Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.04
05:44
Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ
1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов
2026.07.03
22:45
На відстані руки,
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
2026.07.03
20:00
Говори до мене тонкосердно -
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
2026.07.03
14:10
Я з балкону дивлюся на темний проспект.
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
2026.07.03
12:55
Вдихаю душу очерету,
Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
2026.07.03
11:55
Нехай гнітить невиплаканий жаль
І слово запізніле ранить груди.
Ми просто люди — помилкові люди,
Що дивляться крізь темряву у даль.
Ілюзії, підпалені мовчанням,
Розвіяв вітер попелом ущент.
Та з цих безглуздих, непотрібних жертв
І слово запізніле ранить груди.
Ми просто люди — помилкові люди,
Що дивляться крізь темряву у даль.
Ілюзії, підпалені мовчанням,
Розвіяв вітер попелом ущент.
Та з цих безглуздих, непотрібних жертв
2026.07.03
10:33
Пізнім вечором похожим
Літератор йшов додому.
Настрій мав прекрасний, схоже,
Щось наспівував знайоме.
Презентації щоденні -
Тріумфальні, фантастичні!
І овації шалені
До вершин письменства кличуть!
Літератор йшов додому.
Настрій мав прекрасний, схоже,
Щось наспівував знайоме.
Презентації щоденні -
Тріумфальні, фантастичні!
І овації шалені
До вершин письменства кличуть!
2026.07.03
06:56
Із глибокої криниці
Зачерпну відром водиці
І нестерпну спрагу прожену, -
Обмочивши трохи вуса,
Сам вдоволено нап'юся,
Потім дам напитися коню.
Після довгої дороги,
Хай спочине прудконогий
Зачерпну відром водиці
І нестерпну спрагу прожену, -
Обмочивши трохи вуса,
Сам вдоволено нап'юся,
Потім дам напитися коню.
Після довгої дороги,
Хай спочине прудконогий
2026.07.03
05:02
Розділ XІІІ:ОСТАННІЙ АКОРД ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ: ДУША ЯСТРУБА
Осіння ніч 1074 року дихала прохолодою крізь відчинене вікно спальні. Запах сухого листя й перших приморозків проникав у кімнату, де на великому ліжку під хутряними ковдрами лежав той,
2026.07.02
19:34
Були собі дві подруги, удвох із малого.
Разом росли, разом грались. Не було такого,
Щоби вони розсварились. Отак виростали.
А, коли уже дівчата на виданні стали,
То в одної з‘явивсь хлопець високий та гарний.
Друга його захотіла перейняти - марно.
В
Разом росли, разом грались. Не було такого,
Щоби вони розсварились. Отак виростали.
А, коли уже дівчата на виданні стали,
То в одної з‘явивсь хлопець високий та гарний.
Друга його захотіла перейняти - марно.
В
2026.07.02
18:13
Шкрябаю каручу Шеві '39
Далі – на Ель Монті Ліжен стадіон
Підібрати визгу, о божественна
Тирить ковпаки, убитая у хлам
Пухлі дайси, бонґи, вперті в зад
Човен любови, готовий до атаки
Далі – на Ель Монті Ліжен стадіон
Підібрати визгу, о божественна
Тирить ковпаки, убитая у хлам
Пухлі дайси, бонґи, вперті в зад
Човен любови, готовий до атаки
2026.07.02
16:48
На Купала, ворожбитної ночі,
Волошковий я сплітала віночок.
Хай поплине, хай поплине
рікою,
Хочу бути в Україні
з тобою...
Де ти милий, знати хочу -
Волошковий я сплітала віночок.
Хай поплине, хай поплине
рікою,
Хочу бути в Україні
з тобою...
Де ти милий, знати хочу -
2026.07.02
13:16
Пора міняти це постільне,
Де потонув у глибині
Пекельних дум, листів осінніх,
Кошмарів, наче буруни.
У цьому ліжку народились
Прозріння, сумніви й жахи.
Руно постане, ніби диво
Де потонув у глибині
Пекельних дум, листів осінніх,
Кошмарів, наче буруни.
У цьому ліжку народились
Прозріння, сумніви й жахи.
Руно постане, ніби диво
2026.07.02
10:12
я не зустрівся із тобою
цьогоріч
пишу вірша про це
і взагалі віршую
останній раз
я вийшов просто в ніч
казала ти усе
між нами по феншую
цьогоріч
пишу вірша про це
і взагалі віршую
останній раз
я вийшов просто в ніч
казала ти усе
між нами по феншую
2026.07.02
05:58
Аби ми у снах не загрузли
І краще пізнали життя, -
Розбуджує тишу загуслу
Сирени тривожне виття.
Розколюють темряву ночі
Яскраві розриви ракет,
І никнуть у тьмі неохоче,
Як смуги хвостатих комет.
І краще пізнали життя, -
Розбуджує тишу загуслу
Сирени тривожне виття.
Розколюють темряву ночі
Яскраві розриви ракет,
І никнуть у тьмі неохоче,
Як смуги хвостатих комет.
2026.07.02
05:01
Розділ ХІІ. ПОВЕРНЕННЯ ДО ПАРИЖА: ТРІУМФ СИВОЇ БЕРЕГИНІ
Час летів, мов стріла. Юний лев Філіп змужнів, його грива стала густішою, а державні турботи – важчими. Франція потребувала не лише сили, а й глибокої, давньої мудрості. І тоді король покликав т
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Максимчук (1963) /
Публіцистика
ТИХО! ТРИВАЄ КОРЕКТУРА...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТИХО! ТРИВАЄ КОРЕКТУРА...
ВІКТОР МАКСИМЧУК
ТИХО! ТРИВАЄ КОРЕКТУРА...
Для того, аби книга чи періодичне видання побачило світ, їм доводиться пройти через руки, очі та й серце дуже багатьох людей. Серед них є особистості творчі, є відповідальні і є ті, кого називають просто технічним персоналом. До нього належить і коректор. Коректор – найневдячніший фах у видавничій системі. Робота шкідлива (як для зору, так і для нервів), а відповідальність – колосальна. У середньому за хвилину він опрацьовує 1185 друкованих знаків, за 8 годин – 2,5-3 авторські аркуші (1 авторський аркуш – це 40 тисяч знаків, тобто приблизно 4 газетні сторінки формату А3). Тож спробуйте порахувати, скільки знаків коректор перечитує за все своє життя…
Перша правка – брудніша, друга – чистіша, третя – після перегляду шефа чи автора…
Але від того, як коректор віднесеться до своєї роботи залежить і обличчя видання чи твору. Якщо ж у матеріалах будуть допущені помилки, то, відповідно, будуть й нарікання зі сторони читача.
Виходячи з цього, хочу сказати, що нелегку ношу, за своїм особистим бажанням, звалила на себе коректор, а подекуди, і літературний редактор нашого літературно-мистецького та науково-освітнього часопису «Німчич» Марина Киселиця. Марина Василівна – чудовий журналіст, молода матуся і дружина, але попри всі життєві труднощі знаходить час і для роботи над нашим виданням. Зауважу – на громадських засадах.
Всі, хто звертався хоча б раз до Марини за допомогою, отримав її. Вона постійно знаходить час для людей, уміє вислухати, розрадити, підтримати, допомогти. Марина – чуйна, скромна, добросовісна та високопорядна людина. Як говорить її керівник, головний редактор газети «Вижницькі обрії» Ярослава Василівна Кибіч: «Марина – талановитий журналіст. Багато її публікацій схвилювало читача. Яку прекрасну мову вона має, як слово викристалізовує! А як плідно працює над кожним номером журналу «Німчич»!»
Хочу зазначити, що Марина ще й віршує. З-під її пера родяться чудові глибокозмістовні строфи, які хвилюють душу, що виринає на світ Божий усім тим, що хвилює поетесу і, мабуть, кожного із нас. Вона зачарована цим світом і прикладає всі зусилля, щоб прикрасити його своїм словом, своєю красою, як людина, як жінка, як творча натура.
Я певен, що людина, яка так щедро сіє добро на життєву ниву, і пожинати його буде.
Тож нехай Всесвіт, Господь Бог та й добрі люди дарують тобі, Марино Василівно, тільки позитивну енергію, добро, радість і щастя.
А я, як головний редактор видання, низько схиляю голову перед тобою за ці непрості, але такі дорідні труди…
ТИХО! ТРИВАЄ КОРЕКТУРА...
Для того, аби книга чи періодичне видання побачило світ, їм доводиться пройти через руки, очі та й серце дуже багатьох людей. Серед них є особистості творчі, є відповідальні і є ті, кого називають просто технічним персоналом. До нього належить і коректор. Коректор – найневдячніший фах у видавничій системі. Робота шкідлива (як для зору, так і для нервів), а відповідальність – колосальна. У середньому за хвилину він опрацьовує 1185 друкованих знаків, за 8 годин – 2,5-3 авторські аркуші (1 авторський аркуш – це 40 тисяч знаків, тобто приблизно 4 газетні сторінки формату А3). Тож спробуйте порахувати, скільки знаків коректор перечитує за все своє життя…
Перша правка – брудніша, друга – чистіша, третя – після перегляду шефа чи автора…
Але від того, як коректор віднесеться до своєї роботи залежить і обличчя видання чи твору. Якщо ж у матеріалах будуть допущені помилки, то, відповідно, будуть й нарікання зі сторони читача.
Виходячи з цього, хочу сказати, що нелегку ношу, за своїм особистим бажанням, звалила на себе коректор, а подекуди, і літературний редактор нашого літературно-мистецького та науково-освітнього часопису «Німчич» Марина Киселиця. Марина Василівна – чудовий журналіст, молода матуся і дружина, але попри всі життєві труднощі знаходить час і для роботи над нашим виданням. Зауважу – на громадських засадах.
Всі, хто звертався хоча б раз до Марини за допомогою, отримав її. Вона постійно знаходить час для людей, уміє вислухати, розрадити, підтримати, допомогти. Марина – чуйна, скромна, добросовісна та високопорядна людина. Як говорить її керівник, головний редактор газети «Вижницькі обрії» Ярослава Василівна Кибіч: «Марина – талановитий журналіст. Багато її публікацій схвилювало читача. Яку прекрасну мову вона має, як слово викристалізовує! А як плідно працює над кожним номером журналу «Німчич»!»
Хочу зазначити, що Марина ще й віршує. З-під її пера родяться чудові глибокозмістовні строфи, які хвилюють душу, що виринає на світ Божий усім тим, що хвилює поетесу і, мабуть, кожного із нас. Вона зачарована цим світом і прикладає всі зусилля, щоб прикрасити його своїм словом, своєю красою, як людина, як жінка, як творча натура.
Я певен, що людина, яка так щедро сіє добро на життєву ниву, і пожинати його буде.
Тож нехай Всесвіт, Господь Бог та й добрі люди дарують тобі, Марино Василівно, тільки позитивну енергію, добро, радість і щастя.
А я, як головний редактор видання, низько схиляю голову перед тобою за ці непрості, але такі дорідні труди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
