ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Критика | Аналітика
Дорогою долі
Шукати винних... яка ти дитина... яка ти ще дитина. Нема винних у житті. Кожен викликає бурю сам і кожен її вгамовує. Ніщо не приходить без заклику до людини. Якщо щось сталось, значить, ти внутрішньо того потребувала.
Чому не сталось?.. Чи ж ти гадаєш, що ми самі щось вирішуємо у житті. Моє ти хороше. Моє ти наївне. Там... наверху... ниточка прядеться... і не сіпайся сильно, бо тоненька вона, ой тонка... в будь-яку мить може обірватись. Будь обережна.
Ти питаєш, чи можна повернути дружбу, яка розчинилась у просторі? Це тобі вирішувати, маленька моя. Бо я цю істину для себе вирішила давно. Знаю, точно знаю, що рідні душі завжди чують одна одну. На будь-якій відстані, за будь-яких обставин... за будь-якими межами. Нема меж, рідна моя. Нема їх. Люди самі встановлюють межі і бояться їх перейти.
За дорогу питаєш… Зрозумій, нарешті, що не дороги важливі. Можна йти полем, по бездоріжжю, ярами – і прийти до Землі Обітованної. А можна йти широким твердим шляхом, легко, впевнено, переможно - і прийти до пустелі, і впасти там, бо дороги назад немає ніколи. Вона зникає позаду. І є тільки дорога вперед. І якщо ти, побачивши пустелю перед собою, впадеш і будеш плакати, то так там і залишися, бо саме ось цих дорогоцінних хвилин не вистачить тобі наприкінці, коли перед очима замаячить оаза, а сил не буде зробити до неї останні кроки.
Тому встань з колін! Встань!!! - І йди! Хочеш плакати – плач. Кричи! Кричи, може хтось почує, може прийде на допомогу, а як навіть і ні, то хоч будеш чути живий голос і не зійдеш з розуму. І тримайся. Ти ж сильна, дівчинко. Я знаю тебе з дитинства. Ти ж воїн! Пригадай, що робили з твоєю мамою, колись, як важкими чоботами її розтоптували, як довіру до людей нищили! Чи ж вона здалася?!! Якого ти роду, дитино, пригадай – і тоді, можливо, у тебе виростуть крила. І не підеш ти по сухому піску, а полетиш, а в небі пустель немає. В небі – літають вільні. Іди з Богом, дитино. Молитвою читаю.
Колись… я перейшла своє поле – і не втратила Віру в людей.
Та чого ж мені все одно плакати хочеться, скажи тепер ти мені, дитино. Чого ж... Не нестерпно. Не боляче. Світло. Добре. Щасливо.
Та сльози летять...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дорогою долі
Лист
Що ж так тривожить тебе, дівчинко моя, що ти вдруге за день питаєш в мене поради? Що з тобою? Чому ти так переживаєш за те, чого не сталось, чому питаєш себе, хто винен і чому життя вело тебе саме цією дорогою? Чому пишеш, що стоїш на колінах, скажи?
Шукати винних... яка ти дитина... яка ти ще дитина. Нема винних у житті. Кожен викликає бурю сам і кожен її вгамовує. Ніщо не приходить без заклику до людини. Якщо щось сталось, значить, ти внутрішньо того потребувала.
Чому не сталось?.. Чи ж ти гадаєш, що ми самі щось вирішуємо у житті. Моє ти хороше. Моє ти наївне. Там... наверху... ниточка прядеться... і не сіпайся сильно, бо тоненька вона, ой тонка... в будь-яку мить може обірватись. Будь обережна.
Ти питаєш, чи можна повернути дружбу, яка розчинилась у просторі? Це тобі вирішувати, маленька моя. Бо я цю істину для себе вирішила давно. Знаю, точно знаю, що рідні душі завжди чують одна одну. На будь-якій відстані, за будь-яких обставин... за будь-якими межами. Нема меж, рідна моя. Нема їх. Люди самі встановлюють межі і бояться їх перейти.
За дорогу питаєш… Зрозумій, нарешті, що не дороги важливі. Можна йти полем, по бездоріжжю, ярами – і прийти до Землі Обітованної. А можна йти широким твердим шляхом, легко, впевнено, переможно - і прийти до пустелі, і впасти там, бо дороги назад немає ніколи. Вона зникає позаду. І є тільки дорога вперед. І якщо ти, побачивши пустелю перед собою, впадеш і будеш плакати, то так там і залишися, бо саме ось цих дорогоцінних хвилин не вистачить тобі наприкінці, коли перед очима замаячить оаза, а сил не буде зробити до неї останні кроки.
Тому встань з колін! Встань!!! - І йди! Хочеш плакати – плач. Кричи! Кричи, може хтось почує, може прийде на допомогу, а як навіть і ні, то хоч будеш чути живий голос і не зійдеш з розуму. І тримайся. Ти ж сильна, дівчинко. Я знаю тебе з дитинства. Ти ж воїн! Пригадай, що робили з твоєю мамою, колись, як важкими чоботами її розтоптували, як довіру до людей нищили! Чи ж вона здалася?!! Якого ти роду, дитино, пригадай – і тоді, можливо, у тебе виростуть крила. І не підеш ти по сухому піску, а полетиш, а в небі пустель немає. В небі – літають вільні. Іди з Богом, дитино. Молитвою читаю.
Колись… я перейшла своє поле – і не втратила Віру в людей.
Та чого ж мені все одно плакати хочеться, скажи тепер ти мені, дитино. Чого ж... Не нестерпно. Не боляче. Світло. Добре. Щасливо.
Та сльози летять...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію