ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.02
05:18
Молодецька бравада
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
2024.06.02
00:43
Ці очі кольору горіха
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
2024.06.02
00:34
Натхненно чекаючи світлого літа
Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
2024.06.01
22:45
В пустелі на порепаній землі
Іду спокійно і шукаю смислів,
Яких не знайдеш у густій ріллі.
Шалена спека розтопила мислі.
У цій пустелі у самотині
Чи станеш ти іще одним пророком,
Який розтане десь у далині,
Іду спокійно і шукаю смислів,
Яких не знайдеш у густій ріллі.
Шалена спека розтопила мислі.
У цій пустелі у самотині
Чи станеш ти іще одним пророком,
Який розтане десь у далині,
2024.06.01
22:01
В слова раніш банальні "до" і "після"
Вернувся зразу початковий зміст,
Як тільки дикий смерч війни пронісся
Над сивим ранком зціпенілих міст .
У "до" залишив кожен того ранку
Все надбання раніш прожитих літ-
Хто захід свій, хто щемну мить с
Вернувся зразу початковий зміст,
Як тільки дикий смерч війни пронісся
Над сивим ранком зціпенілих міст .
У "до" залишив кожен того ранку
Все надбання раніш прожитих літ-
Хто захід свій, хто щемну мить с
2024.06.01
20:41
Лишити нині владу казнокраду –
оте не гірше за оксюморон
чи дати вдруге шанс тому, хто зрадив,
або убивці ще один патрон?
оте не гірше за оксюморон
чи дати вдруге шанс тому, хто зрадив,
або убивці ще один патрон?
2024.06.01
15:03
Коли життя земного половину
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
2024.06.01
09:22
Візьму абетку - літер країна.
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
2024.06.01
05:23
Душа закохана світліє
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
2024.06.01
00:17
Прошу тебе! Не помирай!" -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
Слова відверті та безцінні,
Коли здається, що каміння
Востаннє вкрило небокрай.
Красива рятівна надіє,
Прошу тебе! Не помирай!
І не потрібен вогнеграй -
2024.06.01
00:04
Формула щастя в теперішнім світі проста.
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
Гроші-товар… І з коханням щось схоже, як звісно.
Так, особистого ніц, але це не біда.
Бізнес, дівчатка і хлопчики, все тільки бізнес.
В щире кохання повірять хіба в дитсадку.
То є казки, актуальні, можливо, в
2024.05.31
18:18
губи всихають
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
рельєфом скелястих гір
на шкірі рожевій
подих сплітається
з рухами грудної клітини
сльози-кришталь
стікають у море
мандрівниця в тісноті
2024.05.31
10:49
Червня полуничний смак цілує сонце,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
Ллються пахощі меліси, м*яти.
І малини аромати у долонях,
Трави поглядом небес прим*яті.
Подих літа із спекотної Трезени,
І думки у нас тепер синхронні,
Бо закоханість ураз біжить по венах,
2024.05.31
09:13
Обмовитись словом; не більше рукостискань.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
Найкраще не знати, ні хто він, ні звідки, ні пристань
З якої відправилось слово у море зітхань
Піднявши вітрило з малюнком сліпучого сонця.
Найкраще не знати яким він насправді був.
2024.05.31
05:53
Коли я чую: великий русский язык,
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
то розумію, які ми неповноцінні,
хтось просто, до болю, вторинним бути звик
і тягне у ярмо прийдешні покоління,
нате, їжте Єсеніна, Блока натще,
або ковтайте Бодрова збочені фільми.
Цікаво, що треба суспільству дати
2024.05.31
05:24
Красу весни в обіймах літа
Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже не видно так, як слід,
Хоча продовжує жаріти
З останніх сил весняний цвіт.
Він ще повсюди погляд гріє
І трохи пахне на зорі,
Але менш зроджуються мрії
Біля цвітінь цих у дворі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.05.20
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Летюча Мишка /
Критика | Аналітика
Чи існує в Україні інтелігенція?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чи існує в Україні інтелігенція?
Борючись за своє існування українська інтелігенція проводила активні дії щодо розвитку культури та поширення української національної ідеї. Вистоявши у найважчі часи, виборовши право „бути” вона зіткнулася з більшою проблемою – нацією, що не цінує своєї культурної сили.
Як термін „інтелігенція” з’явилась ще у античні часи, тільки тоді вона означала „розуміння”, „знання”, „пізнавальна сила”. „Інтелігенція – це те, завдяки чому душа пізнає які речі, який навколишній світ...” – сказав колись ще Цицерон. Згодом, Боецій визначив інтелігенцію як пізнання та самопізнання Божественного розуму, завдяки чому він може побачити основи речей та свої власні основи. Це визначення навіть зараз використовує європейська філософія.
Зараз існує два підходи до визначення інтелігенції як соціальної групи. За одним, це люди, що у більшості випадків мають вищу освіту, переважно займаються розумовою та творчою діяльністю, просуваючи культуру в суспільство. За іншим, вужчим, визначенням до інтелігенції можна віднести людей, яких вважають еталоном суспільства.
Проте, інтелігентність – це більше ніж освіченість, але це і не просто сукупність певних ідей. Російський соціолог Г. Сілласте на початку ХХ століття виділяв три види інтелігенції: „вищу ”, „масову” та „напівінтелігенцію”. Парадоксально, що всі типи жили за межею бідності.
Але головне що сьогодні можна визначити хто ж саме відноситься до цього класу. Адже якщо пильніше придивитися, то інтелігенція як соціальна група була і є тією рухомою, а головне мислячою силою, яка займалась поширенням культури у широких верствах населення. Вона була і залишається „верхівкою” соціальних груп, яку неосвічені люди не поважають, а простіше – заздрять їй. Постає не дуже складне питання: чи розуміють люди хто насправді відноситься до так званої інтелігенції? Адже інтелігенція, це люди, що професійно займаються розумовою працею. Це люди труд яких частіше залишався неоціненим як духовно, так і матеріально.
Інтелігенції, В.Липинський дає таке визначення: “Інтеліґентом не називаю всякого, хто скінчив вищу чи середню школу, бо таку школу скінчити може і хлібороб, і військовий, і промисловець, і робітник. Інтеліґентами, по моїй термінолоґії, єсть люде не зайняті матеріяльно-продуктивною працею, не володіючі ані засобами війни, ані засобами продукції, і здобуваючі собі прожиток взамін за працю свого ума і духа”.
Той же Липинський був розчарований українською інтелігенцією. Адже дуже часто представники цієї касти не брали на себе відповідальність ані за нестабільну ситуацію у крайні, ані за свої невірні вчинки, та й „зраджувати” свій народ їй приходилось не один раз.
Але не можна забувати, що як ситуація в Україні так і сама інтелігенція відрізнялися одна від одної. Безперечно, українська інтелігенція мала спільні національні риси, проте, інтелігенція кожного окремого регіону через об'єктивні причини пройшла дещо відмінний від інших регіонів України шлях розвитку. Особливості політичного статусу краю, агресивний, асимілятивний характер урядової політики держав під якими була наша країна гальмували розвиток національного життя і звужували соціальну базу місцевої інтелігенції. Проте без національно свідомого та політично активного проводу багатомільйонне українське населення не змогло б вирішувати проблеми етнічного самозбереження, задоволення культурних і релігійних потреб, зміцнення економічного становища.
Інтелігенції зажди було важко адоптуватися в умовах життя нашої країни. Аристократи завжди вважали інтелігенцію „нижче” за себе. Люди прості – навпаки „вищою”. Виходить, що інтелігенція ніколи не належала одному з класів, а була посередником між ними. Як не дивно, але українська інтелігенція завжди була однією з тих сил, що підіймали національно-визвольний рух проти царської влади, та однією з тих сил, що виступали проти радянської системи. Здається, інтелігенція в Україні завжди була суто українською і впроваджувала українську національну ідею навіть коли це було досить небезпечно. І її боялася як царська так і радянська влади. Наша „пізнавальна сила” була загрозою існування обох режимів за що жорстоко поплатилася.
У 1905 – 1917 роки наша інтелігенція вела класову боротьбу разом з робітниками і селянами проти царизму, поміщиків і буржуазії. Виходить, до останніх вона не належить. Разом з тим, брала активну участь у національно-визвольному русі, виступала за вільний розвиток української культури – мови, літератури, преси, театру, навчання рідною мовою. Тут вона виконувала свою найголовнішу функцію – просвітницьку.
У часи ж радянської влади інтелігенція щосили боролася ще й за своє фізичне існування. Намагання зробити всіх „пролетаріатом” було досить не вдалим. Гірше було те, що під вплив радянської влади потрапила уже вся українська інтелігенція. Адже після поширення на землі Західної України більшовицької державності увесь молох репресій був перенесений на населення цього краю, зокрема на його національну еліту, яка десятиліттями вела боротьбу проти поневолювачів. Основні зусилля репресивно-каральних органів були спрямовані на фізичне винищення підпілля ОУН та її збройного формування –УПА, на ліквідацію церкви, яка завжди обстоювала ідеали національної державності. Десятки тисяч національно свідомих українців були репресовані. Найбільших переслідувань зазнала саме інтелігенція. Люди, у кращому випадку, тікали за кордон. У гіршому зникали, накладали на себе руки, помирали за дивними обставинами. Скільки наукових відкриттів ми втратили?! Скільки видатних лікарів зараз прославляють країни Європи та Америки?! А скільки літературних шедеврів мала б Україна?! Ніхто не відповість на ці запитання. Як ніхто вже не визнає себе винними.
На жаль сьогодні інтелігенцію замінює так звана політична еліта. Яку тільки у дуже рідких випадках можна віднести до „пізнавальної сили”. Так, безперечно, є в українському уряді такі люди, але вони не в перших, і навіть не в других лавах. Без політичної еліти держава не може існувати, особливо в перехідні періоди, адже в такі моменти роль політичної еліти стає винятково важливою, якщо не вирішальною, — оскільки саме вона повинна сформулювати відповіді на виклики, поставлені часом змін. Але лише у тому випадку, якщо це дійсно еліта. Адже політична еліта не повинна буди правлячою. Тому можна констатувати, що політична еліта сучасної України не є, як потрібно для забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес нації, суспільства загалом. Це — верхівка пануючого класу, що здійснює керівництво суспільством в ім’я підтримки соціальної системи, яка ставить цей клас у привілейований стан.
В ідеалі політична еліта складається з представників інтелігенції. А якщо констатувати, що інтелігенція в незалежній Україні ще не сформувалася, то можна і стверджувати, що усій українській еліті нині передусім бракує державницької відповідальності за свої практичні дії і політичної культури. Вже згадуваний В.Липинський наголошував, що політична культура — це глибоке усвідомлення елітою свого не просто класового, а національного інтересу, що активна творча діяльність з його реалізації полягає в служінні своїй державі та здобутті політичної влади. Для багатьох представників нинішньої української еліти здобуття влади є самоціллю, егоїстичним, а не державницько-національним прагненням.
Головна проблема на сьогодні в тому, що для багатьох поняття політичної еліти та інтелігенції тотожні. Поки ми не навчимось розрізняти прагнення влади від просвітництва, доти «псевдоінтелігенція» буди стояти на чолі нашої держави.
Нова українська інтелігенція тільки розвивається. Вона безперечно має свої таланти, але все ще попереду. Наше головне завдання давати належну увагу та просто поважати свою „пізнавальну силу”, у іншому випадку вона не зможе підіймати народний рух та вести культурну революцію у країні, яка поступово забуває що таке культура.
Як термін „інтелігенція” з’явилась ще у античні часи, тільки тоді вона означала „розуміння”, „знання”, „пізнавальна сила”. „Інтелігенція – це те, завдяки чому душа пізнає які речі, який навколишній світ...” – сказав колись ще Цицерон. Згодом, Боецій визначив інтелігенцію як пізнання та самопізнання Божественного розуму, завдяки чому він може побачити основи речей та свої власні основи. Це визначення навіть зараз використовує європейська філософія.
Зараз існує два підходи до визначення інтелігенції як соціальної групи. За одним, це люди, що у більшості випадків мають вищу освіту, переважно займаються розумовою та творчою діяльністю, просуваючи культуру в суспільство. За іншим, вужчим, визначенням до інтелігенції можна віднести людей, яких вважають еталоном суспільства.
Проте, інтелігентність – це більше ніж освіченість, але це і не просто сукупність певних ідей. Російський соціолог Г. Сілласте на початку ХХ століття виділяв три види інтелігенції: „вищу ”, „масову” та „напівінтелігенцію”. Парадоксально, що всі типи жили за межею бідності.
Але головне що сьогодні можна визначити хто ж саме відноситься до цього класу. Адже якщо пильніше придивитися, то інтелігенція як соціальна група була і є тією рухомою, а головне мислячою силою, яка займалась поширенням культури у широких верствах населення. Вона була і залишається „верхівкою” соціальних груп, яку неосвічені люди не поважають, а простіше – заздрять їй. Постає не дуже складне питання: чи розуміють люди хто насправді відноситься до так званої інтелігенції? Адже інтелігенція, це люди, що професійно займаються розумовою працею. Це люди труд яких частіше залишався неоціненим як духовно, так і матеріально.
Інтелігенції, В.Липинський дає таке визначення: “Інтеліґентом не називаю всякого, хто скінчив вищу чи середню школу, бо таку школу скінчити може і хлібороб, і військовий, і промисловець, і робітник. Інтеліґентами, по моїй термінолоґії, єсть люде не зайняті матеріяльно-продуктивною працею, не володіючі ані засобами війни, ані засобами продукції, і здобуваючі собі прожиток взамін за працю свого ума і духа”.
Той же Липинський був розчарований українською інтелігенцією. Адже дуже часто представники цієї касти не брали на себе відповідальність ані за нестабільну ситуацію у крайні, ані за свої невірні вчинки, та й „зраджувати” свій народ їй приходилось не один раз.
Але не можна забувати, що як ситуація в Україні так і сама інтелігенція відрізнялися одна від одної. Безперечно, українська інтелігенція мала спільні національні риси, проте, інтелігенція кожного окремого регіону через об'єктивні причини пройшла дещо відмінний від інших регіонів України шлях розвитку. Особливості політичного статусу краю, агресивний, асимілятивний характер урядової політики держав під якими була наша країна гальмували розвиток національного життя і звужували соціальну базу місцевої інтелігенції. Проте без національно свідомого та політично активного проводу багатомільйонне українське населення не змогло б вирішувати проблеми етнічного самозбереження, задоволення культурних і релігійних потреб, зміцнення економічного становища.
Інтелігенції зажди було важко адоптуватися в умовах життя нашої країни. Аристократи завжди вважали інтелігенцію „нижче” за себе. Люди прості – навпаки „вищою”. Виходить, що інтелігенція ніколи не належала одному з класів, а була посередником між ними. Як не дивно, але українська інтелігенція завжди була однією з тих сил, що підіймали національно-визвольний рух проти царської влади, та однією з тих сил, що виступали проти радянської системи. Здається, інтелігенція в Україні завжди була суто українською і впроваджувала українську національну ідею навіть коли це було досить небезпечно. І її боялася як царська так і радянська влади. Наша „пізнавальна сила” була загрозою існування обох режимів за що жорстоко поплатилася.
У 1905 – 1917 роки наша інтелігенція вела класову боротьбу разом з робітниками і селянами проти царизму, поміщиків і буржуазії. Виходить, до останніх вона не належить. Разом з тим, брала активну участь у національно-визвольному русі, виступала за вільний розвиток української культури – мови, літератури, преси, театру, навчання рідною мовою. Тут вона виконувала свою найголовнішу функцію – просвітницьку.
У часи ж радянської влади інтелігенція щосили боролася ще й за своє фізичне існування. Намагання зробити всіх „пролетаріатом” було досить не вдалим. Гірше було те, що під вплив радянської влади потрапила уже вся українська інтелігенція. Адже після поширення на землі Західної України більшовицької державності увесь молох репресій був перенесений на населення цього краю, зокрема на його національну еліту, яка десятиліттями вела боротьбу проти поневолювачів. Основні зусилля репресивно-каральних органів були спрямовані на фізичне винищення підпілля ОУН та її збройного формування –УПА, на ліквідацію церкви, яка завжди обстоювала ідеали національної державності. Десятки тисяч національно свідомих українців були репресовані. Найбільших переслідувань зазнала саме інтелігенція. Люди, у кращому випадку, тікали за кордон. У гіршому зникали, накладали на себе руки, помирали за дивними обставинами. Скільки наукових відкриттів ми втратили?! Скільки видатних лікарів зараз прославляють країни Європи та Америки?! А скільки літературних шедеврів мала б Україна?! Ніхто не відповість на ці запитання. Як ніхто вже не визнає себе винними.
На жаль сьогодні інтелігенцію замінює так звана політична еліта. Яку тільки у дуже рідких випадках можна віднести до „пізнавальної сили”. Так, безперечно, є в українському уряді такі люди, але вони не в перших, і навіть не в других лавах. Без політичної еліти держава не може існувати, особливо в перехідні періоди, адже в такі моменти роль політичної еліти стає винятково важливою, якщо не вирішальною, — оскільки саме вона повинна сформулювати відповіді на виклики, поставлені часом змін. Але лише у тому випадку, якщо це дійсно еліта. Адже політична еліта не повинна буди правлячою. Тому можна констатувати, що політична еліта сучасної України не є, як потрібно для забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес нації, суспільства загалом. Це — верхівка пануючого класу, що здійснює керівництво суспільством в ім’я підтримки соціальної системи, яка ставить цей клас у привілейований стан.
В ідеалі політична еліта складається з представників інтелігенції. А якщо констатувати, що інтелігенція в незалежній Україні ще не сформувалася, то можна і стверджувати, що усій українській еліті нині передусім бракує державницької відповідальності за свої практичні дії і політичної культури. Вже згадуваний В.Липинський наголошував, що політична культура — це глибоке усвідомлення елітою свого не просто класового, а національного інтересу, що активна творча діяльність з його реалізації полягає в служінні своїй державі та здобутті політичної влади. Для багатьох представників нинішньої української еліти здобуття влади є самоціллю, егоїстичним, а не державницько-національним прагненням.
Головна проблема на сьогодні в тому, що для багатьох поняття політичної еліти та інтелігенції тотожні. Поки ми не навчимось розрізняти прагнення влади від просвітництва, доти «псевдоінтелігенція» буди стояти на чолі нашої держави.
Нова українська інтелігенція тільки розвивається. Вона безперечно має свої таланти, але все ще попереду. Наше головне завдання давати належну увагу та просто поважати свою „пізнавальну силу”, у іншому випадку вона не зможе підіймати народний рух та вести культурну революцію у країні, яка поступово забуває що таке культура.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Валентин Бендюг | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію