ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Борис Костиря - [ 2025.07.05 21:09 ]
    * * *
    Подзвонити самому собі -
    що це означає?
    Подзвонити в невідомість,
    достукатися до власного Я,
    якщо воно ще залишилося
    і не стерлося
    нашаруваннями цивілізації,
    умовностями, законами,
    правилами етикету,
    масовими стереотипами.
    Куди ще телефонувати,
    як не до самого себе?
    Це найвірніший адресат.
    Це єдиний друг, у якому
    ти можеш бути певен.
    Раптом зателефонуєш
    до власного Я,
    а там порожнеча,
    його вже немає,
    а є лише фантом,
    лише видимість
    і автовідповідач
    замість самого себе.
    Що тоді робити?
    Куди телефонувати?
    Хіба що в серце Всесвіту.
    Набираєш свій номер -
    і чуєш протяжні гудки,
    нескінченні,
    як людське страждання,
    як очікування смертної кари,
    як безпомічна людина
    у лабетах бюрократії.
    Телефонуєш до власного Я,
    мов до останнього арбітра,
    до судді, якого немає.
    Більше двонити нема куди.
    Телефонна книжка закінчилася.
    Наостанок лише
    телефонний апокаліпсис
    неіснуючими літерами.

    13 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.07.04 17:55 ]
    * * *
    Ти закинутий від усього світу,
    ніби на безлюдному острові.
    Без Інтернету і зв'язку,
    тобі ніхто не може
    додзвонитися, до тебе
    не долетить птах відчаю чи надії,
    не долетить голос
    волаючого в пустелі,
    не донесуться слова пророка.
    Ти став глухим,
    якому недоступна
    уся гармонія світу.
    Ти закинутий
    у далеке заслання.
    Ти - мов Діоген
    у бочці абсурду,
    яка нагадує глибокий колодязь,
    у який сипляться
    монети людської безнадії,
    і жодна з них
    не стане золотою чи срібною.
    Ти закинутий, як Робінзон Крузо
    без свого П'ятниці,
    але цей острів розпливчатий,
    аморфний, невідчутний,
    такий, що поглинає
    усі людські емоції,
    і на їхньому місці
    залишається пустеля.
    Це зона, до якої
    не доходять сигнали,
    особливо "SOS!",
    лише колючі трави
    розуміють її мову.
    І ось ти тут,
    спраглий, виснажений,
    у невтішному просторі
    простягуєш руку
    невідомо кому.

    13 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  3. Борис Костиря - [ 2025.07.02 21:44 ]
    Хащі мороку
    Чоловік ховався у хащах мороку,
    у глибинній воді ненависті,
    він поринав без батискафа
    у водорості підсвідомості,
    у зарості алогічних питань,
    у зіткнення, контрапункт
    нерозв'язних проблем буття,
    у війну світу й антисвіту,
    розуму й люті,
    несамовитої стихії.
    Чоловік відчув себе чужим
    на цьому полі битви,
    цілковито зайвим елементом
    у записах Бога,
    він захотів викреслити себе
    із шахівниці.
    Він розколовся і розпався
    між двох вогнів
    і тепер прямував
    у цілковите ніщо.

    11 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  4. Борис Костиря - [ 2025.07.01 21:26 ]
    Зникнення поета
    Багато людей думають:
    куди зник поет?
    Куди він дівся
    із літературного поля?
    Його немає в соцмережах,
    у "Фейсбуці", "Телеграмі",
    його телефон
    не відповідає.
    Це відрядження із квитком
    в один кінець,
    він виїхав на дачу,
    із якої немає вороття,
    він зник
    у безлюдних просторах
    війни, у лісі,
    поламаному снарядами,
    він щез у нетрях
    Нью-Йорка чи Лос-Анджелеса,
    куди не заїжджає поліція,
    він зробив
    пластичну операцію
    і зник у горах
    Латинської Америки,
    він заблукав
    в африканських джунглях.
    Поет загубився
    у лабіринтах пізнання,
    у прадавніх текстах
    і новітніх постмодерних
    віяннях, не поставивши
    крапки у кінці твору
    власного життя.

    11 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  5. Іван Потьомкін - [ 2025.06.29 12:36 ]
    Сарасате й "Наспіви циганські"


    Заграйте, Маестро Перельмане ,
    Щось із Сарасате .
    А поки ви настроюєте скрипку,
    Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
    ...За обідом, який завжди передував уроку,
    Учителька івриту у диптиху про Гріга
    Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
    Я знизав плечима.
    «Як? Ви не знаєте Іцхака Перельмана?
    То ось що пораджу, дорогий поете:
    Штани останні варт продати,
    Аби хоч раз почути Перельмана!»
    Смієтесь, Маестро? Було б вам не до сміху,
    Якби знавали наставницю мою:
    Сама Голда Меїр дружила з нею.
    Питаєте, чому я вибрав Сарасате?
    Бувало, тільки-но зачую «Наспіви циганські»,
    Здавалось, сама скрипка промовляє,
    А Яша Хейфец, як-от і ви,
    Лиш струни втихомирює смичком,
    Аби вони не позривались з надміру печалі.
    Уже в Ізраїлі почути довелося,
    Що не деінде, а тут, в Єрусалимі,
    По виконанні сонати Штрауса
    Котрийсь із в’язнів концтаборів
    Чимось важким ударив Яшу по руці,
    Із скрипкою навіки розлучивши...
    Так що заграйте знову «Наспіви циганські».
    Як пам’ять про Яшу і наставницю мою.
    Може, й вони почують їх.
    Тепер уже на тому світі.







    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  6. Борис Костиря - [ 2025.06.26 21:07 ]
    * * *
    Дерево згнило і впало,
    залишився один пеньок.
    Скільки мудрості й гіркоти
    чаїлося в ньому!
    Скільки нереалізованих мрій!
    Скільки життєвих проєктів!
    Дерево, яке впало,
    нагадує Всесвіт,
    який зазнав катастрофи.
    Дерево впало, покосилося,
    як солдат на полі бою
    у війні абсурду.
    Що залишилося від нього?
    Мудрість, ієрогліфи якої
    неможливо прочитати,
    те послання, яке зависло
    між гілками і кричить
    невідомою мовою.
    Дерево борсається
    у павутині
    невідомих субстанцій,
    непізнаних сутностей
    і доповзає пораненим
    на берег пересохлої ріки.

    16 березня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  7. Равлик Сонний - [ 2025.06.25 00:41 ]
    Мафія
    Ми не граємо в карти, але по одній нам видали.
    За вікном димне місто не радує краєвидами.
    Карта десь загубилась, я навіть не певен, чи мав її.
    Місто засинає, прокидається мафія.

    А на ранок будильник настирно дає сигнали,
    Прокидається нас дещо менше, ніж засинало.
    Перекличка у чатах, робота, доставка Глово -
    Нічого нового.

    Погортати швиденько новини під каву з мафіном,
    Знов до вечора ми не встигаєм здолати мафію.
    Дні спливають миттєво, та довго тривають ночі.
    Місто знов закриває очі.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2025.06.23 00:09 ]
    Темне сходження
    Вулиці, вулиці, дороги, роки, віки
    Ноги стираються, забирають їх води.
    Далечінь нескінченна, а час безпечний
    Шкандибає, змітається, гадали – вічне.
    Ніченьки холодні, надії зголоднілі,
    Чи не насичуються, не видаляються.

    Тишина в край, звучача,
    Порожнєча леденіюча
    Смертоносні ополонки,
    І ізгої відібрано.

    І тільки пройшовши цей шлях самотності,
    До мудрого в прірві, потрапивши у лопаті.
    Світ існує, дзиґарі слідом змінюються,
    І новітні душі у "маестро" впрягаються.
    Всім судилося наприкінці своєї "книги"
    Вбачити лише шифр, лише знаки та ліги.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Борис Костиря - [ 2025.06.22 22:32 ]
    * * *
    Я хотів би одружитися
    з усіма своїми коханими
    і справити гучне весілля.
    Нікого не можна розлюбити,
    кого по-справжньому любив.
    Треба вийняти з денця пам'яті
    ті вогненні почуття,
    які затоплять все навколо,
    треба дістати зерна,
    які ще проростуть.
    Не можна залити вино
    у старі міхи, але почуття
    ніколи не були старими міхами,
    а тільки живим,
    вічно новим вином.
    Нехай буде гучне весілля!
    Вина стане на всіх.
    Алкоголь затопить
    усі негаразди і гризоти.
    І таке весілля
    буде найбільшим протестом,
    найбільшим антивесіллям,
    але воно ствердить
    те невмируще,
    що залишилося в душі.
    Гості можуть залишатися
    на великому майдані
    і танцювати навколо вогнища.
    А ми самі будемо
    альфою і омегою,
    початком і кінцем.

    26 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  10. Артур Сіренко - [ 2025.06.21 17:22 ]
    Краплі волошкового меду
    Трамвай запашного літа
    Стукотить по чужій вулиці Янголів
    В самотині – рікою буття – в самотині
    Порожній, наче руїна крику волошок,
    Бо це місто – притулок позичений
    Заблукалої Еврідіки-невдахи,
    Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
    Бо слова загубилися, а туніка на шмати,
    Бо на полі Еагра лишились одні колючки –
    Нетреби та терену, а шлях надто кручений,
    Занадто притрушений пилом зірок.

    Трамвай запашного літа
    (Не того, що з літописів, а трояндового)
    Прямує між кам’яницями міста кіконів,
    Що зводили його з білого каменю,
    Розчиняли його в повітрі, як шал
    Розчиняли менади в крові винограду.
    Трамвай прямує крізь пахощі –
    На площу нещадної спеки,
    Де флейти співають пеан Геліадам
    І про майбутнє мовчать
    (Бо вони не пророки і не оракули,
    А лише уламки мудрості).

    Трамвай запашного літа,
    Що прикрашений незабудьками
    (Кольору пурпуру з островів собачих)
    Прямує між кам’яних обличь сенсу,
    Днів, що його втратили офіруючи Кроносу
    Мед тракійських глиняних вуликів,
    Які ліпили старі сурмачі та рапсоди –
    Останні, що пам’ятали
    Забуту істину Сонця.
    Синьоокий водій трамваю запашного літа
    Марно виглядає фіалкокосих пасажирок –
    Сестер Харакса, громадянок острова,
    На якому стоїть Мітилена.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  11. Борис Костиря - [ 2025.06.20 21:45 ]
    * * *
    Мовчання, як вулкан.
    Мовчання, як гора,
    яка здатна народити
    невідомо що:
    красеня чи потвору,
    але в будь-якому разі
    щось грандіозне.
    Мовчання, як плід,
    який дозріває
    на дереві.
    Яке з цих мовчань
    обереш ти?
    Мовчання, як вичерпаність,
    чи мовчання, як наповненість,
    коли слова
    зовсім зайві.
    Мовчання - як дурість
    чи як мудрість.
    Обидва з цих мовчань
    перебувають у криниці
    людського розуміння,
    у криниці, із якої
    води начерпує Бог.

    16 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  12. Борис Костиря - [ 2025.06.19 21:41 ]
    Снігова маса
    Снігова маса розтає,
    як магма часу.
    Усе робиться хиским,
    непевним у пухкому снігу.
    Снігова маса проникає
    у черевики, як сутності,
    які ми не помічали,
    як невидимі смисли,
    як слова, які проб'ються
    крізь потужні заслони,
    мовби паролі від усіх замків,
    як шифри космосу.
    Хоч би скільки
    ти ховався від снігової маси,
    утеукти від неї неможливо,
    вона знайде тебе скрізь,
    як образ, який людина
    ховає від совісті.
    Снігова маса тисне на тебе
    мільонами військових атак,
    вона штрикає тебе
    гострими багнетами.
    Снігова маса аморфна,
    незрозуміла, в'язка,
    ти поринаєш у неї,
    як у заплутані теорії
    вищого розуму,
    які непідвладні
    людському розумінню.
    Снігова маса обступає тебе,
    як усесвітній потоп,
    у якому ти -
    безсилий Ной.
    А твій ковчег -
    залишки здорового глузду,
    які потонули
    у розгулі безумства.

    6 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  13. Борис Костиря - [ 2025.06.16 21:49 ]
    Знайомі вулиці
    Пройдеш мільонний раз
    знайомими вулицями міста
    пізно вночі,
    коли вже ніхто не ходить.
    Що ти там хочеш побачити?
    Хто промовить до тебе?
    Хто дасть відповіді на питання?
    Самотні вулиці -
    як величезна Сахара духу.
    Невже ти думаєш, що зараз
    тобі скажуть те,
    що не сказали в дитинстві,
    що зараз заговорить голос,
    який мовчав десятиліттями?
    Він вирине,
    ніби з глибокої криниці,
    і скаже щось сутнісне.
    Ти можеш крикнути,
    але не почуєш навіть відлуння,
    твої звуки потонуть
    у мовчанні Всесвіту,
    у вселенській німоті,
    яка поглинає все.
    Вулиці стануть
    лабіринтом Мінотавра,
    із якого немає виходу.
    Знайомі вулиці -
    такі знайомі і такі незнайомі,
    ворожі, холодні.
    Їхнім слизьким льодом
    так легко спіткнутися,
    мов на сцені вистави
    без режисера і автора.

    22 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  14. Артур Сіренко - [ 2025.06.16 21:00 ]
    Чорнильниця дивака
    Один дивак,
    Що майстрував собі крила
    (на яких так і не зміг полетіти,
    Краще б літав він на вітрилах мрій)
    Пояснив мені, що меч це дзеркало,
    В якому відображається душа Едіпа,
    А тіло людське – це музика,
    Яку грає старий кіфаред – автор апокрифу:
    Незнаного, як драхма кіклопа,
    Яку він офірував мармуровим руїнам
    Храму бородатого Посейдона –
    Бога білих коней.

    Один дивак,
    Що малював неминуче,
    Блукав сумним пагорбами та левадами
    Землі безтурботних етрусків,
    Розказував про охайних мулярів
    Вільних як хмари
    І коней глиняних,
    Що не знають дороги в майбутнє,
    Казав мені, що вже час
    Шукати шлях чи то стежку в країну синю
    Орхідей торішнього сну
    І кульбаб неохайного завтра,
    Які зацвітуть
    Конче.

    Один дивак,
    Що майстрував залізного лева,
    Який дарував королям лілії,
    Казав мені, що душа – це аркуш,
    На якому чужинець-художник
    Малює прозорими фарбами
    Дерева з порізаним листям,
    Флейту зроблену з очерету
    І крамарів,
    Що мріють (так необачно)
    Про подих вітру
    Лігурії.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  15. Борис Костиря - [ 2025.06.15 22:27 ]
    Зимовий ліс
    Прозорий зимовий ліс -
    ніби видовище прозорих смислів.
    У ньому не можна
    нічого впіймати,
    лише порожнечу,
    лише відлуння слабких надій.
    Прозорий зимовий ліс
    оголює і розкриває тебе повністю.
    Невидимий погляд, ніби кинджал,
    прорізає час і простір.
    У цьому прозорому лісі
    не можна приховати
    жодні думки, жодні почуття,
    найменші порухи душі й плоті.
    Прозорий зимовий ліс -
    мовби космос, який зазнав
    катастрофи. І з'ясується,
    що за цією прозорістю
    нічого не стоїть, що вона
    нічого не може народити.

    20 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  16. Борис Костиря - [ 2025.06.14 22:05 ]
    За завісою таємниці
    За завісою таємниці
    не можна нічого дізнатися
    про тебе.
    Туди не долітають сигнали,
    птахи і літаки.
    Що за нею?
    Напевно, аномальна зона,
    де все щезає чи розпадається.
    За завісою таємниці
    маски, клоуни і повний набір
    театру абсурду.
    За нею немає
    довгоочікуваного острова,
    а лише великий концтабір
    людських надій.
    Перш ніж туди потрапити,
    подумай, чи потрібна
    тобі та завіса,
    чи краще бути мандрівником
    без будь-яких сподівань
    на її відкриття.

    13 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  17. Борис Костиря - [ 2025.06.12 21:49 ]
    Сніг
    Між засохлих трав
    розлита морська піна.
    Це хвилі самого космосу.
    Це прибій відчаю.
    Чи здатна така піна
    народити нову красу,
    нову Афродіту?
    Чи вона породить
    нову смуту, пітьму століть?
    Морська піна, із якої
    народилося буття,
    основа основ.
    Вона застигла
    у невагомості,
    хоча б тут час зупинився.
    Морська піна втратила
    свої творчі спроможності,
    вона завмерла до пори до часу,
    вона чаїть у собі
    невикористані можливості.
    Так сніг, уособлення смерті,
    може стати підґрунтям життя.
    Те, що сковує
    у своїх залізних лабетах,
    може випустити на свободу,
    може стати джерелом творення.
    Сніг відкриває
    свої тендентні вуста,
    щоб сказати несподівані слова,
    які повисають у німоті.

    8 січня 2023


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  18. Артур Сіренко - [ 2025.06.11 19:03 ]
    Стежкою кентаврів
    Нічна варта* ступає
    Стежею кентаврів.
    Присмерк травневий
    У Небі майструє містраль**.
    Мій друг Телемах
    Шукає зело для медового трунку,
    Віщує: примарна дорога для всіх:
    Не тільки для еллінів –
    В той, незбагненний Тартар.
    Друже, то стежка самотніх –
    Оспівуй сади невідомі,
    Де ті людоконі
    Пили нектар і гнівили богів***.
    Ні, не тікай від пізнання лихого,
    Ні, не роз’ятруй
    рану відкриту Ніщо.
    Мій друг Телемах
    Осягнув суть всього, що росте,
    Що блаженству дарує достиглість,
    Що троянди ковтає як дні,
    Посейбічні години,
    Потойбічні роки
    В торбу Хроносу –
    Безліч кишень.
    Ми живемо,
    Ми стежою кентаврів йдемо.
    Це причина для того, щоб бути,
    Це вогонь чистоти,
    Це.
    Я знаю: цей світ безіменний,
    Не названий.
    Світ – це суцільна Terra incognita.
    Хто зна, може прийдешнє –
    Берег безплідний, рінь кам’яна
    Ріки, що нестримна.
    Але знов завесніло.

    Примітки:
    * - та сама, що звалась в часи Брута vigilia nocturna silvae.
    ** - найкрасивіші містралі бувають на острові Корсика, але травневі теж варті уваги.
    *** - це вони робили даремно, від того й лишилась про них погана слава. Я впевнений, що були серед них дуже мудрі істоти.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  19. Борис Костиря - [ 2025.06.10 22:50 ]
    Ліс
    Скільки разів заходиш у нього -
    і завжди ніби вперше.
    Це відчуття свіжості
    ніколи не минає.
    Переламаєш гілку,
    ніби голку Кощія,
    у якій таїться
    сенс Всесвіту. Зазирнеш
    у дупло, відкривши дух
    уселенських потрясінь.
    Ти заходиш у ліс, мов до замку,
    який нікому не відомий.
    Ти заходиш до іншого простору,
    іншої субстанції.
    Чи зможу я щось додати
    до письмен Бога?
    Я слухаю музику лісу,
    як у величній філармонії.
    Лише надломленість гілки
    завершить симфонію.

    23 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  20. Борис Костиря - [ 2025.06.09 22:07 ]
    Подорож
    У процесах природи
    можна побачити
    процеси історії,
    народження і розпад,
    створення імперій
    та їхній розвал,
    пік і руйнування цивілізацій.
    Варто пройти лише
    сто метрів, аби збагнути
    важливі істини, потрібно
    лише зазирнути вглиб.
    А для цього далеко йти не треба.
    Станеш біля купи хмизу
    і побачиш у ній
    тріумф і розпад
    Римської імперії.
    Гілки хмизу
    будуть нагадувати
    списи ворожих армій,
    а залишені листки -
    прапори. Історія
    у тебе під ногами,
    не розтопчи її,
    не поруш рівновагу,
    не породи трагедію.
    Варто зробити крок -
    і опинишся
    в іншій цивілізації,
    в іншій культурі.
    Ти стоїш над ямою,
    як над прірвою історії.

    27 листопада 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  21. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2025.06.06 00:15 ]
    * * *
    Накликав хтось на нас демонічно подвійне прокляття,
    Звисаючи між небом і землею знак сатанинський диявол,
    Впливаючи магічним впливом на всю енергетичну оболонку


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Олена Побийголод - [ 2025.06.05 11:39 ]
    Небесний націоналізм
    – Слава Богу...
    – Ангелам слава!
    – Небеса понад усе!
    – Пекло чортам!


    Рейтинги: Народний 0 (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (6)


  23. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2025.06.05 01:51 ]
    * * *
    Почорніле небо розірвалось,
    спускаючись на землю Сталеві янголи.
    Закричала земля: «Ви гірш за ката».
    «Поглине вас темрява і не врятуєтеся».


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Артур Сіренко - [ 2025.06.04 22:19 ]
    Стрибки в синьому часопросторі
    Живі телефони з очима синіми
    Стрибають, як жаби, прямісінько –
    В озеро-небо,
    Ніби то не повітряне море,
    А рукопис старого філософа,
    Просто вони забули*
    Чи то не знали,
    Що Небо – це весняний сад**,
    Де блукають люди народу троянд***
    Не помічаючи, як вода стає попелом****,
    Як мрії стають тліном, а квіти вогнем.
    Зозулі-художники малюють етюд:
    Постскриптум травневої книги –
    Хтось писав, а хтось сподівався,
    Хтось марив, а хтось рахував кроки
    До брами, яку зачиняли книжники.
    А може небо – це вигадка вершників?
    Тих самих, що очікують біля броду,
    Що привезли глиняні глеки,
    Де ховалася порожнеча
    (Та марно – знайшли і милуються).
    Майструю човен з окличних знаків,
    Очікую слушного часу:
    Дослухаюсь до серця землі,
    До марних слів озера синього неба:
    Якщо плисти, то навіщо,
    Якщо кидати в те озеро ятір,
    То коли?
    Читаю літопис джмелиного вулика:
    Смакую мед зібраний на фіалках
    Волохатими марногудами:
    В тих трубадурів весни
    Свої темні віки. І свій Роланд.

    Примітки:
    * - здатність забувати – це велике мистецтво.
    ** - вишневий. Але гудуть над отими вишнями не хрущі, а кванти вічності.
    *** - є такий народ, він ще напише свої літописи на пергаменті, що зроблений з шкіри чорної вівці.
    **** - вода насправді і є попіл – попіл зірок.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  25. Борис Костиря - [ 2025.06.04 21:19 ]
    Життя без обличчя
    Людина подивилась у дзеркало
    і в диму побачила,
    що в неї немає обличчя.
    Замість обличчя в неї
    біла пляма.
    Як жити без лиця?
    Навіть обличчя,
    пожмакане з похмілля,
    із колами під очима,
    було б лицем,
    а то зовсім ніякого.
    Кімната вкрита
    сигаретним димом,
    який стирає обличчя,
    який стирає індивідуальність.
    І залишається
    лише біла пляма
    як вираз абсурду.
    Так і ходи
    із білою плямою
    вулицями,
    і замість обличчя
    тебе буде супроводжувати
    крик Мунка.

    15 вересня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  26. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2025.06.04 07:52 ]
    * * *
    Відчуття страху й жаху супроводжують
    Всі наші негативні думки, неначе тіні.
    Нам варто позбутися їхнього впливу -
    цей нанесений болісний удар,
    переживаючи, ми бачимо живе біль.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Борис Костиря - [ 2025.06.02 21:51 ]
    Похилі трави
    Я ліг у похилі трави,
    у безтурботність, спокій,
    незайманість їхніх хвиль.
    Вони найбільше відчувають
    наближення осені.
    Осінь першими хилить їх
    додолу. Я лягаю в них,
    як у постіль тривалого сну.
    Я відчуваю
    непорушність тиші,
    її незворушне перетікання
    з однієї небесної чаші
    до іншої. Ми не бачимо
    падіння її піщинок,
    а поміж тим
    воно відбувається.
    Я впаду в похилі трави.
    Тільки так я можу
    зупинити плин часу
    бодай частково,
    злитися на кілька годин
    із вічністю, тільки так
    я відчую наповненість буття,
    як небесну чашу.
    Пожовклі трави
    нагадують столітні думи,
    вони так само сиві
    і, розпадаючись,
    лягають у глибину душі.

    7 вересня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  28. Шон Маклех - [ 2025.06.02 11:56 ]
    Сірі крила стихій
    Я літаю у снах
    Над зеленими гленами
    Як літав колись Брендан
    Над синіми хвилями
    Моря незвіданого
    На крилах сірих вітрил
    В пошуках Острова Блаженних
    І острова Вічної Молодості.
    Я літаю у снах
    Над містом високих башт,
    Містом прозорих ліфтів,
    Над містом сумних леді,
    Що крокують безцільно
    На високих підборах
    З пурпуровими парасольками,
    Що думають: дощ це стихія,
    Яка розчиняє італійський мармур,
    Як розчиняє кава
    Шматочки персидського цукру –
    Шакару – як сніг білого,
    Які розуміють, що бажання –
    Це лускаті зелені ящірки,
    Які тікають з італійської башти
    До гори камінної марева
    Почуттів.
    Я літаю у снах
    Над цвяхованим селищем,
    Де круки майструють гніздо
    З металевих кавалків
    Над житлом коваля
    На вишні,
    Що цвіте раз на тисячу літ.
    Я літаю у снах
    Над квітами папороті,
    Наче джміль, що шукає годинник,
    Та марно.
    Часопростір ніхто не міряє,
    Навіть кроками.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  29. Борис Костиря - [ 2025.06.01 21:10 ]
    Волосся осені
    Ув'язнути у травах,
    ніби волоссі осені,
    які тебе не відпускають,
    заплутатися в них,
    мовби у вічних питаннях.
    Волосся осені
    почало в'янути
    і готуватися
    злитися із землею.
    Воно не пропускає тебе
    до першоджерел,
    до початків пізнання.
    Ти продираєшся крізь нього,
    ніби крізь космічні хащі.
    Це фаустіанівське волосся
    наелектризовує тебе
    і все довкола.
    Воно складається
    із тисячі рук,
    які стримують тебе.
    Тисяча рук із землі,
    як тисяча питань
    без відповіді.

    4 вересня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  30. Іван Потьомкін - [ 2025.06.01 18:33 ]
    ***
    Зграями літають невгамовні голуби,
    А як повсідаються на провід, мов на нотоносець,
    Хіба що Малеру вдалось би їх голос відтворить,
    Ми ж як Ноєву голубку посланницею суші сприймаємо.
    А от горлиці, так схожі на голубів (щоправда, менші зростом),
    Літають в парі, а то й поодиноко гудуть собі й гудуть
    Сумнаву пісню, якою наділив їх Господь Бог,
    А невгамовний цар Соломон, як скінчилися дощі,
    Вирядив їх першими стрічать весну по всій країні.


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  31. Борис Костиря - [ 2025.05.30 21:38 ]
    Тиша
    Піти від гучного концерту
    у тишу лісу.
    Поламати голку тиші,
    відчути її симфонію,
    відрізнити її відтінки.
    Коли всі слова вже сказані,
    залишається тиша,
    залишається мовчання,
    як пересохла криниця,
    яким може бути сказано
    набагато більше.
    У тиші лісу можна почути
    лише голос дзвіночків,
    які порушать
    незаймане плесо мовчання,
    на яке впаде крапля вічності,
    яка переповнить чашу.
    Ти засинаєш у травах
    як єдино спокійному місці,
    поринаєш в їхню купіль,
    щоб народитися
    зовсім іншим.

    23 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  32. Борис Костиря - [ 2025.05.28 21:12 ]
    * * *
    Сад у передчутті осені
    наповнився трепетною тривогою.
    Велика гілка яблуні
    відсохла, як заніміла, відмерла
    частина душі.
    Густі вруна стоять, як полки
    із гострими списами.
    Сад у передгроззі
    вічних питань,
    на які немає відповіді.
    Сад як релікт
    минулої епохи,
    який загубився в сучасності.
    Сад як стариган
    із довгими руками,
    який намагається
    вхопити відлетілий час.
    Він зовсім загубився
    зі своїми зморшками
    і милицями,
    дивлячись на світ
    глибоко посадженими
    очима.

    21 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  33. Борис Костиря - [ 2025.05.26 21:29 ]
    Записник
    Записник, залишений на столику
    біля надгробку.
    Хтось приходив
    і поклав це послання,
    яке нікуди не дійде.
    Записник укриває дощ,
    папір розбухає і руйнується.
    Що означає цей записник?
    У ньому вже не можна
    розібрати літер,
    усе розмито.
    Це ніби письмо
    розпливчатою мовою мерців,
    мовою крізь туман.
    Можливо, у цьому записнику
    зашифроване
    освідчення в коханні
    до померлого, яке летить
    невидимою чайкою
    над морем забуття.
    Можливо, сповідь,
    яка так і не відбулася,
    покаяння,
    яке застигло в повітрі,
    слова, які стали
    каменями, і тепер їх
    не зрозуміти.
    Залишається їх збирати,
    як ненаписані поеми.

    14 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  34. Борис Костиря - [ 2025.05.23 21:37 ]
    Піщаний вітер
    Космос несе не тільки
    творчу енергію, але й потік
    інформаційного сміття,
    яке утворює
    енергетичне звалище.
    Скільки сміття в ноосфері!
    Як розчистити джерела
    від намулу? Як повернутися
    до первісного хаосу?
    Піщаний вітер
    стирає обличчя,
    перетворюючи його
    на купу піску,
    на щось невизначене.
    Інформаційний шум
    не дозволяє почути
    спів солов'я
    і плескіт джерела.
    Залишається дочекатися
    вибуху тиші,
    яка все наповнить
    своєю лавою.

    8 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  35. Артур Сіренко - [ 2025.05.22 22:08 ]
    Бузиновий полудень
    Травневий дивак дощ –
    Це мовчазний пророк,
    Що кидає землю гостинну
    І мандрує на досвітку
    У пошуках свідків
    Вічного існування
    Бородатого музики Часу:
    Він теж грає на струнах
    Банджо, що звуть Порожнечею,
    Що замість серця
    Має очкастого метелика.
    Травневий дивак дощ
    Розчиняється в озері Спокою,
    Де живуть лускаті русалки –
    Зеленокосі та синьоокі,
    Що прозорі думки
    Втілюють в пісню про карму,
    Доки ніч чорногузів-алхіміків
    Достигає як чорна ягода
    Над потоком Останнього Слова,
    Де живуть м’якуни-філософи
    З мушлею кольору полудня.
    Травневий дивак дощ
    Ховається в нечемному лісі,
    Де плазуни пишуть Книгу Мовчання,
    Де шаленство сховалось між літерами,
    Де здивовані птахи
    Співають пісні про монахів
    Забутої віри вогню.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  36. Борис Костиря - [ 2025.05.22 21:52 ]
    Зникнення
    Скільки плодів у землі пропаде!
    Скільки людей
    залишаться непоміченими,
    як ці плоди.
    Вони впадуть у землю,
    як сухе гілля,
    стануть гумусом
    для майбутніх поколінь.
    Скільки ідей впадуть у землю
    нерозквітлими, зів'ялими!
    Скільки квітів не залишать
    по собі нічого.
    Їхні пелюстки впадуть
    нерозсталим літнім снігом.
    Їхня краса стане добривом.
    І не варто говорити,
    що вони стануть підґрунтям
    для майбутніх квітів,
    це вже будуть інші квіти,
    у них будуть інші обличчя,
    інші посмішки
    і вирази очей.
    Плоди не відновлять знов,
    ніби листи з Атлантиди,
    Шумеру чи Вавилону,
    вони не прозвучать
    епосом про Гільгамеша.
    Це будуть інші плоди
    у циклі вічного повернення.

    8 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (3)


  37. Іван Потьомкін - [ 2025.05.22 21:57 ]
    ***
    ...І за околиці люблю Єрусалим.
    Найпаче за Ейн-Керем .
    Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
    Неспішно він простує в синагогу.
    Таліт його такий просторий, що покрива
    Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
    Таліт цей зіткано із сонця та джерельної води,
    Настояній на пахощах терпкої виноградної лози.
    І хто зануриться в Ейн-Керем,
    Немов од трунку, від краси його сп’яніє.
    ***
    Коли удосвіта туман пливе долиною,
    Здається, що Ейн-Керем –
    Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
    Осяяна вогнями, от-от затрубить
    І зніметься із якорів Гадаса .
    Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
    ...Удень оця фата-моргана зникне,
    Та вечір уповні відтворить її знову.
    І так оця містерія вершиться, мабуть,
    Відтоді, як ріка занурилася в надра,
    Залишивши на згадку лиш джерела.

    P.S.
    Чи ж дивина, що саме тут, біля джерел,
    Зродилася в Івана думка – водою освятить Ісуса.




    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  38. Борис Костиря - [ 2025.05.20 21:14 ]
    * * *
    Мені треба висловити
    усе невисловлене
    за тривалий час,
    за нескінченні роки
    мовчання.
    Мовчання було вулканом,
    який зненацька вибухнув.
    Мовчання було темницею,
    у якій був замурований дух.
    Воно було концтабором,
    у якому помирав доходяга.
    Чим воно було викликане?
    Страхом? Накопиченням досвіду?
    Ця таємниця буде похована
    під брилами важкого каміння,
    яке стане пам'ятником
    мовчання.
    Воно нагадує поле бою
    із пораненими, на якому
    колись розквітнуть маки.
    Мовчання схоже на цвинтар,
    старий, безнадійний.
    Воно нагадує
    безплідну толоку,
    яка одного разу перетвориться
    на рясне поле.
    Мовчання схоже на криницю,
    у яку кричиш,
    а відгукується в космосі.

    6 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  39. Борис Костиря - [ 2025.05.18 21:05 ]
    Принцеса в тумані
    У тумані пливе принцеса
    у білих шатах
    неймовірно загадкової вроди.
    Вона стелиться над землею,
    ніби мрія.
    Після рясної зливи
    єдиною розрадою
    стає принцеса.
    Вона наближається до тебе,
    як фатум, як неминучість.
    Твоє дихання перехрплює,
    ти не знаєш, що робити.
    Принцеса зіткана з самого
    туману, як фрагментів,
    уламків, клаптів буття,
    ніби уривків пам'яті.
    Вона розпливчаста
    і нетривка,
    як пульсування Всесвіту.

    4 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  40. Борис Костиря - [ 2025.05.17 21:57 ]
    * * *
    Подивитися в очі чорній безодні,
    зазирнути до чорних дір
    чи розкрити
    твань підсвідомості.
    Подивитися в очі потворності,
    страху, ненависті.
    Що може бути страшніше?
    Впитися в магму ночі,
    яка поселилася в людину.
    Подивитися в очі розпаду
    і побачити там
    глухий кут пізнання.
    Ти подивишся в очі
    чорній безодні, а вона
    подивиться в тебе,
    і це зіткнення поглядів
    породить електричний розряд,
    це буде справжній бій,
    який обох
    штовхне у провалля.

    3 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (1)


  41. Борис Костиря - [ 2025.05.15 21:15 ]
    Дзеркало води
    Зазирнути у дзеркало води,
    де хтось тобі простягує руку,
    відкинути всі умовності,
    потрапити в антисвіт.
    Уночі все навпаки,
    потаємні сутності
    виходять назовні,
    хтось ворушиться в темряві.
    Дзеркало води незамутнене,
    чисте, тендітне, незаймане.
    У темряві воно слугує
    провідником до іншого світу.
    І сам ти стаєш
    таким само незамутненим
    біля нього. Дзеркало води
    видасть усі твої таємниці,
    воно затягне
    на дно безумства.
    Дзеркало води
    стане океаном
    за своїми можливостями,
    у ньому теж будуть
    шторми і бурі,
    непомітні для стороннього ока.
    Ти захочеш втопити в ньому
    печаль і всі злигодні,
    але такі потопельники
    стають привидами.
    Гладінь дзеркала води
    вкрита хвилями космосу.

    2 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  42. Борис Костиря - [ 2025.05.13 21:45 ]
    Втеча
    Я пішов світ за очі
    божевільною травою,
    продираючись крізь колючки.
    Я тікаю від цивілізації.
    Із дороги я звернув
    у густі вруна.
    Мене жене вперед амок,
    якийсь навіжений двигун.
    Гілки б'ють мене в обличчя,
    мов недоведені теореми,
    як концепції, які
    не витримали випробування
    часом. Ти тікаєш,
    і щось тебе наздоганяє,
    тягар суспільства,
    стандарти і стереотипи.
    Сонце випалює твої очі,
    ти майже знепритомнів,
    але біжиш далі.
    Колючки занурюються
    у твої стопи,
    ніби цвяхи хреста.
    Сорочка порвана
    і майорить шматтям.
    Ти перебрідаєш
    через канал.
    Ти дійшов завершення
    омега-точки,
    кінця шляху
    і падаєш на кущі.
    Світ ловив тебе,
    та не впіймав, але ти
    у пущах невідомої
    космічної речовини.

    1 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  43. Іван Потьомкін - [ 2025.05.12 21:52 ]
    Шершень і павук

    Ще як не став ненависним Саулові,
    Давид під пальмою трудився
    Над котримсь зі своїх псалмів.
    Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
    Мовби зі сну прокинувсь,
    Бачить: шершень доїдає павука...
    «Яка ж несправедливість, Боже,-
    Одвернувсь юнак од наруги тої,-
    Трудівника он поїдає дармоїд...
    А Тобі начебто байдуже...»
    І долина до псалмоспівця з високості:
    «Як, невігласе, насміливсь ти судить
    Про Мої створіння? Стривай – невдовзі
    Ще пошкодуєш за недовіру».
    І справді: зненавидів Саул
    Співця свойого й зятя:
    Найбільше мав той поводження в народі.
    Стало ім’я Давида шановане повсюди .
    Тож цар наміривсь порішить його.
    Зробив би справно задум, якби не діти –
    Йонатан і Мелхола, та ще й дружина.
    Змушений був поневірятись юнак на чужині,
    Навіть удаючи із себе божевільного.
    В пустелі Зіф знайшов урешті-решт притулок -
    Печеру, заткану зусібіч павутинням.
    Савул з людьми теж опинивсь в пустелі
    В пошуках ненависника свого.
    Дізнавсь про те Давид . Поночі сам увійшов
    До царевого намету. А там , мов дерево розлоге,
    Хропів Савуловий воєначальник Авенір.
    Проліз поміж ногами велетня Давид,
    Узяв царевий спис і дзбан з водою.
    Тільки наміривсь вийти, як доти
    Зігнуті в колінах колоди-ноги богатиря
    Випростались тай опустились на юначі плечі.
    «Боже праведний, не дай загинуть!»-
    Прошепотів Давид. І тої ж миті
    Велетень знову зігнув ноги в колінах.
    Уже на волі опинившись, почув Давид,
    Як з посвистом шершень з намету вилетів.
    Прошепотів псалмоспівець у безгомінні:
    «Прекрасні, Боже, всі Твої створіння!
    Не мені, рабу Твоєму, про них судить.
    Я ж бо сам – останнє і найменше з них!»



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  44. Борис Костиря - [ 2025.05.11 22:46 ]
    Тупикова дорога
    Тупикова дорога в лісі -
    як тупикова дорога в житті.
    Ти йдеш у темряві,
    як у павутині
    невиправданих надій,
    як у ідеях, порослих мохом.
    Колись ця дорога вела до села,
    а зараз там глухий кут,
    ніби життєва програма
    дійшла до свого завершення.
    Повітрям кружляють кажани,
    як нічні кошмари.
    Шлях заріс кущами
    невизначеності і страху.
    Біля нього будинки,
    покинуті цивілізацією,
    затишно стоять
    на узбіччі життя,
    їх ніхто не тривожить,
    метушня їх не торкається.
    Це єдино можливий
    порятунок, усі решта -
    примарні. Тупикова дорога
    не може зазнати штормів,
    вона в постійному штилі.
    Тупикова дорога
    не приведе нікуди,
    хіба що в безумвство,
    у клаустрофобію долі.

    25 липня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  45. Артур Сіренко - [ 2025.05.11 16:08 ]
    Люди
    Якось у п’ятницю я розкрив Коран і прочитав суру «Люди». Прочитав і мені написалось ось таке:

    Люди – це вусики таргана Всесвіту,
    Що біжить порожнечею і шукає мету
    Свого буття-існування. Серед пітьми,
    Серед нескінченного невідання.
    Люди – це фіолетові незабудьки
    На клумбі кам’яних астероїдів*
    Нашої дірявої свити-свідомості –
    Марнотрати тутешніх привидів.
    Люди – це сині метелики,
    Що літають в саду старих абрикосів,
    Де стоять манекени (трохи оголені),
    Старого кравця-шотландця,
    Що купив квиток на «Титанік»,
    Але так любив запашний дим
    Винокурні смішного Мак-Ґреґора,
    Що варив своє віскі на торфі
    Болота нічийного глена,**
    Де колись блукали олені, а нині пустка
    Страшна й синьоока. Поросла кульбабами –
    Квітами незадоволених бджіл.
    Отож лишився – отой кравець,
    Знавець твіду і кілтів, не зник у безодні
    Злої Атлантики, а спився тихесенько
    Між людей свого клану рудочубого.
    Селена*** травневих сутінок
    Споглядає як сплять синиці,
    Будить філософів-лиликів,
    Змушує мислити, коли тьма остаточно
    Перемагає світло, поглинає останні кванти,
    Що прилітають здалеку,
    Ковтає струни: буття – це музика.

    Примітки:
    * - Земля це теж кам’яний астероїд. Тільки ми боїмося признатися в цьому. Собі.
    ** - шкода, що по гленах не блукали мамути. Вони вимерли в тих краях ще до того, як глени оголили свої ребра і лона Сонцю.
    *** - насправді не Селена, а Геката. Але не хотів додавати похмурості у цей текст. Крім того фракійські (точніше тракійські) мотиви мені трохи чужі. Я родом з бореальних сколотських країв.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  46. Борис Костиря - [ 2025.05.10 21:53 ]
    * * *
    Двір знайомої заріс травою,
    ніби чужими смислами.
    У траві водяться ледве не вовки.
    Там може заблукати
    все, що завгодно:
    думки, надії, ідеали.
    Високе бадилля стирчить,
    як башти готичних замків.
    Двір став покинутим,
    мовби осиротіла дитина.
    Він кричить від самотності.
    Оточений шиферною огорожею,
    двір зазнає ударів часу.
    Сухі стебла нагострені в небо,
    наче списи невідомих лицарів.
    Цим двором гуляє безглуздя,
    продираючись крізь зарості.
    Воно ходить і не знаходить
    жодних крихт сенсу.
    Фундамент відвалюється,
    ніби залишки здорового глузду.

    23 липня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  47. Борис Костиря - [ 2025.05.07 21:22 ]
    * * *
    Жовтий листок улітку -
    як провісник осені.
    Жовтий листок улітку -
    як човен Харона.
    Жовтий листок улітку -
    як долоня вічності,
    простягнута всім.
    Жовтий листок улітку -
    як ложе любові,
    яке перетворилося
    на ложе паралітика.
    Він летить, мов комета
    серед таких само
    самотніх комет,
    і дістанеться невідомо куди.
    Це сліпа воля фатуму.
    Міріади таких листків,
    яких ніхто не помічає,
    наближають згасання літа.

    12 липня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  48. Іван Потьомкін - [ 2025.05.07 20:07 ]
    Тридцять шість

    Пригадуєте той перший торг
    Людини із Всевишнім?
    За праведних вступився Аврагам:
    «Невже Господь їх винищить
    Воднораз із нечестивими?»
    Почав торг iз п’ятдесяти,
    А десятьма в непевності скінчив.
    «Не знищу й ради десятьох»,-
    Одповів Всевишній.
    Раннього ранку став Аврагам
    На тому місці, де розмовляв із Богом.
    Звідтам, що звалося Содомом і Гоморою,
    Валував ядучий жовтий дим...
    «Так ось чому Всевишній
    Охоче йшов мені навстріч»,-
    Подумав з гіркотою Аврагам.
    Та не пішов у небуття той торг.
    Чи не відтоді вирішив Господь
    Підперти світ надійними стовпами –
    Тридцятьма шістьма
    Прихованими од люду праведниками?
    Не помазанниками Божими,
    Не пророками, що завжди на видноті.
    Ті тридцять шість самі не знають,
    Що світ тримають на собі,
    Аби він не зірвався в безвість од гріхів:
    Хто вулиці ночами підмітає,
    Розносить пошту,
    Прикипа до мікроскопу,
    Відкрива малечі Батьківщину...
    Одне лиш не становить таємницю:
    Як і всі ми, слуги Господні - смертні.
    Безсмертний тільки Його задум:
    У кожнім новім поколінні
    Незмінно на сторожі світу
    Мають стояти тридцять шість.




    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  49. Артур Сіренко - [ 2025.05.07 16:43 ]
    Мій зелений травневий деміург
    Деміург з посмішкою шахового маестро
    Палить люльку набиту листями авокадо,
    Читає діалоги Платона щоп’ятниці,
    Коли скорботи налито по вінця,
    Коли Місяць оповні зазирає в зіниці
    Черепа світобудови, викликаючи посмішку
    Нечемної діви Галактики – зеленовбраної,
    Синьокосої, в якої кіт-муркотайло (сірий)
    Дивиться на кульгавих вухастих осликів,
    Що носять цеглу на будову башти мовчання,
    Яку мурують до Неба вільні каменярі
    (Прилітайте, чорні орли, прилітайте!).
    Термітам смакує дерево – міцне й крислате,
    З листями-пальцями, з квітами-снами,
    На дошках з якого малюють сумні ікони
    Ченці вогненної віри, ховаючи у своїх
    Каплицях таємниці перехожих-годинників.
    Згадуй, мій друже, згадуй, місто своє біле
    З назвою Начебто, з ратушою сера Альберта*:
    Етюди на тему «Ad urbem et mures»**
    Малюй м’яким пензликом***
    На поверхні листя
    Осокорів
    Юних, як зошит
    На якому ще нічого не було написано,
    Не нашкрябано, не заплямлено, не зіпсовано
    Літерами, яких ніхто не знає, ніхто,
    Навіть він – деміург зеленого травня****.

    Примітки:
    * - не принца, ні. Тим паче, не Чорного Принца.
    ** - У Теодора Руанського (1296 – 1378) є поема «Ad urbem et mures» писана середньовічною латиною. Вільні муляри і шанувальники троянди та хреста (одночасно) вважали цю поему одкровенням. Хто зна, може вони і праві.
    *** - один мій знайомий, художник і винороб, робив собі пензлики з шерсті котячих хвостів. Пензлики виходили м’які і безпосередні. Малював він тими пензликами пейзажі на горіхових дошках.
    **** - один моряк (громадянин Кале) запевняв, що під час плавання до Землі Ван Дімена він на одному острові бачив зелених джмелів, яких він назвав деміургами травня (demiurgi viridis Maii). Я впевнений, що то йому привиділось – він зловживав ямайським ромом.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  50. Борис Костиря - [ 2025.05.05 21:12 ]
    Утома
    Утома глибоко проростає корінням
    у порепану землю.
    Утома стала світовою,
    уселенською. Це втома
    самого космосу,
    самої світобудови.
    Втомилися культура
    і цивілізація, тріснули
    витримка і воля людей.
    Гілка втомилась
    під ваготою плодів,
    художник - під ваготою дум,
    жінка втомилась чекати,
    а чоловік - стояти під вікном
    коханої. Ноосфера втомилися
    під вагою ненависті,
    яка охоплює планету.
    Земля втомилися чекати миру.
    Коріння проросло в землю
    і засохло, стало трухою.
    Дерево висохло, плоди осипались.
    Космос утомився
    і скидає вниз
    плоди планет і сонячних систем.
    Бог утомився і пішов спочивати.
    Людина самотньо
    закинута у Всесвіт.
    Людина висить, як плід
    на висохлому дереві.

    7 липня 2022


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   124