Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
…Вода. Пісок. Вітер гойдає очерети. Немов нашіптує відгомони колишньої козацької вольниці над безкрайніми дніпровськими плавнями. Біля води двоє – сивий чоловік і маленька дівчинка років чотирьох-п'яти, ведеться неспішна розмова… Далі – вони ж збирають яблука у чистенько викошеному садку, пообіч акуратно підв'язані кущі троянд, чисто побілені традиційні українські сільські будівлі… Чоловік з дівчинкою несуть повні відра яблук до оселі. Ідилія!...
І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
Відгук на фільм В"ячеслава Бігуна "Найближчі до Бога:сімейне жертвопринесення нової європейської війни"
http://www.imdb.com/title/tt4991666/
…Вода. Пісок. Вітер гойдає очерети. Немов нашіптує відгомони колишньої козацької вольниці над безкрайніми дніпровськими плавнями. Біля води двоє – сивий чоловік і маленька дівчинка років чотирьох-п'яти, ведеться неспішна розмова… Далі – вони ж збирають яблука у чистенько викошеному садку, пообіч акуратно підв'язані кущі троянд, чисто побілені традиційні українські сільські будівлі… Чоловік з дівчинкою несуть повні відра яблук до оселі. Ідилія!... І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
http://uzhgorod.net.ua/news/120617
https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv - цей відгук англійською мовою в міжнародній кінобазі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://uzhgorod.net.ua/news/120617 https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
