
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.02
09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком
У школі саме дівчата обирали мене ком
2023.02.02
05:35
Химероводять снігопади,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
2023.02.02
04:46
Коли у гаю за рікою
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
2023.02.01
23:02
Ну що ж, прощай! Ідеш від мене… Осінь.
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
2023.02.01
22:00
Це маячня, мій любий, тільки сон,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
2023.02.01
21:33
Сперечались якось троє про життя вар’яти.
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
2023.02.01
20:12
Сон рябої кобили
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
2023.02.01
19:37
Чи Громомовиця, чи Громниця,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
2023.02.01
19:32
Актор із тебе нікудишній,
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
2023.02.01
18:47
ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
2023.02.01
17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
2023.02.01
17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
2023.02.01
17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Критика | Аналітика
Наш український рагулізм
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наш український рагулізм
Ситуація сучасної України повністю повторює той стан, в якому її частина – Галичина та Волинь – жила під “панською” Польщею у міжвоєнний період. Це – невпинне і невмолиме зубожіння українського населення. Де-хто подався у Канаду чи Аргентину, але для більшості виходу не було (крім короткотривалої ілюзії “золотого вересня” 1939 року). Чим далі загострювалося кризове становище українців “за Польщі”, “перших Совітів” та німців, тим активніше знаходили відгук заклики підпільної УВО – ОУН.
Поезія “Празької школи”, “Танку”, донцовський “Вісник”, “діточий” “Дзвіночок”, квазіфеміністична “Жіноча Доля” ставали дедалі актуальнішими у сенсі непривабливості інших альтернатив. Поезія стала головним мобілізатором до лав УПА, лунаючи щонайперше з вуст вчительства. Чому дивуватися! Коли Прусія виграла вирішальну битву з Австрією біля Садової у 1866 році, тоді народилася крилата фраза “Битву біля Садової виграв німецький шкільний вчитель”.
Але тепер ситуація інша: вища освіта сільського вчителя зробила його більш меркантильним у порівнянні з випускником педагогічного училища (еквівалент педагогічних семінарій за Польщі), а також відібрала у останніх харизму наставника. Не дотягуючи до університетського рівня, але відчуваючи себе “вищою” кастою у порівнянні з носієм середньої спеціальної освіти, у школи прийшов педінститутський “дипло(м)док”: “…Тьмяні люди грають українську інтелігенцію, - констатує Павло Вольвач. – Слизькі, проникливі писарчуки разом з райцентрівськими баяністами бавляться в літераторів… Хтось вдає з себе якогось лідера… Гра в Україну… Гра в життя… І фальш, фальш…” (Вольвач П., “Повітовий етюд”, журн. “Образотворче мистецтво”, 2000, № 1-2, с. 19).
Та й, зрештою, українському шкільному вчителеві нікуди здійснювати мобілізацію: “шароварне” козацтво а ля Мулява програє у порівнянні з “найт-паті”, а власна національна армія жодного разу не проявила спроби до дії, не має політичної ваги, як приміром, армії Ізравїлю, Єгипту, Туреччини, Чилі, Індонезії, М”янми чи Алжіру… А УНА-УНСО – звичайнісінька “відрижка” 70-х років ХХ ст., у якій змішалися контркультура, східний містицизм (“букотерапія”), ліворадикальний екстремізм та ентузіазм Свідка Єгови…
Якщо в інших країнах критика загарбників та імперіалізму, політики денаціоналізації та “інтернаціоналізму”, легковажного ставлення до національних святинь та мови вела до прозріння, до визволення як фізичного, так і від міфів та ілюзій, насаджених “цивілізаторами” – окупантами, то в Україні спостерігаємо протилежне (“У нас все навпаки”, - каже філософ Олександр Ципко). Бо результативним для українського обивателя є тільки результат історії України: поневолення як духовне (Варшавою, Москвою, західним кічем), так і політичне (татаро-монголами, Литвою, Польщею, Росією, більшовиками, Вільною Європою), а не процес (безуспішні війни за Україну протягом 1490 – 1775, 1914 – 1921, 1941 – 1953 рр.).
Нинішний результат історії України - н е з а л е ж н і с т ь - може вивести нас з цього тупику тільки тоді, коли стане результат тим, чим для германських народів є протестантизм, для ірано – кавказьких – іслам, тобто узагальнюючи – чим є породжене майбутнім сучасне (а не минуле породжує сучасне для шляху у майбутнє, як це постулюється у Анрі Бергсона та різних квазі-націоналістів), яке, до того ж, зумовлює минуле.
Ми свідомі того, що дієвою причиною для обивателя виявляється не те, що є в дійсності (у нашому випадку – СНДівська “незалежність” України), а те, чого ще нема, що виступає тільки в якості можливості (знову поневолення Росією чи Заходом).
Такою ось є діалектика “фінальності” – прагнення до кінцевої мети як перетвореної казуальності.
Тому нам потрібен ДЗЕН. Букотерапія – не для того, щоб покарати обивателя, а лише “… для того, щоб установити своєрідний “безпосередній контакт із життям, без будь-яких рефлексій” (Умберто Еко, “Дзен і Захід”).
Поезія “Празької школи”, “Танку”, донцовський “Вісник”, “діточий” “Дзвіночок”, квазіфеміністична “Жіноча Доля” ставали дедалі актуальнішими у сенсі непривабливості інших альтернатив. Поезія стала головним мобілізатором до лав УПА, лунаючи щонайперше з вуст вчительства. Чому дивуватися! Коли Прусія виграла вирішальну битву з Австрією біля Садової у 1866 році, тоді народилася крилата фраза “Битву біля Садової виграв німецький шкільний вчитель”.
Але тепер ситуація інша: вища освіта сільського вчителя зробила його більш меркантильним у порівнянні з випускником педагогічного училища (еквівалент педагогічних семінарій за Польщі), а також відібрала у останніх харизму наставника. Не дотягуючи до університетського рівня, але відчуваючи себе “вищою” кастою у порівнянні з носієм середньої спеціальної освіти, у школи прийшов педінститутський “дипло(м)док”: “…Тьмяні люди грають українську інтелігенцію, - констатує Павло Вольвач. – Слизькі, проникливі писарчуки разом з райцентрівськими баяністами бавляться в літераторів… Хтось вдає з себе якогось лідера… Гра в Україну… Гра в життя… І фальш, фальш…” (Вольвач П., “Повітовий етюд”, журн. “Образотворче мистецтво”, 2000, № 1-2, с. 19).
Та й, зрештою, українському шкільному вчителеві нікуди здійснювати мобілізацію: “шароварне” козацтво а ля Мулява програє у порівнянні з “найт-паті”, а власна національна армія жодного разу не проявила спроби до дії, не має політичної ваги, як приміром, армії Ізравїлю, Єгипту, Туреччини, Чилі, Індонезії, М”янми чи Алжіру… А УНА-УНСО – звичайнісінька “відрижка” 70-х років ХХ ст., у якій змішалися контркультура, східний містицизм (“букотерапія”), ліворадикальний екстремізм та ентузіазм Свідка Єгови…
Якщо в інших країнах критика загарбників та імперіалізму, політики денаціоналізації та “інтернаціоналізму”, легковажного ставлення до національних святинь та мови вела до прозріння, до визволення як фізичного, так і від міфів та ілюзій, насаджених “цивілізаторами” – окупантами, то в Україні спостерігаємо протилежне (“У нас все навпаки”, - каже філософ Олександр Ципко). Бо результативним для українського обивателя є тільки результат історії України: поневолення як духовне (Варшавою, Москвою, західним кічем), так і політичне (татаро-монголами, Литвою, Польщею, Росією, більшовиками, Вільною Європою), а не процес (безуспішні війни за Україну протягом 1490 – 1775, 1914 – 1921, 1941 – 1953 рр.).
Нинішний результат історії України - н е з а л е ж н і с т ь - може вивести нас з цього тупику тільки тоді, коли стане результат тим, чим для германських народів є протестантизм, для ірано – кавказьких – іслам, тобто узагальнюючи – чим є породжене майбутнім сучасне (а не минуле породжує сучасне для шляху у майбутнє, як це постулюється у Анрі Бергсона та різних квазі-націоналістів), яке, до того ж, зумовлює минуле.
Ми свідомі того, що дієвою причиною для обивателя виявляється не те, що є в дійсності (у нашому випадку – СНДівська “незалежність” України), а те, чого ще нема, що виступає тільки в якості можливості (знову поневолення Росією чи Заходом).
Такою ось є діалектика “фінальності” – прагнення до кінцевої мети як перетвореної казуальності.
Тому нам потрібен ДЗЕН. Букотерапія – не для того, щоб покарати обивателя, а лише “… для того, щоб установити своєрідний “безпосередній контакт із життям, без будь-яких рефлексій” (Умберто Еко, “Дзен і Захід”).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію