Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Цинік і пророк з чорним котом
Цинік і пророк з чорним котом
Олександр Смик. Карамельки світу ( дорожній путівник поза часом): поезії. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2015. – 112 с.
Автору цієї рецензії вже доводилося писати на сторінках часопису «Літературний Тернопіль» про ориґінальну творчість поета Олександра Смика («Образ хлопчика з янголів», №3, 2011). На відміну від математичних паралелей, поетична й бардівська творчість Олександра Смика перетинаються і щедро підживлюють одна одну. Збірка, про яку мова, ідеально ілюструє цей тезис. Пісенність, що як масовий жанр, має певний соціокультурний характер, виявилася для письменника потужним каталізатором подальшої поетичної творчості.
Моцартова таїна поезії – поза пересічним тлумаченням, об цю гармонію обломить зуби будь який структурний аналіз! А от моральні уроки поета можуть наслідувати і, власне, наслідують вдячний читач і слухач, фанат і шанувальник. Творчість поета відповідає не тільки канонічній майстерності, а й самій природі лірики як жанру. Додам, що на високий статус пісень та віршів Олександра Смика, як на мене, впливає неповторно яскрава харизма особистості поета. Принаймні, наразі! Поет прагне заповнити білі плями провінційної культурної свідомості, подолати підневільність вітчизняної літератури. Гадаю, успішно! Цитації, що часто вихоплені з контексту, безперечно, в силу своєї очевидності, не віддаляють, однак і не дуже наближають читача до розуміння творчості поета, але як без них обійтися рецензентові?
Лиш замаху крил
Достатньо
Для польоту
До неба чи до прірви
То вже вибір
На читача, котрий сподівається відшукати у збірці ласі еротичні мотиви, чекає розчарування. І справа не тому, що поет цнотливо оберігає своє, приватне, – якраз у віршах він на цю тему відвертіший, ніж будь де (щоправда, сороміцьких рядків трохи є, та зазвичай, вони нагадують лінгвістично-філологічні забавки поета – ще Верґілій тим бавився!) У своїх поезіях Олександр Смик торкається в першу чергу того, що для нього найважливіше. Поет вибудовує суверенний світ, де цінностям віри, надії, любові нічого не протиставлено, бо вони вічні цінності, найвартісні, найнеобхідніші: «Перев’язаний стрічкою дідух / І букет яблуневого Спаса / Наче решето – посмішка дідова / І медова бабусина казка / Коровай запашний на столі / Свіжоспечений з перших обжинок / І летять над селом журавлі / Рушниками осіннього клину / І лунають над Києвом дзвони / Звідусіль люди йдуть до святині / І все рідше в нас плачуть ікони / На моїй і твоїй Україні» («Це моя і твоя Україна»).
Швидкоплинний час, закономірно, в той чи інший бік, змінює мистецьку значимість і вартість творів, що писалися раніше, та традиція спадкоємності нового і попередньо написаного має залишатися незмінною. Це – класика літератури, її основне призначення (ще античний філософ Аристотель стверджував, що творчість поета – ідеальне підтвердження антропологічної функції поезії; іншими словами, поезія – найперша наука, котра вивчає саме духовний бік існування homo sapiens).
Олександр Смик – вічний подорожній, розумінням традиції пронизано ставлення до життя як до мандрів, а до мандрів як до життя. Він наслідує своїх попередників-літераторів, які бачили у подорожах сенс життя й творчого натхнення, проте творить власний привабливий канон. Майже міфічно звучить зізнання поета: «Понад 60 країн відкрилися мені …Подорожі – певне, єдине, що об’єднує близьких і зовсім незнайомих людей. Ніщо так не збагачує і не надихає. А ще дає можливість насолоджуватись спогадами, які, як карамельки, залишають довготривкий і особливий присмак».
Отже, ризикну озвучити очевидне: створений поетом «дорожній путівник поза часом», за силою вияву пластичний і живописний, із флером чарівницької казки, пропонує читачеві відчути насолоду цього дивовижного присмаку, що поєднує поезію і подорожі – унікальну комбінацію філософського смислу та поетичного слуху:
«У мене слава / Циніка й пророка / В затертій пляшці / Домліває джин / І чорний кіт ще / Гріється під боком / Усе моє лишається моїм»
Зрештою, на то він і Олександр Смик!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цинік і пророк з чорним котом
Цинік і пророк з чорним котом Олександр Смик. Карамельки світу ( дорожній путівник поза часом): поезії. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2015. – 112 с.
Автору цієї рецензії вже доводилося писати на сторінках часопису «Літературний Тернопіль» про ориґінальну творчість поета Олександра Смика («Образ хлопчика з янголів», №3, 2011). На відміну від математичних паралелей, поетична й бардівська творчість Олександра Смика перетинаються і щедро підживлюють одна одну. Збірка, про яку мова, ідеально ілюструє цей тезис. Пісенність, що як масовий жанр, має певний соціокультурний характер, виявилася для письменника потужним каталізатором подальшої поетичної творчості.
Моцартова таїна поезії – поза пересічним тлумаченням, об цю гармонію обломить зуби будь який структурний аналіз! А от моральні уроки поета можуть наслідувати і, власне, наслідують вдячний читач і слухач, фанат і шанувальник. Творчість поета відповідає не тільки канонічній майстерності, а й самій природі лірики як жанру. Додам, що на високий статус пісень та віршів Олександра Смика, як на мене, впливає неповторно яскрава харизма особистості поета. Принаймні, наразі! Поет прагне заповнити білі плями провінційної культурної свідомості, подолати підневільність вітчизняної літератури. Гадаю, успішно! Цитації, що часто вихоплені з контексту, безперечно, в силу своєї очевидності, не віддаляють, однак і не дуже наближають читача до розуміння творчості поета, але як без них обійтися рецензентові?
Лиш замаху крил
Достатньо
Для польоту
До неба чи до прірви
То вже вибір
На читача, котрий сподівається відшукати у збірці ласі еротичні мотиви, чекає розчарування. І справа не тому, що поет цнотливо оберігає своє, приватне, – якраз у віршах він на цю тему відвертіший, ніж будь де (щоправда, сороміцьких рядків трохи є, та зазвичай, вони нагадують лінгвістично-філологічні забавки поета – ще Верґілій тим бавився!) У своїх поезіях Олександр Смик торкається в першу чергу того, що для нього найважливіше. Поет вибудовує суверенний світ, де цінностям віри, надії, любові нічого не протиставлено, бо вони вічні цінності, найвартісні, найнеобхідніші: «Перев’язаний стрічкою дідух / І букет яблуневого Спаса / Наче решето – посмішка дідова / І медова бабусина казка / Коровай запашний на столі / Свіжоспечений з перших обжинок / І летять над селом журавлі / Рушниками осіннього клину / І лунають над Києвом дзвони / Звідусіль люди йдуть до святині / І все рідше в нас плачуть ікони / На моїй і твоїй Україні» («Це моя і твоя Україна»).
Швидкоплинний час, закономірно, в той чи інший бік, змінює мистецьку значимість і вартість творів, що писалися раніше, та традиція спадкоємності нового і попередньо написаного має залишатися незмінною. Це – класика літератури, її основне призначення (ще античний філософ Аристотель стверджував, що творчість поета – ідеальне підтвердження антропологічної функції поезії; іншими словами, поезія – найперша наука, котра вивчає саме духовний бік існування homo sapiens).
Олександр Смик – вічний подорожній, розумінням традиції пронизано ставлення до життя як до мандрів, а до мандрів як до життя. Він наслідує своїх попередників-літераторів, які бачили у подорожах сенс життя й творчого натхнення, проте творить власний привабливий канон. Майже міфічно звучить зізнання поета: «Понад 60 країн відкрилися мені …Подорожі – певне, єдине, що об’єднує близьких і зовсім незнайомих людей. Ніщо так не збагачує і не надихає. А ще дає можливість насолоджуватись спогадами, які, як карамельки, залишають довготривкий і особливий присмак».
Отже, ризикну озвучити очевидне: створений поетом «дорожній путівник поза часом», за силою вияву пластичний і живописний, із флером чарівницької казки, пропонує читачеві відчути насолоду цього дивовижного присмаку, що поєднує поезію і подорожі – унікальну комбінацію філософського смислу та поетичного слуху:
«У мене слава / Циніка й пророка / В затертій пляшці / Домліває джин / І чорний кіт ще / Гріється під боком / Усе моє лишається моїм»
Зрештою, на то він і Олександр Смик!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
