ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2022.06.29 00:18
Знесилені. Чого вже там… ціна.
Знервовані. Зловісна партитура…
Без іграшок урощища… Війна -
Традиція. Шануймося, скульптура…

Чому ти, Боже… Ти не запобіг.
Чим зайняті твої славетні слуги?
Чому дозволив виповзти з барліг

Нінель Новікова
2022.06.28 18:19
Душу чорною печаллю
Огорнуло вмить…
Пекло з крилами примчало –
Світу це болить!

І якщо нема нікого,
Хто б це зло спинив,
Господи! Скажи для чого

Ігор Деркач
2022.06.28 15:57
Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
Ми не скупі і маємо капшук,
з якого можна дати Богу лепту,
аби пожити і не мати мук.

Усі побожно сіли, помолились...
Капелою виспівують отці...
аж тут мені до носа опустилась

Тетяна Левицька
2022.06.28 11:37
Посивіла душа, відблудила,
І покинула зморене тіло.
Полетіла у вирій до раю,
А Бог каже: — "тебе не чекаю!
Ще не всі ти гріхи відмолила,
Не для тебе копають могилу.
Ще не все позбирала каміння,
Вирви з серця пирій із корінням,

Іван Потьомкін
2022.06.28 09:34
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її

Микола Соболь
2022.06.28 07:46
Чи віра сліпа, чи люди?
Чуєш? Це голос Іуди.
Від страху тремтить осина.
Що ти, скажи, за людина?
Багацько тобі подібніх
так просто за тридцять срібних
навіть ріднесеньку матір
запросто зможуть продати.

Віктор Кучерук
2022.06.28 05:28
Коли ми десь посеред хвиль
Опинимося здуру, –
Удвох менш витратим зусиль,
Рятуючись від бурі.
Нас не злякає темний вир
Чи блискавок зигзаги, –
Рука в руці – це балансир
І сил двох рівновага.

Микола Соболь
2022.06.28 02:57
Ніч готує ракети,
сажею маже небо.
Боже Всевишній, де Ти?
Царство прийшло Ереба.
Зірка одна – кремлівська.
Мо’ Віфлеємська згасла?
Кров пролилась синівська,
вільні пустують ясла.

Ірина Вовк
2022.06.27 17:02
Сьогодні чорно так душі моїй.
Сьогодні так думкам моїм свавільно.
Мовчиться про… про що мовчать не вільно,
А ти мене з півслова зрозумій.

Мовчить той ліс, що слухав наші сни.
Мовчить верба, що нам стелила ложе.
Нам не дійти торішньої весни,

Володимир Бойко
2022.06.27 09:41
Хай стихнуть гармати,
Хай музи говорять,
Бо ми так багато
Набралися горя.

Побита війною
Вже кожна родина
І крові рікою

Микола Соболь
2022.06.27 07:15
Гординю сховай за сльози,
вітер збери у жменю,
вибери вірші чи проза…
Жити – це так буденно.
Дощ наливає калюжі,
грім від люті гуркоче:
– А люди?
– Вони байдужі, –

Віктор Кучерук
2022.06.27 06:17
Мабуть, крізь просторінь та час
Я йшов занадто швидко
І розгубив увесь запас,
Бо власності не видко.
Мабуть, не так, як треба жив
І рухавсь хибним шляхом,
Якщо куштую хліб чужий
Під незнайомим дахом.

Ярослав Чорногуз
2022.06.27 00:10
Дотліває серед віття
Сонячне багаття.
Одяглося буйноліття
У вечірнє плаття.

Розлила по небу чари,
Витягла з пуделка* -
Рожевенько-біла хмара --

Микола Дудар
2022.06.26 23:19
Його ще витягти з окопу…
Йому ще в спину цілить дим…
І ритм якийсь… одні синкопи…
І невідомо де і з ким
Йому ще вніч сягнути в небо…
І не забути - хто він є?
Якщо зустріти буде треба
Лице у смерті як своє…

Євген Федчук
2022.06.26 19:43
Пройшовся якось Бесарабським ринком,
Від цін пошкріб потилицю лишень.
Хоча пустив, як кажуть люди, слинку,
Не стільки заробляючи грошей.
Пішов тоді Хрещатиком пройтися,
На лавочці підсів до дідуся,
Який в потерту книжечку дивився.
Не раз вже, мабут

Сергій Губерначук
2022.06.26 18:51
Білої айстри чорний неґатив.
Квітка архівна у викопному кадрі.
Від кіноапарату зоставсь лише штатив
і плівка непроявлена з аншлагом у театрі.

На Байковому : бай-бай-бай,
актриса спить давно.
З полущеної плівки не прозирне вистава:

Ігор Деркач
2022.06.26 17:58
Поети – ної. Є ще роль така –
ковчеги перед бурею смолити
і рятувати душі гордовиті,
коли життя не варте п’ятака.

Вони поводирі... і неофіти...
у пору смути місія тяжка –
вичавлювати із людей совка,

Роксолана Вірлан
2022.06.26 17:27
Цей рік без тебе схлипував дощами,
під шкіру ночі повз тягучим холодом,
життя, мов небо зорями обколоте,
змикав у темну обрієву раму.

У кожен крок, що цілив у прийдешність,
цей рік терпкий узміювався острахом
і вчив долати несміливі порухи,

Іван Потьомкін
2022.06.26 12:59
Коза й віслюк в однім хліві жили.
Та друзями натомість не були.
Коза щоразу потерпала,
Що корму їй дають чомусь замало,
А віслюкові неквапливому (бозна за віщо?)
Щодня несли корму вдвічі більше.
Коза і так, і сяк метикувала
І врешті-решт сусідові

Олександр Бобошко Заколотний
2022.06.26 12:50
«Липа пахнет победой» –
вважає якесь дитинча й
до вітрини крамниці
свій аркуш прикріплює скотчем.
…Попри всю приазовсько-бучансько-ірпінську печаль,
я в твоє існування ще силуюс

Микола Соболь
2022.06.26 06:18
Мовчи, солдате, твоя Совість чиста.
Бо землю боронити – це святе.
Тебе стрічає уціліле місто
і на душі спокійно через те.

А від Херсону до Лугані – пекло,
то «Гради»* землю б’ють, то «Сонцепек»*.
Твоє волосся інієм примерзло

Віктор Кучерук
2022.06.26 05:24
І. Б...
П’єдестал збудували роки,
Підпираючи зроблене днями, –
Тож, старанням оцим завдяки,
Тобі є де стоять перед нами.
Хоч життя галасує і б’є,
І веселощі змінює докір, –
Лиш світліє обличчя твоє

Тетяна Левицька
2022.06.25 18:31
Своя сорочечка до тіла ближче,
та вже навчилася терпіти біль.
Глянь, скільки бідолах на попелищі,
без рук і ніг... Не сип на рану сіль...

Недосконала, стомлена, самотня,
і зморшка невигойна на чолі.
Старіють всі, процес невідворотний,

Сергій Губерначук
2022.06.25 14:32
Актор – це месія,
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.

Збираєш потому
так, ніби востаннє,

Ігор Шоха
2022.06.25 13:23
Чи бавовна палає, чи вата –
а із пращі і нині летить
у чоло незаконного брата,
у жахливе лице Голіата
камінець, що вбиває за мить.

Мало того, що гине проклятий
в українській землі окупант...

Микола Соболь
2022.06.25 08:05
Ранок який. Тиша. За вісім п’ять.
У соннім саду пахощі м’яти.
А з Білорусі ракети летять:
українців ще сплячих вбивати.

Страшніше нацистів стали сябри,
минуле забули своє і святині.
Єдине питання: як ви могли

Віктор Кучерук
2022.06.25 06:03
Гонить вітер
Хвилі жита
Вдалеч стихача, –
Поле плідне
І погідне
Зору сівача.
Не злічити,
Стільки жита

Сергій Губерначук
2022.06.24 17:34
Та хоч би раз
мені у руки впала
із будь-яких небес,
аби мені,
у слушний час,
коли не вистачало
твоїх чудес
та імені!

Ігор Деркач
2022.06.24 15:32
Як то файно, що ми не герої
і не мічені поміж людьми –
у Європі одною ногою,
а на другу кульгаємо ми.

Рідна влада одною рукою
показала кудою іти,
але другою, від параної,

Володимир Невесенко
2022.06.24 10:38
Під сосен тремким навісом,
де вечір тамує втому,
по звивистій стежці лісом
сліпма я бреду додому.
Хтось шурхає, ніби скаче,
боюся, – кіндратій схопить…
А місяць, хлопчисько наче, –
мені язика солопить.

Віктор Кучерук
2022.06.24 05:30
Або тебе не вистачає,
Неначе міри почуття,
Чи вже наблизились до краю
Найщасливіші дні життя?
Кохання радість незабутня
Майнула швидко, ніби сон, –
Не заспіваємо в майбутнім,
Як нещодавно, в унісон.

Микола Дудар
2022.06.24 01:49
Невимовного болю надто для сліз.
Доба за добою з одними думками...
Дитяти у когось… і син вже без мами…
Дай вгамувати, заспокоїти злість

Свободо! Любове! Син рідної Нені...
Наземна...Небесна... А їм озоветься...
Підіймемо стяг душою і серця.

Тетяна Левицька
2022.06.23 22:07
Шляхетний чоловік і жіночка тендітна,
Зустрілись восени на тротуарі долі.
В минулих спогадах життя одноманітне,
Здавалося, відіграні важливі ролі.

Вона таїлася у мушлі від облуди,
А він шукав взаємності в очах блаженних.
Боялась осуду, завжди, що

Євген Федчук
2022.06.23 20:09
Лук’янівка. Спекотним днем іду.
На лавці бачу у тіньочку діда.
Дай, сяду, трохи дух переведу.
- Добридень. Можна коло вас посидіть?
- Сідай. Чого там. Місця вистача.-
Поглянув дід на мене хитрим оком,
Прицінювався, наче чи вивчав:
- Спекотне нині л

Микола Дудар
2022.06.23 12:55
Ти мирний, тихий взагалі…
Обмінний фонд душі - стабільний.
Якби то, ой, не москалі -
Не нервував би… не доцільно.

На вигляд… свіжий як карась,
Що тільки витягли із річки…
Якби московія якась

Микола Соболь
2022.06.23 10:06
Безпритульні душі, огрубілі,
зранені, спаплюжені війною
доживають свого віку в тілі
оповиті смутком та журбою.

А колись летіли ген у небо,
плани будували на майбутнє…
Висохли. Як винограду стебла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Галина Тименюк
2022.06.28

Хелен Норвуд
2022.06.17

Філософ Олександрович Хмара
2022.06.16

Олександра Самойленко
2022.05.24

Іронія Я
2022.05.20

Віолетта Лі
2022.05.18

Іван Григорків
2022.05.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Іван Потьомкін - [ 2022.06.26 12:38 ]
    З голосу Езопа
    Коза й віслюк в однім хліві жили.
    Та друзями натомість не були.
    Коза щоразу потерпала,
    Що корму їй дають чомусь замало,
    А віслюкові неквапливому (бозна за віщо?)
    Щодня несли корму вдвічі більше.
    Коза і так, і сяк метикувала
    І врешті-решт сусідові сказала:
    «Оскільки змушують тебе тяжко робити,
    Хоч день якийсь ти мусиш одпочити».
    Та, знаючи, що голова у віслюка – макітра,
    Дає йому пораду хитру:
    «Удай, що знепритомнів ти,
    І в яму цю негайно упади!»
    Як радила коза, віслюк так і зробив,
    Та мало не на смерть розбивсь.
    «Загоїть рани спроможні лиш з кози легені»,-
    Порадив ветеринарний геній.
    Віслюк господарю зазвичай був вартніш,
    Тож і пішла коза під ніж.

    Р.S.
    Надмірна хитрість вряди-годи
    Веде до непоправної біди.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (3)


  2. Артур Сіренко - [ 2022.06.25 10:41 ]
    Персидська троянда
    Пишна персидська троянда
    Яку оспівав життєлюб Хайям
    Шипом зозулястим (ні, кинджалом)
    На пучках чуттєвих лишає слід
    Глибокий, як прірва між зорями
    На схід від годинника,
    Що вказує вістрям стрілок-ножів
    Межу
    Між буттям і вітрилом:
    Синім – кольору мандрів:
    (Зникай чи пощезни – за видноколом)
    Їх наповнює музика міста:
    Поліса, де збудували «Арго».
    Тесей недолугий з мармуру білого
    Майструє колиску, а не саркофаг
    Для немовляти епох – Поліфема:
    Щойно з’явився на світ матінки Лідії,
    Щойно на берег він зиркнув
    Оком чорним єдиним
    На скелі пеласгів-рибалок,
    Що Істину-рибу
    Ловлять між хвилями мрій,
    Де мойри живуть коло дерева Ночі –
    Це дворище, насправді,
    Це зовсім не Коринф,
    Це Аркадія вогнищ
    Прощання.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Артур Сіренко - [ 2022.06.23 11:38 ]
    Птах кольору пилу
    Тому, хто стояв біля брами
    Люди приносили подаяння:
    Кидали до дірявого капелюха
    (В якому могла б розміститись Галактика)
    Замість блискучих драхм
    Слова,
    Які він збирав у торбу,
    Але не поніс на торжище:
    Виміняв їх на нічного метелика
    У Турові – місті князів, зубрів та лебедів.
    Тому, хто стояв біля брами
    Сказали, що це дерев’яне збіговисько
    Храмів, веж, палат та халуп,
    Цей прихисток древлян та дреговичів –
    То насправді Теби Золотобрамні –
    Кадмея Драконяча – місто намиста Гармонії,
    Де шукають орбіти планет астрологи
    І ніхто не знає, що відбулося,
    Але всі знають, що буде:
    На вістрі меча і на полі жита.
    Той, хто стояв біля брами
    Відчував, як ми всі летимо,
    Як пророцтва переплавляють на золото,
    Як лишається сірий попіл
    На дні скринь, де ховали надії
    Чи то не пускали їх волю –
    Ці останні нещастя – дарунки Пандори
    В обійми вітру-чужинця
    Люди, які блукали дорогами.
    Стає так самотньо
    Віснику, що стояв біля брами,
    Коли рушає він шляхом лилика
    Затискаючи в жмені
    Синій кавалок Неба
    І мріючи про журавля в руках –
    Птаха кольору пилу.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  4. Іван Потьомкін - [ 2022.06.22 13:41 ]
    П’ятизначний номер

    Не пригадаю вже, де це було.
    Здається, в Амстердамі.
    В трамваї, простовіч мене,
    Сидів і спав, схрестивши на грудях руки,
    Дідусь. Майже мій одноліток.
    Я б не згадав його сьогодні,
    Якби про сон тільки йшлося.
    Нічого дивного в тому нема:
    У транспорті сплять і літні, й молодь.
    А пригадався той дідусь…
    П’ятизначним номером
    Неподалік зап’ястя.
    Жаром обпекло мене, як уявив
    Розпечене залізо, під яким шкварчала
    Дитяча ніжна шкіра, всотуючи в себе
    Довічну фашистську стигму.
    «А на його місці міг же буть і я!»-
    Подумалось. Хвалити Бога, обійшлось
    Голодом та глумлінням «фріців »...
    І все ж той п’ятизначний номер
    Обпіка мене й сьогодні,
    В’яже в один ланцюг
    Тих, хто пройшов концтабори,
    І тих, кого туди не встигли запроторити.
    В один ланцюг, парадоксально названий –
    «Діти війни».
    Начебто не мати, а війна нас породила.






    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  5. Іван Потьомкін - [ 2022.06.21 19:49 ]
    ***
    Ні, не з історії я знаю
    Донедавна найстрашнішу з воєн.
    Самому довелося бачить,
    Як вели колони наших бранців,
    Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
    Як начебто в качину зграю,
    Регочучи фашисти цілились
    В парашутистів на Букринськім плацдармі...
    Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
    Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
    Тоді вважав я за німецьку мову...
    Відки ж було мені малому знати,
    Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
    Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
    Чимало осколків повиймала з плином часу,
    Але один так і лишився назавжди побіля серця...
    ...Вершники у касках і на конях,
    Що зроду-віку не бачили в нашім селі,
    У вакуацію нас виганяли з хат.
    Наче вівці, брели ми курним шляхом,
    Не знаючи, куди й навіщо.
    Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
    На руках у матері - ще менший од мене брат.
    Я клуночок несу з харчами.
    Од утоми й спеки от-от впаду.
    Раптом спинивсь мотоцикліст
    І жестом наказав сідать в коляску.
    Недовго, щоправда, там ми спочивали.
    Благодійника спинили криком.
    І знову опинились ми в колоні...
    ...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
    Та й досі ношу побіля серця один:
    Печальні очі мотоцикліста того,
    Цукерку, що він дав тоді мені ...

    P.S.
    У найстрашнішім сні не міг уявить, що фашистська гидь причаїлась там, звідки неслось удаване братерство. Нескоро загоїться ця рана.







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  6. Шон Маклех - [ 2022.06.19 13:03 ]
    Танці кентаврів
    Слова-кентаври
    Танцюють навколо вогнища,
    Сови дивляться вниз
    З верховіть наших снів
    Вниз – на книгу розкриту ріки,
    Що тече в незбагненне
    З пагорбів досвіду.
    У Римі коштовних ілюзій
    Новітній Сенека
    Збирає у глеки години –
    Грона достиглі Часу.
    Винороб. Уп’ємось отим трунком
    Колись. Ночі зоряних флейт
    На березі моря акацій,
    Що відцвіли ще тоді,
    Коли ми були юні –
    Ми – учні Орфея, рибалки містерій.
    У дзеркалі бронзових тіней
    Приблуда печаль
    У приймах у Кроноса
    Для хустки вишукує прядиво звісток.
    Щовечора віолончелі – фіалок
    Музику грають правдиву –
    Про що?
    У домі людей і котів
    Давно оселивсь божевільний,
    Кентавра пальто (чи попона)
    Вся в дірах від пострілів.
    Думки наче руки
    Шукають навпомацки
    Віру.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  7. Іван Потьомкін - [ 2022.06.18 22:46 ]
    ***


    Задовго до того, як стати інвалідом,
    Я по містах шукав не музеї чи руїни башт,
    А звичайнісіньких людей.
    У тиші парку любив послухать
    Колискову для невсипущого онука.
    На пляжі стежив, як замки виростають із піску...
    Любив оцю незапрограмовану ідилію.
    Казав собі: «І тут все, як у нас».
    І от ця одинакість була для мене
    Втіха набагато більша, ніж галереї чи руїни башт.
    І ось тепер, коли я став невиїздним з Єрусалима,
    Коли всі дні, окрім шабата, однакові мені,
    Бо не ганяюсь назирці за скороминущим,
    А вдовольняюсь тим, що доокола,
    Якщо й шкодую, то не за Римом чи Парижем,
    А за Грищенцями, що на Канівщині…
    ...І скорботним болем відгукується серце.




    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  8. Артур Сіренко - [ 2022.06.18 12:08 ]
    Пейзаж намальований димом
    Пейзаж намальований димом:
    Ще жива поезія проростає зелом:
    Можна гру починати – гру серед квітів:
    Бо літо.
    Пейзаж придуманий жайвором:
    Тільки степ – голий як бубон шамана:
    Музика, з якої виліплюють образи
    Птахи, що розучились літати,
    Риби, які розучились плавати,
    Хмари, що розучились бути подушками
    Сну.
    Коли ти лежиш на траві
    І слухаєш, як вистукує дні
    На дереві карбів (з якого збудують хижу)
    Замість дятла зеленого чорний лелека
    (А я кликав зозулю
    Щоб летів її крик
    Слідом
    За мною…)
    Штовхаю човна, що тесаний завтра
    З дубу, що виріс з жолудя
    В якому був схований світ,
    Я – недоречний
    Штовхаю човна
    У хвилі ріки
    Яку нарекли Еріданом
    Сивобороді нащадки Сократа –
    Елліни мрій.
    Штовхаю човна,
    Що попливе у майбутнє
    Серед пейзажу,
    Що намальований димом.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  9. Іван Потьомкін - [ 2022.06.17 16:33 ]
    Несхибний почерк "ревнителів свободи" в Україні


    -Петруха что ты там нашел?
    -Спроси у лейтенанта, говорит: бухгалтер.
    -Деревещина…Наверное бюстгалтер.
    -А ты чего несешь? Похоже на трико.
    -Содрал с пацанки. Сопротивлялась целка.
    Да мне, ты знаешь, конечно, не впервой.
    -А я тринадцатый в ряду, где взвод «жарит» вдову…
    ***
    …Гребуть усе, що трапиться під руку.
    Не гребують нічим, бо все підвладне кулям,
    Що розлітаються, мов мухи, по оселях:
    І падають діди з руками, за спину скрученими,
    І немовлята на той світ із цицькою матусі йдуть…
    ***
    …Хортами драпають «визволителі» в ліси,
    І вже не в голові їм Свято Перемоги,
    Коли не тільки наші вдатні вояки, а й баби з вилами
    Женуть недолугу зграю у пітьму ненаситної Расєї.







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  10. Іван Потьомкін - [ 2022.06.14 16:38 ]
    ***

    Не кожен спроможен так пройнятись задумом Господнім,
    Щоб хіті всупереч відсторонить її.
    Навіть Мойсей, котрий єдиний розмовляв зі Всевившнім,
    Безсилий був зрозуміть Його задум і вдарив «у скелю своїм жезлом двічі».
    І був Господній присуд: «За те, що ви не ввірували в Мене,
    щоб явилась святість Моя на очах Ізраїлевих синів,
    ви не введе цієї громади до Краю, що дав Я їм» (Книга Числа, 20:12).
    То що ж казати про потвору кагебістську, котра гатить із бункеру свойого ,
    Щоб стерти з лиця землі мою любу Україну,
    Невдовзі розпростерти пазурі на цілий Божий світ?
    А що як задум Всевишнього зводиться до того,
    Аби до нитки розорить Росію і дать поневоленим
    Століттями народам звільнитися нарешті з-під її гніту,
    А шосту частину суші звузить до природніх розмірів
    І називать не Росія, а така собі задрипана Московія?
    Може, за це страждає безневинна Україна?!.
    Та поки задум Господній вершиться, катюга гатить із гармат чоловічими тілами,
    Нищить зведене руками поколінь, приріка світ на голодну смерть...
    Почуй , Всемогутній Боже, голос тих, хто довіря Тобі!







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  11. Артур Сіренко - [ 2022.06.08 16:56 ]
    Оксамитове літо: вечір
    Тягар літнього вечора,
    Сутінок тога для патриція-лилика –
    Це мовчання оксамитових
    Лускокрильців: тільки відтінки сірого
    І потойбічні ноти,
    Які ніколи не опанує скрипка
    Зеленого музики світанку.
    Сонце вдягнене у волосяницю
    Ховається у прихисток Будди:
    Лишає нам на згадку дерево,
    Що загортається ковдрою ароматів –
    Для них – жителів темряви.
    (Де ти, Ендіміоне?)
    У колисці заграви
    Спить Геката – володарка
    Чорних собак. Повелителька змій.
    У лісах молитов і трагедій
    Подарує мені ненаснилі
    Квіти жасмину – окрайці свідоцтва,
    Що літо прийшло лебедине
    На озеро тиші, на річку мовчання,
    І тої маленької істини
    Білі шматки палімпсесту про те,
    Що життя – це мідяк, гріш потертий
    Який колись кинув – нам – жебракам
    До капелюха солом’яного
    Прямісінько з Неба
    Бог.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  12. Шон Маклех - [ 2022.06.02 00:56 ]
    Замуровані двері
    Заратустра замуровує двері –
    Замуровує браму «завтра»,
    Закладає цеглинами важких слів
    Отвір дверний «вчора».
    Лишається тільки «сьогодні» -
    І то не двері – віконечко:
    Де клаптик синього неба
    Наче хустина пілігрима німого,
    Яку взяв він собі на пам’ять
    Про оксамит життя весняного,
    І клаптик поля траворунного
    Густого, наче вечір квітів вероніки.
    Заратустра годує журавлів зорями –
    Так ніби він не вісник вогню,
    А пастух птахів-пророків,
    Що вистукують тобі хвилини й години,
    Дні та століття, епохи та ери
    Замість зозулі зрадливої –
    Візитерки чужих гнізд і годинників.
    Позбавлене світанків «сьогодні» -
    В яких соборах і якому святому
    Замолити гріхи твої Каїна –
    Коваля перших ножів блискучих?
    Писемність нову сиджу і вигадую
    У часи Калігули-цісаря,
    У часи Чингісхана огидного,
    Письмо, яке прочитає Агні –
    Бог вогню, бог-посланець оновлення,
    Письмо, яке підказала мені черепаха,
    Що теж живе тільки сьогодні
    У своєму озері давно відомих істин.
    Слова-колібрі віщують омріяне,
    Сокровенне і недоторкане –
    Слова, писані в темну книгу
    «Сьогодні».



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  13. Іван Потьомкін - [ 2022.05.31 14:26 ]
    ***
    В храм Аполлона ввійшов Ксенофонт ,
    Чоло увінчав вінком і молитву почав.
    «Грілл твій поліг позавчора»,-
    Молитву гонець обірвав неждано.
    Зняв Ксенофонт вінок і похиливсь.
    «Син твій справжнім героєм поліг!»
    «Знав я: Грілл – смертний, як і всі ми»,-
    Враз полегкість відчув Ксенофонт.
    Випроставсь. Знов чоло увінчав вінком
    І продовжив молитву свою Аполлону.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  14. Артур Сіренко - [ 2022.05.28 13:50 ]
    Станіслав: травневі сутінки
    Станіслав – то місто з химерами,
    Де написана книга бруківки –
    Сімнадцять сторінок готичного тексту
    Про горобців-сіроманців
    (Шанці рядків і трохи бароко)
    І чисті незаймані аркуші (нібито)
    На яких Одвічний писав про модерн молоком
    Замість чорнила (бузина не достигла),
    І жодного запитання про сніг –
    Одні кострубаті відповіді-дзвони.
    Голод скляної прозорості –
    (Візантійські келихи-мушлі)
    Його відчуває травневе Небо
    Торкнувшись до голки ратуші
    (Боляче навіть пухнастим хмарам).
    Атрибути пейзажу: Місячний млин –
    Він потребує води
    Чистоплинної:
    З білого борошна ночі (зорі)
    Пекли ми овечий хліб –
    Для Сократа – артиста вулиці
    (Не сховається під хламиду
    У своїх Атенах совиних – ареопаг),
    На димоквітах, на синіх фіалках Кроносу,
    На флоринах жовтих кульбаб
    Очкасті метелики – птахи Сатира-Пана
    П’ють нектар – трунок богів.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  15. Артур Сіренко - [ 2022.05.26 11:41 ]
    Танці в етері
    Розмови сонцеоких блукальців
    Засипано пелюстками вишні:
    Каравани літописів відчаю
    Човгають епохами людської свідомості
    (Місити пісок вічності – тобі – містику):
    Кожен рядок про страждання –
    Наче писати було більше ні про що:
    Літопис дзвінкої радості
    Ніхто не напише ніколи:
    Нема таких писарів,
    Не відшукати такого монаха –
    Де там.
    Чи то люди не вміють радіти,
    Чи то бубон шамана-мисливця
    Провіщує тільки зловісне,
    Крук вистукує дзьобом години –
    Замість дзвону на ратуші
    По дереву всохлого ясена. Стук.
    Наш дім на семи вітрах –
    Ми змайструємо з нього вітрильник
    Або солом’яного птаха –
    Полетимо.
    Туди, звідки ніхто не вертався:
    Хтось назвав оцю землю важкою –
    Ми легкі, ми з повітря, ми птахи
    Ми свавільні. Ми вільні.
    Річкою неба лети
    Володар цієї хвилини.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  16. Шон Маклех - [ 2022.05.25 17:56 ]
    Наче
    Темне
    Наче пивниця пам’яті
    Важке
    Наче коронний край Вальдемара
    Серце травневої ночі.
    Досить імен. Досить слів. Досить жнив.
    Назвіть мовчання апостолом
    Полуденної віри катарів.
    Моя доля – зелене яблуко –
    Важке, наче Місяць оповні
    Достигне напередодні
    Судного Дня – дочекаємось.
    Мерехтять ліхтарі
    На вулиці молодих сажотрусів
    Міста тирана Пандольфо –
    Мармурового вовка Роман’ї
    Рибного хлібного Ріміні.
    Вітер з моря: вітер-подеста
    Розбудив в моїх снах Невідоме.
    На човні – на вітрильнику тіней
    Крейда креслила знак – імено
    Останнього писаря Вчора –
    Казначея годин.
    Німфо Вегоє!
    Розкажи нам про блискавку. Розкажи.
    На березі мертвого дерева,
    На мосту життєлюбів ертусків
    (Расенів, тирренів, Тіная дітей)
    Я запитую: «Де?»



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  17. Шон Маклех - [ 2022.05.22 16:23 ]
    Споглядання шпаків
    Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
    Нагадує сині квіти гонорової гортензії
    Коли сірі тіні почвар-троглодитів
    Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
    А дух громадить ірландські башти,
    Що нагадують мінарети Ататюрка.
    Чому? Чому весна плинного Бористена
    Обернулась домом потрійного божевілля?
    Пальто чорнокнижника Аліг’єрі
    Висить між цегляними шафами галактик
    Простріляне сталевими кулями
    Скорострілів придуманих Гамлетом –
    Принцем хвиль каламуті й русалок,
    Що плавають в морі Данському
    Наче вони не хвостаті комети глибин,
    А постійні клієнтки скромної кірхи – оті
    В капелюшках солом’яних і довгих сукнях
    (У смужечку).
    Якщо
    Дні нині збатожені трунком драконів,
    А ночі такі, що хоч око Всесвіту
    Вийми і кинь на долівку
    Хати, що забула про свічку бджолину –
    Муруємо стіни
    Чистого дому прийдешнього –
    Нехай і навпомацки.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  18. Артур Сіренко - [ 2022.05.22 10:05 ]
    Мить журби
    Звуки – це квіти.
    Вони зацвітають щоранку
    І закривають свої пелюстки
    Щоночі – коли все втрачає сенс.
    Все – навіть Істина.
    Біля стіни смутку
    По обидва її боки
    Там, де сіяли зерна
    Квітів журби
    І чекали доки вони
    розквітнуть звуками:
    Звуками музики моря,
    Звуками пісень тіла,
    Звуками царства Я.
    Дожити б до перемоги –
    Перемоги Правди та Людяності
    (Де ти, дивак Леонардо?)
    …………………………….
    Я вирощую квіти
    На полі, що не знало плуга,
    Яке поливали сльозами
    Люди, що забули про посмішку.
    На полі, де приносили треби
    Аресу
    Бородаті номади – пастухи круторогих волів
    І білих коней.
    Я вирощую сині квіти
    Журби.


    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  19. Іван Потьомкін - [ 2022.05.19 23:12 ]
    ЛОТ
    Немовби хтось підслухав потаємну сповідь Лота.
    На кожнім кроці вчувалося йому: «Ти грішник!»
    А вночі ще гірше: тільки-но скліплював повіки,
    Як кози й вівці юрмилися в печері,
    Стрибали на овдовіле ложе, вкладалися обіруч
    І починали цілувати сороміцьке місце.
    Цап здоровенний на гульку ту спізнився
    І кричить до Лота знизу: «Давай-но по-содомськи!»
    Як починав відштовхувать непроханих гостей,
    Зчинявсь такий гармидер, що хоч і затулював Лот вуха,
    В печері чулося одне і те ж: «Ти грішник!»
    Надвір вискакував, та зорі неначебто підморгували місяцю.
    І долинало з неба глузливе: «Він грішник!»
    Схуд і змарнів Лот... Очі - два провалля чорні.
    Жахались доньки і зникали, щоб батько чогось не ненаврочив.
    «Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
    Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
    І, може, випросить прощення в Бога».
    По дорозі добирав слова, щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
    Та лиш почав оповідать, як той сказав:
    «Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
    Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
    Та все ж вдалося спокутою смерть замінить.
    «Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
    «Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
    Це посохи, які лишили посланці од Бога.
    Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
    Щодня водою тільки із Йордану.
    І якщо приймуться і стануть деревами,
    То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
    Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
    Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
    Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
    Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
    «Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
    Облиш її. Не стануть деревами посохи.
    Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
    Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
    Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
    І вмить забудеш, що ти грішник...»
    «Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
    А посохи зазеленіли.
    Підросли і стали кедром, кипарисом і сосною.
    А як минуло сорок літ, сплелися в стовбур один,
    Такий що охопить його було не в змозі.
    Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»





    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  20. Шон Маклех - [ 2022.05.15 17:43 ]
    Тягарець
    Годинник, що вимірює епохи
    Замість циферблату має лише порожнечу
    А замість стрілок галактики:
    До нього причеплено тягарець –
    Чи то не тягарець, а тягар
    Чи то Долі нашої попелястої
    Чи то Всесвіту сього незбагненного
    Гомеостатичного.
    Не нами придуманого.
    Той тягарець стримує порожнечу –
    Вона не летить вгору,
    Вона не летить донизу,
    Вона не летить вперед,
    Вона не летить назад,
    Вона не падає і не підноситься,
    Вона просто є,
    Заповнює все суще,
    Не лишає крім себе нічого,
    Бо може вона і є оте «нічого» -
    Ніщо.
    А ми до того годинника прислухаємось,
    А ми думаємо про майбутнє,
    І вважаємо, що душа вічна,
    Що то якась субстанція,
    А не лише форма існування
    Порожнечі.
    Де той годинниковий майстер
    З розбитими окулярами
    У фартуху засмальцьованому
    Зморшкуватий, наче чужа самотність,
    Сивий, наче вчорашнє «приходь»,
    Добрий, наче квітуча крона – айви,
    Де він, що налаштує стрілку-галактику
    І скаже ненароком ніби,
    Ніби бароко ще тільки минає,
    Наче Сократ не на нашому ринку
    Оливки купує – скаже – тобі і нам:
    «Хай буде!»



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (7)


  21. Іван Потьомкін - [ 2022.05.10 22:10 ]
    З голосу Езопа
    Голод і спрага світ за очі лиса погнали
    І привели нарешті в виноградник.
    Прокравсь і мало не спритомнів:
    З гілок звисали соковиті грона.
    Ось розігнавсь, підскочив...
    На радощах навіть заплющив очі.
    Був певен, що ягоди вже в роті,
    Та тільки гепнувся навпроти
    Галузки тої, що була найнижче.
    Розгін, стрибок...Здається, трохи вище,
    А грона начебто заповзялися
    Грать у «квача» із бідолашним лисом.
    «Стривайте, кляті, я вас-таки дістану!»-
    Вже не кричить – шипить із сил останніх.
    Розгін, стрибок...Знову й знову...
    Од спраги відібрало мову.
    Одхекавсь лис та й каже винограду:
    «Ти, мабуть, невимовно радий,
    Що подолав мене в нерівній боротьбі.
    Та все ж годиться знать тобі,
    Що насправді було в мене на мислі:
    Не їсти ягоди ці кислі,
    А позривати ( бо ж усі червиві).
    Щоб якнайдалі однесла їх злива!»

    P.S.
    Як огріхи свої ми визнавать не хочем,
    На інших їх ми звалюєм охоче.





    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (2)


  22. Артур Сіренко - [ 2022.05.09 13:04 ]
    Туманні блукальці Неба
    Ловили в глибинах рибу,
    А зловили камінь:
    Плескатий як сом
    І важкий наче спогади:
    Принесли його до садиби:
    Під вишні квітучі – тоді, на світанку,
    Коли все фарбує рожевим
    Заграва –
    Все, навіть квіти печалі – вишні,
    Поклали його – нехай плаває
    Серед моря пелюсток весною,
    Серед озера золота листя в жовтні,
    Серед білого смутку холоду – взимку,
    Поклали. Легенько –
    Щоб землі не стало боляче,
    Щоб ніхто не пускав його в річку –
    Плавати
    І ковтати наші веселощі –
    Уривки вічної радості,
    Виринати назустріч Місяцю –
    Підступному злодію,
    Що краде у нас срібло зірок –
    Вічних блукальців в тумані –
    В тумані Шляху Чумацького,
    Краде у нас срібло Стожар –
    У нас, пастухів легенд.
    І ніхто в тому селищі
    Гончарів та писарів,
    Друзів бджіл та зозуль
    Не знав, що під каменем-рибою
    Поховали ми нещастя останнє –
    Надію.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  23. Шон Маклех - [ 2022.05.09 13:12 ]
    Епоха заліза
    В часи давніх номадів
    Коли замість дзвонів
    Степ ковиловий будив
    Стукіт копит – ще не посріблених
    Будив серед тьми бузинової
    Мрії і сподівання – птахів синього Неба.
    Замість бронзи сонячної і медової
    Бородаті майстри вогню
    Пізнали залізо – метал звитяги:
    Добули для плугів і мечів, для ножів
    І цвяхів.
    Коні кольору листя
    Птахи кольору неба
    Віщували, що Волю рахманну
    Побачите в сяйві меча –
    У блиску залізного дзеркала.
    Забувайте про глиняні сни,
    Забувайте про карби на дереві,
    Про крем’яні осердя:
    Епоха заліза вдягає людей у луску,
    Важкість дарує рукам
    І легкість думкам –
    Душею віднині в Небо. Тільки в Небо.
    Про епоху заліза напишуть
    В літописах, на палімпсестах
    Вороновим пером.
    Вохрою.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  24. Шон Маклех - [ 2022.05.04 00:37 ]
    Сірі плазуни
    Весняні тіні людей білого міста
    Плазують між квітучими сакурами
    Вони тікають від огненного змієлова –
    Жовтолобого крутія-паяца Сонце
    (А ми йому поклонялися, треби приносили
    А ми називали його конем золотим,
    А він паяц – бо чого ж так байдуже
    На це все дивиться – нібито весна,
    Нібито і він дарував, а мені невесело,
    Не солоно і не солодко - схоже зрозумів я
    Нарешті, чому так сумно коли вишні цвітуть,
    Чому журба така, але все-таки),
    Весняні тіні – чому вони плазунами,
    Сірими ящірками по землі нечутно,
    Чому і навіщо, для чого, а може я
    Тільки тінь того – мене не тут сущого
    У цьому світі ілюзій, у цьому мареві
    Квітів вишні, де все тек нетривко, так плинно.
    Я лишаюсь. І тінь моя змія-подруга – тут,
    У завулках міста, де кожен тепер нетутешній –
    Наче пелюстка сакури, наче й нема,
    Наче й не було. Наче й не в місті я
    А в театрі тіней-плазунів, де ти, ліхтарнику,
    Де ти? Не світи мені в очі, не лякай мою тінь.
    Хоч ти – не лякай. І не блимай.
    Ще ночі вишневого цвіту
    Будуть.



    Рейтинги: Народний 5.75 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  25. Іван Потьомкін - [ 2022.05.03 21:48 ]
    ***
    Невже це й справді
    Я тонкосльозим став на старості?
    Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
    Як щось важке й холодне навалиться на серце,
    До болю зчавить горло…
    Але ж з-поміж 6 мільйонів
    Спалених, закопаних живцем в ровах,
    Розстріляних, повішених,
    Голодом доведених до смерті, –
    Нема нікого з мого роду.
    І з-поміж тих, хто майже голіруч
    Постав на захист права на свій Дім.
    Хто боронив той Дім,
    Назавше відклавши шкільний підручник,-
    Теж нема нікого з мого роду.
    І лише серед тих,
    Кого безвусі палестинські гицлі
    Пошматували в автобусах, в кафе,
    Могла буть і моя дружина.
    Хвалити Бога, обійшлось – поламано лиш ребра
    Та невибутній шум карьожить вуха.
    От і сьогодні спиняюсь
    На невмолимий клич сирени.
    А поруч – памолодь.
    І навіть ті, кого годиться називать онуками.
    Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
    На щоки наплива сльоза.
    І я подумав тої миті,
    Що з кожним роком усе глибше
    Вростаю у цей згорьований віддавна край,
    Де так переплелись епохи й долі,
    Що пізнаю історію не з книжки,
    І де не можна буть уже чужинцем.


    З 1860 року, коли перші єврейські переселенці залишили периметр стін Старого міста в Єрусалимі, щоб побудувати перші єврейські квартали, і до цього дня, на захист Землі Ізраїлю і її народу, на бойовому посту і під час виконання службових обов'язків загинули 24068 чоловіків і жінок, місце поховання 551 з них поки що невідоме. Від рук терористів загинули 3199 мирних жителів Ізраїлю та іноземних громадян.







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  26. Іван Потьомкін - [ 2022.04.29 23:27 ]
    ***


    А що як потвора кагебістська гатить зі свого бункеру,
    Щоб стерти з лиця землі мою любу Україну,
    А невдовзі розпростерти пазурі на цілий Божий світ?
    А що як задум Всевишнього зводиться до того,
    Щоб розорить Росію до нитки і дать поневоленим
    Століттями народам звільнитися нарешті з-під її гніту,
    А шосту частину суші звузить до природніх розмірів
    І називать не Росія, а така собі задрипана Московія?
    Воно ж і справді смішно до безглуздя,
    Що нафтоносно-газова Татарія просить милостиню,
    Що бурштиново-золотоносна Якутія дійшла до злиднів...
    І так куди не кинь по облудній федерації народів...
    ...Світ зачекався присуду Всевишнього.



    Рейтинги: Народний 6 (5.59) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (2)


  27. Артур Сіренко - [ 2022.04.25 13:02 ]
    Упряж для вороних
    Моє серце вирушало у подорож,
    Покликало собі кучера чорновбраного,
    Що впряг двох коней вороних,
    Коней, що не знали господаря,
    Що споконвіку були дикими й вільними.
    Моє серце обрало собі дорогу
    У країну захмарну-загірну,
    Яку довго вигадували,
    Яку придумали книжники ренесансу.
    Моє серце вирушає у подорож
    Шляхами гірських круків
    І жовтокрилих метеликів –
    Туди, де летить зозулі крик.
    На дворищі,
    Яке топтали монахи
    Важкими черевиками зречення,
    Де зроду не цвіли кульбаби радості,
    Де бруківку тесали з брил смутку
    Серце взяло з собою валізу
    Важку, як весь тягар світу
    І мріяло тою колісницею
    Залізом самородним кованою –
    Тим запрягом недоречним
    Заїхати в Країну Білих Хмар омріяну
    Або в країну Вічної Молодості
    Чи в місто Віри Таємної
    А приїхало на війну.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  28. Шон Маклех - [ 2022.04.21 11:12 ]
    Вода і повітря
    Люди збудовані з повітря
    Прозорі, наче моє минуле,
    Хороші, наче перекази про чуму,
    Розказують мені казку
    Про Езопа горбатого,
    Про теорему Евкліда
    Записану між сторінками зошита,
    На торішніх жовтих листочках
    Осені моїх днів спокою.
    Між сторінками зошита
    Знайденого серед руїн.
    А може справді я лише хвиля річки –
    Трохи води в якій плещуться
    Ондатри пам’яті і риби слів:
    Такі блискучі, лускаті
    І такі волохаті й зубаті:
    Вони.
    Стихії до мене приходять як пори року,
    Розказують про суть і прийдешнє:
    Наче не стихії вони, а просто пелюстки
    Абрикоса, якого посадив Шеймас
    На торфовищі, де не росло нічого і зроду,
    Хіба що крім моху білого – сфагнуму.
    Люди, які стали тінями!
    Мислителі, які стали світлом!
    Куди полетіли ви, куди зникли
    У світі, що перестав бути?
    Сміється з мене жбанок з вином –
    Може і справді він колись був людиною?
    Може не збрехав нам наметів швець,
    Може сказав нам правду?



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (1)


  29. Іван Потьомкін - [ 2022.04.18 19:34 ]
    ***
    Якби предмети вміли говорить,
    Коли ми їх шукаємо напомацки
    Там, де жоден з них лежать не міг,
    А ми по всіх усюдах нишпоримо,
    Тоді б на одчайдушний од знемоги крик:
    «Куди ж поділись кляті окуляри?
    Почули б урівноважене, як і саме буття:
    «На носі в тебе, голубе кирпатий».
    Отож, як треба спішно йти кудись
    Чи віднайти так конче необхідну папірчину,
    Замість як слід поміркувать і вмить знайти,
    Лютуємо і проклинаємо усе на світі.
    А чом би кожну річ на одне й теж місце класти,
    А не просити речі говорить, де вони цеї миті?






    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  30. Шон Маклех - [ 2022.04.17 15:22 ]
    Сад
    Шкутильгаю на милицях снів
    З руїн замку горобиної ночі
    До посміховиська палацу дня,
    Чи його подвір’я неохайного,
    Де шпаки провіщають цвітіння
    Вишні нашої журби та радості
    (Саторі сакури)
    Над якої гудуть хрущі неоліту
    (Глеки теж вміють літати,
    Вони теж трохи хрущі, а може й не трохи),
    І джмелі бронзові – металу світла
    У саду, який посадив Антон
    З краю магнолій на березі моря,
    У саду, який росте тільки в нашій свідомості,
    Росте. Хоча цвіт… Той білий цвіт…
    Дивно усвідомлювати себе пелюсткою
    Коли весна і хочеться споглядання –
    Хоч трохи, хоч дрібочку, хоч на півслова
    Дивака й містика Гоголя – останнього римлянина.
    У тому ж фонтані води прозорої,
    Води, крізь яку видно прийдешнє,
    Води, яка вгамовує вічну спрагу Істини,
    Води, яку ковтав мандрівник Микола
    Бачу на дні золоті кружальця
    І знову шліфую черевиками сіру бруківку
    Вічного міста Петра апостола.
    І вовчиці. Серед гульбища луперкалій.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  31. Іван Потьомкін - [ 2022.04.17 14:39 ]
    ***
    Ну хто ж не знає про Шовковий Шлях,
    Проторений століттями із древнього Китаю?
    А от Бузковий Шлях в сьогоднішнім Єрусалимі,
    Відомий лиш мені, бо прокладав його я,
    Як серце змусило гулять неспішно наодинці,
    Спираючись на подруги плече – ковіньки.
    Дивними стежками проляга Бузковий Шлях.
    Першість належить Ір Ганіму - Місту саду,
    Де назви вулиць як одна – запахуща квітка.
    Щоправда, не обійшлось тут без досадного курйозу:
    На вулиці, названій Бузковою,.. жодного кущика бузку.
    Хоч і не густо, а все ж буя бузок і в моїм Кір”ят Менахемі.
    Хоча район цей годилося б назвать Латинською Америкою.
    Судіть самі: Мексіко, Колумбія, Нікарагуа, Дагомея...
    Отак і мандрую з незмінною ковінькою щодня,
    Та попри красу роздумую про долю України,
    Про Київ, Ботанічний сад, де стільки мого любого бузку,
    Дурманні пахощі якого, на превеликий жаль,
    Не в змозі радувать належне мешканців столиці.









    Рейтинги: Народний 6 (5.59) | "Майстерень" 6 (5.82)
    Коментарі: (2)


  32. Іван Потьомкін - [ 2022.04.16 12:21 ]
    ***
    ...А поміж свят Шабат в юдея
    (байдуже, сьогодні де він) –
    І найсвятіший, і найперший:
    Діяння надлюдські Господь завершив.
    Шабат в Єрусалимі –
    Найкоротший шлях до Бога:
    Відлунням од Стіни Плачу
    Слова без перешкод рушають у дорогу,
    А помисли і думи заповітні
    Лягають в щілини тисячолітні.
    А як Шабат із Песахом в супрязі,
    Подвійне свято для юдея зразу.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  33. Іван Потьомкін - [ 2022.04.14 14:19 ]
    ***

    -Петруха что ты там нашел?
    -Спросил у лейтенанта, говорит бухгалтер.
    -Наверное бюсгалтер,деревенщина.
    -А ты чего несешь? Похоже на трико.
    -Содрал я в миг один с пацанки.
    Сопротивлялась целка,поцарапав мне лицо.
    Да мне ты знаешь, конечно, не впервой.
    -А я тринадцатый в ряду. Жарит целый взвод вдову…

    …Гребуть усе, що трапиться під руку.
    Не гребують нічим, бо все підвладне кулі,
    Що розлітаються, мов мухи, на безоружних.
    Вовками тікають визволителі в ліси,
    Щоб встигнути на Свято Перемоги.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  34. Шон Маклех - [ 2022.04.12 15:58 ]
    Зорі дивляться вниз
    Зорі глипають вниз – на твердь,
    Миготять, наче вицвілі літери
    Апокрифу Томи Невіруючого,
    Дивляться очима переляканими
    На землю сливового цвіту,
    А бачать дантове пекло огненне –
    Кола Тартару зловісного
    Химер на готичних храмах,
    Що німують не одне століття потворне.
    А може зорі нишком шепочуться –
    Тільки ніхто з поглухлих не чує:
    Жодна чорна мавпа кривляка,
    Жоден троглодит-чудовисько.
    Шепочуть зорі Сонцю нажаханому
    Про те, що по тирсі спаленій
    Довіку чорніти смутку –
    Ніколи там сон-трава не цвістиме
    Ніколи – до Суду Страшного Божого,
    Шепочуть нажахано словами-променями,
    Що знову суне орда зі сходу
    Як вісімсот кам’яний літ тому,
    Знову дика навала Батия
    На Русь терновим цвітом заквітчану,
    Де нині замість джмелів-квітколюбів
    Бджоли залізні гудуть,
    Де тризну справляти під Небом синім,
    Де требу вершити вогнем
    На порозі Вічності
    Вершникам, орачам,
    Вільним людям краю євшанного.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  35. Іван Потьомкін - [ 2022.04.12 14:15 ]
    ***

    Ну що ж, як тюрем і Сибіру, й голодоморів
    хохлам-бандерівцям ще чомусь замало,
    не коряться трикляті, ростуть, немов бур’ян,
    наблизить слід свавільних до чукчів і якутів.
    За три дні з квітами та з хлібом-сіллю
    увійдемо в Київ, розженемо нікчемну Раду,
    покажемо Європі, де зимують раки.
    Не голіруч за «святу місію» взялися,
    а з літаками, танками й гарматами прийшли
    і остовпіли від несподіванки: стрічають їх,
    але не так, як мріялось. Дивина – є військо у хохлів,
    що косить зайд. Люд безоружний танки зупиня.
    І почалось те, що москалям завжди зазвичай:
    трупами жінок, старих, дітей прокладати шлях.
    Отак ти сплачуєш свій борг, Росіє ненависна.
    Загнана в глухий кут, од світу відсторонена,
    ядерною зброєю та хімією погрожуєш насамкінець…
    …Згорьована, але нескорена Вкраїна
    зловісний задум твій зуміє зупинить.






    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  36. Юлія Карменко - [ 2022.04.10 09:24 ]
    Чому мовчать твої вуста
    Чому мовчать твої вуста,
    Коли тонка душа руйнується назавжди.
    Чому не бачать очі ті, що я уже пуста,
    Хоч й досі ледве чутно крик: «зажди»!







    2022 рік


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Іван Потьомкін - [ 2022.04.09 19:52 ]
    З голосу Езопа

    Пухнастий хвіст свій лис
    Змушений був залишити в капкані
    (Не до краси, як йдеться про життя і смерть).
    Щоб не натрапити на глузи товариства,
    Смутний ходив він кілька тижнів одинцем
    (Щоправда, одинокість часом гірше смерті).
    «Стривай, а як зробити лихо перевагою?»
    Подумав і скликає братію невдаха та й почина
    Хвалитись,що позбувсь хвоста зумисне,
    Аби життям новим зажити:
    «Повірте, і бігать легше, і безпечніш стало.
    Отож, і вам настійно раджу, не гаючись,
    Утнуть додаток цей, бозна навіщо даний».
    На запальний той заклик озвався лис старий:
    «Даруй, але ж ніхто не бачив, як ти це робив.
    Можливо, що й не по своїй охоті...
    То ж замість розказувать усякі небилиці,
    Краще б розповів, де саме позбувсь хвоста,
    Ти ж хочеш зробити всіх схожими на себе.
    Себто позбутись того, що в дар дала природа.

    P.S.
    Як сам потрапив у халепу,
    громаду всю тягнуть туди не треба.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  38. Василина Іванина - [ 2022.04.09 15:55 ]
    Мотиви оферторію
    Ісусе Христе, Боже, Царю слави!
    Звільни ти душі наших всіх загиблих
    Од вогняної вічної безодні.
    Не допусти, аби поглинув Тартар,
    Не дай, аби поринули у морок,
    у забуття, у чорні сіті брехень.
    Простеж, щоби архістратиг Михайло
    До них спустився із воріт тих Ляцьких,
    Провів усіх їх у Долину світла,
    Яку обіцяно невинно убієнним....
    Даруй їм спокій назавжди, о Боже,
    І світлу пам"ять у віках даруй!
    А нам, живим, допоки ми живі -
    щодня День Гніву,
    сил нам дай для помсти...
    Quia pius es.
    Ти, Боже, мусиш
    це для нас,
    ти мусиш!
    #словаВасилинаІванина


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  39. Іван Потьомкін - [ 2022.04.05 12:12 ]
    ***

    Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі.
    Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
    Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
    По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
    Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
    Як реквієм невтішний старечі голоси зняли...
    Церкви і синагоги оминаю.
    В собори заглядаю лиш туристом.
    Молюсь щоранку на івриті.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  40. Шон Маклех - [ 2022.04.02 13:41 ]
    Сильніше вітру
    Попливу на кораблі Артюра Рембо –
    Того, що Жан Ніколя з Шарлевіля –
    Син піхотного капітана
    Разом з диваком Дамоклом –
    Він шанує білий хліб і чорне вино,
    А не глиняні глеки мальовані.
    Чобітьми кароокого маляра Веласкеса
    Буду гупати по дерев’яній палубі:
    Між двома Іспаніями вода,
    Між двома кінськими волосинами
    Клепсидри і трохи квітів – тропічних.
    Трохи блідих (бо що нині повнокровне?)
    Трохи чужих – бо свого на жменю,
    Навіть віршів – на клаптик паперу,
    Навіть спогадів – на хвилину сну-марення.
    Сильніше вітру надимає вітрила мрія –
    Моя – недоколисана, ваша – зріла як гроно
    Осіннього винограду кольору Сонця,
    Швидше вітру полетить корабель
    Зі щоглами-соснами, окрилений вітрилами
    Зеленими як весна. Як смарагдовий острів
    У зіницях сивого фантазера Бога.
    Надлишок Часу музикою після сонетів,
    Нотами ренесансу – незабутнього,
    Незрівняного, але нашого. Тутешнього.
    Швидше вітру з Леванту – Зефіра,
    Що зазирає в срібне дзеркало
    Але бачить там Поліфема – пастуха овець.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  41. Василь Шляхтич - [ 2022.04.01 17:34 ]
    Моє слово Україні
    Україно, не домовляйся з москалями. Це не люди, а звірі хворі. У них немає душі. Кров нашу пили довгими роками. Вони, мов шакали на нашій землі. Москалі, мов блохи воші, або гниди. А з таким боротися треба тобі. Як тільки є змога стирати їх сліди з кров’ю й потом зрошеної нашої землі…


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  42. Артур Сіренко - [ 2022.04.01 11:55 ]
    Мовчання долонь
    Мовчання –
    Легке, наче подих пролісків
    Несу в долонях
    Якими вчора
    Виряджав у політ залізного птаха.
    Мовчання –
    Кидаю його насіння
    У землю, що пахне тліном.
    Бо мовчання – це дерево,
    Яке виросло з попелу,
    Яке зеленіє листками майбутнього,
    Яке бубнявіє плодами прийдешнього.
    Мовчання.
    Його важкі зерна
    Тримаю в долонях обвуглених –
    В руках алхіміка,
    Що плавив золото слів
    З олова сірих днів Днів Судного Дня.
    Останню офіру
    Вершу вперше не медом – глиною,
    Виліплюю глиняних коників –
    Тіней крилатих вершників,
    Що скачуть між білими хмарами –
    Сонцю назустріч калиновому.
    Мовчання.
    Слухаю його одкровення –
    Голос білого неба
    Весни давно очікуваної
    Весни сумної. Весни трагічної.
    Весни вічності. Весни майбутнього.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.02) | "Майстерень" 5.5 (5.31)
    Коментарі: (4)


  43. Саша Серга - [ 2022.03.31 18:51 ]
    ***
    Ніщо в цім світі неабсолютне
    В цім світі абсолютний тільки Бог
    А ми як недосконалі
    Спраглі твори
    Лиш ходимо навколо
    Джерелá
    І попиваємо ми з нього
    Щоб хоча б трохи
    Доторкнутись до
    Абсолютності цієї
    Устами
    Щоб хоча б трохи оживити
    Свій світ, життя
    Справжністю
    Любов'ю
    Наповнити збентежені
    Розгублені серця


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Артур Сіренко - [ 2022.03.30 13:14 ]
    Напередодні
    Майбутнє – це сутінки
    Весняного вечора
    Напередодні зацвітання слив.
    Не треба його катувати,
    Майбутнє – то хатка бобрів
    Про яку написано в папірусах
    Олександрійської бібліотеки
    Спаленої на попіл, але закарбованої
    На білих хмарах сув’язі спогадів.
    Майбутнє – це ріка Бористен
    За мить до порогів, за краплю до доторку
    Брил кам’яних – ненаситних,
    Майбутнє – то острів скелястий,
    Де Робінзон-філософ вдає Діогена –
    Ловлячи рибу-час. У діжку глиняну.
    Майбутнє – це біла конвалія,
    Яку на порозі забули
    Хати-пустки, хати-румовища,
    Хати, яку мурували там – на межі
    Між неогеном глиняним
    І сурмами Судного Дня.
    Майбутнє – це човен бога-рибалки
    Який розтрощили хвилі:
    З уламків збудуємо хижку –
    На березі мрій.
    Майбутнє – то паморозь
    Зими-Іфігенії – біла, іскриста
    І чиста. Як сторінка
    На якій напишуть вірші.
    ……………………………………….
    Не катуйте майбутнє!
    Дайте прийдешньому келих води!
    Чистої.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  45. Саша Серга - [ 2022.03.28 17:46 ]
    Сон
    Якщо не можем на яву
    То хоч би уві сні давай
    Зустрінемося поглядом, руками

    Те найдорожче, що в тобі
    Душею обійняти можу
    Здається, це життя

    Щось нове, що з'явилось
    Коли з тобою ми зустрілись
    На перехресті, на краю
    Світів своїх колись

    Вночі, перед війною

    (24.2.2022)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  46. Артур Сіренко - [ 2022.03.24 21:18 ]
    Весняний одяг
    Міняю одяг –
    Чорний краватковий на плямистий,
    Міняю скрипку –
    Легку й лаковану на залізну,
    Міняю друзів –
    Філософів на самураїв,
    Міняю Сонце:
    Зле й зимове на березневе:
    Оте – радісне,
    Міняю квіти:
    Тендітні білі галантуси
    На черлені спалахи
    Троянд миттєвих.
    Міняю постаті –
    Літературних геніїв
    На ті – в полях,
    Що ледве жевріють,
    Що ледве в сутінках,
    Які очікую,
    Міняю птахів –
    Цвірінькалок – жменьки пуху
    На круків залізних,
    Що кидають шматки Сонця
    На вовкулак темряви,
    Міняю життя –
    Монаха-відлюдника
    На буття майстра меча:
    Я - самурай та хайдзін,
    Друг місяця, воїн світанку,
    Пелюстка вишні
    Квітневого ранку…



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  47. Чоловіче Жіноче - [ 2022.03.24 20:01 ]
    лютий
    після ракет — на узбіччях застиглі пози.
    пане архангеле, де ваш судовий позов?
    що ми, урешті-решт, зробили не так?
    жалібно тягнеться пісня сирени зранку,
    жалібно стогне матір за сином зраненим.
    тихше, сховайте квиток, лише перший акт.

    ніч у ка́птурі, в небі спалахи, б'єм на сполох.
    наша доленька, брате — замаскований молох:
    ріже, засмоктує, щириться, прагне ще.
    я замурую біль твій у межах застінок,
    в стиглих приховищах, в чорних очах домівок,
    там, де у грудях скипає печаль і щем.

    я їм розкажу, брате, про 8 років,
    про терикони, про «нациків», «сепарів», «орків»,
    жовті райони, вугільні ночі і сни.
    як забирають можливість твою повертатись,
    як внутрішні стрижні мають здатність згинатись,
    як березень плаче у передпокоях весни.

    там, де ревуть воли, височіють кручі,
    де Марік і Мєлік, де Васильків і Буча,
    Харків, Херсон, Волноваха, Ірпінь... авжеж
    назв так багато, наші міста — герої,
    наші армійці — титани, їм вистачить зброї,
    волю кропити ворожою кров'ю (без меж).

    знову всі мерзнуть серед снігів і морозів.
    пане архангеле, де ваш судовий позов?
    чи-то не видно з божих олімпів нас?
    брате, зостанься, ще постоїм хвилину,
    тихо згадаєм усіх, хто сьогодні загинув,
    завтра — відплатимо, най тільки стане час.

    2022


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Чоловіче Жіноче - [ 2022.03.22 21:02 ]
    опіки
    Серце, немов піроман, сумує за спекою печі.
    В ліжку у всіх все добре, тобі ж — якнайбільше тяжко.
    Те, що здавалось близьким, було найближчим до втечі:
    тікали з міста, із глузду. Щоправда, від себе — важко.

    Я знав, бо твоє ім'я римується зі словом «всесвіт»,
    як не римувалися жоден вірш або пісня.
    Всередині кипіло море і його чарівний плескіт
    дав привід забути, чекаючи, коли візьмем.

    Не чулись/не бачились. Голос у телефоні
    не зміг подолати і кілометрову відстань.
    ти зробиш останню помилку і щезнеш. Без церемоній.
    Я зроблю останні півкроку, щоб впасти у червінь міста.

    2012


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Чоловіче Жіноче - [ 2022.03.20 21:22 ]
    пташка
    тій, що надсилає вночі тисячі новин,
    ділиться, мовби атом, чимось своїм-новим.
    в її обличчі — жаль, краса неймовірних сил,
    боже, я ж бо ніколи не бачив такої краси.

    серце кипить, як джезва, джазом співа душа,
    я — з тих одвічних прибульців, вона — з великих держав,
    холод змінився на жар, щойно нічний кришталь
    вщент розгромив наших мрій-зорепадів штат.

    знаю, кохання — відблиск в чужих очах,
    кава у кров, цигарки та зелений чай,
    зміна всіх кольорів, квітів і їхніх назв,
    знаю, любов — щось важливе
    супроміж
    нас.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Чоловіче Жіноче - [ 2022.03.19 21:23 ]
    нуар
    Це були моменти,
    коли кохання нагадує вкушене з обох сторін
    яблуко.
    Велике, немов Нью-Йорк,
    крихке, ніби чортів пазл.
    Коли в кожному з нас хтось помер,
    і ми збудували у головах анонімний морг
    без віз, спогадів та імен,
    лише з купою атмосфер,
    сповнених інорідним червоним газом.

    Коли я побачив частку
    твоєї стомленої душі,
    магічним чином нагадавшу мені скриньку і малахіт.
    Серце рухалось у збитому, ніби дихання, темпі.
    І було вже дві за північ, і дуже тепло,
    і хтось пошепки натякнув,
    що у часу є свій ліміт.

    Коли кожновечір'я думаєш,
    як радіє чиясь дивовижна мама,
    та спалюєш,
    ніби серветку у центрі сутінкового міста,
    свій чорновик.
    Мить перетворюється на вічність,
    і кожен вдає з себе полоненого гуантанамо,
    бодай же в кожному причаївся
    ірландський гнівець-бойовик.

    Це булo містичне провалля у просторі,
    коли я почув твій голос по той бік телефону —
    зібрались докупи венеції, стокгольми і всі страхи.
    Довга дорога додому.
    Коли ми вперше зустрілись,
    з хатин дядька тома зірвало усі дахи.
    В кафе на Подолі джазмени грали босу,
    і місяць на рукавах,
    і ще одна ніч на осад.

    2010


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   101