ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2022.09.28 11:18
На пальмі жіночої статі
розказує какаду,
як я в полотняному платті
з Платоном по Азії йду.

Під руку взявши Платона,
здіймавсь на гірське плато
оддать на поживу тритонам

Іван Потьомкін
2022.09.28 09:42
Усе частіш спада на думку Богу
Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
Принишкли біля Всевишнього господи.
Уже й самі розказують, мов казку,
Як їм хотілось аж до с

Ігор Деркач
2022.09.28 08:22
Історії далекі відголоски
усе іще даються у знаки.
Нікуди не поділися «совки –
брати», які і нині неазовські,
урядники і наймити московські,
іуди, куплені за мідяки.

Напевне еволюція людини

Микола Соболь
2022.09.28 05:54
Упав каштан під ноги, як і дощ.
Штовхає вітер навіжено в спину.
Стікає осінь з лабіринтів сош,
немов життя із серця безупинно.
Чомусь нуртує сквира, ще й така,
що можу ледь розгледіти дорогу.
Але ж її мелодія дзвінка.
Давай на брудершафт по трохи г

Віктор Кучерук
2022.09.28 05:31
Про що ти думаєш, солдате,
Коли рішуче йдеш у бій, –
Коли роїться ще багато
В очах твоїх рожевих мрій?
Про що ти думаєш, солдате,
Коли ніяк немає сну, –
Коли німих хрестів розп’яття
Кругом віщують про війну?

Козак Дума
2022.09.27 22:28
Після закінчення фахового медичного коледжу два з половиною роки Орися пропрацювала медсестрою у хірургічному відділенні однієї з миколаївських лікарень. Московське повномасштабне вторгнення застало її у відпустці, але вже о восьмій ранку вона була на роб

Олена Малєєва
2022.09.27 21:45
В грудях моїх розцвітає сонячний ранок
Кожну клітинку зігрівши променем чистим
Буду твоєю найкращою любкою з тисяч коханок
Гімном життя і кохання твоїм урочистим.

Буду як час безкінечна й жадана як мить
Буду я чистим повітрям у вільних легенях,

Володимир Бойко
2022.09.27 13:18
Висиджуючи яйця у бункері, почувався кощієм безсмертним. У паршивому стаді запаршивіє будь-яка вівця. Коли бракує мудрості, починають мудрувати. Тому, хто мілко плаває в історії, краще плавати в унітазі. Після дебілізації можна й мобілізацію.

Козак Дума
2022.09.27 08:41
Надворі тихо плаче дощ
і сльози краплями стікають
до келиха минулих прощ,
а я жалкую, та не каюсь…

А я несу душі тепло,
у грудях – серця свого стукіт,
яке розіб’ється як скло

Віктор Кучерук
2022.09.27 05:37
Духовитими вітрами
Пахне світла далечінь,
Хоч темніє під ногами
Сьогодення вбога тінь.
Ніжнотонна і прозора
Далеч мрійно вабить зір,
Лиш позбавитися горя
Не вдається до цих пір.

Козак Дума
2022.09.26 22:11
Мобілізація! – лунає як набат.
Від призову тікають «патріоти»…
Штампує все нові закони кат,
дорога їм одна – до ешафоту.

Шляхи заполонили в Казахстан,
у Грузію, Монголію, Європу…
Кацапи залишають рідний стан,

Тетяна Левицька
2022.09.26 14:13
А Бог любить трійцю," — так батько казав,
Тому у родині дітей було троє.
Зростали посеред некошених трав,
Будинок біленький яснів супокоєм.

І пахнув ялиною затишний двір,
Мелісою, липою, м'ятою влітку.
Фіалкові ночі торкалися зір,

Іван Потьомкін
2022.09.26 12:18
Любить Україну без мови її -
Це теж, що не чути в гаю солов'їв.

Ольга Олеандра
2022.09.26 12:04
В вересні має бути бабине літо
та вересень майже минув.
Жменькою краплинок начисто вмитий,
час розглядає війну.
Дивиться, очі свої видирає
й огляда з всіх боків
небо ще літнє густе неокрає
з відбитком чорних птахів.

Микола Соболь
2022.09.26 09:31
Напийся сонця, горобино,
коротшають осінні дні.
І скоро перші хуртовини
заряботять в моїм вікні.
Запахне листопад снігами,
запахкотить надвечір піч,
мороз гулятиме дворами,
аж до світанку, цілу ніч…

Олександр Сушко
2022.09.26 08:07
Я сміюся крізь сльози, інакше поглине пітьма,
Ні на мить те, що бачив у пеклі, забути не можу...
Ворог бив по позиціях із "Ураганів", гармат,
Шепотіли вуста "Сохрани і спаси мене, Господи Боже!".

Кров лилася з небес, я лежав у рову, наче мрец

Віктор Кучерук
2022.09.26 05:06
Світання полиски блакитні
Грайливо ластяться на склі, –
Зростають, купчаться і спритно
Зникають в ранішній імлі.
Сіріє швидко в миготінні
Галузок, листя і облуд, –
Уже блукають сонні тіні
Межи дерев і між споруд.

Юлія Радченко
2022.09.25 20:44
Вперше ця осінь віща для неї тепер ворожа.
Всюди росте і шириться ненавистю й хрестами.
Що тобі сниться, дівчинко? Що ти, по суті, можеш?
В місті-пустці чорних воронів і смертей тотальних?
Вкотре в її будинок вчора вцілив якийсь снаряд.
«Нічого

Іван Потьомкін
2022.09.25 19:56
Од цього свята – і до нових свят
Спішу за іншими в щоденнім марафоні.
Як тьмяні вогники жаданих хат
Тому, хто повертається в сльоту додому,
Такими лишаться свята мені до скону...
...Бо не застоллям пам’ятні вони,
Не бутафорською веселістю довкола,

Євген Федчук
2022.09.25 19:48
Сидить в Кремлі московський князь Іван,
Що на престолі Третім рахувався,
А в ті часи Горбатим прозивався,
Бо, й справді, горб кривив князівський стан.
То ще з дитинства пам’ять назавжди,
Як дядьки батька Василя сліпили,
То і йому тоді хребет скривил

Сергій Губерначук
2022.09.25 15:45
Життя або є, або не є.
Є – система любові і еґоїзму.
Люблю – означає беру на одиницю виміру
поцілунок,
і знаходжу
через вірність, страждання і об’єктивні труднощі
найвищий пік любові.
Далі вона рівно пливе,

Татьяна Квашенко
2022.09.25 13:21
З опаскою, як яблука налиті,
ховаєшся в осіннє ти мовчання.
А я з дарунком – із жіночим літом,
в коробці (з-під солодощів прощальних)

зі стрічкою (що зв'язувала душі).
Вона зірветься – журавлиним клином,
щоб на весні, зотлілу та пожухлу,

Наталія Кравченко
2022.09.25 09:30
Небо не дає вам те, що ви просили своїми думками - воно дає вам те, що ви вимагаєте своїми діями Ніколи не просіть Неба у момент меланхолії, якщо може все стати ще гірше. Ви побачите не тільки те, що вони можуть, але й те, що вони це зроблять

Микола Соболь
2022.09.25 08:07
Моя Україна болить у мені,
моя Україна ридає.
Сьогодні держава в борні та вогні,
а вчора була тихим раєм.
Хоронимо нині жінок і дітей –
могили, могили, могили…
Чомусь не втішає церковний єлей
чи ладан свої втратив сили.

Віктор Кучерук
2022.09.25 05:30
Нарешті душу заспокоїв
Від тебе, сину мій, дзвінок: –
“Нас відвели з передової
Без втрат у визначений строк.
Ще кілька днів і буду вдома,
Й тебе найкращу обійму, –
Розсіє враз стрічання пломінь
Розлуки болісну пітьму...”

Ярослав Чорногуз
2022.09.24 22:21
Куди ідуть усі оті жінки?
І з ними теж - гіркі мої думки?
Чому прямують — диво дивне - вниз?
Це що — від Бога чорного сюрприз?!

На небі — згустки темряви, імли.
Жінки - на ньому ті колись жили.
Їм з п’єдесталу довелось зійти.

Володимир Бойко
2022.09.24 21:09
Уже не буде хепі-енду.
Все.
Або ми.
Або вони.
Згоріли міфи і легенди
В пекельнім полум’ї війни.

І на оновленій землі

Іван Потьомкін
2022.09.24 19:52
Отака тобі, Вкраїно, випада планида:
Біля кожного героя причаїлась гнида

Козак Дума
2022.09.24 14:42
Москва. Червона площа, мавзолей.
Мобілізація! – усюди лине вістка…
Наряд в військовій формі і «старлєй»
вручає «насєлєнію» повістки.

– А воювати з ким? – питає хтось,
надіючись на щиру допомогу.
– З фашистами! – здоровий каже «лось».

Таїсія Цибульська
2022.09.24 13:53
Намагаюся не писати, мовчати,
здаюся собі незграбною, невиразною.
Муза не дає гарантій і професорських мантій,
і тільки Осінь муркоче, шепоче,
простягає руки тонкі в золотих перснях,
розриває полотно міжсвіття,
народжує міжсезоння і божевілля,
і я

Віктор Кучерук
2022.09.24 05:34
Знову холодно і сиро
Від невпинної сльоти, –
Гостролистий клен поширив
Розмальовані листи.
Переповнені калюжі,
Мов озерця навесні, –
Так мутні зіниці мружать,
Що розплющують – скляні.

Микола Соболь
2022.09.24 05:27
Сльози з дощем не солоні,
навіть чомусь не гіркі
час, що провів у полоні
був до нестями жаским.
Скільки кати побратимів
стратили ліку нема.
Зимно, о, Боже, як зимно
стелиться в серці зима.

Іван Потьомкін
2022.09.23 23:00
Поки спите ви, стану
Осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспів

Ігор Шоха
2022.09.23 17:55
Були ми наївні у давні роки,
майбутнє своє будували
і добудувалися... нині, таки,
усе, що ішло на броню, літаки,
на голови наші упало.

ІІ
Не хоче звільняти від себе орда,

Сергій Губерначук
2022.09.23 15:33
Хай буде це не привселюдно сказано,
але на хліб нічого не намазано,
ні масла, ні паштету, ні ікри:
з’їж пісний хліб – і правду говори!

17 липня 1995 р., Київ

Таїсія Цибульська
2022.09.23 15:24
У давній час, десь край села,
мала хатиночка була,
а в тій хатинці братик Ох
і братик Ах жили удвох.

Прийшла весна, радіє Ах:
- Нарешті зійде сніг в ярах!
Бурчить на це сердитий Ох:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Тоні Фаґо
2022.08.19

Надія Кравченко
2022.08.03

Панасюк Ірина Осінній_місяць
2022.07.10

Галина Тименюк
2022.06.28

Хелен Норвуд
2022.06.17

Філософ Олександрович Хмара
2022.06.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Артур Сіренко - [ 2022.09.26 10:53 ]
    Зорі кольору криці
    Між вчора і завтра
    Зорі
    Над стежиною Пана,
    Над лісом кентаврів,
    Над полями Фессалії
    Зорі кольору срібного вістря
    Стріли.
    Чашник тирана Лариси
    Пенест Біанор
    Бавиться золотом слів
    Пеласгів –
    Народу забутих пісень
    Моря.
    Кратер повний вина Метеори
    (А може це серце –
    Довершене трунком кольору вохри?)
    Диво Нефели – час вересу.
    Час крапель, клепсидр і агоній.
    Час алегорій (бо верес цвіте).
    Слово-вогонь
    У мідному дзеркалі –
    Палає у кузні лапітів.
    У рибній лусці візерунок
    Забутих письмен лотофагів.
    Життя як подвір’я
    Палаццо Флоренції –
    Квіти в тюрмі кам’яних лабіринтів.
    Зернами маку віщую шовкові дороги
    Снів про людей –
    Видив царства тіней
    Кольорових як шкіра гепарда
    (Бо осінь, бо дощ
    Назавжди).
    Майструю зі срібної чаші
    Гостре вістря стріли –
    Час полювати
    На вурдалаків.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Артур Сіренко - [ 2022.09.15 10:20 ]
    Лист Астеріону post factum
    Нитку одну, Аріадно,
    Кладеш в руку – мені,
    У долоню,
    Що збагачена досвідом бронзи
    Меча.
    Нитку овечої вовни
    Рогатих кудлатих бербекульок –
    Володарів дзвоників – калатал безтямних,
    Що віщують заграву
    Над пустищем пагорбів
    Вапнякових і диких
    Як все кам’яне.
    Вістрям меча-спати
    Пишу епізод
    Тої казки сумної,
    Яку
    Колись елліни
    Розкажуть мальованим глекам
    На торжищі стиглих олив.
    Забава
    У сутінках віку каміння:
    Ігри жорстокі з потворою-хроносом
    І не втекти
    За хвилі таласси пелазгів
    Під чорним вітрилом,
    Моря
    Яке до сих під безіменне,
    І мурувати міста
    З брил велетенських
    Руками циклопів,
    Що оком єдиним
    Глипають в безвість.
    Стадо кентаврів
    Женуть на гірські полонини
    (Бо час).
    Де той пастух?



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Шон Маклех - [ 2022.09.12 11:08 ]
    Вітру осіннього крик
    Вітер мені кричав,
    Коли осінь стала сірою качкою
    На холодному озері одкровення,
    Вітер мені кричав
    Крізь хмару огненну заграви:
    «Де ти тепер? Ти – нетутешній,
    Ти – вічний блукач,
    Що сховав мідну сову
    У своїй шкіряній торбі снів даремних
    (А ти думав, що то пророцтва,
    А ти думав, що там істина,
    Серед тіней отих твоїх марень.
    А вона тут – серед холодної осені –
    Істина краплі води».
    А може то просто луна –
    Німфа сумних спогадів
    Серед старезного лісу сутінок
    В якому я заблукав ще тоді –
    Коли чуб був рудим, а не сивим.
    Тоді.
    Пан заснув до весни.
    І замовкла панфлейта
    До часів анемон.
    А вітер свистав:
    Грав ірландську мелодію
    На флейті порожніх глеків,
    Що лишили
    На дерев’яних столах віровідступників
    Гості глиняно-жовтого дня:
    Доби невідомих радощів.
    А я бачу, як олені сфагнових пустищ
    Летять у дні майбутні
    Крізь страшне сьогодення:
    Епохи залізних яблук.
    Дерево забутої осені:
    Серед моря холодного вітру
    Жовті листя думок
    Летять в нескінченність
    прийдешнього.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  4. Тетяна Левицька - [ 2022.09.09 20:23 ]
    На добру нічку, мамо
    На добру нічку,
    мамо, надобраніч.
    Вже оксамити
    вкрили небозвід.
    Цвітуть, мов айстри,
    зорі полум'яні.
    Ніч огорнула
    кольоровий світ.
    І причаївся спокій
    у гніздечках,
    Лиш соловейко
    тьохкає в саду.
    Так само лунко,
    як моє сердечко,
    коли за щастям
    благодатна йду.

    Лоскоче ніжність -
    самоту на віях.
    Калганом пахне
    в лузі сон-трава.
    Допоки милий
    від любові мліє,
    знайду для нього
    райдужні слова.
    Матусю мила,
    ти ж мене навчила
    любити всесвіт,
    пісню чарівну.
    То ж дай в дорогу,
    лебединні крила,
    щоб повернути
    молоду весну.

    На добру нічку,
    рідна, не тривожся,
    На те і літо,
    тепле, щоб цвісти.
    Вплету серпанку
    срібло у волосся
    і перейду із
    Місяцем на ти.
    Затихли верби,
    не шумлять тополі,
    В ставку гойдають
    хвилі - береги.
    Моя душа, на
    перехресті долі
    мене зустріне,
    поки до снаги.




    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.97)
    Коментарі: (1)


  5. Олексій Могиленко - [ 2022.09.09 08:34 ]
    Відверто про час
    Час - то запорука досвіду.
    Досвід - ключі до успіху.
    Успіх - вершина таланту .
    Мені так бракує часу!
    "Господи , навчи нас так лічити дні наші,
    Щоб нам набути серце мудре " Пс.89.13
    09.09.2022


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Герасименко - [ 2022.09.07 16:39 ]
    Еротичний триптих
    1
    Рудоволоса, радоголосо:
    сукня у соняхах, сонячно, солодко,
    лагідне золотко, мед заховався під ними.

    Я пожнивую і познімаю
    ще три хмарини, й за три хвилини
    ми б захмеліли, ми б стали рідними!

    2
    рука до якої
    торкаюся своєю
    прохолодна, лагідна, ягідна

    3
    мене найсильніше збуджують
    волосинки на оголеному передпліччі
    розпочинається стежина
    що доведе до грудей
    а закінчиться біля міжніжжя ніші
    найніжнішої для мене

    серпень 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  7. Артур Сіренко - [ 2022.09.03 15:51 ]
    Окраєць Неба
    Ще думки наче зерна
    Не падали в зорану землю історії
    А вже повітря збирають міхами,
    Ненаписані книги проростають з глини
    У розломі між двома одкровеннями.
    Гостинні солом’яні хижі
    Нагадують зіккурати –
    Сходинки в Небо, назустріч Місяцю,
    Туди, де танцюють маски,
    Які одягає темрява
    На обличчя своє незворушне.
    Так співав очерет:
    Тут дізнаються сенс
    Слова гіркого «повернення»
    І посолять окраєць
    Після.

    Наче синя риба лагуни тропічної
    Небо з мене змиває спогади,
    Свою долю називаю трояндою,
    Бо забув імена.
    Малюю пейзажі
    Попелом.
    Дарую ці картини сумні
    Перелітним крукам.
    Виднокіл посипаний сіллю,
    Синьоока печаль
    Дарує мені
    Ключ.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  8. Артур Сіренко - [ 2022.09.03 14:43 ]
    Крик сови
    П’ять пар чобіт
    Князя Чорторийського
    Стоять на порозі
    Давно неіснуючого
    Зруйнованого вщент замку,
    А мені досі болить
    Вістря стріли чужинської,
    Що застрягла між ребрами
    У житті якомусь позаминулому,
    Коли кінь та шабля
    Та ще й Воля
    Єдине, що мати й тим жити
    У столітті бозна якому
    Але бурхливому:
    Коли як завше –
    Сльози, пожежі, згарища, пустища
    І солодке «приходь»,
    І щемливе «вертайся».
    А куди вертатись, як листя
    Коли зелене, а коли жовте
    Закриває чи засипає все
    Аж очам боляче,
    І частують холодним вітром
    Жінки, яким дарував шеляг
    За шматок хліба і дрібку солі.
    А на шляху осінь.
    Лети!
    Ти вже не вершник, а птах,
    Вмієш слухати дзвони розбиті
    Церкви спаленої
    На попіл сивий.
    За крок від квіток звіробою,
    За сто років до Мікеланджело
    Слухаю білої сови крик.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  9. Артур Сіренко - [ 2022.08.29 22:31 ]
    Чорний камінь
    Чорний камінь
    На шляху кинув
    Одинак, що не лишає слідів
    І не бачить себе у дзеркалі.
    На шляху, що заріс рудими кущами,
    Що дозріли синіми ягодами
    Вчора.
    Весь небосхил
    Фіалковий, оксамитовий, як мої спогади
    Про країну загірну забутих віршів
    Запломенів загравою сонцеслів
    Цього вечора –
    Вечора пророцтв,
    Що почали збуватися.
    Пророцтв, що були записані
    У спаленій книзі пергаментній,
    Книзі, яку споконвіку було заборонено
    Читати чи навіть бачити
    Неписьменним пастухам-козопасам
    Книзі, яка написана бузиновою чорнотою
    Ще тоді,
    Коли люди бачили сни
    Неймовірні.
    Крізь бескиди журби
    Йду слідом за журавлем
    В ущелину осінніх днів,
    Де ніхто не назве мене свідком
    Вільного вітру.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  10. Артур Сіренко - [ 2022.08.19 02:26 ]
    До небосхилу
    Троянди співають псалом
    Морю, яке народжується
    У завитках мушлі (шум),
    Троянди днів тиші – часу,
    Коли місто нагадує скрипку.
    Вавилон ще не збудовано навіть,
    Ніхто не приносить офіру Іштар,
    Ріку ще називають просто Солодкою,
    Ще думки наче зерна ячменю
    Не падали в зорану землю історії,
    А вже повітря збирають міхами,
    Ловлять вітер зухвалий (марно),
    Ненаписані книги проступають з глини,
    А хтось вже знає що там буде написано
    Для нього – кому цікаво читанням
    Заповнити вічність.
    У розломі між двома одкровеннями
    Гостинні солом’яні хижі
    Нагадують зикурат Нанну –
    Сходинки в Небо, назустріч Місяцю,
    Сходи, які бачать у снах,
    Коли сплять на землі овечій,
    Сходи в прочинене Небо –
    Туди, де танцюють маски,
    Які одягає темрява
    На обличчя своє незворушне.
    Так співав очерет:
    Тут дізнаються сенс
    Слова гіркого «повернення»
    І посолять окраєць
    Після.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Емі Троян - [ 2022.08.18 13:55 ]
    Пошук своєї долі 1
    Ця розповідь буде про Ембер, вона весела дівчина з цікавими відносинами у житті.
    Я проживаю у невеличкому містечку під назвою Сензій. Воно знаходиться у східній частині Євразії, тут зазвичай достатньо тихо вдень. Зараз я навчаюся в коледжі у іншому місті ,де на час навчання проживаю в гуртожитку, кожен мій ранок схожий на минулий, але є моменти, які додають фарб. Так як всі дівчата Я почала дорослішати, в 15 у більшості моїх подруг були вже так звані бойфренди. А я залишалась без цих, нових для мене емоцій.
    Отож, до коледжу я так і не знайшла собі пари. Після переходу до коледжу моє життя змінилося, воно почало наповнятися фарбами. Тут зявилися мої перші знайомства і побачення з хлопцями. Кожен з моїх нових шанувальників не мав хоча б кілька рис, які Я б хотіла побачити в них. Все змінилося після одного вечора. Я з подругами пішла на вечірню прогулянку, крім нас на набережній було багато пар та компаній. Проходячи повз крамниці з напоями Я трохи затрималася й втратила подруг з поля зору, відставши від них я заглянула до однієї з вечірніх крамниць . Зайшовши в середину крамниці мою увагу привернув її дизайн. Я підійшла до продавця вибравши напій, відійшла роздивитися стіни крамниці. Кожна з стін була унікальною ніби її розписували одразу чотири художники. Малюнок на малюнку все це створювало ніби один мультфільм знятий Діснеєм. Моє захоплення стилем ккрамниці відвернуло дзеньканя скляних паличок на дверях. До крамниці ввійшов хлопець з невимовно красивими очима. Ми зустрілись поглядами і в цей момент продавець сказав:
    - Ваше лавандове лате готово можете забирати.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Артур Сіренко - [ 2022.08.17 13:22 ]
    Alphabetum Incognitum
    Вірші, що написані на стінах в’язниці
    (А хтось збудував її),
    Вірші, які вивчали напам’ять,
    Які несли через безодню років
    У лабіринтах свідомості
    Гіркі як мигдаль,
    Солоні як Мертве Море.
    Дивлюсь у вікно сподівань
    і повторюю
    Слова, які не можна забути.
    Літери розчиняються в повітрі,
    Літери, які я щойно вигадав,
    Літери незнаної абетки
    Давно забутої мови
    Повторюю.
    Перекладаю на цю мову рядки
    Веселої поеми про пекло.
    На лобі спокійного Козлотура
    Малюю знаки таємні
    І мрію про море
    В якому втопився келих
    Грааля.
    Я вип’ю цю осінь терпку
    По краплях, ночами,
    Коли тіні горнуться в плащ,
    Коли темінь стає домом-пусткою,
    Коли з хвилин плетуть вінок
    Зорі.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  13. Артур Сіренко - [ 2022.08.16 17:46 ]
    Туди, де дощі
    Свою долю ховаю в торбу
    З малюнком риби та лева,
    Наче рана минулого
    Болить багряний світанок:
    Йду за поріг замшілий
    Ніби той волоцюга,
    Що забув свої книги
    Написані вдосвіта
    І пішов мандрувати
    В країну п’янку вересня
    (Трохи загірну):
    Туди, де дощ. Де краплі
    Важкі як осіннє небо.
    Там: навряд, якось
    Плинний, нестворений,
    Споконвічний (не сон)
    Явив мені знаки
    На павутинці срібній,
    На межі дерев’яного світу
    У ходах копачів твердокрилих:
    Вічність-жебрачка прозріла,
    Вона вже бачить
    Очима синіми
    Блукальця кожного
    Загорнутого в шовк вечора:
    День запізнився,
    День надто тверезий
    Для сови, що дивиться вниз
    З даху будинку епохи
    У прірву «Сьогодні»,
    У безодню хвилин,
    Де люди не хочуть бути.
    Краще будуй собі вежу
    З базальтових брил меланхолії
    Ножів,
    Якими Паріс різав яблуко.


    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  14. Олена Малєєва - [ 2022.08.13 23:42 ]
    Давай вимірювати небо краплями
    Давай вимірювати небо краплями
    Чинити так, ніби ці краплі і є ми
    І падати вгору, у невагомість
    І розлітатись на скалки снів..

    Давай домовимось, що ми рівні
    Нехай би яку не дали нам міру
    Всі ці умовні шкали мають на меті
    Пробити між нами прірву, та ми розумні.

    Давай так буде, як скажеш ти?..
    Я бачу твій страх... Тоді так буде, як скажу я.
    Не лякайся входити у будь-які двері,
    Де б ми не були, я поруч. Міцно світ тримаю.

    Давай на райдузі в хмарах ховатися
    І сміятись так весело, які ми сміливі:
    Змогли обвести кругом пальця бога
    І зробити по своїй мірі. По своїй вірі!


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  15. Сергій Губерначук - [ 2022.08.11 11:01 ]
    Народження – красне…
    Народження – красне.
    Дитинство – безтурботне.
    Отроцтво – наївне.
    Юність – шалена.
    Молодість – світла.
    Зрілість – розважлива.
    Старість – поважна.
    Старецтво – болісне.
    Дряхлість – байдужа.
    Смерть – остаточна й неминуча.

    1 серпня 2003 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.78) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати: | "«Сопілка», с. 184"


  16. Тетяна Левицька - [ 2022.08.09 10:53 ]
    Краля
    Каже чоловіку жінка,
    — Щось з козою в нас не те.
    Вже не хоче і барвінку,
    Що під плотами росте.
    П'є лиш воду, їсть погано,
    Ще такою не була.
    Може відведеш, Іване,
    Нашу Кралю до козла?
    Гарних кіз в селі чимало
    А козлів, мабуть, катма.
    Краля весело стрибала
    З хвіртки в хвіртку, а дарма.
    Та нарешті хтось порадив
    Зазирнути в інший двір.
    — На краю села насправді
    Є один козел, повір.
    На горбочку біла хата,
    І господар вдома теж.
    Наш Іван жартує: "свате,
    Часом кралечку не ждеш?
    Ось привів козу на злучку!"
    Дядько вилами підпер.
    — Сам запліднюй цю стрибучку!
    В мене прізвище — Козел!!!

    07.08.2022р.


    Рейтинги: Народний -- (5.9) | "Майстерень" -- (5.97)
    Коментарі: (4)


  17. Іван Потьомкін - [ 2022.08.06 13:06 ]
    Єрмак

    Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
    Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
    Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
    ***
    Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
    Хто, як і він, сокирою й хрестом
    На дружбу спокушав далекі од Москви народи.
    Не спить Єрмак. Ну,як заснуть, коли перед очима -
    Кремль. Ось цар зіходить зі свойого трону
    І при боярах сповіщає, що сибірський край –
    Однині під його всесильною рукою.
    А потім по-батьківськи цілує Єрмака-героя...
    І од видінь спокусливих таких хропе вже й отаман...
    ***
    Не сплять лиш ті, хто мав би завтра буть
    Порубаним чи навіки приреченим на рабство.
    Кучум, їх славний проводир в помічники негоду взявши,
    Привів народ свій праведний суд чинити.
    І навіки заснули вояки, не скуштувавши насолоди бою.
    Лиш отаман добрався до ріки і, може б, подолав Іртиш,
    Та панцир мідний - царевий щедрий дар,
    Що в січах часто виручав, знесилив у поєдинку з хвилями.
    ***
    Буря ревла. І грім гримів.
    І вітер мовби голосив по-людськи:
    «Пильнуйте ненаситних нових єрмаків,
    Бо ж для Москви все вільне має стать підневільним!»


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  18. Іван Потьомкін - [ 2022.08.05 18:52 ]
    З голосу Езопа
    Украв хлопчак у школі до писання щось.
    «Розумний! Гарно робиш, синку!»- на те мати.
    Удруге плащ приніс, мовляв, що хтось забув.
    І знову мати похвалила сина.
    А вже як юнаком зробився,
    То чого тільки не носив в господу!..
    Та все ж вдалось спіймати злодіяку.
    І ось уже ведуть на смерть його.
    А мати обіч. Захлинається од крику,
    До сина підбіга, сльозами росить щоки...
    А він, буцімто сказати щось схотів,
    Нагнувсь до матірного вуха.
    Та замість слів - узяв і відкусив його.
    «Негіднику!- вола од болю мати.-
    Так ти отак за мою ласку і любов?
    Мало того з тебе, за що карають,
    Так ти ще й матір на старості калічиш?!»
    «Якби ти за крадіжку не хвалила, а карала,
    Героєм, а не злодієм мене б тепер назвали».

    P.S.
    Як в правді не ростить дитину змалку,
    Для стількох лих вона віднайде шпарку.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2022.08.05 12:54 ]
    Доктор Етернітас
    Мій хвостатий друг
    Колись був будинком
    З вікнами-арками:
    Готичним прихистком привидів,
    Колись височів
    Серед міста камінних спогадів,
    Нині – співак березневих арій,
    Нині – поет муркотання,
    Мисливець ночей орхідей,
    Знавець гризунів-пискунів.

    Колись мій вусатий друг –
    Мій співбесідник єдиний,
    Співавтор ноктюрнів-елегій
    Був камінним домом-фортецею
    З химерами сліпими
    На стінах холодних алюзій,
    Глипав темними вікнами
    У сутінки середньовіччя,
    Виглядав доктора-алхіміка
    Єретика сивочолого,
    Чекав його з прогулянок
    З чорним псом-пуделем
    І ховав у пивниці-безодні
    Старе вино оксамитове
    У діжці-барилі дубовій.

    Мій пухнастий друг –
    Свідок звитяжних вігілій
    На дахах міста ілюзій,
    Шанувальник приблуди Місяця
    Знає чужу самотність,
    Відає запахи осені,
    Коли ніч нескінченною пусткою,
    А попереду
    Вічність.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  20. Ігор Герасименко - [ 2022.08.04 14:29 ]
    Ранкова рапсодія
    1
    похмурий ранок
    та не темно не холодно
    льонок семисвічно
    і світить і гріє

    2
    рухаюся зі швидкістю
    середньою між людини
    швидкістю і рослини
    не поспішаючи не зупиняючись

    3
    яблуком на асфальті відчуваю себе
    коли не знаю що буде далі
    чи візьмуть у добрі руки
    чи розчавлять бездушними шинами
    або ж боляче зафутболять у трави ласкаві

    4
    напроти мене симпатичні молодички
    стрекотять схожі на двох сорок
    чи може на одну поділену
    на червоно-чорну і біло-блакитну

    5
    майже посередині дороги чорний пакет
    помітно що абсолютно порожній
    проте машини остерігаються об’їжджають
    а цікаво коли б лежав білий прозорий
    якби ті автівки рухалися

    щедрий ранок

    25 07 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  21. Іван Потьомкін - [ 2022.08.04 13:47 ]
    Колискова для дружини

    Ти вже помолилась за онука й синів,
    щоб Господь благословив і оберіг їх,
    був прихильним і послав їм мир.
    Ти вже простила всіх, хто тебе скривдив і посягав на твоє добро.
    Як тих, хто ще живий, так і тих, хто кається на тому світі.
    Ти попросила в Господа Бога прощення за гріхи, які не скоїла,
    та щоб не насилав Він ані страждань, ані хвороб.
    А тепер я попрошу Бога, щоб скліпились твої повіки,
    щоб громаддя планів на завтра не заступило
    радості стрічі вві сні-
    з усією родиною й друзями сонячної днини
    десь на узбережжі моря чи в лісі
    біля багаття з ельзаським вином і шашликами,
    чи на сяйній лижні в Тіролі...
    Сподіваюсь, що молитву мою почує Господь Бог,
    і,як щось зайвe, відсторонить снотворне.



    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  22. Юрко Бужанин - [ 2022.08.03 17:00 ]
    Думки з підвалин
    У слухавці
    голос
    далекий
    ніби запис
    АУДІО
    Ми не знайомі
    майже
    місток між нами
    канатний
    ФОТО
    Прірва
    тарзанки нема
    лячно дати крок
    екстрим-
    ВІДЕО
    Приємне обличчя
    з підвалин
    думки
    піднімає
    ПОРНО


    Між нами пристойна відстань
    ПРИКРО
    Думки проковтнуло Місто
    ВЕЛИКЕ
    Між хмарочосів флюїди
    СМОГОМ
    Дощем у решітку зійдуть
    у СПОГАД


    2009.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  23. Ігор Герасименко - [ 2022.07.25 16:05 ]
    Тролейбусний триптих
    1
    гарна молода
    мама і її донька
    дуже схожі
    як Яблуня і Яблунька

    2
    віяння війни
    хмари по небу
    не пливуть не летять
    марширують

    3
    у тролейбусі
    почуваю себе
    козенятком у будяках
    і колючих і квітучих

    22. 07. 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  24. Іван Потьомкін - [ 2022.07.25 11:26 ]
    З голосу Езопа
    Віслюк із лошаком везли вантаж до міста,
    Але так повелося, що висловухий аж згинавсь,
    Його ж напарник гарцював хизуючись.
    «Звільни мене хоч на дещицю од ваги цієї!-
    Блага віслюк.- Докона вона мене сьогодні».
    «Ти ж створений на те, щоб спину гнути!»-
    Проіржав лошак і цвьохнув того з усієї сили.
    Віслюк згинався нижче й нижче...
    Раптом заточивсь і впав на всі чотири.
    «Оце так на!Такий покірний був трудяга»,-
    Господар над небіжчиком схилився.
    «І безвідмовний !»- додав лошак із гіркотою.
    «Ну, що ж: тепер тобі судилося везти за двох».
    Знехотя лошак підставив свою ледачу спину.

    P.S.
    Як часто вдача непокірна
    Стає нам тягарем подвійним.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  25. Шон Маклех - [ 2022.07.25 10:05 ]
    Веретено Лахесіс
    Вітрильно
    І спрагло.
    Пишу листи за межі Всесвіту,
    За межі часопростору –
    Туди, де Ніщо.
    А ви пам’ятаєте пісню
    Сліпого рапсода про Неприкаянного,
    Про знавця дерев’яних коней,
    Про вівчаря й окуліста,
    Пам’ятаєте?
    А я ж так само пливу
    Морем вечора, серед Міста –
    Архіпелагу будинків –
    Кам’яних островів самотності,
    Серед тьми вгадую шлях по зорях
    У день вина та коней, виднокраю та бджіл
    І шаную Епону – я, невгамовний.
    Серце наповнене важкістю світу сього,
    Кінь цокотить срібними підковами зір,
    Дорога курить пилюкою вічності,
    Дорога туди – шляхом титана Ітаки –
    Онука Автоліка. Того, що з веслом на плечі.
    Я йшов навмання
    З торбою повною безнадії,
    Годував з руки крука
    На ймення Ніхто.
    А тепер листи пишу – клинописом,
    Гельською. За межі Всесвіту.



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (4)


  26. Тетяна Левицька - [ 2022.07.24 13:09 ]
    Даремно похмелила
    Радісна дружина зранку
    чоловіка похмелила.
    — Ти назвав мене, Іванку
    Королевою, мій милий!

    — Це ж потрібно, от заразо,
    Так набратись з кумом вчора,
    Щоб не вимовити фразу —
    Відчепись, стара корова!

    22.07.2022р.


    Рейтинги: Народний -- (5.9) | "Майстерень" -- (5.97)
    Коментарі: (8)


  27. Іван Потьомкін - [ 2022.07.20 22:49 ]
    Ексодус


    І сталося, як заповідав Всевишній.
    Опівночі прокинувсь фараон од крику й зойків,
    Що здійнялись в його палаці.
    А насправді – таке було по всім Єгипті.
    Господь до інших кар додав ще й цю –
    Нищив перворідних. Байдуже - людина чи худоба.
    І невблаганний фараон скоривсь нарешті.
    «Устаньте й вийдіть спосеред мого народу,-
    Сказав Мойсеєві та Агарону.-
    Та не забудьте поблагословить мене!»
    А підданці його , плачучи, квапили сусідів:
    «Виходьте та якомога швидше,
    Бо через вас усі ми помремо отут...
    Беріть і золото, і срібло – лиш зникайте!»
    «Зачекайте! Дайте хоч на дорогу хліб спекти!»
    «Ні, просимо слізно: беріть таким, як є!»
    І в пелену юдейки брали тісто, що не підійшло.
    Згодиться хоч на коржі прісні.
    І ось нарешті, здається, все готове до відходу.
    Трублять верблюди, ревуть воли,
    мекають кози, охрипле чути «кукуріку»,
    невиспана, аж захлинається плачем малеча...
    А все щось заважає рушить.
    »Стривай,- Агарон до брата.- А якже з клятвою?
    Ми ж маємо винести з собою кості Йосефа...»
    «І де ж вони?»
    «Може, Серах, донька Асіра, знає?
    Одна ж вона лишилася із того покоління».
    І немічна, похилена мало не до землі,
    А все ж навдивовижу при пам’яті бабуся:
    «На дно ріки труну Йосефову опустили.
    Одні казали, аби благословились води Нілу.
    Я ж гадаю на правду схоже інше:
    «Як хочеш, щоб юдеї ніколи не покинули наш край,-
    Так радили придворні фараону,-
    Сховай надійно Йосефову могилу».
    Пішов Мойсей до Нілу і голосом громовим прокричав:
    «Йосефе! Настав час, коли Господь звільняє твій народ.
    Без тебе не зможемо вирушить з Єгипту!»
    І тої ж миті вода заклекотіла, і на поверхні загойдалася труна.
    ...Сорок літ Ковчег Завіту і Йосефова труна подорожували поруч.
    «Негоже,- дехто дорікав Мойсею,- щоб були вони разом».
    «Той, хто в труні,- відповідав Божий проводир,-
    Сповняв усе, що в тому Заповіті».

    P.S.
    На які тільки курйози Історія спроможна…
    Аби вклонитися Йосефовій могилі,
    Мусять юдеї просити дозволу в арабів
    І простувати в Шхем тільки з охоронцями,
    Щоб власники чужої слави- палестинці
    За звичаєм гостинним, не кидали в прочан каміння.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  28. Іван Потьомкін - [ 2022.07.17 13:28 ]
    Першоапостольні

    ...Як поєднали їх в один святковий день?
    Не були ж друзями вони.
    Ба! Найчастіше – сперечались.
    Хоча б і тоді, як Павло загостював
    В Петра на два тижні в Єрусалимі.
    Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
    Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
    Всевишнього обранців прийдешнім царством,
    не поривав із заповіданим Мойсеєві:
    обрізали хлопчиків на восьмий день,
    так і тепер годилось це робити неофітам,
    щоб зберегти в’язь із Творцем світу.
    А Павло був найздібнійшим з-поміж учнів
    рабана Гамліеля, одного з наймудріших
    на той час мудреців, котрому шану
    віддавав навіть чванливий Рим.
    Учитель і батьки гадали, що Шауль,
    (названий так іменем першого царя Ізраїлю,
    а потому переймований на латину в Савла),
    сам згодом поповнить когорту мудреців.
    Може б так і сталось, якби у ненависті
    до перших християн по дорозі в Дамаск,
    як оповідає сам апостол, не пролунало із Небес:
    «Савле, Савле! Що ж ти женеш Мене?»
    «Хто Ти, Господи?»- спитав Савл, упавши на коліна.
    «Я Ісус Назорей, якого ти гониш!»
    Відтоді Савл в когорту християн влився,
    порвавши з усотаною змалечку вірою батьків.
    «Коли ж каже «Новий Заповіт,-
    наголошує він у «Посланні до євреїв»,-
    то тим назвав перший старшим.
    А що порохнявіє й старіє, то близьке до зотління».
    Не приживсь Павло у своїм краї.
    До варварів подавсь і тішивсь успіхом.
    Фактично він оформив християнство як віру.
    Коли ж йому вдалося зробити своїм учнем
    Не когось там, а самого проконсула Павла,
    його ім’ям нарік себе новоявлений апостол…
    …А, може, поєднав першоапостолів гріх перед Ісусом?
    Петра за те, що тричі відмовивсь од Учителя.
    Павла - за розгул фанатизму?..
    …Та все ж, напевне, поєднала їх смерть.
    Хоча й вона була в кожного різна:
    Павла як римського громадянина
    не мали права вішать і голову мечем скосили.
    А Петра, як і Вчителя, нa хресті розп’яли.
    Щоправда,вдовольнили його прохання –
    головою вниз, аби не бути поруч з Ісусом,
    а тільки біля Його підніжжя.

    P.S.
    ...Не просто уявить Петра за плугом,
    Бо за життя лише на рибі знався,
    Як і Павла - погоничем волів,
    Адже освоїв мистецтво шить намети.
    Але це, певно ж, все на тому світі.



    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  29. Артур Сіренко - [ 2022.07.14 00:20 ]
    Porta lunae
    Не перед брамою шукайте мандрівця,
    А там, на тій дорозі - на шляху,
    Що пилом вкрився,
    Що тугою плететься без кінця
    За небокрай, що розколовся навпіл,
    Де вказівник – меча уламок,
    Де ми вогонь несемо в темінь злу,
    Де спраглими вустами ми мед пили,
    Де в світлі зір мисливця Оріона
    Осиновий кілок ми забивали в серце
    Чужинця-вурдалака-упиря,
    Де дзигар міряв час
    Ночей і днів людини і коня
    Прочанина меча і вершника віршів,
    Де ми шукали сон
    Під гіллям дубу й терену,
    Де нас зустрів серпанок
    Над домом жайвора,
    Де на замшілих надгробках марень,
    І вишень стиглих сік, і квіти звіробою,
    І долі кам’яний огром
    І подих річки – Бористену,
    Що пливе в країну Гестії, євшану, полину.
    Я тут самотній –
    На шляху світанку,
    На дорозі снів, що йде на Схід,
    І де зіниці жовтих черепів
    На битому шляху містерій
    На Схід зорять, на Схід
    Лише на Схід…



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  30. Іван Потьомкін - [ 2022.07.13 21:30 ]
    ***


    Своїх у мене правнуків поки що нема,
    Отож, за правнуків узяв двох голопузих голуб’ят,
    Що батьки їхні на балконі примостили.
    По черзі раз за разом вони по злітають,
    Аби їстивне щось добуть для діток.
    А я не просто споглядаю і радію,
    А й сам крихітки хліба підкидаю непомітно
    Та ще чекаю миті, коли самотужки правнуки
    Випорхнуть у цей поки що незнаний їм світ.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  31. Іван Потьомкін - [ 2022.07.12 12:38 ]
    ***
    Коли простують до синагоги красуні-ефіопки,
    Вбрані у широкополі білосніжні сукні,
    Із пірамідними намітками на голові...
    Точнісінсько, як сама цариця Савська...
    Так і здається: якби на Храмовій горі
    Цар Соломон тоді їх стрів, спочатку
    Підморгнув би двом чорнобровкам
    І тільки потім пішов навстріч цариці...
    ...Ніяковіючи перед красою, «Шалом!» кажу їм.



    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  32. Ірина Вовк - [ 2022.07.10 12:14 ]
    Опальна жінка з дитиною... (акровірш)
    О-пальна жінка з дитиною любить вашого сина, мамо!
    К-олосочки пригнулись доземно приглушені градом.
    С-овина темно́та самотньо пугукає в шиби…
    А-а-а… Злоті Устонька в снах поринають у гори
    Н-а райдужних хмаринках, де я́нголи ладять у згоді
    І виводять на гусельках бабцину ще колискову.

    Д-о порога нам лячно – русалки вінці походили.
    М-олоду – не обвіяну зерням – покрили в намітку.
    И-рій тужно курличе на стріхи ключем журавлиним.
    Т-аті бранку ведуть у ясир, у турецьку неволю…
    Р-аю втрачений… Ирію, де твої луки пригожі?
    І ласкава рідня, що вимолює божу премилість…
    В-ідлітають ключі… А чи чуєте, мамо, співають! Гой-й…
    Н-евольничі співи, ви озвіться про долі жіночі
    І все сповна про любощі… втечі… і все про опалу…






    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  33. України Сокор - [ 2022.07.07 23:20 ]
    Вишиванка Роду
    Сорочку мама вишивала
    Червоні й чорні стіжки,
    Мудро гладдю вкарбувала
    Сучасні й пройдені роки.

    Червона стрічка — сила Сонця,
    Жагуча пристрасть і любов.
    Чорна стрічка — смуток серця,
    І від покоління мудрий зов.

    Спадок Нації струмилась
    На вишиванці й в серцях,
    Сучасне з пращурівським злилось
    Символами й в кольорах.

    Вишиванка — Гордість, Мрія,
    Символ Роду й Оберіг,
    Радість, Воля і Надія,
    Щоб нас ніхто не переміг.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Іван Потьомкін - [ 2022.07.06 13:29 ]
    ***
    Я сина вчив мовчати біля моря.
    Не говорив йому: “Дивись,
    Он Кара-Даг напруживсь аж до тріщин,
    Щоб море до плюскоту найтоншого вловить”.
    Не говорив:
    “Дивись, як зависа над морем Кара-Даг.
    Мовби збирається забрати клаптик суші,
    Колись так необачно даний морю”.
    Не говорив:
    “Заздрить Кара-Даг однолітку своєму:
    Гасать наввипередки з вітром,
    Сміятись з чайками
    І кораблі, наче дітей, чукикать...
    А що йому?
    Пильнувати пустотливе море,
    Аби в скажених своїх грищах
    Воно не вистрибнуло в безвість?..
    Коли й од кого одержав той наказ?
    Як легко все ж
    Із вартового перерости в невільника...”
    Я сина вчив мовчати біля моря.
    Спраглими губами
    Перехилявсь до моря Кара-Даг.








    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  35. Шон Маклех - [ 2022.07.06 01:57 ]
    Всесвіт-яблуко
    А знаєш, Всесвіт нагадує яблуко,
    Що висіло на гілці дерева-порожнечі,
    І полетіло-зірвалось:
    Летить досі з минулого в майбутнє,
    А я слухаю тупіт копит
    Коли пишу кострубаті верлібри
    Та фіалкові елегії про кімерійців-блукальців,
    Що як зорі – ні дому, ні прихистку:
    Лише стигле яблуко, яке летить-падає.
    Яке колись було квіткою – вогню.
    Псалом. А знаєш, я співав колись
    У церковному хорі
    Храму дітей вдови
    Біля якого мальва цвіте. І пахне м’ятою.
    Пил годинників, завірюха клепсидр
    У місті над річкою – над Бористеном,
    Де височіє дерево – старе, як світ ящірок,
    Шрам на шрамі, але далі цвіте і росте –
    В Небо мовчання. А знаєш, давно вже
    Мурували будинок – білий, білий
    Як вишня весною, як одкровення,
    Будували на радість Сонцю,
    Місили глину у ночвах Ночі,
    Доки блискавка-спалах
    Не провістила грозу.



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (3)


  36. України Сокор - [ 2022.07.03 19:21 ]
    Воїнам присвячується.

    Воїни Слави, воїни Добра,
    Боронить Україну настала пора.
    Вам шлях віщають зорі світів,
    Пам’ять предків і Героїв Синів.

    Ваша відвага січових стрільців,
    Звитяжна хоробрість славних козаків.
    Звільняйте Україну, громіть ворогів -
    Орків потворних з древніх віків.

    Воїни Слави, воїни Добра,
    Величність і могутність вам з Роду дана.
    Переможно крокуйте, співайте пісні
    Відлуння кроків звучать по Землі.

    Ви сильні духом і з вами весь світ,
    Єдність народів для ворога гніт.
    Гуртом поборемо Московську чуму
    Вона мирно жити не дала нікому.

    Були ми віками в полоні “братів”,
    Волю плекали ціною життів.
    Нам Бог надсилає зіркову хвилину,
    Що б ми зберегли Русь-Україну.
    Червень 2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Іван Потьомкін - [ 2022.07.03 12:34 ]
    Шершень і павук



    Ще як не став ненависним Саулові,
    Давид під пальмою трудився
    Над котримсь зі своїх псалмів.
    Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
    Мовби зі сну прокинувсь,
    Бачить: шершень доїдає павука...
    «Яка ж несправедливість, Боже,-
    Одвернувсь юнак од наруги тої,-
    Трудівника он поїдає дармоїд...
    А Тобі начебто байдуже...»
    І долина до псалмоспівця з високості:
    «Як, невігласе, насміливсь ти судить
    Про Мої створіння? Стривай – невдовзі
    Ще пошкодуєш за недовіру».
    І справді: зненавидів Саул
    Співця свойого й зятя:
    Найбільше мав той поводження в народі.
    Стало ім’я Давида шановане повсюди .
    Тож цар наміривсь порішить його.
    Зробив би справно задум, якби не діти –
    Йонатан і Мелхола, та ще й дружина.
    Змушений був поневірятись юнак на чужині,
    Навіть удаючи із себе божевільного.
    В пустелі Зіф знайшов урешті-решт притулок -
    Печеру, заткану зусібіч павутинням.
    Савул з людьми теж опинивсь в пустелі
    В пошуках ненависника свого.
    Дізнавсь про те Давид . Поночі сам увійшов
    До царевого намету. А там , мов дерево розлоге,
    Хропів Савуловий воєначальник Авенір.
    Проліз поміж ногами велетня Давид,
    Узяв царевий спис і дзбан з водою.
    Тільки наміривсь вийти, як доти
    Зігнуті в колінах колоди-ноги богатиря
    Випростались тай опустились на юначі плечі.
    «Боже праведний, не дай загинуть!»-
    Прошепотів Давид. І тої ж миті
    Велетень знову зігнув ноги в колінах.
    Уже на волі опинившись, почув Давид,
    Як з посвистом шершень з намету вилетів.
    Прошепотів псалмоспівець у безгомінні:
    «Прекрасні, Боже, всі Твої створіння!
    Не мені, рабу Твоєму, про них судить.
    Я ж бо сам – останнє і найменше з них!»


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  38. Артур Сіренко - [ 2022.07.01 23:42 ]
    Всесвіт без снігу
    Всесвіт без снігу
    Завбільшки з троянду
    Розповідає необачному перехожому
    Про сни мандрівного голуба
    У ритмі ковальського стуку
    Сьогодні.
    Татусь Христофор –
    Італієць. Він чув про зоряну флейту
    Дерев’яного хлопчика.
    Тому і поплив. Шукаючи шовк.
    А знайшов три іржавих цвяхи,
    Що прагнули дерева-плоті
    Легкого як крик
    Дивачки зозулі.
    Над прірвою
    Серед мокрої папороті
    Ховаєш три шрами на спогадах
    У лісі чаклунки сови
    Мислиш: «Ми тут!»
    А там голоси – куди не дійти,
    Не доплисти і не долетіти,
    Де пророцтва подерті на клапті.
    Білі іспанські сорочки
    Як мушлі
    Ховають бронзову шкіру
    Він Сонця ледачого.
    Тікають (чому?)
    Ці люди останнього берега,
    Люди води, кипарисів і ластівок
    За видноколи солоні
    Шукаючи Всесвіт без снігу.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  39. Шон Маклех - [ 2022.06.29 23:47 ]
    Ріка імен
    Вічність – там, за дверима,
    За порогом, що встелений шовком
    Осені.
    На заплавах ріки імен
    Плавають черепахи:
    На панцирах знаки:
    Письмена народу забутого:
    Читай.
    Відчиняю двері Вічності
    (Бо стукала, бо ж писано:
    «Стукайте і відчинять»)
    І запитую: «Хто ми?
    Де ми? Навіщо?»
    А Вічність дивиться на мене очима сірими
    Наче вона колись, а не тут.
    А на кожному чумному хресті
    Знак риби –
    А ти думав, що ти чорнокнижник
    Мандруючи тими дорогами –
    Від хреста до хреста
    Напитуючи рибалок –
    Де вони плели свої сіті?
    Віршую норвезькою –
    Підбираю метафору до слова
    «Приходь»,
    Бо сам прийшов до човна
    Якого трощили хвилі,
    З якого майструють двері
    У світ весняного саду,
    Де під кущем квітучим трояндовим
    Закопано ключ золотий
    Від брами камінної
    Яку сторожив гідальго
    Сан Педро.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  40. Іван Потьомкін - [ 2022.06.26 12:38 ]
    З голосу Езопа
    Коза й віслюк в однім хліві жили.
    Та друзями натомість не були.
    Коза щоразу потерпала,
    Що корму їй дають чомусь замало,
    А віслюкові неквапливому (бозна за віщо?)
    Щодня несли корму вдвічі більше.
    Коза і так, і сяк метикувала
    І врешті-решт сусідові сказала:
    «Оскільки змушують тебе тяжко робити,
    Хоч день якийсь ти мусиш одпочити».
    Та, знаючи, що голова у віслюка – макітра,
    Дає йому пораду хитру:
    «Удай, що знепритомнів ти,
    І в яму цю негайно упади!»
    Як радила коза, віслюк так і зробив,
    Та мало не на смерть розбивсь.
    «Загоїть рани спроможні лиш з кози легені»,-
    Порадив ветеринарний геній.
    Віслюк господарю зазвичай був вартніш,
    Тож і пішла коза під ніж.

    Р.S.
    Надмірна хитрість вряди-годи
    Веде до непоправної біди.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (3)


  41. Артур Сіренко - [ 2022.06.25 10:41 ]
    Персидська троянда
    Пишна персидська троянда
    Яку оспівав життєлюб Хайям
    Шипом зозулястим (ні, кинджалом)
    На пучках чуттєвих лишає слід
    Глибокий, як прірва між зорями
    На схід від годинника,
    Що вказує вістрям стрілок-ножів
    Межу
    Між буттям і вітрилом:
    Синім – кольору мандрів:
    (Зникай чи пощезни – за видноколом)
    Їх наповнює музика міста:
    Поліса, де збудували «Арго».
    Тесей недолугий з мармуру білого
    Майструє колиску, а не саркофаг
    Для немовляти епох – Поліфема:
    Щойно з’явився на світ матінки Лідії,
    Щойно на берег він зиркнув
    Оком чорним єдиним
    На скелі пеласгів-рибалок,
    Що Істину-рибу
    Ловлять між хвилями мрій,
    Де мойри живуть коло дерева Ночі –
    Це дворище, насправді,
    Це зовсім не Коринф,
    Це Аркадія вогнищ
    Прощання.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  42. Артур Сіренко - [ 2022.06.23 11:38 ]
    Птах кольору пилу
    Тому, хто стояв біля брами
    Люди приносили подаяння:
    Кидали до дірявого капелюха
    (В якому могла б розміститись Галактика)
    Замість блискучих драхм
    Слова,
    Які він збирав у торбу,
    Але не поніс на торжище:
    Виміняв їх на нічного метелика
    У Турові – місті князів, зубрів та лебедів.
    Тому, хто стояв біля брами
    Сказали, що це дерев’яне збіговисько
    Храмів, веж, палат та халуп,
    Цей прихисток древлян та дреговичів –
    То насправді Теби Золотобрамні –
    Кадмея Драконяча – місто намиста Гармонії,
    Де шукають орбіти планет астрологи
    І ніхто не знає, що відбулося,
    Але всі знають, що буде:
    На вістрі меча і на полі жита.
    Той, хто стояв біля брами
    Відчував, як ми всі летимо,
    Як пророцтва переплавляють на золото,
    Як лишається сірий попіл
    На дні скринь, де ховали надії
    Чи то не пускали їх волю –
    Ці останні нещастя – дарунки Пандори
    В обійми вітру-чужинця
    Люди, які блукали дорогами.
    Стає так самотньо
    Віснику, що стояв біля брами,
    Коли рушає він шляхом лилика
    Затискаючи в жмені
    Синій кавалок Неба
    І мріючи про журавля в руках –
    Птаха кольору пилу.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  43. Іван Потьомкін - [ 2022.06.22 13:41 ]
    П’ятизначний номер

    Не пригадаю вже, де це було.
    Здається, в Амстердамі.
    В трамваї, простовіч мене,
    Сидів і спав, схрестивши на грудях руки,
    Дідусь. Майже мій одноліток.
    Я б не згадав його сьогодні,
    Якби про сон тільки йшлося.
    Нічого дивного в тому нема:
    У транспорті сплять і літні, й молодь.
    А пригадався той дідусь…
    П’ятизначним номером
    Неподалік зап’ястя.
    Жаром обпекло мене, як уявив
    Розпечене залізо, під яким шкварчала
    Дитяча ніжна шкіра, всотуючи в себе
    Довічну фашистську стигму.
    «А на його місці міг же буть і я!»-
    Подумалось. Хвалити Бога, обійшлось
    Голодом та глумлінням «фріців »...
    І все ж той п’ятизначний номер
    Обпіка мене й сьогодні,
    В’яже в один ланцюг
    Тих, хто пройшов концтабори,
    І тих, кого туди не встигли запроторити.
    В один ланцюг, парадоксально названий –
    «Діти війни».
    Начебто не мати, а війна нас породила.






    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  44. Іван Потьомкін - [ 2022.06.21 19:49 ]
    ***
    Ні, не з історії я знаю
    Донедавна найстрашнішу з воєн.
    Самому довелося бачить,
    Як вели колони наших бранців,
    Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
    Як начебто в качину зграю,
    Регочучи фашисти цілились
    В парашутистів на Букринськім плацдармі...
    Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
    Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
    Тоді вважав я за німецьку мову...
    Відки ж було мені малому знати,
    Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
    Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
    Чимало осколків повиймала з плином часу,
    Але один так і лишився назавжди побіля серця...
    ...Вершники у касках і на конях,
    Що зроду-віку не бачили в нашім селі,
    У вакуацію нас виганяли з хат.
    Наче вівці, брели ми курним шляхом,
    Не знаючи, куди й навіщо.
    Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
    На руках у матері - ще менший од мене брат.
    Я клуночок несу з харчами.
    Од утоми й спеки от-от впаду.
    Раптом спинивсь мотоцикліст
    І жестом наказав сідать в коляску.
    Недовго, щоправда, там ми спочивали.
    Благодійника спинили криком.
    І знову опинились ми в колоні...
    ...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
    Та й досі ношу побіля серця один:
    Печальні очі мотоцикліста того,
    Цукерку, що він дав тоді мені ...

    P.S.
    У найстрашнішім сні не міг уявить, що фашистська гидь причаїлась там, звідки неслось удаване братерство. Нескоро загоїться ця рана.







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  45. Шон Маклех - [ 2022.06.19 13:03 ]
    Танці кентаврів
    Слова-кентаври
    Танцюють навколо вогнища,
    Сови дивляться вниз
    З верховіть наших снів
    Вниз – на книгу розкриту ріки,
    Що тече в незбагненне
    З пагорбів досвіду.
    У Римі коштовних ілюзій
    Новітній Сенека
    Збирає у глеки години –
    Грона достиглі Часу.
    Винороб. Уп’ємось отим трунком
    Колись. Ночі зоряних флейт
    На березі моря акацій,
    Що відцвіли ще тоді,
    Коли ми були юні –
    Ми – учні Орфея, рибалки містерій.
    У дзеркалі бронзових тіней
    Приблуда печаль
    У приймах у Кроноса
    Для хустки вишукує прядиво звісток.
    Щовечора віолончелі – фіалок
    Музику грають правдиву –
    Про що?
    У домі людей і котів
    Давно оселивсь божевільний,
    Кентавра пальто (чи попона)
    Вся в дірах від пострілів.
    Думки наче руки
    Шукають навпомацки
    Віру.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  46. Іван Потьомкін - [ 2022.06.18 22:46 ]
    ***


    Задовго до того, як стати інвалідом,
    Я по містах шукав не музеї чи руїни башт,
    А звичайнісіньких людей.
    У тиші парку любив послухать
    Колискову для невсипущого онука.
    На пляжі стежив, як замки виростають із піску...
    Любив оцю незапрограмовану ідилію.
    Казав собі: «І тут все, як у нас».
    І от ця одинакість була для мене
    Втіха набагато більша, ніж галереї чи руїни башт.
    І ось тепер, коли я став невиїздним з Єрусалима,
    Коли всі дні, окрім шабата, однакові мені,
    Бо не ганяюсь назирці за скороминущим,
    А вдовольняюсь тим, що доокола,
    Якщо й шкодую, то не за Римом чи Парижем,
    А за Грищенцями, що на Канівщині…
    ...І скорботним болем відгукується серце.




    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  47. Артур Сіренко - [ 2022.06.18 12:08 ]
    Пейзаж намальований димом
    Пейзаж намальований димом:
    Ще жива поезія проростає зелом:
    Можна гру починати – гру серед квітів:
    Бо літо.
    Пейзаж придуманий жайвором:
    Тільки степ – голий як бубон шамана:
    Музика, з якої виліплюють образи
    Птахи, що розучились літати,
    Риби, які розучились плавати,
    Хмари, що розучились бути подушками
    Сну.
    Коли ти лежиш на траві
    І слухаєш, як вистукує дні
    На дереві карбів (з якого збудують хижу)
    Замість дятла зеленого чорний лелека
    (А я кликав зозулю
    Щоб летів її крик
    Слідом
    За мною…)
    Штовхаю човна, що тесаний завтра
    З дубу, що виріс з жолудя
    В якому був схований світ,
    Я – недоречний
    Штовхаю човна
    У хвилі ріки
    Яку нарекли Еріданом
    Сивобороді нащадки Сократа –
    Елліни мрій.
    Штовхаю човна,
    Що попливе у майбутнє
    Серед пейзажу,
    Що намальований димом.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  48. Іван Потьомкін - [ 2022.06.17 16:33 ]
    Несхибний почерк "ревнителів свободи" в Україні


    -Петруха что ты там нашел?
    -Спроси у лейтенанта, говорит: бухгалтер.
    -Деревещина…Наверное бюстгалтер.
    -А ты чего несешь? Похоже на трико.
    -Содрал с пацанки. Сопротивлялась целка.
    Да мне, ты знаешь, конечно, не впервой.
    -А я тринадцатый в ряду, где взвод «жарит» вдову…
    ***
    …Гребуть усе, що трапиться під руку.
    Не гребують нічим, бо все підвладне кулям,
    Що розлітаються, мов мухи, по оселях:
    І падають діди з руками, за спину скрученими,
    І немовлята на той світ із цицькою матусі йдуть…
    ***
    …Хортами драпають «визволителі» в ліси,
    І вже не в голові їм Свято Перемоги,
    Коли не тільки наші вдатні вояки, а й баби з вилами
    Женуть недолугу зграю у пітьму ненаситної Расєї.







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  49. Іван Потьомкін - [ 2022.06.14 16:38 ]
    ***

    Не кожен спроможен так пройнятись задумом Господнім,
    Щоб хіті всупереч відсторонить її.
    Навіть Мойсей, котрий єдиний розмовляв зі Всевившнім,
    Безсилий був зрозуміть Його задум і вдарив «у скелю своїм жезлом двічі».
    І був Господній присуд: «За те, що ви не ввірували в Мене,
    щоб явилась святість Моя на очах Ізраїлевих синів,
    ви не введе цієї громади до Краю, що дав Я їм» (Книга Числа, 20:12).
    То що ж казати про потвору кагебістську, котра гатить із бункеру свойого ,
    Щоб стерти з лиця землі мою любу Україну,
    Невдовзі розпростерти пазурі на цілий Божий світ?
    А що як задум Всевишнього зводиться до того,
    Аби до нитки розорить Росію і дать поневоленим
    Століттями народам звільнитися нарешті з-під її гніту,
    А шосту частину суші звузить до природніх розмірів
    І називать не Росія, а така собі задрипана Московія?
    Може, за це страждає безневинна Україна?!.
    Та поки задум Господній вершиться, катюга гатить із гармат чоловічими тілами,
    Нищить зведене руками поколінь, приріка світ на голодну смерть...
    Почуй , Всемогутній Боже, голос тих, хто довіря Тобі!







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  50. Артур Сіренко - [ 2022.06.08 16:56 ]
    Оксамитове літо: вечір
    Тягар літнього вечора,
    Сутінок тога для патриція-лилика –
    Це мовчання оксамитових
    Лускокрильців: тільки відтінки сірого
    І потойбічні ноти,
    Які ніколи не опанує скрипка
    Зеленого музики світанку.
    Сонце вдягнене у волосяницю
    Ховається у прихисток Будди:
    Лишає нам на згадку дерево,
    Що загортається ковдрою ароматів –
    Для них – жителів темряви.
    (Де ти, Ендіміоне?)
    У колисці заграви
    Спить Геката – володарка
    Чорних собак. Повелителька змій.
    У лісах молитов і трагедій
    Подарує мені ненаснилі
    Квіти жасмину – окрайці свідоцтва,
    Що літо прийшло лебедине
    На озеро тиші, на річку мовчання,
    І тої маленької істини
    Білі шматки палімпсесту про те,
    Що життя – це мідяк, гріш потертий
    Який колись кинув – нам – жебракам
    До капелюха солом’яного
    Прямісінько з Неба
    Бог.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   102