ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
2024.05.27
23:44
Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю
2024.05.27
19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
2024.05.27
18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
2024.05.27
14:40
Ось читаю щойно опублікований вірш Артура Курдіновського
«Бий москаля!»:
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш,
2024.05.27
12:57
Є віра. Є закон. А є придурки,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
2024.05.27
10:56
У Жмеринці через падіння уламків дрона пошкоджено кілька будинків.
Один із них захистило дерево…
Дерево віти розкрило -
уламок приймає на себе…
Рожево-смарагдові крила
на фоні червоного неба.
Один із них захистило дерево…
Дерево віти розкрило -
уламок приймає на себе…
Рожево-смарагдові крила
на фоні червоного неба.
2024.05.27
08:17
Коли зневіра обснує порожня,
Безмовністю напружено дзвенить
Із неба-висі, неба-глибини,
Із мли-бажання, сповіді-вини
Уперто- невідступне поверни.
...
Так бачить за картиною художник,
Піднявши очі раптом від мольберту,
Безмовністю напружено дзвенить
Із неба-висі, неба-глибини,
Із мли-бажання, сповіді-вини
Уперто- невідступне поверни.
...
Так бачить за картиною художник,
Піднявши очі раптом від мольберту,
2024.05.27
05:26
Свароже капище і нині
у небо дивиться з води,
які ж у Бога очі сині,
а тут були села сліди
та нині води Борисфена
все схоронили у собі,
мовчить охрещена Олена
на древнім капищі Богів,
у небо дивиться з води,
які ж у Бога очі сині,
а тут були села сліди
та нині води Борисфена
все схоронили у собі,
мовчить охрещена Олена
на древнім капищі Богів,
2024.05.27
05:26
Обрій осяяли сходи світання
І озорив далеч сонця вогонь, –
Серце упоює радість кохання
Та зігрівають надії його.
Вже обірвалась застояна тиша,
Віра у щастя вчувається знов, –
Серце дедалі стукоче гучніше
І закипає від збудження кров.
І озорив далеч сонця вогонь, –
Серце упоює радість кохання
Та зігрівають надії його.
Вже обірвалась застояна тиша,
Віра у щастя вчувається знов, –
Серце дедалі стукоче гучніше
І закипає від збудження кров.
2024.05.27
02:38
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш, звідкіля!
На бій благословило наше небо!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш, звідкіля!
На бій благословило наше небо!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.05.20
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Яна Іванна (1986) /
Критика | Аналітика
мінімалізуючи себе як людину....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
мінімалізуючи себе як людину....
Зима цього року почалась жорстоко... нехтючи усіма благаннями вразливих людей що, у повному розпачі від безрезультатних спроб викарабкатися з пазурів кризи та нахабства владного марнославства, марнотратцтва та байдужості намагалися зігрітися у власних сподіванках на краще...
Зима цього року почалася зверхньо і невблаганно притензійно, будучи скупою на сніг, як страждалий від анорексії і самозакоханості еталон краси сучасного суспільства.
Колись любили Бароко зі своїми мякими пишними вихилясами, оснащеними золотом, порцеляною, шовком і бархатом.
Колись чоловіки любили пишнотілих, блідих, слабких жінок,що народжували їм солодкопахнучих , рожевих немовлят.
Сьогодні віддають перевагу довготелесим кістлявим напівнепритомним патикам, але лише віддають перевагу, як дань моді... Сьогодні жінок не вміють любити, тому як напевне, їх не залишилось, ми відібрали у себе можливість бути жінками коли вирішили, що можемо обійтися без чоловіків, одягнувши штани та перебравши на себе усі його функцції і обовязки.
Сьогодні навіть у ліжці жінка може сама виконати партію чоловіка. Жінки навчилися "полювати", здобувати, перемагати і бути жорстокими, вони відмовилися чекати своїх лицарів дома... натомість позбавили себе змоги бути по-справжньому жіночими, позбавили себе сили всемогутньої влади бути слабкими.
А Що трапилося з чоловіком, в умовах втрати власної актуальності, - вони теж втрачаючи себе, намагаються потім знайти у пляшці, наркотиках, бізнесі, азарті, гомосексуалізмі, політиці і поступово втрачають здатність любити жінку по-справжньому , що можна зрозуміти, так як вони знехтувані... їх справжня мужність здатна компенсуватися жіночою швидкою пристосованістю і витривалістю, болевитривалістю і гнучкістю.
Цікаво, чи залишилися непорушні артефакти справжніх ,серед втрачаючих одне одного, і збентежених, наляканих фактом того, " чоловіка" і " жінки"?...
Мінімалізація втрат черекз мінімалізацію сприйняття і споживання...
Чомусь сьогодні суспільство віддає в усьому перевагу мінімалізму - від мистецтва до буденності, в оснащенні кабінетів, квартир, харчуванні, емоціях, покликанні, красі, одязі, у всьому, ми обмежуємо себе, у тому, аби бути щасливими, тому як маємо бути послідовниками тих догматів, якими визначається сьогодні його поняття... Карєра, бізнес, обовязково автомобільчик, можна і у кредит, але треба... одноразові дівчата і хлопці, багаторазові некохані, що потрібні для задоволення потреб, фастфуди, напівнепритомні " мініатюрні" дівчата, напівлюдяні мавоподібні чоловіки з товстими гаманцями і черевами і відсутністю такту і інтелекту... Ми обмежуємо себе у часі, їжі, коханні, сміливості, впевненості, вірі...
Що з нами трапилося?..
Можливо у таких тенденціях криється прагнення адаптуватися до умов, коли Земля поступово вичерпує свої ресурси, темпи індустріалізації і глобалізації вже не знають кордонів у їх споживанні, тому невідворотність того, що вони закінчуться прямопропорційна темпам їх споживання...
Можливо, через те, що перенасиченість простору споживача призвела до перенаповнення і перенагромадження нашого світу, життя, внутрішнього простору, свідомості, шлунку, будинку, почуттів, ліжка і інтелекта врешті решт...
З таким тягарем не легко владнатися не лише кожній окремо взятій людині, але і усьому суспільству, -... суспільство за гратами власної жадоби...ми вязні вязні власного страху не мати грунту під ногами, натомість втрачаючи здатність рухатися, знаходити щось за горизонтами того, у що пустили коріння....
Ми суспільство контрастів і самозречення, суспільство де вмирють від ожиріння та анорексії, розбещені грошима, та кровопролиття та епідемій, маючи під ногами неосяжні джерела вічного багацтва, але не маючи змогу протягнути до того руку...
Зима цього року почалася зверхньо і невблаганно притензійно, будучи скупою на сніг, як страждалий від анорексії і самозакоханості еталон краси сучасного суспільства.
Колись любили Бароко зі своїми мякими пишними вихилясами, оснащеними золотом, порцеляною, шовком і бархатом.
Колись чоловіки любили пишнотілих, блідих, слабких жінок,що народжували їм солодкопахнучих , рожевих немовлят.
Сьогодні віддають перевагу довготелесим кістлявим напівнепритомним патикам, але лише віддають перевагу, як дань моді... Сьогодні жінок не вміють любити, тому як напевне, їх не залишилось, ми відібрали у себе можливість бути жінками коли вирішили, що можемо обійтися без чоловіків, одягнувши штани та перебравши на себе усі його функцції і обовязки.
Сьогодні навіть у ліжці жінка може сама виконати партію чоловіка. Жінки навчилися "полювати", здобувати, перемагати і бути жорстокими, вони відмовилися чекати своїх лицарів дома... натомість позбавили себе змоги бути по-справжньому жіночими, позбавили себе сили всемогутньої влади бути слабкими.
А Що трапилося з чоловіком, в умовах втрати власної актуальності, - вони теж втрачаючи себе, намагаються потім знайти у пляшці, наркотиках, бізнесі, азарті, гомосексуалізмі, політиці і поступово втрачають здатність любити жінку по-справжньому , що можна зрозуміти, так як вони знехтувані... їх справжня мужність здатна компенсуватися жіночою швидкою пристосованістю і витривалістю, болевитривалістю і гнучкістю.
Цікаво, чи залишилися непорушні артефакти справжніх ,серед втрачаючих одне одного, і збентежених, наляканих фактом того, " чоловіка" і " жінки"?...
Мінімалізація втрат черекз мінімалізацію сприйняття і споживання...
Чомусь сьогодні суспільство віддає в усьому перевагу мінімалізму - від мистецтва до буденності, в оснащенні кабінетів, квартир, харчуванні, емоціях, покликанні, красі, одязі, у всьому, ми обмежуємо себе, у тому, аби бути щасливими, тому як маємо бути послідовниками тих догматів, якими визначається сьогодні його поняття... Карєра, бізнес, обовязково автомобільчик, можна і у кредит, але треба... одноразові дівчата і хлопці, багаторазові некохані, що потрібні для задоволення потреб, фастфуди, напівнепритомні " мініатюрні" дівчата, напівлюдяні мавоподібні чоловіки з товстими гаманцями і черевами і відсутністю такту і інтелекту... Ми обмежуємо себе у часі, їжі, коханні, сміливості, впевненості, вірі...
Що з нами трапилося?..
Можливо у таких тенденціях криється прагнення адаптуватися до умов, коли Земля поступово вичерпує свої ресурси, темпи індустріалізації і глобалізації вже не знають кордонів у їх споживанні, тому невідворотність того, що вони закінчуться прямопропорційна темпам їх споживання...
Можливо, через те, що перенасиченість простору споживача призвела до перенаповнення і перенагромадження нашого світу, життя, внутрішнього простору, свідомості, шлунку, будинку, почуттів, ліжка і інтелекта врешті решт...
З таким тягарем не легко владнатися не лише кожній окремо взятій людині, але і усьому суспільству, -... суспільство за гратами власної жадоби...ми вязні вязні власного страху не мати грунту під ногами, натомість втрачаючи здатність рухатися, знаходити щось за горизонтами того, у що пустили коріння....
Ми суспільство контрастів і самозречення, суспільство де вмирють від ожиріння та анорексії, розбещені грошима, та кровопролиття та епідемій, маючи під ногами неосяжні джерела вічного багацтва, але не маючи змогу протягнути до того руку...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Марення про Вчора, Завтра і Сьогодні..."
• Перейти на сторінку •
"Наша релія - це наш спосіб пошуку істини..."
• Перейти на сторінку •
"Наша релія - це наш спосіб пошуку істини..."
Про публікацію