Офелія… і Тірца… і Йоганна…
Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
Касандра я… Неріса… Одержима…
(Душа моя і плоть моя – незрима)…
Безумна я і втишена… Хто зможе –
стихію цю впокорить, переможе,
коли не я?.. не море це зелене?.. –
бо хто є тут розкут

Майбутній вчений Юрій Дрогобич, він же Котермак – «Magister Georgius Drohobicz de Russia» – народився близько 1450 року в родині збіднілого шляхтича, у сім’ї солевара Михайла Котермака, в старовинному галицькому місті Дрогобичі, назву якого пізніше учений

Заполонила все когорта.
На крові зрощена епоха
І як то кажуть: ані чорта
Не полошаться, ані Бога.
І не цураються ідеї:
Живе убити на землі.
Бояться істини! Плебеї
Які зачаті у кремлі!

Для тебе це лиш даху зсув -
Ходити, ніби геній, гордо.
Ти зробиш все, щоб ним не був,
О заздрісна хохляцька мордо!

Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,

Я розкажу все по порядку,
Щоб не було розчарувань.
Отам - моя ступала п'ятка,
А тут - писала вірші длань.

Усох павук давно на стелі.
Та очі бачили колись
Як малювалися пастелі,

У Києві майструють гроб,
Готує похорони мати.
Попала міна ув окоп:
Стрічай, столице, тіла шмати.

Він був мій друг. Співак, поет.
Та обманули його підло:
До рук убгали пістолет,

Я - на твоєму. Риска. Крапка.
Ти - у моїй. Тире і кома.
Та це - секрет. Про це - нікому.
Ні, ні, не смій. ОК, малятко?

Ой-ой, які шари у лапках!
Смачні, як торт з бісквітом! Боже!
А ти мені не допоможеш

Дефініція*... ...що слід розуміти: визначення. Кант каже: “Всяке поняття повинно визначатися так, як його подає термін, само собою…” І свідомість наша, кожну мить визначається... Якщо ж сказати: робить дефініцію, то – аж! Якщо сказати: визначаєт

Товарищ Пу, аэропорт
исчез с лица земли под утро
"эх бы ещё один
аборт -
и мир избавился б от Пута…"
не пожелание, вопрос
вот накопил себе на старость
чтобы не слышать больше "SOS"

Український народ – консонантне письмо:
співвітчизники губляться в світі,
немов голосні у словах,
покотившись за межі Вітчизни.
А оті, що лишилися – майже без голосу, бо
Їх уперто не чують і навіть не хочуть почути
чи то приголосні, чи то прихвостні

На підвалинах флірту - химеристим храмом - ти,
аналогія зламу стосунків - до східців:
поступовість, кути...
Я ж - навчу тебе грамоти
для незайманців зляканих і початківців.

Потаємне - у снах твоїх реалізоване,
в епізодах нічних - нерозпізнана згуб

Коли вирветься втома,
як ноша мені непосильна,
коли хтось із знайомих
на мене скептично зиркне,
я буденність покину
і в казку вернуся, наївна…
- О рятуй, побратиме,
рятуй, П е р е л е с н и к, мене.

ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*

Спить озеро. Не розбуди словами
Його спокійну, древню сивину.
Дивися, як м'якими рукавами
Хвилюють верби тихий берег сну.
Про що мовчать? Невимовлений докір
У хвилях, що цілують береги,

Пролягло життя, як довга нива –
І тепер, пригадую не раз,
Як прийшла ще юна і наївна,
Як мене прийняв ти, рідний «КрАЗ»!

Ти мене, мов гілку без коріння,
В благодатний грунт пересадив.
І тобі я душу, серце, вміння

У світлих сутінках печалі
Завмер на мить подільський ліс.
Крилом зеленої вуалі
Вечірню прохолоду ніс…

І віяв легіт над землею,
Нагадував не без жалю,
Як вухом припадав до неї