Не та Україна
П’ятнадцять років прожили ми,
І маємо суцільний крах:
Забули в чому правда й сила
І загубилися в світах.
Усі вже знають – ми русини,
Обра́ний Богом, сла́вний люд
Та ми плюємо у криниці,
Вдаючи зра́дливих Іуд.
Ми розриваємо державу,
На схід і захід, що роки,
Робили в різнії епохи
Всі Українські вороги.
Святе і рідне Православ’я
Було у нас з покон-віків
Та ми знущаємось, плюндруєм,
Бо краще нам у москалів.
Ми найбагатші чорноземи
Тримаємо у бур’янах,
А все веземо з-за кордону,
Бо бачиш розуму в нас брак.
Керують нами недолугі
Бандити й злодії навкруг,
А ми шануємо і хвалим
Не бачимо брудних їх рук.
Політик – найстрашніше слово,
Із нього користі нема,
То ось від чого так страждає
Країна наша молода.
Був Каменяр, Кобзар славетний
Перевелись такі сини,
Тепер, немов, солдатів рота
Рівняємося до Москви.
До всіх ідемо з хлібом, сіллю,
Та в душу нам усі плюють,
А ми ж могутній нарід, сильний,
Нас не зламають і не вб’ють.
Коли вже прийде час славетний,
Коли згадаєм хто такі?
І перестанемо глумитись,
Із неньки нашої - Землі.
Та чи прийде той час - не знаю,
Нехай же дасть нам сили Бог,
Аби нарешті зрозуміли:
Ми – українці! Ми – народ!