Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Зоряна кукурудза
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зоряна кукурудза
Дивно влаштована пам'ять: що в ній тільки не назбирується, а виринає мало не щоразу або не те, або невчасно. Я стільки понаписав про рідне село Олександрівку, аж раптом нині вранці, споглядавши зоряне небо - а визоріло так, що й бінокля не треба, я навіть якусь дисковиду туманність роздивився - так от нині о четвертій ранку гледів я на зорі і чомусь згадав, як ми їздили з Олександрівки до Херсону. Сполучення пішохідно-автобусне: пішки з двору ліворуч, через одну хату, що стояла під водокачкою, знову ліворуч і простуй узбіччям або скам'янілими від посухи коліями глибиною до коліна аж до асфальту, далі - чекай і автобусом на Херсон. Тут перехрестя та перетин в усіх сенсах: ґрунтовий путівець вилазить на глинисту кручу, якою тягнеться шосе Миколаїв-Херсон; ліворуч - пишне гілля вишень, слив, горіхів і всього, насадженого уздовж шосе попід сільськими садибами, саму зелень видко, а паркани, хати, комини, покрівлі годі роздивитися; праворуч - лани аж до небокраю, до якого пнеться й шосе, що ті лани оперізує тоненьким сірим паском, просмикнутим білою переривчастою ниткою розмітки; за спиною - блакитнувати імла: там дихає невидимий за власними випарами Лиман. На цьому перехресті-перетині й чекали ми на автобус, а доки чекали, походжали туди-сюди, кидали камінці хто далі кине та крутили навсибіч головами, ну ж бо щось цікавеньке проґавимо.
А цікавеньке там і справді було: той, хто мешкав у крайній хаті, обсадив свій тин з боку зупинки кукурудзою. Веселенькі яскраво-зелені рослини вимахували під легким вітерцем веселим листям; за тиждень, що минув від нашої останньої поїздки, вони випнулися над грудковатою землею мало не на півметри, куди там нашій власній кукурудзі, яка взагалі не росла, мов зачаклована. Наш злодійський план скаладався мимоволі, ніби сам собою: як дозріють качани, ми їх... - і гайда на Херсон, варити та ласувати, з маслом і сіллю. Та щороку з тією кукурудзою ставалося щось незбагненне: вона здіймалася над ґрунтом вже метрів на два, гордовито розчепирювала гладеньке, наче воском облите листя, охайненько розліноване тоненькими білими жилками, над нею підносилися засмаглі вінички суцвіть, між якими пурхали метелики та горобці, її товстеньке пругке стебло, здавалося, бризнуло би соком, якби його вкусити, - але жодного качана, ну хоч би один поганенький який! Щороку ми спалахували надією та облизувалися на ту "дармову" кукурудзу, так принагідно висіяну під зупинкою, ніби навмисно для подорожніх, і щороку ловили облизня та дивувалися: от же ж і зажерливий тут мешкає павук, качанів у нього не було, не було, не було - і враз не стало, ніби вони в одну ніч виростали та достигали, аби зранку зібрав їх лиш той, хто ту кукурудзу сіяв і про неї дбав, а не той, хто нею безпідставно марив. Ми дивувалися та злостилися, а наступного року знов плекали свою марну надію.
В тому-то і загадка пам'яті, що зоряне небо нагадало мені про ту кукурудзу, - може, тому, що зірки на ньому були так само рясно насипані, як пуп'янки в її суцвіттях, а може тому, що деякі сузір'я скидалися на ті суцвіття? А може, це взагалі не про пам'ять, а про зірчасте небо? Хтозна - але оксамитове чорне тло, поцятковане зорями, нагадало мені біляво-блакитне небо Олександрівки, в якому майоріло зелене листя та хилиталися засмаглі суцвіття загадкової рослини. Можливо, і розгадка прийшла звідти, з неба, або видобуло воно її з моєї пам'яті, у якій що тільки не назбирується, а виринає мало не щоразу або не те, або невчасно. "Сорго" - ось що виринуло нині.
Перевірив - і справді: та "кукурудза", на яку ми облизувалися щоліта кілька років поспіль, виїжджаючи з села, доки не виїхали з нього остаточно, кукурудзою не була, а була вона сорго, харчовою, кормовою та технічною культурою родом з екваторіальної Африки, а зовсім не з Америки, як кукурудза. І оце одне слово змінило все, і все на тій яскравій картинці з моєї пам'яті знайшло своє дійсне місце, а відтак і та картинка змінилася. Кукурудза перетворилася на сорго; зажерливий селянин, що мешкав під зупинкою, - на розумного та дбайливого ґазду, господі якого без сорго на віники або силос для худоби ніяк не годиться; ми - на двох малих дурників, що знехтували можливістю розпитати дідуся-агронома про рослину, а згодом назавжди втратили таку можливість; а світ обернувся на дивовижну річ, в якій одна втрачена можливість перетворюється на іншу, аби всі малі дурники колись побачили ту річ або принаймні її частинку саме такими, якими вони є насправді.
IX.2022
А цікавеньке там і справді було: той, хто мешкав у крайній хаті, обсадив свій тин з боку зупинки кукурудзою. Веселенькі яскраво-зелені рослини вимахували під легким вітерцем веселим листям; за тиждень, що минув від нашої останньої поїздки, вони випнулися над грудковатою землею мало не на півметри, куди там нашій власній кукурудзі, яка взагалі не росла, мов зачаклована. Наш злодійський план скаладався мимоволі, ніби сам собою: як дозріють качани, ми їх... - і гайда на Херсон, варити та ласувати, з маслом і сіллю. Та щороку з тією кукурудзою ставалося щось незбагненне: вона здіймалася над ґрунтом вже метрів на два, гордовито розчепирювала гладеньке, наче воском облите листя, охайненько розліноване тоненькими білими жилками, над нею підносилися засмаглі вінички суцвіть, між якими пурхали метелики та горобці, її товстеньке пругке стебло, здавалося, бризнуло би соком, якби його вкусити, - але жодного качана, ну хоч би один поганенький який! Щороку ми спалахували надією та облизувалися на ту "дармову" кукурудзу, так принагідно висіяну під зупинкою, ніби навмисно для подорожніх, і щороку ловили облизня та дивувалися: от же ж і зажерливий тут мешкає павук, качанів у нього не було, не було, не було - і враз не стало, ніби вони в одну ніч виростали та достигали, аби зранку зібрав їх лиш той, хто ту кукурудзу сіяв і про неї дбав, а не той, хто нею безпідставно марив. Ми дивувалися та злостилися, а наступного року знов плекали свою марну надію.
В тому-то і загадка пам'яті, що зоряне небо нагадало мені про ту кукурудзу, - може, тому, що зірки на ньому були так само рясно насипані, як пуп'янки в її суцвіттях, а може тому, що деякі сузір'я скидалися на ті суцвіття? А може, це взагалі не про пам'ять, а про зірчасте небо? Хтозна - але оксамитове чорне тло, поцятковане зорями, нагадало мені біляво-блакитне небо Олександрівки, в якому майоріло зелене листя та хилиталися засмаглі суцвіття загадкової рослини. Можливо, і розгадка прийшла звідти, з неба, або видобуло воно її з моєї пам'яті, у якій що тільки не назбирується, а виринає мало не щоразу або не те, або невчасно. "Сорго" - ось що виринуло нині.
Перевірив - і справді: та "кукурудза", на яку ми облизувалися щоліта кілька років поспіль, виїжджаючи з села, доки не виїхали з нього остаточно, кукурудзою не була, а була вона сорго, харчовою, кормовою та технічною культурою родом з екваторіальної Африки, а зовсім не з Америки, як кукурудза. І оце одне слово змінило все, і все на тій яскравій картинці з моєї пам'яті знайшло своє дійсне місце, а відтак і та картинка змінилася. Кукурудза перетворилася на сорго; зажерливий селянин, що мешкав під зупинкою, - на розумного та дбайливого ґазду, господі якого без сорго на віники або силос для худоби ніяк не годиться; ми - на двох малих дурників, що знехтували можливістю розпитати дідуся-агронома про рослину, а згодом назавжди втратили таку можливість; а світ обернувся на дивовижну річ, в якій одна втрачена можливість перетворюється на іншу, аби всі малі дурники колись побачили ту річ або принаймні її частинку саме такими, якими вони є насправді.
IX.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
