ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2021.09.24 06:00
Минає рік, що не позначив
Себе чомусь іще ніяк,
Хоч я очікував терпляче
І бід, і радощів атак.
Але і сонячні, й туманні
Минали дні навперемін, –
Лише тривожне виглядання
Чогось лишалося без змін.

Іван Потьомкін
2021.09.23 20:45
Поки спите ви,
Стану осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспів

Євген Федчук
2021.09.23 20:10
Прибіг Данилко очі аж горять,
Навколо мами дзиґою кружляє,
Напевно, дуже хоче щось сказать,
А мама все уваги не звертає.
Не втримавсь врешті, голосно спитав:
- А знаєш, мамо, де з Андрієм були?
- Не знаю, синку, - одізвалась та.
- Ми у гайок над рі

Сергій Гупало
2021.09.23 19:22
Гомонять: « Гей Василь*…» А про мене – одна глухота.
Я невчасний – і носа не встигнув задерти.
Ще пливтиме селом, як ікона, і правда свята,
Ще зернини її усміхнуться в полові і дерті.

Тут Полісся, утомлене здавна, постійно сумне.
І супроти оцьог

Галина Кучеренко
2021.09.23 15:56
У Печерах святих праотці спочивають смиренно,
Зберігаючи землю, в якій свій закінчили шлях.
Не тягніть зі століть в політичне багно сьогодення
Їх увічнений спокій. Не знатиме ладу душа,
Що збиткує їх тлін на служіння злочинцям і скверни…
Застережень

Ігор Шоха
2021.09.23 15:14
Ніяке уособлює велике,
узяте напрокат... але на вік
і особливо, як себе навіки
увічнити уміє чоловік.

***
Нікому не щастило на віку
як першій леді космосу і шуму

Тетяна Левицька
2021.09.23 11:41
Ховає осінь в темну тогу
змарнілий обрій самоти.
Ти знаєш дещо, більше тОго
я б не змогла розповісти.

Не дочитав оповідання,
а зупинився на тире.
На півдорозі сподівання

Петро Скоропис
2021.09.23 11:24
Це вірші про те, як лежать на землі камені,
пересічні камені, половина яких не бачить сонця,
прості камені сірого кольору,
прості камені, камені без епітафій.

Камені, що приймають наш поступ,
білі під сонцем, а поночі – камені
подібні до великих о

Віктор Кучерук
2021.09.23 06:01
Сипнули клени листям поріділим
І тихий шурхіт тишу налякав,
Коли воно журливо затремтіло
На стеблах рано обважнілих трав.
Тіснилося, формуючись у килим
Холодний, різнобарвний і м’який, –
Суцільно покривало навіть схили
І в отвір проникало будь-яки

Олександр Сушко
2021.09.22 17:03
Під клобуком - темінь, у душі - черва,
За амвоном - пляшка недогону.
Втік Христос, а Матір Божа ледь жива -
Лавра у чортячому полоні.

Тут живе ненависть, тут - гніздо гріха,
Чорна лють до рідної країни.
Сіє смуту й розбрат патріарх-пахан,

Валентин Ліпчинський
2021.09.22 13:24
Шукаю дівчину-коханку,
Хоча б на ніч одну,
Шукаю з вечора до ранку,
Не знаю, чи знайду.

А навкруги дівчат багато -
Красивих, молодих,
Вони лиш пробують літати -

Володимир Бойко
2021.09.22 09:56
Краще голий король, ніж голе королівство. Краще Леся Українка, ніж Генадій Москаль. Краще Іван Заєць, ніж Павло Вовк. Краще файна кава, ніж паскудний Кива. Краще ЛГБТ, ніж КГБ. Краще ДБР, ніж ДНР. Краще бути забрьоханим, ніж забреханим.

Іван Потьомкін
2021.09.22 09:02
А діти виростуть.
От тільки б нам не старіть.
Щоб дівчина,
Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
Не кинула, мов докір:
«Дядьку...»
Аби дружина наніч не сказала:
«А пам’ятаєш?..»

Віктор Кучерук
2021.09.22 08:08
Хрусне гілка, тукне дятел,
Зникне сойка завчасу, –
Доокола стільки свята,
Що з душі зникає сум.
У березовому гаї
Під ногами пружний мох, –
Серед віт пташа співає
Спозарана аж за двох.

Олександр Сушко
2021.09.22 02:46
Грушо! Прийшла пора
Всохнути. Чи не так?
З бивня слона - тура,
З тебе - крихкий штурпак.

Грушо! Моя рідня! Родиш із року в рік...
Вперше твій плід підняв прадід мій - січовик.

Ярослав Чорногуз
2021.09.21 23:46
Народ вкраїнський схильний до краси,
І радо помагав своєму пану --
Аристократу духу, не тирану
Перетворить на казку ці ліси,

Гаї, діброви, схили кам’янисті,
І річку Кам’янку, раніш — Багно,
Постало диво справжнє тут, воно --

Ігор Герасименко
2021.09.21 20:29
Борей за вікнами шумів
з Ямалу молодим шаманом.
А я тривожним і сумним
тремтів. Цього було замало:

скажені закружляли джини,
і джипів завищали шини –
зламалась українця мужність.

Віталій Білець
2021.09.21 17:49
Как дивен вечер в час осенний,
В окно стучится тишина…
Ручьем грядущих сновидений
Плывет обманчиво Луна.
Я эту тишь всем сердцем слышу,
И вновь рассказываю ей,
Как звезды сеются на крышу
Судьбы изменчивой моей.

Ігор Деркач
2021.09.21 11:16
Слухаю дощ ніччю німою
капає крапає накрапає
знаю
знущається
зі скупою сльозою
прощається
зі мною
вересень безповоротно

Олена Музичук
2021.09.21 11:07
Як там у тебе?
у мене й досі
небо як небо
осінь як осінь
бабине літо
нас оминає
і не чекає
танок сюїти

Олександр Сушко
2021.09.21 10:30
Не люблю мусонів. От пасати -
Те що треба, бо приносять мир.
Проти ночі краще не писати,
Бо до ранку буде хай Бог ми.

А якщо наважився - тримайся!
Не кажи, що не попереджав:
Від любовних сліз не буде спасу,

Віктор Кучерук
2021.09.21 10:17
Золотяться потроху дерева
І рудіють навкіл бур’яни, –
Затуманились дні вересневі
Та заглибились ночі у сни.
Віддаляється, меншає, гине,
Мов надія на щастя, тепло
І, на жаль, відчувається нині,
Як все більше холоне чоло.

Олександр Сушко
2021.09.21 00:44
Розум та мудрість кардинально відрізняються одне від одного. Якщо перше - це вміння складати два плюс два, то друге - це вміння не брати в борг оті два плюс два, навіть якщо дуже потрібно. А тепер порахуймо: скільки у нашій державі людей розумних, а скі

Микола Дудар
2021.09.20 20:57
Казковий день усім потрібен
Не кожен, знай, знаходить місце
…Чому мовчиш, мій любий вітре?
Якщо вже так, присядь на східце

Торкнись мене, мого обличчя
Мій настрій - твій, любязність спільна
Вгадай, чого собі я зичу?..

Дума Козак
2021.09.20 15:56
Ніч оксамитова погляд лохиновий
вперла у купу руїн.
Тихо… Укутаний в саван сатиновий,
сумно тече часоплин…
Місяць-сновида у сутінок плетиві
склепом небесним пливе.
Скрипка кленова, як вирок поетові,
душу бере за живе…

Микола Дудар
2021.09.20 14:32
Вибір без вибору об одинадцятій
Знижка на світло - підлі приємності
Втомлені хитрощі втомлені "працею"
Геть із життя набридли взаємності
Знижка не родичка знижка це капості
Кістка у горлі ох і видовище
Я розповім вам про ваші незграбності
Лише ко

Олександр Сушко
2021.09.20 10:31
Вмерли звуки, запахи, прасвітло,
А ще вчора з музою на мітлах
Облітали сполом парадиз.

Ані манівців, доріг- стежинок...
Отже, надійшов фінал, спочинок
В ямі, повній мертв'яків та гільз.

Ігор Деркач
2021.09.20 10:19
А на імперії зла
оперували орла –
шию пришили дволику
як у пуйла...
та на осла
що не поший, то велике.

***

Володимир Бойко
2021.09.20 02:01
Карл у Клари украв окуляри,
Клара у Карла украла лорнет,
Потім продала його за доляри
Й виклала відео в Інтернет.

Микола Дудар
2021.09.19 20:32
І хто оце узяв і заманив…
Запитую себе самого вкотре
Чому не я? І чим я завинив
І як же я без тебе, люба Мотре?…

Хіба піти й забутись поміж трав
Злягти разом із ними у покоси
Хіба не ти казала "Боже збав..."

Євген Федчук
2021.09.19 19:36
Сьогодні урок не звичайний у нас.
Минулого разу домовились з вами,
Що ви розпитаєте тата і маму,
В книжках пошукаєте, знайдете час
І кожен розкаже легенду про квіти,
Яку йому, врешті, удасться знайти.
А, щоб цікавіше дійти до мети
(Бо ж квітів й ле

Сергій Губерначук
2021.09.19 13:23
Я чую вас, кому потрібні вірші,
летючі фрази й дози антитез.
Без нас, поетів, наступає тиша
на кожен ваш поступливий протез.

І я не в Бога, просто є печалі,
які людина вимушено жде,
йдучи півколом злої пекторалі,

Олександр Сушко
2021.09.19 11:48
Голі скелі...вітер...зимно...
Сажа і біда на крилах.
Бач, у небі - хмара диму?
Це гніздо моє згоріло.

Під горою - орча варта,
Кат, сокира гостра, плаха...
Людолови-москалята

Ігор Деркач
2021.09.19 10:22
А персоналії нон ґрата,
які із владою на «ти»,
минають ґрати
і по блату
займають вигідні пости.

***
А у нашій історії авторів – тьма,

Володимир Бойко
2021.09.19 10:20
Перестав матюкатися і йому відібрало мову. Лизав задницю начальству і спіймав облизня. Занедужав на морську хворобу і залишив по собі мокре місце. Обмочився і підмочив репутацію. Вистрибнув зі штанів і був покараний за порушення дрес-коду.

Руслан Лиськов
2021.09.18 22:37
Вони ночами йшли через пустелю,
Віслюк, дві постаті і на руках Дитя.
Здавалось, що не буде вороття
До тихого, спокійного життя,
А вічно буде ніч, пісок і скелі.

Як підіймалось сонце, то вони
Ховались у печери й порожнини.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Марія Артамонова
2021.09.11

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Алекс Міс
2021.07.31

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14

Конрад Ренегат
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Іван Потьомкін - [ 2021.09.23 20:29 ]
    Шалом
    Поки спите ви,
    Стану осінніми світаннями.
    На травах порозкладую мільярди сувенірів.
    Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
    Підкину ще жарину в парків багаття
    І заспанії канни на руки площ подам.
    А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
    День заспіва над містом свій трудовий псалом,
    Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
    «Шалом!»



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  2. Іван Потьомкін - [ 2021.09.22 09:02 ]
    ***

    ...А діти виростуть.
    От тільки б нам не старіть.
    Щоб дівчина,
    Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
    Не кинула, мов докір:
    «Дядьку...»
    Аби дружина наніч не сказала:
    «А пам’ятаєш?..»
    ...А діти виростуть.
    От тільки б якомога довше
    Із ними друзями лишатись.
    Щоб їхні друзі нашими були.



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  3. Шон Маклех - [ 2021.09.18 00:18 ]
    Свято руїн
    Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
    Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
    У холодних струмках сутінок Ренесансу
    У ніч оксамитову лелечину й лохинову
    Перед святом руїн.
    Ми – поети забутого «вчора».
    Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,
    Не замок камінний, а башту – голкою в хмари,
    Напишу на блакитному небі пісню самотніх,
    Підберіть до неї мелодію на скрипці кленовій
    Королівства зелених каменів Тір Еоган,
    Хочу випити солоне холодне вино Лох-Фойл
    Бо я теж трохи з клану Мак Лохлайнн –
    Так кричали мені лебеді – білі як сніг,
    Дзвеніли мені золотим ланцюжком на лапах.
    Завтра свято руїн! Привітайте мене останнього
    Мешканця цього пустища – порожнечі кульгавого часу.
    На скрипці кленовій замість мене зіграє вітер –
    Серце моє сповнить холодом Істини,
    Псалом проспіває кланам майбутнього,
    Феніям камінної долі прийдешнього.
    Дочасно. На руїнах моїх надій.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  4. Іван Потьомкін - [ 2021.09.17 09:30 ]
    Пошук
    І пішов він розшукувать
    Долі своєї початок,
    Та забув, що треба робить це неспішно,
    І стомивсь, і присів на узбіччі.
    І тоді наче хтось прошептав:
    «А що як пошукать кінець долі?»
    Підвівся.
    Став навшпиньки.
    Бачить –
    Котить хлопчик на нього
    Втричі більшу за себе зорю.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  5. Ігор Герасименко - [ 2021.09.15 12:10 ]
    Трислів’я 21-25
    21
    Осінь. Оси – босі

    22
    Осою гасаю красою, кусаю

    23
    А жінка і зірка, і жилка

    24
    Зірка?.. – Дірка!.. Гірко…

    25
    Маємо мальви – маяки-маятники

    15.09.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  6. Іван Потьомкін - [ 2021.09.14 22:19 ]
    Юдей духово

    Відтоді, як з ночов кленових
    Мене життя закинуло в цей світ,
    Не пригадаю дядька Хведося
    Без стружок та олівця за вухом.
    Теслею був знаний
    Дядько на Канівщину всю.
    А в Грищенцях
    Його вважали ще й диваком.
    Не пив і не палив.
    Цуравсь ікон і церкви.
    Штундою був дядько і говорив мені:
    «Повсюди, Бог, Іванку.
    Повсюди Його око».
    По роботі дядько допізна читав.
    В селі бібліотеки не було,
    І він в суботу вирушав до Канева.
    З книжками заходив до перукаря Арона.
    Сказати б, нелегального в юдеїв ребе.
    Про що годинами вони там говорили,
    Я здогадавсь уже в Єрусалимі,
    Коли занурився у Книгу Книг...
    ...Двом характерникам було про що погомоніть.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  7. Іван Потьомкін - [ 2021.09.14 08:08 ]
    ***

    Не мертвими приходять в сни мої рідні.
    «Якже рясно родять яблуні твої, –
    Кажуть щоразу мати. –
    А яблука – так найсмачніші».
    Сестра Онила дорікає:
    »Щось ти запишався, брате,
    Минаєш наші Грищенці.
    «А ти вже, мабуть, героїня...»
    «Ні, другий орден маю.
    Онукам віддала на забавку.
    Не перед телятами ж
    Удосвіта в них хизуватись».
    ...І тільки баба Ганна не заходять в сни.
    Може, тому, що їм віддав останній поцілунок.
    Грудку землі сухої кинув на труну.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  8. Іра Буцяк - [ 2021.09.09 16:23 ]
    Давно відомо: всі битви заздалегідь програні
    Давно відомо: всі битви заздалегідь програні
    А особливо – битва з собою…
    Ця найпекельніша битва можливостей
    І неможливостей – тебе…
    І найбільша мужність – бачити,
    Що ти все більше гаснеш:
    з кожним втраченим шансом,
    З кожним дощем липневого ранку,
    З кожним засушеним букетиком:
    Від друзів, на пам'ять…
    Залишаються
    Слова
    Сліди
    Світло з прихилених дверей спогадів
    Інших – про тебе.
    Вони ходили тобою як в’юнкою дорогою
    Вони блукали тобою,
    Продирались хащами твого болю і страху
    І врешті вийшли кудись туди,
    Де підхилені двері світяться
    Краплинками липневого дощу,
    Прозорим словом,
    Невловимим посміхом
    І – такою палючою присутністю…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Іван Потьомкін - [ 2021.09.09 09:58 ]
    ***

    А як роки візьмуть мене попідруки
    І на Нево захочуть повести,
    Аби востаннє, немов Моше-рабейну,
    Оглянув я і виднокруги, і прийдешнє,
    Ми сядемо й помовчимо зазвичай,
    То перш, ніж встати і сказати: «З Богом!»
    Спитаю я своїх проводирів:
    «А щось нове відкриється мені?
    Чи вдалині набачу те, що бачу й нині?»
    І як обоє по-роденівськи похиляться в задумі,
    Щоб перервати негостинну тишу,
    Скажу рокам:
    «А знаєте що, хлопці,
    Поки ще ноги носять,
    Зійдімо на Чернечу гору!..
    Бо ж завинив я перед рідним краєм,
    Що стільки літ лиш думаю про нього...
    Та й Кобзареві не віддав останню шану».
    Цікаво б знати,
    Чи згодяться на це мої проводирі?



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  10. Тата Рівна - [ 2021.09.05 15:51 ]
    Моцарту Себястьяна Швайкерта у Львові
    пам‘ятник у камзолі
    міг би бути доречним
    на думку усіх сведущих
    культурного коду адептів

    міг би стояти у місті
    красивим великим знаком
    фалічно-музичним знаком
    причетності до культур
    красивим як — дім культури
    красивим як псевдоквартали
    якихось помпезних будинків
    де зараз сидять —
    профспілка
    бюро шоурум
    та собес

    майбуть
    міг би бути доречним
    але зробили без

    жахливі позбавлені люди
    чеснот і можливо цноти
    і точно без профосвіти —
    їх гнати б у шию та —
    сьогодні керують світом
    антихристи (без профосвіти)
    і ставлять свої ідеї
    на площах хороших міст
    де пахне накопана кава
    заварена правильно кава
    й неправильно теж заварена
    своїм ароматом п‘янить
    і листя кленове опале
    у лиця інтелігентні
    підірване вітром ніби
    класична соната — летить

    а тут їм поставили нащось —
    напевно оті що й Подолу
    втулили велике та чорне
    дуже страшне оте —
    цей пам‘ятник — без інструмента
    без кучерів —
    без камзолу —
    вам кожна дрібна дитина
    розкаже —
    це ж — просто змова
    це точно велика змова
    убити у нас красу
    красу красу красу
    убити у душах наших
    на наших прегарних площах
    позбавлених майже зовсім естетики та краси
    естетики та краси
    у наших містах прадавніх
    що знали часи і кращі
    усе чим вони пишались
    а будуть тепер конати від сорому та страждань

    бо хто вам таке дозволив
    а їм хто таке дозволив
    той пам’ятник без камзолу
    у соціум наш нести
    зробіть нам — милого пана
    наївного ніжного пана
    щоб личко було чудовим
    щоб — скрипка — і розлітались
    як пташечки нотні листи
    щоб скрипка в руках — тендітних
    щоб — банти на туфлях ладних
    щоб все як в людей порядних
    на площах порядних міст

    бо ми як візьмемо вила
    та всиплемо на хвіст солі

    а пам‘ятник без камзолу
    стоїть і дивується наче —
    епоха пройшла та вийшла
    давно через інший хід
    модерн залишився в тому
    минулому вже столітті
    і виклики зовсім інші
    несе кожна мить нова
    а хтось ще ламає списи
    а дехто ще пише вірші
    про дике своє суспільство
    поламане на дрова
    побите мов хвора псяка
    порепане від ілюзій
    відірване від контекстів
    які — учорашній день

    їм мало дядьків у шапках
    у довгих плащах та шубах
    і піших — і на коні
    їм мало фальшивих історій
    сентиментальних історій
    альтернативних історій

    цей пам’ятник музиканту
    у місті однім хорошім
    говорить
    що ні?...


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  11. Артур Сіренко - [ 2021.09.02 23:39 ]
    Ладнати вітрило
    У високій вежі людських сподівань
    Налий мені в чашу срібну –
    Блискучу, як зорі посліплі –
    Білі як смуток по тризні, по требі
    У ніч над горою Кайлас,
    Чорного трунку гіркого
    Налий! Терпсіхоро!
    У кров мою бузинову,
    Трунку порожнього степу,
    Де вітер-опришок полиновий
    І сіль на устах. І на рану від кулі.
    По краплі.
    Налий мені в чашу з тавром Мінотавра
    У світі мигдалю гіркого як Час. Наш.
    Ладнаю вітрило:
    Сіре, бо льон відсинів, відчорнів:
    Плисти по мертвим морям,
    Камінь втопити – там, де безодня,
    Блукати в пошуках білого цвіту
    Дерева, що віщує печаль навесні,
    А наразі, на полі куріпок
    На полі моєї журби
    Сонях розстріляно,
    Сонях, що Сонцю вклонився
    Розстріляно кулями –
    Важкими як якір, гіркими як сон
    Під дірявим човном
    На березі озера чаплі.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  12. Іван Потьомкін - [ 2021.08.31 09:11 ]
    Найкраща з молитов моїх


    Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі.
    Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
    Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
    По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
    Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
    Як реквієм невтішний старечі голоси зняли...
    Церкви і синагоги оминаю.
    В собори заглядаю лиш туристом.
    Молюсь щоранку на івриті.
    Щоправда, на відміну од праведних юдеїв,
    Молюсь на самоті.
    Без свідків.
    А головне – без посередників.
    Себто тих, хто титул речника Господнього прибрав собі.
    Навіть із любим рабі Нахманом просто зійшов би
    На котрийсь із пагорбів
    І мовчки випростав би в небо руки.
    То, сподіваюсь, була б найкраща з молитов моїх.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  13. Артур Сіренко - [ 2021.08.25 17:50 ]
    Плавання кам'яних хмар
    Міста мов човни кам’яні
    Дрейфують у бік Вавилону.
    Минуле нагадує: бриз небокараю
    Вітрила наповнював важкістю
    І гнав кораблі кам’яні до заграв,
    Де скрипки зі снігу (зі сміху)
    Співали про келих важкий золотий:
    Отой,
    Що все мимо, все мимо (обабіч)
    Проносив Господь
    До пори і до часу (бо сам же просив).
    А нині громадище (ні, корабель)
    Чи може то хмара цеглин,
    Чи то лабіринт – печерок з жарівками,
    Що на вітрилах (таких же камінних)
    Несуть сині хвилі (як небо)
    Прямісінько в гавань Мардука –
    До воріт Вавилону, де жреці навісні
    Торгують майбутнім: покрадений час
    На терези. І за безцінь.
    А від ока до ока хмари пливуть:
    Теж кам’яні, бо забракло води
    Навіть в уяві. Лишається мармур
    Для хмар і богині Іштар:
    Ідола з брили звільнити
    І розтрощити чоло на дорозі –
    На бруківці зачовганій
    Міста п’яного. Не мрій.
    Просто не мрій. Бо вже досить.
    Мрій.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  14. Артур Сіренко - [ 2021.08.19 23:29 ]
    Солодкий дощ
    Руде і чуже Сонце
    Зазирає крізь краплі дощу –
    Ми ковтаємо їх як вино –
    Хмільний трунок острова лаврів,
    Черлений, наче остання заграва,
    Густий, як епоха мальованих глеків.
    Це вино дарують нам хмари –
    Нетутешні білі прибульці
    Народжені кам’яними глеками –
    Чашами гір Неповернення –
    Montibus Excelsis de Non-reditus
    (Бо навіщо?)
    А Сонце чуже
    Намагається збудувати веселку
    Між солодкими краплями,
    Змурувати її зі струн-променів –
    Посмішку Іриди-вісниці:
    Дочки Тавманта, сестри Гарпії.
    Під тою веселкою
    Збудують собі домівку
    Рудоволосі перевертні –
    Жінки хвостаті,
    Що необачним мрійникам вкорочують віку.
    Якщо, звісно, Сонце створить веселку:
    Бо краплі надто солодкі,
    Надто п’янкі і надто чужі –
    Для країв то наших – полинових,
    Де все гірке споконвіку. Все.
    Життя навіть…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  15. Іван Потьомкін - [ 2021.08.18 12:00 ]
    Поміж на завтра й на сьогодні
    Якщо похилий вік і похилив мене
    То це над тим, що відкладалося на завтра.
    Тепер силкуюся перетягти його в сьогодні.
    А це не теж, що перетягувать в змаганнях линву...
    ...Такий собі урок для тих,
    Хто мріяв про спокійну старість.
    Урок, який мало кому вдалося вивчить.
    Отак і підемо на той світ із «незадовільно»,
    Бо ставимо ж самі ми собі оцінку,
    А не хтось там інший.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  16. Артур Сіренко - [ 2021.08.08 02:01 ]
    Провулки
    Серед вулиць пізнього літа,
    У лабіринтах провулків торішньої меланхолії
    Гальмую автомобілі вчорашнього дня:
    Сірого, наче небо Ісландії мрій,
    Я – комедіант ненаписаної вистави
    Про електрика з міста Турина
    На ймення Крамола
    Та його чорну качку і сусідку –
    Карооку швачку подертого на клаптики Неба.
    Серед вулиць невдахи серпня –
    Невизначеного, як недостигле яблуко
    Елегій, що писав Авель
    Годую котів смугастих алегорій Софокла:
    Сиром, з якого зроблений Місяць – той самий,
    Що висів над хатою Джона Кітса –
    Моряка каравели «Елегія».
    Серед вулиць останньої спеки
    Міста, в якому зроду не садили каштанів –
    Гірких, як полин, кінських, як річка Гіпаніс
    Фарбую рогаті тролейбуси
    Чи то плаття канцеляристок
    У колір горобиного сну.
    Завітав у крамницю Джордано –
    Там сова міряє черевики,
    Зайшов у шинок дрімоти –
    Там останню надію міняють на крейцери
    Срібні - з профілем Франца.
    Срібні, як ніч. Срібні, як кулі,
    Які набивав у важкий «Сміт-Вессон»
    Коли я відстрілював вурдалаків
    У ніч, напередодні осені.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  17. Тата Рівна - [ 2021.08.05 16:27 ]
    шлях поета
    ти вимучуєш тексти ніби народжуєш мертвих людей
    вони оживають коли ти уже не маєш на це надії
    ти не віриш у безкорисливість жодних ідей
    як і у справжність нарощених вій
    вуст набряклих затиснених у обценьки фатуму — індивідуальних його аспектів та точок зору
    на цій планеті насправді не так багато справжнього —
    небо
    море
    теплі херсонські помідори
    голос совісті
    голосіння моменту
    ледь чутні схлипування з вікон та сцен —
    театральні історії —
    це реальність яка суща
    це реальність яка щем

    ти народжуєш мертвих дітей допиваючи за кожним безкінечну заїжджену каву (насправді сухе вино)
    і —
    щоб не знати майбутнього
    виїдаєш ущент всю кавову гущу

    автанділ не приїде — батько твоїх віршів
    закутий довіку в тигровій шкурі
    врешті у кожного діалогу свій довгий курний шлях
    який часто веде не туди

    ти народжуєш мертвих і оживляєш їх
    за допомогою живої води

    хто ж залишиться управляти часом? хто прийде сюди по тобі—
    в пустельну тишу вицвілу пастель?
    чи мертвонароджені зомбі-діти які виходять зі скель
    додаючи сарказму і почуттів знебарвленим снам
    які йменують бутністю й сьогоденням

    ти втрачаєш зв‘язок зі світом котрий виштовхує самий лише смог
    автанділ не приїде — ти приречена на монолог
    безкінечний холодний нудний пустий як дзбан
    за добою нова доба за добою нова доба
    і ніяких змін
    і ніяких нових тем
    і щоночі одне й те саме вар’єте
    у твоїй голові
    до світанку до перших відблисків
    сонцекрику
    порожнеча твоя відчутна та многолика
    дотикова пальпуєма — хочеш бинтуй чи ріж
    ось і ніж

    вони оживають коли ти уже не маєш на це надії
    але чи потрібні думки твої комусь іще?
    ця реальність сценічна дія
    ця реальність сценічний щем

    «Ось ти читаєш про Лая й слабого на очі Фієста, Скіллу, Медею, —
    хіба це не потвори самі?…»*

    «Вже не спіткаєш кентаврів отут, ні горгон або гарпій: Тхне бо людиною скрізь кожна сторінка у нас.»*

    де — земляки твої — хто твій Квінтіліан, хто Сенека, хто сьогодні батько Лукана, хто твій Анней Меллу? —
    хто руку протягне рятуючи із тенет?
    грузнеш піски затягують не на жарт
    божого дару вага позбавляє сил

    ти вимучуєш тексти ніби народжуєш мертвих людей —
    час викопує їх із могил —
    бо не час ще для небуття бо живіші живих
    за гріхи чи за подвиги — та найясніші з картин
    того світу який за вікном і вирує й тече
    сипле пилом й ніколи тобі не підставить плече
    даючи тільки пустопорожню якусь маячню
    і обличчя мов маски кабукі щокожному дню
    і суцільну суцільну суцільну брехню

    ти поет що поетом був та поетом став
    іспокон поет бо природа твоя від бога
    ти поет про якого поети не скажуть нічого
    ти народжуєш мертвих для власних театрів й вистав
    і вони оживають ступають на курні дороги
    на путі без красивих пейзажів й гучної мети —
    шлях поета для того щоб йти
    і нести
    і оголяти хрести
    і тягнути свого власного хреста до останнього вдиху
    — як дано — як скарб або лихо
    і коли знесилено ляжеш у світанковій тиші
    очі тобі закриють вірші


    *Цитати із Марціала у перекладі В.Державіна

    05.08.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  18. Тата Рівна - [ 2021.08.04 16:16 ]
    ***
    у червоних вітрилах все більше та більше тривог
    усе менше надій поривань — безголоса печаль
    володіє і тим капітаном й вітрильником тим
    що на хвилях свинцево-холодних нікуди не рушить
    скам’яніла Ассоль сушить рибу й готує рагу
    їй давно вже не двадцять у неї фарбовані коси
    шкіра надто завітрена й вицвілий колір очей
    Грей спивається — сіра буденність приречено душить
    ніби тиха ця гавань але все насправді не так
    все інакше мальовані ранки холодні й нещирі
    монолог затягнувся у кожного тільки своє
    їхня здатність ужитися знищує діалоги
    і червоні вітрила стають антисимволом віри
    у щасливі закінчення надто великих багать —
    тільки попіл та сажа та діти не завжди доречні
    час-крадій незрівнянний відомий майстерністю кат

    щовесни їм народжує кицька кількох кошенят
    і вони їх щоразу до моря несуть незворушно
    у пориві єдинім — незгоди долаючи тут
    опускаючи в воду і руки і серце і душу
    стане клопотів менше життя забирає життя
    їх хвилини все більше вартують не більше сміття
    і неясно чому ті ж хвилини колись бездоганним
    самоцвітом їм бачились — що відбулося чому?

    наступає зима застигають моря й океани
    замерзає життя на планеті заганяючи в кут
    теплокровних однак охололих із глини чи піни
    двох людей чи не двох а мільйони мільярди людей
    у Ассоль щозими остогидла хронічна ангіна
    Грей застуджені ноги лікує гарячим вином
    багрянисті вітрила собі майорять на морозі
    б’ють о щоглу волають згорьовано про щось своє

    а приречені на умирання багать не ворушать
    розминають зубами тарань наминають рагу
    їм свого вистачає бо й кішку пильнують не дуже
    сипле попелом час засипаючи очі й уми
    аж допоки на схилі залишаться кокони сірі
    безголоса печаль їх загорне в червоне шмаття
    і опустить у море — ні серця ні рук ні душі
    тихий хлип безучасного моря ніяких контекстів
    і залишиться світ як стояв і вітрильник і тексти
    лиш сліпих кошенят буде довго вчуватися спів

    кожен жив як хотів умирав у призначений спосіб
    неживим добігаючи час на холодній землі

    а над морем стояла Ассоль вітер рвав їй волосся
    а у морі її Капітан розвертав кораблі


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2021.08.01 14:46 ]
    Торба Сивіли
    У затінку лавра – дерева Дафни
    Між двома струмками солодкими
    Торба Сивіли
    Забута загублена непотрібна,
    Хоча з якимись папірусами
    Чи то пергаментами
    (Вишкрябаними палімпсестами),
    А кому нині ті пророцтва потрібні?
    Сурмачі ж бо в Колізеї виключно,
    А питво хмільне прогіркло отрутою,
    Весталки стали вакханками,
    Волоцюги називають себе філософами,
    А митники громадянами,
    А тирани й деспоти благодійниками,
    А грабіжники легіонерами,
    А повії жрицями Еросу.
    Забагато містерій у місті сови,
    Фессалійці, метеки юрбою
    По дорозі з Колону в Атени
    І з Атенів в Колон – колись там Едіп блукав,
    Нині дорога на торжище,
    Де продають рабів
    З клеймом замість гідності.
    А десь на острові
    ще правлять віче Кабіри
    На мові пелазгів плетуть візерунок слів
    Про човен Дардана, про солодке вино,
    Яке в кратері чорному
    Колись давно піднесли аргонавтам.
    Вони.

    Невже хтось вчитається,
    Розбере по літерах ті пророцтва писані
    Мовою давно забутою?
    Може комусь потрібно воно?
    Та кому? Кому?



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  20. Ігор Герасименко - [ 2021.07.30 07:30 ]
    Трислів’я 16-20
    16
    ридати, родити редути, радіти

    17
    стреси, з траси не струсите!

    18
    сповідь спалить пам'ять

    19
    а світ – сват і смут, і свят

    20
    нема Немо неба

    30.07.2021



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  21. Сергій Гупало - [ 2021.07.29 16:11 ]
    В і н
    Вчорашнє не зберу, як порошинки,
    Невдачу зможу бачити – чужу.
    Збирався на велике – і розтринькав.
    Бреде іще надія крізь олжу.

    Ви говоріть – послухаю, мов няню,
    Та в інший, певно, повернуся бік.
    Наразі – чути оплески бляшані,
    A за плечима – дивний чоловік.

    Бо не іде кудись без мене далі.
    Завжди крокує, там, де я живу.
    Спадає пил на стоптані сандалі,
    Осріблюючи стежечку криву.

    Він – щось набув, а я мов і не втратив.
    Навколо – епіка. Але – німа.
    Немовби я прозрів багатократно,
    Позаду себе крижі піднімав.

    На відстані, котра пливе до мене, –
    Він – дощ, лякає зорі і траву.
    Його лице завжди, завжди натхненне.
    Він житиме допоки я живу.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  22. Шон Маклех - [ 2021.07.25 03:50 ]
    Десь
    Ми ловили носату рибу
    В морі солоному наче сльози,
    А зловили вчорашнє сонце –
    Червоне як лісова ягода –
    Суниця галявин смарагдових.
    Зловилось у наші сіті
    І тріпотіло як серце селянки,
    Що сіяла зерна ячменю
    На поле північного вітру –
    Холодного, наче срібний дзвін.
    Вчорашнє сонце
    Видиралося з наших пут,
    Рвалось в прозорі хвилі,
    Певно хотіло втопитись,
    Захлинутись пітьмою глибин,
    А ми його кинули в небо –
    Бо небо – це теж море,
    Тільки запашне і солодке,
    А потім дістали ножі –
    Не свячені, а просто рибальські,
    Грубі як слово воїна,
    І різали ними тенета –
    Ми не хотіли більше
    Ловити таку здобич,
    Яка тріпоче в небі
    І пливе отуди за обрій,
    Де живуть біло-сірі птахи,
    В які вселяються душі
    Рибалок.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  23. Іван Потьомкін - [ 2021.07.21 22:52 ]
    Сагайдачний

    Стратегом був він та ще яким обачним,
    Бо ж без обачності стратегії нема.
    Стратегія – це ж не бої кулачні,
    А сплав обачності, розважності й ума.
    Не про тютюн і люльку думав Сагайдачний
    (Таж димом скурював і турок, і татар),
    А про Вкраїну, що в недолі плаче,
    Приречена на шматування всім вітрам.
    Якою б стала ти, Вкраїно,
    Як би сусіди рахувалися з тобою,
    Коли б отруєна стріла турчина
    Не обернулася дочасною народною журбою.
    Хто віда, відки взяла пісня,
    Що жінку Сагайдачний за тютюн віддав,
    Та літописцю достеменно звісно,
    Що Україні весь свій статок гетьман передав.

    "Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати"
    П’єтро делла Валле (травень 1618 р.)

    "Скільки очолював Сагайдачний Запорізьке військо, всюди був овіяний славою подвигів на суші й на морі і мав незмінне щастя. Кілька разів погромив татар на степах перекопських і навів страх на Крим. Не менше прославили його морські походи – й тут завжди мав він щастя, – зруйнував кілька великих міст турецких у Європі та Азії, попалив околиці Константинополя.
    Взагалі був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, у битві був перший, коли доводилося відступати – останній, був проворний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив, як то звичайно у козаків, на нарадах був обережний і в усяких розмовах маломовний"
    Сеймовий комісар Польщі Якуб Собеський,
    «Історія Хотинської війни»

    "Один з найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, захисник української культури й духовності, поборник освіти – він уособлював людину Доби Відродження. Як і інші ренесансні особистості, Петро Сагайдачний піднісся до найвищих щаблів тодішньої освіченості, був титаном духу й думки, людиною могутніх пристрастей, кипучої, невтримної енергії"
    Олена Апанович



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  24. Артур Сіренко - [ 2021.07.20 17:14 ]
    Пеан Гефеста
    У кузні, де підковують Фавна,
    У темній кам’яниці Аркадії,
    Де не запалюють свічок – зроду,
    І тільки горно дає неситим очам харч,
    Де кують кулі зірок замість ножів,
    Майструють чорних карликів
    Замість кайданів
    на душу Ріки Небесної.
    Колір роздумів синій.
    Колір смутку смарагдовий.
    Тільки там – у кам’яницях Гефеста,
    Малиновий колір зусиль,
    Дзвін металу і запах диму,
    Майструють егіду для Еріхтонія,
    І вогняні квіти
    Цвітуть в безнадійній тьмі:
    Кривоногий вершитель майбутнього:
    Епохи заліза.
    Колір надії бузковий.
    Шкода, що вона досі схована
    В отому ящику –
    Один раз прочинили без дозволу,
    Невчасно (чи може вчасно) стулили.
    Місто на межі свідомості –
    Його будували вночі
    З каміння, яке шукали навпомацки
    Хіба вони знали, що мури і храми
    Можна створити з зірок?



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  25. Артур Сіренко - [ 2021.07.15 17:29 ]
    Час, що настав
    Вже час
    Метелику з жовтими крилами
    Літати над чорними автомобілями
    Міста під назвою Повернення
    (Куди?)
    Вже час
    Пальцями перебирати струни
    Зламаних скрипок Війона
    (Отого – Франсуа),
    Споглядаючи хвостатих котів
    Дерев’яного селища бондарів.
    Вже час
    Жебракам співати псалми
    Єретичної Біблії альбігойців,
    А пасажирам повітряних куль
    Кидати їм в капелюхи
    Іграшкових синіх мишей.
    Вже час
    Жабам шукати шляхів
    Від румовищ Гіппарха
    До синьої орхідеї торішнього сну
    Монаха кляштору згорілого наніц.
    Вже час
    Скіпетром цезаря писати лімерики
    В книгу зшиту з дубового листя –
    Сухого як погляд ящірки.
    Вже час
    Продавцям манускриптів
    Грати сонати Боккаччо
    На віолончелях нічних лускокрильців.
    Вже час.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  26. Артур Сіренко - [ 2021.07.13 21:19 ]
    Політ над брамою
    Місто, яке назвали Воротами Неба
    Зачинило мальовану браму Інанни,
    Щоб не пустити пророка овечого –
    Бастарда вождя племені пастушуго,
    Що вічно дивився в насмішкувате небо
    І називав зле Сонце іменем Уту,
    І думав, що воно добре,
    Тільки чомусь люди й верблюди
    Його колись – в епоху дощів – розгнівали,
    І з того часу воно кожну билинку палить
    І змушує людей шукати прихистку
    І ховати тіло під шати.
    Він заснув біля брами
    Втомившись чекати світанку
    І снились йому усміхнені Шеду,
    Які сперечалися з Енкі,
    Що не давав їм напитися –
    Ні краплі води прозорої,
    Хоч володів водами глибочезними.
    А потім прокинувшись,
    Коли зійшла на небі зоря Амаруту,
    Літав над брамою, ширяв у повітрі
    Окрилений чиєюсь нічною волею,
    Чиїмось бажанням, що росло у пітьмі,
    Що теж хотіло поринути в Небо, туди,
    Де Небесна Ріка
    Водоспадом тече в Нескінченність.

    Це була воля людини,
    Що сиділа на сходах храму
    Богині війни та кохання
    І чекала…



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  27. Іван Потьомкін - [ 2021.07.03 08:30 ]
    З голосу Евріпіда

    Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
    От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапив на течію.
    Первернувсь зі спини на живіт і почав вигрібатись. І знесилів, бо не просунувсь ні на метр. І злякався, що не впорається самотужки. І почав лементувати, благаючи допомогти.
    Тим паче, що якраз нагодився чоловік, котрий неспішно прогулювався берегом.
    Але почувши одчайдушний крик і побачивши, як борсається хлопчисько, замість кинутись прожогом у воду, почав наставляти тонучого: без батьків у воду не заходити, триматися тільки берега, тим паче, як не вмієш до пуття плавати.
    А потерпілець тим часом, мало не захлинаючись, кричав: «Допоможіть!»
    Мораліст начебто й не чув і пpодовжував верзти свою нудоту...
    ...Хвалити Господа, нагодивсь юнак, котрий без зайвих слів кинувсь у воду і врятував одчайдуха.

    Р.S.
    Потік словесний без роботи


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  28. Всеволод Байдужий - [ 2021.06.29 18:11 ]
    Неоплакане
    Запізно вже збирати ягоди в низинах -
    сезон закінчився давно.
    Стою вже довгий час на полонинах,
    дуже голодний, спраглий,
    трохи втомлений
    та далі йду.

    Уже не стати мені ультраправим,
    щоб випускати ірраціонально гнів,
    або не їздити на фестивалі неформалом
    і як алхімік - трансмутувати те,
    що залишилося з низів.
    Не шаритись по клубам,
    не пити рево після школи
    Соромязливо, палко та природньо
    не пізнавати аніму у комусь.

    Вже не прийти по заспокоєння
    від монстрів в шафі та в житті
    Найближчі теж були без ягід
    неначе десь далеко, одиноко,
    в висоті.
    Не встиг, не встиг, не встиг.

    Може це й благо
    Іти голодним та слабким,
    сумним,
    трохи поламаним,
    трохи глухим.
    Жива проекція життя -
    постійна вимушена врата.
    Трошки набуття
    І трошки розпад,
    самотності з дитинства був за брата.

    По своєму радію й дякую цій долі,
    яка від самого початку,
    попри моє бажання
    та без моєї волі
    вчить не триматися.
    Іду поволі.

    06.04.2021


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Артур Сіренко - [ 2021.06.25 17:02 ]
    Босоніж
    Схожий на мене червень-схолар
    Тупотить серед пташиних ясенів,
    Серед квітучих жасминів
    (Автохтонів країни шовку) –
    Він трохи паяц, трохи мисливець,
    І трохи невіглас (ну, зовсім):
    Мені презентує дощ
    електричний,
    А схожа на тебе півонія
    Задивлена в Небо-дорогу:
    Хмаровану білим і синім:
    Воно нині небо Ноя
    І трохи мрійника Яфета:
    Яфетичні народи-номади
    Виходять зі скрині Степу
    І блукають старою Европою,
    Яку колись викрав бик:
    Білий як піна морська,
    Рогатий, як Місяць,
    Хвостатий як ти.
    А дні, як намисто з перлів,
    Які вухастий тубілець
    Дістав з прозорого моря
    І заплющивши очі
    Мріяв про рибу крилату,
    Про човен і весла, про зорі
    І квіти на березі мрій.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  30. Іван Потьомкін - [ 2021.06.23 13:55 ]
    Я гарно знати мови

    Набачив кіт мишеня.На жертву кинувся прожогом,
    Та кляте звіриня встигло сховатися у нірку.
    Почухав кіт потилицю і рішенець почав шукати.
    Надибав:і заліг неподалік. Спочатку тихо, а потім голосніш,
    Удавши з себе пса, зачав гарчати, а потім як міг і загавкав.
    «Оце так радість!-мишеня в нірці почало скакати.-
    З’явився ворог і котові. Дременув нарешті з переляку.
    Тепер можна безбоязно і на світ вилазить».
    І вилізло. І тої ж миті потрапило в міцні лапи.
    «Як гарно знати мови»,- промовив кіт, облизуючись ласо.



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  31. Іван Потьомкін - [ 2021.06.21 12:06 ]
    Осколок

    Ні, не з історії я знаю
    Ту найстрашнішу поки що із воєн.
    Самому довелося бачить,
    Як вели колони наших бранців,
    Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
    Як начебто в качину зграю,
    Регочучи фашисти цілились
    В парашутистів на Букринськім плацдармі...
    Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
    Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
    Тоді вважав я за німецьку мову...
    Відки ж було мені малому знати,
    Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
    Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
    Чимало осколків повиймала з плином часу,
    Але один так і лишився назавжди побіля серця...
    ...Вершники у касках і на конях,
    Що зроду-віку не бачили в нашім селі,
    У вакуацію нас виганяли з хат.
    Наче вівці, брели ми курним шляхом,
    Не знаючи, куди й навіщо.
    Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
    На руках у матері - ще менший од мене брат.
    Я клуночок несу з харчами.
    Од утоми й спеки от-от впаду.
    Раптом спинивсь мотоцикліст
    І жестом наказав сідать в коляску.
    Недовго, щоправда, там ми спочивали.
    Благодійника спинили криком.
    І знову опинились ми в колоні...
    ...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
    Та й досі ношу побіля серця один:
    Печальні очі мотоцикліста того,
    Цукерку, що він дав тоді мені ...


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  32. Іван Потьомкін - [ 2021.06.19 10:14 ]
    ...щоб злагода була в сім’ї

    Раббі Меїр так умів зачарувати словом,
    Що дехто навіть забував про переддень Суботи.
    Так сталося і з тою жінкою, що запізно прийшла додому.
    «Де це ти вешталась?»- гримнув чоловік.
    «Вибач, заслухалася проповіддю раббі…»
    «Щоб це було востаннє, піди і плюнь в нього.
    А доти – не переступай поріг мойого дому!»
    Хоч-не-хоч вернулась жінка до батьків.
    Минає тиждень, другий, соромиться вигнанка
    Зробити те, що їй звелів ревнивий чоловік.
    «Ходімо з нами,- радять сусідки.-
    Раббі допоможе вийти з цеї скрути!»
    З’явилися жінки, а раббі вже чека:
    «Чи вміє котрась із вас « заговорить» ячмінь?»
    «Іди!- підштовхують сусідки.-
    Трішки пошепчи і плюнь на хворе око».
    «Не годна я таке зробить!..»
    «А ти спробуй,- раббі напоумля.-
    А щоб було певніше, плюнь поспіль сім разів!»
    «Ну, якщо сам раббі просить…»
    Осміліла жінка і так зробила, як зуміла.
    «А тепер,- раббі радий,- вертайсь до чоловіка!»
    P.S.
    Усе те бачили учні раббі. Здивовані, питають:
    «Як може такий учений принижувать себе?»
    «Любі , даю я вам урок: щоб злагода була в сім’ї,
    Сам Господь Бог вважає справу цю святою».


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  33. Іван Потьомкін - [ 2021.06.18 12:51 ]
    Кардіограма ще одна кохання

    «Це добре, – розум говорив, –
    Що стрілися вони, сказати б,
    Вже на фінішній прямій.
    Але навіщо?»
    «Навіщо? – обізвалось серце. –
    А стільки часу переконувать себе,
    Що то лиш спогад отроцтва?»
    «Стривай, чи ще когось
    Вона отак приворожила?
    А що як вигадка?
    Нам стільки отроцтво лиша на згадку...»
    «Не вигадка.
    Він звіривсь їй сьогодні. Вперше.
    Вона не дивувала, що так нескладно говорив.
    Чекала терпеливо.
    Знала, що над словами був уже не владен».
    «І що ж він попросив?»
    «Щоб не зникала.
    Голосом бодай являлась».

    P.S.
    Ніким не чутий діалог.
    Кардіограма ще одна кохання.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  34. Шон Маклех - [ 2021.06.17 01:18 ]
    Крапля води
    У краплю води
    Наче в кавалок свічада
    Зазирає нажаханий Місяць.
    Щурі між собою шепочуться:
    «Від молодик – цей свідок Каїна…»
    І думають, що то козлоногий Пан
    Блукає з восковою свічкою
    Між зірок – вуглин тліючих.
    А він просто дивиться на всіх нас
    І не вірить: як вони отак ось
    Вже тисячі літ,
    Вже тисячі покалічених літ,
    Вже скільки ночей – не злічити,
    Вже стільки темряви –
    Вистачить на всі чорнильниці:
    Бо кожна чорнильниця – це колодязь:
    Без журавля і без перехожого,
    Без спраглих і без коромисел зігнутих:
    Кожен з нього черпає:
    Хто отруту, хто істину, а хто бруд,
    Вже давно мали б висохнути,
    А люди все варять чорну кров світу сього,
    Варять з тьми ночей і бузинового соку:
    Щоб вироки підписував пером вороновим
    Черговий Тіберій чи новий Симон де Монфор,
    Чи писав літанії про квіти злі
    Парижанин Шарль.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  35. Іван Потьомкін - [ 2021.06.15 10:06 ]
    З голосу Езопа
    Як змія було викинуто з раю,
    Топтали всі його, хто тільки забажає.
    «Ну, що робити, Боже? Підкажи!..
    Така ж бо доля й у вужів...»
    «Візьми та й укуси того, хто тебе топче.
    Інший, повір, топтати вже не схоче».

    Р.S.
    Наруги нема на світі більшої,
    Як б’ють тебе в щоку,
    Tи ж мусиш підставляти іншу
    Замість одвітить тим же.



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (4)


  36. Тата Рівна - [ 2021.06.10 23:10 ]
    Автопортрет - 39 (у домашньому інтер‘єрі)
    я витратила себе на примус жити
    у залишку чистої води — немає
    навпроти мене святий Антоній співає
    по праву руку Георгій
    по ліву руку безсилля тих кому не вистачило часу
    я більше не можу нести це тіло світом
    я більше не донесу

    а місто юрбиться кублиться шипить звивається
    яке йому діло до храмів та до людей
    у голові моїй лише пам’ять
    перед очима сім‘я
    та залишки вихолощених ідей —
    не мрій!
    «не мрій», — казали мені провидці нового
    бо не збуваються мрії не вписані у ПеКаДе
    якщо кошторис тебе кимось там не затверджений
    то значить немає тебе
    десять «не» на шість секунд тексту — заборонні знаки
    конають під тином або на порожній парковці метафора та смисл
    загнана у глухий кут скажена собака
    кидається мов дикий лис — відчайдушно страшно
    із розумінням що це останній бій
    остання мить
    заявити про себе голосно й неприкрашено —
    так як болить

    а суєта тим часом натягує ніч на старі дахи
    простим рухом відверто й неприкрито
    вспокоюючи містян у клітках квартир зганяючи до корит
    даруючи вечір яко безкоштовний зефір
    малим дітлахам з широкими горизонтами
    — тикають аби вони помовчали позакривали роти
    доки дорослі побудуть до них байдужими
    в полоні власної беззмістовної суєти
    з якою дорослі на «ти»

    я думаю цілий день сьогодні про некрасивих людей Люсьєна Фрейда (чи Фройда)
    про Лі Боуєрі, про С’ю, соціальну інспекторку та інших у яких імен немає
    про королеву із підборіддям садиста-мужика
    про Генрієтту — найвідомішу лондонську хвойду обіловану гостряком Люсьєнового мазка
    та інших у яких імен немає — вони коштують тепер мільйони доларо-євро-фунтів
    некрасиві люди Люсьєна Фрейда (чи Фройда) житимуть вічно
    ніколи не повмирають — заручники та арештанти буття

    я витратила себе на примус жити
    ніби дурне дитя зефіром напхавши рота утративши надважливе —
    правдиву
    красу

    я більше не можу нести цю душу світом
    я більше не донесу

    11.06.2021, (с) Тата Рівна


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  37. Іван Потьомкін - [ 2021.06.10 21:32 ]
    Про реінкарнацію без скепсису

    На пішохідній доріжці стрілись ми раннього ранку.
    На прив’язі він біг попереду хазяїна.
    І раптом, наче вкопаний, спинивсь переді мною
    І пильно так, по-людськи начебто на мене глянув.
    Хвилина, друга, а він усе дививсь.
    Погляд карих очей його непросто витримать було.
    «Ходімо!- сказав хазяїн і за пасок дьорнув.
    Пес неохоче зробив крок, прощально на мене глянув,
    На подив хазяїна заскавучав і знехотя подріботів.
    Може, намірявсь сказать щось на прощання?..
    ... Про реінкарнацію подумав я тоді без скепсису.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  38. Артур Сіренко - [ 2021.06.09 22:07 ]
    Дах
    Він теж був руфером –
    Майстрував дах на семи вітрах
    Між землею сірою і прозорим повітрям –
    Холодним як ніч чужа,
    Дивлячись в небо очима сірого птаха –
    Коли Білі зорі ховались за хмари,
    А кратер Плутарха нагадував око –
    Селени-ворожки, володарки чорних псів,
    Що зазирає в каламутні глибини
    Озера Мічіган
    І стає на мить скво із племені віннебаго.
    Він теж майстрував:
    Чи то плащ, чи то сховок,
    Чи то світ у свічаді (там),
    Чи може галеру, що пливе
    Хвилями моря під назвою Час
    Чи то пірогу, що пливе річкою,
    Яку назвали Епоха:
    З минулого – а куди невідомо,
    Чи може ковчег-притулок,
    З якого випускають голубку:
    Пошукати останній кавалок Сарматії,
    Останню жменьку чорної землі Скіфії.
    Він теж літав:
    На крилах із черепиці рудої
    Як кров, в якій отрути жар палить
    (І про це забуваючи) –
    В небо – там де сузір’я Лева!


    Примітка:
    Ілюстрація – автопортрет художника Всеволода Максимовича.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  39. Марія Дем'янюк - [ 2021.06.03 15:54 ]
    Без парасолі
    Вона любила гуляти в дощ без парасолі.
    Тоді на кінчиках її волосся розцвітали квіти, схожі на незабудки.
    В іі очах давно купалося небо...Її вуста цілувало сонце...
    Вона любила гуляти в дощ без парасолі
    І милуватися крапелинами райдуги на долонці...

    Йому подобалося ходити в дощ з оберемком соняхів.
    І він вірив у те, що соняхом небо малює веселку...
    А ще відчував дивні нотки запаху незабудок
    І те, як у серці щезає нарешті смуток...

    Вони завжди так чекали дощ і блукали без парасолі...


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  40. Іван Потьомкін - [ 2021.06.02 11:46 ]
    Псалом 94

    Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
    Піднісся Суддя землі.
    Віддай належне пихатим...
    Допоки злочинці радітимуть?
    Базікають, промовляють чванливо злочинці.
    Народ, Господе, гноблять,
    Глумляться над спадком Твоїм.
    Вдову й гера вбивають, мордують сиріт
    Та ще й кажуть:
    «Не побачить Господь,
    Недопетра Бог Яакова».
    Наберіться глузду зарозумілі!
    Порозумнішайте дурні!
    Невже Той, хто дав вухо,- не почує?
    Хто створив око,- не побачить?
    Той, хто карає народи, чи ж і вас не скарає?
    Як дає Господь людині знання,
    То й думки її знає,
    Бо суєта суєт вони.
    Блаженний, кого Ти караєш, Боже,
    І Тори Своєї навчаєш,
    Аби був він спокійний в час лихоліття,
    Допоки злочинець не потрапить в яму.
    Адже не віддасть напризволяще
    Господь Свій народ
    І спадок Свій не покине,
    Бо до правди повернеться суд
    І до всіх, хто не покривив душею.
    Хто стане за мене проти беззаконня?
    Хто підтрима мене проти злочинців?
    Якби не Твоя допомога, Господе,
    В могилі була б душа моя.
    Коли я сказав: «Заточилась нога моя»,
    Милість Твоя мене підтримала.
    У роздумах різних насамоті
    Твоя підтримка розважа мою душу.
    Чи ж стануть другом Тобі
    Ті, хто сидить на престолі
    І беззаконня робить своїм законом?
    Звинувачують праведну душу
    І кров безневинну осуджують.
    Та став Господь мені за твердиню,
    Скелею став моєю.
    А тих,хто чинив беззаконня й зло,
    Господь Бог винищив, винищив наш Господь.




    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  41. Сергій Губерначук - [ 2021.05.31 06:26 ]
    Розруха плоті собі на дні…
    Розруха плоті собі на дні,
    голоси непочулих слів
    або вереск листя,
    зажовклого відсебе.
    Відсебе земля заживає,
    тому – це пояснення,
    інше – труна.

    Е. Зрозуміла.
    Як музика?

    26 травня 1993 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.73) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 96"


  42. Артур Сіренко - [ 2021.05.31 00:33 ]
    Свита для Сонця
    Ми сіяли жито на полі глиняному
    Нашого болю, а зійшов мох.
    Намелемо з нього зеленого борошна,
    Напечемо коржів гірких як дні суховію,
    Будемо ними гостити
    Злого божиська Сонце.
    А тобі в кучері
    Я вплітаю фіалки лісів ведмежих –
    Лісів варварів-зайд:
    Нехай на них глипає
    Синє око шамана-травня
    Чекаючи на сузір’я Лева,
    Щоб воно знову на Небосхил вибігло
    Риком захмарним
    Нову звитягу віщуючи.
    А ми все під Небом ходимо-колобродимо,
    Все чогось шукаємо – чи то коней сірих,
    Чи то днів минулих та в криниці втоплених,
    Чи то журавля, що біду пророчить,
    Чи то волі потворами вкраденої,
    Замість ліхтарів собі блиском мечів
    Дорогу присвічуємо:
    Нас праліс ховає,
    А ми зі схову вертаємось
    До людей, що жнуть мох замість жита,
    В ярмо вовків замість волів впрягаючи,
    Одягають свиту на Сонце,
    А на Місяць солом’яний плащ.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  43. Іра Буцяк - [ 2021.05.28 19:35 ]
    Всі ці світлини як довга розповідь про втрати
    ***
    Всі ці світлини як довга розповідь про втрати
    Про те, що є тільки на фото,
    І чого насправді немає.

    Розкажи.

    Розкажи мені, хто ти:
    розкажи, чого у тебе немає.
    Радості?
    Любові?
    Спокою?
    Чого?
    Можливо у тебе немає тебе?

    Всі ці завмерлі зліпки часу в стрічках новин.
    І люди хмуряться строго, одягнені модно, і дивляться «модно».
    Ще б пак: часи динозаврів минули,
    Тож треба у ногу з часом.

    Та хіба за часом встигнеш?
    Хіба встигнеш за тим, чого більше немає?...


    Втрачай більше і отримаєш більше

    Твої втрати –
    Сліди, які ти залишаєш по собі.
    Немов луска риби,
    Яка виблискує на жовтому піску,
    Ти вичерпуєш втрати, а в тобі прибуває…
    З кожним «у мене немає» - тебе все більше і більше

    І так – до останньої лусочки,
    Що теплим тривожним слідом
    Ще довго тріпотітиме не піску

    Маленькою рибкою….


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Артур Сіренко - [ 2021.05.27 16:29 ]
    Драгоман
    Я драгоманом тепер
    У війську зеленого лісу:
    Перекладаю на мову шпачину
    Шелест старих осокорів,
    Людям-блукальцям тлумачу
    Слова весняного вітру,
    Які переказує ясен
    Шарудінням своїх зелених рук,
    Які записує жук-літописець
    Знаками болотяних черепах –
    Там – під корою ялин,
    На брунатних стовбурах мертвих.
    Листя достатньо –
    Для сторінок палімпсесту,
    Для апокрифу злого єретика –
    Травневого вітру гір –
    Весняного вітровію-бурлаки,
    Що несе сірі хмари журби
    В країну, що плаче за цвітом вишень
    Тихо,
    Без сліз.

    А я знов занотовую,
    Знову записую
    Чорнилом кольору вохри
    Все, що вітер шепоче:
    Вітер-опришок
    Прозорий, шалений –
    Гайдамака весни.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  45. Оксана Ксюша - [ 2021.05.24 15:17 ]
    Весна
    Весна для мене,
    То святе
    Її люблю, її плекаю
    Сніги зимові ростають, як довго я цього чекала .
    Весна для мене,
    То святе
    і цвіт її не можна не любити
    Лише пишатись тим,
    Шо це усе моє...
    Весна для мене,
    То святе
    Любіть усю її!
    Я закликаю!
    Пишайтесь тим,що маємо ми це
    І тим, що це все , в нашій Україні!!!
    2021рік


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Ігор Герасименко - [ 2021.05.24 11:56 ]
    Трислів’я 11-15
    11
    далі – долі дулі

    12
    добути дебати, добити…

    13
    О слава – і слива, і злива

    14
    і Лесі, і Люсі у лісі лосі – і лисі, і ласі

    15
    а сила села – і сало, і Сула

    24.05.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  47. Сергій Гупало - [ 2021.05.20 22:26 ]
    Ото дають!!!
    Вікторія Кольцева, поет, літературний критик, суддя всеукраїнського конкурсу “Поетична доба” 2021, зазначила, що ці вірші – одні з найкращих, вони набрали 29 балів із 30 можливих. Автор – Олександр Харчук.
    Отож – читайте і «насолоджуйтеся»!

    Оволодіння І

    оволодівали мною
    вони оволодівали мною по черзі
    я не міг поворухнутися
    вони
    мама не зверталась в поліцію
    не хотіла мене травмувати
    мама хотіла як краще
    у нас такого ніколи не траплялося
    казали сусіди, сусіди сусідів, суки
    боже боже яка трагедія може
    він сам упав і напоровся
    на якийсь штир
    казала вчителька
    а коли мама таки написала заяву
    інші теж почали це повторювати
    не хотіли мене травмувати,
    не хотіли мені вірити
    чекали на результати
    експертизи
    я вдягав той використаний презерватив
    який вони надягали по черзі а потім
    викинули в тій недобудові і намагався
    оволодіти собою
    повірити в те, що цього не було
    але ніяк не міг як не старався

    оволодіння ІІ

    Що чи хто. Володіти собою
    чи володіти кимось. Чимось. Оволодіти
    кимось. Чимось.
    Ти оволоділа мною посеред площі.
    Я майже не пручався. Заскочений
    Зненацька.
    Ти оволоділа мною.
    Чи кимось іншим.
    Чимось.
    Це єдине що мене турбувало потім.
    Коли я намагався оволодіти собою.
    Тобою.
    Кимось.
    Чимось.
    Кажуть тобі мало би сподобатись.
    Ти ж таке кажуть любиш.
    Мало би тобі сподобатись.
    Мало би й мені таке кажуть теж.

    оволодіння ІІІ

    назва батько це щось середнє між татом
    та чужим, чоловіком чи жінкою, обома,
    ніким
    назва батько має безліч відтінків, слів,
    що переливаючись на сонці, пронизують
    шкіру й повітря сліпучими відблисками
    примруживши очі я біжу
    назва батько має безліч пустот, порожнин
    наповнених брудною іржавою водою
    та нечистотами
    назва, яка має в собі стільки
    всього різного, стільки всього
    сподіваного та пронизливого
    уявного та уявлюваного що
    аж тіпає, коли щоночі лишаєшся з ним
    наодинці.

    Матеріали з сайту https://poetryage.com.ua/?p=2009
    © Творчі лабораторії


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  48. Ігор Герасименко - [ 2021.05.19 09:32 ]
    Трислів’я 1-10

    1
    плющ – площ плащ

    2
    сан сонь – синь

    3
    стріх струх страх

    4
    сум: сом – сам

    5
    ТРИ БАЖАННЯ
    морс, мерс, Марс

    6
    як мак? – смак!

    7
    Світ спить мить

    8
    Жак – жах жаб

    9
    ріж руж раж

    10
    НА КАТКУ
    Лід. Люд. Лад.

    05.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  49. Артур Сіренко - [ 2021.05.08 23:32 ]
    Плесо
    У божевільному морі,
    Яке я побачив там –
    У глибинах твоїх очей
    Плавають навіжені риби,
    Що вміють літати на рифами,
    Шалені блискучі почвари –
    Вони полюбляють циклони,
    Тайфуни з очима хижими –
    Очима кагана орди.
    Їх ловлять вдягнені в сіре
    Бородаті старі рибалки,
    Кидаючи конопляний невід
    В прозору синю глибінь
    І майструючи човни гостроносі
    На березі Скель Сподівань.
    В очах твоїх море
    Неспокою вічного,
    Де хвилі думок трощать барки,
    А я флібуст’єр – шрам на шрамі
    І пливу навмання,
    Бо жодної зірки
    І компас поцупила відьма,
    І хронометр показує час
    Короля Едуарда Сповідника,
    А бом-клівер і фок
    Зірвано шквалом істерик.
    У морі твоїх очей –
    Морі вікінгів, дочок Доріди
    і синіх китів
    На реї іспанської бригантини
    Мене (як корсара) повісили
    Якось уранці
    Коли Сонце було голодним,
    Коли сіль виїдала очі…



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  50. Шон Маклех - [ 2021.05.05 16:17 ]
    Слід від диму
    Моє життя недоречне –
    Це дим легкий, що тане в синяві –
    Дим сірий. Дим, що зникає
    В синяві неба злого
    Над конусом Фудзіями –
    Потойбічної мрії айнів.
    Моє життя випадкове –
    Це сутінки над дірявим човном
    Старого рибалки Аластара О’Коннора,
    Що слухав щодня шепіт чи гуркіт хвиль,
    Але так і не зміг навчитися віршувати
    І заглядав в очі рибам шукаючи там Істину
    Якої немає – вкрали. І повернути забули.
    І тепер він слідкує за димом
    Своєї старезної люльки
    І шукає від отого диму слід –
    Там, над горою Бін Гулбан.
    А може моє життя безглузде –
    Лише слід від диму вогнища,
    Яке запалив дивакуватий Патрік
    На зло королю, що боявся моря
    І про який шепотіли друїди,
    Що той дим лихий та недобрий.
    Я зникну, бо кожен слід не вічний,
    Особливо слід на воді Ірландського моря,
    Чи слід на болоті Банші,
    Який лишила чапля
    Своєю лапою чалапатою…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   99