Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Рецензії
Нашпигований Лукаш
Давно вже минули часи перших інтермедій та в’їдливих «нищенських віршів» мандрівних дяків-пиворізів. Непомітно залишилися позаду перші сатиричні спалахи «Послання» Івана Вишенського та Климентій Зіновіїв, з його побутовими грубувато-жартівливими замальовками про дівчат. І нині літературознавці різних штибів усіляко намагаються довести неперервність української літературної традиції науковими працями. Але найкращим доказом існування літератури є сама література.
Епіграми люблять усі. Правда, читати, а не потрапляти на язичок до гострословів. Бо ті таке можуть утнути! Особливо якщо це такий майстер слова як Микола Лукаш, збірник епіграм якого під назвою «Шпигачки» вже став бестселером. Це тим більше цікаво, що досі ми знали Лукаша тільки як неперевершеного перекладача.
З перших рядків мініатюрки переді мною постав Климентій Трястя (Зіновіїв) зі своїми сміливо відвертими, як на час пізнього бароко, віршами-епіграмами «о заматерілих дівицях», що їх ніхто не хоче й брати. У Лукаша, відомого тим, що він зібрав колекцію «нецензурних» народних словечок, дбайливо викинутих з академічних словників цнотливими ревнителями культури, вміння смачно висловитися часто ходить по межі. Але ж недарма кажуть: «Народ скаже – як зав’яже». А з пісні слів не викинеш. Багато з Лукашевич епіграм уже стали народними, бо ж особливо українцям здавна подобалася сатира «з перцем». А Лукаш умів так припечатати словечком, що не відмиєшся. Чого варті лише такі спостереження: «Хоч як би зто хотів, це ясно кожній миші: часи уже не ті, а стануть ще нетіші» чи «З мосту в воду – це дурниці! Спробуй із води на міст…». А поза тим на кожному кроці натрапляєш на вишукані перлини майстра-словотворця: «Десь є досьє», «Міг би його поганити – не хочу вуст поганити», «Буду лаяти Будулая я», «Дуже важко в сірій масі не згубиться сіромасі»…
Судячи з усього, Лукаш вільно обходився без езопової мови і називав речі своїми іменами. Цим він і цікавий. Причому на гострячок пера потрапляли не лише вади тогочасного суспільства, а й окремі його представники. Тож багато в збірнику так званих адресних, персональних епіграм.
Перепало на горіхи не лише пересічним письменникам, а й класикам української літератури – В. Сосюрі, П. Тичині, О. Олесю. Шпигали епіграми і відомого мовознавця Білодіда і представників радянської влади, і... самого Миколу Лукаша, тому вони й «шпигачки».
Мініатюрна книжечка-перевертень, до того ж майстерно оформлена в стилі поезографіки, зручна для читання в метро, підготовки до інтелектуальних дискусій, незамінна як стильний подарунок другові. Мініатюрні самі собою і Лукашеві «шпигачки», що є, по-суті, експромтами, записаними з голосу автора. Вони теж не затримуються у тісних межах збірника, швидко і влучно потрапляючи своїми рядками-стрілами в ціль. Проте сам автор ніколи, певно, і не думав, що знову стане популярним саме завдяки своїм уїдливим епіграмам. Але жартома перефразовані рядки з Пушкіна в одній з таких Лукашевих епіграм стали пророчими:
«Кажу від імені живих:
Чом голову морочите?
Я пам’ятник собі воздвиг,
А ви собі – як хочете!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нашпигований Лукаш
Давно вже минули часи перших інтермедій та в’їдливих «нищенських віршів» мандрівних дяків-пиворізів. Непомітно залишилися позаду перші сатиричні спалахи «Послання» Івана Вишенського та Климентій Зіновіїв, з його побутовими грубувато-жартівливими замальовками про дівчат. І нині літературознавці різних штибів усіляко намагаються довести неперервність української літературної традиції науковими працями. Але найкращим доказом існування літератури є сама література. Епіграми люблять усі. Правда, читати, а не потрапляти на язичок до гострословів. Бо ті таке можуть утнути! Особливо якщо це такий майстер слова як Микола Лукаш, збірник епіграм якого під назвою «Шпигачки» вже став бестселером. Це тим більше цікаво, що досі ми знали Лукаша тільки як неперевершеного перекладача.
З перших рядків мініатюрки переді мною постав Климентій Трястя (Зіновіїв) зі своїми сміливо відвертими, як на час пізнього бароко, віршами-епіграмами «о заматерілих дівицях», що їх ніхто не хоче й брати. У Лукаша, відомого тим, що він зібрав колекцію «нецензурних» народних словечок, дбайливо викинутих з академічних словників цнотливими ревнителями культури, вміння смачно висловитися часто ходить по межі. Але ж недарма кажуть: «Народ скаже – як зав’яже». А з пісні слів не викинеш. Багато з Лукашевич епіграм уже стали народними, бо ж особливо українцям здавна подобалася сатира «з перцем». А Лукаш умів так припечатати словечком, що не відмиєшся. Чого варті лише такі спостереження: «Хоч як би зто хотів, це ясно кожній миші: часи уже не ті, а стануть ще нетіші» чи «З мосту в воду – це дурниці! Спробуй із води на міст…». А поза тим на кожному кроці натрапляєш на вишукані перлини майстра-словотворця: «Десь є досьє», «Міг би його поганити – не хочу вуст поганити», «Буду лаяти Будулая я», «Дуже важко в сірій масі не згубиться сіромасі»…
Судячи з усього, Лукаш вільно обходився без езопової мови і називав речі своїми іменами. Цим він і цікавий. Причому на гострячок пера потрапляли не лише вади тогочасного суспільства, а й окремі його представники. Тож багато в збірнику так званих адресних, персональних епіграм.
Перепало на горіхи не лише пересічним письменникам, а й класикам української літератури – В. Сосюрі, П. Тичині, О. Олесю. Шпигали епіграми і відомого мовознавця Білодіда і представників радянської влади, і... самого Миколу Лукаша, тому вони й «шпигачки».
Мініатюрна книжечка-перевертень, до того ж майстерно оформлена в стилі поезографіки, зручна для читання в метро, підготовки до інтелектуальних дискусій, незамінна як стильний подарунок другові. Мініатюрні самі собою і Лукашеві «шпигачки», що є, по-суті, експромтами, записаними з голосу автора. Вони теж не затримуються у тісних межах збірника, швидко і влучно потрапляючи своїми рядками-стрілами в ціль. Проте сам автор ніколи, певно, і не думав, що знову стане популярним саме завдяки своїм уїдливим епіграмам. Але жартома перефразовані рядки з Пушкіна в одній з таких Лукашевих епіграм стали пророчими:
«Кажу від імені живих:
Чом голову морочите?
Я пам’ятник собі воздвиг,
А ви собі – як хочете!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"«ЗОРрО» УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ, або Поезомалярство Миколи Луговика"
• Перейти на сторінку •
"Всьому у світі враз..."
• Перейти на сторінку •
"Всьому у світі враз..."
Про публікацію
