ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2021.04.11 10:37
Ще кілька літ тому хвалився він привселюдно:
«Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
І хоч мудреці й

Ігор Деркач
2021.04.11 09:38
Вітри проснулись весняні.
Усе буяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.

І кращає щоденно світ,

Сергій Губерначук
2021.04.11 09:25
Я плачу не за тим
безруким чоловіком,
якого жінка – заживо в труну,
дебела жінка.

І не за родичем,
якого добрий слід,
якого жовта тюль у гробовім бузку

Віктор Кучерук
2021.04.11 09:18
Я не гнався за нею
І щодня не шукав
Будь-яких привілеїв
Наяву чи в думках.
І не думав ніколи,
Що повсюди, як дзвін,
Буду чуть мимоволі
Втішне слухові: Він…

Микола Соболь
2021.04.11 07:08
Давайте будемо дружити.
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає

Євген Федчук
2021.04.08 21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н

Олена Музичук
2021.04.08 12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.

І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...

Ігор Деркач
2021.04.08 12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.

А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,

Іван Потьомкін
2021.04.08 08:49
«Якби можна було зупинить сонце,
то це треба було б зробить зараз»
Януш Корчак
(напередодні відправлення в концтабір Треблінка
разом з 200 єврейських сиріт)

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.

Сергій Губерначук
2021.04.08 08:06
Терпне бамбукове листя,
мліють коліна холодні:
Хоккайдо – японська північ,
пагода крайня – Хоккайдо.

Рушим до гейзерів, гейшо,
Токіо смоґом покрився:
Хоккайдо – японська північ,

Микола Соболь
2021.04.08 06:06
Картина за моїм вікном
мені здавалася не змінна:
сіріють однотипні стіни,
бордюри дихають вапном,
стоять автівки на проході
і лавки, що давно не в моді,
і недолугий гастроном…

Іван Потьомкін
2021.04.07 21:45
Невже це й справді
Я тонкосльозим став на старості?
Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
Як щось важке й холодне навалиться на серце,
До болю зчавить горло…
Але ж з-поміж 6 мільйонів
Спалених, закопаних живцем в ровах,
Розстріляних, повішен

Микола Дудар
2021.04.07 20:34
Приходять дні одні. Приходять говірливі
Холодне трав осот… ну майже як Едем
А сонце водночас на вишні і на сливі
Я ж лише блягузій, і то на сам між днем…

Приходять сни і сни… Приходить вдячне, збоже
Куди, куди, куди — в зашарпаний емейл…
А сиви

Ігор Шоха
2021.04.07 10:48
Немає світу ні кінця, ні краю.
Здається, – не воюйте і живіть
у цій оазі та юдолі раю
і не діліть на мапі білий світ.

Але сусіді ще й межі немає,
бо це – кочовики-бойовики,
і комуняки, і більшовики,

Сергій Губерначук
2021.04.07 07:57
Православна весна
у церковному сквері
присіла
і молилась
під звук
і під запах – один:
реп солодких бруньок..,
ще не всі, хто хотів, прилетіли;

Микола Соболь
2021.04.07 04:58
В небо журливе сьогодні
линуть крикливі птахи.
Скоро посипле з безодні
снігом холодні дахи.
Вітер горіхове листя
скинув додолу як міг.
І спантеличене місто
б’ється в розпутті доріг.

Сергій Гупало
2021.04.06 19:32
Між вогнями стояв і дивився на неї,
А вона гордовито шмагала думками його.
І призахідне сонце пливло по алеї,
Не хотіло сідати, щоб все це скінчилось бігом.

І розгойданий час розтягнувся надовго
Та й засвідчив остигле минуле, інтимне, святе.
Ніч н

Сергій Губерначук
2021.04.06 12:06
Ви не бачили Митця?
Не аматора – знавця!
Він опише вам за гривні
два початки й три кінця!

Сяде в тумбу при соші –
й вірші строчить від душі.
Ну, такі вже примітивні,

Володимир Бойко
2021.04.06 11:05
Вечірнього міста розвеснені крила
Грайливо голублять дівочу красу.
Я лину до тебе, як птах, моя мила,
Несу тобі пляшку і ковбасу.

Мелодія кличе людей на забаву
І нам не годиться від них відставать...
Ми пляшку доп’єм і під лавку поставим

Микола Соболь
2021.04.06 05:59
Не холодно наче.
Сонце зійшло березневе.
Та вітер заплаче,
від берега шерешень* здме…
Як сяє сьогодні
небо блакитно-рожеве
і ніби з безодні
промінчиком гріє мене.

Шон Маклех
2021.04.05 22:34
Я стою серед селища,
Мурованого з кавалків білого неба,
З шматочків жовто-сірої тверді,
Яку придумав бородатий друїд,
Серед селища, яке пахне вересом та картоплею,
Я бачив:
В селищі Дромахар
Засмутилась людина, що продавала яблука –

Олексій Могиленко
2021.04.05 20:24
Безсоннії ночі,заплакані очі,
Молитви щоденні.
За кожного сина,хай будуть щасливі
І благословенні.

Із отчого дому-в далеку дорогу,
Шукатимуть щастя.
І радість й тривога:Аби лише з Богом,

Ярослав Чорногуз
2021.04.05 16:14
У холоди всі статуї накриті*...
Але громада каменів оця
Символізує лабіринт на Криті -
Така відкритість — дуже до лиця.

Як у живих, в цих каменів душа є,
Мов гурт відпочиваючих тварин.
Їх сніг і дощ, і лід лиш прикрашають...

Адель Станіславська
2021.04.05 12:57
я тебе не віддам
ні недузі ні злу
я тебе відібрала у злого...
чорноту пригорну
і любов'ю - в золу...
перетліє від спалаху мого.
я тебе не віддам
я тебе не віддам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталія Чумак
2021.03.31

Анна Марічка
2021.03.24

Дена Лон
2021.03.18

Віктор Михайлович Насипаний
2021.03.06

Пан Сам
2021.03.01

Оля Мовшук
2021.02.22

Неоніла КОВАЛЬСЬКА
2021.02.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Іван Потьомкін - [ 2021.04.11 10:09 ]
    Не хвались і не зарікайся


    Ще кілька літ тому хвалився він привселюдно:
    «Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
    А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
    Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
    Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
    І хоч мудреці й пророки, що перейшли за сотню,
    Були далекі од цієї схеми, і далі він вважав, що молодий.
    Та ось, як на собаці, рани перестали заживати,
    Болячки почали одвідувать частіше..
    «Дістала все ж і мене триклята старість»,-
    Скаржиться тепер тим, перед ким донедавна хвалився.
    Став богомільним. І в молитвах благає Всевишнього
    Здоров’ям наділити, а вже потім - віком.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  2. Іван Потьомкін - [ 2021.04.08 08:40 ]
    За-віщо?..
    «Якби можна було зупинить сонце,
    то це треба було б зробить зараз»
    Януш Корчак
    (напередодні відправлення в концтабір Треблінка
    разом з 200 єврейських сиріт)

    Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
    Витягуючи на світ божий юдеїв.
    І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
    В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
    Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
    Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
    Кричить у моторошній тиші з високості:
    За-віщо
    У нас забрали черевички,
    Так гарно ми в них бігали й стрибали,
    Тепер же босими нас виганяють на мороз?
    За-віщо, немов ягнят, нас стригли
    І кидали в вагони для худоби?
    За-віщо
    Повідривали од матусь
    І туди зігнали, де просто нічим дихать?
    За-віщо? –
    Луна безмовно в мерехтливій тиші
    Голос, здавалося б, вже відгримілої війни,
    Та до сузір’я в Павільйоні дітей
    Нові зірки ще й досі додаються...



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  3. Іван Потьомкін - [ 2021.04.07 21:41 ]
    ...З-поміж 6 мільйонів...

    Невже це й справді
    Я тонкосльозим став на старості?
    Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
    Як щось важке й холодне навалиться на серце,
    До болю зчавить горло…
    Але ж з-поміж 6 мільйонів
    Спалених, закопаних живцем в ровах,
    Розстріляних, повішених,
    Голодом доведених до смерті, –
    Нема нікого з мого роду.
    І з-поміж тих, хто майже голіруч
    Постав на захист права на свій Дім.
    Хто боронив той Дім,
    Назавше відклавши шкільний підручник,-
    Теж нема нікого з мого роду.
    І лише серед тих,
    Кого безвусі палестинські гицлі
    Пошматували в автобусах, в кафе,
    Могла буть і моя дружина.
    Хвалити Бога, обійшлось – поламано лиш ребра
    Та невибутній шум карьожить вуха.
    От і сьогодні спиняюсь
    На невмолимий клич сирени.
    А поруч – памолодь.
    І навіть ті, кого годиться називать онуками.
    Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
    На щоки наплива сльоза.
    І я подумав тої миті,
    Що з кожним роком усе глибше
    Вростаю у цей згорьований віддавна край,
    Де так переплелися епохи й долі,
    Що пізнаю історію не з книжки,
    І де не можна буть уже чужинцем.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  4. Шон Маклех - [ 2021.04.05 22:44 ]
    Верес і вітер
    Я стою серед селища,
    Мурованого з кавалків білого неба,
    З шматочків жовто-сірої тверді,
    Яку придумав бородатий друїд,
    Серед селища, яке пахне вересом та картоплею,
    Я бачив:
    В селищі Дромахар
    Засмутилась людина, що продавала яблука –
    Оті червоні яблука, які смакував Адам,
    Які звисали гронами в саду предковічному,
    Що посадив бородатий друїд
    Вчора.
    Я шукав руїни замку вождів клану О’Рурк,
    Шукав, але не знаходив,
    Дивився, але бачив лиш тіні –
    Тіні, які зникали в синіх очах людини,
    Яка продавала яблука,
    Які смакував Адам:
    Може він теж був ірландцем?
    Бо хто може ще так здивуватись,
    Так не повірити – очевидному,
    Так захотіти заснути
    Серед вітряних пагорбів,
    Що назавжди поросли вересом,
    На яких ніхто і ніколи
    Не посадить
    Сад.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  5. Іван Потьомкін - [ 2021.03.29 18:27 ]
    Дружині

    Не володіть – підвладним буть волію,
    Без роздумів сповняти задуми твої,
    Бо ти для мене життєдайна нива,
    Дарована бозна за віщо Небесами.
    Мовчазною любов’ю звіряюся тобі
    І не чекаю відгуку словами.
    Ну, що слова, як ти в одвіт
    Обдарувала аж двома синами.
    Та, якщо можна щось іще просити,
    Без вибору проситиму Всевишнього
    Додати стільки повноцінних літ,
    Аби за щастя підвладним буть тобі
    Наснаги й сил розплатитись вистачило.


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (2)


  6. Іван Потьомкін - [ 2021.03.26 13:41 ]
    Роздум на тлі дощу
    По небу можна надивлять хіба що майбуття.
    Отож, крізь морок вдивляюся в калюжі.
    Уже зібравсь додризати до сховку,
    Та бачу: птаство начебто не поміча дощу
    І навіть не збирається до сховку.
    Щоправда, кудись поділись горобці
    (Ну, що з цих крихіток питати),
    А от ворони, горлиці і голуби, й шпаки
    Розгулюють, старанно, порпаючись в конюшині.
    А, може, це один з дощів, коли, промокнувши,
    Варт зрезигнувати і, неквапом далі йти,
    Час од часу поглядаючи не на калюжі, а на птаство?
    Воно мудріше, бо не відірвалося, як ми, од суті.
    Господь же наказав Адамові дать імена усьому,
    Чим Він так щедро наділив Природу.
    Мабуть, за чварами сімейними наш праотець забув
    Нащадкам передать прості її закони.














    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (1)


  7. Артур Сіренко - [ 2021.03.24 09:31 ]
    Замість струн
    Ми танцювали
    Ногами босими під музику вітру
    По землі притрушеній попелом
    Під жовтим Сонцем.
    Ми говорили
    Слова колючі наче плоди нетреби
    Мовою темного лісу і порожнього поля
    Під жовтим Сонцем.
    Ми лічили
    Білі каміння серед чорної гальки
    На рінні ріки сподівань марних
    Під жовтим Сонцем.
    Ми ліпили
    З липкої глини людей подоби
    Чи то богів байдужих краю солом’яного
    Під жовтим Сонцем,
    Яке слухало крик людини,
    Що знала коли впаде дощ
    Мідними краплями на душу хліба
    Під жовтим Сонцем.
    Ми жили на попелищах,
    На землі, що втомилась
    Дарувати нам зерна кольору Сонця,
    Ми жили ніби мріяли,
    Ніби на щось сподіваючись
    І приносили треби
    У печері підземного мороку
    Тій, що стала чужою.
    Ми пішли, заховавши Істину
    Десь там – у глибинах спогадів
    Шляхом жовтого Сонця.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  8. Артур Сіренко - [ 2021.03.20 03:12 ]
    Холодна монета Місяця
    Я збираю в діряву торбу метафор
    Тіні весни Петрарки –
    Цегляної квітки Етрурії,
    Хвилинами чужих анемон Тоскани –
    Квітів холодного вітру
    Босоногої Мнемозини –
    Дочки Урану, сестри Океану,
    Діви старої, очі якої стали прозорі
    У відблисках Місяця – срібного флорина,
    Що раптом викотився на стару скатертину Неба:
    Він загубив. Хто ж іще. Більше нікому.
    Хотів кинути – вічній жебрачці Ночі:
    Ver cinereo tectum velamine
    Nox rimosas mus. –
    А ми це повторюємо,
    Шепочемо наче молитву,
    Наче закляття весталки,
    І своїми очима – старими як світ –
    Які вже все бачили –
    Поспішаємо поглядом
    За тінями березня – замерзлого зайця,
    Що тікає назустріч колючому снігу:
    Туди, де птахи дзьобами довгими
    Пишуть в повітрі сонети
    І трохи прози – бо березень, березоль –
    Час, коли все тимчасове:
    Навіть дерева плачуть,
    Навіть квіти – шматочки блакиті,
    Навіть срібний флорин Місяця
    Не для нас. Для Атіса – царя Меонії,
    Батька Тірсена.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  9. Дена Лон - [ 2021.03.18 18:39 ]
    Брили
    А хто сказав, що я жива?
    І хто сказав, що я не мертва?
    Я впала на тебе.
    За вікном засніжило.
    Нитка реальності порвалась.
    Реальність виявилась несправжньою.
    ...
    Того міста вже не існує
    Але вона все ще чує кавуновий запах
    На засніжених піском руїнах
    Запилені ноги в босоніжках кольору пісочного пилу
    Реальність розпадається
    ...
    На вулиці падав сніг
    То був пил руїн того міста
    Чистота і натхнення
    Літній Київ після дощу
    Синя сукня всіяна квітками
    Можна почувати себе вільною
    Йти по автобану
    ...
    Чи всі вікна показують те ж?
    Падаючі брили розваленого життя

    2021


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Артур Сіренко - [ 2021.03.13 22:17 ]
    Центуріон очерету
    Останній патрицій осені,
    Що мав колись тогу,
    Та втратив –
    З неї пошили прапор –
    Останній прапор вовчиці
    Ватаги пройдисвітів Ромула,
    Горожанин останній журби
    (Urbi et Orbi!),
    Бо осінь: час бігти стежиною
    За жовтим листочком ільму,
    Що поволік вітер –
    По землі, по землі, по землі –
    По цій – потрісканій –
    Бо осінь – час сивочолих
    Центуріонів.
    Він підіймався сходами:
    Думав – ведуть вони в Небо –
    Останній аристократ очерету –
    Цар сутінок, князь вигадок,
    Герцог білого моху:
    Зійшовши на башту
    Побачив – там осінь –
    Там, де холодна синява,
    До якої безодня
    І годі долинути.
    На башту зійшов
    Етрусків-расенів-заброд:
    Волоцюг, як і всі, хто живе
    В цій країні телят,
    Хто марить і снить, бо життя то є сон,
    Зійшов, а там осінь:
    Куди не поглянь – всюди осінь:
    В Італії хижій,
    У Скитії дикій,
    І навіть в Елладі –
    Лиш осінь, і листя, і вітер.
    І тога – подерта на прапор
    Повстанців.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Артур Сіренко - [ 2021.03.04 21:35 ]
    Випити сни
    Сни, в яких достигає пшениця,
    Жовтогарячі сни колеса Сонця –
    Воза огненного, в яке повпрягав
    Коней білих нестримних шалених
    Час (а ми його бачимо).
    Сни солом’яні літа довершеного
    Вип’ємо замість меду п’янкого –
    Бо Час (а ми йому треби вершили…)
    Келих піднімемо снами наповнений –
    Таки цими, серпневими, ковиловими:
    Піднімемо келих за жорна:
    Важкі, кам’яні – які все перемелюють:
    Радість, журбу, одкровення, ніч і натхнення:
    Навіть оту чорноту Ночі одвічної –
    Все перемелюють – сиплеться борошно:
    Біле розсипане борошно зір.
    Руки які з того пилу зірок тісто замісять?
    В печі якій хліб нам спечуть
    З тіста отого небесного?
    Ми оремо землю – кожного разу
    Як кусень щербатий Місяця-коржика
    Травам накаже рости.
    Оремо, в плуга впрягаючи
    Білих коней світанку,
    Чорних коней ночі,
    Каурих коней вечора,
    Чалих коней присмерку.
    Оремо землю чорну
    В яку колись ляжемо попелом
    Наших домівок.
    Ми – подорожні вічні
    Кидаємо в праматір землю –
    Ні, не зерна – зірки.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  12. Іван Потьомкін - [ 2021.03.03 20:32 ]
    Єрусалимська вулиця Лілах

    Виходьте зі свого сидячого будення, пані Шело.
    Поминувши невгамовних голубів,
    Потьопаєм туди, куди Ви мене якось позвали.
    Недавно був я там. Бузок ще не зацвів.
    Поведу і я Вас на єрусалимську вулицю Лілах,
    Де тільки івритська назва бузку причаїлась в ній насправді.
    Так що не гайтесь - збирайтесь якомога швидше.
    Може, довідаємось вочевидь, що за рік настала зміна:
    Вулиця відповідає своїй назві і вже не київським спогадом,-
    Ароматом єрусалимського бузку пройметься серце.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  13. Палагея Кукуй - [ 2021.02.08 20:37 ]
    130 килограмм одиночества
    История, которую хочу Вам поведать не о мачо или физике-ядерщике, не о депутате Киевсовета или парикмахере с Крещатика, а о простом парне Сене. Вы спросите, мол, чем знаменит этот парень, а я отвечу – ничем, кроме того, что он просто жил и живет доселе в моем родном хуторе. Являясь по совместительству одноклассником, товарищем, внуком, и просто поглотителем всяких вкусностей и яств полуфабрикатных.
    Дважды краснознаменный хутор Щекотухи расположен на берегу когда-то полноводной и богатой на рыбу реки Муть. Днесь река обмелела и заилилась вследствие антропогенного влияния, безмерности использования природных богатств особями, давно забывшими о совести, морали и чести.
    Сенька жил на другом краю хутора вместе со своей бабушкой и дедушкой. Мать Сени умерла рано от какой-то страшной и неизлечимой болезни, а про отца я не знаю. Сеня произрастал в достатке, сытости, тепле и был щедро избалован вниманием со стороны дедушки и бабушки. Учился посредственно, на тройки. Потом пошел работать шофером к депутату, со специализацией «Принеси, подай, иди на фиг, не мешай!», собственно, как и другие люди, которые работают у таких персонажей. Но еще Ванга намекала, что придет время, когда грянет заря из-за горы, и засветится все вокруг розовым, и повылазят белки из своих дупел!
    Думаю, надо сказать пару слов о женщинах Сени. Собрав и проанализировав немало сплетен и рассказов, вычленив из них основное, стало понятно, что никаких женщин у Сеньки не было. Самую первую он в порыве страсти чуть не задушил в школе, слава Богу, что успели оттянуть! Вторая чуть не лопнула, объевшись макаронами, приготовленными по старинному рецепту прадедушки. А далее была вереница длинноногих алчных дур и наивных простушек из электрички на автостанции «Выибичи», которые готовы отдаться за пачку зефира.
    По мере возмужания Сени, прибавлялись и его килограммы на боках, животе и ягодицах. На сегодняшний день он весит более 100 килограмм, с обхватом талии почти 2 метра, и продолжает расти. У него нет шеи и коленей, все срослось или переходит в другие органы.
    И при этой «картине маслом» одноклассник продолжает рассказывать басни про свою популярность у женщин, незаменимость на работе, и что характерно складно врет про регулярное посещение тренажерного зала. Который если он и посещает, то ест там сало на скорость или метает свиные окорока. А может просто прижимается к полу, как прапорщики военных частей во время городской комиссии.
    Да, Сеня был знатным фантазером, любил он завернуть про себя так, что первые в списке «Форбс» призадумаются. Все бы ничего, пущай веселит людей увлекательными рассказами, но тут другая каверзность – время, оно нещадно и бесповоротно бежит вперед. Время никогда не ждет, никого не жалеет. Одно дело рассказывать басни про свою сверхуспешность, когда тебе лет 18 – 20, и совсем другое, когда за 30. Когда у сверстников уже дети в школу ходят, а у тебя даже девушки постоянной нет. Соврать можно кому угодно, да только себя никогда не обманешь. Если у тебя ничего нет, то тут как не рассказывай, ничего и не появится.
    Шли годы, Семен рос. И вырос он из салона автомобиля премиум-класса до салона буса по перевозке продуктов в магазины. И тут злокозненный рок сыграл с ним злую шутку – излишки, неучтёнку, зачастую полуфабрикаты или колбасы, можно было подъедать прямо на месте, что и делал мужчина, когда-то разделявший со мной школьную скамью.
    Жаль ли мне Сеню? – Жаль! И очень жаль, именно поэтому я и пишу сей рассказ, ибо не всегда в жизни можно проявить жалость по отношению к кому-то, потому что она губительно сказывается на развитии и становлении личности, ее целеустремленности и адаптации к изменчивости реки жизни. Или попросту оскорбляет человека, так как он настолько отравлен своими грезами и мечтами, что не видит реальных вещей, а может и видит, но ничего сделать не может или не хочет.
    Одиночество и обжорство – это болезни современного общества. Но если вторую можно еще как-то вылечить, то с первой намного сложнее. Как писал Э. Асадов: «Как много тех, с кем можно лечь в постель. Как мало тех, с кем хочется проснуться», выразив этой фразой всю глубину возникшей проблемы. На первый взгляд простая красивая фраза, но, сколько в ней раскрывается смысла: и о моральности, и о безысходности, и о поисках того, кто поймет тебя, примет таким, каков ты есть и полюбит всем сердцем.
    Беда Сени не в том, что он тянул в рот все, что пахло и имело аппетитный вид, а в том, что заврался себе, утратив связь с реальностью. Желая понравится остальным, он себя настоящего потерял в пышных рассказах о вымышленных богатствах и армии красивых поклонниц.
    Возникает одиночество из-за того, что, по сути, людям не нужны другие люди, и всякий смотрит, как бы что-то поиметь с другого или другого. Каждый ищет, где сытнее, теплее и проще. Люди все чаще стали жить инстинктами, и беда в том, что они даже не животные. Даже самые свирепые животные не способны на подобное, хотя нет! – паразиты способные. Паразиты имеют схожие повадки с такими людьми – жить за счет другого, высасывать соки и саму жизнь.
    А обжорство можно лечить разумными диетами, хорошими комедиями и работами в поле, например, на сахарной свекле или картошке.
    Что я еще могу сказать о Сене? – да, пожалуй, ничего, кроме того, что человек этот настолько хороший и добрый, что возникает желание ему помочь и поддержать. Подставить дружеское плечо под 130 килограмм или вместе съесть пять литров супа, мне – 0,5 л, ему – 4,5 л (улыбнулась). Если это поможет делу, то можно попробовать!

    __________

    «Задницу можно подтирать лопухом,
    деньгами, газетой, зайцем, но карманом!…»
    (Неизв.)

    г. Киев, лес, 04.02.2021


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Іван Потьомкін - [ 2021.02.06 12:52 ]
    ***

    Серед зими, як горобці поснули,
    І пітьма по кімнаті залягла,
    Балконні двері стиха прочинились,
    І на порозі... батько стали...
    Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
    Ми Баха далі слухали удвох –
    Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
    Здавалось, Бах переконать хотів,
    Що все те пережито не стільки ним, як нами...
    Хотів я батькові про це сказати.
    Відчинив повіки –
    Ні музики, ні батька.
    Навстежінь балкон.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  15. Шон Маклех - [ 2021.02.03 17:50 ]
    На схід від Сонця, на захід від Місяця
    Йду я від заходу Сонця
    На його горобиний схід –
    Туди, де воно прокидається,
    Де воно вмивається
    І виглядає між пагорбами,
    Де воно розтулює вогняні очі,
    Щоб споглядати каміння:
    Особливо оцей – Камінь Долі,
    Я йду від заходу Місяця,
    Де він ховається переляканий,
    Подивившись на Ночі Зла,
    Де Місяць знаходить спокій,
    І виймає свої сни з торби,
    До наступної тьми банші,
    До наступних криків боліт,
    До наступних сутінок Пака.
    Я йду до сходу Місяця,
    Туди, звідки він викочується,
    Звідки його чекаємо:
    Ми – сліпі у темряві,
    Ми – жадаючі світла,
    Нехай ось такого – холодного,
    Нехай ось такого – підступного.
    Я йду від берега моря,
    Де хвилі співають реквієм
    За старим рибалкою –
    Пастухом оселедців.
    Я йду до іншого берега
    (Бо на острові куди не підеш –
    Приходиш берега хвилями битого*),
    До берега, де хвилі сині
    Такі ж солоні, як сльози,
    Де замість риб лускатих
    Плавають срібні ножі**.
    Я з клану блукальців –
    Волоцюг рудочубих,
    З клану каменярів вільних,
    Що збудують вам башту,
    Вам – вбраних в картаті кілти.

    Примітки: Назва твору взята з назви казки народу країни, яку в нас в Ірландії називають Лохланн.
    * - а не всі в нас в Ірландії знають, що ми живемо на острові. Я знав одного Ронана Мерфі з Кілкенні, який був впевнений, що Ірландія це такий материк.
    ** - мені розказували колись, що в озері Лох-Дерг замість форелі плавають срібні ножі і відкладають в його прозорі води ікру на Страсну П’ятницю, але це неправда. Срібні ножі водяться і ловляться інколи в сіті рибалкам в морі біля селища Данґарван, що в графстві Вотеорфорд.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  16. Іван Потьомкін - [ 2021.01.30 19:04 ]
    Намір та інстинкт
    Малятко, ти намірилось будь-що
    Спіймати голуба... Бодай одного...
    Принаймні того, що накульгує на три лапки...
    Та дозволь спитати: «Ти ж не кіт, що чуманіє од м’ясця
    (І котрому, до речі, теж не вдаються лови)?
    Хочеш притулитися до нього, погладити – тай годі?
    Але ж про намір твій не знає голуб...
    Байдуже йому, людина ти чи кіт. Він оберіга свободу.
    Отож, переймись нарешті голубиною тривогою,
    Збагни: інстинктом - ти не кіт: є вдома дещо попоїсти.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  17. Шон Маклех - [ 2021.01.27 15:23 ]
    Серед полум'я
    Серед полум’я
    В якому тріскотить ялівець,
    Яке розпалили кременем
    Змість того, щоб чекати на блискавку,
    Серед полум’я,
    Яке одвічно горіло в Ірландії
    На тій горі, де журилися люди в білому,
    Що посадили на серед каменів ясен
    І говорили, що то гора поганого диму
    Тоді, коли зацвітали вишні –
    Дикі,
    Як і все на нашому острові смарагдовому,
    Як і все – навіть полум’я
    Посеред якого танцює Той,
    Хто Володіє Світлом.
    І в тому світлі полум’я –
    Коли світом заволоділи сутінки,
    Не весняні, ні, а ті, що одвічні,
    Від яких не рятує свічадо,
    Сутінки,
    Що приходять до нас з того часу,
    Як топтали білий цвіт залізними чоботами,
    Люди, що припливли на човнах-вітрильниках
    Здалеку – з того боку від ірландського моря.
    Світиться досі отой вогонь серед темряви,
    І танцює у його жовтих променях
    Та, Що Приходить у Снах,
    Приходить до мене тільки у снах,
    У моїх снах кольорових,
    Овечих, солоних і вересових,
    Тільки у снах…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  18. Сергій Губерначук - [ 2021.01.27 12:55 ]
    Важко тримати чужі таємниці…
    Важко тримати чужі таємниці.
    У мене їх стільки, як тлі на малині.
    Поволі отак заповзаю в провидці.
    Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.

    14 серпня 2001 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 187"


  19. Іван Потьомкін - [ 2021.01.25 21:50 ]
    Таке можливе тільки в Єрусалимі?

    Бабине літо оповиває стрічних в січні
    А поруч трясогузка (по-тутешньому нахліелі)
    Хвостиком навсібіч провіщає прогноз невеселий.
    Голуби немовби не помічають горлиць.
    На дятлів схожі, удоди пасуться на траві,
    Здавалося б, воронам галки мали б підкорятись,
    Аж ні - поруч без остраху шукають корму...
    Немає поміж птаством ні клутні, ні тим паче бійки.
    З подивом, напевне, вслухаються в теревені любителів сваритись.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  20. Артур Сіренко - [ 2021.01.21 17:00 ]
    Той, що зачиняє брами
    Якийсь дивак нетутешній
    Малював на мої вікнах папороть –
    На вікнах, що завжди люблять світло
    І дарують промені необачним мешканцям
    Дому, що стоїть на піску,
    Що висипався з клепсидри Вічності:
    Ним рахували епохи – так необачно,
    А він висипався.
    Добре, хоч ходить вулицями
    Попід вікнами, попід тинами і парканами
    Художник білих папоротей,
    А не той, то зачиняє брами
    І краде сірі очі людей тиші –
    Щоб не бачили, щоб блукали в темряві:
    Там, де потворки шукають тебе –
    Необачного, недоречно, непотрібного.
    Той, що зачиняє брами
    Приходить, коли настає темрява,
    Ховає вкрадені очі в скриньку
    Зроблену в чорного дерева –
    З тису старезного і отруйного,
    Що ріс в забутій ущелині,
    Проклятій шаманом-калікою
    Народу довгих мечів і кудлатих коней
    В ущелині сірих каменів і річки холодної,
    Куди ніхто не ходить, не бродить,
    Не колобродить, ніхто,
    Навіть Мара оминає його.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  21. Олена Малєєва - [ 2021.01.19 20:50 ]
    Який сенс?
    Я питаю ввесь час
    Який сенс у твого життя,
    Вередую, гупаю ногами,
    Аби не чути правдиву відповідь про те,
    Що єдиний твій сенс це я.

    Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
    Я думаю, що в цьому є щось символічне:
    Так само безглуздо спливає моє життя.
    Але ти якимсь чином чуєш мої думки.
    Прокидаєшся. Йдеш на кухню. Закручуєш кран : "Спи!"

    Ми ніби з різних планет,
    Я земна, а ти також,
    З Землі. Тільки ти з тої, де
    Горять у вікні вогні і готують вранішню каву.
    А я. А що я? Я її п'ю. Така от планета.
    Направду, вони різні.

    Я кажу тобі, що бачиш, я можу без тебе
    Я можу бути сама, а можу не бути
    Хочеш вийду у двері, а хочеш - у вікно.
    І піду у засвіти. Ну для чого себе берегти?
    Ну який, скажи, сенс у мого життя?
    Невже, єдиний мій сенс це ти?


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  22. Сергій Губерначук - [ 2021.01.15 13:34 ]
    Важко тримати чужі таємниці…
    Важко тримати чужі таємниці.
    У мене їх стільки, як тлі на малині.
    Поволі отак заповзаю в провидці.
    Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.

    14 серпня 2001 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 187"


  23. Іван Потьомкін - [ 2021.01.15 11:48 ]
    Раббі Нахман
    «Йоселе, а чи дививсь сьогодні ти на небо?»-
    Питає раббі Нахман учня.
    «Ні, ребе. Ніколи. Якось іншим разом...»
    « Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
    Відлиту в кольори та їх відтінки,
    Ти завтра, певен, не побачиш.
    Усе ж минає на цім світі...
    Треба жити в гармонії з сьогодні.
    Кожен день має свої думки, слова і вчинки».



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  24. Іван Іванченко - [ 2021.01.07 10:08 ]
    Відповідь



    Все бачиш,
    Все знаєш

    Непідвладне
    Часу

    Тінь минулого,
    Примара майбутнього


    Хто стоїть

    Перед тобою?


    Чи жив?


    Чи любив?



    Вигнулось дзеркало
    Дугою

    Хвилею,
    Брижами пішло
    Мертвотишно
    Зблиснуло червоним

    Повільно
    Попіл осідає

    Того
    Хто до нього підійшов...





    31.07.2016




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  25. Іван Іванченко - [ 2021.01.06 08:44 ]
    Милій подрузі

    Напиши мені
    Місячним сяйвом
    Поговори зі мною
    Мовою зірок

    Відповім тобі
    Сходом cонця
    Спалахом червоним
    Троянд пелюсток

    Скажу ніколи не сказане
    Шелестом листя нічного
    Теплою хвилею моря
    Що ніжно гладить пісок

    Проріж чайкою голосно
    Синю неба блакить
    Я з тобою, навіки
    Бо зустрілись ми
    Тільки на мить...





    07.09.2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Іван Іванченко - [ 2021.01.05 15:25 ]
    Хворка
    таргани ганяють
    перегони
    макітри
    пустим барабаном

    болісний

    гримучий той біг

    зіниці
    що дупла гнилі

    руки повисли граблями
    скрипучими
    старими
    над трюхлявими пеньками
    волохатих ніг

    прихмарений
    задуплено-віддалений
    навколишній
    світ

    ..намацав пігулки
    від жару...

    не хворійте
    будьте щасливі

    всім привіт!



    4.09.17



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Іван Іванченко - [ 2021.01.05 14:15 ]
    Теплосвіт
    небесна жовта
    паляниця
    протерлась дощиком
    зрання

    шумливі
    рукасті деревниці
    залоскотілися
    вбранням

    будяками медовИми
    зудіє джмолик
    коло хати

    блохастик капловухий
    у тіньочку
    зубом клацнув
    в стрибунця

    дзьобами
    жваво-гамірливо
    небо
    чорносерпики гризуть

    під лопухами
    нявкунчик бубликом
    скрутився

    дивитись-марити
    сни про сірунця

    по-під тинами
    пузаниці-чотириніжки
    запашную
    росяную зеленицю
    лагідно скубуть

    формасті
    дикі молодиці
    кудись до обрію
    замурзиків
    ведуть...

    26.05.19


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Артур Сіренко - [ 2021.01.02 14:31 ]
    Зимові сни
    Зима мокра й холодна
    Наче арктична риба Каласта,
    Наче плющ отруйний в лісі лисиць,
    Наче білий мох білого дня Касте Суму
    Нашіптує сни вужа.
    А Місяць-невдаха нашіптує:
    «Сон це не страшно…»
    (Він знає. Як не він то ще хто…)
    А може Місяць це теж яблуко –
    Але не осіннє, а кам’яне,
    Що надто довго висіло
    На невидимій гілці минулого
    І не падало в оцю безодню Ніщо,
    А кам’яніло, сіріло, мертвіло –
    Бо бачило сон – надто ніякий,
    Надто одвічний – про вир круговерті –
    Той самий. Отой, що завжди.
    Хотілось заснути – заблукати у сни їжака,
    Разом з колючим філософом межичасу
    Бачити зоряну ніч (над листям торішнім).
    Сон – це не страшно. Той безхатько правий.
    Той блукач. Той кулястий ліхтар.
    Той волоцюга.
    У яблучних снах
    Буду пити срібним кратером сидр.
    А може й кальвадос – іспанський.
    У снах.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  29. Іван Потьомкін - [ 2020.12.29 21:10 ]
    Біду на себе сам накликав

    Сліпий, не в змозі владать ногами і руками,
    В хатині напівзогнилій доживав свій вік
    Нахум іш-Ґамзо, прозваний так,
    Бо щоб там не сталось, завжди одповідав:
    «Це теж на краще!»
    «Учителю,- кажуть якось учні,- хата от-от рухне.
    Дозвольте Вас винести, аби не сталось лиха».
    «Ні, любі! Поки я тут, все буде гаразд.
    Винесіть поки що речі, а мене - за ними».
    Тільки-но зробили так, як хижа завалилась.
    «Завіщо Вам, Божому догіднику,такі муки?»
    «Я сам у Господа їх попросив…»
    …Віз замолоду Нахум дарунки тестю.
    І ось перестріча його незграбний чоловік.
    «Дай щось попоїсти,- просить бідолаха.-
    Ані ріски в роті не було вже кілька днів…»
    Замість дістати хутко щось зі своєї торби,
    Сказав голодному Нахум: «Зажди!»
    І став розв’язувать поволі котрийсь там із мішків.
    Не зуздривсь, як, не дочекавшись, бідолаха впав.
    Припав до нього Нахум, а той уже не дише.
    «Тільки тепер,- продовжив учитель,- збагнув,
    Що допоміг йому вмерти...
    В розпачі здійняв я вгору руки й заволав:
    «Очі мої, що бачили печаль, нехай осліпнуть!
    Руки , що не квапились подать,
    Хай немічними стануть!
    Ноги, на яких стояв, стоять не годні!»
    Мовчали учні. А тоді котрийсь наваживсь:
    «Горе нам бачити таким Вас, учителю».
    «Ні,- одповіда каліка.- Прикро було б мені,
    Якби я правду вам не повідав, поки ще живий».



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  30. Тата Рівна - [ 2020.12.24 21:24 ]
    Мілані
    моя маленька пір‘їнко —
    ти у останній кімнаті
    свого дитинства
    тут тепло і світло ллється
    крізь вікна мого удивляння на тебе
    повітря просотане квітами
    карамельками й — супом гречаним
    тиха музика голосу наших казок
    звучить невпинно
    (оцими речами — запам’ятай — сила моя тримається
    за поясок твого сміху і дива)

    там — за дверима — нечисть та суєта
    бал сатани омана мани і влади
    там за вікном у маршрутках раби й солдати
    їдуть щоранку свої продавати сили
    за примарну надію на щастя-волю
    биту свободу яка їм не до снаги
    їдуть маршрутки маршрутами небуття
    і замітає пурга усякі сліди

    звільнишся тільки коли голова мов кульбаба
    білою стане на всохлім стеблі тіла
    діти твої й онученята
    крилами розвинуться коли
    смак свіжих слив коли зможеш відчути як радість
    мудрість прибуде — з нею свобода пліч-о-пліч
    чиста як крапля води з джерела мого співу
    ти у кімнаті останній дитинства —маленька —
    моя пір‘їнко
    свято в дитячім садочку яскраве приємне
    щастя твоє золотавіє міниться світлом
    сяє на кісках скуйовджених танцем важливим

    злива тобі — калюжі стрибання регіт
    сніг — чудасія магія нез‘яснима
    мама і тато всесильні пророки безсмертні

    ти у єдиній кімнаті —
    маленька пір’їнко —
    не відчиняй
    ті двері
    послідні
    пожди

    22.12.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  31. Шон Маклех - [ 2020.12.23 16:51 ]
    Мальволика пані
    Ми вмираєм, вмираєм, вмираєм:
    Смерть наче квітка цвіте
    У садочку кохання.
    Ти зозуля чи кат?
    Стиглі вишні
    Крапками в зошит опівдні
    В літопис-рукопис жадань –
    Вишні, які в Ірландії вітряній
    Не цвіли споконвіку –
    Хіба що дикі – як ми.
    Цвіт бузини – ніби літо,
    А насправді дощисько і вітер.
    Насправді.
    Ми вмирали на площах –
    Біля пошти і просто на вулицях міста
    Темної гавані,
    А нині пані якась – без прикрас,
    Не мальована. Пані бліда
    Якось так ненароком:
    «Ти не вмреш мальволикою смертю…»
    Я знаю.
    Що з того.
    А може то вишні. Просто вишні.
    Раптом достигли в Ірландії.
    Просто вишні. Стиглими краплями
    На сторінки літописів –
    Наших.
    Недописаних. Недочитаних. Недолистаних
    Навіть. Що з того, що монах…
    Що з того, що тоді…
    Хто писав, хто стріляв, а хтось мріяв
    Про Ірландію – Ерінн –
    Про ту, що «го бра».
    Про ту, що зелена
    І вітряна.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  32. Артур Сіренко - [ 2020.12.23 14:19 ]
    Вік золотий
    Винахіднику плуга – щиро.

    Вік золотий зернами кольору Сонця
    У землю чорну масну
    Перший орач волів щойно приручених
    У перше ярмо дерев’яне.
    І перший плуг з рогу оленя і кореня дубу.
    Перший орач ліпив глеки
    З глини кольору золота
    І малював чорним – кольору ночі і мудрості
    Знаки закручені – втілення Вічності –
    Знаки Галактики – сліди солі розсипаної
    На долівці тьми.
    Чи то молока розлитого корови одвічної.
    Ще залізо не краяло
    Перший хліб гарячої печі,
    Ще меча ніхто не вигадав
    І не тямив ним плоть шматувати,
    І не гострив його біля кузні кіптяви:
    Кузні лихих чаклунів руди болотяної.
    Ще земля була щедрою, а поле неміряне,
    Ще вершників степ не знав,
    І земля не стогнала
    Під копитами номадів довгих мечів,
    Ще Сонце вмивалося – наче прокинулось
    Водою світанків і рік
    Незнаних, неназваних, ненаречених
    Ще треби приносили
    Тільки Землі-Праматері,
    А не Арею – мечу двосічному,
    Ще земля була щедрою,
    А Місяць рогатий до худоби лагідним,
    Ще до епохи сокир бронзових
    Було тисячі літ…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  33. Палагея Кукуй - [ 2020.12.20 22:39 ]
    Кадровик


    Я не скажу тебе «Привет!»,
    Я не скажу тебе «Пока!»,
    А лишь подумаю, как дать
    В ухо за стенания.
    Унылая твоя судьба –
    Отбирать премии у работяг.
    Как будто ты не кадровик,
    А рэкетир на Гелендваггене.
    Я не подам в суд,
    И к совести твоей не взываю,
    Пусть с тобой разбирается Бог
    И все его посланники.
    А пока – дрыщи,
    Пусть крутит живот даже от воды,
    Поносом будет тебе наказание!
    И всё что ты украла –
    Хай йде на туалетний папір,
    Паскуда ти, Таня!

    г. Киев, 17.12.2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Палагея Кукуй - [ 2020.12.20 22:37 ]
    Кобзон

    Лишь небо утренним стало,
    Серебристый иней на траве,
    Что не уложили ветра и КАМАЗы
    К черной не вспаханной земле.

    Зима дышит не зимою,
    Тепло обвевает уши,
    А я люблю тебя беспредельно,
    И сильно хочу на руки.

    А в голове роятся мысли,
    Мечутся туда-сюда,
    Не знать, что будет Завтра,
    Но точно ясно, что есть Теперь.

    Кобзон поёт мне в уши,
    Люблю я этого задорного мужичка,
    И пущай, что парик у него приклеенный,
    Зато от песен летит душа.

    Она летит в такие дали,
    Что не поймать, не остановить,
    Даже курвиметр не поможет,
    Лишь только попутный ветер
    И торнадо листьев золотых.

    г.Киев, 16.12.2020



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Іван Потьомкін - [ 2020.12.18 18:03 ]
    З голосу Езопа

    Десь швендяв лис, коли правителя обрали.
    А як вернувсь, то з подивом дізнався,
    Що мавпочка на тій посаді.
    «А за які такі заслуги?»- питає лис.
    «Шкода, що ти не бачив і не слухав,
    Як красно говорила й танцювала дивно!..»
    Ні те, що дурні несусвітні обирали,
    Ні що правительку намірився провчить,
    Нікому не повідав лис тямущий,
    Бо краще діять, аніж просто говорить.
    Якось обходив він свою ділянку,
    Засіяну капканами, немов грибами,
    І гарний шмат м’яса набачив.
    І хоч самому скуштувать кортіло,
    Він стримавсь і лишив для діла.
    Досвідчений у дипломатії був лис.
    Тож, як з правителькою стрівся,
    Пошкодував, що участі у виборах не брав,
    Бо саме тоді шукав він скарб,
    І тепер нагода правительці вручить.
    «Ось він,- показав лис на капкан,-
    Будьте ласкаві, пригощайтесь м’ясом!»
    Торкнулась мавпочка - і ось уже в капкані.
    «Про витівки твої нераз од інших чула.
    Ну, пожартував і годі! Визволяй з неволі!»
    «Ні, люба, всім покажу твій розум,
    Щоб знали, кого в начальство обирали!»

    Р.S.
    Недогляд звірі виправити степні,
    А люди, хоч і потерпають, терплять.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  36. Олексій Могиленко - [ 2020.12.17 14:16 ]
    Біла ворона і Різдво
    Біла ворона не вимовляла літеру "Р".
    І тому майже весь час мовчала.Соромилася.
    Хоча інші мало уваги звертали на її КАЛтавість,бо
    досконалих немає ніде.
    Вони теж і КАЛтавили,і заїКККАЛЛЛися.
    Та проте біла ворона мовчала.
    Тому що для решти вона була більмом в оці.
    Адже споконвіку чорносажні не люблять білосніжних.
    ЧОМУ?Цього не знав ніхто...
    Можливо,тому що ,як
    Темрява-це відсутність світла,
    Зло-це відсутність добра,
    Так само і
    Чорний колір-це відсутність білого....
    Можливо....Хто зна....
    Біла ворона мовчала і соромилася.
    Свого недолугого "КАЛ" і свого білого кольору.
    Якось вночі,перед Різдвом, ій приснився сон.
    Снилося,що вона не ворона,
    А білосніжний Ангел з великими-превеликими крилами.
    І поруч неї таких же світлих і добрих Ангелів тисяча тисяч. Ворона проснулася від холоду.
    Ще було поночі,але навкруги було справжнє диво!
    Все було вкрите м'якою білою ковдрою.
    Перший сніг!А який білий!
    "КАЛЛ!КАЛЛ!КАЛЛ!"На все горло калкала ворона.
    Її щастю не було меж.
    Адже тільки вона знала,що це не просто перший сніг
    (І взагалі перший в її житті),
    А це Ангели линяли і своїм білим пухом вкрили землю.
    Здавалося,що люди теж були щасливі.
    Далеко за селом ,аж до до само неба було чути спів:
    Радуйся ,ой радуйся земле,Син Божий народився!
    17.12.20.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  37. Євген Чорний - [ 2020.12.16 12:23 ]
    Слівце-райце (9)
    Усе намріяне збулось, та мало трапилось із того.

    9.01.20
    Змагався, поки не всрався, а як всрався, то вже і не намагався

    10.01.20
    Поки (за стіл) всідались – сміялись, коли придивились – зажурились.
    Поки в крісло отамана всідались – весело сміялись, коли придивились – усі зажурились.
    Усе це було і задовго до..
    Усе не так і все якось не з тими..
    Усе якось не так і все - не з тими..

    Поснимали все маски – пришла пора, как в сказке.
    Для кожної людини своя є хворостина.
    Дай Біг, щоб наші бажання були для них, як сподівання.
    Сам(о) мудрує, а інших турбує.
    Сам ще мудрує, а інших вже турбує.
    Для доброї людини гарні усі причини.
    Не чекали ви на нас, та припхалися ми до вас.

    13.01.20
    Хай усе зробиться, що мені подобається.
    Хай усе зробиться, що нам подобається та ще більше зродиться.

    15.01.20
    Судьба бессовестная сука (с), а жизнь безжалостная тварь
    Когда судьба бессовестная сука(с), тогда и жизнь безжалостная тварь.
    Сперечається - поки пручається, а як вгомонилося – вважай, зголосилося.
    Якщо пручається – значить, сперечається.

    20.01.20
    Робили як краще, вийшло пропаще.
    Робили як краще, звелось на нінащо.

    22.01.20
    Із цього всього не осягнули ми нічого.
    Оце було єдине, що і могла зробить людина.

    28.01.12
    Бувайте здорові, багаті, щасливі, а ще для коханих були щоб красиві.
    Бувайте здорові, багаті, щасливі, для любочок завжди були ще красиві.

    30.01.20
    Звідки лихо те взялося - проте так вже повелося.
    Так вже повелося, хоч ніхто не знає звідки лихо те взялося.
    Таке сталося, що не склалося, а так (хоч і) сподівалося..
    Не склалося, а так сподівалося..
    На одне сподівалися, сповідалися - та інше сталося.

    6.02.20
    І Богу чинить службу, і з лихварями водить дружбу.
    Чинить Божу службу, а з лихварями водить дружбу.

    19.02.20
    Життя незаймане для здобуття.
    Народ не переймається, своїми справами займається.
    Зачем же водку понапрасну мучить, когда нам не о чем поговорить.

    20.02.20
    Хамил как мог, но нахамить во всем сполна не получилось

    24.02.20
    Настала кепська днина, зустрілася лиха людина.
    Горе насилається, лихо насувається.. дурнею називається.

    4.03.20
    Зробив усе, що міг, та себе не переміг. (12.02.19)
    Як не має тями, то і грається такими речами.
    Хто не має тями, той грається такими речами.
    Не все в житті трапляється, що в світі відбувається.

    6.03.20
    Така причина - не правильне це, бо вторинне.
    Коли дурне, то все не так, бо і саме не знає як.
    Мечты сбываются, мечты сбиваются. .

    21.04.20
    Як хочеться вірити у дива - кому від того біда?

    5.06.20
    Думав, думав – не додумав, передумав – як й надумав.

    10.06.20
    Де паскудство, з того і сором людства: коли неподобство чуже, а сором облягає тебе.

    24.06.20
    Носила сила, носила, та несила підкосила.
    Лиха сила його носила, та несила ноги підкосила.

    7.07.20
    Чи то усе лише здається, чи Біг над нами так сміється? (до 12.2017)

    12.07.20
    Кожне речення правду нести приречено.
    Речення правду нести приречені.
    Ми приречені правду нести у кожному реченні.

    16.07.20
    Чого собі не вистачає, іншим не вибачає.
    Як когось спитаю ся, наче спотикаюся.
    Багато слів, та обмаль знань.

    21.07.20
    Може допоможе, дай Боже.
    Може, це лихо нам і допоможе, дай Боже.

    22.07.20
    До горя мало тоді герою цьому перепало.
    До горя мало перепало – з того й поводиться зухвало.
    Що зробиться в кінці кінців, те й збулось на початку всіх початків.
    Що буде у кінці кінців, було вже на початку всіх початків.

    6.08.20
    Якось вас дофігенькі, як у тої неньки, що бере із жменьки.

    17.08.20
    Чим далі – тим гірше, чим гірше – тим ближче.

    25.08.20
    Единственное, что удивляет, что ничего уже не удивляет.
    Єдине, що іще дивує, що вже нічого не дивує.
    Єдине, чим життя іще дивує, що вже нічого не дивує.

    27.08.20
    Взагалі-то літо, а дощ - як крізь сито.
    Завжди чогось іще не вистача від Бігу.. зимою – сонця, влітку – снігу.

    30.08.20
    Як же набридла оця стара конидла.

    2.09.20
    Не забарився, не загубився, на диво дивовижне подивився, ледь не вдавився.
    Хтиве та мстиве. . Чуже забулося, своє минулося.
    Якщо поглянути зненацька – життя таке дивацьке.
    Чужою глупотою задурився, з того і зажурився.
    Кохання змарудив – життя спаскудив.
    Якщо кохання дні, як листя восени, почали облітати - на стане сили позбирати.

    7.09.20
    Ніхто нікого не примушує, лише один іншого придушує.

    9.09.20
    Хоч і верзне дурне, аби тішилось саме – оце головне.
    Верне дурне та тішиться саме.
    Хай тобі насниться гарна молодиця.

    16.09.20
    У кожного боса має бути своя кнопка -соса.
    Багато років, та мало кроків.
    Багато кроків, хоч мало років.

    17.09.20
    Ніщо біди не провіщало, та ось явилося (приперлося) віщало.
    Оце вістило нам сповістило.. розправивши неначе крила, оголосило..
    Яка б не була ти красуня – життя і це усуне.
    Якою б не була ота дівиця, з лиця води все ж не напиться.

    18.09.20
    Переробляли весло на коромисло, та вийшло дишло.
    Така зараза: кожного разу доводить до екстазу.
    Зродились ми недоброї години.. хоча година доброю ніколи й не була.

    19.09.20
    Хто нас душить - той нас рушить.

    20.09.20
    Какие люди есть.. и их таких не счесть..
    Гарні новини у доброї людини.
    У доброї людини завжди гарні новини.

    2.10.20
    Наче у вуха слуха, а в голові своя муха весь час дмуха.

    4.10.20
    Ходить дурненький шляхами сліпеньких, та ще й жаліється, що бідненький.
    Ходи собі дурненький дорогами сліпеньких.
    Ходи собі дурненький дорогами бідненьких.
    Кожна дівиця різниця, як і ті дзвіниці.
    Дівиці, як дзвіниці,- мають різницю.
    Як ті дзвіниці, кожна дівиця різниця.

    7.10.20
    Найкраще знати, найліпше шукати.
    І сам не ходить, і іншим не годить.

    12.10.20
    Якщо паркана не побудував, вважай - життя змарнував.
    22.10.20
    Шукав згоду, та наробив шкоду.

    6.12.20
    І себе не дбає, і іншим заважає.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  38. Соня Чорна - [ 2020.12.12 14:08 ]
    Піаніст
    дзеркало в моїй кімнаті надтріснуло
    надвечір воно нагадує темні двері у невідомість. навколо
    розсипано брязкальця
    та ноти
    колись давно по сусідству тут жив
    піаніст
    але він від'їхав в інше місто
    далеко

    старенький доктор лікує людські тіла
    допомагає людям не померти
    а коли
    ситуація зовсім безнадійна
    тонкими пальцями піаніста
    тримає руку помираючого
    підводить його до небесних дверей

    інструмент у домі наших сусідів мовчить
    клавіші його світять зубами
    припорошеними та строгими
    його тиша дарує шанс на життя
    черговому прибульцю реанімаційного відділення
    іншого міста
    того яке далеко

    мабуть непросто обирати між
    музикою та медициною


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  39. Іван Потьомкін - [ 2020.12.11 21:55 ]
    Марне чекання

    • Постелила на долівку соломи удосталь,
    • Сама лягла, щоб дізнатись, чи не буде мулько,
    • І чека, що пролунає довгождане «му!»
    • Уже вечір сизокрилий, уже північ скоро,
    • А Назара із базара не видно нівроку.
    • Раптом хлів, мов сам, розкрився і туди влетів
    • Матюкливий, переливний Назарія спів,
    • І колодою німою на солому упав чоловік.
    • І ні пари з уст, лише хропіння протягом доби…
    • …Половину за корову Назарій пропив з тими,
    • Хто, як завше, під рукою радий підсобити.

    • P.S
    Чи не так й ти, Україно, стоїш із відром,
    А Назарій в компаніях пропива добро.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (4)


  40. Євген Чорний - [ 2020.12.09 12:57 ]
    Слівце-райце (6)
    24.05.18
    У цікаві часи відкриваються дивні світи. . З'являються як чудесники-молодці, так і людці.
    Дивні світи в переламні часи відкриваються - різні сутності проявляються.
    Куди б ми не заселялися - біда з радістю зустрічалися.
    Хоч біда із радістю і зустрічаються, та ніколи не обіймаються.
    Якщо шукаєш наснагу - не втрачай рівновагу.
    Нащо питати вчасно чи невчасно свіча його життя загасла?
    Така дівка красна, що й дивитись «опасно».

    25.05.18
    Неуку годити, що сліпаком ходити.
    (У нас \ Маємо) Два охоронця – Місяць і Сонце.
    Місяць і Сонце для РаМану поставлені, як охоронці.
    Маємо два охоронця – Місяць і Сонце, а Біг - за оборонця.
    Ра-Ману тоді добре панує, як люд дрімує, а край квітує.
    Ра-Ману (РаМа) життя сниться, хоч і не спиться; має два охоронця – Місяць і Сонце, а Біг - за оборонця.
    Хай Ра наші шляхи освітлює і не осліплює.
    Хай Мати Ґа квітує і нас лікує.
    Було б про що сперечатися, як нема з ким стрічатися.
    Хай вже так і ведеться, поки не схаменеться.
    На очах - шори, на п’ятках – шпори.. не козак, а горе.
    (Зарозумілий) Не для знання задає питання, а для хизування.
    Того, хто потопає – вогонь не лякає.
    Що за притча така: горнеться найбільше до нас лише найгірше.
    Що можна казати, коли за сина невтішна мати.
    Виявилось, що недоліки власні є переваги наші прекрасні (класні).
    Перетворилися недоліки власні у переваги наші прекрасні.

    28.05.18
    Не все так плохо как нам кажется порою, порой все хуже, чем нам кажется совсем.

    29.05.18
    У кожної людини свої є городини.
    У кожної людини свої гордині. (4.12.19)

    30.05.18
    Кожний має померти, та не у кожного є смак до смерті.
    Найвище жадання – смерті бажання.
    Смерть звершує життя та прибирає сміття.

    31.05.18
    Не заважайте дурням (дурню) говорити – спокійніше будете жити.

    5.06.18
    Як нездару не навчай – у нього свій звичай.

    6.0618
    Наче і весь час прибирає (ють), а порядку не має (ють).
    Лише з великої хмари блискавка вдаре.
    Якщо жінка бурмоче, як грім гуркоче, - десь і блискавка проскоче.
    Батьки тому повчають, чого дитині не вистачає.
    Воно завжди іншого навчає, чого самому не вистачає.
    Іншого тому повчає, чого самому не вистачає. (20.03.18 У чому іншим дорікає - собі вибачає.)
    У іншому те (найбільше) дратує, що у нутрощі власній (собі самому) нуртує.
    Тільки спитали (-ай, -ють): куди дівся – а він і з’явився.
    Тільки спитай за нього (такого): куди дівся – він і з’явився.
    Таке (вродилося) нездарне, що вже й збрехати незугарне.
    Таке нездарне - до пуття й збрехати незугарне.
    Ліниве, брехливе, зарозуміле, а має себе за дитятко миле.
    Було б смішне, аби - не таке дурне.

    7.06.18
    Було б потішне, якби не таке невтішне.
    Життя успішне, як смерть потішна.

    11.06.18
    Краще в дівках весь вік залишатись, ніж з таким залицятись.

    12.06.18
    Якщо на чуже не зазіхатися, нема про що і сперечатися.
    Коли щось здається – то Біг над тобою сміється.

    14.06.18
    До чого не торкається - усе в лайно перевертається - вродилося таке і не кається.
    До чого не дотикається - усе лайном кінчається, чи у гімно перевертається.
    Таке вже вродилося та при нас опинилося: до чого не торкається - усе в лайно зміняється.
    Коли (якщо) по-іншому нічого не поробиш – через глузду йому і доводиш.
    Нічого не поробиш – через глузду до всього доходиш.
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак (все-дно) ви не милі. Як кум – однак, хіба він кумі не рад чи їй він невпопад (невлад)?
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак ви не милі. Як кум–однак може бути їй невпопад, як він кумі сам рад?
    Не тратьте, куме, свої сили, бо для куми однак не милі..
    Як кум–однак їй може бути невпопад, як він кумі сам рад?
    Я, может, был бы и быстрей, но с каждым годом все тяжелей и тяжелей...
    Дійшли до точки, хоча були і сумніви, свої примочки і задрочки.
    Чи то дивлюся, чи дивуюсь, а все не намилуюсь.
    Треба кавочки попити, бо нам ще довго сидіти..

    20.06.18
    Все життя шукає - чого і сам не знає.
    Любов шукає, а кохання не знає.
    З цього вона і дружина: не вміє ні готувати, ні прибирати, та вміє добре стріляти.
    У кого, що не запитаєш – нічого не взнаєш, на яку пику (образу, кого) не поглянеш – сам дурнем станеш.
    На яке обличчя не поглянеш – розуму не розглянеш.
    На кого не глянеш – від подиву вклякнеш.
    Зібралися воювати, та не встигли посрати.
    Наші нероби дійшли до згоди: нічого не робили, їли-пили, а тепер спочиваємо і горя не знаємо.
    Зібралися нероби та дійшли до згоди.
    Дивиться в очі, а в душу зазирає - отак до себе і навертає.
    На велике зазіхалося, та через дрібниці не склалося.

    21.06.18
    Зробив усе, що тільки міг, а міг, признатись чесно, - мало.
    Зробив усе, що тільки міг, а міг, правдиво кажучи, - не мало.
    Робив усе, що тільки міг, аби нічого не робити.. і вмів, правдиво кажучи, - не мало.

    22.06.18
    До ладу справу довести - не цеберко води донести.
    Таке зарозуміле, аж несила: ні в чому не сумнівається, а все життя мається.
    Подивишся – зовнішньо наче людина, а по суті все ще тварина.
    Їй-бо: (Оце) їжаки-мудраки розвідали всі шляхи.
    Народні обранці-засранці, керманичі пирхаті – у політику грають: ціни щодня підіймають і горя не знають.
    Лише ціни підіймати – єдине, чому навчились з науки керувати.
    ВОНО, керманичі пирхаті, (пихаті та пархаті) єдине, що вміють із керувати, - ціни підіймати, у свої кишені гроші крадені пхати та народ мордувати.
    Навчатись завжди є чому, було б від кого.
    Навчатись завжди є чому, було б від кого і для чого.
    Буде чим пишатися, якщо завжди навчатися.

    25.06.18
    Ніхто не знає, хто, насправді, хто, але впізнати можна..
    Воно і пташка наче невеличка, а насрати на інших має звичку.
    Одне дурне торочить, а друге – йому заглядає в очі.

    26.06.18
    Так гарували-працювали, що батьківські статки просрали.
    Так весілля святкували, що й труну придбали.
    Хто до Раю рветься, на Ра-дію хай озветься.
    Хто сміття своє розкидає – щастя не знає.
    І у гаманці – катма, і ідей – повна тьма.
    З головою задуреною, гадає, у працю занурений.
    З головою не дружить, а на посаді (у поліції) служить.
    Якщо з головою не дружить, хай у війську служить.
    Господар зростає: і своє охороняє, і про чуже дбає.
    Таке з телевізора вже базікає, аж екран смикає.
    Таке вже з екрану базікає, що аж зіниці смикає.
    Наче, як чоловік, сидить (стоїть), а дурне, аж рипить.
    Не довіряє, перевіряє – само не знає, чого шукає.
    Звіряє, вивіряє, перевіряє – ні горя, ні щастя не знає.
    Один до одного ходять, кінці з кінцями не зводять – лихо за руку водять.
    До чого не дотикається - про все сперечається.

    27.06.18
    Мелкий жалкий человечек ищет для себя увечий..
    Якщо в житті свого нового не шукаєш – марно життя проживаєш.
    Якщо не працюєш, весь час бідуєш – просто життя марнуєш.
    Година кохання краще за роки чекання.
    О добрій годині і страви смачніше у господині.
    О добрій годині смачніше готують усі господині.
    Якщо тебе життя не веселить – Біг того не простить.
    Святий не той, що у молитвах головою б‘ється, а хто святкує кожний день, що зміг Ум Ора досягти – з того весь час веселий і сміється.
    Святий не з того, що суворий має лик, а що від нього свято звеселяє всіх навколо цілий вік.
    Святий не той, що у молитвах головою б‘ється.. а той, хто свято у собі щодня несе: Ра-діє сам й навколо все сміється.
    Не кожний, хто іншого повчає, - розумному (добру) навчає..
    Хто знає - не питає, хто питає – Слово не знає.
    Там, де сперечаються, добру не навчаються.
    Не до істини добираються там, де сперечаються.
    Над іншим сміється поки не схаменеться.

    28.06.18
    Скажіть мені, що це все сон і я страшні видіння бачу.. вони сміються, а не плачуть.
    Кого (чего) бы мы не захотели, не этого хотели.
    І саме бідує, і іншим щастя не дарує.

    3.07.18
    Годі сподівання марнувати, що прийдуть пра-царі за нас працювати .
    С поду діва є ся - сподівайся, з-під діви є ся.. се по Віді дає ся - сповідайся..
    Брутальне і бруд з одного словокорення йдуть.
    Зроблено недбало – вважай пропало.
    Розум гострий, а годує монстра.
    На всі питання у того вуйка – одна жуйка.
    Де народився, там і пригодився, якщо зі шляху не збився.
    Зугарних думок не зібрати у стіжок.
    Гарних думок збирай (зібрав) свій стіжок - буде з чим жити, як добре обмолотити.
    Буденні турботи зводять життя до роботи-скорботи.
    З чого воно отак гордує: іншими гидує, а саме бідує? (саме бідує, а іншими гидує?)
    Нехай ті, що над нами сміються, горівкою обіп‘ються.
    Хто над своїми пращурами сміється, тому по світу не довго блукати вдається.
    Хто над пращурами нашими (нами) сміється - по світу не довго гуляти вдається (йдеться).
    Хто нами сміється - по світу не довго блукати вдається.
    Хто над пращурами нашими (нами) сміється - по світу не довго блудити вдається.
    З нічого так не роздує, як цілий день голодує.
    Як цілий день голодує, так не надує.
    Спить уволю, не голодує - з того все й сумує та нудьгує.
    Нема долі, нема долі.. і навіщо цілу ніч проходили голі?
    Якщо життя не вдається, це долею зветься, як доля усміхається, це вдачею називається.
    Кожний бачить своє, хоч і дивляться на одне.
    Наче й дивляться на одне, а кожний бачить своє.
    Гарна молодиця: ластиться, як киця, а б‘є, як левиця (тигриця).
    Справна (Славна) вийшла молодиця, як копне, аж в очах іскриться.

    4.07.18
    Отак воно вибачається, наче сперечається.
    Вбачається, що це так сперечаються, мовби вибачаються.
    Все життя кохаються - наче сперечаються, а сваряться - наче граються.
    Хто п'є сому не знає втому.
    Воно як союз - від уз, так і союзниця - від узниця.
    Справи визначають, чийому (чиєму та якому) слову довіряють або й уваги не звертають.
    З таким, як поруч сісти доведеться, і не співається, й не п'ється.. Наче і наливає по вінця, а на серці у самого гниль ця.
    Йому наливають по вінця, а воно відвертає рильце.
    Такому й наливають по вінця, а воно однаково (все) відвертає рильце.
    Кожне зубожіння має своє тяжіння.
    Не страшно помирати – нещадно не знати, куди тоді правувати (справляти).
    Народжуватися важче, ніж помирати, якщо Прав де (правду) знати.
    Працювали-гарували, аж поки не впали.. тепер полягали та й заспівали.
    Що влітку заготуєш, тим взимку нагодуєш.
    Отак собі і працюємо – у вус не дуємо.
    Не признаюсь никому.. Третий срок я с колен встаю, мне не верят, но я - в раю..
    Життєвий шлях мав небезпечний: приречений був бути забезпеченим.
    Нема чого (Не треба) сорочку на грудях драти, як вже потрапив за грати.
    Як вийшло все програти, навіщо (нема чого) і останню сорочку ще драти.
    Як (Коли) все програти, можна (чого б) і останню сорочку розідрати.
    Як нічого не мати, то і останню сорочку латану не важко віддати.
    Від такої звістки, як на розжарену пательню сісти.
    Коли оттакі надходять звістки, як на розжарену пательню присісти.
    Кого душа не приймає, того і серце не чекає.
    Серце не чекає, коли душа не приймає.
    Таку мають злість ті, кляті, що й у вогонь готові залізти і там спочивати.
    Того й очі не шукають, кого серце не сприймає.
    Грається у забаганку з вечора до ранку.
    Позбираються на ґанку і граються у забаганку з вечора до ранку.
    Знайшли на ґанку собі забаганку – стоять на колінцях та наливають по вінця.
    Взяти б полінця та надавати за оте: по вінця.
    Як тільки берешся за полінця – зразу стає на колінця.
    Хоча воно і придурасте – та таке вже їхнє (наше) щастя.
    Спочатку самі втрачають, а потім на інших серцем серчають.
    Так про нас дбає, що, схоже, не заспокоється, поки не задовбає.
    Чи щулиться, чи то жмуриться, наче, журиться – не розібрати, ковінька його мати.
    Хай над нами сміється, поки власною кров’ю не захлинеться.
    Вони схаменуться, лише як власною кров’ю їх очі заллються.
    Звідки воно, не сіло, не впало, а до нас пристало.. та все йому мало.
    Власної тіні лякається, на кожному кроці зупиняється та оглядається.
    Якщо власного розуму забракло – шукай собі оракула.
    З того і вийшло таке ракло, що власного розуму забракло..
    Аби знати, з якого боку біду чекати: гадав, звичайне ракло, а воно - Геракла.
    Шукав роклу, а знайшов оракулу.
    Думав, зустрів ракло, а привели до оракулу, ще й кажуть: вклонись Гераклу.
    Таке ракло вколошкає і Геракла.
    Такого від людей не сховаєш – що знає, то і співає.
    Не зрозуміло - з якого діла-дива ми побачили це тіло.
    Залишилося не зрозуміле, для якого діла-дива ми побачили це тіло.
    Само в багні копирсається, а як пан навколо оглядається.
    Воно і дівка наче красива, але терпіти дурне – несила.
    Хай не всім вона і красива, а серцю мила.
    У кожного отамана своя омана.
    Не смерті треба лякатися, а при народженні не пізнати ся.

    5.07.18
    Мовьте з любого рівня : Сьвіте дивний, освіти чарівне .. се віти дивні - ось віти чар рівні
    Говіти нам (вам), чи не говіти - однаково нічого не змінити. Що нам говіти що вам говіти - однаково голови не зносити.
    Навіщо Біг дрочить словами : Він з'явиться.. Він прийде.. Він навчить..
    Навіщо марними думками Біг дрочить : Він з'явиться.. Він прийде.. Він навчить..

    Можливо втратив десь я розум.. можливо, розуму й не мав - З якогось дива не це наразі нам важливо.
    Не кожний, хто розуму вчить, розумному навчить.
    Можливо все.. усе можливо – не це, насправді, нам важливо.
    Хто вміє чути Слово, той голос Бігу злове.
    З якогось дива у хмарі ці нас заносило, у темряві водило.
    З якого такого дива наша гарна дівка йому – некрасива.
    Ні з чужими, ні зі своїми не знається, як скажений пес на людей кидається.
    Будитель – не Спаситель: хто-що питає – нічого не знаю.
    Голий зад у глузду перетворили, а розуму так і не нажили.
    Говорити іншим, так і орати – однаково треба за врожай дбати.
    Нескорення теж прискорення.
    Нескорення злу - дає добру прискорення.
    Злу нескорення - надає добру прискорення.
    Душа у нього щедра, така щедротна.. ще драти та драти такого, як казав ротний.
    Щедра ви, кумонька, така щедротна, що не затулити рота.
    Запхати все у свого рота – така вродилася вже щедротна.
    Маєш гарну кумцю - будь при власній думці.
    Залишайся при власній думці – (от і) матимеш (будеш мати) гарну кумцю.
    Ніхто не здатен того розвеселити, хто сам (якщо само) не вміє жити.
    Ніхто не зможе тебе розвеселити, якщо не вмієш жити.
    Не потрібен ніякий порадник, як сам для себе є розрадник.
    Не допоможе ніякий порадник, сам для себе маєш бути розрадник.
    Не чекай допомоги від порадників, будь для себе самого розрадником.
    Не треба ніяких порадників, як вмієш бути собі розрадником.
    Зібралася купа радців – не знайти місця для всіх їх задів (задців).
    Куди воно їм лізе, у пики сизі?. У горлянку заливають, аж очі вилізають..
    Розрадник - не Утішитель, бо не Учитель; не для Спаси-тіла, а як Буди-тіла наставник.
    пророцтво від жіноцтва: Розрадник Буде єство – від того прокидається: суспіль-ство, люд-ство..
    Збиралися йти на битву, та сіли на бритву.
    Чи то воно так сміється, чи то мені здається.
    Чи то біс над нами сміється, чи то нам так здається.
    Ніхто не озветься, наче над нами дідько сміється.
    Усе б було нічого, якби, за те нічого, нічого б й не було.
    До ладу поки й не зрозуміло: чи має розум, чи буде сила.
    З тої породи, що скрізь шукає і знаходить пригоди.
    Для такого і дурна пригода – нагорода.
    Для такого абияка пригода, як нагорода - ніщо не зупиняє, бо в голові дурне закипає.. на місці не сидить, бо в глузду дурне шкварчить.
    Як тільки зустрічаємося – зразу напиваємося.

    6.07.18
    Нездарне: і жило марно, і померло незугарно. (9.07.18)
    От кожного разу оця зараза: під ногами бовтається, ніяк не оговтається.
    Почоломкалися два бевзя: у вухах дзвін, у головах плин.
    Важко в таке повірити, та не можна тобі не вірити - що то значить жінка і красива, і розумна.
    Здається від того і на роботу приходить, що вдома зранку до вбиральні не ходить.
    Яку долю має - таку дулю й тримає.
    З такого гонору і має життя ворону.
    З таким гонором і живе вороном.
    Як та попадя, постилася, молилася, аж поки сама не занапастилася.
    Не маю ні часу, ні бажання бачити усі ці над-баня.
    Так веселиться, наче злиться, а коли злиться – отоді веселиться.
    Що маємо, те і запрягаємо – може, кудись і доїдемо, якщо у корчму не заїдемо (на комин не наїдемо).
    Що маємо - те і запрягаємо, куди приїхали – вважай, туди і їхали.
    Що маємо, те і запрягаємо, а чи свійська маржина, чи з війська – кому яка кручина-причина.
    Таке кручене-верчене, як наперчене.
    Вихопився із бучі та потрапив у кручу.
    Як потрапив у бучу, вважай, утоп, як у кручі.
    Як потрапив у бучу, вважай, як у кручу.
    Воно і мовити ще не вміє, тільки зик підіймає, бо хоч і має язик, та Слова не знає.
    Воно і мови не має, тільки зик підіймає, бо хоч і має язик, та Слова (ще) не знає.
    З чужих корінь не заходять у наш курінь, а хто заходить – вже не виходить.
    Закон Гуку: хто гукає, той і шукає.
    Поїхали в гості, а приїхали на кості.
    Поїхали в гості до свахи, а приїхали до костомахі.
    Коли жнива приходять і женці виходять.
    Так танцює, наче когось лупцює.
    Його (її) лупцюють, а він (вона) танцює.
    Просто чудово: у всіх все є і все готово.. тільки сержанту нема провіанту,.. ще на світанку зламалось два танка,.. три міномета обміняли на два мінета..
    Навіщо сперечатися, коли немає сил пручатися.
    Не варто втручатися, коли не можеш (вмієш) захищатися.

    7.07.18
    Все, як завжди: нема пророка - від них та їхніх слів одна морока. (6.12.18 )
    Нема пророка, як завжди.. нема пророка – від них самих та їхніх слів одна морока.
    Для толоки не потрібні пророки.
    У кожного пророка своя толока.
    Погодка была чудесная, мы тоже были прелестные..


    9.07.18
    Людина нездарна: жила намарно і померла незугарно.
    Лиха людина з‘являється в лиху годину.
    В лиху годину шукай добру людину.
    Для доброї (лихої) людини змайструємо найкращу домовину.
    Рясно обіцяли та напрасну чекали.
    Нічого не розумію, а виправляти я умію.
    Нічого не розуміє, але виправляти уміє.

    10.07.18
    Кайся, не кайся, але не зарікайся і не зрікайся.
    Професорсько-пихата наукоподібність найгірша обридніть, найбільша огидність.
    Як візьметься (береться) до справи наша Параска – не буде поразки.
    Я є ніхто, як звуть мене – ніяк.. ЗнаМя: хто знає ймення – той зна мене.. ЗнаМя піднявши над го лово you.
    Якщо вже воно, як правду: так чи не так – бо інше вже: нікому і ніяк – воно й виходить так, що, навіть, дурень, то не дурак.
    З кого спитати, чого бідуєш, як чужинець-зайда у хаті твоїй панує?
    Терпне з часом, навіть, нестерпне.. І нестерпне часом терпне.
    Нема ідей – нема бажання.. З’явилася ідея – грошей катма, не відаю: і де я?
    Воно так просто – «просто жити», як помідор на підор перетворити.
    Ностальгічний дисбаланс з’являється, як через років 20 зранку зустріти колишню коханку.
    Ностальгічний дисбаланс трапляється, коли побачиш однокласниць через років 20.
    Така вона мила.. така мила.. щоб її короста усю покрила.
    Слава богу усе у нас нівроку: і цього року нема у нас пророку.
    Усе було у нас нівроку, поки до нас не завітали чужі пророки.
    Ор-Отче наш, настав пророчий час!
    Одною рукою вітає, а друга дулю в кишені ховає. (куксу кукіш)
    Знає матка, яка у дівки гадка.
    Чого оце наша Галина спозаранку така синя?
    Мала Галина гарного сина, та настала недобра година – наче із тіста з’явилась невістка.
    Мала наша Галина доброго сина, та прийшла недобра звістка – з’явилася невістка.
    Невістка, як недобра звістка, з далеку приходить і не відходить.
    Ото все, мамцю, ваше вшистко, вшистко – і маємо таку звістку (невістку).
    Wszystko Вшистко в пожонтку = всё в порядке «Wszystko mi jedno» (Вшистко ми едно Мне все равно) «wszystko dobrze» (вшистко добже — все хорошо). Wszystko będzie w porządku {вшистко бенджє в пожонтку}. – Все буде в порядку porządku – право? порядок
    Великий розум має – на (у) кожну гузку заглядає.
    Такі маємо причини: з невеликого розуму, а біду велику чинить.
    Зійшлися (Знайшлися) мужчини: розуму невеликого, а біду велику чинять.
    Зібралося чиновництво чин до чину: розуму невеликого, а біду велику чинять.
    Якщо цивільний – хіба й від розуму ти вільний?
    За таким звичаєм і не добирає (і сама не знає): чи то питає, чи то повчає.
    Схоже, він не може.. а вона хоче проти ночі.
    Схоже, я не зможу (можу).. хоча, коли схожу, то ще можу.
    Передчуття його не підманули – отримав він на добру згадку гулі.
    Передчуття не обманули – на добру згадку має гулі.
    Передчуття його не підманули - отримав "на гулі".. дай, боже, і вам того же.
    Зробив відкриття: прийшла доба робити закриття.
    Не хвилюйся, злощасне (сердешне, горьоване), у своєму нехлюйстві - лікуйся.
    Собі яму копає, а думає – джерела свої шукає.
    Стурбоване, бо горьоване, а як посміхнеться, так і схаменеться.
    За такої вашої щедроти, нам можна жити без роботи.
    Коли отак звертаються, аж сльози навертаються.
    З полу-слова все розуміє, така швидка, і діагноз поставила, і поради дала - а працює касиром, такі діла.
    Вроде и хорошая сучка, но не случилася случка.
    Зразу б з цього починали – марно б часу не втрачали.
    Знаю, що, в принципі, - всі українці ці.
    Коли мене будете хоронити – не треба сльози лити.
    Не знаю, які це враки, та Ваша правота мені до сраки.
    Як я гарно поїв – і нікому, нічого не завинив.
    Дякую Бігу, що добре поїв і нічого, нікому не завинив.
    Хай привітає тебе Біг рясно, бо життя ти прожив не напрасне.
    Про мене таке не скажуть, бо праведно життя зважать.
    Жив, як міг, і пройшов, як сніг.
    Хто найкращий – не сперечайся, однаково собою залишайся.
    Розумного частка б’ється – оце життям і зоветься.
    Пульсує, нуртує – в житті це гуртує.


    11.07.18
    Де ж тут розумник зійде (зайде): дурень на дурні, щохвилинно міняючись, їздять, а все нездатні дурню наздогнати.
    Дурне за дурним біжить, дурним помикаючи, за дурним поспішаючи, та ніяк не здатні дурню наздогнати..
    Дурень на дурні їдуть, за погонича дурня маючи і дурне наздоганяючи.. а все нездатні, навіть, дурню здогнати.
    Де ж тут розумника знайти, коли: дурень на дурні їде, один одного щохвилини міняючи.. за погонича дурня маючи.. ось так дурне за дурним і суне, дурним помикаючи, за дурним поспішаючи, ще й за дурня чіпляючись, дурне все наганяючи, та однаково (усенькі) нездатні дурню наздогнати.
    Не можуть дурню здогнати - куди там здолати.
    В свої думках і судженнях настільки метка та проворна, що і швидка Настя не така моторна.
    Воно переживає за інших всіх… і, схоже, - переживе усіх.
    До ладу зразу не розібрати: поцілувати хоче, чи покусати.
    Передчуття наші не обманули - ці радощі нас не оминули.
    Важко уявити, на диво (повірити), наскільки ваші поради прийшлись нам до ладу.. такий ви розумний – аж нам всім сумно.. з якого краю ви прибули, чи не попутали береги?
    Просто на диво.. і звідкіля ж приблукалося до нас таке розумне та красиве?
    Звідки взялося - що ж то за диво - на голови наші таке розумне та красиве?
    Така вже наша вдача – оце навколо і наскрізь одна нестача.
    Така вже наша вдача – оце навколо одне ледаче.
    Зібралися, нарешті, шанувати, коли треба вже ховати.
    Вийшли зі згарища та прямують до звалища - і вірують самі, що для інших вони провідники.
    Його сварити, що в казані палю цю (дровину) варити – ніякої каші з того не ужити..
    Сварити - не варити, та юшку можна пустити.
    Що страви варити – що трави сварити.
    З усіх боків пхаються, ніяк не повиздихають ся.
    Оце зовсім не маю сили - мабуть, потвора якась вкусила.
    Якась потвора мене вкусила – не маю сили.
    Саме ледаче, а базікає (полюбляє базікати) про невдачу.
    Наче і не ледаче, а увесь свій вік батраче.
    Було би знати, кого (нащо) питати: куди оте лихо поскочить, не зрозуміє й охочий.
    Коли отаке мурло судить, кого хочеш знудить.
    Ото Ман, що у Краї нашого роду береже Ора стан, спрадавна має вдачу справну: куди не приходить, як місяць (місія ця) сходить, сам собі усміхається - ні до кого не чіпляється, в собі свято носить – ні в кого радіння не просить, у Бігу зветься сином та повсякчас з Отцем Бігу лине, хто Його зустрічає – горя не знає.. Хай Буде! – усіх вітає, хоч і відповіді не чекає, Отця Ора шанує та з Праві ми-слів-цих на Яві гуртує, як годний God інших веде і він Ходою іде, щоб істинно в Ір іти, на інших чатує, а як не дочекається – з усіма жартує та над собою кепкує.
    Треба вміти і хороводи водити і справою володіти. (справи робити).
    Найчастіше сперечаються, поки правди не дізнаються.
    За згубу лису, мов діти, чубились, як правду дізналися – вже не сперечалися.
    Такий вже нехлюй: хоч в очі плюй, хоч бий його по писку – ніякого з того зиску.
    Нехлюйство призводить до буйства, гірше убивства.
    Смійтесь-насміхайтесь, най і охайте, а як насмієтесь, то хоч – подихайте.
    Охайного охаяли та не вийшло файного.
    Охайного легко і охаювати, і робити файного.
    Якщо ваша ласка і добрі такі, то охайте Мене та поховайте.
    Воно звісно, від такого розуму і думкам в голові тісно.
    Як та сваха (свекруха, теща), так в дорогу збирається, наче залишається.
    Якщо хочеш нове пізнавати – не поспішай казати.
    Мудрий казати не поспішає, навіть, коли і знає.
    Поки пручається – вважай сперечається.
    Стоїть дичка, наче тичка..
    Ще, наче, і малятко, а поводиться, як те звірятко.
    Такому сину не варто і казати, де поховали мати.
    Словами грається, на дурне сподівається.
    Воно і людина, наче, чемна, а всім (все) неприємна.
    Як отой хробак – живе не відомо як.
    Іншим дорікаємо, що в собі ще більше маємо, хоч від цього і не страждаємо.

    12.07.18
    Ваші гречаники такі ж добрі, як наші драники.
    Ваші гречаники не гірше за наші драники.
    Оце женці-молодці, вже жнива завершаються, а вони лише прокидаються.
    Коли с-позаду дивитися, як здригаються плечі, зразу не зрозуміти: плачеться чи сміється.
    Ніяк не зрозуміти, а де ж були ми, коли прийшли слушні часи..
    Часи слушні завжди, якщо не слухати дурні.
    Коли до влади приходить срака, воно і ставить усе догори-раком.
    Є така ознака: якщо усе догори раком – при владі срака.
    Коли при владі срака – усе стає догори раком.
    Як куля процвірінька – дізнаємось, хто і на яку опирається божу ковіньку (у кого, яка божа ковінька).
    Як тіло спалити – душу не просто звільнити, а суть-ність до Отця Бігу спорядити.
    Ра-світило коли діє – усе Ра-діє.
    Сонце – бо сон цей, розплющивши очі, зріє.

    Звезда моя, запомни: сияние слишком ослепительное не вызывает чувства положительного.
    Хотя пизда - всегда звезда, но ты, звезда, не верь сама, что ты пизда.
    Любая пизда – зовущая звезда, но не каждая звезда – пизда.
    Де піся є – то і є пісь-де.
    То ли юношеский задор – то ли юношеский вздор.
    Хотелось соврать, а получилось сорвать.
    Грамотно составленная бумага порождает начальственную отвагу.
    Отож, (панове-добродії,) потихеньку, помаленьку – зачнемо по легеньку: слово по слову, чарка за чаркой.. щоб усім було приємно, не холодно і не жарко.
    Казав Один-дід, що вдома сидить, а сам подався за дівками ходить.
    Казав Один-дід, що буде вдома сидіти, а сам рушив кудись по світах бродити.
    Як народ зріє – суспільство шаленіє (шаліє).
    Спочатку іншим лихо бажають, а потім - сльози проливають.
    Хто іншим лихо бажає, сам сльози проливає.
    Кохалися, милувалися, аж поки не побралися..
    Шукав Степан Степаниду, та не знайшов свою планиду.
    Шукав Степан свою планиду і знайшов Степаниду.
    Оце знову: усе повипивали, повижирали – одні недоїдки та кавалки якісь позалишали.
    Працювати, трудитися та робити – така ж різниця, як кохати та любити.

    13.07.18
    Якщо "сьогодні рано, а завтра - пізно" - такого треба піжить і пижить.
    Таке пестливе, себе ніжить - такого треба піжить і пижить, піжить і пижить.
    Дощ ніжить, з голови до ніг піжить.
    Як так сталось в одній хаті усе це зібралось: усі лишенці пащекуваті, готові про все метикувати та кепкувати?
    Оця "вата" пащекувата, як та короста - задовбала просто.
    Якщо не знаєш Слова, засунь свого язика у власну основу - пізнаєш Бігу мову.
    Хто над мовой кРая насміхається, той на Слово Ора-Отця Бігу зазіхається, такому ні Ор Божий вже не допоможе, бо воно з Його Суто вороже, ні Га - Ма-та наша гожа (Божа) ніколи не буде на сторожі.
    У кожного свої спожитки: Для вжитку мовного старожитку у оновленому вжитку – (кожному свої спожитки).
    Для вжитку мовного старожитку - кожному свої спожитки.

    Для вжитку мовного старожитку - у кожного свої спожитки - або якщо мовою праотців від пращурів говорити як жити.

    Не варто жидкувати та зла-тому тільцю щастя кувати.
    Навіщо (Не варто, не треба) жидкувати - зло-того тільця годувати.
    З подлым миром быть честным – по-своему интересно.
    Не говори такого слова. . Для твоего ли ротика подобная эротика.
    Для “мышебратьев_младшихпоразуму” – для экстаза разового.
    Така моторна, така вже моторна – за швидку Настю більш проворна.
    Що за сволота, як тільки завтра субота – ”закипає” у них на голови іншим робота (навалюють роботу).
    Сволота, вміє свої роботу перекидати на нашу турботу.
    Оцього всього не зрозуміти, так керувати треба вміти, щоб з кожної справи своє брати мито.
    Чого народ митарствує? Треба вміти керувати – з кожної справи своє мито мати.
    Треба вміти керувати – з кожної справи своє мито мати.
    Один одному заважає, бо кожний найкращим (розумним) себе вважає.
    Один одному заважають, бо найкращим себе вважають.
    Дідок-ходок - сам ледь чалапає, а молодиць очима лапає.
    Звідки ви на мою голову взялися, наче гніздо на маківці звили се.
    Як ворона каркає, так стара гаркає.
    У мобілу дівка гаркає, як ворона каркає.
    Спожитки – зі споду вжитки.
    Зі споду жито і є спожито.
    Бідна людина - хто грошима (землю) засіває, а багата – жниву з того знімає.
    З того і маємо дурну годину, бо один біт коштує як зернина.
    Як ще в світі жити, якщо отой біт коштує, що зернина жита.
    Вміє дурити – буде добре жити.
    Навчиться дурити – буде добре жити, а наловчиться дуркувати – іншим буде проповіді читати або концерти давати.
    На що сподівалось – таке і сталось.
    Як сподівалося – так і сталося.
    На добре сподівалося, та не добре склалося.
    Так склалось, що не добре сталось
    У нас по закону усе строго – ніхто не робить нічого.
    З ранку на мобілу таку яхту гарну прислали, а тепер нічого немає.
    Шукав на долар сенсу, та не вистачило пенсу.
    З таким розумником справу мати – себе не поважати.
    Якби розум мав, хіба ж з таким розмовляв.

    14.07.18
    Мудило-дурило, америки відкрило і зразу: ставте, хлопці, вітрило.
    Ще одне чудило-мудрило америки відкрило - ставте, хлопці, вітрило.
    Хоч дурити, хоч дуркувати, зі сцени розважати, аби кайлом не махати.
    Думок – перекотиполе, а саме поле голе, нічого не зростає.. хай хоч перекотиполе пробігає-гуляє та щось насіває.
    У нього розумова робота: він продає шроти в інших широтах.
    З такого роту вилітають слова шроти.
    Як для бійця – не так кмітливий й має мало сили бій чинити, проте се лови, діти. Го лови щоб чинить потрібні ті, хто воє. Хай цей - воє воде. У бої яр ін був колись.
    Се лов на го. Го лови.. ми сі лов ці .. уся че лядь.. ба лядь не йде на лов.
    Лов та лава для ба лядей і че ляді після як го лови буде чини. Го лови чини має ЗнаМя - паля ця зверх вив чий хвіст. Се лови є моє!
    Ти-се є бойяр.. тсе у бій веде.. От-ін веде у бій тсе лядь.. бій тсе (ці) от ін, од ін.. От-ці з че-лядь. Од-ин бойяр.
    Хто у бою гуз покаже го лови.. по голу заду б’є Од-ін, як не головою то глуздою зна мя селове.
    Чи був у Римі в ті часи? Із всього того мені цікава тога..

    15.07.18
    Не питай юначе, навіщо дитина плаче, а ворон кряче.. вклонися та й далі іди наче.
    За такої вдачі, всі наші вади для зради.
    Наші вади вдалі для зради.
    Лядь і люд мають різну суть.
    Слухайте постанови людей доброї настанови.
    Моска-лядь також ділиться на че-лядь та ба-лядь.

    16.07.18
    Хто як хоче, так і вороча.
    Історія та казки.. Хто, як хоче, так і торочить, голову (собі та іншим) морочить.
    На що сподіваємося – тим і маємося-переймаємося.

    17.07.18
    Не всякую птаху-(натаху) посадишь на хуй.
    Не кожному милі твої думки-хвилі, не для кожного й слова ті линуть.
    Думки, що нахлинуть, не кожному милі, не для кожного і линуть.
    Не для кожного линуть думки-хвилі, не кожному і слова ті милі.

    18.07.17
    Глуздує – голу заду демонструє, та ще й про «голос глузду» віщує.
    Маємо гроші хороші, а бувають нехороші гроші.
    Свої гроші – хороші, а чужі – нехороші гроші.
    Тенденції нашої потенції залежать від каденції.
    Дурне – нищиться, розумне – тішиться.
    (Мовлені) Слова, як дощ: все поливає, та не все зростає.
    Дурню годить – собі шкодить.
    Собі шкодить, а дурню годить.
    Така ґаздиня: ніколи, наче, не готує, а завжди нагодує.
    Чи то мені здалося, чи, справді, так у світі повелося: все нице в гору піднялося.

    19.07.18
    У кожної людини свої причини: хто, як уміє так і дуріє, та не кожен дурити вміє.
    Кожен дуріє, як уміє, та не кожен дурити вміє.
    Кожен дуріє, як вміє, та не кожен розуміти вміє.
    Якщо не вмієш за своє стояти - будеш чужинське вихваляти.
    Безпорадні, як діти, не знають ні куди їхати, ні що робити.
    Безпорадність безоглядна - недолугість тотальна..
    Недолуга тотальність - краще, ніж тотальна недолугість.
    Недолуга тотальність дієвіше за тотальну недолугість.
    Недолуга тональність – краще, чим банальність.
    Для спільної дії недолуга тотальність краще, ніж тотальна недолугість.
    Свого життя бездарне майбуття перетворив на помсти знаряддя.
    Козак з Лугу: пугу-пугу, недолуге.. бо ти, хлопче, не до Лугу.. ( http://indragop.org.ua/ Пугу-пугу! Козак з лугу! )
    Гой, Ти Луже, славний друже! А недолуге - не до Лугу.. воно і: не до Лугу гість – недолугість.
    Мені здається, чи не здається: хтось наді мною тут сміється? Над нами хто сміється – не довго їм живеться.
    Сам собі жартує – ніколи не нудьгує.
    Так, є і гарна новина – до нас припхалася дурня (дурна свиня).

    24.07.18
    Играют в детские игрушки и живут, как мушки.
    Вовтузяться у іграшки, як дітлахи, воно й живуть, як ті лохи.

    25.07.18
    У кожного друга своя потуга..
    У кожного друга своя потуга, та не кожен має подружку другу.

    26.07.18
    Спасибі, невістка, за добру звістку..
    Все добре буде там, де (вже ніколи) не бувати нам.
    27.07.18
    Хто мислить алюзіями живе у світі ілюзій.
    Хто мислить алюзіями - живе в ілюзіях.

    29.07.18
    Оно по-своему,конечно, и смешно, хотя смешно, конечно, и не очень.. (14.12.18)
    Оце рота - зібрали ідіотів, ще й без зубів у роті.
    Оце рота! Зібралися ідіот до ідіота..
    Двоє ідіотів, ще й зубів немає в роті.

    31.07.18
    Ніякої надії - з кожним днем все більше дуріє, ні себе, ні інших не жаліє.

    30.08.18
    Наше не хоче їсти, а в душу прагне залізти.

    4.09.18
    Як сторінка перегортається, світ в очах перевертається.

    5.09.18
    Чи, справді, так у світі ведеться, чи нам лише так здається.

    8.09.18
    Правду говорити, як воду пити: багато не випити, та без неї - не жити.

    12.09.18
    Виходить так, що виходу немає.. як не складалось, так й не склалось.
    Складалося, складалось, та не склалось.

    18.09.18
    Хто ж може нам заборонити свою дурню робити? (таке робити).
    3.10.18
    Хотя и выпал случай, да сделалось не лучше.
    Хоть нам и выпал случай, да получилося не лучше.
    Хоч на Бога і сподіваємось, та і від людської допомоги не відмовляємось.

    5.10.18
    Зібрались найгірші: одні - найменше, інші – найбільше.
    Не вірте лукавим - найбільше про це повчають лукаві у церкві. У такі заблукали ми смерки, мо' вже й до смерті.
    Не вірте лукавим ні у годину молитви, ні під час кави.
    Якщо по колу піти та слова поколупати - таких прикладів багато, щоб розгребсти усю дурню, потрібна не одна лопата.

    9.10.18
    Життя таких повчає, та нічому не навчає.
    Життя його повчало – нічого не навчало.

    18.10.18
    Щасливі миті власного життя нам повертаються у спогадах щемливих.

    25.10.18
    Хай Добра думка спалахує, як зірка, а гасне погана і гірка.
    Прозвучал звоночек, что тебе пиздец (капец ), дружочек.
    Прозвучал звоночек – вот и пиздец (капец ) тебе, дружочек
    Щасливі разом, та нещасні поруч.

    7.11.18
    Серед такого люду не прожити без бруду.
    Горе навчить, як лихо у двері стучить.
    Щось собі нявчить, а думає що інших вчить.
    Для когось свій люд - наскрізь з іуд, а комусь уся лядь - що ба-лядь що че-лядь.
    Така молодиця - на льоту хапає птицю.
    То сидить -гикає, то біжить смикає.
    Думає, що дурне таврує, а себе малює.

    9.11.18
    Правило святого: якщо хочеш зробити краще - не роби нічого.

    10.11.18
    Що тепер тужити (жаліти), що у зибці (колисці, зародку) його не вдалось придушити.
    Відразу й не зрозуміти, хто з них більше діти.
    Баба Йага проводить заняття з йоги..

    19.11.18
    Слова (говорить) вірні, та справи (робить) бідні.
    Як слова вірні - і справи гідні.

    21.11.18
    Варто було і не бачити того.
    Краще б було не дивитись на то ( не бачити того).

    27.11.18
    Недобрі відчуття недоброї години.

    28.11.18
    Сперечаємось, гарячкуємо – один одного не чуємо.
    Ума палата, та жаль – палата та в дурдомі.

    5.12.18
    Наче воно усе і правильно, хоч якраз і не правильно.
    Стає дедалі все більш не ясно, як жити далі у ці часи прекрасні..

    6.12.18
    Воно здається, що сміється, насправді - то дія равлі.
    Якщо із вечора не були при тямці, то звідки візьметься розум у ранці.
    Ельфа із себе зображає, та хвоста ніяк не сховає. (22.04.18)
    Від такого пророка на хвості і розносить сорока.. у всі боки.
    Від такого пророка суцільна (одна) морока. (7.07.18)
    І заміжня, і заможна, а жити (щасливо, добре) - не спроможна.
    Дівчата у нас гожі, та до дурних нахаб ворожі.
    Фудзі-яма, Фудзі-яма… То не вершина.. як Розумне не прибуває, а дурне не тікає - то ми у ямі.
    Таке полохливе, усе оглядається, а що зверху впаде і не здогадається.
    Як від дурні не спиться, то дурне і насниться.
    То не спиться, не спиться, а потім воно ж і насниться.
    Як місяць у повні дай бажання повні, а до бажань сповнення жадань, щоб сталося сили сповнити усе до смаку самої могили . Донеси до звершень Твоїх, щоб спромігся я і встиг.

    Свободная беседа о «піс де» полезна всегда и везде.

    11.12.18
    Таких героїв в нас багато, єдино, жаль, нема бійців.
    Героїв-воїнів, що виють - у нас багато, єдина жаль – нема бійців.
    Героїв-воїнів, що виють, - у нас немало, бійців, на жаль, не вистачає.

    14.12.18
    Театралізація ініціації (дійства у дію) призводить до десакралізації події .
    Оно по-своему, конечно, и смешно, хотя, скорее, все-таки печально. (29.07.18)

    15.12.18
    Дурне говорити - марно життя прожити.
    Слова похабні - думки незграбні.

    17.12.18
    Бери заступ - роби наступ.
    Було швидко ломанувся, та вчасно схаменувся.
    Швидко ломану вся - та вчасно схаменувся.

    19.12.18
    Жизнь любит забавляться парадоксами, а парадоксы забавляют жизнь.

    21.12.18
    У такого для всього є своя засторога (насторога).
    Не вистачало лишень цього: прийшла осторога із острога.
    Здібності має, а розуму не вистачає.
    Не цінує своє, бо ласий на чуже.
    Хто не шанує своє, той кпинить і чуже.
    Оце не орали, не сіяли, але можливо.. дочекаємось, дастьбіг, мо‘ жнива.
    Свого не знає, а чуже вихваляє.

    И как прикажете в том жить, коли кругом одна сплошная топь и жидь.

    22.12.18
    Усі такі: у власній милості – великі, у величі своїй – малі.. Такі усі.

    27.12.18
    В бажані щось поладнати (відремонтували) найголовніше того не доламати.

    28.12.18
    Якщо сам може, то й сила люба - гожа.
    Як є можа, то й люба - гожа.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  41. Іван Потьомкін - [ 2020.12.07 08:29 ]
    Картопля

    Це ж треба так: тільки тепер,
    На восьмому десятку дізнаюсь про те,
    Яка ж бо ти шкідлива для здоров’я,
    Картопле моя люба.
    Що не мені призначена була ти
    Вареною й печеною в кострищі,
    Смаженою, топтаною цибулею й шкварками,
    Не кажучи вже про картопляники та зрази...
    Що колорадського жука я об’їдав безжурно.
    Та все ж, коли крізь шпарку пам’яті
    В повоєнне минуле зазираю,
    Де йшлося про життя чи смерть,
    Бачу скоцюбле дитинча, що із землі задублої
    Видлубує тебе, свою єдину рятівницю,
    Не відаючи, що говорив колись про нігті Пушкін .
    Тому-то навіть зараз, озброєний знанням
    Про неабияку од тебе шкоду,
    Не можу втриматись, щоб не сказати:
    «Спасибі тобі, картопле, за порятунок у голодну пору!
    Спасибі і до зустрічі – в борщі чи в супі!»


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  42. Тата Рівна - [ 2020.12.04 22:36 ]
    хустка
    мені було десять – у великому світі
    гинули чужі люди
    на чужих війнах
    чужі голодні діти помирали від нестачі хліба води любові
    страшне слово СНІД снилося ночами –
    здавалося
    це слово – вогненна куля
    яка напевне колись спалить – когось
    я шкодувала тих – «когось»
    хоча не знала їх
    оплакувала щирими дитячими слізьми ніби померлих ляльок
    слово рак означало інше воно було смачним або веселим –
    не лякало не примушувало серце стискатися
    битися часто та голосно тамуючи крик

    у тому великому чужому світі рідними стояли всемогутні мама тато
    бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима
    веселими байками про війну концтабір
    де він завершив дитинство і розпочав юність
    та потому відразу став старим
    так і не пізнавши молодості з її безтурботними ситими снами

    мені було сорок – я дізналася
    що це вік скорботи вік примноження печалі
    з кожним знанням яке неможливо вийняти
    зі себе

    світ став малим
    тут гинуть свої помирають свої
    маленькі сиві мама тато гойдають моїх янголів на колінах співаючи колисанок
    ховаючись від спогадів
    що стали тінями чи тіней що стали спогадами чи...

    бабусі єдиний дідусь Микола з вогненними очима більше
    не розмовляють зі мною – бо їх – немає
    у цьому тісному дрібному світі
    а голосу іншого дідуся не можу згадати – так мало він говорив зі мною бо
    жив мало так

    ношу бабину хустку – гріюся!
    це особливе тепло
    дає сил йти куди не хочу йти
    впираюся руками у небо ногами в землю
    з усіх сил розтягую світ своїм малим янголятам
    щоб умістити в нього їхні великі світи

    мені буде сто чи двісті чи скільки там випаде – знатиму
    напевне
    навіщо маліє зникає світ – цей
    чи сном є ява чи явою є сон чи
    але поки ще йду лабіринтами
    сію своє життя
    видихаю неспокій душі –
    ношу бабину хустку

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  43. І М - [ 2020.12.02 18:12 ]
    Істина
    Відпусти вже всі слабкості ці.
    Уяви ніби ніколи не був ти собою.
    Яким хочеш бути?
    Обмежитись тільки цим?
    Ховайся і далі, будуй барікади,
    Гори без вогню,
    Тільки не бути ніколи живим.

    Всі хто завчив той сценарій,
    який написано було за них
    не можуть відчути ідей
    від свого, рідного автора,
    артисту погорілого театру
    під назвою- життя.

    Завчивши сценарій істота
    взагалі не може бути живою,
    Є тільки мотузки з ниток
    які вузлами замотані в
    надії про краще майбутнє.
    Надії це тільки мрії,
    які все одно відкладеш на завтра.
    Життя вбиває надії.


    Істота ця також шукає любов,
    любов яка його не взлюбила,
    пройшла повз, обійшла строною.
    Так я же не гірше за інших!
    Чому ця любов тільки трощила,
    трощила ті лучики світла
    якими щиро ділився,
    не бачивши за горізонтом подій-
    істини тої що, насправді,
    не може бути інакше,
    так вже влаштований світ

    Допоки істина під замками
    закована від тебе, в глибинах страху-
    тобі не бути собою.
    Страх- лише ілюзія,
    тобі і без того не бути собою.
    В ньому народжується чорна дира,
    Яка поглинає всі лучики світла
    Не лишаючи нічого крім хаосу й мраку
    А далі немов схиблений, шукаєш буття,
    в цьому сценарії, сні- довжиною в життя.

    А справді, реальність це сон?
    В якому герой, заточений в кокон
    з ілюзій, привичек й шаблонів.
    Зрозуміти хоче в чому то справа.
    Істота, що мала би бути жива
    Вибирає шлях безпечний й комфортний,
    пливе по течії і тихо плаче,
    бажаючи тільки сховатись чим скорше,
    допоки цей сон не скінчиться.

    І тільки на грані фатальній
    розноситься вщент
    весь той "внутрішній світ",
    об світи в рази більші, мудріші.
    Викидаєш сценарій і будуєш свій світ.
    Світ, в якому істотне- життя
    А страху нема!
    Досить надіятись, все в твоїх руках.

    Все таки, реальність- не сон,
    Сон- реальність для тих хто боїться
    Втратити щось чого не існує.
    Втративши дійсно важливе:
    Всі ми один живий організм
    творимо світ в якому живемо.
    Ти- це життя, його механізм,
    Життя не обмежене, не постійне
    Реальність- потік, буття в небутті.

    Твори!

    12.2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  44. Іван Потьомкін - [ 2020.12.01 18:44 ]
    В двобої зі смертю
    Дивитись в очі смерті...
    Чекать, хто моргне першим?
    Як у безіграшковому дитинстві?..
    Ні, смерть не така всесильна,
    Як часом здається.
    Віч-на-віч був з нею
    Хлопчиськом-сиротою по війні.
    З холоду й голоду склепив повіки,
    Не відаючи, що це, може, навіки.
    Винесли в ночвах добрі люди.
    Не бажана смерть мені
    І в перелітнім віці.
    Лікарі не знали, що робить зо мною,
    Коли немов затявся:
    «Ходити хочу, як ходив донедавна досі!»
    ...І ось тепер, коли вже за вісімдесят,
    Долаю сходинка за сходинкою,
    Дякую Всевишньому та Його янголам-лікарям,
    Що в двобої зі смертю мені, а не їй повірили.



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  45. Шон Маклех - [ 2020.12.01 03:02 ]
    Тінь мого капелюха
    Я люблю затінок
    Як птах з сірим пір’ям
    Любить дерево снів рибалок.
    Я кидаю свою тінь на долівку трави
    Наче не тінь то, а сонети Петрарки,
    Наче не трава то, а кучері дівчини,
    Що торгує устрицями та мідіями
    На ринку міста-невдахи Дубліна.
    Навіщо?
    У затінку мого капелюха
    Ховаються загублені пророцтва
    Про жінок,
    Що малюють мокрому склі пальцями
    Знаки для перехожих-привидів,
    Ховаються чорні мурашки стежок пастухів,
    Що звикли забивати цвяхи в дошки
    Так голосно, ніби вони не будують,
    А співають осанну,
    Хоча молитися треба мовчки –
    І слухати тишу: там Істина.
    У тіні мого капелюха сутінки:
    Там ховаються від палючих променів
    Світила нещадного
    Подорожні буття – крилаті любителі квітів
    Та птахи з якими можна поговорити,
    І цвіркуни, що грають блюз
    На скрипці крил –
    Концерт для мертвих спогадів –
    Сонце й посуха.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  46. Тата Рівна - [ 2020.11.26 21:18 ]
    Незворотність абсурдного
    П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
    Порожнеча, немає сну ні в одному оці
    Незворотність абсурдного сушить голову
    Голова засушена на тарань
    Що там буде завтра? Яка історія?
    Яка парадигма прийдешнього?
    Амплітуда коливань?
    Смішні до безумного наміри вижити й бути щасливим
    Лускають ніби кульки з дешевої гуми на презентації базарного кіоску
    Самозванці обвішані гірляндами самозвань
    Самовпевнено линуть на нерест як астронавти на Місяць
    Лабораторія квазі правди —
    Суспільство приймає правила гри і це не гра —
    На поминальні свічки за новонародженими надіями скоро забракне воску
    Парафінові ляльки-вуду відмили свою репутацію щоб відмивати нал
    Стус Василь знову корчиться і конає, опльований Фемідою
    З інфопроводів міднотрубних запах трупний та кал
    І померлі лелеки в небі — громадяться пірамідами
    Хмари перетворивши на труповозки

    Хоч проводь екскурсії, влаштовуй тут гонки на квадроциклах
    Будуй інфо центри, продавай вхідні квитки

    Незворотність абсурдного, як спіральна модель Баррі Боема, має свої витки та цикли
    І навіть символи закінчених етапів — вінки та квітки.

    23.10.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  47. Олег Завадський - [ 2020.11.20 17:15 ]
    ніч

    у миготливому сузір’ї світляків
    крізь цупке павутиння дрімоти
    сторожко наслухав бузиновий кущ
    торішнє шарудіння їжаків
    і здригнувшись від совиного сміху
    пазухою повною пташенят
    чіпко вростав жовторотими снами
    в нічну симфонію цикад

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  48. Артур Сіренко - [ 2020.11.20 02:17 ]
    Межа ностальгії
    Падолист вчорашніх віршів,
    Пізня осінь гіркої кави самотніх роздумів
    На килимі мертвого листя,
    Що нагадують жмутки непотрібних рукописів
    Алхіміків-чорнокнижників епохи чуми
    (І жодного клаптику шовку)
    Малюють межу ностальгії –
    Білою фарбою холодного відчуження:
    Яка завтра зникне під таким же білим снігом
    Ще більш холодим, аніж байдужість тих,
    Що пішли в сутінки – сутінки світу,
    А не моєї свідомості, бо там Ніщо.
    Межа –
    Я переступаю її вологе лезо:
    Розумію, що Час розрізаний,
    Час кавалкований і пошматований:
    А я наодинці з епохою темряви –
    Навіть Бог втомився і вирішив відпочити
    Від споглядання цього заціпеніння.
    А десь в пивницях старого замку серця
    Шумовиння вина кольору вохри
    Тих часів коли Сонце грона повнило
    Солодким соком пізньої радості.
    От тільки крук на мосту Тайгайському
    Отому з якого видно потяги,
    Що летять у степ осінній
    Мене щоразу запитує
    (Щоразу як падолист):
    «А може в тому замку живуть привиди?
    Сивочолі, шляхетні та неприкаяні –
    Може таки живуть?»


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  49. Тата Рівна - [ 2020.11.18 16:52 ]
    Фудзі
    із книги «Дівчинка Босха»

    конструювання непотрібних світів
    інших світів
    дивних світів усередині кожного нас —
    тупна справа всякого паломника персональної Фудзі

    можна любити власних синів
    можна убити власних синів
    можна ростити власних синів
    поки
    вони не почнуть вже ростити нас

    потім
    коли закінчаться світи
    тільки траві залишиться прорости
    потім
    коли залишаться сини снами
    ми самі прийдемо у їхні сни

    завжди
    коли сонце пролітає над головами
    ми постаємо його пророками на Землі
    Фудзі притискаючи ногами
    на її столі — хлібом лежачим —
    вихолодаємо
    й уже тоді даємо траві поживу...

    щоразу
    як затихають ієрихонські труби —
    я цілую сама себе у холодне чоло
    і лягаю спати розуміючи що —
    може й навіки
    конструюючи нові світи
    персональної Фудзі

    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  50. Шон Маклех - [ 2020.11.08 02:03 ]
    Шкіряний човен
    Ми тесали свій човен
    З твердого ірландського дубу,
    В якому лишив свої ікла
    Чорний вепр Торкдув,
    З дубу, якого торкнувся Белл блискавками,
    Якого сушило Сонце і зрошував Дощ –
    Дві стихії, якими одвічно клянуться ірландці (ми).
    Ми майстрували щогли
    З гнучкого ірландського ясена,
    Що самотньо ріс на горі святого Патріка
    І поклонявся осінньому вітру.
    Ми здіймали вітрила з льону,
    Що ріс під синім небом,
    І вбирав його кольори в пелюстки
    І радів кожному дню світлому,
    Ми знімали останні сорочки,
    Вибілювали їх морською сіллю
    На сліпучих променях
    Білого липневого Сонця.
    Ми обтягували човен волячою шкірою –
    Міцною, як наші жили
    Чорного рогатого велетня,
    Що блукав пагорбами Бруг-на-Бойн,
    Пив з озера Лох-Ло.
    Ми – чотирнадцять віруючих і троє невіруючих,
    Пливли чотирнадцять літ –
    Наздоганяючи руде бородате Сонце.
    Ми ступили на зелену землю острова
    Тір-на-н’Ог і повернулись:
    Будувати монастирі з дикого каменю.

    Ми плили в шкіряному човні думок
    По зеленим хвилям історії
    Ми – монахи ірландського Неба…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   98