XXXVI

Розігріте розпаленим каміном повітря обволокло лице Елізи приємним теплом, коли вона з мадам де Монтре увійшла до кабінету монсеньйора. Строкаті відблиски сонячних променів, що проштрикували вітражі високих вікон, змагаючись з тріпотливими на вітрі тінями кленової крони,танцювали стінами, перестрибуючи на постаті присутніх, увага яких була прикута до двох жінок, які так неочікувано порушили чоловічу компанію.

- І так, панове – хто з вас візьме на себе труд виступити в ролі наставника мадемуазель Розіз? – з місця в кар’єр промовила мадам графиня, вводячи всіх в отетеріння. – Я про уроки стрільби.

«Чорт забирай! – думала Еліза. – Як я могла забути про цю безглузду ідею». Дівчина картала себе, що зачасу не з’ясувала намірів мадам графині, аби відрадити її від задуманного, чи хоча б відтермінувати неминуче до від’їзду експедиції. Та рішучий тон графині, що не допускав прирікання, лише змусив Елізу опанувати сум’яття і сумирно опустити голову, свердлячи поглядом підлогу. Вона відчувала на собі роздратовані погляди, від чого почувала себе по-дурному. Це її страшно злостило, а почуття безсилля підкріплювалось неспроможністю вплинути на обставини, адже за даних умов її думка чи бажання не враховувались. Вона розуміла, що уроків не уникнути, навіть якщо вони їй були надаремні. Тому, аби не виказати себе, єдине що їй залишалось це прикликати всю свою витримку і терпіння і, подібно вироку засудженому, сумирно очікувати вирішення своєї долі.

Поміж тим, в кабінеті затягнулась незручна пауза. Захоплені зненацька незручним відчуттям замішання, чоловіки переглядались, не кваплячись проявляти ініціативу.

- Ну ж бо, сміливіше, адже у світлі нещодавніх подій це необхідно для безпеки Елізи і Сюзі, - настоювала графиня, дивуючись нерішучості молодих людей. – Фабьєн! Ти чудовий стрілок, не даси кілька уроків і настанов Елізі?
- Матінко, я завжди готовий вгодити Вам і виконати будь-яке прохання, - юнак підійшов до графині, лагідно всміхнувся і, галантно вклоняючись, поцілував легко кінчики її пальців. - Я зовсім не проти і навіть навпаки, із величезним задоволенням взяв би на себе цю місію. Але в мене, нажаль, багато часу забирає приготування до експедиції. Тому я не впевнений в можливості сповна виконати ввірену справу і виправдати Вашу довіру.

В його вибачливому погляді, що мигцем ковзнув по Елізі, дівчина зауважила легку осмуту. «Що це, - гадала вона. – Сумніви щодо успішності затії, чи небажання зв’язуватись зі мною, беручи на себе цей невдячний труд?». В будь-якому випадку, вона відповіла Фабаьєну дещо зверхнім поглядом, який смутив молодика.

- Тоді може ти, Алане?
- Що? Я?!

Від несподіваної пропозиції графині Алан здригнувся. Стоячи замисленим з блукаючим поглядом коло прочиненого вікна, він зробив вигляд, що це все його ніяк не стосується. До цього моменту його думки витали в якомусь лише йому доступному світі, відмежованому від подій, що відбувалися в ці миті, і які, здавалось, його зовсім не цікавили. Та зараз його очі різонули по Елізі злою іскрою. На обличчі відбилась вся гамма суперечливих почуттів.

- Так. А чому б і ні. Ти також славишся не аби яким вмінням. Тим паче особливо не задіяний в приготуваннях до подорожі.
- Прошу вибачення, матінко, але Ви не достатньо проінформовані в цьому питанні. Все навпаки – я дуже зайнятий! Переді мною стоїть найважливіше завдання, яке не лише стосується забезпечення безпеки для учасників експедиції, але й напряму пов’язане з успіхом усієї кампанії в цілому. А саме: узгодження і вибір найвигіднішого курсу, вивчення місцевості, визначення тривалості кожного інтервалу і встановлення місць стоянок. А крім усього, ознайомлення з особливостями вод на кожному етапі проходження ріки.

Голос Алана ставав дедалі нетерплячий і дражливий. Крім всього цього замислу з марною тратою часу на безглузде навчання стріляти ту бездарну, на його думку, дівицю, якій і зброю в руки небезпечно взагалі давати, найбільше обурювало Алана те, що він має розписувати свої обов’язки і завдання перед жінками. Молодший син графа де Монтре, в силу своєї запальності і нетерпимості характеру, був схильний вважати неприйнятним взагалі будь-яке втручання жіночої статі в справи чоловіків. Виняток він робив лише для матері, яку поважав і любив, але присутність цієї пихатої і дратівливої мадемуазель Розіз, один вигляд якої діяв на нього як ірокез на абенака, вивела його зі себе і зараз йому знадобилась вся сила волі аби втримати своє праведне злостиво.
Обурений тон Алана змусив графиню лише сіпнути осмучуючись плечима і перевести запитальний погляд на лейтенанта Брюї.

- Ні-ні, тільки не Брюї! Він мені потрібний задля підбору відповідних солдат для особового складу, - запротестував Алан.

Поль Брюї лише вибачливо розвів руками.

- Як ж це все невчасно! – благально подивилась мадам на монсеньйора.

До цього моменту монсеньйор граф не втручався в розмову. Відблиски іскорок з каміна, здавалось, сяяли в його очах глузливим вогником. Граф де Монтре терпляче спостерігав за присутніми з ледь помітною посмішкою.

- Так, зараз не найкращий час, Марселлет, але ми ні в якому разі не знехтуємо цю вкрай важливу проблему. Мосьє Кеппел, якої Ви думки? Кому можна доручити це завдання?
- Маю сміливість запропонувати свою персону на роль учителя для мадемуазель Розіз, якщо вона не проти.

Ефект сказаної фрази подіяв на всіх подібно раптовому вистрілу. Всі одночасно повернулись в бік ад’ютанта Петіта, який задоволено розплився в широкій усмішці. Не менш здивувалася і Еліза. Віконт справляв на неї неоднозначне враження. Їй здавалось, що він недолюблює, чи навіть відноситься з підозрою до неї. Тому вона задумливо дивилась на віконта, намагаючись розгадати істинні мотиви його раптового пориву.

- Дідьє! Ох, Ви і пустун! – порушив тишу дзвінкий сміх адмірала Фоурьєра. – Хвалю!
Адмірал енергійно поплескав своєю кремезною рукою ад’ютанта по спині, що нещасний Петіт аж прогнувся.
- Як це розуміти, Дідьє? А що з планами, які стосуються оснащення для експедиції і узгодження маршрутів? – не вгамовувався Алан де Монтре.
- Ох, та що з цим оснащенням станеться, дорогий Алане? От хоча б де Ла Блан - пречудово зможе замістити Дідьє, та і досвід він має більший, і знання в даній області. Правда ж, Жан-Етьєне? – адмірал змовницьки підморгнув сеньйору де Ла Блану, який до цього стояв осторонь, вирішивши, що це внутрішні питання жителів поселення і його не стосуються.
- Я… Авжеж, адмірале… Які сумніви… Щодо мене, то я тільки «ЗА», все що від мене залежить – тільки накажіть,- розсіяно відповів той.
- Сеньйор де Ла Блан зайнятий з Фабьєном! В них і без цього багато справ по картографії, - обурився Алан, свердлячи жорстоким поглядом.
- Еее… Насправді, ми вже майже все закінчили. Так що… - втрутився Фабьєн.
- Фабьєн! Майже це ще не означає повністю завершена робота! Це для вас що – жартики? Ми збираємось в довготривалу експедицію, де може трапитись що завгодно, тому потрібно бути по максимуму підготовленими до будь-яких непередбачених ситуацій. А ти дозволяєш собі казати – майже! Невже мені потрібно це пояснювати?
- Алане, ти перебільшуєш. Звичайно всі заходи підготовки буде виконано, причім вчасно. Ми вкладаємось у строки, тому я не бачу особливих перешкод для того, щоб мосьє Петіт приділив частину свого вільного часу мадемуазель Елізі, - рівний спокійний голос монсеньйора графа вгамував пристрасті, що накаляли атмосферу і погрожували вибухнути скандалом. – Ви ж не проти наставника в лиці віконта Петіта, Елізо?
- Простіше було б, якби вона взагалі не потикала носа за межі поселення. Одні проблеми створює… - презирливо фиркнув Алан, втупившись у вікно.
В кабінеті стало жарко. В каміні, красиво оздобленому по бокам різними фресками, яскраво палав розпалений ще зночі вогонь, який ще більше роздмухувався різкими поривами протягів спричинених прочиненим вікном і дверима. Щоки в Елізи швидко набули кольору стиглих персиків, очі рябіли іскорками від полум’я. Вона сиділа навпроти довгого столу, тримаючись дуже прямо.

«Яка постава, невимушеність рухів, волелюбство висловлювань, - відмітив граф де Монтре, споглядаючи на Елізу. – Таке поєднання чеснот сміло можна зустріти у вишуканих салонах аристократичних домів. Хто ж вона? Що криється під подобою її чарівної жіночності: наївність чи лукавство? І які удари долі таяться за ясністю її обличчя і прямим поглядом?»

- Монсеньйор граф, я буду щаслива такому учителю, як віконт Петіт і з великою радістю прийму його милість, але з одною умовою – якщо це не буде перешкоджати планам підготовки експедиції. Я ні в якому разі не хочу бути на заваді.

«Точніше, взагалі не хочу цих недоречних і непотрібних уроків» - подумки завершила Еліза.

- Акурат саме і буде перешкоджати… - глухо процідив крізь зуби Алан, за що удостоївся незадоволеним поглядом графині.
- Як можна, Елізо! Ви ні яким чином не можете стати завадою, - посміхнувся граф, не звертаючи уваги на Алана. – Отже, на тому і вирішимо. Дідьє, сплануйте час і місце, і наразі, закриємо це питання.

Граф підвівся з-за столу на зустріч мадам графині, що підходила до чоловіка:

- Дякую, Жоелю, камінь з душі.
Обнявши дружину за талію, граф ніжно поцілував її в чоло.

Графиня легким реверансом попрощалася з присутніми і направилась до дверей. Еліза йшла позаду, занурена в думки.

- Відтак, панове, повернемось до справ.