Водограй шепоче,
Краплями блискоче,
Потічок бадьориться.

Побіжу я плаєм хутко,
Де русалка-баламутка
Кип'ятить Латорицю.

Поганяє тріскою
Лісовик куницю,
Де лисиця рискає
У кущах суниці.

Де олень блукає,
Старий дуб спочив,
Де сопілка грає.
Хто б мене навчив?

Зачекай хвилинку,
Підіграю трохи!
Запищав в травинку -
Горлицю сполохав.

Стукотів камінням -
Дятла залякав
Де взяти уміння?
щоб я гарно грав?

Заспівав, як можу -
Жаба покосилась,
Глянула вороже
І перехрестилась.

Засвистів пронизливо -
Сойка бліда стала.
Вибач, не навмисне!
Отака невдала

Музика зі скрипом.
Та я ж не ледащо!
Хай навчить музика,
Так буде найкраще!

Побіжу на звуки,
На химерну пісню
Може, то онука
Щезника у лісі?

Може, то чугайстер
Вирішив пограти?
Де той, хто той майстер?
Будемо шукати!

А як заблукаю -
То буду питати.
І побіг я плаєм,
Аж блищали п'яти.

І збивав потроху
Павутинь мережко,
Де зеленим мохом
Загорнулась стежка

Дика, невідома,
Аж ось на узліссі
Трапилась Утома.
- Добрий день! (Вклонився)

Чуєте мелодію?
Хто то то її грає?
Знаєте, добродія?
Я його шукаю.

Де він проживає?
Де подвір'я, хата?
- Я того не знаю,
Знаю його брата.

Так іди мрійливо,
Де цвіте заграва,
А потім наліво,
Де плакучі трави,

А потім направо,
Де смерек коріння.
Там, поміж ярами,
десь живе Видіння.

Має бути вдома.
Разповість деталі.
- Дякую, Утома!
- Хай щастить надалі!

У пожовклім листі,
У слизьким корінні
У землі гнилистій
Поралось Видіння.

З вуйком привітався,
Запитав про брата
- Високо забрався
Брат мій у Карпатах,

За дощами хутор,
У тумані хата.
Дякував я вдруге
Та ішов блукати.

Продирався квапно
крізь сухі гіллячки,
Поки мене раптом.
Не спинила Лячка.

- Добрий день вам, пані!
Я шукаю пана,
Що в густім тумані
Грає дуже вправно.

Лячка мовчки стала,
Ворохнула брови,
Пальцем показала
Ген на Чорногору.

Там блакитний привид -
Твердолоба скеля.
Кутає хмарина
У своїй постелі.

Каменів уламки
Лишаями списані,
Там гроза-панянка,
Там дощі завісами.

Стежка вгору перлась,
Вимокла сорочка
І потроху дерлась
На дрібні шматочки

Загубились гудзики
Так ішов знесилено,
Чарувала музика
Піснею красивою.

Ось і все, стежина
Раптом закінчилась
Ось вона вершина,
Мрякою покрилась.

Сів на самім краї.
Далі тільки небо
Де музика грає?
Де шукати треба?

Грає, грає ревно,
Грає аж заходиться
Поруч десь, напевно,
Дивний майстер водиться.

Де його оселя?
Бачу: Хтось крилатий
Верхи сів на скелю.
Вітер бородатий!

Взяв сопілку грати.
То заплаче тугою,
То дивакувато
Захлисне напругою,

То веселі жарти,
То гудки трембіти.
І мені так варто
Вправно грати вміти!

- Вітрюган, добродію!
Я хочу навчитися
Грати цю мелодію
І для того видерся

До тебе на кручу.
- Я вітаю молодця,
будеш грати гучно!
Ось тобі сопілка ця.

Вона зроблена з усіх
Голосів тваринних,
Зі співаночок простих
хлопця і дівчини,

З крапель талої води
З голосу сокири,
Передав його сюди
Той пташиний вирій.

- Красно дякую тобі,
Але як же, пане?
Мені грати на дуді
Правильно і вправно?

- Не підкажу я цього,
Ти іди додому,
Слухай там всього-всього,
Що тобі відомо.

Як підковують коня,
Як скриплять ворота,
Як тріпоче цуценя
Ланцюгом і дротом,

І як сміється немовля,
Як кричать загублені.
Ноту ре і ноту ля -
Музику улюблену!

Як сльоза чиясь гірка
Капне на долоні.
Бо це музика така
Це така симфонія.