ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Цинік і пророк з чорним котом
Образ твору Цинік і пророк з чорним котом
Олександр Смик. Карамельки світу ( дорожній путівник поза часом): поезії. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2015. – 112 с.

Автору цієї рецензії вже доводилося писати на сторінках часопису «Літературний Тернопіль» про ориґінальну творчість поета Олександра Смика («Образ хлопчика з янголів», №3, 2011). На відміну від математичних паралелей, поетична й бардівська творчість Олександра Смика перетинаються і щедро підживлюють одна одну. Збірка, про яку мова, ідеально ілюструє цей тезис. Пісенність, що як масовий жанр, має певний соціокультурний характер, виявилася для письменника потужним каталізатором подальшої поетичної творчості.
Моцартова таїна поезії – поза пересічним тлумаченням, об цю гармонію обломить зуби будь який структурний аналіз! А от моральні уроки поета можуть наслідувати і, власне, наслідують вдячний читач і слухач, фанат і шанувальник. Творчість поета відповідає не тільки канонічній майстерності, а й самій природі лірики як жанру. Додам, що на високий статус пісень та віршів Олександра Смика, як на мене, впливає неповторно яскрава харизма особистості поета. Принаймні, наразі! Поет прагне заповнити білі плями провінційної культурної свідомості, подолати підневільність вітчизняної літератури. Гадаю, успішно! Цитації, що часто вихоплені з контексту, безперечно, в силу своєї очевидності, не віддаляють, однак і не дуже наближають читача до розуміння творчості поета, але як без них обійтися рецензентові?
Лиш замаху крил
Достатньо
Для польоту
До неба чи до прірви
То вже вибір
На читача, котрий сподівається відшукати у збірці ласі еротичні мотиви, чекає розчарування. І справа не тому, що поет цнотливо оберігає своє, приватне, – якраз у віршах він на цю тему відвертіший, ніж будь де (щоправда, сороміцьких рядків трохи є, та зазвичай, вони нагадують лінгвістично-філологічні забавки поета – ще Верґілій тим бавився!) У своїх поезіях Олександр Смик торкається в першу чергу того, що для нього найважливіше. Поет вибудовує суверенний світ, де цінностям віри, надії, любові нічого не протиставлено, бо вони вічні цінності, найвартісні, найнеобхідніші: «Перев’язаний стрічкою дідух / І букет яблуневого Спаса / Наче решето – посмішка дідова / І медова бабусина казка / Коровай запашний на столі / Свіжоспечений з перших обжинок / І летять над селом журавлі / Рушниками осіннього клину / І лунають над Києвом дзвони / Звідусіль люди йдуть до святині / І все рідше в нас плачуть ікони / На моїй і твоїй Україні» («Це моя і твоя Україна»).
Швидкоплинний час, закономірно, в той чи інший бік, змінює мистецьку значимість і вартість творів, що писалися раніше, та традиція спадкоємності нового і попередньо написаного має залишатися незмінною. Це – класика літератури, її основне призначення (ще античний філософ Аристотель стверджував, що творчість поета – ідеальне підтвердження антропологічної функції поезії; іншими словами, поезія – найперша наука, котра вивчає саме духовний бік існування homo sapiens).
Олександр Смик – вічний подорожній, розумінням традиції пронизано ставлення до життя як до мандрів, а до мандрів як до життя. Він наслідує своїх попередників-літераторів, які бачили у подорожах сенс життя й творчого натхнення, проте творить власний привабливий канон. Майже міфічно звучить зізнання поета: «Понад 60 країн відкрилися мені …Подорожі – певне, єдине, що об’єднує близьких і зовсім незнайомих людей. Ніщо так не збагачує і не надихає. А ще дає можливість насолоджуватись спогадами, які, як карамельки, залишають довготривкий і особливий присмак».
Отже, ризикну озвучити очевидне: створений поетом «дорожній путівник поза часом», за силою вияву пластичний і живописний, із флером чарівницької казки, пропонує читачеві відчути насолоду цього дивовижного присмаку, що поєднує поезію і подорожі – унікальну комбінацію філософського смислу та поетичного слуху:
«У мене слава / Циніка й пророка / В затертій пляшці / Домліває джин / І чорний кіт ще / Гріється під боком / Усе моє лишається моїм»
Зрештою, на то він і Олександр Смик!




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-08-09 16:16:39
Переглядів сторінки твору 2560
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.624 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.607 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 16:42
Автор у цю хвилину відсутній