
    Проливалась в долоні
    Спий
    Так маслисто
    Лишалася спомином
    Опиралася
    Вижити б
    Жити б
    Лиш
    Замальовуй ці проміжки
    Паузи
    Між тепер і колись
    Зодягаючи їх
    В пурпуровий
    Впиналася поглядом
    Не вагалася
    Я вже бачу ці порухи
    Тріпотіння примарного
    Подихом
    Поверни мене знову сюди
    Нас не буде
    Не там
    Пурпурово мережились помисли
    Як тепер
    І опісля
    Я пролита в долоні
    Спий
    Це чекання
    Твоїх вітрил
    Так маслисто затягує мить
    Почуттями
    Втямити б
    Вижити б
    Їм.

    04/04/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  21. Маркіяна Рай - [ 2017.10.28 12:26 ]
    Бо вона із його ребра
    Ніби я із твого ребра.
    Знаєш, зорі за нас молилися,
    І губивши хвости у космічному просторі, Бога благали: Дай!
    Дай їм чуда: у знаний день не розвіятись з пилом зоряним.
    Долотом Свого голосу громовержного відсікай з наших тіл осяйних
    Найбагатші осколки золота,
    Що завчасно сплатили рахунки бажань.
    Дай їм чуда! Ох, дай,
    Як на різних кінцях землі,
    Підіймаючи в небо нічне погляди спраглі кохання,
    І шукаючи міці душі і опори ногам
    (Де є той, де є та,
    Що, мов дзеркало, рідністю погляд бентежить,
    І воложить повіки та серце думкою скреслою?)
    Двоє, геть не чужих, душа до душі притуляються
    Своєю прозорістю тільки на мить.
    Ось жертовники тут побудовані.
    Ми - світила, що Словом були запалені,
    Розсипаємось іскрами у глибини й безмежжя Всесвіту,
    Погасаючи плинно.
    Прийми!
    Хай не згасне лише кохання, що написане без пера,
    Й не зітреться повік вже безвинно,
    Бо вона із його ребра. -
    Так от зорі за нас молилися.

    25/03/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  22. Маркіяна Рай - [ 2017.10.26 13:13 ]
    Коли ти пішов
    Слухай,
    Яка почалась заворуха, коли ти пішов!
    Як в мильнім кіно, чи в дешевім отім телешоу.
    Не проходило й дня, щоб вони не сипали солі
    На відкриті рани мої.
    А я,
    Затуманена залишками від больового шоку,
    Закутавшись в біле простирадло,
    Пошепки кликала твоє ім'я.
    Ми сім'я!
    Сім'ям, що помирало в засохлому грунті
    (Вижили тільки кактуси, бо також були колючими)
    Діти, яких я ніколи не заколишу,
    Плакали, взивали до мого втраченого розуму.
    Та я оглухла навмисне.
    Я поріднилася з бурями, з непогодами, із затяжними грозами,
    Олівцями по стінах невипещених наших
    Я вимальовувала,
    Виписувала,
    Графила вітровими розами.
    Знаєш,
    Якось, спіткнувшись об тіні тих,
    Що ще нещодавно заварювали на кухні каву
    (Ти міцну, а я - хоч би й голодною до вечора,
    Тільки дайте ковток цього аромату.
    О, то було мені за потраву спіткнутись отак!),
    Я впала, здається, у п'ятий кут нашого дому.
    Їхні набридливі голоси виманювали мене на діалоги.
    А я,
    Без прологів,
    Знаючи, що ти досі тут,
    Гострими пальцями свого божевілля
    Вказувала їм на двері.
    Відтепер
    Тільки стіни у фотокарточках, і жодних рамок.
    Стрічки,
    Навіть ті, що закладками у блокнотах,
    Позривала й спалила.
    А вони щось про силу мені, коли зовсім несила.
    Та у мене навіть в посуху вікна у сльотах.
    Бо коли ти пішов
    Сталось так, як пишуть в дешевих романах про розірваний шов,
    Про відкриті портали між тут і не тут знімають пісні телешоу.
    І ти все це слухав.
    Та яке їм діло, що досі ночую сама,
    Що в оселі моїй роками панує зима,
    Що в томах неісторії нашої обірвалась остання віха,
    І повторювати раз за разом, що тебе вже нема
    Яка їм потіха?

    11/16-03/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  23. Нінель Новікова - [ 2017.10.21 12:50 ]
    Осіння абрикоса
    Ця абрикоса,
    Наче осіння жінка!
    Гірчить красою…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  24. Лариса Пугачук - [ 2017.10.21 00:34 ]
    Скажи мені сьогодні
    переганяючи у вільному падінні проміння сонць
    закони фізики змітаючи недбало з доріг
    вогнем любові спалюючи пустоту
    нові шляхи вихоплюючи зірко
    спиняючись у точках росту просто
    народжуючи світло
    світ наповнюючи ним

    Ми – так літатимемо?
    Правда ж так?
    Ти ж знаєш правду.
    Знаєш?
    Так?

    20.10.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (6)


  25. Нінель Новікова - [ 2017.10.20 22:06 ]
    Сум
    Яскраве листя,
    Похмуре, сіре небо –
    Тихий сум душі…


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (3)


  26. Нінель Новікова - [ 2017.10.20 22:13 ]
    Сум
    Яскраве листя,
    Похмуре, сіре небо –
    Тихий сум душі…


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  27. Маркіяна Рай - [ 2017.10.18 13:27 ]
    Понад плесами, тишами, веснами...
    Кришталем, дзвоном його невагомим,
    З першим снігом розталим увійшовши у душі спогорда,
    Порозкинули грані найтонші обіцянок і сподівань.
    Наче зрілість і рань схрестилися парними генами,
    Прищепились одне до одного серцевинами пагонів,
    Сподівання й обіцянки, кинуті мрій передзвонами,
    Не зійшли ні луною, ані веселками
    Понад плесами, тишами, веснами наших сердець.

    З першим снігом розталим відкрилось приховане, недоказане,
    І оспіване, хвалене, здалось не таким вже й шовково-зеленим.
    І хотілося більше соку налити в ці висохлі трави.
    І чекали веселок, котрим не зійти ніколи.

    Понад плесами, тишами, веснами наших сердець розколотих,
    Кришталевим сяйвом надій, і мрій передзвонами,
    Порозкинулись досі незримі, найтонші грані
    Сподівань перезрілих і обіцянок ранніх.

    22/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  28. Маркіяна Рай - [ 2017.10.16 17:47 ]
    Тепло-карим у горіхову ніч...
    Тепло-карим, у горіхову ніч,
    коли вітри колисанки свистіли,
    і медово пролитим затишком небо вдягаючи не спішили зорі до ранків,
    коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
    й серед викорчуваних днів їх впізнавано рідні останки
    корінцями чіплялись за серце й за пам'ять,
    коли ніжність моя верхівками паростків ще тільки лиш вчилась рости,
    тепло-карим подивилась на мене моя душа,
    і...
    дала мені пройти.

    11/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  29. Артур Сіренко - [ 2017.10.10 02:10 ]
    Тінь синьої кішки
    Сторінками книги століття-калічки,
    Сторінками цього збірника фейлетонів,
    Цього альманаху сумних анекдотів
    Блукає синя кішка,
    Що лишає сліди-плями
    На початку кожного розділу,
    На початку кожного зачину-реквієму
    По нашому буттю справжньому.
    Синя кішка розкаже сумну історію
    Людства неотесаного дерев’яного
    (А десь вогнище,
    А десь Час-палій
    Пожежу роздмухує,
    А ми все будуємо
    Хатки свої паперові,
    Кораблики свої шкаралупові,
    А ми все поливаємо
    Корені людей-дерев
    Давно посохлих).
    Синя кішка сновида
    Розкаже історію
    Мишей-людисьок
    Про звитяги їх сірі,
    Про битви їх хвостаті,
    Про королів їхніх волохатих
    Зубатих та сиролюбних,
    Про філософів шарудіння,
    Про ораторів писклявих,
    Про патріархів темної нірки,
    Про інквізиторів комірчини.
    А Місяць-дивак
    Все слухає, все зазирає-кліпає
    У ці хащі кипарисові,
    Де плете свою розповідь
    Синя кішка,
    Яка на осінньому вітрі
    Збирає каміння...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  30. Любов Бенедишин - [ 2017.10.03 10:14 ]
    ***
    Зигзаги, прогалини, течії…
    Мистецтво шукає себе.

    Одухотворення виплодів зла.
    Заклинання зміїв руйнації.

    Митці змагаються за статус-кво:
    хто ж переможе –
    медіуми апокаліпсису
    чи маги апо-
    ката′статису*?

    Світ балансує над прірвою…


    03.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  31. Козак Дума - [ 2017.10.01 20:32 ]
    Стріли

    Образити людину сильну неможливо, та засмутити можна і її.

    Ми говоримо різними мовами, хоч слова і лунають одні.

    Щоб настрій вам не зіпсувати остаточно, я краще красномовно промовчу.

    За зроблене добро якщо подяки ти чекаєш, то радше ним торгуєш у кредит.

    На мові хто чужинській розмовляє повсякденно – тварюка то велика, так і знай.

    Болить душа за рід і Україну, та тільки в тих, у кого вона є.

    В кого скрута з головою – той махає булавою.

    Козаків як кізяків в стайні розвелося.

    Похвально правду в вічі говорити, біда лиш – в кожного вона своя.

    З лиця, говорять нам, води не пити, бо оцту вистачає зазвичай.

    Украсти – злочин, більше красти – бізнес, а грабувати – то політика уже.

    Немає в жоднім місці більше яду, ніж в дружньому жіночім колективі.

    Настала врешті-решт стабільність – підряд вже кілька років у багні.

    Тверезим поглядом окинеш нашу дійсність й відразу розумієш – треба випить.

    Примітивізмом віє у коханні, коли до сексу зводиться в нім все.

    Кому потрібен той „безвіз“, коли зарплата з гулькин ніс?

    Я думку про велике поділяю – з гармати по стерв’ятникам стріляю…

    Ти така крилата, бо зросла в Карпатах.

    Не зайво б лупонуть кефіру – тріщить башка після ефіру.

    Душа болить і серце плаче, бо дістає життя собаче.

    Якби я менше критиків тих слухав, то може б путнє щось і написав.

    Як твори з-під пера такі пускати – коровам краще вже крутить хвости.

    Він працював натхненно так і плідно, що не завжди витримувало ложе.

    Ерзац-інтелігенцію в наш час чомусь елітою частіш все називають.

    Поки із гнидами ми власними не скінчим – московські воші нам не по зубам.

    Вже скоро, „брате“, прийде розплата за спалені будинки й хати.

    Прекрасні незнайомки до тих пір, поки не познайомились ви з ними.

    В людину праця мавп перетворила, та де-хто не піддався й до сих пір.

    Нині злодій у законі на державнім сидить троні.

    Згоріла не одна свіча від заповітів Ілліча.

    В ногах, казали, правди не буває, а зараз взагалі її нема.

    Затриматися краще не годину, аніж спізнитись на усе життя.

    Не помиляється лиш той, хто ніц не робить, а хто працює – завжди є що поправлять.

    Якби ми обирали так як треба, то може й не прийшлось би виживати.

    Хай краще вже ніякої не буде сім’ї аніж аби-яка.

    Якщо не раб чужою мовою говорить повсякчасно – велика то падлюка зазвичай.

    Неважні твори – то звичайний плагіат на нашу мелодійну рідну мову.

    Все більше фізику останнім часом я люблю – її закони не порушити й за гроші.

    За що зачіпитись душі одинокій? Хіба що за тільки таку ж…

    Гучний полинув дріб дощу і вітру свист – то на поріг уже ступає падолист.

    Держави коштами усе, що називають посадовці – то гроші наші, платників податків.

    Релігія – отрута для людини, а віра – то вже життєдайний трунок.

    Вона була така красива, немовби атомна війна.

    Сльоза – то тихий зойк душі, який словами вам не передати.

    Як люди створені по образу Творця, то чом гидоти так багато в цьому світі?

    Як треба не любити Україну, російською щоб навіть в Раді виступати?!

    Лиш підкоривши вповні свій язик, вже можна мріять про якусь там досконалість.

    Щасливою людиною вважатись може той лиш, життя хто любить у всіх проявах його.

    Хам, зазвичай, найбільше скаженіє, коли й інтелігент повівся так, як він.

    В наш час ніщо людині так не допоможе, як скромність, вчасно здана у ломбард.




    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  32. Артур Сіренко - [ 2017.10.01 00:00 ]
    Попіл спогадів
    Моє рідне селище
    Засипає попелом спогадів.
    Стежка, що веде в минуле
    Чебрецем пахне – рожевим як сон.
    Збираю той попіл жменями,
    Забирає той попіл вітер –
    Вітер епохи,
    Несе той попіл по світу вітер –
    Вітер тьми.
    Моє рідне селище фарбоване в чорне
    (Там – в минулому),
    Моє селище шукачів каменю
    Чорного, але вогненного.
    Моє селище дігерів-копачів,
    Шукачів давно зниклого,
    Давно схованого – там, в глибинах,
    У безоднях темних,
    Серед тверді непрозорої
    Там.
    Розгрібаю той попіл спогадів,
    А він все падає, падає, падає –
    Наче сніг.
    Що шукаю я там – за Горою Лисою,
    За балкою Сніжною, Глухою та заметеною,
    Серед дубів давно зрубаних,
    Серед хат давно спалених,
    Серед колій, що ведуть у ніщо?
    Себе.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  33. Артур Сіренко - [ 2017.09.27 21:53 ]
    Осінній шлях
    А осінь у Скіфії
    Так само сумна як війна.

    Може колись ось так і помру,
    Споглядаючи жовте листя
    І слухаючи спів осіннього вітру,
    Коли шлях осені
    Дійде до хиткого мосту –
    Дерев’яного мосту
    Над потоком Часу
    Між двома існуваннями.

    А осінь у Скіфії
    Так само сумна як війна.

    Вона блукає між людей і собак,
    Між машин і трамваїв,
    Мимо будинків,
    Двері яких завжди зачинені,
    Навіть для осені,
    Навіть для осіннього вітру,
    Навіть для сліпих подорожніх,
    Навіть для кота, що бавиться
    З Часом, як з мишею.

    А осінь у Скіфії
    Так само сумна як війна.

    І хай над рівниною
    Летять зітхання глухі
    Осіннього вітру,
    Я знаю: мій шлях
    Тут – стежею асфальтною,
    Що в’ється гадюкою
    Містом байдужих людей,
    Біля дерев, що гублять
    На твердь землі
    Блискучі брунатні горіхи:
    Стук, стук, стук.
    Бруківка австрійська,
    Важке помпезне бароко
    Рудих кам’яниць
    І книжка зім’ята
    (Наче листок осені)
    Поета давно померлого
    З островів, де звикли люди
    Співати про смерть.
    Вітер сарматів, трава Кімерії.

    А осінь у Скіфії
    Так само сумна як війна.
    А осінь...
    Так само як кожна війна
    У нашій Загірній Країні
    Сумна чи весела – хто зна,
    І пісня сумна як весела війна
    А осінь...
    Як міст над рікою,
    Як шлях над водою,
    Як смерть над журбою,
    Як ми над війною –
    Сумна.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  34. Наталка Янушевич - [ 2017.09.25 12:53 ]
    ***
    Квадрати ринкових площ тримаються кістлявими кронами дерев за небо.
    Так вони випрошують у променів тепла на свої рамена,
    Чи, може, благають у хмар прогнати куряву подалі в закапелки.
    Годинники розбазікують на всі чотири боки про час,
    Наче ніхто не знає, що в галицьких містечках
    Він іде по-іншому або й цілковито знерухомлюється.
    Густо натицяні дахи та мури ховають жінок,
    Пошлюблених поляком, москалем чи німцем.
    Жінок, що іноді задивляються на сонце крізь вітражі,
    А бачать замурзані крамнички й вози з крамом.
    Жінок, яким в щоденному міському гаморі
    Учуваються кроки короля Данила.
    Жінок, чиї неподібні життєві мапи сходяться отут, на ринку,
    Як дороги всіх околиць в цілісінькій Галичині.
    Ці квадрати ринкових площ хочуть стати
    Ознакою державности, а не торгу, сили, а не провінційності,
    Але годинники не встигають, усе залишається, як було,
    Доки Юрій не покине жупу й не піде чумакувати,
    Доки Івась не покине кузні й не почне писати,
    Доки Соломія не заспіває...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  35. Олександр Жилко - [ 2017.09.25 08:24 ]
    Елегія світла
    Розібрати безлад у голові
    від кого тікати,
    до чого йти.

    Кадр за кадром засвіченою плівкою
    рухатись по минулому,
    ніби картою дивних пропорцій,
    чудернацьких проекцій.
    Із сходу на захід,
    бо все починається на сході,
    і закінчується ніколи.

    Увляєш скільки секунд минуло,
    поки сортувались фрагменти,
    щоби врешті показати те,
    чого не бачив першоглядач?
    Проявляєш кожну мить,
    котру зберігати не варто
    як пульсацію в скроні,
    відбитий ритм?

    Чорт, стільки всього,
    стільки всього відбулося
    в твоїй запломбованій голові.
    Скільки раз засвітити
    п'янку темноту
    єдиною краплею світла,
    аби знайти.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  36. Маркіяна Рай - [ 2017.09.24 16:23 ]
    Засяяла
    Засяяла!
    Дивись, як високо, і як недосяжно.
    Диво!
    Так просто й красиво.
    Дарів цього світу замало, щоб скласти подяку.
    Дарів мого серця...
    Зориться!
    Одна на цілім небі, та їй не самотньо.
    Не згасне.
    Не згасни, хто в ніч цю народжений!
    Іскриться
    Людям у серці.
    В цю ніч збагнути судилось землі незбагненність дива.
    Так тихо й правдиво.
    Як три найзавзятіші, що зі сходу,
    Несіть дари,
    Бо засяяла!
    Дарів мого серця чи вистачить?
    Дивись, як вказує де...
    Зориться.

    07/01/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  37. Артур Сіренко - [ 2017.09.24 02:38 ]
    Поле вестготів
    Я блукаю
    Серед подертого шовку Неба,
    Серед ластовиння
    Кирпатого бешкетника Сонця.
    А моїх волів черлених жене Час-сколот:
    Туди – за обрій чеснот,
    Туди – в жовту, як сніп, Іспанію,
    У Толедо на торжище,
    На забій – на арену,
    Матадору фантасмагорій.
    А ми мандруємо шляхом зоряним
    До моря гнилого соленосного-соледарного:
    Біло, біло, біло – у мішок по жмені їдкій,
    А може ми теж матадори –
    Тільки в минулому,
    У сонячному, неприкаяннаму,
    У шкіряному годиннику вестготів.
    А я все блукаю
    За сонцем услід
    Шукаючи Андалусію-тугу
    Навпіл – шмат війни горожанської,
    Шмат кориди, шмат тачанки
    І вогонь скоростріла –
    Просто осінь – про літо жарке спогади:
    Кожний листок золотий –
    Шматок літа іспанського
    Не в той край занесений,
    Не тим гідальго, але на арену
    Де глядачі сліпі жадають видовища.
    На арену, де Гемінгвей бородатий
    Розкаже тобі кавалок казки
    Про полювання
    Чи то на слонів, чи то на левів зубатих
    Чи то на заброд –
    На волохатих варварів.
    А я все бреду
    Полем жовтим вестготським
    Гішпанським та іберійським
    Сарматом-номадом
    Малюючи автопортрет
    Дивака-гідальго.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  38. Маркіяна Рай - [ 2017.09.23 12:47 ]
    Два міста
    Місто мрій не моїх, місто чужого болю,
    Місто левів і кави, місто надмірної втоми,
    Ти сьогодні подарувало мені занадто багато усмішок і занадто непритаманні для мене ролі,
    Ти вичавило до останньої краплі мою банальну недолю.
    Таких як я сюди віками заносило вітром з поля,
    Місто престижу й недопалків, місто культури і пустомовля.
    Ти колись ще поглинеш мене, коли я позбудусь волі,
    Та зараз мені треба повертатись на захід, щоб встигнути до сонця сходу.
    Бо я не закохана в тебе, місто зустрічей, місто барвистого зброду.
    Я закохана в інше, північніше, чуже. Я маю право!

    Я закохана в тебе, місто моїх недомовленостей,
    Моїх невирішених справ,
    Бо у тебе таке, Рівне, дихання...
    Ти приручило мене, ще коли я не знала про тебе,
    Ще сім епох, сім життів, сім років тому.
    Я сумую, місто, забери мене додому.

    02/01/17


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  39. Маркіяна Рай - [ 2017.09.22 11:32 ]
    Де дві дороги сходяться в одну
    Де дві дороги сходяться в одну,
    Щоби з'єднати заблукалі долі,
    Де вічність і буття настільки кволі,
    Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури -
    Туди злітаються прокинувшись Амури,
    Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
    Вистежують народжених одне для одного,
    Щоб задобрити у собі божка голодного,
    Й якби могли, то зачинили б за собою двері.
    Де й мудреці не мають доброї поради,
    Під місяцем, що медом заливає небо-стелю,
    Призначені побачення коханців у глибинах саду,
    Коли п’янить вже навіть запах винограду.

    Де щільно сплетені із руж тунелі,
    Що й сонце враннішнє їх не проб’є,
    І не прошиє променем яскравим
    Густого плетива одвічних таємниць
    Розмов приватних з присмаком терновим,
    Аж терпне тіло, та не терпне мить.
    Спинися мите! Дай же впитись щастям,
    Допоки милий серцю ще є тут.

    Там тіні двох зливаються в одну,
    Спиваючи із чаші насолоди
    Таку глибинну й незбагненну таїну
    В цілунку пристраснім.
    І погляди зчепились
    Безповоротно, аж втрачаєш глузд.
    Небесна твердь готова впасти в ноги
    Тій, що красою світиться без остороги,
    Марс і венера опускають очі ниць,
    Малюючи направду священну дивовижу,
    Немов одне лице сотворене із двох обличь.

    Там плечі тонкістю кленового листка
    Тремтять від вітру, а чи від знемоги,
    Й жага, немов прочанин, що дороги
    І бездоріжжя сотні літ топтав,
    Шукав, шукав, і врешті віднайшов
    Найсокровеннішу, омріяну святиню,
    Й помер утішений в підніжку власних мар.

    Там пальці переплетені вінками
    Так тісно й солодко, - нікому не віддам!
    Там хтось тремтить, а хтось здається дужим,
    Що часто це вважають за байдужість,
    Насправді ж – дух завмер, щоб не сполохать
    Отого дива, що одне на двох.
    Одні на двох шорсткі і спраглі губи,
    То пломенисті в пристраснім вогні,
    А то вже зовсім зблідлі від отрути
    Безмірних пестощів, що падають долі́,
    Але підносять ввись жагучі, грішні душі.

    Коханню й потопити, й окрилити до снаги,
    Воно як паводок являється стихійно.
    Тримай міцніше, пригортай надійно,
    Стискай в обіймах ласки-боротьби.
    То згодом вже покути і грізьби,
    А поки що люби!
    Люби!
    Люби!

    10/11/16


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. Маркіяна Рай - [ 2017.09.21 12:53 ]
    Кохати мушу
    Не знаю, чи сни мої хоч колись належатимуть тобі,
    Чи очі мої направлять додому твою заблукалу душу,
    Чи тишу ночей, чи мовчанку сердець порушу,
    Та знаю, є те, що робити я просто мушу.
    Я мушу хвилюватись, чи випив ти зранку свій солодкий і теплий чай,
    Ім'я твоє шепотіти, коли перехожі нечемно штовхають у плечі,
    В'язати на зиму для тебе/в шухляду м'які і виключно теплі речі,
    Молитись за тебе (та це у віршах не до речі).
    Я мушу про тебе щодня хоча б трошечки більше знати,
    Бо, знаєш, не можу, я просто не можу тебе не кохати.

    30/11/16


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  41. Вадим Василенко - [ 2017.09.19 10:03 ]
    П’ять днів у серпні
    1
    Пісок огортає тебе шерхким покривалом, і ти прагнеш пірнути, розчинитися, щезнути в ньому, вимкнувши телефон і МР3плеєр, розсипатися і пливти між водою і часом, які чи не єдині зосталися тим, чим були завжди. Пісок огортає тебе шорстким саваном, і поволі ти вимикаєш свідомість, як світло в кімнаті, намагаючися забути про себе, поникнувши в порожнечі, щоби, ніким не поміченим, прокинутися там. Темні кружальця сонця, розрізаного навпіл, мерехтять, як метелики, чорними крильцями, і здається, від шереху лопають скельця, розширюються зіниці. Пісок огортає тебе...
    2
    Усе ж, найважче повірити собі самому, і піймати себе на самообмані не легше, ніж самозізнатися. Та коли ні повірити, ні зізнатися собі не можеш, бачиш: поїзд за вікном ще не зрушив із місця, дарма що завважуєш його в русі, чи відчуваєш: поїзд стоїть, але ти віддаляєшся. Світло зникає: оніміння, осліплення, глухота. Хтось (без обличчя) схиляється над тобою і вимагає квитка.
    3
    Лампа вирізьблює профіль і руки, складені човником, дві зморшки на кутиках уст і нічого з того, що було: ти сидиш, вдивляючись у власне відображення, я – в сутінь.
    4
    І якби не це місто, розведене між мостами, я би повірив, що все завершується там, де починалося, і починається там, де завершилось. І якби не цей колір очей і не відблиск волосся, я би знав напевно, що останній день схожий на перший – у миттєвому погляді, спорадичному жесті, браку слів і тривалості пауз. Але все, все тут таке чуже, таке знайоме, ніби це було так давно, ніби цього не було.
    5
    Діставшись до напівпорожнього вагону, ти закидаєш валізу й вибираєшся на верх, не відчуваючи нічого, крім утоми, зашитої тобі під шкіру. Гул, як у порожній склянці, чи, може, у скляній кулі, куди тебе замкнуто на невизначений, незазначений час, стоїть у вухах, і від нього перехоплює подих. Тоді здається, що ти б’єшся, силкуючись розтрощити високі скляні стіни – головою, ногами, всім тілом налігши, прагнеш перевернути цю склянку чи кулю, але безвихідь надто очевидна, вона неминуча. Ти один у цьому залюдненому поїзді без місця призначення й часу прибуття, хоча за місце на верхній полиці платиш – умовними одиницями або часом, бо за все, скрізь і всім ти платиш. Куля видовжується, як ліхтар, і світло, тремке й синювате просвічує, просвердлює, дірявить тебе, а тіло стає рівно-струнке, легке і шорстке на дотик, ніби вирізане з паперу. Ти нагадуєш собі паперового чоловічка з видовженими ногами й широко розставленими очима: за яку ниточку не потягни – покірний жест і твердий потиск рук, посмішка чи ствердний кивок головою – кому яку ниточку?


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  42. Василь Дениско - [ 2017.09.18 12:39 ]
    * * *
    на розгіллі
    своєї долі
    знайшов
    загублену підкову
    здавалось
    ніби веселку спіймав у долоні…
    і обпився
    п’янкими медами надій
    і молився
    зорі на вечірнім небі
    і ще не здогадувавсь
    про утрати прийдешні…

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (11)


  43. Шон Маклех - [ 2017.09.16 12:26 ]
    Любас мандрагори
    Колишній ватаг флібуст’єрів
    А нині шукач таємного,
    Що кинув ваготу якоря
    Між скель біля селища
    Сіровбраних пастухів-обідранців
    Чи прочан до землі небуття,
    Оселившись у башті-сові
    Запалює свічку
    Самотню, як човен в негоду
    Рибалки мертвого
    І чекає, як дзигар
    Покаже годину тьми найчорнішої,
    Щоб кинути крило лилика
    До ялівцевого трунку.
    Любас мандрагори,
    Чорнокнижник готичних літер
    Видивляється крихітки золота
    У киплячій роторті-гамарні.
    І снять йому герці
    Та шафіри штудерні,
    Вітрила пошарпані вітром
    І таляри дзвінкоголосі.
    Оминають його обитель,
    Його понуру башту
    Оплетену прочитаном –
    Твердиню барона давно загиблого,
    Замок династії давно вимерлої,
    Башту чарівника-лорда
    Селяни у свитах подертих,
    Монахи у чорних рясах,
    Повії в зелених платтях.
    І тільки поет один –
    Філід останній
    З клану законників-брегонів
    Відвідав колись кам’яницю
    Щоб послухати казку
    Чи то понуру легенду
    Про смерть.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  44. Шон Маклех - [ 2017.09.14 01:20 ]
    Мовчазна подружка
    Я живу в кам’яному домі –
    Старому, як напівзабуті спогади
    Про вік кам’яний – важкий,
    Вогню жадаючий,
    Я живу в кам’яному домі –
    Темному, як часи короля Едварда,*
    Холодному, як ольстерський жовтень,
    Високому, як дерев’яна шибениця
    На пагорбі в Тіпперері**
    У часи короля Георга.***
    Я живу в кам’яному домі,
    Що під дощем-дощиськом
    Стоїть і дивиться вікнами-очиськами,
    Банькуватими більмами
    У простір туманний
    Вже не одне століття-жахіття.
    Живу я у цьому домі-кляшторі
    Зі своєю подружкою –
    Коханкою мовчазною
    На ймення Самотність.
    З ким, з ким, а з цією дивною жінкою
    Мені весело:
    Привела гостей-друзів
    До обителі моєї сутінкової:
    Привела Дощ – гомінкого співбесідника,
    Музику невгамовного.
    Вікно прочинивши
    Привела Вітер – філософа мудрого,
    Знавця таємничого, цирульника яблунь.
    Привела Осінь – красуню небачену,
    Що забарвлює кольорами
    Дні нашої сірості епохи занепаду.
    Отож з цими друзями-музиками
    Співаю про тишу,
    Веду розмови веселі
    Мовчанням.

    Примітки:
    * Король Едвард – верховний король Ірландії Едвард Брюс. У 1315 – 1318 роках носив він корону Ірландії та поклав голову за її свободу...
    ** - в графство Тіпперері дорога далека... Для мене особливо. Не тільки для них.
    *** - маю на увазі короля Великобританії Георга ІІІ (1738 – 1820). Нічого особистого – просто історія... Особливо історія 1798 року...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  45. Любов Матузок - [ 2017.09.13 10:06 ]
    ***
    Осінь.
    Про щось особисте
    жаліється дощ.
    Дерева
    жвавими пальцями гілок
    роблять сурдопереклад
    для перехожих.
    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  46. Шон Маклех - [ 2017.09.09 22:35 ]
    Вересове Сонце
    Плями руді на пагорбах Маг Ео* –
    Це сліди вересового Сонця –
    Світила терпкого трунку,
    Що зазирало у вікна замку Грайнне** –
    Королеви Умайлла, королеви піратів,
    Повелительки гострих мечів і міцних рук,
    Королеви вітряних гір святого Патріка,
    Королеви вітрил пошматованих,
    Що плели ми колись з синього льону,
    Та латали віршами й піснями
    Про королів гордих і орачів моря,
    Королеви блукальців та корабельного дерева,
    Що чорніло й тужавіло від солоної вохри.
    Вересове сонце пірнає в піняві хвилі:
    Руде, як наші чуприни,
    Холодне,
    Як останнє «прощай» волоцюги-шибеника
    З мотузкою-линвою на шиї воловій.
    Руде вересове Сонце зазирало в зіниці
    Шаленої Грейс О’Мейллі,
    Що бавила у пошерхлих долонях
    Дитя епохи колючої – руків’я меча.
    Руде вересове Сонце –
    Світило ліщини й форелі,
    Світило гладеньких чаш,
    Тесаних з буку твердого,
    В які наливали ель люди клану О’Флахерті***,
    Світило осінніх квітів і холоду одкровення:
    Нині воно танцює джигу острова Торах,
    Перш ніж втопитися в морі
    Серпокрилих птахів-вигнанців –
    Птахів Залізного Рістарда****...

    Примітки:
    * - У молодості я дуже любив блукати пагорбами Маг Ео ні про що не думаючи....
    ** - А я теж колись зазирав у вікна зруйнованого замку Грайнне, щоправда зовсім не так як Сонце...
    *** - Якщо хтось і цінував в Ірландії гіркий ель, добрий меч та напнуте вітрило, так це вождь клану О’Флахерті - Донал ан Хогайд Флайтбертах.
    **** - Залізним Рістардом в XVI столітті називали XVIII-го лорда Мак Вільяма Йохтара.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  47. Ірина Кулаковська - [ 2017.09.08 01:28 ]
    * * *
    Мчати крізь осінь,
    Рвучи, ніби щільні вологі тенета,
    Її пружне тіло,
    Ламаючи душу, шматуючи одіж
    Дощенту, до шкіри, до ран падолисту.

    Нестися стрімголов світзаочі,
    За край, за виднокруг,
    Щоб зорі з-під колес, як цівки молока,
    Щоб роси од підков горохом врізнобіч,
    Щоб сік густий калиновий з долоні в трави.

    Вдиратися, вломлюватися, ввалюватися
    В глибини осені, в осердя осені,
    У зітканий із мороку й туману тісний кокон осені,
    Де розвихрених крон вже торкнулись багряні сивини,
    А в повітрі бринить ще переклик пролітних птахів.


    Ковтати, обливатись, захлинатися
    Печаллю осені, нудьгою осені.
    Упитися, геть сп'яніти від її самотності,
    Потонути в розквітлому болю її догорання,
    Допоки в жилах лісів ще пульсує кривавиця барв.


    Допоки зими не вистудили наших вуст
    Колючою памороззю порожніх освідчень,
    Мчати крізь пам'ять, нестися крізь пам'ять
    З тобою, попутнику мій вересневий,
    Під цокіт горіхів, дощу тупотання, сердите іржання вітрів.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  48. Маркіяна Рай - [ 2017.09.07 14:13 ]
    Я б порізала осінь, як халву, на великі шматки...
    Я б порізала осінь, як халву, на великі шматки,
    І роздала злиденним: смакуйте, солодка ж!
    У калюжах осінніх, їх безліч, та все ж не знайдете води -
    Скаламучене небо вляглося купками розмоклих хмарин -
    На дверях в перекинуте небо розбита колодка.
    "Лиє, мов із відра, - сказала похмура бабуся, -
    То не краща пора для осушення душ".
    На балконах не вгледиш шнурків ні з таранькою, ані з білизною,
    А прогнози з учора на завтра хіба що приблизні.
    Небо зараз, як очі дворняги Сірка.
    Туманів ріка,
    І струмки молока стікають по нерівній бруківці,
    Напуваючи змучені ноги.
    Каблуками цок-цок, ходять долі, доволі прозорі, та все ж
    Так волого, що й межі добробуту їхнього змиті.
    І прикриті принишклими купами листя обабіч доріг
    Підглядають за зміною днів і ночей керамічні, манірно-лукаві гноми.

    Є в цю осінь й такі, що досі були незнайомими
    (За наступним пересічним дивом простеж).
    Осінь вперше знайомить із листям пожовклим сумних слимаків,
    Виповзають групуючись, творять химерні фігури.
    Їм позаздрити можуть найуміліші парашутисти, де-юре
    Залишаючись дітьми землі, а де-факто, - небес.
    Слимаки в формі сонечка, і хто зна, що їх вабить, можливо цілуються,
    Поцілунком знімають накликаний осінню стрес.
    Перехожі обходять їх боком, чи міряють кроком між цими фігурами відстані,
    І всміхаються, бо розуміють все.

    Сонні душі бредуть по дорогах, що зведені на манівці,
    Кінці їх десь за обрієм зв'язані завжди вузлами подвійними.
    Одинарним не варто, бо для кінців доріг, що надійними
    Не були і не будуть ніколи,
    Найдоречнішим є, мабуть, вузол подвійної вісімки,
    Він чарує в альбомах аерознімків,
    Хоч і звужує всі видноколи.
    "Коли в'яжеш його, - говорила старенька бабуся,
    Що в душі альпіністкою зі знаних часів залишалася, -
    Коли в'яжеш його, не потрібні навіть фіксуючі".
    І пульсуючим стукотом серця збентежена,
    Дивачка бабуся відводила очі вологі убік,
    Бо коханих вершин не підкорювала
    Вже не день, і не рік.

    Знаєш, я б цю осінь як свіжу халву величезним шматком куштувала,
    Не впустила б ні крихти, облизавши ретельно всі пальці.
    А найбільші шматки, наче золот злитки, невеселим й злиденним роздала.
    Я б розмножила осінь яскраву на сірій, зіжмаканій кальці, -
    Хай хоч так, бо блукальців багато, і кожному хочеться щастя.

    "Лиє мов із відра, - сказала похмура бабуся, -
    То не краща пора для осушення душ.
    Та, як маєш сміливості крихту, то правила певні поруш", -
    Усміхнулась дивачка бабуся.

    10/11/16


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  49. Василь Кузан - [ 2017.09.06 18:49 ]
    Стан писання поезії схожий на вільне падіння.
    ***
    Стан писання поезії схожий на вільне падіння.
    Це ніби тебе викинули з літака
    На висоті польоту фантазії.

    Ти знаєш, що у тебе за спиною парашут,
    Знаєш, що ти міг би вистрибнути і самий,
    Що той інстинктивний страх був уже майже подоланий,
    Що тільки підсвідомість тримала тебе прив’язаним до сумнівів…

    Знаєш,
    Що через кілька секунд треба смикнути за кільце,
    Але де
    Воно?

    А неймовірна краса землі наближається на шаленій швидкості.
    Потік повітря збиває дихання,
    Тисне на груди,
    Видушує сльози,
    Паралізує.

    Панічні рухи рук призводять до того,
    Що твоє тіло втрачає рівновагу
    І починає стихійно і безпорадно крутитися,
    Захоплене у полон потоками тепла і тяжіння.

    Раптом твою долоню обпікає металічне кільце,
    Але ти не смикаєш за нього,
    Бо раптом парашут не відкриється.

    Саме у цей момент
    Народжується вірш.

    06.09.17 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (1)


  50. Маріанна Алетея - [ 2017.09.05 18:22 ]
    Осінній палімпсест
    Дощ розриває слова
    Змушує до мовчання,
    Цензуровані почуття
    Замикають між хмарами -
    Мокрим папером.
    Розлізлися клапті
    Не видно тексту.
    Осені палімпсест.
    Що написав колись?
    Краплі дощу,
    Чи сльози упали на лист,
    Який не знайшов адресата.
    Дощ не читає слова
    Кинуті жмутиком листя
    Під ноги.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   92