ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Зоряна кукурудза
Дивно влаштована пам'ять: що в ній тільки не назбирується, а виринає мало не щоразу або не те, або невчасно. Я стільки понаписав про рідне село Олександрівку, аж раптом нині вранці, споглядавши зоряне небо - а визоріло так, що й бінокля не треба, я навіть якусь дисковиду туманність роздивився - так от нині о четвертій ранку гледів я на зорі і чомусь згадав, як ми їздили з Олександрівки до Херсону. Сполучення пішохідно-автобусне: пішки з двору ліворуч, через одну хату, що стояла під водокачкою, знову ліворуч і простуй узбіччям або скам'янілими від посухи коліями глибиною до коліна аж до асфальту, далі - чекай і автобусом на Херсон. Тут перехрестя та перетин в усіх сенсах: ґрунтовий путівець вилазить на глинисту кручу, якою тягнеться шосе Миколаїв-Херсон; ліворуч - пишне гілля вишень, слив, горіхів і всього, насадженого уздовж шосе попід сільськими садибами, саму зелень видко, а паркани, хати, комини, покрівлі годі роздивитися; праворуч - лани аж до небокраю, до якого пнеться й шосе, що ті лани оперізує тоненьким сірим паском, просмикнутим білою переривчастою ниткою розмітки; за спиною - блакитнувати імла: там дихає невидимий за власними випарами Лиман. На цьому перехресті-перетині й чекали ми на автобус, а доки чекали, походжали туди-сюди, кидали камінці хто далі кине та крутили навсибіч головами, ну ж бо щось цікавеньке проґавимо.

А цікавеньке там і справді було: той, хто мешкав у крайній хаті, обсадив свій тин з боку зупинки кукурудзою. Веселенькі яскраво-зелені рослини вимахували під легким вітерцем веселим листям; за тиждень, що минув від нашої останньої поїздки, вони випнулися над грудковатою землею мало не на півметри, куди там нашій власній кукурудзі, яка взагалі не росла, мов зачаклована. Наш злодійський план скаладався мимоволі, ніби сам собою: як дозріють качани, ми їх... - і гайда на Херсон, варити та ласувати, з маслом і сіллю. Та щороку з тією кукурудзою ставалося щось незбагненне: вона здіймалася над ґрунтом вже метрів на два, гордовито розчепирювала гладеньке, наче воском облите листя, охайненько розліноване тоненькими білими жилками, над нею підносилися засмаглі вінички суцвіть, між якими пурхали метелики та горобці, її товстеньке пругке стебло, здавалося, бризнуло би соком, якби його вкусити, - але жодного качана, ну хоч би один поганенький який! Щороку ми спалахували надією та облизувалися на ту "дармову" кукурудзу, так принагідно висіяну під зупинкою, ніби навмисно для подорожніх, і щороку ловили облизня та дивувалися: от же ж і зажерливий тут мешкає павук, качанів у нього не було, не було, не було - і враз не стало, ніби вони в одну ніч виростали та достигали, аби зранку зібрав їх лиш той, хто ту кукурудзу сіяв і про неї дбав, а не той, хто нею безпідставно марив. Ми дивувалися та злостилися, а наступного року знов плекали свою марну надію.

В тому-то і загадка пам'яті, що зоряне небо нагадало мені про ту кукурудзу, - може, тому, що зірки на ньому були так само рясно насипані, як пуп'янки в її суцвіттях, а може тому, що деякі сузір'я скидалися на ті суцвіття? А може, це взагалі не про пам'ять, а про зірчасте небо? Хтозна - але оксамитове чорне тло, поцятковане зорями, нагадало мені біляво-блакитне небо Олександрівки, в якому майоріло зелене листя та хилиталися засмаглі суцвіття загадкової рослини. Можливо, і розгадка прийшла звідти, з неба, або видобуло воно її з моєї пам'яті, у якій що тільки не назбирується, а виринає мало не щоразу або не те, або невчасно. "Сорго" - ось що виринуло нині.

Перевірив - і справді: та "кукурудза", на яку ми облизувалися щоліта кілька років поспіль, виїжджаючи з села, доки не виїхали з нього остаточно, кукурудзою не була, а була вона сорго, харчовою, кормовою та технічною культурою родом з екваторіальної Африки, а зовсім не з Америки, як кукурудза. І оце одне слово змінило все, і все на тій яскравій картинці з моєї пам'яті знайшло своє дійсне місце, а відтак і та картинка змінилася. Кукурудза перетворилася на сорго; зажерливий селянин, що мешкав під зупинкою, - на розумного та дбайливого ґазду, господі якого без сорго на віники або силос для худоби ніяк не годиться; ми - на двох малих дурників, що знехтували можливістю розпитати дідуся-агронома про рослину, а згодом назавжди втратили таку можливість; а світ обернувся на дивовижну річ, в якій одна втрачена можливість перетворюється на іншу, аби всі малі дурники колись побачили ту річ або принаймні її частинку саме такими, якими вони є насправді.

IX.2022




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-12-03 07:11:43
Переглядів сторінки твору 409
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.802
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній