
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
…Вода. Пісок. Вітер гойдає очерети. Немов нашіптує відгомони колишньої козацької вольниці над безкрайніми дніпровськими плавнями. Біля води двоє – сивий чоловік і маленька дівчинка років чотирьох-п'яти, ведеться неспішна розмова… Далі – вони ж збирають яблука у чистенько викошеному садку, пообіч акуратно підв'язані кущі троянд, чисто побілені традиційні українські сільські будівлі… Чоловік з дівчинкою несуть повні відра яблук до оселі. Ідилія!...
І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
Відгук на фільм В"ячеслава Бігуна "Найближчі до Бога:сімейне жертвопринесення нової європейської війни"
http://www.imdb.com/title/tt4991666/

І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
http://uzhgorod.net.ua/news/120617
https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv - цей відгук англійською мовою в міжнародній кінобазі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://uzhgorod.net.ua/news/120617 https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію