XXXV

Вранішнє сонце, що ліниво виповзало з-за горизонту, поштриканого гостроверхою лісовою хащею, невблаганно затоплювало своїми променями долину. Величезна темна хмара надвисла над ним, і від цього його промені видавались сліпучішими. Виглядаючи з-поза багрових хмар, світило різонуло яскравим пучком променів по ще сонних очах Мішеля Бургувана. Перетнувши кількома кроками задній двір трактиру, в гостьових кімнатах якого його з Кудасаком розмістили переночувати, трапер обперся плечем об кругляк високої брами, обводячи лінивим поглядом околиці кварталу. Гучний бій дзвонів, закликаючи паству на месу, позбавив свідомість трапера від залишків сонливості, відроджуючи в пам’яті останні події.

- Дідько! Ця бісова канадська горілка з пивом! Голова розколюється на друзки… - простогнав Бен Кудасак ледве волочучи ноги. – В моїй голові зіяє чорна безодня. Ти як, Мішелю? Що вчора було?
- А ти не пам’ятаєш? – Бургуван розсіяно подивився на свого товариша. – Ти нализався як свиня і чіплявся до тої гарненької доньки пекаря – Клариси.
- Так! Пригадую – пригадую, ту чорноброву з апетитними формами, - його очі заблистіли, а уста розтягнулись в задоволеній посмішці, коли уява намалювала спокусливу фігурку Клариси.
- Зараз це зубоскальство миттю зіскочить з твоєї задоволеної пики, коли пригадаєш, що ти майже заручився з Кларисою Адан.
- Що… що ти сказав? – очі Кудасака округлись до такої степені, що мало не вискочили з орбіт. – Тіпун тобі на язик!
- А ти гадав старий Адан не помітить відсутності своєї доньки? Та він очей з неї не зводить від часу як тій виповнилось п'ятнадцять, зважаючи на притаманну їй вітряність і далеко не цнотливу вдачу. І ти це добре знав, Бене. Тому прибери зі своєї мармизи цей страждальницький вираз.
- Ні-ні! Це неможливо! Мішелю, ах ти жук – ти кепкуєш з мене? Правда – ну скажи, що ти лише так пожартував! – як би Кудасак з надією не вдивлявся в очі товариша, намагаючись зауважити хоч найменший натяк на кпини, та обличчя трапера виражало лише співчуття. – Як все було? Я нічогісінько не можу пригадати…

Приреченість в голосі друга, дещо роздратувала Бургувана. Чого він, зрештою, так побивається? Клариса Адан доволі приваблива дівчина, та і пекар дасть за неї непогане придане. Могло б бути і гірше. Наприклад, ця непутяща Мілена Кубасьє, що давно поклала око на Кудасака і не оминала можливості позачіплятися до нього. Клариса вигравала поряд з нею усім: і вродою, і посагом. Все-ж, Мішель Бургуван зглянувся над другом і розповів, як той, уже добряче сп’янілий, не встояв перед чарівливою посмішкою Клариси, що розносила калачі гостям, і заграбаставши її в свої обійми, заманив в сінник позаду будинків, де їх і вгледів пекар, розшукуючи свою доньку. Кудасак, за ствердженням Мішеля, можна сказати щасливо відбувся і вийшов неушкодженим з цієї доволі пікантної ситуації. Підприємливий пекар швидко зметикував що до чого, і тут же, на місці «злочину», засвідченого свідками (в особах двох робітників і кухарки), взяв слово з бідолашного переляканого можливою розплатою Кудасака одружитися з Кларисою. Донька була для мосьє Адана справжнім головним болем. Маючи досить привабливою зовнішністю, вона постійно завдавала клопоту батькові своїми походеньками, і той змушений був прослідковувати кожний її крок, відганяючи вільнодумних залицяльників. Тому пекар вхопився за цей щасливий для нього випадок з необережним трапером, аби спекатись своєї легковажної доньки і перекласти тепер на Кудасака цю турботу. А так як той видався йому досить пристойною кандидатурою на майбутнього зятя, будучи не бідним завдяки хорошій торгівлі хутром, мосьє Адан не пропустив цієї нагоди.

- Це кінець… кінець моєму безтурботному і щасливому життю… - страждально стогнав Кудасак, гепнувшись прямо на запилений двір трактиру і зі силою стиснув руками скроні.
- Візьми себе в руки. Зрештою, для тебе все закінчилось якнайкраще.
- Що ти кажеш? Яке краще?! Ти з глузду з’їхав? Мене хочуть оженити! Це по твоєму краще? – Бен приголомшено зривався в крик.
- Саме так, - спокійно відповів Мішель. – Адже тобі так чи інакше довелося б одружуватись. А Клариса далеко не погана партія для тебе. Чи ти забув про закон?

Кудасак голосно зітхнув, опустивши голову на коліна. Уява вже йому малювала всі «принади» сімейного життя, від якого він так очманіло намагався втекти, воліючи блукати повними небезпеки лісами, аніж обрости численним потомством і розжиріти, сидячи дома зі сварливою дружиною, хоча і доволі привабливою. Та зла доля і чортова горілка жорстокого пожартували над ним.

- А як ж наша справа, Мішелю? Як Квебек?

Відповіді не було. Кудасак підвів голову. Бургуван не чув його. Він стояв нерухомо, кудись напружено вдивляючись. Заінтригований Бен Кудасак підійшов до нього, прослідкувавши за його поглядом. Досить широкою вулицею, яка починалась, чи то закінчувалась на вершині пагорба церковною площею, снували перехожі, поспішаючи на месу. Трактир тулився останнім в череді будинків з садками на цій вулиці, тому повз траперів, що стояли біля його брами, проходили всі, хто поспішав до церкви. Мощена дорога закінчувалась біля самої площі, і зліва від церковної огорожі, де починалося ґрунтове покриття, біля підніжжя величезного в’яза розкинувся невеликий табір індіанців. Меса вже почалась і навколишній гамір припинився, та біля цих трьох-чотирьох вігвамів, зведених навколо дерева, далі панувала якась метушня. Саме до цього табору і був прикутий погляд Мішеля Бургувана.

Бен Кудасак, напруживши свій ще затуманений похміллям зір, старався роздивитись, що саме так цікавило його друга. Поміж вігвамів бігала зграйка рудих собак, весело підстрибуючи і тявкаючи. Собакам не було ніякого діла ні до урочистої меси, ні до серйозних справ людей. Кілька дітей доганяли собак, намагаючись вхопити їх за хвости. Здивування і розчарування такою не вартою уваги ситуацією вже готове було вирватись з його уст незадоволеною тирадою, якби поміж дітей Бен не зауважив, здається,знайомий образ дівчини. Так – це була мадемуазель Розіз, з якою вони вчора так мило побесідували, а дівчинка, яку вона намагалась відірвати від юрби з дітей і собак - це мадемуазель Созі де Монтре! Так от на кого витріщався Бургуван.

Одного погляду на Елізу вистарчило Мішелю Бургувану, аби він зміг для себе окреслити, що це за дивне відчуття неспокою не відпускає його ще зі вчора. Йому стисло горло, розсіюючи думки, і він застиг на місці, зовсім забувши про Бена. Не задумуючись, що, можливо, має дурний вигляд, Мішель не бачив нічого і нікого крім тої дівчини, яка була безсумнівно прекрасною, що в нього перехоплювало дух.

- Друже, чи не на мадемуазель Розіз ти так заглядаєшся? – не оминув можливості підсміятись над другом Бен, геть забувши про свої неприємності.
- Вона! Ця дівчина! – задумливо, наче сам до себе, промовив Мішель.
- А я думав, що всі ці балощі вже давно тебе не цікавлять.
- Так, не цікавлять… Але ця дівчина, розумієш, такі рідко зустрічаються.
- О так, я тебе розумію, - Бен задоволено вишкірився, - вона така миленька.
- Це не головне! - зло кинув Мішель. – Вона не така як інші… Її сила волі вражає і ще є щось, чого я не можу осягнути. «І це змушує мене тріпотати» - подумки додав він.
- Ти що, поглянувши на неї це все зрозумів? – іронічно мовив Бен, споглядаючи, як Еліза намагалась зладити з вередливою дівчинкою.

Бен не міг не погодитись, що вродою і привабливістю Еліза була наділена щедро. Та і в браку розсудливості їй не можна було дорікнути. Але він був щиро здивований реакцією свого друга, адже Мішель завжди залишався байдужий до чар вродливих спокусниць. Його захоплювало і вдовольняло повне небезпеки життя трапера, мисливство, а надто ця його всепоглинаюча помста ірокезу Аскуку, яка затьмарювала йому розум лише б він згадав про нього. Щодо любовних втіх, то цього трапер мав вдосталь з індіаночками.

- Ти мене дивуєш, Мішелю. Невже ти зрадив своїм принципам і в тебе з’явилась потреба закрутити любов з білою дівчиною? Невже дочок вождя Савента тобі вже мало? От я, наприклад, дуже люблю дикуночок, - і Бен розплився з задоволеній посмішці. – З ними так весело і вони такі гладенькі всюди…
- Можеш забути про них, он йде твій майбутній тесть… - злорадно промовив Мішель Бургуван.

Гримаса жаху перекосила обличчя Кудасака як тільки він узрів пекаря. Мосьє Адан дріботів кам’яною дорогою, часом переходячи на біг. Він дуже поспішав, катастрофічно запізнюючись на месу, яка вже розпочалась, і все через неґречну Кларису – ця дівчина нещадно розбивала його старече серце батька. Трапер Бен Кудасак волів не стикатись з пекарем лицем до лиця і тому миттю шуснув знадвору, зникаючи в рятівному мороку трактиру. І якраз вчасно, через мить пекар пройшов повз Мішеля Бургувана, мимохідь кивнувши йому. Мішель теж відповів кивком, зауваживши, що тінь невдоволення промайнула в очах мосьє Адана.

«Що ж, принаймні Бен забрався» - подумав Бургуван. Він співчував товаришу, але його негаразди зараз мало турбували. Навпаки, своїми смішками він лише дратував. Тим часом Елізі вдалось справитись з капризами Сюзі і вона впевнено повела дівчинку вздовж вулиці. Мішель напружено спостерігав за ними. Дівчина мала стурбований вигляд, але очі її сяяли так яскраво, що трапер не міг відірвати від неї погляду. Еліза, зауваживши Бургувана, помахала йому здалеку рукою мило посміхнувшись, і поспішила зі Сюзі додому. Мішеля охопило збудження, подібне тому, яке буває перед боєм, чи вирішальною сутичкою з хижаком на полюванні. Любов вповзала в його серце, що очерствіло впродовж самітницьких років, проведених в лісах, повних смертоносної небезпеки, жорстоких дикунів і кровожерних звірів. Він відчував наближення цього незвичного почуття і внутрішньо здригнувся. В житті відразу щось змінилось.

Коли Еліза зі Сюзі повністю зникли з виду за будинками, Мішель підійшов до маленького табору, де щойно вона була, підняв лице до неба і глухо закричав. Його крик бринів божевільною і дикою радістю.

- Чому ти видаєш бойовий клич? – запитав один з індіанців, що повисовувались з вігвамів зі здивованими пиками.

Трапер нічого не відповів, лише наслідуючи їхні рухи, почав танцювати індіанський танець навколо вогнища. Індіанці задоволено зареготали і слідом за ним пустились в танок, пронизливо викрикуючи при цьому. І здавалось, ці несамовиті крики пронизували саме небо. Роззяви, що вешталися без діла, з видовженими від здивування лицями зупинялись на кілька хвилин, потім йшли геть, так нічого не зрозумівши.

Тим часом Бен Кудасак, впевнившись в безпечності шляху, висунув голову з-за брами і так і застиг від подиву. Він не впізнавав свого давнього приятеля і товариша в мисливському ділі. Завжди стриманий і розважливий Бургуван збентежив його. Та роздумувати над дивною поведінкою друга в Бена не було зараз часу, йому терміново треба зустрітися з Кларисою Адан. Так як її батько, очевидячки, замкнув доньку вдома, а сам подався на месу, не можна було гаяти ні хвилини. Закрадаючись і оглядаючись наче зацькований звір, Бен Кудасак поспішив до будинку пекаря.