ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
І. Я. ФРАНКА

ІВАН ФРАНКО
Князь Олег
***
Князь Олег по боях тяжких відпочив,
В задумі по пишній кімнаті ходив
І нетерпеливо в вікно поглядав:
Князь Олег, як видно, когось дожидав.
Втворилися двері, в кімнату йде
Старець і князеві поклін кладе.
Князь бистро поглянув йому в лице.
" Здоров будь, віщуне! - йому рече, -
Скажи мені правду по свому дару:
Чи скоро й якою я смертю умру?"
Покірно вклонився віщун князю.
" Покинь відслоняти будучність свою!
Не знайде потіхи, хто її покров
Посміє зірвати зухвалов руков".
Князю мовби жару насипав у кров,
Він глянув на діда, наморщивши бров.
" Чи думаєш, що я дитина така,
Що слово марнеє мене вже й зляка?
Як знаєш будучність, то всю й відкрий!
Як ні, я скажу:
" Ти дурисвіт старий!"
" Мій княже, дурити не вмію я.
Сумна, невесела будучність твоя.
Твій кінь, що найбільше його любиш ти, -
Той має загибель тобі принести".
" Як так, на Перуна кленуся я
Що більше не сяду на того коня".
Летіли літа, мов Дніпра бистрота,
Князь Олег з війни знов додому верта,
В далекий похід він із військом ходив,
Хозар, степових хижаків, побідив.
Народ веселиться, настав уже мир,
Князь Олег дружину ззиває на пир.
Весело три дні і три ночі пройшли,
Вони погуляти на лови пішли.
Дніпра узбережжям біліє пісок,
А поза піском тим сосновий лісок,
На краї ліска, на тім білім піску
Біліший кістяк, кому він по знаку?
" Любимець твій, княже, - конюх відповів, -
Твій кінь, що прогнать його в степ ти велів,
Що ми його гнали, не хтів він до тих
Свобідних вертать табунів степових,
І все лиш маячив пісками він сам,
Аж раз ми здохлого знайшли його там".
" Мій щирий приятель! - князь Олег сказав,
На білії кості з жалем поглядав, -
Я смерть йому вдіяв, прогнав його сам,
Повірив дурисвіта-діда словам".
Князь Олег до лоба ногою діткнув,
В тій хвилі в нозі біль страшенний почув,
Бо б лобі тім краса сиділа змія
І зубом отруйним шпигнула князя.
Князь Олег хитнувся і весь задрижав.
" Проклятий віщуне, ти правду сказав!"
Князь Олег посинів, зір в небо здійма,
Дружина до нього - в нім духу нема.

Яка ж ви молодець, Улянко, що надихаєте нас Іваном Яковичем!

Літописні оповідання "Святослав" та "Князь Олег" належать до ранніх творів І. Франка, вперше опублікованих у книзі " Балади і розкази", виданій у
1876 р.
Іван Франко наприкінці свого життєвого і творчого шляху
в 1913 р., пишучи передмову до збірки " Із літ моєї молодості", так говорив про перші свої літературні спроби:
"... майже від самого
1868 р. я писав немало віршами й прозою, бувши учеником гімназії в Дрогобичі, та все писане в тих часах попропадало чи то в мене самого, чи між добрими людьми. Мені не жаль тих плодів молодечої фантазії, і я не бажаю, аби хтось колись, знайшовши дещо з них, подавав їх до друку. Зате вважаю не зайвим відновити тепер пам'ять тих моїх перших поетичних творів...
Небагато тих віршових плодів із моїх молодих літ, усього 30, і вони досі майже зовсім невідомі не тільки ширшій громаді, але навіть тим більш або менш вченим критикам та історикам літератури, що займалися оцінкою моєї літературної діяльності..."

Дякую і вам, п. Володимире, і всім, хто читає і шанує творчість
І. Я. Франка.