Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
З маминих уст: ГЛОГОРОЖЕЧКА, дитяча веснянка.
Мама моя, Лідія-Надія Вовк, народилася 8 травня. Цьогоріч виповнилося б їй 85, та вже 9-ий рік вона у Високому Небі. Щороку, у Провідний тиждень ми навідуємося до неї, аби заспівати їй веснянки, бо вона чудово співала і знала багато цікавих текстів. Ось один із них, вона співала його мені ще тоді, коли я була дитиною і вірила у казковий світ, наче у яву.
Хто автор цієї дитячої веснянки я так і не дізналася, але впевнена, що це хтось із галицько-карпатського оточення, бо в самій назві веснянки уже вчувається етностиль, наче у однойменній казці Юрія Федьковича...
Так я сповняю давній звичай Радуниці, поминаючи маму Лідію-Надію, чарівним текстом давньої співаної її голосом веснянки
Як тільки настане вечірня година
І місячним сяйвом займеться долина,
Тоді, мов з просоння, весь гай оживає,
Щось квітка шепоче, травичка зітхає.
А що це на травці за диво велике?
Які тут під вечір зібрались музи́ки?
Є хрущик вусатий - тверда жупанина
І коників жвавих ціліська родина.
А що один коник у дудочку грає,
Тоді його братчик у бубен вдаряє,
А хрущик так дує у довгую трубку,
Аж піт виступає на лисому чубку.
…Вийшов місяць із-за хмари,
Станув посеред зірок.
Всі квітки музи́ку вчули
І пішли собі в танок.
Напереді королиця в золотистому вінку,
Далі лицар остраже́нко взяв маруньку боязку;
І фіалка, і волошка – танцюристки дві зручні,
Гожі мачки і дзвіночки – красні стрійні легіні́.
Глогорожечка гляділа на веселощі квіток
І піднялася несміло, щоб собі піти в танок.
Та лиш ніжкою тупнула – крик підняли всі квітки:
«В тебе терня є! ми чули!
Геть собі від нас іди!»
І в куточку сумно стала глогорожечка сама
І від сліз її сіяла вколо неї вся трава.
Тоді мохнатих рож князенко
Її іздалека уздрів:
«Добри́день, - мовив він чемненько,
Не бійся, я є князь князів.
Ходи, буде́ш моя дружина,
Давно на тебе двір мій жде.
Мойого царства половину
Віддам за личко те сумне.
Ходи, в моєму дворі тихо,
Там вічна згода й мир у нас.
Забудеш всі наруги й лихо,
Не будеш плакати ні раз».
І він повів її в палати
І на престол свій посадив,
Сказав корону їй подати
І на весілля всіх спросив.
Рукою мами, Лідії-Надії Вовк,
8.35
6 березня 1994 року (підпис)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З маминих уст: ГЛОГОРОЖЕЧКА, дитяча веснянка.
ГЛОГОРОЖЕЧКА*
(діалектне галицьке: дика рожа)
Провідний тиждень по Великодню в Україні віддавна поминали покійних родичів. Відвідували могили, приносили великодні їстивні дари, а також писанки, крашанки та вишиті рушники, аби з родом своїм "похристосуватися". У Світлий Понеділок та Вівторок, що по-народному називався "Радуниця", аж до Провідної Неділі не змовкали на гробках співи великодніх пісень та гаївок. У записах "Золотослова, Поетичного Космосу Древньої Русі" знаходимо: "на Радуницю весінню мертві і живі радіють"!
Мама моя, Лідія-Надія Вовк, народилася 8 травня. Цьогоріч виповнилося б їй 85, та вже 9-ий рік вона у Високому Небі. Щороку, у Провідний тиждень ми навідуємося до неї, аби заспівати їй веснянки, бо вона чудово співала і знала багато цікавих текстів. Ось один із них, вона співала його мені ще тоді, коли я була дитиною і вірила у казковий світ, наче у яву.
Хто автор цієї дитячої веснянки я так і не дізналася, але впевнена, що це хтось із галицько-карпатського оточення, бо в самій назві веснянки уже вчувається етностиль, наче у однойменній казці Юрія Федьковича...
Так я сповняю давній звичай Радуниці, поминаючи маму Лідію-Надію, чарівним текстом давньої співаної її голосом веснянки
Як тільки настане вечірня година
І місячним сяйвом займеться долина,
Тоді, мов з просоння, весь гай оживає,
Щось квітка шепоче, травичка зітхає.
А що це на травці за диво велике?
Які тут під вечір зібрались музи́ки?
Є хрущик вусатий - тверда жупанина
І коників жвавих ціліська родина.
А що один коник у дудочку грає,
Тоді його братчик у бубен вдаряє,
А хрущик так дує у довгую трубку,
Аж піт виступає на лисому чубку.
…Вийшов місяць із-за хмари,
Станув посеред зірок.
Всі квітки музи́ку вчули
І пішли собі в танок.
Напереді королиця в золотистому вінку,
Далі лицар остраже́нко взяв маруньку боязку;
І фіалка, і волошка – танцюристки дві зручні,
Гожі мачки і дзвіночки – красні стрійні легіні́.
Глогорожечка гляділа на веселощі квіток
І піднялася несміло, щоб собі піти в танок.
Та лиш ніжкою тупнула – крик підняли всі квітки:
«В тебе терня є! ми чули!
Геть собі від нас іди!»
І в куточку сумно стала глогорожечка сама
І від сліз її сіяла вколо неї вся трава.
Тоді мохнатих рож князенко
Її іздалека уздрів:
«Добри́день, - мовив він чемненько,
Не бійся, я є князь князів.
Ходи, буде́ш моя дружина,
Давно на тебе двір мій жде.
Мойого царства половину
Віддам за личко те сумне.
Ходи, в моєму дворі тихо,
Там вічна згода й мир у нас.
Забудеш всі наруги й лихо,
Не будеш плакати ні раз».
І він повів її в палати
І на престол свій посадив,
Сказав корону їй подати
І на весілля всіх спросив.
Рукою мами, Лідії-Надії Вовк,
8.35
6 березня 1994 року (підпис)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«Весна іде назустріч нам…» (міфологія та етнографія весни)"
• Перейти на сторінку •
"Картина художника Мартіна Яблонського "Розп'ятий Христос""
• Перейти на сторінку •
"Картина художника Мартіна Яблонського "Розп'ятий Христос""
Про публікацію
