
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Стів Ковіт Я стою на порозі
Ти торкаєшся губами її щічки або тиснеш його руку і йдеш.
Що ще можна зробити? Виходиш на вулицю, де світло ніколи
не було таким яскравим, таким сяючим, таким нестерпно блискучим.
Але в основному ми не знаємо, яке бувай стає останнім.
Хто б міг подумати, що абсолютно випадкове "Привіт, Стів, бувай здоровий"
буде останнім? Через кілька років хтось згадує, що Грег живе
в Іспаніїї або Ребекка вийшла заміж в Еквадор або Ден
в Шревепорті. Або ви чуєте від знайомих
що Кенні помер, той, кого ти колись любив, той, з ким
ти проводив нескінченні години, сміється в тих далеких спекотних днях
на якомусь іншому узбережжі, в якомусь іншому житті. Одного ранку ти
гортаєш Union-Tribune, а на сторінці некрологів фотографія Ларрі,
з давньої компанії, і ти під нею прочитаєш це невеличке повідомлення,
і твоє серце обірветься. Одного дня в книжковому магазині Денніса на Жірарда,
якийсь хлопець, якого ти зовсім не пам'ятаєш, починає трясти
твою руку і говорить, що Сьюзен померла від раку шлунку
п'ять років тому. "Я не впевнений, що ти про це знав". І справді,
ти не знав. І Еліота поглинув час. Це було останнє
бувай там у вузькому переході на шостому поверсі мого будинку без ліфта
десятки років тому? Еліот нервово посміхається
ангельською посмшкою і повертається,
щоб піти, і я з рукою на потьмянілій дверній ручці дивлюся,
як він спускається вниз запиленими напівтемними сходами,
в те місце п'ятдесят років назад, двері якого ще не зовсім закриті для добра.
Stewe Kowit I Stand In The Doorway
Sometimes when you say goodbye you know it’s goodbye for keeps.
You touch your lips to her cheek, or you squeeze his hand & walk off.
What else can you do? Out on the street, the light has never
been so intense, so luminous, so intolerably bright.
But mostly we don’t know when it’s that final goodbye.
Who would have thought that perfectly casual “Hey, Steve, take care”
would be the last? Years later someone mentions that Greg is living
in Spain or Rebecca got married in Ecuador or Don
is in Shreveport. Or you hear through the grapevine
that Kenny has died, someone you once loved, someone with whom
you spent endless hours laughing back in those feverish days
on that other coast, in that other life. One morning you turn
the page of the Union-Tribune, & among the obits there’s a picture of Larry,
from the old coalition, & you read that small notice beneath it,
& your heart stops. One afternoon, at Dennis’s bookshop up on Girard,
some guy you don’t quite remember starts shaking
your hand & tells you that Susan died of stomach cancer
five years ago now. “I wasn’t sure that you knew.” & in fact
you didn’t know. & Eliot, swallowed by time. Was that the last
goodbye, there in the narrow hallway of that sixth-floor walk-up of mine,
all those decades ago? Eliot grinning that edgy, cherubic grin & turning
to leave, & me with my hand on the tarnished knob of that door, watching
him make his way down the stairs in the dusty, fluorescent semidark
of that place fifty years back, that door which hasn’t yet quite shut for good.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)