ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Кримнець
2018.01.24 09:30
Птиці білі: білі личка, крильця,
З Божого плеча – та й над містами –
Ніби зграйка нетель, що в’юниться,
Славить Господа й навіки тане.

Виміряти відстань у безодню
Ви не в силі, птиці, - гиш, гиша!
Стільки до розкаяння сьогодні

Серго Сокольник
2018.01.24 03:13
Маленька сюрреалістична філософська повість ***оригінальний сюжет*** ...зустрічні фари на мить засліпили, та так, що боляче різануло по очах. Біль був таким, що всі пасажири у волонтерському бусі відсахнулись на спинки сидінь і замружили очі. А втім..

Ігор Шоха
2018.01.24 00:25
Тяжко у світі одному.
Та варіанти ще є.
Майже у сіно й солому
кличе до себе додому
щастя таємне моє.

Я ще у тому полоні.
Що то за зілля хмільне!

Наталка Янушевич
2018.01.24 00:19
Тьху! – Леська різко сплюнула, гримнула шваброю об нерівну бетонну підлогу коридора, - аби їм… Тут варто спинити оповідь, бо дієслова й прикметники, які Леська переливала в своєму невеличкому роті майже без пауз, усі ті слова були байстрюками української

Ігор Шоха
2018.01.24 00:12
А на Олімпі є іще боги,
які встають із лівої ноги.
Тоді нікого не чіпай,
а їх осанною вітай,
інакше попадеш у вороги.

***
А на Парнасі є ще право

Василь Кузан
2018.01.23 23:47
Коли тебе немає – холодає
Якось раптово. Пролітає сніг.
Вода у крані замерзає. Раєм
Здається день, коли з тобою біг

Довкола сонця з небом пересохлим,
Що, наче шкіра, сипало луску.
Ми гризли непідйомну груду солі,

Серго Сокольник
2018.01.23 23:03
Тенденційний вірш про головне. Сюрреалізм. Символізм....***

Я сплю. І у нас не карають за сон!..
Цей сон не записано на диктофон.
Його я боюся... Наснилася жуть...
...ну, може, на кухні тобі розкажу...
-у жаби очиська

Мирослав Артимович
2018.01.23 21:25
Ой ці весни і літа,
Осені і зими
Уплітаються в літа,
Що летять незримо.

Народився навесні,
Грівся в лоні літа,
Осінь – любкою мені…

Ірина Вовк
2018.01.23 21:00
У жовтневій театральній афіші Львова вистава «Спогад про Саломею» за авторським сценарієм Романа Горака на Малій сцені заньківчан. Вистава присвячена сторінкам особистого життя відомої на весь світ співачки Соломії Крушельницької. Львову постать Соломії о

Василь Світлий
2018.01.23 20:06
Дивлюся...
Серце обпікає.
І біль вовтузиться весь час.
Чому ? ... Чому ?...
Гнів затихає.
І появляється мій Спас.

Мовчу.

Іван Потьомкін
2018.01.23 19:13
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья

Олександр Сушко
2018.01.23 17:15
Намріялося щастя наяву,
Єпітрахіллю накривав нас равин.
Але в Едем уже не попливу,
Сусіда уподобав теплу гавань.

Чекати Грея кинула Ассоль,
І Пенелопа здиміла з Ітаки.
Я - бита шістка. Є новий король,

Олександр Сушко
2018.01.23 16:52
На війну мені іти не можна.
- Заховайся,- радили жиди.
Повно пришелепків незаможних,
Я ж - поет! У пекло сам іди.

За Дніпром гуркоче, дим, зірниці,
Селюки вриваються в окоп.
Ой, як гарно нині у столиці!

Сергій Гупало
2018.01.23 16:17
Якби я знав: услід за мною йде
Вчорашнє, що осмислене сьогодні!
Мене тоді ні за що і ніде
Не ранили патлаті сни холодні.

У сні – себе та інших пізнаю.
Легесенько, по-ангельськи, літаю.
Там я надумав думоньку свою.

Марія Дем'янюк
2018.01.23 11:47
Місяць сховався у вулик:
ясніє світанок.
Краплі солодких снів
осіли на ганок.
Щоб день новий солодив
наші стишені душі,
місяць медовий всю нічку
просидів на груші...

Домінік Арфіст
2018.01.23 11:39
побічним зором по теплій шкірі
білий кролик лоскоче…
родимки… родові знаки…
ознаки породи…
родинні борги до сплати…
одяг дивних матерій
кольору трави молодої
кольору трави мудрої…

Тамара Ганенко
2018.01.23 07:03
У сірім світі кольори забуто
Зашерхлі губи стиснуті вишневі
І довгі пальці пристрасні жагучі
Обледенілі струни не торкають

Пінисті хвилі котяться у сіре
І контур пісні ледве рожевіє
Закутуюся в золото волосся

Тата Рівна
2018.01.23 00:22
на Барбадосі живуть маленькі й великі боси
дрючать матросів ходять босі товсті боси по Барбадосу
люблять русалок
русалки їм миють коси –
жеруть дорогі екзотики
розводячи босів як котиків
та стиха глузують
із тлустих плішивих босів

Тата Рівна
2018.01.23 00:11
Це місто порожнє без листя та люду.
А лютий лютує – морозить, не йде.
Весна – нігілістка то, мабуть, не буде
Весни цього року – вона не прийде.
Ніщо не виказує сонця чи спеки,
Нема журавлів, та й закоханих – теж.
Птахи ще за морем, ще надто далеко –

Сергій Рожко
2018.01.22 22:40
(R+h)-R =2Rh+h
(«пливи, рибо, пливи…»)
усміхнена риба пливе Сумською,
білява сукня – не встояти, впасти,
з калюжі місяць ерзац лускою
присвічує їй всі можливі пАстки.
а пАсток навколо – до біса й трішки,
бо ж – п’ятниця, вечір і трохи темно,

Ярослав Чорногуз
2018.01.22 22:04
Дорогі друзі! Все ближче і ближче до хвилюючої події мого життя - презентації книжки, про створення якої я мріяв усе своє свідоме творче життя - корони сонетів "Світло кохання", яка побачила світ у чудовому видавництві "Харків. Майдан" наприкінці мину

Олена Багрянцева
2018.01.22 20:22
Як тягне до тебе. Спрацьовує сила магнітна.
Можливо, ти маг, що обізнаний в чакрах і чарах.
Можливо, ти сніг, що очікує хуги у хмарах.
Мене зачакловуєш приязно так і привітно.

Як тепло з тобою. Мов струм пробігає по шкірі.
Можливо, це ковдра пастел

Володимир Бойко
2018.01.22 14:09
Не омину безжального рядка,
Не омину манливої спокуси,
Яка б недоля не була гірка,
Та присуду її я не боюся.

Не попрошу подачки у життя,
Перед лайном не стану на коліна,
Не вичавлю із себе каяття

Олександр Сушко
2018.01.22 13:22
Агов, товариство шановне!
Бон джорно! Парнусем лехайм!
Сьогодні занадто моторний,
В фейсбучний летітиму рай.

Погризти іду графомана,
Відро поначісую бліх.
Вдоволені теща й кохана,

Олена Балера
2018.01.22 11:16
Я знаходжу отруйні думки на життєвій дорозі
І нікуди не можу подіти, з собою несу.
А хотілося подумки жити в осяйнім чертозі
І не сльози з очей витирати, а Божу росу.

У бездушному світі, здається, і серце – заноза.
Таємниця найбільша – це те, що за

Вітер Ночі
2018.01.22 11:09
химера слів
залізне полотно
в сніги пішли
у тьмяне потойбіччя
життя стекло
отруєним вином
і ти ковтаєш
невмирущий відчай

Мирослав Артимович
2018.01.22 10:34
Буяє душа і злітає у вись,
Енергія крил дивовижно нестримна,
З любові до пісні почався колись
Хорально-ліричний політ журавлиний.
Мажорно улиті в мереживо літ
Акорди сердець невгамовних «журавок»
Роз’ятрюють душі, лишаючи слід
На небі пісень у мис

Тамара Ганенко
2018.01.22 08:39
Без тебе без тебе не знаю
Чому так написано білим
Заметано зорями небо
Загублено стежку жадану
Іду навпрошки заметіллю
В снігах порятунку шукаю
У затишку зимно і душно
Шукаю заблудле чи зникле

Ігор Шоха
2018.01.22 05:49
Якщо зоїли раді лайці*,
аби боялися паяци,
і не складуть собі ціни,
то це слони, які і в лавці –
елементарні брехуни.

Вони і білі, і пухнаті,
коли розпушують хвости

Сонце Місяць
2018.01.22 03:09
Ткають геть секунди, що склали нудний день
Кришиш кудись години, чи як повезе
Б’єшся крізь лід на ділянці отій у містечку
Чекаєш на щось чи когось, хто б наставив тебе

Втомлений від загоряння, дощ удома переждеш
Юності й життя ще повно, час нема по

Тата Рівна
2018.01.22 02:26
Коляд-коляд-колядниця,
Чому знов тобі не спиться?
Чому знов?
Віє виє хуртовина
Вітер б’ється, мов рибина,
Утікає час неспинний
Сторчголов.
Всі банальності та рими

Домінік Арфіст
2018.01.21 22:05
а смерть присяде скрєчку життя…
за руку візьме… поцілує в очі…
перелистає сни мої пророчі
і срця переслухає биття…
мене легкого понесе в санчатах
маленького у витертих штанчатах
у рукавицях з татусевих рук
у біле сяйво де нема розлук…

Ярослав Чорногуз
2018.01.21 21:59
Нарешті - холод справжньої зими,
Застигли хвильки снігу шовком білим.
І знову усміхаємося ми,
Здоров`я додає мороз і сили.

І вогнище неонове навкруг
Розсипалось жаринами-вогнями.
Туман затьмарив димом виднокруг

Ярослав Чорногуз
2018.01.21 21:58
Прийди до мене на пуантах,
А зверху ще - у білих бантах,
Яви красу єства хмільного...
І більше з одягу - нічого!

грудень ?525 р. (Від Трипілля) (2017)

Вікторія Торон
2018.01.21 21:15
Здається, у якийсь момент своєї історії українці почали себе комфортно почувати в напівколоніальному існуванні. Їх це стало влаштовувати. Це правда, що як мешканця колонії тебе не поважають, утискають, з тебе глузують, часом карають за спротив, але зате т

Сергій Гупало
2018.01.21 21:03
Ось і у Києві затишшя.
Сидить безхатько на Майдані.
Щоденник пише, долю пише,
А завтра тут він – увостаннє.

Додому кличе не Вкраїна –
Лише лебідонька-дружина.
Така собі ось Чураївна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Лариса Маковей
2018.01.21

Галина Гулієва
2018.01.15

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Любов Лисенко
2018.01.08

Дружня рука
2018.01.03

Біла Марія Біла Марія
2018.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Вален Серц - [ 2018.01.22 23:57 ]
    Ані до чого!..
    Ти трішки помилився – зізнайся!..
    Риба – вона чоловічого роду!..
    А рибалки вдягають штані
    та інші чоловічі принади,
    аби лиш... аби... не
    забути, ким вони були та
    ким – змушені... Наче
    душі не поділені, наче
    над душею твоєю, як і
    над моєю немає
    сонця або ж місяця...
    Відчуваєш себе рибою?..
    А луска, мабуть, затонка!..
    А рибалити ж не навчився,
    друзяко? Й не покличу,
    бо не вивчать ані того,
    ані будь-чого – допоки
    сам не зрозумієш, чого
    ти – анічого – не
    вмієш!..


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  2. Юрій Ерметов - [ 2018.01.22 22:03 ]
    Кажуть...
    Кажуть, що на небі
    усі вершини спрямовані
    донизу...

    Що наша Земля – це
    наче сафарі, а ми,
    її мешканці – люті
    та хижі звірі, яких
    потрібно не убивати,
    а лагідно та обережно
    ловити, а потім,
    довго-предовго,
    нудно й пренудно –
    дресирувати...

    Що там сталось у них,
    в небесах, вже ніхто й
    не згадає, напевно...
    Тільки кажуть, що
    пусто стає у
    небесних чертогах,
    а всі найзапекліші
    битви розгорнуться
    тут, на Землі...

    Не буде пощади
    ні хижим, ні добрим,
    а тільки сама
    спроможність
    до співіснування
    в майбутньому
    все й вирішить
    остаточно!..


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  3. Вален Серц - [ 2018.01.18 21:48 ]
    О, Жінко!..
    Чу!.. Підштовхує думка
    чиясь ніжноока...
    Чи то сумочка її жіночна
    а чи ніжка струнко-
    оголена!..
    Чу!.. І не втерпіти
    мені й – слава Богу!
    Щось бо схоже трішки
    на пісню а чи
    на розлуку – заледь –
    потамовану...

    Так несподівано і
    незнайомо, як
    просинається чисте
    її (а чи моє
    також) бажання –
    просто собі, отак –
    обійматись у
    ритмі жагучого
    танцю, щоб
    на підлозі а
    чи у ліжку – та
    хоч би навстоячки –
    нас, шаленіючи
    чи завмираючи –
    витворяти!

    Жінко, така лиш
    одна, як ти – і
    опівночі і
    при зустрічі щоб
    на усе –
    спроможна...
    Жінко, я хочу,
    аби лиш ти
    одна – знаючи,
    певно, яка ж
    ти – моя, насправді,
    власне – й, дочекавшись
    на сенс, та й –
    спромоглась,
    нарешті... І

    я міг би ловити
    твоє натхнення –
    таємно й смиренно,
    самотньо та,
    у кумедних думках,
    сокровенно –
    отак собі просто...
    Але ж хочу –
    і груди твої і сідниці,
    губи твої та
    найсолодшу водицю
    твою, цілуючи та
    виціловуючи –
    до самого дна –
    ви-дя-ку-ва-ти!..


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  4. Вален Серц - [ 2018.01.18 14:38 ]
    Жінко!..
    Чу!.. Підштовхує думка
    чиясь ніжноока...
    Чу!.. Не втерпіти
    мені й – слава Богу!

    Так несподівано і
    незнайомо, як
    просинається чисте
    бажання – просто
    собі, отак –
    творити!

    Жінко, така лиш
    одна, як ти – і
    спроможна...
    Жінко, я хочу,
    аби лиш ти
    одна – й
    спромоглась...

    Я міг би ловити
    твоє натхнення –
    отак просто...
    А хочу – тобі
    дя-ку-ва-ти!..


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  5. Вален Серц - [ 2018.01.18 00:42 ]
    Собі...
    Я хочу мати вашу притаманність
    собі в кармані... Хочу
    відірваність свою якусь
    єднати
    із життєдайністю вологи
    та відлиги – у
    прихорошенні
    світанків...

    Сьогодні начитався трішки
    я поезії такої, що
    неначе пташка... Дві –
    під білою сорочкою –
    тріпочуть... Безтурботно!

    Та й взагалі, напевно,
    маю
    трішки свята я
    сьогодні –
    собі –
    ось просто так...

    Тож хочу мати притаманність
    вашу, аби на мить
    хоча б її –
    за хвостик упіймати
    та й сховати –
    собі –
    у власний
    потайний карманчик...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  6. Вален Серц - [ 2018.01.17 07:44 ]
    Ескіз
    Мені б лише
    донімувати
    до правди...

    А гарні кралі
    хоч заледве,
    ледве-ледве,
    не досконалі,
    та як усі,
    буває, скажуть:
    "Все, я далі
    не піду, бо більше
    не готова, я ж
    бо, хлопче –
    теж людиною
    є просто..."

    І саме в мить
    оцю тоді
    завчуються мені
    якісь невидимі
    хорали: "Дівчинко,
    скажу, моя,
    ось саме
    зараз ми і
    підійшли –
    до справжніх
    справджень!.."

    "Тож, мабуть,
    я піду, а ти –
    не забувай
    лишень, хоча б,
    ось саме зараз
    так, як є,
    тому що
    це і є, мабуть –
    прощання!.."


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  7. Вален Серц - [ 2018.01.14 15:46 ]
    Очуняла?))
    Так дивно...
    Вибірковість у вишуканості...
    Приспаність щодо злиденності...
    Угода із совістю –
    під приводом знесення...
    Сліпі плями ув чесності
    та байдужість – до жертвеності...
    Небайдужість до "куплених"
    та відраза –
    до правди...
    Чуєте?.. Вибіркова правда...
    Ізольованість – від
    незалежності...
    Наче гнійник, що
    раптово зізнався
    у справжній хворобі...
    Хвороба, що прикидалась
    на вишуканість...
    Вишуканість, що
    вразила своєю неперебірливістю...
    Неперебірливість –
    як смерть для істини...
    Під привидом –
    поетичності!..


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)


  8. Вален Серц - [ 2018.01.13 14:56 ]
    Про справжнє
    Дуже,
    дуже рідко
    стрічаєш кого-небудь,
    із ким би було варто,
    було б гідно
    та й невстидно
    розмовляти...

    Але ж
    хіба у розмовах
    виявляється найголовніше?..
    Хіба ж –
    хоча б у вчинках –
    людина стається
    тією справжньою, як
    під рентгеном?

    Іноді
    дехто заслуговує
    на те, що заслужив...
    Іноді ти
    не розраховуєш
    ані на що!

    Дуже
    рідко стрічаються
    люди, із якими
    хотілось би розмовляти...
    Але ж хіба
    у розмовах – не стається
    справжнє?..


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  9. Василь Степаненко - [ 2018.01.12 07:10 ]
    Тривірші
    ***
    Пахощі нічні
    Вже споліскує роса.
    Усміхнувсь кавун...

    ***
    Блискає й гримить!
    Бачили б як я колись –
    Горобину ніч!

    ***
    Мріють цвіркуни
    Хто кого застукає?
    Тріскотня буття.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  10. Юрій Ерметов - [ 2018.01.11 23:07 ]
    Renaissance
    Ну от, вона і прийшла...
    А я чекав на неї.
    І все життя перед нами.
    І все
    неначе завмерло...

    Ані слова –
    жодної більше думки.
    Лише вигадка, вибрик... і
    видиви!

    Привіт!
    А я... тебе знаю?
    Десь, колись
    у снах,
    під зоряним небом
    або у зимових палацах
    ми із тобою
    стрічались?

    Привіт!
    І все застигло,
    неначе...
    І жодної більше мрії
    та, звісно ж,
    бажання!..

    А я – вже й не знаю.
    Здається,
    що ти мене
    зараз

    також
    чекаєш і...
    зустрічаєш!..

    20.05.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  11. Іван Петров - [ 2018.01.11 16:59 ]
    Мовчання...
    Заколоти мовчань...
    Це щось на кшталт... генетичного?
    Що таке політика, ми
    вже всі, здається, навчились...
    А там, де відсутність політики –
    ось де ґвалт?
    Безапеляційність ВНК,
    НКВС а чи КДБ
    із втаємничістю їх
    спецоперацій?
    За що був повішений
    Івасюк?
    Мовчання – глибоке
    й гнітюче...
    Василь Симоненко, куди
    ти перся
    зі своїми викриттями
    розстріляних
    під Биківнею?
    Мовчання...
    На кожну епоху та
    кожний народ
    знайдеться
    власний путін
    (а чи сталін)
    із власними зневагами
    до відкритості та
    публічності...
    Там, де жорсткий порядок,
    будуть вмирати
    симоненки разом – з
    івасюками!..
    Та кому ж вони потрібні,
    правда?..


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (5)


  12. Василь Степаненко - [ 2018.01.11 12:37 ]
    Тривірші

    ***
    Літо відійшло.
    Я його зустріну там,
    де на мене ждуть.

    ***
    Дятел прилетів.
    Відкорковує гілки.
    Ранок захмелів.

    ***
    Виноград поспів.
    Павутинку відірву –
    І намисто є.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  13. Юрій Ерметов - [ 2018.01.09 10:26 ]
    Вже скоро
    І

    Ні, зло має взяти свою жатву,
    Й кожен – отримати за содіяне...
    Не буває суду без істини,
    По роботі буде й зарплата!..

    Стережіться, капосники,
    Бережіться й праведники...
    Наче утлі кораблики –
    Без жодного пафосу!..

    Надійде всім хвороба,
    Що назветься "божевіллям"!..
    Час прийшов для нової ріллі –
    Виживуть самі тільки... янголи.

    ІІ

    Тримаючись за руки майбутніх зустрічей,
    я стаю наче хоробрим, долаючи спротиви...
    Навіщо мені будуть потрібні якісь нагороди,
    якщо не буде поруч таких, заради яких – варто?

    Виживе лиш один у суцільному сум'ятті,
    а всі решта стануть йому як діти...
    Буде майбутнє з самого лиш чистого світла
    на безмежному просторі нової пам'яті!

    ІІІ

    Наука непотрібна,
    якщо вона без потреби...
    Наука продукує
    самі лиш штучні розуми...
    Не лікує вона хвороб,
    особливо – душевних,
    розмножуючись із безжальністю
    у методиках "зомбі".

    Не може бути знання
    відірваним від правди,
    тож навіть фізичні закони
    змінюються від обурення...
    Накопичуються підсвідомо
    пустоти й прогалини,
    а в критиків затупляться
    навіть найгіркіші отрути.

    Від самого осердя
    хотілось би дивитись,
    не спираючись або
    зловтішаючись...
    Нестримно, наче
    у солодкому танці,
    наближається справжня
    й невідворотня миттєвість!..

    Хто не має честі,
    хто й совісті, звісно, не має,
    той, справді, давно вже
    втратив людську велич...
    Повертаються усі назад
    до стану гнилої глини,
    хто справжню гідність
    проміняв на неміч.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (9)


  14. Шон Маклех - [ 2018.01.08 17:55 ]
    Довершено: Місто Чуми
    Місто
    Де кожен доктор на лелеку схожий –
    Дзьобатий.
    Кожен лікар вбраний у чорне
    Димить сіркою, носить намисто
    Гірке часникове – бо лікар.
    Кожен лікар – лелека.
    Кожен знахар – чаклун.
    Кожен доктор – Фауст –
    Ото ж бо. Бо це місто пошесті.
    Місто, де кожен витягує жереб.
    Жереб – жереп – жер би, та вона
    Чума – нас жере,
    Може я теж щось витягну:
    Щось мені випало:
    Чи то маска чумного доктора,
    Чи то маска Чорного Пса –
    Того, що приходив до Фауста,
    Що видивлявся Nova Stella
    У небі чорному – зірку Lucifer,
    Що віщувала чуму –
    Яка прийшла таки в Місто,
    Що стало Містом Чуми,
    Містом людей-лелек
    Чорногузів,
    Чорновбраних людей-птахів:
    Мелянхляйнів Гіпербореї.
    Три монети для доктора –
    Фаусте, Вам три монети –
    Злоті – три ноти –
    Заграйте на них музику – на сопілці…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (11)


  15. Шон Маклех - [ 2018.01.08 16:30 ]
    Довершено: Місто Темряви
    Щоночі
    Я будую Місто з кавалків темряви
    Початкової – як три горішки у жмені
    Старого картяра Бога -
    Гравця в божевільну рулетку.
    Три горішки з чорним нутром
    Три горішки для попелюшки,
    Що бавиться з попелом у темряві
    (Хтось погасив світло –
    Хтось, а не я, хтось – брудними пальцями),
    Бався, дитя, бався – навіщо нам світло,
    Навіщо сліпим окуляри, навіщо…
    Щоночі
    Я складаю підмурок своєї в’язниці
    З цеглин споконвічної темряви,
    Хтось ходить – дзвенить ключами,
    Поза дверима Всесвіту:
    Я знаю – там нічого крім темряви,
    Але запитую себе – хто там?
    Навіщо він там ходить
    І запирає двері моєї камери
    Тюрми, яку я сам собі вимурував –
    Тюрму Світу Сього – Світу Каїна.

    А десь човен пливе у тьмі –
    Човен жебрачки Венеції,
    А десь мурують готичну вежу –
    У тьмі.
    У тьмі світу сього – вежу своєї свідомості
    Назавжди готичної.

    Місто темряви.
    Немає з нього виходу, бо немає входу –
    Ворота стоять серед міста – ворота в Ніщо.
    Дайте мені цеглину – навпомацки –
    Дайте цеглину старому Каменяру Вільному,
    Я десь згубив свій кутомір і фартух –
    Там, на вулицях міста темряви…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  16. Сонце Місяць - [ 2018.01.05 23:56 ]
    розкоші
     
     
    & ти затишно спиш
    народи переселяються
    річки забудовуються
    звуки пекельнішають
    квадратами концентричними
    ще остигає посуд
    & кран витікає краплями
    & ти собі мариш
    мріючи за легкими віями
    десь полюються звірі
    гільзи дзвенять
    у повітрі розбитім
    каламутна вода тисячами сліз
    реве під опорами
    ракових міст
    його імператорська ницість
    втоплює ложечки
    у найліпшім какао
    й зітхає
    & я кохаюся у краєвидах
    із дахами такими данськіми
    поки ти кохаєшся із
    небожиттями
    крапель пташиних
    під стріхою світу
    крилах із відчуттями
    безмежності
    & жодна реальність
    не відповідна
    супокоєві
    у незбагненних
    розкошах
    снив



    *





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (18)


  17. Артур Сіренко - [ 2018.01.05 02:27 ]
    Жовта ніч
    Все пожовтіло в пітьмі, Лоренцо*,
    Навіть твоя недоречна Венеція
    Анахронізмом дітей лагуни
    Пливе каравелою жовтою
    У Харона спогади човникові.

    Лоренцо! Монети-ґудзики
    На камзол втікача-дожа
    Приший. А сняться аґонії
    У павзах стогону мандолін
    Міста венетів води (Аттіла).

    Лоренцо! Карнавали щурів
    Тих розфарбованих галеонів,
    Що везуть чорний перець
    Любителям смачно поїсти,
    Серед міста дзеркал та паперу:
    А ти кажеш: «Республіка…»

    Лоренцо! Надто часто дожі
    Вінчалися з морем, кидаючи
    У його ненаситну пащеку
    Перстень металу Сонця.
    Тому марно ловити крилатому леву
    Жовту рибу початку.

    Маски носаті – модні після комети,
    Після Нової Зорі, що так сяяла в Небі:
    Селена – подруга Пана, діва Аркадії**
    Гіпаріона та Теї дитя
    Все зафарбовує в жовте (як Геліос гасне):
    Море, обручки, монети, каблучки,
    Ґудзики, дзвони, мерців, церкву, собак,
    Місто і камінь, зуби і пасма, котів і мишей
    І навіть чуму…

    Примітки:
    * - це зовсім не про Лоренцо ді П’єро де Медічі Чудового (Lorenzo di Piero de Medici il Magnifico) (1449 – 1492), це про зовсім іншого Лоренцо, що жив у Венеції. Але не про Лоренцо Пріулі (1489 – 1559) – дожа Венеції. Хоча, може і про нього – хто зна…
    ** - про Аркадію кажуть, що то країна козопасів, але то неправда. Це країна темних пророчих святилищ і людей, що присягаються водою Стіксу.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  18. Рудокоса Схимниця - [ 2018.01.04 18:19 ]
    ***
    Смаглявий пірнальник за черепашками
    Згубив своє узбережжя, збившись зі звичного маршруту –
    Так багато білого піску довкруж,
    Однакового у пекучості укусів вузьких ступень.
    Штиль солоної води не народжує піну,
    Аби закипала раменами, що розсікають блават хвиль.
    Кіприда спить в коралових зарослях, міцно стуливши перламутр мушлі.
    Вона ще діва…
    Береги мережаних панчішок тонким шумовинням
    Облягають мармурову точеність стегна.
    Богиня бажання,
    Велителька ритму,
    Бранка сердечних вистуків.
    Вона вся інкрустована перлами.
    Розшукай її, пірнальнику,
    Визволи з рясної нанизаності кайданок тонкі зап’ястя,
    Пошрамовані незвичною покорою.
    Політ невагомості тіневих переплетінь…
    Ламінарії ковзають шиєю, цілуючи родинку правої чаші з вином.
    Довгі пальці водоростей такі безсоромні.
    Ловцю мушель, злови її сон,
    Розтопи сніжинку,
    Знайди шляхетну перлину. Темно-рожеву.
    … У тебе такі красиві губи…
    Покажи свою вправність.

    29.04.17


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (10)


  19. Шон Маклех - [ 2018.01.01 03:05 ]
    Прозорий попіл
    У жмені своїй
    Затискаю попіл,
    Сію його, як сіють зерна:
    Попіл прозорий.
    Падає він на землю зорану
    (Зоряну),
    Падає він на каміння,
    Падає він на коріння,
    Падає він на води дзеркало,
    Падає він у душі людської безодню
    І проростає вогнем –
    Деревом язикатим, зіллям сонячним –
    Попіл прозорий.
    Збирав його не рік, не два
    Левадами та гленами,
    Торфовищами та долинами,
    Де колись стояли селища
    Диваків-гелів:
    Прочан свого святого острова.
    Збирав я той попіл прозорий,
    Що вікував тут не одне літечко,
    Не одне століттячко
    І не одне тисячоліттячко,
    І зрештою втямив, що попіл – то зерна:
    Тільки прозорі й не видимі,
    Які сіяти тепер мушу:
    Скільки років моїх вистачить:
    Бо попелу того вдосталь:
    Попелу Вітчизни нашої…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  20. Шон Маклех - [ 2017.12.31 16:28 ]
    Вітер помер
    У цьому селищі вітер помер,
    Його поховали під дольменом старим,
    Таким давнім, що навіть Смерть
    Не знає коли його громаджено,
    Коли ці брили тисли на плечі
    Бородатих пастухів-козопасів,
    Що відчинили двері туди – в потойбічне,
    У темне й незнане, тому одвічне.

    Цей вітер міг би вказати
    Шлях безтурботним ластівкам,
    Хитаючи флюгер нашого дивака-часу,
    Чи то подорожнім
    Що вдягнені в пір’я – сіре або біле,
    Не тим, золотим ланцюжком поневолені,
    Іншим, що кидають сей острів зелений
    І летять навмання: дикі гуси.

    Вітер помер
    Його поховали строчма-стоячи
    Як ховали поганців – королів Ірландії,
    На менгірі лускатому
    Вибили-вишкрябали знаками огаму
    Його імення нікому незнане:
    Імення вітру-волоцюги
    Злого й недоброго опівнічного.

    У цьому селищі,
    Що стоїть над могилою вітру
    Лишилися одні копачі картоплі
    З очима кольору черствого хліба,
    З руками пошерхлими наче земля привидів,
    Земля торфу й вересу,
    Земля незачесана, патлата й нечемна,
    Земля, яку втомилися люди топтати,
    Селище, де помер вітер…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  21. Олена Малєєва - [ 2017.12.31 12:45 ]
    В одну ріку не входять двічі
    В одну ріку не входять двічі.
    І навіть тоді, коли ти вже в ній.
    Одначе ріка постійно інша,
    І ти просто пливеш, бо яка різниця?
    Шукати броди у інших, незвіданих, ріках
    Не так цікаво, як знаходити нові відтінки синього.
    І тонути в знайомих, нестерпно рідних водах.
    Не шукати порятунки...
    Не пускати чужинців гатити греблі.
    Тут роботи непахане поле,
    Себто, бездонна ріка.
    Твій світ залишається тут, навіть коли ріка вкривається кригою.
    І ти ковзаєш на ковзанах по поверхні, танцюєш свій танок...
    Відшліфовані рухи, бездоганні стрибки!
    Або навіть і там, під кригою, де немає навіть ополонки, аби вдихнути на повні груди,
    Навіть і там ти вдома.
    І немає різниці, ти Хопей, чи Русалонька.
    Це твоя ріка і твої береги.
    Тримайся їх. Не виходь за межі.
    Це стихія.
    Або виходь і не скигли, терпи.
    Бо ріка - це ти, розливайся, наповнюйся, впадай у моря, бережи витоки, шукай підземні канали для своїх вод, але, дивись, не змілій.
    Не змілій.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Вовк - [ 2017.12.31 11:27 ]
    "Душа запрагла свята…"
    Душа запрагла свята… Дихає морозом
    ніч у середмісті Львова.
    Біг сторіч у Колісниці Часу. Подих свіч
    у мерехтінні вікон. Гама кольорова
    людських життів і доль. Старим обо́зом
    зникає в сутінках печаль тяжких утрат…

    …І, наче Немовля в підніжжі Божих Врат,
    чекає Рік Новий на крок у бутність –
    звістити світові свою присутність,
    обвіяти своїм благим теплом
    оголені дерева і дахи промерзлих хат,
    старі людські обличчя і дати їм ковток
    живий води… Мерщій ходім,
    мерщій біжім сюди,
    де Дух Різдва малює дарчі скрині –
    ми всі щасливі будемо віднині,
    бо тріпотить на Дереві Листок
    нових іще несходжених призначень,
    листок нових освідчень і освячень –
    блаженний Лист на вітрі тріпотить, -
    а Колісниця Часу знай летить
    по кригах зламаних і стужах безталанних –
    Зима, мов пава, в хаті загостить
    між пампухів, малих дітей, соломи –
    і тане тінь виснажливої втоми,
    і вже малює Новорічна мить
    те Немовля у променях осанни
    і в утворі Божественної Брами
    двох срібних о́ленів у пущах первозданних!

    …Сп’янілий Дух Різдва...

    …Так спрагло дзвони б’ють…



    Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом". - Львів,2017.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  23. Сергій Гупало - [ 2017.12.30 18:55 ]
    ЩЕ ОДИН БЛАЗЕНЬ?
    Напевно. нічого робити Юрію Ерметову...
    Ось що він опублікував сьогодні!

    Віч-на-віч
    Шановна громадо ПМ!
    Маю невеличке проханька, але, звісно, це лише за Вашої доброї згоди!..
    Нижче я подаю перелік осіб, які чомусь здаються мені "фейковими"... І якщо хто-небудь (окрім них самих) бачив хоча б одного (з них) вживу, у обличчя, озвіться, будь ласка!

    1. Ігор Шоха
    2. Олександр Олехо
    3. Володимир Бойко
    4. Микола Дудар
    5. Сергій Гупало

    Найцікавіший серед них останній, оскільки весь час кричить, що дуже боїться "фейків" й блокує будь-кого із неприємними для нього коментарями!..

    Плііізз!..
    Зі. А, іще – 6. Кристіан Грей.



    НЕШАНОВНИЙ ЮРІЮ! ВИ ШУКАЄТЕ ПРОБЛЕМИ НА СВОЮ ГОЛОВУ?


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (3)


  24. Сонце Місяць - [ 2017.12.30 04:38 ]
    memo
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
    Десь між обрієм & краєм вікна готель Каліфорнія, хибна вивіска, твій погляд сковзає безборонно, інколи сусіди валяться зі свого верхнього поверху, все шукає або знаходить причастя.

    Квіти всіх пурпурів пломеніли, розкидалися, розкладалися, гаровим смородом шовкового дрантя, тонами знекровленого листя, в розкоші, з розпачу. Риби злітали ~ виблискували вологими сапфірами крил над лагідним & божевільним морем, яке билося у вікна, просочувалося, полум’я рожевіло випадково згортаючи спалахи у пелюстки-обійми.

    Гаптовані ультрасиніми блискавками & безстидністю, ми перейдемося маленьким театром і відчинимо рипучу скриньку із невідомим сумлінням, за стінами будинку привидів, щасливим, неввічливим. Далі є.

    Народження Смерті & Народження




     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  25. Юрій Ерметов - [ 2017.12.28 21:34 ]
    Думка
    треба, треба, треба...
    тільки, тільки, тільки...
    варто, варто, варто...
    думати, думати, думати...

    одна моя знайома сказала, що треба мовчати, аби щастя твоє не вкрали...
    я із нею не погодився, звісно, але для неї, можливо, так і справді краще...

    а ще я думаю, що коли я думаю, то щось змінюється не тільки в мені...
    просто до такої сили (думки) іще потрібно дійти...
    просто одного разу потрібно пройти увесь шлях
    від того, що ти вважаєш правильним,
    до того, що робиш...
    і якщо цей шлях ти пройдеш увесь до кінця, тобто станеш справжнім,
    то думки твої також стануть частиною реальності...

    а вчинки або хоча б слова стануть потрібними
    не тільки тобі, але й тим,
    хто також вважає...

    це я говорю для того або для тих,
    хто іще не бажає
    думати.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  26. Ірина Вовк - [ 2017.12.27 12:16 ]
    Весільна: випікання короваю
    Окраєць щастя, скибочку-цілушку,
    Що милостиво потрапляє в руки,
    Відкину гордо – я ж бо не служебка!..
    Собі ж залишу солі повну жменю -
    Нехай погіркне те солодке щастя,
    Нехай печуть, та не черствіють рани –
    Бо в істинного щастя присмак терну,
    Зате тоді воно вже не окраєць,
    Не скибочка, а пишна паляниця –
    Її я вистраждала, нею причащуся:
    Я не зарібниця, я в Долі – Господиня!
    «…А у тії печі
    золотії плечі,
    а срібнії крила,
    щоб нам коровай гнітила»…

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом.2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  27. Юрій Ерметов - [ 2017.12.26 23:31 ]
    Або-або
    Я б не сказав, що я жорстокий...
    Від найменших чужих страждань
    в мені щось здригається в серці...
    І я вже про це не можу не!..

    Це один із вагомих факторів,
    що визначають суть людини...
    Не страждання, а як людина
    їх зносить... І чи змінюється?..

    Але люди, що байдужі або навіть
    зловтішно сприймають чужі
    страждання, для мене за межами
    співчуття. Це нелюди!


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  28. Артур Сіренко - [ 2017.12.26 00:55 ]
    Там, за териконами
    Там, за териконами – джаз,
    Постмодернова музика,
    Саксофон сірого дня –
    Такого ж сірого, як і мої берци,
    Від пилу і бруду нескінченних днів
    (Довершеність).

    Там, за териконами – блюз,
    Блюз без сезону: не осінній,
    Не літній, не весняний,
    І не зимовий навіть:
    Блюз нескінченних доріг,
    Яких не пройти, не здолати,
    І навіть не проповзти,
    І не плазувати – про:
    Блюз.

    Так, за териконами – пустка:
    Порожнеча, якої немає,
    Ніщо, якого не було, не є,
    І не буде – Небуття.
    Там. Де музику грає
    Джазмен бородатий
    Білий, як сніг на чорному.
    Там – пустка.

    Там, за териконами –
    Спогади. Про неіснуюче.
    Там, де матерія
    Міряє часопростір –
    Карма. Там, за териконами –
    Сансара.
    Босоногий Сітхартха
    Кидає мені в долоні
    Вервечку хвилин позичених.
    Тільки я не ловлю – бо затиснув
    Пальцями металеву іграшку.
    Холодну. Сансара.

    Там, за териконами –
    Заперечення
    Всіх істин моїх кольорових.
    Барабан виграє
    Все туж мелодію
    Барабан джазмена Бога
    (Він вміє тримати ритм).
    Там, за териконами – Смерть.
    Там просто батьківщина моя розстріляна,
    Там.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  29. Іван Потьомкін - [ 2017.12.25 20:02 ]
    З Езопового голосу
    Дерево рубав побіля річки чоловік.
    І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
    Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
    «Ой, що ж мені теперечки робить?
    Вона ж у мене одна в господі!»-
    Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
    Раптом з води Меркурій вирина
    І простяга невдасі золоту сокиру.
    «Бери та більш не лементуй»
    «Це не моя. Що нею можна тут робить?»
    «А ця ось, срібна, не твоя?»
    «Ні, не моя. Шукай на дні залізну!»
    «Ну, якщо так, тоді бери всі три».
    На радощах біжить той чоловік в село
    І по дорозі всім оповіда свою пригоду.
    Тільки скінчив – сусід метикуватий
    Ноги на плечі та й подавсь на річку.
    Кинув сокиру в воду і кричить:
    «Ну, хто ж зарадить лихові моєму?!»
    З’явивсь Меркурій і золоту трима сокиру.
    «Моя!» – кричить той чоловік.
    «Ні, не твоя,- на те йому Меркурій. –
    А за брехню розплачуйся сокирою!»

    P.S.
    Хто в радники брехню собі узяв,
    Позбудеться й того, що мав.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  30. Юрій Ерметов - [ 2017.12.25 14:25 ]
    Герої
    Герої не вмирають!
    Якби смерть
    ставала присудом
    для кращих,
    то що ж тоді
    робити
    із гіршими?..

    Герої не вмирають!
    Не вмирають й
    вбивці?.. Ні,
    вони –
    зігнивають...

    Герої не вмирають,
    а – повертаються!..


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2017.12.24 18:36 ]
    "Празькі мотиви"
    Годинник на ратуші Праги б’є дванадцяту.
    Середньовічна Ма́ла Стра́на та Карлів Міст поруч неї
    оживлені, як мурашник.
    Голівки вертепу життя кивають чо́лами на кожен удар – ми є… ми є...
    Ми теж є… Ми – з Дерева Роду листя розвинуте,
    чашею цілющого травня переповнене…
    Прапра́внуки Адама та Єви – житимем, як і жили…

    - Смерте, Смерте, а йди-но собі на куп’я-болота,
    де кури не піють, де люди не ходять, де наш глас не заходить…
    Тут тобі не ходити, білого тіла не в’ялити,
    з косою не чатувати, буйноцвіття не вкорочати,
    лицарів духа у часі розвою не зупиняти…

    … бо будемо гнати–и–и… громадою божою
    із вселенської світлої хати…

    Собор Святого Віта ударить: «ars lónga»… привітаймо життя!
    Собор Святого Юра підхопить і вознесе: привітаймо-о-о!
    Людину, Богом сотворену, і працю рук її розкрилену
    в середчассі минулому, теперішньому та майбутньому
    пелюстками-листками барвінку вічнозеленого увінчаймо-о-о…

    Нам – бути.
    Червонорутне зілля уже розквітло для нас.
    Поза простір і час – нам бути!
    Не минути ні краплі з лавини образ.
    Попри простір і час – нам бути!
    Не минути ні риски з довершених нас – не минути…

    Обертається колом Земля… Але ми – залишаємось.
    Лише в часі, як маски з вертепу життя… обертаємось!..

    Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  32. Артур Сіренко - [ 2017.12.19 01:35 ]
    Плаття Евтерпи
    Чомусь погляд сумний
    У цього трамваю з номером
    Десять.
    Я плутаю місто
    Зі старою книгою:
    Намагаюсь місто читати,
    Намагаюсь блукати книгою,
    Намагаюсь бути текстом,
    Намагаюсь визирати у вікно метафор.
    Прикро: міста на рівнинах мурують.
    Прикро: книги пишуть знічев’я,
    Чорнилом.
    Прикро.
    Евтерпа ходить у чорній сукні,
    Плащ свій (теж кольорів невеселих)
    Подарувала опудалу.
    Епоха сумних комедій,
    Епоха трагедій кумедних,
    Затискаю в руках клубок
    Ниток:
    Той самий, що колись дарувала
    Аріадна Теcею,
    Від лабіринту лишилась
    Купа каміння,
    Навіть меч той зітлів –
    Той, яким Мінотавра дірявили,
    Перетворився на купорос,
    А клубок
    Ниток
    Все такий. І нитки тонкі.
    І не рвуться. І тягнуться.
    У нескінченність сріблясту.
    Ти мала б людей веселити,
    Ти –
    Дівчина, вбрана нині у чорне.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  33. Артур Сіренко - [ 2017.12.15 14:19 ]
    Блукання сумної Ерато
    Час – кульгавий жебрак
    З торбою – Всесвітом,
    З торбою – Простором,
    З торбою, де ховаємось ми
    Разом з тією Порожнечею –
    Нескінченністю.
    Всі сидимо біля вікна
    За склом якого одна чорнота
    І жодної голки світла
    Для ока сліпого, для шкіри
    чутливої
    (Люди-безхатьки бачать шкірою)
    Крила комах
    Ти збираєш, Ерато,
    Замість квітів прозорих
    У букети синього Неба
    (Нам літати, їй плакати,
    Нам падати, їй плакати,
    Нам помирати, їй плакати
    Завжди).
    Люди шукають знаки,
    Що писані давнім шрифтом
    На крилах птахів,
    На панцирах черепах
    (Повільних панцерників)
    А горах Еллади
    У кам’яній хатці
    Досі живуть люди
    Які вірять,
    Які просто впевнені,
    Що Гомер був зрячим.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  34. Лариса Пугачук - [ 2017.12.14 14:39 ]
    Мелодія
    з марева пухнастої ніжності
    висотати радість тонку
    і з неї вив'язувати тепло
    згорнувшись клубочком щастя

    вагітність любов'ю
    простір заповнює тихо
    маревом пухнастої ніжності

    14.12.2017


    Рейтинги: Народний 0 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (20)


  35. Артур Сіренко - [ 2017.12.11 21:33 ]
    Збирач горіхів
    Я збираю горіхи,
    Які падають з дерева,
    Що намальоване на стіні
    Мого кострубатого сну.
    Я кладу до кожної жмені
    Дітей горбатого катеринщика –
    Таких сумних, як грудневий світанок –
    Три горіхи з шкаралупою
    Кольору зимового неба –
    Сього бородатого старця –
    Чорнокнижника Собачої Зірки.
    Я кладу у теплі долоні
    Замурзаної попелюшки,
    Що міняла свої плаття подерті
    На сліди сонячних зайчиків –
    Три горіхи з тьмяною шкаралупою
    Кольору травневого нечуйвітра
    (Грай, вітре, грай
    Пісню босоногих бузьків:
    Чорногузів міста крейди
    І поцяткованих писарів).
    Я збираю горіхи
    Тверді, як віра алхіміка
    У збіговисько готичних літер
    Книги, яку продали в Венеції
    За шматки металу блискучого.
    Я збираю горіхи,
    Що падають з намальованого дерева
    І дарую їх дітям,
    Які ніколи не народяться,
    Які бавляться потойбічними іграшками,
    Незримими ведмедиками
    Снів моїх волохатих.
    А ці горіхи все падають
    На бруківку покручених вулиць
    Міста, де ніхто не живе,
    Навіть той катеринщик,
    Що співає псалми апостола горобців,
    Навіть він
    У цьому місті чужий –
    Перехожий.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  36. Олександр Сушко - [ 2017.12.11 07:53 ]
    Темрява
    Глибочінь

    Іду в офензиву.
    Маркітні песиголовці
    Здирають шагрань зі своїх думок.

    Кучуру тут немає місця:
    Його шия не пристосована до вирла,
    Гнеться, ламається.

    Йому б втекти у бакай,
    Шубовснути у столезову осоку…
    Не встиг. Рак накинув зашморг,

    А щука затягнула петлю.
    Вечоріє. Цьвохнув лилик.
    Мавка розклепила око.

    Качур мертвий.
    Щука доїдає голову. Рак учепився в пір’я,
    Перебирає клешнями.

    Чорнобог плескає в долоні:
    Сполом до ранку вони повечеряють,
    Залишиться кістяк.

    Він упаде на піщане дно.
    Марена зробить в ньому кубло.
    Чигатиме на самицю,

    Яку прищуватий юнак
    Зловив на хробака ще позавчора.
    Амнезія. Катарсис. Пробудження…

    листопад 2017р.


    Рейтинги: Народний 4 (5.44) | "Майстерень" 4 (5.44)
    Коментарі: (6)


  37. Сонце Місяць - [ 2017.12.11 06:28 ]
    Сигарети vs. Цигарки
     
    Примітивний такий наїв
    чиркати запальничкою
    черкати рядки за
    стійкою будь-яким
    час у відставку
    ранкова злива
    стерті кути
    розплетене сяйво
    кривих цигаркових
    & як недоля
    хай буде
    дим


    *

    Час від часу знайтись у
    сподівано захаращених
    апартаментах
    вийти на півгодини
    вернутись до тями
    через рік вірогідно
    жорсткість
    ступор &

    Немудро мандруючи
    обдертими лавами
    транспорту шурхіт
    розтерті відтінки
    перехожих
    північні тунелі
    пляшкове скло
    переходи від-до
    вени афектно різані
    гіпнотичні
    перетини міст

    Трощити ламати
    відразливо крихко
    святкувати загибель
    речей
    якимсь терпким днем
    невиразних дахів у
    вуличну синь
    присмерк зібгану
    пристрасть скраю
    постелі смерть

    Обіймаючи


    *

    Сигаретами цигарками
    ретушована пара
    кавова на сходинках
    кроки у люстрах
    ще погляд
    спокусливий локон
    підмалювавши усмішку
    па прощальне
    зірками розшита сукня

    Пані Знада, ніжним
    із поглядів
    мовою сновидінь
    етерність
    натяк & начеб
    знавіснілому
    світу
    всупереч

    Кохана.









    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  38. Шон Маклех - [ 2017.12.02 22:11 ]
    Господар дому сього
    Господар дому сього
    Ніколи не запалював свічки:
    Серед темряви пантрував
    Скарби краси нетутешньої.
    Господар дому сього
    Не продавав нічого й нікому,
    Тільки купляв – це – нетлінне.
    І зачиняв у скрині
    В домі, де завжди було холодно,
    Де завжди в димарях було порожньо,
    Навіть для сажотруса-вітриська,
    Навіть для холодних вогників-потерчат,
    Навіть для них.
    Господар дому сього
    Читав у темряві:
    Книги, що писані в повітрі,
    На чорних сторінках ночі замість паперу.
    Господар дому сього
    Йшов, повертався,
    Шукаючи непотрібне й незриме,
    Ніколи не грівся біля язиків полум’я
    (Бо навіщо?),
    Сміявся з важкості золота,
    Малював холодом,
    Не зазирав у дзеркало.
    Хтось може й бачив
    Обличчя його бліде,
    Але не оцьому домі
    Вічної темряви...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  39. Шон Маклех - [ 2017.12.02 21:33 ]
    Довершено: Місто Голосу
    Так незвично бачити Фавна
    З флейтою кумедних слів,
    Фавна, що бігає вулицями Міста
    Босоногих пасторів-козопасів,
    Не Міста Мефістофеля й Фауста,
    А Міста Голосу й Фавна.

    Так кумедно – споглядати Фавна –
    Пана з ногами волохатими,
    Клишоногого козлорога-танцюриста,
    Що співає пісню радощів
    Лісового квіткового Еросу
    Серед Міста Голосу –
    Міста дзвінких трамваїв –
    Залізноколесокрутів.

    Місто, що висить голосами в повітрі –
    Місто тендітної радості:
    Кіфар та оголених тіл:
    Беріз-німфоманок та крамниць-пегасів
    (Якщо летіти, то в небо)
    (Там, де звуки Галактики)
    (Де панфлейта вічності)
    Місто білявих скрипок –
    Місто мітів та звуків Меркурія
    І тракійського Аполло –
    Ліхтарника нетутешнього,
    Не егейського, не атоського,
    Не лідійського,
    Навіть не лесбійського:
    Він теж соромився одягу
    Наче Аркадій-жрець.
    Музика. Муза. Ерато.
    Дайте його перейти
    По вулиці Міста Голосу
    Зі своєю кіфарою
    Мимо розбитих глечиків
    Остракізму.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  40. Леся Геник - [ 2017.12.02 09:46 ]
    Грішна
    Так, Боже, я грішна.
    Бо думаю, що комусь ліпше за мене.
    Бо думаю, що комусь легше
    і болить менше за моє.
    І хоч знаю, що це не так, та продовжую
    далі думати про це.
    А тим часом з мого черепа виростає чорний дуб,
    а на його гіллі розпускається тільки сухе листя.
    Я думаю, що полию та й листя зазеленіє.
    А воно від кожного найдрібнішого подиху вітру
    опадає.
    Хоч полито добре, аж вода дзюркотом
    тече по моїх скронях.
    А спинившись на загаті горла,
    буйно проривається до душі,
    кожного разу затоплюючи її по вінця.
    Але це добре, бо тоді там
    вимирають малі гаденята,
    котрі кожний день підкидає світ.
    Після того потопу стаю чистіша,
    хапаю в руки сокиру
    і йду рубати дуба.
    Череп болить, кістки скрегочуть...
    Проте коріння вперто тягнеться до серця.
    І... перемагає...
    І знову свідомість сковує тугими лещатами уїдливих думок,
    що комусь є ліпше, як мені.
    Що мені є найгірше.
    А з кровоточливого кореня надрізаного дуба
    зачинає рости вже двійко молодих дубків,
    на гіллі яких розпускається
    сухе, непритомне листя.
    Так, Боже, я грішна.

    10.11.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (2)


  41. Олександра Христич - [ 2017.11.30 15:47 ]
    Книга Еклезіястова
    Мудрість Соломона - подарунок Бога,
    Написав пісень він тисячу і п'ять.
    Скласти приповісти ще тоді мав змогу,
    Бажану отримав з неба благодать.

    Мав розумне серце, довгі роки правив,
    В Ізраїлі збудував найкращий храм.
    В сьомий мІсяць освятив, Ієгову славив,
    В сьомий місяць завжди свято кущів там.

    Символом живої Церкви для народу
    Став храм Соломона з тих пір на землі.
    Праведний суддя, Давида син по роду,
    Мав благословiння на діла земні.

    Розуміть просив добро і зло, молився,
    Дав Господь ще більше - честь, багато літ.
    Наділив скарбами. З часом він змінився,
    Вже й жінок примножив, блуд, у серці лід.

    Рахував він їх на сотні, мов, пізнають Бога,
    Кланялись царівни ідолам своїм.
    Гірко помилився, інша вже дорога,
    Елеонські капища їм, золотим.

    Темряву і світло хотів поєднати,
    Сумніви з'явились, чи існує Бог.
    Так багато мав і так багато втратив,
    Стільки був у радості, настав час тривог.

    Зрозумів, що зникли чистота і святість,
    Тягар не звільнило щире каяття.
    Він з натхнення Господа злишив нам кладезь
    Книгу Еклезіястову про життя.

    Мудрий не хвалися мудрістю своєю,
    Не хвались багатий скарбом повсякчас,
    Сильний теж помовч про силу, бо стезею
    Всіх веде Господь, Світло Він для нас.

    21112017
    ДФНЙ


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  42. Олександра Христич - [ 2017.11.28 17:04 ]
    Десять пелюсток
    Ти бачиш щось чудове, надзвичайне,
    Недавно це було твоє життя.
    Не має змоги з'ясувати тайну,
    Чому так сталось і не має вороття.

    Стоїть біля воріт вже охорона,
    Там Ангели, блищить сліпучий меч.
    Згрішили вдвох, Святого заборона,
    Попереду дорога сварок, колотнеч.

    Можливості для грішників знайшлися,
    Любов, Надія, Віра, Каяття.
    На себе взяв Син Божий гріх всіх інших,
    Щоб нам тепер продовжилось життя.

    Боліло тільки Батькові та Сину,
    Тож розірвалось серце у Христа.
    Мерзоти чаша випита полином,
    "По волі Божій" - змочені уста.

    Бо не давали втратити свідомість
    Скаліченому тілу попервах.
    "Звершилось" - чулось вже натомість,
    Відновлена людина у правах.

    Ту жертву на хресті приніс Месія,
    Своє життя віддав за людство Син.
    Коли гріхи нести уже несила,
    Молись, він милість виявить Один.

    Загляне в душу світлий ніжний промінь,
    Проллється Слово краплями води.
    Тоді й повернеться давнішній спомин,
    Дитинство чисте зможе відродить.

    Душа знайде гармонію у світлі,
    І спокій, втрачений з гріхом.
    Поверненню зрадіють непомітні
    Небесні Ангели гуртом.

    Коваль роздмухує вогонь, робота,
    Дивись, тремтливих десять пелюсток.
    Четверта, скажуть, заповідь - cубота
    Скрижалі кам'яні і цей листок.

    19112017
    ДФНЙ

    Адам і Єва накликали на себе гнів Божий.
    Відразу після падіння людини були послані
    святі ангели охороняти дерево життя.
    Цих ангелів оточували блискучі, немов вогненні мечі,
    промені світла.
    Ніхто з родини Адама не міг наблизитися до дерева життя,
    щоб покуштувати його плодів.

    Едемський сад ще довго перебував на землі після того,
    як людина була вигнана з його меж.
    Занепалий людський рід міг ще довгий час
    дивитися на святу батьківщину,
    доступ до якої охоронявся херувимами.

    Євангліє від св Матвія 27. 48
    'А один із них зараз побіг і взяв губку
    та, оцтом її наповнивши, настромив на
    тростину й давав Йому пити'

    Розп'ятому давали оцет, щоб не млів.



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  43. Анна Віталія Палій - [ 2017.11.26 17:57 ]
    Парадокси любови. Час
    1. Радість – у дні моїм.
    Темрява згущується до світання.
    Приймаю твою темряву, о часе!
    Заради світла.

    2. Не йтиму проти часу,
    шукаючи щасливих доріг у минулому.
    Не обганятиму часу,
    щоби не втратити можливостей нинішнього.
    Іду із часом ні, не за руку, –
    дотиком серця і розуму.
    Іду з ним через біль
    болем.

    3. Не поєднані руками, –
    поєднані поглядом.
    Не поєднані поглядом, –
    поєднані простором.
    Не поєднані простором, –
    поєднані часом.
    Не поєднані часом, –
    поєднані Богом
    у любов.

    4. Не розділить уже
    ні час, ні простір,
    бо у дусі ми
    поєдналися
    чистотою.

    5. Пелюстками долонь
    тримаю твоє нестаріюче лице.
    Зістарилось?
    Керуючий часом
    обирає відповідність.

    6. Твій час – потребою радості
    моєї.
    Мій час – потребою відречення
    твого.
    Яка ж невідповідна відповідність.

    7. У долонях мого серця – ти,
    у долонях твого серця – я.
    І так до безконечності.
    На завершенні безконечності –
    Бог.
    До Нього мільярд часів – мить.

    8. Щаслива вічність –
    то висока Любов,
    яку винесли із Землі.
    15. 05. 2016 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  44. Олександр Ткачук - [ 2017.11.26 14:41 ]
    Вірити
    Два листочка кружляють свій танець
    то піднімаючи угору по вітряних сходинках в надії
    то падаючи вниз разом з краплинами холодного дощу
    Збиваючись з ритму та інколи забуваючи мелодію

    Один з них зелений та усміхнений
    Інша з темно червоними крапельками які розсипані мов перлини

    Які вони були тоді?

    Тремтіли від близькості
    Насолоджувалися осінню, снігом та хмарами
    Так особливо хмарами які пролітали над ними
    Непевно та боязко

    І всі ті миті та безмежна краса навколо
    Так легко на всі груди...
    І навіть потім та беззупинно...
    Наспівуючи свій мотив майже щоранку

    До речі,
    Як там він починається?
    З лівої чи з правої?
    І чи треба дивитись в очі та вірити
    В неймовірність їх.


    Рейтинги: Народний -- (4.79) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  45. Шон Маклех - [ 2017.11.26 13:28 ]
    Довершено: Місто Юрби
    Місто-мурашник, місто рудих тарганів,
    Де стіни вулиць будуються з однакових тіл,
    Де замість бруківки сліди важких чобіт,
    Де замість вікон мільйони відкритих очей,
    Де замість автомобілів істоти, істоти, істоти,
    І замість дротів емоції – ненависті і жадання
    Хліба й видовищ. Не місто, а вир – лап і голів,
    У цьому місті люблять театр-видовище,
    Для цього посеред юрмища теслі майструють
    Теслі тешуть, цвяхують ешафот дерев’яний.
    Будуть там грати вистави – вистави ножа й металу,
    Вистави нових емоцій – вистави великих змін.
    Для кого слава на мить, для кого влада назавжди,
    Для кого наркотик емоцій, для кого нитки маріонеток,
    Тільки вистава та сама – постійно, тільки все те саме
    Повторюється: вистава вохри й ножа, але байдуже,
    Це Місто Юрби. Тут закони диктує Плутон
    Писарю-нумізмату з папірусом жовтим,
    Що погризений тарганами – тими,
    Що живуть в голові, яку носять на плаху паяци:
    Сьогодні і завтра, в неділю нероб і в будні сірі,
    Бо юрбі треба свята – щоденно –
    Свято ножа і вохри рудої, тої що зрошує
    Землю і дерево, тої, якою кроплять юрбу
    В ім’я юрби.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  46. Олександра Христич - [ 2017.11.26 02:05 ]
    Маленька бджілка
    Творець з полегшенням зітхнув і посміхнувся,
    Була робота добре зроблена, як слід.
    Аж ось внизу на дереві листок схитнувся,
    Диявол вже чекав чогось на свій обід.

    Підступність сатани змінила плани Божі,
    Небесне воїнство змінило кольори.
    Хто вірив Господу, мав одяг білий, гожий,
    У князя темряви зачорнені яри.

    В гармонії могла прожити пара вічно,
    Росло в саду з плодами дерево життя.
    Обом їм додавало літ та сили звично,
    Кохалися, плекали світлі почуття.

    Еденський сад такий омріяний, далекий,
    На жаль, щасливі дні минули назавжди.
    Чи стишились над плавнями лелеки ?
    В дорозі спраглим не дісталося води.

    Ось так і ми шукаємо те - краще,
    Едену вже нема. Чи знаємо ми це ?
    Мабуть що ні, бо все шукаєм нащось,
    Й ховаємо чомусь розгублено лице.

    Любов, ідилія в раю, Адам і Єва
    Цей цінний скарб не втримали, не зберегли,
    Серед жінок вона єдина королева,
    Всі інші - смертні це гріхами довели.

    У вихорі добра и зла марніє жінка,
    Еден, гармонія, кохання, щастя, рай,
    Як марево та сон, може колись ... Маленька бджілко
    Свій мед гіркий допоки ще є час збирай.

    19.11.2017
    ДФНЙ


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  47. Ірина Вовк - [ 2017.11.24 16:22 ]
    Акростих із квіткою орхідеї
    З-надою
    Л-еліяно
    А-роматом
    Т-ендітних
    О-рхідей
    У-поваю
    С-миренно
    Ти – моє
    А-нгелятко!




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  48. Наталка Янушевич - [ 2017.11.23 23:39 ]
    Листопад
    Цей місяць по шию вгрузає в ночі,
    Його світанки - як немічний хворий,
    Бліді, худі, сірі.
    Його смак - у вогкості туманів
    чи прілого горіхового листя.
    Його подих - тоненький промінь,
    Старий спогад про життя,
    В якому було літо, прянощі та зорі.
    Цей місяць сторониться людей,
    Мов пропащий самотній дивак,
    Який не вміє як слід
    Трусонути легким снігом,
    Влаштувати веселе свято,
    Додавши людям трохи сили.
    Але серед усього цього занепаду
    Поміж голих стовбурів,
    Поміж бетонних коробок,
    Поміж пекучого холоду
    Обличчя людей починають сяяти
    Зсередини, як ліхтарі.
    І це завмирання
    Здається навіть доречним,
    Бо тоді добре видно,
    Як мені світять люди.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  49. Ярина Боярська - [ 2017.11.22 23:17 ]
    За що?
    І знову крик
    Заповз у душу
    Беззвучний..
    Так болючий,
    Ти чуєш їх -
    Серця всіх невмирущих,
    Що сотнею злягли
    За просто так.

    Вони кричать
    Аж серце крає.
    Люди схаменіться.
    Невже усе було даремно?
    Невже забули
    Той майдан,
    Де всі стояли за майбутнє?

    Тепер забились у комірки,
    А мати плаче:
    Боже, ну за що?
    Чому його?

    А стало краще?
    За що було убито
    Стільки душ?
    Відправлено туди
    Майбутнього вождя,
    А може просто батька.

    Мамо, за що помер наш тато?
    У відповідь мовчанка,
    А горло здавлює обіда
    І дусить так, що сил нема,
    А перед очима та картина
    Як пуля серце пробива.
    Ну і за що? За просто так.
    22.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Леся Геник - [ 2017.11.22 20:41 ]
    Я буду говорити до тебе віршами…
    Я буду говорити до тебе віршами...
    Буду кричати мовчанням, закутим помежи рядками...
    Почуй... Почуй мене... Почуй!
    Бо мені болить так само, як тобі!
    Бо в нас однакова мука на двох.
    Бо в нас одне печальне небо на дві душі!
    І одна заслабла осінь...
    А ти й не підозрюєш...
    А ти й не припускаєш,
    уперто ховаючись від мене
    під наметами своїх чорних хмар.
    За безсиллям сірих мурів, на яких викарбувана
    твоя палка любов до світу,
    твоя невимовна любов до життя.
    Саме така, що звила колюче гніздо і в моїх грудях!
    Саме така, що воркує одинокою сивою голубкою в моєму серці!
    Саме така...
    Благаю тебе, відчуй...
    Благаю тебе, прочитай...
    Бо дощ із твоєї хмари падає і мені на голову.
    Бо й мої плечі обдряпані сухим колючим гіллям осені.
    Тієї осені, котра не має чим прикрити свою боліючу наготу,
    і безпорадно тулиться до наших віршів,
    як до останньої надії -
    надії на своє спасіння...

    5.11.17 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (12)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   92