ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.02.16 00:13
Не так, як сусід подарунками
До свята дружину лишень, -
Вітаю тебе поцілунками,
Кохана моя, повсякдень!
Пробач, що плекати обновами
Тебе не навчуся чомусь, -
Що тільки з вітанням віршованим
Щоранку до тебе горнусь.

Ірина Вовк
2019.02.15 21:10
Якось дниною ясною
Стрінулась Зима з Весною.
Так уже з віків ведеться –
День цей «СТРІТЕННЯМ» зоветься…

Зима й каже: «Весно, люба!»
А сама – бліда й беззуба
Трусить снігом понад бором:

Володимир Півторак
2019.02.15 14:15
Пеститиму анапестом
Твої перста і перса,
Твої вуста і десь там
Пеститиму також.
Доки кипітиме джезва,
Слухатиму з Нью-Джерсі
Джаз. І співатиме Преслі
Тільки для нас обох.

Іван Потьомкін
2019.02.15 12:45
Ейн сомхім ал ганес На Бога покладайся, а розуму тримайся. Бог то Бог, та не будь і сам плох. Богу молись, а до берега гребись. Боже, поможи, а сам не лежи. Надія в Бозі, коли хліб у стозі. Ейн ані ела бедАат Бідний лише той, хто не має знань.

Олександр Сушко
2019.02.15 12:32
Дописав елегію таки,
Прочитай, мій братику, не бійся.
Космос чхнув, посипались зірки,
Захитався в піднебессі місяць.

Ласий люд до незвичайних тем,
А мені екзотики не треба.
Про любов писати - це святе,

Ігор Деркач
2019.02.15 10:13
Зима минає. Літо наступає.
Але нічого кращого немає
як на порядку денному – весна,
коли сигнали подає вона, –
зима минає.

Але коли – ніхто не доганяє.
Бо це не те, що буча затяжна.

Віктор Кучерук
2019.02.15 00:01
Мерехтлива віхола лютнева,
Попелом сріблястим уночі, –
Ластиться вагомо на деревах
І хоронить глибоко корчі.
Кружеляє, сиплеться і гусне
Втомлено на влежаних снігах,
Давній наст винищуючи з хрустом
І невидним роблячи весь шлях.

Сонце Місяць
2019.02.14 21:45
у вечір подібний на цей
без будь~ яких панацей
змальований трохи криво
та прискіпливим олівцем

мов деінде альтернатива
дощовий чи сум чи то дзен
градієнт карамельно~ сивий

Олександр Сушко
2019.02.14 21:06
Поете! Не сиди у хаті пнем!
Від компа геть! Існуднув як, ой леле!
Немає мавки - пишеться сумне,
А є красуня - радісне й веселе.

Ти з виду - кремез, ще не у літах,
Цікавити повинні пані пишні.
А в тебе - тьху! - в паперах борода,

Ярослав Чорногуз
2019.02.14 21:05
Не печаль брови ясної
Ти, красуне чарівна.
За холодною зимою
Сонцесяйна йде весна.
Не тривож сердечну рану,
Не роз`ятрюй самоти.
Ще веселка за туманом
Буде квіткою цвісти.

Ігор Деркач
2019.02.14 19:27
Коли любов'ю пахне і весна
свої права качає в повну силу,
ми віддаємось почуттю сповна
і де б тоді по світу не носило,
хміліємо, буває, без вина,
коли приходить щастя і весна.

І навіть лютий майже не лютує,

Вероніка Новікова
2019.02.14 17:06
Цей вірш я писала нікому, тож він нічий.
Складала, як дім чи казку, з простих речей.
Ховаючи світло сорому, страху тінь
У темінь північну з виру його очей.

У темені цій північній горять ліси,
Як губи горять, які цілували мідь.
Хай спогад про це бе

Микола Дудар
2019.02.14 16:21
Фітотерапія
поучні… роки
затікають вії
хліб хіба з муки?
і тіла не з крови
більше - не з води
все воно із Мови
й зникне теж туди…

Володимир Бойко
2019.02.14 15:29
Ласкава жінко, тепла і м'яка,
В тобі усе принадне і доладне,
Солодка в міру, в міру і гірка,
Така жадана, ніжна моя ладо.

Які терни судилось нам пройти,
Якого лиха щедро почерпнути,
Ти лиш одна могла б розповісти...

Вікторія Торон
2019.02.14 13:18
Служити справі*? Відмовляюсь.
Вона невдячна і пуста,
грімка, розхристано-безкрая
і непотрібна, як сльота.

Вертка, насмішкувато-звабна,
перемішає з мулом глиб
і ловить підступом за зябра

Іван Потьомкін
2019.02.14 13:17
Невже так близько щастя ходить?
Щастя – миттєвість, злива, спалах...
Це, мабуть, доля.
Чом же не дивишся долі у вічі?
Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
Так близько ці губи ще не злітались,
Не воркотіли так знадно-згубно,
Цілунко-лунко так ще не вер

Нінель Новікова
2019.02.14 12:13
Любове! Ти складна була.
Гіркі були твої розлуки.
Ти рай земний мені дала,
А також, всі пекельні муки!

У прірву розпачу вела,
Небесну втіху дарувала,
А скарб душевного тепла

Ігор Деркач
2019.02.14 10:09
У нас немає вищої мети
як об'єднати вільну – у єдину
і незалежну нашу Україну,
спокійну і достойну висоти.

Але даремно не дається воля.
Її ми захищаємо в боях,
і разом обираємо той шлях,

Адель Станіславська
2019.02.14 09:33
Я сповнююсь любові, повертаюсь
у свій минулий ще дитинний світ,
де так всеціло, тривко огортає
тепло, що з серця мироточить слід.
Де все таке наповнене і світле...
Де ніч і день - однакові дари,
а все єство, мов пуп'янка розквітла,
де серця жар -

Олександр Сушко
2019.02.14 09:16
Закусила вудила поезія й риссю пішла,
Замітає хвостищем Пегас перелякані зорі.
Крутить пальцем читач нетерплячий побіля чола,
Я ж усоте його переконую зріти у корінь.

Тягне сестронька втомлена ноута знов на диван,
Задоволено крекче, вчуваються о

Віктор Кучерук
2019.02.14 06:49
Ні стежини, ні дороги –
Тільки чийсь недавній слід, –
І обмоклі дуже ноги,
Уповільнюють мій хід.
Бо сніги такі глибокі
І грузькі, немов багно,
Що штовхати на всі боки
Їх доводиться стегном.

Ігор Деркач
2019.02.13 19:17
Ліричні поети – прості і цабе
за істину б'ються до крові,
а їхні герої шукають себе
у кожному щирому слові.

Хотів би усіх похвалити за те,
які вони файні, хороші
і де-не-де мудрі, цікаві, проте

Олена Балера
2019.02.13 15:37
В безумній круговерті, крізь вічний гул і гамір,
Де балачок багато і час іще дитина,
Спонтанно і химерно мандрується світами
І кожен Гуллівером себе вбачає чинно.

Тоді як Дон Кіхоти на млин вчиняють замах,
Філософи уламки збирають по крихтинах.
Ко

Володимир Бойко
2019.02.13 13:55
На подвір'ї у Свирида
Чергова забава,
Скучкувалися сусіди
І зліва і справа.
Дехто навіть не питає,
Що за пиятика.
Головне, що наливають –
Щедро і без ліку.

Микола Дудар
2019.02.13 12:40
Ти у мами один
З висоти до підніжжя
Як у вогника дим
Наче автор у вірша
Як планету-земля
Віршить небо навколо:
До-ре-мі… до-ре-ля
Як не оране поле...

Віктор Кучерук
2019.02.13 12:23
Чомусь не віриться відразу,
Що до цієї висоти
Я біг, ішов і перся плазом,
Повз вкляклі жалібно хрести.
Мені між них – безмовно й тісно,
І так зростає в серці злість,
Що навіть текст святковий пісні
Бере в полон суворий зміст.

Дмитро Куренівець
2019.02.13 11:01
У творчості його - де та пора,
Коли він не тримав в кишені дулю?
Сьогодні він оспівує Петра,
А вчора ще - так само славив Юлю.

Тризуб і ленінізм ... переплелись
Оба в його рядках, прославлені оба.
Написане гортаючи колись,

Галина Михайлик
2019.02.13 10:30
Глаголить раціо коротке : «Ні».
Емоціо волає вперте: «Хочу!»
Моє дитя, у внутрішній мені,
поплач, поскигли, не поспи півночі.

Придумай інші фабули казкам,
новим героям виверти сюжетні.
Сценарії для трагедійних драм

Адель Станіславська
2019.02.13 10:23
Коли у перервах між часом зникає мова,
коли у перервах між снами нема життя,
терзає нестерпним болем німа судома,
й нема ані слуху, ні зору, ані чуття,
ані говоріння, ані ні на грам свободи -
політ межи прірви знебарвлених сподівань...
Лиш кришить

Олександр Сушко
2019.02.13 09:32
Васько Лобстер Вася ніяк не хотів продаватися. Його колеги по нещастю, привезені в Україну однією всесвітньо відомою риболовецькою компанією, одне за одним виловлювалися з акваріумів та йшли на столи столичним гурманам. А цього морського рака ніхто не

Тетяна Левицька
2019.02.13 09:21
Синьою каймою
розлилася річка.
Кульчики яскравим
сонцем на вербі.
Не кохай козаче,
не твоя Марічка,
в неї очі карі -
в мене голубі.

Юрій Сидорів
2019.02.13 09:18
Звичайно - що небо у сяйві зірок,
І кожній горіти призначено строк.
Не знає де впасти залітна комета,
А Місяць не каже - йому без лорнета
Ні сховок не видно, ні чорних дірок.

Лякає громами небесний пророк,
І стріли пускає криві з арбалета,

Гренуіль де Маре
2019.02.12 18:55
Не плач, моє серце. Та ну ж, перестань.
Це просто зима. Просто зимно -
Тобі і котові, скуйовдженим горобцям,
Старій абрикосі та диму,

Що геть просочив і двори, й небосхил,
Неначе й без нього не гірко…
Лиш вітру дарма: он, розхристаний і лихий,

Олександр Сушко
2019.02.12 18:15
О, як же ця зима набридла,
Постійна мряка - в серце ніж.
Хай плавить яро промінь світла
Ранкову паморозь в капіж.

Здається, день - і буде спека,
Сяйне веселка над дощем...
Та соловейко ще далеко,

Нінель Новікова
2019.02.12 15:38
Віддай свою душу гарячу,
Не жив я – блукав між чужих…
О, сон мій! Незвідане бачу
В жагучих обіймах твоїх!

У млості твоїй до нестями
Нечувана туга весни,
Що променем гріє ласкавим

Богдан Манюк
2019.02.12 12:00
Дійові особи Омелян Котик, лісник Жанна Котик, його дружина Орест Котик, їхній син Тетяна Котик, їхня дочка Юрко, старший син Тетяни Павлик, молодший син Ольга Смик, колишня сваха Омеляна і Жанни Котиків Зіновій Смик, син Ольги, батько Юрка і Павл
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Марк Поздняков
2019.02.15

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Ольга Кміт
2019.01.24

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Шон Маклех - [ 2019.02.10 23:46 ]
    Перехожий
    Я би відчинив сіру вулицю,
    Як відчиняють ковані двері
    Господині притрушені борошном –
    Білим, наче друїд на Белтайн:
    Відчинив би для перехожих
    Не зайд, не пророків і не жебраків,
    А саме для перехожих у капелюхах,
    Перехожих - бідних як я.
    Я перетворив би бруківку в дзеркало,
    Щоб у ньому сама журба себе бачила,
    Щоб сумні перехожі зрозуміли,
    Що кожен із них не самотній,
    А шкутильгає Містом Невчасним
    На пару з журбою – незримою мишою,
    Наче наше життя сірою.
    Я писав би на хмарах слова Істини,
    Щоб перехожі (сумні особливо)
    Інколи споглядали Небо
    І ворушили устами мовчки
    Слова оті подумки читаючи.
    Я би виглядав щоранку кріз шибу
    Шукаючи поглядом перехожого –
    Сумного, як стара казка про шибеника
    (Про три шиби й одну шибеницю),
    Аби якось його розрадити,
    Чи то намовити сірий плащ
    Снів зими сльотавої
    Не вдягати,
    Під чорний капелюх
    Ночей наших енотерових, горобиних
    Не ховатися.
    Я би розрадив його сонячними зайчиками
    До пори в скриню мою схованими,
    Якби в місті цьому
    Не було так порожньо….
    І жодного перехожого…
    Жодного…


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (6)


  2. Катерина Теліга - [ 2019.02.10 19:17 ]
    слово
    лютий німує повздовжньою білизною
    пасує сизу понурість із крони на скроні
    настільки підшкірну що сам собі ввижаєшся ноєм
    ще й грива повз гриву парами в прозорість
    відчалюють розгойдані коні

    кучері їхні нечесані гуснуть і полотніють
    наче забуті прочанами шляхи до храму
    переобтяжують фатальність високості
    тягучим настояним тишею оловом
    і не второпати що першим вродило
    із нетрів тягучого краму
    задимлене полотнище чи
    димами прокреслене на ньому слово


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (1)


  3. Віта Парфенович - [ 2019.02.07 17:21 ]
    ***
    ти будеш моєю землею? скажи?
    ти будеш моєю ріллею?

    я посію у тобі ніжність
    я посію у тебе любов
    я посію у тебе довіру і дружбу
    ти будеш?

    ми народимо наші плоди –
    гарні, розумні, сильні, красиві,
    милуватимемося ними і радітимемо

    вони стануть сильніші, аніж ми,
    вони матимуть крила,
    вони виявляться вільніші за нас,
    будуть кращими версіями нас

    але для цього тобі прагнути того, що і я,
    але для цього тобі - бути родючою нивою,
    бути справжнім, добрим, як ти умієш,
    твердим, як скеля, аби витримати зміни мого настрою,
    чуйним і проникливим,
    аби відчути, коли я потребуватиму тебе,
    твоєї підтримки і люблячого серця...

    тобі зі мною не буде, як у казках,
    але і не буде нудно,
    мені з тобою не буде, можливо, різноманітно,
    але розмаїття вноситиму я
    я прийматиму тебе, твій затишок і тил, мою опору і чоловіка,
    а ти будеш поруч, аби я була жінкою,
    коханою,
    емоційною,
    справжньою до кінця.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.37) | "Майстерень" 5.5 (5.28)
    Коментарі: (3)


  4. Артур Сіренко - [ 2019.02.04 14:29 ]
    Журба невідома
    Мені сумно так
    Йти дорогою жовтою
    Услід старому прочанину,
    Шукаючи серед пухнастого пилу
    Сліди його посоху ясеневого,
    Йти біля колючого поля:
    Такого ж безплідного,
    Як чорний метелик пустелі спогадів,
    І ти не дізнаєшся
    До чиїх голосів прислухатись
    Мушу, дійшовши до муру
    Без вікон, без сенсу, без дотиків рук,
    Що височить серед степу
    Збудований – ким – невідомо,
    На який не сідають ніколи
    Птахи туману,
    Що чистять пір’я свої
    Вечорами дощавих трагедій.
    Сандалі Едіпа
    Хтось забув у таверні
    І босим пішов –
    Туди, де серце міряють дюймами,
    А люди мовчать,
    Чекають дзвону пророцтво
    У хижках своїх зміїних.
    А Небо
    Все так само шукає
    Серед порожніх полів
    Давно позабуте селище,
    Де ніхто не живе:
    Навіть миша ртуті хвилин.
    Ніколи
    Не буду вкривати
    Чорнильною ковдрою ночі
    Останній ліхтар селища,
    Де колись шанували пророка.
    Танцюй, хвостатий художник забутого,
    Танцюй…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  5. Нінель Новікова - [ 2019.02.01 17:51 ]
    Олександр Блок Вона прийшла із морозу...(переклад з рос. мови)
    Вона прийшла із морозу,
    Розрум’янена,
    Заповнила кімнату
    Пахощами повітря та парфумів,
    Дзвінким голосом
    Та зовсім не шанобливими до заняття
    Теревенями.

    Вона негайно упустила на підлогу
    Товстий том художнього журналу,
    І відразу видалося,
    Що у моїй великій кімнаті
    Зовсім мало місця.

    Усе це було трохи прикро
    Та доволі безглуздо.
    Утім, вона зажадала,
    Щоби я читав їй уголос «Макбета».

    Ледве дійшовши до "пузирів землі",
    Про які я не можу говорити без хвилювання,
    Я помітив, що вона теж хвилюється
    І уважно дивиться у вікно.

    Виявилося, що великий пістрявий кіт
    Із зусиллям ліпиться по краю даху,
    Підстерігаючи голубів, що цілуються.

    Я розгнівався найбільше на те,
    Що цілувалися не ми, а голуби,
    І що минули часи Паоло та Франчески.

    Лютий 2019

    Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

    ***

    Она пришла с мороза,
    Раскрасневшаяся,
    Наполнила комнату
    Ароматом воздуха и духов,
    Звонким голосом
    И совсем неуважительной к занятиям
    Болтовнёй.

    Она немедленно уронила на пол
    Толстый том художественного журнала,
    И сейчас же стало казаться,
    Что в моей большой комнате
    Очень мало места.

    Всё это было немножко досадно
    И довольно нелепо.
    Впрочем, она захотела,
    Чтобы я читал ей вслух «Макбета».

    Едва дойдя до "пузырей земли",
    О которых я не могу говорить без волнения,
    Я заметил, что она тоже волнуется
    И внимательно смотрит в окно.

    Оказалось, что большой, пёстрый кот
    С трудом лепится по краю крыши,
    Подстерегая целующихся голубей.

    Я рассердился больше всего на то,
    Что целовались не мы, а голуби,
    И что прошли времена Паоло и Франчески.

    06.02.1908


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (8)


  6. Іван Потьомкін - [ 2019.01.31 11:11 ]
    Творець ліків і див ( з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Спитали якось раббі Баруха ,
    Чому це Бога названо спочатку творцем ліків
    І тільки потім – творцем див?
    «А це тому,- цадик на те,- що Господь не хоче,
    Аби славили Його як Бога чудес.
    Природа передує їм і зцілення природнє –
    Вартніше зцілень чудесами.
    Та істина все ж в тому, що все це - диво».
    Раббі поринув в роздуми про те,
    Як мудро розпорядивсь Господь:
    Щоб у людей завжди був вибір,
    Він сотворив цілющі трави.
    Як і каміння, і тварини, вони теж
    Пронизані Божими іскрами.
    Тому-то й призначені для хворих.
    Кожному свої. Кореневі душі, звичайно, відповідні.
    І виходить, що люди - лікарі, які зціляють ліки.




    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  7. Козак Дума - [ 2019.01.31 09:26 ]
    Казковий ранок
    Як зазвичай, прокинувся рано-вранці.
    Не встаючи з ліжка, подумки спустився на низ,
    зварив міцну каву і вилив її до чашки із білосніжної порцеляни;
    потім повільно перелив до кришталевого келиха,
    став біля стінки на голову і випив залпом,
    закусивши долькою лимона…
    Повернувшись на інший бік, тихенько заплющив очі
    і з дитячою посмішкою на вустах заснув знову.
    Ранок удався на славу!


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  8. Афанасія Гудко - [ 2019.01.30 23:57 ]
    Шарики
    Стихообразование
    (+16)

    Январь, холодно, сыро, зябко.
    А в доме тепло, уютно, пахнет гречкой и голубцами.
    Ёлка еще стоит, под ней Шампанского бутылка
    И кот в дождике ест украденную сосиску.
    Скучно, грустно, тоскливо.
    А почему бы и не взбодриться!?
    Полезла под кровать –
    Ба! Да это же вагинальные шарики!
    Повезло то как!
    Выключен свет.
    Спускаюсь на первый этаж.
    Шарики весело делают свое дело,
    Торжество души и тела.
    Забылась на секунду, -
    Разиня не заметила кота!
    Лечу.
    А тут как тут ёлка меня подхватила
    И уложила сверху на себя,
    Лицом на стеклянный красный шар.
    Больно, лежу, не могу пошевелиться,
    Жжет лицо, верхушка застряла в ноздре,
    Руки левой не вижу,
    Под животом хрустит тонкое стекло.
    Стало так тихо, будто все звуки пропали.
    Только кот наблюдая за всем этим,
    Лижет усердно яйца.


    А. Гудко, г. Киев, 30.01.2019




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  9. Нінель Новікова - [ 2019.01.30 17:29 ]
    Олександр Блок *** (переклад з рос. мови)
    Коли ви стоїте на моєму шляху,
    Така жвава, така вродлива,
    Але така змучена,
    Говорите лише про сумне,
    Думаєте про смерть,
    Нікого не любите
    І зневажаєте свою вроду –
    Так що? Чи зможу я скривдити вас?

    О, ні! Адже я не гвалтівник,
    Не ошуканець і не гордівник,
    Хоча багато чого знаю,
    Занадто багато думаю з дитинства
    І занадто заглиблений у себе.
    Адже я – творець,
    Людина, що називає все на ймення,
    Що відбирає пахощі у живої квітки.

    Скільки б ви не говорили про сумне,
    Скільки б не міркували про кінці та початки,
    Все таки, я наважуюся думати,
    Що вам лише п’ятнадцять років.
    І тому я хотів би,
    Щоби ви закохалися у просту людину,
    Котра любить землю та небо
    Більше, аніж римовані та неримовані
    Промови про землю та про небо.

    Справді, я радітиму за вас,
    Тому що – лише закоханий
    Має право на звання людини.

    Січень 2019

    Примітки: Оригінал вірша Олександра Блока

    ***

    Когда вы стоите на моём пути,
    Такая живая, такая красивая,
    Но такая измученная,
    Говорите всё о печальном,
    Думаете о смерти,
    Никого не любите
    И презираете свою красоту –
    Что же? Разве я обижу вас?

    О, нет! Ведь я не насильник,
    Не обманщик и не гордец,
    Хотя много знаю,
    Слишком много думаю с детства
    И слишком занят собой.
    Ведь я – сочинитель,
    Человек, называющий всё по имени,
    Отнимающий аромат у живого цветка.

    Сколько ни говорите о печальном,
    Сколько ни размышляйте о концах и началах,
    Всё же, я смею думать,
    Что вам только пятнадцать лет.
    И потому я хотел бы,
    Чтобы вы влюбились в простого человека,
    Который любит землю и небо
    Больше, чем рифмованные и нерифмованные
    Речи о земле и о небе.

    Право, я буду рад за вас,
    Так как – только влюблённый
    Имеет право на звание человека.

    06.02.1908




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  10. Галина Михайлик - [ 2019.01.21 21:05 ]
    Ієрархії
    В ієрархії його цінностей
    їй – порцелянове місце,
    почесна першість
    у визначеній регламентованості,
    дозовані літери, звуки, видива,
    пошанівок і дистанція.

    О так! Корона!
    Кришталева коштовність
    такту і гідності.
    Лаконічність і ввічливість,
    граматична досконалість
    і чисті міжряддя.

    Здібна учениця
    реверансних алгоритмів
    білих комірців, рукавичок, льорнетів…
    Органічна і природня
    у вікторіанській поставі
    і пуританській небагатослівності.

    Нарешті вдома –
    у міжлюдській самоті
    серед буденної і святкової круговерті,
    наодинці з мовчазним і мудрим,
    вірним і незрадливим
    другом...
    У своїй ієрархії цінностей.



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (4)


  11. Шон Маклех - [ 2019.01.19 09:56 ]
    Довершено: Місто Смутку
    Подорожуючи графствами Тірон (насправді Тір Еогайн) та Фермана (взагалі-то, Фер Манах, навіть ще правильніше Фер Маг Енах), я випадково потрапив у Місто Смутку. Раніше я думав, що таке місто існує тільки в потойбічному світі – в Сіді. Або в царстві Морфея, або в ментальному світі, чи в світі метафор, чи в давньокитайському царстві Я (ах, ця епоха Чжоу, яка вона була сентиментальна!). Виявилось, що таке місто існує в реальному світі і таки на нашій землі ірландській, хоч і по той бік кордону Республіки. Блукаючи вулицями цього міста, слухаючи як мої черевики лунко стукають бруківкою, я написав таке:

    Сонце однооким кульгавим апостолом
    Ховається за дахи пам’яті – такої ж іржавої,
    Як мечі воїнів Конхобара – бородатого короля Уладу,
    Що так довго лежали у торф’яному болоті
    Забутих снів їжакових й оленячих.
    У цьому місті всі двірники бородаті,
    А всі жінки у картатих хустках
    І таких же спідницях в клітинку,
    Що волочаться по землі тартановій, твідовій,
    Що колись якомусь гоноровому вождю належала,
    Який нині десь під землею глибоко
    Коло дольмену – такого ж важкого,
    Як моє серце прочанина (чутки, шепіт, цитати з газет):
    Тойших – чи хтось пам’ятає...
    Ці жінки пригадують як воно – посміхатись,
    А діти бавляться з дерев’яними крісами
    І малюють на стінах шамрок.
    У цьому місті журба замість фіранок
    На кожному вікні більмами,
    На кожному дому мурованому
    З каменів, як і ми неотесаних.
    Для тої журби човен легкий
    Майструю собі, витесую – вишкрябую
    З дуба кельтського мертвого
    (І де ж ті жолуді… І де свині ті,
    Що так ласувати ними жадали…)
    А в місті тому постріли
    Лунають у кожних спогадах,
    У кожній голові сивій
    У кожній луні минулого…

    Місто, зіткане з суму сірого,
    З журби одвічної.
    Ховаюсь за твоїми мурами
    Перед дорогою нескінченною…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  12. Катерина Теліга - [ 2019.01.17 21:15 ]
    паломництво
    паломництво
    дорога до серця твого
    пахне полинами і
    обвітреною стернею
    скошених трав

    куди не поглянь пшениці й ковила
    чіпляється лініями долі
    за мої загрубілі підошви
    аж відлуння іде кропив’яне

    солоні шляхи до серця твого
    з мідною гірчинкою колодязної води
    як Чумацький шлях невблаганні
    за дороговказ ківш сипучих зірок
    що прозорою тишею
    на скронях курганів пузатих ячать

    іду сліди гояться споришами
    і кишать дрібною мишвою
    що й повернути ніяк не вдається
    бо паломництво це
    силу священну має


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  13. дощ Листя дощ Листя - [ 2019.01.13 15:54 ]
    Стрелки на час
    Стрелки на час, ем мандаринки,
    Люди сменяют друг друга миллионом
    факторов.
    Учусь проходить равнодушно расставания
    и смену людей.
    Преследую их.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  14. Шон Маклех - [ 2019.01.10 04:32 ]
    Довершено: місто Леонардо
    Незримі коти
    Ловлять незримих мишей.
    Корабель з вітрилами,
    Що зіткані з променів
    Пливе
    До міста, яке збудував Леонардо*
    Сьогодні –
    Четвертого дня чуми**
    Року Божого 1519-го.
    А незримі коти
    Все ловлять незримих мишей,
    Які були б сірими,
    Якби існували насправді,
    А не в світі вигадок.
    Але на то нема ради:
    Незримі коти на службі,
    Інакші б ті кляті миші
    З’їли б рукопис –
    Манускрипт таємний
    На якому прозорими чорнилами
    (Точніше прозолами***)
    Давно доведена квадратура кола
    Тим диваком бородатим:
    Поетом струнких геометрій****,
    Тонких ліній трикутників,
    Гнучких парабол
    Експонент нескінченних.

    Примітки:
    * - він і справді в той день в своїй уяві збудував ідеальне місто, що ділилось на нижнє – порт, та верхнє, що стояло на горі. Планувати ідеальні міста тоді стало модно.
    ** - чума тоді була не в долині ріки Луари, а в Іспанії, в Кордові.
    *** - Лодовіко Моро вважав, що якщо вже чорнила прозорі, винайдені для тайнопису, то називати їх чорнилами не можна. Він навіть придумав неологізм – синонім виразу inchiostro trasparente – «прозорі чорнила» - слово inchirente. Я переклав це слово як «прозоло».
    **** - Папа Лев Х колись висловився так: «Leonardus est auctor geometria novam, quae mihi poetica libri…»


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  15. Віта Парфенович - [ 2019.01.04 12:31 ]
    настроєве
    тобою замкнута – ти мій закуток

    ти мій – простір і світ,
    той, хто лишає слід –
    у мені, на мені, зі мною...

    будеш прихистком і стіною,
    з-поміж сотень чужих жінок –
    упізнаєш мене наосліп:
    на запах, дотик... і постелиш постіль...

    ти мій друг, і коханець-бог!
    у мені, на мені і поряд
    Упіймала твій щирий погляд,
    і тримаючи руку міцно,

    Як гуляємо пішки містом –
    ти - мій – простір...


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.28)
    Коментарі: (9)


  16. Сонце Місяць - [ 2019.01.04 03:46 ]
    Vers libres & libérés
     
    не спішись моє серце
    не квапся
    між руїнами дня
    & ночі
    між безрадості й
    безпечалі
    недоречі
    подразнень
    чуттєвих
    за усім що було
    для чогось
    або
    всім що було
    начеб


    # --------------------

    коли ті сни одверті як могили
    та по весні
    чи знаєш ти звідкіль узяти сили
    чи знаєш ні

    коли в усім що полюбляв ти
    падуть огні
    чи знаєш як це жити що вмирати
    чи знаєш ні


    # --------------------

    атож за всім оцим
    мов упередження
    (непринципове)

    або така є
    проза життя
    поезій


    # --------------------

    із розсудом на сам
    у власні грати ігри й
    для себе винятково
    каламбури
    & вуайєрам без потреби
    (вам)
    не зрітиметься саме те
    хоча б
    у сподіванні все
    на инше чи инакше
    щоб та
    пригадувати
    инколи
    у настрій


    # --------------------

    крізь пекло безнадійно плоске
    самодостатніх надістот
    кочує горстка

    & макабрична ніч довкола
    ув, що не б’ються, моніторах
    сніжить пісок

    кочівники зникають через відстань
    під сяйва, що все ті ж, зірок
    без змісту


    # --------------------

    о 4й ранку з вікон на схід
    можна бачити трамвай
    прямуючий у тому ж
    на схід керунку зі
    всіма зупинками
    незмінно порожній
    (це примітно бо
    освітлюваний
    ізсередини)

    але навіщо він ―
    для мене загадка

    &
    розгадувати її
    не виникало
    бажання

    жодного
    разу


    #





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  17. Шон Маклех - [ 2019.01.03 06:33 ]
    Я, блукалець
    Черленою рискою Захід
    Малює художник Сонце,
    А в мої сірі очі (сірі як сутінки)
    Зазирає блукалець – волоцюга доріг
    Світу нашого металевого:
    Від срібла ріки ночей
    До брязкоту сталі – крок,
    Гасне світу свічадо
    І сутінкові звірі
    Йдуть стежиною Часу:
    Олень колючого сну,
    Заєць всього нетутешнього,
    Кабан всього потойбічного,
    Тур всього незворушного:
    Під дубом прокляття семи лісів
    Там.
    Повідай блукальцю,
    Чому я приречений хриплим гавканням
    Віщувати епоху вечора – Епоху Сутінок.
    І чому я став псом мисливським
    Свого повелителя-домінуса,
    Наче я в Римі, а не на острові –
    Торфяній Гібернії –
    Цього світу кельтів-варварів,
    Наче я теж пес Кулана – коваля неохайного.
    Скажи мені, блукальцю,
    Друїде семи лісів темних,
    Семи дерев старих безплідних,
    Скажи.
    Може, хоч ти знаєш: що і навіщо,
    Де і коли, і чи доречно.
    Може ти, а може й ніхто….


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  18. Любовь Весна - [ 2018.12.27 15:59 ]
    Відкритий лист Друзям!
    Ми свята свої друзі забули .... Згадуємо!
    Ялинку я не ставлю вже три роки, з тих пір як прозріла ... або як зараз кажуть таргани в голові завелися ...
    Це жертвоприношення - тобто = обрубування коренів Сім'ї і Рода!
    Святкувати таким чином з мертвим деревом і пити з гостями в танцях навколо вмираючої ялинки для мене блюзнірство ...
    Хоча, свята Рада! Якому?
    І він настав - наш Слов'янський з 21 на 22 грудня Зимовий Солнцеворот.
    Я ж Російська і символ 2019 рік пустці Орел!
    Уособлення сонячного божества - Світла!
    Мій Новий Рік - буде Навесні - 21 березня, в день рівнодення, коли прийде Пробудження всієї матінки природи!
    Я ж не китайка ... а китайський Новий рік настане в лютому ... все більше задаюся питанням - чому Росіяни люди, Слов'яни святкуючи Новий Рік, святкують не замислюючись .... його обов'язково зазначають о 12 годині ночі ????? цей же час Темних Сил .... так який це ... і чий свято?
    Магія і сатанізм ... це руйнування на всіх рівнях існування.
    Тому навіть викинула штучну ялинку.
    Взагалі настають великі зміни ....
    А ось снеговичков - чоловічків - ліплю для радості і щастя, і посмішки перехожих і на санках катаємося ... і сніжками кидаємося .... і пісні співаємо ....
    Моя свідомість змінилося - Не скажу, що я Мудра!
    Зараз саме чудове час для чарівництва .... вірю в казку Життя !!!
    Обіймаю тепле серце вас всіх мої Друзі !!!
    І щоб уникнути непорозумінь прошу мене не вітати, свиней не надсилати, бажань не бажати - Все в чому я потребую у мене Є !!!
    Дякую за розуміння!!!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Артур Сіренко - [ 2018.12.19 22:18 ]
    Чужа самотність
    Щемливо
    Проростають дерева непам’яті
    Крізь конюшиновий ґрунт.
    Дарма
    Аромат тогорічних квітів
    Медоборів медових
    Ти
    Наче джміль волохатий (зайда)
    Ковтав.
    Чужа самотність холодним снігом,
    Колючим повітрям
    У світ недосказанним «майже»
    Твій.
    Хотів падати в запашну траву спогадів
    І спати
    До Судного Дня
    Бородатого прокурора і адвоката
    (Одночасно, дочасно, невчасно - чесно),
    А навколо тільки
    Сніги чужої самотності
    І жодного кольору,
    Жодної барви:
    Біло і порожньо так,
    Що око не хоче бачити,
    Скрипка не хоче грати
    І про життя недовершене
    Хочеться мовити: «Майже».


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  20. Артур Сіренко - [ 2018.12.19 18:04 ]
    Колись
    Небо
    В якому підвішено зорі:
    Не тільки Сіріус –
    Собачу зірку відчаю,
    Інші – яскраві,
    Інші – кулясті,
    Існувало тільки над шибеницями –
    Тільки над цими крислатими
    Кипарисами сухого дерева.
    Ми згадували про існування Неба
    Тільки тоді – дня вітряного,
    Ми – повстанці:
    Люди сутінок,
    Що здіймаючи очі д’горі
    Бачили тільки зелену стелю:
    Стелю покрови лісу.
    А там – під шибеницями
    Ми сміялися кату в обличчя,
    Вітер нас кликав з собою –
    В Небо: таке синє й високе,
    Таке недоречне й прозоре
    Як паротяг, як потяг,
    Що димить хмарами,
    Поспішаючи в кострубате майбутнє,
    Що свистить, наче хоче сказати,
    Що все тимчасове:
    Все.
    Навіть оцей політ
    В повітрі,
    У висоту нескінченності


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  21. Василина Іванина - [ 2018.12.18 20:51 ]
    ковзаниця
    ожеледиця жебрає
    на роздоріжжі
    _хоч би одненьку жертву_
    тихо канючить
    ловлячи зустрічні погляди
    подайте не минайте
    падайте не кружляйте
    /обхідних шляхів не буває
    коли життєва негода/
    підступно скалиться
    пригрожуючи
    услід перехожим
    мовляв
    недалеко втечете від мене
    а
    лисини льоду на міських калюжах
    срібним полиском
    підморгують
    невдахам:
    ану ж,
    чи піднімешся
    самостійно,
    а чи
    розсиплешся вдрузки
    на ковзаниці лютій


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  22. Галина Михайлик - [ 2018.12.17 22:35 ]
    Мої варіації на тему
    сніжно
    ніжно
    біло

    біль
    минув
    давно -
    гадало_ся...

    _ся втрата
    віч_на_віч_на_
    ніч
    ні_ч...
    шшш
    тсс

    сни
    сні_г
    ххх...


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (8)


  23. Василина Іванина - [ 2018.12.17 20:48 ]
    Ще грудень...

    ..у мовчазнім чеканні стільки всього –
    терплячості, непевності,
    підозри,
    що ти нетрібна,
    мов ота ялиця,
    в якої стовбур скривило від бурі.
    ...який хосен із неї – ні краси,
    (та й кожен відвертається байдужо),
    ні дошки рівної котромусь майстру...
    Хіба вогонь їй радий трохи буде -
    запалим ватру, хай осяє темінь...
    ...у цих снігах бездонних і безмежних
    лише чугайстер прибреде на вогник.
    Скалові ж дрова пирскають завзято,
    стрибають іскри навсібіч безкарно,
    ще необачно в очі шугоне,
    тож бережися, відступись, чугайстре.
    Ялицеві дрова згорають швидко –
    отак стече сльозою дух живиці -
    і все...
    І все, о мій зимовий друже.
    Не вір ялиці.
    Мало в ній тепла...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (8)


  24. Катерина Теліга - [ 2018.12.12 17:50 ]
    обвуглена осінь
    ця осінь плакала не дощами –
    галузками страху й підступними кулями,
    як беззахисне кошеня тарабанила у вікно
    перебитою лапкою.
    вибухала кіптявою й димами лукавих снарядів.

    листя ніхто не палить –
    тепер поле бою на нім проросте.
    діти не пішли до школи,
    замість ранців носять гуманітарну допомогу.
    все пишуть листи до Святого Миколая,
    але бога війни побачили впритул.
    вони бояться
    за цю змарновану осінь.
    вірять, що до Нового року все скінчиться,
    тільки обвуглена осінь більше нікому не довіряє.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Володимир Кепич - [ 2018.12.11 22:22 ]
    Хайку 287
    Холод вітру дме
    Падають не лиш гілки
    Хворі дерева

    11 грудня 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  26. Нінель Новікова - [ 2018.12.11 21:24 ]
    Мокрий сніг
    Білі комашки
    Сумно летять до землі -
    Вік їх короткий...


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  27. Василь Кузан - [ 2018.12.01 01:00 ]
    Слимаки крапель стікають по склу осені
    ***
    Слимаки крапель стікають по склу осені
    І замерзають на півдорозі
    До себе.

    Велика парасоля червоного сонця
    Закриває пробудження
    Від ночі.

    Ранок дивується світові,
    Що досі спить
    Без ковдри.

    А його юнацькі бажання,
    Наче руків’я тієї парасолі,
    Триматимуть на собі день.

    29.11.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  28. Катерина Гуменюк - [ 2018.11.29 22:48 ]
    Кайдани
    Тужусь в кайданах облитими кров’ю.
    Зняти їх не можу, доленька не дає…
    Та нічого! Я пожду;
    Й кайдани залізнії посипляться, надіюсь…

    Надія – поняття абстрактне, чекати
    Можна цілю вічність, – скажеш ти мені.

    Але поки вона в мене є – я буду надіятись,
    Молитись тому дню, коли кайдани спадуть.

    Пам’ятаю, як сон чудесний снився вчора:
    Сад з зеленою травою, тільки от дерев немає,
    Крім одного, точніше однієї – вишні.

    Вишня гілля своє повпускала, висохла вона.
    Не пройшло й хвилини, щоб я здогадалась,
    Що та вишня – як моє життя, така ж нещасна.

    І все ж таки, я буду мати надію в серці,
    Що відчайдушні мої молитви почує Всевишній,
    І може тоді в моєму саду вишня теж зацвіте…

    А може й дня того не настане, але я повторюсь:
    До тих пір, поки в мене є надія – не всохну так просто.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Шон Маклех - [ 2018.11.24 03:02 ]
    Кавалок
    У лісі горбатої відьми Вічності
    Дозріла ліщина Часу.
    У кожну жменю горішок:
    Кожному – лише кавалок
    Часу чи то Часопростору.
    Він хробаком виповзає,
    Вилазить жуком-шестилапом,
    Визирає личинкою:
    Банальною і недоречною,
    Наче ослінчик
    Перед порогом Раю,
    Який чомусь Небуттям називають.
    Лисі відлюдники
    І патлаті анахорети
    Наче дон – отой, що гідальго,
    Отой, що на конику,
    Отой, що сто років самотності
    Долає в іржавих латах.
    Одягніть корону
    На голову Часу –
    Тупалу клишоногому,
    Якого ми вчили ходити,
    Крокувати
    І вусами-стрілками
    Тикати в сторону Шляху –
    Дао.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (3)


  30. Шон Маклех - [ 2018.11.18 03:08 ]
    Підійти до вікна
    Місто-квітник
    Плекає старий садівник
    Сивобородий з сумними очима:
    Синіми, наче шмати неба*,
    У білих шатах,
    Що не брудняться землею чорною**.
    На цій круглій клумбі,
    Що оточена мурами***
    Цвітуть тільки сірі троянди
    Камінні.
    І люди-тюльпани:
    Ніжні й тендітні,
    Наче вусики білих тарганів,
    Нагадують птахам-рокам
    Бруньки та пуп’янки
    Життя-плісняви.
    Квіти стинає Безмовна
    Незримими ножицями
    Жозефа доктора****,
    Парадигмою вічності.
    Кому подарує
    Оці букети-прогалини,
    Пісні жовтої глини?
    Навіщо ця жінка мовчання
    Блискучими лезами ранку,
    Чорними бритвами ночі,
    Іржавим ножем вечора,
    Мідним серпом дня
    Стинає, стинає, стинає
    Квіти
    Камінні й живі.
    Стинає,
    Обертає квітник в пустку.

    Примітка:
    * - про те що в нього очі синього кольору писав один ірландський книжник і містик XIV століття – Кервол О’Фаррелл, що був монахом і жив в абатстві Маністір Мор (ірл. - An Mhainistir Mhór).
    ** - не знаю чому. Кажуть, що такі білі шати бувають. Білі шати дуже пасують до його сивої бороди і синіх очей.
    *** - не всі подібні квітники оточені мурами, деякі водою, як в країні телят…
    **** - доктор Жозеф прославився як великий гуманіст в Галії – країні хвостатих птахів.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  31. Іван Потьомкін - [ 2018.11.16 10:35 ]
    З голосу Езопа
    Безтурботний був той візник.
    Хоч їхав по грузькій дорозі,
    Де було повнісінько баюр,
    А обіч ще й ковбані чатували.
    На небо все задумливо дививсь,
    Співати птаству допомагав він.
    Та раптом «трусь!» - і віз загруз.
    Візник неначебто проснувсь,
    Став батогом періщить коней.
    Та як не борсались вони,
    Не зрушив віз ані на йоту.
    Молитись чоловік почав
    І просить Геркулеса прийти на поміч.
    Долина з Небес громоподібний голос:
    «Ледарю, плечі під віз підстав!»
    Р.S.
    Небеса готові допомагати тільки тим,
    Хто сам собі узявсь допомогти.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  32. Іван Потьомкін - [ 2018.11.11 14:49 ]
    Оскерковий дім

    «На початку XX ст. над Гніздною стояв двоповерховий будинок пана Оскерка,
    навколо будинку чеськими садівниками було створено парк,
    горіховий сад, каштанові та липові алеї »,- сказано у Вікіпедії.
    А я пригадую ще й «SALVE»,
    себто «Здрастуй» на фронтоні.
    У цім будинку минало наше сирітське дитинство.
    «Де плачуть, там немає вже краси»,- сказав поет.
    Не до краси було і нам:
    після школи бігли хто куди -
    рвати лободу й кропиву, збирати хмиз,
    аби зварить обід.
    В Гніздній купались,
    як руки брались мозолями од свіріпи
    або ж терпли од торфу...
    ...Тільки раз навідавсь я в Заворичі.
    Постояв біля будинку Оскерка.
    Спогади перехопили подих...
    Краса лиш додавала смутку.
    Не наважуюсь ще раз побувати в тім раю.






    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (3)


  33. Любов Бенедишин - [ 2018.11.08 12:36 ]
    ***
    Звинувачувала час…
    Картала розлуку…
    Ненавиділа себе,
    а ще більше –
    Ту, що вполювала
    твоє серце.
    Мріяла хоч раз
    поглянути їй у вічі.

    А виявилось,
    я щодня зустрічала
    Жінку,
    яку ти обожнюєш
    усе життя.
    Ось і зараз
    вона дивиться на мене
    з глибини дзеркала
    ТАК,
    ніби знала
    про це
    завжди.

    Вдивляюсь
    у знайомі риси
    твоїми очима,
    наче вперше бачу…

    І прощаю її…


    08.11.2018


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  34. Василина Іванина - [ 2018.11.07 16:02 ]
    ***
    сльози туману
    в тенетах тернових
    на обочи осінь збирає...
    .......
    терпко на серці
    й платина тернова плечі не гріє...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (8)


  35. Артур Сіренко - [ 2018.11.07 02:35 ]
    Жовтий потяг Сонце
    Зі станції Падолист
    На жовтому потязі Сонце
    Ми їдемо в місто Квітень.
    З тихого перегону Грудень,
    Де навіть залізо забуло
    Співати пісню світла
    Гудіти пеан надії
    На дрезині променів ранку
    Поспішаєм на станцію Квітень,
    Де все так біло і легко,
    Де навіть старі сажотруси
    Димарів Судного Дня
    Вдягаються в біле,
    Наче вони капітани
    Вітрильників Сьогодення.
    Із міста сумного Осінь,
    Де будинки зроблені з листя –
    Зотлілого ще в часи Данте,
    Де замість бруківки горіхи
    Злущені білкою Годі,
    Де замість вікон краплини
    Дощу Темного Часу
    Ми їдемо в місто Квітень.
    Пошийте мені хламіду
    Чи краще шляхетну тогу,
    Чи просто плащ вітру,
    А може лише сорочку
    Довгу як наше чекання
    З білої парусини
    Зіткану з синього льону…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  36. Володимир Півторак - [ 2018.11.05 00:59 ]
    * * *
    Смійся, доки сміється,
    доки хочеться радісно мружитися
    і міцно притиснути до себе,
    аби вдихати повітря в унісон,
    щоби злитися у спільному запахові
    любові і щастя.

    Я знаю, як пахне любов -
    ледь чутний аромат лісових ягід,
    терпкість дубової кори
    із солодкою ноткою апельсина.
    Решту запахів не виокремити
    із цього шаленого букету.
    Хіба ваніль.
    Так. Ваніль.
    Боязко вплітається цей аромат,
    але зостається післясмаком на устах.

    Смійся, доки сміється.
    Хтозна, що буде за мить,
    і коли ви знову будете разом?
    За цей час ріки стечуть в океан,
    птахи долетять до вирію,
    а душі - до раю.
    Все зміниться...
    Залишиться хіба тільки
    післясмак ванілі.

    02.01.2016
    м. Каліш (Польща)


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  37. Артур Сіренко - [ 2018.10.27 00:11 ]
    Доволі
    Доволі листя,
    Забагато насипала ти, Осене.
    Повний міх,
    Ще й дороги всі засипано,
    Всі шляхи, всі стежки,
    Всі подвір’я,
    Всі левади і всі могили –
    Все засипано….
    І то жовтим, багряним –
    Кольорами минулого,
    Кольорами сторінок
    Книг зотлілих:
    В яких було все написано,
    Але не знайшлось нікого,
    Хто б міг зрозуміти
    Хоч літеру.
    Доволі вже листя:
    Щоб нас поховати,
    Щоб все заховати,
    Щоб все заперечити –
    Все – навіть Час…

    Доволі вже листя:
    Кожен листок - це сторінка
    Книги старого алхіміка –
    Містика і чорнокнижника.
    Забагато істин:
    Навіть для мене –
    Прочанина…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  38. Артур Сіренко - [ 2018.10.26 18:49 ]
    Брама
    Ми думала, що це місто
    І жили в ньому, кохана.
    А виявилось, що це лише брама
    Між двома пустелями,
    Між двома небуттями,
    Між двома купами піску вічності
    (Бархани вітру і жодної квітки).

    Ми думали, що це селище,
    Де живуть люди веселі,
    А це пустка,
    Де око не знає спочинку,
    Де жодного дерева,
    Де жодної краплі зелені –
    Тільки пустище випалене
    Злим пастухом Сонце
    (люди-вівці).

    Ми думали, що це ліс:
    Прихисток для німф та сатирів:
    Зелений ліс відлюдників,
    А виявилось, що це джунглі
    Зі своїми страшними законами,
    З квітами-людожерами,
    З галявинами-порталами
    У ніщо.

    Ми думали, що це Небо –
    Закон буття вічного,
    А це порожнеча:
    Ніщо нескінченне,
    В якому не летимо – падаємо
    У Всесвіт-прірву,
    У забуття вічне,
    У чорноту, з якої не повертаються,
    В якій зникають-розчинюються.

    Ми думали, що це колиска:
    Першопочаток сущого,
    Паросток Невідомого,
    Проростання Таємного,
    А це домовина
    З дерева сколочена:
    Зі старого каліки-ясена
    З листками-перами:
    Не зміг злетіти, став деревом:
    Йому скрипіти,
    А нам домовини витесувати –
    Якщо не собі,
    То старому годиннику,
    Що втомився час міряти:
    Море – воно не міряне, не осмислене:
    Всі пливли-починали,
    Ніхто не доплив
    Того берега.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  39. Василина Іванина - [ 2018.10.24 23:33 ]
    рекомендована доза
    вітер шпурляє крізь темінь
    незгаслі зорини
    голі дерева
    малюють у хмарах розпуку

    Місяць уповні минеться –
    копатиму корінь
    приворот-зілля
    чи стане для нас порятунком

    вшию в подолок шматочок
    гіркого любистку
    кажуть, помічне

    а ще приготую настою
    рекомендовану дозу
    краще було би й не знати

    гострим ножем посікти
    на дрібенькі осколки
    пригорщу кореню
    вкину на склянку окропу
    меду осіннього трішки
    й рвптову сльозину
    питимеш спрагло
    не опирайся спокусі
    пахощі прянощі
    терпко і солодко-гірко
    знаю мій любку
    - ніколи мене не покинеш
    спогад
    весною зросте
    кучерявим любистком


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  40. Артур Сіренко - [ 2018.10.24 20:56 ]
    Час каміння
    Вже час:
    Полудень наче вино
    Налитий у глек дороги.
    Квіти давно скам’яніли,
    А каміння цвітуть:
    Ніжно й тендітно:
    Може тому, що холодно,
    Може тому, що в людей
    Замість крові тече антифриз
    (Бо зима не бариться)
    У венах – синіх, наче далека ріка.

    Вже час:
    Замки будують з троянд,
    Мури в’язниць – з маргариток.
    Замість цирульника
    Бороди сиві
    Вкорочує німфа,
    Що раніше жила у діброві,
    Жолуді гризла
    І спала в дуплі –
    Нині в місті:
    Ножиці, гребінь і бритву
    Кладе до бюра,
    А намисто
    Ховає між книг-фоліантів
    Важких, як життя.
    Бургомістр їжачком
    З розбитої ратуші
    Віщує прочанам про мито.
    Каміння, каміння:
    Витесує голови лисі пророків
    Старий каменяр.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  41. Іван Потьомкін - [ 2018.10.21 14:24 ]
    Мудрець Шар Акба


    Мудрець Шар Акба відчув:
    Не сьогодні-завтра
    Має з’єднатись з батьками.
    Став переглядати записи пожертв.
    «Тільки сім тисяч динарів!..-
    Сплеснув в одчаї руками:
    Якже мало беру з собою
    В таку далеку путь...
    На зустріч не з ким-небудь,
    А з самим Господом Богом!..»
    Сяк-так підвівся й закричав:
    «Негайно ж половину статку
    Віддайте нужденним!»





    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  42. Шон Маклех - [ 2018.10.20 02:50 ]
    Слід лилика
    Лишаємо слід
    На килимі жовтого листя
    Ми – лилики тьми:
    Нескінченно темного Всесвіту:
    Слід порожнечі
    На візерунках осені:
    Там пройшли ми –
    Кажани –
    Діти блідого Місяця:
    Жовтуватого, наче сама Осінь:
    Пані з оксамитовим одягом
    (Роздягнись, Осене!)
    Нам літати
    У часи густих сутінок
    Нам розгортати
    Шкірясті крила-вітрила,
    Нам, дітям пітьми – лиликам –
    Побратимам Сіріуса –
    Синьої зірки минулого,
    Живим вітрильникам ріки Ерідан
    У сутінках знання потаємного
    На межі між «сьогодні» і «завтра»,
    В годину старого ліхтарника,
    Що запалював світильники ночі
    І забув, наразі, згасити:
    Лишаємо слід порожнечі
    Ми – лилики –
    Шкірясті
    лицарі
    Темних Віків.


    Примітки:
    А в нас в Ірландії лилики не відлітають у теплі краї і не сплять в часи зими – у нас в Ірландії зими дощаві і теплі, а лиликам на то байдуже…
    Вони справді мають шкірясті крила, які нагадують мені то вітрила – темні вітрила ірландських шхун, то сторінки книг – шкіряні сторінки ірландських книг-пергаментів…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  43. Шон Маклех - [ 2018.10.16 00:07 ]
    Друг німування
    Я вирізую собі друзів
    З мертвого дерева сподівань.
    Я вирізую собі дерев’яних друзів,
    Що нагадують шахові фігури,
    Фарбую їх лаком,
    Домальовую очі
    І ставлю на шахову дошку:
    Нехай крокують до моря:
    Чорно-білого, як усе суще,
    Легкого, наче сухий ясен,
    Прозорого, як малюнок
    Старого китайського художника Бо
    Того самого, що Лі.
    Я майструю собі друзів
    Друзів мовчання,
    Друзів глибочезної тиші,
    Якої не буває навіть в сухому колодязі,
    Що виритий двома пустельниками
    Закутими тягарем обітниці.
    Я ставлю цих дерев’яних друзів
    На шахову дошку дня і ночі,
    біля дерев’яних коней, королів і солдат,
    Я лишаюся серед тиші
    Глухих і важких каменів,
    Серед долини, де замовк навіть вітер,
    Серед хижі, де давно не палили вогонь,
    Де навіть книги німують.
    Я обираю мовчання…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  44. Артур Сіренко - [ 2018.10.13 02:24 ]
    Лічити горіхи
    Кількість дерев
    На вулиці Кленів
    Рівне числу днів,
    Які ховає грак
    На ймення Тіберій Гракх
    У шпарку – в щілину
    Потрісканих мурів
    Міста нашої совісті.

    Кількість ягід
    У гронах дикого винограду,
    Що звисає з гілок
    Сухого дерева осені патріарха
    Рівне числу зітхань
    Хворої дівчини Кліо
    З червоними від журби очима.
    Вона давно не бачила снів –
    Навіть тих – тролейбусних,
    Які бачать пасажири
    З чорними сумками,
    Що втомилися споглядати
    Обертання гумових коліс
    І воліють заплющити очі.

    Кількість зернят миґдалю,
    Які роздають замість квитків кондуктори
    Двоповерхових сердитих автобусів,
    Що їдуть прямісінько в рай
    Експресом –
    З відчиненими дверима і вікнами,
    Рівне числу крапель брому,
    Що міряє в свою чарку
    Банкір Апостроф
    Перш ніж дарувати автографи
    Безхатькам останнього дня.

    А ви кажете: «Квазімодо»,
    А ви зітхаєте: «Марк Аврелій»,
    А ви гортаєте сутри,
    Такі ж гіркі, як миґдаль
    Гішпанський,
    Що так смакує гідальго
    Та емоційним сеньйорам,
    Що споглядають кориду,
    І юнака-самогубця,
    Що так ґраційно уникнув
    Гострих рогів Мінотавра.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  45. Шон Маклех - [ 2018.10.10 00:37 ]
    Сутінковий будинок
    Домівка
    В якій завжди панують сутінки,
    Що гуснуть немов кисіль
    Зі стиглими ягодами журби.

    Домівка
    В якій зітхання
    Висить у повітрі зламаним годинником,
    Що показує тільки Темні Віки
    Завжди,
    А стіни фарбовані оксамитово.

    Домівка,
    Де шафи втомились ховати
    Фоліанти та манускрипти,
    Писані всі до одного
    Мовами саксів та норманів,
    Піктів і бритів
    І в кожному томі
    На пожовклих сторінках
    Писано про темне і потойбічне.

    Домівка,
    Де незриме око
    Пильнує за часом,
    А двері зачинені,
    І чути шепіт
    Постійно.
    Щовечора.

    Домівка,
    Де за вікнами чорно –
    Дивись – не дивись,
    Страждай – не страждай,
    Живи – не живи,
    Чи тільки грай – живого.

    Домівка,
    Де господар незримий
    Ходить як тінь за тобою,
    Схиляється над тобою сонним
    І блукає твоїми снами,
    Ховаючи рану мовчання.
    Одвіку.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  46. Шон Маклех - [ 2018.10.09 23:30 ]
    Кроки на линві
    Як жили ми тут?
    У місті, де жовтень шулікою
    Ловить червоних курчат клена:
    Його пальці безпазурні:
    Пальці-ланцети,
    Якими хірург-падолист
    Ріже буття черево –
    Шукає суть серед нутрощів
    (Середньовічний анатом,
    Авгур і гаруспік Риму).

    Як жили ми тут?
    У місті, яке замітає
    Двірник Марко Поло –
    Дивак астролябій,
    Монах золотих дукатів
    Венеції-жаби,
    Що плодить і плодить, і плодить
    Бородатих єретиків-дожів,
    Що ховають в калитці флорини,
    Затискають в руках засмальцьовані булли,
    А в думках каравела
    З вітрилом подертим,
    Що мусить плисти
    За перцем до зупи,
    А шовком до дyпи.

    Як жили ми тут?
    У місті, де флюгер на башті
    Замість хреста,
    Де годі шукати поетів
    І одне кошеня
    На півсотні цирульників
    І одне одкровення
    На дві турми монахів
    І півлегіона писак.

    Як жили ми тут?
    У місті, де човен дірявий
    На пристані замість таверни,
    А свічку запалюють тільки вночі,
    А замість бруківки таргани*
    Мостили тіла свої чорні
    Під ноги кравцям**,
    Що пошили спідниці
    Торговкам базарним.

    Як жили ми тут?
    У місті, де сон
    Зачиняють в коморі ***
    І міняють щоранку
    На хліб –
    Черствіший підошви.

    Як жили ми тут, Афродіто?

    Примітки:

    Це не просто кроки по линві, це кроки по линві, що натягнута між мавпою і надлюдиною.

    * - я бачив лише одне місто, де замість бруківки були таргани. Це було Місто Темних Віків.

    ** - кравці люблять чавити тарганів ногами. Може тому…

    *** - у деяких містах сни використовують замість грошей. Міняють сни переважно на овочі, сіль, пшоно та тютюн. Лише перукарі міняють свої сни на ножиці, якщо старі інструменти зламались.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  47. Галина Кучеренко - [ 2018.10.07 21:15 ]
    ***
    …Світ, як старий, поламаний годинник -
    Не чути цокання, зозуля теж мовчить,
    Не відміряє ні години, ні хвилини,
    Секундомір між цифр не дріботить …

    Всі зустрічі - в тягучій пантомімі,
    Всі образи - негідна маячня,
    В ефірний простір вибухають міни
    Та катма рішень, тільки галас і брехня….

    Іде війна останніх газогонів,
    Шал смерті вуглеводних галузей...
    Так паротяг на електричному пероні
    Неначе мул між реактивних швидкостей.

    Нова епоха сонячного струму
    Зламає укорінений уклад,
    Останній долар нафтогазового глуму
    Заб’є кілок в імперський маскарад…

    Зламавши циферблат,
    Годинник рушить знов….
    Із хаосу основ
    Новий почнеться лад….

    © 07/2018


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  48. Аліна Волошина - [ 2018.10.07 17:02 ]
    Осінній дощ
    Міріади краплин падають з неба -
    Холодна вода,
    Прапорор блакитно-жовтий прилип до труби -
    Намок,
    Все мокре: асфальт, дахи, трава -
    Осінній дощ.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Іван Потьомкін - [ 2018.10.07 16:41 ]
    З голосу Езопа
    Виносили небіжчика із хати.
    Місцевий ескулап теж завітав тут.
    Та замість висловити співчуття родині
    Почав оте, на чому знавсь один він:
    «Якби покійник не пиячив,
    Та по жінках не бігав,
    Та ставив клістир частіше...»
    «Чом ти йому про це не говорив,
    Як був він ще живий?..»
    І запізнілому пораднику заціпило,
    Бо знав, чому покійний ( і не тільки він)
    Так неохоче звертавсь по допомогу:
    Грошей не мав таких,
    Щоб ескулапа заохотить.

    Р.S.
    Не перевелись ще ескулапи,
    Для кого клятва Гіппократа -
    Те, що кладуть на лапу.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (1)


  50. Афанасія Гудко - [ 2018.10.06 22:40 ]
    Как упоительны утра в Киеве
    В рассветном зареве снова замирая,
    Стою я вылупив свои глаза,
    Конечно не поэтесса, не Ахматова я,
    Не описать мне этого:
    Как упоительны утра в Киеве,
    Как упоительна эта красота!
    Пускай всё миф, пускай дразнит взор мираж,
    Ну что тебе моя любовь и мои признанья!
    Всегда я буду вспоминать твой шальной взгляд
    И руки на моей талии.

    А. Гудко, г. Киев, 05.10.2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   94