ВІКТОР МАКСИМЧУК
ТИХО! ТРИВАЄ КОРЕКТУРА...
Для того, аби книга чи періодичне видання побачило світ, їм доводиться пройти через руки, очі та й серце дуже багатьох людей. Серед них є особистості творчі, є відповідальні і є ті, кого називають просто технічним персоналом. До нього належить і коректор. Коректор – найневдячніший фах у видавничій системі. Робота шкідлива (як для зору, так і для нервів), а відповідальність – колосальна. У середньому за хвилину він опрацьовує 1185 друкованих знаків, за 8 годин – 2,5-3 авторські аркуші (1 авторський аркуш – це 40 тисяч знаків, тобто приблизно 4 газетні сторінки формату А3). Тож спробуйте порахувати, скільки знаків коректор перечитує за все своє життя…
Перша правка – брудніша, друга – чистіша, третя – після перегляду шефа чи автора…
Але від того, як коректор віднесеться до своєї роботи залежить і обличчя видання чи твору. Якщо ж у матеріалах будуть допущені помилки, то, відповідно, будуть й нарікання зі сторони читача.
Виходячи з цього, хочу сказати, що нелегку ношу, за своїм особистим бажанням, звалила на себе коректор, а подекуди, і літературний редактор нашого літературно-мистецького та науково-освітнього часопису «Німчич» Марина Киселиця. Марина Василівна – чудовий журналіст, молода матуся і дружина, але попри всі життєві труднощі знаходить час і для роботи над нашим виданням. Зауважу – на громадських засадах.
Всі, хто звертався хоча б раз до Марини за допомогою, отримав її. Вона постійно знаходить час для людей, уміє вислухати, розрадити, підтримати, допомогти. Марина – чуйна, скромна, добросовісна та високопорядна людина. Як говорить її керівник, головний редактор газети «Вижницькі обрії» Ярослава Василівна Кибіч: «Марина – талановитий журналіст. Багато її публікацій схвилювало читача. Яку прекрасну мову вона має, як слово викристалізовує! А як плідно працює над кожним номером журналу «Німчич»!»
Хочу зазначити, що Марина ще й віршує. З-під її пера родяться чудові глибокозмістовні строфи, які хвилюють душу, що виринає на світ Божий усім тим, що хвилює поетесу і, мабуть, кожного із нас. Вона зачарована цим світом і прикладає всі зусилля, щоб прикрасити його своїм словом, своєю красою, як людина, як жінка, як творча натура.
Я певен, що людина, яка так щедро сіє добро на життєву ниву, і пожинати його буде.
Тож нехай Всесвіт, Господь Бог та й добрі люди дарують тобі, Марино Василівно, тільки позитивну енергію, добро, радість і щастя.
А я, як головний редактор видання, низько схиляю голову перед тобою за ці непрості, але такі дорідні труди…