Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
ОСІННЯ УКРАЇНА. Цикл
1.
Осінньо. Сінно. Синьо і осино.
Усмішка в люстрі скіфського меча.
Во ім’я Духа, Матері і Сина
Шлях в інший світ отеплює свіча.
І непокрите травами коріння,
Як голим серцем зірвана зоря.
Сивіють вина – то вода осіння.
Із клена лист – мов лист з календаря.
Горбаті духом не летять нікуди,
А ті, що не вернуться, – хай летять…
На те вони, на те вони і люде,
Щоб не в собі шукати благодать.
Осінній ліс говорить із собою.
А степ такий – мов дідова рука.
Який наш час – такі його й герої.
Кінець імперій – пусто у віках…
У лісі пусто.
А в душі плакучо.
Осіньо. Сінно…
Голос – як сльоза.
І щось таке смішне і неминуче
Лежить на несусвітніх терезах.
2.
Оце така осіння Україна.
Хоч землю їж – а іншої нема.
Розвіюся по «женщинах» і винах…
Поет не гетьман.
Лаяти дарма.
Шаблина з льоду.
Ствол із очерету.
У сні і в бурі він такий, як все…
Не лізе в світ – як вічність у газету.
Сльозу пасе.
По горло в пісні і по очі в зорях,
Що, вітряні, злітають в океан,
Полинний сік просторий і прозорий.
Сам собі пан.
Сам собі пан.
Ні страху, ні неволі.
Хмільний відстій століть, тривог і гроз.
Оце тако…
Спішить собі поволі
Дніпро – у Лету,
Лета – у Дніпро.
3.
Велика осінь.
І старий туман.
І замість даху зорі наді мною.
Я тут живу, немов мене й нема.
Я ще люблю ту воду під вербою.
Від свічки свічку терпко засвічу
В сільській церковці з коренем глибоким.
І сонну душу кутаю в парчу,
І сонне тіло зваблюю в осоку.
Як пережити осінь цю мою?
По кришталю – солоний мед сльозини.
Столітні вина пригоршнями п’ю,
Немов печаль з обличчям батьківщини.
Сестра лата озонові дірки.
Брат косить трави під водою Лети…
Таке от щастя з Божої руки,
Безумно-тихе – як печаль поета.
Така от карма: битися об лід,
Нести в собі велике свято Роду…
Багаття, річка, зірка і політ…
І злата осінь –
Плата за свободу.
4.
Намацую цей дощ, неначе нерв,
Хоч наді мною небо повітове.
Куди ж мені податися тепер?
Бо не податись я ще не готовий…
Куди ж мені подітися навік?
В любов чи гроші, подорож чи славу?
Яке б вино не випив чоловік,
Усе воно на зорях і на травах.
У скіфських вазах чути голоси.
На вазах тих – сузір’я і суцвіття.
Сльоза відбита в крапельці роси,
Така одна, мов ти і я у світі,
Що слухаєм дитину в животі
Чи зірку в небі, чи ріку підземну…
Я так нестерпно жити захотів,
За все сплативши кров’ю,
Недаремно:
За славу й волю, хату і садок,
Струну, що в’яже прірву та вершину.
Куди ж мені?..
Вертаюсь до казок
Про козака
І дівчину-калину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОСІННЯ УКРАЇНА. Цикл
1.Осінньо. Сінно. Синьо і осино.
Усмішка в люстрі скіфського меча.
Во ім’я Духа, Матері і Сина
Шлях в інший світ отеплює свіча.
І непокрите травами коріння,
Як голим серцем зірвана зоря.
Сивіють вина – то вода осіння.
Із клена лист – мов лист з календаря.
Горбаті духом не летять нікуди,
А ті, що не вернуться, – хай летять…
На те вони, на те вони і люде,
Щоб не в собі шукати благодать.
Осінній ліс говорить із собою.
А степ такий – мов дідова рука.
Який наш час – такі його й герої.
Кінець імперій – пусто у віках…
У лісі пусто.
А в душі плакучо.
Осіньо. Сінно…
Голос – як сльоза.
І щось таке смішне і неминуче
Лежить на несусвітніх терезах.
2.
Оце така осіння Україна.
Хоч землю їж – а іншої нема.
Розвіюся по «женщинах» і винах…
Поет не гетьман.
Лаяти дарма.
Шаблина з льоду.
Ствол із очерету.
У сні і в бурі він такий, як все…
Не лізе в світ – як вічність у газету.
Сльозу пасе.
По горло в пісні і по очі в зорях,
Що, вітряні, злітають в океан,
Полинний сік просторий і прозорий.
Сам собі пан.
Сам собі пан.
Ні страху, ні неволі.
Хмільний відстій століть, тривог і гроз.
Оце тако…
Спішить собі поволі
Дніпро – у Лету,
Лета – у Дніпро.
3.
Велика осінь.
І старий туман.
І замість даху зорі наді мною.
Я тут живу, немов мене й нема.
Я ще люблю ту воду під вербою.
Від свічки свічку терпко засвічу
В сільській церковці з коренем глибоким.
І сонну душу кутаю в парчу,
І сонне тіло зваблюю в осоку.
Як пережити осінь цю мою?
По кришталю – солоний мед сльозини.
Столітні вина пригоршнями п’ю,
Немов печаль з обличчям батьківщини.
Сестра лата озонові дірки.
Брат косить трави під водою Лети…
Таке от щастя з Божої руки,
Безумно-тихе – як печаль поета.
Така от карма: битися об лід,
Нести в собі велике свято Роду…
Багаття, річка, зірка і політ…
І злата осінь –
Плата за свободу.
4.
Намацую цей дощ, неначе нерв,
Хоч наді мною небо повітове.
Куди ж мені податися тепер?
Бо не податись я ще не готовий…
Куди ж мені подітися навік?
В любов чи гроші, подорож чи славу?
Яке б вино не випив чоловік,
Усе воно на зорях і на травах.
У скіфських вазах чути голоси.
На вазах тих – сузір’я і суцвіття.
Сльоза відбита в крапельці роси,
Така одна, мов ти і я у світі,
Що слухаєм дитину в животі
Чи зірку в небі, чи ріку підземну…
Я так нестерпно жити захотів,
За все сплативши кров’ю,
Недаремно:
За славу й волю, хату і садок,
Струну, що в’яже прірву та вершину.
Куди ж мені?..
Вертаюсь до казок
Про козака
І дівчину-калину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
