ВИДАТНИЙ ВЧЕНИЙ І ГЕНІАЛЬНИЙ ПОЕТ
(Вступна стаття до перекладів рубаї Омара Хайяма)

Омар Хайям (повне ім’я: Гіяс ад-Дін Абу-ль-Фатх Омар ібн-Ібрахім ал-Хайям Нішапурі) – геніальний вчений і поет, людина енциклопедичних знань, чиє життя овіяне легендами. “Найученіший муж століття; Доказ Істини; Імам Хорасану; Знавець грецької науки; Цар філософів Заходу і Сходу” – ось далеко не повний перелік почесних титулів О.Хайяма в зеніті його слави. Він жив у ХІ–ХІІ ст. на території, яку займає сучасний Іран. Про першу половину його життя майже нічого невідомо, про останні роки – теж. Ще півстоліття тому за рік народження Хайяма приймали 1017–18 роки, пізніше вказували 1040 рік. По збереженому в переказі тексту, який вважається гороскопом Хайяма, індійський вчений С.Г.Тіртха вирахував, що Омар Хайям народився 18 травня 1048 року, і зараз ця дата вважається найбільш вірогідною. Та ж невизначеність і з роком його смерті: називають то 1121, то 1123, то 1131 рік, причому більшість дослідників схиляються до останньої дати.
Омар Хайям народився в м. Нішапурі в провінції Хорасан в сім’ї заможного ремісника, можливо, старійшини цеху ткачів, що виготовляли полотно для шатрів і наметів, бо псевдонім Хайям походить від слова “хайма” (шатро, намет). У всякому разі, сім’я мала достатні засоби, щоб створити сину умови для багаторічного серйозного навчання. Отримавши початкову освіту в рідному місті, Хайям продовжив навчання в Балху і Самарканді. Він оволодів широким колом точних і природничих наук того часу: математикою, геометрією, фізикою, астрономією; вивчив філософію, теософію, історію, право; грунтовно ознайомився із філологічними дисциплінами: був начитаний в рідній персько-таджицькій поезії, досконало знав арабську мову і літературу, основи віршування; досяг значних успіхів в астрології і медицині; професійно вивчав теорію музики; був знайомий з досягненнями античної науки – творами Архімеда, Евкліда, Арістотеля, що в той час вже були перекладені на арабську мову.
Головним напрямком наукових занять молодого Омара Хайяма стає математика. У віці 25 років він зробив перші свої значні наукові відкриття. Математична праця “Трактат про доведення задач алгебри і ал-мукабали”, написана їм в Самарканді в 60-і роки ХІ ст., принесла Хайяму славу видатного вченого. Йому починають виявляти сприяння представники тодішньої правлячої еліти. Незабаром він переїжджає в Бухару на запрошення її правителя.
На той час стрімко виросла і утвердилась імперія Великих сельджуків – виходців із кочівницького туркменського племені Огузів. За султана Малік-шаха вона простягалась від кордонів Китаю до Середземного моря, від Індії до Візантії. Візиром при султані був Нізам-аль-Мульк, найосвіченіша людина свого часу, що мав великий державницький талант. При ньому розвивалися промисловість і торгівля, науки і освіта, в найбільших містах були відкриті академії. На його запрошення О.Хайям переселяється в столицю нової держави Ісфахан і стає придворним ученим. Зібравши у себе при дворі “кращих астрономів століття”, як про це повідомляють першоджерела, і виділивши значні кошти на придбання найкращого обладнання, султан поставив перед Хайямом завдання – побудову двірцевої обсерваторії і розробку нового календаря.
В Ірані і Середній Азії в ХІ ст. існували одночасно дві календарні системи: сонячний домусульманський зороастрійський календар і місячний, що прийшов разом з арабами і закріпився в процесі ісламізації населення. Обидві ці системи були недосконалими. Сонячний зороастрійський рік налічував 365 днів; поправка на невраховані дробові частини діб вводилась тільки раз на 120 років, коли розходження становило вже цілий місяць. Місячний же мусульманський рік, що складався із 358 днів, був цілковито непридатним для практики сільськогосподарських робіт.
Протягом п’яти років О.Хайям разом із групою астрономів вели в обсерваторії спостереження за зоряним небом і до березня 1079 року ними був розроблений новий календар, який був надзвичайно точним. Цей календар, що отримав в честь султана назву “Малікшахове літочислення”, грунтувався на 33-річному періоді, в якому вісім років були високосними: кожний четвертий для перших семи і останній через п’ять років, тобто 4-й, 8-й, 12-й, 16-й, 20-й, 24-й, 28-й і 33-й роки циклу. При цьому різниця між календарним роком і роком фактичним, що дорівнює 365,2422 дням, була зведена до 19 сек. Отже, календар, запропонований О.Хайямом, був на 7 сек. точнішим від існуючого нині григоріанського (розробленого в XVI ст. за ініціативою папи Григорія ХІІІ), для якого річна похибка складає 26 сек. Хайямівська календарна реформа із 33-річним циклом оцінюється сучасними вченими як видатне досягнення. На жаль, вона не була доведена в той час до практичного втілення.
В обсерваторії, яка була однією з кращих у світі на той час, О.Хайям проводив і інші астрономічні дослідження. На основі багаторічних спостережень за рухом небесних тіл він склав “Астрономічні таблиці Малік-шаха”, які були дуже популярними в країнах середньовічного Сходу. В Ісфахані Хайям продовжує заняття математикою. В кінці 1074 року він завершує геометричну працю “Коментарі до важких постулатів книги Евкліда”. Вісімнадцятирічний період життя вченого в Ісфахані під захистом могутніх опікунів був найщасливішим і найплодотворнішим у творчому відношенні відтинком його життєвого шляху.
В кінці 1092 року при нез’ясованих обставинах помер султан Малік-шах; за місяць до цього був убитий Нізам-аль-Мульк. В їхній смерті середньовічні джерела звинувачували ісмаїлітів. Ісфахан, разом з Реєм, був у той час одним з головних центрів ісмаїлізму – релігійної антифеодальної течії в мусульманських країнах. В кінці ХІ ст. ісмаїліти проводили активну терористичну діяльність проти панівної тюркської феодальної знаті, використовуючи тактику містифікацій, перевдягань і перевтілень, залякування, таємних вбивств. Так, Нізам-аль-Мульк був зарізаний ісмаїлітом, що проник до нього під виглядом дервіша – мандрівного мусульманського монаха, а Малік-шах, найімовірніше, був таємно отруєний. Ісфахан після смерті Малік-шаха втратив положення царської резиденції і головного наукового центру, обсерваторія прийшла в занепад і була закрита, оскільки кошти на її утримання перестали відпускатися. Продовжуючи дослідження в області точних наук, О.Хайям пише в ці роки фізичний трактат “Про мистецтво визначення кількості золота і срібла в тілі, що з них складається”, в якому заново розглянув задачу, яку раніше розв’язав Архімед. Ця праця мала для того часу велике наукове і практичне значення.
Трагізм становища О.Хайяма як вченого полягав у тому, що свої блискучі знання, які набагато випередили епоху, він зміг лише частково викласти у своїх творах, частина з яких не дійшла до нашого часу, або ж передати своїм учням. Про нелегку долю середньовічного вченого взагалі ми маємо свідчення самого Хайяма. В передмові до свого алгебраїчного трактату він пише: “... Але я був позбавлений можливості займатися цією справою (тобто дослідженням і класифікацією рівнянь) і навіть не міг зосередитись на роздумах про неї із-за підступів долі, що заважали мені. Ми були свідками загибелі вчених, від яких залишилась молочисельна, але багатостраждальна купка людей. Суворості долі перешкоджають їм в ці часи цілком віддатися удосконаленню і поглибленнюю своєї науки. Більшість із тих, хто в наш час має вигляд вчених, вдягають істину брехнею, не виходячи в науці за рамки підробки і вдаючи із себе знаючих. Той запас знань, яким володіють, вони використовують лише для низьких корисливих цілей. І якщо вони зустрічають людину, яка вирізняється тим, що вона шукає істину і любить правду, старається відринути брехню і лицемірство і відмовляється від вихвалянь і обману, вони роблять його предметом своєї зневаги і кпинів.”
Пізній період життя О.Хайяма був дуже важким, позначеним поневіряннями і переслідуваннями, духовною самотністю. До слави Хайяма як видатного математика і астронома додалась в ці роки крамольна репутація вільнодумця і віровідступника. Його філософські погляди викликали озлоблення і роздратування ревнителів ісламу. Зіткнення з духовенством набрали такого небезпечного характеру, що він змушений був уже в немолоді роки здолати довгий і важкий шлях паломництва в Мекку, щоб “вберегти очі, вуха і голову”, як повідомляють про це першоджерела. Після поернення із хаджу Хайям поселяється в селі неподалік від свого рідного Нішапура. За словами середньовічних біографів він не був одружений і не мав дітей. Над могилою Омара Хайяма в Нішапурі вже в наш час збудований величний надгробний пам’ятник, що є однією з найкращих меморіальних споруд сучасного Ірану.
Математика посідає особливе місце в наукових дослідженнях Омара Хайяма. В його математичних творах містяться теоретичні висновки надзвичайної ваги. В своїй праці “Труднощі арифметики”, яка не дійшла до нашого часу, але про яку є згадки в його алгебраїчному трактаті, був викладений спосіб добування коренів з будь-яким натуральним показником із цілих додатніх чисел. Можна припустити, що Хайяму була відома формула степеня двочлена з будь-яким натуральним показником, що зараз відома під назвою “бінома Ньютона”.
Головним математичним твором О.Хайяма був “Трактат про доведення в задачах алгебри і ал-мукабали”, що містив майже всю сукупність алгебраїчних знань того часу. В ньому дається класифікація рівнянь першого, другого і третього степенів та викладено способи їх розв’язування. Рівняння в той час зводились при розв’язуванні до нормального вигляду, розміщуючи в обох частинах рівняння члени з додатніми коефіцієнтами. Так, наприклад, розрізняли три види квадратних рівнянь: х2=ах+b, x2+ax=b, x2+b=ax, – і для кожного з них формулювали свій особливий метод розв’язування. Рівняння x2+ax+b=0 взагалі не розглядалось, оскільки при a>0, b>0 у нього немає додатніх коренів, а лише вони одні в той час бралися до уваги. Операція перенесення членів рівняння з однієї частини в іншу називалась ал-джабр (доповнення), звідки й походить сам термін “алгебра”. Операція зведення подібних членів в обох частинах рівняння називалась ал-мукабала (протиставлення).
В своєму трактаті Хайям вказує, що алгебра – це теорія рівнянь, права і ліва частина яких є многочленами. Тут вже алгебра чітко відокремлена від арифметики. Невідомі можуть бути і цілими числами, і неперервними величинами (довжиною, площею, об’ємом і навіть часом), а їх знаходження вимагає як числових розв’язань, так і геометричних. Хайям визнав невдалими всі свої спроби знайти розв’язки кубічного рівняння “в радикалах” і висловив побажання: “Можливо, хто-небудь з тих, що прийдуть після нас, це здійснить”. Загальну формулу коренів кубічного рівняння знайшли в XVI ст. італійські математики Ш.Ферро, Н.Тарталья і Д.Кардано. Що ж стосується геометричного розв’язання, то Хайям використав і розвинув далі геометричний метод древніх греків.
Твір О.Хайяма з алгебри, на жаль, справив незначний вплив на розвиток математики. В Європі його результати стали відомими тоді, коли вони вже були перевершені європейськими математиками. Алгебраїчний трактат Хайяма вперше згадується в Європі в 1742 році в передмові до книги з диференціального числення Ж.Меєрмана. З цього приводу Ж.Е.Монтюкла в своїй “Історії математики” зазначає: “Дуже шкода, що ніхто із знаючих арабську мову не має схильності до математики і ніхто з поціновувачів математики не має нахилу до арабської літератури”. Відомий історик математики А.П.Юшкевич писав: “Варте жалю, що книга Хайяма залишилась невідомою європейській математиці XVI–XVII століть. Наскільки раніше поставлене було б питання про числове розв’язування кубічних рівнянь, наскільки полегшилася б робота творців нової вищої алгебри. Події склались по-іншому, і європейським вченим прийшлось немало попрацювати, щоб заново пройти той шлях, початок якого проклав задовго до них великий східний поет і математик”.
Глибкі геометричні дослідження містив трактат Хайяма “Коментарі до важких постулатів книги Евкліда”. В першій його частині “Про істинний смисл паралельних і про відомі сумніви” аналізується проблема паралельних ліній. Хайям не сумнівається в істинності V постулату Евкліда, але вважає його менш очевидним, ніж ряд тверджень, які Евклід вважає потрібним доводити. У другій і третій частинах свого геометричного трактату, що називаються “Про відношення, пропорції та їх істинний смисл” і “Про складання відношень та їх дослідження”, Хайям грунтовно викладає теорію відношень, формулює ідею узагальнення поняття числа і розширення його до дійсного додатнього числа. Прагнучи до поєднання арифметичної і геометричної теорій відношень і пропорцій, до ототожнення понять числа і відношення, він був предтечею як Р.Декарта, творця аналітичної геометрії, так і А.Лежандра, який вперше здійснив у своїх “Елементах геометрії” (1794) арифметизацію і алгебраїзацію елементарної геометрії.
Хоча Омар Хайям і прославився своєю науковою діяльністю, але в свідомості більшості людей він насамперед геніальний поет, автор знаменитих рубаї – народної поетичної форми, коротеньких чотирирядкових віршів, що під його пером набули естетичної завершеності і досконалості. Вони сповнені глибоких філософських роздумів, жалю від швидкоплинності людського життя, утвердження його земних радостей і втіх, прославлення краси і духовної величі людини. В деяких чотиривіршах виникають пейзажі, незрівнянні за чистотою і прозорістю кольорів. Омар Хайям відшліфував форму чотиривірша як дорогоцінний камінь. Його рубаї філософські за змістом, їм притаманні алегоричність і символічність мови. Значне місце в них займають мотиви кохання і вина, але вони виступають як символи – любов до всього, що робить життя духовно багатим і змістовно насиченим, та життєдайне джерело мудрості. Іранський дослідник Р.Дашнакі писав: “Омар Хайям був людиною. Не потрібно робити з нього ні п’яниці, ні ловеласа у стилі французьких романів. Він був таким же, як усі ми: часом мерзнув і голодував, часом жив прекрасно, багато думав і багато працював.” Естетика поезії Хайяма – не страх перед навісною долею і не покірність їй, які зумовлені повною немічністю людини, а сприйняття життя у всій його миттєвій красі; не всесвітня зажура, а насолодження кожною хвилиною швидкоплинного життя; не втеча у сферу ідеального, недосяжного кохання, а любов до земної жінки; не жах перед смертю, а філософське до неї ставлення, сприйняття як природньо необхідного завершального етапу земного існування. Життя і творчість Омара Хайяма – це постійний пошук істини. Та чим більше він до неї наближався, тим ясніше починав розуміти, що вона недосяжна, а всі знання мізерні і бліднуть перед одвічною таємницею буття.
Всесвітня слава прийшла до Омара Хайяма в ХІХ ст. В 1859 р. англійський літератор Едвард Фітцджеральд (1809–1883) видав за власні кошти тоненьку брошуру обсягом в 24 стор. під назвою “Рубайят Омара Хайяма”, яка майже два роки пролежала в книжкових крамницях, не зацікавивши жодного з покупців. Фітцджеральд вже змирився з невдачею, як раптом весь наклад (259 екз.) миттєво розійшовся, а вірші О.Хайяма набули шаленої популярності. До кінця життя Е.Фітцджеральд встиг опублікувати ще три перероблені видання (в 1868, 1872 і 1879 роках); п’яте видання, яке було опубліковане в 1889 р., через шість років після смерті автора перекладів,– із врахуванням поправок перекладача, залишених на сторінках попередніх видань,– стало остаточною редакцією праці Фітцджеральда над чотиривіршами Хайяма. В наш час книжка “Рубайят Омара Хайяма”, що витримала кілька сотень перевидань, є, на думку багатьох спеціалістів, найпопулярнішим поетичним твором, що коли-небудь був написаний англійською мовою. Вона стала класикою англійської і світової літератури і включається до всіх антологій англійської поезії.
Незвичайний успіх віршів східного поета ХІ ст. в англійських читачів ХІХ ст. можна пояснити своєрідністю підходу Е.Фітцджеральда до проблеми пошуку шляхів художньої адекватності при перекладі іншомовної поезії. “Рубайят Омара Хайяма” включає в себе 101 рубаї. Ретельно обдумавши послідовність розміщення чотиривіршів, Фітцджеральд надав їм струнку композицію, перетворивши зібрання рубаї в завершену поему. Оцінюючи їх в порівнянні з оригінальними текстами, літературознавці визнають, що англійські вірші “Рубайяту” можна назвати перекладом лише умовно. Фітцджеральд не прагнув до буквального відтворення; в його поемі багато вільних обробок хайямівських мотивів, зміщено деякі смислові акценти, підсилена емоційна тональність. В тонкій і граціозній інтерпретації перекладач явив сучасному читачу, пристосовуючись до його уподобань, образи і ідеї персько-таджицької поезії Середньовіччя, знавцем якої він був. Але йому вдалося головне – передати саму суть поезії Хайяма, висвітлити ізсередини значимість і філософську глибину її змісту, моральну велич і художню чарівність.
Нині хайямівські рубаї безцінними перлами істинної поезії ввійшли в скарбницю світової літератури, перекладені на багато мов Заходу і Сходу, звучать на всіх континентах. Секрет цього потужного духовного резонансу в серцях читачів закладено в самій суті поезії Омара Хайяма – в її високому гуманізмі і художній довершеності.