XXX

Потаємна стежина, знана лише досвідченим мисливцям, звивалась гадюкою в багряно-смарагдовій пишноті передосіннього лісу. Вона то занурювалась в зарості дикої вишні, то виринала поміж запашної ліщини. Двоє канадських траперів обережно прокрадались лісовими хащами, обслідуючи свої сильця. Досвідчені мисливці йшли безшумним кроком індіанців, закинувши рушниці за спину прикладом догори.

- Трясця! Ця спека сильно затримала нас, – роздратовано пробубонів Бен Кудасак. – Звірина могла пограбувати наші лабети.
- Навіть якщо і сильця вже порожні, ми досить непогано вполювали хутряного звіра, – підбадьорив товариша довгов’язий Мішель Бургуван, любовно поплескуючи по шкірах бобрів і норок, що звисали довкола пояса чималою купкою, вилискуючи шовком хутра на сонці.
- Так то воно так, але я не налаштований ділитись зі звіром своєю здобиччю.

Злі вогники заграли в очах Кудасака. Його дратувала вимушена затримка в дорозі, яка могла обернутись для мисливців розграбованими і спустошеними капканами, що так прискіпливо Кудасак розставляв по периметру переліска, майстерно маскуючи від випадкових перехожих і великих звірів, яких могли принадити запахи околичного поселення.

Трапери мали намір здійснити вигідний обмін хутра і дичини з жителями, але найбільші надії щодо збагачення вони покладали на заможного господаря поселення графа де Монтре, з яким вже довгі роки вигідно співпрацювали.

Тепер канадці сильно поспішали, надолужуючи втрачений час через вимушену зупинку на верхів’ї Кеннебека. Та чималі тюки з дорогоцінним хутром обпікали їх спітнілі спини та зігрівали думки. Виторг за них мав забезпечити достойну зимівлю в Квебеку.

- Чорт забирай! – не втримався Кудасак і голосно вилаявшись, завмерши перед зруйнованими пустими пастками. – Це ж були сильці, на які покладав найбільші надії!
- Це справа не інакше як найпідступнішого звіра – росомахи, – нахмурено сказав Бургуван, приголомшений таким зухвалим розграбуванням.
- Безсоромний злодій! Ганьба лісу! Очистити землю від цих диявольських злочинців, що спотайна пожирають здобич мисливців – буде благородною і милосердною справою.

Злість переповнювала і спонукала молодого трапера негайно кинутись на пошуки підлої тварини, що так нещадно спустошила капкани. Жорстока, як горностай чи ласка, що їй споріднені, росомаха все ж перебільшує їх за розмірами, вона крупніша, ніж бобер. І коли мисливець заходить на її територію, віроломна росомаха грабує і руйнує всі сильці і капкани, залишаючи його з нічим. Це самий капосний хижак зі всіх лісових звірів. Навіть індіанці вважають, що в росомасі сидить злий дух, і індіанця ніякими силами не заманити в лощину, якщо він знає, що там облаштувалась росомаха.

Раптом до траперів донісся звук барабана. Він гримів, розносився, відбиваючи ритм, пронизуючи нерухому і густу спеку, що нависла в повітрі і давила, обтяжуючи дихання. Барабанний бій, глухий і стриманий, викликав гарячкове хвилювання в траперів, змусивши вистрибнути із заростів в передчутті небезпеки. Смутні підозри не обманули мисливців, на пагорбі довкола них німою строкатою стіною стовбичили ворожого вигляду індіанці з рушницями і луками напоготові.

- Що це значить? – процідив крізь зуби Кудасак, не зводячи стривоженого погляду з червоношкірих воїнів.
- Думаю, скоро дізнаємось, – відповів Бургуван, кивком показуючи в протилежному напрямку на людей, що швидко наближались. – А поки зберігаємо спокій. І не робимо різких рухів, Бене.

Рука Кудасака, що інстинктивно потягнулась до зброї, завмерла. Тим часом з іншої сторони пагорба до них підходив комендант Кеппел в супроводі двох солдат.

- Хвала Господу! Раді Вас бачити, мосьє Кеппел, – полегшено видихнув Бургуван.
Комендант зупинився на деякій відстані, пильно вдивляючись в траперів.
- Так-так. І хто ж це тут, невже Бен Кудасак і Мішель Бургуван. Де ж це вас, панове, носило? Ми ще минулого місяця очікували вас побачити, – хитро посміхнувся Кеппел.
- Непередбачувані обставини затримали… Ви ж знаєте, пане коменданте, як буває в цих краях… Але ми не з пустими руками!
Бургуван покосився на повні міхи, що звисали за спинами.
- Бачу-бачу! А ще бачу, що ваші сильці порожні, – єхидно зауважив Кеппел.
- Росомаха – будь вона неладна! – гаряче вигукнув Кудасак.
- А як розуміти цей не надто теплий прийом? – Мішель Бургуван покосився на індіанців, які спостерігали за траперами, не опускаючи зброю.
- Ірокези. По той бік лощини знайдено двох патсуікетів з проламаними черепами.
- Ірокези? Тут? З якого дива? – і страх і здивування перекосили засмаглі і зарослі лиця траперів.
- А ви часом нічого підозрілого не зауважили в околиці?
- Та ні, здається… тільки от… – Кеппел і Бургуван стривожено глянули на Кудасака.
- Що? Кажіть, Бене! – занепокоєно підійшов до трапера Кеппел.
- Мені видається, що не всі сильці пограбовані росомахою…

Оглянувши кілька капканів і силець, комендант підтвердив підозри трапера. Деякі пастки дійсно спустошені не звіром, а людиною. Індіанці, які до цього часу загрозливо споглядали на мисливців, також прийнялись обслідувати сильці. Незаперечна впевненість червоношкірих в тому, що це справа рук нікого іншого, як того, що проломив черепа розвідникам патсуікетів, розвіяла будь-які сумніви.

Трапери з Кеппелом і солдатами в супроводі галасливого натовпу дикунів підійшли до місця де було знайдено тіла. Там їх зустріли граф де Монтре в оточенні своїх людей і вожді металлаків і абенаків.

- Вітаємо Вас, монсеньйоре! – учтиво схилили голови канадці. – Хай супроводжує удача у всіх ваших добрих починаннях, о великі вожді славетних племен! – церемонно привітали вони самогорів.
- Мосьє Кудасак, мосьє Бургуван, – поклоном голови відповів на вітання граф де Монтре, – здається, удача супроводжує і вас. Не затримала б в дорозі стезя провидіння, могли б опинитись в компанії цих двох, – граф кивком показав в сторону тіл.
- Ваша правда, граф. Саме янгол провидіння схоронив наші життя, – похмуро відповів Мішель Бургуван, усвідомлюючи таку реальну перспективу бути уже мертвими.

Пів години тому граф де Монтре отримав звіт від капрала Бенона, де той доповідав про те, що в поселенні не виявлено слідів присутності ірокеза. Тому, зауваживши, що кілька розвідників, подібно зміям, вислизнули з багряно-жовтого чагарнику і відчиталися Оквисту, граф звернувся до вождя абенаків:

- Які новини принесли розвідники?
- Цей диявол Аскук вислизнув в них з під самого носа. Ця слизька змія пустила свою отруту двом хоробрим воїнам патсуікетів, знеславивши безчесною смертю, і зникла у лігві сатани, – самогор абенаків з неприхованою ненавистю і відразою зневажливо сплюнув на землю.
- А чому безчесною смертю? – здивовано втупився в вождя де Ла Блан.
- Він не дав можливості їм померти смертю славетних воїнів, і лише проломив черепи, навіть не знявши скальп, як годиться. Одним словом, просто убив як собак, а це ганьба для воїна, – пояснив Фабьєн де Монтре.
- Що? Сам самогор Аскук тут? – з округленими від жаху очима трапери переглянулись. – Ви впевнені, що це саме Аскук?
- Його бачили, – відповів Фабьєн.
- Хто? Хто цей улюбленець Господа, що зустрівся з самим Аскуком і залишився живий? – з дикою іскрою в погляді, вчепившись в шкіряний комір безрукавки Фабьєна, проричав Мішель Бургуван.

Така дивна поведінка зазвичай врівноваженого трапера дещо спантеличила присутніх. Зрозуміти, що так стривожило і вивело зі себе Бургувана, допомогла розповідь його товариша і напарника Бена Кудасака. За час, поки Бургуван витрясав душу з Фабьєна, Кудасак встиг коротко описати історію друга. Кілька років тому, Аскук зі своїми воїнами напали на село Бургувана, убивши його сестру і шурина. Самого Бургувана ірокез катував, відтявши кілька пальців. Коли Бургувану вдалось втекти, він поклявся помститись.

- Він тут? Де саме його бачили? Хто бачив? Я хочу особисто переконатись, що це був Аскук, – не вгамовувався розтривожений трапер, допитуючись тремтячим від обурення і хвилювання голосом, який час від часу зривався в крик.
- Заспокойтесь, мосьє Бургуван, – вмовляв спантеличений Фабьєн, намагаючись відірвати зі свого коміра його руки. – Це Алан його бачив! Можете все розпитати в нього.

Фабьєн полегшено видихнув, тільки-но трапер залишив в спокої його безрукавку, перевівши погляд в сторону Алана, що стояв поодаль, в натовпі індіанців.

- Господи! А він дужий, чого не скажеш з першого погляду, – потираючи шию проголосив Фабьєн.
- Не тримайте на нього зла, мосьє. Це все через велику втрату і страхи минулого,- сумно пробурмотів трапер Кудасак.

Тим часом, Алан зустрічав Мішеля Бургувана люто виблискуючи блакитними очима, погляд яких обіцяв стрімкі контр дії на будь-які фізичні посягання запального канадця, і чим ближче підходив Бургуван, тим більше охолоджувався його запал. Тому розмова з Аланом де Монтре протікала в спокійному руслі. Перекинувшись кількома фразами, Бургуван впевнився, що мова йде саме про ненависного йому самогора Аскука. Він вже був готовий ринутися на пошуки ірокеза, та монсеньйор де Монтре вгамував його порив, завіривши, що вождя онондагів вже і слід прохолов.

- А що він тут шукав? Для чого тут з’явився і так стрімко зник? – не вгамовувався Бургуван.

Це питання, зрештою, турбувало не лише його. Та зрозуміти поведінку і розгадати дії великого шамана не було до снаги нікому з присутніх.