
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
…Вода. Пісок. Вітер гойдає очерети. Немов нашіптує відгомони колишньої козацької вольниці над безкрайніми дніпровськими плавнями. Біля води двоє – сивий чоловік і маленька дівчинка років чотирьох-п'яти, ведеться неспішна розмова… Далі – вони ж збирають яблука у чистенько викошеному садку, пообіч акуратно підв'язані кущі троянд, чисто побілені традиційні українські сільські будівлі… Чоловік з дівчинкою несуть повні відра яблук до оселі. Ідилія!...
І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
Відгук на фільм В"ячеслава Бігуна "Найближчі до Бога:сімейне жертвопринесення нової європейської війни"
http://www.imdb.com/title/tt4991666/

І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
http://uzhgorod.net.ua/news/120617
https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv - цей відгук англійською мовою в міжнародній кінобазі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://uzhgorod.net.ua/news/120617 https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію