ось, Ви сказали все по суті
сказати тут можна ще всякого, бо тема не просто існує
тема дуже навіть зобов’язуюча, злободенна

тут є цікавий ще момент, а саме гендерний
оскільки т.зв. нарциси самі себе не обговорюють
їх активно обговорюють інші, ті, хто має з ними справу
досить часто нарцисів ідентифікують жінки
отже, якби це спрямовано і на сам термін (нарцис-він)

але скільки насправді нарцисів-жінок?
тобто, звісно, це є дещо хворобливий чи патологічний механізм захисту
але щодо жіноцтва, це якось типово, часто-густо
може і не норма, але не ексклюзив точно
і ще це нікого не висаджує аж занадто

тобто, є момент про упередження і стереотипи
і якщо жінки звикли стикатися із нарцисичними проявами
у свому середовищі і навіть цінувати якоюсь мірою
(оскільки і чоловіки цінують певною мірою таку поведінку жінки)
то чоловічий нарцисизм викликає більше роздратування, чогось

за моїми сторонніми, безвідносними спостереженнями

Неймовірно цікава тема. І вельми напружена для товариства авторів, у тому числі й "Поетичних Майстерень". Через це й масового долучення до обговорення подібної та й інших гарячих тем душевних станів і патологій, практично не має.
Можна, ясна річ, зробити висновок. що автори ПМ не читачі, а виключно описувачі. Бо ж альтернатива - тупості, і не зацікавлення ні в чому, крім власного буття, була би деяким перебільшенням, від якого до паталогій особистого нарцисизму переважної більшості літераторів один крок. Тим не менше, слідкуючи за характерами дописувачів ПМ протягом вже 25 років, я б таки переніс би всі зауваги шановного Олега Германа і на нашу аудиторію в пропорціях 90% явних і прихованих "нарцисів" і 10% тих, що так чи так навчилися обходити цю трясину, зберігаючи, вибудовуючи якісь не особисто споживані ідеали, будуючи в творах не надуманий особистий образ, тощо.
Та й споглядання світового літературного процесу дає приблизні цифри, і вони непогано корелюються з авторами, що поділяються на новаторів і "какаду", що приносять щось нове суто власним оздобленням.
І постає неоднозначне питання - усвідомлене буття в стилі "какаду" - це той самий нарцисизм, чи ще й намагання підтримати колективне свідоме й несвідоме, як учасник-учасниця стадного буття? Насправді ж нарцисизм неможливий за межами соціуму?

Згоден з вашими поглядами, за якими стоїть неабиякий досвід спілкування з колами значно ширшими за літературні осередки. Тим не менше, описана вами система можливого виправдання авторів із начебто лише завищеною самооцінкою ( а таких категорична більшість, і це ніби, на перший погляд, є і якимсь засобом для подальшого розвитку початківців, але не "маестро"), заперечується невідповідністю особистих апломбів загальній картинці реальних досягнень.
Доходить до парадоксу - не письменники читачі виглядають значно толковішими за авторів, у тому числі, маститих у всіх без винятку гуманітарних царинах. Як до такого неподобства дійшло? Мені не спадає на думку нічого іншого, окрім "голих королів", яких породжує і той самий "нарцисизм". Адже "нарцисизм" може породжуватися значно ширшим колом причин? Наприклад, можна навіть говорити про нарцисизм ілюмінатів, масонів, та будь-якої псевдоеліти? Ймовірно, звідси й естетика, що не потребує етики?
Ясна річ, так можна стверджувати, що і всі хворобливі розгалудження мають одну внутрішню проблематику і адекватне їй відлуння у глибоко хворому суспільстві. І ще те питання, чи всі ці прояви гротескно не наростають разом із ілюзорністю буття відірваних від Природи речей мас і конкретних осіб?
Я, звісно, не методологічно узагальнюю, але з філософського погляду проблема в рамках нинішньої цивілізації рішення не має.

(Бог) із ним із нарцисизмом
який розпізнається однозначно
тут я із Вами одностайно згодний
але що Ви думаєте про гедонізм?
наскільки він чинний & патологічний?

із Ваших професійних дослідів