ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2017.05.28 19:49
                            ***
Є ще безсмертя.
Та годі біситись
неубієнному полку
совків...
Є мотивація
у москалів, –
краще повіситись,

Олександр Сушко
2017.05.28 13:15
Поміж цицьок зітхає Одіссей,
Каліпсо п'ястуками гладить попу.
Додому хоче він понад усе,
Обняти зморшкувату Пенелопу.

Обридло доторкатися литок,
В гріху з чужою жити безборонно.
Не тішить зір розбурханий сосок,

Світлана Майя Залізняк
2017.05.28 11:39
Халабуди віршові -
Празникові та криві -
Бачу я і там, і тут,
А над ними - гам, салют...

2

Йду-минаю... німота...

Юрко Бужанин
2017.05.28 10:28
Надто куцого за зростом
Має Руля чоловіка.
Та не бідкається зовсім -
Головне, щоб не каліка.

"Камасутра" недолуго
Палить у кутку нервово...
Сексуальну же напругу

Світлана Майя Залізняк
2017.05.28 10:20
Душе, відкрий забороло.
Стрінеш когорти прояв.
Соло горіх розкололо.
Хто лиш не протистояв...

Рисі повчали: "Ти б ніжно...",
Йогурт лили відьмаки.
Сила твоя центробіжна -

Леся Сидорович
2017.05.28 09:52
Вросли корінням у рідне місто,
У землю щедру, вмиту з джерел.
Смакує добре повітря чисте,
Де Золочівка силу бере.

Золочів славний! Світлий твій шлях
Ангел завжди береже.
Ти у майбутнє неси у віках

Володимир Бойко
2017.05.28 07:52
Вони так само прокричать
Чи то осанну, чи огуду,
І накопають компромат,
І продадуть не гірш Іуди.

Вони, мов таті у пітьмі,
Брудну освоїли роботу,
То – велемовні, то – німі,

Андрій Грановський
2017.05.28 01:00
Опруч неї лиш райдуги б'ють,
І проміння олівчиком пише
Заповітні збагнення, що ждуть
Молодого коханого в тиші,
Там, де ніц жодних п'яних хмарин
Та нема громовидних висоток.
Є лиш я, котрий жодних омовок
Не спіткав із самого знайомства,

Ярослав Чорногуз
2017.05.27 23:30
Прохолода вечірня у літнім саду
Тихо пестячи, йде, наростає.
У шовкову траву упаду, упаду,
У блаженну розповінь розмаю.

Майже літо уже, та сумна ця пора
То ридає, то хмари насупить…
Світлий сум темну радість поволі стира

Ігор Шоха
2017.05.27 22:49
Усі на цьому світі одіссеї,
ну, себто – ми, одні чоловіки.
Не можемо лише без однієї,
а з усіма, буває, залюбки.

Але його чекає Пенелопа.
І мій герой подався із війни
по морю-океану автостопом

Ігор Шоха
2017.05.27 22:35
                         І
Я уявляю, як її любили
таку незаяложену, ясну.
А я її, – о горе! У могилу –
її єдину – на усіх одну.
Із неї Ліру вижали за бали
і не мене одного виживали...
Прозорою – не бачили її.

Олександр Сушко
2017.05.27 18:22
Пахтить, шумує у бідоні
Напій для справдішніх мужчин.
Тремтять у захваті долоні,
Коли згадають чарки дзвін.

Булькоче брага водограєм
Не згірш бурхливої ріки.
А "друзі" мліють за сараєм

Юрій Ерметов
2017.05.27 17:53
Скоро вже ніч, а ти мовчиш –
ти сниш, скажи мені, у ніч глядиш?
На порох підошв, на шорохи крокв –
а завтра прийде, а ніч мине...

Зашепочи мені гірко навзнак,
защекочи мене, сміливо...
так.

Сергій Гупало
2017.05.27 16:30
Не вдалося чимало. Ніхто і не плакав.
Не розквітло задумане, зсохло на корені.
Ми взаємно любились, і дні, як собаки,
Несвідомо за нами брели, упокорені.

На обгін полетіли вітри із майдану –
І застряли в історії. Ми – аж у вічності,
Забрели на

Шон Маклех
2017.05.27 12:58
Літо вином черленим
У келих днів моїх недоречних,
У чашу снів моїх нетутешніх
Наливає бородатий винар-батлер,
Пригощає мене
Та гостей снів моїх – світів синіх:
Кожному вусатому – по краплі,
Кожній кралі келішок

Іван Потьомкін
2017.05.27 12:09
Забудеться печаль і листи від когось там,
На зміну міражам надходить справам час,
Та стежка перша та під назвою «робота»
Впродовж всього життя зостанеться при нас.

Любов покине нас, друзі в путах клопотів,
Дітей розкида світ - їм до пуття якраз

Мирослав Артимович
2017.05.27 08:59
Буяє травень яблуневим цвітом,
не за горами довгождане літо.
Проте допоки ще весна довкола -
то хоч-не-хоч, але ходи до школи.

Приспів:

А ми такі, а ми такі затяті,

Василь Бур'ян
2017.05.27 08:38
Гартуюсь в натовпі людському,
У боротьбі.
Живу в далекому й близькому,
Живу в тобі.
Живу в піднесеному слові,
Без коректур.
Живу в чистилищі любові,
Не без тортур.

Світлана Майя Залізняк
2017.05.27 01:10
На сайті гастролює Поціновувач поезії. Не лише мені він писав коментарі. Всі в одному стилі.
Всі вони збереглися на його сторінці - і ще доступні. Хто за ним ховається?

Сторінка Камінчанської Олександри. Її вірш і коментарі:

поціновувач поезії (Л.П

Олександра Камінчанська
2017.05.27 00:52
не знаю, що тут діється...так званий пан поціновувач поезії, який комфортно розмістився і на інших сайтах відкрито займається дурницями...як такого позбутися?...поясніть...

Ігор Шоха
2017.05.26 17:49
Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.

Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,

Ігор Шоха
2017.05.26 15:10
Стоїть, у щось замислена, бабуся.
Її рука зависла біля уст.
Чужа усім. Признатися боюся,
що я не намотав собі на вуса,
які були літа моїх бабусь.

І цю уже ніхто не запитає,
кудою понесуть її літа

Петро Скоропис
2017.05.26 14:31
Допоки ти співала – осеніло.
Лучина пічку затопила.
Доки літала й цокотіла,
похолоділо.

Тепер з тебе глузує на емалі
плити і кіптява, чим далі
година твого виплоду квітнева.

Микола Соболь
2017.05.26 14:15
Вагітна жінко! – ти вінець творіння,
Кого обійме таїнством Господь.
Бо саме у тобі є те коріння –
З якого проростає мій народ.

Вагітна жінко! – йти тобі на муки,
Заради того, щоби ця земля
Завжди жила, коли на свої руки

Юрко Бужанин
2017.05.26 14:09
У болітці серед лісу
Якось Жабці стало тісно:
Всі набридли їй подружки,
Несмачними стали мушки.

Остогидло вже пірнати,
На льоту комах ковтати...
Захотілось їй цим літом

Любов Бенедишин
2017.05.26 12:12
Сад потемнів, розкошланий незграба:
Набрався ляку, цвіту не вберіг…
Наскочила гроза, сварлива баба,
З відра линула, гримнула на всіх.

Сипнула градом, вітру навперейми,
І блискавку метнула в далину…
Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби

Василь Бур'ян
2017.05.26 11:59
Життя триває. І триває смерть.
Не парадокс, а карма України.
Напівжива, зграбована ущерть,
До миру прагне крізь гібридні війни.
Минув Великдень і Христос Воскрес,
До інших дат торується дорога.
Не варт чекати манни із небес -
Не виживуть безбожники

Юрій Ерметов
2017.05.26 08:38
А іноді люди,
деякі
або просто якісь,
викликають
на самому дні
заплутані, змучені
або, навпаки,
вибухаючі

Олександр Сушко
2017.05.26 07:23
Брехня відкрила очі. Ожила.
Нуртує у думках, неначе піна,
Аби утілитися у слова,
Отрутою сочитись по краплині.

На перший погляд зовсім не гидка,
Ефектна, наче дівчина вродлива.
За нею правда тулиться гірка,

Ярослав Чорногуз
2017.05.25 23:35
Ще недавно зима - завірюха сяйна -
Кружеляла пухнасті сніжини.
А уже, наче мить, промайнула весна,
Пролетіла, як пух тополиний.

Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
Час черемсі печально зітхнути.
І кульбаба на луках - ну зовсім не та –

Ігор Шоха
2017.05.25 22:46
Не такі синоптики уперті
як ясна погода у імлі
і її неписані секрети.
Та не марно метео-поети
провіщають літо на землі.

***
Метеорологія – наука

Наталя Мазур
2017.05.25 22:28
Вже скільки ґуль набили на чолі,
Та кожен раз все чухаєм чуприну,
Бо ставши знову на старі граблі,
Однаково вишукуєм причину
У комусь іншому.
І знову шахраїв
Саджаємо на трон, а не за ґрати.
Колосів ліпимо до стертих мозолів,

Наталя Мазур
2017.05.25 22:22
Це місто знайоме здалося сьогодні чужим.
Був ранок похмурий і небо сіріло дощами,
І я почувалася, мов переможений джин,
Що замкнений в пляшці і світла не бачить роками.

Так тісно мені серед каменів древніх споруд,
Бо мури високі і сонця у вікнах не

Наталя Мазур
2017.05.25 22:21
І знов одвічна порожнеча й пустка,
У закутках душі гуляє протяг.
Ліси думок ламаються на друзки,
Летить життя вперед, неначе потяг.

А пасажири у звичайних справах:
То розмовляють, то смакують шинку.
Немилосердний час колосів чавить,

Іван Потьомкін
2017.05.25 19:39
Як гарно, коли дорослі діти
Не вдовольняються скайпом,
А йдуть без примусу до нас, батьків,
І лічать дні, коли в родиннім ґроні
За чаєм з коржиками та варенням
Почнеться бесіда про музику й книжки,
А далі –шахові баталії з онуком,
Де, крім самих

Володимир Маслов
2017.05.25 16:29
Скажи, навіщо цей парад,
коли триває маскарад,
в якому Іловайськ беруть в «котел»,
коли оскалена орда
все те, за що стояв Майдан,
на чорну землю спалену кладе?

З останніх сил реве мотор,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталя Ярема
2017.05.26

Назарій Нестерук
2017.05.22

Ольга Тригірська
2017.05.21

Лизаветушка Веріковська
2017.05.19

Яна Сичова
2017.05.16

Олександр Кюциб
2017.05.13

Андрій Канчі
2017.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Шон Маклех - [ 2017.05.27 12:08 ]
    Вино солодке літа
    Літо вином черленим
    У келих днів моїх недоречних,
    У чашу снів моїх нетутешніх
    Наливає бородатий винар-батлер,
    Пригощає мене
    Та гостей снів моїх – світів синіх:
    Кожному вусатому – по краплі,
    Кожній кралі келішок
    Трунку наче кров густого.
    Дні мої синьо-білі –
    Небом наповнені – вщерть по вінця,
    Цвітом кульбаби цятковані:
    Квітами золотих ранків:
    Ступаю серед них босоногим
    Диваком-апостолом
    Віри джмелів-вітроплавів
    Від одного острова солодкого
    До іншого нектарного й златопилкового.
    Буття моє сповнене квітковою радістю:
    Яглицевою та трохи суничною,
    Дні мої – кавалки істини:
    Одкровення наче вода прозорого,
    Наче Лютер невчасного,
    Наче Темний Патрік незаперечного,
    Наче граф-чарівник* приблудного,
    Наче Камінь Долі мовчазного**.

    Примітка:
    * - Мається на увазі Джеральд Фіцджеральд – ХІ граф Кілдер (1525 – 1585).
    ** - він і досі стоїть на горі Кнок на Теврах, хоча всі кажуть, що то не той камінь, а той камінь давно вкрали, тому він і мовчить, хоч колись і кричав часом так, що було чути по всій Ірландії...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  2. Олександра Камінчанська - [ 2017.05.27 00:05 ]
    ...
    ...не знаю, що тут діється...так званий пан поціновувач поезії, який комфортно розмістився і на інших сайтах відкрито займається дурницями...як такого позбутися?...поясніть...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (10)


  3. Юрій Ерметов - [ 2017.05.26 08:55 ]
    За мить
    А іноді люди,
    деякі
    або просто якісь,
    викликають
    на самому дні
    заплутані, змучені
    або, навпаки,
    вибухаючі
    й геть поглинаючі,
    жадаючі
    емоції, почуття
    чи пожадливі
    їх тамування,
    пильне стеження,
    переслідування
    або ж уперте змагання,
    у тінь відвертання
    й слідування,
    навперегін переплигування,
    довідування
    самопідмигування
    за власними хвилями
    й буревіями,
    що безперестанку
    шарудять і ховаються,
    у ніч обертаючись
    й спостерігаючи, на нас
    споглядаючи
    або ж чекаючи
    у наших темних кімнатах,
    у зáкутках, забутих або іще
    не розпізнаних
    нами...

    А я – у палаці
    великому.
    А я загубився,
    тому що це
    і є мій
    власний дім...
    А я – у собі,
    адже, звісно,
    забув про це –
    у сні або ж, навпаки,
    у щоденному
    танці своєму,
    на дні –
    так чи ні?

    А ти, випадкова знайома,
    мені розкажи,
    на мить розділи
    зі мною всі сумніви,
    привідкрийся або ж,
    навпаки,
    загадково і зверхньо
    мені усміхнись,
    в мою сторону
    сторожко й пильно
    ледь подивись –
    чи ти
    пригадала,
    як ти
    літала?
    Я ж бо
    знаю про це...
    Я ж бо також,
    здається,
    чекаю...

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (4)


  4. Юрій Ерметов - [ 2017.05.25 11:54 ]
    Я не забув.
    Найбільша радість – не забувати...
    Як сказала одна мені близька людина:
    "Це вже наше..."
    І так стосується кожного (й кожної),
    хто подарував краплину (хвилю або,
    навіть, частину) самого себе...
    Існує таке, що не вмирає!..
    Ми можем ображатись на якісь
    незначні подробиці, помилково
    сприймати ті або інші слова або
    вчинки... Але справжнє – "пере-
    травлює" все. Змінюються обста-
    вини, іноді – навіть мрії або хоча б
    думкú. Життя – як невпинне море,
    і завше сприймаєш за радість,
    що змінюєшся ти, змінюються інші,
    і лише незмінними залишаються
    справжні почуття, справжні друзі,
    справжні вчинки. Є речі, про які
    не шкодуєш. Ніколи. Навіть коли
    іноді змушений вдавати байдужість
    або зайнятість новими ідеями та
    обріями. Так вибудовуються сто-
    сунки – щоденним терпінням,
    щоденною працею і...
    незабутністю.

    12.09.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (6)


  5. Юрій Ерметов - [ 2017.05.24 07:50 ]
    Не прошу
    Ох, насмішила!..
    Але ж і підняла настрій!..
    Так допитливо спостерігати,
    як зиґзаґом вигинається
    думка...

    Думка, що втілює і бажання,
    і сподівання... і
    очікування...

    Думка, що віддзеркалилась
    від іншої думки – а, точніше,
    від її зовнішньої форми,
    тілобудови, скульптури та
    архітектури...

    А от саму думку вловити –
    о, на це спроможна
    лиш така ж незалежна
    від зовнішньості
    форма...

    Там, де панує буття – не життя,
    там, де панує сутність – неприступність,
    там, де стрічаються він і вона,
    зміст та форма, кількість та якість,
    означення і переосмислення, незалежність
    самоусвідомлення та приналежність
    передпризначення...

    Він та вона... Чудова пара... Вона...
    Хіба помріяти, ледь усміхнувшись
    та упіймавши таку ж посмішку
    знівідкіля...

    Я упевнений – там, де є він,
    буде й вона... Буде, як він
    стане кимось, стане собою,
    стане усупереч всім і їм же
    завдячуючи... Один посеред...
    Разом поміж... Гравець
    у невидимій команді, співак
    у незчутному хорі...

    Якби не вона – що ж, і одному,
    напевно, не так вже й погано...
    Але там, де одна, там вже і безліч,
    тому що пара одна, а можливих –
    безмежність...

    Тільки мене це безмежжя
    не радує, а точніше – радує око,
    а хотілося б – й душу...

    То де ж вона – тая одна,
    що неначе моя
    і неначе іще одна
    не моя у мені
    безіменна
    безмежність?

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (6)


  6. Вален Серц - [ 2017.05.24 04:43 ]
    Пробач...
    Як це неприємно, трішки,
    Коли жінка (або дівчина),
    Яку ти кохаєш й мариш
    Нею, обирає іншого...

    Щось схоже на Нотатник
    У Віндоус, у якому просто
    Можна набрати який-небудь
    Текст...

    І жодної музики або відео
    Не потрібно, аби висловити
    Те, що щепоче тобі тихо ніч,
    А я – їй...

    Так прощаєшся з мрією: вже
    Півроку із нею прощаєшся й
    Ніяк розпроститись не...
    Пробач!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Юрій Ерметов - [ 2017.05.23 14:58 ]
    "Житіє не моє..."
    Коли тебе зраджують, це біда...

    І ти стаєш таким фахівцем з антизрад, що йдеш
    неначе поміж нескінченних уламків зі скла або
    прекрасних малюнків – колючим дротом
    мальованих!..

    І зраджують всі. Так-так. Не жахайтесь!..
    Кожен із вас! Це світ такий весь – просто
    він виріс зі зрад і на зрадах стоїть...
    Та він і почався, напевно, із
    першою зрадою!

    Коли раптом земля розчахується під ногами,
    а ти літати не вмієш – ти ще літати не вмієш!..
    І ось ця, потайна, помираюча мить, коли
    ти ледь-ледь завмираєш в повітрі,
    здивовано й не розуміючи... Іще
    нічого не розуміючи...

    І потім тебе нескінченно ганьблять.
    І кажуть, що сам же ж і був у всьому винен.
    Приписують безліч тобі або хоча б
    вигадують – знад...
    Зрадники просто не вміють
    по-іншому!.. Або ж –
    хтиві...

    Це доля така... стається.
    Іти поміж зрад.

    Усі такі впевнені, усі
    благополучні.
    Усі усім задоволені та
    усьому радіють.

    Усіх це життя "надихає",
    неначе із чимось вітрило.

    Життя не про тебе.
    Таке...

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (4)


  8. Юрій Ерметов - [ 2017.05.22 18:42 ]
    Allow Me
    Щось мене зачепило...
    Хоч як воно є, не знати!..
    Та не встояти мені
    супроти небайдужості
    (твоєї) ніколи...
    А як воно є – сама
    розсуди...

    Ти вчиш мене конструктивності...
    Прикрашатись чарівно дрібницями...
    Надихатись у світлі від вітру
    (або ароматами квітів)...
    Цей шерхіт крадькома пасує
    тобі.

    Нездалась ця спроба
    мені, здається! Півночі
    я зважував усі думки,
    а від першого ж вірша
    (мені) спалахнув...
    Довірившись серцю –
    по-твоєму – чи
    собі?

    І я небайдужий. Це ґандж мій, який
    укотре вже ставить мене на коліна.
    Ти ж бачиш, як все перетворюється
    на суперзброю (поволі). В двобоях
    із долею (по-моєму) треба
    йти!

    31.07.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (2)


  9. Нінель Новікова - [ 2017.05.20 15:13 ]
    Крилатки
    Весняний вітер.
    Зграйка метеликів – то
    Крилатки з клену

    18.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  10. Артур Сіренко - [ 2017.05.19 19:55 ]
    Те, що сховала ніч
    Моє серце
    Стукіт копит повторювало,
    Підспівувало скорострілу,
    Шаленіло, чекаючи поцілунок кулі,
    Злітало разом з птахами в небо –
    Синє, як сон лелеки.
    Серце повстанця.

    (Які вони холодні –
    Краплі дощу весняного.)

    Моє серце
    Сховала до чорної скрині ніч:
    Ніч-ворожка, ніч – діва вовчого племені,
    Молода черничка
    З намистом розірваним (зорі),
    З розбитим дзеркалом Місяця,
    З очима-безоднями,
    Зачинила серце моє до темної скрині
    Ключем з жилавої криці.
    Серце повстанця.

    (Які вони холодні –
    Краплі, що падають з Неба.)

    Моє серце
    Співало реквієм
    Часу нашому кульгавому,
    Вторило ритму Сонця –
    Шаманом з пророчим бубном,
    Коли воно сховатись хотіло
    За виднокрай покалічений,
    Аби лишень не бачити
    Як люди людей вбивають.
    Серце моє загублене.
    Серце повстанця.

    (Які вони холодні –
    Краплі дощу весняного.)

    Серце моє
    Уривки музики
    Ховало у своїй пам’яті –
    Музики порожнечі вічної,
    Прірви бездонної – музики споглядання,
    Де загубив я тебе – у яких нетрях ночі,
    Серце моє неприкаяне,
    Серце повстанця.

    (Які вони холодні –
    Краплі, що падають з Неба.)

    Серце моє
    Кусали змії чужих снів
    Поцятковані знаками
    На гнучкому хребті межичасу: ромбами,
    Серце моє незахищене –
    Серед холоду тепле, серед білої криги черлене,
    Де шукати мені тебе?
    Серце повстанця.

    (Які вони холодні –
    Краплі дощу весняного.)

    Серце моє,
    Що дозріло так передчасно
    Стиглим червоним яблуком
    Впаде в чорноту нірвани,
    Живим годинником
    Міряє нескінченність ночі,
    Серце моє загублене,
    Яке відшукати марно –
    Серце повстанця.

    (Які вони холодні –
    Краплі, що падають з Неба.)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Юрій Ерметов - [ 2017.05.19 14:12 ]
    Something Like Me
    Іноді щось дивує мене.
    Головне ‒ це не відокремлювати
    себе від інших, від усіх.
    Відчуття власної індивідуальності ‒
    наче легка імла посеред прозорого
    простору.
    Саме головне ‒ це відчувати, що
    тебе не існує!
    Найзгубніше ‒ почати тоталіризувати
    себе, ототожнюючи із навколишнім,
    а не навпаки.
    Відчуття навколишнього і водночас себе ‒
    це найтонший, найзагадковіший стан,
    коли розчиняєшся і розчиняються всі,
    залишаючи лиш погляд –
    знівідкіля...
    Це колективне самоусвідомлення усього,
    що було, буде і, звичайно ж, що є.
    Я думаю, це колись відчували усі ‒
    і знають, що кращої правди
    не існує.
    Найгірше ‒ це почати домінувати,
    адже навіть домінування над собою ‒
    це втрата відчуття реальності й
    справжнього “Я”.
    Хто нас нагородив оцим відчуттям
    свого "я"? Воно оманливе ‒
    більш того ‒ воно жорстоке.
    В усьому навколишньому є якийсь
    обман, несправжність або
    навіяність... Наче хтось один
    намагається замінити собою усіх решта,
    але тільки разом з усіма ми стаємо справжніми.
    Оце відчуття єдності та рівноправ'я ‒
    найкраще, що може бути.
    І найперше, що виводить із цього стану ‒
    це вчинки. Вчинки, які наче вкинуті у повітря або
    у воду камені ‒ пронизують чи прориваються
    крізь простір, залишаючи після себе або слід,
    або, що ще гірше, незагоєні рани.
    Насправді, мистецтву вчинків треба вчитись,
    і вчинки ‒ це найостанніше, що треба робити.
    Вчинки ‒ це те, що не можна не
    зробити – а не те, що хочеться або
    очікуєш чи на що розраховуєш.
    Є лиш два способи отримати від
    навколишнього ‒ примус або
    підкуп (підбурення та провокації).
    Обидва способи є руйнівними ‒
    як для себе, так і навколишніх ‒
    рано чи пізно. А от зробити так,
    щоб не стати тягарем або
    безоднею для інших ‒
    це... наче натхнення.
    Яке не можна примусити
    чи викликати за номером
    телефону ‒ його можна лиш
    визнати, як і його
    право
    на
    існування.
    І навчитись співіснувати.
    Як – із коханою!..
    Або...
    із коханням!

    2.09.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.18) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (6)


  12. Юрій Ерметов - [ 2017.05.18 13:20 ]
    Диво:
    Диво не в тому,
    що ми примудряємось
    в однакових квартирах
    жити і мріяти,
    як у віллах,
    а в тому,
    що народжені
    у кожному тілі –
    у кожному неповторному
    вирі,
    сплетіннях і муках,
    і блискавично народжених
    у сновидіннях
    прозріннях
    мрії –
    так схожі,
    неначе близнята,
    неначе ми діти,
    наче ми
    ходимо
    у одному якомусь
    життєдайному
    світлі!

    Немає повторів
    у справжніх творіннях,
    тому що повтори –
    це завжди тіні.
    Нічого дивного:
    всі ми люди,
    а люди
    спілкуються
    зі спільним майбутнім
    (та трішки минулим).
    Нічого дивного:
    всі ми мудрі,
    а мудрість
    народжується
    з легенд на
    хінді.
    Нічого дивного:
    батько дивиться,
    а ми промінчиками
    сиплемось й сипемось
    у темні провулки
    та вулиці сірі,
    і де лиш тіні
    булú, там ми
    засвідчуємо
    про народження
    дива.

    3.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (4)


  13. Юрій Ерметов - [ 2017.05.14 12:02 ]
    Все може бути
    Господи!..
    І що ж Ви усі,
    як один...
    Здавалось би, різні –
    насправді ж,
    ані краплі різниці!..
    Чи заздрите –
    або що, а чи як?
    Чистоті по-дитячому
    вмитій?
    Або сну, так бузково
    в безмежжя
    розлитому?

    Чи крокам
    до мрій, а не
    смерті?
    Не двері Вас
    манять, а стіни!
    Як звірів, що
    кúдаються і гризуться
    у власних у клітках
    (й квартирах)!
    На кожну на вільну
    людину...

    Чи, може, Ви також є
    вільними?
    Ну ж бо, скажіть!..
    Що, може, так заздрите всім,
    хто до світла лиш
    лине – із першим
    крадькома промінням
    прозріння до істини,
    а не днини...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (11)


  14. Лариса Пугачук - [ 2017.05.11 01:17 ]
    Зі м'ятою йду
    заяложеною стежкою
    бранку нову ведеш
    у хату
    де запах борделю
    і простирадла м’яті
    перекриваються м’ятою свіжого тіла
    святом юного запалу

    палиш у ньому гріх
    віхола сажі брудної
    вмащує вмилює
    з потом у кров заходить

    годі
    кричиш ти
    годі
    вона йде у ніч

    стріча нова
    вже чекає тебе
    заяложений шлях
    бранок нових
    потік
    на вік вистачить твій

    запах борделю
    йде
    вслід за тобою

    11.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (5)


  15. Нінель Новікова - [ 2017.05.08 08:15 ]
    Конвалії
    Білі дзвіночки
    У зеленому листі –
    Парфуми весни…


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  16. Нінель Новікова - [ 2017.05.07 17:34 ]
    Свічі
    Ці білі свічі
    У свічниках зелених
    Запалив каштан…

    2017





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (6)


  17. Юрій Ерметов - [ 2017.05.06 09:19 ]
    Початок
    А я уже знаю –
    безпомилково
    вгадую, коли
    вона до
    мене злітає...
    Як мироносиця,
    як світла мить
    а чи свято-
    тінь на плечі
    мої лягає...

    І я оживаю, здіймаючись
    із своєї калюжі,
    тому що вона
    тільки-но мені
    по заслузі
    віддала усе,
    про що я
    несміло лиш
    вгадував...

    Вона – се пташка,
    а ще є велика родина,
    й вона серед них –
    найменша,
    а, може, якраз,
    навпаки,
    найвродливіша
    та – з усіх звідусіль –
    найчарівніша,
    та наймиліша...

    А мати її
    на крилах своїх
    тримає весь Всесвіт...
    Могутня і сильна,
    як неозора держава...
    Я хочу в її кордони, я
    хочу між них оселитись –
    така щаслива родина!
    Так хочеться того
    щастя!..

    А батько...
    Нічого
    не буду
    казати –
    до батька
    треба злітати
    та ще й на
    незчутних крилах...
    Від батька
    і лине усе,
    від батька –
    і є
    початок!..

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  18. Шон Маклех - [ 2017.05.05 20:50 ]
    Довершено: Мiсто Вечора
    Сутінки дарують спалахи ліхтарів – діамантів жовтих
    Місту
    І світу*.
    Сутінки – це такий діалог ні про що
    (Чи може все таки про щось**)
    (Чи може місто може говорити тільки монологи)
    (Чи може одкровення буває тільки в темряві?)
    Місто
    І вечір.
    Кожне місто має вокзал
    Кожен вокзал має свою колію
    На яку юрба кидає свого Верхарна***.
    Кожне місто має свою площу біля самісінької ратуші
    (Бургомістр),
    А кожна площа має свою Жанну і своє полум’я,
    Яке запалюють вдень – коли на потіху юрбі,
    Коли просто - ім’я, коли просто – так вирішили,
    Але сутінки прийдуть і прошепочуть:
    «Кожне місто – Руан.
    Хай навіть йому придумали іншу назву,
    Все одно – це Руан. Місто залізних автомобілів,
    Місто коробок-трамваїв і вусатих тролейбусів – Руан».
    Добре, що існує вечір – тоді кольори зникають –
    Кольори сірості, але запалюються діаманти,
    Ліхтарники знаходять сенс невчасний (час, час)
    Свого життя на бруківці****. Сутінки.
    Без них двері лишись би зачиненими,
    А місто таким же непривабливим,
    Як мадемуазель, що ніколи не виходить на шпацер,
    Бо знає, що в Руані завжди знайдеться вогнище
    Хоча б для одного єретика,
    Або хоча б для однієї відьми.
    А колій – не полічити*****.
    І тих, що ведуть у місто вечора,
    І тих що не ведуть нікуди
    Навіть у паранірвану…

    Примітки:
    * - Urbi et Orbi. І ніяк інакше.
    ** - про щось. Але про що – не скажу. Здогадайтесь самі.
    *** - коли про це довідався Маяковський, він сказав: «Небо прогнівалось на Верхарна. Він потрапив під трамвай. Хто ж тепер буде писати вірші?! Невже Бугаєв?!»
    **** - життя не має сенсу. А на бруківці тим паче…
    ***** - я полічив.
    Ще примітка: У XIV столітті і в XV також в місті Руані не було тролейбусів. Але вони існували там метафізично – незримі. Проект першого тролейбуса створив саме в Руані барон Жан Клод де Клер у 1329 році.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (7)


  19. Артур Сіренко - [ 2017.05.03 16:47 ]
    Там, за річкою
    У краю за рікою
    У країні, в яку немає шляхів,
    А лише човен:
    Човен-паром через ріку
    З мовчазним веслярем
    (Подаруйте йому монетку
    З відбитком дельфіна або кесаря!),
    У краю за межею-річкою,
    За якою припиняється ностальгія,
    І за якою не буває веселих спогадів
    У тих, хто назад повернеться
    (А таких немає – може будуть – але немає,
    Чи то майже немає:
    Аліг’єрі – виняток,
    Він блукалець у синіх шатах –
    Одязі кольору неба,
    Він італік – їм інколи можна
    Йти туди й повертатись,
    У них ностальгія пошита з шовку
    Білого, як алебастр,
    У них, якщо дон, то Корлеоне,
    У них якщо поет, то Петрарка).
    У тім краю сутінок
    Важко побачити тіні,
    І сльози стають білими:
    Чи то снігом, чи то гіпсом,
    І то не краплями – твердими кульками,
    Що стукають по кам’яній землі,
    Де ніколи нічого не виросте:
    Навіть полин: а я думав:
    Чому він білий, він же не дитя снігу,
    А тільки бастард мармуру,
    А тільки ерзац квітів,
    Які кидають у вино-трунок
    Дегустатора Цицерона
    (Дві шпильки в язик мертвий).
    А я ще тут:
    Ще тільки весляра-перевізника очікую,
    Ще тільки керманичу:
    «Сім футів під кілем!»,
    А вже на тому березі хату,
    І то не яму-сховище,
    Не хижу бамбукову відлюдника,
    А соломою криту мазанку,
    Таки зимівник, таки курінь
    В краю алебастрових сліз-бджіл,
    Що приносять кам’яний мед,
    В Ойкумені мармурових вишень,
    Вапнякових яблук та гранітних грушок
    Збудував собі сам того не бажаючи
    І відаючи, і не жадаючи,
    І латиною Томи Аквінського віршую
    Про каменярів вільних – будівничих,
    І сни бачу нетутешні,
    Таки глиняні, таки по намулу писані,
    І то не нині, а коли – вже забули,
    Не ми, а пастухи бородаті,
    Номади неприкаяні, не при Каїні,
    Шамани з чашами для вохряної треби:
    Коня очі сумні
    З того табуна – дикого.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  20. Юрій Ерметов - [ 2017.05.03 12:03 ]
    Моя ікона
    І

    І зараз,
    коли видається вільна хвилинка,
    немає нікого іншого,
    окрім тебе,
    ближчого до мене...
    У мене взагалі нікого
    немає...
    Самотній я, знаєш?..
    І ти мене кинеш ‒ маєш...
    Все нормально ‒ я не
    страждаю
    вже.

    ІІ

    У кожного має бути
    власна доля...
    А у мене долі немає ‒
    пропала.
    Мені бáйдуже, до
    себе,
    стало.
    Я посміхаюсь ‒ над
    собою у першу
    чергу.
    Я не страждаю ‒ адже
    мене немає.
    Це вигадка, мара, фантом ‒
    а, отже, болить комусь
    іншому ‒
    кому цей фантом
    належить.
    Я ‒ вигадка, я ‒
    примара.

    ІІІ

    А вмирати я
    не збираюсь,
    адже
    давно вже
    помер.
    Це тіло ‒ дивно
    на нього дивитись,
    буду із нього
    кпинити, адже
    колись почне
    старішати,
    а, може,
    й хворіти.
    Хочу поспостерігати,
    як і з мене буде втікати
    життя.

    IV

    А у тебе все
    попереду.
    А ти свята ‒
    таку роль на себе
    прúйняла.
    Не треба ‒ кинься:
    знайди іншу,
    у якій твої огріхи
    стануть білими ночами,
    а твої надбання
    будуть сяяти
    не тільки для
    тебе,
    а ще й, можливо, для
    твого улюбленого
    чоловіка, для
    двійко-трійки
    солодко-кумедних дітей ‒
    та й усе:
    більш
    не треба.

    15.04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (10)


  21. Оксана Єфіменко - [ 2017.05.01 23:38 ]
    Свято
    Десь далеко імлиться промінь,
    забутий звечора, зарубка вітру на обрії,
    любо і холодно, бо зірки, виявляється,
    холодні, а не гарячі,
    а ще трикутні, а не круглі.

    Гомін годин ніби вщухає або перетворюється
    у наспів, ледве чутний і делікатний.
    Де ж тут поезія, де взагалі слова, -
    дивуєшся ти, -
    і хто це співає там так тихо і незвичайно?
    Щось дивне шепочеться услід свічки,
    що обходить своє коло і радіє.
    А у центрі пребілий стовп до самого неба
    і перекладина від простору.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Вова Ковальчук - [ 2017.04.27 14:13 ]
    Пейзаж №.1 Ботанічний сад.
    Ти вічно за гратами
    Поруч жодної таблички
    З годинами для відвідування
    Лише одні заборони

    Випадковий перехожий кине
    Зневажливо недопалок в камеру
    Чи недопиту пляшку

    Хочеш будемо разом за гратами
    Споглядатимемо віртуозний
    Танок трамваїв
    Ловитимемо розмови підлітків

    Ти вічний дисидент а я
    Мандела
    Рано чи пізно вийду

    Коли прийде мій час
    Прощатися
    Щиро впаду в обійми
    Попри те що деякі рослини
    Є отруйними


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (4.91)
    Прокоментувати:


  23. Лариса Пугачук - [ 2017.04.26 22:27 ]
    Споглядальне
    Нижче плінтуса опустився…
    Радикулiтна криза?
    Чи може тарганів
    людина ця шукає
    або зарядку робить?..

    26.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (6)


  24. Іван Потьомкін - [ 2017.04.25 21:10 ]
    В який вам бік дивитися, Жінки?

    Обвішані турботами,
    як у радянську давнину
    колгоспниці з торбами,
    що вершили хресний хід у Київ,
    вертаючись із хлібом в «авоськах»,
    з рулонами паперу туалетного на шиї,-
    куди ви дивитесь, Жінки, сьогодні?
    На Захід, де можна понаймитувати?
    Чи на Схід, де незалежність України
    добувається синами вашими й братами?
    Та поки, мов той півень на флюгері,
    що тільки обертається, а не кукуріка,
    ви змушені не менш крутитися щоднини...
    А, може, все ж краще навідатися в Раду?
    Туди, де обранці-недоріки аж захлинаються,
    базікаючи про вашу роль у новім світі,-
    і де потоплено надії на прийдешні зміни.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (7)


  25. Віта Парфенович - [ 2017.04.25 14:13 ]
    Не важливо
    Уже не важливо, що скажеш,
    якщо скажеш,
    бо вчинки красномовніші від слів,
    мене ти оцінити не зумів,
    хоча тобі відкрилась надто справжня,
    обман...
    з обману саме ти почав,
    продовжував, аби доволі зручно,
    о, ти мене насправді стільки мучив,
    але на свому вперто настояв...

    Тепер чудово, знай, мені без тебе,
    якщо дурю, то лиш сама себе,
    нема в тобі ніякої потреби,
    і обираю зовсім не тебе.
    Не хочу!
    Я без тебе є щаслива,
    у сні жила, прокинулася враз.
    Образила?
    Ти як холодна злива,
    а я, як пастушок, що вівці пас...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (6)


  26. Юрій Ерметов - [ 2017.04.25 12:21 ]
    Наввипередки...
    Як крапель чи клавіш
    музичних
    легкий перебір...

    Промайнути, пробігти
    а чи оминути?..

    Хвилини чужі
    ні для кого
    не рідні,
    а рідне, мабуть,
    оте, що обожнює
    ледь
    не уклінно?

    Й сплітається
    в мрії вишневими
    понеділками –
    ми подвигом зоряним
    все ж таки не ідем,
    а зазираєм
    так витончено
    й навіть граційно
    у ночі, у ночви
    та ноші
    чиїсь...

    То хто ж це, що
    майже хороший,
    що навіть
    і не помітиш,
    чи був він,
    чи ні?

    То хто ж,
    що націлений
    надто охоче
    до нагород несвоїх,
    неначе і рідних,
    і теплих невласних
    хиб?..

    Пробігти по спинах
    осліплих і
    кимось обвітрених
    так переможно,
    як у стодолі
    нестерпна долоня
    на шкірі
    твоїй...

    Ковтаєм
    чужі насолоди
    занадто вороже
    чи не тому,
    що у розпачі
    трішки бракує
    своїх?..

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.18) | "Майстерень" 5.5 (5.3)
    Коментарі: (12)


  27. Юрій Ерметов - [ 2017.04.24 00:37 ]
    Нууу...
    Я вже починаю сердитись!..
    Із цими своїми коханнями...
    Я вже починаю сердитись!..
    Ви жити мені не даєте...
    Як можна весь час вас любити?
    Я вже починаю сердитись!..

    Коли я вже стану,
    як скеля,
    тверда і байдужа?
    Як річка, холодна, байдужа?
    Як вітер, високий, потужний...
    і, звісно ж, байдужий?..

    І звісно, без вас
    і бажання
    не зникне, а також
    натхнення...
    І хліб несмачний без варення!..
    Щоб завтра проспати як довше,
    а чари вам знов не поможуть!

    Напевно, останнє змагання,
    коли просинаєшся зрання:
    це знов перестати кохати
    і знову почати вмирати...
    Яке ж це життя без кохання?
    Кажу це собі невостаннє...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (4)


  28. Нінель Новікова - [ 2017.04.22 09:34 ]
    Біле та чорне
    Білі лебеді
    Сяють на темній воді.
    Холодна весна…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  29. Артур Сіренко - [ 2017.04.20 18:07 ]
    Даремно, все даремно
    Даремно, друже, ти серед цих каменів,
    Що ніколи не стануть хлібами,
    Що лежать на шляху оленів,
    Що тиснуть на землю як гирі,
    Які чіпляють до годинників вічності,
    Що міряють маятником буття
    Кавалки Ери Козлотура і клишоного Фавна,
    Даремно, друже, серед каменів сірості,
    Серед цих брил духу важкості
    Ти слухаєш вітер:
    Його плач по людяності,
    Його стогін осінньої туги,
    Його спів про мертвих,
    Що пішли в позачас,
    У долину, в якій ніколи не цвітуть груші
    І мигдаль гіркіший полину.
    Даремно.
    Ніхто не тривожить струни Неба
    І банджо білих хмаринок:
    Там тихо:над світом людей.
    Тільки тут, в ущелині,
    В долині вічної ностальгії
    Ти слухаєш вітер,
    У краю, де ніхто не чув серенади,
    А тільки реквієм – один – для епохи.
    А ти слухаєш вітер
    На схилі гори,
    Де не було дерев. Ніколи.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  30. Артур Сіренко - [ 2017.04.20 17:58 ]
    Дiзнатись все
    Серед глупої ночі епохи занепаду
    Коли навіть Місяць заколочує себе в труну
    Міжзоряних астролябій, і Муза мовчить
    (Їй зашили рота шовковими нитками,
    Тканими в Китаї роверів),
    До мене в хату-фортецю сарматську
    Залетів бородатий ангел
    У чорній хламиді замість білої,
    На порохотязі замість крил,
    У боліварі замість вітру кучерів,
    З рукописом замість саксофона
    (У раю теж грають джаз – а ви і не знали),
    Він завітав у мою квартиру-келію ненароком,
    Чи то помилково, чи то випадково,
    Чи просто зазирнув – як там живе безнадія,
    Але йому потрібен був не я, а дивак Франсуа,
    І то не богемний містик, а поет мрій,
    І то не колишній солдат абсурду, а філософ,
    Він не знав, йо Війон давно помер
    (А може й ні – може він досі блукає
    У пошуках себе і пише послання братам,
    Що лишаться жити опісля нас),
    А може просто – такі у нього жарти,
    Бо всі бородаті ангели – ліричні поети,
    І він лише хотів дізнатися про Париж – все,
    А не тільки про пічкурів, що пливуть Сеною
    Під мостом Мірабо, а потім під мостом Альма,
    А потім під мостом Згоди і мостом Каррузель,
    Бо пічкур – йому то що, не йому з моста Мистецтв
    Кидатися головою в воду брудну і холодну,
    Зображаючи «найкращого в світі потопельника»
    Яко Маркес – блукалець спеки,
    Але в мене не було часу пояснювати,
    Що в мене немає ста років самотності,
    Є тільки хвилина в якій я живу,
    Є тільки темрява, в якій я мислю,
    Є тільки я, що є насправді ілюзією,
    І що я не полковник, а лише капітан,
    І то поранений колись в голову,
    Хоча мені теж ніхто не пише,
    Що це місто тільки трохи Париж нагадує,
    Насправді це Едо, а я самурай,
    Що вихоплює з простору шматочки весни
    І складає з них фрази – перед останнім зітханням.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  31. Тамара Ганенко - [ 2017.04.19 09:47 ]
    Міні..
    Тюльпани моі догорають
    Квітневі рахуючи дні

    А річка тече і тече...

    18.04.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  32. Юрій Ерметов - [ 2017.04.18 08:29 ]
    Опік
    І янголи прийшли.
    Коли їх кликати
    не голосом, не звуком,
    не шерхотом губ...

    А стогоном
    із самого
    дна
    безодні душі,
    в яку ти впав,
    розбившись дóщенту,
    що й не лишилось
    жодної
    кісточки
    цілої.

    Схлипом
    страждання
    тужливого,
    відчаєм суму
    гіркóго,
    урочистості
    приреченої.

    Ритуалом
    судóм, коли
    уявні сльози
    зволожують
    їх
    очі,
    а мертвий
    усе ж таки думає
    за живих

    і лиш зрідка
    лементом
    за крок
    від
    прокляття
    виривається
    кудись
    вверх...

    І ніхто
    їх, отих,
    не побачить,
    ніхто
    й не впізнає...

    Окрім
    тебе.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (5)


  33. Юрій Ерметов - [ 2017.04.18 08:28 ]
    Ти хотіла
    Коли із тебе вихлюпується те,
    чого б ти нікому не сказала —
    це мене "тóркає"...

    Коли твоє співстраждання
    зазирає у мéне,
    електричний струм
    менé наче "тóркає".

    Коли приймаєш реальність усю —
    з усіма її радощами і негараздами —
    наче оболонка душі починає
    плавитись!

    А у центрі душі просинаються
    древні символи і, неначе
    чорні аспіди, не спішачú,
    розгортають свої кільця.

    Коли уся біль та жорстокість
    цього світу стає непереносимою,
    тоді з'являються вони...

    Коли ти зробила усе
    й усе ж страждаєш —
    з'являються вони...

    Ми не можемо врятувати цей
    світ. Але коли ми поклали
    усе своє життя, усю свою
    сутність на вівтар цього
    світу — з'являються вони.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Прокоментувати:


  34. Шон Маклех - [ 2017.04.18 03:38 ]
    Невблаганні годинники
    Ви думали Час невблаганний
    Нагадує море прозоре й бездонне
    З хвилинами-хвилями, з роками-буревіями?
    Ви думали Час-лиходій – це ріка,
    Що тече невідомо куди і невідомо звідки?
    Але виявилось (я раптом довідався,
    Про це мені прошепотіла Ніч,
    Про це мені розказала Віковічна Пітьма,
    Це мені, як таємницю, розповіло Небуття),
    Що час – це старий порожній будинок
    З нескінченними і незліченними кімнатами,
    Де сходи переплітаються і перетинаються,
    Де не розумієш, де перший поверх,
    А де останній, де вхід і де вихід,
    Де дах і горище, а де підземелля.
    І по цьому будинку-лабіринті
    Блукають годинники-привиди,
    Годинники-сомнабули-сновиди,
    Годинники-каліки з ногами дерев’яними,
    З холодними руками протезами.
    Вони колись були піратами і зарізяками
    У морі, яке чомусь життям називають,
    А нині знайшли притулок у божевільні,
    У старезному домі з химерами,
    Який називаються Час,
    У якому всі блукають намарно,
    Навіть годинники – його каштеляни
    З ключами-коліщатками від дверей потойбічних.
    А жіночі годинники, які так люблять
    Носити на руках тендітні леді
    (О, навіщо їм ці мірила відчаю?)
    Це покоївки спалень цього темного дому,
    В якому якщо і запалюють свічку,
    То ненароком. Сірниками з коробки
    З синіми етикетками...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  35. Вікторія Гнепа - [ 2017.04.17 12:16 ]
    Різні історії
    Ми герої різних історій.
    Я обіцяю не буде,
    Ані сліз,ні болю.
    Я просто все це омину,
    Не накликаючи біду.
    Просто це не наша story.
    Пробач за все,
    За все sory.
    За рани повні солі.
    За мої сльози тоже sory.
    За капризи мої, і ночі безсонні.
    За все що було ,
    І за те що ми безсоні.
    За все безглузде,
    І за те що кохала тоже sory.


    Рейтинги: Народний -- (3.75) | "Майстерень" -- (2.5)
    Прокоментувати:


  36. Нінель Новікова - [ 2017.04.14 20:36 ]
    Та вишня...
    Квітує вишня.
    Вона ще пам’ятає
    Ті поцілунки…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  37. Шон Маклех - [ 2017.04.13 17:13 ]
    Довершено: Місто Далеке
    Всі міста далекі, а поруч лише Порожнеча,
    Місто, в яке приводить Шлях
    Чомусь виявляється містом Вічної Ночі –
    Містом в якому ніколи не сходить Сонце,
    Містом, в якому живуть сновиди
    І щоночі блукають у срібному світлі Місяця –
    Бога котів і злодіїв, свідка містерій та оргій,
    Блідого поета жорстоких казок
    І поем про Ніщо. І пророка тьми,
    В якій заблукала Істина – дівчина хвора
    З очима червоними від отрути зірок –
    Гірких, наче крихти опію, солоних, як кров,
    Бо хіба може бути хоч щось солодке
    У місті Вічної Ночі, де поснулі кондитери
    Кидають у печиво сіль замість цукру,
    А на ратуші ворон – чорніший самої тьми
    Кричить: «Часи проминули,
    Нічого відбутись не може у місті Вічної Ночі
    Спаліть свої літописи,
    припиніть друкувати газети,
    Замалюйте петрогліфи на стінах холодних,
    Віддайте рукописи хронік волохатому дему мишей!»
    А я тим часом пакую валізи,
    Складаю туди хронометри і прозорі клепсидри,
    Поїду у Місто Далеке на конику з довгою гривою,
    Сумними очима і підковами срібними,
    У місто, яке відшукати не зможе ніхто,
    Навіть пан у крислатому капелюсі,
    Що ховає свої сірі очі
    В тінь.
    Навіть він.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (7)


  38. Нінель Новікова - [ 2017.04.11 16:11 ]
    Заморське диво (Хоку)
    Рожева люстра
    Засяяла на сонці.
    Сакура цвіте…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (6)


  39. Нінель Новікова - [ 2017.04.11 15:32 ]
    Пролісок (хоку)
    Юний пролісок
    Відкрив блакитні очі.
    Завмерло серце…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. Шон Маклех - [ 2017.04.07 15:45 ]
    Вихор, що гасить полум’я
    Шеймасу Шейге*. Щиро.

    Мій твідовий піджак –
    Колись подарований Падолистом
    Має безліч кишень –
    І кожна для вихору:
    Він залітає і живе там щоп’ятниці:
    Той самий вихор пізньої осені,
    Що зриває цноту листя червленого кленів,
    Що заходить до кожної крамниці-порталу:
    Залітає з одним лише привітанням-верлібром,
    Шурхотить сторінками конторських книг
    Та папірцями з портретами королев
    Чи президентів,
    А на вулиці він безхатько,
    Що гріє пальці біля вогню –
    Такого ж незатишного і не домашнього,
    Як вогні Святого Ельма
    Чи святого Патріка-джентльмена**.
    Куди? Куди мандрують душі
    Дорогами падолиста-монаха
    Сідлаючи вітри-комоні сиві як смерть
    І холодніші безодень інферно***?
    Куди? В який сід божевільний,
    В який Авалон**** мжички?
    За годину до Дня Всіх Мертвих,
    За хвилину до Самайну жертвоприношень
    Я знайшов сірників коробку
    У кишені, де міг би сховатися Світ,
    А не те, що моя Ірландія разом зі Свіфтом
    (А казали, що Ірландія не поміститься до кишені,
    А я – дивак – не вірив, не пророчив – бо зайве),
    І тими сірниками марно
    Намагаюсь розпалити вогнище
    На цьому вітрі Падолисту Мертвих,
    Вогнище з опалого листя кленів,
    Які самі по собі є пожежею Останніх Днів,
    А бруківкою – базальту сірого
    Важко ступають копита коней візничого
    І м’яко ступають лапи кота Часу –
    Не цього, не хворого, таки того – доцільного –
    М’яко. А я чекав благовіщення –
    Останній учень Хоми-літописця*****,
    Та дублінського паяца, що блукав від пабу до пабу
    В пошуках неіснуючої скрипки вуличного музики,
    Чи то просто вихору, що гасить полум’я.
    Коли на це ніхто не сподівається. Ніхто.
    Навіть Фіннеган – той самий,
    По якому потім влаштують поминки******…

    Примітки:
    * - я називаю його Шеймас Шейге. А ви називайте його як собі хочете.
    ** - він насправді запалював вогні на вершині гори. Ці вогні були не домашні. А якщо не домашні, то і не затишні. А те, що він був джентльменом, так про це говорить народ. А мені заперечувати думку народу якось не випадає...
    *** - Данте Аліг’єрі писав, що в безоднях інферно панує жахливий холод. Наскільки він був правий – не знаю. Я аж так далеко не спускався.
    **** - в Авалоні сиро, туманно, мокро і холодно. Так само як в Уельсі восени. Можете мені повірити... Мені обманювати немає сенсу...
    ***** - Хома – він же Фома. Скільки не читав його Євангелія, стільки переконувався, що він був правий. І його Євангеліє це теж літопис. А Хома Брут був теж і літописцем і євангелістом. Тільки про це всі чомусь сором’язливо мовчать...
    ****** - три кварки йому від короля Марка!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  41. Юрій Ерметов - [ 2017.04.02 19:18 ]
    Музика
    Будь-ласка, заходь
    у гості!
    Я так хочу, щоб ти
    немилосердно заходила
    в гості й
    починала наводити
    там абсолютно свої
    революції...

    Воно усе
    так правильно
    й скучно-
    вато!
    Наукове все так й
    золотаво-благо-
    получно!..
    Хаоса мені,
    будь-ласка, у твій
    особистий кухлик!..
    А поки
    що я
    навіть не торкаюсь
    тебе зовсім ‒
    без рук!

    Анітрохи не знаю,
    що із того вийде!..
    Може цілковито
    чудернацький витвір?..
    Може навіть довго
    буде не виходити ‒
    сухотами?
    Заходь у гості ‒
    послухаємо
    щось, а ще ліпше ‒
    зіграємо у твій
    власний спосіб!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (4)


  42. Юрій Ерметов - [ 2017.04.02 04:48 ]
    Із усміхом ‒ у гості
    Така юна – й водночас мудра...
    Упевнена свято, із світом своїм таким
    світлим... чистим... ясним...

    Я дивився на неї, коли вона
    так натхненно про щось читала,
    а у душі спливали якісь картинки ‒
    чи то зазирання в минуле ачи передбачення
    майбутнього?..

    Я змагався! Я їй опирався! Казав собі:
    "Ні, ще ні! Іще не здолала!"
    Та коли у одному з катренів вона згадала
    про світло,
    і це було не пусто, не дзвінко або грайливо ‒

    я позіхнув із полегшенням і
    наче перéпусткою
    у щось незвідане або
    нічийне...

    А потім... потім
    було те, що було...

    І я лиш питаю ‒ у неї, у себе
    або у неба ‒
    це було – і як – стохастично
    із прáлісу проліском або підсніжником
    крокує усміхнено або ж саркастично
    у знане або
    у вічність?

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (2)


  43. Марина Кордонець - [ 2017.03.31 16:54 ]
    ***
    І як тобі тоді було, вигнанцю?
    З можливого раю, обітованої землі піти
    Блукав горизонтами безмежних пісків, шукаючи відповіді на свої міражі

    То ти їх знайшов? Не плекаєш ілюзій тепер?
    Бо кожен із нас свого часу неначе завмер
    Коли ж оглянулись, за спиною не стало нікого
    Бійся себе – найбільшого ворога свого

    Бійся моменту, коли серця торкнеться байдужість
    Це неминуче
    Чергова твоя уніформа
    З дня у день змінюється наша одіж
    Й щосекунди думки збурюють свідомість
    А пісок просто виконує свою роботу – Поглинає
    Міражі створюють тобі ілюзію дому, правди
    Це все настільки крихке, що розсиплеться на очах. З часом
    Я тобі не заздрю
    Я сама тепер збираю уламки, щоби зрозуміти де я вкотре, на жаль, помилилась
    Але це сумісно з життям й рух піску трохи призупинився

    Нам потрібно втікати від цих горизонтів
    Ти ж бачив, що буває із тими, хто в ілюзіях не надто обачний
    Що може стати з тим, кого пісок забирає до себе? У лоні пустелі міражі оберігають свої таємниці ретельно

    У лоні пустелі я триматиму тебе міцно за руку
    Ти розумієш: це єдиний зв'язок, що не зникне
    Пошепки серця спитаємо, що з нами нині буде
    Аби лише не пісок і усі ці міражі навкруги

    2016


    Рейтинги: Народний -- (4.88) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Шон Маклех - [ 2017.03.28 21:55 ]
    Довершено: Місто Вогнів
    Місто, де продають черевики
    З вогнетривкими підошвами,
    Місто, де я граю на вулиці блюз
    На старому банджо без струн.
    Місто, що здалеку виглядає,
    Наче місто вогнів –
    Наче марево Магеллана
    На краю Ойкумени,
    Місто, де все зроблено з вогнів –
    Будинки і вікна, ліхтарі і трамваї,
    І навіть душі людей-перехожих
    (Все проходить, навіть люди –
    І ті – перехожі, перехожі вогню,
    Огнепоклонники потойбічного Агні –
    Перехожі. Горожани-городники,
    Що городять дитинець на попелищах).
    Місто Вогнів. Місто Вогню.
    Де люди живуть-палають,
    Де серця смолоскипи,
    Де сонце – вогняна куля,
    А Місяць – згарище попелу,
    Де відчиняють двері
    Тільки до вічного світла,
    Де свічки замість монеток,
    Де кава ранкова – і то вогняна,
    Де огненні ангели віщують пророцтва.
    Місто Вогнів.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  45. Шон Маклех - [ 2017.03.28 20:46 ]
    Вітрила втечі
    Любас мандрагори – розстріляний капітан
    Кермує свою каравелу незриму
    На окцидент гірко-солоного обрію.
    Вітер грає пісню незнаних земель
    На окарині з чорними знаками,
    Що лежала в землі проклятого пагорба треби
    Три тисячі літ.
    Покинули місто-торжище,
    Де горожани-опудала
    Мурують склепи-будинки
    Та в’язниці-ратуші.
    Покинули площі щурів
    І вулиці-крутища кам’яних ущелин,
    Де храми плутають з буцегарнями,
    А притулок з катівнею (теж кам’яною).
    Покинули кам’яний лабіринт-безвихідь,
    Де маляри вулиць фарбують
    У скляних і прозорих шильдах
    Циноброю нудні манекени:
    Вони так людей нагадують –
    Теж люблять таляри і тріолети (інколи),
    Теж ховаються за паравани
    Вершити свої глупства і співати пеани.
    Нехай каравела більше нагадує тратву,
    А керманич бокораша нетутешнього.
    Анабазис нашої втечі – в далечінь замріяну:
    Буревій vox exercitum співає октостих-ритурнель.
    Вітрило. Сіре, пошарпане – негодою, часом.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  46. Олексій Кацай - [ 2017.03.28 16:13 ]
    Замерзлий океан
    Оголених торосів сторчаки
    стоять на чатах
    порепаної криги океану,
    де привиди планет зникають в чорних дірах
    промоїн білих порожнеч,
    а сніг
    вже навіть не сльозиться
    зірок очима,
    що вихолонули до сніжинок,
    як втратили з орбітами зв’язки
    і загасили геть протуберанці.

    І лиш колишні річища, в заметах
    згадавши доторк течії,
    розколинами супокій бентежать.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  47. Юрій Ерметов - [ 2017.03.26 21:03 ]
    Отака не вона...
    І якщо вона приходить
    лиш на мить –
    і я лиш ображено
    шморгаю
    їй
    услід?..

    Намагаючись лиш
    обійнятись
    із
    невагомою усмішкою її –
    щó їй до мене
    й
    не до мене їй –
    отакій
    неодній?..

    І це останній засіб
    не
    відпустити жінку
    із майже "немрій" –
    писати їй вірші,
    майже смішні –

    я хочу, щоб світ
    цей
    увесь чудернацький
    й зненацька
    всміхався
    довкола її
    вій!..

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.18) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (2)


  48. Ярина Чаплинська - [ 2017.03.24 17:56 ]
    ***
    Ми не станем
    травою.
    Ми не будем
    камінням.

    За нами
    дороги.
    Під нами
    небо.

    Ми тепер
    птахи
    у милості
    Бога.

    Позбираєм
    в бесаги
    свою чорну
    Чорногору

    і степ,
    і поле,
    і тебе, чорне
    Чорне море.

    Полетимо
    за Чумацький —
    від війни
    якнайдалі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  49. Оксана Єфіменко - [ 2017.03.20 22:47 ]
    Темрява
    Стигне крок у темряві.
    Атмосфера тисне тріскуче і байдуже,
    стовпи повітря, жмути світла
    спираються на скло.
    Щось стукає і стукає не знати де,
    чи поруч, чи в небі, чи в черепі.
    То чорний коваль кує тьму,
    а грюк біжить поперед молоту,
    а тьма - підбита і недокована
    стигне кроком на порозі,
    піднявши залізну руку до кільця,
    доки друга лежить на ковадлі.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  50. Артур Сіренко - [ 2017.03.17 23:55 ]
    Повітряні кулі очей
    Я літаю над світом
    На двох повітряних кулях:
    Над світом старих димарів
    Та іржавих воріт (скрип),
    Між його рівнями (світу).
    Я літаю над світом
    У небі води синьої
    З білими острівцями мрій
    (Легко).
    Очі – дві повітряні кулі –
    Легші самої прозорості
    Несуть мене
    Над черепахами цегляними
    (Чи то над черепами – живуть думки
    Там)
    (І то сумні переважно),
    Над містами-кляксами
    (Вночі – багаттями –
    Недопалена грань автодафе –
    Штучного, електричного –
    Але нам байдуже:
    Кому горіти, кому дивитися,
    Хто дрова, а хто запальничку
    Несе:
    Їм аби єретика знайти-відшукати,
    Їм аби видовище:
    А мені горіти).
    Я літаю над книгосховищами
    Чи то пустелями: мертві слова
    Для мертвих: оливо старих газет –
    Подій не потрібних нікому,
    Забутих, як забувають калоші
    Перед посухою. Отою,
    Що назавжди.
    Данте. Блукав лабіринтом,
    Де світла замало
    Для моїх куль повітряних
    (Свічка. Інферно.)
    А я літаю, літаю, літаю
    Над струмками асфальту
    (Автомобілі-риби: куди і навіщо,
    Який нерест залізних почвар-лососів,
    У яких минулого витоках,
    У яких джерелах бензинових
    Ікру мечуть русалки металу
    Зі скляними очима-фарами?
    Світ.)
    А я літаю, літаю, літаю
    На повітряних кулях очей.
    Там, де синява.
    Там.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   90