Зима цього року почалась жорстоко... нехтючи усіма благаннями вразливих людей що, у повному розпачі від безрезультатних спроб викарабкатися з пазурів кризи та нахабства владного марнославства, марнотратцтва та байдужості намагалися зігрітися у власних сподіванках на краще...
Зима цього року почалася зверхньо і невблаганно притензійно, будучи скупою на сніг, як страждалий від анорексії і самозакоханості еталон краси сучасного суспільства.
Колись любили Бароко зі своїми мякими пишними вихилясами, оснащеними золотом, порцеляною, шовком і бархатом.
Колись чоловіки любили пишнотілих, блідих, слабких жінок,що народжували їм солодкопахнучих , рожевих немовлят.
Сьогодні віддають перевагу довготелесим кістлявим напівнепритомним патикам, але лише віддають перевагу, як дань моді... Сьогодні жінок не вміють любити, тому як напевне, їх не залишилось, ми відібрали у себе можливість бути жінками коли вирішили, що можемо обійтися без чоловіків, одягнувши штани та перебравши на себе усі його функцції і обовязки.
Сьогодні навіть у ліжці жінка може сама виконати партію чоловіка. Жінки навчилися "полювати", здобувати, перемагати і бути жорстокими, вони відмовилися чекати своїх лицарів дома... натомість позбавили себе змоги бути по-справжньому жіночими, позбавили себе сили всемогутньої влади бути слабкими.
А Що трапилося з чоловіком, в умовах втрати власної актуальності, - вони теж втрачаючи себе, намагаються потім знайти у пляшці, наркотиках, бізнесі, азарті, гомосексуалізмі, політиці і поступово втрачають здатність любити жінку по-справжньому , що можна зрозуміти, так як вони знехтувані... їх справжня мужність здатна компенсуватися жіночою швидкою пристосованістю і витривалістю, болевитривалістю і гнучкістю.
Цікаво, чи залишилися непорушні артефакти справжніх ,серед втрачаючих одне одного, і збентежених, наляканих фактом того, " чоловіка" і " жінки"?...
Мінімалізація втрат черекз мінімалізацію сприйняття і споживання...
Чомусь сьогодні суспільство віддає в усьому перевагу мінімалізму - від мистецтва до буденності, в оснащенні кабінетів, квартир, харчуванні, емоціях, покликанні, красі, одязі, у всьому, ми обмежуємо себе, у тому, аби бути щасливими, тому як маємо бути послідовниками тих догматів, якими визначається сьогодні його поняття... Карєра, бізнес, обовязково автомобільчик, можна і у кредит, але треба... одноразові дівчата і хлопці, багаторазові некохані, що потрібні для задоволення потреб, фастфуди, напівнепритомні " мініатюрні" дівчата, напівлюдяні мавоподібні чоловіки з товстими гаманцями і черевами і відсутністю такту і інтелекту... Ми обмежуємо себе у часі, їжі, коханні, сміливості, впевненості, вірі...
Що з нами трапилося?..
Можливо у таких тенденціях криється прагнення адаптуватися до умов, коли Земля поступово вичерпує свої ресурси, темпи індустріалізації і глобалізації вже не знають кордонів у їх споживанні, тому невідворотність того, що вони закінчуться прямопропорційна темпам їх споживання...
Можливо, через те, що перенасиченість простору споживача призвела до перенаповнення і перенагромадження нашого світу, життя, внутрішнього простору, свідомості, шлунку, будинку, почуттів, ліжка і інтелекта врешті решт...
З таким тягарем не легко владнатися не лише кожній окремо взятій людині, але і усьому суспільству, -... суспільство за гратами власної жадоби...ми вязні вязні власного страху не мати грунту під ногами, натомість втрачаючи здатність рухатися, знаходити щось за горизонтами того, у що пустили коріння....
Ми суспільство контрастів і самозречення, суспільство де вмирють від ожиріння та анорексії, розбещені грошима, та кровопролиття та епідемій, маючи під ногами неосяжні джерела вічного багацтва, але не маючи змогу протягнути до того руку...