Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
А лiто простягає руки з квiтiв.
По тiлу пролетiв нервовий шок:
Чому нiхто їх досi не помiтив?
Пiрнувши в теплi хвилi почуттiв,
Порозкидавши каменi спокою,
День лимонадом на столi розлив -
на своїй самочинній війні.
На всі боки – зелені вогні,
де душа почиває у Бозі,
що курсивами у некролозі
накувала зозуля мені.
ІІ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Стів Ковіт Я стою на порозі
Ти торкаєшся губами її щічки або тиснеш його руку і йдеш.
Що ще можна зробити? Виходиш на вулицю, де світло ніколи
не було таким яскравим, таким сяючим, таким нестерпно блискучим.
Але в основному ми не знаємо, яке бувай стає останнім.
Хто б міг подумати, що абсолютно випадкове "Привіт, Стів, бувай здоровий"
буде останнім? Через кілька років хтось згадує, що Грег живе
в Іспаніїї або Ребекка вийшла заміж в Еквадор або Ден
в Шревепорті. Або ви чуєте від знайомих
що Кенні помер, той, кого ти колись любив, той, з ким
ти проводив нескінченні години, сміється в тих далеких спекотних днях
на якомусь іншому узбережжі, в якомусь іншому житті. Одного ранку ти
гортаєш Union-Tribune, а на сторінці некрологів фотографія Ларрі,
з давньої компанії, і ти під нею прочитаєш це невеличке повідомлення,
і твоє серце обірветься. Одного дня в книжковому магазині Денніса на Жірарда,
якийсь хлопець, якого ти зовсім не пам'ятаєш, починає трясти
твою руку і говорить, що Сьюзен померла від раку шлунку
п'ять років тому. "Я не впевнений, що ти про це знав". І справді,
ти не знав. І Еліота поглинув час. Це було останнє
бувай там у вузькому переході на шостому поверсі мого будинку без ліфта
десятки років тому? Еліот нервово посміхається
ангельською посмшкою і повертається,
щоб піти, і я з рукою на потьмянілій дверній ручці дивлюся,
як він спускається вниз запиленими напівтемними сходами,
в те місце п'ятдесят років назад, двері якого ще не зовсім закриті для добра.
Stewe Kowit I Stand In The Doorway
Sometimes when you say goodbye you know it’s goodbye for keeps.
You touch your lips to her cheek, or you squeeze his hand & walk off.
What else can you do? Out on the street, the light has never
been so intense, so luminous, so intolerably bright.
But mostly we don’t know when it’s that final goodbye.
Who would have thought that perfectly casual “Hey, Steve, take care”
would be the last? Years later someone mentions that Greg is living
in Spain or Rebecca got married in Ecuador or Don
is in Shreveport. Or you hear through the grapevine
that Kenny has died, someone you once loved, someone with whom
you spent endless hours laughing back in those feverish days
on that other coast, in that other life. One morning you turn
the page of the Union-Tribune, & among the obits there’s a picture of Larry,
from the old coalition, & you read that small notice beneath it,
& your heart stops. One afternoon, at Dennis’s bookshop up on Girard,
some guy you don’t quite remember starts shaking
your hand & tells you that Susan died of stomach cancer
five years ago now. “I wasn’t sure that you knew.” & in fact
you didn’t know. & Eliot, swallowed by time. Was that the last
goodbye, there in the narrow hallway of that sixth-floor walk-up of mine,
all those decades ago? Eliot grinning that edgy, cherubic grin & turning
to leave, & me with my hand on the tarnished knob of that door, watching
him make his way down the stairs in the dusty, fluorescent semidark
of that place fifty years back, that door which hasn’t yet quite shut for good.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
