ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Володимир Каразуб
2024.04.25 09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом

Світлана Пирогова
2024.04.25 08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?

Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,

Леся Горова
2024.04.25 07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.

Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови

Віктор Кучерук
2024.04.25 06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.

Ілахім Поет
2024.04.25 00:03
Вельмишановна леді… краще пані…

Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д

Артур Курдіновський
2024.04.24 21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!

Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,

Сергій Губерначук
2024.04.24 20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.

Ілахім Поет
2024.04.24 12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.

Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов

Віктор Кучерук
2024.04.24 05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!

Світлана Пирогова
2024.04.23 09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б

Володимир Каразуб
2024.04.23 09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Вірші

 Осіння молитва
Образ твору Дощем тихенько схлипують гаї -
Оплакують братів своїх убитих.
На мохові старому - лишаї
Стирчать, неначе кінськії копита.

І літаків, і автостради шум,
І бензопилки долітає регіт…
Невже востаннє я отут пишу,
Печаль свою тамую безберегу?

Комусь пече, нестерпно так пече,
Що от - «землі багато ще гуляє»…
Од загребущих заховай очей,
О милий Боже, цей окраєць раю.

Невже, скажи, поет не заслужив
Природі уклонятись, наче Богу,
І в джунглі асфальтовані біжить
Його життя останняя дорога?

22 жовтня 7519 р. (Від Трипілля) (2011)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-04-23 04:02:04
Переглядів сторінки твору 164
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.329 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.806
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Поезія Романтизму і Сентименталізму
Іронічний неореалізм
Автор востаннє на сайті 2024.04.25 00:22
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-04-23 04:02:37 ]
(Л.П./Л.П.) [ 2011-10-22 20:26:30 ] - відповісти
Цікавий вірш, Ярославе! Читала із задоволенням. Важко. Ой як важко живеться нашим олігархам, коли поруч земля нетронута стоїть... А поети все частіше описують у своїх творах, урбаністичні картинки і звуки техніки і все рідше ліси і пташиний спів...
Дякую за гарний твір.
Зичу натхнення!

Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 21:00:36 ] - відповісти

Дякую, Іринко, і тобі - натхнення - навзаєм! Кіт у тебе - просто красень.)))


Отправить
Іван Гентош (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 21:49:26 ] - відповісти

Два перші рядки "програмні" - просто супер."Житіє" як воно є ,Ярославе - все правда чиста. І заслужив поет, заслужив...


Отправить
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 22:17:44 ] - відповісти

Ярославе, ми майже однолітки, тому розумію, що маєте певне моральне мірило щодо природи, започатковане у минулому. Ваш гарний вірш буде воювати...


Отправить
к т (Л.П./М.К.) [ 2011-10-22 22:18:07 ] - відповісти
Комусь пече, нестерпно так пече,

Це ще м"яко сказано.
Тема злободенна, однозначно!

Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 23:56:14 ] - відповісти

Дякую, Іване! Радий, що ти поділяєш позицію автора. ))


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-22 23:59:50 ] - відповісти

Дякую, Богдане! Якби вірші могли зупиняти трактори, а ще відвертати увагу олігархів од знищення природи і переключати на щось інше і надовго... Та це я, певно, розмріявся...


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-23 00:06:32 ] - відповісти

М"яко, Толю, згоден. Я вже не раз говорив про знищення природи по радіо, писав депутатам, говорив старшим колегам-письменникам... Років на чотири процес затримали, а тепер він знову продовжується тихою сапою. Вкладено 40 мільйонів доларів у розробку гаїв у Кончі Озерні під Києвом і 8 мільйонів доларів хабарів дано чиновникам, щоб "заткнули пельку". І поруч дачі президента, прем"єра, генпрокурора. Всі мовчать, ніби так і треба.


Отправить
Патара Бачія (Л.П./Л.П.) [ 2011-10-23 12:20:18 ] - відповісти
Вони для себе такі окрайчики залишають, а от що для нас зостанеться?.. Написано з болем істинного пошановувача природи.

Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-23 12:40:03 ] - відповісти

Нам, Патарочко, дірка від бублика зостанеться. Поки люди не встануть і знов не почнуть громити панські маєтки... Розумію тепер, чому відбувалися революції... Дякую за співпереживання.


Отправить
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2011-10-23 12:53:27 ] - відповісти

І до Ярила очі підійма... Файно, брате)))!


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-23 12:57:17 ] - відповісти

Не кажи брате, очі - повні сліз... Дякую щиро!)))


Отправить
Адель Станіславська (М.К./М.К.) [ 2011-10-24 08:52:40 ] - відповісти

Дуже гарний вірш і проблема піднята у ньому більш ніж серйозна. Шкода, що люди відносяться до природи не як до частинки себе, а споживацьки і навіть хижацьки. А воно не минає безслідно, на жаль...


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2011-10-24 20:17:31 ] - відповісти

Дякую Вам, дорога Аделе, за глибокі співпереживання, настане час і природа помститься
за цю руйнацію чистоти і духовності. Я бував на дачах "крутеликів" - через півгодини набридає і мертвий приватний пляж і басейн у дворі і пальми і штучно насаджені газони. Стає нудно і душа закривається в мушлю.