ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2026.02.03 19:19
***
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.

Іван Потьомкін
2026.02.03 19:03
***
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,

Артур Курдіновський
2026.02.03 16:59
Осінь посеред зими
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.

Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,

Ірина Білінська
2026.02.03 13:48
Лютий
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен

Борис Костиря
2026.02.03 10:48
Птах
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.

Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин

С М
2026.02.03 05:30
Немає сподівань (The Rolling Stones)
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих

Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті

Марія Дем'янюк
2026.02.02 14:09
Мороз морозенко
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.

Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку

Борис Костиря
2026.02.02 10:35
Пустельний стадіон
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.

Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю

Олександр Сушко
2026.02.02 08:56
Ми - світло!
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.

Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки

Лесь Коваль
2026.02.02 08:43
Клин
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.

Тетяна Левицька
2026.02.02 08:07
Не всі вдома
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.

Всміхається мило, кому — невідомо?

Ігор Шоха
2026.02.01 21:27
На берегах межиріччя
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига

Іван Потьомкін
2026.02.01 21:08
Заворожені велети
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?

Світлана Пирогова
2026.02.01 16:33
Не в кожного
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.

Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.

С М
2026.02.01 13:31
Біла спальня (Cream)
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство

немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль

Євген Федчук
2026.02.01 12:19
Остання спроба або Похід Пилипа Орлика на Україну в 1711 році
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Вірші

 Осіння молитва
Образ твору Дощем тихенько схлипують гаї -
Оплакують братів своїх убитих.
На мохові старому - лишаї
Стирчать, неначе кінськії копита.

І літаків, і автостради шум,
І бензопилки долітає регіт…
Невже востаннє я отут пишу,
Печаль свою тамую безберегу?

Комусь пече, нестерпно так пече,
Що от - «землі багато ще гуляє»…
Од загребущих заховай очей,
О милий Боже, цей окраєць раю.

Невже, скажи, поет не заслужив
Природі уклонятись, наче Богу,
І в джунглі асфальтовані біжить
Його життя останняя дорога?

22 жовтня 7519 р. (Від Трипілля) (2011)




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2022-04-23 04:02:04
Переглядів сторінки твору 313
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.330 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.806
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Романтизму і Сентименталізму
Іронічний неореалізм
Автор востаннє на сайті 2026.02.03 09:56
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-04-23 04:02:37 ]
(Л.П./Л.П.) [ 2011-10-22 20:26:30 ] - відповісти
Цікавий вірш, Ярославе! Читала із задоволенням. Важко. Ой як важко живеться нашим олігархам, коли поруч земля нетронута стоїть... А поети все частіше описують у своїх творах, урбаністичні картинки і звуки техніки і все рідше ліси і пташиний спів...
Дякую за гарний твір.
Зичу натхнення!

Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 21:00:36 ] - відповісти

Дякую, Іринко, і тобі - натхнення - навзаєм! Кіт у тебе - просто красень.)))


Отправить
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 21:49:26 ] - відповісти

Два перші рядки "програмні" - просто супер."Житіє" як воно є ,Ярославе - все правда чиста. І заслужив поет, заслужив...


Отправить
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 22:17:44 ] - відповісти

Ярославе, ми майже однолітки, тому розумію, що маєте певне моральне мірило щодо природи, започатковане у минулому. Ваш гарний вірш буде воювати...


Отправить
к т (Л.П./М.К.) [ 2011-10-22 22:18:07 ] - відповісти
Комусь пече, нестерпно так пече,

Це ще м"яко сказано.
Тема злободенна, однозначно!

Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 23:56:14 ] - відповісти

Дякую, Іване! Радий, що ти поділяєш позицію автора. ))


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 23:59:50 ] - відповісти

Дякую, Богдане! Якби вірші могли зупиняти трактори, а ще відвертати увагу олігархів од знищення природи і переключати на щось інше і надовго... Та це я, певно, розмріявся...


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-23 00:06:32 ] - відповісти

М"яко, Толю, згоден. Я вже не раз говорив про знищення природи по радіо, писав депутатам, говорив старшим колегам-письменникам... Років на чотири процес затримали, а тепер він знову продовжується тихою сапою. Вкладено 40 мільйонів доларів у розробку гаїв у Кончі Озерні під Києвом і 8 мільйонів доларів хабарів дано чиновникам, щоб "заткнули пельку". І поруч дачі президента, прем"єра, генпрокурора. Всі мовчать, ніби так і треба.


Отправить
Патара Бачія (Л.П./Л.П.) [ 2011-10-23 12:20:18 ] - відповісти
Вони для себе такі окрайчики залишають, а от що для нас зостанеться?.. Написано з болем істинного пошановувача природи.

Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-23 12:40:03 ] - відповісти

Нам, Патарочко, дірка від бублика зостанеться. Поки люди не встануть і знов не почнуть громити панські маєтки... Розумію тепер, чому відбувалися революції... Дякую за співпереживання.


Отправить
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2011-10-23 12:53:27 ] - відповісти

І до Ярила очі підійма... Файно, брате)))!


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-23 12:57:17 ] - відповісти

Не кажи брате, очі - повні сліз... Дякую щиро!)))


Отправить
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-10-24 08:52:40 ] - відповісти

Дуже гарний вірш і проблема піднята у ньому більш ніж серйозна. Шкода, що люди відносяться до природи не як до частинки себе, а споживацьки і навіть хижацьки. А воно не минає безслідно, на жаль...


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-24 20:17:31 ] - відповісти

Дякую Вам, дорога Аделе, за глибокі співпереживання, настане час і природа помститься
за цю руйнацію чистоти і духовності. Я бував на дачах "крутеликів" - через півгодини набридає і мертвий приватний пляж і басейн у дворі і пальми і штучно насаджені газони. Стає нудно і душа закривається в мушлю.