XXVII

Годинник на вежі вибив другу годину ночі. «Невже так пізно?» Спиною Алана пробігли дрижаки. Тривога перед невідомим знову опанувала його. Серце шалено калатало в грудях, немов збиралось кинутись геть від цих незрозумілих подій. Скронями і спиною стікав холодний липкий піт, від якого сорочка прилипла і неприємно холодила шкіру. Поволі Алан йшов в ту сторону, де ніч з вогненними очима диявола підстерегла його.

Юнак дістався густих заростів чагарнику. Йому видалось, що саме тут хвилю тому він побачив темну постать, що спостерігала за ним. Але тут нікого не було, лише нічний ліс прохолодою дихав в лице.

«Що це було? Видіння? Гра уяви?» Злість зі збудженням проймали його. В цей момент вітер доніс до нього запах такий знайомий йому з дитинства, запах індіанця. Сумнівів бути не могло, це саме індіанець примусив його застигти з жаху кілька хвилин тому.

Та що робив індіанець в їх саду і чому тут ховався? Кого вистежував? На кого очікував? І раптом Алана осинила здогадка, що це був не звичайний індіанець, а втілення самої ненависті і злості.
Це був ворог з диявольськими очима!


***

Чорна тінь ірокеза завмерла поміж дерев і чагарників. З-за набедреника поблискувало смертоносне вістря томагавка. Пасма волосся, що стирчали зав’язаними на потилиці, робили його схожим на великого хижого птаха.

Сагамора Аскука роздирали сумніви і похмурі думки.

Він причаївся в самому серці ворожих земель, вичікуючи свої жертви.

«Вже пройшло десять ночей з тих пір, як Дух Снів явив мені пророцтво, – думав вождь. – Народи Ліги Племен вже не ті, що були колись. Нас ослабили безконечні війни і торгівля хутром, на які прирекли хижі білі. Слабкі уми індіанців піддались спокусі і занедбали землеробство, яким славились ірокези. Через це голодна смерть суворих зим забрала життя сотням братів. Гаряча молодь хоче йти стежкою війни і мстити за мертвих і ображених. Я з ними всім серцем! Всі біди великого ірокезького народу через зрадливих і підлих блідолицих!»

Аскук присів біля столітньої сосни. Зняв з поясу мішечок. Відсипав на долонь трошки порошку (кукурудзяної муки), сплюнув і розмішав пальцем. Проковтнувши її маленькими порціями, витер руки об мокасини. Здавалось, що він – єдиний ірокез, проник в стан ворога, навіть і не замислюється про небезпеку, що йому загрожує. Він прийшов зустріти білих з його видіння. Але великий сагамор бачив, що тут де ці білі живуть, зібрались всі вороги ірокезів, які тільки і чекають нагоди перебити їх. Як Блідолиций Предок, що водиться з їх запеклими ворогами, зможе допомогти? Як зуміє об’єднати всі племена щоб запанував мир, як співається і передбачається в їх піснях про Гайовата. Але його брати свято вірили в це. Тому він і тут.

Хіба не самі ж білі називали їх підступними ірокезами? Але вони забули, що саме білі навчили ірокезів власним прикладом вбивати жінок і дітей. Так хто з них підступніший? І зараз Аскук змушений прийти на територію білих, де Екваоданта зібрав алгонкінів, гуронів, абенаків і металлаків під своїм дахом.

А ці пси патсуікети! Вони вже п’ять ночей йдуть по його сліду. Винюхують своїми довгими носами як паршиві койоти. Все поселення просмерділось цими шакалами. Як ще довго він зможе вислизати від них, плутаючи свої сліди.

Його брати хочуть союзу! Але для цього потрібна його згода, як верховного вождя Ліги Племен. Та він не бажає мати нічого спільного з цими білими, не вірить і не повірить в пророцтво, допоки особисто не переконається. Та в цьому важко досягти успіху, адже він вважає, що від білих можна чекати лише зради. Він за війну, тільки за війну.

Це видіння! Хіба Дух священної Змії не попереджав його про Жінку, Каурі, яка стане причиною його смерті.

При згадці про Каурі самогор закляк.

Асе спершу він буде кликати до себе молодого Воїна – Хотото. Він зазирне в його душу. Він вирішить що робити , йому підкаже Великий Дух.

Його він уб’є першим.

Коли темінь повністю огорнула сад і все здалось чужим і примарним, сагамор насторожився, більше відчувши ніж побачивши, наближення очікуваної ним людини. Кожен мускул його тіла напружився. Він окаменів в абсолютній нерухомості.

Хотото, якого вела несвідома стежка провидіння, підходив все блище. От сагамор вже бачить його лик, його розгублений погляд, його все наростаючий страх, що шквальним накатом сковує волю. Все так як хоче шаман. Ні! Білий воїн ніколи не зрівняється з ним.

Причаївшись, ірокез з презирством дивився на цього блідолицього. Чим може похвалитись син Екваоданта? Чим вразити шамана? Єдиним вірним буде убити його, зараз і тут. Одним точним і швидким ударом томагавка розкроїти йому череп. Він вже бачить, як блідолиций падає долу навіть не зойкнувши. Він покаже Раді Ліги його скальп і доведе цим, що пророцтва не існує, що це лише дурна мрія, яку треба забути. І нехай це вбивство розпочне війну, війну між Дітьми Зорі і Екваодантом, адже він так прагне змити кров’ю зради і образи, завдані білими.

Ірокез підняв свій томагавк, готуючись до атаки. Але краєм ока щось привернуло його увагу і змусило підвести погляд на будинок. «Каурі!» – вогнем майнуло в свідомості. Дівчина стояла в вікні і дивилась прямісінько йому в очі. Він не міг відвести погляд. В очах темніло, пам’ять відходила. Всі його чуття на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю суть непереносимо гострим болем.

«Що це?» – гарячкувато думав ірокез. Вираз його очей з кровожерливо-жорстокого змінився на невимовно здивований. Йому захотілось вигукнути: «Жінко, відпусти мене!». Так, ніби це не він славетний воїн, що стискав в руці смертоносну зброю, а ця жінка з видіння була наділена небувалою силою, майже надприродною, як і він сам.

І раптом він розумів, що вона піддається його дії, але і здатна протистояти йому, розладнуючи задуми. В неї була своя сила. Мабуть, вона також дружить з Духом Снів.

Дівчина і ірокез дивились один одному в очі, і це нагадувало дуель, дуель двох рівних супротивників. Це тривало лише мить, та було достатньо, щоб самогор забув свій намір вбивства юнака і опустив томагавк.

Ірокез зрозумів, що перед ним вкрай небезпечна істота, одержима не то дияволом, не то божеством. Він не знав, що так само в цей час думала вона і про нього самого.

Невідомо скільки б тривав цей двобій поглядів, якби дівчина не відступила в глиб кімнати. Ірокез поволі отямився і розчинився в темряві, забувши про хлопця, що незворушно стояв в кількох десятках кроків від нього.

Шумів столітній ліс і за його шумом нічого не було чутно довкола.

Темною тінню прокрадається ірокез ворожими землями. З чим він повертається до братів? Що він повідає вождям Ліги? Ні! Він нічим не видасть свої підозри. Він нічого не розповість про Каурі. Краще хай брати залишаються у невіданні. Краще їм не знати чиїм ликом повернувся до них Гайавата. Вони не побачать тривоги і сумнівів в його очах. Проте він буде стежити за цими двома. Він дізнається, якою силою володіє молодий Воїн. Що поєднує його з жінкою, яка явилась сюди з далеких земель. Він пізнає її силу, силу, якщо і не протилежну його власній, то іншу від його.
Почало світати. Темнота загоралась непевним світлом. Народжувався новий день, повний тривог і непевності.