
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Рецензії
Нашпигований Лукаш
Давно вже минули часи перших інтермедій та в’їдливих «нищенських віршів» мандрівних дяків-пиворізів. Непомітно залишилися позаду перші сатиричні спалахи «Послання» Івана Вишенського та Климентій Зіновіїв, з його побутовими грубувато-жартівливими замальовками про дівчат. І нині літературознавці різних штибів усіляко намагаються довести неперервність української літературної традиції науковими працями. Але найкращим доказом існування літератури є сама література.
Епіграми люблять усі. Правда, читати, а не потрапляти на язичок до гострословів. Бо ті таке можуть утнути! Особливо якщо це такий майстер слова як Микола Лукаш, збірник епіграм якого під назвою «Шпигачки» вже став бестселером. Це тим більше цікаво, що досі ми знали Лукаша тільки як неперевершеного перекладача.
З перших рядків мініатюрки переді мною постав Климентій Трястя (Зіновіїв) зі своїми сміливо відвертими, як на час пізнього бароко, віршами-епіграмами «о заматерілих дівицях», що їх ніхто не хоче й брати. У Лукаша, відомого тим, що він зібрав колекцію «нецензурних» народних словечок, дбайливо викинутих з академічних словників цнотливими ревнителями культури, вміння смачно висловитися часто ходить по межі. Але ж недарма кажуть: «Народ скаже – як зав’яже». А з пісні слів не викинеш. Багато з Лукашевич епіграм уже стали народними, бо ж особливо українцям здавна подобалася сатира «з перцем». А Лукаш умів так припечатати словечком, що не відмиєшся. Чого варті лише такі спостереження: «Хоч як би зто хотів, це ясно кожній миші: часи уже не ті, а стануть ще нетіші» чи «З мосту в воду – це дурниці! Спробуй із води на міст…». А поза тим на кожному кроці натрапляєш на вишукані перлини майстра-словотворця: «Десь є досьє», «Міг би його поганити – не хочу вуст поганити», «Буду лаяти Будулая я», «Дуже важко в сірій масі не згубиться сіромасі»…
Судячи з усього, Лукаш вільно обходився без езопової мови і називав речі своїми іменами. Цим він і цікавий. Причому на гострячок пера потрапляли не лише вади тогочасного суспільства, а й окремі його представники. Тож багато в збірнику так званих адресних, персональних епіграм.
Перепало на горіхи не лише пересічним письменникам, а й класикам української літератури – В. Сосюрі, П. Тичині, О. Олесю. Шпигали епіграми і відомого мовознавця Білодіда і представників радянської влади, і... самого Миколу Лукаша, тому вони й «шпигачки».
Мініатюрна книжечка-перевертень, до того ж майстерно оформлена в стилі поезографіки, зручна для читання в метро, підготовки до інтелектуальних дискусій, незамінна як стильний подарунок другові. Мініатюрні самі собою і Лукашеві «шпигачки», що є, по-суті, експромтами, записаними з голосу автора. Вони теж не затримуються у тісних межах збірника, швидко і влучно потрапляючи своїми рядками-стрілами в ціль. Проте сам автор ніколи, певно, і не думав, що знову стане популярним саме завдяки своїм уїдливим епіграмам. Але жартома перефразовані рядки з Пушкіна в одній з таких Лукашевих епіграм стали пророчими:
«Кажу від імені живих:
Чом голову морочите?
Я пам’ятник собі воздвиг,
А ви собі – як хочете!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нашпигований Лукаш

Епіграми люблять усі. Правда, читати, а не потрапляти на язичок до гострословів. Бо ті таке можуть утнути! Особливо якщо це такий майстер слова як Микола Лукаш, збірник епіграм якого під назвою «Шпигачки» вже став бестселером. Це тим більше цікаво, що досі ми знали Лукаша тільки як неперевершеного перекладача.
З перших рядків мініатюрки переді мною постав Климентій Трястя (Зіновіїв) зі своїми сміливо відвертими, як на час пізнього бароко, віршами-епіграмами «о заматерілих дівицях», що їх ніхто не хоче й брати. У Лукаша, відомого тим, що він зібрав колекцію «нецензурних» народних словечок, дбайливо викинутих з академічних словників цнотливими ревнителями культури, вміння смачно висловитися часто ходить по межі. Але ж недарма кажуть: «Народ скаже – як зав’яже». А з пісні слів не викинеш. Багато з Лукашевич епіграм уже стали народними, бо ж особливо українцям здавна подобалася сатира «з перцем». А Лукаш умів так припечатати словечком, що не відмиєшся. Чого варті лише такі спостереження: «Хоч як би зто хотів, це ясно кожній миші: часи уже не ті, а стануть ще нетіші» чи «З мосту в воду – це дурниці! Спробуй із води на міст…». А поза тим на кожному кроці натрапляєш на вишукані перлини майстра-словотворця: «Десь є досьє», «Міг би його поганити – не хочу вуст поганити», «Буду лаяти Будулая я», «Дуже важко в сірій масі не згубиться сіромасі»…
Судячи з усього, Лукаш вільно обходився без езопової мови і називав речі своїми іменами. Цим він і цікавий. Причому на гострячок пера потрапляли не лише вади тогочасного суспільства, а й окремі його представники. Тож багато в збірнику так званих адресних, персональних епіграм.
Перепало на горіхи не лише пересічним письменникам, а й класикам української літератури – В. Сосюрі, П. Тичині, О. Олесю. Шпигали епіграми і відомого мовознавця Білодіда і представників радянської влади, і... самого Миколу Лукаша, тому вони й «шпигачки».
Мініатюрна книжечка-перевертень, до того ж майстерно оформлена в стилі поезографіки, зручна для читання в метро, підготовки до інтелектуальних дискусій, незамінна як стильний подарунок другові. Мініатюрні самі собою і Лукашеві «шпигачки», що є, по-суті, експромтами, записаними з голосу автора. Вони теж не затримуються у тісних межах збірника, швидко і влучно потрапляючи своїми рядками-стрілами в ціль. Проте сам автор ніколи, певно, і не думав, що знову стане популярним саме завдяки своїм уїдливим епіграмам. Але жартома перефразовані рядки з Пушкіна в одній з таких Лукашевих епіграм стали пророчими:
«Кажу від імені живих:
Чом голову морочите?
Я пам’ятник собі воздвиг,
А ви собі – як хочете!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«ЗОРрО» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, або Поезомалярство Миколи Луговика"
• Перейти на сторінку •
"Всьому у світі враз..."
• Перейти на сторінку •
"Всьому у світі враз..."
Про публікацію