Готуючи книжку «Запорожець за Йорданом» (івритські прислів’я й приказки з українськими відповідниками), я дійшов висновку: на відміну від українських, більшість яких становить народна мудрість (переважно із селянського побуту), івритські – літературного походження (найчастіше - з Танаху (Біблії),творів пророків, Аґади, Піркей авот (Повчання батьків) тощо.
Ставши учнем в Ізраїлі не тільки щодо івриту,а й загалом до ягадуту, поповнюючи свої знання, разом з подякою я ще й додавав тому, від кого щось отримував широко вживане: «Міхоль меламдай гіскальті» («У кожного з учителів я вчився»).
Не знав я попервах, відкіль пішов цей вираз, аж доки не натрапив на нього в Тегілім (Псалмах). Закортіло подивитися, як перекладено частину 119:98-100 Псалма українською мовою, де в Біблії, купленій на подвір’ї парафії митрополита Філарета і серед нечисленних книжок вивезеній з Києва, він під номером 118.
Прочитав і був просто приголомшений: цар Давид, якому приписують цей Псалом, замість з повагою відгукуватись про своїх учителів, хизується перевагою над ними.
В оригіналі читаємо: «Од усіх, хто вчив мене, я ставав мудрішим, бо заповіді Твої – помисел мій. Від старих людей напоумовлявсь, тому що повелінь Твоїх дотримувавсь».
А ось що подибуємо в українському варіанті Біблії, де на титульному аркуші сказано: «Із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена» (Видання Московського патриархата. Москва, 1988).
На сторінці 761 читаємо: «Я став розумніший за всіх своїх учителів, бо свідоцтва Твої – то розмова твоя. Став я мудріший за старших,- бо держуся наказів Твоїх».
Неозброєним оком видно різницю між оригіналом та його українським відтворенням : в першому – подяка, в другому – хизування.
Таке ж довільне, далеке від оригіналу відтворення знаходив я і добираючи Псалми для книжки «Заплутавшись у гомоні століть».
«Це, мабуть, уже застаріло,- подумалось,- може зараз, коли в Україні стільки фахівців івриту, переклад зроблено належним чином». Скористався інтернетом і був здивований не менше, ніж попервах?!
Гадаю, що настав час, щоб українські фахівці з Танаху дали своїм співвітчизникам не ерзац Московського патриархату, а науково вивірений переклад сучасною українською мовою, котра в згаданому виданні почасти нагадує суржик...

Своє ставлення до Псалмів в івритському прочитанні я висловив у цьому вірші:
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
А думку Господом Богом сповиту.
В розпачі й вірі, в радості й горі,-
Все у Псалмах по-людськи клекоче:
Щось там на арфі, щось на кінорі...
Щось крізь сльозами зрошені очі.