По-перше, корисно бути ерудованим, щоб випадково, на хвиллі своїх почуттів, не зримувати яке-небудь "небо - треба". Водночас, не дуже корисно бути ерудованим, бо одного разу можна забути про те, що рядки, які ти випустив у світ, останній бачив ще півтори сотні років тому.
Так, чийсь твір може надихати на продовження так само, як і порнофільм на мавпування. Може, варто якось уникати таких випадків за рахунок своїх поетичних винаходів? Я маю увазі не порнофільм. Про нього не йшлось :)

Це запитання, Сергію, певно стосується нашої розмови з Валерієм? Якщо так, то на ПМ існує цензура, і адміністрацію Пм в цілому не цікавить ні кількість публікацій, ні кількість читачів - цікавить якість процесу. І "пародія" теж цікавить, як мистецтво, а не перекривлення оригіналу. Безумовно, є такі автори і такі твори, які неможливо мистецьки покращити, чи підправити інструментом "пародії". Тож не лише несмак такої пародії являтиметься на очі, але й непорядність адміністрації, що допускатиме таке дійство...

Ну, Сергію, як на мене, це вже нагадує, в ідеалі, питання безмежної кращості - завше можна знайти того Майстра, який проведе поверх однієї мистецької лінії ще тоншу лінію, але більшість і грубшої не побачить. А меншість здивується такою необхідністю від такого Надмайстра )
тут нічого не поробиш - справжнє мистецтво тяжіє до повної прозорості, навіть невидимості... А більшість пародій "експлуатує" надмірно яскраві кольори )
В цій спробі "ЕПН" якраз приємно бачити обережну неяскравість тонів. Хоча, тут, швидше, йдеться про епіграмне наслідування?..

Нехай на будь-який твір можна написати пародію, викривити його чи загострити увагу на недоречностях, нехай будь-який твір можна критикою рознести в пух і прах (навіть авторства Шевченка і Пушкіна) - питання ж не в цьому, Сергію, питання в талановитості автора оригіналу і автора пародії, в технічній довершеності творів, в тому, наскільки вони цікаві для читача.

А рекламував авторів ще в часи соцреалізму і сам патріарх пародій Олександр Іванов, кажуть, автори до нього навіть звертались з проханнями написати пародію, аби хоч таким чином потрапити в історію (не кожен тоді міг опублікуватись, на відміну від теперішнього часу). :)

Ну, мені ніхто не вказує, на чиї вірші і які саме слід писати пародії. ))) Демократія і гласність, започатковані ще Михаїлом Горбачовим, перемогли. ))

Виявляється, в Літінституті ім. Горького можна було писати і вірші українською мовою? Не знав... І зараз можна, не в курсі?.. А то мені щось не кортить писати російською, а лиш українською (за винятком кількох пародій, в т.ч. і на Ваш вірш), хоча перші вірші були написані саме російською. А як туди поступити, не підкажете?

Сподіваюсь, я оцінюю вірші, які вибираю для пародій, не з точки зору "радянського читача". ))
І хліба за свої пародії не отримую. )))

Ні, звичайно, не я. Для цього є випускники філологічних факультетів та літінститутів. ))

А що, хіба пародії пишуться лише на твори безпросвітних графоманів? За цією логікою, тоді всі автори, на твори яких будь-коли писались пародії, теж безпросвітні графомани. ))
До речі, на відверто слабкі твори пародії писати недоцільно, оскільки, по-перше, і вони тоді можуть бути відверто слабкими, а, по-друге, безпросвітньому графоманові жодна пародія не допоможе. )))

Я теж з перших днів перебування на ПМ потрапив під пародійне перо Ярослава Чорногуза, але написав пародію у відповідь, мені сподобалося, і так і став пародистом, хоча до того писав лише свої вірші (і досі пишу). ))

Щодо статусу: після однієї з пародій на вірш Ярослава, як я розумію, з його подачі РМ теж присвоїла мені той статус, але згодом забрала за кілька пародій на вірші іншого Ярослава - Петришина. ))

А що особисто Вам цей статус дає - відчуття своєї значимості? ))

:) А щойно писали: "Жаль, що ми з Вами незнайомі.Я Вам би розповів би"...
Визнаю, що мої жарти нерідко зашкалюють, тому перепрошую, якщо ненароком чимось Вас образив.
Мир? )