ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &
                            І
               &
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
2024.11.19
13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Критика | Аналітика
М.Сидоржевський «Кастрати ніколи не любили тих, хто може»
Контекст : Сергій Пантюк. Інша література
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
М.Сидоржевський «Кастрати ніколи не любили тих, хто може»
Спілкувався Сергій Пантюк
На засіданні президії Національної спілки письменників України, яке відбулося минулого четверга, з ініціативи голови НСПУ Володимира Яворівського висловлено недовіру головному редакторові “Літературної України” Михайлові Сидоржевському. Не чекаючи рішення зборів засновників ТОВ «Літературна Україна», М.Сидоржевський подав заяву про звільнення за власним бажанням. Також він повідомив про свій вихід з Ради НСПУ.
Ми звернулися до М.Сидоржевського з проханням коротко прокоментувати ситуацію.
– Моє звільнення з посади головного редактора «Літературної України» слід розглядати насамперед у політичній та ідеологічній площинах. Парадокс, але у «вотчині» одного з чільних бютівських спічрайтерів, під самим носом у нього, завелась «опозиція», котра дозволяла собі розкіш бути незалежною від впливового і сановного письменницького начальника. Хто ж може таке стерпіти?
Насправді за короткий час (я працював у редакторському кріслі рік) «Літературна Україна» сфокусувала на собі увагу значного числа письменників і тих небайдужих і мислячих українців, для яких розвиток національної культури – не пустопорожні гасла, і які розуміють, що насправді сьогодні відбувається в країні. Чіткі українські, державницькі орієнтири, акцентування уваги на проблемах розвитку і відродження національної культури, духовності, а крім того, така незвична для теперішнього медіа-ринку відкритість до полеміки, дискусій, зіткнення думок, сміливість і гострота – все це, безумовно, не могло не турбувати нинішнє керівництво Спілки, яке за Яворівського більше дбає про бізнес, ніж про власне літературу. Зрештою, конфлікт був закладений від самого мого призначення на посаду головного редактора, оскільки для мене є неприйнятними як деякі особисті якості голови Спілки, так і позиціонування тієї політичної сили, яку він представляє…
– Будь ласка, детальніше про бізнесові справи теперішнього спілчанського керівництва, і про те, як вони співвідносяться з законом…
– Про це написано вже багато, хоча далеко не все. Однак – це їхній час – час фарисеїв і лихварів, і вони виходять сухими з води, ще й цинічно заливаючись при цьому солов`ями з усіх телеекранів... Але чого ви хочете від країни, в якій два суди, розглядаючи одну й ту ж справу, нерідко виносять абсолютно протилежні рішення… Всі чудово знають, як виносяться ці рішення, однак зробити ніхто нічого не може. Бо всі, хто здатен щось зробити, тією чи іншою мірою пов`язані між собою, всі наковталися гачків, за які при бажанні нескладно смикнути… Цим зокрема можна пояснити таку аморфність, інертність і байдужість переважної більшості письменників – навіть після оприлюднення скандальної інформації. А ще – наша хата скраю… Та Господь їм суддя. Тут хочу сказати про інше: попри розлогі словеса про любов до України з боку деяких наших «реєстрових» патріотів, насправді національна культура їх цікавить, образно кажучи, до глибини їхньої власної кишені – і ні сантиметром більше. Вони чужі для національної культури – хоч і часто носять вишиванки, і говорять красиві, високі слова. Ці «патріоти» «люблять» Україну не по-аматорськи – «за так», а, як професіонали-спеціалісти, чи то пак спеціалістки відомого ремесла – за гроші, за кожний сеанс встановлюючи відповідний тариф. Приклади? Та їх скільки завгодно, але всьому свій час.
– Ви сказали про байдужість письменників…
– Знаєте, завжди честь і гідність мали однаково високий вимір, якими б підлими не були часи. Сьогодні теж, незважаючи на засилля конформістів і відвертих негідників, котрі празникують перемоги, для кожного, хто мислить і намагається бути чесним перед Богом, існує вибір: зустрічати загрози і випробування стоячи на ногах, – чи зігнувшись або й ставши в характерну позу. Нині Спілка письменників деградована, керівництво її значною мірою корумповане, провід Спілки на сьогодні переважно становить собою товариство холуїв Яворівського і графоманів. Довкола керівника Спілки утворився вакуум. Поважні, авторитетні письменники або були витіснені з керівництва, або ж самі відійшли, не бажаючи мати справу з одіозними персонажами.
Власне, для чого існує Спілка? Для організації похоронів письменників і фуршетів? Чи, може, все-таки для того, щоб видавати книжки, сприяти їхній розкрутці, допомагати матеріально немічним письменникам? Зрештою, мати безпосередню причетність до сучасного літературного процесу. А ще – стояти в обороні українських цінностей, українського слова, української культури!
Але чи здатне це робити теперішнє спілчанське керівництво на чолі з парламентським колегою Губського, Фельдмана, Портнова і Турчинова?..
– Чи не збираєтесь подавати до суду з приводу вашого звільнення, апелюючи до голови Спілки?
– Це було б забагато честі для цього типового кон`юнктурника, котрий заробляє гроші на проповіді націонал-патріотизму, останнім часом, щоправда, значно розбавленому, знову ж таки, з кон`юнктурних міркувань, у підсолодженій водичці «загальнодемократичних цінностей». Та й, зрештою, моє звільнення – це лише один малий фрагмент нашого теперішнього суспільного буття. Таких, як Яворівський, повинна подавати до суду українська нація – за «внесок» у деградацію українського національного проводу, української національної еліти, і за те, що ми дозволили баламутам і фіглярам завести нас на манівці.
Спілкувався Сергій ПАНТЮК
На засіданні президії Національної спілки письменників України, яке відбулося минулого четверга, з ініціативи голови НСПУ Володимира Яворівського висловлено недовіру головному редакторові “Літературної України” Михайлові Сидоржевському. Не чекаючи рішення зборів засновників ТОВ «Літературна Україна», М.Сидоржевський подав заяву про звільнення за власним бажанням. Також він повідомив про свій вихід з Ради НСПУ.
Ми звернулися до М.Сидоржевського з проханням коротко прокоментувати ситуацію.
– Моє звільнення з посади головного редактора «Літературної України» слід розглядати насамперед у політичній та ідеологічній площинах. Парадокс, але у «вотчині» одного з чільних бютівських спічрайтерів, під самим носом у нього, завелась «опозиція», котра дозволяла собі розкіш бути незалежною від впливового і сановного письменницького начальника. Хто ж може таке стерпіти?
Насправді за короткий час (я працював у редакторському кріслі рік) «Літературна Україна» сфокусувала на собі увагу значного числа письменників і тих небайдужих і мислячих українців, для яких розвиток національної культури – не пустопорожні гасла, і які розуміють, що насправді сьогодні відбувається в країні. Чіткі українські, державницькі орієнтири, акцентування уваги на проблемах розвитку і відродження національної культури, духовності, а крім того, така незвична для теперішнього медіа-ринку відкритість до полеміки, дискусій, зіткнення думок, сміливість і гострота – все це, безумовно, не могло не турбувати нинішнє керівництво Спілки, яке за Яворівського більше дбає про бізнес, ніж про власне літературу. Зрештою, конфлікт був закладений від самого мого призначення на посаду головного редактора, оскільки для мене є неприйнятними як деякі особисті якості голови Спілки, так і позиціонування тієї політичної сили, яку він представляє…
– Будь ласка, детальніше про бізнесові справи теперішнього спілчанського керівництва, і про те, як вони співвідносяться з законом…
– Про це написано вже багато, хоча далеко не все. Однак – це їхній час – час фарисеїв і лихварів, і вони виходять сухими з води, ще й цинічно заливаючись при цьому солов`ями з усіх телеекранів... Але чого ви хочете від країни, в якій два суди, розглядаючи одну й ту ж справу, нерідко виносять абсолютно протилежні рішення… Всі чудово знають, як виносяться ці рішення, однак зробити ніхто нічого не може. Бо всі, хто здатен щось зробити, тією чи іншою мірою пов`язані між собою, всі наковталися гачків, за які при бажанні нескладно смикнути… Цим зокрема можна пояснити таку аморфність, інертність і байдужість переважної більшості письменників – навіть після оприлюднення скандальної інформації. А ще – наша хата скраю… Та Господь їм суддя. Тут хочу сказати про інше: попри розлогі словеса про любов до України з боку деяких наших «реєстрових» патріотів, насправді національна культура їх цікавить, образно кажучи, до глибини їхньої власної кишені – і ні сантиметром більше. Вони чужі для національної культури – хоч і часто носять вишиванки, і говорять красиві, високі слова. Ці «патріоти» «люблять» Україну не по-аматорськи – «за так», а, як професіонали-спеціалісти, чи то пак спеціалістки відомого ремесла – за гроші, за кожний сеанс встановлюючи відповідний тариф. Приклади? Та їх скільки завгодно, але всьому свій час.
– Ви сказали про байдужість письменників…
– Знаєте, завжди честь і гідність мали однаково високий вимір, якими б підлими не були часи. Сьогодні теж, незважаючи на засилля конформістів і відвертих негідників, котрі празникують перемоги, для кожного, хто мислить і намагається бути чесним перед Богом, існує вибір: зустрічати загрози і випробування стоячи на ногах, – чи зігнувшись або й ставши в характерну позу. Нині Спілка письменників деградована, керівництво її значною мірою корумповане, провід Спілки на сьогодні переважно становить собою товариство холуїв Яворівського і графоманів. Довкола керівника Спілки утворився вакуум. Поважні, авторитетні письменники або були витіснені з керівництва, або ж самі відійшли, не бажаючи мати справу з одіозними персонажами.
Власне, для чого існує Спілка? Для організації похоронів письменників і фуршетів? Чи, може, все-таки для того, щоб видавати книжки, сприяти їхній розкрутці, допомагати матеріально немічним письменникам? Зрештою, мати безпосередню причетність до сучасного літературного процесу. А ще – стояти в обороні українських цінностей, українського слова, української культури!
Але чи здатне це робити теперішнє спілчанське керівництво на чолі з парламентським колегою Губського, Фельдмана, Портнова і Турчинова?..
– Чи не збираєтесь подавати до суду з приводу вашого звільнення, апелюючи до голови Спілки?
– Це було б забагато честі для цього типового кон`юнктурника, котрий заробляє гроші на проповіді націонал-патріотизму, останнім часом, щоправда, значно розбавленому, знову ж таки, з кон`юнктурних міркувань, у підсолодженій водичці «загальнодемократичних цінностей». Та й, зрештою, моє звільнення – це лише один малий фрагмент нашого теперішнього суспільного буття. Таких, як Яворівський, повинна подавати до суду українська нація – за «внесок» у деградацію українського національного проводу, української національної еліти, і за те, що ми дозволили баламутам і фіглярам завести нас на манівці.
Спілкувався Сергій ПАНТЮК
Контекст : Сергій Пантюк. Інша література
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію