Андрій Кислов
Юрій Андрухович , як властиво українському літератору, глибоко переживає складні процеси громадського життя. З Weekly.ua він поділився своїми враженнями від президентських виборів, оцінюючи їх з точки зору художньої критики. Він співчуває невдасі Ющенку й прогнозує прихід "культурного кучмізму". Скептично ставиться до суспільної ролі великого капіталу. Застерігає від узаконювання двомовності та втручання держави в справи церкви. І при цьому при всьому він упевнений, що Україна ніколи не стане нудною країною.

Юрію Ігоровичу, як ви оцінюєте драматургію президентських виборів-2010? Що б ви змінили в сценарії?

Ю. А. Украй слабка драматургія - насамперед тому, що до краю передбачувана. Складається враження, що персонаж на ім'я виборець добровільно відмовився бути героєм і змирився із "роллю десятого плану". Він спочатку повірив у те, що в заключному акті неодмінно опиняться Янукович і Тимошенко, - і тому програв. Тобто фінальний акт уже не має значення - розв'язка настала значно раніше. Суть цієї розв'язки - програш в Україні громадянськості, громадянського суспільства. Будемо сподіватися, що все-таки не остаточний.

Чи були вдалими головні ролі цієї п'єси: Ющенко, Тимошенко, Янукович? Як зіграли актори?

Ю. А. Ющенко - безумовний невдаха. Головним чином тому, що він не сприймав цю п'єсу як п'єсу й не грав, а всерйоз намагався втілювати в життя деякі свої ідеї, які він - знов-таки, зовсім серйозно - вважає визначальними для країни і її майбутнього. Ющенко взагалі не гравець і не актор, йому потрібно було зупиняти спектакль і закривати цей провінційний театр. Що стосується пари фіналістів, то обидва зіграли на рівні власного електорату, на жаль, невибагливого. Обидва прагнули сподобатися своєму глядачеві - і сподобалися. В обох не додалося прихильників, скоріше навпаки - стало більше ненависників. Проривів у нову театральну якість не відбулося.

Чого не вистачало в образах дебютантів - політиків "нового покоління": Тігіпка, Яценюка, Гриценка, Богословської й інших?

Ю. А. Не вистачало саме "нового покоління". Тому що ніхто з них новим не є. Хіба що з великою натяжкою Яценюк. Однак під час кампанії він повівся як чистої води "старий". Мені стає смішно, коли я чую, що Тігіпко молодий політик. Це однаково що назвати мене молодим поетом.

Якими можуть бути наслідки поразки Віктора Ющенка для української культури? Що він встиг зробити за час президентства?

Ю. А. Це два різних питання. Відповім лише на перше, тому що на друге мені, що голосував за Ющенка 17 січня, відповідати не хочеться. У тому розумінні, що він міг зробити значно більше й краще. Однак повернемося до першого. Наслідки можуть бути, по-перше, негативними. Оскільки культурні пріоритети обох фіналістів досить близькі, тобто перебувають десь між Пугачовою й блатняком. Українською культурою ніхто з них особливо перейматися не стане. Це знову буде такий культурний кучмізм. По-друге, наслідки можуть бути позитивними - якщо українську культуру знову почнуть пресувати за допомогою всіляких цензурних комісій. Тоді вона підніметься на протесті проти приниження й несправедливості. Культура - це те, що створюється не "завдяки", а "всупереч".

Як ви, найпопулярніший на Заході український письменник, розцінюєте європейські шанси України?

Ю. А. Зараз - гірше, ніж у 2005 році, це зрозуміло. У цілому роки "при Ющенку" виявили одну річ, про яку в ЄС ніхто не говорить уголос. А саме: стосовно України там існують стійкі упередження. Першою реакцією ЄС на Україну є відкидання, небажання, негатив. Уточню: це підсвідомий рівень - того, де живуть фобії й кошмари. На свідомому рівні ЄС проголошує готовність до зближення й співробітництва. Однак для нас зближення не може бути метою, хіба що інструментом. А метою є цілковита інтеграція, або, як це метафорично визначає Ющенко, "повернення в Європу". Тому ми зобов'язані враховувати європейські упередження й долати їх своєю бездоганністю. Ми повинні стати зразково бездоганними! Це насамперед необхідно нам самим. А якими ми є насправді з нашими політиками і їх "лохторатом"? Яка там бездоганність - м'яко кажучи, ми дуже від неї далекі! Бездоганно гарними ми були на Майдані 2004-го. А зараз ми значно гірші, і розраховувати на прихильність європейців поки що не маємо права.

Що таке сучасна інтелігенція? Чи є в неї почуття відповідальності перед народом? Хто такі українські інтелектуали?

Ю. А. Я завжди скептично ставився до самого поняття "інтелігенція". Хто це, власне кажучи? Люди розумової праці? Освічені верстви? Все це якось архаїчно - включаючи поділ на "інтелігенцію" і "народ". Де проходить грань? Де він цей народ, до речі? Може, це просто "населення країни"? Наше суспільство вже давно вимагає якихось інших класифікацій, дехто, приміром, постійно згадує про "середній клас". Виходить, є й "несередні класи" - "вищий", "нижчий"? Втім, нехай на цю тему міркують соціологи. Можу висловитися лише щодо третього питання. Українські інтелектуали - це дуже нечисленні діячі української науки й культури, які, зберігши свою незалежність від будь-яких політичних структур, все-таки присутні в українському й міжнародному публічному просторі й здатні впливати на формування громадської думки. Повторюю, дуже нечисленні. Але вони є.

Якою може бути реакція на спроби узаконити двомовність? Якими можуть бути наслідки?

Ю. А. Найсумнішим наслідком буде те, що переважна більшість жителів сходу й півдня країни так і не вивчать українську мову. Вважаю, що від цього вони тільки програють, тобто обмежать свої можливості й тим самим себе збіднять. Ще одним наслідком може стати часткова ізоляція Західної України, можливо, і самоізоляція. У будь-якому разі, "узаконена двомовність" не буде сприяти об'єднанню, це точно. Я - за ту реальну двомовність, яку ми маємо зараз. Те, що українська мова має статус державної, а російська ні, дає змогу підтримувати мовну рівновагу.

Чи може Україна втратити незалежність? У якій формі й послідовності це може відбуватися?

Ю. А. Є тисяча й один варіант того, як ми можемо втратити незалежність, - і всі вони жахливо реальні. Але жоден з них не може бути реалізований доти, поки із цим не погодиться Захід, у першу чергу США і ЄС. Сподіваюся, вони ніколи із цим не погодяться.

Недавно ви брали участь в акції протесту проти діяльності Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Що таке у вашому розумінні "суспільна мораль"?

Ю. А. Чим більше я про це міркую, тим більше погоджуюся з колегами, котрі стверджують, що це якийсь бюрократичний виверт, поняття-симулякр, покликане легітимувати установу й діяльність згаданої вами комісії. Мораль відноситься не до юридичних, а до філософських категорій. Іншими словами, не можна віддавати під суд, або, більш м'яко виражаючись, на юридичну експертизу, таку тонку матерію - настільки мінливу й соціально обумовлену, що навколо неї тисячоріччями не вщухає філософська дискусія. А тут - будь ласка, цілий державний орган, який фінансується за рахунок наших податків, профукує за рік більше, ніж вся наша кінематографічна галузь, збирається вирішувати, що мені як письменнику дозволено, а що ні.

Чи підлягають регулюванню моральність, релігія й культура?

Ю. А. Тільки в тоталітарних системах. Ми ж начебто б проголосили себе не такими ще двадцять років тому.

Чи може Віктор Ющенко через якийсь час стати Героєм України, як Роман Шухевич і Степан Бандера? Як ви ставитеся до подібних національних символів?

Ю. А. Вважаю, що обидві ці фігури діяли в ситуації твердої екзистенційної необхідності своєї епохи. Це сини свого часу. Після пацифікацій на заході й Голодоморі на сході України поставало питання справді про виживання українства як такого. Якби вони не почали робити його винищуванню насильницький опір, незалежної України сьогодні б не існувало. Якщо ми вважаємо Україну і її незалежність безумовними цінностями, то повинні погодитися, що вони боролися саме за них. Інше питання - скоєні ними при цьому злочини. Про їх потрібно й пам'ятати, і говорити. Але хіба злочини, скоєні Червоною Армією під час тієї ж війни, ставлять під сумнів її вирішальну роль у перемозі над нацизмом? Так і злочини ОУН-УПА не можуть перекреслити й применшити її подвиги в боротьбі за нашу свободу й незалежність.

Президент Ющенко діяв, виходячи зі своїх переконань. Він намагався досліджувати й "поставити на місце" ті проблематичні вузли, які повинні були бути розв'язані ще починаючи з 1991 року. Тоді була набагато більше сприятлива ситуація, однак Кравчук цього не зробив, тому що був занадто хитрим. Ющенко не хитрив і не шукав популістських відмазок. Чи буде він за це визнаний гідним звання героя? На мій погляд, це несуттєво. Його роль у нашій історії ще буде визначатися.

У церкву, як і в культуру, вхід не заборонений нікому. Що повинна робити влада в церковній сфері?

Ю. А. Нічого. Відділення церкви від держави є фундаментальним європейським досягненням. А крім того, я дуже сподіваюся, що церква буде грати все меншу й меншу роль у житті нашого суспільства. І тому перестане бути цікавою для політиків. А то вони вже так несамовито хрестяться на телекамери, що пригадується "сумне Середньовіччя".

Незважаючи на пільги для книговидавців, українські літератори часто залишаються непочутими, перебуваючи у замкнутому інтелектуальному співтоваристві. Чи зміниться ситуація після виборів?

Ю. А. Найімовірніше, не зміниться. Але в житті завжди є місце для чуда. Можливо, уже завтра побачить світ український роман, який переверне свідомість усього суспільства. Це, звичайно, жарт, хоча й не без тіні надії.

Чи зацікавлений великий капітал у розвитку української культури?

Ю. А. Поки він зорієнтований на Росію - ні. Наш великий капітал - це такий собі хлопчак, котрий у всьому наслідує російського дядька. Зверніть увагу, наші олігархи несамостійні навіть у пошуку офшорів і гірськолижних курортів. Вони збираються на свої сходняки в тому ж Куршевелі, де завжди збираються росіяни. Ніякої незалежності, навіть гірськолижної! Що вже говорити про культуру?

Якою, на ваш погляд, повинна бути українська держава в ідеалі й у що вона трансформується реально?

Ю. А. В ідеалі це нормальна європейська держава, більше близька до Польщі, ніж до Росії, тобто не без слов'янської навіженки, але в цілому вже переступила через цивілізаційний розлам і опинилася у західній його стороні. Реально - те ж саме, але з більшою внутрішньою суперечністю, обумовленою потужним тяжінням до Росії. У будь-якому разі, Україна ніколи не стане нудною країною, де все стабільно й передбачувано.

Інтерв'ю взяв Андрій Кіслов для Weekly.ua
http://ukranews.com/uk/interview/2010/02/11/74