ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2018.06.21 06:01
У поліклініці – «совок».
Гниє чи догнива система?
Бо черги це болюча тема.
Із неї (черги) – ні на крок!
Жінки зчепилися в дуелі
Словесні поки що шрапнелі…
Ось – рукопашного урок.
У хід пішла війна сумками

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!

Володимир Бойко
2018.06.17 21:35
Іще до липня буцімто далеко,
А липовий вже віє аромат.
Пахуча мжичка сіє серед спеки,
Спадаючи росою на асфальт.

Зближається глобальне потепління,
Природний календар прискорив біг.
Дарує червень липове цвітіння,

Іван Потьомкін
2018.06.17 20:55
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких оче

Микола Соболь
2018.06.17 15:28
Керунки – нові, та влада стара.
Зміїний оскал у тігрЮлі.
Політика чесна скоріше – мара.
Дивися – спустіли каструлі…
Дрочися народе – лютуй на ура!
Малюй Т-образки трикутні…
Але від корита свиню (чи кнура),
Не вигнати, сівши на кухні.

Ігор Деркач
2018.06.17 09:03
Нема за що сусіду полюбити,
нема чого коритися орді.
Уже віки виплачуємо мито,
а живемо на хлібі і воді.

І кровію орошено чимало
розп'ятих і катованих людей,
аби чекісти їли наше сало

Сонце Місяць
2018.06.16 18:29
все чудесно о цій годині
довгі сутінки чай & плед
чи крамниці вітрини плинні
між розмитих вітром алей

вигасає пройдешній день
залишаючи різні стіни
поміж монстрів чи то людей

Ярослав Чорногуз
2018.06.16 14:52
В народу нашого нема
Такого ймення чарівного.
Воно – поезія сама,
Дароване, напевне, Богом.

Живе спрадавна у віках,
Ніколи на устах не в`яне,
У віршах скупане й піснях

Олександр Сушко
2018.06.16 10:37
Кигиче пісню діва бородата,
Сусід таких вподобує. Я - ні.
Коли клює карась - у мене свято,
Сиджу один із вудкою в багні.

Прочмихавсь у ранкову прохолоду,
Струсив із вуха крапельки роси.
Зостались вдома лиш мужі-колоди,

Іван Потьомкін
2018.06.16 08:25
Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для ви

Ігор Деркач
2018.06.15 22:09
І слово, і діло об’єднує суть,
якою душа веселиться.
Герої і антигерої ідуть,
міняючи ролі і лиця.

За обрії вічності кане пітьма
і тонуть у ній каравели.
Немає Адама, і Ноя нема.

Маркіяна Рай
2018.06.15 16:17
Вдаряються об вітряне крило
Високі чола нашого мовчання,
А кожен червень, як нове повстання
Супроти неприступного "було".

Падуть пелюстки, мов зів'ялі дні,
У запитаннях оклики змістились:
Любить мені, чи не любить мені?

Марія Дем'янюк
2018.06.15 13:04
Коли стихає все і чути голос серця,
Душа вміщає в собі цілий світ,
В надії дивишся у небо, що озветься,
Той, хто створив для тебе Заповіт.

Небесна синь огорне ніжно землю.
Буянять трави від пречистих сліз.
Господь "люблю"тихенько промовляє

Ігор Шоха
2018.06.15 07:20
Доля наша то жартує з нами,
то кудись у безвісті несе.
Дуже файно – гратися словами...
Де ж те, пресловуте, наше все?

Ой немає місії такої,
що уже нікому не болить.
Чую, як із далечі ясної

Надія Медведовська
2018.06.14 21:03
Ні голоси, ні очі, ні слова,
Ні усмішки, ні рук міцне стискання –
Ніщо від суєти не відрива
Так, як солодка музика мовчання.
Прислухайся до тиші. В ній бринить
Все невимовне чистими хорами.
Прислухайся – і на коротку мить
Відчуєш зорі в себе під н

Тетяна Рибар
2018.06.14 20:57
свята юліанно
скалка у серці
ріка ув очах

хвилі розгойдують
вітер розхитує
хлюпає з чаш

Ірина Вовк
2018.06.14 17:03
У часі поталанило цій п’єсі Гоголя, вона настільки ігрова, що її з радістю беруться ставити різні театри (Московський «Ленком», Київський Національний драматичний театр ім. І.Франка) і, як правило, – результат безпрограшний, проте різний режисерський кут

Кристіан Грей
2018.06.14 14:15
Я підійшла до східного вікна - і визирнула, відхиливши штору
У мене голі груди, стегна голі - і я, уся оголена, тремчу,
Сусід навпроти аж роззявив рота, побачивши немислиму красу,
Я усміхаюсь Мона Лізою й мовчу - а він від здивування втратив мову,

Олександр Сушко
2018.06.14 12:22
Сапали моркву й буряки,
Назавтра - кабачки та перці.
А ніс облущився таки,
Бо цілий день сопів на спеці.

Сім'я з практичних міркувань
Города взяла "на халяву".
На вуха, ластівко, поглянь,

Марія Дем'янюк
2018.06.14 11:36
Темного квіту пелюстки
Прилипають до небесної хустки,
І блакитне небо сіріє -
Вже сльозини на соснах-віях.
Та ця сірість непевна і хитка:
Тихо квилить, глядить у віконце...
Ща засяє у небі нагідка -
Усміхнеться яскраво сонце...

Гренуіль де Маре
2018.06.14 01:25
Хепі-енду в цій п’єсі не буде,
Просувайтесь хутчіше до виходу.
Ви ж глядач? Ні? Актор? Ач, приблуда –
Сам не знає… Та годі, не дихайте,

Наче загнаний кінь, бо - химери
Всі ці ваші гризоти з печалями.
Онде сцену вже хвилею стерло.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Зоріна Головатюк
2018.06.14

Александра Макуха
2018.06.14

Наталія Навроцька
2018.06.13

Готра Ян
2018.06.12

Оксана Мишанич
2018.06.08

Ясен Лад
2018.06.08

сергій порицький
2018.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Андрій Грановський - [ 2018.06.20 08:42 ]
    Вступ до циклу "Anima"
    І наче проблема
    Була
    Не стільки в тому, що не міг
    Пригадати
    Ліричний герой
    Свого абстрактного тексту
    Скільки не ширанув адреналіном
    У кров та вени
    За пару днів до літігейшена
    Як наслідок, був він вижатий як і завжди
    У цій системці кабінетних щурів та дрантивих журналістів на новинах у телику
    І не було тих іскорок
    Голої правди
    У погляді його
    Та не виконував він качові рухи корпусом тіла
    Намагаючись душею бути частиною дійства
    А оченятами та неголеною пикою -
    Обдурювати чесний нарід
    У когось класна імітація
    А в когось - повне лайно
    На відміну від такої клоунади під спайсом,
    Мої вірші -
    справжні
    Наче альтернативний рок в андеграунді
    Котрий постійно грає для серця, душі та просвітлення
    А не як той комерційний треш-метал
    Котрий здох навіки й миттєво
    Коли постриглась металіка

    19.06.2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Олексій Кацай - [ 2018.06.06 19:36 ]
    Радіоперешкоди
    Ти чула, як плещеться всесвіт?
    Всіма своїми хвилями, полями,
    громаддям хмар міжзоряного пилу?
    Піна зірок уносить бульбашки планет
    з тихим-тихим шелестом –
    ш-ш-ш… ш-ш-ш… ш-ш-ш…
    А нам здається, що це – радіоперешкоди,
    вигадані нами з безсилля почути щось
    тихою зоряною ніччю
    й наповнити чаші радіотелескопів
    мінливим інопланетним світлом…
    Випий цей трунок з моїх рук і поцілуй мене…
    Чуєш?
    Ш-ш-ш… ш-ш-ш…
    То кров шурхоче по судинах просторів,
    замкнених в наших тілах,
    і хвилі всесвіту гойдають нас,
    несучи між берегами думок,
    зниклих за обріями.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  3. Василь Кузан - [ 2018.06.01 20:49 ]
    хтось цілує зброю
    ***
    хтось цілує зброю
    яка врятує його від смерті
    убивши ворога

    хтось цілує хреста
    на якому розіп’яли спасителя
    щоб урятувати його вбивць

    ти цілуєш землю
    у якій поховали мільйони
    невинно убієнних
    і їхніх катів

    так цілують у чоло
    покійника

    а ще вчора ти цілував
    ворота
    що закрилися перед тобою
    і ворота життя
    крізь які входимо

    поцілунок це передумова
    передмова
    і після

    він супроводжує тебе від народження
    до переродження
    ти стаєш іншим
    після кожного
    іншого

    коли тебе цілують у дупцю
    ти ростеш
    коли у любень
    збуджуєшся
    коли у руку
    почуваєшся великим
    коли облизують
    ніяковієш

    і тільки останній поцілунок
    робить усіх рівними

    хоча його теж можна трактувати
    як зраду

    28.05.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (2)


  4. Шон Маклех - [ 2018.06.01 16:41 ]
    Довершено: Місто Мертвих Дерев
    Мертві дерева
    Собі збудували місто:
    Може тоді, коли
    Вони були ще живими,
    А може тоді,
    Коли стали сухими і мертвими
    І місто будували їх тіні.
    Може.

    Я блукав крутосхилами,
    Відчуваючи ногами каміння,
    Повертаючи зморшки обличчя
    До жорстокої дівчини Сонце,
    Бачив як мертві дерева
    Застигли в пориві
    Здіймаючи гілки-руки
    До пустелі синьої Неба,
    Летів над рікою Часу,
    І раптом жахнувся:
    Я потрапив до міста –
    До Міста Мертвих Дерев.

    До міста Самайну вічного,
    Міста вічного падолисту,
    Міста, де все застигло,
    Де рухаються тільки тіні
    І щось мені шепочуть –
    Тільки мені,
    Бо ніхто їх почути не здатний.

    Місто застиглих вулиць,
    Місто мовчазних перехожих,
    Місто вічної тиші,
    Де не співають птахи,
    Лише стукає дятел-гробар:
    Ніби заколочує цвяхи
    У домовини-тіла,
    Ніби то він бургомістр
    Міста Мертвих Дерев:
    Птах з червоною шапочкою.


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  5. Шон Маклех - [ 2018.06.01 15:30 ]
    Довершено: Місто Нудьги
    У кожному пабі іграшок,
    У кожній ресторації ностальгій,
    У кожний келих черепа
    Налита замість літнього віскі зерна,
    Замість веселого пива Рембрандта
    Нудьга
    По вінця.

    Місто, де люди замовкли,
    Де ніхто не пише елегій
    (Бо навіщо),
    Де діти ховаються
    За брудними вікнами вчорашніх снів,
    Де ніхто не бавиться – ніхто,
    Навіть дорослі, де
    Навіть губернатор забув,
    Що таке покер і брідж,
    Де сінематограф однооким шульгою
    Шепоче ново зліпленим парам
    Страшну казку про світ,
    Стало вертебою-оселищем
    Венери палеоліту,
    Яку звати Нудьга.

    Перукарі в цьому місті
    Гострять ножиці опівдні,
    Коли Сонце хоче визирнути
    Крізь хмари буденності й сірості,
    Але не може.
    Кат у місті оцьому
    Отримавши свій гонорар
    Зачиняється в коморі без вікон,
    Судді притрушують перуки борошном,
    Сторож кладовища дзвенить ключами
    Та поголосом,
    Бо це Місто,
    Яке змурувала з сірих каменів
    Пані Нудьга.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Мартинюк - [ 2018.05.27 21:11 ]
    Артеріями рухається кров, дорогами — ти
    Артеріями рухається кров,
    Дорогами — ти.
    Між людьми цілі світи,
    А між нами лиш кілометри.

    У всіх море думок, а у нас — океани.
    І якщо твої слова на відстані — дотики,
    То я їх відчуваю.

    Коли ти далеко,
    Я шукаю твою руку в своїй кишені.
    Не знаходжу і її уявляю.

    У цьому світі все крихке,
    Хитке на відстані долоні.

    Давай триматись поруч,
    Але подалі від печалі.
    Триматись поряд навіть в бурі
    У чорні, мертві дні похмурі.
    /Плечем до плеча,/
    Така у нас з тобою вдача.

    Якщо по стежці, то по найвужчій.
    Якщо тонути, то на дно.
    Якщо зупиняти цунамі, то швидко і безповоротно.

    Якщо ж любити, то — невідворотно.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Ірина Мартинюк - [ 2018.05.27 21:52 ]
    Амінь
    Отче наш,
    Що єси на небесах,
    Проклади мені щасливий шлях.
    Дай мені вдосталь сміливості,
    Віри у себе і справедливості.

    Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
    Я розділю його з долею.
    З тими, хто вартий, хто живе,
    А не тільки існує.

    Скільки людей перехожих,
    Скільки голів розумних,
    Несхожих.
    Хто з них буде з тобою?
    Хто не обріже дроти?
    /Перебої/

    Дай нам насолодитися тишею.
    Я берегтиму її, як зіницю.
    Тишу з тим, з ким комфортно мовчати,
    Не думати, ідеальну не грати.

    Пробач нам провини наші,
    Забудь надлишково гострі фрази.
    Вибач мені мене
    Не ідеальну,
    Не таку, як Ти уявляв
    У своїх віщих снах.

    Не введи нас в спокусу,
    Хіба що від пристрасті і в коханні.
    Веди нас у вальсі
    Під музику серця
    Десь влітку в Провансі.

    Дай бути щирою і завжди коханою
    /Від коханого./
    Зроби любов сенсом життя,
    Бо любов є сила,
    Що прискорює серцебиття,
    Що запалює світло у вікнах,
    Душах і у тремтячих очах.

    Твоє є Царство, і сила, і слава.
    Але дай мені трошки свободи,
    Відчути смак перемоги.
    Попроси долю бути ласкавою,
    А я їй віддячу
    Нині, і повсякчас, і на віки віків.

    Амінь.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Настя Камінська - [ 2018.05.20 15:37 ]
    ***
    Володарю уст моїх! –
    (лиш твоє ім’я з них зривається)
    Як зітхаю я, поки ми ще з тобою не здійснені!
    Кличу тебе душею,
    кличу пристрастю,
    Знемагаю від незбагненності нашого єдинства
    І виснажуюсь,
    сумнівів гидкими лозами пошматована.
    Поплескую по пустих ребрах надією,
    Щоб хоч трохи змусити серце битися.
    Господи! Тільки б не розчаруватися!
    Господи!
    ...Тільки б не помилитися!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Артур Сіренко - [ 2018.05.18 15:38 ]
    Годинник журби
    Ще молоді хмари
    Так само кохаються в небі:
    Для них це синява,
    Ця м’яка синява
    Лише простір життя,
    А не мрія.
    Та коли настає ніч-годинник,
    Вона перемелює шестернями зірок
    Їх біле буття-небуття
    (Все ефемерно).
    Так само і ми:
    Живемо в середині дзиґаря,
    Між коліщаток.
    Наш будинок-годинник
    Міряє час водостоками та димарями.
    Дах-циферблат
    Має купу знаків мохованих,
    Потрісканих, запилюжених і прихованих
    (Сороками старості):
    Тільки ми не вміємо:
    Наче ті анальфабети,
    Наче аборигени атолу
    Цивілізацією ще не зачеплені,
    Не вміємо розуміти й читати
    Цих знаків-чисел
    Духу Механіки.
    Кохаємось та інколи мислимо,
    Наче б то ми не в домі-годиннику,
    А в млинку кавовому,
    І ми не люди, а зерна:
    Опалені вогнем Всесвіту
    Зерна кави.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  10. Артур Сіренко - [ 2018.05.18 00:07 ]
    Прозорі звірі
    Звірі прозорі блукають
    У хащах моєї свідомості,
    У тих неосяжних лісах,
    Де заблукати так легко –
    Не тільки мені –
    Волохатому отроку кайнозою
    Чи Магеллану Фернандо –
    Сажотрусу Мадейри.
    Звірі прозорі
    Шпацерують, як треба
    На требу
    Чи то офіру:
    Сколотську, де коні
    У горлі вчувають залізо.
    Звірі прозорі
    Шугають в повітрі,
    Таврують каміння
    Петрогліфом.
    Моє полювання:
    Вистежую слід
    Прозорого привида і
    Почвари рогатої.
    Торкаюсь кори,
    Що в зморшках, як небо старе,
    Як Мадонна часів неоліту.
    Торкаюсь поверхні –
    Шкіри старезного явора.
    Я – кроманьйонець,
    Мисливець лісів
    Моєї свідомості.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Олександра Христич - [ 2018.05.17 18:03 ]
    Не задоволені потреби

    Самотність вирушила у дорогу і розквітла.
    Поєднала двох вогником надії, що не мав нічого спільного.
    Ця маленька надія не стала єдиною.
    Очікування незвичайного залишилось очікуванням.
    Cамотність стала довершеною серед людей, що не розуміли один одного.
    Вона не будувала мости, а довершено зводила стіни.
    Тугою заповнила серця і залишила мандрувати в пустелі,
    що мала назву - байдужість.
    Емоції замовкли, ще залишилась беззахисність.
    А після втрати очікувань, тільки нещастя і заморожений страх.
    І ось нарешті дозрів її плід - біль.

    16.05.18


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  12. Шон Маклех - [ 2018.05.17 12:33 ]
    Зворотна сторона готики
    На зворотній стороні готики*
    Венеціанське свічадо.
    Зазирає в нього дивак Леонардо,
    Бачить старого дожа
    Мікеле Стено –
    Такого ж флорентійського мрійника,
    Як капітан галери «Сан-Пауло»,
    Що міряв Адріатику ліктями
    І шкірою вужа смугастого,
    Зловленого в Гілеї Скіфській.
    На зворотній стороні готики
    Світанок островів Синіх
    Азорів у хвилі замріяних,
    Мадейри вічного затишку,
    Островів порцелянових,
    До яких плисти-летіти
    Людям черленого винограду
    І човнів, як вітер легких,
    І вітрил, як легені наповнених
    Вітром прозорим, як скло Богемії.
    На зворотній стороні готики
    Білий птах замість почвари чорної,
    Мармур замість дикого каменю,
    Сонет замість мохів шепоту.
    На зворотній стороні готики
    Місто захмарного вітру,
    Муроване Декарта цеглинами**,
    З банями бароковими,
    Поцятковене флорінами Медічі.
    Готика – монета стара,
    Стерта, наче черевики повішеного
    Жебрака Арморіки недоречної***,
    Сентиментальної як Джордано –
    Володар одного полум’я****.
    Монета – карбована з металу чорного,
    Важкого як хмара тисячоліття,
    На зуб пробувана самим Томасом*****,
    Бавиться з нею в орлянку
    Дід******.

    Примітки:
    * - добрий шмат історії Ірландії – це суцільна готика. У нас вона раніше почалася і пізніше закінчилась. Чому – не знаю.
    ** - а він мурував не тільки епоху бароко.
    *** - Арморіка стала недоречною ще в часи неоліту.
    **** - насправді він не був володарем полум’я. Це було не його полум’я. Він просто злився з ним. Бо був теж людиною світла.
    ***** - Аквінським.
    ****** - це я його так називаю. А ви собі називайте його як хочете.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  13. Шон Маклех - [ 2018.05.10 22:09 ]
    Крейдяне лезо
    Нанизую сонця
    На ниточку майбутнього:
    Доречне космічне намисто
    На шиї Кібели-Галактики,
    А крейдяні скелі
    Моїх островів кельтських
    Як леза:
    Ріжуть плоть волоцюги Часу.
    Мені колись дарували Вічність,
    А я запхав її до кишені
    Мого пінджака твідового.
    Вони досі там валяються
    Хустинкою-непотребом,
    Якою бородатий Бог
    Витирав своє чоло втомлене.
    Мені колись дарували безсмертя:
    Якась дівчина
    З Країни Вічної Юності,
    А я його наче плащ чорний
    Повісив собі у хаті на вішалку,
    І пішов пити чай заварений
    На пічці вогню предковічного –
    На грані вогню Всесвіту,
    Що досі у грубці моїй палає.
    Розкажіть мені
    Про Тір на н-Ог* казку,
    Бо я по землі Ерінн** сивої
    Тинятися вже втомився,
    Черевиками своїми дірявими докучило
    Мені топтати каміння Тір Конайллу
    (Їм же боляче).
    Мені колись дарували пісню:
    Ту – заборонену, ту – недоспівану,
    Що люди Фір Болг*** собі мугикали
    Над скелями своїми останніми,
    Свою землю назавжди втративши.
    А я ту пісню собі в серце голкою,
    Так і ходжу з болем навпомацки
    По землі, де верес цвіте-заколисує
    Мертвих дітей моєї пам’яті.

    Примітки:
    * - у нас в Ірландії цю країну чи то острів називають Tír na nÓg або Tír inna n-Óc. Мені туди давно вже час. Щось я тут з вами забарився…
    ** - можете писати Ерінн з однією літерою н – я не ображуся. У нас пишуть Éirinn.
    *** - тільки не кажіть мені, що це, мовляв, «народ мішків» - це неправда. Це вигадки якогось монаха… Це народ (бога) блискавки.
    Ще примітка: у нас в Ірландії скелі складаються з пісковиків, базальтів, гранітів, вапняків. А крейдяні – це там – в країні Албанах… Що теж, зрештою, кельтська…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (2)


  14. Шон Маклех - [ 2018.05.08 14:13 ]
    Довершено: Місто Осокорів
    Місто в якому живуть осокори
    (Тільки!)
    Немає жодної липи,
    Жодного ясена, жодного клена,
    Жодного явора, жодного глоду
    І навіть берези – плаксійки сентиментальної.
    Осокори – чорні тополі –
    Громадяни міста чорних думок.
    Вони відвідують оперети й драми
    Про Гамлета-юнака вбраного в чорне,
    Як і всі гугеноти-союзники,
    Пуритани ренесансу отруєного.
    Осокори відвідують чорні крамниці –
    Купують собі чорні тканини
    Оксамитові
    Для шат урочистості.
    Осокори засідають у ратуші,
    Голосують тополевим пухом
    За те, щоб літо не закінчувалось,
    Осокори забороняють меблі:
    Витвори канібалів,
    Трунви братів-дерев,
    Осокори війну оголошують
    Жукам вусатим, яким смакує дерево:
    Легке і терпке наче бренді.
    Осокори дерев’яніють безвихіддю,
    Ховають у тінь причину,
    Темніють, як час –
    Сновида підсліпкуватий.
    Осокори старіють стоячи,
    Осокори журяться мовчки,
    Осокори лишають слід
    У світі земляних барв
    І слухають блюз
    ще живого й скрипучого дерева.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8)


  15. Маркіяна Рай - [ 2018.05.06 16:18 ]
    Причинні, або жарт як формула розлуки
    Спиною "ні" обернене зганьблене.
    Мовчать вуста, вся суть його мовчить.
    Коли зірветься "так" (воно шалене),
    То все у жарт. Ох, весело звучить.

    Чи, пак, розчулившись чужим стрічанням,
    Чужим зітханням роз'ятривши дух,
    Уже промову пише для зізнання,
    Та власний гонор зупиняє рух.

    Спиною "ні" обернене і... стужа.
    О, згубні, не розріджуйте блакить!
    Кому у доказ ви такі байдужі,
    Гадаючи, що іншим не болить,

    Що то не варт шукать біді причини -
    Причинних з лишком є, а бідам - бій!
    Кому потрібно - двері сам прочинить
    І час покаже хто для кого свій.

    Але любові грунту треба вчасно,
    Не вчора, завтра, через вік, торік.
    Любов - то пані безпощадно щасна,
    Своїм образам вкотре губить лік.

    О, згубні, обертайтеся лицем,
    Бо й найтерплячіші опустять руки.
    І як боротись тут з таким борцем?
    Два "ні" - то, власне, формула розлуки.

    Допоки буде так, буття недуже,
    Інтриги, маски, тактики - сумбур.
    Чужому кажемо: привіт, мій друже!
    А другу спину наставляємо, як мур.

    10/14


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Гупало - [ 2018.05.05 10:40 ]
    Коментар дня -- 5 травня ц.р.
    Сергій Гупало:

    - Ви, Лесю, нариваєтесь... Якщо Вам чиїсь коментарі не подобаються - можете заблокувати того, хто їх пише. Я, наприклад, Вам гарантую, що коментувати Ваших творів не буду, якщо не будете мене згадувати. Мені Ваші твори не цікаві, спосіб Вашого мислення примітивний. У цілому Ви мені - не цікаві. Що хочете - те й публікуйте. До того ж - можете заблокувати і мене. Так буде краще. Я не маю часу на спілкування з Вами. Одначе, якщо у своїх коментарях продовжуватимете згадувати моє прізвище, граючи роль ображеного, дивіться, аби я Вас дійсно не образив. Умію вдарити боляче. Це не залякування, а попередження. Сподіваюся, Ви це зрозумієте.


    Лесь Українець:

    - Та пішов ти, козел.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  17. Маркіяна Рай - [ 2018.05.05 01:06 ]
    Кущ жасмину
    І, серед того бруду і гнилих дощок,
    Розцвів як квітка лотоса, окрасив днину
    Зажурений, в задумі до кісток
    Про долю злого люду, кущ жасмину.

    Набралась кожна грішна і свята
    Істота в цій закинутій місцині
    П'янкого аромату від куща,
    Сховавши суть свою у пишнім чині.

    30/05/13


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  18. Нінель Новікова - [ 2018.05.03 11:31 ]
    Картина з натури
    розлога яблуня
    у мене під балконом
    засяяла сліпучим
    білим цвітом
    неначе в танці
    пишна наречена
    свої весільні
    розметала шати
    а на гіллі
    немов у гамаку
    руденький котик спить
    мій підопічний
    після нічних пригод
    відпочиває
    мов сонечко
    заплуталось у квітах
    його ласкаво
    вітер овіває
    і не страшні
    собаки агресивні
    сьогодні котику
    напевне сниться
    ота пухнаста
    незнайома киця
    що спілкуватися
    не захотіла
    а тільки в очі
    подивилась ніжно


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  19. Олександра Христич - [ 2018.05.01 15:53 ]
    Cирія
    Тепер тут полігон Кремля,
    Московські вбивці - тролі.
    Для них мішені - немовля
    Й та дітвора у школі.

    Лихі чванливі глузії,
    То монстри, а не люди.
    Отрута чорної змії,
    Як пошесть, що усюди.

    У Грузії чи ж той Донбас,
    Украсти, вбити - просто.
    Людське життя ніщо для вас,
    Ви демони, короста.

    Звіриний рик ще не схолов,
    Код нації "Зневага".
    Хрипить орда - "Мачи хахлов,
    Их презираем". Сага...

    Брехливий рід, зміїний рід,
    Потворний і підступний.
    Знов провокації, сусід ?
    Вже знаєш, хто наступний.

    Ісус ходив, Свята земля,
    Лунало Боже словo.
    А для ординця москаля
    Полова все, полова.

    29.04.2018
    ДФ


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Маркіяна Рай - [ 2018.05.01 14:03 ]
    Осипаються липи
    Осипаються липи в одвічному розрізі днів.
    Під гарячою парою золотом вкрили дороги.
    Написали мені уже з двадцять щорічних томів
    Ці пахучі коври, що окутують втомлені ноги.

    Я дивуюся їм, як і всім, в кого доля гірка -
    Віддавати красу на засмічення і на поталу.
    Де набралася мужності стільки ця липа крихка,
    Щоб любити людей і свого не жахатись фіналу?

    Невгамовно цвітуть ці розлогі червневі букети,
    Вони кожного ранку чекають на кроки знайомі,
    Перехожим дарують все нові і нові куплети
    Чарівливої пісні про долі віддавна відомі.

    Хоч не кожен оцінить непрохану відданість віття,
    Хтось зламає гілля і начхає на цвіт їх духм'яний,
    А відхреститься тим, що не може ковтати повітря,
    Коли здавлює груди той запах, що солодко-пряний,

    Та є ті, що проходять, на повні вдихаючи груди
    Аромати п'янкі, наче спомин вчорашньої ночі.
    Пригадаються всі небайдужі і бажані люди
    У хвилини, як липа розпилює золото в очі.

    І тамуючи голод долонь і очей безнадійний
    Віддається навіки людина людині думками,
    А цвіт липи над нею виконує танець повільний,
    Оживляючи в пам'яті втіхи покриті роками.

    06/2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (7)


  21. Іван Потьомкін - [ 2018.04.30 19:07 ]
    Торг із Всевишнім
    Під час молитви якось раббі Леві
    Звернувся до Всевишнього:
    «Владико всього світу,
    Колись ходив Ти із Торою
    І намагавсь продать її,
    Як яблука збувають торгівці,
    Доки не погнили вони.
    І що ж? Навіть поглянуть на товар твій
    Ніхто не спокусився.
    Тільки ми взяли.
    Тому-то складемо угоду.
    Ми переповнені гріхами, Ти – милосердям.
    То, може, поміняємося цим?
    І якщо скажеш: «Мінятись можна тільки рівним»,
    То ось що одповім Тобі я:
    «Якби не мали ми гріхів,
    То що б робив Ти з милістю Своєю?»
    Отож, для обміну такого
    Тобі ще слід додать нам:
    Життя, Дітей і Їжу».



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  22. Вадим Василенко - [ 2018.04.28 11:25 ]
    Три записи в блокноті
    1.
    Наші страхи не зостаються на горищах, разом із покошлаченими Вінні й безрукими Барбі – вони ростуть, заховані так добре, що побачити чи почути свій страх далебі чи можливо. Незахищені та ранимі, ми насолоджуємося власними страхами і стаємо їх жертвами й заручниками, бо потребуємо страху як сексу чи нікотину, й водночас наші страхи потребують нас – ми і є нашим страхом.
    2.
    Щоденне тренування почуттів як біг на довгу чи коротку дистанції: ти не опираєшся ногам на біговій доріжці, гартуючи свої кволі м’язи та нерви, і градус твоєї чуттєвості, як стрілка на маятнику – зростає, щоби коли-небудь відчути: ніщо в тобі ні зовні, ані всередині не зосталося таким, як було. Відмирання чуттєвості як оніміння губ і затерпання пальців, нездатність відчувати як заразник і ліки, що роз’їдають і зцілюють водночас: у світі симулякрів чуттєвість – трагічне прощання з Учора. Ти не знаєш, як довго триватиме цей біг, подібний на гонитву, але відчуваєш: із кожним кроком і з кожним ривком віддаляєшся від дому й від себе – у безвість, що прагне пожерти тебе, як зжерла тих, що бігли перед тобою, як зжере тих, що позаду, і цього не виправити й не змінити, бо ти не лише той, хто біжить, а й той, хто падає. І дарма, що дорога, розграфлена зебрами, йде не лінійно, а колом, від фіналу до старту – твій біг рятівний і убивчий, ніяк не інакше: і за кожною зеброю, з кожним відрізком дороги та часу на тебе чекають нові краєвиди.
    3.
    2017 – це рік, про який хочеться переважно мовчати, ніж говорити, бо він поставив питань більше, ніж зумів дати відповідей, породив більше сумнівів і протиріч, ніж твердості у власних і чужих переконаннях, набудував більше бар’єрів, ніж відміряв сил і снаги, аби їх не обійти, а перейти та подолати. Здається, ніколи ще не відчував таку прірву – між можливим і неможливістю, зневірою і реваншем, соромом і презирством, але ніколи ще не бачив так ясно доріг і магістралей, облич і масок, і світло від дорожніх ліхтарів не різало у вічі так гостро і яскраво. І все ж, чи не єдине і може найвагоміше, що зоставив по собі 2017 – це розуміння себе у Вчора й Завтра, у ролях, прописаних самим для себе, хоч і в чужих декораціях. І те, чого він не забрав, від чого не спокусив відмовитися – нездатність мріяти про реальне, сновидити із заплющеними очима, не визнавати поразку, навіть тоді, коли поразка дивиться у вічі – дарма, що весь 2017 – це суцільне фіаско. Шви уяви тріщать, хоч примарне Завтра хитке та непевне, але може тому спрага дороги така нестерпна, а відчуття землі під ногами таке непереборне?

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  23. Артур Сіренко - [ 2018.04.26 15:11 ]
    Мішок ночі
    Жадібна відьма Ніч
    Ховає свої чотири Місяці
    У мішок чорний Непам’яті,
    У тьму Небуття вічного,
    І бавиться ними потайки,
    Наче не відьма вона, а ворожка,
    Наче не Ніч вона, а жебрачка,
    Що ховає чотири золоті таляри
    У бородатого Володаря вициганені,
    На зуб пробувані, об камінь дзень,
    У чорнило несвітла, в мішок,
    Наче скарб – випадковий,
    Чи то дарований, чи то вкрадений
    (А нам мандрувати –
    Номадами неприкаяними,
    Шляхами Каїна – в Ніч,
    Теж у мішок її),
    А дереву що – рости,
    І всього по одному мати:
    Одне світило більмом серед ночі,
    Одно око вогню серед дня спекотного,
    Одну долю – і ту нещадну,
    Одного бога і то кульгавого,
    Одного птаха і то німого,
    Одну тінь і то потойбічну,
    Одну смерть і то подаровану,
    Одну сокиру і то надщерблену,
    Одне мовчання і то назавжди…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  24. Артур Сіренко - [ 2018.04.26 15:02 ]
    Серце-метелик
    Серце моє – ти метелик
    З крилами кольоровими –
    Кольору Неба.
    Серце моє – ти невагоме,
    Як оцей лускокрил поцяткований –
    Істота повітря теплого,
    Тебе теж приколото –
    Багнетом, не голкою
    До буття нашого страшного,
    До часу нашого жорстокого,
    До пам’яті моєї простреленої,
    Що нагадує хламиду самітника,
    Чи то книгу з сумним епілогом
    І сторінками перекресленими.
    Серце моє – лети доки вітер,
    Доки Небо ще не стало
    Важким дахом оливним,
    Доки Сонце не стало залізною кулею,
    Доки Місяць не став вохряний, як кров,
    Доки люди не стали жабами,
    От тільки багнет…
    Яким тебе приколото…
    До важкого каменя пам’яті…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  25. Сонце Місяць - [ 2018.04.24 21:02 ]
    весну-про
     
    закохані розстаються із
    закоханими в них
    стрічаються інші закохані
    нових витівок задля
    сезон бере по~ справжньому
    & похідний шампань
    хай для когось це пиво суціль
    старі гойдалки при дворі
    всякий чуттєвий брухт

    присвячені їй


    & бути інтоксикованим
    сезонним квітом бузковим
    стрункіше самотнім тим
    ночі безвість сочиться
    дивним димом без диму
    співмешканці тихо минають
    прояв правічних чуттів
    нешоковані мов байдужі
    вечеряти завмирати
    класичним подружжям
    пригадуючи собі в інтер’єрах
    обійми у безкінечнім
    цілунку кохання одверті
    медвяно терпкі сутінки

    присвячені їй





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  26. Ірина Вовк - [ 2018.04.23 22:04 ]
    Замовлянка "На добраніч" (дитяче)
    …Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
    бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
    бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
    в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
    і серденька проймаються жаром... А той жар
    все росте – виростає, і роздмухує полум’я в грудях –
    ой пече воно груди нестерпно, виливається в пісню
    тужливу, а ту пісню підслухає вітер – і по небу
    нічному розносить, аби чули ті зорі, що виснуть
    і готуються в парі упасти, що чекає їх світла година –
    на землі двох людей поєднати. Так рождається
    пісня Кохання, нерозлучна із лебедем в морі,
    нерозлучна із голубом сизим, а де голуб – там небо і зорі...
    Так рождаються хмарки летючі, випинаються
    гори могучі, ліси несходимі смарагдові тіні кидають
    довкола – і стиха-тихенько відтак помаленьку
    починається любощів мова: листка із листочком,
    дзвіночка з дзвіночком, травинки, пташинки, та ще й
    комашинки – усе на землі промовляє, німого ж нічого
    немає... А там, де Любов свою ніжну розмову провадить
    у всьому лиш Злагода-Ладонька ладить: цілує у вічка,
    у щічки тепленькі, у личка м’якенькі, і пестить,
    і надить – в вікно заглядає Зоря Вечорова... Зорить
    колискова, усі голоси переймає. Гойдає на хвилях,
    на місячних срібних приливах – і в сон поринає…

    ́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)


  27. Сонце Місяць - [ 2018.04.22 18:22 ]
    нмсд
      
     
    війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
    війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детальні подробиці, знає безліч історій, як душа товариства усякого
    війна, яка фліртує із вашою скво, а може вже не тільки фліртує

    війна, яка також гріється трохи на сонці, трохи на місяці, всміхається в контражурі, провиднюється чуттєво, сутеніючи у спокуси, злотиться цитрусовими плодами & сріблиться дзвінками трамвайними міста твого
    війна, що книгами на твоїх полицях, і ти гортаєш її у кожній з них, і дещо перечитуєш

    війна, яка пропонує лічильники на світло, на воду, на газ, шле платіжки, продає тобі все, що завгодно, в межах пристойного або і за межами, запросто теж
    війна, яка стоїть перед усім, не понад

    кінця нема їй





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  28. Шон Маклех - [ 2018.04.18 23:15 ]
    Божевільний волейбол
    (Сучасне)

    Джеймсу Ебботту Мак-Нейлу Уїстлеру. Щиро.

    Бавляться люди серцями
    Наче м’ячиками:
    Кидаю своє серце – ловіть!
    Ловіть, любителі ностальгічних поезій,
    Ловіть, читачі, допоки серця-м’ячики
    Не зруйнував цезій
    (Чи то церій, чи то Цезар – байдуже),
    Ловіть, любителі розваг і пігулок,
    Ловіть, творці хронічних цидулок!
    Одягає сірі футболки
    Волейбольна команда,
    Що грає серцем замість м’яча:
    Моїм серцем!
    Не дайте йому
    На підлогу впасти,
    Не дайте йому
    У тенета втрапити:
    Бавтеся:
    Це ж така забава гарна:
    Кидати одне одному моє серце…
    Нехай і сто разів
    Простріляне-продірявлене,
    Нехай нічого не варте:
    Але живе і тепле:
    Серце моє – м’ячик.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  29. Маркіяна Рай - [ 2018.04.15 16:46 ]
    Опале листя
    Опале листя гріє душу.
    Грій, листя, грій!
    З тобою плакати не мушу.
    Мене лелій!
    З тобою розквітають грози,
    Ясніє день,
    І ллється сміх, і ллються сльози
    З чужих пісень.

    Я не сама, це вже напевне, -
    Є цілий світ.
    Є Бог, який не надаремне
    Добавить літ.
    І я не хочу потонути
    В своїй душі.
    Хай ллється сміх, хай ллються сльози,
    Течуть вірші!

    О, не забути б, не забути б
    Мені цю мить.
    А пам'ять в діри, й знову віра
    Моя димить.
    Ми ці дороги потоптали
    Не раз, й не два.
    Дай, Боже, щоб за нами й далі
    Росла трава!

    А пам'ять в діри, й моя віра
    Проспала вік.
    Цей час осінній на зневіру
    Мене прирік.
    Лиш не забути б, не забути б
    Багряний лист,
    Не розміняти б з плином часу
    Вітри на свист.

    Опале листя гріє душу.
    Грій, листя, грій!
    З тобою плакати не мушу.
    Мене лелій!
    З тобою засинають грози,
    Німіє день,
    І ллється сміх, і ллються сльози
    З моїх пісень.

    10/2013


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  30. Шон Маклех - [ 2018.04.13 19:48 ]
    Ми дощ
    Ми – це вода,
    Що падає з неба шекспірівських драм:
    Розділяємось на краплини
    Прозорі, як день навесні,
    Такі ж невагомі як сон,
    В якому ти в гості приходиш до мене.
    Ми – це весняна гроза,
    Що пахне квітами сливи,
    Що стоять і чаклують повітря кімнати
    В порцеляновій вазі династії Хань
    З синім абстрактним малюнком,
    Який малював пензлем із шерсті кота
    Майстер козлинобородий
    На ймення коротке, дзвінке, нетутешнє:
    Майстер Бо – китаєць-блукалець.
    А може ми злива?
    Злива травнева, коли відцвіла Мей-хуа –
    Квітка китайська – біла, як спрага,
    Як вексель на дні нескінченні, що будуть,
    Що прийдуть, грядуть неминуче
    Тоді, коли хмари зберемо у кошик
    Як чисту білизну збирає мальована праля.
    Ми – це дощисько тропічний:
    Теплий, як ніч на Сейшелах
    Під пальмами босих монахів-рибалок:
    Нірвана дощу: він падає з Неба
    На Землю (Інь-Ян). І ми як краплини
    В падінні. У вільному…
    Кохана, ми дощ – ми краплини,
    Що виснуть на квітах, ми свіжість,
    Ми прозора вода.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  31. Василь Кузан - [ 2018.04.11 10:58 ]
    перелітне павутиння
    ***
    перелітне павутиння
    як спогади про тепло
    висне на крилах птахів
    що не бажають зимувати
    без любові

    крихти життя із долоні
    короткозорий час визбирує
    язиком дощової хмари
    ніч зализує
    стежку
    що веде
    за край

    ти написала крейдою
    на склі ілюмінатора
    три слова
    прочитаю
    коли птахи повернуться

    витчи мені сорочку
    із того павутиння
    там

    11.04.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.69)
    Прокоментувати:


  32. Сонце Місяць - [ 2018.04.05 17:04 ]
    voce
     
    & ніхто не назве його вчителем
    ніби він не годиться на роль
    хто він узагалі
    сам відповість
    ніхто
    нізвідки й нікуди
    для чого вам знати це
    що вам у цім
    чи ви збагатієте
    чи ви звільнитеся
    чи ви бодай глянете в очі
    самим собі

    фідоїсти усіх мастей
    скептики усіх кольорів
    & просто собі лунатики
    скільки не старалися б
    усі ваші викриття
    їхні мізерні наслідки
    ані до чого

    хіба не він сповідував громовиці
    всміхався шторму і плакав за вітром
    був терплячий & милосердий
    до витівок демонів ваших
    сліз анікому не видимих
    хіба не він зоставався із вами
    коли ви самі відступались
    хіба не він бував
    птахами деревами обрієм
    сповненням & поверненням
    блиском чуттів
    хіба не він

    чи не відлунював у
    невагомих нотах
    ваших снив
    не зводив на небі зірки
    коли ви зневірялись
    навпомацки

    хіба не він уважав
    що ви самі більш
    аніж світ навкруги
    чи не він волів говорити
    я не є
    але залюбки буду
    ким тільки схочу ще
    чи не він був усім
    хіба не він був нічим
    над усе
    & скрізь

    хіба ні

    навіщо вам
    всякчас кортіло його вбивати
    невже направді було
    настільки важливо дізнатись
    що він щонайменше смертний
    чом не відступитесь ви
    допоки не вберете у криваві
    шати офіри когось іще
    хто на мить хоча би
    стримав вас на шляху
    святенницькім

    & навіть йдучи на війну
    загинути
    із честю славою чи ганьбою
    ви знаходили мить
    аби насміятись над ним
    чи проклясти





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  33. Василь Кузан - [ 2018.04.05 10:32 ]
    ці
    ***
    ці
    паль
    ці
    неземної твоєї ніжності
    розтікаються по пульсації
    скроні
    у бездонній скрині
    пам’яті
    впорядковується рух нейронів
    нерони
    вгамовують жадобу крові
    пилатам
    відрубують зимні руки
    бо найбільший гріх
    у вмиванні

    яблука
    котяться по стінах спальні
    давні
    рани розсмоктують тіло
    фарбуючи ніч
    на біло

    невагомість
    це коли разом
    почалося і відлетіло

    а потім
    реінкарнація плоті
    віддзеркалення воскресіння
    тіні

    повертаються вівці спокою
    у ранкове вологе стійло

    засинають
    твої
    о
    бій
    ми

    05.04.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.69)
    Коментарі: (6)


  34. Шон Маклех - [ 2018.04.05 03:14 ]
    Повелитель мовчання
    Лицарям Судного Дня присвячую.
    Щиро.

    Герцог тиші
    Набиває свою порцелянову люльку
    Сухими пелюстками
    Черленої квітки папороті.
    Повелитель мовчання
    Шукає своєї дідизни
    Серед туманів найглибших ущелин
    Гір сліпої імли наших спогадів.
    Герцог мовчання
    Мурує свій замок
    На вершині вічної криги,
    Де бракне повітря
    Для невгамовних птахів,
    Для людей важкоступів,
    І навіть для звуків
    Бракне.
    Герцог тиші
    Вербує солдат серед квітів ночі:
    Енотери густих дурманів снів-лабіринтів
    Серед тихих завулків
    Міста, де живуть сумні люди,
    І зроду не було трамваїв.
    Князь тиші
    Оглядає свої полки мовчазні
    Понурих залізних жовнірів
    Поглядом чорного ангела.
    Граф безсловесної німоти
    Закриває чорнильниці,
    Перетворює пера в труху,
    Рукописи в попіл, шепіт у тьму,
    А нас у відлюдників.
    Герцог тиші – повелитель мовчання.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  35. Шон Маклех - [ 2018.04.02 02:25 ]
    Папороть у руках
    Написано в мій день народження, коли мені виповнилося 103 роки. Подумав про це число трьохцифрове і жахнувся. Хоча чого б то… Хіба що припустити, що все було недаремно…

    Зазираю нишком:
    Що пише він там –
    Той старий у дзеркалі:
    Які вірші водить-виводить
    Навпаки-навиворіт?
    Хотів би хильнути з ним
    Чарочку задзеркального віскі,
    Але де там…
    Тільки кажу йому –
    Потойбічному:
    «Ти був рудим
    Наче весняне сонце,
    Став білим –
    Норвезьким полярним пугачем,
    Навіщо мене так покарано
    Чи то нагороджено:
    Таким віком безкраїм
    Чи то нескінченним?
    Певно, щоб бачив
    Жахіття й марноту
    Світу сього недоладного
    І журився,
    Над руїнами слухав вітер,
    Над пусткою співав мовчанням,
    Над прірвою казав,
    Що всюди порожньо,
    А не тільки в безодні темній
    Небуття вічного,
    Над травою промовляв шовколистяно
    Зачесував її розпатлану,
    Згадував, хто лежить під нею
    Чи то зіллям зеленим – папороттю
    Із землі проріс буттям новим,
    Чи просто думав-гадав чому
    Тобі свідком буди судилося
    Мовчазним свідком відчаю…»


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  36. Олена Кіс - [ 2018.04.01 22:44 ]
    Напровесні
    Напровесні пахне талою водою,
    Набубнявілою вербою,
    Пряними поривами потеплілого вітру
    Та чимось тривожно терпким,
    Що ось-ось має настати,
    Обвалитися на голову пташиним галасом,
    Швидкоплинним сизовинням кудлатих хмар,
    Крихкістю небесної голубінні,
    Сторукими блискавицями і першими
    Роз-ко-ти-стими пе-ре-ка-тами грому:
    «камінь-голова, камінь-голова» –
    Радісно скаче хлоп’я на одній нозі,
    А груди – напнуті вітрила,
    А в них – горнило серця
    Роздмухане сімома вітрами
    І незбагненним прагненням
    Непізнаного і небезпечного
    Та конче потрібного
    Тут, зараз, саме в цей час,
    Швидко тріпоче,
    Бо здається саме тепер
    У тому є вищий смисл
    Буття… Будь – Я!
    Безневинність і дитяча безкарність весни…
    І тобі тут є місце.
    Про наслідки думатимеш пізно восени,
    По запахах прілого листя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (6)


  37. Василь Кузан - [ 2018.03.31 20:33 ]
    нецілованою
    ***
    нецілованою
    заснеш нині
    чи не заснеш
    стривожена
    порухом вітру
    що донесе тобі
    вісті з війни
    звідти
    де зорі зависають над окопами
    але ніхто не збирає їх
    для коханих

    фригідно
    впаде куля
    на дно вечора
    підніме намул минулого
    розбудить сома-сновиду
    холодом
    заповзе під ковдру
    під шкіру

    спробуй засни тоді
    витримай
    виноси
    зв'язок із тишею
    через бікфордів
    шнур

    29.03.18


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (5)


  38. Ірина Мартинюк - [ 2018.03.30 12:25 ]
    Давай прокидатися поруч, хоча б подумки
    Давай прокидатися поруч.
    Хоча б подумки.

    Давай варити один одному каву,
    Вірити в спільне майбутнє
    І створювати власний клімат
    /Без блискавок і дощів/

    Давай якщо хворіти, то тільки один одним,
    А якщо забувати, то тільки минуле.

    Терпким медом
    Лікувать застуду,
    Поцілунком витіснять тяжку печаль.

    Давай жити,
    Руками діставати зірки,
    Обіймати планети
    І тонути в чорних дірках.
    Головне, щоб разом,
    Щоб без смутку в очах.

    Говорити про «велике»,
    Сперечатись,
    Різати метал.
    Словом, бути поруч
    Хоч в думках.

    Я буду тримати тебе за руку,
    Буду цілувати твої веснянки,
    Знатиму історію кожного шраму
    І заплющуватиму очі при поцілунках.

    Ти будеш читати мене як романс,
    А потім наб’єш тату з моїм сузір’ям
    І торкатимешся його так ніжно і обережно, ніби уявлюючи мене.

    Давай спалим усе, що було до нас.
    Оголимо те, що зветься душею.

    Давай навпіл ділити дороги,
    Сніданки і сни.

    Давай рахувати заходи сонця,
    І давай навчимося «нас» цінувати.

    Тільки, будь ласка, давай не вдавати?

    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Лесь Українець - [ 2018.03.29 15:17 ]
    Молитва до Бога від усієї землі Руської
    За товстими стінами міських вуликів,
    У переповнених маршрутках і в чергах за продуктами
    Між банкоматами й автоматами кавовими
    Заблукали ми...
    А був час як у мирі та злагоді
    Ми хатинки свої побіч ставляли
    На схід сонця щоб ґанок дивився
    І струмок недалеко щоб вився.
    І дружили родинами й селами,
    Знали час на труди й на веселощі,
    А природи дари ощаджали,
    Неживою її не вважали,
    Як корову, її не доїли,
    І скоромного майже не їли.
    За гріхи Бог нас вигнав із раю
    І стражданням нема нашим краю.
    Навкруги катастрофи та війни,
    Катаклізми, конфлікти релігійні,
    Сміттєзсуви і ріки червоні,
    А в уряді самі пустодзвони.
    Час слов'янам збиратись на віче -
    Нас земля наша рідная кличе!
    Плаче птаство у небі пожовклому,
    Плачуть риби у ріках засмічених,
    Плачуть звірі у лісі зріділому,
    Волхви плачуть, на капищах молячись
    Сварогові небесному,
    Дажбогові сонцесяйному,
    Велесові велемудрому,
    Перунові могутньому,
    Світовидові всеправедному,
    Сварожичеві всещедрому,
    Ладі ясноокій,
    Мокоші всемилостивій
    І Йсусові Христові, Діві Марії
    Й усім великомученикам праведним.
    Плаче вся земля Руська
    За дітьми своїми твердосердими,
    До сердець їхніх узиває,
    На їхнє милосердя щиро сподіває.
    Хай же Стрибог своїх братів гукає,
    Щоб вітри цю молитву підхопили
    Та на чотири сторони на весь край широкий роздмухали,
    Хай від молитви цієї щиродушної
    Розм'якнуть серця тверді,
    Прозріють очі незрячі,
    Згасне полум'я ненависті
    Й запалає вогонь любові,
    Щоб вернулись ми до миру та злагоди
    Шануючися, дбаючися та нашу Землю-мати ощаджаючи,
    Живучи в Яві по Праві,
    Щоб Нава нашу Яву не поглинула,
    Мороку на світло не напустила.
    Всі сили добра світу цього закликаємо,
    Славу Сварогові, Дажбогові й усім добрим богам співаємо,
    Землі-матері,
    Небу-батькові
    Шану-дяку складаємо.
    Амінь.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Мартинюк - [ 2018.03.28 01:07 ]
    Маленький дім всередині мене
    Білі шпалери з легким візерунком на лицьовій стіні,
    Багато дерева і картин,
    М'яких пОдушок, незавершених ескізів
    І самотня чашка з-під ранкової кави.

    У мене завжди затишно і тепло, не залежно від прогнозу погоди і напрямку вітру.
    У вітальні сонячні промені на світанку і ввечері
    Обіймають мене і заповнюють порожнечу в кімнаті.
    На кухні грає Coldplay і завжди пахне корицею,
    А ще тобою і недосохшою фарбою.

    В дальніх кімнатах живе моє дитинство
    З тюльпанами на підвіконні і розбитими колінками.
    А на стіні висить фото мого першого кохання.
    Моя улюблена іграшка все ще чекає, поки я візьму її до себе спати,
    Ніжно-рожеве плаття, як і раніше, мріє показати себе світу,
    А нездійснені дитячі мрії тихо сплять в кутку.
    Зачиняю двері. Витираю сльози. Ставлю чайник.
    Йду далі.

    Ловлю поглядом свій силует у дзеркалі,
    Розглядаю, як волосся лягає на ключиці
    І як швидко воно потемніло.

    Перевіряю поштову скриньку
    І ніколи не зачиняю двері.
    З відсутністю отвору для ключа
    Вчишся відчувати безпеку в дещо інших речах.

    Щовечора відчиняю вікна і впускаю свіжість у спальню.
    Люблю відчувати свободу навіть у повітрі.

    Колись я добудую нову кімнату і не буду входити до неї
    Без твого дозволу.
    А поки страшенно скучаю за тим, чого навіть не було,
    Бо наша любов – лиш вигадана мною ілюзія.

    Страшно зрозуміти, що сховатись немає де.
    Страшно побачити людей з іншого боку.
    Страшно вирости в таємниці від самої себе.
    І страшно щось не встигнути.

    Згадую про чайник. Заварюю трав’яний чай.
    Дістаю цукерки і бабусині пиріжки.
    Сідаю на кухні, подумки змінюю зиму на весну і чекаю на тебе.
    Заходь в гості!
    Ти ж пам’ятаєш – двері незамкнені.

    2018


    Рейтинги: Народний 5.5 (0) | "Майстерень" 0 (0)
    Коментарі: (1)


  41. Ірина Вовк - [ 2018.03.27 22:16 ]
    "Співай, соловейко..."
    Соловейко, співай свою пісню над кущем розквітлої троянди –
    Троянда дика розчулиться і заховає шипи під листям,
    Щоб не зранити твоє закохане солов’їне серце,
    Щоб не вбити його, коли спів досягне апогею…
    Співай!..
    …Співай, ще у тебе є час кохати – ще колючки не прагнуть крові…
    Ще сни кольорові витають у просторі, наче діти-ельфи…
    Так буває із тими, хто чув дивні співи Орфея і звуки старої кіфари –
    Земля і небо, дерева і скелі, люди і звірі – ввесь Всесвіт співає довкола…
    А ти – перший голос у цьому хорі гармонії Часу…
    Співай!..
    …Що там Аїд з Персефоною в ущелині між світами…
    …І Харон в мертвих водах Стіксу – чар співу й каміння зворушить…
    Мелодія в море пірнає в найглибші безвічні глибини…
    Пронизує морок осяяним німбом кохання…
    Співай!..
    Співай, соловейку… Дарма, що Орфеєве чудо з богами не в згоді…
    І серце співця, окривавлене терням, болітиме люто…
    Дар любові величний – як іскра у Храмі Мистецтва…
    Ледь на неї дихни – дуже полум’я в гору здійметься…
    Ти ж, маленька жертовная пташко, несеш тую іскру
    В позачасся Театр, де все суще у ньому – а к т о р и…
    Де наповнена чара офірна… талантом по вінця,
    Наче п’яне вино, з солов’їної крові розлите…
    Хто ту чару пригубить – почує чар-звуки кіфари
    І Орфеєвий голос в ту ж мить дивним співом озветься…

    …Розцвіте пишним цвітом троянда… червінню…червінню…
    І розкаже камінню про пісню натхнення…

    ...СПІВАЙ!..

    27.03.2018


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.75)
    Коментарі: (3)


  42. Ірина Мартинюк - [ 2018.03.27 13:47 ]
    Три, два, один — вибух
    Постріл очима.
    Правим не влучив,
    Лівим — у серце.

    Три, два, один.
    /Вибух/

    Гра розпочата.

    Це бомба з пошкодженим таймером.
    Без можливості цілі й контролю.

    1:0 — я відкриваю рахунок.

    Мій хід
    Дивлюся — повз,
    Шепотом знежирюю долоні,
    Покриваю захисним лаком
    І готую тобі СНІДанок.

    Ти
    Запалюєш сигарету
    І лікуєш себе подвійною чорною.
    Я ж мовчки дивлюсь
    І зраджую розсудку
    З тобою.

    Підходиш,
    Обіймаєш за талію,
    Наспівуєш пісню,
    Пускаєшся в танець.

    Беру себе в руки
    /Долоні вологі/
    Цілую у скроні,
    Пірнаю в неспокій.

    До судом нестерпно
    Усе відчувати,
    Мріяти і не цілувати.

    Тримати тебе на відстані, збоку.
    /Розбиваюсь ненароком/

    2:0
    Поселяєшся в мене,
    Мов в комунальну квартиру.

    Купуєш прибудинкову територію,
    Паркомісце і саджаєш піони,
    Щоб коли ти будеш приходити пізно,
    Міг вирвати кілька бутонів
    І заспокоїти ними мене.

    З вікна виглядаю,
    Тону,
    Поглинаю.

    Даю тобі ключ
    Від вхідних дверей.

    Вмикаю
    Цілодобовий доступ
    До мого особистого
    І
    Оголяю ліве плече
    З мереживною поворозкою,
    Немов тату
    Набите долею.

    3:0
    Виношую цноту,
    Словами малюю спільний портрет.
    Шкода, фарба лишилася лиш червона.

    4:0
    Я — вода,
    Ти — сонячний промінь.
    Потрапляючи в мене,
    Заломлюєшся
    І викривлюєш вчорашню реальність.

    5:0
    Наші розмови, мов перманентне
    Переливання крові.
    Шкода, що мій резус не сумісний з твоїм фактором.

    Стелю білу постіль,
    На якій бути нашій історії.

    Помадно-червоні губи залишають
    Слід на твоїй подушці.

    І навіть якщо ти найгіркший
    З моїх минулих,
    Я смакуватиму твою начинку
    Як делікатес.
    Заїм активованим вугіллям
    І більше ніколи не гратиму
    В приречені ігри.

    6:0 - ти переміг.
    Я опускаю зброю!
    На останок лиш
    Зроблю контрольний вистріл
    І навік розчинюся в тобі.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Артур Сіренко - [ 2018.03.27 00:53 ]
    Бджоли
    Люди-бджоли з прозорими очима-крилами
    Збирають мед одкровення на луках щастя,
    Живуть у вуликах, які збудував волоцюга Сміт
    Вчора.
    Люди-бджоли з волохатими лапами замість книг
    Читають свої одкровення на пам’ять, бо забули
    (Ненароком) як вимовляти чорні літери,
    Що означають слова і чим різняться вони від гудіння,
    Люди-бджоли (не мертві), (і не джмелі)
    Прокинулись, коли ще не настала весна
    І надто холодно навіть для волохатих
    Мешканців дерев’яних вуликів-домовин.
    Люди-бджоли прокинулись
    Вчора.
    Люди-бджоли думали, що навколо скло –
    Тому так прозоро і відверто, навіть
    Їх темна й густа література стала прозорою:
    Шестилапі збирачі меду уявляли своє житло твердю,
    А воно повітря. Добре, хоч вони навчились літати
    Вчора.
    Люди-бджоли захмеліли від свого меду прозорого,
    Від подихів вітру, який несе їх невідомо куди,
    Від отрути, що назбиралась у їхніх тілах чорних,
    Від квітів, які дано зів’яли і пахнуть лише у спогадах,
    Люди-бджоли зрозуміли, що світ порожній
    Вчора.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  44. Артур Сіренко - [ 2018.03.27 00:34 ]
    Загублений
    Загубитись так легко в морі:
    Коли вітрило подерте
    Загубитись так легко
    У бурхливому морі життя.
    Загубитись так легко в морі:
    Коли човен-пірогу
    Несе невідомо куди течія.
    Загубитись так легко
    У темному морі книг.
    Загубитись так легко в морі:
    Коли човен пробитий кулями,
    У морі солоному наче кров
    Загубитись так легко
    У нещадному морі війни.
    Загубитись так легко в морі:
    Коли зорі згасив ліхтарник-дивак,
    А сонце заплющило очі,
    А пам’ять засипана квітами –
    Пелюстками троянд.
    Загубитись так легко
    У нескінченному морі минулого.
    Загубитись так легко в морі:
    Коли зловив почварку,
    Що тягне тебе в далечінь-глибочінь
    Синю: загубитись так легко
    У неспокійному морі людей.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  45. Василь Кузан - [ 2018.03.25 22:24 ]
    сонце
    ***
    сонце
    яйце зварене
    жовтком назовні

    шкаралуща хмар
    дозволяє богові
    складати пазли

    вітер
    відриває сторінки
    щоденних спокус

    спустошення
    вливається у вечір
    по лезу шаблі

    коктейль готовий
    встромляй у небо
    соломинку променя

    бо променад
    уперся нині
    в сонцестояння

    19-21.03.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.69)
    Коментарі: (16)


  46. Шон Маклех - [ 2018.03.23 19:21 ]
    Дух води
    Північ: надто холодна роса
    Змушує поважати
    Требу вершити
    І то не прозору – вохряну
    Духу води.

    Дух води забирає
    Тепло крові моєї –
    Гарячої крові ірландця,
    Примушує думати
    Чи то згадувати,
    Чи то забувати,
    Чи то просто шепоче:
    «Ви всі – діти півночі,
    Ви – рудочубі кельти,
    Діти священних каменів –
    Байдужих менгірів:
    Байдужих до пристрасті,
    Діти човнів шкіряних – пливіть.»

    Дух води
    Нуртує у венах моїх,
    Нагадує, згадує: «Наразі
    Не потопельник ти поки що,
    Допоки твердь водою не стала,
    Не перекинулась озером,
    Нарізай торфовище куснями,
    Магдебурку копай,
    Грій свою кров,
    До жару розпалюй
    Серце-вуглину.»

    Дух води,
    Що причаївся в прозорості озера,
    У зябрах форелі,
    У важкості хвиль
    Дорікає щоденно:
    «Все у вас обертається на рушницю:
    Перо і рискаль,
    Роги оленя й цеглина.
    Все. Між живоплотами Ольстера.
    Ах, перепрошую, Улада.
    Горбатого Деррі.
    Ви так шанували
    Так довго ваші священні каміння,
    Що подумали –
    Серця теж стали камінними,
    І вони не вразливі для куль.
    А вони лише жменьки плоті,
    Крові живої келішки…»

    Дух води все шепоче,
    Камінь холодний мовчить,
    А ми все стріляємо –
    Там, на пагорбах Ольстера, ах,
    У серця одне одному.
    У серця…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  47. Шон Маклех - [ 2018.03.22 21:48 ]
    Під зливою
    Небо – це просто розкрита книга
    Яку ми хотіли би прочитати,
    Але не вміємо: ненароком забули літери,
    Відшибло нам пам’ять від запаху вересу:
    Отоді – тої осені.
    Добре, що ми не забули, що це книга,
    А не просто колодязь наповнений порожнечею,
    Куди стрибають здивовані люди,
    Чиї роки полічені, як монети в глечику:
    Стрибають і не вертаються.
    Тому Небо-книга нам надсилає
    (Добре хоч інколи – не щоденно)
    Зливу холодну. Зливу-нагадування.
    Зливу слів.
    Одяг вдягаємо з мішковини шитий,
    Що до тіла липне і шкіру шкрябає,
    Бо забули ми, що ми народ блискавок,
    Що над скелями, як серпокрильців зграя
    Свої домівки-склепи мурував-громадив
    (Фір Болг).
    А небо все кидає з безодні себе
    Слова холодні краплями прозорими,
    Так наче це не слова, а вода.
    І наче не вторити нам, а пити,
    Так наче, не знати нам, а дихати (водою),
    Так наче не мішковина до плечей липне,
    А істина. Буцімто…



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  48. Артур Сіренко - [ 2018.03.22 16:59 ]
    Танці на кінчику леза
    На кінчику леза ножа
    Живуть тридцять два аптекарі:
    Торговці еліксиром зеленим
    І один сажотрус – конче сентиментальний,
    А ми все танцюємо танці:
    Танго та тарантелу
    На лезі ножа – того самого
    Що

    На лезі ножа
    Чи то бритви, чи то катани
    Самурая, що згорів у вогні Фудзі
    Чи то просто меча
    Мертвого лицаря плинного часу –
    Володаря замку, що мурували між хмарами
    В королівстві Прозорості
    На лезі – такому гострому
    Ми танцюємо танці:
    Під звуки гітари гішпанської
    Гітари, яку загубив Лорка
    Викрутаси на лезі ножа –
    Того самого
    Що

    На лезі ножа
    Крім танців і струн,
    Аптекарів і сажотрусів
    Живуть несподівані тексти
    Народжені музою – надто нервовою,
    Зачаті поетом-мрійником (тато):
    Тексти без крапок.
    І поміж халупами
    Оцих ефемерних мешканців
    Ми танцюємо танці
    З худорлявою жінкою в білому
    Джигу на лезі ножа –
    Того самого
    Що



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  49. Наталка Янушевич - [ 2018.03.20 23:37 ]
    буськи
    Її донька чверть століття живе в Канаді,
    Її син трохи пізніше подався в Іспанію.
    О, якби врешті переїхала, вони були б раді,
    Але де ж то в такі світи - і такій пані.
    Так вона віджартовується вже давненько,
    Коли син і донька не дають проходу.
    Душу б їм віддала як ненька,
    Та нехай лиш не рушать її свободи:
    Встати вранці, попорпатися в городі,
    Після того, як мовить свою молитву,
    А затим, як випаде їй нагода,
    З кимось і собі трохи поговорити.
    Пані Юльця - так звуть її всі на вулиці -
    Як дитина, здрібніла і в зморшках у неї цера,
    Отак собі зігнеться, зсутулиться,
    Одночасно проста, привітна і атмосферна.
    Тупотить до зацофаної крамнички,
    Де (всі знають) бере половину сірого,
    Потім поробить якісь свої хатні дрібнички,
    Потім знов змовить тихенько "Вірую".
    Потім погляне угору - в рамці
    Є світлина її чоловіка.
    То так близько було, наче вранці,
    а його вже немає піввіку.
    Пані Юльця не пече і не вишиває,
    Очі не ті та й руки.
    І вона навіть добре не завжди знає,
    Хто є хто із її онуків.
    Та в гніздо недалечко від її хати -
    Повертають буськи додому,
    От на них бабця буде щороку чекати
    І радітиме дуже тому.
    І задерши свою захустинену голову,
    Буде тими птахами жити,
    І щовечора влітку дихати матіолою,
    І на осінь шукати літо.
    Проведе своїх буськів до Чаду чи до Єгипту,
    Прочитає листи з Канади,
    Залишившись останнім в роду манускриптом
    Чи зорею у зорепаді.
    Але так-от про це вже ніхто не мислить
    Лиш би мама була здорова.
    Кілометри, роки, ювілеї - числа
    Хата, сад, огорожа - дрова.
    Бо в усього на світі є свій початок.
    І в кінця є початок, певно.
    З пані Юльцею затишно помовчати,
    Коли решта стає даремним.
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (12)


  50. Мар'яна Мотієнко Сірководень - [ 2018.03.20 13:49 ]
    Блакитні очі хочуть, щоб я стала юристом
    Я їду в маршрутці
    Їду додому
    Зморена буденностями
    У вухах музика
    Навушники незручні та ще й один погано працює
    Але це краще, ніж маршруточний шансон

    сумно
    не розумію,
    як можна любити алгебру?
    та ми зараз не про це
    я їду
    їдуть і люди
    їдуть і пожовклі заплямовані штори маршрутки
    і курчата в коробці бабусі також їдуть
    куди ми їдемо і що на нас чекає?
    та хоча
    курчат це навряд чи хвилює

    сморід
    тхне брудом і сигаретами водія
    і неважливо, що вони ще в упаковці
    від них все одно тхне раком легенів


    маршрут полтава-супрунівка
    завертає на автовокзал
    завалюють люди
    і мене притискує до запиленого вікна
    немає чим дихати
    та ще й навушники-зрадники висмукуються з вух

    чую лайку
    чую нецензурні слова
    відчуваю чийсь погляд на собі
    придавлений ззаду до мене п'яниця щось до мене бурмоче
    виймаю склеяні скотчем навушнки
    знову чую мати
    скарги на життя
    "Та чи ти щось розумієш в цьому житті? "
    Я роблю вигляд, що не чую його,
    Але всі знають, що чую.
    І він, і я, і курчата в коробці, і заплямовані штори також це чують.

    "Та чи ти розумієш в щось цьому житті?
    знову звертаються до мене блакитні очі, розведені в різні сторони.
    відвожу погляд
    Та куди?
    на заплямовані жовті штори в маршрутці?
    а за вікном осінь.ненавиджу осінь
    брудна і сіра, як вікно у маршрутці
    та вже краще дивитись на п'яницю, ніж на осінь.
    Скільки тобі років?
    15
    Та хіба ти можеш щось розуміти в 15?
    Ось зараз я тебе навчу як слід жити
    та як ви можете мене навчити життю ,коли ви п'яний і ледве тримаєшся на ногах в 12 ранку?

    моя зупинка
    випустіть будь ласка
    блакитні очі все ще розповідають мені, що в країні безлад і що мені треба вчитись на юриста
    випустіть будь ласка
    але вища освіта це дорого , тому займайся спортом і йди на завод
    пропустіть, будь ласка

    галас
    Так ти й слухати мене не хочеш?
    Він дихнув на мене перегаром так , що здалось, що я навіть сп'яніла.
    Щосили набираю повітря і кричу ПРОПУСТІТЬ
    мене виштовхують
    і наостанок блакитні очі вслід кидають
    Шлюха

    я вибігаю
    це мене вразило
    на секунду я зупиняюсь
    починається злива
    на вулиці мокро сіро і холодно
    осінь
    я стою і відчуваю, як вода затікає у чоботи
    а мама попереджала, шо треба вдягтись потепліше
    стою
    стою
    сльози котяться і змішуються з дощем
    я ніколи не вміла і не вмію
    стримувати сльози
    та може це й на краще
    проїждає машина і оббризкує моє біле пальто брудною осінню
    я опам'ятплась
    я прийшла додому
    набрала гарячу ванну
    розгорнула книгу
    читаю
    мені вже все одно що в мене набрана ванна та незроблена алгебра
    а бликитні очі все ще хочуть, щоб я стала юристом






    Рейтинги: Народний 5.25 (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   93