LA BAIGNEUSE
Переклад
Венцлова Томас

Не впевнений,бУло життям це ,чи ні,
чи маренням снило над морем мені...
Та від узбережжя вузького пасмом
розкиданним сріблом -- поверхня води,
південного сонця гарячі сліди.
Човен,підпираючись довгим веслом

канал розриває тупим лемешем
І берег під міст підкладає плече.
Від гнутих мостів -- до крапчастих дахів
це місто -- достиглий розколотий плід
під оком небес на забрудненім склі,
лиш тиша облизує дошки бортів.

Неквапно повзе наполеглива тінь,
долає затоку,бароковість стін,
полотна синіють на них навскоси,
по цеглі червоній лишайник поріс.
ФарбІв потемніння,розпливчастість рис,
і Гварді прошили вітрами часи.

Calli ,campi,самpielli.Почорнів
в камінні застиглий історії спів.
Від пензля лагуни волого блищить
лице аркатури .Зір Кліо в пітьмі,
прогледіла обриси стін кам"яні.
і погляд у неба із інших століть.

Цим стінам -- загроза в прийдешній імлі--
намула,припливи,тяжіння землі,
бо місто--як човен із діркою в дні.
І паща морська -- негодований змій
ковтає у черево мирних стихій,
скорочує вічність у роки і дні.

У просторі й часі,як річкою в брід
бреде по коліна,лиш піниться слід.
Фасад мармуровий?Морський гобелен ?
Від піни - машинні мастила і гниль.
А там ,на долоні у височини
пливе білогривий задуманий лев.

З ним книга життя, наймудріша із книг,
наповнений жалем до мертвих й живих,
бо присуд відкритий йому а не нам
по волі Творця.І миттєвостей біг,
і ангел святий ,і земний трилобіт,
фронтону поколота раковина --

підвладні його і рукам і словам.
Ще острів,де кості покрила трава
в чеканні ще ненаступаючого
Господнього ранку.Мереживо стін
шматує сіроко в густій спекоті,
маскує лице(хоч нема вже його),

затьмарює полиск луски куполів,
зеленить на флюгерах мідну червлінь,
і місто спливає в первісність глибин,
в слизотність потвор у беззвучності вод,
де скатів,асцидій кружля хоровод,
де очі скляні у байдужих рибин.

У склянці вино з надвечір"ям навпіл,
по той бік майдану в безодні сліпій
суворістю дихає пан монохром.
Але у пітьмі півзакритих повік
собор многогранністю пам"ять просік,
як скриня з придАним, з весільним добром.

Склепінь коливання,б"є дужий метал,
здавалось вже часу нездужить мета...
Долоня в долоні,під шкірою м"яз,
аортою стогін , плямисто в очах,
потами зпливає намисто з плеча...
...Та вже переможені болі і час.