Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Світлана Антонишин. Ображена трава
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світлана Антонишин. Ображена трава
Світлана Антонишин. Ображена трава: Львів: Каменяр, 2007,- 111 ст.
На Галичині митці особливі за стилем – аромат європейських впливів змішаний із місцевим колоритом. Інакшість Світлани Антонишин, що живе у Бродах, Львівської області, певною мірою, ніби визначена наперед.
Авторка пише сімейну хроніку буднів звичайних людей, вкинутих у випробування жорстокого часу, що живиться ницими інстинктами та вчинками. Це тонкі спостереження, відтворення найдрібніших деталей родинних взаємин, побуту, передчуттів. Авторку хвилюють вічні теми любові й зради, зіткнення добра зі злом, що в контексті сюжетних апокаліптичних подій набувають ознак фатальності. У долі змальованих сімейних історій простежується трагізм, але письменниця не споглядає його, не залишається осторонь, а виходить у поле катарсисного співпереживання.
Жанрово ця проза, певною мірою, визначається авторським підзаголовком – романтична феєрія з не дуже щасливим, - а втім, хто його знає? – фіналом. І відразу потрапляєш у майже казковий сюжет, де на рівних співіснують оксамитові метелики, здивовані козенята, холодне джерельце. Руді хвостаті білочки ласують горіхами, якими їх пригостила людина, а зозуля, як їй і належить, десь зовсім поруч кує! А так, напевно, розпочинається театральна вистава: «…Згасає світло. Темрява. Даленіюче «тутукання» розхлябаного потяга…Покромсаний ямами тротуар. Ліхтарний стовп з потрощеним ліхтарем. На мить спалахує примарне жовте світло і – знову темрява…Важка, нависаюча, загрозлива». Страшно, лячно, непереливки починається хресна дорога ліричної героїні Лілі Світайло! Яке яскраве застереження сучасній молоді!
Вражає лаконічність фраз, точність деталей: «Серпень фатально догоряв. Сухотно шуміла прив`ялим листям добра старенька груша». Майстерний мовний інструментарій, багатий словник: «Біля ніг ледь чутно приземлився кленовий листок. Оранжево-червоний. Теплий. З жертовною павутинкою на корінці…Красивий листок. Шкода, що мертвий…(виділення курсивом моє – Т.Д.); комбінування різних мовних стилів, зокрема, сміливе використання сучасного українського сленгу. Перераховані ознаки щасливо доповнюються життєвим і душевним досвідом, оптимістичним ставленням до життя, самообмеженням заради досягнення творчого результату. В цьому вбачаються основні риси письменницької зрілості – конструювання певної картини світу художніми засобами, оригінальність, наявність власної світоглядної позиції. Твір вражає прямотою висловлювання і справжньою пристрасністю.
Художню прозу завжди пишуть два автори – Талант і Досвід. І залежно від унікальності першого і багатства другого твір або стає літературним явищем, або проминає непоміченим. «Тихо плинула у напівсутінь глибока ностальгійна мелодія…За вікном граційно кружляли веселі лапаті сніжинки…на всій зимовій землі падав сніг. Дрібний. Колючий. Холодний. С п р а в ж н і й…». Романтичний оптимізм творчості Світлани Антонишин, не зважаючи на її біль за гіркоту сьогодення, збагачує не тільки українську літературу в цілому, а й кожного з нас осібно.
На Галичині митці особливі за стилем – аромат європейських впливів змішаний із місцевим колоритом. Інакшість Світлани Антонишин, що живе у Бродах, Львівської області, певною мірою, ніби визначена наперед.
Авторка пише сімейну хроніку буднів звичайних людей, вкинутих у випробування жорстокого часу, що живиться ницими інстинктами та вчинками. Це тонкі спостереження, відтворення найдрібніших деталей родинних взаємин, побуту, передчуттів. Авторку хвилюють вічні теми любові й зради, зіткнення добра зі злом, що в контексті сюжетних апокаліптичних подій набувають ознак фатальності. У долі змальованих сімейних історій простежується трагізм, але письменниця не споглядає його, не залишається осторонь, а виходить у поле катарсисного співпереживання.
Жанрово ця проза, певною мірою, визначається авторським підзаголовком – романтична феєрія з не дуже щасливим, - а втім, хто його знає? – фіналом. І відразу потрапляєш у майже казковий сюжет, де на рівних співіснують оксамитові метелики, здивовані козенята, холодне джерельце. Руді хвостаті білочки ласують горіхами, якими їх пригостила людина, а зозуля, як їй і належить, десь зовсім поруч кує! А так, напевно, розпочинається театральна вистава: «…Згасає світло. Темрява. Даленіюче «тутукання» розхлябаного потяга…Покромсаний ямами тротуар. Ліхтарний стовп з потрощеним ліхтарем. На мить спалахує примарне жовте світло і – знову темрява…Важка, нависаюча, загрозлива». Страшно, лячно, непереливки починається хресна дорога ліричної героїні Лілі Світайло! Яке яскраве застереження сучасній молоді!
Вражає лаконічність фраз, точність деталей: «Серпень фатально догоряв. Сухотно шуміла прив`ялим листям добра старенька груша». Майстерний мовний інструментарій, багатий словник: «Біля ніг ледь чутно приземлився кленовий листок. Оранжево-червоний. Теплий. З жертовною павутинкою на корінці…Красивий листок. Шкода, що мертвий…(виділення курсивом моє – Т.Д.); комбінування різних мовних стилів, зокрема, сміливе використання сучасного українського сленгу. Перераховані ознаки щасливо доповнюються життєвим і душевним досвідом, оптимістичним ставленням до життя, самообмеженням заради досягнення творчого результату. В цьому вбачаються основні риси письменницької зрілості – конструювання певної картини світу художніми засобами, оригінальність, наявність власної світоглядної позиції. Твір вражає прямотою висловлювання і справжньою пристрасністю.
Художню прозу завжди пишуть два автори – Талант і Досвід. І залежно від унікальності першого і багатства другого твір або стає літературним явищем, або проминає непоміченим. «Тихо плинула у напівсутінь глибока ностальгійна мелодія…За вікном граційно кружляли веселі лапаті сніжинки…на всій зимовій землі падав сніг. Дрібний. Колючий. Холодний. С п р а в ж н і й…». Романтичний оптимізм творчості Світлани Антонишин, не зважаючи на її біль за гіркоту сьогодення, збагачує не тільки українську літературу в цілому, а й кожного з нас осібно.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
