
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Стів Ковіт Я стою на порозі
Ти торкаєшся губами її щічки або тиснеш його руку і йдеш.
Що ще можна зробити? Виходиш на вулицю, де світло ніколи
не було таким яскравим, таким сяючим, таким нестерпно блискучим.
Але в основному ми не знаємо, яке бувай стає останнім.
Хто б міг подумати, що абсолютно випадкове "Привіт, Стів, бувай здоровий"
буде останнім? Через кілька років хтось згадує, що Грег живе
в Іспаніїї або Ребекка вийшла заміж в Еквадор або Ден
в Шревепорті. Або ви чуєте від знайомих
що Кенні помер, той, кого ти колись любив, той, з ким
ти проводив нескінченні години, сміється в тих далеких спекотних днях
на якомусь іншому узбережжі, в якомусь іншому житті. Одного ранку ти
гортаєш Union-Tribune, а на сторінці некрологів фотографія Ларрі,
з давньої компанії, і ти під нею прочитаєш це невеличке повідомлення,
і твоє серце обірветься. Одного дня в книжковому магазині Денніса на Жірарда,
якийсь хлопець, якого ти зовсім не пам'ятаєш, починає трясти
твою руку і говорить, що Сьюзен померла від раку шлунку
п'ять років тому. "Я не впевнений, що ти про це знав". І справді,
ти не знав. І Еліота поглинув час. Це було останнє
бувай там у вузькому переході на шостому поверсі мого будинку без ліфта
десятки років тому? Еліот нервово посміхається
ангельською посмшкою і повертається,
щоб піти, і я з рукою на потьмянілій дверній ручці дивлюся,
як він спускається вниз запиленими напівтемними сходами,
в те місце п'ятдесят років назад, двері якого ще не зовсім закриті для добра.
Stewe Kowit I Stand In The Doorway
Sometimes when you say goodbye you know it’s goodbye for keeps.
You touch your lips to her cheek, or you squeeze his hand & walk off.
What else can you do? Out on the street, the light has never
been so intense, so luminous, so intolerably bright.
But mostly we don’t know when it’s that final goodbye.
Who would have thought that perfectly casual “Hey, Steve, take care”
would be the last? Years later someone mentions that Greg is living
in Spain or Rebecca got married in Ecuador or Don
is in Shreveport. Or you hear through the grapevine
that Kenny has died, someone you once loved, someone with whom
you spent endless hours laughing back in those feverish days
on that other coast, in that other life. One morning you turn
the page of the Union-Tribune, & among the obits there’s a picture of Larry,
from the old coalition, & you read that small notice beneath it,
& your heart stops. One afternoon, at Dennis’s bookshop up on Girard,
some guy you don’t quite remember starts shaking
your hand & tells you that Susan died of stomach cancer
five years ago now. “I wasn’t sure that you knew.” & in fact
you didn’t know. & Eliot, swallowed by time. Was that the last
goodbye, there in the narrow hallway of that sixth-floor walk-up of mine,
all those decades ago? Eliot grinning that edgy, cherubic grin & turning
to leave, & me with my hand on the tarnished knob of that door, watching
him make his way down the stairs in the dusty, fluorescent semidark
of that place fifty years back, that door which hasn’t yet quite shut for good.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)