Неволя світу -
кохання.
Під тягарем
самотності,
під тягарем
розплати
неволя,
несемо ми неволю
кохання.
Чи хтось спростує?
У мріях
воно торкає
тіло,
в думках
возводить
диво,
в фантазії
страждає
ще не народжене
в людині -
із серця гляне
полум'ям невинним -
неволить до життя
кохання,
але нас втомлює
нести неволю,
то ж слід спочити
в люблячих обіймах
нарешті,
слід спочити в обіймах
кохання.
Немає відпочинку
без кохання,
не заснути
без сновидінь
кохання -
в збайдуженні чи божевіллі
чи ангелами одержимим,
чи машинами,
вінець бажань
кохання
- не безжальне,
взаємне,
відкрите
якщо занадто тяжко:
нести тягар відмови
- треба прогнати
назавжди
думки
які приходять
про самотність
в усій красі
її безмірності.
Теплі тіла
сіяють разом
у пітьмі,
прагне рука
до центру
плоті,
тремтить від щастя
шкіра
і дивиться душа
із радісних очей -
так, так,
ось що
Я хочу,
Я завжди хочу,
Я завжди хочу,
вертатись
в тіло,
з яким я народився.

Allen Ginsberg - Song
The weight of the world
is love.
Under the burden
of solitude,
under the burden
of dissatisfaction
the weight,
the weight we carry
is love.
Who can deny?
In dreams
it touches
the body,
in thought
constructs
a miracle,
in imagination
anguishes
till born
in human--
looks out of the heart
burning with purity--
for the burden of life
is love,
but we carry the weight
wearily,
and so must rest
in the arms of love
at last,
must rest in the arms
of love.
No rest
without love,
no sleep
without dreams
of love--
be mad or chill
obsessed with angels
or machines,
the final wish
is love
--cannot be bitter,
cannot deny,
cannot withhold
if denied:
the weight is too heavy
--must give
for no return
as thought
is given
in solitude
in all the excellence
of its excess.
The warm bodies
shine together
in the darkness,
the hand moves
to the center
of the flesh,
the skin trembles
in happiness
and the soul comes
joyful to the eye--
yes, yes,
that's what
I wanted,
I always wanted,
I always wanted,
to return
to the body
where I was born.