
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.26
17:28
Заревіли диким звіром, вдарили гармати,
Заходились пани-ляшки з-за валів стріляти.
А гармаші у них з німців, знають своє діло.
Тільки бебехи у небо в таборі злетіли.
І нема куди сховатись, хоч в землю заритись
Залишалось та до Бога з відчаю молитись
Заходились пани-ляшки з-за валів стріляти.
А гармаші у них з німців, знають своє діло.
Тільки бебехи у небо в таборі злетіли.
І нема куди сховатись, хоч в землю заритись
Залишалось та до Бога з відчаю молитись
2023.03.26
13:52
Віктор Кучерук
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
2023.03.26
13:00
Віктор Кучерук
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
2023.03.26
10:28
Ми – сучасні січові козаки.
Ми мали і маємо чародійні сили, могли довго перебувати під водою, а з води виходили сухими.
Соколи яснії, вільні птахи, іноді спішно козака забирали, на крильця собі саджали, за тихим вітром рушали, під високу висоту заліта
2023.03.26
09:52
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2023.03.26
05:22
Під сонцем мліють кетяги бузку
І солов’ї від спеки знемагають,
А я сховався в хатнім холодку
І край віконця тішуся розмаєм.
Повітря пахне, терпне і бринить,
Немов тремтлива та гнучка мембрана, –
Павук пряде таку сріблясту нить,
Що та блищить, мов
І солов’ї від спеки знемагають,
А я сховався в хатнім холодку
І край віконця тішуся розмаєм.
Повітря пахне, терпне і бринить,
Немов тремтлива та гнучка мембрана, –
Павук пряде таку сріблясту нить,
Що та блищить, мов
2023.03.26
00:54
Така ти перша у моїм житті,
а дасть Господь, можливо, і остання.
Вагався довго я, та справа в тім,
що думку нашу не враховує кохання.
Воно як повінь – раптом навесні
нахлинуло усупереч прогнозам
і погляд мій зненацька заяснів,
а дасть Господь, можливо, і остання.
Вагався довго я, та справа в тім,
що думку нашу не враховує кохання.
Воно як повінь – раптом навесні
нахлинуло усупереч прогнозам
і погляд мій зненацька заяснів,
2023.03.25
22:52
Ні від кого так не божеволів."
Серце захлинається від болю -
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
Серце захлинається від болю -
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
2023.03.25
16:31
Охоронника нового
Ждуть хороші вісті:
Замдиректора самого
Хапнув на крадіжці.
Лиш - но всі про те дізнались,-
Щоби мав науку,
Через тиждень наказали –
Вигнали падлюку!
Ждуть хороші вісті:
Замдиректора самого
Хапнув на крадіжці.
Лиш - но всі про те дізнались,-
Щоби мав науку,
Через тиждень наказали –
Вигнали падлюку!
2023.03.25
12:41
Скажи - но друже, де ті долі,
Котрі розгублені війною?
Чи їх вивчатимуть у школі,
Чи готуватись знов до бою?
Скажи - но, друже, хто вославі
І хто з фамільних за розподіл,
Чи зверху знов золотоглаві
І жодних уст і крику "годі"?
Котрі розгублені війною?
Чи їх вивчатимуть у школі,
Чи готуватись знов до бою?
Скажи - но, друже, хто вославі
І хто з фамільних за розподіл,
Чи зверху знов золотоглаві
І жодних уст і крику "годі"?
2023.03.25
09:05
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2023.03.25
07:41
Пошматували мій вечірній спокій
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
2023.03.25
06:37
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Якої тугі груденята
Я бачу в чужому саду.
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Якої тугі груденята
Я бачу в чужому саду.
2023.03.25
01:52
Боролися за денацифікацію а напоролися на дерусифікацію.
Лояльність до зла несумісна з добром.
Великодержавні інтереси загальнолюдських цінностей не сприймають.
Справжій рашист справжнім людям не товариш.
Рашисти запечатали тему «братских нар
2023.03.25
00:28
Серце захлинається від болю -
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
(Чи вона привиділася в сні?)
Ця любов дана мені на щастя,
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
(Чи вона привиділася в сні?)
Ця любов дана мені на щастя,
2023.03.24
22:48
На вулиці у напрямі Дунаю
мене якась die Frau зупиняє:
– Sage Sie bitte, wie es diese heien? –
І я місцевою відповідаю:
– Madame, diese eine Strase
war immer hatte Name Keisergase,
по-українськи означає – царська,
даруйте, не умію по-кацапськи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мене якась die Frau зупиняє:
– Sage Sie bitte, wie es diese heien? –
І я місцевою відповідаю:
– Madame, diese eine Strase
war immer hatte Name Keisergase,
по-українськи означає – царська,
даруйте, не умію по-кацапськи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.06
2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Ще один день тиші
Віра бачила цей ландшафт декілька тисяч разів. Пейзаж змінювався залежно від пори року. Сьогодні сосновий ліс, який стелився перед очима, виглядав надто штучно. Грудень був теплим і тому трава - кольору ківі зеленіла острівками навколо протоптаних стежин і бруківок, а верхівки дерев вкривав, легкий туман, схожий на прозору органзу чи тюль, що поступово розчинявся в небі. Здаля виднілися новобудови і старий масив дев'ятиповерхівок. Світанок вже пробудився від довгого, марудного сну, небесна каламуть посвітлішала, але жінці від того краще не стало. Це раніше вона знаходила втіху в природі. Віра знову повернулася в ліжко. Цього разу вона почула в кімнаті чоловіка шерех капців і глухий кашель. Коли він підійшов до відчинених дверей її спальні, вона вдала, що спить.
Знала - попросить її приготувати вівсяну кашу, бо завше просив, а після сніданку сідав у залі в крісло і до обіду нудьгував, про щось мріючи. Пообідавши, знову повертався у своє улюблене крісло до вечері, а о сьомій лягав спати. Цікаво, про що можна думати щодня, не промовивши ані слова, дивлячись мутними, старечими, байдужими очима у стелю впродовж останніх п'яти років. Хіба це життя? І чому він кліщами тримається за ці сірі будні і голі стіни, приймає ліки, слідкує за дієтою, відмовляючи собі в смачному, гіркому, солоному, кислому, солодкому? Безбарвне життя його влаштовує - існувати, животіти і кожен день боятися за свою шкіру до приступів крику вночі. Так, він тепер майже кожну ніч кричав від жаху, а після прокидався в холодному поту і нічого не пам'ятав, що з ним коїлося чи снилося. Йому було за вісімдесят і він кричав так, що волосся ставало дибки від того крику.
- Дитя війни - пояснював - хіба я хочу тебе лякати? - говорив дружині, коли та влітала, мов обшпарена в його кімнату, щоб заспокоїти і розбудити. Боялася, що він до смерті налякає сусідів. Вона сама в цей час тремтіла, ніяк не могла звикнути до цих надривних криків жаху, серце стукотіло, вискакувало з грудей. Вона злилася на нього і на себе також від безсилля. Повертаючись у свою холодну постіль, ще довго не могла заснути від тривоги і важких дум. Двадцять років різниці у віці з чоловіком зараз дуже гостро відчувалися. Це тоді вона не думала у шістнадцять, що буде жити поряд з літньою людиною і це буде не її батько. Хто він для неї? Чоловік, який зраджував, брехав на кожному кроці. Хто вона для нього? Жінка, яка терпіла його заради дітей. Не завше чорні дні поглинали її, але зараз чомусь пригадувалося найгірше. Це як у калюжу ввілляти чистої води, і вона стане не придатна для пиття, бо бруд поглинув її, і біле стало чорним, зловонним, гидким. І чому вона повинна жити тепер його безгомінням? Відповіді не знаходила...
- Продаємо картоплю, продаємо домашню картоплю, цибулю, буряк, - хтось кричав у рупор на вулиці, луснувши, як мильну кульку роздуту тишу. Віра здригнулася, ніби сама вперше проснулася від жахливого сну, встала і почала наряджати ялинку. До Нового року залишилося декілька днів...
22.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ще один день тиші
І
Віра прокинулася вранці від задухи. Туга впала на її згорблені плечі, стеля поторочею висла над головою. Їй не хотілося розпочинати цей нудний, зимовий день, схожий на попередній з тиші. Було нестерпно повертатися знову у морок думок і вивертати хворі мізки назовні, але жінка знову і знову тасувала карти свого минулого, як ворожка, що достеменно знає все наперед, що станеться надалі, але не здатна відмовитись від ворожби. Ось і вона не могла затулити вуха, щоб не чути цієї щемної, засмальцьованої, безпритульної тиші. Просто лежати, як небіжчик нерухомо, відчужено з заплющеними повіками не могла, бо відчувала, що ще жива і її стомлене серце б'ється рибиною поміж стиснутих ребер. Добре розуміла, що не вкоротить собі віку, незважаючи ні на що. Їй лише хотілося розтрощити цю ненависну тишу об паркет, обізватися на чийсь шерех, шепіт, щоб не відчувати себе самотньою, загубленою серед натовпу, нікому не потрібною у цьому світі, але вона тихо, мовчки піднялася з ліжка і навшпиньках, щоб не розбудити чоловіка, який спав у сусідній кімнаті, пішла на лоджію балкону глянути вниз з дев'ятого поверху на краєвид і вдихнути свіжого повітря.
Віра бачила цей ландшафт декілька тисяч разів. Пейзаж змінювався залежно від пори року. Сьогодні сосновий ліс, який стелився перед очима, виглядав надто штучно. Грудень був теплим і тому трава - кольору ківі зеленіла острівками навколо протоптаних стежин і бруківок, а верхівки дерев вкривав, легкий туман, схожий на прозору органзу чи тюль, що поступово розчинявся в небі. Здаля виднілися новобудови і старий масив дев'ятиповерхівок. Світанок вже пробудився від довгого, марудного сну, небесна каламуть посвітлішала, але жінці від того краще не стало. Це раніше вона знаходила втіху в природі. Віра знову повернулася в ліжко. Цього разу вона почула в кімнаті чоловіка шерех капців і глухий кашель. Коли він підійшов до відчинених дверей її спальні, вона вдала, що спить.
Знала - попросить її приготувати вівсяну кашу, бо завше просив, а після сніданку сідав у залі в крісло і до обіду нудьгував, про щось мріючи. Пообідавши, знову повертався у своє улюблене крісло до вечері, а о сьомій лягав спати. Цікаво, про що можна думати щодня, не промовивши ані слова, дивлячись мутними, старечими, байдужими очима у стелю впродовж останніх п'яти років. Хіба це життя? І чому він кліщами тримається за ці сірі будні і голі стіни, приймає ліки, слідкує за дієтою, відмовляючи собі в смачному, гіркому, солоному, кислому, солодкому? Безбарвне життя його влаштовує - існувати, животіти і кожен день боятися за свою шкіру до приступів крику вночі. Так, він тепер майже кожну ніч кричав від жаху, а після прокидався в холодному поту і нічого не пам'ятав, що з ним коїлося чи снилося. Йому було за вісімдесят і він кричав так, що волосся ставало дибки від того крику.
- Дитя війни - пояснював - хіба я хочу тебе лякати? - говорив дружині, коли та влітала, мов обшпарена в його кімнату, щоб заспокоїти і розбудити. Боялася, що він до смерті налякає сусідів. Вона сама в цей час тремтіла, ніяк не могла звикнути до цих надривних криків жаху, серце стукотіло, вискакувало з грудей. Вона злилася на нього і на себе також від безсилля. Повертаючись у свою холодну постіль, ще довго не могла заснути від тривоги і важких дум. Двадцять років різниці у віці з чоловіком зараз дуже гостро відчувалися. Це тоді вона не думала у шістнадцять, що буде жити поряд з літньою людиною і це буде не її батько. Хто він для неї? Чоловік, який зраджував, брехав на кожному кроці. Хто вона для нього? Жінка, яка терпіла його заради дітей. Не завше чорні дні поглинали її, але зараз чомусь пригадувалося найгірше. Це як у калюжу ввілляти чистої води, і вона стане не придатна для пиття, бо бруд поглинув її, і біле стало чорним, зловонним, гидким. І чому вона повинна жити тепер його безгомінням? Відповіді не знаходила...
- Продаємо картоплю, продаємо домашню картоплю, цибулю, буряк, - хтось кричав у рупор на вулиці, луснувши, як мильну кульку роздуту тишу. Віра здригнулася, ніби сама вперше проснулася від жахливого сну, встала і почала наряджати ялинку. До Нового року залишилося декілька днів...
22.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію