
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
2025.08.22
20:35
іде війна, о Господи, іде війна
налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...налито чашу смерті аж по самі вінця
і накопичує себе чужа вина
іде війна до найостаннішого українця
приспів:
мій Друже, нам цей хрест тепер нести
не піддавайся шалу і знемозі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
Сповідь — чотирнадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
ЧОТИРНАДЦЯТИЙ ВІНОК
СПОВІДЬ
І (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові
Трояндою, коханий. Тільки ти
Для мене сяєш сонцем у розмові,
Заповнюєш провалля пустоти.
До тебе завше йду, немов на сповідь,
Тікаючи від смути самоти.
Ти – мрії теракотові, цукрові.
Світи для мене, зоряно світи!
Бо я загину від хандри і туги,
Збираючи пергу* на стелажах.
В жури нема ні ворога, ні друга,
Самотина в душі – постійний жах.
Не раз в житті спіткалась недолуго,
В багнюці грузнула, крихких снігах.
_________
Перга* – пилок, що збирають бджоли
ІІ (XIV)
В багнюці грузнула, в крихких снігах.
Слабкі лиш кидались на допомогу.
Не йшла по трупах і чужих слідах,
Не оббивала недругів пороги.
Лиш перед небом й Господом в боргах,
(Не завше віддавала серце Богу.)
Літала птахою у міражах
І лікувала душу віршем вбогим.
Вовчицею я вила уночі,
На місяць молодий, іще бідовий.
Губила у перелісках ключі,
Не укладала з дідьками умови.
Плекала непогожих днів плачі
І врунилася в котиках вербових.
ІІІ (XIV)
І врунилася в котиках вербових
На чистих сходинах у Божий храм.
Не брала участь в позовах судових,
Хоч не була у злагоді з життям.
Не так багато в долі днів святкових,
У райський диво-сад відкритих брам.
То громовиця спалахне раптово,
А то засяє сонях в небесах.
Мінливість неба нас дивує завше,
Світ змінює обличчя на очах.
Та кожен сподівається на краще,
Коли обійстя тоне в реп’яхах.
До рідної землі, в сльозах припавши,
Несла суму на згорблених плечах.
ІV (XIV)
Несла суму на згорблених плечах
І розуміла, що бувало й гірше.
Трагедії минають, злидні, крах,
І літепла пора – найзолотіша.
Зневіра – жереб скигліїв, невдах.
В свої можливості ураз повірте!
І птаха робить в небо перший змах,
Аби розправити крило в повітрі.
Та тягнемось губами до води,
Як мучить спрага – відчуваєм вбогість.
Не може світ уникнути сльоти,
Бо горю не властива веселковість.
Теж плакала від болю і біди,
Колола пальці об голки соснові.
V (XIV)
Колола пальці об голки соснові,
Редагувала зошити старі.
В них розставляла знаки розділові,
Гасила на світанку ліхтарі.
Не надсилала в чати злі, нервові,
Принизливо брудні – коментарі.
Поети теж безшкірі, сивочолі,
Та виснажені, наче шахтарі.
І сумніви буває серце крають –
Далеко в небесах блакитний птах.
У полум’ї поезії згораю.
Куди ж мене веде тернистий шлях?
Я наодинці у травневім гаю
Плекала долю на семи вітрах.
VІ (XIV)
Плекала долю на семи вітрах,
Благала в Бога мудрощів глибинних.
Шукала бригантини у морях,
Коралові рапани в шумовинні.
Знаходила, на жаль, скорботний прах
У цинковій, холодній домовині.
Не раз заносило на віражах
І потрапляла в пазурі звірині.
Хто ризикує, той шампанське п’є.
Підкорюють Тибет – шибайголови.
Життя теж ставить на зеро круп’є,
Та спершу чорну фішку хтось замовив.
Я рятувала з лиха будь-чиє
І відділяла зерня від полови.
VІІ (XIV)
І відділяла зерня від полови,
Й саджала на узбіччях аличу.
Господь в благословенні не відмовив,
Та ще коли до нього долечу,
Зали́шивши в снігах дірявий човен,
Задувши назавжди життя свічу.
Випещувала пуп’янки квіткові
І гаптувала зорями парчу.
Я роздавала з милости готівку
І не чекала від людей подяк.
Шкода, що батьківську пусту домівку
Здалека доглядала хтозна-як.
Шовковицю топтала на бруківках,
Душі не продавала за мідяк.
VІІІ (XIV)
Душі не продавала за мідяк,
А лікувала кішок в підворіттях.
Не підсипала недругам миш’як,
Підживлювала добривом суцвіття.
Трималася душею за кістяк
Родини не лише до повноліття.
Вона мені світила, мов маяк,
Осяйно у бентежнім лихолітті.
В її обіймах, наче в сяйві рамп
В театрі італійського Ла Скала.
Та від трагікомедій аж до драм
Минулі спогади у серці – жала.
Їх не виймала із синюшних травм,
Сполохані думки не відпускала.
ІX (XIV)
Сполохані думки не відпускала,
Не забувала звідки родом, й де
Моє казково-світле задзеркалля.
Тече масним молозивом з грудей.
Там залишилася цнотлива кала –
Світ обійду, та не знайду ніде.
На скелях мрій лиха біда спіткала,
Вже шовкопряд густий туман пряде.
На цвинтарі стоять хрести гранітні –
Вартують домовин кістляву плоть.
Так хочеться душею відігрітись,
Щоб все довкола знову ожило.
Минуле не відпустиш з серця кліті,
Неначе голубочків у зело.
X (XIV)
Неначе голубочків у зело –
Я не звільняла із душі в’язниці.
На волю поривались напролом
Ті спогади, щоб в сонці розчинитись.
Опіній віроломний Аквілон*,
Немов закуті в ланцюги синиці,
Приборкувала чарівним жезло́м,
Щоб у сльозах печалі не втопиться.
Минуле ластиком не витреш з дум.
Шукала у мережі ідеалу,
Та необачних б’є електрострум –
Сама свою планиду обирала,
Собі на муку, світові на глум.
Тупила в бур’янах залізні рала.
_________
Аквілон* – холодний вітер
XІ (XIV)
Тупила в бур’янах залізні рала,
Бувало проти течії пливла,
На паперті снаги сльозу ковтала,
Як серце поглинала темна мла.
Не раз від горя руки опускала,
З небес на тім’я сипалась зола.
Та несподівано ясним опалом
Моя зоря у небесах зійшла.
Тепер хвалу трубили лицеміри,
У лестощі їх раптом понесло.
Перемагає той, хто в себе вірить, –
Коней рятує від біди галоп.
Не всім щастило вибратися з прірви,
На довгій ниві безліч полягло.
ХІІ (XIV)
На довгій ниві безліч полягло,
Один – звитяжно, інший – від одчаю
А декого пожер лихий Циклоп* –
До старості не кожен доживає.
Марнує брость буття калейдоскоп.
Лише любов оздоби не втрачає.
Не зраджує коханню Ланселот**,
Крізь мури мчить з долини неокраю.
І я люблю, допоки ще живу.
Нарешті я жар-птицю наздогнала.
Хай небо ронить сльози в кропиву,
Збирає в жмені пелюстки фіалок.
Лелію втішне щастя наяву,
Хоч інколи для світу горя мало.
_________
Циклоп* – людожер з одним оком
Ланселот ** – вірний лицар кохання
ХІІІ (XIV)
Хоч інколи для світу горя мало.
Бентежать серце: сакура гнучка,
Пахучих трав зелене покривало,
В квітчастім полі – золота ріка.
Вже серце у гаях заколисала
Поезія Шевченка і Франка.
Пегас несеться по долині чвалом,
У небесах мелодія дзвінка!
Природі роздає святе причастя
Купави день, не шкода позолот.
За світло в душах Господом воздасться.
Над цвітом комашиння загуло.
Весна прийшла з надією на щастя,
Розбилося зими холодне скло.
ХІV (XIV)
Розбилося зими холодне скло,
Любов розквітла мальвами на грядці.
Травневе сонце в лузі припекло
І розтопилось у сльозі гарячій.
Ллє з неба абрикосовий сироп
На дім, садок і гойдалку дитячу.
Вдивляється небесний телескоп
У різнобарвний краєвид тремтяче.
Сканує день – блакитна висота,
Повсюди палахтять бузки махрові.
Ти стороною, пташе, не літай,
Коханий мій лелеко пелюстковий.
Цілує світ в кармінові вуста –
Дай золотитись у твоїй любові!
Магістрал (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові!
В багнюці грузнула, крихких снігах.
І врунилася в котиках вербових,
Несла суму на згорблених плечах.
Колола пальці об голки соснові,
Плекала долю на семи вітрах,
І відділяла зерня від полови,
Душі не продавала за мідяк.
Сполохані думки не відпускала,
Неначе голубочків у зело.
Тупила в бур’янах залізні рала.
На довгій ниві безліч полягло,
Хоч інколи для світу горя мало –
Розбилося зими холодне скло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сповідь — чотирнадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ
"Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До Долі – моєї обраниці."
(Ліна Костенко)
ЧОТИРНАДЦЯТИЙ ВІНОК
СПОВІДЬ
І (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові
Трояндою, коханий. Тільки ти
Для мене сяєш сонцем у розмові,
Заповнюєш провалля пустоти.
До тебе завше йду, немов на сповідь,
Тікаючи від смути самоти.
Ти – мрії теракотові, цукрові.
Світи для мене, зоряно світи!
Бо я загину від хандри і туги,
Збираючи пергу* на стелажах.
В жури нема ні ворога, ні друга,
Самотина в душі – постійний жах.
Не раз в житті спіткалась недолуго,
В багнюці грузнула, крихких снігах.
_________
Перга* – пилок, що збирають бджоли
ІІ (XIV)
В багнюці грузнула, в крихких снігах.
Слабкі лиш кидались на допомогу.
Не йшла по трупах і чужих слідах,
Не оббивала недругів пороги.
Лиш перед небом й Господом в боргах,
(Не завше віддавала серце Богу.)
Літала птахою у міражах
І лікувала душу віршем вбогим.
Вовчицею я вила уночі,
На місяць молодий, іще бідовий.
Губила у перелісках ключі,
Не укладала з дідьками умови.
Плекала непогожих днів плачі
І врунилася в котиках вербових.
ІІІ (XIV)
І врунилася в котиках вербових
На чистих сходинах у Божий храм.
Не брала участь в позовах судових,
Хоч не була у злагоді з життям.
Не так багато в долі днів святкових,
У райський диво-сад відкритих брам.
То громовиця спалахне раптово,
А то засяє сонях в небесах.
Мінливість неба нас дивує завше,
Світ змінює обличчя на очах.
Та кожен сподівається на краще,
Коли обійстя тоне в реп’яхах.
До рідної землі, в сльозах припавши,
Несла суму на згорблених плечах.
ІV (XIV)
Несла суму на згорблених плечах
І розуміла, що бувало й гірше.
Трагедії минають, злидні, крах,
І літепла пора – найзолотіша.
Зневіра – жереб скигліїв, невдах.
В свої можливості ураз повірте!
І птаха робить в небо перший змах,
Аби розправити крило в повітрі.
Та тягнемось губами до води,
Як мучить спрага – відчуваєм вбогість.
Не може світ уникнути сльоти,
Бо горю не властива веселковість.
Теж плакала від болю і біди,
Колола пальці об голки соснові.
V (XIV)
Колола пальці об голки соснові,
Редагувала зошити старі.
В них розставляла знаки розділові,
Гасила на світанку ліхтарі.
Не надсилала в чати злі, нервові,
Принизливо брудні – коментарі.
Поети теж безшкірі, сивочолі,
Та виснажені, наче шахтарі.
І сумніви буває серце крають –
Далеко в небесах блакитний птах.
У полум’ї поезії згораю.
Куди ж мене веде тернистий шлях?
Я наодинці у травневім гаю
Плекала долю на семи вітрах.
VІ (XIV)
Плекала долю на семи вітрах,
Благала в Бога мудрощів глибинних.
Шукала бригантини у морях,
Коралові рапани в шумовинні.
Знаходила, на жаль, скорботний прах
У цинковій, холодній домовині.
Не раз заносило на віражах
І потрапляла в пазурі звірині.
Хто ризикує, той шампанське п’є.
Підкорюють Тибет – шибайголови.
Життя теж ставить на зеро круп’є,
Та спершу чорну фішку хтось замовив.
Я рятувала з лиха будь-чиє
І відділяла зерня від полови.
VІІ (XIV)
І відділяла зерня від полови,
Й саджала на узбіччях аличу.
Господь в благословенні не відмовив,
Та ще коли до нього долечу,
Зали́шивши в снігах дірявий човен,
Задувши назавжди життя свічу.
Випещувала пуп’янки квіткові
І гаптувала зорями парчу.
Я роздавала з милости готівку
І не чекала від людей подяк.
Шкода, що батьківську пусту домівку
Здалека доглядала хтозна-як.
Шовковицю топтала на бруківках,
Душі не продавала за мідяк.
VІІІ (XIV)
Душі не продавала за мідяк,
А лікувала кішок в підворіттях.
Не підсипала недругам миш’як,
Підживлювала добривом суцвіття.
Трималася душею за кістяк
Родини не лише до повноліття.
Вона мені світила, мов маяк,
Осяйно у бентежнім лихолітті.
В її обіймах, наче в сяйві рамп
В театрі італійського Ла Скала.
Та від трагікомедій аж до драм
Минулі спогади у серці – жала.
Їх не виймала із синюшних травм,
Сполохані думки не відпускала.
ІX (XIV)
Сполохані думки не відпускала,
Не забувала звідки родом, й де
Моє казково-світле задзеркалля.
Тече масним молозивом з грудей.
Там залишилася цнотлива кала –
Світ обійду, та не знайду ніде.
На скелях мрій лиха біда спіткала,
Вже шовкопряд густий туман пряде.
На цвинтарі стоять хрести гранітні –
Вартують домовин кістляву плоть.
Так хочеться душею відігрітись,
Щоб все довкола знову ожило.
Минуле не відпустиш з серця кліті,
Неначе голубочків у зело.
X (XIV)
Неначе голубочків у зело –
Я не звільняла із душі в’язниці.
На волю поривались напролом
Ті спогади, щоб в сонці розчинитись.
Опіній віроломний Аквілон*,
Немов закуті в ланцюги синиці,
Приборкувала чарівним жезло́м,
Щоб у сльозах печалі не втопиться.
Минуле ластиком не витреш з дум.
Шукала у мережі ідеалу,
Та необачних б’є електрострум –
Сама свою планиду обирала,
Собі на муку, світові на глум.
Тупила в бур’янах залізні рала.
_________
Аквілон* – холодний вітер
XІ (XIV)
Тупила в бур’янах залізні рала,
Бувало проти течії пливла,
На паперті снаги сльозу ковтала,
Як серце поглинала темна мла.
Не раз від горя руки опускала,
З небес на тім’я сипалась зола.
Та несподівано ясним опалом
Моя зоря у небесах зійшла.
Тепер хвалу трубили лицеміри,
У лестощі їх раптом понесло.
Перемагає той, хто в себе вірить, –
Коней рятує від біди галоп.
Не всім щастило вибратися з прірви,
На довгій ниві безліч полягло.
ХІІ (XIV)
На довгій ниві безліч полягло,
Один – звитяжно, інший – від одчаю
А декого пожер лихий Циклоп* –
До старості не кожен доживає.
Марнує брость буття калейдоскоп.
Лише любов оздоби не втрачає.
Не зраджує коханню Ланселот**,
Крізь мури мчить з долини неокраю.
І я люблю, допоки ще живу.
Нарешті я жар-птицю наздогнала.
Хай небо ронить сльози в кропиву,
Збирає в жмені пелюстки фіалок.
Лелію втішне щастя наяву,
Хоч інколи для світу горя мало.
_________
Циклоп* – людожер з одним оком
Ланселот ** – вірний лицар кохання
ХІІІ (XIV)
Хоч інколи для світу горя мало.
Бентежать серце: сакура гнучка,
Пахучих трав зелене покривало,
В квітчастім полі – золота ріка.
Вже серце у гаях заколисала
Поезія Шевченка і Франка.
Пегас несеться по долині чвалом,
У небесах мелодія дзвінка!
Природі роздає святе причастя
Купави день, не шкода позолот.
За світло в душах Господом воздасться.
Над цвітом комашиння загуло.
Весна прийшла з надією на щастя,
Розбилося зими холодне скло.
ХІV (XIV)
Розбилося зими холодне скло,
Любов розквітла мальвами на грядці.
Травневе сонце в лузі припекло
І розтопилось у сльозі гарячій.
Ллє з неба абрикосовий сироп
На дім, садок і гойдалку дитячу.
Вдивляється небесний телескоп
У різнобарвний краєвид тремтяче.
Сканує день – блакитна висота,
Повсюди палахтять бузки махрові.
Ти стороною, пташе, не літай,
Коханий мій лелеко пелюстковий.
Цілує світ в кармінові вуста –
Дай золотитись у твоїй любові!
Магістрал (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові!
В багнюці грузнула, крихких снігах.
І врунилася в котиках вербових,
Несла суму на згорблених плечах.
Колола пальці об голки соснові,
Плекала долю на семи вітрах,
І відділяла зерня від полови,
Душі не продавала за мідяк.
Сполохані думки не відпускала,
Неначе голубочків у зело.
Тупила в бур’янах залізні рала.
На довгій ниві безліч полягло,
Хоч інколи для світу горя мало –
Розбилося зими холодне скло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію