ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Цинік і пророк з чорним котом
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цинік і пророк з чорним котом
Цинік і пророк з чорним котом
Олександр Смик. Карамельки світу ( дорожній путівник поза часом): поезії. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2015. – 112 с.
Автору цієї рецензії вже доводилося писати на сторінках часопису «Літературний Тернопіль» про ориґінальну творчість поета Олександра Смика («Образ хлопчика з янголів», №3, 2011). На відміну від математичних паралелей, поетична й бардівська творчість Олександра Смика перетинаються і щедро підживлюють одна одну. Збірка, про яку мова, ідеально ілюструє цей тезис. Пісенність, що як масовий жанр, має певний соціокультурний характер, виявилася для письменника потужним каталізатором подальшої поетичної творчості.
Моцартова таїна поезії – поза пересічним тлумаченням, об цю гармонію обломить зуби будь який структурний аналіз! А от моральні уроки поета можуть наслідувати і, власне, наслідують вдячний читач і слухач, фанат і шанувальник. Творчість поета відповідає не тільки канонічній майстерності, а й самій природі лірики як жанру. Додам, що на високий статус пісень та віршів Олександра Смика, як на мене, впливає неповторно яскрава харизма особистості поета. Принаймні, наразі! Поет прагне заповнити білі плями провінційної культурної свідомості, подолати підневільність вітчизняної літератури. Гадаю, успішно! Цитації, що часто вихоплені з контексту, безперечно, в силу своєї очевидності, не віддаляють, однак і не дуже наближають читача до розуміння творчості поета, але як без них обійтися рецензентові?
Лиш замаху крил
Достатньо
Для польоту
До неба чи до прірви
То вже вибір
На читача, котрий сподівається відшукати у збірці ласі еротичні мотиви, чекає розчарування. І справа не тому, що поет цнотливо оберігає своє, приватне, – якраз у віршах він на цю тему відвертіший, ніж будь де (щоправда, сороміцьких рядків трохи є, та зазвичай, вони нагадують лінгвістично-філологічні забавки поета – ще Верґілій тим бавився!) У своїх поезіях Олександр Смик торкається в першу чергу того, що для нього найважливіше. Поет вибудовує суверенний світ, де цінностям віри, надії, любові нічого не протиставлено, бо вони вічні цінності, найвартісні, найнеобхідніші: «Перев’язаний стрічкою дідух / І букет яблуневого Спаса / Наче решето – посмішка дідова / І медова бабусина казка / Коровай запашний на столі / Свіжоспечений з перших обжинок / І летять над селом журавлі / Рушниками осіннього клину / І лунають над Києвом дзвони / Звідусіль люди йдуть до святині / І все рідше в нас плачуть ікони / На моїй і твоїй Україні» («Це моя і твоя Україна»).
Швидкоплинний час, закономірно, в той чи інший бік, змінює мистецьку значимість і вартість творів, що писалися раніше, та традиція спадкоємності нового і попередньо написаного має залишатися незмінною. Це – класика літератури, її основне призначення (ще античний філософ Аристотель стверджував, що творчість поета – ідеальне підтвердження антропологічної функції поезії; іншими словами, поезія – найперша наука, котра вивчає саме духовний бік існування homo sapiens).
Олександр Смик – вічний подорожній, розумінням традиції пронизано ставлення до життя як до мандрів, а до мандрів як до життя. Він наслідує своїх попередників-літераторів, які бачили у подорожах сенс життя й творчого натхнення, проте творить власний привабливий канон. Майже міфічно звучить зізнання поета: «Понад 60 країн відкрилися мені …Подорожі – певне, єдине, що об’єднує близьких і зовсім незнайомих людей. Ніщо так не збагачує і не надихає. А ще дає можливість насолоджуватись спогадами, які, як карамельки, залишають довготривкий і особливий присмак».
Отже, ризикну озвучити очевидне: створений поетом «дорожній путівник поза часом», за силою вияву пластичний і живописний, із флером чарівницької казки, пропонує читачеві відчути насолоду цього дивовижного присмаку, що поєднує поезію і подорожі – унікальну комбінацію філософського смислу та поетичного слуху:
«У мене слава / Циніка й пророка / В затертій пляшці / Домліває джин / І чорний кіт ще / Гріється під боком / Усе моє лишається моїм»
Зрештою, на то він і Олександр Смик!
Олександр Смик. Карамельки світу ( дорожній путівник поза часом): поезії. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2015. – 112 с.
Автору цієї рецензії вже доводилося писати на сторінках часопису «Літературний Тернопіль» про ориґінальну творчість поета Олександра Смика («Образ хлопчика з янголів», №3, 2011). На відміну від математичних паралелей, поетична й бардівська творчість Олександра Смика перетинаються і щедро підживлюють одна одну. Збірка, про яку мова, ідеально ілюструє цей тезис. Пісенність, що як масовий жанр, має певний соціокультурний характер, виявилася для письменника потужним каталізатором подальшої поетичної творчості.
Моцартова таїна поезії – поза пересічним тлумаченням, об цю гармонію обломить зуби будь який структурний аналіз! А от моральні уроки поета можуть наслідувати і, власне, наслідують вдячний читач і слухач, фанат і шанувальник. Творчість поета відповідає не тільки канонічній майстерності, а й самій природі лірики як жанру. Додам, що на високий статус пісень та віршів Олександра Смика, як на мене, впливає неповторно яскрава харизма особистості поета. Принаймні, наразі! Поет прагне заповнити білі плями провінційної культурної свідомості, подолати підневільність вітчизняної літератури. Гадаю, успішно! Цитації, що часто вихоплені з контексту, безперечно, в силу своєї очевидності, не віддаляють, однак і не дуже наближають читача до розуміння творчості поета, але як без них обійтися рецензентові?
Лиш замаху крил
Достатньо
Для польоту
До неба чи до прірви
То вже вибір
На читача, котрий сподівається відшукати у збірці ласі еротичні мотиви, чекає розчарування. І справа не тому, що поет цнотливо оберігає своє, приватне, – якраз у віршах він на цю тему відвертіший, ніж будь де (щоправда, сороміцьких рядків трохи є, та зазвичай, вони нагадують лінгвістично-філологічні забавки поета – ще Верґілій тим бавився!) У своїх поезіях Олександр Смик торкається в першу чергу того, що для нього найважливіше. Поет вибудовує суверенний світ, де цінностям віри, надії, любові нічого не протиставлено, бо вони вічні цінності, найвартісні, найнеобхідніші: «Перев’язаний стрічкою дідух / І букет яблуневого Спаса / Наче решето – посмішка дідова / І медова бабусина казка / Коровай запашний на столі / Свіжоспечений з перших обжинок / І летять над селом журавлі / Рушниками осіннього клину / І лунають над Києвом дзвони / Звідусіль люди йдуть до святині / І все рідше в нас плачуть ікони / На моїй і твоїй Україні» («Це моя і твоя Україна»).
Швидкоплинний час, закономірно, в той чи інший бік, змінює мистецьку значимість і вартість творів, що писалися раніше, та традиція спадкоємності нового і попередньо написаного має залишатися незмінною. Це – класика літератури, її основне призначення (ще античний філософ Аристотель стверджував, що творчість поета – ідеальне підтвердження антропологічної функції поезії; іншими словами, поезія – найперша наука, котра вивчає саме духовний бік існування homo sapiens).
Олександр Смик – вічний подорожній, розумінням традиції пронизано ставлення до життя як до мандрів, а до мандрів як до життя. Він наслідує своїх попередників-літераторів, які бачили у подорожах сенс життя й творчого натхнення, проте творить власний привабливий канон. Майже міфічно звучить зізнання поета: «Понад 60 країн відкрилися мені …Подорожі – певне, єдине, що об’єднує близьких і зовсім незнайомих людей. Ніщо так не збагачує і не надихає. А ще дає можливість насолоджуватись спогадами, які, як карамельки, залишають довготривкий і особливий присмак».
Отже, ризикну озвучити очевидне: створений поетом «дорожній путівник поза часом», за силою вияву пластичний і живописний, із флером чарівницької казки, пропонує читачеві відчути насолоду цього дивовижного присмаку, що поєднує поезію і подорожі – унікальну комбінацію філософського смислу та поетичного слуху:
«У мене слава / Циніка й пророка / В затертій пляшці / Домліває джин / І чорний кіт ще / Гріється під боком / Усе моє лишається моїм»
Зрештою, на то він і Олександр Смик!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію