Ось і стартував різдвяно-новорічний марафон, а разом з ним алкогольні отруєння, нещасні випадки та традиційні для цього періоду сварки й з'ясування відносин, частина яких так само закономірно завершиться розлученням у січні. Про останній феномен хочу поговорити детальніше, бо і соціологи, і психологи вже давно звернули увагу, що найбільша кількість сімейних скандалів припадає якраз на цей час. Як користувач соцмереж знаходжу багато відео і тексту, де психологи, юристи і навіть священники пояснюють це явище. Загалом я з ними погоджуюся і визнаю що велике значення має ефект завищених очікувань, фізична та психологічна втома під кінець року, великі витрати в ході святкових приготувань. Останнім часом ще й війна, епідемії, економічна криза... Ну просто казка.
Все це має великий вплив, однак, на мою думку, не вирішальний.
А тепер чесно. Правда, що в близькому оточенні кожного з нас є хоча б одна людина, яка на свята постійно без настрою, згадує старі образи, намагається акцентувати загальну увагу на суто негативних речах, провокує розмови на чутливі теми? В кого немає такого родича чи друга, Вам сильно пощастило в житті, а от переважна більшість читачів, гадаю зі мною погодиться. Тож вважаю, що актуальним буде наголосити саме на цьому аспекті, тобто не на подіях, а на особистостях. Пропоную разом поміркувати, що керує тими людьми, які свідомо чи несвідомо псують нам свято. Може, десь навіть не надто дипломатично, але моральне право на це ми маємо.

Для більшості свята — це час вогників, родинного тепла та очікування дива. Але для людей із незціленими психотравмами або розладами особистості цей період стає небезпечною зоною, де внутрішні демони прокидаються від звуку першої ж корки шампанського чи запаху мандарин. Чому ж те, що має об’єднувати, стає каталізатором для розриву стосунків?

Ефект дзеркала

Свято — сильний емоційний контраст. Коли соціум транслює картинку «ідеального щастя», людина з глибокою внутрішньою порожнечею відчуває цю різницю особливо гостро. Для тих, хто живе з нарцисичним або межовим розладом, чужа радість часто сприймається як особиста образа.

Тут вмикається вкрай примітивний у своїй суті механізм психологічного захисту: якщо я не можу піднятися до вашого рівня радості, то опущу вас до свого рівня страждання. Псування свята в такому разі — це несвідома спроба вирівняти емоційний ландшафт. Коли всі навколо засмучені чи розгнівані, світ знову стає для травмованої людини зрозумілим і безпечним.

Сварка як захист

Для людей з розладами особистості (нарцисичний, істеричний, межовий) інтимність та близькість є водночас бажаними і нестерпними. Свято спонукає нас бути справжніми, відкритими та вразливими. Це лякає тих, чия травма навчила їх, що близькість дорівнює болю.

Скандал, розпочатий на порожньому місці — через не таку температуру страви чи неправильний погляд — слугує димовою завісою. Він створює безпечну дистанцію. Людина ніби каже: «Я посварюся з вами зараз, щоб нам не довелося бути справді близькими, бо я не знаю, як із цим впоратися».

Пастка «річниці»

Не варто забувати й про тих, чиє дитинство було далеким від казкового. Для дитини, яка зростала в атмосфері хаосу або холодного відчуження, свята часто були періодом найбільшої напруги (наприклад, через алкоголізм батьків або їхні сварки).

У дорослому віці психіка такої людини автоматично переходить у режим «бий або біжи», щойно вона відчуває запах хвої чи бачить святкові прикраси. Це так звана реакція річниці — тіло пам’ятає травму навіть тоді, коли розум намагається святкувати. Людина стає дратівливою, шукає привід для конфлікту, несвідомо відтворюючи той сценарій хаосу, до якого вона звикла змалечку.

Театр одного актора

Нарешті, свято — це боротьба за ресурс уваги. Людина з розладом особистості часто не терпить сценаріїв, де вона не є головним героєм. Якщо увага родини зосереджена на дітях, іншій особі, яка завітала в гості, чи просто на загальних веселощах, «дефіцитарне Я» такої особистості вимагає негайного підживлення. Емоційний вибух — найшвидший спосіб стати центром всесвіту. Нехай це буде увага через осуд, сльози чи вмовляння — для них це все одно краще, ніж забуття в тіні загального свята.

Розуміння того, що святкова агресія часто є криком пораненого его або відлунням старої травми, не зобов’язує нас терпіти токсичність. Навпаки, це знання дає нам право на дистанцію. Ми не мусимо «лікувати» когось своєю любов’ю прямо за святковим столом, але можемо обрати — ставати акторами в чужому деструктивному театрі чи ні. Зрештою, головне диво свята — зберегти власний внутрішній спокій, навіть якщо зовні хтось дуже наполегливо намагається його зруйнувати.

P.S. Поза контекстом основної теми.
Не варто зациклюватися напередодні нового року на підбитті підсумків і ритуальних складаннях плану на наступний рік. Також не має значення ні те, як провести, ні те, як зустріти. В природі насправді настає лише новий день, не більше. Головне — прожити цей час з користю та приємністю для себе та своїх рідних. Вранці першого січня кожен прокидається з розумінням того, що проблеми ніяк магічним чином не розсмокталися, а вся попередня святкова метушня тільки втомила і ускладнила фінансове становище.

Просто побудьмо доброзичливими, вдячними та щирими один з одним і з самими собою. Згадаймо тих, кого вже немає з нами, але завдяки кому ми маємо можливість в теплі та безпеці зустрічати свята. Ну і не забуваймо про людей, яким дійсно потрібна наша допомога. Це ж не так важко, правда?..



26.12.2025