ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.07.26 18:38
Як захочеться дізнатись, відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом виноградник із синами.
Сатана тут нагодився, взять його у спілку просить.
У боргу він не зостане, бо навчить

Олександр Козинець
2018.07.16 16:07
У моїй переповненій валізі
Свіжі лимони магніти олії
Масло какао печиво спеції
Коли її відкриваю
Вона морем дихає
Бризкає хвилями
Теплим вітром
Відносить мене

Галина Михайлик
2018.07.15 00:06
з кожною думкою
про Tебе
я молодшаю
на день
тиждень
місяць
рік
століття

Маріанна Алетея
2018.07.07 16:56
Потерчата висять на деревах
Білі примари
Звисають між гіллям.
Злом.
Потерчата білі
Між гіллям.
Не квітне папороть
Ночі Купальної.

Олексій Кацай
2018.07.06 17:35
Чорно-білий сніг на зимовій кометі
сипле
коли вона наближається до сонця

Тріск палаючих сузір’їв
чутно
в космічному полум’ї груби

Маріанна Алетея
2018.07.03 17:05
Мороком встелене небо,
Морок спадає на землю,
Літо ховає від ока,
Кулі, що рвуться внизу.
Крає не блискавка хмару,
Рвуться степами уламки,
Доль, що застигнуть у літа
Похолоділих руках.

Шон Маклех
2018.06.29 14:14
Він зазирає в обличчя поснулих квітів,
Що сплять, коли блимає на траву безколірну
Місяць-злодій – привид зі світу мертвих каменів,
Він зазирає в очі мурашок, хоч вони ховаються
У шпарки часу кайнозою кульгавого й недоречного –
Епохи волохатих потвор

Кристіан Грей
2018.06.22 09:06
Твоє тіло – наче пахлава медова,
Про яку я вперше почув на кримських пляжах,
Але так ніколи і не спробував.
Як і твоє тіло.
І ніколи вже не спробую, бо
Крим забрали окупанти, а
Ти мені сказала, що я втратив свій шанс.
І твої жорстокі слова

Олексій Кацай
2018.06.06 19:09
Ти чула, як плещеться всесвіт?
Всіма своїми хвилями, полями,
громаддям хмар міжзоряного пилу?
Піна зірок уносить бульбашки планет
з тихим-тихим шелестом –
ш-ш-ш… ш-ш-ш… ш-ш-ш…
А нам здається, що це – радіоперешкоди,
вигадані нами з безсилля поч

Василь Кузан
2018.06.01 20:52
хтось цілує зброю
яка врятує його від смерті
убивши ворога

хтось цілує хреста
на якому розіп’яли спасителя
щоб урятувати його вбивць

Шон Маклех
2018.06.01 16:06
Мертві дерева
Собі збудували місто:
Може тоді, коли
Вони були ще живими,
А може тоді,
Коли стали сухими і мертвими
І місто будували їх тіні.
Може.

Шон Маклех
2018.06.01 15:44
У кожному пабі іграшок,
У кожній ресторації ностальгій,
У кожний келих черепа
Налита замість літнього віскі зерна,
Замість веселого пива Рембрандта
Нудьга
По вінця.

Олександра Христич
2018.05.17 18:14
Самотність вирушила у дорогу і розквітла.
Поєднала двох вогником надії, що не мав нічого спільного.
Ця маленька надія не стала єдиною.
Очікування незвичайного залишилось очікуванням.
Cамотність стала довершеною серед людей, що не розуміли один одного

Шон Маклех
2018.05.17 12:38
На зворотній стороні готики*
Венеціанське свічадо.
Зазирає в нього дивак Леонардо,
Бачить старого дожа
Мікеле Стено –
Такого ж флорентійського мрійника,
Як капітан галери «Сан-Пауло»,
Що міряв Адріатику ліктями

Шон Маклех
2018.05.10 22:25
Нанизую сонця
На ниточку майбутнього:
Доречне космічне намисто
На шиї Кібели-Галактики,
А крейдяні скелі
Моїх островів кельтських
Як леза:
Ріжуть плоть волоцюги Часу.

Шон Маклех
2018.05.08 14:27
Місто в якому живуть осокори
(Тільки!)
Немає жодної липи,
Жодного ясена, жодного клена,
Жодного явора, жодного глоду
І навіть берези – плаксійки сентиментальної.
Осокори – чорні тополі –
Громадяни міста чорних думок.

Маркіяна Рай
2018.05.06 16:07
Спиною "ні" обернене зганьблене.
Мовчать вуста, вся суть його мовчить.
Коли зірветься "так" (воно шалене),
То все у жарт. Ох, весело звучить.

Чи, пак, розчулившись чужим стрічанням,
Чужим зітханням роз'ятривши дух,
У

Сергій Гупало
2018.05.05 10:12
Сергій Гупало:

- Ви, Лесю, нариваєтесь... Якщо Вам чиїсь коментарі не подобаються - можете заблокувати того, хто їх пише. Я, наприклад, Вам гарантую, що коментувати Ваших творів не буду, якщо не будете мене згадувати. Мені Ваші твори не цікаві, спосіб

Маркіяна Рай
2018.05.05 01:30
І, серед того бруду і гнилих дощок,
Розцвів як квітка лотоса, окрасив днину
Зажурений, в задумі до кісток
Про долю злого люду, кущ жасмину.

Набралась кожна грішна і свята
Істота в цій закинутій місцині
П'янкого аромату від куща,

Нінель Новікова
2018.05.03 11:00
розлога яблуня
у мене під балконом
засяяла сліпучим
білим цвітом
неначе в танці
пишна наречена
свої весільні
розметала шати

Олександра Христич
2018.05.01 15:01
Тепер тут полігон Кремля,
Московські вбивці - тролі.
Для них мішені - немовля
Й та дітвора у школі.

Лихі чванливі глузії,
То монстри, а не люди.
Отрута чорної змії,

Маркіяна Рай
2018.05.01 14:27
Осипаються липи в одвічному розрізі днів.
Під гарячою парою золотом вкрили дороги.
Написали мені уже з двадцять щорічних томів
Ці пахучі коври, що окутують втомлені ноги.

Я дивуюся їм, як і всім, в кого доля гірка -
Віддавати красу на засмічення і

Іван Потьомкін
2018.04.30 19:49
Під час молитви якось раббі Леві
Звернувся до Всевишнього:
«Владико всього світу,
Колись ходив Ти із Торою
І намагавсь продать її,
Як яблука збувають торгівці,
Доки не погнили вони.
І що ж? Навіть поглянуть на товар твій

Вадим Василенко
2018.04.28 11:26
Наші страхи не зостаються на горищах, разом із покошлаченими Вінні й безрукими Барбі – вони ростуть, заховані так добре, що побачити чи почути свій страх далебі чи можливо. Незахищені та ранимі, ми насолоджуємося власними страхами і стаємо їх жертвами й з

Сонце Місяць
2018.04.24 21:31
закохані розстаються із
закоханими в них
стрічаються інші закохані
нових витівок задля
сезон бере по~ справжньому
& похідний шампань
хай для когось це пиво суціль
старі гойдалки при дворі

Ірина Вовк
2018.04.23 22:55
…Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
і серденька проймаються жаром... А той жар
все росте – в

Сонце Місяць
2018.04.22 18:18
війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детал

Шон Маклех
2018.04.18 23:02
Сучасне)

Джеймсу Ебботту Мак-Нейлу Уїстлеру. Щиро.

Бавляться люди серцями
Наче м’ячиками:
Кидаю своє серце – ловіть!
Ловіть, любителі ностальгічних поезій,

Маркіяна Рай
2018.04.15 16:51
Опале листя гріє душу.
Грій, листя, грій!
З тобою плакати не мушу.
Мене лелій!
З тобою розквітають грози,
Ясніє день,
І ллється сміх, і ллються сльози
З чужих пісень.

Шон Маклех
2018.04.13 19:46
Ми – це вода,
Що падає з неба шекспірівських драм:
Розділяємось на краплини
Прозорі, як день навесні,
Такі ж невагомі як сон,
В якому ти в гості приходиш до мене.
Ми – це весняна гроза,
Що пахне квітами сливи,

Василь Кузан
2018.04.11 10:48
перелітне павутиння
як спогади про тепло
висне на крилах птахів
що не бажають зимувати
без любові

крихти життя із долоні
короткозорий час визбирує

Сонце Місяць
2018.04.05 17:18
ніхто не назве його вчителем
ніби він не годиться на роль
хто він узагалі
сам відповість
ніхто
нізвідки й нікуди
для чого вам знати це
що вам у цім

Василь Кузан
2018.04.05 10:12
неземної твоєї ніжності
розтікаються по пульсації
скроні
у бездонній скрині
пам’яті
впорядковується рух нейронів
нерони
вгамовують жадобу крові

Шон Маклех
2018.04.05 03:25
Лицарям Судного Дня присвячую.
Щиро.

Герцог тиші
Набиває свою порцелянову люльку
Сухими пелюстками
Черленої квітки папороті.
Повелитель мовчання

Шон Маклех
2018.04.02 02:43
Написано в мій день народження, коли мені виповнилося 103 роки. Подумав про це число трьохцифрове і жахнувся. Хоча чого б то… Хіба що припустити, що все було недаремно…

Зазираю нишком:
Що пише він там –
Той старий у дзеркалі:
Які вірші водить-

Олена Кіс
2018.04.01 22:58
Напровесні пахне талою водою,
Набубнявілою вербою,
Пряними поривами потеплілого вітру
Та чимось тривожно терпким,
Що ось-ось має настати,
Обвалитися на голову пташиним галасом,
Швидкоплинним сизовинням кудлатих хмар,
Крихкістю небесної голубінні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Ірина Ільчук
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Авель Штерн
2018.08.08

Ластівка Польова
2018.08.07

Дарія Б
2018.08.06

богдана биба буба
2018.08.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. І Василина Назарко Назарій - [ 2018.08.15 10:48 ]
    Чарівне намисто
    Одного разу жила собі сім'я.А жили в ній Батько,Мати,Софійка,І Вероніка.
    Вероніка у сім'ї була найстаршою.Софійка мала 9 років,Вероніка 18.
    Одного разу вона пішла на побаченя зі своїм хлопцем Артуром.
    Вона його дуже сильно кохала,і він її теж.І по дорозі їй з неба
    впало намисто!Але Вероніка про нього зовсім нічого не знала.І взяла його.
    Наділа вона його собі на шию.Вона зустрілась зі своїм коханим.
    -Ого,люба у тебе нове намисто?
    -Так,правда красиве?
    -Звісно!
    І вони обійнялись а Артура ніби струмом вдарило!І він відлетів у сторону.
    А вероніці нічого такого не сталося.
    Артура забрали в лікарню.А Вероніка пішла до дому.І тут Софійка
    як почула що Вероніка йде,то їй захотілось обійняти Вероніку!
    А Вероніка втікала від неї бо намисто не хотіло,щоб його нова
    власниця знімаца своє нове намисто.І тут тато теж після побачення
    хотів обійняти свою дочку,але вона не дала!І врешті решт коли вона
    нарешті зняла своє намисто,а Артур одужав,вони пішли двоє закопувати
    це Чарівне намисто!Яке із небес скинула її бабуса Маргарита!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати: | "Назва контексту"


  2. І Василина Назарко Назарій - [ 2018.08.14 09:44 ]
    Історія Іванка
    Одного разу жив собі хлопчик.А звали його Іванко.
    Він переходив тільки у 5-тий класс.І він дуже захоплювався компютером,компютерними іграми.
    Одного разу у нього сталася дивна історія.ВіН 4 години грав у ігри і заснув за компютерним столом.
    І він ніби попав у майбутнє!Тут на вулиці він побачив акулу я начебто хотіла його зісти!Вона
    вже була близько,а він нахилився,і прикрив голову руками,доки не зрозумів що це 3D!
    А люди які проходили,думали собі,
    -Ось це телепень,таких я ще не бачила!І він побачив бабусю,доки не дізнався що це
    його одноклассниця Валерія.А він не стидався підійшов і сказав:Валерію!Який зараз рік!
    А вона йому:2115!Ого!Оце ігра!Вимовив він.А вона така:Що?Що?-Та ні-ні-нічого!
    І пішов до дому у ньго був менший брат Олежик.Він прийшов і сказав:Олежику,тобі скьлки років?Мені?Так!114
    Ого!!Як ти так довго живеш!Притому на вигляд молодий!-Так це мені операцію зробили!Ого!Нічого собі операцію!Хех!
    А пізніше він проснувся і побіг до Олежика,і крикить Олеж-и-и-и-ику!!!!!А він дитячим голосом відповів.
    Іванко!А ти заснув!А Іванко спитав.ТОбі скільки років?-6!Фух слава богу!А завтра вибіг на двір
    Бачить валерію.Валерія-я-я-я-!!!І побіг до неї і спитав:Валерію,який зараз рік??-2015,А що?
    Та нічого!Зітхнув Іванко і побіг до дому такий радий,ніби файно поїв!
    Дуже довго сидіти за компютером шкідливо для ваших очей!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати: | "Назва контексту"


  3. І Василина Назарко Назарій - [ 2018.08.14 09:34 ]
    Історія Іванка
    Одного разу жив собі хлопчик.А звали його Іванко.
    Він переходив тільки у 5-тий класс.І він дуже захоплювався компютером,компютерними іграми.
    Одного разу у нього сталася дивна історія.ВіН 4 години грав у ігри і заснув за компютерним столом.
    І він ніби попав у майбутнє!Тут на вулиці він побачив акулу я начебто хотіла його зісти!Вона
    вже була близько,а він нахилився,і прикрив голову руками,доки не зрозумів що це 3D!
    А люди які проходили,думали собі,
    -Ось це телепень,таких я ще не бачила!І він побачив бабусю,доки не дізнався що це
    його одноклассниця Валерія.А він не стидався підійшов і сказав:Валерію!Який зараз рік!
    А вона йому:2115!Ого!Оце ігра!Вимовив він.А вона така:Що?Що?-Та ні-ні-нічого!
    І пішов до дому у ньго був менший брат Олежик.Він прийшов і сказав:Олежику,тобі скьлки років?Мені?Так!114
    Ого!!Як ти так довго живеш!Притому на вигляд молодий!-Так це мені операцію зробили!Ого!Нічого собі операцію!Хех!
    А пізніше він проснувся і побіг до Олежика,і крикить Олеж-и-и-и-ику!!!!!А він дитячим голосом відповів.
    Іванко!А ти заснув!А Іванко спитав.ТОбі скільки років?-6!Фух слава богу!А завтра вибіг на двір
    Бачить валерію.Валерія-я-я-я-!!!І побіг до неї і спитав:Валерію,який зараз рік??-2015,А що?
    Та нічого!Зітхнув Іванко і побіг до дому такий радий,ніби файно поїв!
    Дуже довго сидіти за компютером шкідливо для ваших очей!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Прокоментувати: | "Назва контексту"


  4. Артур Сіренко - [ 2018.08.10 00:53 ]
    Тверезе світило
    Над містом п’яним
    (І то не від бренді кольору осені)
    Вже тисячу літ –
    Тисячу розкуйовджених років,
    Які навіть бородатий літописець
    Не наважувався перетворити в літери –
    Чорні знаки на пергаменті сірому,
    Висить Місяць тверезий,
    А якийсь вусатий філософ
    Казав, що він злодій,
    Бо злодії завжди з ясним розумом
    (Аякже!),
    І цей ночі володар блискучий
    Таки краде в мене сон кавалками
    Своїми мовчазними пророцтвами,
    Які мушу слухати – я –
    Горожанин кам’яних лабіринтів,
    Що залив собі вуха воском
    (Бо сирени-атланти під кожним балконом
    З якого визирає Джульєтта-калічка
    Марно очікуючи серенади:
    Бо хто ж шаленіти дозволить собі
    Коли оком тверезим оцей –
    Цей монах блідий кляштору-ночі,
    Цей вічно лихий Цезар,
    Ватажок легіону зірок).
    А в місті п’яному танцюють будинки
    Нудну тарантелу.
    Він очі заплющив на ніч одну.
    Лише на одну.
    Може йому стало соромно…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  5. Іван Потьомкін - [ 2018.07.26 18:48 ]
    Ной (поміж рядками Аґади й Талмуда)


    Як захочеться дізнатись, відкіля взялись п’яниці,
    То не Лота пригадаймо,але праведного Ноя.
    Звісно, що після потопу.
    Посадив спасенний Богом виноградник із синами.
    Сатана тут нагодився, взять його у спілку просить.
    У боргу він не зостане, бо навчить,
    як краще учинити з урожаєм.
    Ной погодився охоче мати вчителя такого.
    Сатана привів спочатку вівцю тиху та сумирну.
    Вбив її, а кров’ю окропив зелені ґрона.
    Теж зробив потому з левом,
    Потім з мавпою смішною.
    Наостанок заколов свиню поросну.
    Поцікавивсь Ной: «Навіщо?»
    «Зрозумієш сам невдовзі».
    І відтоді, як до трунку прикладається людина,
    попервах така люб’язна, далі – неймовірно сміла.
    А як до перебору дійде, то на мавпу скорше схожа.
    А коли вже втратить розум,на ногах ніяк не встоїть,
    притьмом падає в багнюку і по-свинськи щось там рохка.
    Р.S.
    П’яний Ной лиш скинув одіж і таким побачивсь Хаму .
    А сьогоднішні п’янички так вподобали болото,
    що свині бракує місця.




    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Коментарі: (2)


  6. Олександр Козинець - [ 2018.07.16 16:34 ]
    ***
    У моїй переповненій валізі
    Свіжі лимони магніти олії
    Масло какао печиво спеції
    Коли її відкриваю
    Вона морем дихає
    Бризкає хвилями
    Теплим вітром
    Відносить мене
    На гарячу гальку
    До змелених часом
    Дрібних камінців
    Криків чайок
    Кимось залишених окуляр
    На пляжі
    Сиджу на краєчку краси
    На скелі моєї валізи
    Неквапно вдихаю
    Солоне повітря
    Дозволяю спогадам
    Осідати на стіни моєї кімнати
    Сонцю гратися з хмарами
    Зникати у море на заході
    І разом з тим
    Засмаглими пальцями ніг
    Мов пензлем
    Торкаюся прохолодної підлоги
    Світло-коричневого линолеума
    Який раптом стає бірюзовим


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  7. Галина Михайлик - [ 2018.07.15 00:58 ]
    Cлово
    з кожною думкою
    про Tебе
    я молодшаю
    на день
    тиждень
    місяць
    рік
    століття
    тисячоліття
    епоху
    еру

    я вже стільки
    всього
    передумала
    що дійшла
    до висхідної
    точки
    першотворення
    до Великого
    вибуху
    до Слова


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (12)


  8. Маріанна Алетея - [ 2018.07.07 16:10 ]
    Папороть
    Потерчата висять на деревах
    Білі примари
    Звисають між гіллям.
    Злом.
    Потерчата білі
    Між гіллям.
    Не квітне папороть
    Ночі Купальної.
    Спалена.
    Доторк пекучий.
    Зчорніли
    Потерчата чорні.
    У вогні.
    Хитаються на деревах опалених
    Ночі купальної.
    Де ж вона?
    Папороть.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  9. Олексій Кацай - [ 2018.07.06 17:53 ]
    Зимова комета
    Чорно-білий сніг на зимовій кометі
    сипле
    коли вона наближається до сонця

    Тріск палаючих сузір’їв
    чутно
    в космічному полум’ї груби

    Відлиски грають на шибках
    небесного тіла
    й біле сплітається з чорним
    чорне видмухує біле

    А як снігопад вщухає
    знову вертає
    до сонця комин комети

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  10. Артур Сіренко - [ 2018.07.04 01:55 ]
    Три книги
    (Триптих)

    1. Книга Синього Неба

    Книги Неба
    Чисті сині сторінки:
    Я не пишу – тільки ставлю апострофи.
    Чаплі: чи то пером,
    Чи то літерами:
    Сірим чорнилом по синьому
    Пишуть повість хмарної меланхолії
    Зігнутими шиями.
    Я мислив: це ріка, а не чорнильниця.
    Я думав: це чорногузи,
    А це ворожбити:
    Ковтають холодних зеленострибів
    Дзьобами-шпицями.
    Краще замість слів
    Пити вино Сонця:
    Золоте, як кульбаби квітковий попіл.
    Краще крапка, аніж знак оклику
    Птахом.
    Так хотілось
    Дізнатись, що там за синявою,
    Хотілося, доки ніч не настала,
    Доки огненна куля сліпила фасетки
    Шестиногих масонів:
    Будівничих пірамід лісу,
    Лише потім з глибин пелюсткових
    Лісової п’янкої лілії
    Випливало вітрильником запитання:
    А може я зброяр, не відлюдник?
    А може я лоцман
    Зеленого лісового моря?
    Може душа моя –
    Оцей білий метелик,
    Що пурхає поміж дубами-катапультами
    Уявляючи себе легіонером світанку,
    Сторожем річкового шепоту?
    Читаю Книгу Синього Неба:
    Мною ж відредаговану
    І бачу там замість тексту
    Одні запитання знаки…

    2. Книга Сірого Неба

    Меланхолії морфій
    Продає бородатий шпак:
    Не співає, не кричить, не цвірінькає,
    А тільки попереджає:
    Все даремно – якщо навіть Небо сіре,
    Все даремно – якщо люди одягли плащ байдужості,
    Все намарно – якщо забули про мертвих,
    Все нічого не варте – якщо кольори зникли,
    Квіти сховались, птахи замовкли,
    Їжаки стали пророками,
    А поети пишуть газелі горілкою,
    А кат шукає лойової свічки,
    Бо треба присвіти плаху,
    Трохи змастити жолоби гільйотини –
    Машини від головного болю,
    А філософ у подертій свиті
    Шепоче, що все даремно…

    3. Книга Чорного Неба

    Ну от: тільки чорне чорнило,
    А сторінки темніші сажі,
    Чорніші пекельного антрациту:
    Пиши!
    Прочитають: істоти з очима не нашими,
    Не людськими, не банькуватими,
    Прочитають: по складах, по звуках, по літерах,
    Читаючи навіть нечитане,
    Розуміючи навіть таємне,
    Співаючи навіть мовчання,
    Гортаючи оцю книгу:
    З чорними сторінками:
    Книгу глупої ночі,
    Де одкровення тобі насипано
    Повний мішок зерен попелястих,
    Зерен, з яких проросте Істина
    Не твоїм попелом посипана,
    Не з твого вогнища в жменю,
    Не з крематорію дикого каменю.
    ……………………………….
    Енотери запах в повітрі висить:
    Можеш очі заплющити,
    Можеш: тобі дозволено.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Маріанна Алетея - [ 2018.07.03 17:01 ]
    Морок

    Мороком встелене небо,
    Морок спадає на землю,
    Літо ховає від ока,
    Кулі, що рвуться внизу.
    Крає не блискавка хмару,
    Рвуться степами уламки,
    Доль, що застигнуть у літа
    Похолоділих руках.
    Літо не стримує сльози,
    Літо не випалить лиха,
    Тільки оплакати гірко.
    Зранений птах.
    Морок плете павутину,
    Морок - ловець неситий.
    Вибратися ще можна.
    Як залишити дім?


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.36)
    Прокоментувати:


  12. Ірина Мартинюк - [ 2018.07.01 10:46 ]
    ***
    Скажи, що ти донька Сатани
    І я зрозумію тебе.

    Звідти в тебе чорно-вогняні очі,
    Кучеряве волосся
    І завжди теплі руки.

    З’їдаєш голодом,
    Огортаєш шию рудими пасмами,
    /Тугими пасками/
    Руками грієш холодом.
    Заварюєш каву — поглядом.

    Вранці від тебе пахне зрадою,
    А вночі віє правдою.

    Дивуюсь твоєму вічному запалу,
    Пристрасті і нічним ритуалам.

    /Да, ти дуже далека від ідеалу./

    І чи доречно вимагати від тебе
    Ніжності і довіри?

    Бо кожен
    Любить, як вміє.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Мартинюк - [ 2018.07.01 10:25 ]
    Надія
    «Десь на кілограм
    Цукерок твого імені».
    Купую.
    З надією
    І пристрастю
    Розгортаю.
    Кусаю.
    Випльовую.

    — Не смачні.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Шон Маклех - [ 2018.06.29 14:26 ]
    Зазираючий
    Він зазирає в обличчя поснулих квітів,
    Що сплять, коли блимає на траву безколірну
    Місяць-злодій – привид зі світу мертвих каменів,
    Він зазирає в очі мурашок, хоч вони ховаються
    У шпарки часу кайнозою кульгавого й недоречного –
    Епохи волохатих потворок і банькуватих дереволазів
    З руками-лапами, з дивакуватими уявленнями
    Про буття-небуття, про Всесвіт – сірника спалах.
    Він зазирає в заплющені очі кожному волоцюзі,
    Хто сни бачить наче картину, що мальована Світлом
    На поверхні води непотрібного нікому колодязя,
    Що досі стирчить дірою на місці подвір’я,
    Де колись жила довговолоса молода відьма,
    Колись – років сто тому, а може й не років, а кроків,
    А може й не відьма, а дочка сивого меланхолійного ката,
    А може просто спокусниця віку цього нерозумного,
    А може просто багатоніжка – сколопендра отруйна,
    Що в зіницях-свічадах міста мугикаючих мурів
    Відображається дівчиною – ілюзією наших марень.
    Зазираючий в обличчя сплячих – у цей відбиток снів –
    Він приходить у твоє марево з ліхтарем страшних казок,
    Він ховається між фасетками мурашок – тоді,
    Коли ти прокидаєшся, коли вертаєшся у цей світ сірості:
    А сни кольорові, а сни яскраві, а сни легкі –
    До тої хвилини, доки вони не вкрадені, не спотворені,
    Не спаплюжені, не сплюндровані, не отруєні –
    Вони:
    Твої захмарні сни…
    Тим – хто зазирає в обличчя сплячих.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  15. Кристіан Грей - [ 2018.06.22 09:59 ]
    Пахлава медова або Втрачений шанс
    Твоє тіло – наче пахлава медова,
    Про яку я вперше почув на кримських пляжах,
    Але так ніколи і не спробував.
    Як і твоє тіло.
    І ніколи вже не спробую, бо
    Крим забрали окупанти, а
    Ти мені сказала, що я втратив свій шанс.
    І твої жорстокі слова
    Лунають в моїй голові зранку і до самого вечора.
    І на душі стає так гірко,
    Що я іду і купую сигарети.
    Хоча кілька днів вже не палив,
    І палю їх одна за одною,
    Намагаючись втамувати душевний біль,
    Який розливається по всьому тілу.
    «Я втратив свій шанс» - повторюю я й собі щоразу,
    Як згадую тебе,
    Хоча ніколи і не забував.
    Один мудрий чоловік сказав:
    «Ніколи не шкодуйте за втраченим шансом –
    У вас буде їх ще немало».
    Можливо, він і правий.
    А я, можливо, нічого й не втратив -
    бо наспрвді не мав.


    22.06.18


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  16. Олексій Кацай - [ 2018.06.06 19:36 ]
    Радіоперешкоди
    Ти чула, як плещеться всесвіт?
    Всіма своїми хвилями, полями,
    громаддям хмар міжзоряного пилу?
    Піна зірок уносить бульбашки планет
    з тихим-тихим шелестом –
    ш-ш-ш… ш-ш-ш… ш-ш-ш…
    А нам здається, що це – радіоперешкоди,
    вигадані нами з безсилля почути щось
    тихою зоряною ніччю
    й наповнити чаші радіотелескопів
    мінливим інопланетним світлом…
    Випий цей трунок з моїх рук і поцілуй мене…
    Чуєш?
    Ш-ш-ш… ш-ш-ш…
    То кров шурхоче по судинах просторів,
    замкнених в наших тілах,
    і хвилі всесвіту гойдають нас,
    несучи між берегами думок,
    зниклих за обріями.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  17. Василь Кузан - [ 2018.06.01 20:49 ]
    хтось цілує зброю
    ***
    хтось цілує зброю
    яка врятує його від смерті
    убивши ворога

    хтось цілує хреста
    на якому розіп’яли спасителя
    щоб урятувати його вбивць

    ти цілуєш землю
    у якій поховали мільйони
    невинно убієнних
    і їхніх катів

    так цілують у чоло
    покійника

    а ще вчора ти цілував
    ворота
    що закрилися перед тобою
    і ворота життя
    крізь які входимо

    поцілунок це передумова
    передмова
    і після

    він супроводжує тебе від народження
    до переродження
    ти стаєш іншим
    після кожного
    іншого

    коли тебе цілують у дупцю
    ти ростеш
    коли у любень
    збуджуєшся
    коли у руку
    почуваєшся великим
    коли облизують
    ніяковієш

    і тільки останній поцілунок
    робить усіх рівними

    хоча його теж можна трактувати
    як зраду

    28.05.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  18. Шон Маклех - [ 2018.06.01 16:41 ]
    Довершено: Місто Мертвих Дерев
    Мертві дерева
    Собі збудували місто:
    Може тоді, коли
    Вони були ще живими,
    А може тоді,
    Коли стали сухими і мертвими
    І місто будували їх тіні.
    Може.

    Я блукав крутосхилами,
    Відчуваючи ногами каміння,
    Повертаючи зморшки обличчя
    До жорстокої дівчини Сонце,
    Бачив як мертві дерева
    Застигли в пориві
    Здіймаючи гілки-руки
    До пустелі синьої Неба,
    Летів над рікою Часу,
    І раптом жахнувся:
    Я потрапив до міста –
    До Міста Мертвих Дерев.

    До міста Самайну вічного,
    Міста вічного падолисту,
    Міста, де все застигло,
    Де рухаються тільки тіні
    І щось мені шепочуть –
    Тільки мені,
    Бо ніхто їх почути не здатний.

    Місто застиглих вулиць,
    Місто мовчазних перехожих,
    Місто вічної тиші,
    Де не співають птахи,
    Лише стукає дятел-гробар:
    Ніби заколочує цвяхи
    У домовини-тіла,
    Ніби то він бургомістр
    Міста Мертвих Дерев:
    Птах з червоною шапочкою.


    Рейтинги: Народний 4.88 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  19. Шон Маклех - [ 2018.06.01 15:30 ]
    Довершено: Місто Нудьги
    У кожному пабі іграшок,
    У кожній ресторації ностальгій,
    У кожний келих черепа
    Налита замість літнього віскі зерна,
    Замість веселого пива Рембрандта
    Нудьга
    По вінця.

    Місто, де люди замовкли,
    Де ніхто не пише елегій
    (Бо навіщо),
    Де діти ховаються
    За брудними вікнами вчорашніх снів,
    Де ніхто не бавиться – ніхто,
    Навіть дорослі, де
    Навіть губернатор забув,
    Що таке покер і брідж,
    Де сінематограф однооким шульгою
    Шепоче ново зліпленим парам
    Страшну казку про світ,
    Стало вертебою-оселищем
    Венери палеоліту,
    Яку звати Нудьга.

    Перукарі в цьому місті
    Гострять ножиці опівдні,
    Коли Сонце хоче визирнути
    Крізь хмари буденності й сірості,
    Але не може.
    Кат у місті оцьому
    Отримавши свій гонорар
    Зачиняється в коморі без вікон,
    Судді притрушують перуки борошном,
    Сторож кладовища дзвенить ключами
    Та поголосом,
    Бо це Місто,
    Яке змурувала з сірих каменів
    Пані Нудьга.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Мартинюк - [ 2018.05.27 21:11 ]
    Артеріями рухається кров, дорогами — ти
    Артеріями рухається кров,
    Дорогами — ти.
    Між людьми цілі світи,
    А між нами лиш кілометри.

    У всіх море думок, а у нас — океани.
    І якщо твої слова на відстані — дотики,
    То я їх відчуваю.

    Коли ти далеко,
    Я шукаю твою руку в своїй кишені.
    Не знаходжу і її уявляю.

    У цьому світі все крихке,
    Хитке на відстані долоні.

    Давай триматись поруч,
    Але подалі від печалі.
    Триматись поряд навіть в бурі
    У чорні, мертві дні похмурі.
    /Плечем до плеча,/
    Така у нас з тобою вдача.

    Якщо по стежці, то по найвужчій.
    Якщо тонути, то на дно.
    Якщо зупиняти цунамі, то швидко і безповоротно.

    Якщо ж любити, то — невідворотно.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Мартинюк - [ 2018.05.27 21:52 ]
    Амінь
    Отче наш,
    Що єси на небесах,
    Проклади мені щасливий шлях.
    Дай мені вдосталь сміливості,
    Віри у себе і справедливості.

    Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
    Я розділю його з долею.
    З тими, хто вартий, хто живе,
    А не тільки існує.

    Скільки людей перехожих,
    Скільки голів розумних,
    Несхожих.
    Хто з них буде з тобою?
    Хто не обріже дроти?
    /Перебої/

    Дай нам насолодитися тишею.
    Я берегтиму її, як зіницю.
    Тишу з тим, з ким комфортно мовчати,
    Не думати, ідеальну не грати.

    Пробач нам провини наші,
    Забудь надлишково гострі фрази.
    Вибач мені мене
    Не ідеальну,
    Не таку, як Ти уявляв
    У своїх віщих снах.

    Не введи нас в спокусу,
    Хіба що від пристрасті і в коханні.
    Веди нас у вальсі
    Під музику серця
    Десь влітку в Провансі.

    Дай бути щирою і завжди коханою
    /Від коханого./
    Зроби любов сенсом життя,
    Бо любов є сила,
    Що прискорює серцебиття,
    Що запалює світло у вікнах,
    Душах і у тремтячих очах.

    Твоє є Царство, і сила, і слава.
    Але дай мені трошки свободи,
    Відчути смак перемоги.
    Попроси долю бути ласкавою,
    А я їй віддячу
    Нині, і повсякчас, і на віки віків.

    Амінь.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Настя Камінська - [ 2018.05.20 15:37 ]
    ***
    Володарю уст моїх! –
    (лиш твоє ім’я з них зривається)
    Як зітхаю я, поки ми ще з тобою не здійснені!
    Кличу тебе душею,
    кличу пристрастю,
    Знемагаю від незбагненності нашого єдинства
    І виснажуюсь,
    сумнівів гидкими лозами пошматована.
    Поплескую по пустих ребрах надією,
    Щоб хоч трохи змусити серце битися.
    Господи! Тільки б не розчаруватися!
    Господи!
    ...Тільки б не помилитися!


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Артур Сіренко - [ 2018.05.18 15:38 ]
    Годинник журби
    Ще молоді хмари
    Так само кохаються в небі:
    Для них це синява,
    Ця м’яка синява
    Лише простір життя,
    А не мрія.
    Та коли настає ніч-годинник,
    Вона перемелює шестернями зірок
    Їх біле буття-небуття
    (Все ефемерно).
    Так само і ми:
    Живемо в середині дзиґаря,
    Між коліщаток.
    Наш будинок-годинник
    Міряє час водостоками та димарями.
    Дах-циферблат
    Має купу знаків мохованих,
    Потрісканих, запилюжених і прихованих
    (Сороками старості):
    Тільки ми не вміємо:
    Наче ті анальфабети,
    Наче аборигени атолу
    Цивілізацією ще не зачеплені,
    Не вміємо розуміти й читати
    Цих знаків-чисел
    Духу Механіки.
    Кохаємось та інколи мислимо,
    Наче б то ми не в домі-годиннику,
    А в млинку кавовому,
    І ми не люди, а зерна:
    Опалені вогнем Всесвіту
    Зерна кави.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  24. Артур Сіренко - [ 2018.05.18 00:07 ]
    Прозорі звірі
    Звірі прозорі блукають
    У хащах моєї свідомості,
    У тих неосяжних лісах,
    Де заблукати так легко –
    Не тільки мені –
    Волохатому отроку кайнозою
    Чи Магеллану Фернандо –
    Сажотрусу Мадейри.
    Звірі прозорі
    Шпацерують, як треба
    На требу
    Чи то офіру:
    Сколотську, де коні
    У горлі вчувають залізо.
    Звірі прозорі
    Шугають в повітрі,
    Таврують каміння
    Петрогліфом.
    Моє полювання:
    Вистежую слід
    Прозорого привида і
    Почвари рогатої.
    Торкаюсь кори,
    Що в зморшках, як небо старе,
    Як Мадонна часів неоліту.
    Торкаюсь поверхні –
    Шкіри старезного явора.
    Я – кроманьйонець,
    Мисливець лісів
    Моєї свідомості.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  25. Олександра Христич - [ 2018.05.17 18:03 ]
    Не задоволені потреби

    Самотність вирушила у дорогу і розквітла.
    Поєднала двох вогником надії, що не мав нічого спільного.
    Ця маленька надія не стала єдиною.
    Очікування незвичайного залишилось очікуванням.
    Cамотність стала довершеною серед людей, що не розуміли один одного.
    Вона не будувала мости, а довершено зводила стіни.
    Тугою заповнила серця і залишила мандрувати в пустелі,
    що мала назву - байдужість.
    Емоції замовкли, ще залишилась беззахисність.
    А після втрати очікувань, тільки нещастя і заморожений страх.
    І ось нарешті дозрів її плід - біль.

    16.05.18


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  26. Шон Маклех - [ 2018.05.17 12:33 ]
    Зворотна сторона готики
    На зворотній стороні готики*
    Венеціанське свічадо.
    Зазирає в нього дивак Леонардо,
    Бачить старого дожа
    Мікеле Стено –
    Такого ж флорентійського мрійника,
    Як капітан галери «Сан-Пауло»,
    Що міряв Адріатику ліктями
    І шкірою вужа смугастого,
    Зловленого в Гілеї Скіфській.
    На зворотній стороні готики
    Світанок островів Синіх
    Азорів у хвилі замріяних,
    Мадейри вічного затишку,
    Островів порцелянових,
    До яких плисти-летіти
    Людям черленого винограду
    І човнів, як вітер легких,
    І вітрил, як легені наповнених
    Вітром прозорим, як скло Богемії.
    На зворотній стороні готики
    Білий птах замість почвари чорної,
    Мармур замість дикого каменю,
    Сонет замість мохів шепоту.
    На зворотній стороні готики
    Місто захмарного вітру,
    Муроване Декарта цеглинами**,
    З банями бароковими,
    Поцятковене флорінами Медічі.
    Готика – монета стара,
    Стерта, наче черевики повішеного
    Жебрака Арморіки недоречної***,
    Сентиментальної як Джордано –
    Володар одного полум’я****.
    Монета – карбована з металу чорного,
    Важкого як хмара тисячоліття,
    На зуб пробувана самим Томасом*****,
    Бавиться з нею в орлянку
    Дід******.

    Примітки:
    * - добрий шмат історії Ірландії – це суцільна готика. У нас вона раніше почалася і пізніше закінчилась. Чому – не знаю.
    ** - а він мурував не тільки епоху бароко.
    *** - Арморіка стала недоречною ще в часи неоліту.
    **** - насправді він не був володарем полум’я. Це було не його полум’я. Він просто злився з ним. Бо був теж людиною світла.
    ***** - Аквінським.
    ****** - це я його так називаю. А ви собі називайте його як хочете.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  27. Шон Маклех - [ 2018.05.10 22:09 ]
    Крейдяне лезо
    Нанизую сонця
    На ниточку майбутнього:
    Доречне космічне намисто
    На шиї Кібели-Галактики,
    А крейдяні скелі
    Моїх островів кельтських
    Як леза:
    Ріжуть плоть волоцюги Часу.
    Мені колись дарували Вічність,
    А я запхав її до кишені
    Мого пінджака твідового.
    Вони досі там валяються
    Хустинкою-непотребом,
    Якою бородатий Бог
    Витирав своє чоло втомлене.
    Мені колись дарували безсмертя:
    Якась дівчина
    З Країни Вічної Юності,
    А я його наче плащ чорний
    Повісив собі у хаті на вішалку,
    І пішов пити чай заварений
    На пічці вогню предковічного –
    На грані вогню Всесвіту,
    Що досі у грубці моїй палає.
    Розкажіть мені
    Про Тір на н-Ог* казку,
    Бо я по землі Ерінн** сивої
    Тинятися вже втомився,
    Черевиками своїми дірявими докучило
    Мені топтати каміння Тір Конайллу
    (Їм же боляче).
    Мені колись дарували пісню:
    Ту – заборонену, ту – недоспівану,
    Що люди Фір Болг*** собі мугикали
    Над скелями своїми останніми,
    Свою землю назавжди втративши.
    А я ту пісню собі в серце голкою,
    Так і ходжу з болем навпомацки
    По землі, де верес цвіте-заколисує
    Мертвих дітей моєї пам’яті.

    Примітки:
    * - у нас в Ірландії цю країну чи то острів називають Tír na nÓg або Tír inna n-Óc. Мені туди давно вже час. Щось я тут з вами забарився…
    ** - можете писати Ерінн з однією літерою н – я не ображуся. У нас пишуть Éirinn.
    *** - тільки не кажіть мені, що це, мовляв, «народ мішків» - це неправда. Це вигадки якогось монаха… Це народ (бога) блискавки.
    Ще примітка: у нас в Ірландії скелі складаються з пісковиків, базальтів, гранітів, вапняків. А крейдяні – це там – в країні Албанах… Що теж, зрештою, кельтська…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (2)


  28. Шон Маклех - [ 2018.05.08 14:13 ]
    Довершено: Місто Осокорів
    Місто в якому живуть осокори
    (Тільки!)
    Немає жодної липи,
    Жодного ясена, жодного клена,
    Жодного явора, жодного глоду
    І навіть берези – плаксійки сентиментальної.
    Осокори – чорні тополі –
    Громадяни міста чорних думок.
    Вони відвідують оперети й драми
    Про Гамлета-юнака вбраного в чорне,
    Як і всі гугеноти-союзники,
    Пуритани ренесансу отруєного.
    Осокори відвідують чорні крамниці –
    Купують собі чорні тканини
    Оксамитові
    Для шат урочистості.
    Осокори засідають у ратуші,
    Голосують тополевим пухом
    За те, щоб літо не закінчувалось,
    Осокори забороняють меблі:
    Витвори канібалів,
    Трунви братів-дерев,
    Осокори війну оголошують
    Жукам вусатим, яким смакує дерево:
    Легке і терпке наче бренді.
    Осокори дерев’яніють безвихіддю,
    Ховають у тінь причину,
    Темніють, як час –
    Сновида підсліпкуватий.
    Осокори старіють стоячи,
    Осокори журяться мовчки,
    Осокори лишають слід
    У світі земляних барв
    І слухають блюз
    ще живого й скрипучого дерева.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8)


  29. Маркіяна Рай - [ 2018.05.06 16:18 ]
    Причинні, або жарт як формула розлуки
    Спиною "ні" обернене зганьблене.
    Мовчать вуста, вся суть його мовчить.
    Коли зірветься "так" (воно шалене),
    То все у жарт. Ох, весело звучить.

    Чи, пак, розчулившись чужим стрічанням,
    Чужим зітханням роз'ятривши дух,
    Уже промову пише для зізнання,
    Та власний гонор зупиняє рух.

    Спиною "ні" обернене і... стужа.
    О, згубні, не розріджуйте блакить!
    Кому у доказ ви такі байдужі,
    Гадаючи, що іншим не болить,

    Що то не варт шукать біді причини -
    Причинних з лишком є, а бідам - бій!
    Кому потрібно - двері сам прочинить
    І час покаже хто для кого свій.

    Але любові грунту треба вчасно,
    Не вчора, завтра, через вік, торік.
    Любов - то пані безпощадно щасна,
    Своїм образам вкотре губить лік.

    О, згубні, обертайтеся лицем,
    Бо й найтерплячіші опустять руки.
    І як боротись тут з таким борцем?
    Два "ні" - то, власне, формула розлуки.

    Допоки буде так, буття недуже,
    Інтриги, маски, тактики - сумбур.
    Чужому кажемо: привіт, мій друже!
    А другу спину наставляємо, як мур.

    10/14


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  30. Сергій Гупало - [ 2018.05.05 10:40 ]
    Коментар дня -- 5 травня ц.р.
    Сергій Гупало:

    - Ви, Лесю, нариваєтесь... Якщо Вам чиїсь коментарі не подобаються - можете заблокувати того, хто їх пише. Я, наприклад, Вам гарантую, що коментувати Ваших творів не буду, якщо не будете мене згадувати. Мені Ваші твори не цікаві, спосіб Вашого мислення примітивний. У цілому Ви мені - не цікаві. Що хочете - те й публікуйте. До того ж - можете заблокувати і мене. Так буде краще. Я не маю часу на спілкування з Вами. Одначе, якщо у своїх коментарях продовжуватимете згадувати моє прізвище, граючи роль ображеного, дивіться, аби я Вас дійсно не образив. Умію вдарити боляче. Це не залякування, а попередження. Сподіваюся, Ви це зрозумієте.


    Лесь Українець:

    - Та пішов ти, козел.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  31. Маркіяна Рай - [ 2018.05.05 01:06 ]
    Кущ жасмину
    І, серед того бруду і гнилих дощок,
    Розцвів як квітка лотоса, окрасив днину
    Зажурений, в задумі до кісток
    Про долю злого люду, кущ жасмину.

    Набралась кожна грішна і свята
    Істота в цій закинутій місцині
    П'янкого аромату від куща,
    Сховавши суть свою у пишнім чині.

    30/05/13


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  32. Нінель Новікова - [ 2018.05.03 11:31 ]
    Картина з натури
    розлога яблуня
    у мене під балконом
    засяяла сліпучим
    білим цвітом
    неначе в танці
    пишна наречена
    свої весільні
    розметала шати
    а на гіллі
    немов у гамаку
    руденький котик спить
    мій підопічний
    після нічних пригод
    відпочиває
    мов сонечко
    заплуталось у квітах
    його ласкаво
    вітер овіває
    і не страшні
    собаки агресивні
    сьогодні котику
    напевне сниться
    ота пухнаста
    незнайома киця
    що спілкуватися
    не захотіла
    а тільки в очі
    подивилась ніжно


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  33. Олександра Христич - [ 2018.05.01 15:53 ]
    Cирія
    Тепер тут полігон Кремля,
    Московські вбивці - тролі.
    Для них мішені - немовля
    Й та дітвора у школі.

    Лихі чванливі глузії,
    То монстри, а не люди.
    Отрута чорної змії,
    Як пошесть, що усюди.

    У Грузії чи ж той Донбас,
    Украсти, вбити - просто.
    Людське життя ніщо для вас,
    Ви демони, короста.

    Звіриний рик ще не схолов,
    Код нації "Зневага".
    Хрипить орда - "Мачи хахлов,
    Их презираем". Сага...

    Брехливий рід, зміїний рід,
    Потворний і підступний.
    Знов провокації, сусід ?
    Вже знаєш, хто наступний.

    Ісус ходив, Свята земля,
    Лунало Боже словo.
    А для ординця москаля
    Полова все, полова.

    29.04.2018
    ДФ


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  34. Маркіяна Рай - [ 2018.05.01 14:03 ]
    Осипаються липи
    Осипаються липи в одвічному розрізі днів.
    Під гарячою парою золотом вкрили дороги.
    Написали мені уже з двадцять щорічних томів
    Ці пахучі коври, що окутують втомлені ноги.

    Я дивуюся їм, як і всім, в кого доля гірка -
    Віддавати красу на засмічення і на поталу.
    Де набралася мужності стільки ця липа крихка,
    Щоб любити людей і свого не жахатись фіналу?

    Невгамовно цвітуть ці розлогі червневі букети,
    Вони кожного ранку чекають на кроки знайомі,
    Перехожим дарують все нові і нові куплети
    Чарівливої пісні про долі віддавна відомі.

    Хоч не кожен оцінить непрохану відданість віття,
    Хтось зламає гілля і начхає на цвіт їх духм'яний,
    А відхреститься тим, що не може ковтати повітря,
    Коли здавлює груди той запах, що солодко-пряний,

    Та є ті, що проходять, на повні вдихаючи груди
    Аромати п'янкі, наче спомин вчорашньої ночі.
    Пригадаються всі небайдужі і бажані люди
    У хвилини, як липа розпилює золото в очі.

    І тамуючи голод долонь і очей безнадійний
    Віддається навіки людина людині думками,
    А цвіт липи над нею виконує танець повільний,
    Оживляючи в пам'яті втіхи покриті роками.

    06/2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (7)


  35. Іван Потьомкін - [ 2018.04.30 19:07 ]
    Торг із Всевишнім
    Під час молитви якось раббі Леві
    Звернувся до Всевишнього:
    «Владико всього світу,
    Колись ходив Ти із Торою
    І намагавсь продать її,
    Як яблука збувають торгівці,
    Доки не погнили вони.
    І що ж? Навіть поглянуть на товар твій
    Ніхто не спокусився.
    Тільки ми взяли.
    Тому-то складемо угоду.
    Ми переповнені гріхами, Ти – милосердям.
    То, може, поміняємося цим?
    І якщо скажеш: «Мінятись можна тільки рівним»,
    То ось що одповім Тобі я:
    «Якби не мали ми гріхів,
    То що б робив Ти з милістю Своєю?»
    Отож, для обміну такого
    Тобі ще слід додать нам:
    Життя, Дітей і Їжу».



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  36. Вадим Василенко - [ 2018.04.28 11:25 ]
    Три записи в блокноті
    1.
    Наші страхи не зостаються на горищах, разом із покошлаченими Вінні й безрукими Барбі – вони ростуть, заховані так добре, що побачити чи почути свій страх далебі чи можливо. Незахищені та ранимі, ми насолоджуємося власними страхами і стаємо їх жертвами й заручниками, бо потребуємо страху як сексу чи нікотину, й водночас наші страхи потребують нас – ми і є нашим страхом.
    2.
    Щоденне тренування почуттів як біг на довгу чи коротку дистанції: ти не опираєшся ногам на біговій доріжці, гартуючи свої кволі м’язи та нерви, і градус твоєї чуттєвості, як стрілка на маятнику – зростає, щоби коли-небудь відчути: ніщо в тобі ні зовні, ані всередині не зосталося таким, як було. Відмирання чуттєвості як оніміння губ і затерпання пальців, нездатність відчувати як заразник і ліки, що роз’їдають і зцілюють водночас: у світі симулякрів чуттєвість – трагічне прощання з Учора. Ти не знаєш, як довго триватиме цей біг, подібний на гонитву, але відчуваєш: із кожним кроком і з кожним ривком віддаляєшся від дому й від себе – у безвість, що прагне пожерти тебе, як зжерла тих, що бігли перед тобою, як зжере тих, що позаду, і цього не виправити й не змінити, бо ти не лише той, хто біжить, а й той, хто падає. І дарма, що дорога, розграфлена зебрами, йде не лінійно, а колом, від фіналу до старту – твій біг рятівний і убивчий, ніяк не інакше: і за кожною зеброю, з кожним відрізком дороги та часу на тебе чекають нові краєвиди.
    3.
    2017 – це рік, про який хочеться переважно мовчати, ніж говорити, бо він поставив питань більше, ніж зумів дати відповідей, породив більше сумнівів і протиріч, ніж твердості у власних і чужих переконаннях, набудував більше бар’єрів, ніж відміряв сил і снаги, аби їх не обійти, а перейти та подолати. Здається, ніколи ще не відчував таку прірву – між можливим і неможливістю, зневірою і реваншем, соромом і презирством, але ніколи ще не бачив так ясно доріг і магістралей, облич і масок, і світло від дорожніх ліхтарів не різало у вічі так гостро і яскраво. І все ж, чи не єдине і може найвагоміше, що зоставив по собі 2017 – це розуміння себе у Вчора й Завтра, у ролях, прописаних самим для себе, хоч і в чужих декораціях. І те, чого він не забрав, від чого не спокусив відмовитися – нездатність мріяти про реальне, сновидити із заплющеними очима, не визнавати поразку, навіть тоді, коли поразка дивиться у вічі – дарма, що весь 2017 – це суцільне фіаско. Шви уяви тріщать, хоч примарне Завтра хитке та непевне, але може тому спрага дороги така нестерпна, а відчуття землі під ногами таке непереборне?

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  37. Артур Сіренко - [ 2018.04.26 15:11 ]
    Мішок ночі
    Жадібна відьма Ніч
    Ховає свої чотири Місяці
    У мішок чорний Непам’яті,
    У тьму Небуття вічного,
    І бавиться ними потайки,
    Наче не відьма вона, а ворожка,
    Наче не Ніч вона, а жебрачка,
    Що ховає чотири золоті таляри
    У бородатого Володаря вициганені,
    На зуб пробувані, об камінь дзень,
    У чорнило несвітла, в мішок,
    Наче скарб – випадковий,
    Чи то дарований, чи то вкрадений
    (А нам мандрувати –
    Номадами неприкаяними,
    Шляхами Каїна – в Ніч,
    Теж у мішок її),
    А дереву що – рости,
    І всього по одному мати:
    Одне світило більмом серед ночі,
    Одно око вогню серед дня спекотного,
    Одну долю – і ту нещадну,
    Одного бога і то кульгавого,
    Одного птаха і то німого,
    Одну тінь і то потойбічну,
    Одну смерть і то подаровану,
    Одну сокиру і то надщерблену,
    Одне мовчання і то назавжди…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  38. Артур Сіренко - [ 2018.04.26 15:02 ]
    Серце-метелик
    Серце моє – ти метелик
    З крилами кольоровими –
    Кольору Неба.
    Серце моє – ти невагоме,
    Як оцей лускокрил поцяткований –
    Істота повітря теплого,
    Тебе теж приколото –
    Багнетом, не голкою
    До буття нашого страшного,
    До часу нашого жорстокого,
    До пам’яті моєї простреленої,
    Що нагадує хламиду самітника,
    Чи то книгу з сумним епілогом
    І сторінками перекресленими.
    Серце моє – лети доки вітер,
    Доки Небо ще не стало
    Важким дахом оливним,
    Доки Сонце не стало залізною кулею,
    Доки Місяць не став вохряний, як кров,
    Доки люди не стали жабами,
    От тільки багнет…
    Яким тебе приколото…
    До важкого каменя пам’яті…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  39. Сонце Місяць - [ 2018.04.24 21:02 ]
    весну-про
     
    закохані розстаються із
    закоханими в них
    стрічаються інші закохані
    нових витівок задля
    сезон бере по~ справжньому
    & похідний шампань
    хай для когось це пиво суціль
    старі гойдалки при дворі
    всякий чуттєвий брухт

    присвячені їй


    & бути інтоксикованим
    сезонним квітом бузковим
    стрункіше самотнім тим
    ночі безвість сочиться
    дивним димом без диму
    співмешканці тихо минають
    прояв правічних чуттів
    нешоковані мов байдужі
    вечеряти завмирати
    класичним подружжям
    пригадуючи собі в інтер’єрах
    обійми у безкінечнім
    цілунку кохання одверті
    медвяно терпкі сутінки

    присвячені їй





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  40. Ірина Вовк - [ 2018.04.23 22:04 ]
    Замовлянка "На добраніч" (дитяче)
    …Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
    бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
    бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
    в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
    і серденька проймаються жаром... А той жар
    все росте – виростає, і роздмухує полум’я в грудях –
    ой пече воно груди нестерпно, виливається в пісню
    тужливу, а ту пісню підслухає вітер – і по небу
    нічному розносить, аби чули ті зорі, що виснуть
    і готуються в парі упасти, що чекає їх світла година –
    на землі двох людей поєднати. Так рождається
    пісня Кохання, нерозлучна із лебедем в морі,
    нерозлучна із голубом сизим, а де голуб – там небо і зорі...
    Так рождаються хмарки летючі, випинаються
    гори могучі, ліси несходимі смарагдові тіні кидають
    довкола – і стиха-тихенько відтак помаленьку
    починається любощів мова: листка із листочком,
    дзвіночка з дзвіночком, травинки, пташинки, та ще й
    комашинки – усе на землі промовляє, німого ж нічого
    немає... А там, де Любов свою ніжну розмову провадить
    у всьому лиш Злагода-Ладонька ладить: цілує у вічка,
    у щічки тепленькі, у личка м’якенькі, і пестить,
    і надить – в вікно заглядає Зоря Вечорова... Зорить
    колискова, усі голоси переймає. Гойдає на хвилях,
    на місячних срібних приливах – і в сон поринає…

    ́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  41. Сонце Місяць - [ 2018.04.22 18:22 ]
    нмсд
      
     
    війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
    війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детальні подробиці, знає безліч історій, як душа товариства усякого
    війна, яка фліртує із вашою скво, а може вже не тільки фліртує

    війна, яка також гріється трохи на сонці, трохи на місяці, всміхається в контражурі, провиднюється чуттєво, сутеніючи у спокуси, злотиться цитрусовими плодами & сріблиться дзвінками трамвайними міста твого
    війна, що книгами на твоїх полицях, і ти гортаєш її у кожній з них, і дещо перечитуєш

    війна, яка пропонує лічильники на світло, на воду, на газ, шле платіжки, продає тобі все, що завгодно, в межах пристойного або і за межами, запросто теж
    війна, яка стоїть перед усім, не понад

    кінця нема їй





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  42. Шон Маклех - [ 2018.04.18 23:15 ]
    Божевільний волейбол
    (Сучасне)

    Джеймсу Ебботту Мак-Нейлу Уїстлеру. Щиро.

    Бавляться люди серцями
    Наче м’ячиками:
    Кидаю своє серце – ловіть!
    Ловіть, любителі ностальгічних поезій,
    Ловіть, читачі, допоки серця-м’ячики
    Не зруйнував цезій
    (Чи то церій, чи то Цезар – байдуже),
    Ловіть, любителі розваг і пігулок,
    Ловіть, творці хронічних цидулок!
    Одягає сірі футболки
    Волейбольна команда,
    Що грає серцем замість м’яча:
    Моїм серцем!
    Не дайте йому
    На підлогу впасти,
    Не дайте йому
    У тенета втрапити:
    Бавтеся:
    Це ж така забава гарна:
    Кидати одне одному моє серце…
    Нехай і сто разів
    Простріляне-продірявлене,
    Нехай нічого не варте:
    Але живе і тепле:
    Серце моє – м’ячик.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  43. Маркіяна Рай - [ 2018.04.15 16:46 ]
    Опале листя
    Опале листя гріє душу.
    Грій, листя, грій!
    З тобою плакати не мушу.
    Мене лелій!
    З тобою розквітають грози,
    Ясніє день,
    І ллється сміх, і ллються сльози
    З чужих пісень.

    Я не сама, це вже напевне, -
    Є цілий світ.
    Є Бог, який не надаремне
    Добавить літ.
    І я не хочу потонути
    В своїй душі.
    Хай ллється сміх, хай ллються сльози,
    Течуть вірші!

    О, не забути б, не забути б
    Мені цю мить.
    А пам'ять в діри, й знову віра
    Моя димить.
    Ми ці дороги потоптали
    Не раз, й не два.
    Дай, Боже, щоб за нами й далі
    Росла трава!

    А пам'ять в діри, й моя віра
    Проспала вік.
    Цей час осінній на зневіру
    Мене прирік.
    Лиш не забути б, не забути б
    Багряний лист,
    Не розміняти б з плином часу
    Вітри на свист.

    Опале листя гріє душу.
    Грій, листя, грій!
    З тобою плакати не мушу.
    Мене лелій!
    З тобою засинають грози,
    Німіє день,
    І ллється сміх, і ллються сльози
    З моїх пісень.

    10/2013


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  44. Шон Маклех - [ 2018.04.13 19:48 ]
    Ми дощ
    Ми – це вода,
    Що падає з неба шекспірівських драм:
    Розділяємось на краплини
    Прозорі, як день навесні,
    Такі ж невагомі як сон,
    В якому ти в гості приходиш до мене.
    Ми – це весняна гроза,
    Що пахне квітами сливи,
    Що стоять і чаклують повітря кімнати
    В порцеляновій вазі династії Хань
    З синім абстрактним малюнком,
    Який малював пензлем із шерсті кота
    Майстер козлинобородий
    На ймення коротке, дзвінке, нетутешнє:
    Майстер Бо – китаєць-блукалець.
    А може ми злива?
    Злива травнева, коли відцвіла Мей-хуа –
    Квітка китайська – біла, як спрага,
    Як вексель на дні нескінченні, що будуть,
    Що прийдуть, грядуть неминуче
    Тоді, коли хмари зберемо у кошик
    Як чисту білизну збирає мальована праля.
    Ми – це дощисько тропічний:
    Теплий, як ніч на Сейшелах
    Під пальмами босих монахів-рибалок:
    Нірвана дощу: він падає з Неба
    На Землю (Інь-Ян). І ми як краплини
    В падінні. У вільному…
    Кохана, ми дощ – ми краплини,
    Що виснуть на квітах, ми свіжість,
    Ми прозора вода.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  45. Василь Кузан - [ 2018.04.11 10:58 ]
    перелітне павутиння
    ***
    перелітне павутиння
    як спогади про тепло
    висне на крилах птахів
    що не бажають зимувати
    без любові

    крихти життя із долоні
    короткозорий час визбирує
    язиком дощової хмари
    ніч зализує
    стежку
    що веде
    за край

    ти написала крейдою
    на склі ілюмінатора
    три слова
    прочитаю
    коли птахи повернуться

    витчи мені сорочку
    із того павутиння
    там

    11.04.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  46. Сонце Місяць - [ 2018.04.05 17:04 ]
    voce
     
    & ніхто не назве його вчителем
    ніби він не годиться на роль
    хто він узагалі
    сам відповість
    ніхто
    нізвідки й нікуди
    для чого вам знати це
    що вам у цім
    чи ви збагатієте
    чи ви звільнитеся
    чи ви бодай глянете в очі
    самим собі

    фідоїсти усіх мастей
    скептики усіх кольорів
    & просто собі лунатики
    скільки не старалися б
    усі ваші викриття
    їхні мізерні наслідки
    ані до чого

    хіба не він сповідував громовиці
    всміхався шторму і плакав за вітром
    був терплячий & милосердий
    до витівок демонів ваших
    сліз анікому не видимих
    хіба не він зоставався із вами
    коли ви самі відступались
    хіба не він бував
    птахами деревами обрієм
    сповненням & поверненням
    блиском чуттів
    хіба не він

    чи не відлунював у
    невагомих нотах
    ваших снив
    не зводив на небі зірки
    коли ви зневірялись
    навпомацки

    хіба не він уважав
    що ви самі більш
    аніж світ навкруги
    чи не він волів говорити
    я не є
    але залюбки буду
    ким тільки схочу ще
    чи не він був усім
    хіба не він був нічим
    над усе
    & скрізь

    хіба ні

    навіщо вам
    всякчас кортіло його вбивати
    невже направді було
    настільки важливо дізнатись
    що він щонайменше смертний
    чом не відступитесь ви
    допоки не вберете у криваві
    шати офіри когось іще
    хто на мить хоча би
    стримав вас на шляху
    святенницькім

    & навіть йдучи на війну
    загинути
    із честю славою чи ганьбою
    ви знаходили мить
    аби насміятись над ним
    чи проклясти





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (11)


  47. Василь Кузан - [ 2018.04.05 10:32 ]
    ці
    ***
    ці
    паль
    ці
    неземної твоєї ніжності
    розтікаються по пульсації
    скроні
    у бездонній скрині
    пам’яті
    впорядковується рух нейронів
    нерони
    вгамовують жадобу крові
    пилатам
    відрубують зимні руки
    бо найбільший гріх
    у вмиванні

    яблука
    котяться по стінах спальні
    давні
    рани розсмоктують тіло
    фарбуючи ніч
    на біло

    невагомість
    це коли разом
    почалося і відлетіло

    а потім
    реінкарнація плоті
    віддзеркалення воскресіння
    тіні

    повертаються вівці спокою
    у ранкове вологе стійло

    засинають
    твої
    о
    бій
    ми

    05.04.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (6)


  48. Шон Маклех - [ 2018.04.05 03:14 ]
    Повелитель мовчання
    Лицарям Судного Дня присвячую.
    Щиро.

    Герцог тиші
    Набиває свою порцелянову люльку
    Сухими пелюстками
    Черленої квітки папороті.
    Повелитель мовчання
    Шукає своєї дідизни
    Серед туманів найглибших ущелин
    Гір сліпої імли наших спогадів.
    Герцог мовчання
    Мурує свій замок
    На вершині вічної криги,
    Де бракне повітря
    Для невгамовних птахів,
    Для людей важкоступів,
    І навіть для звуків
    Бракне.
    Герцог тиші
    Вербує солдат серед квітів ночі:
    Енотери густих дурманів снів-лабіринтів
    Серед тихих завулків
    Міста, де живуть сумні люди,
    І зроду не було трамваїв.
    Князь тиші
    Оглядає свої полки мовчазні
    Понурих залізних жовнірів
    Поглядом чорного ангела.
    Граф безсловесної німоти
    Закриває чорнильниці,
    Перетворює пера в труху,
    Рукописи в попіл, шепіт у тьму,
    А нас у відлюдників.
    Герцог тиші – повелитель мовчання.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  49. Шон Маклех - [ 2018.04.02 02:25 ]
    Папороть у руках
    Написано в мій день народження, коли мені виповнилося 103 роки. Подумав про це число трьохцифрове і жахнувся. Хоча чого б то… Хіба що припустити, що все було недаремно…

    Зазираю нишком:
    Що пише він там –
    Той старий у дзеркалі:
    Які вірші водить-виводить
    Навпаки-навиворіт?
    Хотів би хильнути з ним
    Чарочку задзеркального віскі,
    Але де там…
    Тільки кажу йому –
    Потойбічному:
    «Ти був рудим
    Наче весняне сонце,
    Став білим –
    Норвезьким полярним пугачем,
    Навіщо мене так покарано
    Чи то нагороджено:
    Таким віком безкраїм
    Чи то нескінченним?
    Певно, щоб бачив
    Жахіття й марноту
    Світу сього недоладного
    І журився,
    Над руїнами слухав вітер,
    Над пусткою співав мовчанням,
    Над прірвою казав,
    Що всюди порожньо,
    А не тільки в безодні темній
    Небуття вічного,
    Над травою промовляв шовколистяно
    Зачесував її розпатлану,
    Згадував, хто лежить під нею
    Чи то зіллям зеленим – папороттю
    Із землі проріс буттям новим,
    Чи просто думав-гадав чому
    Тобі свідком буди судилося
    Мовчазним свідком відчаю…»


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  50. Олена Кіс - [ 2018.04.01 22:44 ]
    Напровесні
    Напровесні пахне талою водою,
    Набубнявілою вербою,
    Пряними поривами потеплілого вітру
    Та чимось тривожно терпким,
    Що ось-ось має настати,
    Обвалитися на голову пташиним галасом,
    Швидкоплинним сизовинням кудлатих хмар,
    Крихкістю небесної голубінні,
    Сторукими блискавицями і першими
    Роз-ко-ти-стими пе-ре-ка-тами грому:
    «камінь-голова, камінь-голова» –
    Радісно скаче хлоп’я на одній нозі,
    А груди – напнуті вітрила,
    А в них – горнило серця
    Роздмухане сімома вітрами
    І незбагненним прагненням
    Непізнаного і небезпечного
    Та конче потрібного
    Тут, зараз, саме в цей час,
    Швидко тріпоче,
    Бо здається саме тепер
    У тому є вищий смисл
    Буття… Будь – Я!
    Безневинність і дитяча безкарність весни…
    І тобі тут є місце.
    Про наслідки думатимеш пізно восени,
    По запахах прілого листя.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (6)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   93