Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Мистецтво – це насправді зовсім інше? (Стаття ще пишеться)
"Якщо брати, насправді, абсолютно "ірраціональне" для переважної більшості хомо явище Творінь Господніх, бо ж наше щоденне "творче" життя категорично за межами цієї "ірраціональності" (яка насправді таки раціональність!), як і наукове, і суспільне життя, то виникає ряд надсерйозних питань, достатньо "ірраціональних" для нашого нинішнього способу суспільного життя. Ці питання мали би бути апріорі покладені до витоків будь-якої критичної думки, але не можуть бути покладені, так як ми живемо, на нашу думку "раціонально", а питання "ірраціональні"...
Зауважте, жодна особа, що всерйоз займається критичним аналізом, публічно не поставить питання - з чим прийде той чи той автор, а з ним і читач на Божий Суд, бо це ніби "ірраціонально".
Як формується дух і душа в творчому процесі, які фундаментальні рівні проходить людська сутність, допоки дух і душа (в ідеалі) визрівають, і можуть явити якісну цілісність очам Божим, бо це ніби теж вкрай "ірраціонально".
І т.д.
А що тоді оце "раціональне"???
Виходить, не Божественне, а суспільна оцінка - грошима, славою, і т.д.? Тобто те, що вкрай нестійке, що підвладне ентропії, що умаляється вічністю..."
Онтогенез. Формула: Тимчасове буття тут - Віра і любов - Творчість - Мистецтво - Життя вічне (подальше).Лише "для тих, хто дивиться вгору" *
Публікації на тему:
• Мистецький філогенез, у т.ч. і в Поезії
Що спочатку?
Любов і Віра
Віра і Любов у нас від початку.
Тільки Віру можемо втратити, а Любов не відкрити у своїй сутності.
Дві божественні іскринки, що можуть розгорітися лише від зростання нашої сутності. Тут і зв'язок онтогенезу із філогенезом, особистісного і суспільного, можливого і дійсного...
Але ці іскринки - і "початок", і "кінець". А посередині позитив творчого життя. Або ж його відсутність, негатив заперечень, що зруйнує дане від Початку, і унеможливить перехід від земного до опісля земного.
„Люби ближнього, як самого себе...” Безумовно цього достатньо, якщо присутня в тобі Віра, і тобі відкрилася Любов. Бо це універсальний ключ від Основи Основ. Та полюбити (не покохати, не "влюбиться") можливо лише в результаті доброчинної діяльності єства, себто - діяльної людяності. Навіть найменші її прояви приведуть до потрібного результату - усвідомленого, поступового розкриття в собі отої Любові. Що, на жаль, може так ніколи і не проявитися без відповідної ситуації, яку ще потрібно створити, і доброчинно. :)
Отже, якщо присутня в тобі Віра, і камінчик до камінчика - в напрямку Віри, "на добро" складається, то прийде до тебе, до нього, до мене і любов. І заповнить серце, і стискатимуть зусібіч те серце пристрасті - та любов порятує від різних неприємностей. І це вже є і творчість і мистецтво.
Якщо ж є сумніви щодо себе (своєї Віри), можна зайнятися трохи аналізом-самоаналізом у напрямку Віри, і це буде творчістю.
Тим більше, що надихнутий читанням новітньої мистецької критики, хочеш і собі (і в собі) „відкрити яку-небудь Америку”. А чому би й ні, якщо вона вже в тобі існує у вигляді невідомого тобі Вищого Призвання свого, якщо можна істотно зуміти-спробувати спростити важку мандрівку-розвідку до майже непристойної лаконічності за рахунок довіри мудрим вчителям від твоєї Віри. :)
Творчість і мистецтво.
Отже ти вже живеш із Вірою, і розвиваєш своє вміння любити. Це і є твоїм творчим процесом. А відповіді, які в результаті цього процесу приходять, в тому числі і у вигляді плодів - є твоїм мистецтвом. Індивідуальні творчі процеси і індивідуальні мистецькі здобутки можна розглядати і узагальнено, як узагальнено можна складати із індивідуумів нації, і народи, етноси і субетноси, і людство в цілому. Але, зрозуміло, найголовніше - це кожен із нас. І кожен віддуватиметься за вчинене чи не вчинене ним самостійно.
Універсальний ключ і людське мистецтво.
Далі, сентенції по пунктах :)
1. Попри всі божественні чесноти нам дана тільки тимчасовість буття на Землі.
2. Буття на Землі - це таки наша діяльність тут.
3. Ми призвані сюди для діяльності (собі во благо).
4. Утім, зрозуміло, що не всяка наша діяльність є творчістю, і тільки діяльність Творця – не викликатиме сумнівів, а наша вимагає оцих самих сумнівів.
5. Отже, позитивом - нашою творчістю - є тільки та діяльність, в процесі якої додається добра, - як поступу упорядкування з Вірою, і Любов'ю нашого внутрішнього світу, котрий ми творимо подібно Творцеві, що сотворив усе і призвав нас зробити щось схоже зі світом нашого "я" - себто створити себе, знайти себе.
6. Що таке "добро", як еталон всіх цінностей, - читаймо на початку Біблії, у сотворіннях Господніх.
7. Утім, не всяка наша творча діяльність відразу є мистецтвом, бо не все нами здійснене, навіть з найкращими помислами, відразу стає тим, що не зменшує вічність, - достатнім для подальшого розвитку Живого ( в нас і за межами нас).
8. Мистецтвом є динаміка в ряді знайдених відповідей, якість ваших плодів, те, ваше добро, яке служить розвитку Живого, додає енергії Живого, розкриває вашу Любов. Це те, що в кінці вашого шляху зафіксує вас як явище, непідвладне часу. Це те, що протилежне ентропії тілесного світу, те, що не вмирає.
9. Тому Мистецьким процесом, насправді, є не відображення, відбиття діянь, віддзеркалення Живого у тілесному світі, а власне приріст Живого у Живому. Зрозуміло, що таке можливо лише в напрямку своєї Віри, а отже і згідно Промислу Божому.
10. Результатом Мистецтва є осягання-досягання своєї ідеальної Особистості, тобто максимальної відповідності задуму Творця, і продовження подальшого буття такої Особистості - Митця, згідно набутої якості.
11. Все найважливіші здобутки йдуть далі з Митцем. Земна проекція, земні сліди митця важливі, але вони є тлінними настільки, наскільки виходять за межі Божественних. Тобто земні сліди митця в ідеалі мали би бути у слідах Господніх. Тоді вони й тут незнищенні.
Деякі можливі похідні:)
• Там де Митець, там і його Мистецтво.
• Митцем можна стати у ході будь-якої доброчинної діяльності.
• Світ Мистецтва нескінченний у всіх напрямках особистих шляхів зростання Живого (до Віри).
• Так звані шедеври світового мистецтва - архітектури, малярства, літератури, інших напрямків людської діяльності - є тільки відбитками істинного Мистецтва, проекціями істинного на те чи інше земне тло, і самі по собі такі шедеври є тільки супутніми Мистецтву явищами. Хоча більшість із артефактів так званого мистецтва - жодного стосунку до мистецтва може і не мати.
• Діяльність може бути як творчою, так і іншою. Інша діяльність, що не акцентована на добро, теж може мати свої крайні, чи екстремальні прояви. Ці прояви можуть складати собою і антимистецтво, і антикультуру, з характерними ознаками ставленням до Живого – від байдужості аж до активної руйнації Живого.
• Добро і зло, не явища на одному рівні, між ними немає кордонів, а отже і боротьби. У світі Божому немає зла, окрім стану сутностей, що, відкинувши Віру, і користуючись отриманою Свободою керувати своїм буттям, йдуть шляхом самознищення, втрати людяності, а отже і подібності до Творця.
• Руйнація тілесна - неминуча (ентропія), руйнація особистісна - не бажана, далеко не обов'язкова трагедія. Хоча "Багато званих - мало обраних" - на жаль, не всі зійдуться в Образі і в Подібності. Але все таки у наших руках - ми самі лише можемо відмовитися прийти туди, куди нас кличе Творець. :(
• В основі нашої доброчинної діяльності лежить розкриття, утвердження своєї віри. Вибір земних інститутів віри немає вирішального значення - якщо вибір не суперечить любові у серці.
• Вибір невіри, атеїзму - відкриває ентропії (руйнації) духовний світ особистості (знищує характерні форми і сили нашого "я"), і не завжди в кінці живих залишків достатньо для подальшої життєздатності власноруч позбавленої еталонів сутності.
• Віра за допомогою творчої діяльності і формує мистецьке явище Людини, самооцінку якій постійно дає Любов. Людина, як явище, остаточно формується за межами матеріального світу. Старість поступово віддаляє єство від земних реалій, аж поки не відриває остаточно всі зв'язки духовного і душевного із формальним. Осягнута Віра переходить у нову якість, а якість у глибшу, подальшу Віру, як подальшу дорогу.
• "Кінцеве" явище мистецького процесу для людської Особистості - природний вихід за межі Божественної Опіки Цього Світу, що значить визрівання.
• Станете як Боги, природний результат безустанного особистісного мистецького процесу, в результаті якого кожен має змогу зайняти своє гармонійне місце у зростаючому у безкінечність Житті. Як, скажімо, займають електрони свої орбіти навколо атомних ядер. :)
• І це лише початок :)
* Антропос - букв. із давньогрецької "той, хто дивиться вгору".
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
