Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Максимчук (1963) /
Публіцистика
ТИХО! ТРИВАЄ КОРЕКТУРА...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ТИХО! ТРИВАЄ КОРЕКТУРА...
ВІКТОР МАКСИМЧУК
ТИХО! ТРИВАЄ КОРЕКТУРА...
Для того, аби книга чи періодичне видання побачило світ, їм доводиться пройти через руки, очі та й серце дуже багатьох людей. Серед них є особистості творчі, є відповідальні і є ті, кого називають просто технічним персоналом. До нього належить і коректор. Коректор – найневдячніший фах у видавничій системі. Робота шкідлива (як для зору, так і для нервів), а відповідальність – колосальна. У середньому за хвилину він опрацьовує 1185 друкованих знаків, за 8 годин – 2,5-3 авторські аркуші (1 авторський аркуш – це 40 тисяч знаків, тобто приблизно 4 газетні сторінки формату А3). Тож спробуйте порахувати, скільки знаків коректор перечитує за все своє життя…
Перша правка – брудніша, друга – чистіша, третя – після перегляду шефа чи автора…
Але від того, як коректор віднесеться до своєї роботи залежить і обличчя видання чи твору. Якщо ж у матеріалах будуть допущені помилки, то, відповідно, будуть й нарікання зі сторони читача.
Виходячи з цього, хочу сказати, що нелегку ношу, за своїм особистим бажанням, звалила на себе коректор, а подекуди, і літературний редактор нашого літературно-мистецького та науково-освітнього часопису «Німчич» Марина Киселиця. Марина Василівна – чудовий журналіст, молода матуся і дружина, але попри всі життєві труднощі знаходить час і для роботи над нашим виданням. Зауважу – на громадських засадах.
Всі, хто звертався хоча б раз до Марини за допомогою, отримав її. Вона постійно знаходить час для людей, уміє вислухати, розрадити, підтримати, допомогти. Марина – чуйна, скромна, добросовісна та високопорядна людина. Як говорить її керівник, головний редактор газети «Вижницькі обрії» Ярослава Василівна Кибіч: «Марина – талановитий журналіст. Багато її публікацій схвилювало читача. Яку прекрасну мову вона має, як слово викристалізовує! А як плідно працює над кожним номером журналу «Німчич»!»
Хочу зазначити, що Марина ще й віршує. З-під її пера родяться чудові глибокозмістовні строфи, які хвилюють душу, що виринає на світ Божий усім тим, що хвилює поетесу і, мабуть, кожного із нас. Вона зачарована цим світом і прикладає всі зусилля, щоб прикрасити його своїм словом, своєю красою, як людина, як жінка, як творча натура.
Я певен, що людина, яка так щедро сіє добро на життєву ниву, і пожинати його буде.
Тож нехай Всесвіт, Господь Бог та й добрі люди дарують тобі, Марино Василівно, тільки позитивну енергію, добро, радість і щастя.
А я, як головний редактор видання, низько схиляю голову перед тобою за ці непрості, але такі дорідні труди…
ТИХО! ТРИВАЄ КОРЕКТУРА...
Для того, аби книга чи періодичне видання побачило світ, їм доводиться пройти через руки, очі та й серце дуже багатьох людей. Серед них є особистості творчі, є відповідальні і є ті, кого називають просто технічним персоналом. До нього належить і коректор. Коректор – найневдячніший фах у видавничій системі. Робота шкідлива (як для зору, так і для нервів), а відповідальність – колосальна. У середньому за хвилину він опрацьовує 1185 друкованих знаків, за 8 годин – 2,5-3 авторські аркуші (1 авторський аркуш – це 40 тисяч знаків, тобто приблизно 4 газетні сторінки формату А3). Тож спробуйте порахувати, скільки знаків коректор перечитує за все своє життя…
Перша правка – брудніша, друга – чистіша, третя – після перегляду шефа чи автора…
Але від того, як коректор віднесеться до своєї роботи залежить і обличчя видання чи твору. Якщо ж у матеріалах будуть допущені помилки, то, відповідно, будуть й нарікання зі сторони читача.
Виходячи з цього, хочу сказати, що нелегку ношу, за своїм особистим бажанням, звалила на себе коректор, а подекуди, і літературний редактор нашого літературно-мистецького та науково-освітнього часопису «Німчич» Марина Киселиця. Марина Василівна – чудовий журналіст, молода матуся і дружина, але попри всі життєві труднощі знаходить час і для роботи над нашим виданням. Зауважу – на громадських засадах.
Всі, хто звертався хоча б раз до Марини за допомогою, отримав її. Вона постійно знаходить час для людей, уміє вислухати, розрадити, підтримати, допомогти. Марина – чуйна, скромна, добросовісна та високопорядна людина. Як говорить її керівник, головний редактор газети «Вижницькі обрії» Ярослава Василівна Кибіч: «Марина – талановитий журналіст. Багато її публікацій схвилювало читача. Яку прекрасну мову вона має, як слово викристалізовує! А як плідно працює над кожним номером журналу «Німчич»!»
Хочу зазначити, що Марина ще й віршує. З-під її пера родяться чудові глибокозмістовні строфи, які хвилюють душу, що виринає на світ Божий усім тим, що хвилює поетесу і, мабуть, кожного із нас. Вона зачарована цим світом і прикладає всі зусилля, щоб прикрасити його своїм словом, своєю красою, як людина, як жінка, як творча натура.
Я певен, що людина, яка так щедро сіє добро на життєву ниву, і пожинати його буде.
Тож нехай Всесвіт, Господь Бог та й добрі люди дарують тобі, Марино Василівно, тільки позитивну енергію, добро, радість і щастя.
А я, як головний редактор видання, низько схиляю голову перед тобою за ці непрості, але такі дорідні труди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
