Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Зоряна кукурудза
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зоряна кукурудза
Дивно влаштована пам'ять: що в ній тільки не назбирується, а виринає мало не щоразу або не те, або невчасно. Я стільки понаписав про рідне село Олександрівку, аж раптом нині вранці, споглядавши зоряне небо - а визоріло так, що й бінокля не треба, я навіть якусь дисковиду туманність роздивився - так от нині о четвертій ранку гледів я на зорі і чомусь згадав, як ми їздили з Олександрівки до Херсону. Сполучення пішохідно-автобусне: пішки з двору ліворуч, через одну хату, що стояла під водокачкою, знову ліворуч і простуй узбіччям або скам'янілими від посухи коліями глибиною до коліна аж до асфальту, далі - чекай і автобусом на Херсон. Тут перехрестя та перетин в усіх сенсах: ґрунтовий путівець вилазить на глинисту кручу, якою тягнеться шосе Миколаїв-Херсон; ліворуч - пишне гілля вишень, слив, горіхів і всього, насадженого уздовж шосе попід сільськими садибами, саму зелень видко, а паркани, хати, комини, покрівлі годі роздивитися; праворуч - лани аж до небокраю, до якого пнеться й шосе, що ті лани оперізує тоненьким сірим паском, просмикнутим білою переривчастою ниткою розмітки; за спиною - блакитнувати імла: там дихає невидимий за власними випарами Лиман. На цьому перехресті-перетині й чекали ми на автобус, а доки чекали, походжали туди-сюди, кидали камінці хто далі кине та крутили навсибіч головами, ну ж бо щось цікавеньке проґавимо.
А цікавеньке там і справді було: той, хто мешкав у крайній хаті, обсадив свій тин з боку зупинки кукурудзою. Веселенькі яскраво-зелені рослини вимахували під легким вітерцем веселим листям; за тиждень, що минув від нашої останньої поїздки, вони випнулися над грудковатою землею мало не на півметри, куди там нашій власній кукурудзі, яка взагалі не росла, мов зачаклована. Наш злодійський план скаладався мимоволі, ніби сам собою: як дозріють качани, ми їх... - і гайда на Херсон, варити та ласувати, з маслом і сіллю. Та щороку з тією кукурудзою ставалося щось незбагненне: вона здіймалася над ґрунтом вже метрів на два, гордовито розчепирювала гладеньке, наче воском облите листя, охайненько розліноване тоненькими білими жилками, над нею підносилися засмаглі вінички суцвіть, між якими пурхали метелики та горобці, її товстеньке пругке стебло, здавалося, бризнуло би соком, якби його вкусити, - але жодного качана, ну хоч би один поганенький який! Щороку ми спалахували надією та облизувалися на ту "дармову" кукурудзу, так принагідно висіяну під зупинкою, ніби навмисно для подорожніх, і щороку ловили облизня та дивувалися: от же ж і зажерливий тут мешкає павук, качанів у нього не було, не було, не було - і враз не стало, ніби вони в одну ніч виростали та достигали, аби зранку зібрав їх лиш той, хто ту кукурудзу сіяв і про неї дбав, а не той, хто нею безпідставно марив. Ми дивувалися та злостилися, а наступного року знов плекали свою марну надію.
В тому-то і загадка пам'яті, що зоряне небо нагадало мені про ту кукурудзу, - може, тому, що зірки на ньому були так само рясно насипані, як пуп'янки в її суцвіттях, а може тому, що деякі сузір'я скидалися на ті суцвіття? А може, це взагалі не про пам'ять, а про зірчасте небо? Хтозна - але оксамитове чорне тло, поцятковане зорями, нагадало мені біляво-блакитне небо Олександрівки, в якому майоріло зелене листя та хилиталися засмаглі суцвіття загадкової рослини. Можливо, і розгадка прийшла звідти, з неба, або видобуло воно її з моєї пам'яті, у якій що тільки не назбирується, а виринає мало не щоразу або не те, або невчасно. "Сорго" - ось що виринуло нині.
Перевірив - і справді: та "кукурудза", на яку ми облизувалися щоліта кілька років поспіль, виїжджаючи з села, доки не виїхали з нього остаточно, кукурудзою не була, а була вона сорго, харчовою, кормовою та технічною культурою родом з екваторіальної Африки, а зовсім не з Америки, як кукурудза. І оце одне слово змінило все, і все на тій яскравій картинці з моєї пам'яті знайшло своє дійсне місце, а відтак і та картинка змінилася. Кукурудза перетворилася на сорго; зажерливий селянин, що мешкав під зупинкою, - на розумного та дбайливого ґазду, господі якого без сорго на віники або силос для худоби ніяк не годиться; ми - на двох малих дурників, що знехтували можливістю розпитати дідуся-агронома про рослину, а згодом назавжди втратили таку можливість; а світ обернувся на дивовижну річ, в якій одна втрачена можливість перетворюється на іншу, аби всі малі дурники колись побачили ту річ або принаймні її частинку саме такими, якими вони є насправді.
IX.2022
А цікавеньке там і справді було: той, хто мешкав у крайній хаті, обсадив свій тин з боку зупинки кукурудзою. Веселенькі яскраво-зелені рослини вимахували під легким вітерцем веселим листям; за тиждень, що минув від нашої останньої поїздки, вони випнулися над грудковатою землею мало не на півметри, куди там нашій власній кукурудзі, яка взагалі не росла, мов зачаклована. Наш злодійський план скаладався мимоволі, ніби сам собою: як дозріють качани, ми їх... - і гайда на Херсон, варити та ласувати, з маслом і сіллю. Та щороку з тією кукурудзою ставалося щось незбагненне: вона здіймалася над ґрунтом вже метрів на два, гордовито розчепирювала гладеньке, наче воском облите листя, охайненько розліноване тоненькими білими жилками, над нею підносилися засмаглі вінички суцвіть, між якими пурхали метелики та горобці, її товстеньке пругке стебло, здавалося, бризнуло би соком, якби його вкусити, - але жодного качана, ну хоч би один поганенький який! Щороку ми спалахували надією та облизувалися на ту "дармову" кукурудзу, так принагідно висіяну під зупинкою, ніби навмисно для подорожніх, і щороку ловили облизня та дивувалися: от же ж і зажерливий тут мешкає павук, качанів у нього не було, не було, не було - і враз не стало, ніби вони в одну ніч виростали та достигали, аби зранку зібрав їх лиш той, хто ту кукурудзу сіяв і про неї дбав, а не той, хто нею безпідставно марив. Ми дивувалися та злостилися, а наступного року знов плекали свою марну надію.
В тому-то і загадка пам'яті, що зоряне небо нагадало мені про ту кукурудзу, - може, тому, що зірки на ньому були так само рясно насипані, як пуп'янки в її суцвіттях, а може тому, що деякі сузір'я скидалися на ті суцвіття? А може, це взагалі не про пам'ять, а про зірчасте небо? Хтозна - але оксамитове чорне тло, поцятковане зорями, нагадало мені біляво-блакитне небо Олександрівки, в якому майоріло зелене листя та хилиталися засмаглі суцвіття загадкової рослини. Можливо, і розгадка прийшла звідти, з неба, або видобуло воно її з моєї пам'яті, у якій що тільки не назбирується, а виринає мало не щоразу або не те, або невчасно. "Сорго" - ось що виринуло нині.
Перевірив - і справді: та "кукурудза", на яку ми облизувалися щоліта кілька років поспіль, виїжджаючи з села, доки не виїхали з нього остаточно, кукурудзою не була, а була вона сорго, харчовою, кормовою та технічною культурою родом з екваторіальної Африки, а зовсім не з Америки, як кукурудза. І оце одне слово змінило все, і все на тій яскравій картинці з моєї пам'яті знайшло своє дійсне місце, а відтак і та картинка змінилася. Кукурудза перетворилася на сорго; зажерливий селянин, що мешкав під зупинкою, - на розумного та дбайливого ґазду, господі якого без сорго на віники або силос для худоби ніяк не годиться; ми - на двох малих дурників, що знехтували можливістю розпитати дідуся-агронома про рослину, а згодом назавжди втратили таку можливість; а світ обернувся на дивовижну річ, в якій одна втрачена можливість перетворюється на іншу, аби всі малі дурники колись побачили ту річ або принаймні її частинку саме такими, якими вони є насправді.
IX.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
