
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.13
22:53
Усе було готове до весілля: біла сукня зі шлейфом, який нестимуть діти; законвертовано запрошення гостям, ресторан замовлено...
Затримка була за молодим. Воює в Газі – в цьому гніздовиську терористів, за будь-яку ціну готових нищить юдеїв не тільки в Ізр
2025.08.13
22:02
Блок спалює свої щоденники.
Ми ніколи не дізнаємося
про таємницю "Скіфів"
і "Дванадцяти".
Це те саме, що Гоголь
спалює 2-й том "Мертвих душ".
Блок спалює свої щоденники.
Спалює важливі одкровення,
Ми ніколи не дізнаємося
про таємницю "Скіфів"
і "Дванадцяти".
Це те саме, що Гоголь
спалює 2-й том "Мертвих душ".
Блок спалює свої щоденники.
Спалює важливі одкровення,
2025.08.13
20:49
Моя поезія - сумна,
Бо в мене доля невесела.
Мої пегасові джерела -
Не квіточки та не весна,
А смерть, самотність і війна,
Скорботи вбивчі децибели.
Моя поезія - сумна,
Бо в мене доля невесела.
Мої пегасові джерела -
Не квіточки та не весна,
А смерть, самотність і війна,
Скорботи вбивчі децибели.
Моя поезія - сумна,
2025.08.13
19:00
Серпня шовковий дотик,
Літа дарунок теплий
Пахне посохлим зіллям.
В обрію теракотах
Зрілі пониклі стебла
Вправно насіння сіють:
Степу руда лямівка
Літа дарунок теплий
Пахне посохлим зіллям.
В обрію теракотах
Зрілі пониклі стебла
Вправно насіння сіють:
Степу руда лямівка
2025.08.13
13:43
Адверза* тактика –
є така практика.
Мабуть і нині
щось в Україні.
Пройдено гірше все –
зась коїть більше це,
поруч нам жити –
є така практика.
Мабуть і нині
щось в Україні.
Пройдено гірше все –
зась коїть більше це,
поруч нам жити –
2025.08.13
07:25
День щезає за днем,
Наче зерна в ріллі,
А ми далі живем
На поверхні землі.
Повні мріями вщерть,
Любим радість і сміх, –
І дівається смерть
Із майбутніх доріг.
Наче зерна в ріллі,
А ми далі живем
На поверхні землі.
Повні мріями вщерть,
Любим радість і сміх, –
І дівається смерть
Із майбутніх доріг.
2025.08.13
00:31
Голос розбився об скелі німі,
Тиша гнітюча тримає за горло.
Думи блукають в молочній пітьмі,
Мовчки стіна виростає з безодні.
Сіті незримі сплітають слова
І розчиняються в тінях пониклих.
Десь у глибинах дрімає душа,
Тиша гнітюча тримає за горло.
Думи блукають в молочній пітьмі,
Мовчки стіна виростає з безодні.
Сіті незримі сплітають слова
І розчиняються в тінях пониклих.
Десь у глибинах дрімає душа,
2025.08.12
23:09
Із Бориса Заходера
– Дайте півкіло усмішки,
банку сміху, хмарки трішки,
три столових ложки вітру
та зірниць чотири літра!
Писку-виску двісті грамів,
десять метрів шумів-гамів,
– Дайте півкіло усмішки,
банку сміху, хмарки трішки,
три столових ложки вітру
та зірниць чотири літра!
Писку-виску двісті грамів,
десять метрів шумів-гамів,
2025.08.12
22:40
Без кори й коріння
Про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в деревв,-різні:
Про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в деревв,-різні:
2025.08.12
21:49
На стадіоні перемог і втрат
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.
Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
Стоїш, як початківець перед боєм,
І дивишся на сонце із-за брам,
Що не дають наповнитись собою.
Попереду ще стільки рубежів,
Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
І доля піднімає на ножі
2025.08.12
17:09
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Наголоси позна
Наголоси позна
2025.08.12
17:00
Промені сонця пестливо
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними
І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія,
Перебирають листя груші.
Поблизу рясніє слива
Гілками необтрушеними
І персики на осонні.
Рум’яняться гордовито.
Немов пастораль-симфонія,
2025.08.12
13:47
Загубились удвох,
як волошки у полі пшеничнім.
Чи це яв, а чи, може, їм сниться.
Гріє сонце обох.
Доторкнувсь до чола
і ні слова, ні звуку, цілунки.
Ніби той же юнак, і та юнка.
як волошки у полі пшеничнім.
Чи це яв, а чи, може, їм сниться.
Гріє сонце обох.
Доторкнувсь до чола
і ні слова, ні звуку, цілунки.
Ніби той же юнак, і та юнка.
2025.08.12
10:06
У червні 2023 року російські окупанти в Бердянську вбили двох підлітків - 16-річних Тиграна Оганнісяна
та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову,
та Микиту Ханганова, яких підозрювали у підготовці диверсії на залізниці.
Відважних друзів застрелили снайпери: Микита був вбитий пострілом у голову,
2025.08.12
07:33
на годиннику час коли зачиняють
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би до ранку
повзуть автівки усі в очах
сяє ліхтарний порожній блиск
замер у мозку німий одчай
це ж єдине місце
це ж єдине місце
і треба йти і я це знаю
але оттак сидів би до ранку
повзуть автівки усі в очах
сяє ліхтарний порожній блиск
замер у мозку німий одчай
це ж єдине місце
це ж єдине місце
2025.08.12
07:30
МАГІСТРАЛ
Ось тут, на майданчику, серед панельних будинків,
Зустріли ми квітень. Хай стане він принцом казковим!
Легким амфібрахієм, ніжним, замріяним словом
Альтанку весна подарує, неначе з картинки.
В реальності лавки нема і тепла - ні краплинк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ось тут, на майданчику, серед панельних будинків,
Зустріли ми квітень. Хай стане він принцом казковим!
Легким амфібрахієм, ніжним, замріяним словом
Альтанку весна подарує, неначе з картинки.
В реальності лавки нема і тепла - ні краплинк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Яна Іванна (1986) /
Критика | Аналітика
мінімалізуючи себе як людину....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
мінімалізуючи себе як людину....
Зима цього року почалась жорстоко... нехтючи усіма благаннями вразливих людей що, у повному розпачі від безрезультатних спроб викарабкатися з пазурів кризи та нахабства владного марнославства, марнотратцтва та байдужості намагалися зігрітися у власних сподіванках на краще...
Зима цього року почалася зверхньо і невблаганно притензійно, будучи скупою на сніг, як страждалий від анорексії і самозакоханості еталон краси сучасного суспільства.
Колись любили Бароко зі своїми мякими пишними вихилясами, оснащеними золотом, порцеляною, шовком і бархатом.
Колись чоловіки любили пишнотілих, блідих, слабких жінок,що народжували їм солодкопахнучих , рожевих немовлят.
Сьогодні віддають перевагу довготелесим кістлявим напівнепритомним патикам, але лише віддають перевагу, як дань моді... Сьогодні жінок не вміють любити, тому як напевне, їх не залишилось, ми відібрали у себе можливість бути жінками коли вирішили, що можемо обійтися без чоловіків, одягнувши штани та перебравши на себе усі його функцції і обовязки.
Сьогодні навіть у ліжці жінка може сама виконати партію чоловіка. Жінки навчилися "полювати", здобувати, перемагати і бути жорстокими, вони відмовилися чекати своїх лицарів дома... натомість позбавили себе змоги бути по-справжньому жіночими, позбавили себе сили всемогутньої влади бути слабкими.
А Що трапилося з чоловіком, в умовах втрати власної актуальності, - вони теж втрачаючи себе, намагаються потім знайти у пляшці, наркотиках, бізнесі, азарті, гомосексуалізмі, політиці і поступово втрачають здатність любити жінку по-справжньому , що можна зрозуміти, так як вони знехтувані... їх справжня мужність здатна компенсуватися жіночою швидкою пристосованістю і витривалістю, болевитривалістю і гнучкістю.
Цікаво, чи залишилися непорушні артефакти справжніх ,серед втрачаючих одне одного, і збентежених, наляканих фактом того, " чоловіка" і " жінки"?...
Мінімалізація втрат черекз мінімалізацію сприйняття і споживання...
Чомусь сьогодні суспільство віддає в усьому перевагу мінімалізму - від мистецтва до буденності, в оснащенні кабінетів, квартир, харчуванні, емоціях, покликанні, красі, одязі, у всьому, ми обмежуємо себе, у тому, аби бути щасливими, тому як маємо бути послідовниками тих догматів, якими визначається сьогодні його поняття... Карєра, бізнес, обовязково автомобільчик, можна і у кредит, але треба... одноразові дівчата і хлопці, багаторазові некохані, що потрібні для задоволення потреб, фастфуди, напівнепритомні " мініатюрні" дівчата, напівлюдяні мавоподібні чоловіки з товстими гаманцями і черевами і відсутністю такту і інтелекту... Ми обмежуємо себе у часі, їжі, коханні, сміливості, впевненості, вірі...
Що з нами трапилося?..
Можливо у таких тенденціях криється прагнення адаптуватися до умов, коли Земля поступово вичерпує свої ресурси, темпи індустріалізації і глобалізації вже не знають кордонів у їх споживанні, тому невідворотність того, що вони закінчуться прямопропорційна темпам їх споживання...
Можливо, через те, що перенасиченість простору споживача призвела до перенаповнення і перенагромадження нашого світу, життя, внутрішнього простору, свідомості, шлунку, будинку, почуттів, ліжка і інтелекта врешті решт...
З таким тягарем не легко владнатися не лише кожній окремо взятій людині, але і усьому суспільству, -... суспільство за гратами власної жадоби...ми вязні вязні власного страху не мати грунту під ногами, натомість втрачаючи здатність рухатися, знаходити щось за горизонтами того, у що пустили коріння....
Ми суспільство контрастів і самозречення, суспільство де вмирють від ожиріння та анорексії, розбещені грошима, та кровопролиття та епідемій, маючи під ногами неосяжні джерела вічного багацтва, але не маючи змогу протягнути до того руку...
Зима цього року почалася зверхньо і невблаганно притензійно, будучи скупою на сніг, як страждалий від анорексії і самозакоханості еталон краси сучасного суспільства.
Колись любили Бароко зі своїми мякими пишними вихилясами, оснащеними золотом, порцеляною, шовком і бархатом.
Колись чоловіки любили пишнотілих, блідих, слабких жінок,що народжували їм солодкопахнучих , рожевих немовлят.
Сьогодні віддають перевагу довготелесим кістлявим напівнепритомним патикам, але лише віддають перевагу, як дань моді... Сьогодні жінок не вміють любити, тому як напевне, їх не залишилось, ми відібрали у себе можливість бути жінками коли вирішили, що можемо обійтися без чоловіків, одягнувши штани та перебравши на себе усі його функцції і обовязки.
Сьогодні навіть у ліжці жінка може сама виконати партію чоловіка. Жінки навчилися "полювати", здобувати, перемагати і бути жорстокими, вони відмовилися чекати своїх лицарів дома... натомість позбавили себе змоги бути по-справжньому жіночими, позбавили себе сили всемогутньої влади бути слабкими.
А Що трапилося з чоловіком, в умовах втрати власної актуальності, - вони теж втрачаючи себе, намагаються потім знайти у пляшці, наркотиках, бізнесі, азарті, гомосексуалізмі, політиці і поступово втрачають здатність любити жінку по-справжньому , що можна зрозуміти, так як вони знехтувані... їх справжня мужність здатна компенсуватися жіночою швидкою пристосованістю і витривалістю, болевитривалістю і гнучкістю.
Цікаво, чи залишилися непорушні артефакти справжніх ,серед втрачаючих одне одного, і збентежених, наляканих фактом того, " чоловіка" і " жінки"?...
Мінімалізація втрат черекз мінімалізацію сприйняття і споживання...
Чомусь сьогодні суспільство віддає в усьому перевагу мінімалізму - від мистецтва до буденності, в оснащенні кабінетів, квартир, харчуванні, емоціях, покликанні, красі, одязі, у всьому, ми обмежуємо себе, у тому, аби бути щасливими, тому як маємо бути послідовниками тих догматів, якими визначається сьогодні його поняття... Карєра, бізнес, обовязково автомобільчик, можна і у кредит, але треба... одноразові дівчата і хлопці, багаторазові некохані, що потрібні для задоволення потреб, фастфуди, напівнепритомні " мініатюрні" дівчата, напівлюдяні мавоподібні чоловіки з товстими гаманцями і черевами і відсутністю такту і інтелекту... Ми обмежуємо себе у часі, їжі, коханні, сміливості, впевненості, вірі...
Що з нами трапилося?..
Можливо у таких тенденціях криється прагнення адаптуватися до умов, коли Земля поступово вичерпує свої ресурси, темпи індустріалізації і глобалізації вже не знають кордонів у їх споживанні, тому невідворотність того, що вони закінчуться прямопропорційна темпам їх споживання...
Можливо, через те, що перенасиченість простору споживача призвела до перенаповнення і перенагромадження нашого світу, життя, внутрішнього простору, свідомості, шлунку, будинку, почуттів, ліжка і інтелекта врешті решт...
З таким тягарем не легко владнатися не лише кожній окремо взятій людині, але і усьому суспільству, -... суспільство за гратами власної жадоби...ми вязні вязні власного страху не мати грунту під ногами, натомість втрачаючи здатність рухатися, знаходити щось за горизонтами того, у що пустили коріння....
Ми суспільство контрастів і самозречення, суспільство де вмирють від ожиріння та анорексії, розбещені грошима, та кровопролиття та епідемій, маючи під ногами неосяжні джерела вічного багацтва, але не маючи змогу протягнути до того руку...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Марення про Вчора, Завтра і Сьогодні..."
• Перейти на сторінку •
"Наша релія - це наш спосіб пошуку істини..."
• Перейти на сторінку •
"Наша релія - це наш спосіб пошуку істини..."
Про публікацію