Подяка Небу, себто вам, Ярославе, за пародійку. А що? Мені сподобалося. Умієте, нічого не скажу. Єдиний недолік - ви не вірша переспівуєте, а автора висміюєте. То що, мені також можна, переступивши деякі етичні рамки? І ще - у чому сіль? У дієслівних римах чи наголосах, вами означеними як неправильні? Може б ви спочатку із довідником порадилися. А у що ви там в кінці вступили? Обережніше, треба під ноги дивитися. Такий у мене конструктивне критиканство. Дякую.

Дякую, Олександре за критику. Я знаю про ці байки, що твір написаний - самостійний і вже мовби існує сам по собі, тож треба говорити тільки про твір. Я з цим не згоден. Це - облуда для самозаспокоєння. Недоліки вірша це - недоліки його творця. Так, можете й мене зачепити, якщо знайдете за що.
Так, майстру негоже вживати "дієслівні рими", особливо однокореневі пустило-попустило, хіба що за ними є глибокий зміст. Іноді класики собі це дозволяють. Але тут цього не проглядається.
Мої неправильні наголоси в пародії вжиті свідомо, ще й виділені, Ви б могли про це здогадатися. У Вас один тільки неправильний наголос - сЯйне. Хоча за словником він правильний, але невживаний. Я тут, певне, повинен вибачитись за критику. Вибачаюсь, неправий. За словниками все вірно. От тільки колись укладу сам словник поетичних наголосів, де буде наголос сяйнЕ - справді поетичний і вживаний, а не укладений мовознавцями, які поезії не читають і цитують свої приклади переважно з прози.
Про непоетичний лексикон Ви, бачу, навіть не второпали, що до чого. Слово "акти" - дуже непоетичне, канцелярське слово з юриспруденції. А ще нагадує науковий термін про секс "статевий акт" і тягне відповідну асоціацію. Контекст ліричного вірша слід вибудовувати з відповідної - лірико-поетичної лексики, в яку слово "акт" не вписується. Це - несмак.
Щодо вигуку "гов" та ще й на римі - це теж несмак. Хоч би заховали його в середину, а то винесли на риму, щоб дзвеніло. Це - така Ваша пастка - хоч-не-хоч, а вступиш. Бажано не ставити такі слова на римі, а ще краще - взагалі без них обійтися, якщо є вигук "агов", який так явно не тягне асоціації з людським послідом, як "гов".
Підсумовуючи, моя дружня конструктивна порада. Після написання твору перечитайте його на предмет двоякостей читання, чи нема асоціацій у тих двоякостях, які тягнуть за собою якийсь сміх чи негатив, що може призвести до пародії.

Зважаючи на ваш більш поміркований тон, ніж раніше, я також не хочу підливати масло в огонь. Але трохи мушу, бо маю свою антикритику проти вашої, Ярославе. В питанні акту у мене усе гаразд, навіть якщо статевий сюди залучити. Життя – театр(це відомий афоризм) і усі ми в ньому і актори і глядачі одночасно. Природа міняє мізансцени – літній акт, осінній і т. д., а ми дивимося на це і живемо цим. Театр – високе мистецтво, еге ж? Але має свої акти і нікого це не коробить. У мене такий смак. А гов – це не вигук. Show go перекладається з англійської, як «Вистави продовжуються». Краще б, звичайно, в однині, але там уже не гов, а говс чи гойс – уже не пам’ятаю. Але тоді рима кульгає. Так що вибачатися вам є за що. Я не хочу з вами воювати і завжди радий чомусь вчитися, але не переношу, коли починають повчати. І смішним не боюся виглядати, аби не дурнем. Може світ і вижив тому, що сміявся – коли крізь сльози, коли сам з себе. А надувати щоки ніколи не варто. Подумають, що «парус». Вибачте, десь так.

Олександре, я справді намагаюся з Вами спілкуватися з повагою і якомога толерантніше. Але Ви самі мене і себе заодно добиваєте своїм, даруйте, знову повторю свій вислів з Вашої сторінки, войовничим невіглаством.
Для того, щоб читач сприйняв Ваше слово "акт", який Ви собі уявляєте в театральному контексті, Ви повинні спершу, як автор, вибудувати цей контекст лексично у вірші. Тобто намалювати - окреслюю пунктирно - приблизно такий сюжет: Життя - театр, природа - будівля театру, тут іде вистава, зміна пір року - це зміна актів(!), (а краще замість актів - дії - красивіше слово, але такий уже Ваш вибір), випадання дощу, про яке згадується у вірші - мізансцена з осіннього акту... І всі ці слова з театральної лексики повинні бути у вірші. Тоді в цьому театральному контексті органічно сприйметься слово "акт" і ніхто Вам і слова не скаже. А так, без контексту, слово акт сприймається і як юридичний акт і статевий... Аби Ви ходили на якусь літературну студію - Вам би про ці речі розповіли. А так виходить те саме, що з отим Вашим ланцюжком з іншого вірша - Ра - князь Володимир - Путін, хотіли сказати одне, вийшло зовсім інше.
А ще більше Ви мене добили словом "гов". Так це, виявляється, Ви українською мовою написали чи означили англійське слово "go" - іти. Ви знаєте українську транскрипцію цього слова? Певно, ні. Воно читається не "гов", а гоу". І якби Ви правильно написали цю транскрипцію, то знову ж таки - ніхто б Вам і слова не сказав. А так читач через Ваше незнання траскрипції вступив у "гов". Більш прискіпливо вдумуйтеся в кожне слово, яке пишете.

Без надування щік і з прагненням лише допомогти

Ну що сказати, коли нема що сказати. Понадіявся на пам'ять, а вона суржикова навіть в англійській мові. Коли то була, ота школа. "Гов" - явний ляпсус і тут дійсно я не правий, що і визнаю. Щодо акту, то залишаюся на незмінній позиції. Вірш - це не роман із сюжетною лінією. Образи з'являються несподівано і так же щезають і особливих прелюдій для цього не потрібно. У моєму невігластві, Ярославе, ви знайшли собі об'єкт для тлумачення очевидних речей, благо є за що зачепитися. Але не варто це слово так часто повторювати. Не святі глечики ліплять. Я - явно не святий, але і вам потрібно потрібно бути більше виваженому у своїх коментарях, бо слово зверхності, нехай і правильне по суті, нікому ще не допомогло, а відповідну(войовничу) реакцію викликає. Десь так.

Олександре, Ви б краще вірш виправили. Хоча б дієслівні рими. А коли Ви визнаєте, що неправі і учитися не хочете, не хочете визнавати очевидні речі - вміння виписувати контекст - це ази поетичної школи, а Ви мені розказуєте, що Образи з"являються несподівано... Це значить, що Ви не завдаєте собі клопоту трудитися, вдумуватися в написане, а пишете як Бог на душу покладе - це самодіяльність поетична, і не тягнете Ви на майстра. Небажання допрацьовувати вірші - це вже діагноз безнадійності. Замість цього тратите енергію на огризання оці слабкі. Я просто кажу правду, ніякої зверхності в мене немає щодо Вас. А на правду не ображаються.
Усе, припиняємо суперечки, до праці.