
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
2021.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Критика | Аналітика
Наш український рагулізм
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наш український рагулізм
Ситуація сучасної України повністю повторює той стан, в якому її частина – Галичина та Волинь – жила під “панською” Польщею у міжвоєнний період. Це – невпинне і невмолиме зубожіння українського населення. Де-хто подався у Канаду чи Аргентину, але для більшості виходу не було (крім короткотривалої ілюзії “золотого вересня” 1939 року). Чим далі загострювалося кризове становище українців “за Польщі”, “перших Совітів” та німців, тим активніше знаходили відгук заклики підпільної УВО – ОУН.
Поезія “Празької школи”, “Танку”, донцовський “Вісник”, “діточий” “Дзвіночок”, квазіфеміністична “Жіноча Доля” ставали дедалі актуальнішими у сенсі непривабливості інших альтернатив. Поезія стала головним мобілізатором до лав УПА, лунаючи щонайперше з вуст вчительства. Чому дивуватися! Коли Прусія виграла вирішальну битву з Австрією біля Садової у 1866 році, тоді народилася крилата фраза “Битву біля Садової виграв німецький шкільний вчитель”.
Але тепер ситуація інша: вища освіта сільського вчителя зробила його більш меркантильним у порівнянні з випускником педагогічного училища (еквівалент педагогічних семінарій за Польщі), а також відібрала у останніх харизму наставника. Не дотягуючи до університетського рівня, але відчуваючи себе “вищою” кастою у порівнянні з носієм середньої спеціальної освіти, у школи прийшов педінститутський “дипло(м)док”: “…Тьмяні люди грають українську інтелігенцію, - констатує Павло Вольвач. – Слизькі, проникливі писарчуки разом з райцентрівськими баяністами бавляться в літераторів… Хтось вдає з себе якогось лідера… Гра в Україну… Гра в життя… І фальш, фальш…” (Вольвач П., “Повітовий етюд”, журн. “Образотворче мистецтво”, 2000, № 1-2, с. 19).
Та й, зрештою, українському шкільному вчителеві нікуди здійснювати мобілізацію: “шароварне” козацтво а ля Мулява програє у порівнянні з “найт-паті”, а власна національна армія жодного разу не проявила спроби до дії, не має політичної ваги, як приміром, армії Ізравїлю, Єгипту, Туреччини, Чилі, Індонезії, М”янми чи Алжіру… А УНА-УНСО – звичайнісінька “відрижка” 70-х років ХХ ст., у якій змішалися контркультура, східний містицизм (“букотерапія”), ліворадикальний екстремізм та ентузіазм Свідка Єгови…
Якщо в інших країнах критика загарбників та імперіалізму, політики денаціоналізації та “інтернаціоналізму”, легковажного ставлення до національних святинь та мови вела до прозріння, до визволення як фізичного, так і від міфів та ілюзій, насаджених “цивілізаторами” – окупантами, то в Україні спостерігаємо протилежне (“У нас все навпаки”, - каже філософ Олександр Ципко). Бо результативним для українського обивателя є тільки результат історії України: поневолення як духовне (Варшавою, Москвою, західним кічем), так і політичне (татаро-монголами, Литвою, Польщею, Росією, більшовиками, Вільною Європою), а не процес (безуспішні війни за Україну протягом 1490 – 1775, 1914 – 1921, 1941 – 1953 рр.).
Нинішний результат історії України - н е з а л е ж н і с т ь - може вивести нас з цього тупику тільки тоді, коли стане результат тим, чим для германських народів є протестантизм, для ірано – кавказьких – іслам, тобто узагальнюючи – чим є породжене майбутнім сучасне (а не минуле породжує сучасне для шляху у майбутнє, як це постулюється у Анрі Бергсона та різних квазі-націоналістів), яке, до того ж, зумовлює минуле.
Ми свідомі того, що дієвою причиною для обивателя виявляється не те, що є в дійсності (у нашому випадку – СНДівська “незалежність” України), а те, чого ще нема, що виступає тільки в якості можливості (знову поневолення Росією чи Заходом).
Такою ось є діалектика “фінальності” – прагнення до кінцевої мети як перетвореної казуальності.
Тому нам потрібен ДЗЕН. Букотерапія – не для того, щоб покарати обивателя, а лише “… для того, щоб установити своєрідний “безпосередній контакт із життям, без будь-яких рефлексій” (Умберто Еко, “Дзен і Захід”).
Поезія “Празької школи”, “Танку”, донцовський “Вісник”, “діточий” “Дзвіночок”, квазіфеміністична “Жіноча Доля” ставали дедалі актуальнішими у сенсі непривабливості інших альтернатив. Поезія стала головним мобілізатором до лав УПА, лунаючи щонайперше з вуст вчительства. Чому дивуватися! Коли Прусія виграла вирішальну битву з Австрією біля Садової у 1866 році, тоді народилася крилата фраза “Битву біля Садової виграв німецький шкільний вчитель”.
Але тепер ситуація інша: вища освіта сільського вчителя зробила його більш меркантильним у порівнянні з випускником педагогічного училища (еквівалент педагогічних семінарій за Польщі), а також відібрала у останніх харизму наставника. Не дотягуючи до університетського рівня, але відчуваючи себе “вищою” кастою у порівнянні з носієм середньої спеціальної освіти, у школи прийшов педінститутський “дипло(м)док”: “…Тьмяні люди грають українську інтелігенцію, - констатує Павло Вольвач. – Слизькі, проникливі писарчуки разом з райцентрівськими баяністами бавляться в літераторів… Хтось вдає з себе якогось лідера… Гра в Україну… Гра в життя… І фальш, фальш…” (Вольвач П., “Повітовий етюд”, журн. “Образотворче мистецтво”, 2000, № 1-2, с. 19).
Та й, зрештою, українському шкільному вчителеві нікуди здійснювати мобілізацію: “шароварне” козацтво а ля Мулява програє у порівнянні з “найт-паті”, а власна національна армія жодного разу не проявила спроби до дії, не має політичної ваги, як приміром, армії Ізравїлю, Єгипту, Туреччини, Чилі, Індонезії, М”янми чи Алжіру… А УНА-УНСО – звичайнісінька “відрижка” 70-х років ХХ ст., у якій змішалися контркультура, східний містицизм (“букотерапія”), ліворадикальний екстремізм та ентузіазм Свідка Єгови…
Якщо в інших країнах критика загарбників та імперіалізму, політики денаціоналізації та “інтернаціоналізму”, легковажного ставлення до національних святинь та мови вела до прозріння, до визволення як фізичного, так і від міфів та ілюзій, насаджених “цивілізаторами” – окупантами, то в Україні спостерігаємо протилежне (“У нас все навпаки”, - каже філософ Олександр Ципко). Бо результативним для українського обивателя є тільки результат історії України: поневолення як духовне (Варшавою, Москвою, західним кічем), так і політичне (татаро-монголами, Литвою, Польщею, Росією, більшовиками, Вільною Європою), а не процес (безуспішні війни за Україну протягом 1490 – 1775, 1914 – 1921, 1941 – 1953 рр.).
Нинішний результат історії України - н е з а л е ж н і с т ь - може вивести нас з цього тупику тільки тоді, коли стане результат тим, чим для германських народів є протестантизм, для ірано – кавказьких – іслам, тобто узагальнюючи – чим є породжене майбутнім сучасне (а не минуле породжує сучасне для шляху у майбутнє, як це постулюється у Анрі Бергсона та різних квазі-націоналістів), яке, до того ж, зумовлює минуле.
Ми свідомі того, що дієвою причиною для обивателя виявляється не те, що є в дійсності (у нашому випадку – СНДівська “незалежність” України), а те, чого ще нема, що виступає тільки в якості можливості (знову поневолення Росією чи Заходом).
Такою ось є діалектика “фінальності” – прагнення до кінцевої мети як перетвореної казуальності.
Тому нам потрібен ДЗЕН. Букотерапія – не для того, щоб покарати обивателя, а лише “… для того, щоб установити своєрідний “безпосередній контакт із життям, без будь-яких рефлексій” (Умберто Еко, “Дзен і Захід”).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію