Во то Тіпітака.
***
І білий слонь заходит в правий бік
А молода царівна каже: "Квііііік".
Понижив моцно кровний лейкоцит,
У Тіпітаки карм-апендицит. :))))

Пані Ганно, Ваші медитації вельми цікаві, правда, намішано усього потроху: тут і храми буддійські, і Полісся, і царівна, і чотки, і...апендицит - так, ніби розбито кілька різних за малюнками глечиків, а потім склеєно, але не так, як було. З повагою Т.Д.

Добре Аню, згідний, у цій композиції символізм образів і символізм жесту на першому місці, але свідоме і таке іронічне завершення апендицитом, ніби повністю заперечує все попереднє? Чому така різка девальвація образного ряду?! - виникає питання у чисельних пошановувачів. Хотілося якось зрозуміло вирішити закручений сюжет? Перевести у гру? Супер, але можливо краще тоді в духовно-інтелектуальну гру?
На кшталт "(короткий, але вумний вираз латиною)" - як сказав Тацит. :)
Здається мені, що від апендицита у будь-якому разі потрібно позбуватись :)

Насамперед – дякую усім, хто відгукнувся на цей текст. А тепер спробую пояснити логіку його творення. Поетапно – з цитуваннямJ То ж у кого є троха вільного часу і бажання – запрошуюJ
Задум.
Отож, вірш був задуманий як один із триптиху про осінь. “Шабат” то був про жовтень – і той жовтень був євреєм. А листопад став буддистом – як на мене, та релігія яскраво відтворює оте впадання природи у летаргічний сон нірвани та заспокоєння, вмирання плоті. Отож, листопад.
1 стофа.
Зрозуміло, що після смерті жовтня (ви ще не забули?), йому на зміну прийшов листопад – і це був лише діалектичний перехід (позаяк у житті, як відомо, немає виходів, і смерть є лише переходом). Так от, це такий собі кармічний рух по замкнутому колу, а оскільки буддизм є саме релігією, в основі якої є поняття карми, то все, здається, зрозуміло.
2 стофа.
Друга строфа власне і підводить уважного читача до історії народження Листопада-Будди. Ви, звісно, усі знаєте, що перед народженням сина матері Будди наснився білий слон, що входив у її правий бік. Це було пророцтвом того, що новонароджений стане видатною людиною – вчителем людства. І як засвідчують книги, Будда народився дивовижним чином – з правого боку матері! За тиждень після народження сина матір померла – і саме тому я використовую речення:
“І білий слон заходить в правий бік царівни молодої. Чоловік зі смерті переродиться. То буде премудрий листопад - довічний Будда».
Далі – Трипітака. Як відомо, то свята книга буддистів, яка перекладається як “три корзини”. Тому я дозволила собі порівняти падолист із мантрами листя, що падають із дня у день у ті корзини.
Далі – 3 строфа. Вона ж остання.
Оскільки я описувала наш, український листопад, то і перенесла Листопад-Будду у ліси Полісся. Наступне – чотки. Буддиські чотки налічують 108 намистин, і найпочесніше (престижніше) вважається мати білі чотки, зроблені з людських костомах. І не будь-яких, а з черепа, і не абиякі, а з лобної частини. Отже, у основі тих чоток – 108 життівL. Це, гадаю, підводить читача до думки про плинність часу, минучість життя – а листопад медитує...і от вже коло перед ним світліє...краєвид полів-лісів українських зменшується, маліє...
СНІГ!
І що тут уже скажеш? Нічого. Тому й не треба слів.... І попереду ще один перехід. Ще одне коло...І смерть чорніє попереду, ніби антрацит. З одного боку, чорна і блискуча – вона і відлякує, і вабить. А з іншого – на тлі білого нечулого снігу вона така тепла, манлива...бо у її основі –живий вогонь...
Але – не забуваємо – рух по колу! З чого усе починалося? Правильно, зі слона. Вірніш, з правого боку, з якого, власне, і з”вився Будда на цей світ. І за аналогією до кола – до тієї фігури, де початок і є кінцем, я дозволила собі і закінчити цю оповідку образом таким на перший погляд непривабливим і парадоксальним – апендициту. “І коле справа...Це апендицит”. Народження-життя-смерть-народження.
Ну от, здається, і все.Уф!
Хто дочитав до кінця – той молодець:))))

Колосально !
З одного боку - гарний і цікавий твір.
З другого боку - колосальний опис задуму.
З третього - заворожує мене, як завжди, ритміка творів Анички :)
З четвертого (як по колу, то по колу) - я зрозуміла причину своєї завороженості твоїми творами - ця ритміка, як мантри, строфа за строфою повільно входить у мою свідомість, як листя падає з дерева... Дякую, наснаги, натхнення і подальших звершень :)

Щиро, О.Я.

Ганно,
браво! Це ж треба так талановито написати, а потім так мудро-високочоло все те обґрунтувати!Такий собі само-психоаналіз творчого контенту :)))

Мені респектов!!! :)

Аню, у жодному разі не хочеться сперечатися. Тим більше після докладних пояснень, які завжди помічні. Автор має авторське право і все. :)
Але з вашого дозволу ще декілька думок на тему.
Так, приємно, що багато задіяного знання не віє гострою печаллю. Мало хто може зняти із знання оце прокляття печалі. Вам, Аню, вдається. І це добре.
Так, релігійні аспекти непояснимі логікою і, в основному, релігійні образні ряди гармонійно не подрібнюються до безмежності, а завершуються основними символами віри (базовими образами, які заключають в собі все), до яких так чи інакше зводяться. У нашому випадку є ще і символіка жесту (неприйняття?), мовляв "чуже це все" - "це апендицит".
Але "це апендицит" (запалення рудиментарного відростку – апендикса) - від "чужорідного" тіла "чужої" світової релігії і , можливо, від всього іншого - як на мене, надто очевидно виокремлене на тлі загального стилю композиції. По суті на "Знов перехід. Бо виходів нема" - відповідається "це апендецит". Високі матерії різко обриваються майже побутовим порівнянням?
Цікаво, як все виглядатиме в контексті триптиху. Бо тоді вже, у третій частині, ніби потрібно продовжувати зміни стилю, започатковані апендицитом?
До речі, Аню, було б цікаво для читача мати вказівку, що це частини одного триптиху.

Шановна Редакціє Майстерень, пані Анна на початку своєї поетичної сповіді про оцей вірш так і написала "Отож, вірш був задуманий як один із триптиху про осінь.".
Вочевидь, маєте на увазі акцентування у назві "Трипітака" з триптиху про осінь.
Або унизу

Так, пані Оксано, саме таке акцентування, хоча можна і додаткове, - в опції "редагувати твір" (другого твору) дати url посилання на третій твір триптиху, а в третьому на перший, і з першого на другий. Або ж Анна може розмістити і всі три вірші разом окремою публікацією із відповідною назвою. А потім до тих віршів, які опубліковані окремо, через опцію "редагувати твір" додати url посилання на триптих в цілому.

Проблема Ганю в тім, щоби увійти у цей вірш - потрібні певні знання східної релігії, знання символізму у цих релігіях і т.д. Тобто вірш вийшов "елітарним" (як на мене), як таким, який був би цікавим знавцям того про що він оповідає.
Пересічному читачеві (такому, як я) цей твір був напочатку незрозумілим - аж до твого детального розтлумачення... Отже - це поезія "вибраних" - ти ж не будеш ліпити пояснюючий "апендицит" до кожного з таких творів...
З повагою,
Л.Ю.

Певною мірою, ЛЮ, ти правий. Коментарі можна давати не "аттачем (апендицитом)", а у кінці збірки творів, як наведено у збірці віршів Віктора Марача (переклади Едгара По), до кожного віршика є комент :)

:)
А я в "елітності" нічого поганого не бачу. Мені здається, що цікавих і допитливих такі вірші тільки підштовхують до самоосвіти...

А я підштовхую вас, Олю, зайти до нас у гості :)))

:)
Захожу :))) Дякую!

Угу Ольцю,
Це добре, коли цей час є (для самоосвіти)... :)
Я нічого не кажу - така поезія має право на існування, але все ж - це поезія "вибраних", себто людей, які близькі за Ганусеним фахом і за інтересами.
Мені прикладово байдуже до будди і його народження - ось такий я профан. ;)

:)
Чесно кажучи, мене Будда також залишає байдужою, але справа не в тім...
Впевнена, Ганна вміє написати "елітного" вірша, котрий буде зрозумілим і такому "профану", як Ви...

А я собі і не думала ні про елітність, ні про буддизм чи яку іншу релігію... За звичкою, я читала вірш серцем, душею, прислухаючись до внутрішніх відчуттів, тамуючи подих від зачарування і тішачись тим замилуванням, яке у мені викликає поезія Анички і ще кількох поетів на цьому сайті :)

Так вже й байдужою вас буддизм залишає? А різноманітні там східні церемонії, а хокку, хайку, танка ...? А самозаглиблення, медитації, а Просвітлення? Забери з нашої сучасної культури і медицини елементи будизму, чи залишаться повноцінні засоби адаптації у більшості європейців і американців. Як вони, наприклад, без психоаналітиків обійдуться?
Тут трішечки на наших сторінках про ці аспекти будизму http://www.ukrart.lviv.ua/bydusmdz.html

:)
Аж настільки ні, шановна Редакціє... Цікавлюсь, в порядку самоосвіти :) але щоб його до скрупулів вивчала - на жаль, не зачіпає.
Дякую за посилання :)

Аню, якби я носила капелюхи, то зняла б відразу всі :)))

Дозволю собі не погодитися з шановною Редакцією щодо "апендициту". Ця вдавана парадоксальність повертає нас від "високих матерій і храмів" до кола "народження...народження", бо не тільки буддові буддове. "Каждый из нас по-своему лошадь..." :))

Що ж, значить залишаємось із апендицитом :)

Та най си висит - же би тіко не впук! :)))

Гарна поезія - річ елітарна за означенням. І це не проблема Автора, що читачеві по-барабану, чи по-цимбалам Будда. Це проблема читачів.:)
Звичайно, то класно писати гладенькі швидкорозчинні тексти, отримувати ура-чепчики-ліфчики, але ж вони ті восторґи - швидкоплинні.
А "Трипітака" - це твір колекційний, що тут скажеш!

Ну та певні же не автора...
То тоди Славцю - здоймай шкарпетку і колєкційонюй
на здоров`єчко! :)))))

Гарна, Славцю, поезія - це, коли запирає в плуцах
серце і не думаєтьсі про апендициту. :)))))

Я ті ше шось скажу, Славцю :)
Некст тайм, Ганя напише вірша про символізм у народів Попуа Нової Гвінеї,
у яких ноги символічно ростут з голови!
А ти будеш робити вумну міну і казати - во калєкція какая харошая... Шо нє?
Ладно я жартую - ти знаєш :))))
Наше жице - це жарт!

Зеню, не всі жарти пасують до серйозних сторінок. :(

Безумовно, все що пише Ганна Осадко належить до мистецтва. Деякі твори більш зрозумілі читачам, деякі менш зрозумілі, але хто із читачів добре розуміє Світ за вікном? У цьому, думаю, основна природа і елітарності (тематики) у мистецтві, про яке так тонко натякнув Святослав, елітарності, яка згодом завжди стає загальнозрозумілою.