ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Леся Горова
2025.09.13 22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.

Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,

Борис Костиря
2025.09.13 22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.

Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,

Марія Дем'янюк
2025.09.13 13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.

Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,

Віктор Кучерук
2025.09.13 05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?

Борис Костиря
2025.09.12 22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.

Іван Потьомкін
2025.09.12 21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не

Юрій Гундарєв
2025.09.12 08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув

Артур Курдіновський
2025.09.12 05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.

І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,

Віктор Кучерук
2025.09.12 05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.

Володимир Бойко
2025.09.11 22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.

І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя

Пиріжкарня Асорті
2025.09.11 22:15
дива з вівса суха солома різка токсин в гаю гриби плуги чужі що страх узяти якщо з воріт а вже заслаб стіна товста панель основа своя зігрій і на верстак і квітку щоб на скотч узяти one day однак осот не квітка рак не риба вона це фіш носій ік

Борис Костиря
2025.09.11 22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.

Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.

Євген Федчук
2025.09.11 18:08
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп

Сергій Губерначук
2025.09.11 17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!

Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,

Артур Курдіновський
2025.09.11 17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.

До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,

С М
2025.09.11 12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам

друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Ще один день тиші

І

Віра прокинулася вранці від задухи. Туга впала на її згорблені плечі, стеля поторочею висла над головою. Їй не хотілося розпочинати цей нудний, зимовий день, схожий на попередній з тиші. Було нестерпно повертатися знову у морок думок і вивертати хворі мізки назовні, але жінка знову і знову тасувала карти свого минулого, як ворожка, що достеменно знає все наперед, що станеться надалі, але не здатна відмовитись від ворожби. Ось і вона не могла затулити вуха, щоб не чути цієї щемної, засмальцьованої, безпритульної тиші. Просто лежати, як небіжчик нерухомо, відчужено з заплющеними повіками не могла, бо відчувала, що ще жива і її стомлене серце б'ється рибиною поміж стиснутих ребер. Добре розуміла, що не вкоротить собі віку, незважаючи ні на що. Їй лише хотілося розтрощити цю ненависну тишу об паркет, обізватися на чийсь шерех, шепіт, щоб не відчувати себе самотньою, загубленою серед натовпу, нікому не потрібною у цьому світі, але вона тихо, мовчки піднялася з ліжка і навшпиньках, щоб не розбудити чоловіка, який спав у сусідній кімнаті, пішла на лоджію балкону глянути вниз з дев'ятого поверху на краєвид і вдихнути свіжого повітря.
Віра бачила цей ландшафт декілька тисяч разів. Пейзаж змінювався залежно від пори року. Сьогодні сосновий ліс, який стелився перед очима, виглядав надто штучно. Грудень був теплим і тому трава - кольору ківі зеленіла острівками навколо протоптаних стежин і бруківок, а верхівки дерев вкривав, легкий туман, схожий на прозору органзу чи тюль, що поступово розчинявся в небі. Здаля виднілися новобудови і старий масив дев'ятиповерхівок. Світанок вже пробудився від довгого, марудного сну, небесна каламуть посвітлішала, але жінці від того краще не стало. Це раніше вона знаходила втіху в природі. Віра знову повернулася в ліжко. Цього разу вона почула в кімнаті чоловіка шерех капців і глухий кашель. Коли він підійшов до відчинених дверей її спальні, вона вдала, що спить.
Знала - попросить її приготувати вівсяну кашу, бо завше просив, а після сніданку сідав у залі в крісло і до обіду нудьгував, про щось мріючи. Пообідавши, знову повертався у своє улюблене крісло до вечері, а о сьомій лягав спати. Цікаво, про що можна думати щодня, не промовивши ані слова, дивлячись мутними, старечими, байдужими очима у стелю впродовж останніх п'яти років. Хіба це життя? І чому він кліщами тримається за ці сірі будні і голі стіни, приймає ліки, слідкує за дієтою, відмовляючи собі в смачному, гіркому, солоному, кислому, солодкому? Безбарвне життя його влаштовує - існувати, животіти і кожен день боятися за свою шкіру до приступів крику вночі. Так, він тепер майже кожну ніч кричав від жаху, а після прокидався в холодному поту і нічого не пам'ятав, що з ним коїлося чи снилося. Йому було за вісімдесят і він кричав так, що волосся ставало дибки від того крику.
- Дитя війни - пояснював - хіба я хочу тебе лякати? - говорив дружині, коли та влітала, мов обшпарена в його кімнату, щоб заспокоїти і розбудити. Боялася, що він до смерті налякає сусідів. Вона сама в цей час тремтіла, ніяк не могла звикнути до цих надривних криків жаху, серце стукотіло, вискакувало з грудей. Вона злилася на нього і на себе також від безсилля. Повертаючись у свою холодну постіль, ще довго не могла заснути від тривоги і важких дум. Двадцять років різниці у віці з чоловіком зараз дуже гостро відчувалися. Це тоді вона не думала у шістнадцять, що буде жити поряд з літньою людиною і це буде не її батько. Хто він для неї? Чоловік, який зраджував, брехав на кожному кроці. Хто вона для нього? Жінка, яка терпіла його заради дітей. Не завше чорні дні поглинали її, але зараз чомусь пригадувалося найгірше. Це як у калюжу ввілляти чистої води, і вона стане не придатна для пиття, бо бруд поглинув її, і біле стало чорним, зловонним, гидким. І чому вона повинна жити тепер його безгомінням? Відповіді не знаходила...
- Продаємо картоплю, продаємо домашню картоплю, цибулю, буряк, - хтось кричав у рупор на вулиці, луснувши, як мильну кульку роздуту тишу. Віра здригнулася, ніби сама вперше проснулася від жахливого сну, встала і почала наряджати ялинку. До Нового року залишилося декілька днів...

22.12.2020р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-23 12:54:48
Переглядів сторінки твору 1531
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.550 / 6  (5.519 / 6.15)
* Рейтинг "Майстерень" 5.549 / 6  (5.600 / 6.24)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.09.04 23:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Шон Маклех (Л.П./М.К.) [ 2020-12-23 16:02:32 ]
Цікавий текст!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-12-24 21:19:00 ]
Дуже дякую, дорогий Шоне, за відгук і найвищу оцінку!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-12-25 00:51:44 ]
Тобі чудово вдається вже і проза, Таню! Так і чекаєш, а що буде далі. Вмієш ти зацікавити, заінтригувати читача! Браво! Натхнення подальшого тобі!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-12-25 16:45:20 ]
Дякую, дорогий Ярославе, що прочитав і оцінив! Рада, що сподобалося!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Гундарєв (М.К./Л.П.) [ 2022-11-30 17:52:46 ]
Чиста інтонація, атмосферність, ритміка…
Отримав задоволення, Тетяно!