ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.12
07:48
Сповита темрявою тиша.
Земного спокою доба.
Поснули в теплих нірках миші,
Кота позбавивши забав.
Згустіла швидко ніч осіння.
Хитання тіней мовчазних, –
І безкінечні сновидіння,
Чи напівсонний стан без них.
Земного спокою доба.
Поснули в теплих нірках миші,
Кота позбавивши забав.
Згустіла швидко ніч осіння.
Хитання тіней мовчазних, –
І безкінечні сновидіння,
Чи напівсонний стан без них.
2024.11.12
06:40
– Скажи, інь чи янь?
– У чому різниця?
– Ти, просто поглянь, –
гуляє столиця,
пирує під час чуми.
Злетілись круки
з кремлівської вежі,
а тим залюбки
– У чому різниця?
– Ти, просто поглянь, –
гуляє столиця,
пирує під час чуми.
Злетілись круки
з кремлівської вежі,
а тим залюбки
2024.11.11
22:54
Як у темряві нічній, що лиш випадком оживає у виблисках
нірвани на вікнах інших людей, в’язнучи трясовиною
відчаю, котрий загострює розуміння, що все, чим я є –
результат власних дій. Коли будь-що навколо, навіть
кухонна стеля розпадається й сиплеться
нірвани на вікнах інших людей, в’язнучи трясовиною
відчаю, котрий загострює розуміння, що все, чим я є –
результат власних дій. Коли будь-що навколо, навіть
кухонна стеля розпадається й сиплеться
2024.11.11
22:17
Для причини є причина.
40.Для порожньої склянки і розумного сина завжди є хтось, хто хотів би їх.
41.Багатій радіє з майна, а бідний розумом багатий.
42.Тільки розмова дає змогу дізнатися про розум людини.
43.Витримка приведе до бажаного.
44.Їжа
2024.11.11
19:17
Ще один холодний день у пеклі,
дрова підлетіли у ціні…
Холодно старій бабусі Веклі,
та світлина Вови на стіні!
Мабуть непереливки у нього,
помахала скумбрія хвостом,
обломилась братня допомога –
дрова підлетіли у ціні…
Холодно старій бабусі Веклі,
та світлина Вови на стіні!
Мабуть непереливки у нього,
помахала скумбрія хвостом,
обломилась братня допомога –
2024.11.11
18:17
Вимір у доларах, євро і гривнях.
Що їм до того, у кого війна.
Владу хапають сторуко за гриву,
Котиться з неба сльозина дрібна.
Осінь прадавня сиріткою плаче.
Тягне знесилена хрест по стерні.
Робить, що може, бо, мабуть, терпляча.
Що їм до того, у кого війна.
Владу хапають сторуко за гриву,
Котиться з неба сльозина дрібна.
Осінь прадавня сиріткою плаче.
Тягне знесилена хрест по стерні.
Робить, що може, бо, мабуть, терпляча.
2024.11.11
05:10
Ще не погасли смолоскипи
та все чутніше клич сурми,
коли борвій в борні захрипне,
безсмертний фенікс хай крильми
його огорне в піднебессі,
там, де живуть війни громи…
а ми і з попелу воскреснем,
щоб народитися – Людьми.
та все чутніше клич сурми,
коли борвій в борні захрипне,
безсмертний фенікс хай крильми
його огорне в піднебессі,
там, де живуть війни громи…
а ми і з попелу воскреснем,
щоб народитися – Людьми.
2024.11.11
04:59
Двір холоне та іскриться –
Розпочався листопад, –
Довгополу багряницю
Став знімати з себе сад.
Неоднаковим покровом
Укривається земля, –
Шар товстий окрай будови
Двір теплом не звеселя.
Розпочався листопад, –
Довгополу багряницю
Став знімати з себе сад.
Неоднаковим покровом
Укривається земля, –
Шар товстий окрай будови
Двір теплом не звеселя.
2024.11.10
22:33
Прийшла вечірня прохолода
Коли про неї вже й забули
І більшість вже із нас поснули
Встелились душами до долу
І навіть хрипу не почули…
Що значить мати кока-колу
Хутенько в сни ті одяглися
Коли про неї вже й забули
І більшість вже із нас поснули
Встелились душами до долу
І навіть хрипу не почули…
Що значить мати кока-колу
Хутенько в сни ті одяглися
2024.11.10
21:51
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2024.11.10
20:29
якби зорі розплакалися
кришталево, чудесно, дзвіночками
стихійно голосно а-
тонально
вибіг у звуки із навіженим
як весняний вітер, собою
наввипередки
кришталево, чудесно, дзвіночками
стихійно голосно а-
тонально
вибіг у звуки із навіженим
як весняний вітер, собою
наввипередки
2024.11.10
14:14
Він поборов корупцію, для себе,
її немає… в прутня голові.
І хай каміння падає із неба,
але працюють схеми тіньові!.
її немає… в прутня голові.
І хай каміння падає із неба,
але працюють схеми тіньові!.
2024.11.10
13:33
Ой, не треба, люди, заздрити нікому,
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
Бо та заздрість до добра не доведе.
І добро нажите прахом всі піде.
Ось послухайте, щоб впевнитись у тому.
Жив в селі одному бідний чоловік.
І, здається, роботящий, але діло
Не іде на лад у нього, скільки б сили
2024.11.10
13:32
Вітре, як ти вієш дуже!
Хочеш, мабуть, розігнати
Чорний сум, що містом тужить.
Не старайся, вітре-брате.
Молитов там шепотіння
Поніміло, непочуте,
Там кутками сірі тіні
Хочеш, мабуть, розігнати
Чорний сум, що містом тужить.
Не старайся, вітре-брате.
Молитов там шепотіння
Поніміло, непочуте,
Там кутками сірі тіні
2024.11.10
13:13
Третю осінь дме гарячий вітер,
а душа очікує тепла...
та війна виснажує до тла
і здирає непомірне мито –
скільки крові випито й пролито,
на землі імперією зла...
........................................
ні до кого небо прихилити,
а душа очікує тепла...
та війна виснажує до тла
і здирає непомірне мито –
скільки крові випито й пролито,
на землі імперією зла...
........................................
ні до кого небо прихилити,
2024.11.10
09:51
Гудуть сосни -
багатоголосі,
багатостраждальні,
вінчальні,
космічні,
одвічні…
Гудуть сосни -
міцноколосі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...багатоголосі,
багатостраждальні,
вінчальні,
космічні,
одвічні…
Гудуть сосни -
міцноколосі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Біжить дівча...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Біжить дівча...
Біжить дівча, дрібненько перебирає ніжками, оченята зиркають на світ довірливо і зацікавлено. В руках лозина, нею замахується на гусей – «гиля-гиля», а сама боїться, бо отой гусак величезний, що попереду гелгоче, вже розчепірив крила, і нахиляє до землі голову з довжелезною шиєю, і як гадюка починає шипіти, і біжить на маленьку Оксеню. А вона кричить: «Мамо, ма….», та так пронизливо, що гусак спотикається об спориш і, ще пару раз гелгнувши, розвертається і летить по протоптаній стежці на вигін, а за ним і всі гуси, голосно скрикуючи, вириваються на волю і попасом розбрідаються по вискубаній траві.
Біжить дівча, дрібненько перебирає ніжками. На плечах коромисло, вода з відер хлюпає на босі ноги, та й відра мало що до землі не дістають, така Оксеня маленька. Та маленька-маленька, а хлопці і підійти бояться, бо як скаже щось, так так влучно, що й не знають, де дітися. Один Павло червоніє, але підходить, знімає відра з коромисла і несе. А нести далеко, спочатку на горбок, а потім в самий кінець вулиці. А йому, якби ще дальше, то й краще було б. Отак і доходять до хати. Вона щось розказує захоплено, перебігає йому дорогу раз по раз, а він мовчить та й мовчить. Тільки дивиться зверху вниз на дві коси, що мЕлькають перед очима.
Біжить дівча, дрібненько перебирає ніжками. Чи й не дівча вже, з-під хустки очі зболені, підбігає до листоноші, а та розводить руками - нема листа. Та й ведуть дрібненькі кроки назад до хати, бо треба ще в печі запалити та й борщу зеленого наварити, якраз щавель молодий поліз та й кропива вже є, то й легше, зиму пережили, то й далі жити будемо. Якби ще від Павла звісточка хоч якась була, а то як пішов на фронт, та й з кінцями. Федь зовсім від рук відбився, хлопчиську батьківська рука потрібна, за Женьою теж нема коли дуже дивитись, а Василько.., за Васильком вже другий отець наглядає, небесний, прибрала хвороба дитину, як і не було. Сльози летять, а руки ворушать жар кочергою та заслінку затуляють. Ввечері залізуть утрьох на піч та й будуть слухати, як вітер підвиває в комині.
Біжать ніжки, дрібненько перебирають по землі. Йде лісник, аж спинився - бачить - купа хмизу сама сунеться - а то що за чудасія, аж гаркнув грубо з подиву. І хмиз завмер. А з-під нього баба Оксеня вилізла - а щоб вам, бабо, добре було. Дайте підсоблю, на спину закину. Та чи ви весь ліс підібрали, що я підняти не можу, йдіть з-перед очей моїх. А бабуня звалила знов на плечі гілляччя та й почимчикувала додому, бо хто ж принесе. Павла так і не дочекалася, пропав безвісти, ні пенсії, ні помічі. Федь десь на шахти на Донбас подався. Женя зранку до ночі норму на буряках поле, а взимку на цегельному заводі робить. Та й так життя проходить.
Біжать ніжки, дрібненько перебирають по землі. А назустріч їм ще одні, манюсінькі зовсім, аж летять. Посерединці стрічаються, та й манюсінькі підстрибують і зависають в повітрі і так там залишаються. Баба Оксеня несе онучку до хати і з рук не випускає, і обціловує її, і гладить кіски і ще цілує. І так вони собі удвох щось щебечуть до самого обіду, а як всі встають вже з-за столу, то бабця несе напівсонну малу на піч і співає їй тихенько, а та засинає і крізь сон – бабо, не йди, бабо, не йди - і рученята шию обвивають і тримають цупко….
Біжать ніжки, біжать… Сниться Оксені її Павло. Стоїть в садку біля яблуні. А та цвіте так вже гарно, що цвіт один видно і нічого більше. А біля Павла Василько всміхається, кличе – мамо, та ходіть до нас. Біжать ніжки, біжать, вже й землі не торкаються, відлетіла душа…
Біжить дівча, дрібненько перебирає ніжками. На плечах коромисло, вода з відер хлюпає на босі ноги, та й відра мало що до землі не дістають, така Оксеня маленька. Та маленька-маленька, а хлопці і підійти бояться, бо як скаже щось, так так влучно, що й не знають, де дітися. Один Павло червоніє, але підходить, знімає відра з коромисла і несе. А нести далеко, спочатку на горбок, а потім в самий кінець вулиці. А йому, якби ще дальше, то й краще було б. Отак і доходять до хати. Вона щось розказує захоплено, перебігає йому дорогу раз по раз, а він мовчить та й мовчить. Тільки дивиться зверху вниз на дві коси, що мЕлькають перед очима.
Біжить дівча, дрібненько перебирає ніжками. Чи й не дівча вже, з-під хустки очі зболені, підбігає до листоноші, а та розводить руками - нема листа. Та й ведуть дрібненькі кроки назад до хати, бо треба ще в печі запалити та й борщу зеленого наварити, якраз щавель молодий поліз та й кропива вже є, то й легше, зиму пережили, то й далі жити будемо. Якби ще від Павла звісточка хоч якась була, а то як пішов на фронт, та й з кінцями. Федь зовсім від рук відбився, хлопчиську батьківська рука потрібна, за Женьою теж нема коли дуже дивитись, а Василько.., за Васильком вже другий отець наглядає, небесний, прибрала хвороба дитину, як і не було. Сльози летять, а руки ворушать жар кочергою та заслінку затуляють. Ввечері залізуть утрьох на піч та й будуть слухати, як вітер підвиває в комині.
Біжать ніжки, дрібненько перебирають по землі. Йде лісник, аж спинився - бачить - купа хмизу сама сунеться - а то що за чудасія, аж гаркнув грубо з подиву. І хмиз завмер. А з-під нього баба Оксеня вилізла - а щоб вам, бабо, добре було. Дайте підсоблю, на спину закину. Та чи ви весь ліс підібрали, що я підняти не можу, йдіть з-перед очей моїх. А бабуня звалила знов на плечі гілляччя та й почимчикувала додому, бо хто ж принесе. Павла так і не дочекалася, пропав безвісти, ні пенсії, ні помічі. Федь десь на шахти на Донбас подався. Женя зранку до ночі норму на буряках поле, а взимку на цегельному заводі робить. Та й так життя проходить.
Біжать ніжки, дрібненько перебирають по землі. А назустріч їм ще одні, манюсінькі зовсім, аж летять. Посерединці стрічаються, та й манюсінькі підстрибують і зависають в повітрі і так там залишаються. Баба Оксеня несе онучку до хати і з рук не випускає, і обціловує її, і гладить кіски і ще цілує. І так вони собі удвох щось щебечуть до самого обіду, а як всі встають вже з-за столу, то бабця несе напівсонну малу на піч і співає їй тихенько, а та засинає і крізь сон – бабо, не йди, бабо, не йди - і рученята шию обвивають і тримають цупко….
Біжать ніжки, біжать… Сниться Оксені її Павло. Стоїть в садку біля яблуні. А та цвіте так вже гарно, що цвіт один видно і нічого більше. А біля Павла Василько всміхається, кличе – мамо, та ходіть до нас. Біжать ніжки, біжать, вже й землі не торкаються, відлетіла душа…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію